Бібліотека україн ської усної народної творчості
АНЕКДОТИ, Ж А Р Т И , ДОТЕПИ, БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ
Ілюстрації АНАТО...
246 downloads
1242 Views
6MB Size
Report
This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form
Бібліотека україн ської усної народної творчості
АНЕКДОТИ, Ж А Р Т И , ДОТЕПИ, БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ
Ілюстрації АНАТОЛІЯ ВАСИЛЕНКА
Київ Видавництво худож ньої літератури «Дніпро» 1986
82.3 У К - 6 Н30
Книгу составляют образцы классического и современного украинского народного юмора — анекдоты, шутки, остроты, были и небылицы. Редакційна колегія: С. Д. ЗУБКОВ, О. І. ДЕЙ, І. П. БЕРЕЗО ВСЬКИЙ, Д. В. ПАВЛИЧКО, П. І. МАЙБОРОДА, С. Л. КОБА
Відповідальний редактор С.Д . ЗУБКОВ Упорядкування П. Ф. ГАЛЬЧЕНКА
Вступна стаття і примітки О. І. ДЕЙ
Упорядкування, вступна стаття, примітки, художнє оформлення, ілюстрації. Видавництво «Дніпро», 1986 р.
НАРОДНІ АНЕКДОТИ
Гумористична і сатирична творчість україн ського народу н але ж ить до оригінальних набутків вітчи зн ян о ї культури. Розвинене по чуття комічного є однією з характер н и х рис національн ої вдачі ук раїн ц ів; воно витворилося в процесі тривалого, активного історич ного ж и ття народу, для якого гумор був своєрідним духовним засобом сам озахисту в ум овах боротьби з різним и зовніш нім и нападникам и та внутріш нім и поневолю вачами в часи гніту і лихоліть. Сміх — це, ко ристую чись висловом М аксима Горького, — озн ака міцного душ евного здоров’я. Він ж е водночас в виявом високого духу, ж иттєвого оптиміз му, критичного розум у й тонкої спостереж ливості, загалом — тал а новитості народу. А. Л уначарський розглядав у кр аїн ськ и й народний гумор як вияв «величезних і свіж их невичерпних сил, що відчуваю ть за собою право дивитись і на дрібне, і на значне, велике певною мі рою згори вниз, п ом 'якш увати ненависть презирством і зневагою , за хоплення і схи лян н я — іронією, горе — надією» *. Н ародному сміхові притам анна висока суспільна ф ункц ія: об’єд нувати людей, бути гром адянським фільтром, яки й оберігає здорову народну мораль і зміцню є внутріш ню самодисципліну в трудовому середовищ і, виявляю чи засобами гум ору ін ди відуальн і вади, недо ліки, провини,— все, що суперечить людській гідності. В цьому ви падку сміх мож е бути поблаж ливим і прихильним, бо ж пересліду ється виховна мета. Коли ж об’єктом сміху є ворожі народові соціаль ні сили та їх представники, він перетворю ється в зброю, набував нищ івн ої сати ричної гостроти, тоді різного роду гнобителі, загарбники, відступники і т. п. приниж ую ться, з явною ненавистю оголю ється мі зерність їх н ьо ї сутності, і всі їх зовніш ньо благопристойні наміри, вчинки, бундю чність зазн аю ть конф узу. Стихія сміш ного в народнопоетичній творчості виявляв себе я к у ж артівли вій і сатиричній пісенності, так і в прозових ж анрах. Най продуктивніш ий з них — анекдот. Це коротенькі оповідання чи сцен ки про комічні події, пригоди, си ту ац ії, лю дську поведінку або вчи нок. А некдот, я к правило, гру н ту ється на одному ж иттєвом у епізоді, відзнач ається лаконічністю викладу зм істу і обов’язково заверш ує ться песлодіваною смішною, дотепною розв’язкою . П ерсонаж прово диться через єдину сю ж етну к о нф ліктн у ситуацію , але таку, яка най повніш е ви являв його соціальну чи моральну сутність. Непередбаче1 У к раи нская ж и зн ь.— 1912.— Кн. 10.— С. 21.
5
ність сю ж етних ходів у анекдотах часто мав н астільки незвичайний або вин ятковий характер, що з певних м іркуван ь (соціальних, етич них, вікових і т. д.) зм уш ує оповідача добирати відповідного слуха ча, вимагав атмосф ери цілкови тої взаєм ності й довір’я м іж иими. На ц е своєрідно вказує й сама н азва ж анру, що походить від грецького злова анекдотос, тобто не готовий в люди (за м іж ), або переносно: яерозголош ений, таємний, неопублікований. В європейській л ітера турі цей термін сперш у адресувався до коротких розповідей про неввичайні сміш ні ви п адки й пригоди з ж и ття видатних людей, зго дом перейш ов у ф ольклористику я к узагал ьн ен а н азва усш іх дотеп них прозових творів різного вмісту й форми. З у к р аїн ськ и х діячів культури термін анекдот стосовно народних гумористичних опові дань чи не вперш е вж ив Г. К вітка-О снов’яненко, яки й анонімно 1822 року в ж урн ал і «Вестник Европьі» і 1832 року в газеті «Молва» переповів к іл ьк а почутих н а Х арківщ ин і бувальщ ин про трьох братів, які, сховавш ись під час татарського наскоку, не втрим али я зи к а за яубами й тому потрапили в руки нападників; про Н аполеоиа, що нібито втік 8 Москви, дізн авш и сь про н абл и ж ен ня полтавського пол ку; про О стапа 8 Охрімом, що рахували галок н а хрестах, та ін.2 1859 р. в К иєві з'я в и л а с я вж е й перш а окрем а збірочка творів цьо го фольклорного ж а н р у — «М аленька кн и ж ка м алоросійських анек дотів» (збирав Дмитро Т...). В ж и вій мові та ф ольклористиці існували й ін ш і назви, що я скр ав о засвідчує заголовок вбірки «Руські народні хсавки й приказки, байки й прибаю тки, брехеньки й побрехеньки, би лиці й небилиці, п рикладки й нісенітниці», виданої в К иєві 1875 р. К, Ш ейковським. П розові гумористичні твори н ази вал и також «можебилицями» (П. Є фименко), «придабаш ками» (Ю. Ф едькович), «гумо ресками», «вигадками» тощо. І в н аш час поруч з узагальню ю чим терміном «анекдот» зустрічаю ться, особливо в періодичній пресі та в заголовках п опулярних гбірок народного гумору, назви «народна усміш ка», «сміховина», «дотеп» т о щ о 3. В сучасній ф ольклористиці в спроби розрівняти я к окремі ж анри анекдот, гумореску, у см іш ку й ж арт. В важ ається, що анекдот зай м а ється викри ттям засобами см іху соціально та морально принципових вад, тому здебільш ого відтворю є їх сатирично. О тож і персонаж і ан екдотів н алеж ать п ереваж но до негативних. Комізм ж е гум оре сок — спокійний, доброзичливий, звеселяю чий — стосується людей з н езначним и або випадковим и відхиленням и від норм щ оденної по бутової етики свого середовищ а, і ц і відхи лен ня освітлю ю ться засо бами гумору. 2 Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Твори: У 7 т.— К.: 1979.— Т. 2.— С. 3 8 3 -3 8 6 . 8 Див. н азви збірн иків гум ористичної прози, використаних упоряд ником цього видання, в к ін ц і книги.
6
До ж ан ру ж артів відносять лаконічн і м ініатю ри з серйозним, гли боким підтекстом, яки й часто п ередається прийомом зіткн ен н я несу місного і своїм змістом та асоціативною його вібрацією наближ ав такі твори до афористичних прислів’їв І приказок. Я кщ о гуморески розраховані переваж но н а р о зваж ан н я, то ж ар ти спонукую ть до роз думів і р о зм ір к о ву в ан ь4. К рім н азван и х ж анрів, м іж яки м и все ж важ ко провести чітку м еж у (тому ми далі користуватим емось зб ір ним терміном анекдот, на о зн ачен н я різни х творів народної гуморис тичної п рози), слід вказати на ж ан р нісенітниць, твори якого легко відрізнити, бо вони засновані або на суцільній алогічності сприй н яття й відтворення ж иттєви х яви щ і ф актів, або на несусвітній вигадці (так звані «мю нхаузіади»). Д еякі у к р аїн ськ і анекдоти зберегли озн аки та реал ії, я к і засвід чую ть п рин алеж н ість цих творів до давн іш ої верстви народного гу мору. Скаж імо, анекдоти, де згадується про напади ординців на у к р а їн ські землі, я сн а річ, могли виникнути тільки в пору, коли народ терпів від цих загарбників, чинив їм опір. Згадаймо гумористичне оповідання про селянку, я к а втопила татари на в діж ц і росолу, або хоч би й такий анекдот: «— Ж інко! Орда набігла! — Їж ж е ти, чоловіче, ю ш ку, а я буду курку, щоб скоріш е І — Добре... Тепер ж е пора у тік ать,— сказав чоловік, виївш и юш к у .— Сідай ж е ти, ж інко, н а віз, а я н а коня, щоб скоріше». На відм іну від казок та легенд, цей оперативний, злободенний ж ан р і далі активно розвивається й поповню ється все новими й но вими зразкам и. Б агато з них набуло м іж національного пош ирення російською мовою. Ж ваво й дотепно відгукую ться вони на недоліки та вади людей, неприйнятності в їх особистому, родинному та гро мадськом у ж итті; за сміхом і ж ар то м ту т звучить кр и ти ка й повчан н я. Я к говорить народна п риказка, «сказано на глум, а ти бери на ум». В цьому — головне суспільне п ризн аченн я народної гумористики, ї ї гром адська служ ба. Сповнені легкого кепкуванн я, тонкої ірон ії або дош кульного ви смію вання, анекдоти дію ть еф ективніш е, н іж просте м оралізуван н я чи докучлива дидактика. У кожного, хто відчуває за собою певну вину, я ку сь свою хибу, освітлену влучним анекдотом, розбудж ується внутріш ній сором, а це — вж е перш ий крок до подолання в собі нега тивного. М орально-профілактична, виховна ф у н кц ія анекдотів поси лю ється їх злободенністю,— в них розповідається не про щ ось да леке чи ф антастичне, я к це притам анно народним казкам , легендам і п ереказам , а про близьке, реальне. Дж ерелом їх завж д и є ж и в а кон4 Див.: Я п к о ус к і М. А. П азтьїка Мінск, 1983.— С. 260.
7
беларускай
народпай
п р о зн .—
к ретн а дійсність — комічні си ту ац ії й випадки, вчинки чи поведінка людей у щ оденному побуті. Проте народні творці худож ньо типізую ть ц і окремі комічні яви щ а та ф акти, підносячи поодиноке па рівень загального,— внаслідок анекдот набуває рис універсалізм у, які й за безпечую ть йому ш ироку популярність і тривалу актуальність. Анекдоти я к акум улятори сміху, кпи н у й дотепу буваю ть важ ли вим елементом дозвілля, розваги та забави, вони створюють атмо сф еру колективної веселості, світлого настрою. Чудово про цю роз важ альн у, оздоровлюючу силу сміху писав І. Н ечуй-Левицький, роз повідаю чи про одного з обдарованих народних гумористів. Цей ж артун «неначе був післаний м еж и люди веселити та тіш ити їх серед триво ги та клопоту ж иття. Його веселий сміх неначе здоровив усіх, роз ливав свіж ість, я к веселий каскад, я к ш ум потоку розливає свіж ість в розпеченому повітрі в гарячий літній час. Його заразли ви й сміх звеселяв, я к несподівано прорвавш ийся з м арцевих хм ар промінь весняного сонця, що бризнув золотими бризкам и н а чорну смутну землю, обернув у золото ж о вті кручі та провалля, обернув у срібло полоси побережного піску, а к алам утну воду в р іках — в чистий кри ш таль. Н еначе на радість, на втіху лю дям післані так і симпатичні веселі л ю д и » 6. Розповідаю чи про одного з таких гумористів — Т им ка Гринчиш ина із с. П уж ники в Галичині, В. Гнатю к підкреслю є особливу роль мімі ки й ж естів у збудж енні сміху при розповіданні анекдотів та веселих ж иттєви х пригод. Гринчиш ин — «то незрівнян ни й гуморист. Сама йо го поява в хаті вводить ї ї ж ителів в добрий настрій, коли ж Тимко «розв’я ж е торбу», я к звик казати , і стане висипати з н е ї «приповід ки», тоді присутні не р аз аж лягаю ть від сміху. В елика ш кода, що при записуванні не м ож на було віддати його м ім іки та звуків, на я к і в письмі нема знаків, а я к і від часу до часу повторю ю ться і, уж и ті в відповіднім місці, викликаю ть не раз більш е сміху, я к сло ва» в. Саме такі численні носії народного гумору (подібно до обдаро- * ваних казкарів, кобзарів, співаків) зберігали в п ам ’яті, передавали 8 покоління до покоління й поповню вали новотворами скарби весе лого народного слова, яке, окрім виховного, має й п ізн авальн е зн а чення. Це рівною мірою стосується я к оригінальних у к р аїн ськ и х анекдотів, що віддзеркалили національний гумор, звичаї, родинні й гром адянські відносини, так і ж артівли вих творів, п ерейнятих від сусідів та 8 літературн их дж ерел. Адже, к аж у ч и словами відомого дож овтневого ф ольклориста й письменника Б. Грінченка, кож ен на род, користую чись м іж народним и сю жетами, і в ділян ц і гумористич5 «Правда» (Л ьвів).— 1891, серпень.— С. 99. 6 Г алицько-руські анекдоти. Зібрав Володимир Гнатю к.— Етногра ф ічний збірник.— Л ьвів, 1899.— Т. V I.— С. 6.
8
пої прози «виявляв й свою власну колективну індивідуальність і що до вибору тем, і щодо їх оброблю вання. І речі позичені ие менш е дали б до цього (тобто до п ізн ан н я народного світогляду, побуту і вдачі.— О. Д .) м атеріалу, як і речі самостійні, бо колективний тво рець — народ — ніколи не перекладав, а завсігди переробляє, відкидаю чи те, щ о суперечить його смакам, і додаючи те, що доводить позичений сю ж ет до гарм он ії 8 цими смаками і вподобаннями))7. Отже, вся сукупн ість народних анекдотів, усміш ок, ж артів, пародій, нісенітниць і т. ін. різни х часів р ізни х місцевостей У к р аїн и станов лять безперечний п ізн авальн и й ін терес 8 погляду соціологічного, етнографічного, психологічного й історичного. * * *
Тем атика н ародної гум ористичної прози відобразила різном анітні сторони людського ж и ття — від щоденного побуту до суспільних взає мин. Розвиток світогляду творців та н о сіїв фольклору, розш и рен ня їх ж иттєвих ін тересів у процесі історичного розвитку народу спричини лися до зб агач ен н я ц іє ї творчості соціально-викривальною та політич но-злободенною тематикою , до посилення сатиричного струм ен я в народній про8І. Особливо це вияви лося в к апіталісти чн у добу й зу мовлю валося загостренням класової боротьби, у процесі я к о ї ф ольк лорна сати ра ставала дійовою зброєю. «Сатира,— писав І. Ф ранко,— се поетичне зо б р аж ен н я звихн ен ої рівноваги в ж и тті людському, і з природи своєї мож е бути двояка: ретроспективна або ретроградна. Р етроспективна сатира малю є хиби ж иття, спричинені перестарілим и тради ц іям и або привичкам и, і зма гає до їх усун енн я; натом ість ретроградна виступає проти нових яви щ у ж итті, породж ених новими обставинами, і виказує їх ш кідливість. Як перш ий, так і другий рід сатири вим агає дуж е докладного зн анн я ж и ття і великого засобу творчої ф ан тазії, щоб із розрізнених випад ків утворити ж иві типи, а не особисті пасквілі або химерні к ар и ка тури» 8. Н ародній сати рі не бракувало ні зн ан н я ж иття, ні творчої ф анта зії, ні соціальної тенденції, спрям ованої проти привілейованих верств і паную чої сусп ільн ої верхівки загалом. Типовими п ерсонаж ам и та ких творів були царі, пани, п анські посіпаки, оф іцери й генерали, попівство й церква з усім сонмом богів та святих, багачі, ш и нкар і та ін ш і п’явки на народному тілі. В сукупності народна гумористично-сатирична дожовтнева’ проза ніби перевертала суспільну пірам іду догори основою, скидаю чи могут7 Грінченко Б. П еред ш ироким світом.— К., 1906.— С. 146. 8 Франко /. Твори: В 50 т . - К., 1983.— Т. 3 8 . - С. 499.
9
оьою хвилею сатиричного см іху з верхів додолу всіх вельм ож них і владних та підносячи над ним и перем ож ну мудрість, гідність і розум трудової людини. О смію вані п ерсонаж і соціально-викривальних анек дотів зм альовую ться тут із сарказмом, часом гротескно, в свідомо окарикатурен ом у вигляді. Я к правило, виділяю ться типові д л я ко ж н ої соціальної верстви експлуататорів, п ритам ан н і їй негативні риси доведінки, ї ї фактичного єства. Ц арі й ц ісар і в ц их анекдотах — обм еж ені й нікчем ні, оф іцери та генерали їх н ь о ї ар м ії — н еу ки й самодури, пани — недоум куваті або вкрай свавільні, урядовці, церков н і служ и телі — ледарі, ош уканці, срібролю бці й розпусники і т. д. В цих характеристи ках вияви л о ся народне ставлен н я до гнобителів різного рангу, віддзеркалили ся соціальні тен ден ції світогляду тру дових мас. Ф актично народна сатира оголю вала п ар ази тар н у суть усіх п анівних верств. Т аким чином підривався їх авторитет у масах, п ар ал ізу в ал и ся н асад ж у ван і оф іційною ідеологією у я вл ен н я про само держ авство, релігію , у рядову бю рократію і т. п. Все це своєрідний елемент револю ційної пропаганди, народж ений в гу щ і самих трудя щ их. Часом підтекст таки х анекдотів був відверто антиурядовим , як, н апри клад: «Було це за царя. Б удували в одному м істі тюрму. Але не виста чало грош ей. І піш ов тоді ін ж ен ер до ц ар я: — Д опомож іть, царю -батю ш ко, ту тю рму закінчити, адж е я будую ї ї не для себе, а д л я вас». П ереакц ен товуванн я слова з метою насм іш ки над представниками п анівн и х верств — типовий засіб народної гумористики. З позицій уд ав ан ої н аївн ості або простакуватості п ерсонаж і з народу в таких ан екдотах відверто глузую ть і глу м л яться над панам и, попами, суд д ям и тощо. Н априклад: «Здалося панові, що в будинку злодії. П ан гукн ув на слугу, щоб оглянув покої. Той обійш ов усю ди й каж е: — Нема в усьому домі злодіїв, тільки ви один, пане». А некдоти з установкою на н аївн ість героя з трудового середовищ а вавж ди досягаю ть протилеж ного еф екту: соціально чу ж и й народові п ерсонаж осоромлю ється, п ри ни ж у ється, а п ерсонаж з народу вихо дить перемож цем, ви являю чи мудрість, дотепність і силу («Як найм ит Хома п анів качкою наділяв», «Вірні слуги» т а ін .). Особливим тематичним багатством і різном анітністю гумористич них ситуацій відзначаю ться анекдоти про попів, ц ер кву та релігію . Вони засудж ую ть негідну, ч у ж у здоровій н ародній м оралі поведінку церковного кліру, іронізую ть над вигадкам и про святи х і бога, роз вінчую ть різні церковні легенди, чуда і т. п. В дореволю ційний час духовна ц ензура ріш уче забороняла др укувати так і народні твори, в ж ивом у ж прозовому й пісенном у ф ольклорі вони були чи не найчисленніш им и.
10
Критичне ставлен н я трудового народу до ц еркви та рел ігії, зок рема виявлен е в його сати ричній та гум ористичній усн ій творчості, свідчить про сти хійно-м атеріалістичні основи його світогляду. А те їстичний струм інь помітний в у сіх ф ольклорних ж ан р ах , але н ай більш е — в анекдотах, к азках , п рислів’ях, пісенних м ініатю рах, паро діях. Ч асто об’єктом насм іш ки виступаю ть попи, ч и я поведінка і д ії ріш уче розходилися в проголош уваними релігійним и догмами. П іп народних анекдотах — це втіл ен н я егоївму, ж адібності, розпусти, пияцтва і в сіл як о ї непорядності. Ц ерковна служ ба д л я нього — це тільки засіб задоволення своїх н и зьки х пристрастей. Ц ей персонаж і зображ ується у викривально-гум ористичних си ту ац іях саме в церкяі, як, приміром, у гуморесці, зап и сан ій в середині минулого сто ліття: «В одному селі ж ив піп, що лю бив випити; а що прибутки в селі не дуж е великі, то він у ш и н к ар я Мойсея брав горілку на віру, а потім розп лачувався. Але якось у нього не було чим заплатити, а випити хочеться. Ось піп і посилає найм ита в ш инок ва горілкою, а сам іде в церкву. Закін чи лась обідня, і він починає говорити прихож анам про п еребуванн я Мойсея в пустелі і про те, я к народ просив вивести його із пустелі. — Що ж ск азав на сіє Мойсей? — проголош ує піп. — Мойсей сказав, що горілки не дасть тепер на віру, бо грош і не оддаєте,— ск азав наймит, ввійш овш и в ц еркву від ш и н к ар я Мойсея». П ереплетення церковно-біблійного, книж ного з конкретно-життв» вим створює ситуацію , я к а викликає сміх своєю несподіваною логі кою або алогічністю . Т акий прийом — один із ш ироко вж и ван и х у народній гумористиці, адж е вміст релігійних обрядів та проповідей, я к і стиль та мова церковних служ и телів, несли в собі багато чуж ого й незрозумілого масам і тому д іставал и у них свою інтерпретацію , переваж но гумористичну та пародійну. Ц ерковним святим і богові надавали сь варті крити ки лю дські риси, переведенням в буденні об ставини розвію вався їх церковний ореол і авторитет. Все, починаю чи від євангельських оповідей та притч і до рекомендованих у церковних святц ях імен, ставало об’єктом насм іш ки та глу зу ван н я. Н аведемо дл я зр азк а осоч би таку побутову сценку: «Послали бабу до попа по ім ’я дитяті. П риходить баба звідтіля. — Ну як, бабо, звати маєм? . — Да хто його зна, що воно за ім ’я піп дав: таке важ ке, що на силу донесла. — Як се таке важ ке? — П уд і три хунта. — Як, як? — Да так і сказав; подивився у к н и ж к у да й каж е: сьогодні пуд і три хун та (П уда і Т риф она).
11
— Що се за н апасть така? Се дитя легш е, н іж само ім ’я. Іди, бабо, та проси попа, щоб перемінив. П іш ла баба. К оли вернулась, питаю ть ЇЇ! — Ну, тепер яке ім ’я дав? — Хай бог милує, знов щ ось неподобне; каж е, що тепер буде у ж е «Сім верст» (С ільвестр)». Н авіть подібні, порівняно лагідні, ж ар тівл и ві твори виявляю ть критичне ставлення народу до релігії, передаю ть антицерковні наст рої мас. А нтирелігійні анекдоти й сьогодні несуть суспільну службу, викриваю чи н еприйнятні д л я радянського суспільства переж итки ми нулих віків, сприяю чи вихованню молоді в атеїстичном у дусі. Сміх завж ди був великою силою в боротьбі народу я к із внутріш німи ворогами, так і з загарбникам и — ординськими, османо-турецьким и (згадаймо анекдоти про татарських завойовників, «Лист запо рож ців турецьком у султанові» і т. д.), польсько-ш ляхетським и, кайзерівським и, ф аш истським и та ін. В р адян ську добу народ від гукн у вся численними сатиричним и анекдотами та дотепами на істо ричні та політичні події, особливо ж під час гром адянської та В еликої В ітчизн яної воєн. В умовах важ к и х випробувань на фронтах, в пар тизанських загонах та підпіллі, в обстановці неймовірного трудового н ап руж ен н я в тилу спрям овані проти ф аш и стської орди й гітлеризму в ’їдливі, влучні анекдоти, частівки та п рислів’я підносили настрій, підсилю вали оптимізм радян ськи х людей, зміцню вали їх віру в пе ремогу. Сміх став духовною зброєю, що також завойовувала Перемогу. * * *
А некдоти та усміш ки побутової тем атики відтворюю ть сміш не у родинних відносинах, поведінці та вчинках дітей, молоді й старш их Членів сім ’ї, а також н айрізном анітніш і лю дські пристрасті, риси й вади, н епри й нятні з позицій моралі й етики трудових мас. Виховна ф ун к ц ія цього фольклору неперебутня, бо ж об’єктам гумору тут вла стиві переваж но загальнолю дські ознаки. Так, частина гуморесок ви сміює неподобства в подруж ньому ж итті, показую чи в невигідному освітленні винуватців, поруш ників взаєм оповаги і справедливості. Зокрем а, кепкую ть над чоловіками, я к і потураю ть примхам своїх ж інок або п рагнуть перекласти на них свої хиби й провини. Ось к л а сичний приклад так о ї мініатю ри: «їде дядько до млина. А зустрічні люди йому:— Он у вас, дядьку, міш ок розв’я зався .— Та це ж бісова ж ін ка за в ’язу вал а. Я його вж е тричі п ерев’язував, а він все розв’язується». К омічних прецедентів д л я створення подібних анекдотів ж и ття давало і дає безліч. Вони є всюди: у дитячих заб авах і несподіваних судж ен н ях про дорослих, у відносинах м іж п арубкам и й дівчатами,
12
у н ерівних ш лю бах, в безгосподарності ж інок і чоловіків, у ситуа ц іях під час п раці й дозвілля, різни х зустрічей, сп ілкуван ь тощо. Про що б не йш лося в цих дотепних м алю нках, завж д и відч увається спе циф ічна побутова атмосф ера, своєрідний колорит ж и т т я і психічного складу героїв. Особливо багато анекдотів, я к і картаю ть сміхом н егати вн і лю дські риси: дурість, неуцтво, тюхтійство, недотепність, ледарство, симулянство, хитруван ня, лестощ і, упертість, х валькуватість, сварливість, пустомельство, зазн ай ство тощо. Загальнолю дський х ар ак тер цих рис зумовлює м іж н ац іон альн у міграцію творів цього змісту, їх довготри вале існ уван н я й ш ироку популярність (наприклад, східний сю жет гумористичного оповідання «Як дядько осла бал акати вчив»), перехід 8 усного побутуванн я в л ітер ату р у і н авп ак и («П ригадав» — народний варіан т «Л ош адиной фамилии» А. Ч ех о ва). Сміх у так и х творах зде більшого м’який, добродуш ний. Скаж імо, у давньом у анекдоті про поліщ уків: «К ілька поліщ уків прийш ло в К и їв на богомілля. П оставали вони коло дзвіниці, щ о в Л аврі, та й дивую ться: — Н у я к вони ї ї побілили? — А я к ,— к аж е один,— п овалили та й побілили. — А я к вони хрест воткнули? — Н агнули да і воткнули». Чим н епри й нятніш і, суспільно ш кідливіш і яви щ а чи риси людей, тим н ещ адніш е і гостріш е висмію ю ть їх у фольклорі. Я кщ о впер тість, недотепність чи надм ірна ц ікавість людини відгукується перед усім на їй сам ій і тільки злегка зач іп ає навколиш ніх, то такі нега тивні пристрасті і вчинки, я к п ’янство, злодійство, ш ахрай ство і т. п. завдаю ть вели кої ш коди сім’ї і суспільству. Тому, цілком зрозуміло, одними доброзичливими дотепами й друж нім и докорами тут не обі йтися, в цих випадках сміх набуває осудливої, ви кри вальн ої тенден ції. Д еякі твори так о ї тем ати ки несуть глибоко повчальний ф ілософ ський підтекст, як, наприклад, анекдот «Потрійне кладовищ е»: «П роходячи повз ш инок, сивий дідусь щ оразу знім ав ш ап ку і три чі хрестився. — Діду, чого ви хреститесь? — п итали старого. — А того, що проходж у повз потрійне кладовищ е: тут люди хо ваю ть і здоров’я, і гроші, і своє ім ’я». В дореволю ційний період п и яти ка та алкоголізм п ородж увалися самим несправедливим суспільним ладом, заснованим на пригнічен ні й п рин и ж ен ні трудової людини, я к а часом у безвиході ш у к ал а в горілці хвилинного заб у ття свого горя, хоч і розуміла, що «горілоч к а — псявіра», що «за н еї — срібло, злото, вона ж веде у болото». П ерсонаж і з ф ольклорних творів цього ц иклу зображ ую ться без сим п атії, я к н егати вн і постаті. Н ародні пісні подаю ть п’яниць-чоловіків
13
у метаф оричному образі «лихої долі» ж інки, в ан екдотах і притчах до н их прикладаю ться зневаж ливо-осудливі епітети та порівняння. С каж імо, в одній давній притчі говориться, що н авіть бог із апостолом П етром ладні були радш е зустрінутись із скаж ен и м собакою, н іж з п ’яницею . Н ародне висм ію вання пияків, що ведеться на різном анітних регіст рах —- від легкої усм іш ки (“комічні си туації, нем ож ливі дл я нормаль ного стану) до разю чої сатири, сп ирається на р озум ін ня п ияцтва я к суспільного зла. В арсен алі зброї для боротьби за утверд ж ен н я тве резості в народному побуті почесне місце н алеж и ть фольклору.
*
*
'*
У продовж свого довговікового розвитку народна проза виробила своєрідні худож ні засоби та прийоми гумористичного і сатиричного відтворен ня дійсності. В ан екдотах та усм іш ках це ви явл яється у всій їх структурі — починаю чи від ком позиції й закінчую чи словом (на віть звуком, коли йдеться про звукон аслідувальн і м ініатю ри ). Хоч я ки й худож ній засіб застосовується у творі, він спрям ований на ви к л и к ан н я сміху, на досягнен н я комічності. В 'анекдотах та усм іш ках, що відзначаю ться ф рагм ентарністю й лаконічністю зображ ен ня та конденсованістю думки, я к правило, дія подається тіл ьки в ї ї кульм і н аційном у моменті з обов’язковою комічною розв’язкою . Н айпош ире ніш им композиційним засобом розгортання сю ж ету в цих творах в к онтрастуванн я, проведене діалогічним викладом. Зіткн ен н я в діалозі п ротилеж ни х позицій, у явл ен ь ч и нам ірів героїв анекдоту, різних ж и ттєви х досвідів, соціальних, вікових чи проф есійних поглядів і зви чок з установкою на несподівану розв’язку, непередбачений підтекст або переакц ен товку з серйозного на сміш не — це н айтиповіш і компо зи цій ні прийоми у даном у ж ан р і. Раптовий к рутий поворот від логіч но нормального й очікуваного до несумісного з ним (хоча й мож ли вого) і викреш ує іскри сміху. Ось приклад такого зіставлен ня різних понять (а в дальш ій л ін ії й ін тел ек тів): «Т елеграф ує пан лікарю : «П риїж дж айте, я зл ам ав ногу». Л ікар: «Подайте точний опис, де саме злам ано ногу». П ан: «За коморою. П риїж д ж ай те, бо дуж е болить». Однією з пош ирених форм тут є комізм н епорозум іння або п р я м олінійного сп рий н яття, заснований на поєднанні різни х логік. Ска ж імо, у анекдоті «Водій»: «В одій' однією рукою три м ається за кермо, другою обнімає дівчи ну. М іліціонер помітив: — Двома руками треба! — Сам знаю, не м аленький, але ж я к тоді м аш ину вести?»
14
К омізм п арал ельн о ї логіки виступав особливо яскраво в анекдо тах, побудованих у формі запитання — відповідь та запитання на за питання. В ц их вип адках часто-густо гумористичний зар яд несе пси хологічна асоціація, рівнозначення (омонімічність) слова тощо. П ри кладом так о ї структури мож е бути анекдот: «На городі сусідки розмовляю ть м іж собою: — А ви, кумо, чому не ставите опудала? — Та навіщ о. Я ж і сама ввесь день на городі». П ош иреним прийомом досягнен н я комівму в ан екдотах діалогічної структури в, я к у ж е згадувалось, устан овка н а н аїв н ість одного із співрозмовників, прям олінійність його Мислення: «— А ти зн аєш ,— к аж е ж ін к а чоловікові,— н аш новий сусіда, от ой, Із п’я т о ї квартири, кож ного разу, як іде на роботу, ц ілує свою Дру жину. А ти от цього не робиш. — Д орогенька,— розвів рукам и чоловік,— так я ж із нею іщ е до знайомий». В таких народних усм іш ках один із персонаж ів своєрідно саморозкри вається, вибовкує ненароком свої приховані м ір ку в ан н я чи на міри. С каж імо: «Дідусь просить касирку: — Б удь л аска, дай те м ені п лац кар тн и й квиток, тільки на н иж ню полицю, бо м оя стара на верхню не вилізе. — Н ема н и ж н іх місць, дідуню. В и вж е пом іняйтесь з ким-небуда — Е, та хто ж захоче н а бабу м інятися? — вітхнув старий». В анекдотах соціального зву ч ан н я та к і сам охарактеристики в и я в ляю ть негати вн е ставлен н я трудового народу до привілейований верств. Н априклад: «Іде один подорож ній через село т а й п итає стрічного: — А скаж іть-но, чоловіче добрий, я к мені тут через р ічку п ер е братись? А той йому: — Я вам зовсім не добрий чоловік, а старш ина здєш ний». До засн ован и х н а мовному ком ізм і н але ж ать і твори, на я к і звер н ув у вагу О. О. П отебня: «Існую ть анекдоти, я к і зображ ую ть нем ож ливість висловити однією мовою те, щ о висловлю ється іншою» 9. К омізм багатьох анекдотів гр у н ту ється на навм исній гіп ерболізації дійсності, що н абуває сп р авж н ьо ї ф антастичності в анекдотах пре хвальків і брехунів, у к р аїн сь к и х ан алогів барона М ю нхгаузена. Тво рам цього гату н к у притам ан н а теж п ереваж но діалогічна форма ви кладу: це або ж розмова брехуна й підбрехача, або ж зм аган н я двоа брехунів. Твори ц іє ї тем ати ки часто-густо пройн яті іронією , досягну тою сам е засобом гіперболи (рідш е — літоти ). Я к і в н ісенітницях, і 0 Потебня А . А. Зстети ка и п озтика.— М., 1976.— С. 267.
15
них народна ф ан тазія не знав м еж в дотепності перебільш увати: під капустян им листом може сховатися сорок чум аків з возами та вола ми, нестримний у ф ан тазу в ан н і герой з відстан і добачав більмо на оці м ухи і т. п. В игадка побивається вигадкою, і лиш е зрідка вона розвін чується поступовим відступанням у бік реальності (згадаймо опрацьований С. Рудапським сю ж ет народного анекдоту у співомовці «Вовки»). В цьому зап еречен н і чи сам озапереченні — комізм ситуацій й дж ерело смішного. Ось н апри клад такий анекдот: «— Чи правда, що Іван Іванович по лотереї виграв маш ину? — ГІравда, але здається, що не маш ину, а сто карбованців. І не по лотереї, а в преферанс. І то, здається, н е виграв, а програв». Як уж е згадувалось, вели ка роль у творенні смішного належ ить в анекдотах мовним засобам. Н айпош иреніш им и з них є, крім згадува н ої вж е омонімічності, комічна ін ди від у алізац ія персонаж ів вж и ван н ям ц ерковнослов'янізм ів (анекдоти про попів і д я к ів ), русизмів (анекдоти про солдатів ц ар сько ї арм ії, про ц арське судочинство), по казом мовного н епорозум ін ня внаслідок різном овності («Каким обра зом тебя били? — п итається страж ни к селян и на.— Т а не образом, а якою сь чортівнею від воза»). В ряді усміш ок засобами мовної х ар ак тери стики «ненароком» досягається соціальне зву чан н я й тонке, ни щ івне висмію вання трудовою людиною всякого панства та начальст ва. Х арактерним зразком цього є загальновідом ий давн ій російський та ук р аїн ськ и й анекдот: «Генерал вим агав від солдатів знати байки Крилова. П рийш ов до ш ереги і питає їх в солдата. Той розказує: — О дн аж дн м ар ти ш к а , ваш е благородне, да косолапьій миш ка, ваш е благородне... — Дурак! — грим нув генерал і дав ляп аса солдатові». До анекдотів та народних усм іш ок близько прим икаю ть такі гумо ристичні твори, я к зву кон аслідувальн і ж арти , нісенітниці, ж артівливі алогічні діалоги (розмови глу х и х ), безкінечні розповіді, каламбури. В них також своєрідно відобразився у к р аїн ськ и й побут, сміш ні люд ські риси, спостереж ен ня над природою і тонка дотепність та мовна м айстерність. А понад усе — багатство гум ористичної вдачі народу. Звукон аслідувальн і мініатю ри у легкій і веселій формі відтворю ють сп остереж ення над навколиш ньою природою, звучанням предме тів тощо, вираж аю чи ш ляхом слухових асоціацій певний чисто люд ський побутовий зміст. Ось, приміром, розмова бубна і скрипки, зап и сан а К. К віткою від Л есі У країнки: «Як іш ли м узики на весілля, скрип ка вигравала: «І наїмось, на п ’ємось, і наїмось, н ап ’ємось». А бубон: «Ще побачим, що там буде, ще побачим, що там буде». Н а весіллі скрипка: «Ой танцю йте, витинайте, ой танцю йте, витинайте». А бубон: «Про м узи ків добре дбайте, нам вечерять подавайте». Я к іш ли з весілля,— скрипка: «І не їли, і не
16
пили, і пе їли, і пе пили». А бубон: «Я казав, що так буде, я казав, що так буде»ІР. Звукон аслідувальн у основу маю ть і п ародії молитви, канти, акаф істи і т. ін. Тут незрозум ілі церковнослов’ян ські слова і вислови підм іню ю ться співзвучними за формою, але зниж ено-буденними за змістом розмовно-народними. Розраховані на тести та розваж ан н я нісенітниці будую ться на ан ахронізм ах («Як я народився, а батька ще на світі не було»), ан ти тезах («вулиці ш ирокі — возом не проїдеш »), на присвоєнні предме там зовсім не властивих їм рис, вчинків («Як вродили верби та за цвіли раки»). П оєднання несумісного ввійш ло і в народне прислів’я, яки м висміюю ть алогічність поведінки чи мови людей: «У городі бу зина, а в К иєві дядько, тим я тебе полю била, що на п’я т і перстень». І це — не випадкове споріднення аф ористичного фольклорного ж анру прислів’їв та п риказок із гумористичними оповідними ж анрам и. Не рідко аф ористичні кінцівки анекдотів і дотепних ж ар тів відриваю ться від цілого сю ж ету й побутую ть самостійно, я к прислів’я чи приказка, проте при умові, що ауди торії відомий і весь зміст анекдоту, від яко го вони походять. Скажімо, прислів’я «Так-то воно так, та з хати як» виникло з анекдоту про те, я к недотепний чоловік сплів у хаті з лози великі ясла д л я худоби, а винести не було як, бо не п ролазили ні в двері, ні у вікно. Ж інка на його зап итан н я, чи так він виплів ці ясла, й відповіла отим крилатим реченням , що стало прислів’ям. Всю гумо ристичну суть останнього м ож на сприйняти, лиш е знаю чи анекдот. К оли ж анекдот забувся, випав з н ародної пам ’яті, прислів’я від ньо го стає незрозумілим, його треба поясню вати. Одну з найдавніш их спроб такого пояснення римських та грецьких п рислів’їв за допомо гою оповідань, анекдотів та ж ар тів зробив щ е Е разм Роттердам ський в 1500 році. П ізніш е в багатьох к р а їн а х виходили збірники прислів’їв, що подавали чимало таких пояснень. На У кр аїн і це робив Іван Франкр в своїй великій збірці «Приповідки». Скажімо, прислів’я «Вішайте панів, коли пани хотять, а я не хочу» він пояснив анекдотом про ц игана, якого іГривели віш ати. «За що мене віш аєте?» — спитав за судж ений циган. «Так п ани хотять»,— відповіли кати. Н а се засудж е ний відповів вищ еподаною приказкою , дотеп я к о ї — у зм іш анні двох значень слова «хотять» («велять» і «баж аю ть»). Д ослідники прислів’їв різних народів і в н аш час віддаю ть значну увагу вивченню анекдотів я к дж ерел народних аф оризм ів — прислі в ’їв та приказок. З прозовим гумором ви явл яє помітну близькість і скоромовка (споти кан ка, за народним терм іном ). Вона споріднена з тими творами, в яки х гумор ви кликається недоречними перестановкам и слів у тексті 10 У к р аїнк а Леся. Твори: У 12 т.— К., 1977.— Т. 9.— С. 371—372.
17
або складів у слові, п лутан н ям грам атичних форм у логічній за своєю суттю розповіді («Тут ж е я к ніколи, я к ніколи: і д ? церкви гонять, і до череди дзвонять, і п ерепічки латать, і ш тани пекти, і х ату сватать, І кум у м азать»). Згадаймо, я к дотепно скористувався цим засобом І. К отляревський при передачі відьом ської мови С ивілли в поемі «ЕнеІда»: Б орщ ів я к три не подепькуєш , Н а моторош ні засердчить, І вараз тяглом закиш куєш , І в буркоті закеньдю ш ить. К оли ж що папхом з ’язикаєга, І в тереб добре зж ивотаєш То н а веселі занутрить... Д отепні діалоги без особливого змісту, що ним и полю бляю ть ба чити слухачів народні гумористи, а також безкінечні діалоги («казка щ ю білого бичка») — це теж одна з малих форм гумористичної прози. Комізм тут досягається або серйозним трактуван ням мізерного, або ааралельною подачею (як правило, у формі діалогу з глухим) тем, ЩЬ не перехрещ ую ться м іж собою. Ось зразок перш ого й другого: 1) «Якось навесні Грицько зустрів на дорозі П илипа з торбою В руці та й запитує його: — Послухай, приятелю , к уди це ти йдеш? — Іду до пастухів, хочу їм на літо віддати гусей своїх пасти. — А багато у тебе тих гусей? — запитує Грицько. — Та білих ж одної, а чорних трохи менше». 2) (Розмова з глухим ). «— Ти не бачив, куме, м оїх волів? — На я ри н і був. — Та й дурний ж е ти, куме! — Зате рясний!» До речі тут згадати, що анекдоти й народні усм іш ки про глухи х дали м атеріал О. П уш кіну д л я епіграми: Глухой глухого звал к суду судьи глухого. Глухой кричал: «Моя им сведена корова». «Помилуй,— возопил глухой тому в ответ,— Сей пустош ью владел ещ е покойньїй дед». С удья реш ил: «Почто идти вам брат н а брата. Ни тот и ни другой, а девка виповата» и . Я к бачимо, худож н я м ай стерня прозових гум ористичних ж ан р ів відзначається винятковим багатством та різном анітністю форм і при йомів. В усій своїй сукупності вони свідчать про високий рівень Гу мористичного обдарування народу та невичерпні мож ливості д л я по 11 І. Ф ранко в 1880 р. записав оповідання-анекдот про глухи х від селян и на із с. Кут, д у ж е близький до зм істу ц іє ї епіграм и П уш кіна («Е тнограф ічний збірник».— Л ьвів, 1901—1905.— Т. X VI.— С. 572).
18
дальш ого тематичного й худож нього збагаченн я скарбниці народного гумору і сатири, д л я виданн я і творчого використання ц и х надбань всіма видами сучасного професійпого м истецтва (літературою , кіно, театром та іп .). * * *
Тем атичне багатство у к р аїн сь к о ї гумористичної прози, що скла лося протягом р я д у століть, вклю чає в себе немало зразків, перейня тих від ін ш и х народів. Ід еться передусім про д еяк і анекдоти старо винного походж ення, в я к и х висм іяно загальнолю дські вади й недо ліки. Сю ж ети цього роду ко ж ен н арод наповню є п ритам анним и йому побутовими детал ям и й психологічними рисами. З популярни х н а У к р аїн і ан екдотів так о ї тем атики згадаєм о «Хто перш ий заговорить?» (суперечка м іж чоловіком та ж ін кою ), анекдот про удову (бабу), що повірила ш ах р аєві і вручила йому передачу на той світ д л я чоловіка (сина) тощо. Ч асто м андрівні сю ж ети прив’язу ю ться в кож ного на роду до п евн ої своєї історичної постаті, ф ольклорного персонаж у чи географ ічного осередку. Славнозвісною а цього погляду н а Близько му Сході є постать Х адж і Н асреддіна — збірний образ народного гу° мориста. «Анекдоти, що прилипли до особи Н асреддіна Х адж і,— твер дить М. Д рагоманов,— маю ть різни й характер... Д якую чи так ій купі оповідань і місцевого національного походж ення, і п ерейн яти х від народів старш ої к ультури (євр еїв та ін дій ців), м алоазійськи й Х адж і став найпопулярніш ою фігурою в у сій турецькій А зії, А фриці та Єв ропі, і потім анекдоти про нього почали переходити і до народів, що близько стикаю ться з туркам и: до вірмен, грузинів, болгар (у котрих Н асреддін часто п оявл яється п ід ім енем Хитрого П етра), до сербів і румунів» 12. Я к відомо, в рум унів роль ж ар ту н а, подібного до Н асреддіна, грав циган, у нім ц ів — Е йленш пігель та М ю нхгаузен. На У к р аїн і в кінці X V III — на початку X IX ст. чим ало анекдотів ц и кл ізу вал о ся навколо особи свавільного п ан а К аньовського. М. Драгоманов знайш ов н а Ук р аїн і так ож чим ало анекдотів так званого «насреддінового циклу». Н а його дум ку, вони були занесені туркам и і татарам и. У д еяк и х народів певне тем атичне коло анекдотів (переваж но про тугодумів, вайлуватих, у п ертих і т. ін .). пов’язу єть ся з окремими географ ічно-етнограф ічним и осередками. Скажімо, у росіян — це анек доти про пош ехонців, у білорусів — про поліщ уків і м арківців, у гру зин — про рати нц ів (на основі гум ору про них в Г р у зії нещ одавно створено дотепний телеф ільм «Н айш видш і в світі») тощо. 12 Драгоманов М. Р озвідки про у к р аїн сь к у народну словесність і письменство.— Л ьвів, 1899.— Т. 1.— С. 219.
19
В наслідок постійної багатовікової д и ф у зії м іж усною й писемною творчістю часом без спеціальних дослідж ень немож ливо визначити х арак тер походж ення тем і творів народної гум ористичної прози. З н езап ам 'ятн и х часів, скаж ім о, відомі дотепні оповідання про муд рого Соломона, частина з яки х, згубивш и його ім ’я, перейш ла у фоль клор багатьох народів. Віддавна вбирає гумор з усної творчості й писем на література, зокрем а староруські п ам ’я т к и X—X II ст. Н аявність анекдотів в укр а їнськом у ф ольклорі засвідчую ть як окремі л ітер ату р н і твори X V I— X V II ст., так і зразки, що дійш ли з того часу в усній передачі аж до записів їх у XIX ст. Так, польський письменник С. Кльонович у поемі латинською мовою «Кохоїапіа» («У країна») 1584 р. переповів гумо реску про селянина, я ки й потонув би у лісовій борті, коли б його не витягнув ведмідь. Гумористичні народні оповідання (про купівлю ко та в м іш ку зам ість лисиці та про передачу знайденого пирога тому, хто побачить кращ ий сон) входили в сю ж етну к ан в у інтермедій, що їх розігрували на ярм арках. В X VII ст. часом використовували н а родні анекдоти з соціально-викривальною або дидактичною метою ав тори проповідницьких тр актатів, повчань, полем ічних творів (Іоанникій Г алятовський, А нтоній Р адивиловський та ін .). Окремі ф ольклорні твори п отрапляли до збірн иків гумору літературного походж ення (фацецій) або, навпаки, з останніх переходили до ф ольклору. Н евичерпні мовні й ф ольклорні скарби смішного відіграли важ л и ву роль у становленні у к р а їн с ь к о ї національн ої літератури , театру, музики; вони знайш ли голосний відгомін і в сусідніх братн іх культу рах. У цьому їх велике культурно-історичне значення. «Елемент гу мористично-сатиричний,— писав І. Ф ранко,— дуж е багатий у наш ого народу, його гострий дотеп, його сльозами проблискую чий сміх по служ ив за основу безсмертним творам Миколи Гоголя, складав знаме ниті К вітчині повісті» І3. А ііо він ц я нали та народним гумором «Енеїда» І. К отляревського, що зн ам ен увала початок нової у к р аїн сь к о ї літератури ! А розкотистий перемож ний регіт рєпінськи х «Запорожців»! Л ітер ату р а й мисте цтво постійно ж и в л яться з худож ніх дж ерел народного гумору та сатири. Одним із перш их у к р аїн сь к и х п ро заїк ів почав опрацьовувати народні анекдоти в формі гумористичних оповідань Г. Ф. К віткаОснов’янен ко (згадаймо «Солдатський патрет» або «Пархомове сні дання» — на основі ан екдоту про куплений деш ево хрін, «Підбре хач» — за анекдотом «Циган сват» тощ о), а так о ж на анекдотичній канві будувати окремі епізоди у своїх повістях (н априклад, в «Коно топській відьмі» сотник і писар рахую ть воли, я к у відповідному 18 Д р у г .- 1 8 7 6 .- № 2 0 . - С. 318.
20
анекдоті: оце рябий віл, а оце — один, два, три, чотири, п ’ять, а де ж ш остий?). Величезного успіху в худож ньо-літературному опрацю ванні народ них гумористичних сю ж етів досяг Степан Руданський, збірка якого «Співомовки», видана у К иєві 1880 року, здобула йому славу, головним чином зав д як и м айстерній п ередачі народних анекдотів. З появою у к раїн ськ и х гумористично-сатиричних ж урн ал ів багато у країн ських письменників, щ о друкувалися в них, використовували народну гу мористичну прозу і я к ш колу майстерності, і я к дж ерело мотивів, сю ж етів та образів. В ідлуння народних ж артів і дотепів зустрічаєть ся в більш ості ук раїн ськ и х дож овтневих і радян ськи х письменників, особливо ж драм атургів, що працю вали в ж ан р і ком едії і психологіч но-побутової драми. Окремо слід згадати в цьому аспекті творчість письменників-гумористів О етапа Вишні, О. Ковіньки, С. Олійника, П. Глазового та багатьох інш их. Гнучкий і оперативний ж ан р на родного анекдоту блискавично реагує па варте осм іяння в сучасній дійсності, підказую чи часом теми й сю жети ж урналістам і письмен никам. Як правило, сучасні літератори пильно дбаю ть про високу культуру сміху, добираю чи з народної скарбниці досконалі зразки для творчого переосмислення і відсіюю чи псевдогумористику. І все ж трап ляю ться випадки зн и ж ен н я худож ніх критеріїв, орієн тації на невибагливого читача або слухача, коли їм подаю ться прим ітивні гу морески чи сумнівновідомі сценічні діалоги, засновані на мовному засміченні, на словесному покручі та плоских вуличних дотепах. Ж анр народних анекдотів і далі поповню ється новими зразками, своєрідно виявляю чи невичерпність творчих сил народу, ш ирочінь його громадських інтересів. Н айдотепніш і, найбільш злободенні твори цього ж ан ру маю ть бути у полі зору письменників,.соціологів, дослід ників сучасної народної к у льтури та побуту. ОЛЕКСІЙ ДЕЙ
Б ІД А В ІВ Ц Я М , Д Е ВОВКИ П А СТУ Ш А ТЬ
Добрість То був колись такий лютий пригінчий панський, усе бив людей. От одного разу вхопив якогось нарубка молодого, та й давай періщити, а той репетує. Коли це на той час надходить у двір з другого села чоловік подорожній. По здоровкались, розпитались, за яким він ділом зайшов сюди. — А що ж там по світах чувати? — питає «пригінчий у за хожого. — Ат! Що чувати! — одказує той.— БідаІ Б ’ють і пла кать не дають. — А чуєш ти, йолопе! — говорить пригінчий до хлопця, що тим часом витирав сльози,— як а біда у людей: і б’ють, і плакати не дають!.. А в нас ще, хвалити бога, щодня на ревеш ся, скільки схочеш. Один хлоп семи панів П ісля смерті дрібного ш ляхтича зосталось шість хлопців і одна дочка, обійстя й трохй землі, та одним один підда ний. От раз один з паничів тих їхав візком і сам собі поганяв коня. Здибав його сусід і питає: — Ч и пан сам уж е й коня поганяє? У вас же є під даний! — У тік, шельма. — А то ж чого? — Б іс його зна! Тільки по дню на тиждень робив пан щини кож ному з братів, а в неділю, бувало, з панною сест рою до костьолу,— і утік, лайдак! Воля вийш ла — Д ядьку Антоне, чи правду каж уть, що воля вийшла? — Та вийш ла ж, вийшла. То-то й горе, що вийшла, ні крапельки не залишилось. 23
Ні сюди ні туди Я кась пані, не дуже-то багата, хотіла поводитися зовсім по-панському. От одного разу наїхали гості, вона й покли кала Микиту, що рубав там дрова чи біля волів порався, і звеліла розносити чай, а щоб Микита не помилився, кому попереду, а кому потім, то пані його раз по раз смик та смик за поли: — Сюди, Микито, туди, Микито! Носить Микита чай. А далі пані якось не потрапила за полу, та за очкур і смикнула, а він, гаспидів, та був із зашморгом... Зоставсь Микита з чаями посеред хати, мов кінь опутаний... та, по вернувшись, до пані: — Сюди,— каж е,— Микито! Туди, Микито! От тепер вже ні сюди Микита, ні туди Микита! Заспокоїв Прийшли наймити до пана поскаржитись на погане хар чування. А він якраз обідав. — Згляньтесь, ваш мосць,— каж уть наймити.— Годують нас такою стравою, що тільки свиням і їсти. Скоро після такої їж і хрю кати почнемо. — Не хвилюйтесь, добродії,— спокійно відповів пан, ви тираючи масні губи.— Нічого з вами не станеться. Я все життя їм смажених півнів, та жодного разу не закукурі кав... Не варто було... Судять опришка, народного месника. Суддя до селян: — То ви бачили, як він задушив вашого пана? — Та... бачили... — Чому ж ви не прийшли на допомогу? — Спочатку хотіли, але коли побачили, що він і сам упорається, то не вваж али за потрібне втручатися. Старш ина Р аз обрали собі люди старшину. От і запиш ався новий старш ина: зробився такий пановитий, що і підступити до 24
нього страшно. Сидить якось він на руцдуці і бачить, що хтось їде селом. Гукнув старш ина на свого небожа: — Б іж и мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село. К инувся хлопець доганяти: біжить та гука на проїж дж о го, щоб підождав. Той став. Підбіг хлопчик. — Чого тобі треба? — пита проїж дж ий. — Та наш новий старш ина звелів спитати, що ви за птиця. — С каж и своєму новому старш ині,— озвавсь проїж дж ий,— що ти дурень, і старш ина дурень. Вернувсь хлопець. Старшина пита: — А що? — Т а то якийсь знайомий. — Як? — Та так: і вас знає, і мене знає. — Я к ж е він знає? — Та казав, що і ви дурень, і я дурень. Звичка Приніс раз муж ик до волості подать. Здав писареві, а пи сар — і ну рахувать. Рахує, а сам непомітно карбованчика в кишеню — хап! Та й подає селянину гроші назад: — На, недостає карбованця! — Я к це так недостає? — каж е селянин.— Всі там. П е релічіть ще раз! — Бери, дурню, слухай, що тобі каж уть, і додавай ще карбованця, бо як ще раз перелічу, то й другого карбованця не стане. Свою звичку я вже знаю! Не попав Іде один подорожній через село та й питає с т р іч н о г о : — А скажіть-но, чоловіче добрий, як мені тут через річ ку перебратись? А той йому: — Я вам зовсім не добрий чоловік, а старш ина тутешній.
У старости С т а р о с т а . Ви хочете оскаржити свого сусіда за образу честі. Що ж він вам сказав таке образливе? І в а н . Він кричав на мене: «Іди собі до такого злодія, як ти сам!» С т а р о с т а . А ви йому що сказали на це? І в а н. Я сказав, що йду прямо до вас!.. Єдиний порятунок Ішов через лід урядник та й провалився. Зібралися люди, побігли за дрюками. А йде селянин. — Чого ви,— ка ж е,— хвилюєтесь, чого галас зняли? Т аж урядник тоне! — А ви йому карбованця покажіть, він одразу вискочить! Очі 9
Приніс раз один муж ик подать у волоеть, а писар при йняв, подивився в книгу та: — За тобою тут ще недоплати десять карбованців. •ч- Та я вже все давно віддав,— каж е мужик. — Ні, не віддав. Винен ще! Ні, не винен! — Ні, винен! — Ні, не винен! Бачить писар, що на сей раз не обдурити йому мужика, вже, щоб якось викрутитись, то до помічника: — А дай-но мені очки! Надів очки, глянув та: — Ну, правильно — не винен! А муж ик тоді йому: — От дай, боже, здоров’я вашим скляним очам, а сі родимі то нехай повилазять вам! Ж одної людини Це було на Західній У країн і за часів панської Польщі. Під час виборів питається кум у кума: — А що, куме, були ви н а зборах? 26
— Та ніби був... Заглянув — Гм, як же так... Адже, і збори не відбулися?.. — А вж еж не відбулися... туди, а там не було жодної
туди... каж уть, що люди не зійшлись Сказав же я ,— заглянув лита людини. Сама поліція...
Н а суді В одного селянина покрали вівці. Довідався він, хто зло дій, та й подав у суд. Почали судить, та злодії підкупили суд, і нічого селя нину не присудили. От він подає знов у суд — знов не пржсудили, подає втретє... Викликали його на суд і роблять допит. Справа од се лянина сидить старший оборонець, проти нього — суддя,, а зліва — рябий прокурор. — Расскаж ітє, дєд, как у вас укралі овци? — питав суддя. — Та як ж е,— говорить він,— отак справа (показує на оборонця) стоїть старий млин, прямо (показує в бік, де сидить суддя) — кош ара, а зліва (показує на прокурора) — прив’язаний старий рябий собака. От чую я вночі, а млин меле та й меле, меле та й меле, а толку немає; а баран у кош арі (показує у бік судді) «бе» та й «бе», а рябий собака (показує у бік прокурора) все «гав» та й «гав», а вівці та і покрадено! Всіх обділила В одному селі жила вдова. Ж ила дуже бідно, города було не багато, тільки й стояла коло хати одним-однісінька гру ша, а на ній уродилось дуже багато груш, та ще грущі оті, що по-селянському звуться дулі. Одного вечора парубки обікрали груші. Вдова узнала, чиї парубки, та й передала в суд. Ось визивають ї ї на суд. Суддя зачитав ї ї жалобу та й каж е: — Ваш у жалобу закриваємо, бо за дулі суда немає. А вона тоді із пальців зробила дулю, та й каж е до суд дів: — Я к нема за дулі суда, так нате вам, пане суддя, і вам, пани засідателі,— і кожному під пику піднесла, а тоді по вернулась до дверей та й каж е: — Прощ айте. 4 27
Аби харч С у д д я . Отже, суд засудив вас на десять ринських кари або три дні арешту. На що погоджуєтесь? П і д с у д н и й . Прошу, чесного суду, як буде харч доб рий, то я буду сидіти і цілий тиждень.
Н А П А Н С ЬК У Х И Т Р ІС Т Ь С ЕЛ Я Н С ЬК А К М ІТ Л И В ІС Т Ь П ара волів М ужик один з другим заложився, і каж е один, що буде а паном обідати. — Ну, добре, як пообідаєш, то я тобі цару волів дам. Приходить до пана, вклоняється низенько: — Пане, я ще нікому про те не казав, але до пана при йшов питати: що б кош тував отакий шматок золота? І показав йому на руку. П ан зрадів, думає: «Оце щ астя, треба його пригостить добре, то не мине те золото моїх рук». І крикнув, щоб йому принесли горілки, напоїв його, дають обідати, той сідає і обідає з паном; пан аж горить, хотів би дізнатися, де той шматок золота. От і питає: — Ну, де ж твоє золото? — Та ще ж, пане, в мене нема, я питаю, що б він варт, якби його мати? — Ото дурень! — Я не дурень, пане, коли тим способом виграв пару волів. І розказав йому, що то за ш тука, взяв з свого товариша п ару волів. Порозумілися У пана наймит молотив цілісінький день, але панові цього було замало. Бачить він, що сонце от-от зайде, та й каж е наймитові: — У мене, як залиш аються снопи на току, то так, я к би й не молочено... — А в мене, як ціп на плечі, то так, як би вже був дома,— відповів наймит і пішов. ЗО
Хто розумніш ий їхали панки один одному назустріч. Ідуть і мов не помі чають один одного. Аж тут їхні візки зчепились і зупини лися. Зн ялася поміж панками суперечка: хто кому дорогу повинен дати. Сперечаються та все коней поганяють, аж візки тріщ ать. Коли тут іде старенький дідок. Один панок і запитує дідка: — А скажи, старче, хто з нас кому повинен дорогу дати,