Народнi усмiшки. Анекдоти, жарти, дотепи, бувальщини, небелиці

Бібліотека україн ської усної народної творчості

АНЕКДОТИ, Ж А Р Т И , ДОТЕПИ, БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ

Ілюстрації АНАТОЛІЯ ВАСИЛЕНКА

Київ Видавництво худож ньої літератури «Дніпро» 1986

82.3 У К - 6 Н30

Книгу составляют образцы классического и современного украинского народного юмора — анекдоты, шутки, остроты, были и небылицы. Редакційна колегія: С. Д. ЗУБКОВ, О. І. ДЕЙ, І. П. БЕРЕЗО ВСЬКИЙ, Д. В. ПАВЛИЧКО, П. І. МАЙБОРОДА, С. Л. КОБА

Відповідальний редактор С.Д . ЗУБКОВ Упорядкування П. Ф. ГАЛЬЧЕНКА

Вступна стаття і примітки О. І. ДЕЙ

Упорядкування, вступна стаття, примітки, художнє оформлення, ілюстрації. Видавництво «Дніпро», 1986 р.

НАРОДНІ АНЕКДОТИ

Гумористична і сатирична творчість україн ського народу н але­ ж ить до оригінальних набутків вітчи зн ян о ї культури. Розвинене по­ чуття комічного є однією з характер н и х рис національн ої вдачі ук раїн ц ів; воно витворилося в процесі тривалого, активного історич­ ного ж и ття народу, для якого гумор був своєрідним духовним засобом сам озахисту в ум овах боротьби з різним и зовніш нім и нападникам и та внутріш нім и поневолю вачами в часи гніту і лихоліть. Сміх — це, ко­ ристую чись висловом М аксима Горького, — озн ака міцного душ евного здоров’я. Він ж е водночас в виявом високого духу, ж иттєвого оптиміз­ му, критичного розум у й тонкої спостереж ливості, загалом — тал а­ новитості народу. А. Л уначарський розглядав у кр аїн ськ и й народний гумор як вияв «величезних і свіж их невичерпних сил, що відчуваю ть за собою право дивитись і на дрібне, і на значне, велике певною мі­ рою згори вниз, п ом 'якш увати ненависть презирством і зневагою , за­ хоплення і схи лян н я — іронією, горе — надією» *. Н ародному сміхові притам анна висока суспільна ф ункц ія: об’єд­ нувати людей, бути гром адянським фільтром, яки й оберігає здорову народну мораль і зміцню є внутріш ню самодисципліну в трудовому середовищ і, виявляю чи засобами гум ору ін ди відуальн і вади, недо­ ліки, провини,— все, що суперечить людській гідності. В цьому ви­ падку сміх мож е бути поблаж ливим і прихильним, бо ж пересліду­ ється виховна мета. Коли ж об’єктом сміху є ворожі народові соціаль­ ні сили та їх представники, він перетворю ється в зброю, набував нищ івн ої сати ричної гостроти, тоді різного роду гнобителі, загарбники, відступники і т. п. приниж ую ться, з явною ненавистю оголю ється мі­ зерність їх н ьо ї сутності, і всі їх зовніш ньо благопристойні наміри, вчинки, бундю чність зазн аю ть конф узу. Стихія сміш ного в народнопоетичній творчості виявляв себе я к у ж артівли вій і сатиричній пісенності, так і в прозових ж анрах. Най­ продуктивніш ий з них — анекдот. Це коротенькі оповідання чи сцен­ ки про комічні події, пригоди, си ту ац ії, лю дську поведінку або вчи­ нок. А некдот, я к правило, гру н ту ється на одному ж иттєвом у епізоді, відзнач ається лаконічністю викладу зм істу і обов’язково заверш ує­ ться песлодіваною смішною, дотепною розв’язкою . П ерсонаж прово­ диться через єдину сю ж етну к о нф ліктн у ситуацію , але таку, яка най­ повніш е ви являв його соціальну чи моральну сутність. Непередбаче1 У к раи нская ж и зн ь.— 1912.— Кн. 10.— С. 21.

5

ність сю ж етних ходів у анекдотах часто мав н астільки незвичайний або вин ятковий характер, що з певних м іркуван ь (соціальних, етич­ них, вікових і т. д.) зм уш ує оповідача добирати відповідного слуха­ ча, вимагав атмосф ери цілкови тої взаєм ності й довір’я м іж иими. На ц е своєрідно вказує й сама н азва ж анру, що походить від грецького злова анекдотос, тобто не готовий в люди (за м іж ), або переносно: яерозголош ений, таємний, неопублікований. В європейській л ітера­ турі цей термін сперш у адресувався до коротких розповідей про неввичайні сміш ні ви п адки й пригоди з ж и ття видатних людей, зго­ дом перейш ов у ф ольклористику я к узагал ьн ен а н азва усш іх дотеп­ них прозових творів різного вмісту й форми. З у к р аїн ськ и х діячів культури термін анекдот стосовно народних гумористичних опові­ дань чи не вперш е вж ив Г. К вітка-О снов’яненко, яки й анонімно 1822 року в ж урн ал і «Вестник Европьі» і 1832 року в газеті «Молва» переповів к іл ьк а почутих н а Х арківщ ин і бувальщ ин про трьох братів, які, сховавш ись під час татарського наскоку, не втрим али я зи к а за яубами й тому потрапили в руки нападників; про Н аполеоиа, що нібито втік 8 Москви, дізн авш и сь про н абл и ж ен ня полтавського пол­ ку; про О стапа 8 Охрімом, що рахували галок н а хрестах, та ін.2 1859 р. в К иєві з'я в и л а с я вж е й перш а окрем а збірочка творів цьо­ го фольклорного ж а н р у — «М аленька кн и ж ка м алоросійських анек­ дотів» (збирав Дмитро Т...). В ж и вій мові та ф ольклористиці існували й ін ш і назви, що я скр ав о засвідчує заголовок вбірки «Руські народні хсавки й приказки, байки й прибаю тки, брехеньки й побрехеньки, би­ лиці й небилиці, п рикладки й нісенітниці», виданої в К иєві 1875 р. К, Ш ейковським. П розові гумористичні твори н ази вал и також «можебилицями» (П. Є фименко), «придабаш ками» (Ю. Ф едькович), «гумо­ ресками», «вигадками» тощо. І в н аш час поруч з узагальню ю чим терміном «анекдот» зустрічаю ться, особливо в періодичній пресі та в заголовках п опулярних гбірок народного гумору, назви «народна усміш ка», «сміховина», «дотеп» т о щ о 3. В сучасній ф ольклористиці в спроби розрівняти я к окремі ж анри анекдот, гумореску, у см іш ку й ж арт. В важ ається, що анекдот зай м а­ ється викри ттям засобами см іху соціально та морально принципових вад, тому здебільш ого відтворю є їх сатирично. О тож і персонаж і ан екдотів н алеж ать п ереваж но до негативних. Комізм ж е гум оре­ сок — спокійний, доброзичливий, звеселяю чий — стосується людей з н езначним и або випадковим и відхиленням и від норм щ оденної по­ бутової етики свого середовищ а, і ц і відхи лен ня освітлю ю ться засо­ бами гумору. 2 Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Твори: У 7 т.— К.: 1979.— Т. 2.— С. 3 8 3 -3 8 6 . 8 Див. н азви збірн иків гум ористичної прози, використаних упоряд­ ником цього видання, в к ін ц і книги.

6

До ж ан ру ж артів відносять лаконічн і м ініатю ри з серйозним, гли­ боким підтекстом, яки й часто п ередається прийомом зіткн ен н я несу­ місного і своїм змістом та асоціативною його вібрацією наближ ав такі твори до афористичних прислів’їв І приказок. Я кщ о гуморески розраховані переваж но н а р о зваж ан н я, то ж ар ти спонукую ть до роз­ думів і р о зм ір к о ву в ан ь4. К рім н азван и х ж анрів, м іж яки м и все ж важ ко провести чітку м еж у (тому ми далі користуватим емось зб ір­ ним терміном анекдот, на о зн ачен н я різни х творів народної гуморис­ тичної п рози), слід вказати на ж ан р нісенітниць, твори якого легко відрізнити, бо вони засновані або на суцільній алогічності сприй н яття й відтворення ж иттєви х яви щ і ф актів, або на несусвітній вигадці (так звані «мю нхаузіади»). Д еякі у к р аїн ськ і анекдоти зберегли озн аки та реал ії, я к і засвід­ чую ть п рин алеж н ість цих творів до давн іш ої верстви народного гу­ мору. Скаж імо, анекдоти, де згадується про напади ординців на у к р а­ їн ські землі, я сн а річ, могли виникнути тільки в пору, коли народ терпів від цих загарбників, чинив їм опір. Згадаймо гумористичне оповідання про селянку, я к а втопила татари на в діж ц і росолу, або хоч би й такий анекдот: «— Ж інко! Орда набігла! — Їж ж е ти, чоловіче, ю ш ку, а я буду курку, щоб скоріш е І — Добре... Тепер ж е пора у тік ать,— сказав чоловік, виївш и юш­ к у .— Сідай ж е ти, ж інко, н а віз, а я н а коня, щоб скоріше». На відм іну від казок та легенд, цей оперативний, злободенний ж ан р і далі активно розвивається й поповню ється все новими й но вими зразкам и. Б агато з них набуло м іж національного пош ирення російською мовою. Ж ваво й дотепно відгукую ться вони на недоліки та вади людей, неприйнятності в їх особистому, родинному та гро­ мадськом у ж итті; за сміхом і ж ар то м ту т звучить кр и ти ка й повчан­ н я. Я к говорить народна п риказка, «сказано на глум, а ти бери на ум». В цьому — головне суспільне п ризн аченн я народної гумористики, ї ї гром адська служ ба. Сповнені легкого кепкуванн я, тонкої ірон ії або дош кульного ви­ смію вання, анекдоти дію ть еф ективніш е, н іж просте м оралізуван н я чи докучлива дидактика. У кожного, хто відчуває за собою певну вину, я ку сь свою хибу, освітлену влучним анекдотом, розбудж ується внутріш ній сором, а це — вж е перш ий крок до подолання в собі нега­ тивного. М орально-профілактична, виховна ф у н кц ія анекдотів поси­ лю ється їх злободенністю,— в них розповідається не про щ ось да­ леке чи ф антастичне, я к це притам анно народним казкам , легендам і п ереказам , а про близьке, реальне. Дж ерелом їх завж д и є ж и в а кон4 Див.: Я п к о ус к і М. А. П азтьїка Мінск, 1983.— С. 260.

7

беларускай

народпай

п р о зн .—

к ретн а дійсність — комічні си ту ац ії й випадки, вчинки чи поведінка людей у щ оденному побуті. Проте народні творці худож ньо типізую ть ц і окремі комічні яви щ а та ф акти, підносячи поодиноке па рівень загального,— внаслідок анекдот набуває рис універсалізм у, які й за­ безпечую ть йому ш ироку популярність і тривалу актуальність. Анекдоти я к акум улятори сміху, кпи н у й дотепу буваю ть важ ли­ вим елементом дозвілля, розваги та забави, вони створюють атмо­ сф еру колективної веселості, світлого настрою. Чудово про цю роз­ важ альн у, оздоровлюючу силу сміху писав І. Н ечуй-Левицький, роз­ повідаю чи про одного з обдарованих народних гумористів. Цей ж артун «неначе був післаний м еж и люди веселити та тіш ити їх серед триво­ ги та клопоту ж иття. Його веселий сміх неначе здоровив усіх, роз­ ливав свіж ість, я к веселий каскад, я к ш ум потоку розливає свіж ість в розпеченому повітрі в гарячий літній час. Його заразли ви й сміх звеселяв, я к несподівано прорвавш ийся з м арцевих хм ар промінь весняного сонця, що бризнув золотими бризкам и н а чорну смутну землю, обернув у золото ж о вті кручі та провалля, обернув у срібло полоси побережного піску, а к алам утну воду в р іках — в чистий кри ­ ш таль. Н еначе на радість, на втіху лю дям післані так і симпатичні веселі л ю д и » 6. Розповідаю чи про одного з таких гумористів — Т им ка Гринчиш ина із с. П уж ники в Галичині, В. Гнатю к підкреслю є особливу роль мімі­ ки й ж естів у збудж енні сміху при розповіданні анекдотів та веселих ж иттєви х пригод. Гринчиш ин — «то незрівнян ни й гуморист. Сама йо­ го поява в хаті вводить ї ї ж ителів в добрий настрій, коли ж Тимко «розв’я ж е торбу», я к звик казати , і стане висипати з н е ї «приповід­ ки», тоді присутні не р аз аж лягаю ть від сміху. В елика ш кода, що при записуванні не м ож на було віддати його м ім іки та звуків, на я к і в письмі нема знаків, а я к і від часу до часу повторю ю ться і, уж и ті в відповіднім місці, викликаю ть не раз більш е сміху, я к сло­ ва» в. Саме такі численні носії народного гумору (подібно до обдаро- * ваних казкарів, кобзарів, співаків) зберігали в п ам ’яті, передавали 8 покоління до покоління й поповню вали новотворами скарби весе­ лого народного слова, яке, окрім виховного, має й п ізн авальн е зн а­ чення. Це рівною мірою стосується я к оригінальних у к р аїн ськ и х анекдотів, що віддзеркалили національний гумор, звичаї, родинні й гром адянські відносини, так і ж артівли вих творів, п ерейнятих від сусідів та 8 літературн их дж ерел. Адже, к аж у ч и словами відомого дож овтневого ф ольклориста й письменника Б. Грінченка, кож ен на­ род, користую чись м іж народним и сю жетами, і в ділян ц і гумористич5 «Правда» (Л ьвів).— 1891, серпень.— С. 99. 6 Г алицько-руські анекдоти. Зібрав Володимир Гнатю к.— Етногра­ ф ічний збірник.— Л ьвів, 1899.— Т. V I.— С. 6.

8

пої прози «виявляв й свою власну колективну індивідуальність і що­ до вибору тем, і щодо їх оброблю вання. І речі позичені ие менш е дали б до цього (тобто до п ізн ан н я народного світогляду, побуту і вдачі.— О. Д .) м атеріалу, як і речі самостійні, бо колективний тво­ рець — народ — ніколи не перекладав, а завсігди переробляє, відкидаю чи те, щ о суперечить його смакам, і додаючи те, що доводить позичений сю ж ет до гарм он ії 8 цими смаками і вподобаннями))7. Отже, вся сукупн ість народних анекдотів, усміш ок, ж артів, пародій, нісенітниць і т. ін. різни х часів р ізни х місцевостей У к р аїн и станов­ лять безперечний п ізн авальн и й ін терес 8 погляду соціологічного, етнографічного, психологічного й історичного. * * *

Тем атика н ародної гум ористичної прози відобразила різном анітні сторони людського ж и ття — від щоденного побуту до суспільних взає­ мин. Розвиток світогляду творців та н о сіїв фольклору, розш и рен ня їх ж иттєвих ін тересів у процесі історичного розвитку народу спричини­ лися до зб агач ен н я ц іє ї творчості соціально-викривальною та політич­ но-злободенною тематикою , до посилення сатиричного струм ен я в народній про8І. Особливо це вияви лося в к апіталісти чн у добу й зу­ мовлю валося загостренням класової боротьби, у процесі я к о ї ф ольк­ лорна сати ра ставала дійовою зброєю. «Сатира,— писав І. Ф ранко,— се поетичне зо б р аж ен н я звихн ен ої рівноваги в ж и тті людському, і з природи своєї мож е бути двояка: ретроспективна або ретроградна. Р етроспективна сатира малю є хиби ж иття, спричинені перестарілим и тради ц іям и або привичкам и, і зма­ гає до їх усун енн я; натом ість ретроградна виступає проти нових яви щ у ж итті, породж ених новими обставинами, і виказує їх ш кідливість. Як перш ий, так і другий рід сатири вим агає дуж е докладного зн анн я ж и ття і великого засобу творчої ф ан тазії, щоб із розрізнених випад­ ків утворити ж иві типи, а не особисті пасквілі або химерні к ар и ка­ тури» 8. Н ародній сати рі не бракувало ні зн ан н я ж иття, ні творчої ф анта­ зії, ні соціальної тенденції, спрям ованої проти привілейованих верств і паную чої сусп ільн ої верхівки загалом. Типовими п ерсонаж ам и та­ ких творів були царі, пани, п анські посіпаки, оф іцери й генерали, попівство й церква з усім сонмом богів та святих, багачі, ш и нкар і та ін ш і п’явки на народному тілі. В сукупності народна гумористично-сатирична дожовтнева’ проза ніби перевертала суспільну пірам іду догори основою, скидаю чи могут7 Грінченко Б. П еред ш ироким світом.— К., 1906.— С. 146. 8 Франко /. Твори: В 50 т . - К., 1983.— Т. 3 8 . - С. 499.

9

оьою хвилею сатиричного см іху з верхів додолу всіх вельм ож них і владних та підносячи над ним и перем ож ну мудрість, гідність і розум трудової людини. О смію вані п ерсонаж і соціально-викривальних анек­ дотів зм альовую ться тут із сарказмом, часом гротескно, в свідомо окарикатурен ом у вигляді. Я к правило, виділяю ться типові д л я ко ж ­ н ої соціальної верстви експлуататорів, п ритам ан н і їй негативні риси доведінки, ї ї фактичного єства. Ц арі й ц ісар і в ц их анекдотах — обм еж ені й нікчем ні, оф іцери та генерали їх н ь о ї ар м ії — н еу ки й самодури, пани — недоум куваті або вкрай свавільні, урядовці, церков­ н і служ и телі — ледарі, ош уканці, срібролю бці й розпусники і т. д. В цих характеристи ках вияви л о ся народне ставлен н я до гнобителів різного рангу, віддзеркалили ся соціальні тен ден ції світогляду тру­ дових мас. Ф актично народна сатира оголю вала п ар ази тар н у суть усіх п анівних верств. Т аким чином підривався їх авторитет у масах, п ар ал ізу в ал и ся н асад ж у ван і оф іційною ідеологією у я вл ен н я про само­ держ авство, релігію , у рядову бю рократію і т. п. Все це своєрідний елемент револю ційної пропаганди, народж ений в гу щ і самих трудя­ щ их. Часом підтекст таки х анекдотів був відверто антиурядовим , як, н апри клад: «Було це за царя. Б удували в одному м істі тюрму. Але не виста­ чало грош ей. І піш ов тоді ін ж ен ер до ц ар я: — Д опомож іть, царю -батю ш ко, ту тю рму закінчити, адж е я будую ї ї не для себе, а д л я вас». П ереакц ен товуванн я слова з метою насм іш ки над представниками п анівн и х верств — типовий засіб народної гумористики. З позицій уд ав ан ої н аївн ості або простакуватості п ерсонаж і з народу в таких ан екдотах відверто глузую ть і глу м л яться над панам и, попами, суд­ д ям и тощо. Н априклад: «Здалося панові, що в будинку злодії. П ан гукн ув на слугу, щоб оглянув покої. Той обійш ов усю ди й каж е: — Нема в усьому домі злодіїв, тільки ви один, пане». А некдоти з установкою на н аївн ість героя з трудового середовищ а вавж ди досягаю ть протилеж ного еф екту: соціально чу ж и й народові п ерсонаж осоромлю ється, п ри ни ж у ється, а п ерсонаж з народу вихо­ дить перемож цем, ви являю чи мудрість, дотепність і силу («Як найм ит Хома п анів качкою наділяв», «Вірні слуги» т а ін .). Особливим тематичним багатством і різном анітністю гумористич­ них ситуацій відзначаю ться анекдоти про попів, ц ер кву та релігію . Вони засудж ую ть негідну, ч у ж у здоровій н ародній м оралі поведінку церковного кліру, іронізую ть над вигадкам и про святи х і бога, роз­ вінчую ть різні церковні легенди, чуда і т. п. В дореволю ційний час духовна ц ензура ріш уче забороняла др укувати так і народні твори, в ж ивом у ж прозовому й пісенном у ф ольклорі вони були чи не найчисленніш им и.

10

Критичне ставлен н я трудового народу до ц еркви та рел ігії, зок­ рема виявлен е в його сати ричній та гум ористичній усн ій творчості, свідчить про сти хійно-м атеріалістичні основи його світогляду. А те­ їстичний струм інь помітний в у сіх ф ольклорних ж ан р ах , але н ай ­ більш е — в анекдотах, к азках , п рислів’ях, пісенних м ініатю рах, паро­ діях. Ч асто об’єктом насм іш ки виступаю ть попи, ч и я поведінка і д ії ріш уче розходилися в проголош уваними релігійним и догмами. П іп народних анекдотах — це втіл ен н я егоївму, ж адібності, розпусти, пияцтва і в сіл як о ї непорядності. Ц ерковна служ ба д л я нього — це тільки засіб задоволення своїх н и зьки х пристрастей. Ц ей персонаж і зображ ується у викривально-гум ористичних си ту ац іях саме в церкяі, як, приміром, у гуморесці, зап и сан ій в середині минулого сто­ ліття: «В одному селі ж ив піп, що лю бив випити; а що прибутки в селі не дуж е великі, то він у ш и н к ар я Мойсея брав горілку на віру, а потім розп лачувався. Але якось у нього не було чим заплатити, а випити хочеться. Ось піп і посилає найм ита в ш инок ва горілкою, а сам іде в церкву. Закін чи лась обідня, і він починає говорити прихож анам про п еребуванн я Мойсея в пустелі і про те, я к народ просив вивести його із пустелі. — Що ж ск азав на сіє Мойсей? — проголош ує піп. — Мойсей сказав, що горілки не дасть тепер на віру, бо грош і не оддаєте,— ск азав наймит, ввійш овш и в ц еркву від ш и н к ар я Мойсея». П ереплетення церковно-біблійного, книж ного з конкретно-життв» вим створює ситуацію , я к а викликає сміх своєю несподіваною логі­ кою або алогічністю . Т акий прийом — один із ш ироко вж и ван и х у народній гумористиці, адж е вміст релігійних обрядів та проповідей, я к і стиль та мова церковних служ и телів, несли в собі багато чуж ого й незрозумілого масам і тому д іставал и у них свою інтерпретацію , переваж но гумористичну та пародійну. Ц ерковним святим і богові надавали сь варті крити ки лю дські риси, переведенням в буденні об­ ставини розвію вався їх церковний ореол і авторитет. Все, починаю чи від євангельських оповідей та притч і до рекомендованих у церковних святц ях імен, ставало об’єктом насм іш ки та глу зу ван н я. Н аведемо дл я зр азк а осоч би таку побутову сценку: «Послали бабу до попа по ім ’я дитяті. П риходить баба звідтіля. — Ну як, бабо, звати маєм? . — Да хто його зна, що воно за ім ’я піп дав: таке важ ке, що на­ силу донесла. — Як се таке важ ке? — П уд і три хунта. — Як, як? — Да так і сказав; подивився у к н и ж к у да й каж е: сьогодні пуд і три хун та (П уда і Т риф она).

11

— Що се за н апасть така? Се дитя легш е, н іж само ім ’я. Іди, бабо, та проси попа, щоб перемінив. П іш ла баба. К оли вернулась, питаю ть ЇЇ! — Ну, тепер яке ім ’я дав? — Хай бог милує, знов щ ось неподобне; каж е, що тепер буде у ж е «Сім верст» (С ільвестр)». Н авіть подібні, порівняно лагідні, ж ар тівл и ві твори виявляю ть критичне ставлення народу до релігії, передаю ть антицерковні наст­ рої мас. А нтирелігійні анекдоти й сьогодні несуть суспільну службу, викриваю чи н еприйнятні д л я радянського суспільства переж итки ми­ нулих віків, сприяю чи вихованню молоді в атеїстичном у дусі. Сміх завж ди був великою силою в боротьбі народу я к із внутріш ­ німи ворогами, так і з загарбникам и — ординськими, османо-турецьким и (згадаймо анекдоти про татарських завойовників, «Лист запо­ рож ців турецьком у султанові» і т. д.), польсько-ш ляхетським и, кайзерівським и, ф аш истським и та ін. В р адян ську добу народ від­ гукн у вся численними сатиричним и анекдотами та дотепами на істо­ ричні та політичні події, особливо ж під час гром адянської та В еликої В ітчизн яної воєн. В умовах важ к и х випробувань на фронтах, в пар­ тизанських загонах та підпіллі, в обстановці неймовірного трудового н ап руж ен н я в тилу спрям овані проти ф аш и стської орди й гітлеризму в ’їдливі, влучні анекдоти, частівки та п рислів’я підносили настрій, підсилю вали оптимізм радян ськи х людей, зміцню вали їх віру в пе­ ремогу. Сміх став духовною зброєю, що також завойовувала Перемогу. * * *

А некдоти та усміш ки побутової тем атики відтворюю ть сміш не у родинних відносинах, поведінці та вчинках дітей, молоді й старш их Членів сім ’ї, а також н айрізном анітніш і лю дські пристрасті, риси й вади, н епри й нятні з позицій моралі й етики трудових мас. Виховна ф ун к ц ія цього фольклору неперебутня, бо ж об’єктам гумору тут вла­ стиві переваж но загальнолю дські ознаки. Так, частина гуморесок ви­ сміює неподобства в подруж ньому ж итті, показую чи в невигідному освітленні винуватців, поруш ників взаєм оповаги і справедливості. Зокрем а, кепкую ть над чоловіками, я к і потураю ть примхам своїх ж інок або п рагнуть перекласти на них свої хиби й провини. Ось к л а­ сичний приклад так о ї мініатю ри: «їде дядько до млина. А зустрічні люди йому:— Он у вас, дядьку, міш ок розв’я зався .— Та це ж бісова ж ін ка за в ’язу вал а. Я його вж е тричі п ерев’язував, а він все розв’язується». К омічних прецедентів д л я створення подібних анекдотів ж и ття давало і дає безліч. Вони є всюди: у дитячих заб авах і несподіваних судж ен н ях про дорослих, у відносинах м іж п арубкам и й дівчатами,

12

у н ерівних ш лю бах, в безгосподарності ж інок і чоловіків, у ситуа­ ц іях під час п раці й дозвілля, різни х зустрічей, сп ілкуван ь тощо. Про що б не йш лося в цих дотепних м алю нках, завж д и відч увається спе­ циф ічна побутова атмосф ера, своєрідний колорит ж и т т я і психічного складу героїв. Особливо багато анекдотів, я к і картаю ть сміхом н егати вн і лю дські риси: дурість, неуцтво, тюхтійство, недотепність, ледарство, симулянство, хитруван ня, лестощ і, упертість, х валькуватість, сварливість, пустомельство, зазн ай ство тощо. Загальнолю дський х ар ак тер цих рис зумовлює м іж н ац іон альн у міграцію творів цього змісту, їх довготри­ вале існ уван н я й ш ироку популярність (наприклад, східний сю жет гумористичного оповідання «Як дядько осла бал акати вчив»), перехід 8 усного побутуванн я в л ітер ату р у і н авп ак и («П ригадав» — народний варіан т «Л ош адиной фамилии» А. Ч ех о ва). Сміх у так и х творах зде­ більшого м’який, добродуш ний. Скаж імо, у давньом у анекдоті про поліщ уків: «К ілька поліщ уків прийш ло в К и їв на богомілля. П оставали вони коло дзвіниці, щ о в Л аврі, та й дивую ться: — Н у я к вони ї ї побілили? — А я к ,— к аж е один,— п овалили та й побілили. — А я к вони хрест воткнули? — Н агнули да і воткнули». Чим н епри й нятніш і, суспільно ш кідливіш і яви щ а чи риси людей, тим н ещ адніш е і гостріш е висмію ю ть їх у фольклорі. Я кщ о впер­ тість, недотепність чи надм ірна ц ікавість людини відгукується перед­ усім на їй сам ій і тільки злегка зач іп ає навколиш ніх, то такі нега­ тивні пристрасті і вчинки, я к п ’янство, злодійство, ш ахрай ство і т. п. завдаю ть вели кої ш коди сім’ї і суспільству. Тому, цілком зрозуміло, одними доброзичливими дотепами й друж нім и докорами тут не обі­ йтися, в цих випадках сміх набуває осудливої, ви кри вальн ої тенден­ ції. Д еякі твори так о ї тем ати ки несуть глибоко повчальний ф ілософ­ ський підтекст, як, наприклад, анекдот «Потрійне кладовищ е»: «П роходячи повз ш инок, сивий дідусь щ оразу знім ав ш ап ку і три­ чі хрестився. — Діду, чого ви хреститесь? — п итали старого. — А того, що проходж у повз потрійне кладовищ е: тут люди хо­ ваю ть і здоров’я, і гроші, і своє ім ’я». В дореволю ційний період п и яти ка та алкоголізм п ородж увалися самим несправедливим суспільним ладом, заснованим на пригнічен­ ні й п рин и ж ен ні трудової людини, я к а часом у безвиході ш у к ал а в горілці хвилинного заб у ття свого горя, хоч і розуміла, що «горілоч­ к а — псявіра», що «за н еї — срібло, злото, вона ж веде у болото». П ерсонаж і з ф ольклорних творів цього ц иклу зображ ую ться без сим­ п атії, я к н егати вн і постаті. Н ародні пісні подаю ть п’яниць-чоловіків

13

у метаф оричному образі «лихої долі» ж інки, в ан екдотах і притчах до н их прикладаю ться зневаж ливо-осудливі епітети та порівняння. С каж імо, в одній давній притчі говориться, що н авіть бог із апостолом П етром ладні були радш е зустрінутись із скаж ен и м собакою, н іж з п ’яницею . Н ародне висм ію вання пияків, що ведеться на різном анітних регіст­ рах —- від легкої усм іш ки (“комічні си туації, нем ож ливі дл я нормаль­ ного стану) до разю чої сатири, сп ирається на р озум ін ня п ияцтва я к суспільного зла. В арсен алі зброї для боротьби за утверд ж ен н я тве­ резості в народному побуті почесне місце н алеж и ть фольклору.

*

*

'*

У продовж свого довговікового розвитку народна проза виробила своєрідні худож ні засоби та прийоми гумористичного і сатиричного відтворен ня дійсності. В ан екдотах та усм іш ках це ви явл яється у всій їх структурі — починаю чи від ком позиції й закінчую чи словом (на­ віть звуком, коли йдеться про звукон аслідувальн і м ініатю ри ). Хоч я ки й худож ній засіб застосовується у творі, він спрям ований на ви­ к л и к ан н я сміху, на досягнен н я комічності. В 'анекдотах та усм іш ках, що відзначаю ться ф рагм ентарністю й лаконічністю зображ ен ня та конденсованістю думки, я к правило, дія подається тіл ьки в ї ї кульм і­ н аційном у моменті з обов’язковою комічною розв’язкою . Н айпош ире­ ніш им композиційним засобом розгортання сю ж ету в цих творах в к онтрастуванн я, проведене діалогічним викладом. Зіткн ен н я в діалозі п ротилеж ни х позицій, у явл ен ь ч и нам ірів героїв анекдоту, різних ж и ттєви х досвідів, соціальних, вікових чи проф есійних поглядів і зви­ чок з установкою на несподівану розв’язку, непередбачений підтекст або переакц ен товку з серйозного на сміш не — це н айтиповіш і компо­ зи цій ні прийоми у даном у ж ан р і. Раптовий к рутий поворот від логіч­ но нормального й очікуваного до несумісного з ним (хоча й мож ли­ вого) і викреш ує іскри сміху. Ось приклад такого зіставлен ня різних понять (а в дальш ій л ін ії й ін тел ек тів): «Т елеграф ує пан лікарю : «П риїж дж айте, я зл ам ав ногу». Л ікар: «Подайте точний опис, де саме злам ано ногу». П ан: «За коморою. П риїж д ж ай те, бо дуж е болить». Однією з пош ирених форм тут є комізм н епорозум іння або п р я­ м олінійного сп рий н яття, заснований на поєднанні різни х логік. Ска­ ж імо, у анекдоті «Водій»: «В одій' однією рукою три м ається за кермо, другою обнімає дівчи­ ну. М іліціонер помітив: — Двома руками треба! — Сам знаю, не м аленький, але ж я к тоді м аш ину вести?»

14

К омізм п арал ельн о ї логіки виступав особливо яскраво в анекдо­ тах, побудованих у формі запитання — відповідь та запитання на за­ питання. В ц их вип адках часто-густо гумористичний зар яд несе пси­ хологічна асоціація, рівнозначення (омонімічність) слова тощо. П ри­ кладом так о ї структури мож е бути анекдот: «На городі сусідки розмовляю ть м іж собою: — А ви, кумо, чому не ставите опудала? — Та навіщ о. Я ж і сама ввесь день на городі». П ош иреним прийомом досягнен н я комівму в ан екдотах діалогічної структури в, я к у ж е згадувалось, устан овка н а н аїв н ість одного із співрозмовників, прям олінійність його Мислення: «— А ти зн аєш ,— к аж е ж ін к а чоловікові,— н аш новий сусіда, от ой, Із п’я т о ї квартири, кож ного разу, як іде на роботу, ц ілує свою Дру­ жину. А ти от цього не робиш. — Д орогенька,— розвів рукам и чоловік,— так я ж із нею іщ е до знайомий». В таких народних усм іш ках один із персонаж ів своєрідно саморозкри вається, вибовкує ненароком свої приховані м ір ку в ан н я чи на­ міри. С каж імо: «Дідусь просить касирку: — Б удь л аска, дай те м ені п лац кар тн и й квиток, тільки на н иж ню полицю, бо м оя стара на верхню не вилізе. — Н ема н и ж н іх місць, дідуню. В и вж е пом іняйтесь з ким-небуда — Е, та хто ж захоче н а бабу м інятися? — вітхнув старий». В анекдотах соціального зву ч ан н я та к і сам охарактеристики в и я в ­ ляю ть негати вн е ставлен н я трудового народу до привілейований верств. Н априклад: «Іде один подорож ній через село т а й п итає стрічного: — А скаж іть-но, чоловіче добрий, я к мені тут через р ічку п ер е­ братись? А той йому: — Я вам зовсім не добрий чоловік, а старш ина здєш ний». До засн ован и х н а мовному ком ізм і н але ж ать і твори, на я к і звер­ н ув у вагу О. О. П отебня: «Існую ть анекдоти, я к і зображ ую ть нем ож ­ ливість висловити однією мовою те, щ о висловлю ється іншою» 9. К омізм багатьох анекдотів гр у н ту ється на навм исній гіп ерболізації дійсності, що н абуває сп р авж н ьо ї ф антастичності в анекдотах пре хвальків і брехунів, у к р аїн сь к и х ан алогів барона М ю нхгаузена. Тво­ рам цього гату н к у притам ан н а теж п ереваж но діалогічна форма ви­ кладу: це або ж розмова брехуна й підбрехача, або ж зм аган н я двоа брехунів. Твори ц іє ї тем ати ки часто-густо пройн яті іронією , досягну­ тою сам е засобом гіперболи (рідш е — літоти ). Я к і в н ісенітницях, і 0 Потебня А . А. Зстети ка и п озтика.— М., 1976.— С. 267.

15

них народна ф ан тазія не знав м еж в дотепності перебільш увати: під капустян им листом може сховатися сорок чум аків з возами та вола­ ми, нестримний у ф ан тазу в ан н і герой з відстан і добачав більмо на оці м ухи і т. п. В игадка побивається вигадкою, і лиш е зрідка вона розвін чується поступовим відступанням у бік реальності (згадаймо опрацьований С. Рудапським сю ж ет народного анекдоту у співомовці «Вовки»). В цьому зап еречен н і чи сам озапереченні — комізм ситуацій й дж ерело смішного. Ось н апри клад такий анекдот: «— Чи правда, що Іван Іванович по лотереї виграв маш ину? — ГІравда, але здається, що не маш ину, а сто карбованців. І не по лотереї, а в преферанс. І то, здається, н е виграв, а програв». Як уж е згадувалось, вели ка роль у творенні смішного належ ить в анекдотах мовним засобам. Н айпош иреніш им и з них є, крім згадува­ н ої вж е омонімічності, комічна ін ди від у алізац ія персонаж ів вж и ван ­ н ям ц ерковнослов'янізм ів (анекдоти про попів і д я к ів ), русизмів (анекдоти про солдатів ц ар сько ї арм ії, про ц арське судочинство), по­ казом мовного н епорозум ін ня внаслідок різном овності («Каким обра­ зом тебя били? — п итається страж ни к селян и на.— Т а не образом, а якою сь чортівнею від воза»). В ряді усміш ок засобами мовної х ар ак ­ тери стики «ненароком» досягається соціальне зву чан н я й тонке, ни­ щ івне висмію вання трудовою людиною всякого панства та начальст­ ва. Х арактерним зразком цього є загальновідом ий давн ій російський та ук р аїн ськ и й анекдот: «Генерал вим агав від солдатів знати байки Крилова. П рийш ов до ш ереги і питає їх в солдата. Той розказує: — О дн аж дн м ар ти ш к а , ваш е благородне, да косолапьій миш ка, ваш е благородне... — Дурак! — грим нув генерал і дав ляп аса солдатові». До анекдотів та народних усм іш ок близько прим икаю ть такі гумо­ ристичні твори, я к зву кон аслідувальн і ж арти , нісенітниці, ж артівливі алогічні діалоги (розмови глу х и х ), безкінечні розповіді, каламбури. В них також своєрідно відобразився у к р аїн ськ и й побут, сміш ні люд­ ські риси, спостереж ен ня над природою і тонка дотепність та мовна м айстерність. А понад усе — багатство гум ористичної вдачі народу. Звукон аслідувальн і мініатю ри у легкій і веселій формі відтворю­ ють сп остереж ення над навколиш ньою природою, звучанням предме­ тів тощо, вираж аю чи ш ляхом слухових асоціацій певний чисто люд­ ський побутовий зміст. Ось, приміром, розмова бубна і скрипки, зап и сан а К. К віткою від Л есі У країнки: «Як іш ли м узики на весілля, скрип ка вигравала: «І наїмось, на­ п ’ємось, і наїмось, н ап ’ємось». А бубон: «Ще побачим, що там буде, ще побачим, що там буде». Н а весіллі скрипка: «Ой танцю йте, витинайте, ой танцю йте, витинайте». А бубон: «Про м узи ків добре дбайте, нам вечерять подавайте». Я к іш ли з весілля,— скрипка: «І не їли, і не

16

пили, і пе їли, і пе пили». А бубон: «Я казав, що так буде, я казав, що так буде»ІР. Звукон аслідувальн у основу маю ть і п ародії молитви, канти, акаф істи і т. ін. Тут незрозум ілі церковнослов’ян ські слова і вислови підм іню ю ться співзвучними за формою, але зниж ено-буденними за змістом розмовно-народними. Розраховані на тести та розваж ан н я нісенітниці будую ться на ан ахронізм ах («Як я народився, а батька ще на світі не було»), ан ти ­ тезах («вулиці ш ирокі — возом не проїдеш »), на присвоєнні предме­ там зовсім не властивих їм рис, вчинків («Як вродили верби та за­ цвіли раки»). П оєднання несумісного ввійш ло і в народне прислів’я, яки м висміюю ть алогічність поведінки чи мови людей: «У городі бу­ зина, а в К иєві дядько, тим я тебе полю била, що на п’я т і перстень». І це — не випадкове споріднення аф ористичного фольклорного ж анру прислів’їв та п риказок із гумористичними оповідними ж анрам и. Не­ рідко аф ористичні кінцівки анекдотів і дотепних ж ар тів відриваю ться від цілого сю ж ету й побутую ть самостійно, я к прислів’я чи приказка, проте при умові, що ауди торії відомий і весь зміст анекдоту, від яко­ го вони походять. Скажімо, прислів’я «Так-то воно так, та з хати як» виникло з анекдоту про те, я к недотепний чоловік сплів у хаті з лози великі ясла д л я худоби, а винести не було як, бо не п ролазили ні в двері, ні у вікно. Ж інка на його зап итан н я, чи так він виплів ці ясла, й відповіла отим крилатим реченням , що стало прислів’ям. Всю гумо­ ристичну суть останнього м ож на сприйняти, лиш е знаю чи анекдот. К оли ж анекдот забувся, випав з н ародної пам ’яті, прислів’я від ньо­ го стає незрозумілим, його треба поясню вати. Одну з найдавніш их спроб такого пояснення римських та грецьких п рислів’їв за допомо­ гою оповідань, анекдотів та ж ар тів зробив щ е Е разм Роттердам ський в 1500 році. П ізніш е в багатьох к р а їн а х виходили збірники прислів’їв, що подавали чимало таких пояснень. На У кр аїн і це робив Іван Франкр в своїй великій збірці «Приповідки». Скажімо, прислів’я «Вішайте панів, коли пани хотять, а я не хочу» він пояснив анекдотом про ц игана, якого іГривели віш ати. «За що мене віш аєте?» — спитав за­ судж ений циган. «Так п ани хотять»,— відповіли кати. Н а се засудж е­ ний відповів вищ еподаною приказкою , дотеп я к о ї — у зм іш анні двох значень слова «хотять» («велять» і «баж аю ть»). Д ослідники прислів’їв різних народів і в н аш час віддаю ть значну увагу вивченню анекдотів я к дж ерел народних аф оризм ів — прислі­ в ’їв та приказок. З прозовим гумором ви явл яє помітну близькість і скоромовка (споти кан ка, за народним терм іном ). Вона споріднена з тими творами, в яки х гумор ви кликається недоречними перестановкам и слів у тексті 10 У к р аїнк а Леся. Твори: У 12 т.— К., 1977.— Т. 9.— С. 371—372.

17

або складів у слові, п лутан н ям грам атичних форм у логічній за своєю суттю розповіді («Тут ж е я к ніколи, я к ніколи: і д ? церкви гонять, і до череди дзвонять, і п ерепічки латать, і ш тани пекти, і х ату сватать, І кум у м азать»). Згадаймо, я к дотепно скористувався цим засобом І. К отляревський при передачі відьом ської мови С ивілли в поемі «ЕнеІда»: Б орщ ів я к три не подепькуєш , Н а моторош ні засердчить, І вараз тяглом закиш куєш , І в буркоті закеньдю ш ить. К оли ж що папхом з ’язикаєга, І в тереб добре зж ивотаєш То н а веселі занутрить... Д отепні діалоги без особливого змісту, що ним и полю бляю ть ба­ чити слухачів народні гумористи, а також безкінечні діалоги («казка щ ю білого бичка») — це теж одна з малих форм гумористичної прози. Комізм тут досягається або серйозним трактуван ням мізерного, або ааралельною подачею (як правило, у формі діалогу з глухим) тем, ЩЬ не перехрещ ую ться м іж собою. Ось зразок перш ого й другого: 1) «Якось навесні Грицько зустрів на дорозі П илипа з торбою В руці та й запитує його: — Послухай, приятелю , к уди це ти йдеш? — Іду до пастухів, хочу їм на літо віддати гусей своїх пасти. — А багато у тебе тих гусей? — запитує Грицько. — Та білих ж одної, а чорних трохи менше». 2) (Розмова з глухим ). «— Ти не бачив, куме, м оїх волів? — На я ри н і був. — Та й дурний ж е ти, куме! — Зате рясний!» До речі тут згадати, що анекдоти й народні усм іш ки про глухи х дали м атеріал О. П уш кіну д л я епіграми: Глухой глухого звал к суду судьи глухого. Глухой кричал: «Моя им сведена корова». «Помилуй,— возопил глухой тому в ответ,— Сей пустош ью владел ещ е покойньїй дед». С удья реш ил: «Почто идти вам брат н а брата. Ни тот и ни другой, а девка виповата» и . Я к бачимо, худож н я м ай стерня прозових гум ористичних ж ан р ів відзначається винятковим багатством та різном анітністю форм і при­ йомів. В усій своїй сукупності вони свідчать про високий рівень Гу­ мористичного обдарування народу та невичерпні мож ливості д л я по­ 11 І. Ф ранко в 1880 р. записав оповідання-анекдот про глухи х від селян и на із с. Кут, д у ж е близький до зм істу ц іє ї епіграм и П уш кіна («Е тнограф ічний збірник».— Л ьвів, 1901—1905.— Т. X VI.— С. 572).

18

дальш ого тематичного й худож нього збагаченн я скарбниці народного гумору і сатири, д л я виданн я і творчого використання ц и х надбань всіма видами сучасного професійпого м истецтва (літературою , кіно, театром та іп .). * * *

Тем атичне багатство у к р аїн сь к о ї гумористичної прози, що скла­ лося протягом р я д у століть, вклю чає в себе немало зразків, перейня­ тих від ін ш и х народів. Ід еться передусім про д еяк і анекдоти старо­ винного походж ення, в я к и х висм іяно загальнолю дські вади й недо­ ліки. Сю ж ети цього роду ко ж ен н арод наповню є п ритам анним и йому побутовими детал ям и й психологічними рисами. З популярни х н а У к ­ р аїн і ан екдотів так о ї тем атики згадаєм о «Хто перш ий заговорить?» (суперечка м іж чоловіком та ж ін кою ), анекдот про удову (бабу), що повірила ш ах р аєві і вручила йому передачу на той світ д л я чоловіка (сина) тощо. Ч асто м андрівні сю ж ети прив’язу ю ться в кож ного на­ роду до п евн ої своєї історичної постаті, ф ольклорного персонаж у чи географ ічного осередку. Славнозвісною а цього погляду н а Близько­ му Сході є постать Х адж і Н асреддіна — збірний образ народного гу° мориста. «Анекдоти, що прилипли до особи Н асреддіна Х адж і,— твер­ дить М. Д рагоманов,— маю ть різни й характер... Д якую чи так ій купі оповідань і місцевого національного походж ення, і п ерейн яти х від народів старш ої к ультури (євр еїв та ін дій ців), м алоазійськи й Х адж і став найпопулярніш ою фігурою в у сій турецькій А зії, А фриці та Єв­ ропі, і потім анекдоти про нього почали переходити і до народів, що близько стикаю ться з туркам и: до вірмен, грузинів, болгар (у котрих Н асреддін часто п оявл яється п ід ім енем Хитрого П етра), до сербів і румунів» 12. Я к відомо, в рум унів роль ж ар ту н а, подібного до Н асреддіна, грав циган, у нім ц ів — Е йленш пігель та М ю нхгаузен. На У к р аїн і в кінці X V III — на початку X IX ст. чим ало анекдотів ц и кл ізу вал о ся навколо особи свавільного п ан а К аньовського. М. Драгоманов знайш ов н а Ук­ р аїн і так ож чим ало анекдотів так званого «насреддінового циклу». Н а його дум ку, вони були занесені туркам и і татарам и. У д еяк и х народів певне тем атичне коло анекдотів (переваж но про тугодумів, вайлуватих, у п ертих і т. ін .). пов’язу єть ся з окремими географ ічно-етнограф ічним и осередками. Скажімо, у росіян — це анек­ доти про пош ехонців, у білорусів — про поліщ уків і м арківців, у гру­ зин — про рати нц ів (на основі гум ору про них в Г р у зії нещ одавно створено дотепний телеф ільм «Н айш видш і в світі») тощо. 12 Драгоманов М. Р озвідки про у к р аїн сь к у народну словесність і письменство.— Л ьвів, 1899.— Т. 1.— С. 219.

19

В наслідок постійної багатовікової д и ф у зії м іж усною й писемною творчістю часом без спеціальних дослідж ень немож ливо визначити х арак тер походж ення тем і творів народної гум ористичної прози. З н езап ам 'ятн и х часів, скаж ім о, відомі дотепні оповідання про муд­ рого Соломона, частина з яки х, згубивш и його ім ’я, перейш ла у фоль­ клор багатьох народів. Віддавна вбирає гумор з усної творчості й писем на література, зокрем а староруські п ам ’я т к и X—X II ст. Н аявність анекдотів в укр а­ їнськом у ф ольклорі засвідчую ть як окремі л ітер ату р н і твори X V I— X V II ст., так і зразки, що дійш ли з того часу в усній передачі аж до записів їх у XIX ст. Так, польський письменник С. Кльонович у поемі латинською мовою «Кохоїапіа» («У країна») 1584 р. переповів гумо­ реску про селянина, я ки й потонув би у лісовій борті, коли б його не витягнув ведмідь. Гумористичні народні оповідання (про купівлю ко­ та в м іш ку зам ість лисиці та про передачу знайденого пирога тому, хто побачить кращ ий сон) входили в сю ж етну к ан в у інтермедій, що їх розігрували на ярм арках. В X VII ст. часом використовували н а­ родні анекдоти з соціально-викривальною або дидактичною метою ав­ тори проповідницьких тр актатів, повчань, полем ічних творів (Іоанникій Г алятовський, А нтоній Р адивиловський та ін .). Окремі ф ольклорні твори п отрапляли до збірн иків гумору літературного походж ення (фацецій) або, навпаки, з останніх переходили до ф ольклору. Н евичерпні мовні й ф ольклорні скарби смішного відіграли важ л и ­ ву роль у становленні у к р а їн с ь к о ї національн ої літератури , театру, музики; вони знайш ли голосний відгомін і в сусідніх братн іх культу­ рах. У цьому їх велике культурно-історичне значення. «Елемент гу­ мористично-сатиричний,— писав І. Ф ранко,— дуж е багатий у наш ого народу, його гострий дотеп, його сльозами проблискую чий сміх по­ служ ив за основу безсмертним творам Миколи Гоголя, складав знаме­ ниті К вітчині повісті» І3. А ііо він ц я нали та народним гумором «Енеїда» І. К отляревського, що зн ам ен увала початок нової у к р аїн сь к о ї літератури ! А розкотистий перемож ний регіт рєпінськи х «Запорожців»! Л ітер ату р а й мисте­ цтво постійно ж и в л яться з худож ніх дж ерел народного гумору та сатири. Одним із перш их у к р аїн сь к и х п ро заїк ів почав опрацьовувати народні анекдоти в формі гумористичних оповідань Г. Ф. К віткаОснов’янен ко (згадаймо «Солдатський патрет» або «Пархомове сні­ дання» — на основі ан екдоту про куплений деш ево хрін, «Підбре­ хач» — за анекдотом «Циган сват» тощ о), а так о ж на анекдотичній канві будувати окремі епізоди у своїх повістях (н априклад, в «Коно­ топській відьмі» сотник і писар рахую ть воли, я к у відповідному 18 Д р у г .- 1 8 7 6 .- № 2 0 . - С. 318.

20

анекдоті: оце рябий віл, а оце — один, два, три, чотири, п ’ять, а де ж ш остий?). Величезного успіху в худож ньо-літературному опрацю ванні народ­ них гумористичних сю ж етів досяг Степан Руданський, збірка якого «Співомовки», видана у К иєві 1880 року, здобула йому славу, головним чином зав д як и м айстерній п ередачі народних анекдотів. З появою у к раїн ськ и х гумористично-сатиричних ж урн ал ів багато у країн ських письменників, щ о друкувалися в них, використовували народну гу­ мористичну прозу і я к ш колу майстерності, і я к дж ерело мотивів, сю ж етів та образів. В ідлуння народних ж артів і дотепів зустрічаєть­ ся в більш ості ук раїн ськ и х дож овтневих і радян ськи х письменників, особливо ж драм атургів, що працю вали в ж ан р і ком едії і психологіч­ но-побутової драми. Окремо слід згадати в цьому аспекті творчість письменників-гумористів О етапа Вишні, О. Ковіньки, С. Олійника, П. Глазового та багатьох інш их. Гнучкий і оперативний ж ан р на­ родного анекдоту блискавично реагує па варте осм іяння в сучасній дійсності, підказую чи часом теми й сю жети ж урналістам і письмен­ никам. Як правило, сучасні літератори пильно дбаю ть про високу культуру сміху, добираю чи з народної скарбниці досконалі зразки для творчого переосмислення і відсіюю чи псевдогумористику. І все ж трап ляю ться випадки зн и ж ен н я худож ніх критеріїв, орієн тації на невибагливого читача або слухача, коли їм подаю ться прим ітивні гу­ морески чи сумнівновідомі сценічні діалоги, засновані на мовному засміченні, на словесному покручі та плоских вуличних дотепах. Ж анр народних анекдотів і далі поповню ється новими зразками, своєрідно виявляю чи невичерпність творчих сил народу, ш ирочінь його громадських інтересів. Н айдотепніш і, найбільш злободенні твори цього ж ан ру маю ть бути у полі зору письменників,.соціологів, дослід­ ників сучасної народної к у льтури та побуту. ОЛЕКСІЙ ДЕЙ

Б ІД А В ІВ Ц Я М , Д Е ВОВКИ П А СТУ Ш А ТЬ

Добрість То був колись такий лютий пригінчий панський, усе бив людей. От одного разу вхопив якогось нарубка молодого, та й давай періщити, а той репетує. Коли це на той час надходить у двір з другого села чоловік подорожній. По­ здоровкались, розпитались, за яким він ділом зайшов сюди. — А що ж там по світах чувати? — питає «пригінчий у за­ хожого. — Ат! Що чувати! — одказує той.— БідаІ Б ’ють і пла­ кать не дають. — А чуєш ти, йолопе! — говорить пригінчий до хлопця, що тим часом витирав сльози,— як а біда у людей: і б’ють, і плакати не дають!.. А в нас ще, хвалити бога, щодня на­ ревеш ся, скільки схочеш. Один хлоп семи панів П ісля смерті дрібного ш ляхтича зосталось шість хлопців і одна дочка, обійстя й трохй землі, та одним один підда­ ний. От раз один з паничів тих їхав візком і сам собі поганяв коня. Здибав його сусід і питає: — Ч и пан сам уж е й коня поганяє? У вас же є під­ даний! — У тік, шельма. — А то ж чого? — Б іс його зна! Тільки по дню на тиждень робив пан­ щини кож ному з братів, а в неділю, бувало, з панною сест­ рою до костьолу,— і утік, лайдак! Воля вийш ла — Д ядьку Антоне, чи правду каж уть, що воля вийшла? — Та вийш ла ж, вийшла. То-то й горе, що вийшла, ні крапельки не залишилось. 23

Ні сюди ні туди Я кась пані, не дуже-то багата, хотіла поводитися зовсім по-панському. От одного разу наїхали гості, вона й покли­ кала Микиту, що рубав там дрова чи біля волів порався, і звеліла розносити чай, а щоб Микита не помилився, кому попереду, а кому потім, то пані його раз по раз смик та смик за поли: — Сюди, Микито, туди, Микито! Носить Микита чай. А далі пані якось не потрапила за полу, та за очкур і смикнула, а він, гаспидів, та був із зашморгом... Зоставсь Микита з чаями посеред хати, мов кінь опутаний... та, по­ вернувшись, до пані: — Сюди,— каж е,— Микито! Туди, Микито! От тепер вже ні сюди Микита, ні туди Микита! Заспокоїв Прийшли наймити до пана поскаржитись на погане хар­ чування. А він якраз обідав. — Згляньтесь, ваш мосць,— каж уть наймити.— Годують нас такою стравою, що тільки свиням і їсти. Скоро після такої їж і хрю кати почнемо. — Не хвилюйтесь, добродії,— спокійно відповів пан, ви­ тираючи масні губи.— Нічого з вами не станеться. Я все життя їм смажених півнів, та жодного разу не закукурі­ кав... Не варто було... Судять опришка, народного месника. Суддя до селян: — То ви бачили, як він задушив вашого пана? — Та... бачили... — Чому ж ви не прийшли на допомогу? — Спочатку хотіли, але коли побачили, що він і сам упорається, то не вваж али за потрібне втручатися. Старш ина Р аз обрали собі люди старшину. От і запиш ався новий старш ина: зробився такий пановитий, що і підступити до 24

нього страшно. Сидить якось він на руцдуці і бачить, що хтось їде селом. Гукнув старш ина на свого небожа: — Б іж и мерщій та спитайся, що воно за птиця така їде через моє село. К инувся хлопець доганяти: біжить та гука на проїж дж о­ го, щоб підождав. Той став. Підбіг хлопчик. — Чого тобі треба? — пита проїж дж ий. — Та наш новий старш ина звелів спитати, що ви за птиця. — С каж и своєму новому старш ині,— озвавсь проїж ­ дж ий,— що ти дурень, і старш ина дурень. Вернувсь хлопець. Старшина пита: — А що? — Т а то якийсь знайомий. — Як? — Та так: і вас знає, і мене знає. — Я к ж е він знає? — Та казав, що і ви дурень, і я дурень. Звичка Приніс раз муж ик до волості подать. Здав писареві, а пи­ сар — і ну рахувать. Рахує, а сам непомітно карбованчика в кишеню — хап! Та й подає селянину гроші назад: — На, недостає карбованця! — Я к це так недостає? — каж е селянин.— Всі там. П е­ релічіть ще раз! — Бери, дурню, слухай, що тобі каж уть, і додавай ще карбованця, бо як ще раз перелічу, то й другого карбованця не стане. Свою звичку я вже знаю! Не попав Іде один подорожній через село та й питає с т р іч н о г о : — А скажіть-но, чоловіче добрий, як мені тут через річ­ ку перебратись? А той йому: — Я вам зовсім не добрий чоловік, а старш ина тутешній.

У старости С т а р о с т а . Ви хочете оскаржити свого сусіда за образу честі. Що ж він вам сказав таке образливе? І в а н . Він кричав на мене: «Іди собі до такого злодія, як ти сам!» С т а р о с т а . А ви йому що сказали на це? І в а н. Я сказав, що йду прямо до вас!.. Єдиний порятунок Ішов через лід урядник та й провалився. Зібралися люди, побігли за дрюками. А йде селянин. — Чого ви,— ка ж е,— хвилюєтесь, чого галас зняли? Т аж урядник тоне! — А ви йому карбованця покажіть, він одразу вискочить! Очі 9

Приніс раз один муж ик подать у волоеть, а писар при йняв, подивився в книгу та: — За тобою тут ще недоплати десять карбованців. •ч- Та я вже все давно віддав,— каж е мужик. — Ні, не віддав. Винен ще! Ні, не винен! — Ні, винен! — Ні, не винен! Бачить писар, що на сей раз не обдурити йому мужика, вже, щоб якось викрутитись, то до помічника: — А дай-но мені очки! Надів очки, глянув та: — Ну, правильно — не винен! А муж ик тоді йому: — От дай, боже, здоров’я вашим скляним очам, а сі родимі то нехай повилазять вам! Ж одної людини Це було на Західній У країн і за часів панської Польщі. Під час виборів питається кум у кума: — А що, куме, були ви н а зборах? 26

— Та ніби був... Заглянув — Гм, як же так... Адже, і збори не відбулися?.. — А вж еж не відбулися... туди, а там не було жодної

туди... каж уть, що люди не зійшлись Сказав же я ,— заглянув лита людини. Сама поліція...

Н а суді В одного селянина покрали вівці. Довідався він, хто зло­ дій, та й подав у суд. Почали судить, та злодії підкупили суд, і нічого селя­ нину не присудили. От він подає знов у суд — знов не пржсудили, подає втретє... Викликали його на суд і роблять допит. Справа од се­ лянина сидить старший оборонець, проти нього — суддя,, а зліва — рябий прокурор. — Расскаж ітє, дєд, как у вас укралі овци? — питав суддя. — Та як ж е,— говорить він,— отак справа (показує на оборонця) стоїть старий млин, прямо (показує в бік, де сидить суддя) — кош ара, а зліва (показує на прокурора) — прив’язаний старий рябий собака. От чую я вночі, а млин меле та й меле, меле та й меле, а толку немає; а баран у кош арі (показує у бік судді) «бе» та й «бе», а рябий собака (показує у бік прокурора) все «гав» та й «гав», а вівці та і покрадено! Всіх обділила В одному селі жила вдова. Ж ила дуже бідно, города було не багато, тільки й стояла коло хати одним-однісінька гру­ ша, а на ній уродилось дуже багато груш, та ще грущі оті, що по-селянському звуться дулі. Одного вечора парубки обікрали груші. Вдова узнала, чиї парубки, та й передала в суд. Ось визивають ї ї на суд. Суддя зачитав ї ї жалобу та й каж е: — Ваш у жалобу закриваємо, бо за дулі суда немає. А вона тоді із пальців зробила дулю, та й каж е до суд­ дів: — Я к нема за дулі суда, так нате вам, пане суддя, і вам, пани засідателі,— і кожному під пику піднесла, а тоді по­ вернулась до дверей та й каж е: — Прощ айте. 4 27

Аби харч С у д д я . Отже, суд засудив вас на десять ринських кари або три дні арешту. На що погоджуєтесь? П і д с у д н и й . Прошу, чесного суду, як буде харч доб­ рий, то я буду сидіти і цілий тиждень.

Н А П А Н С ЬК У Х И Т Р ІС Т Ь С ЕЛ Я Н С ЬК А К М ІТ Л И В ІС Т Ь П ара волів М ужик один з другим заложився, і каж е один, що буде а паном обідати. — Ну, добре, як пообідаєш, то я тобі цару волів дам. Приходить до пана, вклоняється низенько: — Пане, я ще нікому про те не казав, але до пана при­ йшов питати: що б кош тував отакий шматок золота? І показав йому на руку. П ан зрадів, думає: «Оце щ астя, треба його пригостить добре, то не мине те золото моїх рук». І крикнув, щоб йому принесли горілки, напоїв його, дають обідати, той сідає і обідає з паном; пан аж горить, хотів би дізнатися, де той шматок золота. От і питає: — Ну, де ж твоє золото? — Та ще ж, пане, в мене нема, я питаю, що б він варт, якби його мати? — Ото дурень! — Я не дурень, пане, коли тим способом виграв пару волів. І розказав йому, що то за ш тука, взяв з свого товариша п ару волів. Порозумілися У пана наймит молотив цілісінький день, але панові цього було замало. Бачить він, що сонце от-от зайде, та й каж е наймитові: — У мене, як залиш аються снопи на току, то так, я к би й не молочено... — А в мене, як ціп на плечі, то так, як би вже був дома,— відповів наймит і пішов. ЗО

Хто розумніш ий їхали панки один одному назустріч. Ідуть і мов не помі­ чають один одного. Аж тут їхні візки зчепились і зупини­ лися. Зн ялася поміж панками суперечка: хто кому дорогу повинен дати. Сперечаються та все коней поганяють, аж візки тріщ ать. Коли тут іде старенький дідок. Один панок і запитує дідка: — А скажи, старче, хто з нас кому повинен дорогу дати,