Правова регламентація торговельної діяльності. Навчальний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА О.В. Звєрєва ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ТОРГОВ...

Author: Звєрєва О.В.

357 downloads 344 Views 774KB Size Report

This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form

DOWNLOAD PDF

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

О.В. Звєрєва

ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Киів – 2006

УДК 347/71(075.8) ББК 67.9(4УКР)404я73 З43 Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18.2"977 від 19.04.2006 р.) Рецензенти: Бобкова А.Г. – доктор юридичних наук, професор, зав. кафедрою господарського права (Донецький національний університет); Баймуратов М.О. – доктор юридичних наук, професор, заслуже ний діяч науки і техніки України (Маріупольський державний гумані тарний університет); Шелухін М.Л. ний інститут Луганський державний університет МВС). Звєрєва О.В. Правова регламентація торговельної діяльності. Навчальний по сібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 144 с. ISBN 966364320Х Навчальний посібник спрямованийний на глибоке вивчення право вої регламентації торговельної діяльності. У ньому розглядаються такі питання, як правові основи утворення нових видів роздрібних торго вих підприємств; форми власності, що визначають їх організаційнопра вові форми; правовий режим майна підприємств роздрібної торгівлі; порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного об слуговування населення; функції, права і обов’язки роздрібного торго вого підприємства; правові питання відповідальності його перед спожи вачами; особливості регулювання оптової торгівлі; правова регламентація господарськоторговельної діяльності; порядок створення та державного регулювання оптовою торгівлею; спеціальна правоздатність різноманіт них суб’єктів оптової торговельної діяльності. Навчальний посібник призначений для студентів і викладачів юри дичних вузів, але у зв’язку з актуальністю теми являє великий інтерес для практикуючих юристів, працівників торгівлі, контролюючих і пра воохоронних органів, підприємців. ISBN 966364320Х

© Звєрєва О.В., 2006 © Центр навчальної літератури, 2006.

ПЕРЕДМОВА Значення торгівлі в господарському житті визначається тим, що вона забезпечує рух товару і цим стимулює виробництво, задаючи йому певні параметри. Як обов’язковий елемент рин кової економіки торгівля істотно впливає на її ефективність. Торгівля, особливо роздрібна, є однією з небагатьох галузей, зайнятих безпосередньо обслуговуванням населення, тому її нормальний розвиток багато в чому визначає соціальний клімат у суспільстві. Останніми роками приймається все більша кількість нор мативних актів, як регулюють правовий статус господарюю чих суб’єктів сфери торгівлі. Однак самі акти та практика їх застосування свідчать про їх суперечливість та неузгод женість. Тому нині особливо актуальним є завдання підготов ки висококваліфікованих юристів з добрим знанням законо давства з економічних питань, тобто насамперед господарського права, цивільного права і торгового права, а також з умінням використовувати ці знання в практичній діяльності. Саме в процесі вивчення правової регламентації торговельної діяльності формується розуміння спеціального правового регулювання сфери торгівлі. Цей навчальний посібник спрямований на більш глибоке вивчення правового статусу підприємств сфери торгівлі. У ньо му розглядаються такі питання як правові основи утворення нових видів роздрібних торгових підприємств; форми власності, що визначають їх організаційноправові форми; правовий ре жим майна підприємств роздрібної торгівлі; порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслугову вання населення; функції, права і обов’язки роздрібного торго вого підприємства; правові питання відповідальності його пе ред споживачами; особливості регулювання оптової торгівлі; порядок створення та державного регулювання оптовою торгі влею; спеціальна правоздатність різноманітних суб’єктів опто вої торговельної діяльності. 3

О.В. Звєрєва «Правова регламентація торговельної діяльності»

Посібник призначений для студентів і викладачів юридич них вузів, але у зв’язку з актуальністю теми являє великий інте рес для практикуючих юристів, працівників торгівлі, контролю ючих і правоохоронних органів, підприємців.

4

1. Дореформене правове регулювання торгівлі в Україні До 1991 року, коли в Україні почало формуватися нове гос подарське законодавство, роздрібна торгівля існувала в трьох формах: державній, кооперативній і колгоспній. Провідною була державна торгівля. Розглянемо кожну форму торгівлі.

1.1. Державна торгівля Діяльність державної торгівлі і правовий статус її суб’єктів регламентувалися Положенням про Міністерство торгівлі СРСР, затвердженим ухвалою Ради Міністрів СРСР від 22 липня 1968 року № 560; Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 30 липня 1968 року № 130, відповідно до якого були затверджені Положення про міністерства торгівлі союзних рес публік; Положенням про соціалістичне державне виробниче підприємство від 4 жовтня 1965 року, дія якого була поширена на торгівлю ухвалою Ради Міністрів СРСР від 30 квітня 1968 року; Основними правилами роботи магазину, затвердже ними наказом Міністерства торгівлі СРСР від 18 травня 1973 року № 102 та іншими підзаконними актами, що регулю вали правила продажу окремих видів товарів – продовольчих і непродовольчих, легкових автомобілів та інших товарів, а також Типовими правилами обміну товарів, санітарними та іншими правилами роботи підприємств роздрібної торгівлі. Торгівля як галузь народного господарства покликана здійснювати рух товарів від виробника до споживача, а також деякі операції по їх доробці, зберіганню, розфасуванню, упаку ванню і т. д. Доведення товарів до кінцевого споживача завер шується в роздрібній торгівлі, що представляла в дореформеній економіці сукупність магазинів, об’єднаних у торги, трести, орси, продпостачі та інші об’єднання з продажу продовольчих і непродовольчих товарів, торгові центри і комплекси. В ній дія ли самостійно також окремі великі магазини. 5


Для здійснення цих основних (і багатьох додаткових) функцій суб’єкти, які діють у торговому обороті, наділялися пра вами юридичних осіб. В економічній і правовій літературі був прийнятий розподіл їх на організації і підприємства. До торго вих організацій у державній торгівлі належали торги, трести, орси, продпостачі, і інші ланки державної торгівлі, які одночас но були плановорегулюючими і господарськими органами. Вони управляли, торговими підприємствами, які входили до їх складу, і в той же час самі здійснювали торговогосподарську діяльність: укладали договори, вступали у розрахунковокре дитні відносини з банком і т. д. До торгових підприємств належали магазини, універмаги, універсами, фірми, контори, бази, які займалися безпосеред ньою торговогосподарською діяльністю – здійснювали опто вий або роздрібний продаж товарів, знаходилися на повному господарському розрахунку і користувалися правами юридич них осіб. Проте розподіл цей був досить умовним, оскільки торгові організації, до складу яких входили торгові одиниці, що не є самостійними підприємствами, діяли відповідно до «Особливостей застосування положення про соціалістичне державне виробниче підприємство» як торгові підприємства. Існували три різновиди торгових організацій: 1) роздрібні торгові організації, що включали до свого складу підприємства, які не володіли правами юридичної особи. Такі роздрібні торгові організації виступали як самостійні суб’єкти торгової діяльності. На них повністю розповсюджувалося По ложення про соціалістичне державне виробниче підприємство, затверджене ухвалою СМ СРСР від 4.10.1965 р. № 731 [220]. Разом з тим по відношенню до своїх структурних одиниць вони діяли як орган господарського управління; 2) роздрібні торгові організації, до складу яких були включені підприємства, що є юридичними особами (наприклад, універма ги, гастрономи, ресторани і т. д.). При такій структурі роздрібна торгова організація керувала самостійними підприємствами та здійснювала по відношенню до них функції вищестоящого орга ну, і мала право централізувати повністю або частково виконан 6

1. Дореформене правове регулювання торгівлі в Україні

ня окремих торговогосподарських функцій, що належали цим підприємствам; 3) роздрібні торгові організації, до складу яких входили як підприємства, що є юридичними особами, так і струк турні (торгові) одиниці. В цьому випадку роздрібна торго ва організація по відношенню до структурних одиниць ви ступала як підприємство роздрібної торгівлі, а по відношенню до самостійних підприємств – юридичних особів – як вищестояща організація. Роздрібна торгова організація укладала договори, була суб’єктом розрахункових і кредитних правовідносин з Держ банком, здійснювала торговий процес, централізуючи закупів лю товарів, їх зберігання, розфасування на своїх складах і реа лізувала товари через свою торгову мережу. Таким чином, роздрібні торгові організації здійснювали такі основні функції: 1) торговооперативні – організація вивчення попиту на селення, складання заявок, розробка і узгодження замовлень на товари, укладання договорів, організація постачання, прийман ня, зберігання, підготовки до продажу, а також продаж товарів і обслуговування покупців; 2) господарське обслуговування підвідомчих одиниць – ре монт і устаткування магазинів, забезпечення їх інвентарем, спе цодягом, пакувальними та іншими допоміжними матеріалами; 3) управління – планування, облік, контроль, організація праці, інспекція відомчих одиниць, інструктаж працівників тощо. Найпоширенішими господарськими торговими організаці ями роздрібної торгівлі були торги і орси. Торг – це державна торговогосподарська організація роз дрібної торгівлі, що здійснює управління торговою, комерцій ною та оперативною діяльністю підвідомчих їй магазинів, складів, баз та інших торгових одиниць і госпрозрахункових торгових підприємств. Торги за адміністративнотериторіаль ною ознакою були міськими, міжрайонними та районними. За товарною ознакою вони підрозділялися на продовольчі і непро 7


довольчі. Залежно від галузевої приналежності розрізнялися оп тові, роздрібні та змішані – оптовороздрібні. Орс – госпрозрахункова торгова організація, створювана для торгового обслуговування переважно працівників найваж ливіших галузей промисловості, будівництва, а також залізнич ного і водного транспорту. Вони мали свою мережу магазинів, їдалень, розташованих, як правило, на території обслуговуваних підприємств або поблизу них. Роботою орсів керували управл іння робочого постачання відповідного промислового або транс портного Міністерства (урси і головурси, які були організовані при виробничих об’єднаннях, управліннях залізниць, річкових пароплавств). Метою створення цих торгових організацій було поліпшен ня торгового обслуговування окремих категорій громадян. Про те існування паралельно декількох торгових систем, які були підлеглі різним міністерствам і відомствам, а регулювалися май же єдиною законодавчою базою, себе не виправдало. Подаль ший розвиток економічної ситуації в країні підтвердив, що такі структури не здатні виживати в ринкових умовах, що й при звело до їх ліквідації. Прийнятий у 1987 році Закон СРСР “Про державне підприє мство (об’єднання)” [194] сприяв появі нових видів об’єднань у торгівлі – роздрібних торгових фірм і оптовороздрібних тор гових фірм. Так, у Москві було створено роздрібне об’єднання “Прод товари”. В АлмаАті наказом Міністерства торгівлі Казахської РСР були створені роздрібні об’єднання, торгові фірми “Зоря” і “Схід” з продажу взуття, швейних виробів і тканин, які були підпорядковані АлмаАтинському міському управлінню торгівлі. В Україні на основі оптових баз також створювалися оптово роздрібні об’єднання. Наприклад, оптовороздрібне об’єднання фірма “Взуття” складалося з оптового підприємства і мережі підприємств роздрібної торгівлі. Купуючи і продаючи партії товару оптом великим роздрібним торговим підприємствам і організаціям, фірма в той же час мала мережу своїх магазинів, які здійснювали роздрібний продаж товарів. Ці магазини 8


відігравали важливу роль у роботі фірми. Вони самостійно визначали попит покупців на пропоновані товари і цим регу лювали закупівлю товарів. Об’єднання складалося із структур них одиниць, які діяли на госпрозрахункових засадах. При створенні структурної одиниці об’єднання приймало поло ження про неї, закріплювало необхідні основні фундації і обо ротні кошти, визначало порядок здійснення внутрішньогос подарських відносин і вирішення суперечок між структурними одиницями, а також відповідальність за вико нання ними своїх обов’язків. Структуру об’єднання затверд жувала вищестояща організація. Особливістю роздрібних торгових об’єднань, з правової точ ки зору, було наділення їх правами юридичної особи з одно часним припиненням цього статусу для підприємців, що вхо дять до складу його структурних одиниць. У той же час структурна одиниця залишалася суб’єктом ряду фінансових, ад міністративних, трудових правовідносин і, крім того, наділяла ся об’єднанням певним об’ємом прав для участі в господарсь кому обороті: могла укладати договори від імені об’єднання за його дорученням, мати субрахунок у банку. Формально в державній роздрібній постачі торгівлі частка об’єднань була не така значна, як у промисловості. Однак не мож на не сказати і про те, що діючі в роздрібній торгівлі торги, тре сти, контори, орси, продпостачі та інші господарські організації за своєю сутю були торговими об’єднаннями. До торгових підприємств належали: магазини, універмаги, універсами, об’єднані магазини, фірми, контори; бази, склади, холодильники (холодокомбінати), овочесховища, що знаходи лися на повному госпрозрахунку. Правове положення як торгових організацій, так і підприємств визначалося вже згадуваним Положенням про соціалістичне державне виробниче підприємство (далі – Поло ження про підприємство), затверджене ухвалою Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 року, дія якого була поширена на тор гівлю ухвалою Ради Міністрів СРСР від 30 квітня 1968 року. Особливості застосування цього Положення до підприємств 9


торгівлі полягали в тому, що ці права одержували тільки ті підприємства роздрібної, оптової торгівлі і громадського харчу вання, які мали закріплене в їх оперативному управлінні май но і здійснювали силами свого колективу на основі господарсь кого розрахунку торговогосподарську діяльність (купівлюпродаж, поставку, виготовлення і реалізацію про дукції, надання послуг), мали самостійний баланс і рахунок у банку. До таких підприємств належали, головним чином, фірмові магазини, універмаги, універсами, торгові центри, тор гові комплекси, кількість яких була порівняно невеликою. Пе реважна більшість роздрібних магазинів на господарському роз рахунку не незнаходилась і була позбавлена господарської самостійності, входивши до складу торгів та інших організацій як структурні одиниці. Їх правовий статус був недостатньо вре гульований. Повніше було регламентовано правове положення крупних універмагів і універсамів, які на основі Положення про підприємство здійснювали свою діяльність на умовах повного господарського розрахунку. Вони мали свої розрахункові і спецпозикові рахунки у відділеннях Держбанку, закінчену бухгалтерську і статистичну звітність, власні основні і оборотні засоби, мали право укладати господарські договори і користувалися правами юридичної особи. У структурних підрозділах таких універсальних магазинів застосовувався внутрішній госпрозрахунок, що передбачає гос подарську самостійність у певних рамках. Підрозділи, що зна ходилися на внутрішньому госпрозрахунку, мали самостійний баланс і закінчену бухгалтерську звітність, але в них не було розрахункового і спецпозикового рахунків у Держбанку, вони не мали права самостійно укладати договори з постачальника ми. Торговельнофінансовий план для них встановлювався за скороченим колом показників. Внутрішній госпрозрахунок зо бов’язував колектив здійснювати режим економії, підвищува ти рентабельність, обачливо вести господарство. Статус юридичної особи мали також фірмові магазини, що діяли на основі Типового положення про фірмовий магазин промислового міністерства, затвердженого наказом Міністерства 10


торгівлі СРСР від 7 травня 1982 р. за № 76. Фірмові магазини створювалися як зразкові роздрібні торгові підприємства. Вони знаходилися на повному господарському розрахунку, мали са мостійний баланс, рахунок в банку і були юридичними особами. Положення про фірмовий магазин розповсюджувалося та кож на комплекси і станції технічного обслуговування, які мали в своєму складі магазинисалони з продажу легкових авто мобілів і запасних частин до них. Основними завданнями фірмового магазину були: вивчен ня купівельного попиту на товари; зразкова реклама нових то варів; забезпечення високого рівня культури торгового обслу говування населення. Фірмові магазини створювалися промисловим міністер ством в установленому порядку за узгодженням з Міністер ством торгівлі і виконкомом обласної Ради народних депу татів у столицях союзних республік і великих промислових центрах. З ухваленням Закону СРСР “Про підприємство (об’єднання)”, кожне підприємство отримало можливість здійснювати будьякі види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законом (ст. 1 п. 2), тому будьяке ви робниче підприємство, зокрема, отримало можливість мати свої магазини. Використання такого виду роздрібних торго вих підприємств, як нам здається, може сприяти стимулю ванню виробництва і в сучасних умовах. Важливу частину торгового процесу – доведення товарів до кінцевого споживача – здійснювали дрібні і середні магазини, що становилидо 99 % усіх суб’єктів у роздрібній торгівлі. Вони входи ли до складу торгових організацій, самостійними учасниками тор гового обороту не були і правами юридичної особи не наділялись. Одним із серйозних недоліків законодавства було те, що правове положення торгових підприємців не було чітко врегу льоване. Найчастіше в господарських відносинах в їх інтересах виступали торги, трести, об’єднання, до складу яких вони вхо дили. Неповним і нечітким було законодавство, яке регулюва ло їх внутрішньогосподарські відносини з вищестоящими організаціями, до складу яких вони входили. Керівники цих 11


підприємств були позбавлені оперативної самостійності. Орга ни планування часто не виділяли їм у повному обсязі під план товарообігу товарні ресурси, засоби на оплату транспорту у випадках, коли оперативно необхідно було вирішувати питан ня завезення товарів та інші питання, що штовхало директорів магазинів на зловживання. Поширеною практикою торгових організацій був перерозподіл прибутку між добре і погано пра цюючими підприємствами, що позбавляло працівників мага зинів стимулів до підвищення якості праці. У цілому, разом з іншими чинниками, недоліки регулюван ня правового положення дрібних і середніх торгових підприємств зумовлювали низький рівень торгового обслугову вання населення. Особливості роздрібної торгівлі товарами повсякденного попиту нескладного асортименту, що здійснювалася в наметах, кіосках, через торгові автомати і пересувні засоби розвізної (візки, автолавки, фургони) і розносної (лотки, корзини) торгівлі були відображені в спеціальному законодавстві. Така торгівля називалася дрібнороздрібною і регламентувалася Пра вилами роботи дрібнороздрібної мережі, затвердженим наказом Міністерства торгівлі СРСР від 12 вересня 1973 року № 325 [234, с. 108–112]. Рішення про створення дрібнороздрібної стаціонарної і пе ресувної торгової мережі ухвалювалося організаціями і підприє мствами торгівлі та громадського харчування, від яких працю вала ця мережа, відповідно до планів, затверджених виконкомами місцевих Рад народних депутатів. Для відкриття дрібнороздрібного торгового підприємства оформлявся спеціальний дозвіл на право торгівлі, який вида вав районний виконком. При цьому в дозволі вказувалося кон кретне місце, на якому повинна була здійснюватися стаціонар на дрібнороздрібна торгівля і пересувна торгівля. Крім того, в дозволі вказувався час роботи з урахуванням необхідності обслуговування населення в ранкові години до відкриття ма газинів, у вечірні години та в обідні перерви, коли магазини були закриті. 12


Для працівників дрібнороздрібної торговельної мережі ро бочий час не обмежувався і їм дозволялося для спільної робо ти залучати повнолітніх членів своїх сімей, що проживають разом з ними. Правила забороняли змішану торгівлю продо вольчими і непродовольчими товарами і вимагали узгодження асортименту товарів з органами санітарного нагляду. Правила забороняли також продаж через дрібнороздрібну торговельну мережу ряду товарів. Управління державною торгівлею здійснювали, насамперед, органи загальної компетенції – Рада Міністрів СРСР, Ради Міністрів союзних і автономних республік, виконкоми місце вих рад народних депутатів. Рада Міністрів СРСР розподіляла завдання плану розд рібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі в за гальній сумі по країні, по союзних і автономних республіках, затверджувала ринкові фонди продовольчих і непродоволь чих товарів, рівень цін на товари народного споживання, контроль за діяльністю торгівлі і т. д. Аналогічні функції на території союзної і автономної республік виконували Ради Міністрів союзних і автономних республік. Важливу роль в управлінні відігравали виконкоми місцевих рад, чиї права з розвитку виробництва товарів народного споживання в рег іоні, забезпеченні населення продовольчими товарами за ра хунок місцевого виробництва, в плануванні діяльності торгівлі були розширені Ухвалою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1986 року за № 876. Безпосереднє уп равління торгівлею здійснювали органи галузевого управлі ння – Міністерство торгівлі СРСР, до чиєї системи входили міністерства торгівлі союзних і автономних республік, управ ління торгівлі крайових, обласних, міських виконкомів з підвідомчими їм торговельними підприємствами. На Міністерство торгівлі СРСР та його органи був покладений всебічний розвиток галузі: виконання державних планових завдань, проведення єдиної політики технічного оснащення галузі, регулювання торгової діяльності, здійснюваної в тому числі іншими міністерствами і відомствами та Центросоюзом, 13


розподіл і перерозподіл ринкових фондів товарів, затверд ження планів поставок товарів, організація вивчення попи ту тощо. В межах своєї компетенції Міністерство торгівлі СРСР ви давало на підставі і у виконання законів, а також ухвал і роз поряджень Ради Міністрів СРСР накази, які були обов’язкови ми для міністерств союзних республік, усіх підприємств і організацій системи Міністерства торгівлі, а також підприємств і організацій торгівлі інших міністерств і відомств, що здійсню вали роздрібну торгівлю. Істотна роль в організації і регулюванні торгівлі відводила ся Радам народних депутатів, у безпосередньому підпорядку ванні яких знаходилися управління і відділи торгівлі на місцях. Закон СРСР “Про основні повноваження крайових і об ласних Рад народних депутатів, Рад народних депутатів ав тономних областей і автономних округів” у ст. 16 встановив, що обласна (крайова) Рада народних депутатів керує держав ною і кооперативною торгівлею, громадським харчуванням на території краю, області, підприємствами, організаціями торгівлі і громадського харчування крайового, обласного підпорядкування, контролює і координує роботу підприємств і організацій торгівлі і громадського харчуван ня вищестоящого підпорядкування. Безпосереднє керівництво роздрібними підприємствами на обласному рівні здійснювали обласні управління торгівлі, а в містах – міські відділи торгівлі. Створення підприємств роздрібної торгівлі здійснювало ся в розпорядчому порядку за рішенням (наказом) компетен тного органу (Міністерства торгівлі, відомства, промислово го міністерства) відповідно до законодавства СРСР або союзної республіки. У рішенні про створення підприємства (організації) визна чалися предмет і мета діяльності створюваного підприємства, його безпосереднє підпорядкування. З моменту ухвалення да ного рішення підприємство наділялося правами юридичної осо би. Орган, що ухвалив рішення про створення підприємства 14


(об’єднання) роздрібної торгівлі, затверджував Положення про його діяльність. Вищестояща торгова організація на підставі рішення викон кому місцевої Ради визначала товарний профіль магазину з ура хуванням забезпечення задоволення потреб населення в про довольчих і промислових товарах (розділ 1, п. 4 Основних правил роботи магазину, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 18 травня 1973 р. за № 102 [94, с. 89–108]). Торгове підприємство, організація володіли спеціальною правоздатністю – вони створювалися для здійснення строго визначеної в їх статуті (положенні) діяльності: роздрібної торгівлі, оптової торгівлі, громадського харчування. При цьому в статуті підприємства правоздатність уточнювалася залежно від товарної номенклатури, форми обслуговування, континген ту обслуговуваних (загальнодоступне підприємство, магазин з продажу товарів за іноземну валюту), по території діяльності (торг районний, міський, обласний) і т. д. Міністерство торгівлі СРСР наказом від 20 січня 1984 р. затвердило Номенклатуру основних типів організацій роздрібної торгівлі, визначивши доцільність створення відповідної організації (об’єднання, тор гу) залежно від об’єму товарообігу [174, с. 48].

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

8.

Питання для самоконтролю Якими нормативними актами регламентувалася торгова діяльність у дореформений період? Які торгові організації існували в дореформеній торгівлі? Які торгові підприємства державної торгівлі Ви знаєте? Які функції здійснювали роздрібні торгові організації? Чим були торги? Чим були орси? Яким нормативним актом регламентувалася діяльність роздрібних торгових фірм і оптовороздрібних торгових фірм? У чому полягають особливості їх діяльності? Якими нормативними актами регламентувалася діяльність торговельних підприємств і в чому полягали особливості їх діяльності? 15


9. Охарактеризуйте правовий статус фірмового магазину. 10. Дайте характеристику дрібнороздрібній торгівлі. 11. Які органи управляли державною торгівлею? 12. Які повноваження і функції були в Міністерства торгівлі СРСР? 13. Яка роль місцевих Рад народних депутатів в управлінні торговим підприємством? 14. Що таке спеціальна правоздатність торгового підприєм ства і в чому вона полягає?

1.2. Кооперативна і колгоспна торгівля Разом з державною торгівлею торгове обслуговування на селення в колишньому СРСР здійснювалося споживчою коо перацією. Майже третина роздрібного товарообігу країни забез печувалася споживчою кооперацією. Кооперативна форма торгівлі була заснована на колгоспнокооперативній власності, матеріальні засоби і товарні цінності були колективною влас ністю членів кооперативів – пайовиків. Споживча кооперація реалізовувала товари народного спо живання головним чином сільським жителям, а також деякі товари виробничого призначення – колгоспам і радгоспам. Вона закуповувала сільськогосподарські продукти і сировину за державним планом, а також позапланові закупки надлишків продуктів у колгоспів і колгоспників. Організаційна побудова кооперативної торгівлі відзначала ся багатоступінчастістю. Склалися такі рівні управління: Цент росоюз – республіканська споживспілка, обласна, крайова, рес публіканська (АРСР) споживспілка, райспоживспілка, спожиче товариство. Кожна ланка споживкооперації була власником, якому належало її майно, і володіла правами юридичної особи. Загальне керівництво роздрібною торгівлею споживкоопе рації здійснювало правління Центросоюзу. Воно розробляло напрями розвитку і програми комплексної раціоналізації тор говельної мережі, заходи щодо вдосконалення матеріально 16


технічної бази торгівлі і підвищення культури обслуговуван ня. Основною ланкою системи управління було споживче то вариство. Воно здійснювало управління роздрібними підприє мствами, вирішувало важливі питання, такі як розвиток матеріальнотехнічної бази, планування товарообігу, управлі ння товаропостачанням і рухом товару, організовувало облік і звітність. Прийнятий у 1987 році Закон СРСР «Про державне підприємство (об’єднання)» не розповсюджувався на роздрібні підприємства споживкооперації. До введення в дію Закону СРСР «Про кооперацію» в 1998 році в цій сфері діяли ухвали уряду СРСР про створення кооперативів різних видів діяль ності: торгових, громадського харчування, з побутового обслу говування тощо. Ці ухвали відображали практику диференційованого галу зевого підходу до їх створення. За галузевим принципом фор мувалося й поточне законодавство про діяльність підприємств роздрібної торгівлі споживкооперації. Ситуація змінилася з ухваленням Закону СРСР “Про коо перацію” [201], в якому відобразилася тенденція до встановлен ня єдиного правового регулювання порядку створення і орган ізації діяльності кооперативів, незалежно від їх галузевої приналежності. Істотною в цьому відношенні стала ухвала Ради Міністрів СРСР від 30 грудня 1988 р. за № 1485, якою були виз нані такими, що втратили силу раніше видані рішення уряду з питань кооперації. Питання створення, організації і діяльності підприємств роздрібної торгівлі споживкооперації регулювалися також чи сельними інструкціями, правилами, листами та іншими право вими актами. Так, Центросоюз СРСР відповідно до Закону СРСР “Про кооперацію” видав Зразковий статут споживчого товариства, затверджений ХІІ з’їздом споживчої кооперації СРСР 22 березня 1989 року, який був основним правовим ак том, що регулював діяльність роздрібних торгових підприємств споживкооперації. Підприємства роздрібної торгівлі створюва 17


лися за рішенням загальних зборів членів споживчого товари ства в дозвільному порядку [174,с. 63]. При цьому кооперативним організаціям було рекомендова но здійснювати створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, що входять у нього, з дотриманням норм “Поло ження про порядок створення, реорганізації і ліквідації підприємств, об’єднань, організацій і установ”, затвердженого ухвалою РМ СРСР від 02. 09. 1982 року за № 816 [229]. При пинення діяльності споживчого товариства регулювалося також “Положенням про порядок припинення кооперативних орган ізацій при їх ліквідації, з’єднанні і розділенні”, затвердженою ух валою ЦВК і РНК від 15 червня 1927 року, з урахуванням ви мог Закону СРСР “Про кооперацію”, що не можна визнати правильним. Діяльність підприємств кооперативної торгівлі, як і держав них торгових підприємств, за обсягом товарообігу, закупівля ми сільськогосподарських продуктів, розвитком торгової мережі планувалася державою. Більшість товарів реалізовувалася за цінами, затвердженими державою. Крім організованої державної і кооперативної торгівлі, про даж товарів населенню проводився на колгоспних ринках. Згідно з «Основними положеннями про завдання і функції кол госпного ринку» 1983 року, колгоспний ринок був торговим підприємством, функціями якого були: торгівля надлишками сільськогосподарських продуктів, організована доставка про дуктів, надання громадянам і організаціям місць на ринку, кон троль за якістю продуктів силами відповідних органів, забезпе чення продавців ваговимірювальними приладами, сприяння колгоспам, колгоспникам та іншим громадянам у реалізації про дуктів, надання колгоспним кооперативним і державним органі заціям в оренду необхідних приміщень, контроль за дотриман ням правил торгівлі, стягування разового збору і т. д. Діяльність ринків регламентувалася: Типовими правилами торгівлі на колгоспних ринках, затвердженими наказом Міністерства торгівлі СРСР від 14 листопаду 1978 року за № 263; Основним положенням про завдання і функції колгос 18


пного ринку, затвердженим наказом Міністерства торгівлі СРСР від 15 серпня 1983 року за № 177; Санітарними прави лами для колгоспних ринків, затвердженими наказом Міністер ства торгівлі СРСР від 24 грудня 1979 року за № 297 і погод женими із заступником Головного державного ветеринарного інспектора СРСР та заступником Головного державного сані тарного лікаря СРСР; Типовим положенням про бюро торго вих послуг на колгоспному ринку, затвердженому наказом Міністерства торгівлі СРСР від 7 листопада 1982 року за № 232. На відміну від державної і кооперативної торгівлі, ціни на колгоспних ринках нормативно не регулювалися. Безпосереднє керівництво господарською діяльністю ринків на місцях здійснювало управління колгоспних ринків, що дія ло на підставі Положення, затвердженого наказом Міністерства торгівлі СРСР. Управління колгоспних ринків підпорядкову валось обласному управлінню торгівлі, яке направляло і конт ролювало діяльність ринків. У період перебудови мережа ринків розширилася, і ринко ва торгівля зазнала істотні зміни. Зараз великі ринки є багато галузевим господарством, що включає торговозаготівельну діяльність, виробництво товарів народного споживання, надан ня населенню транспортних, побутових і інших послуг. Крім того, ринки можуть на добровільних засадах входити до різних видів асоціацій, що сприяє поліпшенню ринкової торгівлі.

1. 2. 3. 4.

Питання для самоконтролю Чим була кооперативна торгівля в колишньому СРСР? Охарактеризуйте організаційну побудову кооперативної торгівлі. Який орган здійснював загальне керівництво споживчою кооперацією і які були його функції? Яка роль споживчого товариства в управлінні роздрібною торгівлею споживкооперації?

19


5. Якими нормативними актами регламентувалася діяльність роздрібних торгових підприємств споживкоо перації? 6. Чим був колгоспний ринок і які його функції? 7. Якими нормативними актами регламентувалася діяльність колгоспного ринку? 8. Який орган здійснював керівництво діяльністю колгосп ного ринку? 9. Які функції виконував колгоспний ринок?

20

2. ЗМІНИ В ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ТОРГІВЛІ ПІД ЧАС РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ З 1991 року в Україні почало створюватися національне господарське законодавство. 7 лютого 1991 року був прийня тий Закон України “Про власність” [213], направлений на реа лізацію Декларації про державний суверенітет України. Цей За кон передбачав існування в Україні трьох форм власності: приватної, колективної і державної. Відповідно до нього були прийняті Закон України «Про підприємництво» [206] від 7 лютого 1991 року і Закон України “Про підприємства в Ук раїні” [207] від 27 березня 1991 року, які заклали правову ос нову змінам у торгівлі. Торгівля отримала нові імпульси розвитку. Істотно розши рилося поле діяльності торгівлі, яка отримала широкі можли вості брати участь в економічному житті країни.

2.1. Види торговельних підприємств У торгівлі, як і в інших сферах господарського життя, була легалізована і отримала рівні права з іншими формами при ватна власність, розширилася сфера застосування колективної власності, зазнало змін правове регулювання державної влас ності. Внаслідок цього в торгівлі почали діяти принципово нові види підприємств. Змінилося і саме поняття торгового підприємства. Відповідно до нового законодавства, торговим підприємством є самостійно господарюючий суб’єкт з права ми юридичної особи, що здійснює закупівлю і реалізацію спо живчих товарів, а також необхідні види допоміжної госпо дарської діяльності, не забороненої законодавством і передбаченої його статутом. Разом з підприємствами – юридичними особами до торго вого процесу включилася велика кількість приватних підприємців, які діють без утворення юридичної особи. Спро 21


щений порядок реєстрації їх діяльності, порівняно невеликі витрати, необхідні для цієї діяльності, зумовили широке засто сування цієї форми. Найбільше розповсюдження в сучасній роздрібній торгівлі отримали господарські товариства і підприємства споживчої кооперації. Господарські товариства (господарські товариства або партнерські товариства) створювалися як шляхом об’єднан ня майна окремих громадян, так і в результаті приватизації державної власності під час реформування торгівлі. Так, на основі майна Донецького горпромторгу, до складу якого вхо дили 64 магазини, було створено ТОВ “Гермес”, до складу якого ввійшло 9 магазинів, а 55 магазинів стали самостійни ми суб’єктами господарювання. Цивільний [248] і Господарський [247] кодекси України встановлюють такі види господарських товариств: а) товариство з обмеженою відповідальністю. Воно є госпо дарським товариством, що має статутній фонд, поділений на частини, розмір яких визначається статутом. Учасники такого підприємства несуть майнову відповідальність за боргами підприємства тільки в межах їх внеску в статутний фонд. Най вищим органом управління товариства з обмеженою відпові дальністю є збори його учасників, а поточне управління його діяльністю здійснюється на колективній (дирекція, правління) або одноособовій основі (директор). При цьому членами і кер івниками можуть бути і особи, що не є учасниками даного то вариства. Мінімальний розмір статутного фонду такого товари ства встановлює держава; б) суспільство з додатковою відповідальністю. Основною відмітною особливістю роздрібних торгових підприємств, створюваних у даній організаційноправовій формі, є те, що учасники товариства відповідають за його боргами своїми вне сками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково майном, що їм належить в однаковому для всіх кратному розмірі до внеску кожного учасника. Розмір цих сум передбачається в статуті. Відмінність його від товариства з об 22

2. Зміни в правовому регулюванні торгівлі під час реформування економіки

меженою відповідальністю ще й у тому, що розмір статутного фонду роздрібного торговельного підприємства, створювано го у формі товариства з додатковою відповідальністю, держа вою не регулюється; в) повне господарське товариство. Воно є підприємством, учасники якого займаються підприємницькою діяльністю і не суть відповідальність за боргами товариства всім своїм майном. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницько го договору, в якому визначається розмір частки кожного учас ника і форма їх участі в діяльності товариства; г) командитне товариство. Воно є партнерським підприєм ством, до складу якого разом з одним або більше учасниками, що несуть відповідальність у справах товариства всім своїм майном, входить також однин або більше учасників, відпові дальність яких обмежена сумою їх внеску в майно товариства. Відповідальність учасників, з повною відповідальністю, є со лідарною. Діяльність такого підприємства регулюється заснов ницьким договором. Управління здійснюється тільки учасни ками з повною відповідальністю. Решта учасників не має права перешкоджати виконанню їх рішень; д) акціонерне товариство – це товариство, статутний фонд якого поділений на певну кількість акцій однакової номіналь ної вартості. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями то вариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю това риства в межах вартості акцій, що їм належать. Найчастіше створюються в роздрібній торгівлі товариства з обмеженою відповідальністю, зрідка трапляються командитні товариства, практично відсутні товариства з повною і додатко вою відповідальністю (табл. 2.1). Дані таблиці свідчать про те, що найпоширенішою формою роздрібних торгових підприємств є товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства. Внаслідок того що приватизація в торгівлі здійснювалася головним чином шляхом передачі державного майна у власність створюваним на його базі акціонерним товариствам, правовий статус акціонер них товариств буде розглянуто в наступному розділі. 23


Магазини з організаційно,правових форм власності (на 01.01.03 р.)

:

! " #

#

$ % $ (&)

Таблиця 2.1

, 2003 ., 2002 . 2003 . % 2002 . 8240 8020 97,2 694 874 125,9 1275 1061 83,2 529 444 83,9 438 343 78,3 70 66 94,3 13 11 84,6 14 8 41,1 1315 1270 96,6 1536 1473 95,9 527 1009 1940

489 984 2186

92,8 97,5 112,7

4 29 2 155 16 10

2 33 1 149 13 6

50 113,8 50 96,1 81,3 60

Роздрібну торгівлю здійснюють також державні роздрібні торгові підприємства. Новий Господарський кодекс України передбачає можливість створення державних і комунальних унітарних підприємств. Комунальні унітарні підприємства ство 24


рюються на базі відособленої частки комунальної власності і входять в сферу управління органу місцевого самоврядування. Діють у торгівлі і спільні роздрібні торгові підприємства, засновані на базі об’єднання майна різних власників. У числі засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи – громадяни України та інших держав. Залежно від цьо го можна виділити 2 види спільних підприємств: спільні націо нальні підприємства і спільні підприємства з іноземними інвес тиціями. Крім вищезгаданих роздрібних торговельних підприємств, згідно з положенням Господарського кодексу, мо жуть бути підприємства з іноземними інвестиціями, а також підприємства, засновані на власності юридичних осіб і грома дян інших держав. Таке роздрібне торговельне підприємство створюється за законами України, а його майно повністю на лежить іноземним громадянам і юридичним особам.

1. 2. 3. 4. 5.

Питання для самоконтролю Дайте визначення торгового підприємства. Які види роздрібних торговельних підприємств Ви знаєте? Які господарські товариства діють у торгівлі? У чому полягає відмінність товариства з обмеженою відповідальністю від акціонерного товариства? Які державні роздрібні торговельні підприємства Ви знаєте?

2.2. Дрібнороздрібна торговельна мережа У зв’язку з реформуванням торгівлі останніми роками різко збільшилася мережа дрібнороздрібної торгівлі. Якщо раніше заборонялася сумісна торгівля продовольчими і промисловими товарами, то нові Правила дозволяють їх реалізацію в одному дрібнороздрібному пункті за умови, що продовольчі товари були розфасовані, мають герметичну упаковку з дотриманням товарного сусідства. Відповідальність за дотримання працівни ками дрібнороздрібної торговельної мережі нормативних доку ментів і актів щодо продажу і обслуговування покупців несе господарюючий суб’єкт. 25


Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 08.07.96 року за № 369 затверджені нові Правила роботи дрібнороздрібної торгової мережі [235]. Ці Правила визначають вимоги до організації дрібнороздрібної торговельної мережі, її приміщень та устаткування і розпов сюджуються на господарюючі суб’єкти всіх форм власності, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері торгівлі і гро мадського харчування. Якщо раніше діяльність дрібнороздрі бної торговельної мережі регулювалася тільки Правилами ро боти, то в даний час господарюючі суб’єкти при створенні дрібнороздрібної торговельної мережі повинні керуватися Господарським кодексом України, а також Законами України “Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуч чя населення”, “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг”, “Про захист прав споживачів”, “Про спожчу кооперацію”, “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етило вим, коньячним і плодовими алкогольними напоями та тютю новими виробами”, а також Порядком заняття торговельною діяльністю і Правилами торговельного обслуговування насе лення, затвердженими Ухвалою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року за № 108, Правилами продажу продовольчих товарів, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх еко номічних зв’язків і торгівлі України від 28.12.1994 року, Пра вилами продажу непродовольчих товарів, затвердженими на казом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 27.05.1996 року та іншими нормативними актами, які регулюють торговельну діяльність. Розміщення пунктів дрібнороздрібної мережі здійснюється господарюючим суб’єктом за письмовим дозволом місцевого органу виконавської влади з відома органів державного санітар ноепідеміологічного нагляду, пожежної охорони, державної автоінспекції та архітектури (п. 16 Правил торгівлі дрібнорозд рібної мережі). Ліквідація пунктів дрібнороздрібної торговель ної мережі проводиться шляхом ануляції дозволу на його роз міщення відповідним місцевим органом державної виконавчої 26


влади в разі систематичного порушення працівниками вимог законодавства, прави, чинних нормативних актів на підставі актів органів державного контролю або письмових скарг спо живачів.

1. 2. 3. 4. 5.

Питання для самоконтролю Які нормативні акти регламентують діяльність дрібнороз дрібних торговельних підприємств? Які існують вимоги для розміщення пункту дрібнорозд рібної торговельної мережі? Чи існують обмеження асортименту товарів в дрібно роздрібній торговельній мережі? Які особливості торгівлі в дрібнороздрібній торговельній мережі Ви можете назвати? Які товари можна продавати у дрібнороздрібній торго вельній мережі?

2.3. Управління підприємствами торгівлі Декретом Кабінету Міністрів України “Про заходи по за вершенню комерціалізації підприємств і організацій торгівлі, громадського харчування і сфери послуг” від 15.12.92 року [203] були скасовані торги, трести, об’єднання, фірми, управ ління, комбінати та інші аналогічні їм підприємства й органі зації державної торгівлі. Були ліквідовані обласні управління торгівлі, а також міські й районні відділи торгівлі у великих містах. Одночасно скасо вано Міністерство торгівлі УРСР. Була зруйнована складна си стема розподілу і поставки товарів, планування і контролю. Роздрібні торговельні підприємства наділялися правом само стійно планувати свою діяльність. Одночасно кожне підприєм ство повинне тепер самостійно знаходити товар для реалізації і вирішувати всі свої організаційні та фінансові проблеми. У цих умовах правовий статус кожного роздрібного торго вельного підприємства визначає затверджений у передбачено му законом порядку статут цього підприємства. Разом із зако 27


нами і підзаконними нормативними актами, які встановлюють загальні принципи діяльності суб’єктів господарювання, саме статут виступає як основоположний акт внутрішньогосподар чого права, що визначає правовий статус роздрібного торго вельного підприємства. У статуті визначається: власник і найменування підприєм ства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи уп равління, порядок їх формування, компетенція і повноваження тру дового колективу і його виборних органів, порядок формування майна, умови реорганізації і ліквідації підприємства. В статуті також визначається орган, який представляє інтереси трудового колекти ву (рада трудового колективу, рада підприємства). Управління торговим підприємством, як і виробничим підприємством, здійснюється відповідно до його статуту на підставі поєднання права власника щодо господарського вико ристаня свого майна і принципів самоврядування трудового ко лективу. Власник здійснює свої права з управління підприєм ством сам або через уповноважений ним орган (правління), який він обирає на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Наймання керівника підприємства є правом власника май на роздрібного торговельного підприємства і реалізується без посередньо ним або уповноваженим ним органом. Власник майна укладає з керівником підприємства відповідно до ухва ли Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року “Про введення у використовування контрактної форми трудового до говору” контракт (договір, угоду), в якому визначаються права, термін найму, обов’язки і відповідальність керівника торговель ного підприємства перед власником і трудовим колективом, умови оплати праці і звільнення з посади. У даний час зросла роль колективного договору. Кожне роз дрібне торгове підприємство, що використовує найману працю, зобов’язане укладати колективний договір між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом. Колек тивний договір регулює виробничі, трудові та економічні відно сини трудового колективу з адміністрацією підприємства, пи 28


тання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо це було передба чено Статутом підприємства. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств роздрібної торгівлі, де використовується наймана праця, реалі зуються загальними зборами та їх виборними органами. Зако ном передбачено, що члени виборного органу не можуть бути звільнені з роботи або переведені на інші посади за ініціативою адміністрації підприємства без згоди відповідного виборного органу цього колективу. Найвищим керівним органом роздрібного торговельного підприємства у формі господарського товариства є загальні збо ри засновників. Виконавчі функції щодо управління роздріб ним торговим підприємством здійснює генеральний директор або правління. Взаємостосунки роздрібного торговельного підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами здійсню ються в усіх сферах господарської діяльності на підставі дого ворів. Підприємство вільне у виборі предмету договору, визна ченні зобов’язань, будьяких інших умов господарських взаємостосунків, які не суперечать законодавству України.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Який документ регламентує правовий статус роздрібно го торговельного підприємства? Хто здійснює управління роздрібним торговельним підприємством? Як саме власник управляє роздрібним торговельним підприємством? Яка роль трудового колективу в управлінні роздрібним торговельним підприємством? Хто наймає керівника роздрібного торгового підприємства? Які існують виборні органи роздрібного торговельного підприємства? Визначте роль колективного договору в управлінні підприємством. 29


2.4. Державне управління торгівлею Змінилися взаємовідносини підприємств роздрібної торгівлі з державними органами. Роздробленість підприємств роздрібної торгівлі, зниження платоспроможності населення, спад виробництва, інфляція, відсутність об’єктивної інформації про діяльність торгівлі – усе це негативно позначилося на торгівлі як галузі господарської діяльності країни. В наслідокі недооцінки регулюючої ролі держави ситуація в торгівлі бага то в чому виявилася неконтрольованою, а це негативно позна чилося не тільки на стані торговельного обслуговування на селення, а й на функціонуванні економіки в цілому. В країнах з розвинутою ринковою економікою держава постійно тримає під наглядом весь простір торгових зв’язків між учасниками національного ринку через спеціально уповноважені на це органи виконавської влади. Життя і досвід зарубіжних країн показують, що у сфері торгівлі необхідно здійснювати єдину державну політику. По силення ролі держави в економіці – загальносвітова тенден ція [74, с. 41]. Якщо відійти від ідеологічної упередженості, слід визнати, що розвиток економіки в західних країнах відбувається за ак тивної участі держави. Сучасна європейська юридична наука виходить з того, що обов’язок держави з підтримки економіч ного порядку в суспільстві зумовлює його обов’язок здійсню вати певною мірою керівництво економікою [100, с. 676]. При ватна власність, ринок, незалежність угод у країнах багатоукладної економіки поставлені в досить жорсткі умови, що, зокрема, й стало одним з дієвих важелів запобігання еко номічних криз і зростання ефективності економіки. Так, відмітною рисою господарського права в Німеччині є чітке визначення ролі держави в регулюванні економіки. В “соціальному ринковому господарстві” держава виступає як “третій партнер” разом з підприємцями і споживачами. Голов не його завдання – забезпечувати досягнення суспільних, на родногосподарських цілей. Ст. 4 Основного Закону ФРН, що 30


гарантує захист приватної власності, містить умову, що корис тування нею повинне також слугувати загальному благу. Дер жава перешкоджає проявам “неприборканого капіталізму”, в не обхідних випадках обмежує або навіть виключає “правила гри” вільного ринку [45, с. 19]. Регулюючи господарську діяльність, західні держави використовують обмеження права власності, втручаються в договірні відносини, забезпечують індикативне й стратегічне планування економічного розвитку, що є інстру ментом державного впливу на економіку, і орієнтують окремих підприємців і корпорації на загальнонаціональні економічні інтереси. Не дивлячись на це, державний вплив на економіку необтяжливий і дає змогу суб’єктам господарської діяльності здійснювати її з користю для себе. У країнах з розвинутою економікою законодавці велику ува гу приділяють регулюванню відносин у сфері роздрібної торгівлі. Так, разом з Єдиним комерційним кодексом в США діє Єдиний споживчий кредитний кодекс, Закон про єдину споживчу реалізаційну діяльність, Закон про захист кредитних прав споживачів, Закон про гарантію і повноваження Федераль ної торговельної комісії (Закон МагнуссонаМосса), Закон про банкрутство, в розвиток яких був виданий ряд підзаконних актів та офіційних коментарів. Наприклад, Правила кредитуван ня, встановлені Федеральною торговою комісією, Правила Фе деральної торгової комісії про роздрібну торгівлю з обслугову ванням вдома та ін. [24, с. 189]. У Господарському кодексі Японії інтегровані, зокрема, зако ни про малі й середні підприємства, торгову біржу, універсальні магазини, торгову марку, регулювання цін, експорт і імпорт, запобігання несумлінної конкуренції, фондову біржу, про стаб ілізацію цін на сільськогосподарську продукцію та ін. Якщо держава таким чином регулює торговельну діяльність у розвинутих країнах, то тим більше це необхідне і в нашій країні. Крім доцільності такого підходу, його актуальність пря мо була пов’язана з намірами України вступити до Європейсь кого Співтовариства та до Всесвітньої торгової організації. Не доліки раніше існуючого державного регулювання торгівлі 31


(велика зарегулльованність, прорахунки планування, командні методи управління) не повинні настроювати на нігілістичне відношення до державного регулювання торгівлею, а навпаки – стимулювати пошуки нових шляхів і методів найефективнішо го державного регулювання в сучасних умовах. Для сприяння формуванню і товарному насиченню спо живчого ринку і здійснення єдиної державної політики Прези дентом України були видані Укази від 03.07.95 року № 560 “Про створення Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України” [214] і “Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі” від 11.07.95 року № 603 [196]. Останнім Ука зом Президент зобов’язав створити в складі обласних держав них адміністрацій управління з питань торгівлі, а в складі рай онних – відділи з питань торгівлі, які є місцевими органами Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України. Згодом питаннями торгівлі стало займатися Міністерство еко номіки і з питань Європейської інтеграції. Основні завдання Міністерства у сфері торгівлі: реалізувати державну політику щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі, а також торгововиробничої сфери на підставі використання ринкових механізмів господарюван ня, здійснення технічної політики у сфері торгової діяльності; сприяти формуванню і товарному насиченню споживчого ринку, виробництву товарів, розширенню їх асортименту і поліпшенню якості з урахуванням попиту населення; розробляти і затверджувати правила торгівлі, забезпечен ня контролю за їх дотриманням суб’єктами підприєм ницької діяльності всіх форм власності, здійснювати за ходи щодо вдосконалення організації торговельного обслуговування; координувати роботу з питань розвитку торгової інфрас труктури, розробляти торговотехнологічне устаткування; здійснювати взаємостосунки з місцевими органами дер жавної влади та органами місцевого самоврядування у сфері забезпечення державного регулювання торговель них відносин. 32


Змінилися і функції Міністерства. Міністерство втратило свої розпорядчі функції, залишилися лише функція контролю і функція регулювання, що має рекомендаційний характер. Очевидно, що для більш повного і ефективного керівництва торгівлею необхідно відновити Міністерство торгівлі України і конкретизувати його функції щодо підприємств різних форм власності та з інших питань. Уже відновлено раніше скасовані органи управління тор гівлею на місцях. Так, Кабінет Міністрів України своєю ух валою від 13 червня 1996 року за № 647 затвердив Типове положення про управління і відділ з питань торгівлі і побу тового обслуговування населення місцевих державних адм іністрацій [246], яким були визначені основні завдання і по вноваження цих органів. Компетенція їх радикально відрізняється від компетенції колишніх управлінь і відділів торгівлі. Відпали такі функції, як керівництво підприємствами торгівлі і побутового обслугову вання, затвердження планів товарообігу, розподіл і перерозподіл ринкових фондів товарів народного споживання, забезпечен ня укладання договорів тощо. Державні органи управління мо жуть тільки контролювати дотримання підприємствами роз дрібної торгівлі чинного законодавства і надавати їм допомогу методологічного, консультативного та організаційного плану.

1. 2. 3. 4. 5.

Питання для самоконтролю Яка роль держави в управлінні роздрібною торгівлею на сучасному етапі? Як у зарубіжних країнах визначається роль держави в уп равлінні торгівлею? Які способи державного управління господарською діяль ністю використовуються в зарубіжних країнах? Які завдання і функції Міністерства у сфері торгівлі? Яка компетенція управлінь і відділів торгівлі місцевих державних адміністрацій?

33

3. АСОЦІЙОВАНА ТОРГІВЛЯ 3.1. Асоційована торгівля в Україні В умовах все більш повного становлення в Україні ринко вих відносин і ліквідації в торгівлі надбудовних адміністратив них управлінських структур виникає необхідність в альтерна тивних формах об’єднання роздрібних торговельних підприємств з метою координації їх діяльності в різних сферах господарювання. Закон України “Про підприємства в Україні” вперше дав право підприємствам об’єднуватися в асоціації, кор порації, консорціуми, концерни та інші об’єднання за галузеви ми, територіальними та іншими ознаками. Таке право надає підприємствам і новий Господарський кодекс України. Розгля немо один з видів об’єднань – господарські асоціації. Господарська асоціація в торгівлі є добровільним об’єднан ням підприємств роздрібної торгівлі, утвореним з метою по стійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися в господарську і комерційну діяльність її учас ників, а лише сприяє зміцненню фінансової стійкості роздріб них торговельних підприємств. Асоціація – це не командний орган. Тут відносини підлеглості, що панували в адміністратив них структурах, поступаються місцем відносинам партнерства на економічній основі. Асоціація виконує ті функції і володіє тими повноваженнями, які їй добровільно делегують її члени. Засновниками асоціації можуть виступати торгові підприє мства будьяких форм власності і видів діяльності. Проте, го ловною характеристикою суб’єкта асоціації, що визначає його правомочність як засновника, є наявність у нього статусу юри дичної особи, що в корені відрізняє асоціації від раніше існую чих об’єднань. Асоціації гарантують повну добровільність вступу і сво боду виходу з неї. Найвищим керівним органом асоціації є загальні збори учасників. Виконавчим органом асоціації є виконавча дирекція, яка складається з числа висококвалі 34

3. Асоційована торгівля

фікованих фахівців, або директор. Асоціація діє на підставі статуту. В Україні в 1991 році була створена Асоціація універмагів України, яка сприяла організації ринкової торгівлі і виживан ню підприємств, що увійшли до її складу. Значне поширеення отримали господарські асоціації в торгівлі за рубежем. Так, оптові підприємства торгівлі у Франції об’єднані в національну асоціацію оптової торгівлі, що зай мається всіма основними проблемами розвитку галузі. Разом з цим оптові фірми утворюють 42 товарні асоціації, з яких 12 зай маються торгівлею продовольчими товарами, а 30 – промисло вими товарами. Характерною особливістю іноземних асоціацій є їх значне поширення у сфері споживчої кооперації. Так, в Італії діє На ціональна асоціація споживчих кооперативів, яка об’єднує 498 товариств споживчої кооперації. Національна асоціація спо живчих кооперативів виконує функції центрального органу уп равління всією діяльністю споживчої кооперації; вона розроб ляє основні напрями розвитку споживчої кооперації, організовує проведення відповідних досліджень, розробляє за гальні принципи торгової політики, захищає права членів коо перативних товариств. Практика функціонування торговельних асоціацій у нашій країні, в Росії і далекому зарубіжжі показує, що цей вид добровільного об’єднання підприємств торгівлі може виконувати такі функції: координувати діяльність підприємствучасників, що вхо дять до його складу ; захищати і представляти інтереси учасників в органах державного управління, судових органах, міжнародних органах і організаціях; досліджувати ринок споживчих товарів регіону, представ ляти торговельним підприємствам кон’юнктурні огляди і прогнози; аналізувати, узагальнювати, розповсюджувати і впроваджу вати в практику торгівлі передового досвіду досягнень нау 35


ковотехнічного прогресу в сфері організації, транспортуван ня, зберігання й реалізації товарів народного споживання; здійснювати пошук постачальників і надавати допомогу в укладанні договорів, юридичну експертизу укладених операцій і угод; розробляти рекомендації в сфері вдосконалення управлі ння, планування і стимулювання торгововиробничої діяльності підприємствучасників; готувати кадри в сфері менеджменту, маркетингу та інших напрямів; вирішувати питання соціального розвитку колективів тор говельних підприємств, що входять до асоціації; сприяти зовнішньоекономічній діяльності торговельних підприємств; створювати виробничу інфраструктуру. Торгові асоціації можна класифікувати за такими ознаками: регіональній (районні, міські, обласні, республіканські, міжрегіо нальні), товарній або споживчій; за типом підприємствучасників (асоціація універмагів, універсамів і т. д.); за формами власності (орендні, колективні та ін.); Учасники асоціації зберігають право бути членами інших об ’єднань. Характерною особливістю асоціації є відсутність фінансо вої залежності всередині об’єднання. Об’єднання не втручається у фінансову діяльність підприємств. Розрахунки з банком, з комерц ійними партнерами здійснюються в децентралізованому порядку. Членство в асоціації не впливає на порядок розподілу прибутку самостійних підприємств, що входять до їх складу. Члени асоціації ведуть самостійну господарську діяльність, асоціація складає само стійний баланс, має рахунки в банках, самостійно розраховується з бюджетом. Прибуток, отриманий асоціацією, використовується на подальший її розвиток, розширення сфери діяльності тощо. В Україні асоційовану торгівлю представляли і представ ляють споживчі товариства. Споживчі товариства і спілки об’єднані в Центральну спілку споживчих товариств України (Укоопспілка), яка в 1993 році була прийнята до Міжнародно го кооперативного альянсу. 36


Саме наявність споживкооперації дає змогу реформувати торгівлю в напрямі розвитку асоціацій в Україні. Споживча ко операція в нас існує реально і можна було б продовжити її ре формування в цьому напрямі. В Росії пішли по цьому шляху, там була створена Міжрегіональна асоціація “Сибірська угода”, яка в жовтні 1998 р. заснувала Координаційну раду з питань споживчої кооперації [144]. Правове регулювання діяльності споживчої кооперації здійснювалося численими, часто суперечливими нормативни ми актами, що потребувало перегляду та уніфікації законодав ства в цій сфері. 10 квітня 1992 року був прийнятий Закон України “Про споживчу кооперацію”, який регулює діяльність підприємств споживкооперації. Цей Закон визначив мету споживчої коопе рації, принципи її діяльності, врегулював порядок утворення, реорганізації і ліквідації споживчих товариств; правила член ства в них, принципи економікосоціальної діяльності, а також відносини з органами державної виконавчої влади. В ньому вперше в законодавчому порядку дано визначення поняттю “споживча кооперація”. Згідно з законом, споживча кооперація в Україні – це доб ровільне об’єднання громадян для загального ведення госпо дарської діяльності з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Споживча кооперація здійснює торгову, за готовчу, виробничу та інші види діяльності, не заборонені чин ним законодавством; сприяє соціальному і культурному роз витку села, народних промислів і ремесел; бере участь у міжнародному кооперативному русі. Основна мета утворення споживчих кооперативів – не отримання прибутку, а задоволення матеріальних, соціальних та інших потреб членів кооперативу. Це твердження можна проілюструвати специфічними правами, якими, згідно зі зраз ковим статутом споживчого товариства, наділяється член спо живчого товариства: брати участь у діяльності споживчого то вариства і управлінні його справами; одержувати частку прибутку, що підлягає розподілу за підсумками господарської 37


діяльності за рік; мати перевагу перед іншими громадянами на придбання товарів у кооперативних магазинах; користуватися послугами споживчого товариства, пільгами, передбаченими для членівпайовиків, у тому числі у формі знижок з роздріб них цін на отриманні товари і послуги; одержувати направ лення до вищих, середніх спеціальних та інших закладів спо живчої кооперації, в тому числі на правах господарського стипендіата на договірній основі; користуватися об’єктами соціальнокультурного призначення, створюваними спожив чим товариством. В Україні споживча кооперація обслуговувала 43 % насе лення і об’єднувала майже 13 млн пайовиків. Вона має понад 120 тис. торгових, заготовчих і виробничих підприємств. Спо живча кооперація України володіє великим трудовим, економ ічним і технічним потенціалом. Членства в споживчих товариствах не обумовлене обов’яз ковою трудовою участю громадян у його діяльності. Свою участь у кооперативах вони підтверджують сплатою вступних і пайо вих внесків. При виході із споживчого товариства пайовику повертається вся сума пайового внеску і виплачується частина розподіленого доходу (прибутку) товариства, що йому належить. У зразкових статутах споживчого товариства, що діяли до прийняття Закону «Про кооперацію», такої вимоги про розподіл доходів не було. У той час частина доходів нараховувалася фор мально, їх видача пайовикам не передбачалася. До зразкових статутів споживчих товариства включалося правило про те, що відрахування членам кооперативу на фактично вкладений ними пайовий внесок проводяться в розмірі до 20 % прибутку, але за рішенням загальних зборів пайовиків ці кошти звичайно направ ляли на будівництво і реконструкцію підприємств по обслуго вуванню членів кооперативу, придбання транспортних засобів, на інші виробничі потреби. Особливістю споживачих кооперативів є те, що до їх скла ду поряд з громадянами можуть вступати, як колективні члени кооперативи з виробництва продукції, товарів, виконання робіт і надання послуг інші підприємства і організації. Правове по 38


ложення колективних членів у зв’язку зі вступом до спожив чого товариства не погіршується, їх права не притискаються, вони зберігають свою господарську самостійність, права юри дичної особи і керуються в своїй діяльності власними статута ми (положеннями). Споживче товариство вважається утвореним, признається юридичною особою і може здійснювати господарську діяльність з дня його державної реєстрації. Організаційна структура спо живчої кооперації включає: споживчі товариства (кооперативи), районні, обласні і республіканські спілки, Укоопспілку. Всі лан ки цієї структури є юридичними особами. Як справедливо відзначив В.І. Семчик, важливе значення в регулюванні кооперативних відносин мають статути спожив чих кооперативів, спілок і об’єднань кооперативів [129, с. 22]. У статуті визначаються мета і завдання створення кооператив ного підприємства, його права і обов’язки, організація госпо дарської діяльності, порядок володіння і користування майном, правове положення членів кооперативу, права і обов’язки органів внутрішньокооперативного управління і контролю. Акт реєстрації кооперативного підприємства має організаційне і правове значення, оскільки він підтверджує законність пред ставленого статуту. Споживча кооперація в Росії існує близько 150 років, вона об’єднує близько 12 млн пайовиків і обслуговує близько 55 млн осіб. Кооперація – це найдемократичніша ринкова структура. Тут управління здійснюють усі, хто є її членами, маючи рівноп равний голос. Вирішальна роль належить не капіталу, не його частці, а людині.

1. 2. 3. 4. 5.

Питання для самоконтролю Що таке господарська асоціація в торгівлі? Хто може бути засновником асоціації і які її функції? Назвіть особливості іноземних асоціацій. Що таке споживча кооперація в Україні? Назвіть відомі Вам особливості споживчої кооперації. 39


3.2. Асоційована торгівля за кордоном У західній Європі кооперативи відіграють велику роль у роздрібній торгівлі. Роль кооперативів у різних країнах неодна кова: особливо велика вона в Скандинавських країнах. Так, у Швеції кооперативи забезпечують 25 % обсягу роздрібного продажу продовольчих товарів і 13 % – усіх видів товарів; в Англії і Швейцарії ця частка становить близько 10 %, у Німеч чині, Бельгії, Італії і Франції вона менша [59, с. 192]. У Франції кооперативи об’єднують 3 млн споживачів з усіх верств насе лення. У віданні роздрібних кооперативів там знаходиться май же чотири тисячі магазинів [59, с. 84]. Відмінність споживчих кооперативів від компаній капіталі стичного типу виявляється у сфері ухвалення рішень і розподі лу доходів. Члени кооперативу придбавають одну або декілька акцій на невелику суму, при цьому кожний з них має тільки один голос на загальномих зборах членів, тобто за принципом: одна людина – один голос. Прибуток, отриманий внаслідок ус пішної діяльності кооперативу, розподіляється не відповідно до величини паю, а пропорційно ціні покупок, які були зроблені в кооперативі. Це так зване повернення частини платежів, спе цифічна категорія кооперативної торгівлі. Це повернення не оподатковується на прибуток, оскільки йдеться про повернен ня “зайвих сум”, сплачених членами кооперативу від покупки товарів у своєму магазині. Навпаки, прибуток, отриманий при продажу товарів нечленам кооперативу, і прибуток, що йде на самофінансування, оподатковуються. В Румунії кооперативний рух об’єднаний у Національний союз споживацької кооперації і промислових кооперативів. Кредитна кооперація входить як складова частина до Націо нального союзу споживчої кооперації. Є загальний закон по всіх видах кооперації і є закони, які регулюють діяльність промис лової, виробничої та споживчої кооперації. В Італії споживча кооперація посідає лідируюче місце серед інших торгових організацій, які експлуатують або контролюють мережу роздрібних торгових підприємств (добровільні ланцюгові 40


об’єднання роздрібних фірм, кооперативні закупівельні об’єднан ня роздрібних торговців, багатофіліальні фірми) [114, с. 4]. Слід погодитися з Т.Е. Кудрявцевою і В.К. Андрєєвим, які вважають за необхідне створити асоціацію або спілку коопера торів України і цю організацію наділити регулюючими функція ми, а також підготувати програму розвитку і державної підтрим ки кооперативного руху з планом законотворчих робіт з вдосконалення правового регулювання в цій сфері [60, с. 36]. У зв’язку з ускладненням функцій роздрібних торговель них підприємств в умовах ринкової економіки, виникає не обхідність об’єднати їх зусилля для вирішення конкретних завдань господарювання. Вивчення практики зарубіжних країн може допомогти у виборі форм таких об’єднань. Ціка вий досвід Німеччини, де основою торгової мережі, як і в ба гатьох інших західноєвропейських країнах, є приватні і неза лежні роздрібні торгові фірми. Вони діють в усіх галузях торгівлі і експлуатують практично всі типи роздрібних торгових підприємств. Значне поширення отримали два види об’єднань: кооперативні об’єднання незалежних фірм і добровільні лан цюгові об’єднання. Добровільні торгові ланцюжки – це коопераційні об’єднан= ня підприємств оптової і роздрібної торгівлі однієї галузі з ме= тою здійснення сумісної стратегії на ринку. Коопераційні тор= гові ланцюжки починаються з роздрібної торгівлі, а поштовх утворенню добровільних торгових ланцюжків дають підприєм= ства оптової торгівлі. Є також спеціалізовані закупівельні кооперативні об’єднан ня, що забезпечують товаропостачання ремісничих підприємств. Так, до складу кооперативного об’єднання “Реві” входить до 3000 приватних роздрібних фірм. Кожному члену кооперативного об’єднання належить певна частка майна всьо го об’єднання і регіонального товариства оптової торгівлі, ство реного об’єднанням. Метою добровільного ланцюжка є протидія тенденціям виключення (наприклад, відчуження оптової торгівлі внаслі док організації закупівельних об’єднань, утворених підприє 41


мствами роздрібної торгівлі, або здійснення виробниками прямого збуту). Метою спільної роботи в рамках добровільних ланцюжків є : зниження витрат (наприклад, транспортних); модернізація та укрупнення магазинів роздрібної торгівлі (наприклад, шляхом реалізації програм фінансування бу дівництва магазинів або співпраці з банками з погашен ням позик у розстрочку); передача окремих функцій підприємств роздрібної торгівлі підприємствам оптової торгівлі або головній організації (наприклад, розробка єдиної торгової марки – знака, який використовується поряд, або замість марки виробника, єдине оформлення магазинів, єдина упаковка і єдине офор млення фасадів магазинів, ведення бухгалтерського обліку і статистики головною організацією з використанням за гальної електронної техніки за обробки даних, створення центральних консультаційних установ з питань податків і проведення сумісних рекламних заходів). Таким чином, при вступі до добровільного ланцюжка підприємство роздрібної або оптової торгівлі відмовляється від самостійного здійснення деяких функцій, але в іншому збері гає свою правову і фінансову самостійність. З погляду організаційної структури розрізняються дво, три і чотириступінчасті організації. 1. При двоступінчастій організаційній структурі кооперують ся одне або декілька підприємств оптової торгівлі зі свої ми партнерами (клієнтами) з роздрібної торгівлі. 2. При триступінчастій організаційній структурі співробітни чають головна організація, декілька підприємств оптової торгівлі та їх партнери з роздрібної торгівлі. 3. При чотириступінчатій організаційній структурі співро бітничають міжнародна головна організація, національні головні організації, підприємства оптової торгівлі та їх партнери з роздрібної торгівлі. Усі найзначніші доб ровільні ланцюжки є чотириступінчастими. 42


Підприємство оптової торгівлі, яке як оптова ланка ланцюж ка кооперується з включеними в добровільний ланцюжок підприємствами роздрібної торгівлі в питаннях закупівлі то варів, виконує в даному випадку функції центральної закупі вельної організації. Воно здійснює для учасників фірми оптову діяльність: закуповує товари на окремих ринках і поставляє їх за замовленнями підприємствамучасникам з роздрібної торгівлі або піклується про те, щоб для них були здійснені по ставки [137, с. 219–220]. Система “добровільних ланцюгів” (об’єднання роздрібних торговців під егідою оптовиків) – закупівельні об’єднання се редніх і дрібних торговців виникла в 20х роках у США. У Франції створення добровільних ланцюгів почалося в 1951 році за ініціативою місцевих підприємств; у 1955 році Голландська фірма “Спар” створила свою мережу магазинів. У даний час у Голландії члени таких об’єднань (число їх учасників перевищує 10 тис.) здійснюють 6 % роздрібних продаж. У ФРН діє близько 6000 магазинів, що входять до добро вільного ланцюгового об’єднання “Спар”, працюють і інші доб ровільні ланцюгові об’єднання, наприклад, “Віво”, “Везі”, “Іфа” [85, с. 14–15]. Таким чином, під кооперативним об’єднанням слід розу міти співпрацю двох або декількох самостійних з правової і господарської точок зору підприємств на основі добро вільних угод з метою підвищення загальної конкурентосп роможності. Це означає, що кооперативне об’єднання ство рюється з метою кращого вирішення виробничих задач, ніж це можливо на індивідуальній основі. Можна виділити такі ознаки кооперативного об’єднання: правова і, значною мірою, господарська самостійність підприємств, що кооперуються; добровільна участь у спільній роботі; сумісне планування діяльності, в якій відбувається коопе рація;

43


загальне уявлення про результати діяльності кооператив ного об’єднання (наприклад, підвищення економічності, підвищення рентабельності, зміцнення конкурентоспро можності, збереження частки на ринку і т. п.). Можна констатувати застосування наступних видів кооперації: 1) закупівельна кооперація (наприклад, у сфері закупівлі товарів, фінансування, придбання приміщень, залучення пер соналу і т. д.); 2) кооперація у сфері складського господарства: збутова кооперація (наприклад, в області цінової політики, умов закупівлі, політики асортименту, організації збуту, реклами або сервісу); 3) управлінська кооперація. Можливі різні види кооперації, наприклад, залежно від парт нерів кооперації: горизонтальна кооперація – коли співпрацю ють підприємства, що знаходяться на одному господарському щабелі; вертикальна кооперація – співпрацюють підприємства декількох господарських щаблів (виробники і оптова торгівля, виробники і роздрібна торгівля, оптова торгівля і роздрібна тор гівля). Іншим прикладом об’єднання дрібних торговельних підприємств є колективні магазини незалежних комерсантів Швеції, а також закупівельні об’єднання Данії. Для досягнення якнайкращих умов при закупівлі товарів у постачальників і підтримки своєї конкурентноспроможності багато незалежних фірм роздрібної торгівлі створюють закупівельні об’єднання, частка яких становить 21,8 % роздрібного товарообігу продо вольчих і непродовольчих товарів. Найбільше закупівельне об ’єднання Данії – «Іка». У Франції велика частина кооперативів роздрібних тор говців (але не всі) входить до складу Федеральної спілки ко мерційних кооперативів. Серед об’єднань роздрібних торговців, що спеціалізуються з про дажу продовольчих товарів, панують дві організації: “КодекЮна” і “Юнико”. В об’єднання “КодекЮна”, яке виникло в 1971 році внас лідок злиття двох асоціацій, входять 1264 члени, яким належить більше 1,5 тис. магазинів із загальним обсягом роздрібних про даж 11 млрд франків (1982). У віданні цього об’єднання знахо 44


дяться три гіпермаркети, 276 супермаркетів і 1260 магазинів з меншою торговою площею; у всіх них застосовується система самообслуговування. Є також 12 складів, які виконують функ цію оптової торгівлі. До об’єднання “Юніко” входять 2,5 тис. магазинів, 350 з яких є супермаркетами. В обох об’єднаннях спостерігається тен денція до посилення позицій супермаркетів і зменшення кількості найдрібніших магазинів. Функції і форми діяльності асоційованої торгівлі можна сформулювати так: допомога в здійсненні закупівель: об’єднання замовлень учасників і отримання від виробників знижки, розмір якої залежить від обсягу закупівлі; допомога в збуті: поліпшення закупівлі сприяє збуту, ос кільки дозволяє торговцям знижувати ціни і пропонує та кий асортимент товарів, який найкраще відповідає запи там покупців; організація рекламних компаній; допомога в управлінні підприємствами, консультації ко мерційних радників, організація бюро консультацій з юридичних питань, розробка інформаційних систем уп равління підприємствами. У різних зарубіжних країнах є своя специфіка управління споживчою кооперацією, але існують і загальні риси. Так, важ ливість основної ланки – кооперативу і необхідність їх спілок на регіональному і національному рівні не ставиться під сумнів у жодній країні. При цьому кооперативи і спілки виконують свої функції, не дублюючи один одного, а лише взаємно допов нюючи. Поширеною є триланцюгова структура кооперації: місцевий кооператив – районний кооператив, або спілка, – на ціональна федерація кооперації. Істотною межею організації і управління кооперацією в краї нах з розвинутою економікою є розмежування функцій і органів загального самоврядування та професійного управлін ня. При цьому органи загального самоврядування є виборни ми, а органи професійного управління – підзвітними першим і формованими на контрактній основі. 45


У подальшому реформуванні правового статусу підприємств роздрібної торгівлі, зокрема, підприємств спожив чої кооперації, безумовно необхідно враховувати досвід зару біжних країн, проте необхідно відзначити, що основна відмінність існуючої в Україні споживчої кооперації і спожив чої кооперації зарубіжних країн у цілях діяльності підприємств споживчої кооперації. Якщо метою діяльності підприємств спожичої кооперації України є задоволення матеріальних, соціальних та інших потреб членів кооперативу, а не отриман ня прибутку, то кооперативний рух зарубіжних країн спрямо ваний насамперед на збільшення прибутковості кооперативу. Відмінності також видно і в питаннях участі в управлінні діяльністю кооперативів, розподілі прибутку, формах діяль ності кооперативів. Тому, реформуючи правове регулювання вітчизняних підприємств, необхідно пам’ятати, що випадки окремого пе ренесення із зарубіжних країн правового статусу комерційних кооперативів і їх спілок на споживчі товариства та їх спілки в Україні можуть призвести до спотворення правового статусу останніх, до втрати кооперативної непідприємницької приро ди. А це, в свою чергу, призведе до відхилення від основних міжнародних кооперативних принципів і до перетворення споживчих товариств у звичайні господарські товариства. Питання для самоконтролю 1. У яких зарубіжних країнах кооперативна торгівля найбільш поширена? 2. У чому полягає відмінність споживчих кооперативів від компаній капіталістичного типу? 3. Які цілі спільної роботи в рамках добровільних торговель них ланцюжків?

46


4. Які види кооперативних організацій щодо їх організацій ної структури Ви знаєте? Охарактеризуйте кожний вид. 5. Назвіть ознаки кооперативних об’єднань. 6. Назвіть відомі Вам види кооперації. 7. Сформулюйте функції і форми діяльності асоційованої торгівлі.

47

4. ПРИВАТИЗАЦІЯ У СФЕРІ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ 4.1. Особливості приватизації у сфері роздрібної торгівлі Нові види роздрібних торговельних підприємств виникли, головним чином, у процесі роздержавлення і приватизації дер жавної власності. Саме в ході зміни суб’єктів права власності, шляхом придбання громадянами або їх об’єднаннями вдержа ви і в місцевих Рад у приватну або колективну власність май на державних підприємств виникло те різноманіття суб’єктів торговельної діяльності, яке є необхідною умовою розвитку рин кових відносин у торгівлі, вільній від конкуренції, боротьби з монополізмом. Способи приватизації підприємств торгівлі і громадського харчування були встановлені в «Програмі приватизації май на державних підприємств». У ній визначалися стратегія і так тика приватизації, пріоритети і умови, завдання й прогнози зміни структури власності, конкретні заходи щодо організації процесу приватизації. Різноманіття форм приватизації, перед бачене чинним законодавством, було спрямоване на надання можливості вибору для суб’єктів приватизації найбільш зруч ної для них форми. З метою створення умов для утворення необмеженого чис ла підприємств у торгівлі і громадському харчуванні був вида ний Указ Президента України “Про прискорення реалізації указу про прискорення комерціалізації підприємств торгівлі і громадського харчування” від 24. 04. 92 р. №73\92 РП [217]. Торгівля і громадське харчування відносяться до тієї галузі народного господарства, в якій найбільше поширена мала при ватизація. Порядок проведення малої приватизації визначався Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малої приватизації) від 06.03.92 р. (з подальши 48

4. Приватизація у сфері роздрібної торгівлі

ми змінами і доповненнями) [208]. Об’єктами малої привати зації, згідно з Законом, є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, у тому числі об’єкти незавершеного бу дівництва, балансова вартість яких не визначалася Законом Ук раїни “Про приватизацію майна державних підприємств”. У сфері торгівлі приватизація почалася практично відразу після виходу відповідних нормативних актів. Так, за даними Міністерства статистики України, за 1993 рік було приватизовано 832 підприємства роздрібної торгівлі. Приватизація підприємств роздрібної торгівлі проводилася в основному шляхом викупу їх товариством покупців і че рез оренду. На частку цих способів приватизації доводило ся до 75 % усіх приватизованих підприємств. Більше 15 % становив продаж підприємств роздрібної торгівлі на аукці оні (табл. 4.1). Інші способи приватизації не отримали ши рокого розвитку в торгівлі. Кількість роздрібних торговельних підприємств держав ної власності скоротилася з 70,3 % в 1990 році до 40,3 % в 1993 році. Одночасно виникали підприємства роздрібної торгівлі з приватною формою власності. В 1992 році їх това рообіг становив 2,4 % від роздрібного товарообігу України, а в 1993 році виріс до 5,8 %. Приватні роздрібні торгові підприємства становили 0,7 % від загальної чисельності в Україні, а їх торгова площа дорівнювала 0,5 % від загальної площі торгових підприємств, вони забезпечували 5,8 % розд рібного товарообігу України. При цьому товарообіг на 1 кв. м торгової площі приватних підприємств роздрібної торгівлі був майже в 11 разів більший, ніж у державних і в 17 разів вищий, ніж у колективних [86, с. 26]. Приватизація в торгівлі здійснювалася з великими складно щами. Це було зумовлено недосконалістю нормативної бази приватизації, перекосами в практиці її здійснення, а також втра тою контролю державою за її ходом. У процесі приватизації вия вилося, що без такого контролю серйозно порушувалися соціальні та економічні інтереси як працівників торгівлі і споживачів, так і самої держави. 49


Таблиця 4.1 Способи приватизації підприємств роздрібної торгівлі '

'

$ ' + - -

, 315 4 300 128 26 51 8 832

, % 37,9 ** 0,5 ** 36,1 ** 15,4 ** 3,0 ** 6,1 ** 1,0 ** 23,4 *

* в % до загальної кількості приватизованих об’єктів по народному госпо" дарству України ** в % до загальної кількості приватизованих об’єктів торгівлі

У першому півріччі 1996 року мала приватизація була за вершена, в ході якої було приватизовано 32 тис. підприємств. З’явилася можливість зробити висновки і порівняти окремі сторони процесу приватизації, що проводиться в нашій країні і за рубежем. Важливою передумовою успіху приватизації на місцевому рівні, відзначає Американський дослідник Дж. Пек, є поперед ня децентралізація і муніципалізація власності підприємств, що виходять зі своїми товарами й послугами переважно на місце вий ринок [110, с. 82]. Передача держвласності місцевим орга нам влади в муніципальну власність істотно полегшує управлін ня ходом приватизації місцевого значення, дозволяє привести динаміку цього процесу у відповідність зі специфікою конкрет ного ринку. Муніципалізація власності відкриває також мож ливості створення ефективного механізму соціальної компен сації для тих верств населення, які не в змозі придбавати товари і послуги за підвищені ціни. 50


Грунтуючись на зарубіжному досвіді, можна виділити на ступні основні шляхи приватизації підприємств роздрібної торгівлі: продаж акцій, що належать державі, після попередньо го перетворення держпідприємства в акціонерне товариство (середні і крупні підприємства); продаж на вільних торгах ак тивів та іншого не акціонованого майна (для середніх і вели ких підприємств); продаж приватним особам основних і обо ротних фондів держпідприємств або деяких його частин; оренда або лізинг частини або всього підприємства. При будьякому способі приватизація проходить звичайно такі основні стадії. 1. Попередній аналіз – з’ясування можливості передачі підприємства в приватне володіння (на базі акціонерної влас ності) з участю працівників підприємства, а також із залучен ням зацікавлених банків і конкуруючих фірм. Ухвалення місце вим органом влади рішення про приватизацію даного конкретного підприємства на підставі отриманої інформації і відповідно до закону. 2. Підготовка підприємства до приватизації (перший етап): ретельна оцінка основних і оборотних фондів з урахуванням амортизації, оцінка професіональнокваліфікаційної структури робочої сили, перевірка поточної фінансовобухгалтерської до кументації, попереднє вивчення місцевого ринку. 3. Підготовка підприємства до приватизації (другий етап): зміцнення менеджменту, перехід до системи управління за ти пом приватного підприємства, перетворення держпідприємства в акціонерне товариство. 4. Затвердження місцевими органами влади рішення про створення акціонерного товариства, проведення підготовчої роботи до моменту продажу акцій (забезпечення достатньої маси капіталу, створення орієнтованого на ринок менеджмен ту і, по можливості, демонополізація). 5. Ухвалення рішення про тип і кількість акцій, що випус каються, продаж акцій і перетворення державного підприємства в колективне. 51


В нашій країні був ряд недоліків правового регулювання приватизації: був відсутній момент коригування управлінської політики підприємства в процесі приватизації, що спричинило складнощі в роботі приватизованого підприємства, оскільки в процесі приватизації змінилися функції, мета, завдання, струк тура управління, порядок фінансування. Тому вже в перші місяці роботи приватизованих підприємств виникали складні проблеми, пов’язані з невмінням нових власників самостійно управляти діяльністю господарських товариств. Інтерес у зв’язку з цим являє досвід роботи польських підприємств в постприватизаційний період, який показав, що невміння керівників правильно організувати роботу власної компанії стало основною причиною всіх проблем. Найбільший розвиток отримали дрібні підприємства, які зуміли зміцніти і збільшити чисельність працюючих до 10–150 чоловік, що є оп тимальним з погляду управління [117, с. 27]. Приватизація в торгівлі має свої особливості. Вони поляга ють у тому, що в торгівлі переважне місце займають малі і се редні підприємства з відносно невеликою вартістю основних фондів. Багато магазинів було розміщено у відомчих житлових будинках або в прибудованих до них приміщеннях. Тому тор гівля належить до такої сфери народного господарства, яка дуже зручна для приватизації через продаж. Проте правове регулю вання продажу повинне враховувати інтереси працівників підприємств, які не завжди враховуються в повному обсязі. У світовій практикі відомий більш справедливий і ефектив ний шлях приватизації (особливо малих і середніх підприємств), а саме через продаж акцій їх працівникам і залу чення для цієї мети кредиту [89, с. 3132]. Не дивлячись на відзначені недоліки, процес приватизації в торгівлі успішно продовжувався. За оперативними даними ФДМУ, за два місяці 1997 року було приватизовано 1124 об’єкти групи А (мала приватизація) і 49 об’єктів незавершено го будівництва. За весь період приватизації в Україні поміня ли форму власності 39 925 малих об’єктів. 52


Навряд чи не головною проблемою у сфері малої привати зації в Україні були низькі темпи продажу нежилих приміщень. У багатьох випадках Міністерство транспорту, Міністерство ву гільної промисловості і Міністерство машинобудування відмов ляло в приватизації нежилих приміщень, що знаходяться в житлових будинках або структурних підрозділах державних підприємств, у яких в основному розміщувалися підприємства торгівлі. В подібних випадках необхідне державне втручання для прискорення процесу приватизації, в тому числі і внесен ня змін у чинне законодавство. Основні моменти процесу приватизації в Україні співпада ють з аналогічними перетвореннями, що проводяться в країнах Східної і Західної Європи, проте спостерігаються істотні відмінності в способі приватизації, які значно впливають на її результати. Приватизація в Німеччині відбувалася через аукці он, шляхом продажу і купівлі, при цьому дотримувалися прин ципи рівності вітчизняних і зарубіжних інвесторів, гласності і доступності до комерційної інформації про підприємства, які підлягають приватизації. Головним критерієм при здійсненні продажу підприємства була більш висока ціна або краща кон цепція подальшого розвитку підприємства, в якій визначалася підприємницька стратегія, досвід управлінської діяльності, об сяг запланованих інвестицій і збереження робочих місць. У разі невиконання в післяприватизаційний період цих умов підприє мство підлягало великим штрафним санкціям. Такий підхід до приватизації відразу готує підприємство до ринкової боротьби під постійним контролем держави. На відміну від Німеччини, в Україні способи приватизації характеризувалися нечіткістю і розпливчастістю, що призвело в певний період до некерованості цим процесом. Перехід торгівлі до ринкових відносин об’єктивно пе редбачає роздержавлення і приватизацію підприємств торгівлі, участь у торговельному обслуговуванні населення як рівноправних партнерів підприємств роздрібної торгівлі різних форм власності, появи між ними конкуренції за во лодіння ринком товарів. 53


Але для розвитку малого бізнесу в торгівлі необхідна ком плексна підтримка держави. Наприклад, податкова політика західних країн відіграла важливу роль у становленні й розвит ку малого бізнесу. Сприяло його розвитку зокрема те, що по даткова ставка законодавчо диференціюється залежно від видів і обсягів діяльності. В Канаді, наприклад, державна став ка податку для великих підприємств становить 28 %, про вінційний податок – 15 %, для підприємств малого бізнесу – відповідно 12 і 10 %. Для розвитку у сфері торгівлі підприємництва і малого бізне су необхідне правове забезпечення вільної конкуренції з необме женим доступом на ринок великої кількості підприємств торгівлі і громадського харчування, у тому числі й малих підприємств. Саме на це повинна була бути спрямована приватизація, здійснювана в торгівлі. Це дало б змогу забезпечити різноманіт тя форм власності суб’єктів господарювання і рівноправність усіх секторів економіки в реалізації і придбанні продукції. Це мож ливо тільки при обов’язковому дотриманні ряду умов, а саме: необмеженого числа товаровиробників – учасників вільної кон куренції з необмеженим доступом на ринок за допомогою вели кої кількості підприємств торгівлі і громадського харчування, у тому числі й малих підприємств; вільної конкуренції, що виклю чає дискримінацію і виробників і споживачів; мобільності мате ріальних, трудових і фінансових ресурсів; наявності достовірної інформації про пропозицію, попит, товари і ціни.

1. 2. 3. 4. 5. 54

Питання для самоконтролю Які нормативні акти регламентували процес приватизації в торгівлі? Які способи приватизації підприємств торгівлі Ви знаєте? Які способи приватизації підприємств торгівлі викорис товувалися за рубежем? Назвіть стадії приватизації і дайте їм коротку характе ристику. Які недоліки процесу приватизації в нашій країні Ви мо жете назвати?


6. Назвіть особливості приватизації в торгівлі. 7. Яким чином держава впливає на розвиток малого бізне су в зарубіжних країнах?

4.2. Перетворення роздрібних торговельних підприємств в акціонерні товариства Найбільше поширення в торгівлі України отримали акціо нерні товариства. Вони становлять більше 20 % усіх юридич них осіб у сфері роздрібної торгівлі. Ця обставина, а також те, що правовий статус і порядок їх виникнення істотно відрізня ються від інших підприємств і, як правило, були безпосередньо пов’язані з процесом приватизації, в ході якої вони утворили ся, зумовило розгляд правового положення акціонерних това риств в окремому параграфі роботи після вивчення проблем приватизації. Як у законодавстві, так і в теорії є різні визначення понят тя “акціонерне товариство”. Так, у ст. 11–12 Закону Російської Федерації “Про підприємства і підприємницьку діяльність” під акціонерним товариством розумілося “объединение граждан и (или) юридических лиц для совместной хозяйственной деятель ности с ответственностью акционеров по отношению к обществу в пределах своего вклада” [205, с. 4–19]. На думку А.І. Азрили яна, “акционерное общество – форма концентрации капитала и основная организационная форма крупной корпорации, капитал которой образуется путем продажи облигаций” [2, с.13]. Волко ва І.Н. наводить таке поняття: “ акционерное общество” – это “общество, капитал которого образуется путем объединения средств учредителей и продажи части акций и облигаций (дру гая часть остается в распоряжении акционерного общества, и не продается)” [21, с.6]. Найвдаліше визначення В.І. Андрю шенко і Е.В. Костікової, які вважають, що “акционерное обще ство – это одна из организационноправовых форм предпри ятий, которые создаются путем централизации денежных средств (объединения капиталов) различных лиц, проводимой посредством продажи акций с целью осуществления хозяй 55


ственной деятельности и получения прибыли” [6, с.8]. В дано му визначенні якнайповніше були відображені особливості створення і мети діяльності цих товариств. Законом України “Про господарські товариства”, акціонер ним визначається товариство, що має статутний фонд, поділе ний на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, яке несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товари ства [216]. Акціонери ж відповідають за зобов’язаннями това риства тільки в межах вартості акцій, що їм належать. Господарський і Цивільний кодекси України визнають акці онерним товариство, статутний капітал якого був поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. При цьо му обумовлюється, що акціонери не несуть відповідальності за зобов’язаннями товариства, а несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства у розмірі вартості акцій, що їм належать. Найвищим органом управління тут є загальні збори акціо нерів, виконавчий орган може бути одноосібний (директор) або колегіальний (правління або інший, передбачений статутом орган). В акціонерному товаристві може бути створена нагля дова Рада, яка здійснює контроль за діяльністю правління. Мінімальний розмір статутного фонду такого роздрібного тор говельного підприємства регулюється державою. Акціонерні торговельні підприємства створюються в двох організаційноправових формах: а) відкрите акціонерне товариство. Воно є роздрібним торго вельним підприємством, акції якого розподіляються шля хом відкритої підписки, а також на фондових біржах і т.д.; б) закрите акціонерне товариство. Воно є роздрібним тор говельним підприємством, акції якого розподіляються тільки між засновниками і не можуть продаватися на біржах або позабіржовому фондовому ринку. Роздрібні торговельні підприємства у названих формах от римали значне поширення. Найважливішою особливістю акціонерного товариства є обмеженість ризику акціонера розмірами його внеску в това риство. Як відзначав В.П. Мозолін: “ Возможность учета рис 56


ка, ограниченного заранее известной суммой, открывает широ кие перспективы для централизации огромных масс капитала” [80, с. 298]. Велике значення має і особливість межі акціонер ного товариства, що полягає в тому, що частка участі в акціо нерному товаристві втілюється в оборотні цінні папери – акції. Акції, на відміну від часток участі в інших торговельних това риствах, можуть вільно відчужуватися. Слід погодитися з думкою А.І. Барановського і М.М. Турі янської, що утворення акціонерних товариств дає можливість одночасно вирішувати ряд проблем розвитку господарських відносин і сприяє: поперше, злиттю особистих, колективних і громадських інтересів; подруге, залученню вільних коштів робітників, підприємств і організацій для прискорення еконо мічного і соціального розвитку підприємств; потретє, поглиб ленню демократичних засад в управлінні і вихованні відчут тя справжнього господаря виробництва, розвитку форм самоврядування, стимулюванню виробничої і управлінської активності мас [10, с. 64]. Як уже наголошувалося, характерною ознакою акціонерно го товариства є обмежена відповідальність його учасників (ак ціонерів). Г.Ф. Шершеневич з цього приводу писав: “...Этим признаком отличается акционерное товарищество от полного, в котором все члены отвечают неограниченно, от товарищества на вере, где ограниченная ответственность совмещается с нео граниченной” [167, с.28]. Слід зазначити, що ознака обмеженої відповідальності акціонерів відбивалася в усіх нормативних ак тах, що регулювали акціонерну діяльність. Друга ознака – кількість учасників товариства (акціонерів) не може бути більша від кількості акцій, оскільки капітал акці онерного товариства був розділений на відоме число певних ча сток (акцій). Третя ознака – участь в акціонерному товаристві, на відміну від виробничого кооперативу, не вимагає особистої трудової участі. Цю ознаку відзначав ще К. Маркс: “В акционерных об ществах функция (участие собственника в производственном процессе) отделена от собственности на капитал, следователь 57


но, и труд совершенно отделен от собственности на средства производства и на прибавочный труд. Это – результат высше го развития капиталистического производства, необходимый переходный пункт к обратному превращению капитала в соб ственность производителей... в непосредственную общественную собственность. С другой стороны, акционерные общества – пе реходный пункт к превращению всех функций в процессе воспроизводства, до сих пор еще связанных с собственностью на капитал, просто в функции ассоциированных производите лей, в общественные функции” [77, с. 480]. В даний час завдяки вказаним перевагам акціонерна фор ма є головною правовою формою організації господарської діяльності, в якій діють великі торговельніі підприємства, в тому числі міжнародні. У сфері торгівлі відомі такі акціонерні підприємства, як Французький торговельний концерн “Ошан”, річний товарообіг якого сягає 61 млрд франків; фірма “Албертсон”, що займає за товарообігом шосте місце серед американських багатофіліальних торговельних фірм. Її чистий прибуток становить 2,7 % товарообігу і за цим показником фірма знаходиться на другому місці в США. Китайська акціо нерна компанія “Юйюань шатчан” має в своєму складі 63 дер жавних і кооперативних магазини із сукупним капіталом 6,5 млрд юанів і торгує більше ніж 20 тисячами видів різнома нітних товарів [162, с. 35]. Акціонерна форма для нашої країни – це добре забуте ста ре. В Росії акціонерні товариства почали виникати вже в кінці ХVІІІ ст., а до 1830 року емісія акцій не встигала за попитом на них. Інтерес до них проявляли представники всіх верств на селення. Стихійний розвиток акціонерної справи в Росії привів до розробки в 1835 році проекту “Загального акціонерного за кону” і ухвалення в грудні 1836 року “Положення про компанії і акції” [166, с.18]. Акціонерні товариства були поширені в двад цяті роки. Так, за період 1922–1924 роки затверджено статути 129 товариств, велика частина з яких були торговельними, тор говельнопромисловими і позиковокредитними [162, с. 85]. Зараз, наприклад, у США за статистичними даними налічуєть 58


ся приблизно 47 млн акціонерів, тобто фактично власником акцій є кожний третій дорослий американець. В Англії і Франції такими власниками є приблизно 9–9,5 млн чол., тобто кожний п’ятий дорослий громадян країни. В Японії кількість акціонерів становить 8,5 млн чол., у ФРН – 1,2 млн чол. Таким чином, ут римувачами акцій є дуже багато робітників і службовців усіх країн Західної Європи, Японії і США [12, с. 144]. Шляом утворення акціонерних товариств пішли і країни Східної Європи. В Угорщині з 1 січня 1989 року набув чинності закон про господарські асоціації, в якому, разом з іншими фор мами господарських об’єднань, передбачається створення акці онерних товариств. Така форма об’єднання найбільш активно розвивається в торгівлі. За попередніми розрахунками Угорсь ких економістів, ця форма господарювання охопила на першо му етапі майже 10 % загальної кількості підприємств, більшість яких раніше була неплатоспроможною. Закон дає громадянам широкі можливості для використання власних накопичень при створенні господарських товариств [12, с. 146].

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Дайте поняття акціонерного товариства. Назвіть існуючі організаційноправові форми акціонерних торговельних підприємств. Назвіть основні риси акціонерного торговельного підприємства. Коли акціонерні товариства виникли в нашій країні? Яка тенденція розвитку акціонерних суспільств у сфері торгівлі в зарубіжних країнах? Якими нормативними актами регламентується порядок створення акціонерних товариств? У яких країнах найбільш розвинута акціонерна форма торговельних підприємств?

59


4.3. Локальні нормативні акти торговельного підприємства Акціонерне товариство вважається створеним з моменту його державної реєстрації, проте факт державної реєстрації ак ціонерного товариства, якому передує затвердженням заснов ницького документа – Статуту, служить лише стартовим мо ментом у створенні цілісної нормативної системи, що визначає і закріплює правовий статус товариства. Таким чином, система правового забезпечення підприєм ницької діяльності взагалі та акціонерної форми зокрема скла дається з двох рівноправних підсистем: централізованого і ло кального правового регулювання. Співвідношення цих підсистем визначається рівнем демократизації централізовано го законодавства і ступенем розвитку локальної нормотворчості конкретного акціонерного товариства. Зараз у господарському законодавстві відбувається станов лення нової підгалузі – корпоративного права, предметом якої є підприємницькі структури і механізми їх функціонування, зокрема акціонерні товариства. Прикладом може бути розвиток законодавства Російської Федерації: від Положення про акціо нерні товариства в 1990 році до Федерального закону “Про акціонерні товариства” 1995 року. Цей закон і суміжне з ним законодавство є тією основною законодавчою базою, яка фор мує правове положення і задає основні принципи регламентації внутрішніх і зовнішніх відносин, нормативи поведінки суб’єктів акціонерних прав, органів управління і контролю, а також роз межовує предмет і обсяг ведення централізованих і локальних норм, встановлює межі самостійного розсуду і загальні прави ла виникнення правоздатності. Локальний механізм нормот ворчості, який існує відповідно до централізованого законодав ства, діє найбільш ефективно в кожному конкретному випадку. Від того, наскільки точно буде побудований цей механізм, за лежатиме ефективність і результативність діяльності акціонер ного товариства. Численні норми Федерального закону “Про ак ціонерні товариства” містять відсилання до внутрішніх 60


документів, чим підкреслюють значущість локальної нормот ворчості акціонерних товариств. І якщо до його введення лише окремі акціонерні товариства приймали і керувалися в своїй діяльності локальними документами, то зараз у ряді випадків їх відсутність ставить в невигідне положення саме акціонерне товариство. Забезпечуючи впорядкованість усієї діяльності товариства, локальна нормотворчість слугує механізмом вирішення пробле ми організації управління конкретного підприємства. При цьо му слід мати на увазі, що локальні нормативні акти, які прий маються акціонерними товариствами, яко не суперечать законодавству мають юридично обов’язкову силу не тільки у внутрішній діяльності товариства (підрозділи, персонал, адміні страція, органи управління та ін.), але і в зовнішній діяльності. Представляється помилковою думка окремих авторів про те, що “локальні підзаконні акти видаються організацією для вирішен ня своїх внутрішніх питань. Вони поширюють свою дію тільки на членів даного обмеженого колективу людей” [84, с.118]. Ло кальні акти акціонерних товариств безпосередньо були пов’я зані з регулюванням взаємостосунків товариства з державни ми і місцевими органами управління, комерційними і некомерційними організаціями, вони мають обов’язкову силу при розгляді в судах справ, що випливають із взаємовідносин адміністрації і персоналу, органів управління і акціонерів, а та кож із взаємовідносин товариства з контрагентами по виконан ню договорів. Відзначимо істотні риси локальних нормативних актів. Локальні нормативні акти акціонерних товариств розробля ються на підставі законів та інших правових актів централізо ваного регулювання і не можуть суперечити їм; спрямовані на забезпечення виконання законів і правових актів державного управління; приймаються компетентними органами управлін ня товариства в установленому порядку і не потребують затвер дження або схвалення якиминебудь іншими, у тому числі дер жавними, органами; обов’язкові для виконання всіма суб’єктами, що вступають у правовідносини з товариством як у внутрішній, 61


так і зовнішній сферах діяльності, судовими та іншими право охоронними органами. Основним локальним нормативним актом акціонерного суспільства є статут товариства. Зміст статуту частково регла ментується нормами чинного законодавства (наприклад, ст. 4, 10, 11, 14, 37 Закону України “Про господарські товариства” , ст. 88, 154 Цивільного кодексу України, ст. 82 Господарського кодексу України). Необхідним моментом в утворенні акціонерного товариства є створення його статутного фонду (статутного капіталу). Ук раїнський законодавець не дає визначення поняття статутного фонду, повністю розкриваючого його єство. Теоретичне визна чення поняття статутної фундації окремими авторами дається частіше за все на основі аналізу джерел його створення. “Под уставным капиталом, иногда называемым основным или номи нальным, понимается та номинальная денежная сумма, которая подлежит внесению акционерами в качестве вознаграждения за приобретение членства в акционерном обществе” [31, с. 165]. Зарубіжний законодавець дає таке визначення поняттю статут ний фонд: “1. При выпуске корпорацией акций с номинальной стоимостью полученный за них платеж составляет уставный ка питал в размере стоимости таких акций; 2. При выпуске кор порацией акций без номинальной стоимости сумма платежа, полученного за них, составляет уставный капитал, если только cовет директоров в течение шестидесяти дней после выпуска акций не зачислит часть, но не всю сумму, полученную за та кие акции, в доход корпорации” (§ 506 Закона о предпринима тельских корпорациях штата НьюЙорк)”. Статутний фонд відіграє важливу роль в діяльності акціо нерного товариства. Відзначають, як правило, три основні функції статутного фонду акціонерного товариства: поперше, внесене до статутного фонду майно складає матеріальну базу для торгововиробничої діяльності товариства при його виник ненні, подруге, на статутний фонд акціонерного товариства по кладається гарантійна функція, хоча в процесі діяльності вона покладається і на інше майно акціонерного товариства; потретє, 62


за допомогою статутного фонду встановлюється частка участі кожного акціонера в акціонерному товаристві.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Яка роль локальних нормативних актів у регулюванні діяльності акціонерного товариства? Назвіть істотні риси локальних нормативних актів. Який локальний нормативний акт є основним для акціо нерного торговельного підприємства? Які вимоги до змісту статуту акціонерного торговельного підприємства? Дайте поняття і назвіть основні функції статутного капі талу акціонерного торговельного підприємства. Яким чином формується статутний фонд акціонерного товариства? Які локальні нормативні акти складаються а акціонерно му товаристві?

4.4. Управління акціонерними торговельними підприємствами та розподіл прибутку Наступним важливим моментом у регулюванні діяльності акціонерного товариства є структура органів управління това риства. На визначення структури органів управління акціонер ного товариства впливає не тільки порядок утворення майна акціонерного товариства, обмежена відповідальність акціо нерів, а й більшою мірою порядок визначення волі та інтересів акціонерів. У світовій практиці відомі різні способи залучен ня робітників до управління – від встановленої законом сис теми обов’язкової участі в управлінні фірмою в Німеччині і Нідерландах до проведення сумісних консультацій у Вели кобританії і США. Але так чи інакше ця проблема розв’язуєть ся в усіх розвинутих і багатьох країнах, що розвиваються. Більше того, останнім часом інтерес до даної проблеми збільшився. На думку зарубіжних аналітиків, стан і якість 63


людських ресурсів набувають усе більше стратегічного значен ня, і XXI ст. стане “століттям людського вимірювання економ ки” [150, с. 39]. Слід враховувати, що воля акціонерного товариства – це не просто сукупність усіх волевиявлень акціонерів на основі їх інтересів. Це волевиявлення всього колективу акціонерів, відмінне від волевиявлень окремих акціонерів, яке виражає інте рес усього акціонерного товариства. Воля товариства визна чається у встановленому законодавством порядку, тому і вла да в акціонерному товаристві належить не окремим акціонерам, а тому органу, який виражає загальну волю акціонерів. Тому загальні збори акціонерів є найвищим органом акціонерного то вариства. Компетенція загальних зборів нормативно не була обмежена, оскільки до компетенції загального збору можуть бути віднесені будьякі питання шляхом закріплення цього в статуті товариства самими загальними зборами. В цьому знай шов реальне відображення принцип розподілу верховенства влади в акціонерному товаристві, оскільки компетенція, обсяг влади і склад органів управління акціонерним товариством виз начається загальними зборами акціонерів товариств з метою проведення і виразу волі акціонерів. Реальний обсяг прав акціонерів з участі в управлінні обумов люється компетенцією загальних зборів, яка закріплена в ст. 41 Закону “Про господарські товариства”. Повноваження загальних зборів будуються з урахуванням розподілу влади між загальни ми зборами і правлінням. Нормативне регулювання розмежуван ня повноважень між цими гілками влади в товаристві постійно потребує вдосконалення. Так званий Закон встановлював у ч. 2 ст. 41 перелік питань, віднесених до компетенції загальних зборів, але не обумовлював виняткову компетенцію загальних зборів, не допускав передачі, згідно зі ст. 47, повноважень загаль них зборів правлінню. Висновок про наявність виняткової ком петенції загальних зборів можна було зробити лише відносно питань, що вимагають для їх вирішення 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у загальних зборах (ст. 42), що може допуска ти спірне тлумачення. 64


22 січня 1998 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін в Закон України “Про господарські това риства”, в якому були визначені питання, які відносяться до виняткової компетенції загальних зборів, а саме: внесення змін до статуту товариства; затвердження річних результатів діяль ності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприє мства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, поряд ку розподілу прибутку, терміну і порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філіалів і представництв, затвердження їх статутів і положень; ухвалення рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційно го балансу. З решти питань повноваження ж можуть передава тися будьякому органу управління акціонерного товариства. Тут була явна прогалина законодавця. Так, загальні збори мали можливість передавати повноваження з обрання і відкликан ня членів наглядової Ради цій Раді, тобто практично сама на глядова Рада має право себе обирати, скликати, розпускати тощо. Цю недоробку врегулював новий Цивільний кодекс, що пе редбачив у ст. 159 винятковою компетенцією загальних зборів акціонерів обрання членів наглядової Ради, а також створення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Хоча слід зазначити, що цей кодекс також передбачив можливість створення господарського товариства, крім акціонерного, одним засновником, а в акціонерному товаристві – можливість вику пу всіх акцій одним акціонером. У цьому випадку загальні збо ри практично будуть відсутніми. Слід зазначити, що в зарубіжному законодавстві виявляєть ся тенденція до звуження компетенції загальних зборів і лега лізація незалежного положення правління від загальних зборів [31, с. 173]. Так, закон ФРН про акціонерні товариства від 06.09.1965 р. (§119) встановлює обмежену переліком питань компетенцію загальних збоів, навіть призначення правління відносить до повноважень наглядової ради товариства (§ 84) 65


[25, с. 63–98]. Такий підхід до обмеження компетенції загаль них зборів був закладений і в ст. 91 Положення про акціонерні товариства РРФСР від 25.12.1990 р. № 60. Проте, на наш по гляд, незалежно від обмеження компетенції загальних зборів наглядова Рада або, залежно від національного законодавства, інші виконавчі органи, повинні впроваджувати волю акціонерів, вироблену загальними зборами, інакше втрачається весь зміст прав акціонерів на участь в управлінні шляхом голосування на загальних зборах, а також право контролю за органами акціо нерного товариства. В акціонерних товариствах право на участь в управлінні справами товариства і на частину майна, що залишилося після його ліквідації, а також на отримання прибутку у вигляді ди відендів зумовлюється акцією. Акція дає можливість вплива ти на управління товариством, брати участь у загальних збо рах з різних питань, в ревізіях, затвердженні річного звіту, а також (що головне) – в розподілі прибутку. На відміну від власника облігацій та інших цінних паперів, акціонер, що є власником акцій, має пропорційно сумі внеску право брати участь у розподілі прибутку і, отже, повністю розділяє відпов ідальність за ризик у разі невдачі в господарській діяльності свого товариства. З урахуванням перерахованих і закріплених у законодавстві України істотних ознак, акціонерне товариство – заснований на договорі союз осіб (акціонерів) та їх капіталів, утворений шля хом об’єднання в єдиний статутний фонд, виражених і засвідче них в акціях внесків акціонерів, для здійснення підприємниць кої діяльності з метою отримання прибутку. У даний час практично всі великі державні магазини в Ук раїні є акціонерними товариствами. Це дало широкі можливості підприємствам торгівлі самостійно господарювати: закуповува ти товар і визначати його асортимент, вибирати форми госпо дарської діяльності, організації праці та її оплати. Акціонерна форма господарювання найкращим чином доз воляє поєднувати інтереси особи, колективу, суспільства; є пер 66


спективним напрямом активізації торговельної діяльності, ство рення умов для конкуренції. Основними умовами утворення акціонерного товариства у сфері торгівлі слід вважати: високий обсяг фактичної реалізації товарів (торгові центри, торгові комплекси, універмаги, універ сами); високу вартість основних фондів і гарантоване забезпе чення науковотехнічного прогресу цих підприємств; високу рентабеліность.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Назвіть органи управління акціонерного торговельного підприємства. Які питання відносяться до виняткової компетенції за гальних зборів акціонерів? Який підхід до визначення виняткової компетенції за гальних зборів акціонерів у зарубіжних країнах? Які права дає акція її власнику? Сформулюйте основні умови утворення акціонерного товариства у сфері торгівлі. Яка роль загальних зборів акціонерів відводиться в Росії? Яка роль загальних зборів акціонерів відводиться в краї нах західної Європи?

67

5. СПЕЦІАЛЬНА ПРАВОЗДАТНІСТЬ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА 5.1. Право на здійснення торговельної діяльності Торговельна діяльність розглядається законодавцем як особ ливий вид підприємництва і визначається як ініціативна само стійна діяльність юридичних осіб і громадян по здійсненню купівлі і продажу товарів народного споживання з метою от римання прибутку. Окрім законів і підзаконних актів, що регулюють підприєм ництво, торгова діяльність в Україні регулюється великою кількістю спеціальних нормативних актів, у яких відображаєть ся специфіка торгівлі. Це Закони України “Про захист прав споживачів”, “Про забезпечення санітарного і епідеміологічно го благополуччя населення”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, “Про зовнішньоекономічну діяльність” і інші, а також багатьма підзаконними актами, таки ми як Постанова Кабінету Міністрів від 08.02.1995 р. № 108 “Про порядок заняття торговою діяльністю і правилах торгово го обслуговування населення” інструкціями про порядок видачі ліцензії на право заняття торговельною діяльністю і іншими. Деякі з цих нормативних актів безпосередньо регулюють правовий статус роздрібних торговельних підприємств і, у тому числі, порядок легалізації їх діяльності. Право на заняття торговельною діяльністю у юридичних осіб роздрібної торгівлі виникає з дня їх державної реєстрації в установленому порядку. Перереєстрація суб’єктів торговельної діяльності проводить ся в порядку, встановленому для їх реєстрації. Підставами для перереєстрації є зміни в: 1) найменуванні суб’єкта торговельної діяльності; 2) формі власності; 3) організаційній формі. Проте в даний час питання правового регулювання реєст рації суб’єктів підприємницької і торгової діяльності, в тому 68

5. Спеціальна правоздатність торговельного підприємства

числі підприємств торгівлі, є дискусійним. Поперше, як було відзначено в попередніх розділах, немає єдиної думки в нових Цивільного і Господарського кодексів щодо організаційнопра вових форм суб’єктів підприємницької діяльності, а подруге, немає єдиної думки з питання їх державної реєстрації. Так, Цивільний кодекс говорить про те, що державна реєстрація регламентується законом (новий закон про державну реєстра цію набув чинності з липня 2004 р.), згідно з положенням За кону „Про державну реєстрацію юридичних осібпідприємців”, термін реєстрації становить 3 дні, а Господарський кодекс вста новлює термін реєстрації – 10 днів. Підприємство роздрібної торгівлі набуває статусу юридич ної особи з дня його внесення в єдиний державний реєстр, а практично з дня видачі свідоцтва про державну реєстрацію. Проте тому моменту, з якого підприємство зможе більшменш повноцінно функціонувати, передує цілий ряд необхідних юри дично значущих дій, що є певним процесом, для початку якого необхідно здійснити державну реєстрацію підприємства. Цей процес можна назвати легалізацією суб’єкта підприємницької діяльності. І хоча існують певні відмінності залежно від конк ретної організаційноправової форми, яку обрав засновник (зас новники), як правило, легалізація включає такі етапи: присвоє ння органами статистики ідентифікаційного коду; отримання дозволу на виготовлення печаток і штампів; призначення по садовців організації (підприємства); постановку на облік у по датковій адміністрації; відкриття банківського рахунка і укла дення договору на розрахунковокасове обслуговування; постановку на облік в органах відповідних державних цільових фондів (пенсійного, соціального страхування, сприяння зайня тості населення і т.д.); отримання відповідних ліцензій, якщо це необхідно. Важливим етапом легалізації торговельного підприємства є от римання необхідних для здійснення торгової діяльності спеціаль них дозволів (ліцензій). Ліцензування як юридичний механізм регулюється рядом нормативних актів. 69


Законом були передбачені види діяльності, які дозволяєть ся здійснювати тільки державним підприємствам і організаці ям. Наприклад, реалізація військової зброї і боєприпасів. Про ведення ломбардних операцій дозволяється державним підприємствам і повним товариствам.

1. 2. 3. 4.

5.

Питання для самоконтролю Дайте визначення торговельної діяльності. Якими нормативними актами регламентується торговель на діяльність? Якими нормативними актами регламентується державна реєстрація суб’єкта торговельної діяльності? Чим відрізняються поняття реєстрації суб’єктів торговель ної діяльності і легалізації суб’єктів торговельної діяль ності? Назвіть необхідні етапи легалізації суб’єкта торговельної діяльності.

5.2. Ліцензування і патентування торговельної діяльності Раніше ліцензування як юридичний механізм діяв за склад ною схемою, що значно ускладнювало процес отримання тор говельним підприємством ліцензії. Перша ланка була ст. 4 Закону України “Про підприємниц тво”. Частина 2 статті містила вичерпний, який весь час збільшувався перелік видів діяльності. Законодавець зробив у Законі “Про підприємництво” обмовку про те, що ліцензуван ня нових видів діяльності може вводитися тільки через внесен ня доповнень до ст. 4 даного Закону. Другою ланкою механізму ліцензування було “Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на заняття окремими видами діяльності”, затверджене Постановою Кабінету Міністрів, від 17 травня 1994 року за № 316 [226]. Це положення вказувало 70


органи державного управління, які мають право видавати ліцензії на певний вид діяльності. У ньому встановлювалася платня за видачу ліцензій (наприклад, для юридичних осіб вона складала 12 неоподатковуваних податком мінімумів, хоча Положенням передбачалась і можливість встановлення іншого розміру). Положення встановлювало термін видачі ліцензій і підстави оскарження в судовому порядку, відмову в їх наданні. І, нарешті, третьою ланкою механізму ліцензування була Інструкція про порядок видачі ліцензій на право здійснення того або іншого виду діяльності (наприклад, роздрібної торгівлі алкогольними напоями). Саме в ній містився перелік доку ментів, необхідних для подання претендентом на отримання ліцензій. Ці документи залежно від ліцензіюючого виду діяль ності повинні засвідчувати наявність у суб’єкта необхідних умов (наприклад, рівня кваліфікації персоналу, наявність спеціального устаткування, площ і т.д.). З метою впорядкування практики ліцензування підприєм ницької діяльності на підставі Указу Президента від 28 берез ня 1995 року “Про Ліцензійну палату при Міністерстві еконо міки України” була створена Ліцензійна палата і Постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 1995 року № 618 зат верджено Положення про неї [221]. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року № 364 затверджено також Положення про Єдиний ліцензійний реєстр [222]. Реєстр є автоматизованою системою збору, накопичення і обліку даних, пов’язаних з ліцензуван ням підприємницької діяльності. Веде його Ліцензійна пала та при Міністерстві економіки України. Проте вживання цих заходів було недостатнім і механізм ліцензування залишався досить складним. Свідоцтвом безсистемності при ухваленні законодавчих актів, що регулюють ліцензування господарської діяльності, є такий факт. Законом від 14 грудня 1995 року Верховна Рада України прийняла нову редакцію абзацу дванадцятої частини другої ст. 4 Закону «Про підприємництво», який відніс до ліцен 71


зійованих видів підприємницької діяльності, зокрема роздріб ну торгівлю алкогольними напоями і тютюновими виробами. Через п’ять днів, 19 грудня 1995 року, був прийнятий Закон “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тю тюновими виробами” [195], у якому передбачено, що роздріб на торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами здійснюється без ліцензії, на підставі патенту. В постанові Вер ховної Ради України про порядок введення в дію вказаного закону підкреслено, що інші акти законодавства України зас тосовуються в частині, яка не суперечить закону. Про те, як співвідноситься ця норма з нормою частини 3 ст. 3 Закону “Про підприємництво”, що вимагає отримання ліцензій на будь який вид підприємницької діяльності, перерахованої в цьому законі, Верховна Рада України не роз’яснювала. Плутанина в цьому питанні тривала й далі. Так, 23 грудня 1997 року Верхов на Рада приймає Закон “Про внесення змін у Закон України “Про підприємництво”, в якому з ліцензійованих видів підприємницької діяльності виключається торгівля, в тому числі реалізація алкогольних напоїв і тютюнових виробів. А вже 12 лютого 1998 року приймається Закон “Про внесення змін в деякі закони України про державне регулювання виробництва і реалізацію спирту етилового, коньячного і плодового, алко гольних напоїв і тютюнових виробів”, який вносить зміни в Закон України “Про підприємництво” і встановлює ліцензуван ня цього виду діяльності. Така плутанина з ліцензуванням торговельної діяльності тривала до прийняття Закону України “Про ліцензування ок ремих видів господарської діяльності” 1 червня 2000 року [249], який містить перелік видів діяльності, що підлягають ліцензу ванню, порядок видачі, переоформлення, припинення, ануляції і відновлення дії ліцензій. У даний час необхідно придбати ліцензію для здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, виробами з дорого цінних металів і коштовних каменів, напівкоштовного каміння; лікарськими засобами; ветеринарними медикаментами і препа 72


ратами, а також реалізація спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших способів негласного отримання інформації [249]. Ліцензії в передбачених законом випадках зобов’язані от римати всі підприємства незалежно від форм власності і організаційноправових форм, а також громадянипідприємці. При цьому не має значення чи здійснюється підприємством діяльність, що підлягає ліцензуванню, в своїх інтересах або на користь інших осіб, головне, щоб ця діяльність здійснювалася в цілях отримання прибутку. 23 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про патентування деяких видів підприємницької діяль ності” [204], на підставі якого у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою, а також у сфері грального бізнесу вводиться патент – державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності або його структурного підрозділу займатися певними видами діяльності. У зв’язку з тим, що цей Закон містив значну кількість суперечливих положень, ущемляв законні інтереси суб’єктів підприємницької діяльностии – фізичних осіб і викликав у зв’язку з цим негативну реакцію в підприємницьких кругах, вже 12 липня 1996 року Верховна Рада України внесла в нього ряд змін і доповнень, що істотно змінили його первин ний вигляд. Після внесених змін і доповнень закон набув чинності з 1 вересня 1996 року. 28 травня 1996 року Поста новою Кабінету Міністрів України № 563 затверджено “По ложення про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням” [231]. Постановою Кабіне ту міністрів від 24.02.97 р. були внесені зміни в “Положення про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням” [192]. Найважливіше з них: торговий патент видається суб’єктам підприємницької діяльності (або їх самостійним підрозділам) не за місцем реєстрації їх як платників податків, а за місцем зна ходження торговельного підприємства, на яке видається патент. Виняток зроблено лише для патентів на право здійснення пе 73


ресувної торгівлі, які видаються за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. До позитивних сторін цього акту можна було віднести більш чітке визначення переліку фізичних і юридичних осіб, які тор гують без придбання патенту. Однозначно визначено, що без патенту можуть торгувати фізичні особи, які сплачують ринко вий збір, податок на промисел і продають продукцію, вироще ну в підсобному господарстві, а також фізичні особи, що здійснюють торгівлю на території ринків (орендуючи на них лот ки або прилавки), створених за рішенням органів місцевого самоврядування, які оплачують ринковий збір. Суб’єкти, які не виконують умови про сплату ринкового збору, придбають па тент на загальних підставах. В цьому акті дано визначення поняттю фірмова торгівля. Згідно положенню, фірмова торгівля – це продаж товарів без посередньо їх виробникамирезидентами, а також відособлени ми (структурними) підрозділами цих товаровиробників, які не мають статусу юридичної особи. Проте 10 лютого 1998 року Верховна Рада України прий няла Закон “Про внесення змін в Закон України “Про патен тування деяких видів підприємницької діяльності”. Згідно цьо му закону патентуванню підлягає не тільки роздрібна, а й оптова торгівля, а також торгововиробнича діяльність. Були введені патенти трьох видів: пільговий, короткостроковий і спеціальний. Був відмінений безкоштовний патент. Спеціальний торговий патент – це документ, який засвід чує право суб’єкта підприємницької діяльності на спеціальний режим придбання і оплати торгового патенту. З урахуванням змін, внесених Законом України “Про внесення змін і допов нень в Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 13.12.2001 р., в разі придбання спеціального торгового патенту суб’єкт підприємницької діяль ності не платить ПДВ (окрім податку по операціях ввезення товарів на митну територію України або отримання від нере зидентів робіт (послуг) для їх використання або споживання на митній території України), податок на доходи фізичних осіб, 74


податок на прибуток підприємства (окрім прибутку отримано го у вигляді дивідендів, відсотків, роялті і доходів від фрахту транспортних засобів), платню за землю, збори за використан ня природних ресурсів, збір на обов’язкове соціальне страхуван ня, на обов’язкове державне пенсійне страхування, а також ко мунальний податок і ринковий збір, збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг. Суб’єкти торгової діяльності – юридичні особи, які придбали торговий патент, зо бов’язані вести книгу обліку доходів і витрат у порядку, вста новленому центральним податковим органом. Вартість спеціаль ного патенту встановлюється органами місцевого самоврядування щорічно після затвердження місцевого бюдже ту залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів, ас сортименту товарів тощо, і коливається від 30 до 320 грн. Відповідно до закону, підприємцю надано право на отри мання короткострокового торгового патенту – від 1 до 15 днів. Його вартість за один день становить 10 грн. Крім того, встановлено право на пільговий торговий патент для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють про даж, зокрема, проїзних квитків, товарів народних промислів, періодичних видань, поштових марок, листівок, готових лікарсь ких засобів, вугілля, палива пічного і побутового, мила госпо дарського, сірників. Вартість пільгового патенту становить 25 грн на весь термін його дії. Без придбання торгового патенту здійснюється реалізація хліба і хлібобулочних виробів, солі, цукру, молока і молочної продукції, продукції дитячого харчування, безалкогольних на поїв, морозива, домашніх птахів, риби, ягід і фруктів та деяких інших продовольчих товарів. Питання для самоконтролю 1. Дайте характеристику порядку ліцензування торговель ної діяльності до введення в дію Закону України “Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”. 2. Чим було викликано прийняття Закону України “Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”? 75


3. На торгівлю якими видами товарів необхідно придбати ліцензію в даний час? 4. Які суб’єкти роздрібної торгівлі повинні отримуватися ліцензії для здійснення торгівлі товарами, передбаченими Законом України “Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”? 5. Охарактеризуйте існуючу раніше систему патентування суб’єктів торгової діяльності. 6. Хто мав право здійснювати торгівлю без придбання па тенту? 7. Дайте поняття фірмової торгівлі. 8. Що таке спеціальний торговий патент? 9. Що таке короткостроковий торговий патент? 10. Хто придбаває пільговий торговий патент? 11. Торгівля якими видами товарів здійснюється без прид бання патенту?

5.3. Інші обмеження у здійсненні торговельної діяльності Для контролю за діяльністю роздрібних торгових підприємств і цілях захисту прав споживачів був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1993 р. № 32 “Про застосування контрольнокасових апаратів і товарнока сових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг” [201]. Визнавши, що цей Декрет втратив силу, Верховна Рада України 6 липня 1995 року прийняла майже однойменний Закон, підкресливши лише в його назві, що контрольнокасові апарати повинні бути електронними. Цей Закон був поклика ний знайти рішення багатьох проблем: посилити контроль за відрахуванням непрямих податків і тим самим забезпечити різке зростання надходжень до бюджету, упорядкувати торго вельну діяльність і легалізувати товарообіг підприємств торгівлі, підвищити відповідальність продавців і виробників товарів та захистити права споживачів. Проте незабаром була виявлена 76


недосконалість Закону. У зв’язку з цим Верховна Рада Украї ни знов розглянула його і 6 червня 1996 року прийняла в новій редакції [211]. Однак закон знову виявився не дуже вдалим, тому 1 черв ня 2000 року був прийнятий Закон «Про застосування реєст раторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» від з подальшими змінами [250]. Законом встановлено, що всі суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють її у сфері торгівлі, громадського хар чування і послуг у наявній і (або) безготівковій формі (із зас тосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів і т.д.), повинні: проводити розрахунки із споживачами через належним чином зареєстровані і переведені у фіскальний режим реє стратори розрахункових операцій або, в передбачених законом випадках, розрахункові книги; обов’язково видавати споживачеві розрахунковий документ; у разі незастосування реєстраторів розрахункових опе рацій, проводити розрахунки з використанням книги об ліку розрахункових операцій і розрахункової книги; забезпечувати збереження вказаних документів протягом терміну, встановленого законодавством; надавати до державних податкових інспекцій за місцем реєстрації звітність, пов’язану із застосуванням реєстра торів розрахункових операцій; реалізовувати товари, надавати послуги за наявності цінника на товар; у разі виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій або тимчасового відключення електроенергії, розрахунки проводяться з використанням книги обліку розрахунко вих операцій. Не застосовуються реєстратори розрахункових операцій і розрахункові книги: при здійсненні торгівлі продукцією власного виробницт ва підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності (окрім випадків проведення розрахунків у касі 77


цих підприємств з оформленням відповідних доку ментів); при виконанні всіх банківських операцій (окрім операцій з купівліпродажу іноземної валюти); при виконанні операцій з купівліпродажу іноземної ва люти, якщо такі операції виконуються в касах уповнова жених банків з оформленням відповідних документів; при реалізації проїзних документів з використанням бланків суворої звітності; при реалізації товарів суб’єктами підприємницької діяль ності – фізичними особами – платниками єдиного і фіксованого податку; при реалізації товарів суб’єктами підприємницької діяль ності – власниками спеціального або пільгового торгово го патенту, якщо вони не є платниками ПДВ; при здійсненні торгівлі на ринку фізичними особами за умов оплати ринкового збору. У цьому випадку, на вимогу покупця, йому повинні надати чек, накладну або інший письмовий документ, що свідчить про перехід права власності на товари від продавця до споживача з метою виконання вимог Закону України “Про захист прав споживачів”. У законі названо державні органи, що здійснюють контроль за його виконанням, а також передбачено фінансову відпові дальність за порушення суб’єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків із споживачами. Отже, фактичну можливість почати торгову діяльність роз дрібне торговельне підприємство отримує тільки після здійснення таких юридично значущих дій: 1) державної реєстрації підприємства; 2) отримання ліцензії на право торгівлі певними видами товарів (у випадках, прямо передбачених законом); 3) придбання патенту на здійснення торговельної діяльності; 4) установки реєстратора розрахункових операцій або офор млення розрахункової книги. 78


8 лютого 1995 року Кабінет Міністрів України постановою №108 затвердив “Порядок заняття торговою діяльністю і Пра вила торгового обслуговування населення” [245]. Порядок і Правила визначають загальні умови заняття тор говельною діяльністю, основні вимоги до роздрібних торговель них підприємств і торговельного обслуговування громадян. Так, відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і Правил торгового обслуговування населення, а також Правил роботи підприємств громадського харчування, затверджені на казом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 129 від 3 липня 1995 р., господарюючі суб’єкти для заняття торговельною діяльністю в роздрібній торгівлі можуть мати магазини, намети, кіоски, автокрамниці, лотки і ін. Цими ж нормативними актами встановлюються вимоги до устаткування, оснащення торговельних місць, до засобів вимі рювання, оформлення вивісок, розміщення необхідної інфор мації для покупців, до режиму роботи підприємства, дотриман ня прав і інтересів споживачів, санітарних вимог, порядку ведення облікових документів і так далі. Слід зазначити, що Законами України “Про підприємницт во”, “Про прокуратуру”, “Про статус суддів”, “Про статус народ них депутатів України”, “Про боротьбу з корупцією” та інши ми встановлено, що не мають права займатися торгівлею, як і іншою підприємницькою діяльністю, і посідати в підприємствах і їх об’єднаннях керівні посади народні депутати України; військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і служби безпеки; службовці органів державної влади, управління, судді та інші державні службовці; особи, яким суд заборонив займатися підприємницькою діяль ністю (до закінчення терміну, встановленого вироком); особи, що мають непогашену або незняту судимість за крадіжки, ха барництво та інші корисливі злочини (окрім здійснення опе рацій купівліпродажу на підставі патенту). Ці особи не мають також права займати на підприємствах та їх об’єднаннях поса ди, пов’язані з матеріальною відповідальністю. 79


1. 2. 3. 4.

5. 6. 7.

80

Питання для самоконтролю На рішення яких проблем було спрямовано вживання РРО у сфері торгівлі? Назвіть обов’язки суб’єктів торговельної діяльності в світлі вимог закону про РРО. У яких випадках суб’єкт торговельної діяльності може здійснювати роздрібну торгівлю без застосування РРО? Яким чином у разі незастосування суб’єктом торговель ної діяльності РРО споживач може підтвердити факт по купки товару? Який нормативний документ визначає загальні умови заняття торговельною діяльністю? Чи регламентується нормативними актами режим робо ти торговельного підприємства? Які ще обмеження в здійсненні торговельної діяльності Ви знаєте?

6. ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У РОЗДРІБНІЙ ТОРГОВЕЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 6.1. Захист прав споживачів в Україні Формування соціальноорієнтованої економіки в Україні як один з пріоритетних напрямів державного регулювання потребує захисту прав громадян – споживачів товарів і по слуг. До переходу до ринкової економіки в Україні діяли, зат верджені Міністерством торгівлі СРСР і Міністерством торгівлі України, Основні правила роботи магазину, Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами (хліб, молочні продукти і т. д.), Правила роботи дрібнороздрібної торговель ної мережі, Правила роздрібної торгівлі непродовольчими това рами (швейними, трикотажними, текстильними товарами, взут тям і т. д.), Типові правила обміну промислових товарів, куплених у роздрібній торговельій мережі, Типові правила об міну взуття, Правила поведінки продавця та ін. Усі ці правила регламентували взаємовідносини між продавцем і покупцем, були зорієнтовані на захист, головним чином, інтересів держав них і кооперативних підприємствпродавців і вже неадекватні сучасним економічним відносинам. У 1991 році вперше в Україні був прийнятий Закон «Про захист прав споживачів», сама назва якого вказувала на його спрямованість. Цей Закон був першим і важливим кроком на шляху створення правових заходів захисту прав споживачів у нових економічних умовах. У ході його зас тосування виявився ряд недоліків, тому в 1993 році Верхов на Рада України ухвалила внести зміни і доповнення до Закону України “Про захист прав споживачів” і виклала його в новій редакції. У старому вигляді з незначними змінами Закон проіснував до 2005 року і 01.12.2005 року 81


Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про за хист прав споживачів” у новій редакції [198]. Порівняно з дореформеним законодавством новий Закон хоча і не розв’язав усіх проблем, але істотно посилив захист прав споживачів, увів нові підходи до правових методів такого захисту. Насамперед Закон установив, що захист прав спожи вачів є обов’язком держави (ст. 4) і чітко сформулював права споживачів, що підлягають захисту (ст. 3). У Законі сказано, які державні органи зобов’язані здійснювати цей захист і яка їх компетенція. Він також визначив, кого слід вважати спожива чем. Згідно з Законом, споживачем є громадянин, який прид баває, замовляє або має намір придбати чи замовити товари (роботу, послуги) для власних побутових потреб. Інакше кажу чи, держава бере під захист інтереси рядових споживачів у відносинах з економічно більш сильними підприємцями, в тому числі і з самою державою, коли порушення прав споживачів до пускаються державними підприємствами роздрібної торгівлі. Закон зобов’язав посадовців органів державної і виконав чої влади, що здійснюють захист прав споживачів, суворо дот римувати законодавства, а також права громадян і організацій, що охороняються Законом. Вперше в законодавстві України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків, вони притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством (ст. 7). У числі прав, що надаються споживачеві, було передбачено право на звернення до суду за захистом своїх інтересів. Таким правом володів покупець і ра ніше, проте воно виникало в нього тільки після того, як він діставав відмови в усіх інстанціях, куди, згідно із законом, по винен був звернутися – в самому магазині, в торзі, до складу якого входив магазин, у відповідному управлінні торгівлі. За раз право обігу в суд виникає в покупця відразу після встанов лення факту порушення і отримання відмови при першому зверненні до продавця. Інакше кажучи, вибір способу захисту порушених прав належить споживачеві. При цьому Закон по легшує споживачеві можливість судового захисту, звільняючи його від сплати державного мита. 82

6. Особливості захисту прав споживачів у роздрібній торговельній діяльності

Надане Законом право на відшкодування збитків, заподія них внаслідок придбання товарів неналежної якості, розшире но. Споживачеві було надано право, окрім майнових збитків, вимагати також відшкодування моральної шкоди, заподіяної та кою покупкою (ст. 24). Усю відповідальність перед споживачем за якість товарів Закон покладає безпосередньо на роздрібне торгове підприє мство, незалежно від того, виготовлено товар в Україні, за її межами чи придбано продавцем у посередників. Але це не означає, що виготівник недоброякісного товару звільняєть ся від відповідальності. Ця відповідальність була передбаче на трьома “Положеннями про захист прав споживачів”, які затверджені постановою Верховної Ради України від 25 січня 1995 року № 26/95 [230] відповідно до Закону Ук раїни “Про захист прав споживачів”. “Положення про порядок тимчасового припинення діяль ності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, по рушують правила торгівлі і надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів” визначає порядок ухвалення рішень державними органами у справах захисту прав споживачів про тимчасове припинення діяльності підприємств незалежно від форм власності у сфері торгівлі. Це рішення ухвалюється в цілях усунення господарюючими суб’єктами причин, в резуль таті яких систематично реалізуються неякісні товари. У разі по вторного протягом року тимчасового припинення діяльності господарюючого суб’єкта, державний орган у справах захисту прав споживачів зобов’язаний поставити питання перед його власником або уповноваженим ним органом, що здійснює уп равління майном господарюючого суб’єкта, про усунення керів ника господарюючого суб’єкта із займаної ним посади. “Положення про порядок вилучення неякісних товарів, до кументів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів”, визначає порядок вилучення державними органа ми у справах захисту прав споживачів і їх посадовцями неякіс них товарів у підприємств сфери торгівлі. Вилученню підляга 83


ють партії товарів, якість яких не відповідає вимогам норматив них документів. Отримавши таке рішення, виробник зобов’я заний негайно припинити виробництво таких товарів і через засоби масової інформації повідомити про вилучення даних товарів у споживачів з відшкодуванням понесених ними вит рат. “Положення про порядок припинення (заборони) господа рюючими суб’єктами відвантаження, реалізації (продажуі) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів”, визначає по рядок припинення відвантаження, реалізації і виробництва то варів, які не відповідають вимогам нормативних документів підприємствами у сфері торгівлі, а також виробниками. Таке рішення ухвалюється, щоб запобігти порушенню прав спожи вачів на безпеку і належну якість товарів. Партії товарів, відван таження і реалізація яких припинена, підлягають вилученню. У разі невиконання господарюючим суб’єктом рішення про при пинення відвантаження або реалізацію товару передбачається відповідальність посадовців відповідно до чинного законодав ства. Крім того, Закон України „Про захист прав споживачів” передбачає відповідальність як виробника, так і торговельного підприємства за випуск або реалізацію неякісного товару. На підставі статті 23 Закону (з урахуванням змін, внесених Зако ном України “Про внесення змін і доповнень в Закон України “Про захист прав споживачів” від 01.12.2005 р.) за виготовлен ня або реалізацію товару, що не відповідає вимогам норматив них документів, виготівник і продавець несуть відповідальність у розмірі п’ятдесяти відсотків вартості виготовленої або отри маної для реалізації партії товару, але не менше десяти неопо датковуваних податком мінімумів доходів громадян, а в разі, коли законодавством суб’єкт господарської діяльності був звільнений від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро мадян; виготовлення або реалізацію товару, що не відповідає вимогам нормативних документів по безпеці для життя, здоро в’я і майна споживачів, – у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або отриманої для реалізації партії товару, але не 84


менше двадцяти п’яти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, а в разі, коли законодавством суб’єкт госпо дарської діяльності був звільнений від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі п’ятдесяти неоподатковува них мінімумів доходів громадян. Разом з тим обов’язок роздрібного торговельного підприєм ства, передбачений Законом, безпосередньо відповідати перед покупцем в усіх випадках продажу недоброякісного товару, знач но полегшує споживачеві можливість захистити свої права.

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Якими нормативними актами регламентувалися питання захисту прав споживачів до 1991 року? Хто є споживачем за законом України “Про захист прав споживачів”? На кого закон покладає відповідальність перед спожива чем і які права при цьому надає споживачу? Якими нормативними актами покладається відпові дальність на виготівника і що вона передбачає? Охарактеризуйте право споживача на судовий захист? Яка відповідальність за порушення законодавства про ЗПС передбачена законодавством? Охарактеризуйте положення про ЗПС.

6.2. Право споживача на безпеку товарів Українське законодавство про відповідальність виробника і продавця за безпеку товарів потребує подальшого розвитку. Вступ України до Ради Європи, визнання її Європейським комітетом із стандартизації (СЕN) членомпідписчиком відпо відно до Угоди про співпрацю і партнерство України в ЄС вимагає зближення його принципів і норм з Європейським законодавством. Це тим більше актуально для законодавства, яке регламентує торговельну діяльність, оскільки Україна має намір стати членом всесвітньої торгової організації. У зв’язку з 85


цим слід звернутися до досвіду деяких законодавчих актів країн Східної і Західної Європи. Велику увагу зарубіжний законодавець приділяє питанням безпеки товарів. Так, Угорське законодавство про заборону несумлінної комерційної практики надає можливість органу у сфері захисту прав споживачів пред’явити позов до суду, що стосується широкого кола споживачів, або якщо була заподія на значна шкода. При цьому позови можуть пред’являтися і в тих випадках, коли неможливо встановити конкретних спожи вачів, інтереси яких порушені. У Французькому законодавстві про захист прав спожи вачів діють такі принципи: в договорах за участю споживача на підприємця покладається інформаційний обов’язок; підприємець повинен гарантувати безпеку товарів і послуг; поняття “відповідальність за продукт” означає відпові дальність за шкоду, заподіяну недоброякісним продуктом. Так, стаття 1 Закону №83 – 660 від 21.07.83 р. «Про безпеку споживачів» [28, с. 24–27] встановлює, що продукти і послу ги повинні гарантувати безпеку, яку можна правомірно від них очікувати при використанні в звичайних умовах та в умовах, розумно передбачуваних споживачем, а також не заподіювати шкоди здоров’ю людей. Закон визначає такі особливості відповідальності за шкоду, заподіяну продуктами: 1) виробник або продавець несе відповідальність і за відсут ності вини; 2) право вимагати відшкодування визнається за будьяким споживачем, навіть якщо він не був у договірних відно синах з продавцем; 3) споживач може звернутися безпосередньо до виробника. Ці норми значно збільшують відповідальність виготівників товарів за якість і безпеку вироблених товарів. Європейська Рада 27.01.77 р. відкрила для підписання Страсбургську конвенцію про відповідальність за продукти в разі спричинення ними тілесної шкоди або смерті. Положення цієї Конвенції були сприйняті у Франції згаданим Законом 86


№83660 від 21.07.83 р., а 25 липня 1985 р. була прийнята дирек тива ЄС, спрямована на зближення законодавства держав – членів у питанні відповідальності виробника за шкоду, заподі яну дефектним товаром. Український законодавець також по винен уважніше віднестися до питання відповідальності вироб ника за безпеку товарів, що, в свою чергу, сприятиме підвищенню якості вироблених товарів, а отже, й їх конкурен тоспроможності на міжнародному рівні. Першим кроком на цьому шляху стало прийняття Закону України “Про якість і безпеку харчової продукції і продоволь чої сировини” [200]. Він передбачає обов’язкову вимогу до ви готівника вказувати на етикетці повне найменування продукції, її склад, найменування та адресу виготівника, інші реквізити (всього 13 позицій), за якими можна безпомилково визначити, яка і чия це продукція. Доцільно також використовувати норми Французького за конодавства, що визначають умови, за наявності яких заборо няється або обмежується виробництво, імпорт, експорт, пропо зиція продажу, продаж, безкоштовний розподіл, зберігання, етикетування, упаковка та інше використання цих продуктів. Аналіз відносин продавців і споживачів в Україні і за кор доном показує, що права споживачів часто порушуються внас лідок примушення його другою стороною тим або іншим спо собом до придбання товару. Закон України “Про захист прав споживачів” містить всього один пункт ст.17, яким заборонено примушувати споживача придбавати товари і послуги неналеж ної якості і непотрібного йому асортименту. Тим часом, сучас не зарубіжне законодавство надає цьому питанню набагато більшу увагу і небезпідставно. З розвитком способів захисту прав і інтересів споживачів отримали широке регулювання такі форми продажу товарів, як продаж вдома у споживача, на по розі дому і на ходу, на робочому місці і в транспорті. Останнім часом і в Україні подібні форми продажу все більше поширю ються, проте їх законодавче регулювання, а отже, і захист прав споживача при придбанні товарів таким способом, не можна назвати достатньо розробленим. В Україні діють Правила про 87


дажу товарів за замовленням і вдома у споживачів, затверджені Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 199 від 29.03.99 р. Ці правила розповсюджуються на всіх суб’єктів підприємницької діяльності сфери торгівлі не залежно від форм власності. Згідно правил, продаж товарів вдо ма – це форма роздрібного продажу товарів уповноваженим представником суб’єкта господарювання вдома у споживача, по місцю його роботи, відпочинку, як на попереднє запрошення покупця, так і без такого. Оплата за товари, реалізація яких відбувається вдома, здійснюється готівкою при передачі їх спо живачеві. При цьому продавець повинен видати товарний чек з вказівкою найменування суб’єкта господарювання, дати про дажу, найменування товару, його ціни, кількості, та загальної вартості покупки. Правила зобов’язали продавця надати необ хідну інформацію про товар і передати споживачеві товар на лежної якості. Кажучи про права споживача, правила повторю ють статті 8 і 9 Закону «Про захист прав споживачів». Зараз торгівля здійснюється часто на вулиці, в транспорті, коли у споживача просто немає можливості реально оцінити пропоновану покупку. Для ліквідації цієї прогалини корисно скористатися досвідом зарубіжних країн. Так, у ФРН був виданий закон про право відмовитися від правочину, укладеного на ходу і від інших правочинів такого ж роду, від 16.01.1986 р. [28, с. 48–49]. Цей Закон надає спожи вачеві право на обдумування правочину протягом одного тиж ня і на повернення продавцю придбаної у нього речі. Такі опе рації не потребують письмової форми, але продавець зобов’язаний вручити покупцеві письмове повідомлення, яке свідчить про його право на відмову від покупки, а покупець повинен це повідомлення підписати. Якщо ж продавець не вру чить покупцю письмового повідомлення, яке містить роз’яснен ня про право на відмову від правочину, то термін відмови збільшується до одного місяця. Тільки в двох випадках спожи вач не може відмовитися від покупки: коли збігаються момент передачі товару і оплата його вартості, причому вартість това 88


ру не повинна перевищувати 80 марок ФРН, і коли правочин був укладений у нотаріальній конторі. При відмові споживача від правочину сторони повертають один одному все отримане. Якщо товар виявився пошкодже ним або якість його погіршилася внаслідок його використання покупцем, то вартість товару відповідно знижується (п. 3.1). Покупець має право зажадати від продавця відшкодування всіх витрат, пов’язаних з придбанням речі (п. 4.3). Угоди, що містять відступи від норм закону у бік погіршення положення спожи вача, закон оголошує недійсними. Продаж товарів вдома у Франції детально регламентує За кон №721137 від 22.12.72 р. Ним встановлена для таких дого ворів письмова форма і передбачений семиденний термін для розірвання договору і повернення сплаченої суми. Один з напрямів законодавчої діяльності в сфері захисту інтересів споживачів пов’язаний з розвізною і розносною торгівлею і наданням інших послуг вдома. У даному випадку споживач особливо беззахисний і уразливий, тому регулюван ню таких відносин надається певна увага. В Данії така форма торгівлі і послуги взагалі заборонені, в інших країнах необхід на реєстрація осіб, які здійснюють такі послуги або ж ознайом лення споживача з умовами продажу письмово. В Канаді забо ронено вимагати від покупця список потенційних покупців – друзів і родичів в обмін на деякі пільгові умови придбання товарів. У багатьох країнах заборонені аналогічні форми розши рення кола покупців і спроби використання товарів“приманок” з подальшою пропозицією покупцю більш дорогих виробів, практика розсилки незамовлених товарів, використання пода рунків, премій і т. п. [172, с. 10–11]. В деяких країнах у певних випадках такі дії вважаються кримінальними, в інших – пере слідуються в рамках цивільного законодавства.

89


1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

Питання для самоконтролю Якому праву споживачів закордонний законодавець надає найбільшу увагу? Як угорський законодавець захищає право споживача на безпеку товарів? Як захищається право споживача на безпеку товарів у Франції? У чому полягають особливості відповідальності за шко ду, заподіяну продуктами, за законодавством Франції? Якими нормативними актами в Україні регламентується безпека товарів? Як закордонний законодавець захищає права споживача при придбанні товарів на ходу? Як закордонний законодавець захищає права споживача при розвізній і розносній торгівлі, а також при поданні інших послуг вдома?

6.3. Захист прав споживачів за кордоном Успіхи в справі захисту прав споживачів, які були досягнуті за кордоном, багато в чому зумовлені активністю самих спожи вачів. Громадський рух із захисту прав споживачів (консюме ризм) у Європі став масовим у 60–70і роки. Це було виклика но незадоволеністю рядових споживачів товарів і послуг, низьким рівнем забезпеченості їх інтересів. В результаті бороть би демократичних сил в останні 2030 років у Франції, та і в інших зарубіжних країнах, стало формуватися право споживан ня. У французькій юридичній літературі воно розглядається іноді як галузь права, що регламентує відносини, пов’язані із спожи ванням, незалежно від того, про яке споживання йдеться – ви робниче чи особисте. . Згідно з іншою, що переважає у Фран цузькому правознавстві, точкою зору, правом споживання є сукупність норм, спрямованих на захист інтересів рядового спо живача товарів і послуг. При цьому під споживачем розуміють не підприємця, а фізичну особу, яка придбає той або інший про 90


дукт або послугу не для своєї професійної діяльності, свого промислу, а для цілей особистого або сімейного споживання. Закон України “Про захист прав споживачів” виходить саме з такого розуміння. Згідно з положенннями закону, споживач – це громадянин, що придбає товари, послуги для особистих по треб. Німецькі правознавці називають такого споживача кінце вим споживачем. В інших країнах законодавство також розд іляє споживачів у виробничій сфері і кінцевих споживачів. Так, у ст. 12 англійського Закону «Про непорядні умови до говорів» 1977 р. [28, с. 59] йдеться про те, що в договорі сто рона виступає як споживач по відношенню до іншої сторони, якщо вона під час виконання договору не займається комер ційною діяльністю, а друга сторона займається нею. В ст.14 цього закону сказано, що термін “комерційна діяльність” об’єднує якунебудь діяльність громадянина, а також діяльність якого небудь державного департаменту і місцевого або центрально го державного органу. У §6 Закону ФРН “Про право відмови від договору, укла деного на ходу, та інших договорів такого типу” від 16.01.86 р. вказується, що положення цього закону не застосовуються, якщо покупець укладає договір у процесі своєї підприємниць кої діяльності або інша сторона діє не в рамках підприємниць кої діяльності. Цей же принцип закріплюється в §24 Закони ФРН “Про загальні умови правочинів” [28, с. 66] від 09.12.79 р., який передбачає, що ці правила не пошитрюються на загальні умови договорів, які укладаються комерсантом, якщо договір торкаєть ся здійснення його торгового промислу. Основним нормативним актом, спрямованим на захист інте ресів споживачів у Франції, є Закон №7823 від 10.01.78 р. “Про захист і інформацію споживачів продуктів і послуг”. Цей Закон ввів систему контролю за змістом договорів за участю спожи вачів. Були передбачені умови, які можуть бути визнані в под ібних договорах недійсними, якщо вони були нав’язані спожи вачеві економічно сильнішою стороною і дають останній невиправдані переваги. Декрет від 09.02.61 р. заборонив поси лання клієнту незамовленого товару. 91


Але не слід вважати, що у Франції до 60–70 років не було ніякого правового захисту споживачів. Ще Закон від 01.08.1905 р. “Про обманні дії і фальсифікацію продуктів і послуг” встанов лював відповідальність за обман покупця товару або особи, що отримала послугу з боку комерсанта. Угорський Закон “Про заборону недобросовісної комерцій ної практики” від 20.11.1990 р. також забороняє обман спожи вачів з метою збуту товарів. Законом було передбачено припи нення не тільки помилкової реклами під час введення в обіг товарів і послуг, але й будьякої інформації, що вводить спожи вачів в оману. До такої інформації відносяться: 1) неточне твердження або помилкове представлення точних фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, використання, дії на здоров’я і навколишнє середовище; 2) некоректне порівняння товарів; 3) приховання фактів невідповідності товарів вимогам пра вових положень, звичаїв; 4) маркування товарів товарними знаками, що вводять в оману; 5) реклама товарів, які не знаходяться у розпорядженні спо живачів або знаходяться в їх розпорядженні в недостатній кількості або в недостатньому асортименті. Введенням в оману споживача, згідно даному закону є не тільки затвердження якихнебудь помилкових відомостей, але і замовчання деяких властивостей товару. Забороняється також зіставляти і порівнювати властивості різних товарів в реклам них цілях [36, с. 88]. В Україні таке законодавство тільки почало створюватися. В 1996 році був прийнятий Закон “Про захист від недобросовіс ної конкуренції” [199], але в ньому немає згадки про захист прав споживачів. У тому ж році був прийнятий Закон “Про рекламу” [215], який забороняє представляти відомості або закликати до дій, які заподіюють або можуть заподіяти шкоду здоров’ю людей. Він також передбачає створення Міжвідомчої ради з реклами, яка покликана контролювати цей процес в Україні. 92


У США рекламу контролюють Федеральні торговельні комісії. Комісія вважається провідним законотворцем та розроб ником нормативної бази і займається захистом прав споживачів. У Канадському парламенті є постійно діюча комісія, яка розроб ляє відповідні законодавчі акти, а Міністерство з питань захи сту прав споживачів контролює виконання цих нормативних документів [33, с. 3]. Французький Ордонанс № 861243 від 01.12.86 р. “Про свободу цін і конкуренції” встановлює, що в секторах або об ластях, де конкуренція цін була обмежена внаслідок існуван ня монополії або тривалих труднощів з постачанням, або об межена положеннями законів або регламентом, Держрада може своїм декретом регламентувати ціни після консультації з Радою з питань конкуренції. Тимчасові заходи проти над мірного зростання цін, продиктовані кризовим положенням, надзвичайними обставинами, публічною дією або явно не нормальним положенням на ринку в певному секторі еконо міки застосовуються на строк до шести місяців. Цей самий Закон з деякими обмовками заборонив продаж з премією і продаж з навантаженням. У Франції держава забезпечує захист споживачів через різні організації і служби. До них насамперед відносяться: 1) служба запобігання обману покупців і контролю за які стю товарів, підлегла Міністерству сільського господарства. Ця служба займається всілякими порушеннями кількісного і якіс ного характеру; її лабораторії стежать за дотриманням санітар них норм в торгівлі продовольчими товарами; 2) національний інститут споживання, створений у 1967 році. Цей інститут є державною організацією і знаходиться у віданні Міністерства споживання. Його завданням є надання допомо ги об’єднанням споживачів. З цією метою він проводить тесту вання продукції, а результати його публікує в журналі “50 millions de consommateurs” (“50 мільйонів споживачів”). Результатом їх діяльності є те, що в 1971 р. було введено обов’язкове проставляння цін на товарах; в 1972 р. – етикету вання продовольчих товарів; в 1982 р. стала обов’язковою вка 93


зівка продажної ціни товару за одиницю вимірювання в мага зинах самообслуговування; також був регламентований продаж товарів удома. Були прийняті нові правила відносно деяких методів продажу (продаж з премією, розпродаж товарів зі зниж кою). В 1976 році був створений Державний секретаріат з пи тань споживання [59, с. 178]. Українські вчені В.К. Мамутов, А.А. Чувпіло вважають, що захист прав споживачів у європейському законодавстві слід роз глядати як складову частину Європейського антимонопольно го законодавства. Згідно з їх точкою зору, норми права, що за хищають права споживачів, є третьою ланкою, яка замикає відносини між виробниками і споживачами. Перші дві – це конкурентне і антимонопольне законодавство [73, с. 352]. Це твердження – обгрунтоване і підтверджується зарубіжним за конодавством. Так, англійський закон “Про справедливу торгі влю” 1973г., який представляється деяким англійським юристам законодавчим актом, що потенційно далеко [28, с. 50] відобра жає значно поширене в Англії, та і в інших Європейських краї нах, переконання про існування причинного зв’язку між поло женням споживачів і “вільною конкуренцією”. Цей Закон установлює систему державних органів, покликаних забезпечу вати “справедливу торгівлю”. До числа таких органів відносять ся: Генеральний директор з питань справедливої торгівлі, Кон сультативний комітет із захисту споживачів, а також Комісія з питань монополій і злиття у сфері захисту прав споживачів. За кон надає Генеральному директорові повноваження, реалізація яких значною мірою залежить від розсуду самого директора. Так, згідно зі ст. 34 закону, він має право вимагати від конк ретних осіб припинити ведення комерційної діяльності, що завдає збитки як економічним інтересам, так здоров’ю і без пеці споживачів у Великобританії і є, на його думку, неспра ведливою по відношенню до останніх. Він має право вимага ти від порушників зобов’язань вживати заходів з безпеки торгівлі, і якщо такого зобов’язання отримати не вдалося або воно не дотримується, Генеральний директор має право пред’я вити до таких осіб позов у спеціальному суді з обмежуваль 94


ної практики. У разі задоволення позову і невиконання нака зу суду відповідачем останній може притягатися до відпові дальності за неповагу до суду. Цей закон так само визначає дії і повноваження Комісії з питань монополії і злиття з таких питань, як існування або можливе існування монопольної ситуації, а так само здійснен ня або можливе здійснення злиття, яке дає підстави для про ведення розслідування. При цьому під монопольною ситуацією мається на увазі така: коли не менше однієї чвертї всіх товарів даного виду, що поставляються в Сполученому Королівстві, по ставляється однією і тією ж особою або одній і тій же особі; або не менше за одну четверту частину всіх товарів певного виду, що поставляються в Сполученому Королівстві, поставляються учасниками однієї і тієї ж групи взаємопов’язаних корпоратив них утворень або учасниками такої групи; або не менше за одну четверту всіх товарів даного виду, що поставляються в Сполу ченому Королівстві, поставляються учасниками однієї й тієї самої групи, яка складається з двох або декількох осіб, назва них в частині (2) статті, або учасникам однієї і тієї самої групи, що складається з двох або декількох третіх осіб; або діє одна або декілька угод, результат або сукупний результат яких вираже ний у тому, що товари певного виду взагалі не поставляються в Сполученому Королівстві (ст.6 розділу 1 закону). Закон та кож регулює питання конкуренції, відносячи їх до ведення Комісії з питань монополій і злиття. Все вищевикладене дозволяє стверджувати, що питання захисту прав споживачів, розвитку конкуренції і обмеження монополізму на ринку товарів і послуг повинні розглядатися законодавцем як взаємозв’язаний і взаємозалежний процес, оскільки зрештою вони мають загальну мету – насичення рин ку високоякісними товарами. Це можна представити у вигляді таблиці (табл. 6.1). Практика і аналіз чинного законодавства нашої країни, вступ України до Ради Європи, а також прагнення стати чле ном Всесвітньої торгової організації, вимагають подальшого вдосконалення правої бази господарювання, її реформування 95


відповідно до законодавства світових об’єднань (ГААТу, Ради Європи та ін.). Таблиця 6.1 Види законодавства, регулюючого конкуренцію і монополізм в зарубіжних країнах

.+ /

-";$ +

"

Правова регламентація торговельної діяльності. Навчальний посібник

Recommend Documents