Ви тримаєте в руках книжку, яка пропонує захоплюючу справу — творення світу прекрасного у своєму домі. Наш дім — це той...
209 downloads
1984 Views
26MB Size
Report
This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form
Ви тримаєте в руках книжку, яка пропонує захоплюючу справу — творення світу прекрасного у своєму домі. Наш дім — це той малий світ, з яким ми пов'язані тисячами ниток: тут зустрічаємо кожний новий день, у цьому світі роблять свої перші кроки й перші відкриття наші діти. Світ речей, що оточують нас вдома, аж ніяк не байдужий для нас. І тому, мабуть, варто подбати про те, щоб він був не бездушно-стандартним, а міг би розповісти дещо про те, що ми цінуємо в житті, чого прагнемо і що вміємо робити. Не слід забувати, що часом люди, побувавши в нашому домі, можуть цілком змінити свою думку про нас. Добре, коли на краще. Безумовно, сама лише вишита серветка не створює загального враження. Тому ми й пропонуємо підійти до оформлення дому комплексно, а головне — творчо. Проте, створюючи будь-який інтер'єр, треба пам'ятати про деякі загальні правила, яких необхідно додержуватися. Промисловість випускає великий асортимент різних виробів для прикрашання житла. Проте кожен прагне надати своїй домівці індивідуальності, неповторності. Цієї неповторності можна досягти за допомогою певних доповнень, створених власними руками. За бажанням можна виконати не тільки «доповнення» для інтер'єру, а й виготовити окремі вироби, наприклад килим, гобелен, покривало, скатертину, свічник, керамічну вазу, кофейник, сервіз, кошик чи навіть крісло з лози, різноманітні прикраси з бісеру, різьблені дерев'яні вироби тощо. Ці вироби будуть особливо дорогі вам тим, що їх зроблено власноручно. Уважно поглянемо на нашу квартиру в цілому: які її розміри, скільки маємо кімнат, як вони розташовані, світлі вони чи темні, як будемо ними користуватися, де працюватимемо, а де будемо відпочивати, яку кімнату віддамо дітям і чи буде їм там зручно. Скажімо, в квартирі з невисокими стелями і невеликими кімнатами високий, пишний меблевий гарнітур або шпалери з яскравим складним малюнком матимуть недоречний вигляд. І якщо ми, наприклад, вирішимо за всяку ціну упхати величезну арабську спальню до маленької кімнати, та ще й суміжної з кухнею, враження буде просто-таки комічне. Так само різатимуть око й дешева паперова репродукція або штучні квіти з дроту поряд із старим благородним свічником, який дістався у спадок від бабусі. Найкраща ідея щодо оформлення нашого житла втратить усю свою привабливість, якщо ми забудемо про функціональне призначення предметів, які нас оточують, якщо надмірною стилізацією, прагнучи, щоб «гарно було», ускладнимо собі життя. Тому почуття міри, мабуть, є тим найголовнішим, чим маємо керуватися, плануючи інтер'єр. Особливо це стосується декоративних прикрас. Інколи, захопившись, ми й не помічаємо, що, наприклад, поличок з керамічними горщиками, декоративних тарілок на стінах, лозових кошиків із сухими букетами, різьблених дерев'яних фігурок вже маємо в домі стільки, що й повернутися ніде. Око перебігає з одного предмета на інший і ні на чому не затримується: кількість красивих речей просто-таки «поглинула» їхню індивідуальну неповторність, кожна окрема річ знецінилася. Тому не будемо намагатися всі свої вироби обов'язково десь притулити. Краще частіше «змінювати декорації», створюючи нові гармонійні ансамблі декоративних речей, ніж перенасичувати ними інтер'єр. І ще кілька слів про стильову гармонію. Кожному зрозуміло, що приємного естетичного ефекту можна досягти різними способами. Наприклад, поєднуючи речі, близькі за матеріалом, кольором, фактурою, споріднені за призначенням, і, навпаки, уміло використовуючи контрасти. Так от «розбивають» основний
З
колір, в якому вирішено всі предмети, якоюсь яскравою кольоровою плямою, скажімо, яскраво-червоними й жовтогарячими рушниками на стіні ванної кімнати, облицьованої білими або блідо-зеленими кахлями. Добре сприймаються композиції з штучних та сухих квітів, трав, плодів і інших матеріалів, що доповнюють інтер'єр. Проте й контрасти можуть бути різними. Абсолютно не поєднуються поряд кришталь і кошик з лози або глиняний горщик, батик і килимок з грубої вовни з традиційним малюнком, які висять поряд, на одній стіні. Дуже добре, коли всі кімнати й кухня у вашому домі оформлені в одному стильовому вирішенні, скажімо, «під сільську хату». Тут знайдуть своє місце багато гарних речей, виготовлених вами за народними зразками. Але якщо передати куті меду, перетворити свій дім на етнографічний музей, просто доведеться викинути геть, наприклад, газову чи електричну плиту на кухні. Поряд з різьбленими лавами, мисником, рублями й качалками, розвішаними по стінах, вона виглядатиме як предмет непотрібний. А в кімнаті доведеться відмовитись від телевізора, друкарської машинки і сучасної радіоапаратури. Як же бути? Дуже просто — не перевантажувати інтер'єр функціонально невластивими йому речами, проводити свою ідею натяками, деталями, шукати належного співвідношення сучасних предметів і традиційних декоративних прикрас, виготовлених власними руками. А чи не відчуваєте ви, наприклад, що поряд з декоративною кованою решіткою — вашою гордістю, яка так доречно розділила кімнату на зони праці й відпочинку, прозаїчно білі двері виглядають якось неприродно? Можливо, варто почорнити їх та ще зробити кілька різьблених накладок? А, може, до кованої решітки пасуватиме кована ж таки ручка на дверях? Ну, а якщо вже зроблено одну, чому б не поміняти їх на всіх дверях, домагаючись єдності естетичного враження? Так одна ідея тягне за собою інші, варто лише почати. Звичайно ж, усе це робиться не за один день, це поступова, наполеглива праця, та вона приносить радість, бо це праця творча. Немає нічого приємнішого, ніж втілювати свої задуми в життя, ніщо так не об'єднує людей, як спільна творча робота. Тож будьте певні: ваші близькі з радістю допоможуть вам, а обговорюючи з ними ваші плани, прислухаючись до їхньої думки про те, як зробити ваш дім красивим, зручним і затишним, ви виявите в собі (і в них!) багато нових рис, дізнаєтеся про їхні (і свої!) смаки й інтереси. Отут і виникає питання: як передати усім мертвим речам, що нас оточують, неповторне забарвлення, те тепло й зміст, якими дихає наше життя, як зробити свій дім не просто красивою декорацією, а не схожим ні на чиє інше житло, сповнене нашої власної індивідуальності. Складно? Зовсім ні! Наш дім, як і наш одяг, як і вираз нашого обличчя, хочемо ми цього чи ні, відверто розповідають про нас. І якщо ми маємо бажання, терпіння і здібності для того, щоб зробити свій дім зручним і красивим, таким, у якому приємно буде жити вам і вашим рідним, куди буде приємно приходити друзям, можемо вважати, що ми дечого досягли в житті. В атмосфері нашої духовності, серед красивих речей, зроблених нашими руками, в теплому, приємному, комфортному мікрокліматі нашого дому ми починаємо менше нервувати через невдачі на роботі, поступово навчаємося м'якше ставитись до людей, потроху набираємо впевненості у собі. Ми змінилися, бо пізнали радість творчості. Звичайно, кожен, прочитавши цю книгу, обере собі те, що йому найбільше до смаку, виготовить ті речі, які вважатиме за необхідні і які нададуть вашому дому індивідуальності. І якщо в цьому вам допомогла книжка, автори вважатимуть, що своє завдання вони виконали. І'о.іділи І — 5 та 15 написала Л. (!. Жоголь, розділ в — А. Д. Чорноморець, ро.иііл 7 '.і. І'. Краконецька. ро.иііл 8 — Н. М. Ісупова, розділи 9 та 10 — .//. //. Гі/ра. ромі і л II Г. ('. ІІеііь, ро.)діл 12 — В. А. Корженко, ро.іділ 13 — //. М. Ніїльп.іш ІСраіічспко, ро.іділ 14 — В. В. Царук. 1м стрій для піднімання чистими ниток
(нижніх) основи для зручнішого утворення зіва. Горизонтальні верстати набагато складніші за конструкцією. Рисунки виробів, виготовлених на горизонтальних верстатах, завжди мають спрощений геометричний характер. В ньому поєднується кольоровий уток з багатобіфініою основою, яку створюють снушінням: по всій ширині основи набирпють певну кількість кольорових ниток. Головна відмінність від вертикального верстата полягає в тому, що в горизонтальному основа «працює» в горизонтальному положенні. На такому норстаті можна виготовляти широкий асортимент виробів — килими, покривала, скатертини, доріжки.
Іл. 1.3. Натягування ниток основи на вертикальному верстаті для гобеленів великих розмірів.
Основних навичок ткання можна набути на невеликих настільних ткацьких верстатах для ручного ткацтва (їх випускають у Прибалтійських республіках). Настільний ткацький верстат має просту конструкцію, і його неважко виготовити самому. Для цього потрібна добре висушена деревина твердих порід. Складається такий верстат (іл. 1.4) з двох боковинок 1, прикріплених на шкантах З до рами з бердом 5, та робочих валів 4. Робочі вали можна прокручувати за допомогою гвинтів 2. Нитки основи протягують через бердо. Парні і непарні нитки розділяють за допомогою планки. Під час роботи на горизонтальному ткацькому верстаті всі нитки основи натягнуті в горизонтальній площині з невеликим нахилом до виконавця — ткача. Кожна нитка основи забрана в своє вічко ремізки, їх згруповано так, що в разі піднімання однієї піднімаються парні нитки основи, а другої — непарні (якщо основа заправлена у дві ремізки). На горизонтальному верстаті може бути 4, 8, 12 ремізок. Завдяки їм є можливість створити складні мотиви ткання (іл. 1 на вкладці). Горизонтальний ткацький верстат для ручного ткацтва в чотири ремізки (іл. 1.5) складається з ткацького вала 1, на який намотується виготовлюваний виріб (ткання) і в місцях 8 якого закріплюються зв'язані в пучки кінці основи; фіксаторів 2 ткацького вала, за допомогою яких відпускають основу і намотують ткання; поперечної рамибатана 3, в яку вставляють бердо; бердо 4, через яке проходять усі нитки основи (чим густіше бердо, тим густіше буде тканина); ремізок 5; пристрою 6 для піднімання ремізок; верхньої каркасної дошки 7; основного вала 9, на якому закріплено основу. У вічка ремізок проводять парні (в одну) й непарні (в другу) нитки. Складніший ткацький рисунок потребує більшої кількості (4, 6, 8) ремізок, в які за схемою цього рисунка заправляють нитки основи. За допомогою ремізок піднімають потрібні нитки основи для переплетення з нитками утка, а також створюють ткацький рисунок.
Іл. 1.5. Горизонтальний, ткацький верстат для ручного ткацтва в чотири ремізки:
1 — ткацький вал; 2 — пристрій для прокручування валів; 3 — рама; 4 — бердо, в зубці якого заправлена нитка основи; 5 — ремізки; 6 — пристрій для піднімання ремізок; 7 — верхня каркасна дошка; 8 — місце закріплення зв'язаних кінців основи-; 9 — основний вал.
Іл. 1.4. Настільний гори.юнтальниіі ткацький верстат: а
в рп.іібранпмі) ни.'дяїіі: 0
ҐКЛШІІЧІ н її.
8
Для виготовлення текстильних виробів потрібно наснувати одно-чи різноколірну основу. Різноколірну основу готують за рахунок так званих «просновок» '{чергують нитки різних кольорів). Процес підготовки основи показано на іл. 1.6. Три бруски з чотирма кілочками закріплюють на столі за допомогою затискача. Далі кінець нитки прив'язують до кілочка 1, ведуть її до кілочків 2 і 4, обвивають ниткою і ведуть її до кілочка 2. При цьому кілочок 4 обвивають так, щоб нитки перехрещувалися між кілочками 4 і 3. Далі
нитку ведуть до кілочка 1 і знову до кілочків 2, 4, 3, 2, повторюючи всі рухи. Відстань між кілочками 1—2—4 становить 185 см. Після снування нитки в місці перехрещення зв'язують шнурком (іл. 1.7). Для виготовлення основи можна зробити спеціальну дошку розміром 90 X 45 см з кілочками (іл. 1.8). Після підготовки основу знімають і заплітають у косу (іл. 1.9), щоб не заплутались нитки. Потім її натягують на планку верстата (іл. 1.10), прокладають через дерев'яне бердо, закріплюють верхню планку берда і основу на робочий вал (іл. 1.11). Основу для ручних верстатів складнішої конструкції заправляють так
Іл. 1.8. Дошка з кілочками для намо- | тування основи: а — дошка з кілочками; б — основа; в — закріплення основи на валу планками.
Іл. 1.6. Підготовка основи з кольоровими просновками.
1л. 1.7. Обв'язування ниток основи шнурком у місцях перехрещування парних і непарних ниток. (робити це краще вдвох): до основного вала 9 (див. іл. 1.5) прокладають пасма ниток основи і закріплюють їх на валу.
Два пасма основних ниток пропускають над валом, кінці пропускають під низ, виводять їх знизу вверх по боках і обв'язують нещільним вузлом. Так закріплюють усі нитки основи на вал. Можна їх прикріпити до вала, розмістивши на ньому за допомогою тонких дощечок (див. іл. 1.8, в), або натягти на металевий прут. Закріплені нитки затягують через вічка ремізок — парні в одну, непарні — в другу або за рисунком переплетення. Потім ці ж нитки проводять через «зубці» берда за допомогою спеціальних плоских крючків (іл. 1.12, 13). Нитки в «зубці» берда затягують по черзі 1, 2, 3, 4 і т. д. Коли ремізки піднімаються, утворюється зів: перший — в разі піднімання парних ниток, другий — непарних (іл. 1.14). Протягнувши нитки через бердо, їх натягують і кріплять до вала. Потім приступають до ткання за допомогою човника чи іглиці (іл. 1.15). На Україні була поширена техніка ткацтва «під дошку». Вона полягає в тому, що, крім основного ткацького мотиву, за ремізками іщ; ннбирпють на
Іл. 1.9. в косу.
Заплітання
11
а Іл. 1.16. Перебирання основи правою рукою для утворення зіва.
Іл. 1.10. Прокладання ниток основи на планку в зубці берда настільного ручного верстата: а — бердо; б — основа з планками, які розділяють парні й непарні нитки основи.
Іл. 1.12. Проведення ниток основи в бердо.
Іл. 1.14. Утворення першого (а) і другого (б) зіва.
Іл. 1.11. Натягування ниток основи на робочий вал.
Іл. 1.17 Початок ткання гобелена:
Іл. 1.13. Плоскі крючки для протягування ниток основи.
Іл. 1.15. Ткацький човник та іглиця для ниток утка.
а — виготовлення міцного рівного пруга за допомогою подвійного обвивання двох крайніх ниток основи; б — притягання країв до рами, щоб уникнути зміни розмірів виробу.
Д5^
Іл. 1.20. Різні основи і утка.
Іл. 1.19. Прокладання і послідовність «прибивання» утка.
Іл. 1.18. Піднімання ниток основи для утворення зіва: а — за допомогою зв'язування шнурком; 1 — планка, що розділяє парні нитки основи; 2 — планка, що розділяє непарні нитки основи; 3 — пасма ниток; 6 — за допомогою струбцин: 1 — кріпильний
прутик чи планки (дошки) основні нитки за мотивом рисунка. Прутик просувають між нитками основи так, щоб він ліг зверху тих, які перекрилися кольоровими нитками утка, і під ті нитки основи, де кольорових ниток утка не видно на звороті виробу. Кількість прутиків повинна відповідати кількості «уступів» рапорта утка, тому що орнамент має ступінчатий контур. Розглянемо виконання рисунка перебірного ткацтва, яке має різноманітні техніки виконання. Після того, як виткано потрібну смугу фонового полот-
14
на, піднімають перший прутик і між роз'єднаними нитками основи поруч з прутиком просувають гладеньку дошку (планку) завширшки 12 см. Просунувши дошку плазом на всю ширину основи, її повертають на ребро. Перед бердом утворюється зів, в який просувають кольорові нитки утка. Потім дошку повертають плазом, відсувають назад, далі від ремізок і прокидають фонові нитки утка. Знову ставлять дошку на ребро і прокидають кольорові нитки утка. Ці рухи повторюють стільки разів, скільки потрібно для утворення
ниток
ступінчастого контуру. Процес повторюють для кожного прутика. На ручному верстаті виготовляють тканини з перебірним двобічним чи однобічним рисунком. Перевірну нитку закладають на необхідну кількість ниток основи (за рисунком) у той самий полотняний зів, що й фонову - нитку утка. Незважаючи на те, що нитки для перебору товстіші й м'якші, перевірний візерунок лежить в одній площині основного полотна, опукло вимальовуючись на фоні. У всіх видах ткацтва слід забезпечити м'який еластичний настил утка. Шоб досягти цього ефекту, треба натягувати нитки основи без провисання, але й не дуже сильно, пам'ятаючи, що слабкий натяг ниток основи призведе до дірчастої структури килима, а надто сильний утруднить прокладання ниток утка. Для створення рівного міцного краю
переплетення
ниток
виробу обов'язково використовують дві бавовняні чи льняні нитки. Щоб утворився зів, беруть дві рейки розміром 6 0 x 3 x 2 см і прокладають їх через нитки основи (першу, чергуючи парну й непарну нитки, другу — непарну й парну). Спочатку роблять кілька прокидок по утку бавовняною чи льняною ниткою, а потім тчуть кольоровою шерстю за рисунком. Наткавши смугу завдовжки не менш як 1 — 2 см полотняним переплетенням, пришивають до неї нижню частину картону (рисунок гобелена в натуральну величину). Потім тчуть гобелен, чергуючи нитки основи через одну, тобто виводять нижні нитки вперед (іл. 1. 16) правою рукою і прокладають нитку утка, так уток прокладають між верхніми і нижніми нитками основи. Дві крайні нитки основи двічі обвивають ниткою утка для утворення міцного пруга (іл. 1. 17, о). Наткавши 5 — 10 см виробу, прошивають краї міцною льняною ниткою і добре притягають до рами, щоб не утворювались затяжки на основі в процесі ткання
Іл. 1.22. Техніка ткацтва вертикальних (а) і скісних (б) ліній.
Іл. 1.21. Різні техніки килимарства: а — з'єднання кольорів через одну нитку основи; б —~ «на межову нитку».
Нитку утка проводять у зів, утворений парними й непарними нитками основи: перший з них утворюється парними нитками основи, другий — висуванням непарних ниток основи уперед.
Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяючи їх на парні й непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток основи. Для цього 10 — 15 непарних ниток підв'язують шнурком і збирають
у невеликі пасма (іл. 1.18, а). Піднімати непарні нитки можна й іншим способом. За допомогою струбцин (іл. 1.18, б) закріплюють планку, до якої підв'язують одну з горизонтальних планок з перебраними і виведеними вперед нитками основи. Коли піднімати цю планку, утворюється зів. Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка закладають у зів по високій дузі (іл. 1. 19, о); далі її прибивають молоточком по центру дуги (іл. 1.19, б) так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної (іл. 1.19, в). Тільки при такому прокладанні утка структура виробу буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок. У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення, які створюють красиву гру фактури. Перше й основне переплетення — полотняне, коли нитка утка через одну
нитку основи перекриває її то зверху, то знизу (іл. 1.20, а), утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється, якщо основу перекривати через кожні дві нитки (іл. 1.20, б). Використання кольорового утка створює гру двох кольорів у шаховому порядку. Якщо одну нитку утка темного кольору чергувати із світлою ниткою утка, то утворюються вертикальні смуги у вигляді стовпчиків (іл. 1.20, в). Шерстяну нитку утка певного кольору повертають справа наліво і навпаки в межах її ділянки. При цьому вона може вкладатися перпендикулярно до основи і навкіс, але тоді обов'язково під кутом в 45°, бо інакше нитка стягне основу і готовий килим деформується. Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під кутом 30°, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть «на межову нитку» (іл. 1.21), обвиваючи нитки утка
Іл. 1.25. Різні техніки ткацтва. Іл. 1.23. Техніка ткацтва площин:
округлих
а — фрагмент прокладання утка ліпи; б — ткання частини ола.
двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи. Це роблять двома способами: повторюючи нитку за ниткою, тоді контур матиме вигляд легко окресленого, або після кількох (2 — 4) ниток утка одного кольору обвивають нитку основи стількома ж нитками іншого кольору. Це створює контур у вигляді дрібних зубчиків. В разі виконання крупного косого контуру ступінчаста лінія утворюється з окремих ділянок. У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію — пряму, криву (іл. 1.22), коло, овал тощо. За допомогою цих ліній можна ткати складні композиції: архітектурні, пейзажі, людські фігури. Для цього потрібно точно по контуру виконувати переплетення, обов'язково враховуючи з'єднання і переходи ниток двох кольорів. Так, пряма вигнута лінія утворюється полотняним переплетенням, а довгі настили утка в окремих місцях не з'єднуються між собою, між ними утворюються прогалини. Тоді наступні прокидки перекри-
Іл. 1.24. Укладання кольорових ниток утка в техніці «кругляння» вають основу там, де не сполучились між собою дві попередні прокидки утка. Аналогічно тчуть і округлі площини (іл. 1.23). Місця, в яких не з'єднувались різноколірні нитки, можуть бути в 2—3 прокидки. Тоді на межі різних кольорів утворяться наскрізні щілини — вікна, які нададуть додаткової гри світла й тіні по контуру рисунка.
Цю техніку використовували у старовинних гобеленах. Найскладніша, найпоширеніша на Україні (особливо у Полтавській області) техніка ткацтва — «кругляння». Полягає вона в тому, що кольорові нитки утка укладають по колу, неначе наносячи пензлем (іл. 2—4 на вкладці). Схеми «кругляння» ниток утка залежно від крутизни кольорових площин показано на іл. 1.24. Часто буває потрібно підкреслити площину більш грубим контуром рисунка. Це зручно виконувати контурним шнуром. Ефекту досягають за рахунок перевивання зверху двох ниток основи і знизу кожної нитки (іл. 1.25, а). Довші стібки утворюють перевиванням знизу по дві нитки основи, а зверху — по чотири (іл. 1.25, б). Змінюючи напрям настилання (спочатку зліва направо, а потім зворотним рухом справа наліво), з уточних настилів утворюють красиву рельєфну косичку (іл. 1.25, в). Різні техніки ткацтва показано також на іл. 1.26. У килимовому ткацтві часто використовують техніку обвивання джгутів Іл. 1.26. Різні техніки ткацтва: а — настил в три нитки основи; в три і чотири нитки основи.
б — настил
Іл. 1.29. Використання декоративних пір'їн, їх закріплення через одну нитку основи.
Іл. 1.30. Використання різних намистин у гобеленах.
Іл. 1.28. Використання сухих у килимарстві, їх закріплення.
/л. 1.27. джгутів.
Техніка
виконання
обвитих
(іл. 1.27, а). Поєднання гладенької поверхні з кількома обвитими джгутами на площині килима дає красиву сітку (іл. 1.27, б). Можна виділити окремі ділянки рисунка кольором. Працюючи в цій техніці, треба міцно й щільно обвивати стержньові нитки основи. Нещільне обвивання дасть дірчасту структуру виробу. Техніка виконання тканих смуг близька до техніки обвивання джгутів. Дві нитки основи переплітають по черзі нитками утка, утворюючи плоскі вузькі стрічки. Якщо, перейшовши до дальших ниток основи, у деяких місцях з'єднати їх з першими смугами, то вийде красивий ажур, утворений вертикальними смугами. Цей спосіб тканих смуг застосовують як в основній композиції килима, так
трав
і в завершальній частині його. Плоскі стрічки створять гарну кайму (облямівку) виробу. Особливо важливе в цій техніці кольорове вирішення. Домінуючу гаму кольорів гобелена можна продовжити в завершальній частині — каймі; можливий варіант і контрастного вирішення. У гобеленах дедалі частіше поряд з шерстяними нитками для утка використовують інше волокно і навіть такі матеріали, як шматочки шкіри, красиві стебла трав. Великого поширення набуло кубинське волокно сизаль, що має красиве золотаве забарвлення. У гобеленах його застосовують для створення пухнастої фактури. Для цього поодинокі нитки сизаля вплітають у структуру гобелена, залишаючи вільними довгі кінці волокон, які й створюють пухнастість. Сизаль фарбується барвниками. В'єтнамські майстри у своїх роботах широко застосовують тоненькі палички бамбука, стебла трав, пальмове листя. З цих природних матеріалів можна ткати не тільки функціональні мати, а й красиві декоративні панно. Югославські майстри для декоративних панно використовують стебла соломи злаків (іл. 1.28), листя папороті, квіти, пір'я птахів (іл. 1.29) і яскраві
Іл. 1.31. Схеми виконання ворсової та петельчастої техніки.
Іл. 1.33. Виконання ворсової техніки за допомогою лінійки.
Іл. 1. 32. Килим «Паморозь». Автор Л. 9рм. основи. Аналогічно застосовують різноманітні намистинки. Нанизавши їх на нитку утка, прокладають як звичайну нитку полотняним (через 1 нитку основи) переплетенням (іл. 1.30, о) або настилом (через 2, 3 нитки основи) (іл. 1.30, б, в). Великого поширення в килимарстві набула ворсова техніка. Залежно від заданої довжини ворсу нарізають шерстяні нитки відрізками завдовжки
намистинки. Прямолінійні стеблини утворюють щільну структуру ткання. Коли ж застосовують легкі ажурні листки типу папороті, то нитки утка прокладають легко, не збиваючи їх щільно. Утворюється легкий ажур, який доповнюється в результаті перевивання кількох ниток основи в певному ритмі (6 ниток залишити, 2 рази по 4 нитки перевити і т. д.). Стебла трави і листя прокладають через одну нитку 22
приблизно 10 см. Склавши ворсову нитку вдвоє, обвивають нею дві нитки основи, між двома нитками основи прокладають кінці шерстяної нитки і витягають їх. Залежно від індивідуальних особливостей ткалі і від того, як їй зручніше укладати ворсову нитку, петлі бувають верхні (іл. 1.31, о) і нижні (іл. 1.31, б). Проклавши так рядок ворсу (петель), його обов'язково закріплюють двома прокидками нитки утка гладеньким полотняним переплетенням (іл. 1.31, в). Потім прокидки утка міцно прибивають килимовим молотком; так закріплюються ворсові нитки і петлі (іл. 1.31, г). Варіюючи висоту петель, можна створити різноманітну фактуру килима. Так, рисунок килима «Паморозь» (іл. 1.32) побудовано на легкій
Іл. 1.34. Виконання ворсової техніки по канві за допомогою голки: а — довільне нав' взування петель; б — пров'язування однакових за розміром петель на лінійку.
кольоровій гамі і різноманітних фактурах за рахунок поєднання різних петель короткого й довгого ворсу, настилання у вигляді шнурків, косичок з гладеньким тканням. У республіках Прибалтики дуже поширена техніка довговорсового килима, виконувана за допомогою лінійки, голки або в'язального крючка (іл. 1.33—1.35). В останньому випадку на крупну канву наносять рисунок, нарізають пряжу завдовжки 10—15 см, складають її вдвоа (іл. 1.35, а) і в'язальним крючком протягують петлю пряжі у вічко канви (іл. 1.35, б). Потім у цю петлю протягують два кінці шерстяної
нитки і затягують їх (іл. 1.35, в). Так за рисунком заповнюють вузли кольорових ворсових ниток (іл. 1.35, г). Ряд ворсових вузлів прокладають по горизонталі, потім (5—6 прокидок) — гладеньке ткання. Якщо килим виконують крючком, то між рядами вузлів основи залишають фон основної тканини в 5 —6 см.
Після того, як закінчили ткати килим чи інший виріб у килимовій техніці, його треба зрізати з обох боків і старанно закріпити краї. Для цього кожні дві нитки основи зв'язують вузлом (іл. 1.36). Існують два варіанти обробки країв: обшити виріб густим обкидним швом шерстяною ниткою або завершити бахромою. Бахрому можна виконати з ниток основи або додатково нав'язати її з шерстяної пряжі. Довжина бахроми може бути різна. Нав'язують бахрому так. Краї виробу обшивають обкидним швом, потім крючком витягують петлі з ниток шерсті, складених удвоє, після чого в ці петлі закладають кінці ниток і зав'язують. Це — найпростіший і найпоширеніший вид бахроми.
Якщо автор( проявить не тільки технічне вміння, а й художню фантазію і смак, то бахрома матиме вигляд невід'ємної частини єдиного художнього твору. У бахромі можна застосовувати різноманітні види китиць (іл. 1.37), плетінь, вплітати намистинки тощо. Для бахроми ускладненого типу бажано залишати довгі кінці основи. їх попередньо зв'язують вузлом, як показано на іл. 1.36, або першу нитку зв'язують з другою, другу з третьою, третю з четвертою і так до кінця. Далі можна фантазувати і застосовувати найрізноманітніші способи оформлення бахроми. Можна взяти, наприклад, кілька ниток у пасмо і обвити їх шерстю з шовком чи люриксом (іл. 1.38, 1.39), можна нав'язати китички або зали- Іл. 1.37. Нав'язування китиць різної шити на пасмі необвиті нитки і вони форми на кінцях обвитих шнцрів. матимуть вигляд м'яких, пухнастих кульок. Частина ниток може вільно падати, що в поєднанні з обвитими створює красиве живописне доповнення виробу. Велике значення має кольорове вирішення бахроми: перевити нитки бахроми одним кольором чи в контрастні або близькі за тональністю смуги. Іл. 1.38. Обвивання кінців ниток основи шерстю або шовком.
Іл. 1.35. Виконання ворсової техніки «рюю» за допомогою в'язального крючка. Іл. 1.36. Закріплення кінців виробу зв'язуванням ниток основи вузлом.
Іл. 1.39. Обвивання ниток основи шерстяною, шовковою чи іншою пряжею.
дити до використання різноманітних матеріалів і технік. Важливо тільки все виконувати майстерно.
Іл. 1.40. Приклади розміщення керамічних намистин на каймі килима. У деяких випадках бахрому створюють за заданою композицією. Килим, наприклад, може мати строго геометричний чорно-білий рисунок. Чітка композиція ритмічно розміщених чорних і білих площин у такому випадку створює красивий виріб. Бахрома повторює клиноподібну схему килима. Чорні перевиті шнури утворюють клин, потім білі перевиті шнури продовжують його. На чорних шнурах нанизано різновеликі білі керамічні намистини, на білих — чорні. Завершується клин чорно-синім пір'ям екзотичних птахів. Потім знову йдуть білі перевиті шнури, далі пір'їни вже по горизонталі. Можна використати ці ж засоби для іншої композиції. Чорні шнури з вкрапленням білих намистин підкреслюють горизонталь. Білі шнури з чорними намистинами побудовано також по горизонталі, а пір'їни вплетено красивим клином. У центрі кілька шнурів, обвитих чорною шерстю, завершуються витканим прямокутником. Схеми розміщення керамічних намистин на обвитих шнурах наведено на іл. 1.40. Керамічні намистини добре комбінуються з шерстю. Вони підкреслюють оригінальність виробу. Неабияке значення має і те, що їх просто виготовити, їх можна робити різної величини й кольору, з більшим чи меншим отвором, гладенькими чи з вкрапленням вишуканого рисунка. Отже, у майстра є безліч варіантів. Фантазія ткача дає змогу творчо підхо-
У техніці ткацтва виготовляють різноманітні вироби із спрощеним рисунком у вигляді гладеньких кольорових та орнаментальних смуг. Ці вироби можна виготовляти на рамах, на горизонтальних верстатах, а ткані пояси ще й за допомогою дощечок. На рамі тчуть прості і невеликі вироби, рисунок яких побудовано на співвідношенні гладеньких кольорових смуг. Це — серветки, декоративні подушки та сумки. Для виготовлення подушки розміром ЗО X 40 см натягують 32 см основи з урахуванням 2 см на її збігання під час ткання. Щільність основи — 8 ниток на 2,5 см. Побудова композиції може бути довільна: асиметричне поєднання всіх смуг, чергування кольорових смуг у певному повторюваному ритмі, симетрична схема від центральної смуги. При асиметричній схемі рисунка спочатку тчуть «косичкою» білу смугу завширшки 12 мм, потім — теракотову, дві косички білої і теракотової смуги через три нитки настилу, далі — гладенькі кольорові смуги різної ширини. Другу половину виробу тчуть так само, але смуги й косички повторюють у зворотному порядку. Завершують виріб бахромою. Для цього нитки основи зв'язують вузликами і нав'язують бахрому із шерсті. Для ткання поясів беруть шерстяну, льняну чи бавовняну пряжу, а також волокно сизаля. Щоб виткати пояс, потрібні такі нескладні пристрої: планка розміром 20 X 2 см, дерев'яна лінійка у формі меча і невелика кругла паличка (5 X 0,7 см). На рамі бажано також виткати зворотний бік подушки в смугу або в один колір, а можна використати цупку тканину. Щоб полегшити процес ткання в смуги, використовують так звану іглицю (див. іл. 1.15). По її краях вирізано заглиблення, в яких тримається намотана нитка утка. Для утка бажано використовувати шерстяну пряжу низьких номерів (№ 6—8). Пряжу високих номерів потрібно складати в 4—6 раз. Особливий інтерес становлять сумки, виткані на рамі. У гірських районах
Іл. 1.41. Порядок снування ниток основи.
Карпат, Кавказу подібні перекидні сумки — сакви є невід'ємною ознакою національного одягу. Жителі Карпат такі сумки називають тайстрами. Виткані сумки користуються великою популярністю у молоді. Варіантів їх виготовлення безліч. Можна, наприклад, таку сумку виткати в два-три кольори, використовуючи різноманітну сировину і надаючи їм різноманітної фактури. Для основи краще взяти бавовняну пряжу низьких номерів слабкого кручення, складену в 2—3 нитки. Залежно від товщини ниток утка добирають номер основної пряжі. Якщо для утка планується використати подвійну шерстяну нитку середнього (№ 10—14) номера, то щільність основи визначають з урахуванням 16 ниток на 1 см, тобто і для утка, і для основи добирають нитки близьких номерів. Нитки утка «застеляють» щільно основу. Після закінчення роботи кінці ниток сплітають і скручують у шнурок. Щоб виткати пояс завдовжки 1,5 м (разом з бахромою), нитку основи треба взяти завдовжки 1,8 м. Основу для поясів готують, намотуючи нитки по замкнутому колу на два крючки або 27
на спинки двох стільців. Цю роботу зручніше виконувати вдвох. Помічникові доручають тримати планку, навколо якої (раз над нею, раз під нею) обводять нитки основи; Коли намотано потрібну кількість ниток для ширини пояса, кінець міцно зв'язують, щоб нитки не переплутались. Коло, утворене нитками основи, добре відтягують. Сидіти треба обличчям до крючка, на якому тримається основа. Велика планка має бути розміщена зліва від ткача на відстані 20 см. Кінчиком лінійки ткач набирає всі нитки, які виходять з-під планки, і притискує верхні нитки вниз. Потім повертає лінійку на ребро, внаслідок чого утворюється зів, через який пропускає нитку утка, яку намотує на круглу паличку. Пояс можна ткати також на невеликому пристрої (іл. 1.41), на якому спочатку снують основу. Кінець нитки закріплюють на стержні 1. Потім її ведуть зверху до низу стержня 3 через одну нитку, відтягують і підв'язують до стержня 7. Це дає можливість вільно утворювати зів для прокладання ниток утка.
Іл. 1.42. Зразки поясів гладеньких і в смуги.
Іл. 1.44. Набір дощечок.
Іл. 1.43. Зразки поясів у смуги. Рисунок пояса в наведеному прикладі утворюється кольором ниток основи і утка. Тому шерстяні (льняні) нитки основи треба добирати за кольорами. Композицію рисунка доповнює тонина ниток утка. Можна виткати різну фактуру: від строгої гладенької, у смуги, до складних мотивів, які утворюються за рахунок товстих ниток основи, або легких петельок по утку. Також красиві пояси, рисунок яких формується лише за рахунок кольору основних ниток (іл. 1.42, 1.43). Пояс з витонченим рисунком у кольорові смуги можна виткати і за допомогою дощечок. Цей спосіб дуже простий і допускає найрізноманітніші варіанти. Так, чорно-білий пояс з переплетенням в «ялинку» зручно ткати на дощечках, які легко виготовити самому. Ці фанерні дощечки розміром
5 x 5 см мають по кутах дірочки діаметром 0,5 см, через які протягують нитки основи. Для полегшення дальшої роботи дощечки і дірочки на них нумерують (іл. 1.44). Рисунок і напрям витків на поясі залежить від положення ниток основи на дошці. Слід пам'ятати, що сплетені в такий спосіб пояси збігаються під час ткання, тому основу беруть більшої довжини (на 1/4 виробу). Краще використовувати подвійну нитку простої пряжі. Через кожну дощечку проходять чотири нитки. їх розкладають на столі у певному порядку і заправляють. У першу й другу дірочки заправляють чорні нитки, в третю і четверту — білі (перший набір) (іл. 1.44, а); у другу і третю — чорні нитки, в четверту і першу — білі (другий набір) (іл. 1.44 б). У третю і четверту — чорні
нитки, у другу й першу — білі (перший набір); у всі чотири дірочки заправляють чорні нитки (другий набір). У всі дірочки заправляють білі нитки (перший набір); у третю і четверту — чорні, у другу й першу — білі (другий набір). У другу і третю — чорні, у четверту і першу — білі (перший набір); у першу і другу — чорні, у третю і четверту — білі (другий набір). У всі дірочки заправляють білі нитки (перший набір) (іл. 1.44, в); у всі дірочки заправляють чорні нитки (другий набір) (іл. 1.44, г). Виконуючи перший набір, всі нитки заправляють з лицьового боку дощечки, другий набір — з тильного. Нитки основи акуратно натягують і закріплюють кінці шнуром або тасьмою. Далі один кінець основи прив'язують до міцної скоби, защіпки тощо, а другий — до спинки стільця, на якому сидить виконавець (іл. 1.45). Це дає змогу в разі потреби попускати чи натягувати нитки основи. Натягнуті нитки створюють зів, через який протягують нитку утка і прибивають лінійкою. Щоб утворити новий зів, дощечки повертають рухом від себе на 90° (іл. 1.46). До того, як виконавець набуде основних навичок
ткання, дощечки варто повертати по одній, а навчившись — всі разом (іл. 1.47). Після повороту дощечок знову утворюється зів, через який пропускають нитку утка і прибивають її лінійкою. Знову повертають дощечки на 90° і т. д. Від повертання дощечок нитки скручуються, і це заважає роботі. Щоб запобігти скручуванню ниток, дощечки зв'язують разом (див. іл. 1. 44), нитки знімають з защіпки, розбирають, знову зв'язують і продовжують роботу. Закінчивши ткати пояс, кінці ниток зв'язують і скручують у шнури, утворюючи бахрому. На дощечках можна ткати пояс без рисунка — звичайним полотняним переплетенням. Замість шерстяних ниток використовують тонкі кольорові шнурки. З'єднавши кілька гладеньких орнаментальних смуг, можна створити композицію великого килима. Інколи на невеликому верстаті або рамі тчуть частини килима, які потім зшивають і одержують цілісний твір. Для цього частини килима чи смуги з'єднують шерстяною ниткою в тон виробу, прошиваючи в кожне вічко (іл. 1.48).
Іл. 1.45. Кріплення ниток основи для ткання пояса. Іл. 1.46. Повертання утворення зіву.
дощечок
Техніка ручного плетення відома нині як вид мистецтва макраме. Це техніка стародавня. Дослідження зразків текстильних виробів Давнього Єгипту свідчать, що її широко використовували для завершення килимів, одягу і навіть кінської збруї. Техніка плетення Давнього Єгипту поширилась у східні, а потім і в європейські країни. Починаючи з 60-х років нашого століття, плетення в техніці макраме почало відроджуватись. Великого поширення техніка ручного плетення набула і на Україні. Про це свідчать старовинні ткані та вишивані рушники, скатертини — обруси, які експонуються в музеї народного декоративного мистецтва в Києві, в етнографічному музеї Львова, музеї народного мистецтва в Коломиї. Особливо вишукане плетиво в рушниках. Кра-
сива багатоколірна вишивка часто завершувалась ажурним або строгим краєм одноколірного плетення, що підкреслювало красу ритму, кольору рисунка вишивки. У контрасті вони доповнювали одне одного і створювали єдиний художній виріб. Нині плетення стало самостійною технікою при створенні декоративних виробів. У техніці макраме можна створити багато виробів для окраси житла — рушники та серветки (іл. 2.1), панно і міні-гобелени (іл. 2.2 та іл. 5—6 на вкладці), штори, скатертини, килими для підлоги, покривала, різноманітні сумки (іл. 2.3), абажури, кашпо (іл. 2.4), жилети, хустки, прикраси, пояси тощо. Головне — творча фантазія. Для виконання виробів у техніці макраме потрібні такі робочі інструменти та пристрої: дошка, на одному
для
Іл. 1-47. Послідовність операцій ткання на дощечках. Іл. 1Л8. килима.
З'єднання
окремих
частин Іл. 2.1. Рушник та серветки. Автор Н. Під гайна.
Іл. 2.3. Сумка. Автор Н. Підгайна.
Іл. 2.2. Декоративне панно. Автор Г. Гришко.
боці якої прибивають рейку завтовшки 3 см, до якої по боках прикріплюють горизонтально шнур (на цьому «стойовому» шнурі нав'язують основні нитки, які утворюють візерунок); булавки з круглими головками
та меблеві цвяхи з шляпками; ножиці; крючки в'язальні тонкі та товсті. Залежно від призначення виробу добирають відповідну сировину. Для виробів великих розмірів слід вибирати потовщений бавовняний або льняний
шнур, товсту (грубу) шерстяну пряжу, а також джгут з сизалю. Для ансамблю одягу та прикрас використовують тонкі нитки з льону та бавовни (№ 10, -6, 4), а також тонкі шнури з люрексом, шовком, килимову та в'язальну шерсть низьких номерів. До початку роботи слід визначити орієнтовну довжину ниток для утворення плетеного вузла чи візерунка. Слід пам'ятати, що завжди йдеться про подвійну нитку (шнур), тобто, перед тим, як скласти нитку, вона повинна бути приблизно в шість разів довша від задуманого виробу. Перш ніж почати велику роботу, слід зробити пробні візерунки, на яких можна 2 0-25
перевірити правильність розрахунків щодо потреби в матеріалі. Довжину нитки, потрібну для виготовлення візерунка, визначають, поділивши довжину виробу на десять і помноживши на визначену раніше довжину нитки. Занадто довгу нитку, що утруднює роботу, можна вкоротити. Для цього її намотують на шпульки і прикріплюють мереживним вузликом. Зайву нитку намотують на шпульку знизу. Потім великим та вказівним пальцями лівої руки натягують нитку над шпулькою, справа зверху набирають дві петлі і затягують. Можна скористатися й іншим способом: майже всю нитку намотують на два пальці і за-
тягують простою петлею так, щоб із середини мотка нитка легко і вільно витягалась. Виконання виробів у техніці макраме базується на поєднанні різноманітних нав'язаних вузлів. Ці дрібні й великі фігурні вузли є основою всієї роботи. їх можна розміщувати по горизонталі, по вертикалі, у шаховому порядку, по діагоналі, об'єднуючи дрібні вузли з великими в певні групи. Різноманітне поєднання вузлів дає можливість виконати будь-який рисунок, будь-яку композицію. Для роботи в техніці макраме досить засвоїти плетення кількох вузлів основних видів. Початком роботи є нанизування і закріплення ниток (шнурів) на горизонтальну планку чи шнур (іл. 2.5). Нитки складають удвоє і перекидають петлю через горизонтальний шнур або планку (краще використовувати планку, на якій «стойові» нитки
Іл. 2.7. Вузлик у «кружок» зворотний.
1
Іл. 2.4. Кашпо. Автор Я. Підгайна,
Іл. 2.6. Вузлик у «кружок»: а — лівий; б — правий.
Іл. 2.5. Піінії.іушіїїіиі ниток для плетення вузлів.
Іл. 2.8. Подвійний вузлик у «кружок». 2*
тримаються міцніше). У петлю протягують кінці ниток. Таким способом нав'язують необхідну кількість ниток з урахуванням їх товщини і ширини виробу. Залежно від того, як прокладено першу нитку, перший ряд сприймається по-різному: вузликами зверху, коли робочу нитку протягнуто петлею над горизонтальною стойкою і в цю петлю витягнуто кінці нитки, або вузликами знизу, коли робочу нитку протягнуто під горизонтальною стойовою і кінці протягнуто через петлю. Потім виконують в'язання різних вузлів. Вузлик у «кружок» (іл. 2.6). Це простий вузлик з двох ниток, який лежить в основі багатьох візерунків. Залежно від того, з якого боку його виконують, вузлик у «кружок» може бути лівий чи правий. Якщо одноманітно виконувати всі прийоми, прокладаючи нитку у вузлик тільки зліва зверху (іл. 2.6, а), то шнур утворює ліву спіраль. Коли ж нитку прокладати у вузлик тільки справа зверху (іл. 2.6, б), то утвориться спіраль, спрямована у зворотний бік. Вузлик у «кружок» зворотний (іл. 2. 7). Часто після виконання кількох вузликів потрібно змінити напрям нитки, тобто кілька вузликів прокладають спочатку зліва зверху, а потім зліва знизу. Спіраль змінює свій напрям. Вузлик у «кружок» зворотний виконують зверху — раз лівою ниткою, раз правою. При цьому утворюється рисунок ланцюжком. Подвійний вузлик у «кружок» (іл. 2.8). Виконують аналогічно вузлику в «кружок» зворотному. Відмінність у тому, що плетуть два вузлики в «кружок» лівою ниткою і два — правою, причому все виконується зверху. Можна плести й три вузлики, тоді структура ланцюжка буде більш укрупнена. Двобічний вузлик у «кружок» (іл. 2.9). Для його виконання потрібні чотири нитки: дві середні утворюють вісь, а бокові — робочі. Чергують вузлики в «кружок» або в ланцюжок — один — зліва, два — справа. Подвійний двобічний вузлик у «кружок» (іл. 2.10). Виконують так, як і попередній вузлик, але кожний вузлик повторюють двічі. Вузлик «фриволітка» (іл. 2.11). Виконують у вертикальному напрямі з двох ниток подібно до вузлика в «кружок», прокладаючи нитки тільки з одного боку.
35
Іл. 2.9. Двобічний вузлик у «кружок».
Іл. 2.13. Вузлик «пікотка».
Іл. 2.14. Вузлик «фриволітка» з перетягнутою ниткою.
характер мережива. Розмір бокової петлі залежить від густоти вузликів і товщини нитки. «Пікотки» можна використовувати в багатьох візерунках. Вузлик «фриволітка» з перетягнутою ниткою (іл. 2.14). Виконують з чотирьох ниток. Дві крайні натягнуті, а середніми плетуть на обидва боки вузлики «фриволітка». Ліву середню нитку плетуть з лівою натягнутою, а праву середню — з правою натягнутою ниткою. Потім середні нитки схрещують — праву зверху через ліву і плетуть «фриволітку» правою ниткою на лівій крайній. Потім знову нитки,
з якими працюють, повертають у центр і все повторюють спочатку. Вузлик подвійний плоский (іл. 2. 15). Виконують з чотирьох ниток: дві середні є стойовими, а на двох бокових плетуть вузли симетрично один проти одного. У першу частину вузлика прокладають ліву крайню нитку зверху через середні нитки, а праву — знизу. Кінець лівої нитки протягують петлею правої нитки зверху, а кінець правої — петлею лівої знизу. У другій частині вузлика прокладають нитку зліва знизу і справа зверху. Кінець нитки витягують направо над петлею і наліво під петлею. Вузлик закінчено, і нитки займають вихідне положення:
Іл. 2.11. Вузлик «фриволітка».
Іл. 2.10. Подвійний двобічний вузлик у «кружок». Вузлик «двобічна фриволітка» (іл. 2. 12). Виконують з чотирьох ниток. Дві (середні) є стойовими і натягуються на дві бокові. Плетуть одну «фриволітку» зліва, одну — справа. Вузлик «пікотка» (іл. 2.13). В ряду вузликів «фриволіток» плетуть один вузлик трохи нижче, ніж звичайно, а потім трохи витягують його. Таким чином виникає бокова петля, яка надає
: : * ?..,.....
..... .-... .-.-. . . . .
-
Іл. 2.12. Вузлик «двобічна фриволітка».
Іл. 2.15. Вузлик подвійний плоский.
Іл. 2.21. Горизонтальні ребристі вузлики.
Іл. 2.16. Шнур з подвійних плоских вузликів.
Іл. 2.18. Вузлик (кручений).
Іл. 2.17. Вузлик «бочечки».
права нитка — справа, ліва — зліва. Шнур з подвійних плоских вузликів (іл. 2.16). Плетуть подвійні плоскі вузлики вищеописаним способом у вертикальні ряди. Вузлик «бочечки» (іл. 2.17). Виконують з шнура, протягуючи середні нитки назад у візерунок. Коли плетуть шнур, залишають для «бочечки» місце залежно від товщини центральних ниток. Потім утворюють шнур з трьох подвійних вузликів. Цю частину завертають у центрі пропущеного місця. Крайні нитки і утворюють шнур. Вузлик подвійний звитий (іл. 2.18). Виконують з чотирьох ниток. Робочу нитку прокладають у вузлик зліва зверху і справа знизу. її ведуть гвинтом направо, а виконуючи роботу в зворотному напрямі,— наліво. Вузлик подвійний з перевитою ниткою (іл. 2.19). Виконують з восьми ниток аналогічно вузлику «фриволітка» з перетягнутою ниткою. Візерунок утворюють двома шнурами з плоских вузликів. Правий шнур є дзеркальним відображенням лівого. Після утворення вузлика п'яту нитку
38
подвійний
звитий
Іл. 2.19. Вузлик подвійний з перевитою ниткою. перекидають через четверту і утворюють новий вузлик. Потім четверту нитку перекидають через п'яту. Вузлик закінчено, нитки займають вихідне положення, і візерунок повторюють спочатку.
Вузлик ребристий (репсовий рубчик) (іл. 2.20). Це один з найуживаніших вузликів. Здебільшого його застосовують у рядах або групах. Виконують з двох ниток. Робочою ниткою обгортають знизу протягнуту нитку вузликом, зав'язаним зліва направо. Нитки прокладають знизу, по черзі вив'язуючи зверху наліво і зверху направо. Кінець нитки протягують дугою для другої петлі і затягують. За способом виконання розрізняють ребристі вузлики, розташовані по горизонталі, по діагоналі та по кривій лінії. Горизонтальний ребристий вузлик (іл. 2.21). Виконують в одному ряді. Кількість ниток залежить від ширини
Іл. 2.20. Ребристий вузлик: а — плетення першого ряду: б — плетення другого ряду.
Іл. 2.24.
Звичайний вузлик.
Іл. 2.22. Вертикальні ребристі
вузлики.
Іл. 2.26. Сіточка із «словацьких» вузликів.
Іл. 2.25. Вузлик «словацький»
Іл. 2.23. Діагональні ребристі вузлики. візерунка. Ліва крайня нитка є горизонтальною основою. З вертикальних ниток утворюють поступово вузлики зліва направо. Основна нитка повертається завжди назад, як уток у ткацтві. У другому ряду поступово плетуть вузлики справа наліво, зав'язуючи їх також справа наліво (напрям в'язання вузлика відповідає напряму нитки основи). Аналогічно плетуть вузли По діагоналі і по кривій лінії, розташовуючи їх за рисунком. Вертикальний ребристий вузлик (іл. 2.22). На відміну від горизонтального ребристого вузлика плетуть горизонтальною ниткою. Вертикальні
нитки натягнуті і утворюють центри вузликів. Принцип виконання той самий, що й у попередньому випадку, але у вертикальній позиції. Нитку прокладають зліва знизу, роблячи спочатку верхню, а потім нижню петлі. Так само прокладають і в'яжуть нитку справа. Діагональний ребристий вузлик (іл. 2.23). Плетуть на діагональну нитку основи поступово зліва направо. Як завжди, перша ліва робоча нитка стає основою, а після закінчення ряду знову стає робочою. Звичайний вузлик (іл. 2.24). Виконують однією ниткою. В макраме використовується рідко, частіше на закінчення роботи. Вузлик можна в'язати справа чи зліва, зверху чи знизу. Кінець нитки прокладають у петлю справа зверху (іл. 2.24, о), потім нитку знизу протягують петлею (один виток), підтягнутий вузлик повертають напра-
Іл. 2.27. Протягуваний вузлик. во, а в разі, зворотного плетіння — наліво (іл. 2.24, б). Вузлик з багатократною петлею буде виразніший, якщо дугу петлі кілька разів обкрутити робочим кінцем нитки (іл. 2.24, в). Вузлик «словацький» (іл. 2.25). Плетуть звичайний вузлик навколо основної нитки, починаючи з того, що робочу нитку прокладають під праву основну нитку, і закінчуючи, як звичайний вузлик. Сіточка із «словацьких» вузликів (іл. 2.26). Виконують з шести ниток.
Іл.
2.28.
«Йосифівський»
вузлик.
Вузлики плетуть зліва. Непарними нитками плетуть у непарних рядах, а парними — у парних. У першому ряду утворюють три вузлики, у другому — два, у третьому — три або всі крайні нитки залишають вільними. В останньому варіанті у третьому ряду візерунка утворюють тільки один «словацький» вузлик, а по боках залишається по дві вільні нитки. Візерунок утворює своєрідний каскад вузлів. Протягуваний вузлик (іл. 2.27). Виконують з чотирьох ниток. Дві центральні нитки утворюють дві осі вузлика, через які прокладають праву крайню нитку: через нитку під правою віссю, через нитку під лівою віссю і знову через нитку. Нитка, з якою працювали, стає тепер лівою крайньою ниткою і навпаки. Повторюючи цей вузлик, утворюють шнур. «Йосифівський» вузлик (іл. 2.28). Цей ажурний вузлик особливо гарний у контрастному колірному поєднанні ниток. Виконують з двох ниток. На правій нитці перекидають вільну петлю наліво, кінець прокладають знизу під ниткою. Через цю петлю прокладають ліву нитку спочатку під кінець правої, а потім через її початок і знову під петлею правої нитки. «Турецький» вузлик (іл. 2.29). Спочатку однією довгою ниткою виконують «йосифівський» вузлик, а потім у зворотному напрямі прокладають другий кінець нитки від її початку. Пластичний вузлик, зроблений з грубого матеріалу (джгута, мотузки), нагадує тюр-
Візерунок «перлинка» (іл. 2.31) плетуть ребристим вузликом, але розміщений він у площині. Виконують його з шести ниток, з яких кожна один раз буде робочою, а другий раз утворює центр вузлика, в'язаного ниткою, з якою у візерунку схрещується. Візерунок «перлинка» зворотна (іл. 2.32). Плетуть двома ребристими вузликами. Робоча нитка завжди знаходиться над ниткою основи. Якщо нитку основи прокладають зліва, то першу петлю плетуть зліва під основою, а наступну — справа знизу. Другий вузлик плетуть у дзеркальному відбитку на основу, що йде справа. ШНГі'КИШ! ВИРОБІ И Іл. 2.29.
«Турецький»
вузлик.
Іл. 2.31. Візерунок «перлинка»
Іл. 2.30. Візерунок з подвійним вузликом у площині. бан. Завершують роботу рядом ребристих вузликів. В останньому ряду ребристих вузликів працюють тільки непарними нитками (якщо рахувати з правого краю), а парні нитки залишають вільними. Непарні нитки повертають назад і в тому ж ряду доповнюють парні вузлики цього ряду. Вільні парні нитки з'єднують з непарними нитками вузликами, які в'яжуть на зворотному боці після того, як роботу знімають з булавки. Кінці ниток можна обрізати. Візерунок з подвійним вузликом V іі'ішцииі (іл. 2.30). Виконують з дваііи 1І.ІІ.ИТИ н и т о к . У п е р ш о м у і т р е т ь о м у
Іл. 2.32. Візерунок «перлинка» зворотна рядах плетуть три подвійних вузлики, кожний з чотирьох ниток. У другому ряду плетуть два вузлики з двох ниток попереднього ряду зліва і з двох ниток справа. При цьому по боках залишаються дві нитки, але в наступному ряду їх знову використовують у роботі. Процес повторюють спочатку.
Багато виробів виконують технікою макраме. Для різних виробів потрібні відповідні вихідні матеріали. Так, штори, покривала, витончені декоративні серветки найкраще робити з тонкої м'якої пряжі, що надасть виробам еластичності. Для панно та абажурів бажано використовувати цупкіше волокно, вироби з якого будуть більш конструктивні. У техніці макраме завершують скатертини з гладкоофарбованої тканини, роблять легкі за рисунком вставки у вигляді ажурних квадратів у скатертинах та серветках. Виготовлення таких виробів — дуже копітка справа. Техніку макраме застосовують для виготовлення великого асортименту додаткових елементів ансамблю одягу — поясів, прикрас, різноманітних сумок, а також різних деталей одягу. Габаритні вироби (штори, покривала тощо) в техніці макраме виконувати важко. Доцільніше виконувати їх частинами (окремо квадрати, прямокутники або круги), які потім з'єднують. Скатертина. Скатертину можна виплести зразу прямокутною або у вигляді двох поєднаних трикутників. Розглянемо другий спосіб. Для полегшення роботи креслять трикутник і на ньому олівцем наносять сітку з квадратів. Плетуть подвійними вузликами, додержуючи дистанцій. У дальшому описі виконання робіт слід мати на увазі, що кожна нитка складається з двох (одного чи двох кольорів). Орієнтовна витрата пряжі на половину скатертини 70—80 г. Для плетіння застосовують візерунок з подвійним вузликом у площині (див.
іл. 2.30). Завершують трикутник ребристим вузликом (див. іл. 2.20). Виконання. 1. На робочому місці прикріплюють нарисований трикутник так, щоб його найбільша сторона була в горизонтальному положенні зверху. 2. Починають плести з одного переднього кінця. Довжина ниток збільшується в напрямі до правого боку трикутника і скорочується в напрямі до лівого боку. Верхню найбільшу сторону утворюють дві лінії ребристого вузлика по горизонталі (див. іл. 2.21). Але всю найбільшу сторону одночасно не плетуть. Готують спочатку дві основні нитки і поступово приєднують до них робочі нитки по всій довжині, яку дозволяє ширина виробу. 3. На булавці кріплять одну нитку — в два кінці і роблять під булавкою вузлик у «кружок» (див. іл. 2.6). Цими нитками в'яжуть ребристий вузлик на одній, а потім на другій основній нитці. Перші робочі нитки будуть у дальшому основними і утворюватимуть лінію ребристих вузликів на менших сторонах трикутника. 4. Робочими нитками ребристих вузликів, що залишилися, плетуть шнур з подвійних плоских вузликів (див. іл. 2.16). Кожною ниткою плетуть до ребристого вузлика внизу. 5. Закінчивши трикутник, пров'язують ще ряд між другим і третім ребристим вузликом на менших сторонах. Готову скатертину з льону можна доповнити красиво вплетеною каймою. Закінчити скатертину можна мережаною каймою з ниток, висмикнутих з тканини, або нав'язати до країв скатертини шовкові товсті нитки і з них сплести кайму. Це дуже копітка робота, хоча й належить найдавнішій техніці мережива. Декоративний пояс для кашпо чи панно. Найбільш поширене доповнення до панно чи кашпо — довгі поясистрічки. Для плетення пояса використовують льняну або бавовняну пряжу низьких номерів. Пояс виконують з вузликів двох типів — подвійного двобічного в «кружок» (див. іл. 2.10) та подвійного в «кружок» (див. іл. 2.8). Вертикальні ребристі вузлики (див. іл. 2.20) починають і закінчують пояс в один ряд. Ширина пояса — 7 см, кількість ниток по ширині — 12, довжина — довільна. Виконання. 1. Усі нитки закріплюють на стойову нитку. Визначають довжину вільних кінців. 43
2. Плетуть один ряд вертикальних ребристих вузликів навиворіт. У центрі вузлика прокладають дві нитки. 3. Нитки розподіляють на три однакові групи. 4. У кожній групі плетуть по два подвійних двобічних вузлики, один нижче від другого. 5. Першу нитку залишають вільною, а з третьої, четвертої та п'ятої плетуть «ланцюжок».,Шоста нитка теж вільна. У такий спосіб розподіляють усі шість ниток кожної з трьох груп. 6. Далі плетуть шість ланцюжків з шести вільних ниток, що залишилися. На першому за допомогою крайньої вільної нитки роблять подвійний двобічний вузлик. Нитка в центрі буде тільки одна, а вільна нитка після закінчення подвійного вузлика знову залишається вільною. Другий, третій, четвертий і п'ятий ланцюжки з'єднують між обою також подвійним вузликом. З шостим ланцюжком працюють, як і з першим. Кожний ланцюжок складається з чотирьох вузликів. 7. З чотирьох вільних ниток у центрі роблять два подвійних вузлики на однаковому рівні на нитках-ланцюжках, але немовби під ланцюжками. 8. Плетуть, як описано в п. 5. 9. Перший і другий ланцюжки прокладають у центр подвійного вузлика, верх якого утворюють дві вільні нитки. Аналогічно працюють з третім, четвертим, п'ятим і шостим ланцюжками. 10. По утворених трьох групах ниток (у кожній по шість) повторюють плетення за пп. 4—9. 11. Закінчують одним рядом вертикальних ребристих виворітних вузликів. Браслет та намисто. Браслет та намисто плетуть з однакових вузликів, тому можна обмежитись описом роботи над одним виробом, змінивши для виконання другого тільки розміри. Розглянемо плетення на прикладі браслета. Довжина виробу — 20 см, ширина —4—5 см. Матеріал — сирова нитка № 8. Браслет плетуть вузликами: подвійним, витим, у «кружок», зворотним, ребристим. Кількість ниток — вісім (16 кінців). Виконання. 1. На дві горизонтальні нитки нав'язують вісім подвійних ниток, тобто готують 16 ниток. 2. Пров'язують чотири ряди подвійних двобічних вузликів у «кружок» (див. іл. 2.10), з них три ряди повних,
а четвертий утворює один центральний вузлик. 3. П'ята від краю нитка буде першою основною ниткою діагональних ребристих вузликів (див. іл. 2.23). Плетуть всього чотири ряди по обох боках від центра до країв. 4. Плетуть вісім рядів шнурів вузлика в «кружок» зворотний завдовжки 3 — 5 см (див. іл. 2.7). 5. Плетуть ромб з подвійними плоскими вузликами (див. іл. 2.15) з усіх ниток. Останні два ряди (три вузлики) тимчасово залишають вільними. 6. З чотирьох крайніх ниток плетуть подвійний звитий вузлик (див. іл. 2.18). Сплівши кілька сантиметрів, нитки роз'єднують і продовжують плести вузликом у «кружок» зворотний на двох шнурах. Кінець знову з'єднують звитим подвійним вузликом. 7. П'ятою та шостою нитками плетуть вузлик у «кружок» зворотний. По середині довжини шнурок оторочують, утворюється петля. 8. Обидві поворотні нитки вплітають в останні три подвійні вузлики ромба. 9. З" двох останніх центральних ниток плетуть два звиті шнури. На середині верхню нитку правого шнура заміняють на верхню нитку лівого, тобто йдуть назустріч, і одночасно протягують їх через нижній отвір валика. 10. Другу половину браслета виконують у зворотному дзеркальному чергуванні вузликів. Плетуть два ряди подвійних вузликів під валиком, з п'ятою та шостою нитками працюють так, як описано в п. 7. і Шнур протягують петлею в першій половиш браслета. Потім закінчують ромб (п. 5) і шнури зворотного вузла. 11. Наступний мотив — чотири ряди діагональних ребристих вузликів, які плетуть від країв до центра. Після першого ряду в центрі плетуть основні нитки, які далі не зв'язують. Так утворюється отвір для застібки. 12. П'ять рядів подвійних двобічних вузликів у «кружок» вирівнюють вістря між рядками ребристих вузликів. Перші три ряди неповні, четвертий та п'ятий закінчують отвір для застібки. 13. Закінчують браслет двома рядами горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21). Нитки зашпаровують, обрізавши та залишивши їх за останнім рядом ребристих вузликів. 14. Кріплять вузлики (валики) для застібки до початку браслета.
Маленька сумочка. Маленька декоративна сумочка розміром 11X4 см править за прикрасу. Виконують її подвійними вузликами за рисунком. Передню частину прикрашено кількома рядами діагональних ребристих вузликів, які плетуть не зовсім звичайним способом. Кінчик прикрашає маленька китичка. Сумочку роблять у формі трикутника, з трьох частин, зшитих по боках. Для плетення застосовують сирову нитку № 6. Сумочку плетуть вузликами: подвійним, ребристим та ланцюжком. Кількість ниток —12 (24 кінці) плюс 1. Для полегшення виконання рисунка слід користуватись булавками з головками. Виконання. 1. Дві нитки закріплюють на булавки і плетуть один вузлик послідовно з усіх чотирьох кінців. Коли сумочка готова, нитки розрізають і утворюється китичка. 2. На булавці кріплять п'ять ниток направо та п'ять ниток наліво від китиці. 3. Від центра до краю і в зворотний бік плетуть два ряди горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21). 4. Виконують чотири ряди діагональних ребристих вузликів (див. іл. 2.23), які ведуть від країв до центра, тобто знизу вгору. В центрі основні нитки візерунка перехрещуються і переходять на другу половину як робочі. 5. Для вирівнювання кінчика роблять кілька неповних рядів подвійних, з перевитою ниткою вузликів (див. іл. 2.18). Далі плетуть у цій техніці до кінця по всій ширині сумочки. 6. Закінчують тоьома рядами горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21). 7. З останньої нитки (два кінці) плетуть ланцюжок і прикріплюють його по боках сумочки. Газетниця. Сумку розміром 35 X X ЗО см, призначену для тимчасового зберігання газет, можна виплести легко й швидко. Плетуть подвійними двобічними вузликами в «кружок» (див. іл. 2.10), півтора подвійного вузлика в кружку — на боковинках, на передній та задній частинах замість швів по боках. Закінчують або кількома рядами горизонтальних ребристих вузликів, або бахромою, зв'язавши кінці обох частин разом і обрізавши на потрібну довжину. Газетниці плетуть вузликами — подвійним та ребристим. Кількість ниток — 28 (56 кінців).
Виконання. 1. Дві нитки кріплять на булавці і роблять шнур з 50—60 подвійних вузликів у «кружок» (див. іл. 2.8). Коли шнур досягне потрібної довжини, протягують крайню нитку через початок шнура і знову протягують. Нитки потім використовують, як і перші чотири нитки в роботі над однією частиною газетниці. Так закінчують першу ручку. 2. Вузликом у «кружок» (див. іл. 2.6) прикріплюють 10 ниток (20 кінців) до задніх бокових петель подвійного вузлика ручки. 3. Плетуть два ряди горизонтальних ребристих вузликів (див. іл. 2.21) самої ручки. 4. Вузликами «бочечки» (див. іл. 2.17) плетуть ще два ряди, виконують півтора подвійних вузлика. 5. У третьому ряду до обох крайніх вузликів приєднують одну нитку (два кінці). Нитку кріплять на булавку і крайній подвійний вузлик плетуть з шести ниток. Центр подвійного вузлика утворюють чотири нитки. 6.', Шостий ряд — з подвійних вузликів. За крайніми вузликами з двох крайніх ниток плетуть короткий шнур з вузликів «фриволітка» (див. іл. 2.11). 7. Певторюючи пп. 1 — 6, виконують другу частину газетниці. 8. У сьомому ряду обидві частини газетниці з'єднують простим подвійним вузликом з крайніх ниток обох частин. 9. Дальші 8 —16 ряди плетуть подвійними вузликами (півтора подвійного вузлика) в обох частинах. Спочатку виконують передню та задню частини до вершини трикутника, потім плетуть бокові частини потрібної довжини і знову передню та задню частини. 10. Закінчують роботу чотирма ребристими вузликами з обох боків. По боках залишають 8 вільних ниток, які використовують як нитки утка. Нитки прокладають збоку в протилежному напрямі. На однакових рівних місцях їх з'єднують і закінчують всередині газетниці в одну лінію. Вивчивши на невеликих виробах різну техніку макраме, можна приступити до плетіння складніших виробів. Декоративне панно. Невелике декоративне панно розміром 70 X 25 см плетуть з 24 товстих шнурів (48 кінців), попередньо складених удвоє. Виконання. 1. Плетуть горизонтальні ребристі вузлики, потім з поворотом зворотних ниток плетуть ще одну смугу горизонтальних вузликів.
2. Поділивши загальну кількість кінців (48) на чотири частини (по 12), плетуть за рисунком кожну частину, поєднуючи діагональні вузлики з різними перевивами (візерунок з подвійним вузликом у площині). 3. Виконавши половину рисунка (вузлики по діагоналі до з'єднання в центрі), починають плести вузлики у зворотному порядку. 4. Закінчивши Х-подібний мотив, знову плетуть два ряди горизонтальних ребристих вузликів. 5. Плетуть ЗО см смуги — вертикальні ланцюжки (три по два ряди), поєднуючи вільні шнури (по два-три ряди). Можна на довжину в 15 см перевити кожну смугу подвійним вузликом і знову продовжити плести ланцюжок. 6. Повторюють мотив рисунка (20 см). 7. Закінчують панно рисунком, який плетуть діагональними ребристими вузликами. У центрі — сіточка. Решта кінців утворює красиву спадаючу бахрому. Аналогічно можна виплести панно розміром 6 0 x 1 2 0 см, рисунок якого виконано за горизонтальною схемою. Нитки набирають за розрахунком. Для плетіння панно використано різні вузли — від простих ланцюжків, діагональних вузлів до складних перевивів та сіток. Діагональні вузли утворюють масштабні мотиви рисунка. У панно вплетено дерев'яні кульки. Світильники. В техніці макраме можна виплести абажури для торшерів, настільних ламп, підвісок, які можуть мати форми циліндра, кулі, конуса. Попередньо слід визначити схему рисунка, потім виконувати. Для настільної лампи виготовляють абажур, натягнувши нитки на обруч діаметром 15 см. Кількість ниток залежить від їх товщини. З тонких ниток плетуть більш витончений виріб, тому їх потрібно більше, робота складніша. За заданим рисунком виконують плетиво, кінці нав'язують на другий обруч (діаметром ЗО—35 см), пров'язують 3—4 см смуги шнуром з подвійних вузликів і знову обмотують обруч такого ж діаметра. Кінці закріплюють або залишають вільними у вигляді бахроми. У техніці макраме можна виготовити абажур у вигляді кулі. Мотиви плетення можуть бути найрізноманітніші, але спочатку слід виготовити каркас. Для цього використовують два обручі ді-
аметром 13 і 16 см. З'єднавши їх по вертикалі металевими дротинами (8 шт.), приступають до плетіння. Починають зверху і обов'язково обвивають вертикальні дротини. Плетуть вузликом подвійним звитим (див. іл. 2.18). Рисунок між дротинами довільний із застосуванням найрізноманітніших вузликів. Кашпо. Кашпо краще плести з невеликою кількістю різних мотивів вузликів. Рисунок при цьому повинен бути скромним, ненав'язливим. Такий прийом найбільше підходить для вазонів, декорованих кольором та орнаментом. Якщо для квітів використовують не однобарвний вазон, то кашпо можна виготовити із складнішими мотивами плетення. Плетуть зверху, набираючи шнури на кільце діаметром 7 см. Плетуть чотири смуги по колу, потім кінцями обвивають нове кільце діаметром 12 см, додаючи нові нитки, які розподіляють через одну чи дві нитки, які вже є. Знову плетуть смуги, збільшивши їх удвоє. І знову використовують нове кільце, яке також обвивають кінцями смуг. Смуги поступово звужують. Кінці зв'язують у пучок. Таке кашпо розраховане на два вазони. У цьому варіанті важливо правильно скомбінувати квіти. Так, у нижньому краще використати квіти з великим листям, а в верхньому — з більш витонченими листками та квітами. Можна сплести кашпо тільки для одного вазона. Тоді ставлять будьякі рослини з будь-якою кроною квіток та листя.
З кольорової тасьми та товстих кольорових ниток можна виготовити гарні декоративні настінні прикраси. Такі вироби поширені в Мексіці, Латинській Америці, Африці. Для цього з дерев'яних або бамбукових прутків завдовжки 6 —10 см роблять хрестовину і обвивають її, починаючи від центра, кольоровими нитками, шнурами або тасьмою. Спочатку закріплюють нитку Х-подібною перевивкою по вертикалі (іл. 2.33, а). Потім перевивають усі чотири сторони прутків по черзі зовнішньою петлею по кожній стороні прутка (іл. 2.33, б) та діагональним настилом (іл. 2.34). Для різноманітності фактури і закріплення нитки нового
Іл. 2.33. Закріплення ниток:
і перевивання
а — закріплення Х-подібною зворотною перевивкою; б — перевивка сторін прутків почергово зовнішньою петлею. '
Іл. 2.34. Настил і включення нитки нового кольору: а
~ діагональний настил; б — звичайна обмотп РУтка 3 включенням нитки нового кольору. ка
Іл. 2.35. Техніка плетення «гуцульського» шнура: ч — готовий вигляд; б — техніка повороту шнурів.
кольору використовують звичайну обмотку прута: кінці кольорової нитки прокладають по пруту і обвивають. У цій техніці плетіть красиві кольорові ромби, «зірки», які можна
використовувати як самостійні прикраси. З таких кольорових «модульних» ромбів можна створити декоративну композицію — панно. Для виготовлення одного ромба й зірки розміром 14 см
Іл. 2.36. Панно з гуцульського шнура. Автор Л. Жоголь. потрібно два прутки завдовжки 28 см і завтовшки 6 мм. Залежно від поєднання кольорів (наприклад, червоного, оранжевого, коричневого, чорного, білого та зеленого) визначають довжину нитки або шнура кожного кольору.
Велика по довжині нитка чи шнур створюють більшу площину плетення даного кольору. У нашому прикладі довжина шнура кожного кольору дорівнює, м: червоного —15,5; оранжевого—14,5; коричневого— 1; білого — 6,6; чорного —2,75; зеленого — 14,5. Поєднуючи різні кольорові шнури, плетуть гарні яскраві ромби та «зірки», з яких потім складають композицію. Плетення з «гуцульських» шнурів (іл. 2.35). З гуцульського шнура, міцного й красивого, плетуть ручки для сумок — тайстр. Шнур сплітають з чотирьох ниток, закріплених на крючку. Спочатку перехрещують по горизонталі дві нитки: першу — направо, другу — наліво, потім третю і четверту перехрещують зверху над першою і другою. Знову повторюють роботу з першою і другою нитками і т. д. Утворюється красивий шнур квадратного перерізу (іл. 2.36). З подібних шнурів різного кольору виготовляють декоративне панно. Графічний рисунок закріплюють на дошці, за рисунком прокладають «гуцульський» шнур і закріплюють злегка булавками. Проклавши невелику ділянку .шнурів, закріпивши їх булавками, прошивають усю площину так, щоб не роз'єднувались паралельні шнури. Робочий бік виробу є сподом. Після з'єднання всіх шнурів панно готове. Для кращого закріплення по всій площині панно зі споду нашивають тканину.
У техніці аплікації можна виготовити безліч виробів з різноманітних матеріалів. Так, з тканини можна виготовити панно, штору, скатертину, покривало, постільну білизну, газетницю,
сумочку для дрібничок, а також оздобити одяг для дорослих та дітей. У цій техніці можна виконати й декоративні вироби, наприклад панно із соломки, а також різноманітних кусочків шкіри, замші, хутра й різнобарвних ґудзиків (іл. 3.1 та 3.2).
рити цікаві вирішення рисунка (іл. 3.3 та 3.4). Працюючи над аплікацією, важливо пам'ятати, що кожна тканина має характерну для неї усадку, причому бавовняні тканини збігаються менше, шерстяні — більше. Тому, перш ніж розпочати вирізувати деталі аплікації, тканину потрібно випрати або принаймні добре намочити. Вона збіжиться, а також з неї змиється зайва фарба, тобто тканина більше не линятиме. Все це дасть можливість виконати виріб на вищому технічному рівні, поліпшить його естетичні якості.
Підготовка і обробка тканини для аплікацій Іл. 3.3. Орієнтовні схеми добору різних тканин для одного рисунка.
Іл. 3.2. Декоративне панно «Соняшник». Автор М. Фижбін. Рисунок для панно, покривала, скатертини, штори чи невеликої деталі одягу повинен мати площинний характер. Із загального рисунка композиції перебивають на кальку контури площин одного кольору чи одного орнаментального рисунка тканини, які повторюються в деталях композиції. Отже, від кількості кольорів залежить і кількість кальок. Далі з кальки за допомогою копіювального паперу перебивають контури площини на підібрану тканину й вирізають їх. Так вирізають усі кольорові й орнаментальні деталі рисунка. Для фону декоративного панно і покривала добирають більш цупку тканину, а для скатертини, завісок — тканини, однорідні за структурою. Тканину для фону закріплюють на дошці кнопками і переносять на неї
за допомогою кальки й копіювального паперу весь рисунок з визначенням контурів площини кожного кольору. Далі кожну вирізану деталь кладуть на її місце і злегка підклеюють чи закріплюють булавками, щоб не розсипалась уся композиція. Потім остаточно закріплюють кожну деталь у тій техніці, в якій вирішено виконати аплікацію (шита чи клеєна). Декоративні панно виконують як за допомогою клею, так і прошивки. Функціональні вироби, які потім пратимуть і чиститимуть, необхідно виготовляти, використовуючи різні шви та стібки, які, крім того, що скріплюють окремі деталі аплікації, надають виробу певного додаткового ефекту. Слід пам'ятати, що вироби, виготовлені на основі поєднання різних тканин і мате-
Іл. 3.4. Орієнтовні схеми добору різних тканин для одного рисунка. ріалів (хутра, шкіри, замші і т. д.) прати не можна. Пришивши або приклеївши всі кольорові і орнаментальні площини, деталі рисунка обробляють шнурами різної товщини і фактури, немовби викладаючи ними графічні деталі рисунка. Для скатертин, серветок, підодіяльників треба добирати тканини, які можна прати (льняні, бавовняні або шовкові). Для дитячого одягу в техніці аплікації можна виготовити деталі у вигляді квітки, звірятка чи іграшки. Варіюючи різні тканини за кольором, можна ство-
Призначені для аплікації нетовсті тканини (шерстяні, льняні, бавовняні) попередньо треба обробити рідкими клейкими сполуками. Так, тонкий шовк, сатин, ситець, крепдешин, тонку шерстяну тканину, мереживо досить накрохмалити. Цупкіші тканини (сукно, тканини для меблів, плюші, штучне хутро) обробляють желатином. Для цього ЗО г желатину розводять в і л води, просочують ним виворітний бік цупкої тканини і дають висохнути. Після висушування сукно й тканину для меблів необхідно злегка пропрасувати, а штучне хутро та плюші у вологому вигляді закріпити кнопками на дошці без прасування, щоб не порушити структури ворсу, і тільки після висихання вирізати потрібні площини. Різати тканини можна звичайними ножицями (зріз буде гладенький) і спеціальними зубчастими (зріз у вигляді невеличких зубчиків). Такими ножицями вирізують деталі аплікації при клейовому методі, а простими в разі обробки аплікації декоративними швами. В аплікації застосовують різні види швів (іл 3.5—3.8): простий — машинний (виконують на швейній машині) і декоративні — рішельє (виконують вручну і на швейній машині), «шашечка» (виконують вручну), «зиг-заг» (виконують на машині) та декоративний З накидом (виконують вручну).
Вироби з аплікацією Декоративне панно «Пейзаж» (іл. 3.9). Знімають кальку з усього рисунка. У ком:позиції визначають елементи 51
тканин, які повторюються. Для гладенької і орнаментальної тканини (небо, дахи будинків, площини землі, дерев) знімають кожну кальку окремо. Потім вирізають деталі по контуру з різних тканин і розкладають на спільну кальку, старанно перевіряючи припасування деталей. Так, необхідно вирізати п'ять деталей оранжево-теракотового кольору (стіна будинку, дві деталі — площини землі і два стовбури дерев), дві — синіх (площина неба і площина стіни будинку), решту деталей — по одній. Для дерев добре підібрати ситці в квіточки. Деякі з них повторюються в кількох деревах, а деякі застосовуються без повторення. Це створює певну гру рисунка і кольору. Для трьох дахів будинків використовують дві різні гладенькі тканини та одну орнаментальну; для вікон — тканини Іл. 3.5. Шви в аплікаціях з додаванням вишивки.
Іл. 3.6. Шви в аплікаціях з сукна.
Іл. 3.7.' Шви для обробки аплікацією скатертин і штор. в смуги, в клітину і з трояндочкою в шаховому порядку; для клумб та городу — орнаментальні тканини з різним рисунком у смуги, у дрібні квіточки та великі квіти. Маленькими деталями, вирізаними з гладенької тканини та мережива, обробляють стовбури дерев, .труби та слухові віконця на дахах, а також двері одного з будинків. Спочатку прошивають та зшивають контури великих площин. Потім нашивають зверху маленькі площини (вікна, квіти, труби і т. д.). Після того, як усі деталі нашито, панно обшивають гладенькою подвійною смугою завтовшки 3— 5 см і пришивають петельки для підвішування панно на стіну. Панно прасують через вологу тканину, після чого воно готове. Декоративне панно «Кубики» (іл. 3.10). Не менш цікаве панно, ство-
52
рене з дібраних кольорових та орнаментованих квадратних клаптиків тканини, їх треба 44 шт. За цим принципом раніше шили ковдри. Декоративне панно з кольорових ромбів та трикутників. Тканини для ромбів можуть бути найрізноманітніші: шерсть, шовк, бавовна. Для фону краще підібрати цупкішу тканину — фланель, полотно, сукно. На одну кальку знімають усі ромби та трикутники червоного кольору, на другу — чорного, на третю — сірого, а на четверту — золотистого. Потім згідно з кожною , калькою нарізають ромби та трикутники і старанно наклеюють їх на основну білу тканину, яка буде фоном. Краї панно можна обшити гладенькою тасьмою, а знизу нанизати бахрому з шерстяних ниток. Все панно кладуть під прес, накривають креслярською
53
Іл. 3.10. Декоративне панно «Кубики». Аплікація.
Іл. 3.8. Шви в аплікаціях з тюлем.
Іл. 3.9. Декоративне панно «Пейзаж». Аплікація.
54
Іл. 3.11. Декоративне панно «Квітка». Аплікація.
55
і наклеюють їх на основну тканину. Потім чорним шнуром пришивають вуса, зеленим — очі. Краї обшивають темним сукном. Скатертина, оздоблена аплікацією. Для скатертини добре використати бавовняну кольорову тканину, а для аплікацій — тонку шерстяну чи шовкову. Розмір скатертини 120X130 см. Нарізають кружальця різних розмірів: діаметром 15 см —24 шт., 10 см — 28 шт., 7 см —ЗО шт., 5 см — 22 шт., З см —15 шт. Тканина для кружалець може бути гладенька та орнаментована з великими або дрібними квітами. Всі кружальця розміщують по периметру скатертини, комбінуючи всі розміри,'— від великого до найменшого. Кружальця спочатку злегка підклеюють, а потім прошивають по краю стібковим швом. Доповнити оформлення можна декоративним тонким шнуром та бахромою. Нитки складають удвоє і нанизують бахрому за допомогою крючка. По черзі зв'язують нитки одного пасма з нитками другого. Перший ряд: 1-ша нитка першого пасма залишається вільною, 2-гу| нитку зв'язують з 1-ю другого пасма і так до кінця по периметру скатертини. Другий ряд: 1-шу нитку зв'яіують з 2-ю першого пасма і так до •кінця. Третій ряд: знову 1-ша нитка вільна, 2-гу нитку першого пасма зв'язують з 1-ю ниткою другого пасма і тав до кінця. Таке плетиво бахроми створює красиву ажурну сітку, яка витончено завершує виріб. Господарська сумка (іл. 3.12). Сумку розміром 35 X 40 см шиють із сірого полотна. На одному боці сумки пришивають три кишені, кожну з яких оброблено! аплікацією. Перша розміром 22X10 см має рисунок груші, друга (22Х|Ю см) — автомобіля, а третя (13 ХІ29 см) — пейзаж з сонцем. Ці рисунки вибрано умовно, можливі будьякі варіанти. Якщо аплікації виконано з красивих тканин у смужку, клітинку, кубиііи, доповнивши їх декоративними Декоративне панно для дитячої кімшвами з кольорових ниток, то це все нати «Кіт» (розмір 35X45 см). Д і я дуже іприкрасить сумку. основного фону використовують цупку Дит'яча ковдра. Для ковдри розміром тканину з чітко виявленою фактурою. 90X120 см добирають 12 квадратів Для аплікації застосовують фактурні з різних тканин ( 3 0 x 3 0 см кожний). грубі тканини, шматочки штучного У шаговому порядку квадрати з глахутра, плюш яскравих тонів. Контури • рисунка наносять на світлу основну деньких тканин чергують з квадратами тканин у смужку. На квадратах з глатканину. На чотири кальки знімаюсь деньких тканин виконують аплікацію. площини основних кольорів — чорноКраї І ковдри обшивають широкою го, сірого, золотистого та білого. Вирісмугокі) гладенької тканини. Спідній бік зають площинки кожного кольору дошкою, а зверху накладають книжки тощо. Через добу його можна повісити на стіну. ! Декоративне панно «Квітка»! (іл. 3.11). Розмір панно 100X100 см> Для нього використовують тканини різних кольорів: темно-синю, світло-синір, фіолетову, сіро-рожеву вибійку, сріблястосіру з тканим фактурним рисурком, а також чорний та фіолетовий ійнури завдовжки по 4—5 м кожний. | На кальку знімають контури і площин кожного кольору, вирізають усі деталі кожного кольору (білого; —2, темно-синього —8, світло-синього — З , фіолетового — 5, сіро-рожевого -І— З, сріблясто-сірого —3). Усі площини різних тканин наклеюють на цупку білу тканину (сукно, фланель). Деякі кольорові пелюстки обшивають чорним чи фіолетовим шнуром. Для витонченого доповнення можна вишити шерстю (петельчастим швом) невеликі плямочки по фону і пелюстках квітки. Внизу нанизують бахрому з шнура. Для цього край панно зі споду протикають крючком, захоплюють петлю шнура, протягують її на спідній бік тканини, відтягують для утворення довішої петлі, прокидають через неї кінці шн|ура і затягують. У бахрому можна ввбсти кольорові нитки, це надасть виробу живописності і красивої завершеності. Декоративне панно «Метелик» розміром 40 X 30 см виготовляють Для дитячої кімнати з ажурних мереживних та гладеньких тонких тканин. На основну, більш цупку тканину через копіювальний папір наносять контурний рисунок метелика. На чотири кальки знімають площини основних кольорів — золотистого, лимонного, коричневого та зеленого. Вирізають відповідні площини і наклеюють їх на основну тканину. Потім декоративними шнурами золотистого та коричневого кольорів обшивають контури рисунка, а в кола крил метелика наклеююсь квіти з мережива.
56
ВИРОБИ З ГОТОВИХ ТКАНИН Використовуючи тканини промислового виробництва з невеликими доповненнями, можна створити оригінальні вироби, які значно прикрасять квартиру. Для цього не потрібні спеціальні пристрої та інструменти. Досить просто, наприклад, виготовити штори, завіски, ркатерті, серветки, декоративні панно. Для цього потрібні лише тканини, як^ узгоджуються між собою за кольором, рисунком, фактурою. З гладеньких тканин можна, наприклад, виготовити штори для віконних та балконних просвітів. Для цього беруть два полотнища гладенької тканини (золотистої та теракотової) з грубою фактурою полотняного переплетення. Довжина штори —250 см, з них 180— золотистий колір і 70— теракотовий. Нижню частину штори роблять з тканини теракотового кольору. її залишають без змін, а верхню — з тканини золотистого кольору — розбивають на горизонтальні смуги, які виконують ажуром, витягаючи частину ниток. У такий спосіб можна створити різні ажурні штори, змінюючи співвідношення вузьких і широких смуг. Нитки можна витягувати не тільки по горизонталі, а й по вертикалі, тоді утворюється новий варіант рисунка — в клітинку. Зробити такі штори досить просто.
Іл. 3.12. Господарська сумка. Аплікація.
Ажурну смугу можна доповнити, протягуючи контурний товстий джгут. Штори з таким доповненням набувають більш декоративного характеру. Цей спосіб особливо ефектний для створення різноманітних кольорових скатертин і серветок. Він немовби імітує ткацтво, але набагато простіший і легший у виконанні. Можливі різні кольорові вирішення: джгут того самого кольору, що основна тканина; джгут контрастного кольору відносно основної тканини. На світлій тканині краще сприймаються темні джгути, а на темній — світлі. Джгути різної товщини також вносять певний колорит у виріб. Штори, скатертини і серветки з готових тканин можна виконати і в так звану «перевивку». По горизонталі обережно витягають необхідну кількість ниток і протягують джгут або кілька кольорових ниток, перевиваючи ними вертикальні нитки. Красивий вигляд мають вироби з поєднанням широких і вузьких смуг, смуг різного кольору. Красиві й оригінальні скатертини, завіски можна виготовити із ситцю
Іл. 3.13. Подушка для садових меблів. Аплікація. ковдри обробляють двома шарами м'якої фланельки. Декоративні подушки (іл. 3.13). Подушки можна робити будь-якої форми. Поєднуючи різні за кольором та рисунком квадрати, трикутники, ромби, шестикутники, можна виготовити декоративні подушки різних цікавих варіантів. При цьому для одного виробу бажано добирати тканини, близькі за структурою.
57
в маленькі квіточки або в клітинку. Варіантів виконання — безліч. Для того, щоб річ вийшла красива, бажано підібрати цікаве доповнення до основної тканини. Так, скатертину з тканини в квіточки чи клітинки можна завершити смугою російського мережива або смугою гладенької тканини, або поєднати дві гладенькі смуги різного кольору. Останній спосіб добре застосувати для скатертин з гладеньких однобарвних тканин, краще льняних та бавовняних. Подібні вирішення скатертин та фіранок найчастіше використовують для кухні або дитячої кімнати. У дитячій кімнаті добрий вигляд має і постільна білизна, виконана в такий спосіб. Так, наволочки і підодіяльники обшивають вузькою смугою із ситцю в горох, в невеликі букетики квітів або оздоблюють каймовим орнаментальним візерунком. Обробку і пошиття постільної білизни для будь-яких вікових груп добре виконувати з вибійкової орнаментальної тканини.
Вироби із смуг тканини Такі вироби можна виготовити із смуг тканин трьох видів: гладкофарбованих, гладкофарбованих та орнаментальних і з орнаментальних різноманітних тканин.
Іл. 3.14. Серветка із смуг тканини.
58
Працюють так. На дошку завтовшки не менш як 13 мм закріплюють поліетиленову плівку, на якій спочатку розкладають вертикальні смуги тканин, закріплюючи їх булавками. Ці смуги є ніби основою майбутнього виробу. Потім прокладають горизонтальні смуги тканини, переплітаючи через одну з вертикальними (полотняне переплетення). Горизонтальні смуги також закріплюють булавками. У місцях, де горизонтальні і вертикальні смуги переплітаються, їх обережно підклеюють пензликом (клей «Момент-1»). Далі виймають булавки, прошивають увесь виріб по периметру і прасують. У такій техніці можна виконати декоративне панно, серветки, завіски для вікон, невелику скатертину. Декоративна серветка. Використовують смуги завширшки 10—15 мм з однобарвних тканин щільної структури (шерсть, сукно, нетканий матеріал). Смуги переплітають полотняним переплетенням і прошивають на швейній машині по контуру серветки. Серветка багатобарвна. Використовують смуги завширшки 10—20 мм з гладенької однобарвної тканини щільної структури. Смуги можуть бути різної ширини, що надає додаткового ефекту виробу, особливо, якщо смуги контрастних кольорів, наприклад синього, червоного, білого та ін.
Іл. 3.15. Виконання панно із смуг тканини. По вертикалі закріплюють булавками смуги одного кольору, а по горизонталі через одну прокладають різнобарвні смуги. Потім на швейній машині по контуру прошивають декоративну серветку. Таку серветку із смуг тканини можна виготовити і на невеликій рамі (іл. 3.14). Декоративна завіска. Використовують гладенькі і орнаментальні (в клітинку, горошок, дрібні квіточки) смуги завширшки 100—105 мм з легкої ситцевої тканини. По вертикалі прокладають самі тільки гладенькі або гладенькі і орнаментальні, або різноманітні орнаментальні смуги тканини. Закріплюють їх булавками. Через одну вертикальну смугу прокладають горизонтальні, які також закріплюють булавками. У кількох місцях
з єднання горизонтальні і вертикальні смуги підклеюють, потім прошивають широкі смуги по горизонталі або вертикалі і обов'язково по контуру всієї завіски. Декоративне панно із смуг тканини (іл. 3.15). Виріб виготовляють аналогічно попередньому. Можна використати смуги тканин різної ширини, оформлення (гладенькі, орнаментальні), сировини (шерстяні, шовкові, льняні, цупкі, легкі), а також різноманітні шнури, тасьму тощо. Спочатку прокладають вертикальні смуги, потім — горизонтальні. Усе панно прошивають по периметру, а зі споду пришивають підкладку з тонкої тканини, яка скріплює всі смуги. До одного з країв пришивають кільця і підвішують на стінку.
4. ХУДОЖНІЙ РОЗПИС ТКАНИН З давніх часів відомо кілька видів техніки нанесення рисунка на тканину. Це, так звані, сухий розпис, холодний і гарячий батик. Ці техніки мають як спільні, так і відмінні риси. Для розпису потрібні: дерев'яна рама, на яку натягають тканину; посудини для барвників; резерв (для холодного батика); віск (для гарячого батика); спеціальний інструмент — тьянтинг. Як правило, для розпису використовують бавовняні або шовкові натуральні тканини.
Існує ще один спосіб сухого розпису по тканині. Він полягає в тому, що всю площину тканини покривають розчиненим у воді яєчним жовтком з додаванням кількох крапель оцту. ХОЛОДНИЙ БАТИК
Найпоширеніший вид розпису тканини — холодний та гарячий батик. Цей вид мистецтва здавна відомий в Азії, Африці, але особливого поширення і визнання набув на острові Ява. В Європі цей вид прикрашання тканини був поширений у минулому столітСУХИЙ РОЗПИС ті. Ця техніка стала знову популярСухий розпис — один з найдавніших ' ною в 30-ті роки XX ст. Це дуже копітка техніка, але вироби, видів східних технік, що виник у Китаї виготовлені цим способом, дуже красита Японії. У давні часи в цих країнах, ві. У техніці холодного батика виготоввикористовуючи мотиви квітів, риб, ляють декоративні текстильні вироби, птахів, розписували великий асортиякі не потребують чистки і добре мент текстильних виробів — паннозахищені від потрапляння води. ширми, декоративні панно, ліхтарі(вітильники, кімоно, покривала, штори Для виконання виробів у цій техніці та ін. Цей вид мистецтва в наш час донасамперед потрібна дерев'яна рама сить поширений на Україні. (іл. 4.1) з рейок невеликого перерізу. Ширина рами залежить від ширини Для сухого розпису, тканину натятканини (70, 90 або 100 см), а довгують на раму за допомогою булавок жина має такі самі розміри (для квадабо пришивають до планок рами і поратних виробів) або більші (100— кривають легким розчином желатину, 200 см). Можна виготовити раму із користуючись широкою щіточкою або змінюваними розмірами. Для цього по флейцем. Покривають поперемінними кутах рами по діагоналі прорізають рухами по горизонталі зліва направо пази і скріплюють протилежні кути і справа наліво, починаючи зверху вниз. гвинтами, змінюючи цим раму до Потім тканину просушують, після чого потрібних розмірів. олівцем (2В—4В) легенько наносять рисунок і працюють напівсухим пензНа раму набивають цвяшки з нержалем. Застосовують анілінові барвники, віючого металу без шляпок. Відігнувши які розводять у теплій воді до повного цвяшки до краю рами, утворюють гачрозчинення. На пензлик набирають ки, на які потім натягують тканину. таку кількість фарби, щоб вона не Крім рами потрібен спеціальний капала з нього, бо інакше зайва фарба інструмент — тьянтинг, за допомогою розпливатиметься на тканині. Цей вид якого на тканину наносять воском розпису нагадує акварельний живопис. графічний рисунок (іл. 4.2). Віск у такому випадку є резервом і створює світлий Працюючи в техніці сухого розпису, контурний рисунок на стику двох слід пам'ятати що нею можна користукольорів (іл. 4.3 та іл. 7 на вкладці). ватись лише для створення декоративТьянтинг — це мідна форма для розних панно. Виконувати художні вироби топленого воску із стінками завтовшки утилітарного призначення в цій техніці 1—3 мм, в зв'язку з чим віск не дуже не можна, бо фарба легко змивається швидко застигає. Знизу форма має навіть у разі незначного потраплення круглий отвір, діаметр якого дона неї води. 60
Іл. 4.2. Нанесення контуру рисунка за допомогою тьянтинга. Іл. 4.1. Рама для виконання розпису на тканині: а — загальний вигляд; б — розріз: 1 — отвори для зміни розмірів; 2 — цвяшки; 3 — гвинт.
Іл. 4.3. Декоративне Автор Л. Жоголь.
панно
«Весна».
61
Розпис
по
шовку.
Холодний
батик.
совують парафін (побутова свічка), то рівнює діаметру звичайної голки. Збоку його слід змішувати з воском у співвіддо тьянтинга кріплять осердя з деношенні 3 : 2. Ця суміш м'яка, еластичрев'яною ручкою. на, добре лягає на тканину, не відГрафічний рисунок можна також шаровується від неї, на відміну від наносить плоскими або круглими покриття самим тільки парафіном. пензлями, м'якими або жорсткими, або Якщо шар резерву відлущиться, то на ж за допомогою скляної трубки з кульоголену частину площини тканини кою; кінчик трубки потоншений і трохи затікає барвник «чужого» кольору, зігнутий. Така трубка потрібна для утворюється пляма, що, звичайно, порунанесення по рисунку так званого шує загальну композицію малюнка. резерву, але іншого складу, ніж у випадку сухого розпису. Гарячий віск Працюючи в такій техніці, краще наносять на площину тканини по використовувати кубові або анілінові рисунку у вигляді широких смуг барвники. Але найстійкішими є оргаабо невеликих площин круглими білянічні, тобто рослинні барвники (див. чими пензликами, а у вигляді великих розділ «Фарбування тканин і пряжі»). площин — плоскими пензлями завтовПеред початком розпису в техніці шки 1 — 3 см (№ 18—22). гарячий батик тканину промивають у гарячому содовому розчині (на 10 л Віск підігрівають і підтримують води —1 столова ложка соди). Содовий у теплому стані в емальованій або розчин змиває всі промислові добавки, керамічній посудині (остання довше які використовують під час обробки. зберігає тепло). В іншій емальоТканина стає чистою і трохи збігаєтьваній посудині відразу ж готують ся, що запобігає деформації малюнка розчин барвників. Для основного розчипісля нанесення його на тканину. Коли ну барвника, в який потрібно занурити тканина просохне, її натягають на всю тканину, посудину готують великораму. го об'єму, наприклад відро, куди зручніше опускати великі відрізки ткаРисунок наносять простим олівцем нини. (не хімічним). Наступний етап — нанесення воскового шару. Розплавленим Резерв для роботи трубочками говоском спочатку покривають ті площитують з гумового клею та бензину. Клей ни, на які передбачається нанести розчиняють у бензині до густоти сметани і наносять контури на тканину скля- . темнішу фарбу. Вільні від воску площини фарбують у світлі тони. Для цього ною трубочкою. Після нанесення рідкотканину занурюють у розчин барвника го резерву бензин випаровується, а гусвітлого тону. Потім її виймають, мовий клей заходить у пори тканини сушать і, проклавши між кількома і затримує проникнення водного розчишарами м'якого паперу або газет, ну барвника з однієї площини в іншу. прасують гарячою праскою і тим зніІ тільки в рамках оконтуреної невелимають шар воску. Далі воском покрикої площини можна немов би аквавають щойно пофарбовану ділянку, реллю по мокрому писати рідкими а також ті, які не повинні фарбуватися барвниками. в новий, другий за тональністю колір. Натягуючи тканину на раму, необхідПовторюють весь процес фарбування но простежити, щоб її натяг був не дуже тканини і знімання воску. Перед сильним, бо інакше резерв, як правило, останнім етапом — пофарбуванням руйнується. Проте натяг не повинен площини тканини в найтемніший колір бути і надто слабким, бо, провисаючи, (чорний, темно-коричневий тощо) всі тканина деформується, і малюнок споплощини, вкриті восковим резервом, творюється. можна злегка пом'яти. На воску утворяться невеликі тріщинки, крізь які на ГАРЯЧИЙ БА ТИК тканину Потрапляє барвник після занурення її в його розчин. Весь малюнок вкривається ефектною сіткою. Залежно Для роботи в цій техніці треба насамвід напряму тріщин (горизонтально, перед підготувати відповідну воскову вертикально, по діагоналі чи по рисунсуміш, використовуючи озокерит і ку) утворюється додатковий графічний бджолиний віск у співвідношенні рисунок (іл. 4.4). 1 : 3 . Озокерит за своїми якостями близький до бджолиного воску, і його Гарячий віск на великі площини можна використовувати в чистому тканини наносять широкими пензлями, вигляді. Якщо замість озокериту застоа для нанесення ліній користуються 62
Іл. 4.4. Декоративне панно «Півень». Гарячий батик. тьянтингом або тонким пензлем. У тьянтинг віск заливають ложкою. Чим віск гарячіший і рідший, тим краще, його наносять швидкими рухами, поки він не застиг, бо доведеться знову підігрівати. Перед початком роботи тьянтинг необхідно «розписати» на
папері так, як «розписують» нову кулькову ручку. Нижній отвір інструмента має добре випускати віск. Нанесені за допомогою тьянтинга воскові йонтури або резерв з гумового клею створюють бар'єр, крізь який барвник не потрапляє на сусідню площину.
Якщо в місцях, вкритих воском, тканина не потемнішає, значить віск не пройшов в пори тканини, він остиг. Роботу краще припинити, бо такий віск все одно відшарується від тканини. Гарячий віск має добре просочити волокна тканини, інакше під час фарбування барвник потрапить на ті ділянки малюнка, які на цьому етапі розмальовувати не передбачалось. Фарби розводять у гарячій (45°С) воді. Кількість сухого барвника залежить від розміру площини, яку слід розмалювати, і інтенсивності кольору. Для фарби темних відтінків на 1 л води беруть 1 — 2 чайні ложки сухого барвника і додають 1—2 чайні ложки нашатирного спирту. Щоб виконати в техніці гарячого батика, наприклад, декоративну наволочку, потрібно 2—3 л розчиненого барвника, плаття —8—10 л. Чим більша кількість розчину, тим краще пофарбується тканина. Слід пам'ятати: при температурі 45 °С тканину тримають у барвнику стільки, скільки потрібно для одержання бажаного відтінку. Суха тканина вбирав фарбу гірше і нерівномірно, тому краще фарбувати вологу тканину. Для розпису можна скористатися сірчистими барвниками. При температурі &0 °С в 1 л розчиняють 15 г сірчис-. того натрію і 10 г сірчистого барвника, перемішують і трохи охолоджують. Коли розчин охолоне до температури 45 °С, у нього занурюють пробний клаптик тканини. Вийнявши, сушать протягом 15 хв (за цей час барвник остаточно проявиться) і промивають водою з милом. Якість барвника посилиться й поліпшиться, якщо до 5 л розчину додати чайну ложку хлористого натрію. Коли досягнуто бажаного кольору, у розчин додають 10 г сірчистого натрію і фарбують всю тканину при температурі 45 °С стільки часу, скільки фарбували пробний клаптик. Невеликі вироби можна фарбувати також пензлем, губкою, аерографом. Щоб барвник не потрапив на сусідні площини, користуються трафаретом. З розмальованої способом гарячого батика тканини слід видалити віск. Це роблять так само, як і під час проміжних операцій. Нагрівання тканини праскою до високої температури (100 °С) проявляє і частково закріплює барвник. Колір стає яскравіший і не так сильно змивається під час вологої обробки. Цей метод найпридатніший 64
для обробки панно та інших декоративних виробів, які не треба часто прати. З тканини для плаття віск необхідно видалити ретельніше і провести додаткове закріплення кольору. У домашніх умовах батик можна закріпити так. У велику каструлю з водою ставлять миску, яку щільно закривають кришкою. Тканину необхідно прокласти м'яким промокальним папером для того, щоб увібрав вологу, яка утвориться. Тоді колір не «попливе». Тканину можна згорнути. До кришки з внутрішньої сторони прив'язують розписаний виріб. Воду кип'ятять приблизно 1 год, під кришкою утворюється сухий пар, який і закріплює розпис. Після цього виріб промивають у теплій мильній воді. Коли тканина стає м'якою, приємною на дотик, це є точною ознакою того, що воску на ній не залишилося. У техніці гарячого батика більше можливостей оформлення тканин, ніж у техніці холодного батика. У цій техніці можна виконати декоративні подушки, скатерки, штори, а також тканину для плаття, спідниці, блузки. Останні особливо популярні у молоді. Використовуючи дуже прості способи, можна виконати лінійний рисунок у смуги, клітинку, контурний, різнома-
Іл. 4.5. Техніка утворення складок за схемою в непофарбованих частин рисунка у техніці гарячого батика.
Іл. 4.6. Укладання складок для створення рисунка в смуги. ми по рисунку, опускають тканину у розчин промислового барвника і фарбують за звичайним рецептом, видержуючи потрібні час і температуру фарбування. Після цього тканину чи виріб старанно промивають у текучій воді. Виходить красивий довільний мальовничий рисунок з тріщинок та кругів. Для створення рисунка в смуги чи клітинку тканину складають, перев'язують шнуром і в такому вигляді фарбують (іл. 4.6).
нітні круги від дрібного горошку до великих кругів, що входять один в одного і нагадують диск сонця (іл. 8 на вкладці). Розглянемо деякі приклади. Насамперед необхідно вирішити, яким візерунком хотілося б оформити тканину чи виріб. Наприклад, подушку чи скатерть зробити з рисунком довільних, немовби рухомих ліній. На білу бавовняну тканину наносять олівцем лінії рисунка. Потім по ньому прошивають товсту нитку і дуже сильно затягують (іл. 4.5). Утворюються складки, і чим тугіше затягнуться нитки, тим більшими будуть складки. Нитки необхідно закріпити вузлами, щоб під час фарбування складки не розійшлися. Прошивши тканину і вистібавши нитка-
Іл. 4.7. Ватяні кульки для створення різноманітних кругів. З 0-25
65
Іл. 4.8. Створення рисунка в горошок або в кружок за допомогою гудзиків.
Щоб виконати рисунок в кружок (один чи кілька), роблять кульки з вати різного об'єму (іл. 4.7) або обв'язують тканиною ґудзики різних розмірів (іл. 4.8). Якщо обв'язку зробити вузьку, матимемо круги невеликого діаметра, якщо широку,— то великого. Це треба враховувати, бо співвідношення вузьких і широких ліній дає можливість урізноманітнювати композицію рисун-
РУЧНА ВИБІЙКА Сучасна текстильна промисловість випускає великий асортимент різних вибійкових тканин і текстильних виробів для опорядження сучасного житла та пошиття одягу. Характер рисунка тканин найрізноманітніший — від дрібного у вигляді штампиків (горошок, смужечки, дрібні квіточки) до великих букетів квітів, пейзажних мотивів і навіть каймових композицій. Досконалий багатоколірний друк цих тканин з тонкою прориловкою деталей виконується на сучасних промислових підприємствах. А як виготовляли вибійкові тканини в минулому і чи можна їх виконати в техніці вибійки в домашніх умовах? Що для цього потрібно? Вибійка, або декоративна техніка друку на тканині,— це прекрасна сторінка багатого народного мистецтва. Масового поширення вибійка набула на початку XIX ст. на Київщині і в західних областях України. Архівні дані свідчать, що тогочасні майстри досконало володіли технікою вибійки, працюючи у примітивних майстернях з дуже простими знаряддями виробництва: стіл, вибивні дошки і олійні фарби. Для вибійки використовували в основному тканини домашнього виготовлення з льону та конопель, рідше — з бавовняних і шовкових тканин. Якість підготовленого полотна, орнаментація вибивних дощок і колір — основні фактори у створенні художнього твору. Полотно для вибійок повинно бути гладеньким, без зайвих потовщень. Тому майстри готували його спеціально: поливали водою, розтягували, щоб не було перекосів, бо все це мало велике значення для чіткості рисунка орнаменту. Нині промисловість випускає полотно гладенької структури, тому можна досягти високої якості вибійки. У народній вибійці, щоб досягти гладень-
кої структури, застосовували кле^: йову проклейку, яка утворювала елас тичну поверхню, і рисунок вибивався чітко. Вибійку виконували вибивними дошками з деревини груші або липи. Спочатку намічали контури рисунка олівцем, а потім різали Дошку спеціальними різцями, які виготовляли самі майстри. Українські майстри-різьбярі славились майстерністю виконання вибивних дощок з чітким контуром орнаментальних мотивів і досконалою побутовою композицією. Мотиви орнаментів української вибійки можна поділити на три групи. Перша — мотиви орнаментації на дошках прямокутної форми, на яких розміщувався один великий або кілька невеликих рисунків. Цими дошками працювали у кілька прийомів: спочатку вибивали одну частину рисунка, потім — другу і т. д. При цьому можливі були варіанти композиції рисунка з одних і тих самих елементів (у смуги, розкидані елементи по площині тканини). Друга — мотиви орнаментації на дошках, які точно відповідали ширині полотна, тобто вся площина полотна була орнаментована. За допомогою таких дощок за один прийом виконували вибійку відповідного призначення. Створювались немовби купонні тканини. Трйтя — орнаментальні мотиви на квадратних дошках для вибійки на хустках. Вибивні дошки для всіх груп мотивів орнаментів могли мати односторонній мотив рисунка (квадрати, квіточки, штампики, смужечки) і двосторонній орнамент (мотиви рисунка — гілки квітів), орнамент лівого і правого повороту різних композиційних вирішень. Вибійки правого і лівого повороту утворювали композицію кайми, кутів скатертини, хустки. Для вибійки в основному застосовували натуральні барвники. Так, фарби чорного кольору виготовляли із сажі хвойної деревини, синього — із суміші настою індиго і свинцевого білила, коричневого — із суміші вохри і свинцю. Фарби розтирали на льняній олії, яку варили у глиняних горщиках на відкритому вогні. У фарбу опускали курячу пір'їну. Якщо вона не займалась, це означало, що у фарбі багато олії і її треба ще варити. Фарбу вважали готовою, якщо пір'їна займалася. Не випарена фарба залишала на полотні жирні плями (ореол) навколо орнаментального рисунка. Ко-
66
ли ж фарба приготовлена добре, тоді й вибійка чиста. Отже, треба пам'ятати, що якість вибійки залежить від якості полотна, вибивних дощок та фарб. Найпоширенішою була техніка вибійки, при якій на орнаментовану рельєфним різьбленим орнаментом дошку накладали тонкий шар фарби і ретельно її розтирали по всій площині. Потім на дошку накладали вологе полотно і зверху валиком прокочували з одного кінця до другого і назад. Після нанесення орнаменту на полотно, його знімали з дошки і підвішували на дерев'яну жердку для просушування. Кількість вирізьблених дощок залежала від кольорової гами орнаменту: для кожного кольору окрема дошка. Спочатку вибивали на полотні один колір, просушували, а потім по черзі інші кольори, просушуючи після кожного. У техніці вибійки, використовуючи чорний або темно-синій колір по сірому полотні, виконували тканини «мальованки», з яких шили спідниці. Нескладні орнаментальні мотиви цих тканин побудовані в строгому ритмічному порядку. Вертикальні смуги невибагливих мотивів — штампиків, частіше одного кольору (чорного або синього) по сірому або відбіленому полотні створювали строгу ритміку незвичайно вишуканого декоративного звучання. У здавалось би простому вирішенні цих тканин виражалася та особливість класичної простоти, яка характерна саме для народного мистецтва. Ці мотиви можна використати і в сучасній ручній вибійці. І народна, і сучасна вибійки за мотивами орнаментації поділяються на геометричні та рослинні. Найбільшого поширення набули мотиви різних кружечків, гороху, квадратиків, які можна густо чи рідко розміщувати по фону. У народній вибійці дуже популярним був мотив «зірочок», які вибивали по тканині урозбрід, або по вертикалі у поєднанні з вертикальною кольоровою смугою. У цих вибійках різко контрастні кольори (білий або сірий і .чорний або синій орнамент) об'єднувались введенням дрібніших елементів, які справляли враження іскристості і своєрідної динамічності. Крупніші мотиви створювали конкретний художній образ тканини. В основі композиції рисунка народних тканин лежить характер розміщення орнаментальних мотивів. З*
Часто застосовували композиції у вигляді смуг або розкиданих по площині окремих квітів чи букетів. Композиції в смуги створювали, поєднуючи між собою гладенькі, витончені смуги і розміщуючи між ними невеликі орнаментальні мотиви — кружечки, квадрати, ромбики, скомпоновані в смуги. Варіантність таких композицій створює різноманітні орнаментальні мотиви, ритм яких залежить від ширини смуг, розмірів мотивів, характеру їх трактування, введення додаткових елементів. Різноманітність композицій у смуги доповнювалась чіткою симетрією паралельних смуг вертикального напряму двох видів — окремих орнаментальних мотивів і прямих або хвилеподібних ліній. У побуті народів України і Росії були поширені вибійки, рисунок яких розміщувався по сітці , ( к в а Д Р а т н і й або діагональній), тобто елемент рисунка вписувався у прямокутник чи ромб. У такій вибійці використовували мотиви квітки або букета. Існують різні варіанти нахилу сіток у розміщення орнаментальних мотивів у межах кожного ромба чи в точці перетину ліній. Ритм композиції від цього не змінюється. У народній вибійці широко використовували мотиви рослинного орнаменту. Так, мотиви букетів складалися з великих і дрібних квіток, гілочок, листя. Інколи стеблини переходили немов би у великі хвилеподібні гілки, на яких з одного або двох боків було розміщено різні квіти, листя тощо. Такі гілки здебільшого створювали своєрідні композиції у смуги із складним ритмом. Застосовували і складні рослинні мотиви, які немов утворювали на площині розводи, у центрі яких — геометризована квітка. У народних вибійках із стилізованим рослинним орнаментом застосовували дуже складні композиції, в яких великі площини фону тканини не зафарбовані, а мотиви орнаменту ніби легко розкладені, що створює красивий ритм мотивів квіткового орнаменту і фону. Цю особливість необхідно враховувати у створенні і виконанні сучасної ручної вибійки. Особливою красою відзначалися вибійкові хустки з домотканого полотна. Орнаментація цих хусток мала складну композицію. У кожному виробі немовби поєднувались . дві композиції — центрична, або сітчаста, і каймова. Так, у центральній частині площини розміщували в шаховому порядку дрібні
67
квіточки, букетики та інші мотиви, а на широкій каймі — великі квіти. Інколи композицію середини хустки будували за схемою променів. Для такої схеми характерна легкість, гармонійність орнаментального поля і кайми, вдале співвідношення крупних і дрібних мотивів. Контур квіток окреслено м'яко і декоративно, з урахуванням орнаментальних мотивів. По краю хустки часто нав'язували кольорову бахрому з шерсті або шовку, яка об'єднувала і доповнювала орнаментацію. Колористичне вирішення української вибійки базується переважно на поєднанні одноколірних орнаментальних мотивів (чорного, синього, коричневого) з білим або сірим на відбіленому полотні. Українські майстри досконало володіли так званим резервним способом вибійки, при якому орнамент на тканину наносили з вибивної дошки не фарбою, а розчином вапна. Після цього тканину фарбували звичайним холодним способом, зануривши на кілька годин у бочку з розчином барвника. Фон тканини забарвлювався, а орнамент, вкритий густим шаром вапна, не забарвлювався. Потім тканину вимочували («відквашували») в розчинах, знімали шар вапна, сушили і прасували. У такий спосіб виробляли вибійку із забарвленим фоном. Такі вибійки в народі називали «димками». Найчастіше вибійки фарбували в синій колір настоєм індиго. Дуже ефектні «димки», в яких поєднуються два кольори — синій фон і білий орнамент. Інколи для вибійки застосовували дві різні техніки в одній тканині. Це збагачувало орнаментальні і колористичні мотиви декорування тканин. Усі засоби технічного і художнього вирішення вибійки можна застосовувати в сучасних домашніх умовах. Для цього насамперед потрібно добре випрати бавовняне чи льняне полотно. Далі готують барвники, видаливши зайвий жир з олійних фарб. Вирізають орнаментальні мотиви на дошках, обережно вибравши фонову частину (орнаментальна частина виступає). Для дощок використовують добре просушену деревину. Вибійку виконують на столі, на який для пружності набивають шар товстого сукна. Це поліпшує якість вибійки — рівномірно віддруковується фарба на тканині. Тканину закріплюють на площині стола. Потім намічають олівцем схе-
му орнаментальних мотивів і по цій схемі накладають дошку з барвником, міцно притискуючи. Для нанесення орнаментальних мотивів застосовують одну дошку з елементом, а для більш ускладнених композицій — дві-три дошки з різними елементами. Якщо виникають ускладнення з виготовленням дерев'яних дощечок (відсутність деревини, невміння користуватись різцем), можна вибійку виконати за трафаретом. Для цього на цупкий промасляний папір наносять рисунок і розчленовують його на окремі частини, які потім вирізають на окремих аркушах тонкого картону. Роблять це так, щоб, наклавши всі аркуші картону один на один, одержати площину всього рисунка. Усі аркуші картону послідовно пронумеровують. Потім по порядку через вирізані площини кожного аркуша картону наносять фарбу і розтирають її круглим пензлем із щетини. Роблять це не поспішаючи, у так званій техніці «сухим пензлем». Після нанесення барвника тканину сушать, потім для підвищення еластичності перуть. Останнім часом для ручної вибійки використовують друкарські фарби. У цьому випадку вибійка м'якша, еластична. У техніці ручної вибійки можна виконати різноманітні вироби для прикрашання інтер'єра і декорування одягу. Ці вироби насамперед цікаві своєю індивідуальністю. Виконання виробів у техніці вибійки для ансамблів одягу і для прикрашання житла має дуже багато спільного. Розглянемо кілька прикладів. Рушник. Застосовують бавовняні і льняні тканини. Розмір рушника ЗОХ X120 см, проте чим він довший, тим цікавіше його можна задрапірувати. По фону рушника розкидані невеликі елементи рисунка, на краях — кайма. Готують дошки. На площині дерев'яної дошки через копіювальний папір наносять рисунок, потім вирізають його так, щоб орнамент виступав над площиною. Для даного рисунка вирізьблюють дві дошки — з дрібними штампиками і з орнаментальним мотивом для кайми. На тканину через копіювальний папір злегка крапочками відмічають місце нанесення рисунка. Потім на дошку наносять розтерту олійну або друкарську фарбу, попередньо доведену до консистенції густої сметани, рівномірно розподіляють по площині орнаменту,
68
який виступає над площиною фону. Дошку з фарбою накладають на тканину у визначене місце, щільно притискують і обережно постукують. Знімають її, різко відриваючи від тканини, щоб не зсунувся рисунок. Спочатку наносять дрібний рисунок, який розподіляють по фону рушника, а потім набивають рисунок каймової частини (іл. 9 на вкладці). Для просушування фарби виготовлений рушник підвішують. Просушування триває 5—6 год залежно від густоти фарби і від виду розчинника (олія чи скипидар). Скипидар краще розчиняє фарби і швидше випаровується. Перевірити, чи висохла фарба, можна за допомогою сухої білої ганчірки, якою обережно торкаються до пофарбованої частини рушника.
Рисунок рушника можна вибити й однією дошкою з дрібним рисунком: мотив розподіляють по фону із значними інтервалами, а потім краї прикрашають орнаментальним мотивом, розташовуючи його горизонтально. Можуть бути і інші варіанти. Скатертина. Застосовують бавовняні та льняні полотна. Розмір 90 X 90, 100X100 або 1 3 0 x 1 3 0 см. Полотно закріплюють на робочому столі кнопками, наносять на нього схему рисунка, потім вибивають рисунок фону центральної частини і завершують роботу вибиванням орнаменту по периметру каймовим рисунком. Для фону й кайми досить зробити по одній дошці.
ШТУЧНІ КВІТИ
Про історію створення штучних квітів мало відомо. Можливо, що потреба в штучних квітах постала одночасно з виникненням ритуальних обрядів. Живі квіти в'януть, а до того ж бувають не в усяку пору року. Отже, відсутність живих квітів, мабуть, і викликала потребу замінити їх штучними. У деяких країнах майстри намагались передати справжню красу природи, в інших, навпаки, намагались створювати свої фантастичні квіти. Обидва напрями існували паралельно. Важливою була краса, гармонія, витонченість при створенні штучних квітів. Нині штучні квіти поширені як прикраси житлових та громадських інтер'єрів. Штучна квітка або маленький букетик стали також доповненням сучасного елегантного костюма. Але квітка тоді гарна, коли її зроблено з добротної сировини. Для виготовлення штучних квітів потрібні красиві тканини різноманітної фактури — від шифону та шовку до оксамиту та парчі, пір'їнки (іл. 10 на вкладці). Іноді тканини доводиться підфарбувати, особливо врозтяжку від світлого до темного кольору. Потрібні також спеціальні сорти паперу. Особливої майстерності в створенні штучних квітів досягли майстри Японії та Франції.
Матеріали та інструменти
нання заокруглень у пелюстках. Круглі наконечники діаметром 5, 10, 15, 20, ЗО мм із сталі або іншого металу насаджують на металевий стержень з дерев'яною ручкою. Виготовити їх можна з кульок від підшипників та цвяхів завдовжки 20—25 см. У кульках просвердлюють отвір, в який вставляють цвях і припаюють його для міцності. Для виготовлення деяких квітів і прожилок на листках потрібні наконечники з прорізами. Прожилки на листках можна витискувати тупою стороною ножа; невелика рамка для натягування і фарбування тканини. На рамку набивають тонкі цвяхи на відстані 3—4 см для натягування накрохмаленої тканини. Головки цвяхів відкусують кусачками, а самі цвяхи відгинають угору; тонкі круглі пензлики і неглибокі мисочки для розчинів різних барвників (бажано для кожного кольору мати окрему мисочку і пензлик); поролонова подушечка розміром 10 X X 20 X 2 см, на якій надають потрібної форми пелюсткам та листкам, проколюють дірочки, гофрують пінцетом пелюстки; тонкий дріт кількох діаметрів для створення жорсткої конструкції і закріплення квіток та листків; клей (краще ПВА), різні шнури, тасьма, шерстяні нитки; вата для виконання серединки деяких квітів.
Для створення штучних квітів потрібні такі матеріали та інструменти: Виготовлення квітів великий асортимент тканин і різні сорти м'якого паперу; Анілінові фарби розчиняють у воді короткі та довгі ножиці із загнутими або спирті, причому спочатку в невекінцями; ликій кількості гарячої води, а потім шило (довжина вістря — 5—7 см) цей концентрований розчин наливають для проколювання дірочок у пелюстках у воду або спиртовий розчин. та листках з тканини, щоб можна було Тканину готують для квітів кількома закріплювати їх на стеблі; • способами. Суху тканину занурюють пінцет для гофрування і закручуван- у заварений крохмаль (1 столова ложка ня пелюсток та листків, який застосо- крохмалю на склянку води), злегка вують також під час фарбування віджимають і розтягують на п'яльцях; пелюсток квітки; суху тканину розкладають на клейонці, столова ложка і металеві круглі обмазують гарячим розчином крохнаконечники різної величини для викомалю, після чого висушують. Оксамит, 70
Іл. 5.1. Приклади листків різної форми. вельвет, креп-сатин, плюш розтягують на п'яльцях виворітним боком угору і легко втирають рукою густий крохмальний розчин так, щоб він пройшов наскрізь. На п'яльцях тканина повинна висохнути. Шовкові тонкі тканини (крепдешин, креп-жоржет, шифон) просочують розчином желатину (2 чайні ложки желатину заливають 1/4 склянки холодної води і залишають на 2— З год, а коли він набухне, вливають, помішуючи, 2—3 склянки окропу). В одержану гарячу масу занурюють тканину, віджимають, розпрямляють і вішають для просушування. Прасують гарячою праскою. Кожна квітка має свою форму листя, пелюсток, тичинок. Виготовляють квіти в такій послідовності: спочатку стебла, тичинки, серединки, а потім пелюстки і листочки. Форми їх різноманітні (іл. 5.1 та 5.2). Шоб виготовити стебло, дріт нарізають на куски завдовжки 12—15 см, вирівнюють і обмотують паперовою смужкою, товстою пряжею
71
Іл. 5.2. Гілки з квітками (а) і плодами (б). з шерсті або шовку, тасьмою або смужкою тканини. Щоб обмотка лягала міцно і не сповзала, дріт у кількох місцях намазують клеєм. Тичинки роблять з тонких, краще шовкових, попередньо накрохмалених
ниток. Пучок ниток закріплюють на стержні стебельця, рівно підрізають, затискують між пальцями лівої руки, залишаючи кінчики, які покривають клеєм. Потім відділяють тичинки одну від одної голкою до висихання клею. Листки виготовляють з бавовняної або шерстяної тканини, оксамиту чи вельвету. Перш ніж кроїти пелюстки квітів, з цупкої тканини чи картону роблять трафарет, який накладають на тканину і за ним вирізають пелюстки. Остаточної форми пелюстки набувають після фарбування. Фарбування пелюсток і листків — відповідальний момент у виготовленні штучних квітів. Одну посудину наповнюють водою, другу — розчином барвника. Пелюстки з бавовняної тканини занурюють у воду. Як тільки тканина намокне, її виймають пінцетом, укладають на долоню лівої руки, а пальцями правої віджимають зайву воду. Потім пелюстки кладуть на папір і починають фарбувати, швидко наносячи пензликом краплю фарби на край пелюстки, від краю фарба легко розтікається до середини пелюстки. Якщо дальше розтікання фарби небажане, то пальцем натискають у тому місці, де слід зупинити фарбу. Щоб мати більш насичений колір, фарбують удруге так само. Пелюстки деяких квіток, наприклад троянд, починають фарбувати від середини, бо в них краї забарвлені менш інтенсивно. Для квіток, пелюстки яких мають бліде забарвлення, відповідного кольору досягають, швиденько торкаючись пензликом краю пелюстки. Після фарбування пелюстки розкладають для просушування на м'якому папері, який легко вбирає вологу. На напівсухі пелюстки наносять смужечки, цяточки, прожилки. Підготовлені в такий спосіб пелюстки гофрують гарячими кульками і тупим боком ножа. Кульками (бульками) пелюстки обробляють для того, щоб створити природне заокруглення. Розмір кульок добирають відповідно до розміру пелюстки так, щоб по краях не утворювались зморшки. Не треба натискувати кулькою в одному місці, а слід плавним рухом повертати її в напрямі від краю до центра. Хвилеподібний край пелюстки створюють маленькою кулькою, роблячи заглиблення з лицьового боку, заломи по краях — гарячим пінцетом.
Прожилки на пелюстках та листках також роблять пінцетом: захоплюють невелику складочку в центрі пелюстки і, не розкриваючи пінцета, проводять ним уздовж усієї пелюстки, тобто наче витягаючи обережно пінцет. Краї пелюстки відгинають назовні і всередину. Листки обробляють так: кладуть їх на поролонову подушечку і з лицьового боку гарячим ножем проводять жилки, а з вивороту видавлюють праскою площини між жилками. Це надає листкам більшої натуральності, виразності. Після цього вздовж листка приклеюють тоненьку дротинку, обертають вільний кінець зеленою шовковою або шерстяною тканиною, одночасно прикріплюючи листок до основного стебла. Складати квітку починають з того, що складають і склеюють пелюстки навколо готової середини. Пелюстки беруть по одній, покривають нижню частину клеєм і прикріплюють до стебла. Якщо квітка має багато пелюсток, то, наклеївши один шар, їх підсушують, а потім наклеюють дальший шар пелюсток. Склавши всю квітку, її добре сушать, а потім компонують квітки і листки на стеблі і остаточно — гілки в букет. Після вибору кольору та форми квіток і листків добирають необхідні за фактурою і кольором матеріали для окремих елементів квітів. Для розрахунку потреби в матеріалах визначають кількість пелюсток, листків, стебел спочатку для однієї квітки, а потім для всієї композиції. Далі за викройками готують усі деталі квітки, гілки, потім складають букети. Починати треба з виготовлення найпростіших квітів. Маргаритки (іл. 5.3). Квіти різнобарвні, прості у виготовленні. Вихідний матеріал для однієї квітки, стебла і листків: пелюстки квітки — біла бавовняна тканина; стебло — світло-зелений велюр або товста шерстяна пряжа і дріт діаметром 2,2 мм; тичинки та маточка — білий велюр та кремова бавовняна тканина; квіткова чашечка — світло-зелений вельвет, велюр або тасьма чи папір; листя — зелений вельвет, зелена тонка шерсть або густа бавовняна тканина, або папір, тасьма та тонкий дріт. Стержень з дроту обмотують зеленим велюром. Верхню частину загинають у вигляді гачка і не обмотують. Вирізають стрічку завдовжки ІО—15 см і завширшки 5—7 см з білої чи кремової бавовняної тканини або велюру і надрі72
Іл. 5.3. Виготовлення маргариток. зають її з одного боку через кожні 2 мм. Цю вузеньку смужку закріплюють спочатку на крючок стебельця, рівномірно накручують і послідовно підклеюють на стеблі. Потім виготовляють основні білі пелюстки маргаритки. Для цього на другій стрічці з білої бавовняної тканини завдовжки 10—15 см, завширшки 3,5—4 см намічають пелюстки завширшки по 5 мм, краї закручують на поролоновій подушечці, протискують по 2—3 лінії на кожній наміченій пелюстці. Потім прорізають пелюстки вглиб на 3 см. Знизу по краю прошивають всю стрічку. Далі, затягуючи нитку, рівномірно призбирують стрічку пелюсток. Цю другу стрічку пелюсток намотують на першу і підклеюють. Завершують квітку чашечкою з світлозеленого велюру. З тонкої шерстяної тканини вирізають кілька листків і протискують на них жилки на поролоновій подушечці. Із спіднього боку листка за допомогою м'якого, паперу чи тонкої тасьми підклеюють три дротики, променями від " основи листка — дві короткі і одну довгу. Це надає певної конструктивності формі листка і дає можливість прикріпити його до стебла квітки. Виготовляють окремо кілька квіток, листків, 73
а потім складають букет або використовують окремі квіти для прикрас. Одну — Т р и маргаритки з двома-трьома листками можна скомпонувати у невеликий букетик. Схема розміщення квіток та листків відіграє велику роль у композиції. Можна одну квітку (середню) розмістити вище, другу (ліву) — нижче, а третю (праву) — ще нижче. Листки розміщують, наприклад, за такою схемою: один — між другою і третьою квіткою, другий — біля другої квітки з краю букетика. Красивий вигляд мають невеликі букетики маргариток у низьких невеликих вазочках. Для цього виготовляють 9—13 квіток різного кольору (білі, рожеві, червоні) та 5—7 листків і компонують їх у букет. Такі невеликі букети взимку можна розмістити на святковому столі. Клематис (іл. 5.4.). У природі клематиси дуже різноманітні, їх пелюстки, тонкі і неширокі, бувають від темнофіолетового, синього і голубого до різних відтінків рожевого і білого кольорів. Тому матеріал добирають тільки після того, як попередньо визначено колір і форму квіток та листків. Розглянемо складання фіолетової квітки.
Іл. 5.4. Виготовлення клематиса. Вихідні матеріали з розрахунку на одну квітку, один бутон, одну гілку та вісім листків: пелюстки квітки — тонкий оксамит фіолетового кольору, паперова або ткана тасьма таких же відтінків і дріт діаметром 2,4 мм; внутрішні тичивіки — світло-зелений велюр, папір або бавовняна тканина; зовнішні тичинки -/• тонка біла бавовняна тканина; бутон — тонка біла бавовняна тканина; вата і дріт діаметром 2—3 мм; листя — зелений вельвет у рубчик або тиснений велюр, зелена тасьма або папір та дріт діаметром 2,2 мм; стебла — світлокоричнева тасьма або бавовняна тканина, 8 дротинок діаметром 2,2 мм. Розраховують і вирізають пелюстки для квітки, бутона та всієї гілки з листям. Квітку починають складати з внутрішніх, а потім подовжених зовнішніх тичинок. Для цього спочатку виготовляють основне стебло для квітки. Декілька дротинок {3—4 шт.) обмотують світло-коричневого тасьмою або бавовняною тканиною, попередньо нарізавши з неї смужки завширшки 1 —1,5 см. Верхню частину дроту не обмотують, залишають кінчики чистими і загинають. Заздалегідь готують стрічки для тичинок: надрізають по краях вузьку стрічечку з «вітло-зеленого велюру (внутрішні тичинки), а широку стрічку з білої густої бавовняної тканини (зовнішні тичинки) надрізають по одному з країв. На загнутий гачок з дроту нанизують край стрічки для внутрішніх тичинок; для цього її поступово накручують на
стержень стебельця, щоразу проклеюючи, і сушать. Потім накручують край стрічки для зовнішніх тичинок, також проклеюючи, і сушать. Можливий і інший варіант. Спочатку виготовляють весь «букетик» внутрішніх і зовнішніх тичинок, а потім нанизують його на гачок стебельця. Для цього «букетик» тичинок злегка проколюють шилом і крізь дірочку обережно протягують дротяний стержень стебельця із загнутим кінцем. Після закріплення тичинок на стержні стебла, зовнішні тичинки розсувають. Потім вирізають шестикутні зіркоподібні основні пелюстки квітки. Кожну пелюстку підклеюють знизу тоненькими м'якими дротинками, обгорнутими фіолетовою тасьмою. До висихання кожну пелюстку з підклеєним дротом тримають під пресом. Після цього на поролоновій подушечці за допомогою металевого стержня з тонким заокругленим кінцем проводять дві-три борозенки. Потім нанизують пелюстки на стержень з тичинками. Завершуючи квітку, її обгортають чашолистками з вельвету. Далі виготовляють бутон. На стебло, обгорнуте по спіралі тканиною, намотують невелику «шишечку» з вати, обмотують її двома пелюстками, злегка •приклеюють їх і доповнюють усе зеленими чашолистками. Вибравши форму листків клематиса, викроюють їх з підготовленої тканини. Із спіднього боку листків приклеюють попередньо обгорнуті тканиною або папером дротинки. До висихання листки тримають під пресом. Після цього проводять тупим кінцем тонкого металевого стержня борозенки відповідно до форми листка і кріплять листки до гілки. Так виготовляють необхідну для композиції кількість квіток, бутонів та листків. Квітка клематиса — красиве доповнення до ансамблю одягу. Різноманітне забарвлення дає можливість використовувати їх для одягу будьякого поєднання кольорів. Особливо красивий вигляд мають композиції з різнобарвних квітів клематиса в інтер'єрі, і їх можна компонувати в букети і композиції, які заповнюють площину стіни. У природі квіти клематиса — виткі рослинну і цю їх особливість бажано використати у прикрашанні домашнього інтер'єру. 74
Іл. 5.7. Виготовлення гортензії.
Іл. 5.5. Виготовлення садової гвоздики.
Іл. 5.6. Виготовлення польової гвоздики. Гвоздика садова та польова (іл. 5.5. та 5.6.). Виготовлення цих квітів відрізняється від виготовлення інших квітів. Вихідний матеріал з розрахунку на одну квітку, одне стебло та листя садової гвоздики: пелюстки — різнобарвна бавовняна тканина, колір залежить від сорту гвоздики; стебло — світло-зелена тасьма або папір; чашечки квітки — світло-зелена тасьма, велюр або папір; листки — світло-зеле-на тасьма або папір; дріт діаметром 2—3 мм.
75
Стержень з дроту обмотують тасьмою або смужкою паперу. Верхню частину загинають у вигляді гачка і не обмотують. Вирізають з бавовняної тканини пелюстки двох видів: вузькі (5—7 шт.) і широкі (4 шт.). Спочатку нанизують на стержень вузькі пелюстки, потім — широкі. Усі пелюстки нанизують у напрямі руху стрілки годинника, зсуваючи кожну пелюстку трохи вперед порівняно з попередньою. Потім приклеюють світло-зелену тасьму або велюр до чашечки квітки. Коли квітка готова, розсувають усі крайні пелюстки. До стержня кріплять вузькі листки, прикладаючи листок на тонкій дротинці до основного стебла з квіткою, обмотують тасьмою і підклеюють закінчення. Гвоздики мають красивий вигляд у вузьких вазах. Гвоздику польову виготовляють трохи інакше. Для основної квітки потрібна бавовняна малинова або пурпурна тканина. її нарізають на смужки завширшки 4 см, складають спочатку кожну смужку удвоє, вирізають зубчики, а потім її складають так, щоб ширина однієї сторони була 2,5 см, після чого стягують попередньо злегка прошиту смужку і поступово обкручують нею стержень стебла, спочатку закріпивши гачком стрічечку пелюсток. Завершують квітку чашечкою з світло-зеленої тканини. Виготовивши кілька квіток, їх кріплять до основного стебла. Польові гвоздики добре поєднуються з ромашками та волошками, які досить прості у виготовленні. Гортензія (іл. 5.7.). Гортензія складається із суцвіття дрібних квіток. Виготовити її досить просто.
Іл. 5.8. Виготовлення троянди: м — малі пелюстки; в — великі пелюстки. Вихідний матеріал в розрахунку на одну гілку: пелюстки — тонка бавовняна тканина білого, рожевого, голубого кольору; стебло — зелена тасьма або папір, дріт діаметром 1,5 мм; листки — зелена шерстяна тканина або папір, дріт діаметром 1,5 мм. Викроюють 10—15 квіток за шаблоном, кожну нанизують на тонкий стержень з гачком на кінці, збирають усі квітки в пучок і поступово обмотують цей пучок тасьмою. Потім злегка розсувають квітки, утворюючи суцвіття у вигляді півкулі. Листки також виготовляють за шаблоном у кількості 7—10 шт., їх рівномірно закріплюють на стеблі за допомогою тасьми і розсувають угору та вниз. Таких гілок у букеті може бути кілька. Квітка гортензії дуже красива в букетах для великих ваз на підлозі. Троянда (іл. 5.8). Троянди бувають найрізноманітніші, тому спочатку слід визначити форму і колір квітки і залежно від цього підібрати матеріали. Вихідний матеріал з розрахунку на одну квітку, одне стебло, листя: пелюстки квітки -— шовк, креп-жоржет, крепдешин, оксамит або бавовняна тканина; стебло — зелено-бура тасьма або тканина і дріт діаметром 2,5 мм; чашечка квітки — коричнева тасьма або папір; листя — темно-зелений вельвет або шерстяна тканина та дріт, діаметром 2,5 мм. Викроюють за шаблоном 7—10 малих і 5—7 великих пелюсток. Малі
пелюстки заокруглюють з одного боку, а великі — з трьох. Потім складають дрібні пелюстки і нанизують їх на стержень, злегка зсуваючи кожну пелюстку в напрямі руху стрілки годинника. Після цього підклеюють кожну наступну велику пелюстку, трохи зміщуючи їх у тому ж напрямі. Потім підклеюють чашечку квітки. Пелюстки троянди додатково розпрямляють пінцетом. З вельвету або шерстяної тканини вирізають кілька листків, тупим ножем протискують жилки. На зворотному боці кожного листка тонким папером або тасьмою підклеюють дротинки (дві короткі і одну довгу). Довгою кріплять листок до стебла,' а потім усе стебло обкручують тасьмою. Зробивши кілька квіток, бутонів та листків, можна складати різні букети, які будуть гарним доповненням в інтер'єрі. Коксомея (іл. 5.9). Це декоративна рослина складної, начебто гофрованої форми. Виготовити коксомею досить просто. Вихідний матеріал у розрахунку на одну гілку: квітки — темно-бордовий та малиновий оксамит або плюш; стебло — зелено-бура або зелено-червона оксамитова тасьма або тканина; листя — ворсиста шерстяна тканина червоно-крричневого та зелено-бурого кольорів. Викроюють 3—4 великі прямокутні деталі і 5—7 менших. До великих 76
Іл. 5.9. Виготовлення коксомеї. деталей приклеюють по шість дротинок і складають їх, як показано на іл. 5.9. До малих деталей приклеюють по двітри дротинки. Спочатку складають малі площини і тільки по краю складеного суцвіття розташовують великі площини. Збираючи в пучок усі дротинки, досягають вільного драпірування тканини пелюсток. Пучок кінців дротинок обгортають тасьмою, створюючи чашечку квітки. За викройкою виготовляють 7 — 9 листків, бажано різних розмірів. На кожному листку закріплюють по три дротинки (для конструктивної жорсткості) і витискують прожилки тупою стороною ножа. Після цього листя прикріплюють до основного стебла. Коксомея має красивий вигляд без доповнення іншими квітами, як допо• внення можна використовувати тільки сухі трави.
Композиції із сухих квітів, трав, плодів Використовуючи окремі штучні квіти і доповнюючи їх сухими травами, квітами, гілками, можна створити красиві букети, гірлянди і навіть композиції. Для цього сухі квіти, трави, гілки та 77
інше треба правильно підготувати, щоб вони в засушеному вигляді не втратили форми. Не всяке листя і квіти зберігають колір, але й сухі вони мають досить красиве забарвлення. Щоб гілки і квіти не втратили форми, сушити їх слід, повісивши гілки квітами вниз, листя можна попередньо злегка пропрасувати теплою праскою. Красиві композиції із сухих квітів садового та польового безсмертника і трав. Створюють їх так. Добирають кілька видів злакових трав різної конфігурації з пухнастою волоттю або жорстким колосом. Потім добирають різні види безсмертників (польовий безсмертник з дрібними жовто-зеленими квітками у вигляді невеликих суцвіть і садовий безсмертник з одиночними великими квітками різного кольору — від білих, ніжно-рожевих до яскравих насичених оранжових та темно-бордових). Необхідно добре продумати композицію розміщення і поєднання трав та квітів. Можна використати не тільки натуральний колір сухих трав і квітів, а й підфарбувати їх аніліновими барвниками. Це створює необмежену палітру кольорів і дає можливість виготовити найрізноманітніші композиції ,— вертикальні, свічкоподібні прикраси для ваз, підвісні кулі з сухих квітів, гірлянди.
Іл. 5.10. букетів.
Приклади вертикальних
Іл. $.13. Приклади закріплених сухих квітів і плодів.
Іл. 5.11. Виготовлення прикрас із сухих квітів.
кулеподібних
Вертикальні букети (іл. 5.10). Для композиції беруть кілька видів трав з пухнастою волоттю і жорстким колосом, натуральний польовий і садовий безсмертник. Частину польових безсмертників залишають у натуральному, тобто золотистому кольорі, а частину фарбують у яскраво-зелений та малиновий кольори. Як каркас, використовують дерев'яний міцний прут, довжина якого залежить від задуманої довжини композиції. До верхньої частини прута прив'язують пучок трави з пухнастою волоттю. Траву можна залишати натурального кольору або підфарбовану в бажаний колір. Тонким дротом діаметром 1,5 мм траву закріплюють на стержні. Потім навколо стержня прокладають гілочки безсмертника, які також прикріплюють дротом. У такий
Іл. 5.12. Гірлянди із сухих квітів. спосіб прокладають колоски трав. їх можна використати в розпрямленому вигляді або загнути дугою. Вільний кінець закріплюють булавкою з непомітною головкою. В утворені дужки закладають квіти безсмертника. Варіюючи натуральними і підфарбованими квітами, можна створити багато варіантів композицій. Так, зверху вниз
78
нанизують ряди квітів і трав. Нижній ряд закріплюють тонким дротом і прикраса готова. Такі прикраси яскраві, декоративні і довговічні. Кулеподібні прикраси із сухих квітів (іл. 5.11). Для кулеподібних прикрас використовують дрібні і великі квіти безсмертника. Спочатку виготовляють м'яку кулю з відходів будь-якої пряжі, до якої прикріплюють косичку ііїнура для підвішування кулі. Потім з дроту діаметром 3 мм роблять каркас і обмотують його пряжею у вигляді клубка. За допомогою булавок з головками нанизують квіти за задума-ною композицією. Композиція може бути побудована на заповненні самими тільки однорозмірними квітами або різнорозмірними (дрібними і великими) квітами одного кольору у вигляді горизонтальних, вертикальних або діагональних смуг тощо. • Гірлянди із сухих квітів (іл. 5.12). Гірлянди плетуть у вигляді косичок. Вони красиві не тільки із сухих трав, квітів, гілок, а й у поєднанні з невеликими плодами. Красивий; вигляд мають на
кухні підвішені вінки з цибулі або часнику, які, крім функціонального призначення — зберігання, ще й прикрашають інтер'єр. Для гірлянд потрібне сухе листя кукурудзи або осоки, з якого плетуть косичку. В процесі виготовлення косички в неї вплітають сухі квітки безсмертника, трави, плоди цибулі, часнику і навіть маленькі декоративні гарбузики різної форми. Закріплюють плоди дротом (іл. 5.13). Фантазуючи, можна створити найнесподіваніші композиції, які прикрасять ваш дім. Прикраси створюють і з інших матеріалів, наприклад, з бісеру чи пташиного пір'я. Красиві композиції із сріблясто-сірих маленьких пір'їн цесарки та інших птахів. Для таких прикрас важливо підібрати за кольором і розміром пір'їнки, краще використовувати маленькі і не яскраві. Пір'їнки одного розміру збирають у вигляді квітки, закріплюють тонким дротом і до них добирають дві-три довші пір'їнки, які також закріплюють дротом. Ці пір'їнки доповнюють композицію у формі звисаючого листя.
6. ХУДОЖНЄ ВИШИВАННЯ червоними або чорними нитками. Рукав з сорочкою з'єднується широким мережаним кольоровим орнаментом, так званою чернігівською розшивкою. Для Вінниччини характерне багатство технічних методів вишивання. Тут поширена низь, хрестик, стебнівка, верхоплут, вирізування, виколювання, різноманітні кольорові мережки. Вишивка Полісся — проста й чітка за композицією, виконується швом занизування червоною ниткою на білому полотні. Орнамент — геометричний. На Поділлі барвистість вишивки, складність технічних прийомів. Використовується багатоколірна мережка шабак. Колір переважно чорний з вкрапленням червоного, синього, жовтого, зеленого. Вишивка Прикарпаття відзначається великою різноманітністю. Майже кожне село має свою традиційну кольорову гаму, відмінну від інших орнаментику. На Буковині в яскравий геометричний та рослинний орнамент додають бісер, металеві блискітки (лелітки), срібні і золоті нитки, вишивають шовком та шерстю. Усе це робить вишивку неповторно барвистою. Народне вишивання — живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше зав» дання — не розгубити його, а передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Вишивання — один з найдавніших видів декоратйвно-прикладного мистецтва слов'ян. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. З літописних джерел відомо, що слов'яни Придніпров'я пишно декорували свій одяг вишитими узорами. Традиція прикрашання одягу та предметів побуту набула дальшого розвитку в епоху Київської Русі. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колористичним вирішенням — від одноколірного до багатобарвної гами супідрядних один одному відтінків. У своїх роботах народні майстри відбили одвічний потяг людини до краси, зв'язок з рідною природою. Про це свідчать хоч би назви деяких швів: солов'їні очки, зерновий вивід, курячий брід, баранячі роги та ін. Протягом багатьох віків у кожного народу вироблялися певні методи виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто і окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Народні майстри старанно зберігають свої традиції. На Київщині до червоного кольору (до XIX ст.) додавали синій, а пізніше замість синього — чорний. До занизування додавався хрестик, вирізування окремими невеликими вкрапленнями в орнамент, причому вирізування виконували червоними або синіми (чорними) нитками. Орнамент — часто рослинний. На Полтавщині улюблені шви — вирізування, мережки, пряма лічильна гладь, виколювання, виконані білими або сірими нитками на білому полотні. Це досить складна і тонка у виконанні вишивка. Для Чернігівщини характерні білі вишивки, але, щоб підсилити загальну виразність, тут додають прозорі мережки шабак, мережку прутик, виконані
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Матеріали та інструменти Матеріалом для вишивання є основа, на якій вишивають — полотно, замша, шкіра тощо, а також те, чим вишивають, тобто нитки з льону чи конопель, бісер, шерстяна пряжа. Народні майстри і художники вишивають на натуральних тканинах — полотні (часто домашнього виготовлення), маркізеті, крепдешині, батисті та ін. 80
Тип застосовуваної тканини залежить від техніки вишивання. Для лічильної вишивки потрібна тканина з полотняним переплетенням ниток (льняне або бавовняне полотно, маркізет, бортівка), тобто така, на якій зручно лічити нитки. Існує спеціальна вишивальна тканина, у якої нитки основи і утка однакової товщини. Для вишивання хрестиком придатна всяка канва. У продажу є густа канва, на якій можна вишивати зразу виріб, але продається і розріджена. Таку канву потрібно пришити до тканини наметувальними стібками і вишивати одночасно на канві і на тканині. При цьому треба стежити, щоб голка з робочою ниткою точно входила в. отвори канви. Закінчивши вишивати, поперечні й поздовжні нитки канви обережно висмикують. Під час роботи стібки злегка затягують, щоб після видалення ниток канви вишивка лежала щільно на тканині. Найкращими нитками для вишивання є муліне, ірис, гарус. Застосовують шерстяні і синтетичні нитки, а також будь-які інші слабкої крутки і міцного пофарбування. Щоб перевірити, чи линяють вибрані нитки, потрібно на клаптику білої тканини виконати нескладну вишивку (досить сім-вісім стібків), "після чого тканину випрати, і випрасувати. Якщо нитки линяють, навколо вишивки біла тканина злегка пофарбується. ' Муліне бажано зберігати в окремих мотках, а не в косах. Кожний моток муліне розрізають в одному місці і складають у кілька рядів. При такому методі зберігання зручно витягати з мотка будь-яку кількість ниток, а залишок робочої нитки намотують упоперек мотка для дальшого використання. Крім того, добираючи кольорову гаму, окремі мотки зручно розкладати один біля одного і заміняти неприйнятні кольори іншими, чого не можна зробити, зберігаючи нитки в косах. Для вишивання треба мати п'яльці, ножиці, бажано з заокругленими доверху кінцями, набір голок з вушками різної величини та сантиметрову стрічку. Наперсток потрібний в разі вишивання на товстому матеріалі, коли потрібно сильніше натискувати на голку. П'яльці можуть бути круглі і квадратні, пластмасові і дерев'яні. їх використовують для забезпечення натягу тканини. Стібки в цьому випадку лягають рівніше і рисунок не перекошується. Квадратні п'яльці або спе-
81
ціальну раму використовують для складних і великих за розміром вишивок. Раму встановлюють у похилому положенні так, щоб можна було працювати обома руками з лицьового і спіднього боку вишивки. Голки повинні відповідати вишивальній нитці і тканині. Чим тонша тканина, тим тонші мають бути нитка і голка. Голка залишає в тканині прокол, через який проходить робоча нитка. Якщо голка товста, а тканина тонка, то утворюються дірочки, якщо голка набагато тонша, ніж вишивальна нитка, то, проходячи через прокол, робоча нитка часто рватиметься. При будь-якому вишиванні голку слід вколювати між нитками тканини. Перед початком і періодично в процесі роботи руки старанно миють з милом, бо пітні руки забруднюють робочу нитку і тканину. Щоб вишивка не забруднювалась, роботу тримають у спеціальній серветці. Поза під час роботи повинна бути зручною, освітлення достатнє. Якщо додержувати перелічених умов, після закінчення вишивання виріб не потрібно прати. Прасують вишиті вироби тільки з вивороту на товстій м'якій прокладці. У такому випадку вишивка рельєфніше виділяється на тканині.
Перенесення рисунка на тканину Існує кілька способів перенесення рисунка на тканину. Перший, найпростіший і найпоширеніший — за допомогою копіювального паперу. Бажано мати набір кольорового копіювального паперу. Оскільки копіювальний папір бруднить тканину, то для білої тканини краще використати папір жовтого чи зеленого кольору, тобто такий, який не залишає яскравого масного сліду. Копіювальний папір кладуть блискучою поверхнею на тканину, зверху накладають рисунок і прикріплюють до тканини булавками, щоб у процесі роботи рисунок не зсунувся. Контури рисунка акуратно обводять гостро заструганим олівцем, пам'ятаючи, що в процесі вишивання виправити викривлення ліній контура набагато важче. Другий спосіб — наметування. Він дає можливість переносити рисунок на тканини, на які його не можна перенести через копіювальний папір (шовк, шерсть, оксамит тощо). Рисунок пере-
носять на тонкий цигарковий папір, прикріплюють до тканини в потрібному місці і прометують яскравою ниткою по контуру. Потім папір акуратно відривають. Цей спосіб дає пунктирну лінію контуру. Третій спосіб — «припорох». Він більш трудомісткий, але дає змогу переносити рисунок на будь-яку тканину. Цей спосіб позбавлений недоліків двох перших: тканина не брудниться, контур рисунка не викривляється. Рисунок переносять на кальку. Потім беруть товсту тканину, на неї кладуть білий папір, а зверху — кальку з рисунком. Акуратно, по контуру рисунка тонкою голкою проколюють дірочки на однаковій відстані одна від другої. Аркуш паперу з наколотим рисунком накладають на тканину і прикріплюють. Ватяний тампон, щільно обгорнутий тканиною, змочують у розчині зубного порошку в гасі (можна взяти синьку або сажу) і протирають весь рисунок через проколи. Розчин проходить крізь дірочки, залишаючи відбитки по контуру рисунка.
Утворення кута нри перенесенні рисунка, що має вигляд
ориидаемталь ігої смуги
Народне вишивання знає безліч орнаментів, які доречні будуть для прикрашання сучасного житла. Але широке застосування їх стримується тим, що вони, в основному, подаються у вигляді смуги. Однак, за допомогою звичайного прямокутного дзеркала без рамочки з будь-якої смуги можна утворити кут. Для цього орнаментальну смугу кладуть на рівну поверхню. В обраному місці смуги (рисунка) ставлять дзеркало на ребро перпендикулярно до аркуша паперу і обертають його доти, поки нижня його кромка не утворить із зовнішнім краєм рисунка кут в 45°. У цьому положенні рисунок і його дзеркальний відбиток утворять прямий кут, який і зрисовують на іншому аркуші паперу.
Збільшення або зменшення рисунка Часто потрібно змінити (збільшити або зменшити) розмір рисунка. Для
82
цього вихідний (початковий) рисунок розліновують на однакової величини квадрати. При цьому чим вони дрібніші, тим точніше буде збільшення чи зменшення. Потім на чистому аркуші паперу креслять таку саму кількість квадратів, відповідно збільшивши чи зменшивши їх розміри. Після цього з початкового (вихідного) рисунка переносять на нові квадрати всі основні точ' ки, сполучають їх плавними лініями і в такий спосіб одержують збільшену чи зменшену точну копію рисунка. Щоб рисунок не викривився, треба точно викреслювати вихідні і нові квадрати. Види швів •народного вишивання Усі види швів, що застосовуються в українському народному вишиванні, можна поділити на лічильні і по вільному контуру. Лічильні шви виконують на основі лічби ниток тканини. Шви по вільному контуру вишивають по попередньо нанесеному рисунку на тканину. До них належать різноманітні декоративні шви: петельний, тамбурний та їх різновиди — стебловий, полтавська та художня гладь, рішельє. Лічильні шви виконують на попередньо прорідженій (нитки висмикують чи підрізають) або суцільній тканині (полотні). Перші називаються ажурними, другі — глухими швами. До групи ажурних лічильних швів належать мережки, вирізування, сітки, а до глухих — лічильна пряма і коса гладь, хрестики, різноманітні декоративні лічильні шви, занизування, набирання та ін.
Наскрізні лічильні шви Мережки Історія розвитку українського вишивання нагромадила безліч різноманітних мережок. Ажурні візерунки мережок виконують переважно нитками в тон тканини, однак у південних і західних областях республіки застосовують і кольорові нитки, за допомогою яких створюються красиві візерунки на ажурному фоні. Для виконання мережок можна використати катушкові нитки. Для тонких тканин беруть нитки високих розмірів № 60, 80, для грубих — нитки середніх номерів.
Залежно від місцевості той самий вид мережки може мати різні назви. У книжці наведено найпоширеніші. Мережками прикрашали найрізноманітніші вироби. Вони легкі у виконанні, вишукані, надають неповторності і своєрідності костюму. Особливо гарний вигляд мають мережки на жіночих блузках, білизні, дитячому одязі. Серед усього цього розмаїття чітко простежуються основні, так звані прості мережки, на базі яких виконують усі інші. Шириною мережки називається ширина прорідженої смуги тканини. У складних і сполучних мережках шириною вважається уся вишита смуга, включаючи і проріджені доріжки тканини і проміжки суцільної тканини. Простими мережками називають такі, для яких висмикують лише одну смугу тканини і застосовують один технічний метод. Одинарний прутик. Основою мережки є звичайний ручний шов, який застосовують для підшивання рубця. З розвитком народного мистецтва вишивання цей шов видозмінився і перетворився в найпростішу мережку — одинарний прутик. Виконуючи цю мережку, обшивають лише одну сторону прорідженої доріжки тканини, утворюються немовби китички з ниток тканини. За принципом цієї мережки вишивають багато інших, але тільки в два ходи — з обох боків прорідженої смужки тканини — верхнього і нижнього. Для виконання мережки одинарний прутик з тканини висмикують кілька суміжних ниток так, щоб утворилася смужка завширшки 3 — 5 мм. Мережку виконують справа наліво по верхньому краю прорідженої смужки. Найпростіший спосіб закріплення робочої нитки без вузлика полягає в тому, що нитку складають удвоє - і двома складеними разом кінцями протягують у вушко голки, причому на довгому кінці утворюється петелька. Набравши на голку потрібну кількість ниток тканини для одної китички, протягують ЇЇ з робочою ниткою через утворену петлю. Часто виникає потреба вишивати мережку в одну нитку. У цьому випадку для закріплення нитки голку вводять між нитками майбутньої мережки і вколюють її в тканину, відступивши від краю на дві-три нитки. Потім наби-
рають на голку необхідну кількість вільних ниток прорідженої смужки тканини, робочу нитку укладають петлею в напрямі проти руху стрілки годинника, як показано на іл. 6.1., і затягують петлю, притримуючи лівою рукою вільний кінчик нитки. Для міцності на цьому місці роблять другу петлю і зайвий кінчик обрізають. Наступним стібком вводять голку в тканину з вивороту над стягнутими нитками тканини і виводять на лицьовий бік (іл. 6.2, а). Утворюється перша китичка мережки.
Далі, набираючи на голку таку ж кількість ниток, як і для закріплення (іл. 6.2, б), відділяють другу китичку і затягують її. Мережка мав красивий вигляд, якщо стібки однакової довжини з однаковим похилом. Для цього на голку щоразу набирають однакову кількість ниток тканини. Красивий похил стібка буде, якщо голку вколювати на відстані двох ниток від краю смуги і на відстані одної нитки від лівої китички. Під час вишивання голку з робочою ниткою тягнуть угору від себе, а не в бік. Подвійний прутик. Ця мережка є основою для всіх складніших мережок, але часто застосовується і в чистому вигляді — для підшивання краю виробів — серветок, скатертин, рукавів і ін. Мережку подвійний прутик виконують тим же методом, що й попередню. Спочатку виконують мережку одинарний прутик, потім стягують ті самі нитки з протилежного боку — виходять стовпчики, стягнуті з обох боків. Виконуючи мережку, слід враховувати, що нитки основи тканини тонші, ніж нитки утка (крім спеціальних тканин для вишивання), тому, роблячи стовпчики мережки, ниток основи треба відлічувати на одну-дві більше, ніж ниток утка. Наприклад, якщо мережку вишивають по поздовжній стороні тканини і висмикують, скажімо, п'ять ниток, то в стовпчик набирають лише чотири нитки, а якщо упоперек, то п'ять, а висмикують — чотири. Роздвоєний прутик, або черв'ячок. Ця мережка — видозмінений подвійний прутик. Нижній край мережки виконують так само, як і в одинарному прутику, але при цьому кількість відокремлюваних ниток для стовпчика має бути обов'язково парна. Оформляючи верхній ряд мережки, в кожний стовпчик стягують половину ниток двох сусідніх стовпчиків (іл. 6.3), немовби розділяючи кожен стовпчик навпіл. Роздвоєний прутик застосовують у вузьких мережках. Снопик і жучок з центральною ниткою. Цю мережку виконують зліва направо по готовій мережці подвійний прутик завширшки 1 см або більше. За допомогою робочої нитки з'єднують стовпчики в пучок по два або три разом по центру мережки. Якщо об'єднують по два і чотири стовпчики, мережку називають снопик, а якщо — три стовпчики, то жучок.
Іл. 6.5. Виконання мережки жучок без центральної нитки.
Іл. 6.7. Мережки на основі козлика: сіточка (зверху) та широка білизняна мережка (знизу). Іл. 6.3. Виконання мережки черв'ячок.
Іл. 6.4. Виконання мережки з центральною ниткою.
жучок
Для виконання мережки закріплюють нитку на двох (трьох) перших стовпчиках зліва і стягують їх у центрі. Робочою ниткою роблять петлю проти руху стрілки годинника, вводять голку під робочу нитку та два (три) стовпчики в петлю і затягують її (іл. 6.4). Затягуючи петлю, треба стежити, щоб центральна нитка не провисала. Для цього петлю затягують спочатку проти напряму вишивки, а перед самим вузлом різко змінюють напрям. У снопики можна об'єднувати будь-яку кількість стовпчиків. Цей метод застосовують у складних мережках. Снопик і жучок без центральної нитки. Цю мережку також виконують по готовій мережці подвійний прутик завширшки не менш як 0,8—1 см. Стовпчики стягують у пучки, ховаючи центральну нитку в обробленій стороні мережки (іл. 6.5).
84
Іл. 6.6. Виконання мережки зверху (а) і знизу (б).
козлик
Красива кругла петля утворюється, якщо об'єднувати по три стовпчики на основі шва вперед голку. Цей шов виконується наметуванням, тобто набирають на голку потрібну кількість ниток (залежно від вибраного узору), пропускаючи кілька ниток, і прошивають швом уперед голку стовпчики: два перших — під голку, третій — на голку; утворюють робочою ниткою петлю проти руху стрілки годинника і, набравши на голку зразу три стовпчики, вводять голку в петлю і стягують її. Далі робочою ниткою обкручують ніжку третього стовпчика жучка справа наліво, пропускають на виворіт між третім і четвертим стовпчиками і знову на лицьовий бік у точці виходу похилого стібка простого стовпчика. Потім знову рухом справа наліво обкручують
четвертий стовпчик до середини. Тепер робоча нитка знаходиться зліва від наступних трьох стовпчиків, які стягують разом. Козлик. Ця мережка є іншою комбінацією парного з'єднання стовпчиків. Робочою ниткою роблять одночасно два ряди петель. Стовпчики зв'язують по два разом приблизно на 1/3 висоти то зверху, то знизу. При цьому до вже стягнутого стовпчика приєднують щоразу тільки один новий так, щоб кожний стовпчик був з'єднаний з двома суміжніми. Якщо об'єднують два стовпчики зверху, то робоча нитка робить петлю зверху вниз проти руху стрілки годинника (іл. 6.6, а). Голку вводять в утворену петлю справа наліво, підхоплюючи одночасно стягнуту стовпчики і робочу нитку. З'єднуючи стовпчики знизу, петлю утворюють знизу вгору в напрямі руху стрілки годинника (іл. 6.6Т б). Затягуючи петлю, робочу нитку треба тягнути вправо впродовж мережки. У цьому випадку виходить красива петелька, і перехід робочої нитки від одного кроку до другого знаходиться на вивороті мережки. Виконавши мережку козлик завширшки 2—3 см в два- ряди, можна одержати новий вид — сіточку або широку білизняну мережку (іл. 6.7). Для сіточки, вишиваючи другий ряд козлика, розділяють стовпчики мережки, об'єднані першим рядом козлика. У широкій білизняній мережці рядами козлика об'єднані одні й ті самі стовпчики. Переплетені мережки. Ця мережка характерна для західних областей
85
Іл. 6.9. Зразок одинарної (зверху) і подвійної переплетеної мережки.
Іл. 6.8. Схема виконання переплетеної мережки. України. Щоб виконати її, вільні нитки тканини стягують у тонкі стовпчики з трьох-чотирьох ниток, утворюючи мережку подвійний прутик. Потім закріплюють товсту кручену нитку справа на середині мережки і схрещують по два стовпчики (іл. 6.8, а). Для цього на голку набирають два сусідніх стовпчики і рухом голки на себе знизу вгору другий стовпчик вивертають за перший (іл. 6.8, б). Нитку протягують. Щоб мати подвійну переплетену мережку, замість двох сусідніх стовпчиків переплітають чотири, причому попарно переплітають перший стовпчик з третім, а другий — з четвертим (іл. 6.8, в). Спочатку набирають на голку перший і третій стовпчики, а другий залишається під голкою. Попереднім способом переплітають стовпчики. Потім, відтягнувши протягнуту нитку проти руху вишивки, підхоплюють на голку другий і четвертий стовпчики і тим же рухом переплітають і цю пару. Протягують нитку, таким чином одержують складне красиве переплетення з чотирьох стовпчиків (іл. 6.9).
86
Іл. 6.10. Схема виконання мережки квадратиками. Мережка з квадратиків. Ця мережка утворюється в результаті виконання- особливим методом одинарного прутика. Проріджують тканину квадратами, тобто висмикують доріжки через однакові відстані по нитках утка, а потім такі ж доріжки по нитках основи. У такий спосіб утворюються квадратики суцільної тканини між висмиканими смугами. Після проріджування тканини в центрі кожного квадрата з суцільної тканини проколюють дірочку (іл. 6.10). Потім стягують нитки прорідженої тканини в прості стовпчики, але закріплюють робочу нитку не як звичайно, а щоразу пропускаючи її
крізь проколоту дірочку. Пропустивши робочу нитку крізь дірочку з лицьового боку навиворіт, протягують її до наступного стовпчика, відділяючи потрібну кількість ниток основи для мережки. Наступним рухом робочої нитки обкручують окремий стовпчик, затягуючи його, і по лицьовому боці тканини пропускають її в дірочку в центрі квадратика. Так обшивають верхню сторону квадратика. Дійшовши до кута, тканину повертають так, щоб ліва вертикальна сторона квадратика стала верхньою горизонтальною і продовжують виконувати на ній стовпчики. На третій стороні квадратика набирають у стовпчик ті самі нитки, що й на першій стороні, аналогічно одні й ті самі нитки утворюють стовпчики четвертої і другої сторони квадратика. Отже, нитки протилежних сторін квадратика утворюють однакові стовпчики мережки. Після виконання останнього стовпчика голку з робочою ниткою виводять через центр квадратика на виворіт і кількома маленькими стібками, не виходячи на лицьовий бік, закріплюють робочу нитку під стібками і обрізають. Наступні квадратики обробляють аналогічним способом, щоразу закріплюючи нитку на початку роботи і в кінці.
Іл. 6.11. Мережка через чисницю з настилом і прутиком.
У готовому вигляді мережка з квадратиків, виконана нитками в тон тканини, дає легкий узор. Для виконанІл. 6.12. Мережка через чисницю ня цієї мережки краще брати м'які, з настилом без прутика. слабкої крутки нитки (муліне, нитки витягнуті з тканини). Складні і складені мережки — це між елементами рисунка наявні немережки, для виконання яких застосообкручені стовпчики, а в другій ривують кілька технічних прийомів і в сунок настільки щільний, що необі$руяких об'єднано кілька видів мережок. чених стовпчиків немає. Мережка з настилом. Ці мережки У всіх мережках через чисницю дуже різноманітні і залежно від харакз настилом рисунок узору виконується теру рисунка, техніки виконання і колоодночасно з виконанням одинарного ристичного вирішення мають різні прутика на залишених смугах тканини, назви: мережки через чисницю з настипослідовно з ряду в ряд. Кожний лом та з прутиком і через чисницю з наряд починають вишивати з правого , етилом без прутика, мережка по сітці, краю мережки. Дійшовши по рисунку шабак. Чисницею називають поздовжні до лівого краю, нитку закріплюють нитки тканини, залишені між проі наступний ряд починають знову рідженими смугами мережок. Наз правого краю. стил — це проштопування: на голку У всіх цих мережках настил виконабирають один стовпчик, другий пронують двома прийомами. Перший — пускають, а в наступному ряду, навпаштопальним швом, тобто під час робоки, перший стовпчик пропускають, > чого ходу голки, один стовпчик набидругий набирають. рають на голку, другий — під голку. Мережки через чисницю з настилом Під час зворотнього руху стовпчик, і з прутиком і через чисницю з настилом який був на голці, буде під голкою і набез прутика різняться між собою лише впаки (іл. 6.13, а). Кожний новий ряд рисунком (іл. 6.11 та 6.12). У першій настилу притискають до попереднього,
І
2(11 X
Іл. 6.15. Схема виконання мережки шабак.
Іл. 6.13. Схема виконання мережки з настиланням штопальним швом (а) і прикріпленням (б). внаслідок чого утворюється щільна ребриста поверхня. Другий прийом — прикріплення: на стовпчики вільно накладають робочу нитку, яку зворотним ходом голки прикріплюють до стовпчиків (іл. 6.13, б). Мережка з настилом без прутика, виконана яскравими контрастними нитками, називається шабак. Край майбутньої мережки попередньо обшивають по висоті так званими качалочками. Качалочка —*• це стовпчик з паралельних стібків, виконаних через одну нитку тканини. Ширина — З— 5 ниток. Потім нитки, закріплені качалочкою, підрізають і витягають
на 2—3 см. Настил виконують нитками різного кольору (іл. 6.14). Сходинки настилу в цій мережці вибирають довільно. Усі переходи робочої нитки ховають у настил. В міру виконання узора додатково підрізають і витягають нитки. Виконуючи всі операції послідовно, вишивають орнаментальну смугу (іл. 6.15). Стовпчик. Ця мережка — улюблене доповнення до орнаменту, вишитого іншими техніками. У народних вишивках стовпчик виконують нитками в тон тканини або нитками червоного кольору. Для викона ння мережки з тканини висмикують нитки в такій послідовності: три нитки висмикнути, дві залишити, три-чотири висмикнути, дві залишити і знову три висмикнути., Ширина мережки залежить від товщини ниток тканини. Звичайно вишивальниця може змінювати співвідношення між висмикнутими і залишеними нитками залежно від поставленої мети. Спочатку обшивають нижній край мережки одинарним прутиком (ряд а на іл. 6.16, а), захоплюючи в стовпчик стільки ниток, скільки висмикнуто, тобто три. Закріплюють нитку справа на ряді б і виконують китичку на двох перших стовпчиках (точки 1—2). Од-
їІ