Історія християнства в Україні

Володимир Чос ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ “Блискавиця” Сміла 2007 Відг уки приймаються автором за електронною адре...

Author: Чос В.

219 downloads 405 Views 992KB Size Report

This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form

DOWNLOAD PDF

Володимир Чос

ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ

“Блискавиця” Сміла 2007

Відг уки приймаються автором за електронною адресою: [email protected] el. net Світ лій пам'ят і сест ри Тет яни. ВСТУП Кожна віруюча людина знає, що весь св іт, тобто: Всесв іт, Землю, все, що на Земл і; у воді, в пов ітрі, п ід землею, а т акож людей ство рив Бо г. Людина – це улюблене творіння Боже. Перш і люди Адам і Єв а мали дуж е т існий зв'язок із Творцем. Люди жили в красивому Едемсько м у саду, сл авили Бога, виконували Його волю... Так було до тих п ір, поки за непо сл ух їх вигнали з Раю. Адже не сл ухатися Бога – гріх. Люди розмножилися й розселилися по всій планет і. Їм доводило ся жити в тяжки х кл ім атични х умовах, важко працювати, хворіти... Та Мило сердний Бог не м іг залишити Св ій народ напризволяще. Через вибрани х Ним пророків Бог вказ ував л юдям, я к їм сл ід жити, щоб бут и г ідними Його ласки. З давн іх давен свят і пророки сповіщали, що на землю прийде Спаситель Христос, Який врят ує всіх в іруючи х у Бога людей. І от в І удейсь ком у м іст і Віфлеєм Діва Марія народила в ід Святого Духа Сина Ісуса. Почався новий відл ік часу, нова ера в історії л юдства. Згодо м, нав іть історичн і події стали поділяти на т і, що відбувалися до Р іздв а (Наро дження) Христового і на т і, що після. Коли Ісусу було тридцять років, Він прийняв хрещення в Йордан і. “І стало ся, як хрестили сь усі люди, і як Ісус, охрестившись, молився, ро зкрилося небо, і Дух Святий злин ув на нього в тілесном у вигляді, я к го луб, і голос із неба почувся, що мовив: “Ти Син Мій Ул юбл ений, що Я впо до бав тебе!” (Л уки 3.21,22). Так стало зрозум іло , що Ісус і є Христо с – Спаситель св іт у.

PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Ісус Хри стос взяв Собі дванадцять учн ів (апостолів) і разом з ними про тяго м трьох років н авчав народ, як треба жити, щоб удосто їтися Царства Небесного і Вічно го життя. Багато простих людей пов іри ли Христ у і стали Його послідовниками. Слава Богу! Ал е можновладц і, державн а ел іта, вирішили вбити Ісуса, бо не по бажали прийняти Його вчення. Адже, то були слова істини і з дорово го гл узд у, як і закликали в ідмовитися від користолюбства, спонукали любити ближнього. Звичайно, Ісус м іг уникн ути смерт і, але Йом у треба було повніст ю вико нати Свою м ісію – врят увати людей в ід їхн іх гріхів. Ісуса ст ратили, ро зіп 'явши на хрест і. Це бул а Божа жертва за людські гріхи. “Так бо Бо г по любив св іт, що дав Сина Свого Однородженного, щоб кожний, хто в ір ує в Нього , не загинув, а мав в ічне життя” (Івана 3.16). Так Бог до вів “Сво ю любов до нас тим, що Христос умер за н ас, коли ми були щ е гр ішниками” (Римлян 5.8). Таким чи ном, Христос узяв на Себе наш і про вини і Святою Своєю Кров'ю омив наш і гріхи. На трет ій день Христос, як і обіцяв, воскрес! Він з устрічався із Сво їми учнями, розмовляв із ними. Ісус наказав, щоб учн і по всій земл і по ширили Його вчення. А пот ім Він прийде, щоб судити св іт. І “хто ув ір ує й о хреститься, – буде спасенн ий, а хто не вв ір ує – зас уджений буде” ( Марка 16.16). “Тож ідіть, і н авчіть в сі народи, хрестя чи їх в Ім 'я Отця, і Син а, і Святого Духа, навчаючи їх з берігати все т е, що Я вам запо вів” (Матв ія 28.19,20). Сказ авши це, Христос возн ісся на небо. Апостоли ж, сповнившись Свято го Духа, ст али пропо відувати Слово Боже по всьому св іт у. Вж е п ісл я першої проповіді апостола Петра, ув ір увало і о хрестилося майже три тисячі чоловік! Іо ахім Л ангхамер у книз і “Що буде з цим св ітом ?..” пише: “Переможна зв істка про Роз іп 'ятого і Воскреслого швидко охопила серця тисяч л юдей в Єрусалим і, І удеї, Сам арії. Не мин уло й сто років, як Євангел іє н аповнило всю Римську імп ерію. Півн ічна Африка, Мал а Аз ія, Персія, Си рія, Єгипет були на протяз і століть християн ськими країн ами. Весь тодішн ій св іт б ув наповнений вченням про Христа”. А я к же ми ? На жаль, не б уло тоді в ідеокамер, щоб абсолютно точно зафіксувати, як на Українсь ку земл ю в перше прийшло христи янство і як во но розвивалося. Та покладаючись на порядн ість істориків, п ідсумов уючи стародавн і перекази й л іт описи, можна сказати наст упне... АПОСТО Л АНДРІЙ В середин і I ст. святий апостол Андрій проповідував Ім'я Спасител я в Скиф ії, зокрема, у м іст і Херсонес (неподал ік нин ішнього Севастопо ля). Скифія – це держава, яка знаходил ася в Крим у і по всьом у побережж і Чо рно го моря. Існув ала з VII ст. до н.е. по III ст. н.е. Пропов ідував апостол не один, а із св оїми учнями. У Херсонесі в ін ство рив кіль ка церковних громад і висвятив для них кіль кох єпи ско п ів: Василя, Єфрема, Кап ітолія та інши х. Потім проповідники сіли в човен і попливли угору по Дн іпр у. По бережжя Дн іпра тоді вже як б уло заселен е людьми, тож напевно, апо сто л Андрій проповід ув ав і їм. Ал е чи багато народу могло почут и йо го? Та все ж зерно Слова Божого потрапило в душ і л юдей. І я впевнений, що тоді серед наши х пращ урів і з 'явилися перш і християни. Слава Бог у!

2


Це п ідтвердж ують і археологічн і розкопки. Так у 1996 роц і в Черкасах було знайдено християнсь ке поховання, вік яком у близь ко дво х тисяч років. Прибувши на м ісце де зараз Ки їв, проповідники встановили на Печер ській горі дерев 'яний хрест, і апостол Андрій сказав пророчі сло ва, що там буде м істо велике і Бог підн ім е багато церков, до яких з усіх країв ст ікатим уться люди... Ко ли апостол проповідував, до нього, спираючись на ц іпок, п ідійшо в м ісцевий князь. Він хот ів розпитати, що це за люди, що зібрали біля себе ст ільки народу. Але в князя т ак силь но боліл а нога, що він хоч і був м іцно ї стат ури, лише сичав в ід болю. – Твою ног у ворог-печен іг проколов? – запитав Ан дрій. – Так, а ти звідки знаєш ?! – простогнав князь. Святий апостол тоді мовив: – Стань рівно, Син Божий Ісус Христос зціл ює тебе! – і п ро в ів правицею по нозі князя. І в ідраз у заж ила у того рана і в ін став зовсім здо ро вим! – Ти Бог зцілит ель ! – став на коліна перед апостолом князь. – То не я зц ілив т ебе, – скромно в ідп овів Ан дрій, – а Господь наш Ісус Христос! Ще тиждень пробув святий апостол серед ти х л юдей. Благовістив їм, зц іл ював усіляк у хворобу. А пот ім вирушив дал і. Та в основній сво їй масі слов'янські народи ще бл укали в п ітьм і язичества. Тож навіть страшно уявит и, як важко було першим нашим хри стиянам серед того дикунства. ЛИБІДЬ Нещодавно з'явилася досить ц ікава в ерсія про Либідь. Ж урнал іст Олексій Зотиков вичитав в одном у з древн іх л ітописів, що якийсь го тський князь викрав для себе “ж ін ку-лебідь”, я ка була сестрою трьо х сло в'янськи х княз ів (само собою приходить на думк у, що мова йде про Кия, Щека і Хорива та їх сестру Либід ь). Напевно, це було не проти во лі дів чини, бо брати не вислали погоню. Готський князь одружився з нею. А так, як в ін б ув хри стиянино м, то напевно, прийняла хрещення і наречена. Про вірогідн ість версії можна подискут увати, ал е о риг інальн ість ї ї незаперечна. КРИМ В наст упн і століт тя багато християнсь ки х громад виникло на п івдн і нин ішньо ї України. В Крим у бул а єпархія Сурозька. Т уди п ри їз дили п апи римські: Климент у кінц і I ст. і Мартин у середин і VII ст. КИРИ ЛО І МЕФ ОДІЙ У IХ ст. на західно україн ські земл і х ристиянство поширювало ся з Велико ї Морав ії (нин і Чехія), де проповідув али рідн і брати Кирило і Мефо дій. Кирило (Костянтин) (бл. 827 – 869) і Мефодій (бл. 825 – 885) наро дилися в Болгарії, в сім 'ї воєначальника. Ви хов ув алися при дво р і в ізант ійсь кого імператора. Там отримали хорошу осв іт у, а головне – стали палкими християн ами. Брати вирішили присвятити своє життя Господу. Вони прийняли мо нашество і у 858 роц і п ішли проповідув ати Слово Боже. Сперш у

3


про по відували хозарам. Поблиз у жили слов'яни, тож брати проповідували і їм. Потім Кирило і Мефодій перебралися до Моравського княз івства. Там уже були християни, т ільки богослуж іння велося мо во ю латинською, том у що християн ст во туди принесли католицькі м ісіо н ери з Півн ічно ї Герман ії. Кирил о і Мефодій запропонув али вести церко вн у сл ужбу на ближчій людя м слов'янсь кій мов і. Для цьо го ство рили слов'янський ал фав іт і азб уку, перекл али Євангел іє, Діяння святих Апостолів та інш і богослужбові книги на мов у македонськи х сло в'ян. Тобто мову, зроз ум іл у в той час майже всім слов'янам. Ал е католицьке духовен ство поставилося вороже до ін іц іативи брат ів. Почалися з аборони, гоніння, завдали братам і т іл есни х м ук... Та во ни були непохитн і. Апостол Павло казав: “Але в церкв і волію п 'ять сл ів зро зум іли х сказати, щоб і інши х н астав ити, ан іж десять ти сяч сл ів чужо ю мо во ю” (1 Кор. 14.19). Керуючись ц ими словами, Кирило і Мефо дій про до вж ували свою діяльн ість. У 869 роц і Кирило помер, а Мефодій продовжив розпочат у справ у. В 874 ро ц і в ін їз див у Рим. Йом у вдал о ся переконати понтифіка, і то й до зво лив вести церковн у сл уж бу н а сл о в'янській мов і. Прав да з умово ю, що спо чатку Євангел іє сл ід чит ати таки по-латинські, а вже пот ім можна по вто рити по -слов'янські. У 871 році Мефодій хрестив чесь кого князя Боривоя і вв ів у Чехі ї сло в'янське богосл уж іння. Константинопольський патріарх Фотій виявляв до ньо го виключн у уваг у. Помер Мефодій у 885 роц і. Справ у перекладу духовно ї л ітерат ури н а сло в'янськ у мов у і поширення її м іж слов'ян ськими народами, про до вжили його учн і Климент, Наум, Ангел арій... Та почалися гоніння і во ни змушен і були перебрати ся до Болгарії. Православна церква шан ує просв ітит ел ів Кирила і Мефодія, я к святих і рівноапостольних. АСКОЛЬД І ДІР Офіц ійна історія говорить, що у друг ій половині IХ ст. над п івн ічними слов'янами стали пан уват и варяги. Їхн іми князями б ули Рюрик, Синеус, Трувор. Існ ує версія, що від їхн іх ім ен і виникл а назва “Р усь”, що означає “глава, початок, перший”. Двоє Рюрикових дружинни ків Аскольд і Дір випросили дозволу п іти, разо м із сво їми товаришами та сім 'ями, в Константинополь. Напевно для то го , щоб найнятися на сл уж бу. Дорогою вони оволоділи Ки єво м – невеличким тоді м істом і ст али т ам княжити. Легкий усп іх додав само впевненості і вони вирішили на Віз ант ію п іти в ійною. Аскольд і Дір з ібрали в ійсь ко і у 866 році, п іднявши в іт рила на дво х со тнях лодій, вирушили в похід. Вони нападали й сп устош ували прибережн і Візант ій ські посел ення і так допливли до само го Ко нстантинополя. Столиця здригнул ася в ід н ебезпеки. В ус іх церкв ах во зно силися молитви про захист в ід ли ха. У славн ій церкв і Вл ахерн ській збер ігал ася риза Богородиц і. Вже в ідомий нам патріарх Фот ій, п ісл я всен ічно ї сл уж би, з в ідпов ідною шаною, під сп ів п ів чі, вин іс риз у н а берег моря і оп устив у воду. І т ут досі спокійне море заш ум іло, захвил ювалося... Почався шторм. Страшн і хвил і розкидали, розтрощили, знищили майже всю ескадру без божних русин ів. Аскольд і Дір з великими труднощами змогли врят уват ися і поверн ули ся в Ки їв.

4


Ця подія прим уси ла їх серйозно задуматися про сил у в іри Хри сто во ї. Мо жливо , чули когось із проповідників... Так чи інакше, ал е Аскольд і Дір прийняли хрещення! Аскольд почав здій снювати широ ке запро вадження хри стиянства. Ал е синові Рюри ка Олегов і дуже не сподобалося, що якісь др ужинники стали управляти в Києв і, н іби вони були сини княж і. То м у в ін п ідст упно вбив Аско льда і Діра, чим приз упинив поширення хри стиянства. На берез і Дн іпра, де було вбито Аскольда, вдячн і кияни насип али йо му високу могил у. І хоч Олег кіль ка раз ів н аказ ув ав зрівняти її з землею, вона, стараннями перших наших христи ян, поставала знов і зно в. КНЯЗЮВАННЯ ОЛЕГА Олегові Ки їв дуже сподобався. А чого ж: кл імат пом ірний, у Дн іпр і по вно риби, в г усти х л ісах багато зв іра... Та й місц е зручне – “центр Євро пи”, як ми зараз полюбляємо говорити. Тож Олег облашт ував сто лицю в Києв і, і Р усь стала називати ся Ки ївсь кою. У 907 роц і Ол ег п ішов на Віз ант ію. Його війська зав давали в ізант ійцям дуже вели ко ї шкоди. Щоб з упинити страшне кровопролиття, Віз ант ійсь кий імператор умовив Олега п ідписати мирний договір. Дого вір був виг ідним. Він гарант ував мир, сп івробітництво і широку торг івл ю. Коли договір п ідписали, Віз ант ійський єпископ узяв Євангел іє і ст ав ро зпо відати русинам п ро суть хри сти янського вчення, про чудеса, які діють ся Іменем Христовим... Зокрема, розповів і п ро трьох отроків, які за в ір у були вкин ут і до палаючо ї печі і, як Бог зберіг їх неушкодженими (Дани їл 3). Сл ухач і сказали: “Покл ади оцю книг у у вогонь! Чи збереже і її Го сподь, як ти х отроків ?!” Що бул о діяти ? Єпископ зробив, як йо го про сили... І вогонь не пошко див Святе Письмо!!! Ця подія дуже вплин ул а на р усин ів. І багато хто з них ув ірув али й охрестили ся. Слава Бог у! Віз ант ійсь кі царі і п атріархи прагн ули аби кількість хри стиян у нас збільш ув алася, а том у присил ал и багатьох священників, які про по відували й хрестили народ. У т і часи Ки їв ська Р усь вважалася ш іст десятим архієпископством у списку Віз ант ійськи х єпархій. Дал і на Ки їв ську Р усь з християн ськи х країн при ходило багато купц ів, мандр івників, м ісіонерів і поширювали істинн у в іру. КНЯЗЮВАННЯ ІГО РЯ Після Ол ега княжити став його брат Ігор. При ньому володінн я Ки їв сько ї Р усі розширилися до Кавказ у і Крим у. В трактат і Ігоря з греками згадується “Р усь християн ська” і “Р усь поганська”. А тако ж є згадка про церкв у св. Ілл і (перша половина IX ст.), яка стояла в Ки єв і н а По до лі. Багато християн було на княжом у дворі та серед бояр. КНЯГИНЯ ОЛЬГА Після Ігоря княжити стал а його ж інка Ольга, бо син Святослав був ще неповнолітн ім. На в ідм ін у в ід сво їх попередників, княгиня Ольга н е вела зовнішн іх в ійн. Ї ї ен ерг ія і талант адм ін істратора яскраво про явились в активн ій дипло мат ії – як назовні, так і в середин і країни. За 20 ро ків мирного управл іння вона перетворила величезн у територію, на якій ран іше не раз ви бухали повстання проти центрально ї вл ади, н а ц іл існ у, добре впорядкован у держав у. Ал е коли княгин і б уло за шістдесят років, вона всерйоз задумал ася про ско роплинність людського життя, суєтн ість земного величчя, про 5


сенс буття... У IХ ст. християн ство вже б уло в головних наши х м іст ах. У 860- х роках вислан і на Р усь грецькі священики о хрестил и багато народу. Тож Ольга мала можливість бачити урочист і хри стиянськ і бо го служ іння, могла чути євангель ські проповіді, сп ілкувати ся з в ір уючими людьми... У 955 роц і кн. Ольга охрестилася. Існує версія, що хрещення во на приймала у Візант ії і що сам імператор Костянтин був її хрещеним батько м. Але точни х п ідтверджень ць ому н емає і більш в ірог ідно , що в ідбуло сь це у Києв і. При хрещенн і в она отримала ім 'я Олен а. Княгиня дала пот ужний імп ульс християн із ац ії України, побудув ала ц еркв у свято го Миколи на могилі князя- христи янина Аскольда і, ймов ірно , деяк і інш і ц еркви. Привертає уваг у християн ський обряд, принесений княгинею Ольго ю в Ки їв. Цей слов’янсь кий обряд святих Кирила і Мефодія суттєво р ізнився і в ід греко-в ізант ійсь кого, і в ід латин ського. Від латин сько го в ідр ізнявся слов’янсь ко-русь кою літ ург ійною мовою, від в ізант ійсь ко го – єдн істю з Римом та перекладом літ ург ійного богосл уж іння святого Петра. У зв’язк у з цим папа Іван VIII, який був особисто знайомий зі святим Мефо дієм, у 972 роц і визнав, що Русь є хри стиянською і має св ій окремий о бряд. Хоча формально слов’янське християнство під тиском н імц ів б уло скасо ване п ісля см ерт і святого Мефодія у 884 роц і, все ж таки во но існ ув ало до кінця XI ст. за ти хим дозволом Риму. В Україн і во но збер ігалося довше. В княжом у терем і Ольги знайшлося м ісц е дл я християн сько го священика Григорія, який б ув її духовним наставником, читав їй сло в'янське Євангел іє. У Ки єв і на Воздихальниц і був тоді християнсь кий цвинтар. Християнином був і Черн іг івський князь Оскол, який хо т ів по буд ув ати в Черн ігов і храм. Ольга просила охреститися і свого сина Святослава, але той не по го джув ався, бо був через м іру захоплений в ійсь ковими справами. А о т йо го сини (м іж якими був і Володимир) виростали при бабц і і з дитячи х л іт мали уяв у про Слово Боже. Померла Ольга у 969 роц і. Зг ідн о заповіт у її поховали за хри стиянським звичаєм в одн ій з побудовани х нею Ки ївськи х ц ерко в. Пізн іше її он ук, князь Володимир, перен іс остан ки княгин і до Десятинно ї церкви Богородиц і. Сама ж княгиня Оль га прил учена до лику святи х. КНЯЗЮВАННЯ СВЯТОСЛАВА Святослав княжив 28 ро ків. І хоч сам в ін був нев іруючим, але я к хто хо т ів хреститися, то не забороняв і зла в іруючим не чинив. Святослав поділив Р усь ку земл ю на окрем і рег іони, які в іддав сво їм синам. Після його смерті брати стали в оювати м іж собою, бо кожен хо тів захо пити част ку іншого. Володимир мав більш і з дібност і полководця, то ж став єдиновладним правителем Ки їв ської Р усі. Ф ЕОДОР ТА ІОАНН Так що християни в ті часи були серед наших людей. Але бул и во ни, немо в діаманти серед бр уду, том у що більш ість народу залишалися язичниками. У 983 роц і князь Володимир ходив в ійною на галичан і литовц ів. По хід був вдалий, тож по верн увшись, воїни, за поганським звичаєм, забажали принести кривав у жертв у язичеським богам. Бояри і старійшини по радили кин ути жереб, щоб визначити, кого віддати ідолам. Жереб 6


вказав на сина одного християнина (родом з варяг ів). І прийшли по сланц і, щоб забрати хлопця. А в іруючий чоловік зачинився в хат і і сказав: “Не боги то у вас, а дерево! Сьогодні є, а завтра згнило . Не їдять, не п 'ють, а зроблен і руками з дерева, сокирою й ножем. А Бог один, Йо му сл уж ать і поклоняються греки, Він ст ворив небо, і землю, і чолов іка, і зо рі, і сонце, і м ісяць, і дав життя на земл і, а ц і боги, що зробили? Сам і зро блен і! Не дам сина свого бісам!” Взагал і-то кияни терпимо ставилися до християнств а, але в то й мо мент їхн ій роз ум одурманився. Схопивши мечі, вони розтрощили все на по дв ір'ї і стали ломитися в хат у. Батько притис до себе сина і виг укн ув: “Якщо ваші ідоли справд і бо ги, то нехай сам і прий дуть і вирв уть сина з моїх обійм ів ! А ви нав іщо їм сл ужите?..” В цей час озв іріл і душог уби вивалили двері і вбил и невинних людей. Історик Ніколай Карамз ін назвав їх “п ершими і о станн іми м учениками християн ства в язичеськом у Ки єв і”. Православна церква вважає їх святими і шан ує п ід ім енами Феодор та Іоанн. ХРЕЩ ЕННЯ ВОЛО ДИМИРА Взагал і, перша половина Володимирового князювання б ула дуж е кривавою. І м усило пройти багато років, поки проміння істинного світл а о світило і його . А було це так… Як вже говорилося, Русь у той час переважно була язичесько ю, по ганською. Але у нас язичество не було на таком у рівн і, я к у древн іх Єгипт і, Грец ії, Рим і... Язичество на Р усі являло собою хаотичне нагро мадження так звани х бог ів, які не мали чітко ї ієрархії і у сво їх значеннях часто суп еречили один одному. Тобто, слов'янське язичество було швидше забобоном, а не рел іг ією. При княз і Володимирі Ки їв ська Р усь я вляла собою міцн у, серйо зн у держав у. З різни х країн сюди прибув али посли. Іноземц і ( іудеї, м усул ьмани, н імц і, в ізант ійц і...) звертали ув аг у князя н а осоружн ість язичества і кожен запрош ував зверн ути ся до їхньо ї в іри. Володимир і сам ро зум ів, що язичество – явище ненормальне, а тому уважно висл ухов ув ав ус іх. Особливо йом у сподобалася проповідь грецького філосо фахри стиянина. Вони довго розмовляли, філософ ознайомив князя із зм істо м Б ібл ії, із суттю христи янства... В кінц і проповідни к діст ав іко н у “Страшний С уд” і вказ ав на зображ ених праворуч п раведників, які радісно прям ують у Р ай, і н а намальованих л іворуч грішників, що йдуть на м уки до Пекл а... Володимир подивився, з іт хн ув тяжко і мовив: “До бр е цим, справа, горе цим, зл іва”. Проповідник в ідповів: “Якщо хочеш і ти право р уч ст ати, то охрестися”. Володимир подякув ав гостев і і в ідп устив з велико ю честю й дарами. Князь хот ів ст ати христи янином, та все ж, щоб не помилитися у такій важлив ій справ і, наказ ав своїм людям, щоб вони походили по р ізни х країнах і особисто пересв ідчилися чия в іра краща. Коли посли прибули в столицю Візант ії Константинополь, то були надзвичайно вражен і в еличн іст ю хри стиянськи х храм ів, урочист істю бо го служ інь, красою одяг у священ иків, приємним сп івом п івчі... По верн увшись до Ки єва, ман дрівники доповіли, що християнсь ка в ір а в ізант ійц ів – найкраща! Князь Володимир остаточно вирішив прийняти хрещення. Ал е хо т ів, що б і його жінка була хри стиянкою. Та і роду щоб знатного ... Ну, як

7


Анна – сестра в із ант ійськи х ц арів ! Проте як довести, що саме такий зят ь їм треба? А сл ід сказати, що в ті часи дал екі й древн і, головним заняттям правител ів була в ійна (прикро , що і багато нинішн іх вождів тако ї ж дико ї думки). І якщо війни довго не траплялося, то і в ійсь ко, і народ були дуже невдо во лені, вважаючи, що князь не на своєм у м ісц і. Отож п ішов князь по хо до м на Крим, на засно ване в ізан т ійцями м істо Корсунь, чи як щ е йо го називали – Херсонес (околиця сучасного Севастополя). Без бою заволодівши м істом, Володимир надіслав у Константинопо ль по слання. Прошу, мовляв, руки вашої п ринцеси, а то і вас захоплю, як ц е м істо ... Там погодилися на весіл ля, т іль ки з умовою, що Володимир прийме хрещення. “Я охрещ уся, – сказав князь, – оскіль ки ще до дн ів ци х упо до бав закон ваш, і любий в ін м ен і, і в іра ваша, і богосл уж іння... Хай т і, що прийдуть із сестрою вашою, охрестять мене”. Коли Анн а, разом з дея кими сановниками й священиками, при бул а в Ко рсунь, то дізналася, що з князем сталося лихо. Захворів в ін очима – зо всім перестав бачити... Сказ ала тоді йому Анна: “Якщо хочеш хворо би ц ієї по збутись, то охрестися негайно, а коли ні, то не позбудешся цьо го”. У в ідпов ідь Володимир мовив: “Якщо справді т ак буде, то великий Бо г хри стиянський ”. І відраз у п ісля величного обряду хрещення, н іби л уска впала з князевих очей і отримав він зц ілення! “Теп ер т іль ки узн ав я Бо га істинного !” – радісно вигукн ув в ін. Св ідками цього дива були його во їни і багато з них тоді також ув ірувало й охрестилося. Слава Бог у! Хрестилися у церкв і свято ї Софії. При хрещенн і князь отримав ім 'я Василь. Тоді і одружився в ін на Анн і з Віз ант ії. На знак подяки, Во ло димир поверн ув в ізант ійцям Корсунь і наказав звести там но в у церкв у святого Іонна Предтечі. Повертаючись до Києва, Володимир узяв із собою корсун ськи х священиків, мощ і святого Климента та його учня Ф іва, а також дея к і іко ни та церковний посуд. ХРЕЩ ЕННЯ РУСІ Прибувши до Києва, князь Володимир прийняв найважлив іше сво є р ішення – визнати християнство рел іг ією державною! Язичеськи х ідо л ів, ще вчора таки х шановани х, почали знищ увати, а в іру християн ську широ ко пропагувати. Після цього в серпн і 988 року оголосив князь через по сланц ів усьом у м іст у, щоб люди, не з важаючи чи багат і вони, чи бідн і, чи жебраки, а чи раби, усі бажаючі йшл и до Дніпра хрестити ся. Ось як про цю найвизначн іш у в н аш ій історії подію оповідає л іто писець Нестор: “І почувши це, люди йшли з радістю, раділи й го во рили: “Якби це не б уло добре, не прийняли б цього князь і бояри”. Ранко м наст упного дня з ійшов Володимир із константинопольськими і ко рсун ськими попами до Дн іп ра, і з ійш лось людей без л ік у: і вв ійшли всі в во ду, і стояли у н ій по шию, а др уг і – до грудей, мал і б іля берега, інш і тримали дітей на р уках, доросл і бродили, а попи ж стояли й творили мо литву. І було видно радість велику на небі і на земл і: скільки душ врято ваних! А диявол стогнав, причитаючи: “О горе мен і! Прогнаний я зв ідси! Т ут дум ав мати житло, бо не було т ут учення апостольського, не знали т ут Бога, і радів я з і сл уж іння тих, що сл ужили мен і. А тепер я перемо жений... і вже не буд у царств увати в цих землях”. Охрещен і ж люди роз ійшлися по дом івках сво їх. Володимир був радий, що пізнав Бо га сам і люди його, подивився на небо і сказав: “Боже великий, що ство рив небо й землю! Зглянься на нових людей Сво їх, дай же їм, 8


Го спо ди, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізн али Тебе кр аїни хри стиянські, і утверди в ни х в іру прав ильн у й неухильн у. Поможи мені, Го спо ди, проти супротивного ворога, надіюся на Т ебе і на Твою сил у в перемо з і над його підст упами". І, сказавши це, повел ів буд увати церкви і ставити їх на м ісцях, де стояли ідоли”. Так на горі, де стояв Перун, звели дерев'ян у ц еркв у святого Василя. А н а м ісц і загибел і бл агочестивих Феодора та Іоанна, запрошені з Ко нстантинополя талановиті зодчі, у 988-996 роках з буд ували перший кам 'яний храм на честь Богородиц і. Як церкв у з буд ув али, зайшов князь до неї помолитися. – Господи Боже! – мовив він. – Поглянь із неба, і дивись, і в ідв ідай сад Св ій, і збережи, що насадил а прави ця Твоя, – людей ци х нових, серця яки х Ти наверн ув до розум у, дав п ізнати Себе, істинного Бога. І доглянь церкв у цю, що збуд ув ав недостойний раб Тв ій во ім 'я Мат ері, Яка наро дила Тебе, – пріснодіви Марії Богородиц і. І коли помолиться хто у ц ій ц еркв і, то почуй молитв у його і в ідп усти всі гріхи його, ради молитви пречисто ї Богородиц і. І пообіцяв князь, що десят у частин у св оїх прибут ків буде в іддав ати на цер кв у, і н аказ ав щоб і бояри чинил и так. Через ц е і сам у церкв у ст али звати Десятинною. Священиком у н ій князь призн ачив Анаст аса Ко рсунця. Щоб прил учити до віри Хри стової не лише киян, а і всю Р усь, по чав князь буд увати ц еркви і ставити священносл ужител ів по всій держав і. І ро било ся це добровільно , без прим ус у. Володимир вибрав кращий спосіб. Він по чав улаштов увати школи (перш і паростки освіти у Ки їв ській земл і), що б через науку привести людей до в іри. Адже “Не добре д уш і без знання” (Притч. 19.2). Сперш у школи бул и лише для з аможних, знатни х громадян. А яким був до ти їх загальний к ульт урно -освітн ій рівень, можна зробити висно во к по то му, що багато матерів уп ерто не бажали в іддавати сво їх дітей у науку. Нав іть пл акали за школярами, як за померлими. Отож не дивно , що по деяких землях язи чество утрим увалося аж до ХII ст. Дехто каже, що особисте прийняття хри стиянства й уст ановлення в іри Христової, як державно ї рел іг ії, було для князя т іль ки політи чним хо до м. Мовляв, думав князь: обрали ж християнство у Віз ант ії, Чехії, По льщі, то чим я г ірший ? Що ж, “Як н ебо в висот і і земл я в гли бин і, так серце ц арів – недосл іджене” (Притч. 25.3). А л ітописц і зазначали, що ставши християнином, Воло димир справді став “новим чоловіком”, так зм інилися його вдача й характер. Слава Богу! І не раз Бог рят ував князя в ід небезпеки. Якось у день Преображення Го спо днього , Володимир із невелички м своїм загоном вступив у бій з печен ігами, що якраз наскочили на Васильків (м істо біля Ки єва). Ал е сили були нерівними і довелося князев і т ікати. Л едв е з ум ів в ін в ідірв атися в ід погоні і заховатися п ід мостом. Палко молився, щоб не знайшли його пересл ідувачі. Тоді ж і п ообіцяв, що як т ільки залишиться живим, то збудує у Василь ков і церкв у святого Преображення. І як небезпека мин ула, виконав князь обіцянку. Зв ідти і п ішла традиц ія буд ув ати храми в подяку за перемоги над загарбни ками... Як було освячено новий храм, то влашт ував князь велике свято. Запро сив на нього сво їх бояр, посадників, старійшин та ще багато різни х людей, а убогим роздав триста гривен. Такі ж свята дл я знат і й наро ду влашто вували ся щороку.

9


Князь надзвичайно любив читати Святе Письмо. Дуже запали йом у в душ у слова: “Бл аженн і милостив і, бо помилуван і вони будуть” ( Матв ія 5.7), “Продавайте достатки сво ї та мил о стиню подавайте. Робіть калит ки со бі нестаріючі, – невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається зло дій, і м іль де не точить” (Л уки 12.33), “Не скл адайте скарбів собі н а земл і, де нищить їх м іль та іржа, і де з лодії п ідкоп уються й викрадають. Складайт е ж собі скарби на небі, де н і м іль, н і іржа їх н е нищить, і де зло дії до них не п ідкоп уються та не крадуть. Бо де буде скарб тв ій, – там буде і серце твоє!” ( Матв ія 6.19-21). І слова Давида: “Добрий м уж мило стивий та позичає, удерж ує справ и свої справедлив іст ю” (Пс. 111.5) та Со ломона: “Хто дає убо гим – Богу позичає” (Сол. 19.17). Пройняли князя ц і свят і слова. І звелів в ін, щоб жебраки й убог і приходили на княжий дв ір. Там вони могли їсти, пит и, а на прощання їм ще й давали якусь сум у к ун ами. “Але ж нем ічн і і хворі не мож уть дій ти до дом у мого !” – подум ав князь. А том у звел ів, щоб навантажили запряженого вола хл ібом, м'я со м, рибо ю, різними овочами, діжками з медом і квасом, та й розвозили по м іст у питаючи: “Де хворі й жебраки, що не можуть ходить ?” І роздавали їм усе необхідн е... Дуже радів князь, що може допомогти нужденним. І ро бив так щонеділ і... Взагал і, любов до ближнього бул а у Володимира такою великою, що в ін нав іть в ідм інив смертн у кару. Ал е злочинц і сп рийняли княже мило сердя, як уседозволеність. І кількість нахабни х та жорсто ких зло чинів почала з ростати. Нарешт і, церковносл ужител і прийшли до князя, щоб поговорити на цю тем у. Єпископ сказав Володимиру: – От побільшало розбійни ків, чом у не караєш ? – Боюся гріха, – в ідпов ів той. – Сказ ан о ж: не вбивай (Другозако ння 5.17). Вони ж мовили йому: – Ти поставлений Богом на кару зли м і на мил ість добрим. То бі належить карати розбійника, ал е п ісля встановлення вини. Князь погодився, але вимагав, щоб покарання було справедливим. Отак і жив Володимир у мирі й любов і з людьми, та в страсі Божо му. Німець кий л ітописець Дітмар з апевн яв, що тоді у Києв і висо чіло чо тириста церков, створених старання ми нових християн. Православна церква шан ує князя Володимира, як святого і рівноапостольного . БОРИС І ГЛІБ У князя Володимира було дванадцять син ів. Коли князь постарів, то ро зділив м іж синами земл і Ки їв ські. Він мріяв, що сини правитимуть з братсь кою любов'ю один до одного і таким чином зм іцнюватим уть держав у. Володимир хот ів, щоб п ісля нього князем Р усі Ки ївсь ко ї став син Бо рис. Він був стрункий, велични й, вродливий та лаг ідний. Погляд мав приємний і веселий. Незважаючи на молодість, в ідрізнявся хо ро бр істю в битвах та м удр іст ю у сп равах... Ал е не так сталося, як гадалося, бо народ в ірно п ідм ітив, що в сім ' ї не без виродка. І справжн ім нелюдом був н азваний Володимирів син Свято по лк. Коли князь помер, Борис був якраз у в ійсь ковому поході. А в Ки єв і був Святополк, який вирішив швиденько захопити владу. Що б приверн ути до себе народ, в ін зап усти в руку до казни і почав нал іво й направо роздавати великі дари. Люди все те приймали, але з важким

10


серцем, бо хот іли бачити князем Бориса. Отож Святополк замислив страшний гріх – убити брата. Повертаючись з походу, Борис з упинив ся табором на річц і Альт і, що біля Вишгорода. Т ут в ін отримав страшн у зв істк у про смерть батька т а що владу з ахопив Святополк. Невимовно зажурився Борис і г ірко заплакав. Друз і ст али говорити йому: – Із тобою вій сько батька твого. Веди нас у Ки їв і ми поставимо тебе князем! Ал е не втрата престолу засм учувал а його , а смерть любого батька. То му в ідпов ів в ін: – Не п ідн ім у руки на брат а свого старшого . Якщо батько в мене по мер, то цей буде мен і зам ість батька. Ал е Святополк палав гнівом і недов ірою, бо боявся, що Борис, всетаки, займе м ісце князя. Тому в ін таємно, уночі при був до Вишгоро да і став намовляти кількох бояр убити Бориса. Від в ірно ї людини Борис дізнався, що замислено проти нього, але т уга за бать ком так п ереповнювала серце, що в ін не став т ікати, а вир ішив повністю в іддати себе Бож ій волі. І от п ід ранок злочинц і про бралися до Борисового намет у. Вони з упинилися, почувши, як по бо жний юнак сп іває псалми та молиться: – Господи! За що умножаєш ворогів мен і? Багато їх стає про ти мене... Неначе стріли тво ї вв ігнали в мене, та я до ран готовий і скорбо та мо я переді мною... Господи! Висл ухай молитву мою і не вст упай у суд із рабо м Твоїм, бо н іхто з живи х не виправдається перед Тобою, бо пересл ід ує ворог душ у мою... Наче оточили мене тельц і жирн ії, і скопище злих о бст упило мене. Господи Боже мій, на Тебе уповаю і спаси мен е і в ід ус іх н асильників заст упи мене… Потім просп ів ав канон, і сказав, дивлячись на ікон у Спасит еля: – Господи Ісусе Христ е, що в цьому образ і явився на земл і ради спасіння нашого , власною волею дав прибити руки Сво ї на хрест і і прийняв страждання за гріхи наш і. Так і мен е сподоби прийняти страждання. Не в ід ворогів їх п риймаю, а в ід брата свого, і н е став йо м у, Го спо ди, це в гріх... Так помолившись, ліг на пост іль свою. Тут, г ірш і з а хижих зв ір ів, уско чили до намет у убивц і й в одн у мить проткнули списами Бориса і сл уг йо го. Загорн увши т іло в намет, віднесли до Святополка. То й, по бачивши, що Борис ще ди хає, наказ ав проткн ути йом у серц е мечем. І по клали т іло Бориса у церкв і святого Василя. Бо риса дуж е любив брат його Гліб, а т ому Святополк боявся, що то й по мститься за брата. Отож надумав в ін убити ще й Гл іба і послав йо м у г інця. Той повинен був переказ ати брехн ю: мовляв, батько дуже хворий, кличе тебе, при їз ди якн айшвидше. Звичайно ж, Гл іб не гаючи час у в ідраз у вирушив у дорогу. Згодом його наздогнав ще один гонець, цього раз у в ід брата Ярослава, який заст ерігав: “Не йди, бать ко помер, а Бориса убив Святополк”. Коли почув це Гл іб, то дуже голосив. Багато плакав за батько м, а ще більше за братом: – О горе мен і, Господи! Краще б мен і померти з братом моїм, ан іж жити у цьом у св іт і п ідст упном у. Якби я був побачив, брате, лице тво є янго льське, помер би з тобою. А тепер чого ради я залишився один ? Де сло ва твої, що говорив мен і, брат е м ій улюбл ений ? Тепер уж е не почую тихо го твого повчання. І якщо ти маєш можливість просити у Бога, то по мо лися за мене, щоб і я т у ж смерт ь прийняв. Краще б мен і з то бо ю по мерти, аніж у св іт і цьом у п ідст упному жити... 11


І т ут налет іли нелюди і з арізав Гл іба Святополків кухар. Через дея кий час т іло Гл іба було поховане в церкв і поряд із братом. Отак по мерли блаженн і Борис і Гл іб, прийнявши вінець в ід Христа Бо га, по рівнявшись з пророками й апостолами, поселившись з сонмо м м учеників почивати на н ебесном у л о ні. Споглядати там н есказанн у радість, сп івати з янголами і веселитися з і святими праведниками. Вічн а їм пам 'ять. ЯРОСЛАВ МУДРИЙ Ярослав щиро оплакував Бориса і Гл іба. І вирішив в ін з упинити т е зло , що прийшло в подобі Святополка. – Не я почав убивати брат ів мо їх, а в ін, – мовив Ярослав. – Хай буд е Бо г месником за кров брат ів мо їх, тому, що без вини пролив Борисову і Гл ібо в у праведн у кров, мабуть і мен і те саме зробить ? Розсуди мене, Го спо ди, по правді, і хай скінчаться злочини грішника. І з ібрав Ярослав в ійсь ко, і з ійшовся з в ійсь ком Святополка на річц і Альт і, на том у самому м ісц і, де був убитий Борис. Здійняв Ярослав р уки до неба і сказав: – Кров брата мого вопіє до Тебе, Владико! Відомсти за кров цьо го праведника, як помстився за Авел ев у кров, осудивши Каїна на стогнання й тр усіння, так і цьом у зроби. А пот ім виг укн ув: – Брати мо ї! Хоч т іло м і в ід ійшли ви зв ідси, то молитвою сво єю до по можіть мен і проти воро га цього – убивц і зароз ум ілого . І почалася січа рано-вранц і, і була страшною, і закінчилася п ід вечір перемо гою Ярослава. Побожні люди говорили, що бачили янго лів небесни х, які допомагали йому. Святополка ж за страшний гр іх брато вбивства, народ нав іки прозвав Окаянним. А Ярослав ст ав м удрим князем земл і Ки їв сько ї. ВІДБУДОВА КИЄВА У 1017 роц і у Києв і сталася вели ка пожежа, яка завдал а велики х р уйн увань. Ал е в ідновлювати м істо все не було як, бо побільшало сп усто шливих набіг ів печен іг ів. Коли вороги були переможен і, то князь Яро слав узявся і з а благо уст рій столиц і. Він прагн ув, щоб Ки їв став таким же прекрасним, величним, як інші н айпередов іш і св ітов і столиц і. А то му у багатьох випадках брав прикл ад з Константинополя. Він значно ро зширив місто й обн іс його стіною. Ширина вал у бул а 18 метрів, а висо та більше 7 метрів. Над головними воротами побуд ув ав золотоверх у церкв у Бл аговіщ ення, за що і сам і ворота стали називатися Золотими. Почали ремонт уватися ст арі церкви та будув атися нов і. Для цьо го князь запрошув ав із Віз ант ії н айталановитіши х майстрів. Також із Віз ант ії при були і церковн і сп івц і, які навчили наших християн гарно м у церко вному сп ів у. Також Ярослав почав буд ув ати монастирі. Першими Ки їв ськими монастирями були монасти рі святого Георгія т а свято ї Ірини. У 1017 роц і розпочав князь буд ув ати Софіївський собор. Головними будівничими також були в із ант ійц і. А н аш і л юди були простими ро бітниками, які н а практиц і опанов ували високе мистецтво зведення хр ам ів і пот ім поширювали його . Буд івництво Софіївсь кого собо ру тривало 20 років. Прикрашений марм уром, чудовими фресками та мо заїко ю, в ін став найвеличн ішим і найголовнішим нашим храмом. А о свячував в ідновлен і та новозведен і храми тодішн ій ки ївський

12


митро полит Феопемт (родом, напевно, грек). Його резиденц ія бул а по ряд із Со фіївсь ким собором. Віру Ярослав т існо пов'яз ував із просв ітою. Для цього по великих м іст ах були влаштован і школи, у я ки х сотн і дітей нав чалися грамо ти. Яро слав і сам надзвичайно шан ував слово книжне. Вел ів перекл адати бо жественн і книги з грецько ї мови на слов'янську. Б агато книг власно р уч переписав і в іддав до бібл іотеки Софіїв ського собору. До речі, бібл іо тека була у т і часи одн ією з найкращи х у Єв ропі. Ось як розповідає л ітописець Нестор про заходи Ярослава що до по ширення віри: “При н ім в іра христия нська почала н а Р усі плодитися й ро зширятися, почалися множитися ченц і й монастирі стали з 'являтися. Яро слав кохався в уст авах церковних, любив дуж е поп ів, а особливо ченц ів, і до книг прикл адався, часто читав удень і вночі: з ібрав багато писар ів і перекл адав книги з грецької на слов'янськ у мов у, і т ак списано багато книг і з ібрано вірним на науку. Отак як один чоловік землю по о ре, а др угий посіє, а інш і жн уть і споживають в достатку – так було і з Яро славом: батько його Володимир зорав землю і зробив її м 'яко ю – хр ещенням просв ітив ; Ярослав засіяв книжними словами серця вірни х людей, а ми пожинаємо, користаючись із книжної науки ”. ГАННА Князя Ярослава ін коли називають “тестем Європи”, адже в ін кр ім п'ятьо х син ів мав і три доньки, які вдало вийшли заміж за європейськи х правител ів. Є лисавет а ст ала дружиною норвезького короля Геральда, Ан астасія п ішла з ам іж за угорського короля Ан дрія, а Ганна з а правит еля Франц ії Генріха I. Ганна мала і осв іт у й осв ічен ість, а тому всерйоз зайнялася державними справами Франц ії. Про її авторитет красномовно свідчить то й факт, що на деяки х актах Г енріх з азначав “з а згодою дружини мо єї” та “у присутност і королеви Ганни”. Або ще один штрих – п ідписуючи р ізн і документи, Ганна повністю п исала своє ім 'я, у той час як ко ро лівсь кі васали ум іли лише вивести хрести к. Архіви зберегли листи римськи х пап Ми коли II і Григорія VII у я ки х вони хв алять королев у з а чесно ти та ум іння корисно впливати на чоловіка. Коли Ганна відб ув ала до Франц ії, то взяла з собою написане кирилицею Євангел іє. Для франц уз ів ця книга стала безц інною рел ікв ією. Після того як королева померла і була похована у заснованому нею мо настирі, Євангел іє в іддали на зберіг ання до Реймського собору. І саме на н ій, книз і з України, аж до рев олюц ії 1793 року, вст уп аючи на престо л, присягали усі наст упн і франц узькі королі! ІЛАРІОН Так як Ки ївсь ка Р усь прийняла Христову в іру з Візант ії, то церковне життя, звичайно ж, було підпорядковане Константинопольсько м у патр іарху. У списку митрополій Константинопольського патріархат у, церква земл і н ашо ї була ш іст десят першою. Митрополити для краю Ки їв ського призначалися Константинопольським патріархом. Сперш у, щ е при Во лодимирі, митрополитом був Ми хаїл. Пот ім Л еонт ій, Іоанн, Фео пемт. Усі вони були в ізант ійцями. Та коли у 1051 роц і треба було но во го митрополита, князь Ярослав вирішив зайнятися цим питанням о со бисто, щоб призначити когось зі своїх. Недалеко в ід тодішн іх ки ївсь ки х ст ін з находилося село Берестове, в яко м у б ула ц ерква Спаса. Священи ком там був Іларіон – чоло вік 13


благо честивий і м удрий. Аби н іщо не в ідволікало в ід особисто го сп іл кування з Богом, він викопав у горі над Дн іпром невеличку, сажн і н а дв і, печеру в якій часто усам ітн ювався для палко ї молитви. От його князь і призначив митрополитом Ки ївським. Іларіон був чоловіком надзвичайно осв іченим та ерудованим. До нашо го часу з береглася його блискуча промова “Слово о закон і й благо дат і”: “Що бо в інших книгах писано і вам в ідомо , те т ут викл адати було б зароз ум іл іст ю і сл авопрагненням. Не до нев ігл асів бо пишемо , а до таки х, що досхочу наситили ся солодощами книжними; не до воро гів Бо жих чужов ірни х, а т іл ьки до син ів Його, не до сторонніх, а до таки х, що приймуть у сп адок небесн е царст во... Отак, чужинцями бувши, ми людьми Божими нарекли ся; і ворогами бувши, синами Його прозвалися. І не іудейсь ке хулимо, а християнсь ке бл агословляємо; радимося не про те, як ро з іп 'ясти, а про те, як ро з іп 'ятом у п оклонитися; не розпинаємо Спаса, а р уки до Нього здіймаємо , не пробиваємо ребра Його, а з них п 'ємо, як із джерел а нетл інн я; не тридц ять срібник ів беремо за Нього, а один одно го і все життя наше Йом у вручаємо : “Христос воскрес із мертви х!”. Не кажемо , що вкрадено Його було, а ствердж уємо, що вознісся Він т уди, де й був... Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благов ір'я з'явилися; тоді п ітьма бісосл уг уванн я погибла, і слово євангельське землю наш у осіяло . Капища рушил ися, і церкви ставилися, ідо ли кр ушили ся, ікони святи х з 'являли ся, біси розбігали ся, хрест м іст а о свячував. Паст ухи словесни х овець Христових, єпи скопи, стали п еред святим в івтарем, жертв у безскверн у возносячи. Попи і дия кони і вс і кл іро шани прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська тр уба і єв ангельський грім над всіма г ородами пролун али. Фем іам Бо г у во скурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризц і з'явилися. Муж і й жони, і мал і і в еликі, всі л юди н аповнили свят і цер кви, славо словлячи: “Єдиний святий, єдини й Господь Ісус Христос! На слав у Бо гу-Отцю ам інь! Христос перем іг ! Хри стос подолав! Христос воцарився! Христо с прославився! Великий єси, Г осподи, і чудесн і діл а Тво ї, Бо же наш! Сл ава Тобі!”... Хоч і добри х діл н е маємо , та заради щедро ї мило ст і Тво єї сп аси нас! Ми бо люди Твої, і в ів ц і отари Твоєї, і стадо, яке що йно по чав Ти пасти, вирвавши із п аг уби ідолосл уж іння. Пастирю добрий ! По клавши душ у за овець Твоїх, н е з остав нас, хоч і бл удимо ще! Не о дкинь нас, хоч і грішимо ще перед Тобою, як новокупл ен і раби, не здатн і у всьом у догодити панові своєм у! Не погребуй, хоч і мале ст адо , а мо в до нас: “Не бій ся, черідко мала! Бо благоволить Отець ваш небесний дати вам царство!” (Л уки 12.32). РОЗДІЛЕН НЯ ЦЕРКВИ Коли Ки їв ська Р усь стала християнсь кою державою, то по всьо м у св іт у Христова Церква була єдин ою. Вона складал ася з п 'яти патр іархат ів: Єрусалимсь кого, Ант іо хій ського, Олександрійсько го, Римського і Константинопо льського. Християнський центр знаходився в сто лиц і Візант ійсь ко ї імперії Ко нстантинополі (нин і Ст амбул, Т уреччина). Там була рези денц ія Церковного глави, який призначав кер івників для п ідвладни х йом у митро полій. Та хоч Візант ій ська імп ер ія була сильною, могутньою і заможною, але, як і вся ка інша імперія, бул а приречена н а розпад. І сталося це наприкінц і IV століття, а саме 39 5 ро ку. Римський патріархат о пинився за кордоном, і став розвиватися власним, в ідм інним шляхом. Можна довго розмірков увати про те, що 14


хто сь із церковних керівників б ув з анадто впертим, комусь забракло терпимост і, але факт залишиться фактом – у 1054 роц і єдина Цер ква ро зділилася також. Одна, Західн а, Римська, частина стала називатися Като лицькою (тобто Вселенською), інш а, Східн а, Константинопольська – Право славною (що значить: правильно славлячою Бога). Так як Ки їв ська Р усь була союзником Константинополя, шанув ала Ко нстантинопольського патріарха, то й сама ст ала Православною. Уся терито рія н ашо ї церкви б ула поділ ена на єпархії, н а чолі я ки х сто яли єписко пи, які п ідкорялися безпосередн ьо митрополиту. Кожний єписко п кер ував священиками вв ірено ї йом у єп архії. ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИ Р Коли Ки їв ським митрополитом став Іларіон, його печера н а Дн іпро в ій кручі оп уст іл а... Але н е надовго! Скоро в ній оселився мо нах Анто н ій. Там, в пост ійн ій молитв і і ст рогому пост і ( їв лише сухий хл іб, та і то через день), зверш ував св ій подвиг віри. Б іля Антон ія стали збиратися люди, які ш укали строгого життя для т існ ішого єднання з Бо го м. Коли монахів було дванадцять, вони викопали кіль ка печер-кел ій і про сто ру печеру-церкв у. Щоб не в ідволікати ся на побутов у суєт у, Антон ій призначив зам ість себе іг уменом (настоятелем) Варлаам а, а сам усам ітнився в окрем ій печер і, яку н е полишав тридцять років , аж доки не почив у Боз і. Ч утка про Антон ія дійшла й до в ух князя і в ін не раз при ходив до свято го старця. На прохання чорноризц ів, князь Ізяслав подарував їм усю гору. Отож, ченці жили в печерах, а т ому і монастир називався Печер ським. А першим храмом монастиря побудованим на поверхн і стал а церква Богородиц і. Історія її зведення надзвичайно ц ікава. Почн у здалеку. В земл і Варязькій був княз ь Афри кан. В ін зробив великий дерев 'яний хрест і на ньом у зобразив подобу Христа заввишки л ікт ів із десять. Віддаючи шан у образ у цьом у, князь возложив на стегна Ісуса по яс ваго ю у п 'ят десят гривн ів золота, а на голову в ін ець золотий. Коли ж Африкан помер, його брат при брав до рук його земл і, а княжого сина Шамо на прогнав геть. Тікаючи, хлопец ь п ідбіг до хреста, щоб взяти по яс з Ісуса і в інець із голови Його. І почув тоді голос від образ у: – Ніколи не клади цього вінця на свою голову, а неси його на місце, йо му вготоване, де преподобний Феодосій зведе ц еркв у во ім 'я Матер і Мо єї. Віддай його в руки Феодосію, щоб він пов ісив його над Мо їм жерто вником. Від несподів анки Шимон упав і який сь час л ежав, неначе мертвий. Ко ли о тямився, то схопив пояс і в інець й помчав на пристань, щоб сіст и на який-небудь корабель. По трапив на судно, що пливло на Р усь. Під час плавання почався сильний шторм, що був ладен потопити судно. Злякавшись за своє життя Шимон почав кричати: – Господи, прости мене! Я помираю тепер через цей пояс, бо зняв йо го з чесного Твого й людиноподібного образ у. І раптом серед грозових хмар побачив в ін церкв у і почув голо с із неба: – Ось церква, яку з буд ує п реподобний Феодосій во ім 'я Бо жо ї Матер і. Ти бачиш її обсяжн ість і висоту: якщо розміряти її тим золо тим по ясо м, то в ширину вона буде двадцят ь поясів, а в довжину – три дцять, висо та ст ін разом із верхом – п'ят десят. У ц ій церкв і ти й лежатимеш. Б уря сти хла і корабель благополучно пристав до нашого берега. Шимо н вступив до в ійсь ка князя Ізясл ава, де зажив значної сл ави. 15


У 1068 роц і напали на наш у з емлю половці. Вирушаючи в по хід про ти загарбника, Ізяслав прийшов з в ійськом ( у я ком у був і Шимон) до Анто н ія п росити благословення. Після сп ільно ї молитви Антон ій сказав сумн е пророцтво, що багато їх загине у битв і з чужинцями. Почувши такі сло ва Шимон упав на колін а і почав просити п ідказати, я к уберегтися йо му в ід тако ї біди. – Син у м ій! – в ідпов ів Антон ій. – Багато загине від в істря меча, і ко ли втікатимет е ви в ід ворогів ваших, будуть вас топтати, заподіюват и вам рани, топити в воді. Але ти врят ує шся, і поклад уть тебе в церкв і, я к у т ут б уде зведено. Так усе і сталося. Леж ав Шимон на полі бою поранений, скривавлений. Раптом побачив на небі серед хмар в елику ц еркв у ( саме т у, що бачив п ід час шторм у!). З останн іх сил почав він шепотіти молитв у: – Господи! Ви бав мен е од г ірко ї смерт і молитвами Твоєї Матер і і святих Антон ія і Феодосія! І т ієї ж мит і отримав зц ілення в ід ус іх ран сво їх і вст ав ц ілим і здо ро вим. Діст авшись до Києва Шимон розповів Антон ію про чудо, яке стало ся з ним і про бачен у ц еркв у. І віддав золотий пояс і в інець блаженном у Антон ію. Старець прослави в Бога за це і мовив: – Син у м ій ! Віднин і не будеш ти н азиватися Шимоном, але Симо н буде твоє ім 'я. І покликавши Феодосія, продовжив: – Ось, Симон, той, хто церкв у побудує. І в іддав Феодосію пояс і в інець. І в елику л юбов мав Симон до свято го Феодосія і давав великі кошти на впорядкування монастиря. А невдовз і п ісля того, прийшли до блаженних Антон ія і Феодо сія чо тири зодчих з Константинополя. Вони розповіли, як одн ієї ночі явил ася їм Бо жа Мати і сказала: – Хочу Я побудувати дл я Себе церкв у на Р усі, в Києв і, і отож велю вам це зробити... Я Сама прийду подивитися на ц еркв у і в н ій жити буд у... Богородицина церква буде. Потім Богородиця дала чоловікам мощ і святи х м учеників: Артем ія й По л ієвкт а, Леонт ія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора, наказавши покласти їх у п ідвалини церкви, та ікон у. Після тако ї розповіді було твердо виріш ено будувати церкв у. Ал е де? В яко м у точно місц і? Антон ій сказав: – Б удемо молитися три дн і, і Господь покаже нам місце. І в першу н іч, коли в ін молився, з'явився йому Господь і сказ ав: – Знайшов ти благодать переді Мною. Антон ій виг укн ув: – Господи! Якщо я знайшов благодать перед Тобою, нехай буде вся земля в росі, а м ісце, яке Тобі угодно освятити, нехай б уде сухим! Наст упного дня побачили, що роса не покрила одн у ділян ку земл і. Др уго ї ночі знов у молився Антон ій і казав: – Господи! Нехай уся земля буде сухою, а на місц і святом у – роса. На ранок побачили, що так усе і є. І помолившись, виміряли золо тим по ясо м довжину й ширин у майб утньо ї церкви. Антон ій, з дійнявши руки до неба, сказав голосно : – Посл ухай мене, Господи, посл ухай мене, познач мен і м ісце вогнем! Нехай зроз ум іють ус і, що воно Тобі угодне. І впав вогонь з неба і спалив дерева й терня й росу злизав, проклав до лин у, схож у на глибокий рів. 16


Того ж 1073 року і було закладено церкв у. Сам князь Ізяслав поклав перш і камен і фун дамент у і дав сто гривень золотом на будівництво. І звели церкв у велику і прикрасили її іконами гарними. А тако ж кел ій багато побудували і весь монастир огорожею обнесли. А так як до ти мо нахи жили в печерах, то за монастирем закріпилася назва Ки євоПечер ський. Ал е чи то в ід заз дрост і, чи ще чом усь, та задум ав Ізяслав з асн уват и ще о дин монастир (на ім 'я святого Димитрія), який би затьмарив мо настир Печерсь кий. На б удівництво фінансів не шкодувалося – уд іляв і князь, і бояри. Ізяслав нав іть з ум ів переманити Варл аама і призначив йо го настоятелем. Та сказ ано в Писанн і: “Не робіть н ічого підст упом або з чванливості” (Фил. 2.3). І новий монастир швидко зачах, а Печерсь кий про до вж ував розкв іт ати, бо буд ував ся не сріблом та золотом, а невто мною молитвою, постом і прац ею. Коли іг уменом був Феодосій, то монахів н ал ічувалося близь ко ста. Фео до сій справедливо вважав, що корист і б уде більше, коли життя мо настиря п ідпорядков ув атиметься чітким, справедливим правилам. В то й час новим митрополитом був призн ачений Георг ій (знов у в ізант ієць). З ним при їхав монах Ми хаїл, який зап ропонував Феодосію монастирський устав Візант ії. Устав прижився у Печерськом у монастирі і його почали запро вадж увати і по всіх інши х монастирях України. Києво -Печерський монастир подарував Україн і 119 святи х, які і сьо го дн і стоячи перед Господом моляться за нас. УКРАЇНСЬКА ІКОНА Важлив у роль у православному житт і в ідіграють ікони. Талано вит і худо жники- іконописц і мали в серц і г либоку любов до Бога, до Йо го в ірни х апостолів, пророків, святих м учеників та угодників. Поки храм ів на з емл і наш ій було небагато, то їх прикрашали іко ни, привезен і з В із ант ії. Та коли кількість церков почала ст рім ко зростати, справ у ікономалювання стали освоювати українц і. В ХІ ст. було запо чатковане ки їв ське ікономалювання. Спочатку школа існ увал а в Со фіївсь ком у соборі, пот ім в Печерській Лаврі. Маючи за вз ірець в ізант ійсь кі ікони, наш і художники сперш у їх просто коп іювали, ал е по тім створили власний, самобутн ій україн ський іконописний стиль. При митро политі Іларіон і найв ідом ішим майстром ікони був Ал імп ій. Кілька знаменити х ікон створених українськими іконописцями, стали нац іо нальними святинями інши х народів. Так, ікона Божої Мат ер і з Вишго рода на Ки ївщин і була силом іць забран а 1155 року князем Андр ієм Бо го любським до Росії, м іста Володимира на Клязьм і. Там ї ї переймен ували на “Владім ірскую”. ПРОХО Р ЛОБОДНИК Києво -Печерський монастир славний багатьма сво їми ченцями, як і були наст іл ьки благочестив і, свят і і праведн і, мали таку сильн у в іру, що Го спо дь нагородив їх чудесними дарами пророцтва, зцілення... Про о дно го такого ченця мені і хочеться розповісти. Б уло це в часи, коли у Києв і князюв ав Святополк. Незважаючи на таке ім 'я, свят іст ю князь не в ідзн ачався. Навпаки, багатьом людям чинив ус ілякі ути ски, деякі сім ' ї знищив зовсім та з аволодів їхн ім майном. За гр іхи князя Бог попустив, щоб усе більше нападали на Р усь половці. І були тоді на земл і наш ій убог ість і голод.

17


Іг умен Печерсь кого монастиря Іоанн не раз карт ав князя за ненаситн у жадобу до багатства т а насильства. Але той і не подумав узяти ся за розум. Він і дал і продовжував чинити злочини, а Іоанна вислав до Т урова. Лише дякуючи заст уп ництв у Володимира Мономаха, Свято по лк звільнив його і в 1098 році п оверн ув до Києва. Якраз тоді з і Смоленська прийшов до Іоанна один чоловік. Він висло вив бажання стати ченцем, а том у й був пострижений п ід ім 'ям Про хо р. Він жив надзвичайно скромно й так себе у всьом у обмеж ував, що нав іть н е їв пшеничного чи житнього хл іба. А збирав в ін лобо ду, висуш ував її, розтирав і з того випікав собі якісь паляниц і. За це йо го про звали Лободником. Він н і н а що не нарікав, бо жив “неначе пта х небесний, що н і сіє, н і жне, але Отець Небесний годує його” (Лук. 6.26). Вбачаючи таку посл ушн ість, Г осподь підтрим ував Про хо ра, перетворюючи йом у г ірку т у їж у на солодку. Коли почався великий голод, то Прохор почав ще більше збирати ло бо ду, щоб нагодувати всіх голодних. І був той хл іб із лобо ди смачн ішим за пшеничний ! І що ц ікаво – коли хтось крав у Про хора то й хл іб, то їсти його не міг, бо г ірким в ін видався, як полин. У той час Святополк зат іяв чергову в ій н у. І заборонив він купцям із Галича й Перемишля, що завжди привозили сіль, потикатися в наш край. І не стало солі по всій Р усі, а почалися розбої, грабеж і... Торгувати сілл ю князь дозволив лише тим купцям із якими приятелював. Корист уючи сь деф іцито м, т і п родавали сіль по сильно завищених ц інах. Тоді блаженний Про хор позбирав з усіх кел ій поп іл, помолився над ним, і п еретворився попіл на сіль ! Ї ї Прохор роздавав н ужденним. І чим більше в ін роздавав, тим більше її зали шалося. Тоді н евдоволені торгаш і примчали до князя і давай скаржитися: – Прохор, чернець Печерського монастиря, в ідібрав у нас велике багатство: дає сіль ус ім, хто до нього приходить, н іком у н е в ідмовляє, і ми від цього зубож іли. – Заради вас пограбую ченця, – в ідповів князь. І послав озброєний заг ін, який в ідібрав геть усю сіль у блаженного старця. Але диво! Як т іль ки сіль опинилася в руках грабіжн иків, вона знов перетворилася на по піл. Прохор же сказав людям: – Коли викинуть її, ви прийдіть і заберіть для себе. І справді, коли грабіжники ви кин ули п опіл, в ін знов у перетворився на чист у сіль, яку радо п ідібрав народ. Після таки х подій стало Святополкові дуж е соромно . І пішов він до іг умена і покаявся перед ним. І дяк уючи таком у див у дуже полюбив княз ь мо настир і святи х отц ів Антон ія і Феодосія. І ченця Прохора став д уж е по важати. Коли, через багато років, Прохор Лободник помирав, то покликав до себе Святополка. І довго повчав князя про милостиню, про грядущий суд, про вічне життя праведників і в ічн у м уку грішни ків... Потім була в ійна князя з агарянами. І перем іг їх Святополк, і заво ло дів земл ею їхньою. В “Ки єво-Печерськом у пат ерик у” говориться, що то була “у Р уській земл і Богом дарована перемога”. Відто ді Свято по лк, як ішов на війн у чи на полювання, завжди заходив у монастир вкло нитися ікон і пресвято ї Богородиці і всім святим отцям.

18


МИРОТВОРЦ І Сл ужит ел і Церкви н ерідко вист упали в ролі миротворців. Во ни примирювали княз ів і наставляли їх н а шля х правди. Так, коли у Києв і княжив Святополк, затіяли правител і з емл і н ашо ї чергов у св арку. Княз і Во ло димир, Давид і Ол ег вже хот іли перейти Дн іпро , аби в ійною п іти н а Ки їв п роти брата свого Святополка. Отоді митрополит Никола сприяв укладенню миру м іж ворогуючими сторонами. Коли ж Святополк захопив у Берест і Ярослава Ярославовича і зако ваного в кайдани прив ів у Ки їв, то митрополит й іг умени дуж е про сили за нього. І вблагали ! Так що Святополк відп устив бр ата, заприсягн увшись біл я гробниць святих Бориса і Гл іба не чинити то м у н ія ко ї кривди. Во істин у “Бл аженн і ми ротворці, бо вони синами Божими стан уть” (Матв ія 5.9). ПОЛОВЕЦЬКА БІДА Ярослав м удро заповідав, щоб п ісля нього сини жили мирно , дружно , до по магаючи один одному. Тоді хри стиянська мораль уже достатньо закр іпилася в душах людей, а том у битв на повне винищення, як це бувало ран іше, не виникало. На жаль, п ісля Ярослав а Мудрого , наст упн і кн яз і вже не при ділял и тако ї велико ї ув аги буд івництв у церков, поширенню та розвитку в іри. По тро ху м іж ними почали виникати непороз ум інн я, викликан і заздро щами та пихат іст ю... А сказ ано: “Бо від кожного, кому дано багато, багато вимагається ; і ком у багато дов ірено , з того більше спитають” (Л уки 12.48). Том у за гріхи Бог насилав на країн у кару – стали на нас заз іхати половці, печен іги, хозари... У 1096 роц і, п ід час Святополкового князювання нап али на земл ю Ки їв ську половці. Можливо, вони і н е посм іли б т акого вчинити, але по бачили, що князь посварився з братами і вирішили скористати ся мо ментом. Літописець Нестор пише: “Це на нас Бог наслав поганих, не їх мил уючи, а н ас караючи, щоб ми в ідсахн ули ся в ід зли х справ, так кар ає нас нашестям поганих, бо це бат іг Божий, щоб ми опам'ятавшись, утрим ували ся в ід злого шляху...” Половці розбійничали довго і поверн ул ися до Торчевська (нин і село Трип ілля Об ухів ського району Ки ївсь кої област і). В м іст і люди були геть знесилен і в ід голоду і з далися нападникам. Л ітописець Нестор пише: “По ло вці ж, захопивши го род, запалили вогнем, а людей розділили і по вели їх у веж і до сердоболів сво їх і родичів сво їх. Зм учен і зимо ю, ско ван і, голодні і спрагл і, і з побл ідли ми в нещаст і лицями, і почорніл і т іло м, у чуж ій земл і, із запал еними язиками, йшли, голі і босі, маючи зранен і терням ноги. Із сльозами відпов ідали одне одному, промовляючи: “Я був із цього города”, а друг ий: “Я з цього села”. І так, перемо вляючись, із сльозами, розповідали про рід св ій, зводили очі на небеса до Всевишнього, знаючого тайне. Хай н іхто не посм іє сказати, що Бо г ненавидить нас! Бо кого ще так любить Бог, як нас возлюбив? Ко го ще так пошан ув ав, як н ас: прославив і в озніс? Нікого ! Через те н айбільш е гн ів Св ій п ідн іс до нас, що більше за інших пошановані б ули, а найг ірш і гр іхи содіяли, що більше за інши х осв ічен і були і волю Владики знали, а зневажили її красу. І за це більше за ін ших покаран і”. 20 червня, в п 'ятниц ю, п ідійшли половці до Києва. Не з ум івши про рватися за м ісь кі м ури, вони почали нищити, палити пониззя біл я м іст а. Спалили села, Стефан ів та Спасо -Берестовецький монастирі. А то ді “прийшли до монастиря Печерсь кого , коли ми після за утрен і 19


в ідпо чивали, – продовжує Нестор, – і вигукували побіля монастиря, і по ставили два стяги перед воротами монастирськими, а ми вт ікали по за мо настир, а інш і вт ікали на дзв іниц і. Безбожні ж сини Ізмаїлови вирубали во ро та монастирські і кин улися по кел ія х, вируб уючи двері, виносили все, що знаходили в кел іях, а п ісл я цього запалили дім свято ї Владичиц і Бо го ро диц і, і прийшли в церкв у, і зап алили п івденн і двер і, і друг і, що з п івно чі, і вл ізли у притвор, де гроб Федосіїв, і, взявши ікони, п ідп алили двер і, і оскверняли Бога і закон наш. Бог же терпів, ще-бо не настав кін ець гріхам їхн ім і безз аконню їхнь ому, а том у і говорили: “Де їхн ій Бо г? Хай допоможе їм і захи стить їх в ід нас”. І іншими словами хул у го во рили на свят і ікони, насм іхаючись і не зн аючи, я к Бог карає рабів сво їх напастями і в ійн ами, щоб ставали вони як золото, в горнилі випро бов увань: адже християн ам через безл іч скорбот і печалей належить вв ійти в царство небесне, а цим поганим хул ителям, я кі на цьом у св іт і прийняли весел ість і п рив іл ля, на том у св іт і діст анеться м ука в ід дияво ла і о го нь вічний. Тоді ж п ідпалили і дв ір Красний, що його поставив благо в ірний князь Всеволод на горі, що над Ви дуби чами, – все те окаянн і по ло вці сп алили вогнем. Ось тому і ми, ідучи з а пророком, просимо: “Бо же м ій ! Оберни їх в колесо, як вогонь проти вітру, що випалює дібро ви, так пожени їх бур ею Твоєю, понів еч лиця їхн і досадою” (Пс. 84.14-17). Це ж бо вони осквернили і спалили святий дім Тв ій, монастир Матер і Твоєї, і прах рабів Твоїх. Убил и декілька брат ів наши х оружжям безбо жн і сини...” НЕСТО Р-ЛІТОПИСЕЦЬ Як т ільки орда чужинц ів в ідкотилася, в Україн і почалося стр ім ке в ідро дження християн сько ї д уховност і й культ ури: в ідбудов увалися хр ами, монастирі... А так як саме чен ц і були н айосв ічен ішими л юдьми, то го часною культ урною ел ітою, то розум іли, що необхідно укладати л іто писи, аби з берегти для наст упни х поколінь пам 'ять п ро мин уле держави. Вивчаючи українсь ку історію, якось мимоволі, подумки, завжди дякуєш тим людям, які стояли на зорі історично ї науки. Вище я часто цит ував л ітописця Нестора, а тепер при йшла черга розповісти і про ньо го само го. Народився в ін у 1056 роц і. Маючи сімн адцять л іт, був прийнятий до Києво -Печерського монастиря. Спочатку, звичайно ж, був посл ушнико м, а по т ім ст ав монахом-чорноризцем. Тобто ченцем, який веде особливо скро мне, з підсиленими молитвами й постом, життя. Нестор корист увався по ваго ю й авторитетом серед братств а, а тому був обраний іг умено м. Маючи гострий розум і хоро шу пам 'ять , Нестор багато читав. Л ітерат ур а була н е т іль ки рел іг ійною, а й філософською, історичною... Брався за перо і сам. До нашого часу збереглося три його прац і. Першим було “Жит іє Бориса і Гл іба”. Завдяки Нестору імена ци х юни х княжичів н е були забут і. Пот ім було “Жит іє святого Феодо сія Печер ського ”. Твір напи саний просто і дост упно. Він дає величезний матер іал про життя святого , наводить уривки з його повчань, розповідає про історію монастиря. Тв ір значною м ірою вплин ув на східнослов'янсь к у жит ійн у л ітерат уру. І нарешт і, л ітопис “Пов ість врем 'яни х л іт ”. Нестора надзвичайно ц ікавила історія рідно ї земл і. Він читав і перечит ував усе, що міг знайти по цій тем і: дивом вціл іл і л ітописн і зг адки сво їх попередників ( іг умен ів Нико на та Іоанна), твори грецьких ав торів, в яки х були св ідчення про 20


Р усь (Григорій Амартол), а також не залишав без ув аги наро дн і перекази... Та окремо кожний твір давав лише епізодичн і в ідомост і. То ді Несто р вирішив написати таку кни г у, яка, опираючись на прац і по передників, в ідтворювал а повну історичн у картин у. Усам ітнившись у сво їй кел ії, взявши в рук у перо, при тьмяно му мерехт інн і св ічки, Нестор писав Історію! При написанн і кожен факт ретельно обмірков увався й перев ірявся, щоб не прип устити ся помилки. Ро бо та тривала протягом 1110 – 1112 років. Про що ж твір? “Л іто писець Р усь кий , з Богом починаємо . Отче, благо слови!.. З чого пішла Р уська земл я і чого такою стал а” – такі сло ва вив ів Нестор на почат ку. Дал і розповідає, як п ісля всесв ітнього пото пу сини Ноя розселилися по всій земл і.. . Змальовує, як із євангель сько ю про по віддю при ходив в Україн у свя тий апостол Андрій... Детально ро зпо відає про князювання Аскольда й Діра, Ол ега, Ігоря, Ольги... Зупиня ється на хрещенн і Володимира і всього народу... Розповідає про дипло матичн і стосун ки Ки ївсь ко ї Р ус і з іншими країнами... З г іркотою й бо лем о повідає про іноземн і заз іханн я та княж і м іж усобиц і... Нестор закликає сп івв ітчизників до миру і єднання. Загалом про Р усь- Україн у автор говорить, як про окрем у, самобутн ю, н і в ід ко го незалежн у держав у, яка має своє особливе місце серед інши х країн. Правда, із с умом зазначає, що хоч “з емля наша велика й багат а, але лад у в ній нема”. Та автор оптим ізм у не втрачає. Прикладами з мин уло го по каз ує, що зло завжди буде переможене. Також у “Пов іст і...” багато гео графічни х дани х, розповідається про сонячні зат емнення, землетруси, що відбув алися у т і часи... В творі рясн о наводяться цитати з Бібл ії. У 1114 роц і Нестор помер і був похований у рідном у монастир і. Л іто писання було передано у Видубиц ький Ми хайл івсь кий монастир, де іг умен Сильвестр п ереробив заключн і статт і твору, дов івши розповідь до 1117 року. “Пов ість врем 'яни х л іт” є ц ікавою і особливо цінною ще й том у, що про деякі історичн і факти тепер можна дізнати ся лише із неї. Висо ко ц ін ував л ітопис Ми хайло Грушевсь кий. Він писав, що Нестор був великий ерудит, високообдарований досл ідник, який створив перш у науко в у концепц ію історії України. Старовинн і л ітописи нерідко закінчув алися словами: “А хто читає книги ц і – помолися за мене”. 9 листопада православна церква в ідзначає день преподобного Нестора. МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА ХІІІ ст. пам'ятне велетен ською монголо -татарською навало ю, названо ю ще “Золотою ордою”. Захопивши Китай, полчища хана Бати я о во ло діли п ів денним узбережжям Касп ійського моря, півн ічною Персією, п івденним Кавказом, розбили грузинське в ій сько і з 'явилися в степа х п івн ічного Кавказ у. У 1222 роц і на річц і Калець ( біля нин ішньо го Мар іуполя) побили вій ська половців та Р уськи х княз ів і п ід ійшли до Дн іпр а. Диким в ітром пронеслися ворож і вершники, грабуючи, вбиваючи, сп усто ш уючи усе нав круги. Багатьох українц ів було забрано в полон... У 1235 роц і монголо-татари п іднялися Волгою і зруйн ували Волзьк у Б улгар ію. Наст упного року сп устошили землю Мордви, Рязансь ку і Ро стово-Суз дальсь ку земл ю... Року 1239-го чужинц і знов у прийшли в Укр аїн у. Вони зруйн ували Перея славщин у, Черн іг івщин у, а 6 січня 124 0 ро ку, п ісля жорстокої облоги, здобули Ки їв. Багато киян рят ув алося на хо рах Десятинно ї ц еркви, і загин ули п ід її руїн ами. Ще з агарбни ки 21


зр уйн ували Печерсь кий монастир та Софіївський собор. З Києва Бати й п ішо в на Волинь, де здобув Колодяжин та багато м іст зруйн ував ущ ент. На по чатку 1241 року в ій ська орди рушили на Польщ у. Окрем і заго ни сп усто шили сербськ і т а болгарські земл і... Європа запан ікув ала! Римський папа Інокентій IV робив спро би по ро зум іти ся з Батиєм. Він посилав до хана аж три делегац ії, метою яки х було наверн ути чужинц ів до христи я нства. І хоч це не вдалося, та по сланц і з ібрали великий розв ід ув альн ий матеріал. Щоб виробити план про тистояння загарбникові, Інокент ій IV у 1245 роц і скликав у Л іо н і Всел енський собор. Там вист упили русь кий єпископ (чи архієписко п) Петро та празький єпископ Микола. Вони також повідомили багато цінно ї ін фо рмац ії про чисельн ість та в ійсь ков у такти ку ворога і, нав іть, про дея кі ст ратег ічн і плани... Собор ухв алив закликати ус іх християн до бо ро тьби: буд ув ати фортец і, копати захисн і рови на шля хах, жертв увати гро ші... Та все ж, чужинц і заволоділи н ашим краєм. Трохи втам увавши грабіжниць кий інстинкт, чужинц і оголосили По дн іпров'я сво їм, а народ зобов'яз али платити данин у збіжжям. За таки х умо в багато хто з наших начальн иків посп ішив перейти н а бік загарбників. Вони випрошували для себе м іст а й земл і, обіця ючи взам ін в іддано сл ужити новим хазяям і викон увати будь-як і накази... Спочатку монголо -татари ставилися до Христової Церкви з пошано ю. Нав іть у сам ій столиц і великого хана м іст і Каракорум і хри стияни мали змо гу в ідправляти сл ужбу Бож у. Напри кінц і ХIII ст. в орді був окремий єписко п Сарай ський. Духовенство було зв ільнене в ід данини. Ал е щоб утримати наро д у покорі, чуж инц і стали н ав 'яз увати князям та бо ярам свою рел іг ію, сподіваючись, що за їх прикл адом п ід уть і л юди. Там де умовляння не допомагали, ішли в хід погрози... Вдячн а пам 'ят ь українц ів зберегла імена черн іг ів ського князя Михаїл а Всеволодовича та бо ярина Феодора, які в ідмовилися брати участь у поганськом у обряд і о чищення вогнем, не вклонилися образ ам предків ханськи х, а ви брали за краще смерть, ан іж з рад у Хри стової в іри й українсь кого народу. А скільки їх було ще, таких м ужн іх зем ляків- християн ? Ми не знаємо . Та ус іх їх по ім енно знає Госпо дь! І в день Великого Суду Він не залишить в ірни х без нагороди. Адже сказано: “Хт о витерпить до кінця – спасеться ” (Матв ія 24.13). А монголо -татари тримали над нами владу аж 250 довгих ро ків. ЕВАКУАЦ ІЯ МИТРОПО ЛІЇ Українським л юдям дуж е не подобалося пан ув ання бусурм ан ів. Осо бливо невдоволеними були предст авники вищого духовенства, адже при сит уац ії, коли монголо -татари контролювали усі сфери життя Ки їв сько ї Р усі, постала реальн а загроза самом у існ уванню християн ства на наш ій земл і. Чимало церковних л ідерів вже давно знаходили прихисток десь у Суз дал і, а вже ко ли нав іть митрополит побував у татарсь ком у полон і, остаточно було п рийнято рішення про перенесення Ки їв сько ї митрополії в якесь далеке, безпечне м ісце. У 1534 ро ц і Ки їв ський митрополит перев ів свою резиденц ію з Києва до села Клязьми (там, де нин і Москва). Сл ідом за ним помандрували й інш і дія чі ц еркви, іко но писц і, л ітописц і... Із собою вони забрали багато церковних книг, іко н, а також і сам у назв у земл і нашо ї “Р усь”. Місто Ки їв перестало бути сло в'янським центром і надовго втратило свій авторитет і ваг у. На Подн іпров'ї ж духовне життя практи чно припинилося. Люди були зайнят і біл ьше справами буденного вжитку, а том у н іком у ст ало 22


замо вляти книги, ікони... Духовне життя лише трішечки жевріло з а ст ін ами деяки х монастирів. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО Орда Б атия не зруйн увал а західно україн ський край, чужинц і не змо гли захопити Волинські м іст а Данил ів т а Крем інь, а том у т ам ро звито к нац іонального життя та християнсько ї в іри не з упинявся. Св ідченням того є волинські ікони – прекрасн і й самобутн і зразки худо жньо ї культ ури нашого народу. Галичиною правив князь Данило, його брат Василь ко – Волинню. Між со бою брати жили мирно , не в ідг ородж увалися кордоном недовіри, то му край розвивався, як одна сильна держава. Брати по м ірі того , як м іцн іл а й багатшала їхня земля, ст али серйо зно план увати вирвати з татарсь ки х рук Ки ївщин у. Вар іанти були р ізн і. Спочатку вели переговори з Римським папою, про якого дізналися, що наче б збирає проти бусурм ан усі хри стиянські країни Європи. Ал е папа не посп ішав братися за діло , а почав аг іт увати княз ів стати като ликами. Такий п ідхід не сподобався н і їм, н і н ароду, а том у вирішил и по кладатися на власн і сили. Із 1254 року стали робити в ідчай душн і наско ки на т атар. Ал е сили були яв но нерівними і по ходами більш е шко дили собі. ЛИТВА Ослабле Галиць ко -Волинське княз ів ст во було ласим шматком для нахабни х сусід ів. Спочатку чинили набіги Польща та Угорщина, а з 1345 ро ку Литва. Домовившись з татарами, що вони не будуть проти, коро ль Ян Казим iр несподіваним нападом оволодів Галичиною та частко ю Во лин і. У 1362 роц і литовц і оволоділи Поділлям, а в 1363 роц і – Києво м. Так Галиць ко -Волинській держав і прий шов кін ець i у житт і україн сько го наро ду розпочалася нова, литовська доба. Литовські княз і н е б ули в захоплен і з того, що їх багаточисленн i право славн і п іддан і знаходять ся п ід духовним верховенство м Мо ско вського митрополита. Тому у 1458 році вони відновили митропо лію в Києв і. Охоплюючи десять єпископств в Україн і та Б ілорусі, но ва митро полія роз ірв ала зв 'яз ки з Москвою та поверн ул ась п ід верховенство Ко нстантинопольського патріарха. Мо же здатися, що такі заходи могли посприяти укр іп ленн ю само ст ійного українсь кого православ'я . Але правител і не надали церкв і права на самоврядування. Б ільше того, дотримуючи сь тогочасно ї практики, стали сам і призначати п равославних єпископ ів i н ав іт ь митро полита. Кожному зроз ум іло , що коли світсь ка влада керує рел іг ійними справами – із того навряд чи вийде щось добре. А вже як правител і дивляться н а православн у церкв у, я к на нерідне дитя, бо сам і є като ликами, то й поготів. Настал а довга н іч у житт і українсь ко го право слав'я. Призначаючи єпископ ів, власт і керувалися не їх про фесійними чеснотами, а власними симпат іями. Таким чином світсь ко ю владо ю була породжена жахлива ц ерковна корупц ія. За багатьма предст авниками вищого духовенства потягнувся шл ейф непри ємни х істо р ій т а скан дал ів. Дійшло до того, що єпископ Іон Борзобогатий нав іть вимагав в ід при хожан плат у з а в ідв ід ування церкви! Шукачі наживи з числа нижчого духовенства за хабарі в ипрошували собі високі посади, а то ді активно гендлювали ц ерковними землями, іконами, коштовностями... 23


Сучасники скаржилися, що серед парафіяльни х священни ків були сам і лише “людськ і покидьки”, я кі швидше п ідуть до шинку, ан іж до церкви. Дум аючи лише про власний зиск, владики геть занедбали осв іт у. Мало грамотні вчител і л едв е могли навчити дітей основ читання, писання та катехізи су. Маючи такий “добри й приклад” невдовз і i звичайн і фео дали взялися п ерепродувати розташовані на їхн іх земля х парафії т а мо настирі тим, хто міг більше запл атит и... Ф ЛОРЕНТІЙСЬКИЙ СОБОР Вже десь вище говорилося, що “кат олицька церква” у п ерекладі о значає “ц ерква всел енська”. Отож нем ає н ічого дивного , що католицьке кер івництво прагн уло зал учити до своїх рядів якомога більше член ів. I не лише о кремих громадян, а й ц іл і народи. Ще у 1075 роц і, коли Ізясл ав не о тримав належний йому ки ївсь кий престол, він зверн увся за допомого ю до папи Григорія VII. Той підтримав невдаху. I хоч його вплив був майже симво лічним i тривав не довго, та в подальшому католицький центр часто ро зглядав Україн у, як свою територію, царин у власни х інт ересів. З ц ією метою пап а Євген ій I V скли кав Всел енський Собор. Прохо див в ін у 1439-1442 роках у Флоренц ії. Його метою було об'єднат и право славн у i католицьку церкви п ід зверхн іст ю, звичайно ж, римського папи. Серед православни х єпископ ів, що підписали акт возз'єднання, був i Ки ївський митрополит Iсидор. Але із самого початку було зроз ум іло , що до говір не буде довговічним, бо не є справжн ім волевиявленням народу. I вже у 1472 роц і православна церкв а розірвал а домовленість. РЕЧ ПОСПО ЛИТА Литовці дуже гарно здружилися з поляками. Сп ільними з усиллями во ни потроху в ідт існили тат ар i заволоділи Україною. У 1569 роц і в м іст і Любл ін і в ідб улася подія, що знамен ув ала утворення нової європейсько ї держави – Речі Посполитої. Польське Королів ство i Велике Кн яз ів ство Лито вське об'єдналися в єдин у держав у з одним монархом, сп ільно ю зо внішньою політикою, однаковим маєтковим правом, грошима. Відносно церкви держава зобов'яз ув алася “як римсь кого, так i грецько го віросповідання не приниж увати, не обмеж увати й повн іст ю збер ігати”. У грамот і короля Сиг ізм ун да II Авг уста до Ки ївсь ко го митро полита Іоанна III Протасовича говорилося, що владика повинен й надал і уп равляти православною церквою в Речі Посполит ій та призначати їй з а звичаєм єпи скоп ів, архім андрит ів, іг умен ів тощо. Про р івно правн ість Православно ї Церкви неодноразово говорило ся по льськими королями. Таку грамот у отримав митрополит Онисифо р Діво чка в ід Стефана Баторія. Про прив ілеї п равославно ї церкви та ї ї духо венства нав іть у 1695 роц і писав у сво їх ли стах Сигизм унд III. Хо ч сам о собисто він глибоко зневажав православ'я, та все ж п ідпи сав прив ілеї про зрівняння прав православного духовенства з католицьким i скр іпив його печаткою. Так що в правовому, юри дичном у план і у новій держав і п равославна церква бул а в р івном у становищі з кат олицькою. Але “Ніхто двом панам сл ужити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде т риматись одного, а другого знехт ує...” ( Матв ія 6.24). Так стало ся й т ут. З України посипалися в Рим скарги: на якій п ідст ав і по льські католики нищать православ'я , коли офіц ійно влада при хильно ставиться до східного, укр аїнсь ко-вiз ант iй ського обряду? Відпов іді н е було ... 24


Українські з емл і були поділен і м іж польськими магнатами. Но ві го спо дарі переїхали сюди з і сво їми сім'ями, челя ддю i стали приводити край до звичної їм форми. Сюди попрям ували представники до м ін ікан ського, францискансь кого, берн ардинсь кого , а особливо єз уїтсь кого орден ів ( брат ств). Вони захоплювали вищ і поверхи сусп ільства, став али наставниками, опікунами. Відкривали сво ї навчальн і заклади в Орш i, Любл ін і, Несв іж у, Льв ові, Кам 'янц і, Перемишл і, Вінниц і, Фасто ві, Остроз і, Новгоро д-Сіверськом у... Тобто майже всю Україн у о хо пили власною навчальною мережею. Навчати ся там ст ало мо дно, престижно , а тому діти заможних прав ославних магнат ів о хоче вст упали т уди. Разом із наукою часто виносили й ідеї ополячення. Від усього цього Українсь ка Православна Церква в ідчув ала невимовну г іркот у i біль, яку дуже вдало відобразив Мелет ій Смо трицький у своєм у прекрасном у творі “Тренос, або Плач Свято ї Східно ї Церкви”. Ось як Церква-Мати т ужить через зраду сво їх дітей : “Діто к народила i зростила, а вони зреклися мене, стали мен і по сміховиськом i гл умом... Сини i дочки мо ї, котрих зродил а i зростила, зо ставили мене, пішли за тою, котра ними не боліл а, аби з набут ко м із до рiдност i її насититись. Священик ів моїх осл іпило , пастирі мо ї (н е хо тячи знати, що про душ у йдеться) онім іли, старш і мо ї одуріли, моло дь мо я здичав іл а, дочки мо ї до розп усти в дались. I всі одним намислом, Бога i пр авду Його занедбавши, на душ у мою заповзялися. Роззявили пащеки сво ї, шиплять та скрегочуть на мене зубами сво їми... Що б любити, так паплюжать мене, i добро моє злом мен і оддають, i ненавист ю за любо в мо ю віддячують. Дали мен і зам ість коштовних шат моїх з іт л іле лахм іття. I стала я їм кіст кою поперек горла... Не бачу, куди поверн ути сь, не знаю, куди податись, до кого голову свою прихилити, ком у себе в оборо ну дати... Вiтц iв ською наукою згордували. Материнське старання зневажили. Всі разом одпали i непотрібними зостали. Немає з-поміж багатьо х жо дного, котрий чинив би добре... Багато раз ів за життя мого різни х о д син ів п рикростей з азнавала, багатьма способами од дочок непоштиво стей перед законом i в закон і терп іти мала, та, однак, теперішн іх прикростей i зневаг н і з чим порівняти не можу...” Характериз уючи становище православної церкви i роль Ки їв сько ї митро полії в українсь ком у сусп іль ств і кінця XVI ст., історик Дмитро До рошенко писав: “Сама перебуваючи в стан і великого розстро ю, дезо рган ізац ії й зан епаду православна ц ерква не могла виконув ати як сл ід завдання, яке випало на її долю з утратою українським наро до м державност і: п ідтрим увати стару духо вн у традиц ію, п ідтрим увати р ідн у о світ у й письменство i тим зберіг ати свою народність”. Стало зрозум іло, що як справи i дал і т ак п ід уть, то рано чи пізно , а католики зовсім в ідт існять православ 'я, чим остаточно н івел юють будь-які н ац іональн і про яви. Щоб цього не сталося, предст авники українсь кого духовенства стали йти н а контакти з поляками, виш ук ув ати я кісь компромісн і р ішення. ГРЕКО-КАТОЛИ КИ Корист уючись сит уац ією, у 1582-1583 роках п апа Григорій ХIII надсил ав най багатшим, найвпливовіши м україн ським магнат ам листи в яки х доводив, що всі біди в ід розбіжностей, а для того щоб зберегти в ір у, для в ідтворення порядку н еобхідно об'єдн ати православн у i католицьку церкви. Подібн і послання отрим ували i православн і єпископи. Ось то м у, наприкінц і 1589 – на початку 1590 років Льв івсь кий єпископ Гедео н 25


Балабан уп ерше голосно порушив питання про злуку з Римсь ким престо лом. Думку п ідхопили єпископи: Л уцький, Пинський i Т урiвський, Хо мський i Белзький. В червн і 1590 року на приватн ій нараді в Белз i во ни підписали декл арац ію про готовність до об'єднання ( ун ії). Про сво є р ішення єпископи повідомили короля. На початку 1590- х років питання про об'єднання пост ійно о бгово рювалося на Соборах українсь ки х єпископ ів. Нарешт і, у 1594 ро ц і в Со кал i було вироблено декларац ію, п ід якою п ідпи салися м айже вс і єписко пи Ки їв сько ї митропо лії (не поставив підпис лише один, ім 'я яко го нев ідо ме). Через деякий час до Ки їв сь кого митрополита Михай ла Ро го зи надійшла королівська грамота, в якій Сигизм унд III дозволяв провести в Берест і об'єдн уючий Собор. I відб ув ся в ін 6-10 жовтня 1596 року. Українська дел егац ія на чол і з митро политом Рогозою проголосила, що Ки ївська митрополія пориває з Ко нстантинополем i об'єдн ується з духовним центром католицизм у – Римо м. Але при цьом у, наголошув алося, зберігає східний в iзант iй ськоукраїнсь кий православний обряд богосл уж інь. Так утворилася ще о дн а хри стиянська конфесія – Україн ська Греко-Католицька Церкв а. Усі пр ава, що були закріпл ен і з а Православною Церквою перейшли до неї. У ї ї власн ість перейшли також храми, монастирі т а маєтки. На в ідзн аку події, Римо м була ви карбувана пам 'ятна медаль. На н ій був зображений во ссiдаючий на трон i п апа, та укра їн сь кі вл адики, що підходять i стають перед ним на коліна. Одночасно з об'єдн уючим Собором, в Берест і пройшов i право славний Собор п ід голов уванням Костянтина Острозького. Там було засуджен е “католицьке зборище”, учасн ики п іддали анафем і “зрадників ” i закликали все православне населення боротися проти ун ії, в ідстоювати нац iо нально -рел iг iйн у незал ежн ість. ПРОТЕСТАНТСТВО В Європ і католицька церква м ала н адзвичайно велику ваг у. Б ули часи, коли папа мав більше повноважень ан іж король! А раз цер ква займалася св іт ськими справами, то аж н ія к не могла залишитись чисто ю в ід щедрого мирського бруд у. Намагаючись поверн ути л юдей до істинного , євангельсько го ро зум іння Бога, в середн і в іки виникли альтернативн і, протестантсь кі рел іг ійн і течії. Першими їх д іячами, фундаторами та нат хненниками були Ян Г ус, Март ін Л ютер та дея кі інш і. Ріст поп ул ярност і протестант ства в чимал ій м ірі в ідб ув ався зав дяки розвитку книгодрукування, адже Б ібл ія стала людям дост упн ішою. У XVI ст. десь 25-30% польської ш ляхти ст али при хильниками Кальв ін ізм у – в iдлам у Протестантизм у, в яком у особлива роль у справах церкви в ідводилася мирянам. З частини Кальв ін ізм у утворилась радикальна течія – Аріанство, що в ідкидало догмат про трійц ю i про по відувало пацифізм, створило свої н евеличкі, ал е впливові парафі ї по всій Польщ і, Литв і т а Волин і. Для поширення своїх ідей во ни вико ристовували вищ і школи, друкарн і. Пропагували польську мов у. ЗАХИСН ИКИ ПРАВОСЛАВ'Я Основний удар ополячення дістався п о західни х земля х України. З прийняттям ун ії православна церква опинились практично поза законо м, а то му з Галичини в ідбув ся масовий відт ік насел ення на Волинь i Ки ївщин у. 26


Дехто , правда, намагав ся протистояти експ ансії i в ідродити до бр і традиц ії українського православ'я. Т ак, на українсь кім пограниччі в Забл удов i, в маєтностях литовського гетьмана Григорія Ходкевича, який був ро дом із Ки ївщини, у 1560 роках з асновується др укарня, де прац юють вигнан і з Москви першодрукарі Іван Федоров та Петро Мстиславець. У 1569 роц і вони видали Учительн е Євангел іє – з бірник повчань на євангельсь кі т ексти, а в 1575 роц і надр укув али Псалтир. У т і часи ви ходець із Москви князь Курбський, що перехов увався в ід гн ів у царя Івана Грозного на Волин і в Ковлю, збирав навколо себе тям ущи х людей, які перекладали на вкраїнськ у мову прац і грецьки х о тців, та в ів лист ування з найзначн іш ими людьми України й Б ілор усі, переко н уючи їх як н іколи м іцно триматися православ'я. У 1580- х роках подібн і з аходи здій снював князь Юрій Л уць кий. Ним тако ж бул а заснована невеличка школа i др укарня. А най більш активн у дія льн ість розгорнув князь Костянтин Остро зький. Він володів значною, най більш заселеною частиною Во лин і та великими поселеннями в Галичині. Під його патронатом знаходило ся більш як тисяча церков! Костянтин Острозький корист ував ся велико ю по ваго ю серед українсько ї шля хти, м іщан, вищого духовенства. Мав серед ни х чимало однодумц ів. Не шкодуючи фінансів, в ін у 1578 ро ц і засн ув ав у власн ім маєт ку друкарн ю, керувати якою запросив Івана Федо рова. Розіслан і по всіх усюдах посланц і позбирали давн і тексти Свято го Письма, у друкарн і їх упорядкували, що треба перекл али i у 158 1 ро ці вип устили перш у в Укр аїн і повн у Б ібл ію. Сл ава Богу! Також Костянтин Острозький засн ував ш коли в Т уров і т а Во ло димирі. А близько 1580 року в ідкрив ще й так зван у Остро зьк у Академ ію, де викладачами стали такі т огочасн і інтел ект уали, як шля хтич Гедео н Смотрицький, священик Дем'ян Наливайко, чернець Василь Суразь кий (вип ускник італ ійсь ки х ун іверситет ів), без іменний Кл іри к Остро зький. З діяльн іст ю академ ії був пов'язаний Кирил Л укарис, що зго дом став патріархом константинопольським. За якісним рівнем Остро зька Академ ія була не г іршою за єз уїтсь кі колег ії. Маючи таки х патріо т ів України й православ'я, один сучасни к по спішив сказати: “I знову, як сонце, засяяла наша православна в іра, о свідченн і м уж і поверн ули ся до Божої церкви i множаться друко ван і книги”. Та у 1608 роц і князь Ост розький помер i продовж увача г ідно ї справи не знайшлося. Йо го вн учка, фанатичн а католичка, передал а академ ію єз уїтам. БРАТСТВА Ополячення та покатоличення різн і верстви україн ського сусп ільств а сприймали й переживали по різном у. Як уже говорилося, деякі багат ії були нав іть раді, бо швидко знюхалися з польськими можновладцями й з ум іли випросити собі ел ітн і чин и i посади, стали сво їми в найтит улован iши х компан іях. Сел яни хоч i не були задоволен і хо до м по дій, але надто голосного невдоволення не виказ ували. Весь час сво го життя були заклопотані пош уком хл іба щоденного. Але був ще й середн ій клас – м іщани. Сам е вони – торговці т а рем існики – почали заснов увати так зван і брат ства – осередки допомоги православн ій церкв і. Найперше братство було утворене при Успенсь ком у соборі у Льво в і. Братство нал ічувало лише тридцять чл ен ів, бо саме ст іль ки українсь ки х ро дин тоді м али право на проживання в м іст і. Ал е погляньмо чого змо гла до сягти ця незначна за чисельн іст ю група! 27


Братчики з бирали кошти для п ідтримки православних храм ів, по стачали їм св ічки, ікони, побудували красив у церкв у, л ікарн ю, матер іально допомагали найбідн ішим побратимам. Коли до Льво ва при їхав Іван Федоров, братство допомогло йому вл ашт ув ати др укарню ( у 1574 роц і в н ій вийшов друком “Апостол”). Коли ж на першодрукаря напо сіли кредитори, то братство викупило друкарню, чим перетворило м істо на центр православного книгодрукув ання. Братство усп ішно про тистояло ідеї введення григоріансь кого календаря. В кінц і XVI ст. братство засн увало власн у школу. В її стат ут і го во рилося, що учитель має бути “набожним, м удрим, скромним, стриманим, а не пиякою, г улякою, хабарником”. Цим якостям відпов ідали Зизан ій Т установський, Кирило Ставровецький, майбутн ій митропо лит Іо в Бо рецький, учений грек Арсен ій... До Львівсь кого братства зверталися предст авники інши х брат ств із Галича, Рогатина, Стрия, Ко марна, Ярослава, Холма, Л уць ка, Києва з проханням н адати пораду, надісл ати вчител ів, проповідників, передати л ітерат уру, п ідр учники... Т і книги вагомо підбадьорювали народ у т яжку годин у. Наприкінц і 1585 року Льв івсь ке братство в ідв ідав патр іар х Ант iо х iйський Iоаким. Він був надзви чайно радий з устріти такий о азис щиро го православ'я, а том у н адав братств у неч ув ан і повноваження. Братчики м усили наглядати, контролювати за духовним, моральним здо ро в'ям не лише мирян, а й духовен ства! З цим погодився i патріар х Ко нстантинопольський. КОПИСТЕНСЬКИЙ І БАЛАБАН Скрізь в Україн і знаходилися л юди, що боронили в іру сво їх предків. Надум ав король прибрати до рук найсильн іш у православн у твердиню – Києво -Печерську Л авру. Відправив про це наказ ки ївськом у воєво д і Ко стянтин у Острозьком у. Але той т іль ки в ідмахн увся, я к в ід набридливо ї м ухи. Тоді король прислав в ійсь ко. I що ж? Печерсь кий архіман дрит Никифо р Т ур п ідняв на оборон у ки ївсь ки х в ій ськовиків, до яки х приєдн алося чимало добровольців. Сп ільними з усиллями вони в ідсто яли Лавр у та маєт ки. Так само було в iдборено Жидичiвський монастир – найбільший з монастирів Волин і. З ус іх ієрархів зосталися в ірними православ 'ю т іль ки двоє єписко п ів : Перемись кий влади ка Ми хайло Копистенський i Льв ів ський Гедео н Балабан. Як пам 'ятаємо, останній був серед ін іц іаторів церковного о б'єднання, ал е у виріш альний час в ідмовився. I хоч як владц і манили йо го – не погодж увався. За непосл ух їх обох Собор позбавив кафедр. У 1607 роц і Гедеон Балабан помирає, а у 1610 роц і упоко ївся i Ми хайло Копистенський. Заплакали- зат ужили люди: Хто ставитиме священників православних? Хто святитиме церкви ? Хто нас боронитиме? Он уже в Берест і братство ро зпустили !.. УТИСКИ Польський уряд, єз уїти, добре розум іли, що допоки українц і матим уть хоч якісь контакти з Констан тинопольським патріархом, плани по вно го підкорення нац ії з алишаться л ише чорнильними віз ерунками на папер і. Отож, вони перешкоджали ус іляким православним зв'яз кам. Ко ро ль Сигизмунд III наказ ув ав: “Бачачи, як багато безпека держави залежить в ід того, щоб ніхто із чужинц ів, а особливо із людей грецько го зако н у та із земель т урецьки х, не при ходив у наш і володіння, ми бажаємо в ід усеїдно ї в ірност і вашо ї, щоб ті, я кі мають у сво їй владi українсь кі 28


земл і, прилежно доглядали аби н іхто з осіб, направлени х із листом чи яким-небудь посольством від грецьки х патріархів до єпископ ів грець ко ї в іри чи іншом у ком у в наш у держав у, не проп ускався”. Тих, ко м у вдавало ся перейти кордон, шалено пересл ідували, а п іймавши, о го ло шували т урецькими шпиг унами i в кидали до в'язниць. КОНТАКТИ З МОСКВОЮ Відтоді, як 1458 року митрополія розкололася на Ки ївсь ку i Мо ско вську, до кінця XVI ст. м іж н ими не спостерігалося особливи х в ідно син. Але поляки, обруб уючи нам усі зв 'язки з Константинопо лем, тим самим, хоч i мимоволі, штовхали українц ів на пош уки зв 'язків із Мо ско в ією – найближчою православною державою-сус iдом. Ще у 1570- х роках Льв ів ське братств о спорядило до московсько го царя перши х посланц ів. В Москв і, звичайно, були б раді, якби мали в Укр аїн і сп ільників, а том у гарно з уст ріли дел егац ію т а надали щедр у матер іальн у допомогу. За при кладом льв ів 'ян ще деякі українськ і цер кви та мо настирі також зверталися за допомогою до півн ічного сусіда. РЕЛІГ ІЙНА ПОЛЕМІКА Кін ець XVI ст. в ідзначився i гострою рел іг ійною полем ікою м іж като ликами i православними. У 1577 роц і єз уїт Петро Скарга видав книг у “Про єдн ість Церкви Божої п ід одним пастирем i про грецьке в ід ц ієї держави в ідст упл ення”. У цьом у трактат і в ін на повен голос вихваляв като лицьку церкв у i нещадно бичував православн у, звин ув ачував її у в ідсталост і. Скарга доводив, що православ'я перебув ає у зо всім безнадійном у становищ і. “Греки одури ли тебе, о руський народе, – писав в ін, – бо, давши тобі свят у в іру, вони не дали грець ко ї мови, зм усивши тебе використов увати слов 'янськ у, аби ти н іколи не м іг дійти до правдивого розум іння i знання... адже за допомогою слов'янсько ї мо ви н іко ли не можна пізнати істин у”... Та попри всі його старання книга в икликал а зовсім протилежн у реакц ію. Українсь кі при хильники православ'я зап аслись чорнило м i паперо м, щоб дати відсіч зароз ум іло м у поляку. Одн ією з найперших в ідпо в ідей ст ало написане десь м іж 1677-1582 роками “Послання до латини з їх же книг”. Анон імний автор нав ів прикл ади нег ідно ї поведін ки вищого католицького духівництва, розповів про невпинну гризню в като лицькім середовищі... Оприлюдн ен і факти багатьох утримали в ід като лицьких симпат ій. Дум аєт е на том у все скінчилося ? Ні, це був лише початок! У 158 2 ро ці п апа Григорій ХII розпочав кален дарн у реформ у – з ам ість існ уючо го юл іансь кого календаря став впровадж увати новий, прозваний григо ріансь ким. Пропаг уючи нововведення, єз уїт Бенедикт Гербест написав брош уру “Висновки в іри ри мсько ї церкви”. В н ій бундючно писав про “дурн у Р усь ”, зводив наклепи на православн у в іру. Достойна українсь ка в ідпов ідь не забарилася. У 1587 роц і ректо р Остро зько ї школи Герасим Смотрицький надрукував “Ключ царств а небесного ”. Він розповів про випадки аморальної поведін ки з життя римськи х пап i закли кав сп івв ітчизників давати ріш уч у в ідсіч като лицьким потугам. Великого галасу наробила книга видат ного укра їн ського педагога й г уман іст а Стефан а Зизан iя-Т уст ановського “Казання святого Кирила патр іарха ієрусалимського, про антихриста i закони його”. Книга бул а надр уко вана у Вільно у 1596 роц і українською i польською мовами. В н ій 29


палкий проповідник твердив, що римський папа є анти христо м i по сланцем самого пекла. Позиція авт ора здобула н еабиякий авторитет серед православного люду, а том у єз уїти вл ашт ували гон іння н а см іливого полем іста, стали називат и його не інакше, я к “старим балам утом”. Ал е н і його , ні інши х подвижників українсь кого православ'я заля кати не вдалося! У ц ій полем ічн ій битв і ваг оме слово невдовзі сказали Василь Суразь кий, Христофор Філ арет, Іван Вишенський... Загалом рел іг ійна по леміка тривала аж до 1610 року i з акін чилася перемогою православно ї думки. Єз уїти т ак i н е змогли в ідверн ути л юдей в ід православ 'я чи п ідірвати дов іру до православних влади к. КОЗАЦ ТВО “В сво їй хат і своя правда i сил а i воля”, – писав Тарас Шевченко. А й справді, що є більш бажаним для л юдини, як в ільно жити, працювати, в ільно ди хати на власн ій в ільн ій земл і? Саме том у н а рубеж і XIV-XV сто л іть наш і волелюбн і предки почал и г урт увати ся в сильн і, мобільн і заго ни, щоб силою збро ї боронити край в ід чужинця i кривдника. Ти х в ідчай духів вороги прозвали козаками, що означає “в ільн і люди”. В т і часи простори п івденно-східно ї України були так сп устошен і набігами кочових татар, що являли собою малозаселен у п устку. I саме т уди, на територію Пів денно ї Ки ївщин и (район Черкас, Кан ева, Корсуня) та Брацлавщини (Південне Побужжя) т ікали в ідважн і українц і з Галичини, Волині, Поділля, Півн ічно ї Ки ївщини. Показавши чужинцям, хто т ут господар, козаки взялися в ідро дж ув ати край: заснов ували хуто ри i сел а, зводили укріпл ення, буд ували нові i повертали до життя стар і м іст а й м істечка... Свої володіння козаки розширили аж за Дн іпро в і по ро ги, де на острові Хортиця, що ніби ковчег омивався хвилями сиво го Слав ути, влашт ували св ій головний штаб, центральн у резиденц ію – Запо р ізьку Січ. Січ являла собою укр іплен е доброю огорожею містечко, де були ко зацькі житла – курен і, б удинки дл я старшини, п ушкаря... В центр і б ув майдан на яком у всією громадою обговорювалися та виріш ували ся ко зацькі справи, i обов'язково височіл а ц ерква на честь най більш шано ваної козацтвом Святої Покрови. У бажаючи х вст упити до в ільного вій ська не запит ували реко мендац ій, не ц ікавилися родоводом. Кошовий отаман проводив лише ко ро теньку сп івбесід у при близно такого зміст у: – Во Христа в іруєш ? – Вірую! – I у Свят у Трійц ю в іруєш ? – Вірую! – I до церкви ходиш? – Ходж у. – А н у перехрести сь! Но воприбул ець хрестився. – Ну добре, вибирай кур інь, який на тебе дивиться. Коли ж до війська просився представни к яко їсь іншо ї в іри, то м усив о бо в'язково прийняти православ'я. Про козаків дуже гарно сказав франц уз Г ійом Б іпл ан: “Поєдн уючи з хитрим i гострим розумом щедрість i безкорислив ість, козаки смерть вважають кращою за рабство... Дотепн і й прониклив і, невибаглив і й щедр і, не жадн і до багатства, але страшенно ц інять свою свободу, м іцн і 30


т іло м, легко зносять жар i холод, голод i спраг у. На в ійн і витривал і, в ідв ажн і, хоробрі, та н ав іть з ухвал і – бо не ц інять свого життя. На зр іст гарн і, проворні, сильн і, з природи мають добре здоров'я i нав іть мало п ідлягають хворобам; в ід хвороби вмирають дуже рідко, хіба в д уж е великій старост і; з дебільшого кін чают ь життя на ложі слави – вбит і на в ійн і... В ни х нема н ічого простецького, крім одеж і”. Дуже простими були i п ерш і козацькі ц еркви – ст іни та стріха були з о черет у. Але згодом у козацьки х м іст ечках постали дуже красив і дерев 'ян і храми. Писемн і пам 'я тки розповідають, що жодна інша церква не мо гла похвалитися таким красивим т а ц інним убранням. Царські вр ата в церкв і останньо ї Січі були вилит і з чистого срібла, ікони (ство рен і найкращими в ізант ійсь кими та українськими художниками) пишалися щедрими золотими оздобами. Церковне начиння було прикрашен е неперевершеним художн ім різьблення м... Для старшини та найбільш шано ваних стари х козаків у церкв і бул и спец іальн і м ісця – пофарбован і в гарний яскраво-зелений колір різьбл ен і л ави, що стояли попід ст ін ами. Мала ц еркв а 120 ст аровинних, ще рукописни х, книг та ст ародрук ів. Книги були одягнен і в гарн і обкладинки, прикрашен і перлами, коралами, бурштином... Церковна сл ужба правилася кожен день. Також у козаків були переносн і церкви. Вони являли собою великий по ло тняний намет, який брали в похід i встановлювали для богослуж іння, для мо литви за щаслив у п уть i удачу в справах. У т і часи Крим б ув п ід владою тат ар. Зв ідти бус урмани робили страшн і набіги в Україн у, грабув али -нищили м іста i села, а тисячі українц ів забирали у поло н. Потім нещасни х продавали в рабство. Нев ільничі рин ки були по всіх значн их м істах Кримського ханства, а найбільший у Каф і (нин і Феодосія). Нев ільники г ірко т ужили, адже були приречен і дов іку лишитися на чужин і й н іколи не побачити рідно го краю... – Визволь, Боже, бідного невільника На святорусь кий берег. На край веселий, Між л юд хрещений!.. – молилися вони. I приходила їм допомога! Мужн і козаки робили в ідчайдушн і наско ки на Крим, на своїх човниках чай кою діст авалися Т уреччини i оголивши шабл і, кидалися в бій аби зв ільнити безталанни х земляків. За що наро д i складав їм вдячн і слова: По множ, Боже, на в іки козацьку слав у I покори под нозі врагов наших глав у! Да будет всегда плодна козацькая мати I діти її в сил і всегда процв ітати ! Козаки третин у в ід сво їх при бутків в іддавали православним церквам, мо настирям. Із силою цих безстрашни х, свободолюбивих хлопц ів були зм ушен і рахуватися польські можновладц і. Вони вважали за краще для себе не сваритися з козаками. I не безп ідставно! Так, коли ун іатсь кий митро полит Потій направив у Ки їв св ого намісника, козацький гетьман Григо рій Тискиневич застеріг, щоб той не кривдив, не нево лив право славних. А на випадо к, коли ун іат осл ухаєть ся, дав наказ сво їм хло пцям “де-неб удь з дибавши, як пса в бити”. Ун іат а Антон ія Грековича, який забороняв проводити богослуж ін ня в Софiїв ськом у соборі, одно го зимо вого дня козаки сп іймали та й утопили в ополонці на Дн іпрі.

31


В 1603-1605 роках п ід ти ском православних, польський уря д вил учив із в ідання ун іат ського митрополита Києво-Печерський монастир i по вернув його православн ій громаді. Саме зав дяки козацтв у, при близно з десяти х років XVII ст. Ки їв знов у ст ає ц ентром сусп ільно -політично го життя України. Вели ку справ у зробили козаки, коли у 1612 роц і привезл и до Києва грець кого митропо лита Неофіта. Він викон ував владичi функц ії: о свячував церкви, призначав священників... Козаки дуже шан ув али Православну Церкв у. Сивов усі діди ро зпо відали історику Дмитру Яворницьком у, що козаки “молилися не так, як тепер ми, грішн і, – а як ст ане на схід, то далеко чуть, як молиться... I не такі молитви, як у нас, а старин н i, козацькі, i все п ро Мико л у i По кро ву”. КОЗАЦЬКА ПАРАФ ІЯ Чим більш сильним ставало козацтво, тим дужче непоко ївся По льсько-шляхетський уряд. Аби убез печити себе та мати контроль над в ільним в ійсь ком, в кінц і XVI ст. козакам було запропоновано перейти на сл уж бу Речі Посполитій, зайнявшись охороною її кордон ів. Кількасо т ко заків прист али на таку пропозицію. Цим зареєстрованим козакам по ляки жал ували м істечко Трахт емирiв. Козаки побуд ув али там сво ю церкв у, яка ст ала першою парафією україн ського козацтва. Потім, коли край був охоплений селянсько-козацькими повстаннями, во на бул а сп устошена i зан епала. Тоді з 1688 року п арафією дл я запо рожців став Межиг ірський монастир у Вишгороді біля Ки єва. Ко жен ко зак вважав справою чест і, хоч дв ічі за життя побув ати у ньо м у. Запо ро жці дарували монастирев і вози риби, солі, хутра, вина, худо бу, по ро дистих коней... Давали щедрі грош і на ут римання монастирсько го шпиталю, прит ул ку. В обов'язок монастиря входило гот увати для січових церко в священиків. Вони повинні б ули в ідзначатися тверез істю, красномовніст ю, мати гарний голос. Проповіді необхідн о було вести без пап ірця i щиро ю українсь кою мовою. На Січ священиків направляли строком на один рік ( із вер есня по вересень), але як хтось особливо припадав до душ і громаді, то го залишали найдовше. Священик м усив скласти присяг у кош у i в усьо м у йом у п ідкорятися. За найм енше порушення невдаху в ідсилал и назад. Запорізька Січ, її духовен ство та ц ерква п ідлягали Ки ївсь ко м у митро политу i через нього визнавали верховне главенство Вселенсь ко го Єр усалимсь кого патріарха. САГАЙДАЧНИЙ В історії України та в долі укра їн ської православно ї церкви велик у ро ль з іграв Петро Конашевич-Сагай дачний. Родом він був із Сам бо ра (Льв івщина). Осв іт у з добув у школі князя Острозького. З молодих л іт про йнявся симпат ією до козацтва, а тому i сам вст упив до в ійсь ка. Схо дивши у безл іч походів, побув авши у битвах із тат арами i т урками о пан ував нелег ку в ійсь ков у наук у. За сво ї здібност і у 1614 роц і б ув о браний козаками гетьманом запорізь кого війська. Він з ум ів створити з ко зацьких загон ів прекрасн у багатотисячн у арм ію, пот ужний флот. Іно ді, в далекий морський похід виходило понад триста чайок, екіпаж яки х нал ічував до двадцяти ти сяч чоловік! Під керівництвом Сагайдачно го ко заки здобули ряд важливи х перемог на суш і i морі. З'являлися козаки нав іть біл я берег ів сп екотно ї Африки ! 32


Видатний тал ант Сагай дачного визнавали нав іть противники. Поляк Яків Собесь кий так писав про нього: “То бул а л юдина см ілива роз умо м, яка ш укал а небезпеки, нехт увал а життям, перша у нап аді, а у в ідст уп і – о стання, рука його ніколи не дав ала п ромаху, в ін був пильний у табо р і, не по любляв розпещеност і й н ія кою м ірою не був в ідданий пияцтв у... На нарадах був обережний i в уся ки х розмовах маломовний”. Як в ірного сина України Сагай дачного дуж е непоко їло , що народ усе більше ополячуєть ся, а в ід православ ної церкви не лишається й сл іду. Треба було щось робити, але яку вибрати тактику? Іти проти поляків в ійно ю? Сагай дачний розсудив, що з цього ще хтозна чи вийде що сь до бре, а от лихо власном у народу в ійна принесе. Том у вирішив мирним спо со бом узятися за в ідродження українсько ї нац іонально ї т а рел іг ійно ї само бутност і. На початку 1614 року в ін при їхав у Ки їв i разом із сво їм земля ко мгаличанином Борецьким та іг уменом Києво-Печерського монастиря Плетенець ким узяв ся здійсн ювати задуман у сп рав у. Монастирсь ким ко што м вони викупили в Стрятин i друк арню Бал абан ів, що на той час уже сто яла п уст кою, розібрали її i п еревезл и до Києва. Також бул а заснована i власна пап ірня. Уже у 1615 роц і видрук ували перш у книг у. За п 'ятнадцять ро ків свого існ ув ання Ки єво-Печерська друкарня вип устила по над тридцять видань, тобто більше, н іж усі інш і українсь кі друкарн і разо м узят і! Побачили св іт такі солідн і кни ги, як “Псалтир”, “Часословець”, “Анфо логiн ”, “Книга про в ір у єдин у”, “Божественна Л іт ург ія”, “Но мо катон”, “Повчання Івана Злато уста” та ще багато інших. Текст и були напи сан і звичною для ти х часів церковнослов'янською мово ю. Інко ли паралельно йшов текст на українській розмовній мові. А часом на по лях друк ув алися переклади чи пояснення дея ки х сл ів. Головним др укарем був Памво Беринда. Тоді ж року було засноване Ки ївсь ке Богоявленське братство. У 1616 ро ці до брат ства разом із “ус ім в ій ськом Запорізьким” вст упив i г етьман Петро Сагайдачний. Двері братства були в ідкрит і для всіх св ідоми х людей, що мали за мету в ідродження України. ГАЛШ КА ЛОЗКИНА З братством сп івпрацювал а i др ужин а маршалка Мозирського пов іт у Галшка Лозкина. У 1615 році вона з і своїх власни х володінь виділила чимал у ділянку земл і на якій розпорядилася побудув ати православний мо настир. При монастирі було зведено також школу для діт ей шля хтичів i м іщан та будинок для “странникiв духо вних”. ВІДНОВЛЕНН Я ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄ РАРХІЇ Петро Сагай дачний, як особа авторитетна та впливова активно займався питаннями в ідродження т а ук ріпл ення україн сько ї православно ї церкви. За погодженням із Ки ївсь ки м Богоявленським братством в ін ро зпо чав роботу по відновленню православної ієрархії. У 1620 роц і з Москви в Царгород направився Єрусалимсь кий патр іарх Феофан. Козаки н е могли пропустити таку нагоду i запросили владику до Києва. Усю дорог у високу д уховн у особу супроводж ували ко зацькі загони. Як т іль ки патріарх прибув до Києва, розпочалася нарада предст авників з усіх частин України та Б ілорусі. Козацькі та шляхет ські учасники з ібрання поскаржилися патріар х у на перешкоди та утиски, яки х з азнає православ'я в ід католиків т а “почали

33


раду чинити, жеби могли пастирів православних мати в церкв і сво їй ”. Взялися висувати канди дат ів на митрополичу i єпископські кафедри. Патріарх не був готовий до такого повороту подій, але йо м у виставили мало не ультимат ум: “Не будеш ти патріархом, не будеш до брим пастирем, не б удеш н ам ісником Христа i апостолів, якщо не висвятиш та не з алишиш руськом у народу митрополита i єписко п ів, о со бливо побачивши нас гонимих”! Трохи повагавшись, Феофан дав згоду. Б уло висвячено єпископ ів, а митро политом Ки ївським, Г алицьким i всієї Р ус і обрано Іова Борецько го. Так була в ідновлена православна ієрархія в Україн і. Козаки запевнили патр іарха, що будуть оборонцями нововисвячених владик. Після цьо го Сагайдачний з і сво їм полком урочисто провів Єрусалимського владику т а людей, що його супроводж ували аж до молдавського кордону. Цікаво, що більш ість нововисвячених ієрархів б ули незнатно го по хо дження. Але вони мали надзвичайн у в іддан ість православ 'ю, спо внені нелицем ірно ї любов і до Бога i українсь кого народу. Відродження Українсь ко ї православної ієрархії ще більше п ідняло авто ритет козацтва. 28 кв ітня 1621 року владики вист упили з і зверненням до народу. У ньом у, зокрема, говорилося: “Щодо козаків, то про цих лицарськи х людей ми знаємо, що вони рід наш, наш і браття i правов ірн і хри стияни. Це ж того покоління в ійсько , що за Олега, монарха русь ко го, по мо рю плавало i Константинополь штурм увало. Це їхн і п редки разо м із Во ло димиром хрестили сь, в іру христи янську в ід Константинопольсько ї Церкви прийняли”. Польський уряд та ун іати не мали в ід того радості, а том у офіц ійно право славн у церкв у не визнавали. Як i п ідтвердж ували вряди годи права i прив ілеї деяки х монастирів i ц ерков, то знехотя, лише через побоювання ко заків. Щоб якось нашкодити, скомпрометуват и православ'я, поляки почали тираж увати пл іт ки, що православн і ієрархи є рези дентами чи то Ко нстантинополя, чи Єрусалим у, або ще когось. На все це не забарилася р іш уча в ідпов ідь: “Ми не шпиги, а н і ховаємо шпигів. Ми – громадяни ц ієї з емл і... Заст упаємося за те, що лишили нам предки наш і, до чого нам дають право Боже i людсь кі закони та звичаї i більш як ш iстсотр iчн е вживання. Проповідуємо т у сам у в іру, що й попередники наш і. Ні н а чи є життя i н і на чиє майно не наст упаємо. Волостями, м істами, замками не во ло діємо . Кривди, злочинств, насильств не чинимо . На війн у на хри стиян не зазиваємо , убивати не вчимо. Не на пан ування i розко ш і п ішли ми, i н іякий страх, н і кари, н і м уки не в ідверн уть нас в ід справжньої в іри i сл ужби Богов і”. Ал е т і вигадували все нов і н ісен ітниці, чинили ус іля кі перешко ди. То му єпископ Володимирський Йосиф Курцевич, що через с уп ротив по ляків не зм іг прийняти єпархію, переїхав до Москви. Рят уючись в ід ун іатського гніт у, т уди втекло дуж е багато ченц ів. Ал е полегшено з іт хн ути вони не змогли, бо з вогню потрапляли у полум 'я. Там їх до пит ували, як були по хрещен і. Коли ж, щось було “не так”, в ідп равляли на патріарший дв ір чи до найближчого монастиря на “виправлення”. Через кілька тижн ів їх перехрещ ув али. Хтось з цим мирився, хтось зоставав ся невдоволеним, але назад во ро ття не було... В Україн і з хвил юв анням чекали новин в ід земляків, але в іст і були невт ішн і. Мелет ій Смотрицький i Касiян Сакович відверто писали, що усе московське сусп ільств о пронизане жорстокою тиранією: “В Мо сковськом у царств і жив уть сам і раби, там нав іть старшин у їхн ю 34


кат ують батогами i засудж ують до ст рати”. Такі пов ідомлення в ідбивали ус іляку охот у контакт уватися з Москвою. КОПИНСЬКИЙ I років із десять контакт ів практи чно не було. Але в липн і 1631 ро к у но вим митрополитом обрали Iсайю Копинського. Він б ув переконаним прихильником розширення україно-московських стосунків. Коро ль Сигизм унд III за допомогою заборон, репресій та принижень намагався припинити такі зв 'яз ки. Ал е, як це часто був ає, рез ультат ст авав зо всім про тилежним. ВОЛОДИСЛАВ IV Наст упний польський король, молодий Володислав IV хот ів, що б у йо го держав і пан ував спокій. До того ж, план ув ав п іти в ійною на Москв у. Укр аїна ж могла дати добри х вояків, том у король став задобрюв ати сво їх право славних п іддани х. Що б знайти прихильників, н а одном у з засідан ь сейм у зробив натяк про можливість офіц ійного визнання Українсь ко ї Право славної Церкви. Зроз ум івши, що треба кув ати зал ізо доки воно гаряче, православн і деп утати польського сейм у поставили питання руба – або уря д визнає наш у церкв у, або ми не беремо участ і в державни х справах! Ун іати тако ж не змо вчали i у п арламент і з ат іялась така кип уча суперечка, що про зако но творчу роботу годі було й думати. До яких кат астроф призводить безлад у парл амент і ми т епер добре знаємо . А том у, щоб уникн ут и парламентсь ко ї кризи, Володислав пообіцяв добре обм ірк ув ати сит уац ію. Рез ультатом того думання став скріплений печат кою пап ір п ід назво ю “Пункти заспокоєння обивател ів Корони i Великого Княз івств а Лито вського народу русь кого рел іг ії грець ко ї”. Документ давав право славним дозвіл в ідправля ти Богосл уж інн я, свят і Таїнства, мати церкви, сем інарії, школи, л ікарн і, брат ства. До православної митропо лії вхо дили Льв івська, Л уцька, Перем иська т а Мстиславськ i єпар хії. По верталися ки їв ські монастирі, крім Видубиць кого. Сеймом була створена ком ісія в складі двох ун іат ів i дво х право славних, яка об'їхавши ус і м іст а i села, мал а чесно розділит и церко вне майно . Окремим п унктом зазначалося, що всі, хто буде по мічений у розпалюванн і м іжрел іг ійн ої ворожнечі, буд уть каратися по зако н у. 14 березня 1633 року король Володислав видав ще й грамот у, яка до зво ляла православним вільно здійснювати богослуж іння по всій терито рії Речі Посполитої! Ортодоксальним ун іатам такі дії ох як не сподобалися ! Во ни гн івалися, ш ум іли, скаржилися н а короля... Але в ін дом ігся в ід Римсько го папи мо вчазної згоди на сво ї реформи. Король Володислав з ум ів схилити деп утат ів прийняти констит уц ію, я ка гарант ув ала всім громадянам, що про живають на території Речі Посполитої, свободу в іросповідання та визнавала Українськ у Православн у Церкв у! ПЕТРО МОГИЛА В історії України Петро Могила в ідіграв таку значн у роль, що весь пер іо д, пов'язаний з його життям i діяльн істю, досл ідни ки полюбляют ь називати “Могилянською добою”. Народився в ін у 1596 роц і в сім 'ї молдавсь кого воєводи Симео на Мо гили. Навчався у Льв івсь кій брат сь кій школі та західноєвропейськи х ун івер ситетах. Б уд учи козаком, брав участь у по ходах г етьмана 35


Сагайдачного . Надивившись на безодн ю людського горя, на ріки кров і та мо ря ж урби, вирішив в ідійти в ід усепоглинаючо ї мирсь ко ї суєти i по стригся в ченці. Року 1627-го його було висвячено на архім андрит а Києво -Печерсько ї лаври. Усю свою енерг ію i ро з ум Пет ро Могила спрям ув ав на в ідродження право слав'я, на посилення йо го ролі в справах сусп іль ства. Також прагн ув яко сь примирити різн і рел іг ійн і конфесії, а то вже люди й пісн ю скл али: О Боже м ій несконечний, що ся тепер стало: Як то віра, так то віра, а милост і мало ! О Боже м ій несконечний, дивитися горе, Що тепера, на сім св іт і, в іра в іру боре... Здавна українц і ставилися терпимо до предст авників іншо го в іро спо відання. “Сию т а он у в іру Бог дав” – говорили вони. А от через Реч Посполит у ( i ц е було найбільш негативним явищем принесеним о по ляченням) у людськ у св ідом ість проникли поняття вищості й нищо ст і о дно ї рел іг ії перед іншою. Аби виправити сит уац ію, Могила поділяв ідею поєднання церко в, діючи х на українсь кій земл і. Разом із м итрополитом Іовом Борецьким, він ро зглядав “Ун iйний катехізи с” Мелет ія Смотрицького. Брав участь в Со бо р і 1627 року в Городку, що ухвалив “знайти спосіб, щоб утворити єдн ість Р уси з Р уссю, ун іат ів із не ун iат ами”. Для нормального розвитку Церкви у такий складний час, було нео бхідно , щоб на її чолі стояв молодий, енерг ійний, ін іц іативний л ідер. Усім цим якостям в ідпов ідав 36-річний Петро Могила, якого й обрали у 1632 роц і митрополитом Ки ївським i Г алицьким. Б удучи митрополитом, Петро Могила канон із ував усіх Печерсь ки х уго дників, мощі яки х спочивали в печерах. Він з ум ів зг урт увати навко ло себе видатни х учени х, культ урни х та рел іг ійни х діячів свого часу. Серйо зно зайнявся відбудовою, ремонтом церков, монастирів, що за час незго д прийшли до жалюг ідного стану. Б ули поновлен і та добудован і хр ами Софiївський, Васил iвсь кий, Спаса на Берестов і... З руїн Десятинно ї церкви звел ів побудув ати новий кам'яний храм. Зв ів двоповерхо в у Ко нгрец iйн у ц еркв у. Такі з аходи вимагали значни х кап іт аловкладень, а том у Петро Мо гила звертався до Московського царя Федора Олексійовича з про ханням допомогти коштами й тям ущими майстрами. Взам ін про по нув ав найкращи х учител ів, які б засн ув али на Московщин і шко ли. Ал е цар до науки був байдужий... Апостол Павло говорив: “Чи посм іє хто з вас, м аючи справ у до іншо го, судитися в неправедни х, а не в святих? Хіба ви н е знаєте, що свят і св іт судитим уть ? Коли ж будете ви св іт судити, то чи ж ви н ег ідн і судити незн ачн і справи ? Хіба ви не знаєте, що ми будем с удити ангол iв, а не т ільки життєве? А ви, ко ли маєте суд за життєв е, то ставите суддями тих, хто н ічого не значить у Церкв і. Я на сором це вам говорю. Чи ж між вами немає н і одного м удрого , щоб в ін м іг розсудити м іж брат ами сво їми ? Та брат судиться з братом, – i то перед нев ірними!” (1 Кор. 6.16). Ото ж Могила роз іслав по Україн і своїх н ам ісників, яким н адав право ро зглядати скарги, виносити рішення. Парафіянам було суво ро забо ро нено звертатися до мирськи х суддів із скаргами на священиків. Дл я таки х справ б ула створена митрополича Консисторія. А от мир із греко-католиками якось не клеївся. Між дво ма ко нфесіями н і на день не припинялися сварки, що провокували ся перш з а все майновими питаннями. Невсил i терп іти чвари сво їх п іддани х, 5 36


вересня 1636 року король писав: “Доки ви не погодитеся м іж со бо ю в ірними способами – одна сторона не перестане т урбувати др уг у, пересл ід увати судом i ути скувати ”. Для збереження спокою Петро Могила в жовтні 1636 року зверн ув ся до православних брат ств із закли ком помиритися з ун іатами. Думка про до сягнення “ун іверсально ї ун ії” т акож неодноразово обговорювало ся Петро м Могилою з греко-католицьким митрополитом Йосифом-Вiльямо м Р утсь ким. Звичайно, найголовнішим досягненням Петра Могили була Ки їв ська Академ ія. Спочатку, ще у 1631 роц і, в ін в ідкрив Лаврську школу, я ку наст упного року було об'єднано з школою Ки ївсь кого братства. Внасл ідо к цьо го з'явився новий навчальний заклад, що з 1633 року став називати ся Києво -Могилянською колегією. Також Петро Могила чимало сприяв розвитку книгодрукування, був упо рядником та редактором багатьох книг. А своєю власно ю л іт ерат урною роботою заохотив i багатьох інши х до прац і на ц ій нив і. По мираючи, Петро Могила більш у частку всього свого майна запо вів Церкв і. А всім поколінням українц ів залишив у спадок ря д книг. Йо го пер у нал ежать твори: “Євангел іє учит ельне”, “Православне iспов iдання в іри”, “Катехізис”, “Великий Требни к”, “Л iтос або Кам інь” т а інш і. Зо крема, в ін старанно записув ав почут і в ід л юдей розповіді про благо честиви х м уж ів, п ро дарован і Господом чудеса, що трапляли ся в Укр аїн і у т і часи. Хочете – читайте, а не хочете – проп уст іть, але я наведу одн у т аку, занотовану ним, оповідку. ПУСТЕЛЬНИК ГРИГОРІЙ Року 1620 четверо мисливц ів вийшли з м іст а ловити звірів i ри бу в Орельсь кiй п ущ і [л іс над річкою Орель, правою притокою Дніпр а, По лтавщина – авт.], i там бродили. Коли ж схот іли повертатися, то , з Бо жо ї волі, забл удилися i, не знаходячи дороги до свого міста, тинялись, бл укаючи, зо два тижн і по п ущ і, i вже не мали чого їсти, бо вичерпався їхн ій харч. Коли ходили вони так, ж урячись, п ущею, натрапили на стежечк у но во протоптан у i, здив увавшись та з радівши, п ішли нею. Аж рапто м по бачили хатинку, з димаря яко ї куріло . I, ввійшовши в неї, знайшли ст іл, накритий до трапези, а на ньому груш і розкішн і, в меду i варен і, i п іч невеличку, в земл і викопан у, а в н ій т еж груш і, для суш іння вкин ен і, i го рнець маленький із груш евим узваром. Побачивши се, злякалися i, н і до чо го не доторкн увшись, скорень ко вийшли, подумавши, що се ро збійницьке прист анище. Двоє із ни х одійшли по один бік хати, а двоє – по другий, i, схо вавшись, дожидали із самопалами приходу розбійни ків. Коли бачать, виходить із п ущ і чоловік святол iпний, бородатий, з до вгим волоссям, в одежі, з лика сп лет ен ій, довг ій, за коліна, з рукавами по л ікт і, у ви соких, до половини гоміл о к, плетених личаках, із черн ечим, теж сплетеним із лика, п iдкапком на голові i з сокирою в р уц і. Наблизившись до хатки, в ін одраз у духом в ідчув присутн ість людей i метн увся назад у п ущ у. Т і ж, побачивши його i зроз ум івши, що се п уст ельник, кин улись за ним навздог ін, гукаючи: – Не т ікай од н ас, чолов іче Божий, п ідожди, змил уйся над н ами, хри стияни єсьмо , з дороги збилися. I сказали з якого міста вони. Той же, почувши, що християнами суть, з упинився. 37


Вони ж наблизились i поклонилися йому до земл і. А в ін, прив ітавши їх Христовим імен ем, сказав: – Господь i Бог наш Ісус Христос, благословенний вовіки, хай благо словить i помил ує вас, дітоньки ! Вони ж відпов іли: – Ам інь ! Пустельни к ув ів їх у хат ку i, молитв у сотворивши, дав їм тих гр уш по по їсти, що в хатц і були. Як повечоріло (п iзно -бо вже було, коли п устельник прийняв їх у хатку свою), став старець на молитву. I вони з його повел іння стали. Казав їм стояти, не озираючись н і т уди, ні сюди, н і н а нього, тіль ки з благо говінням, додолу очі оп устивши, на землю дивитись i сл ухати мо литву. Ко ли ж молились, один із них, не втерп івши, глян ув на старц я і по бачив, що той не на земл і сто їть, а на повітрі, руки простягає до неба, а но ги його , вище колін, на по вітрі стоять. Невдовз і, скінчивши молитв у, повел ів п устельни к їм спати. А сам, тро хи посидівши, вийшов з хати i ц іл у н іч, стоячи на повітрі, сл ізно мо лився. Один же із ни х, той, що стеріг сво їх т оваришів, як і спали (такий- бо звичай мисливц і мають), те бачив. Як почало світати, вв ійшов до них п уст ельник i, розбудивши, сказав: – Вставайте, час уж е Богу молитись i виводити вас із п ущ і. I знову, молячись, бачили, як в ін на повітрі стояв. По молитві рушили – повів той їх із п ущ і. Ішли вони попереду. А ст арець розпитував про церкви православні i по вчав їх, щоб завжди молились, доброчинно жили, нікого ні в чому не зо биджали, а в правов iр' ї щоб були тв ерді й непохитн і. Розпитав i про Печер ський та Межиг ірський монастирі, як вони утрим ують ся, i про ар хімандрита печерського Єлисея, чи живий ще (тоді-то ще живий був). Один же із ти х козаків, котрий позаду йшов, позначки робив на дерев ах, куди вони йшли, щоб по тому можна було розп ізнати дорог у до старця. I за дв а дн і вив ів той їх із п ущ і, показав прям у дорогу до їхньо го м іст а i, благословивши їх ім енем Господн ім, знову хот ів заглибити сь у п ущ у. Т і ж, поклонившись йому, Богом наставлен і, аби такий дорогоцінний скар б, у п ущ і зн айдений, безпам 'ятно знову в п ущ і н ев ідом істю покритий не зо стався, з і сльозами почали умовляти старця, імен ем Господнім заклинаючи, аби сказав їм, хто в ін т аки й, зв ідки i як п рийшов у п ущ у сю, i чи багато часу мин уло, в ідколи він у н ій живе. Той же, заохочений ними, помал у почав казати їм таке: – Я, – мовив, – діт ки, чернець із Межигірського монастиря. I там жив учи, звабл ений дияволом, у гріх упав. Та Бог благодаттю Своєю, н е бажаючи смерт і грішников і, прив ів мене до тями. I я, побачивши сво є падіння, почав каятися i молити Бога, аби наст авив мене на покут у. I ко ли я молився, спала мен і на серце думка: “Піди з монастиря i й ди в п ущ у, там i знай деш покут у”. Прийняв ши сю дум ку за Боже оповіщення, я мо вив: “Ти, Господи, Котрий хочеш спасіння усім л юдям, настав мене во лею Своєю, аби п ішов я вказаною Тобою дорогою”. Отож, молячись, п ішо в я, i за Божим промислом i настав лянням прийшов у п ущ у сю, i вже тринадцять л іт, не сп іт кавши жодної людини, сам-сам iсiнький, як мен е

38


бачит е, благодатт ю Його про був аю в хат і т ій, що в н ій побували, плодами л ісо вими живлячись. Запитали вони, яке ім 'я йом у. Той же сказав: – Грішний i непотребний раб Божий Григорій я. Вони, поклонившись, благословення у н ього попросили. I сказав в ін: – Хай благословить i помил ує вас Бог, Котрий живе на Сіон і в Єр усалим і! I се сказавши, повернув ся у п ущ у. А вони п ішли своєю дорогою, славлячи Бога, Котрий сподобив їх уго дника Свого бачити... Прийшовши в м істо, во ни н іком у не розповіли про бачене i до вго мо вчали про се. Та з часом, волею Божою згадавши свою пригоду, почали ро зпо відати її ієреям та городянам. Деякі з-пом іж ієреїв та благочестиви х м уж ів, почувши се, захот іли i со бі п іти т уди одв iдати Божого чоловіка. Отож, взявши чернечий о дяг, хл іба т а риби i ще дечого з чернечих харчів, п іш ли вони з тим мисливцем, ко трий дорогою поміт ки на деревах робив. I, знайшовши помітки, прийшли аж до хатки т ієї. А, вв ійшовши, знайшли в н ій усе: i залишки тих гр уш, i горнець, як i ран іш е, т ільки все вже з ітл іле i птицями по дзьо бане. I зрозум іли, що , розставшись із мисливцями, чоловік Бо жий не по верн увся до своєї хатки, а п ішов глибше у п ущ у, спон уканий Духо м Святим, подал і о д людсь ко ї марно ї хвали, у безмовн ість. (Бо ті, ко тр і Бо га щиро возлюбили, як серна од т енет, т ікають од людсько ї суєтно ї слави i марно ї людсь ко ї розмови, аби дочасною славою не погубити то го , що Богом провiщено їм на небесах, i суєтною людською розмовою не по збутися пресолодкого постійного споглядання Бога i безперестанно ї з ним ро змови). Та й поверн улись у м іс то своє, журячи сь, що не здобули Бо жо ї бл агодат і, не сподобились Божого побачити чоловіка. А т і четверо самовидц ів жили на оброцi при монастирі Печерсько м у i ро зпо відали про це брат ії, братове ж, котрі од ни х те чули, розпо віли нам, а ми записали се во слав у Бога, Котрий i сьогодні, як i колись, пор ізно м у прославляє угодників Сво їх i на користь наш у блаженн е їхн є являє жит іє на утвердження православн ої н ашої східно ї в іри. За що Йо му належить всіляка сл ава, честь i всіля ке поклоніння во віки. Ам інь. ДАНИЛО ТУПТАЛО Ще Петру Могил і нал ежала ідея створити книг у, я ка б розповідал а про життя благочестивих українц ів, я ки х Церква може вважати сво їми святими. Цей задум з ум ів здій сн ити Данило Т уптало (Дмитро Ро стовський). Джерелами для його чотиритомної “Книги житій святи х” сл уг ув али прац і латин ськи х, грець ки х, польських авторів. Т уптало писав жваво, захоплено , звертав особлив у уваг у на моральн і, повчальн і сторо ни життя. КОЗАЦЬКІ ХРАМИ Крім січових храм ів в Україн і було зведено багато церков та мо настирів, які т акож можна назвати козацькими. Так Реґ ін а Вишневецька (донька того славного гетьмана Вишневецького, що засн ував Запорізь ку Січ) у 1619 роц і подарувала сво ї земл і над мальовничою Сулою для буд івництва Л убенсь кого Мгарсько го чо ло вічого монастиря. Так як це було через двадцять років п ісля 39


укладення Берест ейсько ї ун ії, то монастир повинен був ст ати тим центро м, форпостом, що мався охороняти край в ід покатоличення. Мо настир був гарно оздоблений краси вими полтавськими орнаментами, прекрасними іконами. Історія не зберегл а імен художників, але найв ірог ідн іш е, то були м ісцев і – л убенські, полтавські таланти. У 1692 ро ці монастир був освячений Ки ївсь ким митрополитом. В монастирі бул а прекрасна бібл іот ека. У XVII-XVIII століття х в івся л ітопис, що ро зпо відав про церковне життя та різн і визначн і події краю (д уж е шко да, що праця загин ула п ід час Друго ї Св ітової в ійни). Монастир ус іляко п ідтрим ув али ц ерковн і ієрархи т а геть мани: Богдан і Юрій Хм ельницькі, I.Виго вський, I.Брюховецький, I.Мазепа. Коли Ю.Хмельницький через невдачі в ідмовився в ід гетьм ансько ї булави, то прийняв чернечий постриг у цьо м у монастирі п ід імен ем Гедеон... При патронат і гетьмана Петра Калн ишевського була побудована кам 'яна ц ерква в Межиг ірсь ком у монастирі, дв і дерев 'ян і церкви в Ро мнi... Найвищою спорудою Полтави (тридцять м етрів заввишки) бул а церква Покрови Богоматері. Ї ї священи ком був брат гетьман а – Семен... З-поміж усіх гетьман ів мабуть найбіль ше присл ужився Церкв і Іван Мазеп а. Його коштом було побудовано близько трьохсот храм ів ! Тако ж за власн і грош і обновив Софiївсь кий собор, обн іс його огорожею, побуд ув ав дзв іниц ю, подарув ав дзв ін... Зв ів нове прим іщення дл я Києво-Молянсько ї Академ ії... Церкв і Гробу Господнього, що в Єрусалим і, подарував дуже гарн у гравюру н а срібл і. На вели кі свята її i досі вживають зам ість антим iнс у. “Подаян iємъ ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, россiй ского гетьмана” – значиться на н ій... При Данил і Апостолі, п ісля благосл о вення митрополита, козаки вистро їлись у живий ланцюг в ід кам'яного кар'єру в Миргороді до Со ро чинців i передавали із рук у руки камен і з я ки х збуд ували хр ам Спасо -Преображення. Гетьман мріяв знайти у ньом у своє останнє пристанище, а том у храм б удув али величним, як храми ки ївські. Ар х ітект ура т а різьблений іконостас були виконан і у традиц ійном у дл я По лтавщини стил і. Ікони були створені н айкращими іконописцями то го часу, зокрема, монахом Києво-Печерсько ї Лаври Ал iмп iєм Гали чем. Ориг інальн ість ікон полягала в том у, що свят і й апостоли були зображен і в ко зацьком у одяз і. Цим н іби доводилося, що козаки, у прагненн і во лі, щастя, добробут у Україн і, такі ж чист і. При козацьких церквах, ци х символах сили духу, звитяги i слави, о бо в'язково діяли школи. Їх не соромилися в ідв ідувати i посив іл і козаки. Часто монастирі ст авали останн ім пристанищем ст арим, хворим, по раненим козакам, які кращ і сво ї роки присвятили сл ужб і н еньц і Укр аїн і. БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ Хоч син Чигиринського підстарости Богдан Хмельницький i з добував о світ у в єз уїтсь кій колег ії, хоч i жив тривало серед польського оточення, але не м іг зрадити українсь кий народ i православн у в іру. Дивлячи сь, я к люди ст раждають, як нам агаються повстати за своє, не м іг лишатися о сто ро нь. Брав участь в козацьких походах проти татар у я ки х здобув значно ї поп улярност і й авто ритет у. Коли ж у руках опинилося кресало, що було здатне з апалити визвольним вогнем всю Україн у, в ін не ст ав вагатися. Отримавши благо словення в похідн ій козацькій ц еркв і, почав збирати в ій сько. Під Богданові знамен а вставали все нові й нові численн і ко зацькі полки та загони об'єднан і єдиною метою – звільнити край в ід 40


чужинця-шляхтича, в ід поляка- ун iат а. Скіль ки вже написано й мовлено про події Визвольної в ійни 1648-1654 років, а й досі хвилюють уяв у битви п ід Жовтими Водами i Корсун ем, Уманню, Ладижином, Біло ю Церквою, походи на Волинь, Галичин у, Холмщину... У значн ій м ірі Визвольна війн а йшла п ід гаслами боротьби за в іру. А то му зроз ум іло, чом у переможний в'їзд Хмельницького до Києва напередодн і Р із двяних свят 1648 року був таким помпезним, чому йо го так вдячно в італо духов енство. Ки ївсь кий митрополит Сильвестр Ко сів уро чисто назвав гетьмана “новим Мойсеєм”, бо , як бібл ійний проро к вив ів сво їх земляків із єгипетського рабства, т ак i Хмельницький зв ільнив українц ів в ід володарів литовсько-польських. “Богдан Хмельницький се iз бранний, Во їн в Росії сл авний, непобiжденний. Через його Україн а на ноги повстала, Iбо под iгом лядським мало не скончала. Iскоренив ун ію, гонив ляхи з жиди I прочiї народи под такими види.” – писав нев ідомий поет XVII ст. Бо гдан Хмельницький завжди пам 'ят ав т у допомогу, що надала йо м у церква. I п ідтримка була не лише моральною! По іменно в ідомо близько со тн і православни х священиків, що пліч о пл іч із козаками й селянами бо ро лися з поневолювачами. Здобуваючи перемоги, гетьман щедро допомагав українсь ко м у право слав'ю. Уже в липн і 1648 року братство Г устинського монастиря о тримало від нього охоронну грамоту. Гетьм анською б улаво ю о хо ро нялися й інш і п равославн і осередки, за якими закріпл ювалися земельн і володіння, надавалося право корист уватися сіножатями, млинами, вести вилов риби... “А хто мав би оним сей наш лист перешко ду i кривд у чинити, – застерігав в ін, – теди ми такового, яко безбожно го й неприятеля Церкви Божої карати розказ уєм”. За п ідрахун ками Івана Крип 'я кевича з 1648 по 1657 ро ки Хмельницький надав монастирям п онад в ісім десят маєтків ! (Для по рівняння: шляхта отримала близь ко п'ят десяти, а старшина до двадцяти). У Зборівсь ком у договорі 1649 року крім усього іншо го Хмельницький ст авив питання і про скасування церковної ун ії, а тако ж давав дозв іл в ідкривати православн і храми i в ільно вести богосл уж інн я нав іть у таки х м іст ах, як Краків, Варшава, Любл ін. Виявом найщирішо ї вдя чност і українського православного люду до Бо гдана Хмельницького , символом найбільшого визнання стало те, що на ст ін і Успенсь кого собору Києво-Печерсько ї Л аври б ув намальований йо го по ртрет. Гетьмана зобразили на повен зріст, одягненого в жупан i кир еюплащ з хутряним ком іром, шапку п рикрашен у орлиними перами, із булаво ю та шаблею. Україн у з охотою почали в ідв ід ув ати православн і владики з інши х країн. Павло Алеп ський (секрет ар ант iохiй ського патріарха Макарiя III) заув аж ув ав: “Шлях через Україн у пролягав здебільшого серед численни х садів, що їм нема л iку, i лан ів усіля кого збіжжя, що заввишки в ріст людини, неначе т е море без крає, широке та довге. О, яка ц е благо словенна країна! Що то за благ ословенний народ!... Всі вони, за невеликим винятком, грамотні, н ав іть більш ість їх ж інок та дочок ум іють читати... А діт ей у їх більше н іж трав и, i всі діти вм іють читати, нав іть сиро ти... Від т іє ї хвилини, коли ми лише побачили Печерсь ку Лавру, що здалеку виблискувал а сво їми банями, та як т ільки долин ули до нас 41


премил і пахощ і ци х кв іт учи х земель, наш і душ і затремт іли в ід радощ ів та вт іхи, серця наш і порозкривалися, i ми розливалися в подяках Госпо дев i Бо го ві... Козацька країна б ула для нас начебто наш власний рідний край, а її м ешканц і були нашими добрими приятелями та л юдьми, наче ми сам і!”. У 1650-1651 роках в Україн і перебували митрополити Назаретськи й Гаври їл та Коринфський Йоасаф. І сторія розповідає, що владики миро помазали Богдана Хмельницького i його сина Тимофія, назвавши гетьмана “государем Вели ко ї Росії”. Ось так, н і більше, н і м енше. Митро полит Йоасаф перебував в Україн і тривалий час i правив ранков і т а вечірн і богосл уж іння в храмах гетьмансько ї столиц і Чигирин і. Між тим, політична сит уац ія з н айближ чими сусідами ставал а що не день, то напружен ішою, адже їм був кісткою в горл і щасливий розвито к нашо го краю. Щоб протисто яти іноземним заз іханням власни х сил було явно недостатньо. Потрібен б ув надійн ий союзник. Хмельницький чомусь вир ішив, що ним може бути т ільки Московія. Два роки в ін в ів перего вори, хоч переконлива частина україн ського духовенства в ідмо вляла його від тако ї ідеї. Вони говорили, що “московитяни т ільки зв уться хри стиянами, а ділом i звичаями гірш і за варварів ”! На Україн у Москов ія завжди дивилася злим, неситим оком. Ко ли дар увала як усь коп ій ку, то з твердим нам іром забрати пот ім ц іло го кар бо ванця. Надаючи деяку при хиль н ість Українсь кій Православн ій Церкв і, москал і план ували через неї поширити св ій вплив на усі в ерстви українсь кого сусп іль ства. I робилося це не якось хитро та завуальовано, а з і звичним п івн ічним нахабством та дикіст ю. Ще коли Москов ія н іби “сватал ася” до України, то вже тоді прибул і царсь кі уря дники гр убо втр учалися в справи Ки ївсь кого митрополита, затримували т а п іддавали до питам священиків, буд ув али на митрополичих земля х оборо нн і спо р уди. Боярин Василь Б ут урл iн, при бувши до Києва, з ам ість того, що б запитати влади ку про здоров'я, як то було прийнято за етикетом, відраз у накин увся н а нього: чому i з я кою метою той н іколи царю чолом не бив ?! Нарешт і, три єпархії Ки ївсь ко ї митрополії, які знаходилися поза межами ко зацької України насильно п ідпорядкували Московському патріарху... Зроз ум іло , що такі загарбницькі методи не могли подобатися українцям. I ст али козаки т а духовен ство благати гетьмана в казати н а двер і таким сус ідам. Ал е Хмельницький уперто стояв на своєм у. Процесу приєднання України до Московії добря че посприяли деякі ненажерлив і козацькі н ачальни ки, що домовлялися з царем поза спино ю гетьмана. Прин ісши в Москв у я кісь листи, зачинали вести приблизно таку мо ву: ми допоможемо у ц ій справ і, ал е якби i нам щось перепало ... А цар: та б удь ласка! I ще н е маючи н а Україн у н iя когiсiньки х прав, починав ро здаровув ати земл і. Так генеральни й обозний Тимiш Носач отримав Дерен кiв ець i Черепин, Костянтин Ви говський – Балаклею i Орловець, Григо рій Л існицький – Вільшан у, Зарудний – Старий Мл iїв, Тет еря – См iл у... ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 6 січня 1654 року в м іст і Перея слав і гетьман з ібрав в елику раду, що мала о статочно визначити подальш у долю Укра їн сько ї держави. Кр ім Мо ско в ії, сво ї обійми нам пропонувала Т уреччина і Польща. Їхн і по сланц і при їхали до Переяслава з вели кими дарами. За запорізьким звичаєм учасники ради стали в коло, на середин у яко го виходили промовці. Позиц ію в ищого православного духовенства 42


Укр аїни найкраще висловив відомий богослов того часу Черкаськи й про то поп отець Федір Г урський. “Від трьох царів, чи волхв ів, – сказав в ін, по каз уючи н а гостинц і в ід Москов ії, Т уреччини та Польщ і, – п іднесен і б ули дитинчатом у Христ у Спасителю дари: золото , ладан i смирна; дари сiї предзнамен ували буття, страждання i повернення на небо . Злато віщ ув ало царств ув ання, ладан – погребіння, смирна – Бо жественність. Так i сiї дари, п ідн есен і трьома царями младен ств уючо м у наро ду, знамен ують участь його : чим покрит і чи одiян i дари сiї, тим по криється народ, ними спокусившись. Дари польські покрит і килимо м, то i народ з поляками буде мати килим и; дари т урецькі покрит і тканино ю шо вко вою, то i н арод окут аєть ся в шовк; дари московські покрит і ро го жами, то i народ, з'єднавшись з московитянами, одягнеться в рого жки i п ід рогожки. I сiї п редзн амен ування в ірн іш і i вагом іш і всіх оракул ів на св іт і”. Ці слова здійняли н емал у бучу, хтось нав іть назвав Богдан а зрадником. Тоді слово він узяв сам: “Т урецький цар – це бусурм ан. Всім вам в ідомо, якої біди зазнають наш і браття, православн і християни, греки, i у яком у утиску вони в ід без божних... Яка неволя, яке нещадне про лиття хри стиянсько ї кров і, які утиски в ід польськи х п ан ів – н іком у з вас ро зповідати не треба... А православний хри стиянський вели кий го судар, цар східний, є з нами одного благочестя грецького закон у, о дно ї в іри, ми одно тіло з православною церквою Велико ї Росії, що голо во ю має Ісуса Христа... Спокійн ішого пристановища ми не знайдемо ”. I позиція Хм ельницько го переважила... Зроз ум іло , що Богдан хо т ів до бра сво їй земл і, а том у уклав із Росією договір, що мав рег улюват и взаємн і в ідносини. Процит ую п ункти з того документ у: 1) Підтвердж уються ім енем царсько ї величност і данн і права i в ільно ст і в ійська україн ського i забороняється втручати ся в ни х боярам, во єво дам i стольникам, надається право в ійсь ковом у товариств у м ати сво ї суди – де троє, там третього судять. 2) Дозволяється українсь ким м іст ам вибирати з і свого середовища власни х урядни ків – в ійт ів, бурмистрів, райц ів та лавникiв, які буд уть правити іншими i в іддавати в скарбни цю належний прибуток царським людям, які б удуть присл ан і в Ки їв та Переясл ав. 3) Жал ується гетьманов і на булав у, ст ароство Чигиринське з усім, що до нього належить, i, крім того, жалування 1000 золотих черв інц ів. 4) Дозволяється по смерт і гетьмана самом у в ій ську українсько м у о бирати нового гетьмана, але, обравши, про це доповідати царев і, а но воо браному гетьман у їз дити до Москви, де йому буд уть жал ув ати грамо ту, бул ав у т а прапор. 5) Забороняється в ідн ім ати у козаків їхн і маєтки, i з алишають ся при них та при їхн іх дітях ус і предківські в ольност і. 6) Дається писарев і в ійсь ковому i обозному жал ування по 3000, судд і по 300, писарю суддівсь ком у по 100, а хорунжом у по 50 зло тих по льських. 7) Дозволяється україн ськом у козацьком у в ій ську мати в м іст і Ко рсун і свою артил ерію i при н ій трим ати обозного , осавул а, хорунжо го, писаря, гармаш ів та інших начальників. 8) Залишають ся з а духовними людьми т а мирянами всі права, дан і їм спо ко нвіку в ід княз ів та королів, але м итрополитові ки їв ськом у, так само й іншим духовним особам, бути під бл агословенням найсвят ішо го патр іарха московського.

43


9) Забороняється гетьман у в ідправляти г інц ів т а посл ів до іноземних во ло дінь i приймати в себе посл ів в ід іноземних володарів, за винятко м тих випадків, коли те цар звелить гетьманові. 10) Забороняється гетьман у мати з кримським ханом будь-я кі сто сунки, i ставиться йом у в обов'язки мати з ханом мир тоді, коли вкаж е царська величн ість. 11) Дозволяється збирати прибут ки в українськи х м іст ах в ійтам, бурмистрам, райцям та л авникам i в іддавати їх тим людям, яки х пришле царська величн ість. 12) Дозволяється для здійснення п рав i стат ут ів мати людей м ісцеви х, із ст арших, i обіцяно не посилати на Україн у воєвод, щоб во ни не ламали права, не чинили тягот i не робили людям велико ї прикрост і. 13) Дарується царсько ї величност і при в ілей з печатками вислими н а те, що коли хто є селянином, той i зали шається тим-таки. 14) Обіцяна царською величн іст ю жал ув ана грамота ки їв сько м у митро политові на митрополичі маєтност і. Оце так було постелено, побачимо , як буде спати ся... Хоча українсь ке д уховенство н ія ки х іл юз ій щодо Москви не мало , а то му р іш уче в ідмовилося їй присягати. Митрополит Київсь кий Сильвест р Ко сів заявив, що хоч гетьман з в ій ськом Запорізьким i п іддався государ ю, але в ін, митрополит, з усім собором бити чолом государю не збирається, а буде жити з духовними людьми сам по собі н і п ід чи єю владою. А бо ярам сказав: не чекайте початку, а чекайте кінця – побачите сам і, що з вами скоро буде... Тоді Хмельницький, що б помиритися з духовенством, зверн увся до царя з вимогою визнати канон ічн ість Ки їв сько ї митрополії. Не роз ум ів в ін, що кл ітка замкн ул ася! Цар Олексій Ми хайлович п ускав м іж о чі барвистого туман у та прики дався дурни ком. Ал е поки живий був гетьман – вели кий полководець i бунт ар, то була ще Україн а i власна церква. А я к упокоївся старий козарлюга, то почалася хитавиця i н іхто не м іг дати справам г ідн у раду. Ум іло скориставшись до в ірлив істю н ароду, труднощами, що обсіли українсь ке сусп ільство, мо скал і закріпити сво ї позиц ії на Сiверщин i. Нев ідомо , чим удало ся задо брити, а чи задурити, ал е нев довз і частин а духовенств а вже була не про ти, аби Ки ївським митро политом було обрано ... росіянина! ІВАН ВИГОВСЬКИЙ У 1657-1659 роках україн ським гетьманом був Іван Виговський. Він до бре роз ум ів, що москал і теж не п одарунок. Якщо переможуть, то по збавлять українсь кий народ нав іть ш матка хл іба, не говорячи вже про власн у Держав у та Церкв у. Але що бул о робити, коли чужинець тримав за го рло ? Виговський вирішив хитр ув ати. Він посм іхався москалям, гово рив про в іддан ість, а тим часом робив св оє – збирав в ірн і в ійсь ка. Йо м у вдало ся заволодіти Полтавою, а 28 червня 1659 року знищив 40-тисячн е мо ско вське в ійсь ко п ід Конотопом, взяв 15 тися ч полонених, у том у числ і п івсо тн і воєвод. Поразка зм усила московське в ійсько зняти облогу з м іст а й в ідст упити. Щоб митропо лит Діон ісій почувався безпечно , Виговський перев із його з Києва до Чигирина, під козацьку оп іку. РОЗПО ДІЛ З 1654 аж до 1667 року Москва i Польща вели між собою в ійн у за право володіти Україною. Ця біда надз вичайно сп устошила та виснажила наш край. Коли поляки зазнавали яко їсь поразки, то зганяли зл ість на 44


українцях. Вони проводили жорстокі репресії, спрямован і на повне вико р інення православ 'я. Усі ц і незгоди завдали багато моральних i матеріальни х сп устошень. Під час бойових дій 1665 року постраж дав Ки єво-Братський монастир. У надзвичайн ій скрут і опинилася Києво-Могилянська Академ ія. Керівни ки Академ ії зв ерталися за допо могою до польського та російсь кого урядів, але о трим ували т іль ки бюрократичн і відписки. Позатим ніхто не міг про гно зувати ком у дістан еться перемога i коли притихне ли хо. Над нами висів меч, нин і спадає, I крушить в ін нас – аж лихо волає. Над Авел я кров'ю земля голосила, А нин і кров більша наш край затопила. Зум ів Ти води утримати, Боже! – Твоя хай воля сю кров переможе. Потопом землю не дав Ти залити – В поту кривав ім не дай нас втопити. (Лазар Баранович). А розв'яз ка настала досить несподівано . Стали суперники думати, як п іти н а миров у т а розділити Україн у м іж собою. Зам ет ушили ся посли, зашелест іли п апери, заг упали п ечат ки... У січн і 1667 року, таємно в ід українц ів, у білорусь ком у сел і Ан друсовi Москов ія i Польща підписали до говір, за яким Україна поділял ася н а дв і частини. Л івобережн і земл і, Ки їв та його околиці, Запоріжжя закріпилися за Москвою. А Східн а Галичина, п івн ічн а Ки ївщина, Волинь знову потрапили п ід владу Польщ і. По ділля, н іби кістку собац і, кин ули Т уреччин і. Комент уючи цю подію, московський п ідданий, але україн ець за по хо дженням Ф.Бобрикович написав до своїх сп івв ітчизників палко го листа. В жорсткій форм і звин увативш и московський уря д, в ін з бо лем про ро кував м айбутн є україн ського народу: “Паг уба в сім вам ст аршим та меншим, отцям та маткам, молодим та старим i всьом у єдино утробно м у братств у моєм у посполитому україн ському, по сьому i том у боц і Дн іпр а про живаючому християн ськом у народові”... В Україн у посун ули армади московськи х в ій ськ. Вони в ідбир али по лко ві сел а, в ільни х козаків грабувал и та виганяли з власних дом іво к, о бкладали подат ками... Хто пробував п ротест увати, ти х били батогами, а для більшого приниження козацької г ідност і в ідрізали чуприн у-оселедця. Разом із тим Москов ія розпочала в ідверто тисн ути на українське духо венство, щоб Ки ївська митрополія перейшла у в ідання Московсько го патр іарха. Якби такі плани йшли в ід м осковського духовенства, то це ще мо жна було б якось логічно пояснити, а так усе проштовхували уря довц і. Мо сковська настирлив ість багатьох збивал а з пантелику. Ко рист уючись моментом, москал і про тягли закон, що оголошував: “А митро политу Ки ївсь ком у, також й інши м духовним Мало ї Росії, бути п ід благо словенням св. патріарха Московського i всея Вели ко ї i Мало ї i Б іло ї Ро сії; а в права духовн і св. патріарх не буде вст упати”. Отримавши до бри х гостинц ів, українські в ельмож і дозволили Москв і призначати на Л іво бер ежж і церковних владик, i скоро л івобережне духовен ство було го то ве повністю п ерейти п ід зверхн ість Московського патріарха. Що б приско рити процес, московські агенти взялися за представників нижчо го духо венства. – Приєдн уйт есь до нас, – наш іпт ув али вони. – А то гетьман прил іпить вас знов у до Польщі, наплачетеся! А з Москвою буде добре...

45


ПЕТРО ДО РОШ ЕНКО Досхочу в ідчувши Польськи х i Московських “ласк”, гетьман Право бережно ї Укра їни Петро Дорошенко у 1669 роц і уклав політи чн у уго ду з Т уреччиною. Усе-одно втрачати н ічого, а мо ' чимось i до по можуть, – м іркував в ін. У проект і договору ч ільне м ісц е в ідводило ся церко вно -релiг iйним справам. Зокрема наголошувалося, що т урець кі чи татарсь кі в ій ська про ходячи Україною не буд уть чіп ати православн і хр ами i не буд уватим уть сво ї мечет і. Укра їн ське д уховенство буде п ідлягати Константинопольському п атріархов і, але управлятиметься Ки їв ським митрополитом, якого затвердж ув атим уть за згодою гетьмана... Непо гано, правда? Ал е на діл і вийшло зовсім інакше. Б усурм ани м іст а наш і й сел а палили, церкви перетворювали на мечет і, до мирно го населення проявляли нечуван і зв ірства. ПЕТРО I Наш і iсторики-патрiоти частень ко називають Москов ію п івн ічним диким краєм. Для тих хто з цим незгоден наведу слова в ідомого в XV ст. ар хієпи скопа новгородського Геннадія : “От приведуть мен і м ужика на по свят у: я дам йому читати апостола, а він i ст упити не вм іє; я дам йо му псалтир, а в ін i т ут насил у бреде... I б'ють мен і чолом: пожал ій, пане, звели навчати. Я накаж у проказ увати йому ект ен iї, а в ін i до сло ва пристати не з уг арний. Ти йо му одн е, а в ін тобі друге. Накаж у йом у вчити азбуки, а в ін посидить трішки, та й вт ікає геть... Земля, каж уть такая...” В наст упн і роки сит уац ія ще біл ьше погірш ув алася. В Моско в ії ро зумни х людей н е роз ум іли, а том у i н е л юбили. Процит ую історика Івана Ог ієн ка: “Західно ї н ауки i к ульт ури боялись i т ікали її. Склало сь нав іть присл ів 'я: “Кто по латыни научился, тот с правого пути со вратился”... Людин і з осв ітою трудно було жити на Москві, Мо скв а ненавиділа всіх, хто не був москалем... Тому не дивно, що захо жий Максим Грек, л юдин а високої з ахідно ї освіти, хут ко попав на Москв і до в'язниц і, де й пров ів більше 20 років. Не дивно i те, що з тих 30 моло дих людей, що їх послав Борис Годунов навчатися за кордон, додо м у по вернув ся т ільки один... Року 1615 на Москв і побував грецьки й митро полит Феофан: в ін дуж е радив царев і завести школу, покликати учит еля-грека... Але на Москв і тоді ще не розум іли нав іть самого сло ва – вчитель”. Перш у на Московщин і школу з асн ували у 1649 роц і українц і. Ал е до них по ставилися недов ірливо , з п ідозрою i школа зачахла. Коли ж на Мо ско вщину потрапляла якась книга, а потрапити вона могла тільки з Укр аїни, то її жахал ася, я к бомби. Б увало, що над книгами нав іт ь влашто вували судилища! Так 1 грудня 1627 року “Учительне Євангел іє ” Кирила Ставровецького отримало вирок: “те книги собрати и на пожаре сжечь, чтоб та ересь и см ута в мире не была”. Ну, як вам таке? У 1670 роц і московський патріарх Iоаким скли кав собор, на яко м у о судив книги С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецько го, I.Галято вського, Л.Барановича, А.Радвиловського... На книги цих та інши х українсь ки х авторів було накл адено прокляття i ан афем у “не точию суг убо и трег убо, но и многогубо ”. Ал е коли до влади став цар-реформатор Петро I сит уац ія зм інил ася. Ро здивившись, які московські попи неосв ічен і, в ін говорив митрополиту: “Ежели бы и х... в обучени е послать в Киев в школы”. Також Петро по силав сво їх людей до Києва та Черн ігова аби переймали друкарськ у

46


справ у. За прикл адом українц ів росіяни стали н ум ерувати в книгах сто р інки, робити м іж словами проп уски , вживати знак переносу... Відтоді й українц і стали бажаними гостями в Москв і. Наш і будівнич і зво дили там нові п алаци, о ригін ально їх розмальов ували. У 1673 ро ц і українсь кий годинникар Петро Висоцький зробив для царського палац у м ідни х механ ічни х лев ів, що могли рухатися i гарчати... Мо лодих українськи х священиків, що т ільки-но закінчили д ухо вн і заклади, радо запрош ували на робот у до кращи х російсь ки х собо р ів. Завдя ки цьом у, до московських богослуж інь потрапили проповіді. I хо ч спо чатку до “нововведення” ставилися з осторогою, та потім зроз ум іл и йо го користь. Починаючи із 1721 року в Москов ії стали активно влаштов уватися шко ли. Учителями там були теж лише українц і! Грам атику, істо р ію, Зако н Божий вони викладали по українсь ки х п ідр учниках. Українцями були i викл адачі першо ї на Московщині Слов'яно-греко-латинсько ї Академ ії. Ви хідц і з України Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Арт ем Ведель заклали основи росій ської м узично ї культ ури... Між 1700 i 1762 роками понад 70 ук раїнц ів та білорусів займали вищі ц ерковн і посади імп ерії, тоді як росіяни лише 47. Наш і земля ки до сягли цього не зброєю, не хитріст ю, а т алантом, здібностями, ро зумо м... Як бачимо , Україна щедро поділилася з сусідкою усім найкращим, що мала сама. Але подяки не дочекалася. Трохи з іп 'явшись на но ги, уперше за ст ільки л іт поголивши бороди та убравшись в н ім ецький камзо л, Москва п ішла у жорстокий наст уп. Стараннями Петра I влада в Укр аїн і опинилася в руках спец іально створеної Малоросійсь ко ї Колег ії. До її складу в ходило ш ість московських в ійсь кових та ш ість лояльних предст авників козацько ї старшини. Через цю Колег ію цар отримав повний ко нтро ль над українсь кою економ ікою i фінансами. А дал і – більше. Вже в 1686 роц і Черн іг ів ська єп архія бул а вил учена з юрисдикц ії Ки ївсь ко го митро полита i п ідпорядкована Москв і. Трохи згодом подібне зробили i з Перея славсь кою єпархією. СИНОД Реформи Петра н е омин ули i Церкв у, адже в ін прагн ув узяти її п ід св ій ко нтроль. 1721 року в ін скасував Московську п атріархію, ув івши на зам ін Священний Синод. Кр ім духовни х осіб, до складу Синоду в ходили i царські чиновники, отож зрозум іло , як вони керув али церковним життям – в Ро сійсь кій імперії православна ц ерква п еретворилася н а додато к держави. Аби позбавити україн ськи х духовни х осіб дом ін уючи х позицій, мо ско вське духовенство п ішло у наст уп . Українц ів почали звин увачув ати, що во ни заразилися латинсь кими впливами i хочуть забр уднити тим Расєю-мат ушку. Під приводом знищення “єретични х в ідхил ень” у 17 20 ро ці було видане розпорядження, яке забороняло друкув ати в Укр аїн і будь-я кі книги крім церковних, т а й т і лише п ісля зв іряння з російсь кими вз ірцями. Україномовні книги були з ц ерков вил учен і. У 1722 роц і Петро I в ідібрав у Ки єва г ідн ість митрополії i зробив м істо звичайним ар хiєпи скопством.

47


ПАВЛО ПОЛУБОТОК Кров'ю обливалися серця в ірни х ук раїнц ів, дивлячись на т акі зло чинні свав ільств а. Про все, що бул о на душ і см іливо виказав царев і наказний гетьман Л івобережно ї України Павло Полуботок. – Знаю, царю, – сказав в ін, – i бачу, що ти без жодно ї п ричини р уйн уєш мою в ітчизн у, нищиш права, що батьки твої та й сам ти прилюдно признали... Щоб звести з св іт у козаків, ти женеш їх н а като ржн у працю, сил уєш їх копати кан али в сво їй безкраїй Росії, сил уєш їх сушити непроходим i болота, i вони тисячами мруть з холоду т а голо ду i т ілами сво їми угноюють тобі земл ю... Ти одняв у нас право вільними го ло сами настановляти собі гетьман ів та старшин у; ти насилаєш до нас суддями москал ів, що не знають нашого права i т ільки л юто зн ущають ся з нас... Кидать народи в неволю i пан увати над рабами, – це ж діло аз іатського тирана, а не християнсь кого монарха... Дозволь, царю, о станн ій раз застерегти тебе, що з твого кат ування не буде тобі жо дно ї ко рист і... I не буде тобі слави, бо ти кривдою правиш Україною... Знаю, що, по звичаю московському, жд уть мене важкі кайдани, що вкинуть м ене в хо ло дн у та темн у т юрм у, де й загин у я з голоду... Але що з того ? Я бо ро ню Україн у i радий скоріше п іти на люте кат ув ання, н іж бачити, як гине народ український... Роздумай ся, великий царю... Б удь певний, що по кличуть й тебе на суд Царя ц арів i тоді даси ти в ідпов ідь за всі сво ї кривди, що їх чиниш народу українсь ком у... Не давши договорити, Полуботка схопили i вкин ули до в’язниц і Петро павл iвсь ко ї фортец і. Там, прикут ий ланцюгами до ст іни, чекав в ін виро ку. Але н е дочекався – смерт ельн о захворів. Розповідають, що цар хо див до нього, пропонував л ікаря. Але козак відпов ів: – Ні, царю, не жити мен і... Скоро вже Петро з Павлом стан уть на суд перед Праведним суддею: Він розсудит ь діл а їхн і... Проти анти українськи х з аходів пробував повстати й Іван Мазепа, ал е був ро збитий п ід Полтавою. Козацький л ітописець Григорій Граб'янка теж промучився в ув 'язнен і аж до смерті імператора... СТАРООБРЯДЦІ Зм іни в ідбували ся i у Російсь кій Православн ій Церкв і. Справа в т ім, що в богосл ужбов і книги, які переп исув алися в ід руки, обов'язко во вкрадалися мимовільн і помилки. Від багаточислени х п ерепис ув ань нето чностей назбиралося дуж е багато. Отож у 1653 роц і Московський цар Олексій Ми хайлович i патріарх Никон узялися за церковн у реформ у, мето ю якої було приведення богосл ужбової літ ерат ури до належно го стан у. Але виникла несподів ана проблема. Народ звик до стари х текст ів, а то м у сприйняв нововведення негативно. Близько 1660 року частин а ро сійського православного люду на чо л і з високопоставленим церковним діячем Авакумом ріш уче з аявила про свою незгоду з реформою i п ідтверди ла ріш уч ість у з бережен н і старого, звичного обряду бо го служ інь. За це їх прозвали старообрядцями. Яки хось канон ічни х непогоджень там не було. Розбіжност і полягали т іль ки в том у, як правильн іш е писати “Господи, помилуй” чи “О Госпо ди, по милуй”, “Іс ус” чи “I iс ус”, “Ал іл уя!” сп івати три чі чи дв ічі, хресний хід навко ло храм у вести за чи проти сонця, де треба ст авити хрест на мо гилі – в но гах чи головах, як сл ід накл адати хресн е знамення – дво ма пальцями чи трьома... Держава i офіц ійна церква жорстоко пересл ід ували старообрядц ів, в іддав али на тортури. Ярим гонителем старообрядц ів був Московський 48


патр іар х Йоаким Савелов. Зг ідно прий нятого на його вимогу указ у 1684 ро ку, старов ірів т а ти х, хто їм сп ів чув ав, п ісл я страшни х кат увань спалювали. Часто окремі сім ' ї (пригадайт е Ликових) або й ц іл і сел а полишали о бжиті м ісця i перебиралися в л іси, тайг у, подал і в ід людей i влади, по дал і в ід “в ідст упників ст аро ї в іри”. Велика група старообрядц ів о селилася й на українській земл і – в сел і Вилкове на Одещин і, в Чо рно бил і... На Б уковин у, яка тоді належ ала Габсбурзь кій монархії, старо о брядники при були із При чорномор’я у 1777 роц і. Поселення вт ікачів з ’явилися у трьо х пов ітах. Міс цева влада п ід протекц ією Ав стро Уго рського сейм у дозволила їм в ідправляти сво ї рел іг ійн і обряди, зв ільнила на 20 років в ід державни х подат ків і н а 50 років – в ід в ійсь кової сл ужби. За невелику плат у п ереселенц і одержали землю і були зв ільнен і в ід панщини. Старообрядники сприяли поширенню садівництва, бдж ільництва, посів ів гречки, мел іо рац ії земель. У 1910 роц і н а Б уко вин і мешкало 3200 старообрядни ків. Розмовляли вони російською мово ю з характерним для середньо ї см уги Росії “яканням ”. Церковний сп ів нагадував мелодику фольклору російсь кої глибинки. РАФ АЇЛ ЗАБОРОВСЬКИЙ У 1731 роц і Ки їв ським архієпископом став Рафаїл Заборовський. Відр аз у ж в ін з аходився ро бити енерг ійн і спроби, аби поверн ути м іст у ко лишнє високе звання. I – о, диво ! – його старання ув інчалися усп іхо м. 1743 року імператриця Єлизавет а поверн ули Києв у ст ат ус митрополії, а Збо ро вському i його наст упникам – тит ул митрополита. Перебув аючи на ц ій по саді, владика Рафаїл багато дбав про духовн у осв іт у, мистецтво, що б усе це було дост упн е для народу. ПРИЄДН АННЯ ДО МОСКВИ Мо сква дуж е хот іла п ідкорити собі Україн ську Церкв у, але зробити це о дним наскоком їй н е вдавалося. Ки їв ський митрополит Iо сиф Нелюбович-Т укальський писав воєводі Шерем єтьєв у, що в ін Москв і не до в іря є i не зробить того , чого вона хоче. Проти п ідкорення Москв і 1666 року протест ув ав нав іть єписко п Мефо дій Филимонович, що загалом мав промосковські погляди: “Якщо при їде до нас у Ки їв московський митрополит, то ми зачинимося в мо настирях, i хіба лише нас із монастирів за шию i ноги витягнуть... Нам краще смерть прийняти, ан іж митрополита з Москви”... Ал е москал і вперто йшли до свого. У 1685 роц і треба б уло обирати но во го керівника Ки ївсько ї митрополії. Москва вирішила з а всяк у ц ін у до могтися обрання когось з її п рибічників. Скли кали Собор. Усю п ідго товчу робот у наст ільки контролювали москал і, що вже до його по чатку був зроз ум ілим рез ульт ат. Отож українське д уховенство на збо ри нав іть н е прийшло . I обрано бул о Л уцького єпископа Гедео на Свято по лка-Четвертинського . Відраз у в ін помчав у Москв у заприсягн утися у в ірност і Московськом у патріарху. За це отримав по дар унок – обшит у бархатом карет у, з апряжен у шест іркою кари х коней. Ал е для того , щоб п ідпорядкування Ки їв сько ї митрополії Мо скв і мало законний вигляд, нео бхідною бул а згода Константинопольського патр іарха. Вл адн ати цю справ у росій ський уряд доручив своєм у ро збитному дяку Ми кит і Ал єксєєв у, який у листопаді того ж ро ку вир ушив у дорог у. 49


Спочатку в ін при їхав до Єрусалимсько го патріарха Досифея. Ал е як т іль ки не умовляв, яких лише грошей не пропонував, патріарх б ув непо хитним: “Ми не дамо свого благословення!”. Та Алєксєєв не в ідст упав. Почухав в ін потилицю, поміркув ав та й по чимчикував до Константинополя. Швидко добившись аудієнц ії з в ізиро м, розповів про св ій клоп іт. Т уреччина я краз в ела в ійн у в ідраз у на три фронти, а том у рада була присл ужитися Росії у н адії, що й сама змо же розрахов увати на взаємн іст ь. Отже в ізир натисн ув н а Ко нстантинопольського патріарха Діон ісія i той у травн і 1686 року в іддав Ки їв ську митрополію Москв і. В п одяку, російсь кий посол п ідн іс патр іарху “200 рубл ів i т ри сорока соболів”, а ще добився в ід султ ана до зво лу в ідновити в Константинополі з горіл у церкв у Іоанна Предтечі. Отримавши патріарш і грамоти, Алєксєєв в ідправився додом у. Але в Крим у потрапив у полон до татар. Б ул а велика імов ірн ість, що в нево л і загине i посол i грамоти, але російсь кий уряд визволив його , обм інявши на високоповажного татарина. Вц іл іл і грамоти якнайшвидше передали гетьман у Іван у Самойловичу, а вже він роз ісл ав ун іверсали по всіх ц ерквах. Таким чином українсь кий право славний народ б ув поставлений п еред фактом. I хоч уже через два ро ки Діон ісія за таку пост уп ку прогнали з патріаршества, ал е справа бул а зро бленою. Самойловичу бул а жал увана царсь ка по хвальна грамота з зо ло тим ланцюжком та двома діамантовими клейнодами. Ал е скоро Самойлович потрапив у немил ість. Невдачі у Російсь коТ урець кій в ійн і були звал ен і на нього. Разом із ст аршим сином йо го арешт ув али i в 1687 роц і в ідправили на заслання в Си бір. Через три ро ки екс-гетьман й помер у Тобольську. Його молодшого сина стратили у Сiв ську. ПОКРІПАЧ ЕННЯ Коли на трон влізл а Кат ерина II, то вже “зовсім доконала вдо в усиро тин у”. Вона взялася за покріпаченн я селян Л івобережжя. Підписавши у 1 765 роц і височайший указ, що позбавляв селян б удь-я ки х прав, власно руч подар ув ала сво їм прият елям чотириста тисяч українц ів. Відто ді власники могли робити з кріпаками, що заманеться – нав іть в ідп равляти на каторг у без сл ідства i суду. До українц ів російські правител і ставилися з непри ховано ю ненавистю, як до дармової рабсь кої сили, зобов'язано ї годув ати ненаситни х господарів. Нав іть т і українц і, що закінчили Ки їв ськ у Академ ію вже не м али права займати я кісь керівн і пости, нав іть не могли по стригтися в ченці! АРСЕНІЙ МАЦIЄВИЧ Зроз ум іло , що українські п атріоти в иявляли сво ї невдоволення. Серед т аки х був i Арсен ій Мац iєвич. Про цю людин у сл ід розповісти детальн іше. Народився в ін у 1697 роц і у Володимир-Волинську в сім 'ї священика, вищ у осв іт у здобув у Ки єво-Могилянській Академ ії. У 1742 роц і йо го висвятили на митрополита Ростовського i Ярославського та обрали члено м Священного Синоду. Характер мав гарячий, завжди говорив те, що думав, а тому впродовж двадцяти років, що був на ц ій посаді, по ст ійно конфлікт ував з царським уря дом та Синодом... Коли до Мац iєвича дійшли чутки, що Катерина хоче в ідібрати церко вн і земл і, то прямо скип ів. У л ют ому 1763 року, коли в ін в Росто ві 50


правив чин в ідл учення в ід ц еркви, то оголосив анафем у проти всіх “н асильств уючи х i ображаючи х свят і Божі церкви i монастирі” ( було зро зум іло, що він має на уваз і Синод i Катерин у II). А в березн і н адіслав до Синоду два листи, в яки х по-козацьки відчит ав Синод i царицю. Само собою, що подібне не могло пройти безсл ідно . “Оскорбителя ея величества” заарешт ували i п ід конвоєм в ідпровадили до Москви. Там зачали допит уватися про причини т ако ї поведін ки. На допит і бул а присутня i сама імп ератриця, том у Мац iєви ч виказав їй усе прямо у в ічі. Ох, не сподобалося таке цариц і! Заскрегот іла вона з убами i наказал а заткн ути бунтарев і кляпом рота. Так його i тримали аж до суд у. А с удилище розпочалося 1 кв ітня 1763 року. Звин увачення б уло таке: “з а превратныя и возм утительныя толкования св. Писания и за по сягательство на спокойствие поддан ых”. Через сім дн ів винесли виро к – по збавити Арсен ія Мац iєвича митрополичого сан у i п ростим ченцем з iсл ати в Архангельсь кий Ко рельський монастир. Ал е см іливий україн ець не скорився, i там говорив усім, що цариця несправедливо в ідбирає церковн і зем л і т а й сама н а престол з ійшла неправдою... Про таку пропаганду донесли ком у сл ід i у 1767 роц і Мац iєвича зно ву потягли до Москви. Цього разу судили, як політичного злочинця i визнали “достойным истязания и лишения жизни”. Та цариця проявила “мило сердiе” до семидесятил ітнього старця. Його “лише” розстригли з ченц ів i т аємно в ід л юдей, п ід іменем Андрій Брехун, в кин ули до Ревельського (Таллінн ського) каземат у. Що то було за страшне м ісц е! Т існа камера, ст іни яко ї поросли травою, двері заклали ц еглою i т ільки через мал еньке в іконечко по давали їж у. Та й то не часто, бо митропо лит Євген ій Болховтинов свідчив, що “отказывали ем у не только в одежде, но даже в пище... Сквозь разбитые стекл а своего окна и сквозь железные решетки с криком умолял не доп устить его умереть от холода и голо да”. Так пром учився Мац iєвич чотири роки i 28 л ютого 1772 року в іддав сво ю душ у Богові... Потім на л утц і в ікн а його в'язниц і знайшли, видряпан і цвяшком, слова: “Благо мне, яко смирил мя еси” (Пс. 118.71). В Україн і цьо го мученика люди вважали за св ятого i склали про нього багато легенд. Юв ілейний Архирей ський Собор 2000 року зарахув ав владику до лику святи х як “ревного святителя Церкви, прийнявшого м учениць к у смерть за Христа і Його Церкв у”. Діям Катерини ІІ i Синоду опирався також українець з Сам бо р у, митро полит Тобольський Петро Калючкевич (1705-1770). За це б ув скин утий з посади. ДАНИЛО КУШ НІР Ім’я Данила Кушн іра є легендарним в історії нашого краю. Йо го земний шлях п роходив у XVIII ст. Це були надзвичайно тяжкі часи українсь ко ї бездержавност і, адже н ад усім Правобережжям пан увал а Реч По спо лита. Намагаючись ц ілком п ідкорити короні усі сфери життя українц ів, чужинц і жорстоко нищити православн у в іру і насильно впро вадж увати католицизм. Так у 1766 році у Вільшан і з ібралась духо вно- ун іат ська ком ісія, яка за допомогою вій ська л юто розправилася з право славними священиками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено . Силою зброї храми силом іць передавали католикам. Г уберн атор з Мошен Подгорецький так сил ував л юдей прийняти ун ію, що “бив киями мало не до смерт і”. Того ж року уповноважений Радо мишевсько ї консисторії ун іат Григорій Мокрицький зробив сво єю 51


резиденц ією Корсунсь кий замок, зв ідки його озброєні загони чинили ро збійницькі напади на до вколишн і православн і церкви i монастир і. Ко рсун ський замок перетворили на катівню, де мордували при хильників право славної в іри. Року 1767-го Мокрицький з'явився у супро во ді о збро єного загону в Черкасах i зажадав в ід м ісь кого населення перейти у като лицтво . Але черкащани кат егорично відмовились: “Нехай нам усім життя в ідберете, т а не хочемо бути в ун ії!”. У в ідпов ідь жовн іри вчинили жо рсто ку розправ у. 1768 року єз уїти, п ідтриман і шл я хтою, напали н а Катериноп iль i вчинили розправ у над селянами. Схопили православно го священика Василя Шумовецького, завезли до Звенигородки i т ам закат ували... У Мл ієв і тоді б уло дв і православн і ц еркви – Тро їць ка і Успенсь ка. Священиками там сл ужили брати Василь і Федір Г дишицькі, які були синами ун іатсь кого протопопа Афанасія. Усл ід з а батьком вони теж переметн улися у католики. Гадали, що і прихожани покірно підуть за ними. Але люди засудили зрадни ків і в исловили своїм пасти рям недов ір у. Гро мада обрала нових священиків. Для Троїць кого храм у – дячка Григо рія Шил енка, дл я Успенсь кого – Григорія Хоминського. Та Гдишицькі н е бажали пост уп атися і зап алала боротьба. Щоб ун іати не поц упили церковн у утвар та ризи, люди передали усе на зберіг ання селянин у Данил у Кушн іру, я кий б ув титарем, то бто церко вним старостою, Успенського храм у. Він був л ітн іх років і ко рист увався авторитетом, довірою і п овагою односельців. Г дишицькі ж захо дили ся пл іткув ати, що він усе просто вкрав. Про це настрочили до но с См іл янськом у г уберн атору Вент і. Той наказав закувати титаря у кайдан и і по садити в похм уру темницю См ілян ського замку. Б уло це наприкінц і березня 1766 року. Селяни намагали ся визволити свого титаря – нав іть пропонувал и про то поп у Гдишицьком у викуп. Але т ой наполягав щоб Данило Кушн ір прийняв ун ію. Т іль ки за ц ієї умови погоджувався ан улювати сво ї наклепи. Титар на ц е ріш уче в ідмовився. Він закликав селя н якнайм іцн іш е тримати ся в ід предків успадкованої православно ї в іри з а ко тр у сам готовий витерп іти усі випробування… Оскажен іли й Гдишинський витребував в ід г уберн атора наказ у стратити старо го Кушн ір а. У субот у 29 липня Данила Кушн іра в ідправили до польсько го в ійсь кового обозу, що стояв під Віль шаною, для привселюдно ї страти. Що б залякати народ, з ігн али насел ення довколишніх сіл. Мовляв, див іть ся, яка швидка розправа чекає на вас, коли і дал і б удете непо кірними. Кушн іру обмотали руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Та не почули нел юди благання про пощаду! Навпаки, м ужн ій старець закликав народ у жодном у раз і не в ірити ун іатам. Нав іть польськ і во яки прониклися сп ів чуттям до м ученика, почали говорити, що до сить вже із нього торт ур. Ал е Г дишицький був непо хитний, і наказав в ідтяти го ло ву. Данило Кушн ір лише зверн увся до Всевишнього: – Боже мій ! Прийми дух м ій ! Зав’яз уючи м учени ков і очі кат сказав: – Не бійся, старче! Бог з тобою! – Я не боюся, роби, що тобі сказ ано! Т іло м ученика поляки спалили. Остан ки м ісцев і жит ел і поховали у вико паном у маленьком у рівчаку. Напри кінц і вересня виставлен у на пал ю го ло ву ви крали і передали до Перея славського кафедрального СвятоВо знесенського монастиря, де її поховали. Згодом, з Вільшани останки 52


Данила К ушн іра перепо ховали у рід ний Мл іїв. Могила знаходилася навпро ти Троїць кого храм у, понад шля хом, біля б удин ку дяка. На мо гил і встано вили великий дерев ’яний хрест на п ідм урк у з ц егли, що просто яв до 1930- х років, коли зно ву почалися гоніння на в іру. Пам’ять про мл іївсь кого титаря завжди жила серед л юдей. У з бірник у н ародни х п ісень видано м у у 1867 роц і Ф.Лободою знаходимо таку д ум у: Да вчинили вражі ляхи У В і л ь ш а н і с л а в у. Да одтяли Данилу М л і ї в с ь к о м у г л а в у. Т іл о й о г о п о в е л іл и Огнем іспалити, Голову його до палі Гвоздем прибити. Опираючи сь на народн і перекази, Тарас Шевченко ув ічнив о браз титаря у поем і “Г айдам аки”. Мл іївчани за св ій кошт найняли автора, що на о снові архівни х матеріал ів у 1864 році напи сав невеличку книжечк у “Данило Кушн ір”. Також замовили художнику зобразити його на ікон і. У 1920- х роках пропонув али зарахув ати титаря до лику святи х. Це ст ало реальним лише у 1996 роц і. День вшанування пам’ят і Данила Кушн ір а – 11 серпня. ГАЙДАМАКИ Насел енню Правобережжя, що вдруге опинилося під п ідошво ю По льщі, стало у сотн і раз ів тяжче н іж першого разу. Поляки, намагаючи сь п ідкорити коро ні геть ус і сфери життя українц ів, жорсто ко нищили православн у в іру i н асильно впровадж ували католицизм. В п'ятниц ю рано дум у гадано. Як нам заграли, так ми скакали. З тої тривоги ледь виніс ноги, Хто був живий ще. А жо внір нищив Й грабав без божно, що було можна: Б увши при збро ї, лихо зле ко їв. Тих обідрали, ти х повбивали, Тих полонили, ми ж, що вціл іли, Хвалимо Бога, що смерть нас сторога Т ільки злякала, а не сп іткала. (Л.Баранович). Утиски н адзвичайно обурюв али україн ський народ. Отож не дивно, що то тут, то там відчайд ухи, взявши до рук сокири та вила, г урт увалися у в атаги, що впродовж кіль кох десят ил іть не давали спокою шляхт і. Знедо лен і л юди в бачали у ти х повстанцях сво їх оборонців i н азивали гайдамаками, що перекладається з т юрксь ко ї як “своєв iльни ки”. Але гайдамацькі загони діяли неузгоджено , кожен сам по собі. Зроз ум іло , що це не дозволяло завдати по лякам надт о відчутного удару. Отож ватажки зро зум іли, що настав час єдн атися. Страта Данила Кушн іра та багато інши х зн ущань над українсь ким народом у зн ачн ій м ірі ст али причино ю, що через два роки вибухн уло велетен сь ке народне повстання, що ув ійшло до істо рії п ід назвою Коліївщина. КОЛІЇВЩ ИНА Тоді острівцями православно ї в іри залишалися лише поодино кі мо настирі: Корсунський, Л ебединсь кий, Iрдинський, Межиг ірський, 53


Мо шногiрський, Мотронинський... Саме там п ід виглядом посл ушників з ібралися гай дамацьк і ватаж ки та прибул і з Січ і запорожці. За мо настирськими ст ін ами во ни могли г ідно п ідгот уватися до велико го по встання. Головним командуючим обрали Максима Зал ізняка. З Мо тро нинського монастиря в ін розсилав у всі усюди зверненняун iвер сали: “Ки дайте хати, ж інок, улюблених діт ей, не т уж іть з а ними, бо ско ро побачитесь. Дасть нам Бог перемог у i б удете собі п анами в ільними”. Люди в ідг укн улися на ц і заклики ! Селяни ст али озброюватися батьків ськими козацькими шаблями, косами чи й просто дрючками, а в Хо ло дному Яру з ібралося кілька сотень повстанців. I о т час настав! Зран ку 7 червня 1768 року повстанц і замовили мо лебень у Мотронинському монастирі, п ісля якого вирушили у визво льний похід. Так почалося повстання, що ув ійшло до історії п ід назво ю Коліївщина. Повстанц і швидко оволоділи Жаботином, по т ім, майже без бою, взяли См іл у. Наст упного дня війсь ко рушило до Черкас. У кожному м іст і до повстанських загонів вливалися нові й нові сили. Заво ло дівши Черкаським зам ком, вони вибили шля хт у з Корсуня, Канева, Лисянки. 20-21 червня разом із загоном Івана Гонти здобули Умань. Велик у активн ість проявили загони С.Неживого, А.Ж урби, I.Бондаренка, С.Го ловацького та багатьох інши х. Скривдженим людям з давалося, що о сь ще тріш ки, ось прожен уть чужинц ів i б уде добре жити у сво їй хат і, а то му жорстоко били всякого, хто був не українцем, не православним… Під впливом Коліївщини скоро почалися заворушення в Галичин і т а По льщі. Г айдам ацький рух був т аким масовим, що польська арм ія не мо гла протистояти силі народного гніву, а том у зверн ул ася за допомого ю до Ро сії. По боюючись, щоб бунтарські настрої не перекин улися на Л іво бер ежжя, уряд Катерини II погодився допомогти полякам. Що б якнайшвидше покін чити з повстанцями, таємн і канцеля рії розробили ген іальний за своєю п ідст упн іст ю план. Велика кіль кість провокато рів стала поширювати чутки, що москалі, мовляв, допоможуть прогнати шляхт у. Не даремно ж іг ум ен Мотронинського монастиря Мел хиседек Значко -Яворський колись їз див до Пет ербурга просити в цариц і з ахист у! Як до каз, пред'являли так зван і “золоті грамоти”, підписан і н аче б само ю імпер атрицею... Звичайно, то були фальшивки, ал е вони приспали пильн ість українц ів i дозволили російсь ким в ій ськам без п ерешко д дістати ся до См іл янсько ї, Умансь ко ї, Чигиринської округи – еп іцентр ів по встань. Ця траг ічна помилка призвел а до того, що чужинц і сп ільними з усил лями придушили повстання. Тисячі лицарів волі були в іддан і на то рт ури i страт у. Зал ізняка засудили на дов ічн у каторг у i з асл али в Сибір. Ко ли запорожці дізнали ся, що сталося з їх побратим ами, то 26 гр удня п ідняли бунт. Вони оволоділи артилерією, розгромили будинки старшини та зв ільнили багатьо х гай дам аків... Проти москал ів у 1769 ро ц і по вставали козаки Корсунсь кого куреня. Пост ійними були вист упи ко закiв-прикордонникiв та моряків. У 1773 роц і були сильн і заворуш ення в ко манді запорозького полковника Ковпака... Раз прив івши сво їх вояків на Правобережжя, Катерин а вже й не думала забирати їх назад. А в ідомо , що в кого сила – у того й влада. Ото ж уся Україна опинилася в ц упки х російськи х руках. Це стало справжньо ю катастрофою i дало Тарасу Шевчен ку всі п ідстави сказати, що “Польща впала, та й нас роздавила”. 54


РУЙНУВАННЯ СІЧ І Для Російсь ки х імп ераторів та імперат риць було нестерпним, що на о купо ван ій ними Україн і ще існ ує Запорізь ка Січ. Вони розум іли, що ко зацька столиця – це символ, останн ій вз ірець, що нагадує н ароду про во лю. А тому повсякчас думали, як позбутися козацтва. У 1709 роц і за наказом довготелесого Петра була з руйнована Чо рто млицька Січ. Не пощадили нав іт ь храм у! Варвари сподів алися, що п ісл я цього козаки розпорошаться i не буд уть мозолити очі. Ал е н і! Уберігши похідн і ц еркви, козаки сп устилися нижче за Дн іпро м i засн ували Кам 'янську Січ. Та москал і зруйн ували i її. То д і запо рожці подалися аж на територію Кримського ханства i отаборилися в Олешках (нин і Цюрупинсь к біля Херсона). Ал е серед бус урман було нашим хлопцям не в ельми затишно. I почали вони писати листи в Москв у та просити дозволу поверн утися на свою землю... Без козаків запан ікували й москал і, адже не стало ком у охороняти кордони! Тако ж хо т іло ся устряти у якусь в ійн у, ал е як немає козаків, то хто піде гин ути ? То ж вирішили на деякий час дати козакам в ідносний спокій. I в 1734 ро ц і ко заки в ідновили Запорізьку Січ. Під керівництвом ієромонаха Павла Маркевича, колишньо го ар хімандрита Ки єво-Межиг iрсь кого монастиря, січов і майстри звели церкв у та упорядкували Самарсь кий монастир (нин і Новомосковськ на Січеславщин і). Це був величний монастир-фортеця, що мав кам 'ян у дзв іниц ю з амбраз урами. Із 1760 року в Самарчику було запроваджено Старо -Козацьке нам існицьке д уховне управл іння. Першим головним священиком козацька рада обрал а запорізь кого в ійськового старшин у Григо рія Порохню. Ал е коли Росія по саме н ікуди нап хал а Україн у сво їми г усарами т а драг унами, коли понал іплюв ала т ут своїх укріпл ень, вирішила не про сто знищити козацтво, а навіть з пам 'ят і людсько ї стерти сл авне ім 'я. Найчорн іша сторін ка в історії українського війсь ка писал ася в умо вах повної секретност і, а тому була, н іби грім серед ясного неба. Вл ітку 1775 року російсь кі вояки генерала Текел i оточили С іч. Козаки зайняли кругов у оборон у, аби рят уват и св ій дім. Тоді до них вийшо в січо вий священик Володимир i почав умовляти скласти зброю, не робити гр іха, не накликати на себе прокляття пролиттям християнсько ї кро в і... Ко заки повагалися, повагалися i... здались. Росіяни ж швидко їх ро ззброїли, заволоділи арсеналом. А т оді почали усе п ідряд руйн увати, грабувати... Най більш ди ким було пограбув ання січово ї ц еркви. Шмат увалися ікони, книги, усе в ід чого можна було в іддерти золото чи ср ібло... Козацькі кл ейноди, знамена, старі грамоти було забрано до Санкт-Петербурга. Усе вище січове керівництво було репресоване! Беззаконний суд чинився таємно, так що нав іть с ім 'ї т ривалий час н ічого не знали п ро до лю своїх годув альників. Т ільки через століття досл ідники встановили, що на вимогу Григорія Потьомкін а Синод ув 'язнив в ійсь кового суддю Павла Головацького в Тобольський монастир, писаря Івана Глобу в Т ур уханський. А най більше постраждав останн ій кошовий отаман Запо р ізько ї Січі Петро Калнишевський , якого заслали до Соловецько го мо настиря. Чверть століття в ін перебував у холодн ій в 'язничн ій ям і, з яко ї м іг вийти лише раз на рік – 19 серпня, у день Преображення Го спо днього . Того дня козак запит ував паломників, чи не зн ає хто хо ч що сь про Україн у, хто царює нин і т а як живеться землякам... У 1801 ро ці 55


указо м Олександра I був зв ільнений, але лишився в монастирі. По мер славний україн ець через два роки у в іц і 111 л іт, похований на подв ір'ї Со ло вецького монастиря перед Преображенським собором. Доля інших козаків скл алася по-різном у. Когось зробили кріпако м, іншо го призвали на солдатчин у, а трет і подалися св іт за очі... Імперський режим скер ув ав свою п оліти ку на повне знищення українсь ко ї самобутност і. Також вважалося, що рабам непотрібна осв іта. Це при Гетьманщин і майже у кожному українсь ком у сел і була школа. За сто ро ків російського пан ування їх кіл ькість скоротилася втроє, тоді я к населення зросло вдесятеро. Використов уючи хитр ість, погрози, а подекуди й п ідкуп, Кат ерина II до моглася, що настоятел і для українсь ки х монастирів уж е не обиралися, як то було ран іш е, а призначалися згори. Указом в ід 10 кв ітня 1786 ро к у імпер ія п ідпорядкувал а собі ц ерковн і земл і, що зробило церкв у фінан со во залежною в ід уряду. Ах, Українонько, бідна годинонька тепер твоя: Згин ули козаки, добрі юнаки, ах, кров моя. Где ж ви, Дорошенки, где ж ви Хмильниченки, i ви, Iвани, См іл і сотники, битн i десятни ки, i ви, гетьмани? – писав нев ідо мий авто р. ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ Людин і прит аманна т яга до знань. Ї ї з авжди ц ікавило: а що там з а л ісо м, за горою, за морем-океаном? Чи є ще де якісь з емл і? Які люди там жив уть ? Най більш непосидючі п ускалися в мандри. Поверн увшись, ро зпо відали землякам, де були i як і дива бачили. Дорогою мандрівники ро били замальовки місцевост і, записували враження... Так з'явилися перш і географічн і карти та прилади. Завдяки ман др iвникам-досл iдникам о тримала подальший розвито к цивіл ізац ія. Крім ц ікавост і, великим поштовхом для далеки х подорожей стало бажання в ідв ідати Свят і м ісця, які існ ують по всій земл і. Ще з XV ст. в Укр аїн і в еликою поп улярн іст ю корист ували ся так зван і паломницькі тво ри. В них автори розповідали про свої ман дри до святи х м ісць, про численн і дива, пригоди та небезпеки, що траплялися в дороз і. До таки х тво рів нал ежить “Жит іє i хождiнн я Дани їла, русь ко ї з емл і іг ум ена”, “Сло во про буття Єр усалимсь ке” Арсен ія Сел унсь кого, “Поклон іння свято му граду Єрусалим у”, “Книга бесід в мандрівц і єрусалимській...” Традиц ії паломницько ї л ітерат ури продовж увалися i у XVIII ст. Найяскрав ішим її зразком стали “Странствованiя ” Василя ГригоровичаБарського . Народився автор у 1701 роц і у Ки єв і в сім 'ї др ібного крамаря. Навчався у Ки єво-Могилянській академ ії. Б удучи людиною в іруючою та до питливою, мріяв в ідв ідати я кнайб іль ше святих м ісць. I ось у 1723 ро ц і разо м з і сво їми товаришами вирушив у дорогу. Пішки дійшли до Льво ва, зв ідти попрям ували дал і... Усе, що бачив Григорович-Барський старанно записув ав. Зі святою простотою i дит ячим захопленням розповідає про перехід через Карпатсь кі гори: “А хмари так низько були, що голів наши х то ркалися”... Мин увши Карпати, мандрівник опинився у східно словацькому м іст і Кошиц і. “Костьолів т ам хоч i н ебагато, та вс і дуж е гарн і, як зовні, так i зсередини”... Мо же виникнути питання – за які кошти подорожували наш і земляки ? А просили л юдей п устити заночувати, i т і милосердно їх приймали, пригощали... Не треба думати, що в ті часи, хто куди хо т ів, 56


то й туди i м іг в ільно йти! Вели кі м іста були обнесен і ст інами, а на брам і сто яли вартові. Вони вимагали “п атен т ів” – спец іальни х докум ент ів, в яки х значилося, хто йде, зв ідки i куди. Тих, хто не мав патент ів у м істо не п ускали, або ще г ірше – забирали “н а галери, на в ічн у робот у в узах”. То му наш і ман дрівни ки тримали папери в порядку i, “Бога на поміч призиваючи”, долали всі кордони. У Відн і оглян ули веж і, костьоли... У ц ісарсь ком у костьолі свято го Стефана бачили чудотворн у ікон у пресв ятої Владичиц і н ашо ї Богородиц і. В Неапол i Григорович-Барський з уп инився в готелі при храм і пресвято ї Трійц і. Там завжди були раді ман дрівним людям i добр е їх приймали. Також там малася аптека i “як хтось хворів, ти х л ік ували без всяко ї мзди ”. Кл імат в Неаполі д уж е спекотний, том у “холодн у воду т ам про дають н іби який нап ій, i в сам у гарячу л ітню пору люди на во ду тратять грошей більше, н іж на вино”. Вдень, через спеку, людям важко кудись іти, “а от уночі стає про холодн іше, на в улиця х засв іч ують кришталев і л іхтарі, стає видно , як удень. Люди тоді ходять у го ст і, веселяться чи просто гуляють ”. “Не доп ускаючи ногам л ін уват ися” Григорович-Барський про до вж ував свою подорож. Б уд учи у Венец ії, потрапив на зн аменитий карнавал. Г ул яло майже усе м істо – платн і ж не вимагалося ! Вуличн і акто ри роз ігрув али інтермедії, свою майстерн ість демонстрували силачі, канато хідц і, акробати, фокусники, дресирувальни ки... Бачив, як цькували со баками вола. “П убл іка веселилася, а я ледь н е плакав, дивлячись на м уки незлобивого звіра, отримані від неблагословенної бест ії. Пригадалося тоді мен і, що віл велико ї чест і достоїн, бо н іхто інший у вертеп і народженому Хри ст у Господу не сподобився сл ужити, т ільки в ін та др уг його , незлобивий осел. Ще розсудив, що силою i тр удом вола ми сіємо i збираємо хл іб, а пот ім ще й збит куємося над ним, н іби скверного i л укаво го пса любимо більше, н іж благопотребного i незлобивого вола. О, без умство людсь ке!” Пройшовши землі італ ій ські, Григорович-Барський упрохав купця, що плив до Греції, взяти його з собою. Плавання видалося вкрай т яжким, сильний шторм кожної мит i м іг потопити судно. Усі п асажири: слов'яни, греки, т урки, франц узи, євреї – кожен своєю мовою палко молили Бо га по милувати їх. I т ак за два тижн і корабель благополучно приплив у м істо Со л унь (столицю Македон ії). Подальший шлях м андрівника проходив по землях, точн іше по п ісках Аз ії. Б ув у Сирії, Палестин і. Дуж е хо т ів в ідв ідати Єрусалим, та через бідн ість свою не міг цього зробити. Проходив повз Мертве море, яке утво рилося на місц і знищення грішни х м іст Содом у i Гоморри. “Вода т ам така солонюча, що місцями кристали солі з бираються на поверхн і, н іби крига. В такій воді н і риба, н і водорості не водяться. А от для л юдсько го т іл а та вода дуж е корисна, бо л ікує сверблячку й корост у”. Ходив наш земляк i на африканський континент – був у сто лиц і Єгипт у. “Каїр сто їть н а рівн ім, добрім i весел ім м ісц і, н ад рікою славно ю Ніло м... Місто дуж е велике i багато населення різного має”... Звичайно ж, не міг наш земляк не пом іт ити найбільш в ідом у пам 'ят к у старо давнього Єгипту “руко творн і гори, назван і п ірам ідами. Дуже висо кі. Збудо ван і за н аказом фараона, який мислив, суєтний, ховатися там, ко ли ро зіл лється Ніл i затопить низини”. Мандруючи, Григорович-Барський ц ікавився усіма сторонами життя іно земц ів. За довгі роки подорожі в ін добре оволодів різними мовами: латинською, старо- i новогрецькою, польською, італ ій ською, арабсько ю... 57


Уся подорож тривала 24 роки! До рідного Києва Василь ГригоровичБарський поверн увся у 1747 роц і, за м ісяць до своєї смерт і. Життя українсь кого мандрівника стало яскравим прикладом того , як людина, якій недостатньо лише того св ітл а, що у в ікн і, долаючи вс і тр удно щ і, прагне знань. Адже “вчення, – вважав він, – це просв ітлення ума, а де просв ітл ення ума, там п ізн ання істини, де п ізн ання істини, там м удр ість Божа, а де м удрість Божа, там добрі діла”. У 1778 роц і в Сан кт-Петербурз і у трьох томах були надрукован і йо го до ро жні нотатки. Тв ір ст ав досить популя рним i пот ім п еревидавався щ е сім раз ів. Зараз безц інний р укопис з берігається в Центральн ій науко в ій бібл іо тец і Академ ії на ук України. ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА 3 грудня 1722 року з 'явився на св іт Божий Григорій Сковорода. Йо го дитинство короткою миттю пролетіл о на рідн ій Полтавщин і, сер ед аро мат ів різнотрав 'я та щебет у пташок із якими хлопчик м іг позмагатися в дзв iнкоголосостi. У 1738 роц і батьки в іддають Григорія на навчання до Ки ївсь ко ї академ ії. Досить швидко в ін став виділ ятися усп іхами серед однолітків. У т і часи їз дили Україною посланц і імп ераторського двору, що вишук ув али о бдаро ваних т алантом дітей, аби н азавжди забрати в ід батьків т а в ідп равити до похм уро ї столиц і на розвагу вельмож. Так Сковоро да по трапив в Петербург до імператорсько ї капели. О, як в ін полюбив м узичн і занятт я! Швидко оволодів виш уканою грою на флейт і, скрипц і, г усля х, бандур і... Створив наповнен і, захоплюючі, прониклив і й зво рушлив і духовн і концерти, поклав на мелодію деяк і псалми та в ірш і, сп іван і п ід час л іт ург ії. Після двох років переб ув ання у п івн ічн ій столиц і в ін по вертається продовжувати перерване навчання. Сковорода здо був глибо кі знання з філософії, л ітерат ури, досконало опанував кілька іно земних мов. Здібного юнака в ідправили за кордон – спочатку для навчання, а згодом i на дипломатичну робот у. Він в ідв ід ує Ав стр ію, Сло ваччин у, Польщ у, Німеччин у, де знайомиться з життям тамтешн іх наро дів, з к ульт урою, передовими філософськими ідеями, л ітерат урними течіями. Перед українцем в ідкривалися непоган і п ерспективи – будь- хто інший став би заводити вигідн і знайомства, робити кар'єру... Але йо го вдача бул а іншою. Сковорода завжди в іддаляв ся в ід знатни х осіб, велики х товариств i чиновничих знайомств. У з ібрання х з аймав останн і м ісця, н еохоче вст уп ав у бесіду з незнайомими, крім простолюду. Любив бути у н евим уш еном у сп іл куван н і з людьми в ідвертими i щиро сердечними, а таки х серед ел іти було не густо. Побачивши св іт, надивившись на людей ус іх верств i народів, зро бив невесел е узагальн ення: “Один м учить ся коростою, другий – пропасницею, трет ій – подагрою, четвертий – еп іл еп сією, п 'ятий – водянкою; в одно го гниють з уби, у другого – нутрощ і; дея кі до того жалюгідн і, що здається, н іби во ни носять не т іло, а живий труп. З таки х-от, тобто з нездорових член ів, i складається св іт, який би в ін не був за розм іром. Бо якщо ти й бачиш серед ни х л юдей із здоровим тіл о м, то це ті, які недавно потрапили в тенета хвороб i ще н е дійшли до зазначеного вище стан у; однак вони не йдуть, а біжать до нього, їх п ідган яють фурії до таки х пресл авни х наго ро д”. Як же вийти з цього безнадійного кола? А як роз ібратися з іншими ро ями кусючи х думок, що обсіли його бідн у голову? Сковорода розум ів, 58


що серед великосв ітсь кого гамору i мет ушн і з ам ість в ідпов іді мо же прийти лише божев ілл я, а том у при перш ій можливості поверн увся в Укр аїн у. Роботу до душ і знайшов у Харківськом у училищ і, де йо м у запро понували викл адати правила доброчесност і. З я кою радіст ю в ін узявся за цю справ у! Не бо ячись здати ся диваком, новий учит ель нав іть в ідмо вився в ід платн і, вважаючи, що “праця при вроджен ій схи льност і є задо во ленням”. Йому хот ілося ви ховати своїх учн ів людьми г ідними щастя... Для цього написав своєрідни й п ідр учник – “Вхідн і двері до хри стиянсько ї доброчесност і для молодого шляхетств а Харк ів сько ї г уберн ії”. Тв ір м істив прост і, ал е у в одночас глибокі істини, правила, ро здуми, що ґрунт увалися на основі п ізнання Бога та гідном у шан уванн і Йо го створінь. Сковорода навчав, що “л юдина є знаря ддя, що легко й в ільно скоряє себе волі Божій, діє або любов і Бож ій, тобто життю, або гн ів у Божом у, тобто суду – добра чи з ла, св ітла чи п ітьми. Це в ідчутно явлено у колообiг у дня i ночі, л іта й зими, життя i смерти, в iчности й часу. Бог є Бог життя, або любови, i Б ог суд у, або гн ів у. Всі створіння є прям і сл уж бов і органи цих властивостей верховного єства. Лише людина є найбл агородніше Його знаряддя, що має переваг у свободи й повну во лю вибо р у, а тому й ц ін у i зв іт за вживання цього права м істить у со бі. Зв ідси, природно, походить поняття про правосуддя, милосердя й благо дать у Творц і. А якщо у Творц і, то i в створіння х, особливо наближени х до Нього даром роз ум у. Звідси влада, уряди, держави, с ім ' ї, то вариства, становища, звідси бать ки, царі, во їни, судді, пани, раби ; так лише Бог у всіх i всі в Ньом у”... З поглядами Сковороди знайомився i єпископ Б ілгородський. Та чи не все у том у втямив, а може побоявся яко їсь конкуренц ії, але став чинити філософу ути ски. Побачивши, що так його “шан ують ”, Григо р ій Савич о блишив педагогіку. Б іля Харкова знайшов місцин у, що звалася Г ужвинське. Там, серед г усто го лісу бул а пасіка пом іщиків Зем бровськи х, яки х Сковорода любив за до бродушн ість. З їхньо ї ласки осел ився в хатинц і пасічника. Бер учи приклад із працьовитих бдж іл, написав дв і книги: “Нарцис, або про те: п ізнай себе” та “Книга Асхань, про пізн ання самого себе”. Ал е над ти хим раєм по чали збиратися темн і хмари брехн і. Дізнався, що між люди поширюються наклепи, що раз Сковорода заховався в гл ушин і, то є н і ким іншим, як л юдин оненависником. Не бажаючи, що б серця л юдей отруювалися чутками, філософ поклав до торбини шмато к хл іба, Б ібл ію i наз авжди покин ув той край. I став він н іби як мандрівни ком. Блукав Україною, куди направл яло серце i наст рій. Ман дрівний філософ писав: “Дея кі, як говорить Сократ, жив уть, щоб їсти i пити, я ж – н авпаки... Більш ість зовсім не знає, що значить жити, бо хоч вони й бажають їсти, щоб жити, однак не мож уть по -справжньому жити, бо навчитися найвеличн ішом у мистецтв у життя – справа д уж е важка, i один т ільки Христос може це дати i навчити”. “Бо г по дібний до багатого водограю, що наповнює різн і посудини, в ідпов ідно до їхнього об’єм у. Над водограєм напис: “Неоднакова всім рівн ість ”. Ллються з різни х рурок різн і ст румен і у різн і посудини. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з біл ьшою, що так само повна. Бо що є дурн іше, як рівн а рівн ість, яку д урн і у св іт ввести марно хочуть ? Яке бо дурне те, що супротивне блаженн ій п рироді?.. Бог є скрізь і щастя в усяко м у стан і, коли в ходимо в нього із Богом. Треба т ільки п ізнати себе, куди хто народжений”. 59


Для п ідкріплення дух у Сковорода відв ід ував славн і українськ і мо настирі, які манили його своїми б ібл іотеками та добрими людьми. Що б мати засоби для п ідтримання т іл а – наймався на робот у. Т ак у 1754-1759 ро ках у сел і Коврай (нин і Золотонiський район на Черкащин і) був до машн ім учител ем у сина пом іщика Степана Томари. Тоді почав писати в ірш і, які поклали початок збірц і “Сад Божественних п ісень”. До самого свого кінця 9 листопада 1794 року Григорій Сковоро да працював. Він нав іть власноруч викопав собі могил у i п ридумав н апис для надгробка: “Св іт ловив мене, та не сп іймав ”. ДЯЧКИ Хоч i з аборонялося друкувати книги україн ською мовою, та освічен а душ а прагн ул а р ідного слова. Так Феофан Прокопович, Стефан Яво рський, Гнат Буз ановський, Олександр Падальсь кий, Іван Пєшко вський записували народн і п існ і, поезію, писали власн і в ірш і, що по ширювалися м іж людьми в рукописних варіант ах. У т і часи вип ускники бурс нерідко ставали мандрівними дяками. Дячо к при ходив у якесь село i пропонував сво ї посл уги учено ї л юдини. Найчаст іш е їх брали учит елями. Коли ж дячков і обри дал а м ісцев ість, учн і, або виникала якась конфл іктн а сит уац ія, в ін брав ноги на плечі i чимчикував дал і. Майже у кожного дячка бул а колекц ія україн сько ї л іт ерат ури. Це були переписан і в ід рук и модн і сатиричн і в ірш і i, майже в ко жно го, користований шаленою популя рн істю “Лист Запорожців до т ур ецького султана”. Б ільш ість в ідомих нин і л іт ерат урни х творів XVIIXVIII ст. збереглися саме зав дяки дячкам. ЛЮТЕРАНИ Російська імператриця Кат ерина II за нац іональн іст ю була н імкенею. Ото ж не будемо див уватися том у, що вона запропонувал а н імцям заселити п ів денн і рег іони Україн и. Уряд пропонував кожном у по селенцев і 65 десятин земл і, давав стартовий кап іт ал у розм ірі 500 р убл ів на сім 'ю, забезпечув ав будівельним лісом. Німц і на 30 ро ків зв ільнялися в ід подат ків i назавж ди в ід в ійсь кової сл ужби. Це привабл ювало багатьох i скоро н імецьк і посел ення (коло нії) зарясн іли на Запоріжж і, Таврії, Херсонщин і. За в іросповіданням, більш ість н імц ів були л ютеранами. БАПТИСТИ Перш н іж говорити про баптист ів сл ід згадати п iетист iв. Це люди, які в ірять у Хри ста, але в ідки дают ь всю християнсь ку догматику, вважаючи її непотрібним нашарування м, створеним людською фант аз ією. В Україн і перш і м іс іонери з 'явилися у XVIII ст. в колонія х н iмц iвлютер ан ів. Вони закликали до нового духовного життя, просили в ідц уратися житейсь ки х вад... Т і, що в ідг укн улися н а заклик, продовж ували в ідв ід увати звичайн і бо го служ іння, але по закінченн і з алишалися в кирхi щ е на годин у, аби вчитатися в Євангел іє та по молитися власними, а не колись завченими, кимо сь складеними словами... По-німецькому “одна година” буде “E ine St unde”, а том у i людей ци х прозвали шт ундами (або шт ундист ами). Активно розвиватися штун дизм став у середин і ХIХ ст. Пропов ідники вимагали в ід брат ства дотрим уватися висо ко морального життя, не пиячити, не сваритися. Закли кали вдумливо читати Євангел іє i жити за ним, як з а основним законом. Також були 60


твердо переконан і, що хрещення треба приймати не в дитинств і, а в до ро сло му в іц і, щоб цей важливий у житт і крок був виваженим i св ідо мим. Латинською мовою хрещенн я називаєть ся bapt ist a, отож i вся рел іг ійн а течія ст ала називатися – Бапт изм. Скоро прихильників нової (чи оновленої) в іри стало дуже багато . Ї ї п ідтрим ув али деякі лютерансь ко-реформаторськi пастори. В Таврійсь кій г уберн ії велику проповідницьку робот у в ів Отто Вюст. Так, як колись сотник Корнил ій з апрош ував апостола Іоанна прийти в йо го дім та розповісти про шлях до спасінн я (Діяння 10), так у 1 840 ро ці пастора Бонекемпера запросил и жител і колон ії Ст аро-Данциг (Херсо нщина). Він зверн увся до них із прекрасною проповіддю, яко ю про будив засн ули х i погрузли х в гріхах л юдей. Його слова мали велику сил у – люди почали читати i вивчати Слово Боже, для кращо го усв ідо млення з бирали ся обговорювати прочитане. Багато людей були по хрещен і в річц і Сугоклеї. У 1860 році, в день Свято ї Трійц і, в ідбуло ся велике хрещення i в колон ії Ново-Данциг. Щоправда, невдовз і багатьо х баптист ів було вислано за кордон. Прибули х із Нім еччини євангель ськи х про по відників Ондра i Шульца скоро вирядили також. Ал е р іст вчення не припинявся. Україн ц і, я кі наймалися н а робот у до н імецьки х господарів, сл ухали проповіді, читання Б ібл ії, разом з усім а сп івали псалми, євангельськ і г імни... Повертаючись до сво їх дом іво к, по ширювали інформац ію. Таким чин ом скоро вчення потрапило до Катеринославсь ко ї г уберн ії, на Волинь, Черн іг івщин у та Ки ївщин у. Спочатку бапти сти зазнавали част их нападок, як з бо ку право славного духовенства, так i в ід жандарм ів, пристав ів, ст ражників, які всіляко залякували м ісц еве населення не йти н і на які контакти з но во вірами. Закликали не сп іл куватися, не торкатися, випадково десь з уст р івшись чи проходячи повз їх житла, обов'язково перехреститись... 1909 року Почаїв ська Лавра розповсюдж увала ли ст івки у яки х го во рилося, що штун ди знаходяться у змові з дияволом, договір із я ким п ідписують кров'ю взятою з м ізинця п раво ї руки, та, що нещадно б'ють сво їх ж інок, щоб i вони прийняли в іру чоловіків. За наказом Синоду було заарештовано багатьох бапти стськи х л ідерів. Нав еду цит ат у з ж урнал “Християнин” за 1925 рік: “Один брат, що лишився вірним Господу, в день Водо хрест я за п ідмовою священика i сіль ського старости був приведений до річки i не дивлячись н а сильний мороз укин утий у во д у для зняття “єретично ї нечи стоти”... Брат п ідняв великий крик. Збігся наро д. Священик заявив, що штунда хот ів його задушити. На сходц і був винесений вирок – зiсл ати шт унд у в Си бір разом з усією с ім 'єю. Потім із Сибір у було отримано, що Господь i т ам не залишає в ірни х Йом у Сво їх дітей, вигнаних за слово Його ”. В далеком у краї українсь кі баптисти засно в ували нові общини, заохочували м ісцеве населення. Таким чино м баптист ські групи з'явилися по всій Росії. Причин у п ротидії, що чинила їм влада, пояснити дуже л егко. У великій Російсь кій Імперії головною рел іг ією було православ 'я. Право славна церква бул а п ідвл адною держав і т ак само, як i інш і мо но по лії (арм ія, поліц ія). Тому поява альтернативних структ ур ро зглядалася, як непокора, бунтарство , загроза загальному спокою. Так само Катерина II проводила кампан ію навернення греко-католиків у право слав'я. ( Справ у продовжив у 1839 роц і Ки ївсь кий генералг убернатор Дмитро Б ібіков. Шля хом масових депортац ій, а також п ідкуп у йо му в далося майже повністю знищити на території імперії Греко-

61


Като лицьку церкв у. Невеликий її паг інчик, близько 200 тисяч душ, лишився т ільки в околицях Холма). Після революц ії 1905 року баптисти змогли легал із уватися. То ді в Укр аїн і їх нал ічувалося близь ко трьох м ільйон ів. МАЛОРОСІЯ Імперська влада докладала багато з усиль аби знищити будь-я к і про яви українсь ко ї нац іонально ї сам обутност і (зат ерли нав іть назв у Укр аїна, взам ін яко ї вивели принизли ве – Малоросія). Не обійшло це i церкв у. У 1800 роц і цар Павло I заборонив будувати церкви та мал ювати іко ни в українськом у стил і, прикрашати храми стат уями ( у цьо м у вбачалися католицькі впливи). Не дозволялося дотрим уватися звичаїв, що в ідр ізняли українське богосл уж іння в ід московського. У 1813 році одним ро зчерком пера бул а закрит а Києво-Могилянська Академ ія... Отак православна церква в Україн і остаточно стала частко ю Всеро сійсь кого православ’я. На території України тоді було в ісім право славних єп архій: Ки ївсь ка, Черн іг івська, Полтавська, Харків ська, Во линська, Поділь ська, Катеринославська та Херсонська. Дев 'ят а, Сім феропольська, охоплювала Крим із п івн ічними степовими повітами. Митро политів та єпи скоп ів призначав Синод, усі вони були переважно ро сіянами. В духовни х сем інарія х та бурсах викл адачі також були не з українц ів, а том у ревно сл ідк ув али, щоб учн і нав іть поза уроками не ро змо вляли “холопською” мовою. Стараннями царського режим у на кафедр і Ки ївсь ко ї митрополії не б уло жодного укра їнц я! З дев 'яти правлячи х митрополитів було в ісім росіян i однин рум ун. Проте по селах священиками б ули українц і. Від потраплянь чужинц ів убер ігало те, що вони створили ціл і священицькі дин аст ії – п ри хід передавався синов і, он уков і, зятев і. Хоч Синод i забороняв укра їномо вн і про по віді, але подеколи вимоги життя були сильн ішими. Так стебл iв ський священи к Семен Ст епанович Левицький (бать ко видатно го нашо го письменника Івана Нечуй-Лев ицького) не т іль ки виголош ував про по віді рідною мовою, а й записував їх т а в ідсилав до митрополита з про ханням оп убл ік ув ати. Ал е з духов ної академ ії в ідпов іли, що “язы к про по ведей не достоин церковной кафедры”. На 1905 рік в Україн і сільсь ки х парафій було понад 9 тисяч, у ни х нал ічувалося 12 тисяч священик ів. БІБЛІЯ Б ібл ію називають Книгою книг, адже зосереджен і в н ій моральн і, етичн і, св ітоглядн і принципи стали основою сусп ільного життя багатьо х держав і народів. Вже з давн іх давен якщо не вся Бібл ія, то окрем і її частини перекладали ся на різн і мови світ у. У 1818 роц і Російсь ким Б ібл ійним товариством було здій снен е видання Євангел ії п ерекладено ї з церковно-слав'янсь ко ї мови на ро сійськ у. Це стало надзвичайно важливою подією, адже л юдям ст ав більш дост упним зм іст Писання. Не лишилися осторонь i українц і. Гри горій Кв іт ка-Основ'яненко та Ми хайло Максимович бралися перекладати окрем і частини Свято го Письма на україн ську мов у. Тарас Шевченко у 1845 роц і зробив дуж е гарн і пересп іви Давидових псалм ів. Пантелеймон Кул іш та Іван Пул юй заходили ся перекладати всю Б ібл ію. Року 1869-го у Львов і вони видали друком П'яти книжжя Мойсея, а в 187 1 роц і у Вільно побачив св іт п ереклад Єв ангел ія. Та н а прев еликий 62


жаль, до рук українц ів ц і книги не потрапили, адже діяли укази в ід 1863 i 1876 років, що забороняли друкувати в Україн і книги духовного зміст у та приво зити їх з-за кордон у. Не пощастило i Пилип у Морачевсь кому. Хоч Академ ія Наук i дал а дуж е схвальн у реценз ію його перекладам Єв ангел ія та Д іянь Апо стольськи х, Синод дозволу на видання не дав (праця побачила св іт лише 1906 році). ДВАДЦЯТЕ СТОЛІТТЯ А т епер надійшла черга до ХХ ст. Погляньмо, в якому ст ан і переб ув ало духовне життя по різни х рег іонах України. Б уковина, Закарп аття i Галичин а знаходилися п ід владою АвстроУго рсько ї імперії. Отож не дивно, що там українц і не могли у повн ій м ір і виявити свою національн у самобутн іс ть. Післ я того як була скасована дея ка автономія Закарпатт я, сит уац ія вкрай погіршилася. Почалася інтен сивна мадяризац ія усіх сфер життя. Мін істерство освіти почало впро вадж увати латинсь кі абет ки зам ість українськи х. Викладання в шко лах (нав іть парафіяльни х) стало вестися мовою угорською. У 1912 ро ці з частин Мукачівсь ко ї та Пряш iв сько ї єп архій, було створено нов у – Гайдузьк у єпархію, в якій богосл уж іння велося по- угорськи. Пряш iвсь кий єписко п С.Новак запровадив григоріанський календар... Щоб у таки х умо вах не в ід ірватися в ід свого споконвічного українсь кого коріння, чимало людей переходило у православ'я. Це було своєрідною формо ю про тест у проти насильницько ї мадяризац ії. Угорські власт і бул и невдо во лені й розгніван і такою непокорою. У 1914 році суд у Мармар ськом у Сигот i засудив груп у селян до ув 'язнення за т е, що во ни прийняли православ'я. На Галичин і переважна більш ість людей нал ежала до ГрекоКато лицько ї церкви. У 1900 роц і митрополитом Галицьким було обрано графа Ан дрея Шептицького. За 44 роки його керівництва, грекокато лицька церква остаточно стала україн ською нац іон альною церкво ю. Шептицький б ув не лише рел іг ійни м дія чем. Завдя ки надзвичайно енерг ійн ій вдачі, став душею всього нац іонального i культ урного життя Галичини. Він дбав про школи, засн ував Науковий Інстит ут т а “Академ ічний Дім ” у Львов і. Допомагав приватним школам. За сво ї власн і кошти в ідправляв молодих священиків на навчання чи стаж уванн я у Рим, Відень. Для навчання за кордоном надавав стипен дії i св ітсь кій мо ло ді. Допомагав дитячим садкам т а будин кам для сиріт. Засн ув ав у Льво ві л ікарню – “Народн у Л iчниц ю”. Підт рим ув ав видавництва... Шептицький був тонким знавцем мистецтва і фінансово сприяв багатьо м худо жникам, різьбярам. Так наддн iпрянцев i Ол екс і Новакiвсь ко м у до по міг обладнати власн у художню школу. У 1913-м у засн ув ав у Льво в і Укр аїнський Народний Муз ей, в якому б ули з ібран і рідкісн і пам 'ятки українсь кого мистецтва – колекц ія бул а на той час н айповнішою в Укр аїн і... На Б уковин і існ ув али тоді політичн і гуртки із соц іал істичними замашками, але через свою безбожн ість усп іхом серед сел ян не ко рист ували ся. В усій Україн і пров інц ія вел а своє традиц ійне, пом ірне життя. Як писав Тарас Шевченко: Село! i серце одпочине. Село на наш ій Україн і – Неначе писанка село, 63


Зеленим гаєм поросло . Цв іт уть сади ; б іл іють хати, А на горі стоять палати, Неначе диво. А кругом Широколист iї тополі, А там i л іс, i л іс, i поле, I син і гори за Дніпром. Сам Бог витає над селом. Люди великими сім 'ями працюв али на власн ій земл і. Жили у ст рас і Бо жо му, а тому мало грішили. Усі дотрим увалися пост у, у неділю ходили до церкви. I було це не як обов'язок, а як потреба. Храми Божі були окрасою i гордіст ю села. Коли зимово ї но чі траплялася зав ірюха, то у ц еркв і били в дзв ін, аби забл укал і подорожні мо гли знайти дорогу до села... Б ули тоді поп ул ярн і апокрифічн і оповідання – каз ки на в іддал ено бібл ійн у тем у, які дуже подобалися дітворі т а й дорослих могли дечо м у навчити. Ось три зразки т ієї н ародно ї творчості. Колись люди б ули такі дурн і, що не знали як одягн ути ся. Тоді хо див по земл і Бог i навчав їх. Зайшов якось Він до одн ієї хати. Там ж ін ка по шила чоловіков і сорочку. Усе вчинил а правильно , а от як зробити викіт – не додум алася. Чоловік став сорочку надівати, аж голова не пролазить! Ж інка взяла качалку i давай зверху л уп ити, щоб голова якось проскочила. Бо г же взяв сокиру, до дривикн i в ідрубав в ід сорочки зайве i одягн ув чо ло віка... Іншим разом бачить Бог – зал із дід в одн ій сорочц і н а стріху, а вниз у баба т римає штани. Так дід щодня в шт ани стри бав, щоб одягн ути ся! То д і Бо г по казав, як це сл ід робити правильно ... Одна ж інка повела корову до м іста на базар. Весь день там пробул а, до ки продала. А як смеркло, то попросилася до одних людей заночувати. Уно чі вона почула, що господарі по шепки домовляються вбити її та забрати грош і. Ж інка страшенно переля калася, ал е як т ікати, я к рят ув атися? Раптом хтось пост укав у в ікно. Господарі в ідчинили. Там сто яли дв і ж ін ки. “Ми знаємо , що у вас наша знайома, – сказали вони, – ми прийшли за нею”. Жінка бул а рада вирватися з т ієї хати. Відійшо вши по дал і, вона запитала, як звати її рят івниць. “Середа i П'ятниця, – в ідпо в іли незнайомки. – Ти шан уєш н ас – постишся у ц і дн і, от i ми до по могли тобі”... Щиросердечн і україн ські сел яни у своєм у житт і могли надіятися н а власн і роботящ і руки та на мил ість Бога. Це відобразилося в багатьо х наро дних присл ів 'ях та примовках: “Як щось треба – дери очі до неба”, “Як до горя, то й до Бога”, “Бог не тел я – бачить i зв ідт іля ”, “Без Бога не дійдеш i до порога”, “Терпи, душ а, – в Раю будеш”... ПРОЧАНИ Також відчували л юди потребу у в ідв ід уванн і святи х м ісць: в ідомих хр ам ів, монастирів. Пішки долали великі в ідстан і, щоб поставити св ічечку перед ч удотворними іконами, вклонитися мощам святих, по мо литися за зцілення т іл а i душ і... Мо я бабця – Прищепна Ол імп іада Борисівна, 1909 року народження, ро зпо відал а: “Мен і тоді було років сім. Сусідські ж ін ки з ібралися п іти до Лебединсь кого монастиря i мама в ідп устили мене з ними. У монастир і я бачил а ікон у, яка розмовляє. Підійшла до неї л юдина, я ку, видно, що сь дуж е м учило. Людин а схвильовано молиться, плаче... А ікона до не ї 64


про мо вляє: “Заспокойтеся”. I так л агідно , особливо , що людин і ст ає краще. Заходила я до кімнат ки, де жила стара монашка. Угорі кімнат ки сиділа н а жердочц і курочка, за лапку довгою мотузочкою прив'яз ана. Вниз у стояла тарілочка з зерном i з водичкою. Курочка з іскочить униз, по їсть, поп'є i знесе яєчко . А монашка в ізьме його, зробить дв і мал енькі діро чки i ви дме через ни х жовток i білок. А на шкарал уп і тоненьким пензликом намалює бл акитне небо, а на ньому гарного янгола. В монастирі було д уж е багато красиви х кв іт ів i було гарно, як у Р аю. Мен і захот ілося там залишитися. “То зоставайся”, – сказали ж інки i п ішли. А я подум ала: а як же я буд у т ут сама, без знайомих i рідни х? I по бігла за ж ін ками додом у”. А ще кожен рік з ус іх куточків імперії близь ко двох тисяч людей схо дило ся до Одеси, щоб сісти на п ароплав i попливти аж у Палестин у! Я бачив фотографію, що зафіксув ала в ел ику груп у прочан, які з 'юрмилися перед посадкою на с удно. Дум аєт е там бул и якісь багат ії? Ні! Звичайн ісінькі гречкосії, у скромному одяз і, босон іж. Прибувши до Святи х м ісць, прочани могли там з упинитися в зчислени х б удинках, як і спец іально для цього придбало Російсь ке Б ібл ійне товариство. Про різноман ітн і м іські пробл еми, як от про політику, селяни н ічо г ісінько не в ідали. Та що там говорити, коли навіть про існ ув ання л іт ального апарата по багатьох сел ах i не здогадувалися! У 1918-м у над Укр аїною літали аероплани, що розкидали лист ів ки із закликами п ідтримати Симона Петл юру. Дл я багатьох то б уло вперше i ко ли небачена конструкц ія проносилася над їхн іми головами, то деркот інням двиг уна i виглядом викликала у всьому живом у такий пан ічний жах, що го ді й переказати ! Нав іть в івц і, телят а та інша живн ість поводили себе дуж е неспокійно. Людям же пригадалося, що як з'явиться у н ебі з ал ізний птах, то настане кінець св іт у... Нал якан і сел яни падали на кол іна, кричали, із сльозами хрестилися та молилися, щоб Бог помил ував їх... Н у що ж, поява “зал ізного птаха” т аки справ ді пророкувал а кін ець. Завершення ти хого, мирного життя. ПЕРШ А СВІТОВА ВІЙНА Для всієї Земно ї кул і початок ХХ ст. видався складним, напруж еним та нест абільним... Політичн і п ристраст і доходили до критично ї меж і i о сь-о сь мали вилитися у кривав і події... 28 червня 1914 року в Сараєво сербсь ким нац іонал істом був застрел ений наст упник австрійсь кого престолу ерцгерцог Франц Фердинанд. У в ідпов ідь австрійсь кий уря д висун ув Сербії загрозливий ультимат ум. Росія мала якісь власн і інтереси на Б алкан ах, а то м у по радила не поспіш ати з виконанням вимог. Австрія, побачивши, що таке діло , почала бомбардув ати сербів. Нім еччина б ула союзницею Австр ії, а то му оголосила війн у Росії й заодно Франц ії, на я ку рушила чер ез нейтральн у Бельг ію. Європа поділил ася на два ворогуючі табори. З о дно го боку б ули Австро -Угорщина, Німеччина, Іт ал ія (п ізн іше до ни х приєдн алися Т уреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія i Велика Британ ія (в кінц і ще й Спол учен і Штат и Амери ки)... Так запалала в ійн а, що ув ійшл а до історії, як Перша Св ітова. Так як тоді більша частина України знаходилася п ід владо ю Ро сійсько ї імперії, а Гали чина i Прикарпаття п ід Австро-Угорщиною, то Західн а Україна стал а ареною запекл о го протистояння двох імпер ій i тисячі українсь ки х хлопц ів були зм уш ен і воювати один проти одного по 65


р ізн і сторони фронту. Крім того, що багато українц ів загин уло в бо ях, мадяри проводили репресії проти мирного населення, вважаючи, що во но мо же симпатизувати Москв і. Багатьох, без усякого суду, стратили, а ще тисячі селян, інтел ігенц ії, священносл ужител ів вкин ули до концтаборів. У таки х умовах дехто т ішив себе думкою, що як прийдуть москал і, то ситуац ія покращає. Але не так сталося, як гадалося. Після кро во пролитних бо їв російсь кі в ій ка заволоділи Західно україн ським краєм. Ув ійшовши до Львова, новий генерал-г убернатор видав указ, який суво ро забороняв “рубати дерева, спекул ювати тютюном, грати на м узични х інстр ум ентах та розмовляти українсь кою мовою в громадськи х м ісця х”. Не забули i п ро церкв у. Б удь-яке насильство у справах в іро спо відання неприп устиме – кожен повинен славити Господа так, як йо му п ідказ ують власн е сумл іння та м ісц ева традиц ія. Але імперсько м у само дурств у на те було начхати. Отож греко-католицьких священиків по чали арештовувати та в ідправляти до Сибіру, а зам ість ни х призначат и священиків православних. Т іль ки через ки ївські т юрми було переправлено у глиб Росії т а до Сибіру 12 тися ч душ, серед яки х б уло багато греко-католицьких священиків. 19 вересня 1914 року заарешт ув али митро полита Андрея Шептицького. Його заслали до монастирсько ї т юрми у С уз дал і, де в ін пробув до революц ії 1917 року. Також було депортовано ректо ра Льв ів сько ї сем інарії Й.Бодцяна, та ще ря д видатни х осіб грекокато лицького духовенства. Люди, особливо по селах, бул и дуж е н евдоволені таким свав іллям, а то му нерідко виказ ували протест. Траплялося, що чоловіки з ачинялися у церкв і, або ставали навколо неї т існ им кільцем, щоб захи стити св ій прихід. I тоді в ійсь ка силою захоплювали храм. Куль у т аки х випадках не шко дували... Отаке-то воно самодержавство! Війн а затягн ул ася i пост ійно вимагала для себе додаткових рес урсів. Не маючи більше сили перти т акий тя гар, Росій ська імперія з ахитал ася. Про блем набралося так багато, що не буд учи у змоз і з ними впоратися, цар Ми кола II зрікся престолу. Післ я цього, складов і частини імпер ії по чали прагн ути самост ійност і. ЦЕНТРАЛЬНА РАДА Так у березн і 1917 року влада в Україн і перейшла до новостворено го о ргану – Цент рально ї Ради. Ї ї головою обрали видатного історика, про фесо ра Ми хайла Грушевсь кого . Го ловною метою нової влади б уло те, щоб Україна стала справ д і Укр аїною. Завдання н ібито просте, але у водночас i надзвичайно складне. Та по при всі труднощ і, за короткий час в Україн і бул а сформована власна арм ія, школа, видавалися українськ і книги, була введена нац іональн а гро шо ва одиниця – гривня... А так я к українсь кі настро ї о хоплювали все но ві i нов і сфери, було зроз ум іло , що не лишиться осторонь i церкв а. Всеукраїн ська Православна Церковна Рада н аказ ала духовен ств у зачитат и по всіх церквах ун ів ерсали Центрально ї Ради та молитися за “боголюбив у i бо го храним у держав у українськ у, її в ищ у владу – Все українськ у Раду i всеукр аїнське в ійсь ко”. УАПЦ Ал е Центральна Рада поставилася якось байдуже до справи незалежност і українсь ко ї церкви. Проте, у 1917-1918 роках на єпар хіальни х з ібраннях, а також зборах солдат ів i сел ян висув алася i жваво обговорювалася про позиція, що православна церква в Україн і 66


по винна стати автокефальною (тобто, незалежною в ід Москви). Така ідея не спо добалася Московськом у пат ріарху Ти хон у т а п ідвладним йо м у українсь ким ієрархам. А от серед м ісь ко ї інт ел ігенц ії т а нижчо го духо венства бул а сприйнят а схвально . Неабияку активн ість у ц ій сп рав і про явив Василь Липкiвський. Народився в ін у 1864 роц і у сел і Попудн i Липовецького повіт у, в сім 'ї священи ка. Маючи у серц і пал ку л юбов до Бога i людей, вст упив до Ки їв сько ї духовно ї академ ії. По її з акінченн і працював священи ко м, зако но вчителем. У 1905 роц і очолив Соломенську параф ію... Липкiв ський, як патріот України, глибоко пройнявся ідеєю нац іонально ї церкви. Б ув ін іц іатор створення у 1918 роц і Всеукраїнсь ко ї Церковно ї Ради, яка мала практично сприяти ц ій справ і. Загалом серед духов енства i парафіян т оді нам ітилося дв і течії. Одн а частина бажал а, щоб церква в Україн і, як i ран іше була п ідпорядкована Мо ско вському патріарху, а інша ви ст уп ала за самост ійн ість. Що б ро зібрати сь у цьом у питанн і, 7 січн я 1918 року у Ки єв і було скликано Церко вний Собор. Але щось вирішити там не вдалося. Невдовзі засіданн я до вело сь відкласти, бо м істо захопили більшовики. Під час безпорядків ними було вбито Ки ївського митрополита Володимира. Коли влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського , то його уря д одностайно п ідтримав ідею самост ійност і ц еркви. Особливий ент уз іазм проявляли м ін істри у справ ах рел іг ії Василь З iнь кiвський т а Олександр Лотоцький. 12 листопада на сесії Церковного Собору останн ій о го ло сив декларац ію в якій було сказ ано: “В самост ійн ій держав і має бути i самост ійна церква... Це не лише церковна, але й нац іональна наша нео бхідн ість... Від ім ен і уря ду Україн сько ї Держави маю за честь о го ло сити його тверду i непо хитн у д ум ку, що Українсь ка Церква має бут и авто кефальною”. Після падіння Скоропадського , на бік церковної самост ійност і стала Директо рія. Але і цей уряд тримав ся недовго, том у їхня п ідтримка не дала в ідчутни х рез ультат ів. Отож надал і ідею церковної незалежно ст і до во дилося відстоювати без п ідтримки властей. Як не дивно , але розкв іт незалежно ї церкви припав на перш і ро ки радян сько ї влади. Т ільки не треба думати, що комісари симпатиз увал и нац іо нальн ій церкв і. Ні! Нi! Нi! Вони злорадно потирали р уки, вичікуючи, коли в ідірвана в ід московського патріархат у україн ська церква зачахне i її в дасть ся легко знищити. У 1919 роц і Василь Липкiвсь кий у Миколаїв ськом у соборі Ки єва в ідп равив перш у сл ужб у українською мовою. За це був проросійсь ки настро єним церковним керівництвом позбавлений духовного сан у. Ал е Церко вна Рада т аке рішення про ігнорувала i зробила дуж е ріш учий кро к. 21 жо втня 1921 року п ід час Собору було проголошено про утворення Укр аїнсько ї Автокефально ї Православної Церкви. Ї ї митрополито м о брали Василя Лип кiв ського. Відраз у в ін висвятив архієпископа i чо тирьо х єпископ ів. Вони у свою черг у р укопоклали кіль касо т священиків та дяків. Українська церква прагн ула, щоб при хожани не були п асивними, а брали якнайактивн іш у участь у рел іг ійном у житт і. УАПЦ в ідкин ула авто ритаризм патріаршо ї си стеми, надавши найвищ у влад у в цер кв і вибо рн ій раді єпи скоп ів, священиків i мирян. Принцип виборност і був по ширений i на призначення єпи скоп ів та парафія льни х священиків. Незалежна церква швидко росла i розвивалася. У 1924 роц і вона вже мала 30 єпископ ів, близько 1500 свя щеників, понад 1100 парафій та 67


м ільйо ни в іруючи х. До неї приєдналося багато парафій у США, Канаді, Євро пі. Василь Липкiвсь кий не просидж ував марно дні у митрополичій резиденц ії. Він багато працюв ав над перекладами духовної літерат ури н а українсь ку мов у, писав власн і твори, як от “Православна Христо ва Церква Україн ськом у н ароду”, “Відродження Церкви в Україн і”... Багато їз див Україною, вист уп аючи з проповідями в яких пропаг ував іде ї нац іо нально ї церкви. См іливо i безкомпромісно говорив про безчинства, го ре i см ут у принесен і більшовиками: “Любі браття i сест ри! Ми зар аз переживаємо величн і, ал е й сумн і, трудн і часи перетворення життя людського – переоцін ку, як каж уть, всіх ц інностей. Утворюється но вий со цiял iстичний побут i викорін юєть ся старий бурж уй ський. Ми ще не знаємо , що власне утворюєть ся н ове: це справа н е близько го майбутнього, але добре вже знаємо, що викорін юється, руйн уєть ся – це вже справа наших дн ів. Ціл ком викорінюється, як самий г ірший во ро г но во го побут у, в іра, рел іг ія. Не треба, каж уть, неба, не треба різни х небесни х покровител ів. Ми маємо землю з її невичерпними скарбами, та власн і руки для здобуття ци х скарбів, i більше н ам н ічого не треба в но во му побут і – в іра це є лише морочення голови, опіум для народа. Нем а вже чо го й казати, що ми, сл ужител і рел іг ії, є най більш і злочинц і дл я но во го побут у... Разом з в ірою вико рін юєть ся i т ака головна осно ва старо го побут у, як сім 'я. Назва – батьки, матері, діти, брати, сест ри – все це, вже бурж уйське, має в ідпасти. Зам ість ни х заводиться – комсомо л, п іо нер, жовтеня, бригадир, ударник, i з агальне для всіх – товариш. А про якусь пошан у до бать ків, ст арши х де в же й говорити, коли не каж учи про ко мсо мольців, нав іть п іонери й жовтенята збираються на м ітинги, вино сять сувору доган у батькам, що вони ще тримаються в іри ? Нарешт і i шлюб, як основа сім 'ї в старом у побут і, м усить в новому вже ґрунто вно зм інитись. Як саме, ц е ще н е видно, але старий шлюб, як побожна осно ва, уже зруйновано, а зам ість нього запровадженн і лише реєстрац ії, статистика брак ів та розрив ів – браків на одн і сутки, де вже не розбереш, де шлюб, а де просто розпуста... Браття! Ми живемо в часи запекло го нападу безв iрництва на Хри стов у в іру, н а принцип християнсь ко го життя”. Безбожн і радянські правител і, аби зни щити Церкв у, п ускали в хід пл іт ки, наклепи, сіяли розбрат, провокув али i з аохочув али розкол... Та незважаючи на в се Церква продовж увала бути головним авторитето м серед українсь кого народу. Отож влада стал а виш укувати рел іг ійн і фракц ії, які погодилися б сп івпрацюв ати з нею, аби так впливати на людей. На початку 1920- х вл аст і п ідтрим ув али “Актив іст ів церкви Христо вої” – груп у, що в ідкололася в ід патріаршо ї церкви. У 1925 ро ц і “п еремкн ул ися” на новостворену Соборно -єпископальн у церкв у п ід кер івництвом Теофіла Б уль довського. Ця група вист уп ала за церко вн у незалежн ість (яко ї, на її думк у, сл ід було добиватися канон ічними шляхами), але в ідкрито займала проуря дов у позицію. Та цим групам н е вдало ся здобути вели ко ї поп уля рност і, том у з 1926 ро ку влада розпочала активний наст уп на Христов у в іру. Церкв і завдавали всіляки х утисків, обкладали непом ірними податками, ро зпустили Все українську Церковну Раду. Багатьо х священиків звин уватили в нац іонал ізм і (н іби любов до Батьківщини є злочино м!). Липкiв ського кілька раз ів арештов ув али. До 1933 року Українсь к у Авто кефальн у Православн у Церкв у зн ищили повн істю. Із 34 єписко п ів було заарештовано i страчено 28, двоє померли своєю смертю, до ля 68


чо тирьох інши х i по сьогодн і не в ідома. Якщо у 1927 роц і в Україн і було 10657 священиків УАПЦ, то на кінець 1933-го їх нал ічувалося т ільки 200. В чо рному 1938 роц і за вироком “т рійки ” розстріляли i митрополита Ки їв ського i всіє ї України Васил я Липкiв ського. Безслідно зникла тако ж більша частин а його літерат урного доробку. Та хоч УАПЦ про існ ув ала недовго, але головною її з асл угою було те, що у багатьох церквах України, нав іт ь в іддалени х в ід центру, сл ужба Бо жа стала правитися не старослов'янською (багатьом незрозум іло ю мо во ю), а рідною українською. А видан і ст араннями УАПЦ українськ і мо лито вники ще й досі шанобливо зберігаються у деяки х сім 'я х. ЧЕРВОНИЙ ТЕРО Р Війн а – явище завжди жахливе. Та ще страшн іше, коли во на гро мадянська. А виникають так і в ій ни тому, що деяким політичним фанати кам, аж свербить, так хочеться ухопить ся за державне кермо , аби про во дити над народом сво ї нел юдсь кі експерименти. I т і божев ільн і во жді використовують ус і сво ї дия вольські з дібност і, аби посія ти ро збрат, нацькувати л юдей один на одного , щоб одурен і, зат уркан і люди во ювали проти своїх брат iв-земля кiв. Саме т ак у 1917 роц і в Пет рограді вл аду з ахопили більшовики на чо л і з Володимиром Ульяновим (Леніним). В їхн іх руках опинилися фабрики, заводи, земл і, скарби i палаци різни х княз ів т а графів. Ал е то го було мало. Ще потрібн а бул а Укра їн а з її хл ібом, ц укром, вуг іллям... Ось то му, добряче закривавивши багнети, із кри ками “Дайош!” i “Доло й!”, злим, голодним вовком ув ірвали ся вони на наш у земл ю. Почалися грабунки, арешти, безп ідст авн і розстріли... Серед населення б ільшовики велико ї симпат ії не отримали, адж е люди ще жили за м удрими хри стиянськими законами. Тому радян ц i взялися викорінювати рел іг ію, де т іль ки було можна, почепили лозунг: “Рел іг ія – оп іум для н аро ду”. Хто сь із древн іх філософів сказ ав: “Пообіцяйте л юдям право на безчестя, i во ни п ід уть за вами”. От ак вони i вчи нили. I то т ут, то там, i не т ільки в м іст ах, а й по сел ах ( !) стали тинятися в улицями голі дівиц і. На собі м али лише стрічк у через плече з написо м: “Долой невинность!”, “До ло й стыд!”, “Нет у Бога – нет стыда!”... Але люди лише осудж ув али таки х сексуальни х революц іонерок. Отож нові правител і зап устили про пагандистську машин у на більш і о берти. Так, при їхав раз до Ки єва ул юбленець п арт ії Ніколай Б ухарiн. Нагнали повн у з ал у н ароду i в ін по чав антирел іг ійн у лекц ію. Чого тіль ки не н аговорив, пускаючи у х ід усю свою красномовність ! Яки х т іл ьки арг умент ів не наводив. Не залишив, як йому гадалося, каменя на камен і в ід Хри стової в іри. Зо ставшись задоволеним, звернувся до аудиторії, чи не м ає хто запитань. I вийшов тоді на сцен у священи к, i сказав принишклому зал у всього два сло ва. Але яки х!!! – Христос воскрес! I люди хором відпов іли: – Во істин у воскрес! I побачив аг ітатор, що т ут його безбожна теорія л усн ула, я к мильн а булька. Тоді влада зняла фальшив у маску i п ішла у в ідкрит у боротьбу з ненависною їй в ірою. Інструкц ії надходили безпосередньо в ід Л ен іна: “Тайно подготовить террор: необходимо и срочно ”, “Под ви до м “з елёны х” (мы потом на них и свалим) пройдем на 10-12 верст и перевешаем к улаков, попов, помещиков. Премия: 100.000 р. за 69


по вешеного ”, “Чем больше число представител ей реакционно го духо венства и реакционной бурж уази и удастца нам по этом у пово ду расстр елять, тем л учше”... Актив істи жорстоко пересл ідували в іруючи х людей, чинили їм усілякі ути ски. Почали закривати, пл юн друвати храми, влашто вувати в них скл ади, комори, спортзали, а найчаст іш е кл уби (язик не сл ухаєть ся, щоб назвати їх будин ками культ ури). Ікони, що бул и прикрашен і золотом i дорогоцінностями конфіскували, а інш і вкин ули до багна чи багатт я. Пригадую кадри кінохрон іки, що зафікс ув ала дикунсь кий танець комсомо льців н авколо палаючи х ікон. Ст рашно! “I правдиво не вміють робити вони, – говорить Господь, – насильство гро мадять та грабунок в палатах сво їх” (Ам. 3.10). На протидію нелюдсь ком у режим у у багатьох тоді прокин увся бо йо вий козацький дух. Тисячі україн ськи х хлопц ів стали на з ахист сво їх прав. За офіц ійними даними радян ського уряду, лише в червн i-липн i 19 19 ро ку в Україн і в ідбулося 328 протибiль шовицьких повстань. Важливим центром повстанського руху став ов іяний гайдамацько ю славо ю неприст упний Холодний Яр. В ін формац ійн ій в ідозв і Штабу Заго ну Холодного Яру говорилося: “Настав час всім кращим синам Укр аїни, синам волі, синам в ільного трудового життя взятися за з бро ю. Взятися чесними мозолисто натруджен ими руками, ал е знайте, що не н а грабунок, не на вбивство мирного населення л унає цей заклик, н і, в ін закликає до боротьби, до самої ріш учо ї боротьби з насильництво м, з неправдою, з якою прийшли до нас комун істи, які сам і робити не хот іли, а прийшли до нас, аби жити нашим трудом, аби зруйн ув ати все, що було збудо вано в нашім житт і, що було облите нашим потом i кров'ю... Це ледар і, дармо їди, лидацюги, а дал і грабіжники, д ушог уби-розбiйни ки. Отже, брати козаки, селяни i робітни ки, всі до єднання, до збро ї, до т існо ї орган із ац ії”. Повстанц ів п ідтрим увала i Українсь ка Церква. Обирання отаман ів в ідбувалося у при сутност і священників, єпископ ів. Ксаверiвсь кий дя к Тео філ Блажевсь кий нав іть бл агословив на боротьбу п 'ятьох сво їх син ів (тро є з них мали богословську осв іт у) . Учасники ти х подій з радісним хвилюв анням розповідали, як на Вели кдень i Спаса в Мотронинськом у мо настирі було освячено зброю повстанц ів, що повинна бул а сл ужити захи ст у ображени х i скрив джени х. У кв ітн і 1923 року Черкаськи й Окр ужний в ідділ ГПУ направив у Ки їв доповідь у якій, зокрема, го во рилося: “Серед керівників автокефальних ц ерковних рад мається н е мало амн істованих бан дит ів... Голова церковної ради с. Мельники i члени правл іння ц ієї ради п ереконан і сам ост ійники, що мають зв'язок із Хо ло дним Яром”. Та крім н ародни х месників, на ж аль, носилося Україною i багато о збро єного кримінал у. Так у 1924 році якась банда напал а на Лебединсь кий монастир. Підн явши стрілянин у, бан дити поранили мо нашку i, захопивши велику с ум у грошей, зникли. Віктор Суворов у своїй книз і ”Контроль” пише: “Полюбил а мо настирі робітничо-селянсь ка влада. Чим монастир хороший? Тим, що закритий. Тим, що стіни з вал ун ів гран ітни х складен і... I тим монастир хо ро ший, що двері зал ізн і, що реш ітки кован і, що замки м іцн і, що п ідвали глибокі. Під концтабір монастир годиться. I під секретний до сл ідницький центр. I взагал і дл я всіл якого таємного діл а незам інний”. Так у 1919 роц і б ільшовики розстріля ли іг ум ена i п 'ятнадцять ченц ів Мгарсь кого чолов ічого монастиря, що в Л убн ах. Сам монастир перетворили на концтабір дл я діт ей “ворогів народу”. Пот ім т ам бул а 70


в ійсь ко ва частина (солдати стріляли п о іконах, як по м ішеня х), п ізн іш е м істився п іон ертабір. Подібне вчинили i з іншими святиня ми. Закликати до совіст і, до зако нності, було марним ділом. Почаївським ченцям у Раді Деп ут ат ів Тр удящи хся цин ічно в ідрізали: “Якщо виконув ати радянськ і закони, то ко м ун ізм у доведеться довго чекати”. Сплюн друвавши монастир, їхн іх мешканц ів в ідправляли до ко нцтаборів. Для більшого приниження їх садовили разом із блатними, ур ками... Ув'язн еним черницям доводилося бути присл ужницями табірним по віям – розчісув ати їм коси, прати білизн у, вишивати сорочки... У 1932 ро ці радянське керівництво заявило, що з монастирями покін чено о стато чно . На початку 1934 року було прийнято рішення п еренести столицю Радянсь ко ї України з Харкова до Києва. Для будівництва будин ку уря д у о брали найкраще м ісце – східний б ік Староки їв сько ї гори, де у древн і часи мешкав князь Володимир. Зв ідти відкривався чудовий вид н а Дн іпро та задн іпровські дал і, а в яки хось трьох сотнях кроків нижче починався Хрещатик... Ось т іль ки керівників коробило, що поруч висо чів Ми хайл івсь кий Золотоверхий монастир, заснований у 1108 роц і князем Свято по лком, оздоблений прекрасним и фресками та мозаїкою. Але не здригн ул ася рука войовничих атеїст ів – в ісімсотл ітню святиню зр уйн ували. На том у м ісц і розбили сквер. У 1935 роц і вирішили знищити й Софiїв ський собор та прилегл і хр ами, щоб зробити найбільш у у св іт і площ у Уряду. Врят ував со бо р франц узький пи сьменник Ромен Ролан, вист упивши з клопотанням перед Стал іним. Говорити тиранові, що то безц інна святиня, перлина ар хітект ури було б марною справою. А том у Ролан зробив головним арг ум ентом те, що собор побудув ав Ярослав Мудрий – батько франц узько ї королеви Ганни, отож руйнац ія може зашкодити м іжнаро дним в ідносинам. “Убий пастиря – i розсіються в івц і” (Зах. 13.7). Як в ірно п ідм ітил и древн і! I б ільшовицький уря д безжаль но нищив священносл ужител ів. За ро ки деспотичного панування ком ун іст ичної влади в Радянсь ком у Со юз і репресув али п ів м ільйона священиків, дв іст і тися ч було розстріляно. Часто нелюдам б уло мало просто випустити у священика кул ю, а то му невтомно вигадув али нов і жорстокі та принизлив і торт ури ( у Харко в і церковнослужител ів топили в т уалетах). Б агатьох в ідправили н а заслання до Сибір у, на Півн іч, Дал еки й Схід, Казахстан... Така ж до ля сп іт кал а i їхн і сім 'ї. У червн і 1938 року на Черкащин і було вбито о станнього священика. Це був настоятель церкви свято ї Варвари сел а Нечаїв ка Шполянського район у. Мужньо йшли праведни ки на страждання i смерть. Але не по хитн ул ася, н е зломилася їхн я в іра! I хоч м училися в т юрмах, ко нцтаборах, i хоч гин ули в ід куль, та не зрікалися Господа! А том у сам е їх ми вважаємо переможцями. А Спаси тель сказав: “Переможцеві сісти Я дам на Моєм у престолі зо Мною, як i Я перем іг був i з Отц ем Сво їм сів на престо лі Його ” (Об. 3.21), “I Бог кожну сльоз у з очей їхн іх з ітре!” (Об. 7.17). “Якщо ти не убив батька i н е роз ікрав ц еркви, то вже можеш вважати себе порядною людиною”, – говорив франц узький філософ Мішель де Мо нтень. Більшовики чинили зовсім інакше. “Наставлен і руки на зло, що б вправно чинити його, начальник жадає дарун ків, суддя ж судить за плат у, а вели кий говорить жадання своєї душ і, i викривлюють все. 71


Найкр ащий з них – як будяк, найправди в iший – г ірший в ід т ерен у” ( Ми х. 7.3-4). Б ільшовики н іколи й не запереч ув ал и, що їхня ідеологія по-сут i сатанинсь ка. Коли радянц i хот іли поставити пам'ятник Фьодо р у До сто євському, то нарком освіти Анатолій Л уначарсь кий запропон ував зро бити на монумент і напи с: “До стоєвськом у в ід бісів”. Та й найпо пул ярн ішим твором про громадянську в ійн у, стал а книга-бойо вик Павла Бляхiна “Червон і дияволята”. У 1923 роц і Ки ївсь кий г убком почав видавати перший в Україн і атеїстичний ж урнал “Безв ірни к”. Протягом двох років б уло віддруковано ш ість номерів. ВІЙСЬКО УНР Коли в лютому 1920 року в ійсь ко Україн сько ї Народно ї Респ убл іки було притисн уте більшовиками до польського, рум ун ського, чесько го ко рдо н ів, перед бійцями постав вибір – прийняти сов іцьку владу i залишитися в Україн і, чи зостатися в ірними сво їм переконанням i назавжди податися на чужин у. Б ільш ість вояків розсудили, що для но во ї влади вони завжди будуть ворогами, а тому обрали останнє. На ч уж ій земл і 35-тисячн е україн ське в ій сько було розм іщен е по численни х таборах-резерв ац iя х. Їм бракувало харчів, мила, л іків, але нав іть у таки х умовах робили усе можливе, щоб не розг убити сво ю нац іо нальн у приналежн ість. Учорашн і бійц і взялися жваво о блаштовувати своє культ урно -просвітницьке життя: з'явилася власн а преса, театральн і г урт ки, м узичн і колективи, спортивні секц ії ( у ц ій справ і їм неабияк допомагало Товариство Американсько ї Християнсько ї Мо ло ді). Та мабуть н айбільш у потребу мали українц і в сп ілкув анн і з Бо го м. Як виріш ув алося це питання видно на прикладі табо р у інтернованих во їн ів УНР в Алексан дров і К уявськом у (Польща). Спочатк у мешканц і табору ходили до м ісцево ї п равославної ц еркви. Ал е разо м із м ісцевими жителями там було зат існо, тому вирішили обладн ати власн у церкв у в одном у з бараків. Прим іщення причеп урили, ж ін ки пошили хо р угви. На Сл ужб у Бож у при їздили побратими також з Торуня, Бидго щi, По знаня. За пропозицією капелан а табору отця П.Б iлона створили Право славне Братство Свято ї Покрови, яке засн ув ало власне видавництво “До св ітл а” т а друкарню. Брат ством було видано скорочений молитовник, а з кв ітня 1921 року ви ходив ж урнал “Р ел iг iйно-Науковий Вісник”. В липн і того ж року зорганіз ув алися ди ригентські курси. HOMO SOVETIK US Коли в ідгрим іла громадянська в ійн а, коли на в улиця х перестал и л ун ати вибухи й постріли, радян ські п равител і о голосили курс н а по будо в у соц іал істи чного сусп ільства i ви ховання нової людини. Так і перетворення ламали налагоджене століттями життя i в не н айкращий бік зм інювали людськ і принципи й орієнтири. Божев ільна л юдин а – ц е людина в ільна в ід Бога. I без в іри країна перетворилася на велик у всесо юзн у дурку. Найкраще комент уют ь т і події такі слова: “Коли країна в ідст упить в ід закон у, тоді баг ато в н ій начальників...” (Пр. 28.2), “Б езбо жн і круж ляють н авколо , бо нікчемн ість м іж л юдськи х син ів п ідіймаєть ся” (Пс. 11.9). Хо дити до церкви стало небезпечно – хтось м іг написати донос, що то й-то i той молився про смерть Стал іна. I людина отрим увала 25 ро ків суво ри х таборів. 72


Дум ки i вчинки рег ул ює норма. Із словника, проводячи реформ у, п ускаючи чудн і пр ужин ки в рух, викресл юють слова “душа” i “дух”. А хто згадає Б ібл ію чи Бога, Тому на Соловки лягла дорога. (Юрій Клен). Щоб якось вижити в таких умовах, людин і доводило ся присто совуватися, зрадж увати власн у совість, переконання. В таки х со ціально -політични х умовах i почав форм уватися новий тип людини – Ho mo sovet ikuse. Тип прим ітивно ї біолог ічно ї істоти здатно ї на п ідлабузництво, підл ість, зраду... “I другов і не дов іряйте, не надійтесь на приятеля, в ід т іє ї, що при лоні твоєм у лежить, пильн уй двері уст сво їх! Бо го рдує син бать ком своїм, дочка повстає проти неньки своєї, нев іст ка – про ти свекрухи своєї, воро ги чоловіку – домашні його!” (Мих. 7.5-6). Чому ж таке ст алося? Том у, що “Дух ясно говорить, що від в іри в ідст упиться дехто в останн ій часи, т і, хто сл ухає духів п ідст упни х i наук демо н ів, хто в лицем ірств і говорить неправду, i спалив с умл інн я сво є...” (1 Тимо фію 4.1,2). Дехто пробував вести подв ійне життя. На людя х виставляв себе атеїсто м, а в душ і ще т римав якусь згадку про в ір у. Таку л юдин у з по дв ійним дном добре іл юстр ує діалог із п 'єси Ніколая Ердман а “Ман дат ”: – Ви в ірите в Бога? – На роботі – н і, а вдома – да. А т і л юди, що не зрадили, не в ідст упи ли в ід Господа Ісуса Хри ста, по всякчас словом i дум кою промовляли: “Спаси мене, Господи, бо нема вже по божного, з-поміж л юдськи х синів позникали вже в ірн і! Марно т у го во рять один до одного , їхн і уста обл есн і, i серцем подв ійним говорять. Нехай п ід ітне Господь уста облеслив і та язика чванькуватого тим, хто го во рить: “Своїм язиком будем сильн і, наш і уста при нас, – хто ж буде нам пан ?”, “Через ути ск убоги х, ради стогону бідни х тепер Я повстан у, – го во рить Господь, – поставлю в безпец i того, на кого розтягнуть сіт ку! ” (Пс. 11.2-6). ЗАХІДН А УКРАЇНА Західно українські з емл і тоді знаходил ися п ід владою Польщ і, то м у люди ще не знали жахів ко лектив ізац ії, голодомору... В західно україн ськом у краї б ула най більш поширеною, корист увал ася великим авторитетом греко-католицька церква. Вона нал іч ув ала близько трьо х тисяч парафій та чотири м ільй они вір уючи х. Церква з асн увал а єдиний україн ський вищий учбовий заклад у Польщ і – Льв івськ у Тео ло гічн у Академ ію, мала ц іл у мереж у молодіжни х, ж іночи х товариств i о рганіз ац ій та н ав іть власн у політичн у одиницю – Україн ську Католицьку Нац іо нальн у Парт ію. Про попул ярн ість церкви серед молоді яскраво св ідчить той факт, що організований у 1933 роц і зл іт “Молодь за Хри ста” з ібрав понад п'ят десят тисяч учасник ів ! Православна церква на Волин і, Поліссі та Холмщин і нал ічувал а близько двох м ільйон ів. Польський уряд, аби полегшити св ій вплив i ко нтро ль над населенням, намагався ослабити православн у церкв у. Так у 1924 роц і за наполяганням уря ду прав ославна церква роз ірвала зв 'яз ки з Мо ско вською патріархією i проголосила автокефал ію. Проти очікувань право славна церква не лише не ополячилась, а навпаки набул а 73


нац іо нального характ еру! Українсь ка мова проникла в богосл уж іння, духо вн у л іт ерат ур у, н авчання в сем ін арія х... Уряду ц е не сподобалося i, п ісл я нев дали х спроб ув ести в церковн у сл ужб у польську мов у, по чав масо во руйн увати православн і церкви та навертати л юдей у католицизм. I хо ч політи ка ополячення мала певн і здобутки, та православно ї в іри зр ікався мало хто. У 1939 роц і м іж Радянсь ким Союзом i фашистсь кою Німеччиною був укладений так званий “Пакт Молотова – Р iббентропа” за я ким Польща по ділялася навп іл. Одн у частин у загарбала Німеччина, а Східн у Г аличин у о куп ували в ій ська СРСР. Сл ід сказати, що галичани чекали приходу радянсь ки х в ій ськ. Зустр ічали їх із м узи кою, нац іональни ми прапорами, хл iбом-сiллю, адже вважали, що це буде великим святом об'єднання всіх зем ель України. Ал е... Сл ідом за арм ією не з абарилися й каральн і з агони НКВС. Почалися прим усов і утворення колгоспів, інш і ут иски. Усв ідомлюючи, що галичани надзвичайно прив'язан і до греко като лицько ї церкви, червон і з айди н е осміли лися одним махом знищити її. Спочатку ввели високі подат ки за корист ування храм ів, священиків зо бо в'язали мати спец іальн і паспорти. А дал і – більше. Заборонили викладання Слова Божого в школах, конфіск ув али церковн і земл і, ро зпалили атеїсти чн у пропаганду. Подібн е чинили й на Волині про ти право славної церкви. Але крім т ерору в имагали, шоб церква знов визнала над со бою владу Москви. Но рмальна душпастирсь ка праця бул а порушен а, всі монастир і ро зпущено . Б ули закрит і всі єпархіаль н і духовн і сем ін арії, Богословська Академ ія, всі українсь кі католицькі школи, друкарн і, п рипинено видавництво реліг ійно ї л ітерат ури. Багато готової др укованої продукц і ї рел іг ійного зміст у знищено . Священикам заборонено відв ід увати хворих у л ікарнях. Навесн і 1940 року режим перейшов до таки х мили х йому репрес ій, а навесн і 1941-го вже виселяв людей з в іками нажити х м ісць масово, без ро збо ру... За св ідченням Ан дрея Шеп тицького тіль ки з Галичини було депо ртовано близько 400 тисяч україн ц ів. А всього з рідно ї земл і було знято близько трьох м ільйон ів мирних душ ! “Бо г помсти – Господь, Бог помсти з'явився, – піднесися, о Судде земл і, б ун дючним заплат у в іддай! Аж доки безбожн і, о Господи, аж до ки безбо жн і вт іш атися будуть ? Доки будуть верзти, говорити бун дючно, до ки буд уть пишатись злочинц і? Вони тисн уть народ Тв ій, о Господи, а спадо к Тв ій вони мучать. Вдов у та чужинця вбивають вони, i мордують сир іт та й говорять: “Не бачить Господь, i не завважить Бог Яковiв”. Зро з ум ійт е це ви, нерозумн і в народі, а ви, убог і на роз ум, ко ли набер етеся гл уз ду? Хіба Той, що ухо щепив, – чи Він н е почує? Хіба То й, що о ко створив, – чи Він н е побачить ? Хіба Той, що карає н ароди, – чи Він не скарає, Він, що навчає л юдин у знання ? Господь знає всі л юдські думки, що марнота вони!” (Пс. 94.1-11). I душ і убити х за в ір у кликали: “Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, i н е мститимеш тим, хто живе на земл і за кров нашу?” (Об. 6.10). I л унал а їм з Неба в ідпов ідь: “Блаженн і т і мертв і, хто з цього часу вмирає в Госпо ді! Так, каже Дух, – вони від праць своїх з аспокояться, бо їхн і д іла йдуть з а ними сл ідом” (Об. 14.13).

74


ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА На що могла сподівати ся країна, яка в ідст упил а в ід Істини ? Напевно, думала лишитися без карно ю, але Господь на це говорить: “Ось Я замишляю на цей рід ли хе, що шиї своєї з нього не визволите, i ходити не будете гордо, бо це час лихий” (Ми х. 2. 3). 22 червня 1941 року о четверт ій годин і ран ку ав іац ія фашистсь ко ї Німеччини почала бомбардувати Ки їв. Так почалася для України Др уг а св іто ва в ійна. Двохм ільйонна г ітлерівсь ка арм ія вдерлася на наш у земл ю. Безл іч людей загин уло , та потрапило в полон. Через чотири місяц і н імц і захо пили майже всю Україн у. Запан ували розруха, голод, холод, смерть... Усе це ст ало страшним випробовув анням для всього народу. I де було ш укати вт іхи, у кого просити порят унку? Звичайно, ж у Господа. “Ходіть, i верн імось до Господа, бо Він пошмат ував – i н ас вил ік ує, ударив – i н ас перев 'яже!.. i будемо жити ми перед ли цем Його” (Ос. 6.1,2). Для того щоб отримати прихильн ість населення, навесн і 1942 ро к у (якраз на Вели кдень) н імц і п ередал и церковні споруди в іруючим i до зво лили в ідправляти сл уж бу. В н імець ки х пропагандистсь ки х кіно ж урналах говорилося, що “люди на це відпов ідають вдячними бо го служ іннями”. Надал і г ітл ерівц і почали б т уг іш е закруч ув ати гайки, але поки бул и захо плен і ходом в ійни, то заборон щодо хри стиянського віросповідання не чинили. А на Полтавщин і н ав іть ви дали указ, який зобов'яз ував, що б ус і діти були неодм інно хрещен і. Таким чином хотіли виявити ко м ун іст ів, вважаючи, що т і т акі ідейн і, що не погодяться хрестити діт ей. Ал е задум провалився, адже до компартії вст уп али лише ради вигоди, або з прим усу. Ото ж усі радо скористалися можливістю охрестити дитя. Отак в Україн і знов у стали в ідкриватися занедбан і храми, люди по чали в ідв ід увати богосл уж іння, молитися ще не зовсім забутими мо литвами, сповідувати ся, отримувати причастя. Молоді люди вст уп али до шлюбу в інчаючись. У ш кільни х кл асах з 'явили ся ікони, діти вчили “Отче н аш”... Ал е не вист ачало священ иків, так я к більш ість з ни х ще в тридцят і було перемел ено на жорнах репресій. Том у був ало , що священиком ставав сов існий чоловік, який до в ійни працював... шкільним учит елем ! Справжн і священики, котрих якимось дивом репресії омин ули, мандр ували в ід села до сел а i проводили церковн і в ідп рави та м асо в і хр ещення дітей т а молоді. За це отримували якусь плат у, що допомагала їм про жити. Б ув т акий священик н а Кіровоградщині. I от в ін говорив, що все йде так, як i повинно бути. I в ійна виникл а не на порожньому м ісц і. Адже, мо вляв, i у Писанн і сказано, що зійд ут ься на битв у два п івн і – чорний i черво ний. Спочатку червоний пів ень буде програвати, але потім знайде в со бі сили i переможе чорного... В Б ібл ії я не зн айшов точно такого пророцтва i н апевно, то й священик сам його і вигадав. Але т а оповідь п ідт рим ув ала людей і зм іцнювал а в іру, що Господь їх не з абув, а доп устив таке ли хо т іль ки н а ко ро ткий час, як випробовування. I що їхн і бать ки, чоловіки, брати, сини з перемогою поверн уться до дому. ЦЕРКОВНА ПОЛІТИКА З рел іг ійним в ідродженням постало питання й церковно ї політи ки. Право славна церква на Волин і розкололася на дв і частини – автономну т а авто кефальн у, які згодом поширили свій вплив на Центральн у т а Східн у 75


Укр аїн у. Перша бул а біл ьш традиц ій ною i, не пориваючи зв 'язків із мо ско вським патріархатом, вист упала за церковну автономію України, але лише доти, доки патріарх зали шався п ід радянською вл адо ю. Авто кефальна ж в ідродж увала деякі традиц ії УАПЦ 20- х років, вист упаючи за повн у незалежн ість українсь кого православ'я. Питанням нац іонально ї церкви займався i ки ївський б ургомістр, про фесо р Володимир Багаз iй. Для в т іл ення ц іє ї ідеї п ри м ісь ко м у упр авл інн і в ін створив Відділ Віроспов ідання. Отримавши в ід бурго м істра переп уст ки, пальне, корист уючись автомобілями Укр аїнського Червоного Хреста акти в істи Відділ у робили по їздки у Варшав у, до митрополита Діонисія та в Холм, до єпископа Іларіона з якими вели переговори про призначення митрополита для створювано ї Авто кефально ї українсь ко ї православної церкви. У Києв і в той час єпископом був Пан телеймон. Наприкінц і грудня 1941-го, за дорученням Багаз iя, до нього прийшли референт Відд іл у Віро сповідання Коровицький, член ОУН Баграновський, та ще дв а актив істи. Вони заявили що “все українсь ке насел ення очікує в ід но во призначеного єпископа прогресивних ріш ень, спрямованих на з ахист українств а, в іншом у випадку, в ін буде зам ішаний у непри ємн і ко нфл ікти”. I невдовз і Відділ Віросп овідання пов ідомив єпископа, що “укра їн ське населення в ід нього в ідрік ається ”, i почав п ідбирати но вих канди дат ів на цю посаду. ОЛЕКСІЙ ГЛАГОЛЄВ Щира хри стиянська душа в ідчуває біль ближнього, як свій власний. Ото ж чимало українськи х християн, ризикуючи власною голово ю, рят ув али життя багатьом предст авникам інши х нац іон альностей та рел іг ій. Так у Львові митрополит греко-католицької церкви Йо сип Сл іпий, перехов ував у соборі св. Юра багатьох іудеїв. Православний священик Олексій Глаг олєв, настоятель Покровсько ї церкви у Ки єв і на Подолі, також вагомо допоміг євреям у ли ху годин у. Він, ко рист уючись ст арими блан ками, видавав їм ф іктивн і св ідоцтва про хр ещення. Німецька бюрократ ія усе роз ум іла буквально , а том у п росто не мо гла засумн ів атися, що скріпл ен ий церковною печаткою пап ір – фальшивка. I так життя багатьох україн ськи х євреїв було врятоване. Нин і в Єр усалим і є Ал ея Праведни ків – мем оріал, де ув ічнен і ім ена л юдей, що в т і часи простягн ули рук у допомоги євреям. Викарбув ано там й ім 'я Олексія Глаголєва. А Р уська Православна Церква канон із увала його , як свято го . ОСТАРБАЙТЕРИ Так як більш ість прац ездатни х н ім ецьких чолов іків було призвано на в ійн у, то їхн я промисловість i с ільське господарство в ідчули гостр у нестачу робочих р ук. Для поліпшення економічно ї сит уац ії г ітл ерівське ко мандув ання спочатк у запрош увало, а пот ім взялося силою забирати з о куп увани х територій молодих, здорових людей на прим усов і роботи до Німеччини. Вивезення робітників до Рейху н е було передбачено фашистсь кими окуп ац ійними пл анами. Однак, коли стало зроз ум ілим, що швидко ї перемоги на Східном у фронт і не буде, в листопаді 19 41 ро зпо чалася н асильна депортац ія робітників. За 1941-44 роки з агальна кількість остарбайтерів ст ановила 2,8 м ільйон ів осіб, у том у чи сл і 2,2 м ільйон ів українц ів. Терм ін Ost ar beit er перекл адаєть ся з н імець ко ї я к “східн і робітники”. Вико навц і депортац ій пов ідомляли м ін іст р у 76


фашистсь ко ї пропаганди Йо зефу Геббельсу, що “трудовий контингент із Схо ду н е позбавлений хри стиянськи х чеснот, має уявлення про рел іг ійн і свята, знає молитви й псалми”. НАСЛІДКИ ВІЙНИ Відст упаючи, фашисти страшенно лют ували i багато м іст т а сіл перетворили на згарища. Великий завойовник Олексан др Македонський бо явся гнів у богів, а тому захопивши якесь м істо не чіпав людей які знахо дилися в храм і. А от німецьки х загарбників страх перед Богом не стрим ув ав. Так, ув ірвавшись до Мотронинського монастиря, вони вивели з церкви більше сорока мирних жител ів i розстріляли їх. Траг ічн а сторін ка історії пов’язан а з храмом Іоанна Богослова у сел і Осники Лан івець кого району Терноп іл ьсько ї област і. 17 ли стопада 194 3 ро ку, п ісля провокаційного нападу на н імецький гарн ізон, фашисти з ігнали до церкви близь ко 200 мешканц ів села, де їх розстріляли, а церкв у спалили. За час в ійни, в Україн і фашисти спалили або зруйн ували 714 м іст i селищ м ісь кого типу та 28 тися ч сіл, залишивши мільйони громадян без даху н ад головою. Окуп анти зруйн ували 16 тисяч п ідприєм ств, більше 200 тисяч будів ель промислово -виробничого призначення. Дивлячись на масштаби ц ін, які існ ували до 1961 року, прямий збиток, завданий наро дному господарств у України, складав 285 м ільярд ів карбованц ів, що майже у п 'ять раз ів перевищ увало сум у, використан у н а буд івництво зал ізнични х доріг, електростанц ій, п ідп риємств за п'ятнадц ять довоєнних ро ків! Та най більш болючими були людські втрати. ДОВЖЕНКО Переживши страшн у в ійн у багато хт о став ще більш фанати чно в ірити в “м удрість i непогрішим ість ” радян ськи х вождів. Але тако ж багатьом стало зрозум іло , що то – фальшивка i що треба іти до істинно го св ітл а. Гортаючи сторін ки щоденника видатного українця Олександр а До вженка явно відчувається той пошук. 2 січня 1946 року в ін писав: “Я почав молитися богу. Я не молився йо му три дцять років, майже н е згадував його. Я його одкин ув. Я сам був бо г, бо гочоловiк. Зараз я постиг невели чку краплин у своєї обл уди. Ні, н е то й я, за кого приймав себе. Коли посив іла моя голова, i вщ ухли пристраст і, i день повечорів, i пройден о , здавалося, такий великий шля х, тепер на самот і от ут в п устин і, кин ути й людьми, в ідчув до глибини душ і сво єї, що “сл аб i немощен є чоловік, i все життя людсь ке скорбне є”. I ко ли я в ідчув i з багн ув мал ість i м із ерн ість велики х л юдей, i жорстокість, в о бійми яко ї нас кин уто нав іки, мов у смрадн у ям у, i м ізерн у перехо дящ iсть слави, пошани, здоров'я, сили i права, я подумав, що вс і по милялись. Помилявся Шевчен ко, Франко, великі русь кі мислител і. Шевчен ко, здається мен і, через брак культ ури: “Немає Господа на небі”. Звичайно, нема. I матері божої нема. Він не існ ує. Він є. Але його нема. I став я думати, що страшно i вбого на св іт і, коли його нема, як от зараз, наприклад. Він є, в ін був у Павлова, Мічурін а, очевидно, був у Дарв іна, як у людей найглибшого синтез у, я к iнфальтильно , себто перв існо по етично персоніф ікована ідея прекрасного, ідея добра, себто те, що п ідіймає духовн у ст рукт ур у люди ни над звичайною сумою її фіз іо ло г ічни х труднощ ів, робить людин у доброю, людяною, духо вно висо ко ю, що дає л юдин і почуття “сострадан iя”, без якого людина н е людина. Бог в людин і. Він є або нема. Але повна його відс утн ість – се 77


великий крок назад i вниз. В майбутньом у люди прийдуть до нього. Не до по па, звичайно, не до при ходу. До божественного в собі. До прекрасно го. До безсмертного. I тоді не буде гн іт ючо ї сіро ї н удьги, зв iрожорстокого , т упо го i скучного безрадісного будня”. Як бачимо , шлях окресл ений ще не чітко , ідеологічн і п ут а не дають у по вній м ірі випростатися, але паросток уже потягн увся до сонця. Сил у життя не дано побороти ніком у! НИЩ ЕННЯ ГРЕКО- КАТО ЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ Західн а Україна б ула зв ільнена в ід фашист ів у 1944 роц і. Негайно НКВС почав проводити репресії проти селян, ін тел ігенц ії, духовенства. У 1946 роц і Кремль вирішив повн іст ю л ікв ід ув ати греко-католицьку цер кв у, яка мала см ілив ість мати сво ї погляди на вирішення рел іг ійни х проблем, до то го ж відстоювала ідею н ац іональ ної держави, в італа проголошення українсь ко ї державност і в 1941 роц і. Водночас в Галичин і створювали ся максимально сприятлив і умо ви для поширення російського православ'я. Йшла інтен сивна робота в напрям і п ідготовки примусового об'єднання УГ КЦ з Православно ю Церквою, тобто лікв ідац ії УГ КЦ. Б ули заарештован і i знищенн і в сі 10 єпископ ів, за колючим дро то м о пинилися тисячі священиків і ченц ів. Митрополита Андрея Шептицько го було взято під домашн ій арешт (через кілька м ісяц ів в ін помер). Йо го наст упника Йосипа Сл іпого 11 квітня 1945 року арешт ували і запро то рили до Сибірсь кого концтабору. Лише дивом він залишиться живим після в iсiмн адцятил iтньо ї неволі. До радянсь ки х концтаборів було в ідп равлено безл іч прости х, мирних, неповинних громадян. Репресивн і з аходи щодо УГКЦ та за перехід її у Російсь к у Право славн у Церкв у поширилися на Закарпаття, т ериторію Польщ і, ЧехоСло ваччини, Р ум ун ії. В рез ульт ат і б ул и арештован і всі україн ські грекокато лицькі владики. На кін ець 1950 року усі п 'ять єп архій УГКЦ бул и л ікв ідован і. Вс і ієрар хи (Митрополит і 9 єпископ ів) заарештован і й засуджен і до різни х стро ків ув 'язн ення. П'ять з ни х на той час уже померли. Із біля 3,5 тися ч священиків єпархіального духовенства, які до в ійни обсл угов ували 4,5 м ільйо на в іруючи х, понад 1,5 тисячі були ув 'язнен і. Із 2913 парафій, як і існ ув али на території Льв ів сько ї, Стан іславсько ї та Перемисько ї єп ар хій, насильно п ідпорядковано РПЦ або злікв ідовано 2672, із Усіх церков 4099 насильно передано РПЦ, так само як і в сі 203 монастирі. Всіх 520 монахів та 1090 монахинь було розігнано або ув 'язн ено. ТАБIР За які ж провини комун істи кинули м ільйони громадян до ко нцтаборів ? Вони ж чесно жили, добросовісно працювали, в ірили в Бо га, то бто були людьми. I саме це було найтяжчим злочином перед ком унорадян ською сист емою. Але нав іть з а ґратами справжн і хри стияни не втрачають своєї подоби ! Маг істр теології Роман Д урбак у своєм у в ірш і складеном у 1950 року у Льв івсь кій пересильн ій в'язниц і, розповідає про з уст р іч Р іздвяного вечора в неволі: Направо – “параша” й на воду бачок, Нал іво – поламана т умба з дощок. На н ій пломен іє нервозно св іча, I тишу проріз ує скрег іт кл юча. Над т умбою хилиться хлопець в мольбі, 78


Долоні скл адає, Ісусе, Тобі! По -чеськи сп ів ає колядку в в ікно I сльози спливають на камери дно . Свят-вечiр, латинський, сьогодні йом у, Як пам 'ять про дім св ій, заходить в тюрм у. Дитина Господня у яслах др iм а, А хлопця із Праги в 'ярмила тюрма. Ангели сп івають про мир на землі, А в ін т ут голодний, холодний, в імл і. I чех наш заплакав, про Праг у свою Згадав золоту, найсв ітл іш у зорю. I всі ми із нар, наче птиц і крильми, Його обгорнули сво їми грудьми. Той ц укру достав, той з дом у сухар, – Йому на різ двяний складаємо дар. А хтось, наче скарб, пап iроску несе, – Душевно даруєм, що маєм, усе. І славили наш і без кровн і уста В неволі рожденного Бога-Христа. Олександр Солжен iцин у книз і “Архіпелаг ГУЛ АГ” розповідає, що в ко нцтаборі західн і українц і н іколи не прихов ували, що є християнами. В день перед Р із двом відмовлялися від баланди i постилися до першо ї з ір ки, тоді в іт али один одного , сп івали колядки. Б ув али в табо р і i весілля ! Справжн і, із в інчанням ! “Західна українка ін акше зам іж i не вийде... Стараннями Г УЛ АГ у священи ки там б ули ус іх конфесій”. Ко ли в далеко м у т аборі українсь ка ж інка народж увала дитин у, то обов'язко во старал ася похрестити немовля. Хрестик надсил али з дому в посилц і (т ільки добре замаскований, щоб диявольська о хорона не помітил а), або виго товлявся табірним ум ільцем (плат у брав хл ібом). З табірно го лахм іття робили для хрести ка стрічку, шили дитин і як усь одяганку, чепчик. З м ізерно ї п айки еко номився цукор, із н ев ідомо чого пекли якусь переп ічку ( “пиріг”), зап рош увалися подруги. Завжди знаходилася ж інка, що читала молитву, дитя оп ускали у т епл у воду, хрестили, i щаслива в т у мить мати запрошув ала “гостей” до “святкового столу”. АТЕЇСТИЧНИЙ НАСТУП Після в ійни радянсь кі керівни ки (в ід найнищих до найвищих) видавлювали з л юдей усі житт єв і соки, аби в ідбуд увати знищен у в ійно ю еко но мік у. Л юдей зм уш ув али за дарма працювати день i н іч, без свят i вихідни х. По суботах улаштов ували л ен ін ські суботники, по неділ я х – недільники. А ще були н елюдсь кі податки, обл ігац ії... Умри, перервись, про дай єдин у корів ку чи й курку, ал е з державою розрахуй ся ! В такій сит уац ії антирел іг ійн і наст упи трохи стихли. Ал е як т ільки життя трішечки стабіл із увалося, люди ледь перевили поди х, ком ун істи взялися за старе з новою силою. В дев'я тому том i “Історії УРСР ” читаємо : “Хо ча в рез ульт ат і перемоги соціал із м у i л ікв ідац ії експл уататорськи х класів в СРСР було п ідірв ане соц іальн е коріння рел іг ії, одначе в останн і ро ки церква i різноман ітн і секти пом ітно оживили свою діяльн ість, по чали посилено розповсюдж увати рел іг ійн у ідеолог ію серед в ідстали х верств населення. В той же час преса i радіо , к ульт урно-просвітницьк і о рганіз ац ії, деякі парт ійн і о рган ізац ії послабили ув аг у до антирел іг ійно ї про паганди, атеїсти чном у вихованню трудящих i учн івсь ко ї моло ді. Ви хо дячи з того що науково-атеїстичн а пропаганда повинна будувати ся 79


на принцип і переконання та всебічно ї популя ризац ії природно -науко ви х знань i ідейно ї боротьби з рел іг ією з метою визволення вір уючи х в ід рел іг ійни х забобон ів, ЦК КПРС у постанов і в ід 7 липня 1954 р. “О кр упны х недостатках в н аучно-атеист ической пропаганде и мерах её ул учш ения” н ам ітив шляхи посилен ня антирел іг ійно ї п ропаганди i масо во-політично ї роботи серед населення. Це дозволило у значн ій м ір і п ідвищити рівень морального i правового виховання. Одначе було встано влено, що в ряді м ісць доп ускали ся в ідст упи в ід принцип ів переко нання, малися випадки образ почутт ів в ір уючи х, адм ін істративно го втр учання в діяльн ість рел іг ійни х об'єднань i груп. У зв 'язк у з цим ЦК КПРС 10 листопада 1954 р. прийняв постанову “Об ошибках в проведении научно -атеистической пропаганды”, таку, що сприяє ус уненню н едол іків у ц ій важлив ій робот і”. Оце так. Можна уявити, як ком ун істичне керівництво накин улося на хри стиян! Видно аж сам і вжахн улися, раз усього через чотири місяц і визнали про свої “помилки” й “недоліки ”, а точніше злочини. ХРУЩ ОВ Чи може блазень стати королем? У цивіл ізованих країн ах – н і. А о т де править бал компарт ія i у п 'яном у угарі котить усе до прірви – б удь ласка. “Кожна кухарка може керувати державою!” – писали н а транспарантах. Еге ж, треба т іль ки строчити на порядних людей доно си і тираж увати наклепи. Тобто, сприяти якнайбільшом у знищенню народу. Коли генсеком став Нік іта Хрущов, то з його виступ ів реготав увесь св іт. Т ільки н ам із таким вождем було сумно, тяжко i г ірко. Хрущов по вів черго вий наст уп на в іру. “Я покаж у вам останнього попа!” – нахвалявся в ін. У 1961 роц і у в іруючи х в ідібрали Києво-Печерський монастир, який перетворили на м уз ей архітект ури. На п ідвищених обертах запрац ювал а пекельна машина ате їстично ї пропаганди. Вже згадувалося, що Російсь ке Б ібл ійне товариство придбало в Єр усалим і багато земл і та б удинк ів. Після більшовицького Жовтнево го перево роту уся т а нер ухом ість автоматично стала нал ежати Радянсь ко м у Со юз у. Ал е Хрущов не бачив у свят их м ісця х н іяко ї ц інност і. Йо го “святинею” був Кремль i Мавзолей. А том у без вагань в ін продав, а то чніше – пром іняв усю т у н ерухо м ість на два вагони апельсин ів ! По ловина дорогою згнила, а тими, що лишилися, політ бюро , напевно, вже по ро зкошувало! Та усе минає. I хто зараз п ам'ятає якогось там Хрущова? А от в ір а Христо ва жива! Вона горить у серц я х м ільйон ів л юдей, бо є правдивою та істинною, без найменшо ї т ін і л укавств а. Слава Богу! Справедливост і ради, сл ід сказати, щ о все-таки Хр ущов в ідкрито визнав культ особи Стал іна, реабіл іт ув ав багатьох безп ідст авно засуджени х. У 1963 роц і на прохання папи Івана ХХIII та президента США Кенн еді, наказав зв ільнити з табору греко-католицько го митро полита Йосипа Сл іпого з правом ви їхати за кордон. СТУКАЧ І Режим тако ї тотал іт арно ї країн и, як Союз Радянсь ки х Со ц іал істични х Респ убл ік у зн ачн ій м ірі т римався на ст укачах. Кр аїн і Рад, побудован ій на п ідлост і i кров і, ст укачi- донощики були життєво нео бхідними, н у, як гн ій дл я гря дки. Спочатку то б ули добровольці, що прагли засадити сусіда за грати. Але для того, щоб мати очі й в уха у ко жно му колектив і, компан ії, ба, нав іть , сім 'ї, в ідпов ідн і спецсл уж би (ЧК 80


– ГПУ – НКВС – КДБ) набрали собі сотн і ти сяч таємни х агент ів. Вер бували представників геть усіх в ерств населення: н ауковц ів i н еуків, атеїст ів i сл ужит ел ів ц еркви, правоохоронц ів i злодіїв, робітни ків i неро б... Одн і погодж увалися з ент уз іаз мом, інш і п робув али в ідмовлятися. Ал е таки х “сл уги н ароду” заля кували можливими неприємностями на ро бо ті, вдома i л юдина з давал ася... Щоправда дехто стояв до кінця. До сить було твердо сказати: “Я не можу з вами сп івпрацювати, бо в ір ую в Бо га”, – i сл ужаки темряви в ідст упали! Поправді: “Протистаньт е дияво л у i утече в ід вас” (Iаков 4.7). Ал е таки х л юдей б уло небагато, то му статистика св ідчить, що пильне червоне око особисто на собі в ідчув ко жен трет ій громадянин нео сяжного Союз у. ГЕЛЬСІНСЬКА Г РУПА Щоб показати себе гарними в очах цив іл ізованого св іт у, уряд СР СР у 1975 роц і п ідпи сав м іжнародн у Г ель сін ську угоду, чим зобов'язався по важати права i свободи громадян. Такою рідкісною нагодою посп ішили ско ристатися демократичн і групи ін іц іативних в ільнодумц ів, які почали ство рюватися респ убл ікан ські Г ельсін ські ком ітети. Ї х зав данням був ко нтро ль за дотриманням владою взятих зобов'язань. 9 ли стопада 1976 ро ку бул а створена Українська Гель сін ська група – перша в ідкрита нео фіц ійна сусп ільн а асоц іац ія в Україн і. До групи в ходили українсь к і патр іо ти: недавн і політв 'язн і, н ац іон ально св ідом і л іт ератори i т акі рел іг ійн і актив істи, як православний священик Володимир Романюк та пастир бапти ст ів Петро Вінс. Вони розгорнули правозахисн у дія льн ість i цим стали поперек горла властям. I хоч 51 стаття т ільки-но прийнято ї Ко нстит уц ії проголошувала, що “Від повідно до ціл ей ком ун істично го будівництва громадяни СРСР мають право об'єдн уватися в громадськ і о рганіз ац ії, які сприяють розвиткові політи чно ї активност і i само дія льност і, задоволенню їх різ номанітни х інт ересів ” та, що “Г ро мадським орган із ац іям гарант ують ся умови для усп ішного виконання ними своїх стат утни х зав дань”, на д іл і виходило інакше. Правозахисник ів суво ро пересл ідув али i до 1980 року приблизно три чверт і член ів УГГ о тримали терм іни ув 'язнення в ід 10 до 15 років. Решт у було вислано з Укр аїни. Деком у дозволили емігруват и. До 1 серпня 1980 року на 90 ув 'язнени х учасників українсь кого нац іонального руху прип адало 78 ув 'язнени х за в ір у (33 бапти ста, 14 ун іат ів, 12 п 'ятидесятників, 1 1 адвентист ів, 6 єгов іст ів і 2 православни х). АТЕЇСТИЧНА ІСТЕРІЯ Стаття 51 Радянсь ко ї Констит уц ії продовжувала висп ів ув ати со ло вейком: “За громадянами СР СР в изнається свобода совіст і, тобто право сповідув ати будь-яку рел іг ію, в ідправляти рел іг ійн і к ульти або не спо відувати н іяко ї рел іг ії, вести ат еїстичн у пропаганду. Збудж ення во ро жнечі й нен авист і, у зв 'язку з рел іг ійними в іруваннями, забо ро няється. Церква в СР СР в ідокремлена в ід держави i школа – в ід церкви”. Насправді ж “з будж ення ворожнечі i н енавист і” н е лише не забо ро нялося, а навпаки – усіля ко заохочувалося. Атеїсти чна пропаганда щедро фінансувалася з держано ї кишен і. Г ігант ськими тиражами вихо дила антирел іг ійн а періоди ка, книги. На єдиному тоді кан ал і Укр аїнського телебачення ви ходила рег ул ярна п ередача “Ат еїстичн і діало ги”, де на в іруючи х лили бр уд без м іри. У школах, в узах, арм ії, виро бництві всіляко зао хо чували ся н асм іш ки, гоніння, а не рідко й то рт ури щодо віруючи х. Засобами ком ун істично ї пропаганди було 81


зро блено все можливе для створення в масах хи бно ї думки, що християни – це темн і, зат уркан і, залякан і, в ідст ал і люди, громадяни другого сорт у. Не знаю, хто подав таку дику ідею, але на свято Нового року, що влашто вувалося в навчальни х закладах, учн ів часто зобов'яз ув али зо бражати бал нечи сти х сил. Писати твори на подібн у тем у п рим уш увал и і на заняттях літ ерат урни х г урт ків. Недалекі п едагоги, які нездатн і вигадати щось нове й ц ікаве, i сьогодні нав'яз ують дітям т у бридот у! Цікаво, що на телебаченн і існ увала з аборона – не показув ати на телеекран і хрест. Або з ібралося якось видавництво випустити фотоальбо м про нашу давню архітект уру. А найдрев н іш і українські будови – церкви ! I до во дилося фотографам робити зн ім ки у таком у ракурсі, щоб хрест не по трапив у кадр, або здавався шпилем . Оце так, друкув ати в шкільни х п ідр учни ках репродукц ії ого лених Аполлонів, Геракл ів, богинь розпуст и Венер можна, а згадати про хрест – н і. “Бо ж слово про хрест а тим, що гин уть, – то глупота, а для нас, що спасаємось, – Сила Божа” (1 Ко р. 1.18). Від усього світ у СРСР був в ідгороджений н іби зал ізною ст іно ю – небагато людей м али змог у по їхати подивитися св іт, мало хто бажав зав ітати до нас. А ти х, хто перетинав границю, брав і при кордонники надзвичайно ретельно обшукували, аби не провіз хто найстрашн іш у дл я радян ського ладу контрабанд у – Б ібл ію. Конфіскован у рел іг ійн у л іт ерат ур у спал ювали у вели кім багатт і, а пот ім ще й розрівнювали бульдо зером, аби й попел у не лишалося . У вищих навчальни х закладах ув ели курс ат еїзм у. Т ам про Християнство говорили в зневажлив ій, прим ітивн ій форм і. З блюзн ірськими перекрученнями переказували зм іст Б ібл ії, несли брехлив і н ісен ітниц і про рел іг ійн у історію. Так як усі засоби м асової пропаганди були пофарбован і у ко лір черво ного безв iрництва, то люди, що бажали почути Істин у, спрагло припадали до короткохвильових рад іоприймачів, аби вловити духо вн і передачі радіо станц ій “Голос Амери ки”, “Свобода”, “Вільна Європа”, “Б iБ i-Сi”, “Нім ецька хвиля”... Спаси бі всім тим кореспондентам, ж урнал істам, що , долаючи кордони, через ш ум i тріск ефіру несли до нас Сло во Боже! БОРОТЬБА I хоч як влада намагалася викорінити рел іг ію, та повної перемо ги здо бути не могла. Хоч i з обмеженням и, але на території України дія ла Р усь ка Православна Церква. Ходили до неї в основном у ст арі люди, бо мо ло дш і боялися непри ємностей. Прізвища похрещени х дітей священики були зобов'язан і вносити до спец іальних списків i п ередавати в райко ми парт ії. А том у нерідко люди (особливо парт ійн і) запрош ували священика до свого дому, щоб похрестити немовля таємно. Мо сковською патріархією, хоч i нев ел ичкими тиражами, видавало ся кілька часописів, в т ім числ і й україномовний “Православний в існик”. На Західн ій Україн і п ідп іл ьно жила Греко-Католицька Церква – таємн і в ідправи проводило 300-350 священиків на чолі з кілько ма єписко пами. Існ ували нав іть п ідп іл ьн і монастирі й друкарн і! З мето ю легал ізац ії у 1982 роц і Йосип Тереля організ ув ав Ком ітет захи ст у Укр аїнсько ї католицько ї церкви. У в ідп овідь режим провів арешти. У 1960-70 роках великою активн іст ю відзначалися протестант ські дено м інац ії: Адвенти сти, Баптисти, П’ятидесятники... Баптисти нав іть у двадцят і роки проводили у Ки єв і та Харков і сво ї з 'їз ди та плен уми, де 82


го во рили про необхідн ість збіль шення кількост і україномовних про по відників. Ви давали ж урнал “Бапт ист Украины” у я ком у російсь ко ю та укр аїнсь кою мовами друкували ся новини рел іг ійного життя, пропо віді, істо ричн і матеріали, духовна поез ія... Свої рел іг ійн і потреби протестанти в ідп равляли часто в приватни х будин ках, квартирах. Нер ідко в ідмо влялись реєструватися, що ускладнювало владі контроль за ними. Їхн і чіткі євангельсь кі погляди, взаємодопомога, палка в іддан ість в ір і приваблювали багатьох людей, особливо на сході України. До сво го ви їзду в США головним проповідником баптист ів був правозахисник і дисидент Георг ій Вiнс. Хо ч уже й був н іби осуджений Ст ал iно-Берiїв ський режим, але у п ісл явоєнн і роки євангельсь кі христия ни складали надзвичайно велик у частин у в 'язн ів сов іст і. Б аптисти ст ворили так зван у “раду родичів в'язн ів”, почали видавати рукописн і в ід омост і про пересл ід увани х. Зв ідти дізнаємося, що з 1961 по липень 1964 року було засуджено 197 баптист ів, серед ни х 15 ж інок. Без бать ків сько ї опіки з алишилось 442 дитини, із ни х до шкільного віку – 341. Б ільшост і засудж ени х давали 5 років висилки, дея ким – 5 років таборів суворого режим у з додачею 3-5 років висилки. Так Б.М.Здоровець з Ольшан Харків сь ко ї област і отримав за в іру 7 л іт суво ро го режиму. За християн ське ви ховання своїх д ітей сл іпий інвал ід Вітчизняно ї в ійни Є. М.Сирохiн (с. Соколово Зм iївського р-н., Харківська о бл.) був засудж ений на три роки таборів... Щоб було зроз ум іло, як велися т і с уди, знов у процит ую Со лжен iцина: “Трим аю в р уках запис: процес над баптистами в м іст і Микитовка, Донбас, січень 1964... Баптист ів, які при були на с уд – п ід виглядом встановлення особи – на троє діб затрим ують в тюрм і... То му, хто кин ув п ідсудним кв іти (в ільний г ромадянин) дали 10 діб... Пачку вибрани х комсомольців про п устили через боков і двері ран іше інши х, – що б во ни зайняли перші ряди. Під час суду п убл іка виг укувал а: “Ї х усіх о блити гасом i запалить!” С уд н е перешкоджає... Характерн і прийо ми суду: показ ання вороже налаштованих сусід ів ; показання переля кани х мало л іток: виводять перед судом дівчаток 9 i 11 років... Їх зошити з бо жественними текстами фіг ур ують, як речов і докази. Один із п ідсудни х – Базбей, бать ко дев 'яти дітей, г ірник, н іколи не отрим ув ав в ід шахт ко м у н ія ко ї п ідтримки саме тому, що він баптист. Але доньку його Нін у, во сьмикласницю, залякали, п ідкупили (50 рубл ів в ід шахтком у), обіц яли по тім вл ашт ув ати в інстит ут, i вона дал а фантастичн і показ ання н а батька: що він хот ів отруїти її прокисл им ситро; що коли віруючі ішли на мо лито вні з ібрання в л іс (в селищ і їх пересл ід ували), – т ам у ни х був “рад іо передав ач – високе дерево, обпл утане дротом”. З тих п ір Ніна стал а м учитись в ід сво їх н еправ дивих показань, вона захворіла головою, її по містили в буйн у п алат у пси хл ікарн і. Все ж її виводять на суд в надії н а по казання. Та вона все в ідки дає: “Сл ідчий мен і сам ди кт ував, як т реба го во рити”. Нічого, безсов існий суддя вважає останн і показ ання Нін и недійсними, а попередн і – справжн іми... Суддя не чує н ія ко ї сут і, н іяко ї істини. Ці баптисти п ересл ідуються з а те, що не визнають проповідни ків, прислани х в ід ат еїста (по баптистсь кому устав у п роповідни ком мо же бути будь-який їхн ій брат). Існ ує уст ановка обкому парт ії: їх судити, а дітей в ідібрати. I це буде виконано, хоч т іль ки що лівою рукою Президія Вер хо вної Р ади п ідписала (2 липня 1962) всесв ітн ю конвенц ію “про бо ро тьбу з дискрим ін ац ією в гал уз і осв іти”. Там п ун кт: “бать ки повинн і мати можливість забезпечувати рел іг ійне i моральне виховання дітей в в ідпо в ідност і з їх, власними п ереконаннями”. Але саме це ми доп устити 83


не мо жемо! Кожен, хто виступить на суді по сут і, прояснюючи діло , – о бо в'язково переривається, збивається, запл ут уєть ся суддею. Р ів ень йо го по леміки: “коли ж буде кінець св іт у, якщо ми намітили ком ун ізм ?”. З о станнього слова молодої дів чини Жен і Хлопонiно ї: “Зам ість того, що б іти в кіно чи на танц і, я читала Б ібл ію i молилась, – i т ільки за це ви по збавляєте мене свободи. Так, бути на волі – велике щастя, але б ути Вільно ю в ід гріха – більше...” Ї ї п ереривають. Вирок: двом по 5 ро ків табо р ів, двом – по 4, багатодітном у Базбею – 3. Підс удн і з уст річають виро к із радіст ю i моляться. “Представники виробництва” кричать: “Мало ! Додати !”. У т у страшн у мить п ан ув ання безбожницького суду для в іруючи х п ідтримкою були слова апостола Петра: “Ул юблен і, не див уйтесь огнев і, що вам посилається на випробовуванн я, немов би чужому випадк у дл я вас. Але через т е, що берете ви участь у Христових страж дання х, то т іштеся, щоб i у з 'явл енн і сл ави Його раділи ви й звесел ялись. Коли ж вас ганьблять за Хри стове Ім'я, то ви блаженн і, бо на вас спочиває Дух сл ави i Д ух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, я к д ушог уб, або злодій, або зло чинець, або ворохобник, а коли – як християнин, то нехай не со ро миться він, але хай прославля є Бога за те. Бо час уже суд розпочати в ід Бо жого дому; а коли в ін почнеться перше з вас, то який кінець ти х, хто противиться Божій Євангел ії? А коли “праведний ледве сп асеть ся, то безбо жний та грішник де зможе з'явитись ?” Том у й т і, хто з Божо ї во л і страждає, нехай д уш і сво ї в іддадуть в доброчинстві Йом у, як Створителю в ірно м у” (1 Петра 4.12-19). ТИСЯЧОЛІТНІЙ ЮВ ІЛЕЙ Відділ пропаганди ЦК компарт ії України н е забував дати копняка рел іг ії. Ж урнал іст ам давали н астанови, що треба всю рел іг ію ро звінчув ати, а особливо католицизм i ун іат ство, оскільки саме во ни, мо вляв, вирішальною м ірою живлять українсь кий бурж уазний нац іо нал ізм... У 1984 роц і була влаштована респ убл ікансь ка нарада-сем iнар п ід назво ю “Акт уальн і п роблеми атеїс тичної контрпропаганди”. Там, зо крема, говорилося, що хоча “у ц іл ому ат еїстичн а робота останніми ро ками значно пожвавилась, однак загальна сит уац ія не дає змо ги задо во льнятися досягнутим... Необхідно пам'ятати, що в осо бі церко вників i сект ант ів н ам протисто їть досв ідчений ідеологічний про тивник, який ум іє гн учко пристосовувати сь до сучасни х умов, має н а о збро єнн і в іками в ідпрацьован і форми i методи вплив у н а л юдей...” Тако ж їх дуже непоко їло, що “дедал і стає активн ішим намагання церко вників i сект ант ів затягн ути у свої сіт і школярів i нев ір уюч у мо ло дь”. Додавали, що “особливо актив із увались ун iатсь ко-бандер iвськ i екстр ем істи”, а том у i ат еїстичн а робота “вимагає пожвавлення i актив із ац ії”. Мовляв, “всім а тонкощами атеїстично ї роботи” треба натискувати як на масов і заходи, так i на індив ід уальн у робо т у ( індив ід уальн у особливо), треба розкривати шкоду, як у завдає рел іг ія сусп ільств у й особі, покінчити з байдужим ст авленням ком ун іст ів i ко мсо мольців до антирел іг ійного виховання... Звучить злов іще, н іби з план у “Барбаросса”. Під словами “антирел іг ійне виховання” крилася ко манда до чергових утисків, приниження українсь ки х хри стиян. Вір уючи х запросто виганяли з навчальних закладів, роботи, бувало , що взагал і виселяли за меж і район у, област і, респ убл іки. Багато потрапляло до тюрем. Деком у вдавалося вирватися за кордон... 84


Наближалося 1000-річчя хрещення Ки ївсь ко ї Р усі князем Во ло димиром. Віруючі ст али готуватися до великого юв ілею. Все част іше за во рота Києво -Печерсь ко ї Лаври ви ходив хтось з ченц ів i зверт ався до мо ло ді з проханням в ідц урати ся гріха i прийти до віри. Усезростаюча хри стиянсь ка активн ість занепокоїл а державни х м уж ів. У лютом у 1987 року в Черн ігов і вони влаштували черго ве атеїстичн е збіговисько . Там доводили: “Ми строго керуємось в ідомим марксист ським положенням про те, що будь-яка рел іг ія, у том у числ і й право слав'я, є нен ауковою ідеолог ією, а рел іг ійний св ітогляд – іл юзо рний”. I дал і вимагали “істотно додати в пропагандистській i ко нтрпропагандистській робот і у в'язк у з церковним юв іл еєм, актив із ац ією рел іг ійни х орган ізац ій”. Матеріали сем ін ару були о публ ікован і у сп ец іальном у з бірнику, що як інструкц ія, п ід гри фом “Дл я сл уж бового корист ування”, був роз ісланий по парт ійни х орган ізац ія х. Тоді в Україн у були спрямован і погляди всієї св ітово ї громадськост і, та й о голошена Михайлом Горбачовим Перебудова набирал а о берти, а то му п артноменклат урщики н е ризикн ули зовсім заборонити в ідзн аченн я велико ї річниц і. Щоправда, у ки їв сь ки х школах переля кан і п едаго ги го во рили дітям, що “так як у м істо прибуло багато дел егац ій, то будьт е уважними, остерігайтеся провокацій !”. До християнсь кого юв ілею були вип ущ ен і поштові марки, конверти, а уро чист е богосл уж іння транслюв ало телебачення. В подаруно к українцям до велико ї дати, старання ми християн усього св іт у, було видр укувано безл іч духовно ї л ітерат ури , Бібл ія. ВІДРО ДЖЕННЯ У 1986 роц і л ідер СР СР Ми хайло Горбачов оголосив курс н а ро звито к гласност і т а демократизац ії сусп іль ства. Уп ерше за багато ро ків стало ц ікаво читати газети, дивитися ін формац ійн і т елевип уски. По бачили св іт книги заборонених авторів. У книгарня х стали з'являти ся яскрав і видання дитячо ї Б ібл ії. У пресі, телебаченн і i радіо все част іше по чали вист уп ати з інтерв 'ю т а проповідями священики. В дея ки х навчальни х закладах узялися за вивчен ня Закон у Божого. I доросл і й мал і без о страху ст али в ідв ід увати церкв у. Силами в іруючи х почали активно в ідбудов уватися з анедбан і храми. У багатьох м ісц я х для п роведення бо го служ інь в іруючим надавали при м іщення в будин ках к ульт ури, кіно театрах, м уз еях. Церкви стали зводитися нав іть у т юрмах т а в ійсь кових частинах. Зм інив свою орієнтац ію атеїсти чний часо пис “Л юдина i св іт”, який отримав п ідзаголовок “ж урнал для в іруючи х i нев ір уючи х”. Слава Бог у! Стараннями нац іон ально -демократичн их політични х орган ізац ій (перш за все Народного Р уху України) стала активно форм увати ся гро мадська думка щодо в ідродження Україн сько ї держави та нац іон ально ї Церкви. “I дізнаються народи, які зали шаться навколо вас, що Я, Госпо дь, зно в відбудов ую зруйноване, насадж ую зап уст іле. Я – Господь, сказав – i зро бив” (Iзекiль 36.36). Така християн ська активн ість дл я багатьох б ула про сто неспо діваною! У Західн ій Україн і вийш ла з “катакомб” Г реко-Католицька Церква. 26 січня 1990 року греко-католицька ієрархія, очолена єписко по м Во ло димиром Стернюком, скликала си нод, на яком у прим усовий розпуск церкви 1946 року б уло ан ульовано. Почалася робота за в ідновлення УГКЦ у прав ах i повернення їй майна. Тим часом близько двох тисяч параф ій у західни х област ях проголосили про своє повернення до греко85


като лицизм у. Уже демократичн а Льв ів ська облрада п ередал а їм собор св. Юра. У березн і 1991 року вищий греко-католицький ієрарх кардин ал Любачiвський поверн увся з Рима до Ль вова, щоб очолити п'ятим ільйонн у паств у. Найб ільш вражаючими демонстрац іями рел іг ійного відродженн я стало святкування Р іздва у 1990 роц і та перенесення в серпн і 1992-го о станків преподобного патріарха Йосипа Сл іпого до Львова. В цих захо дах уз яли добров ільн у участь м ільй они віруючи х. Верховна Рада України визнала Р із дв о , Великдень i перший день Тр ійц і святами державними! Поставивши питання на голосування Парламент у, сп ікер тоді н аказ ав деп утатам: “ус і ти сн іть кнопку “з а”!”. На державном у телебаченн і i радіо з'явилися пост ійн і рел іг ійн і передачі. Ст али частими вист упи закордонних, перш за все американ ськи х, проповідників. Сл ід з ізнати ся, що не всі наш і священносл ужител і ставл яться при хиль но до західни х м ісіон ерів. Ми, – го во рять, – не якісь дикуни-пап уаси, а народ із багатов іко во ю хри стиянською історією i традиц іям и! Так, безперечно . Але в сі т і про по відники рано чи п ізно, а як при їхали, так i по їдуть – л юдей із со бо ю не заберуть. Том у нашим сл ужител ям Церкви необхідно проявити себе до брими доглядачами Божого саду, щоб пророслі в л юдськи х душ ах паро стки в іри не з ів 'яли, а пишно розрослися та принесли очікуваний пл ід спасіння. УПЦ МП В січн і 1990 року Патріарх Московський i в сієї Р ус і Ал екс ій II при їхав до Києва i оголосив, що частина п ідпорядкованої йом у Р усь ко ї Право славної Церкви, що діє на території України в іднин і перетворюється на Україн ську Православн у Церкв у Московсько го патр іархат у. МСТИСЛАВ Патріарх Мстисл ав (св ітсь ке ім 'я Степан Іванович Скрипник) з'явився н а Божий св іт у 1898 роц і на Полтавщині. Б уд учи пл ем інни ко м тако го діяча, як Симон Петлюра, зростаючи в нац іональном у середовищ і, з найменших л іт був гарячим патріото м України. Сл ужив у в ійсь ку УНР. Ко ли жив у Г аличин і, обирався деп ут ат ом Сейм у. Його запальні промо ви завжди кликали до активної п рац і, до небайд ужост і. Ви датний українсь кий історик, просвітитель, громадсь кий та рел іг ійний дія ч Іван Ог ієнко (митрополит Іларіон) говорив, що “Церкв а – основа чесно го i справедливого життя, основа людського спасіння, основа україн сько ї нац ії. Сл ужити народов і, то сл ужити Богові!”. Степан Скрипник завжди тримав у серц і в іру в Господа, а то м у справедливо вирішив, що на православн ій нив і зможе стати в приго д і українсь кій сп ільнот і. У 1942 роц і прий няв духовний сан, у 1969 роц і був о браний митрополитом УАПЦ в Європі, з 1971 року – митропо лит Укр аїнсько ї Православно ї Церкви у США, орган ізатор д уховного центр у УАПЦ в Баун д-Бруку. У 1992 роц і обраний патріархом Україн сько ї Право славної Церкви Ки ївського Патріархат у, однак нез абаром п ідтримав по вернення до стат усу УАПЦ. На почат ку дев 'яности х уря дом Польщі був наго ро джений орденом “За боротьбу з червоним терором”. Навесн і 1990 року в Україн і стрімко почала в ідродж уватися Укр аїнська Автокефальн а Православна Церква. Ї ї ієрархом було обрано Мстисл ава Скрипни ка. Обрання було з аочним, бо ще радян ська влада н е надал а в'їзно ї в ізи. У червн і священики близько 1650 парафій в ідійшли 86


в ід Мо сковського патріархат у i при єдналися до УАПЦ. В жовтн і, п ісля 46-р iччно ї в ідсутност і, поверн увся на Б атьківщин у i владика Мстисл ав. ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ 24 серпня 1991 року Верховна Рада урочисто проголосила, що Укр аїна є в ільною i нез алежною державою! Так прийшов кін ець Радянсь кій імперії. Т епер, коли наро д обирає нового Президента, то й зо бо в'язаний присягн ути на в ірн ість народу н а Пересопницькiй Євангел ії. Це визначна рукописна памятка старо українсь ко ї мови та мистецтва XVI ст., о дин з перших україн ськи х перекладів канон ічного текст у (четвероєвангел ія), здій снений у 1556–61 роки Ми хайлом Васил евичем із Сяно ка та архім андритом Пересопницького монастиря Григорієм у сел і Дв ірц і та м іст і Пересопниц і н а Волин і (теп ер село на Р івненщин і). Сто р інки – з п ергамент у, обкладинка – дерев 'яна, обтягн ут а зеленим о ксамитом. Євангел іє має надзвичайно гарн і кольорові ілюстрац ії. Попри всі досягнення сучасно ї комп'ют ерн ої поліграфії, книга продовжує захо плювати своєю красою. На одн ій з і сторінок з берігся автограф Іван а Мазепи. ВОЛОДИМИР РОМАНЮК Щирий патріот Батьківщини i прихил ьник незалежно ї україн сько ї церкви Володимир Романюк народився 9 грудня 1925 року на Івано Франківщин і. У молоді роки брав участь у нац іон ально -визвольній бо ро тьбі. Восени 1944 року в ійсь ковим трибуналом НКВС б ув засуджений до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Терм ін знизили до 10 років. У 1946 році в таборі був знов у засуджений за “антирадянсь ку аг іт ац ію і пропаганду”. Покарання в ідбув ав в Магадансь кій област і. У 1959 роц і закін чив Вищ і богословські курси в Івано -Франківськ у, зго дом – Московську духовн у сем інарію. Вів правозахисн у діяльн ість. У 1964–1972 роках сл ужив священиком. Потім за “антирадян ську аг ітац ії і про паганду” потрапив п ід арешт і був засудж ений на 7 років т або р ів о со бливо суворого режиму і 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидив істом. Покарання в ідбував у Мордов ії. Перебуваючи на засл анн і задекларув ав свою приналежн ість до Українсь ко ї авто кефально ї православно ї церкви. Загалом 19 років пров ів у нево лі. Ал е його завжди п ідтрим увала в іра, упевнен ість у сво їй правот і, т а мо литви митрополита Мстислава i всієї українсько ї діаспори, що кло по талися за його визволення. У 1976 роц і Романюк в ідмовився в ід радянського громадянства, о тримав можливість ви їхати закордон. Вист уп ав з лекц іями перед хри стиянськими українсь кими і англомовними громадами Канади, США та Велико ї Брит ан ії. Після повернення в Україн у 28 кв ітня 1990 року б ув пострижений у чернецтво і возведений у сан архім андрита, а наст упного дня висвячений у сан єпископа з тит улом єпископа Ужгородського і Виноградівсько го. Вист упав за створення незалежно ї Україн сько ї Православно ї Церкви з центро м у Ки єв і, п іднесено ї у стат ус Патріархат у. З 1991 року очолював м ісійний в ідділ Патріархії УАПЦ, викон ував обов'яз ки в ікарія Ки ївсь ко ї єпар хії з тит улом архієпископ Б ілоцерків ський. Б ув одним із фун дато р ів Укр аїнсько ї Православної Церкви Ки їв ського Патріархат у, з асновано ї у червн і 1992 року. Б ув призн ачени й архієпи скопом Львівсь ким і Со кальським. Після см ерт і Патріарха Мстисл ава став м ісцебл юстител ем 87


Патр іаршого престолу з возведен ням у сан митрополита. На Всеукраїн ськом у Православному Соборі обраний Патріархом. Вист упав з численними проповідями й ст аттями на богословські, патріоти чн і й державницькі теми. Помер 14 липня 1995 року. Зв іст ка про раптов у, передчасн у кончин у Патр іар ха Володимира боляче враз ила україн ський народ. Люди висло влювали свої версії, прип ущення, бо стало відомо , що за три дн і до смерт і в ін звертав ся до СБУ з прохання м надати охорону. Диявола та його сл уг коробить i рв е на шмаття те, що наро д вихо дить з-п ід його влади i й де до Бога. А том у н амагаєть ся перешкодити цьо му. I чим ближчий дияво лу кінець, тим запекл іш і його протидії. То му влашто вує м іж конфесійн і чвари, штовхає л юдей до ворожнечі, тримає сво їх сл ужак i у вищих структ урах держ авного керівництва. Так було i п ід час похорону Патр іарха, що в ідбувся 18 липня 1995 ро ку. Для поховання, владою було запропоновано на вибір т ри м ісця. Ал е традиц ійно м ісцем останнього спочинку усіх Патріархів Українсько ї Церкви був Софiїв ський собор (цей звичай не н аваж ув ався порушит и нав іть Ст ал ін), тож після в ідсп ів ув ання траурна процесія попрям увал а саме т уди. Серед ти х хто прийшов віддати шан у Патріархов і був митропо лит Ф ілар ет, священики з усіє ї України, Росії, народн і деп ут ати, в ідо м і по літи ки. За порядком наглядали бійц і УНА–УНСО. Б уло багато ж урнал іст ів... Спочатку н іщо не в іщ увало біди. Та раптом, коли процесія звертала н а в улицю Володимирську, шлях п ерепинив заг ін швидко го реаг ув ання “Б еркут ”. Почулися зв уки, схож і на постріли, то беркут івц і без жодни х п ідст ав застосували сльозогінний газ. Ж інки розпачливо закричали, передн і з криками i сльозами побігли наз ад. Т ільки священики ст ій ко стояли біля труни. Беркут iвц i били кийками по в іку труни i см іяли ся. Пот ім сіли в машини i зникли . Скорботна процесія попрям увал а дал і до Свято ї Софії. Ал е потрапити на територію собору н е було можливост і. Ворота бул и замкнен і i їх охороняла м іл іц ія. Люди стали покірно чекати, коли власт і до зво лять пройти. Так минуло чотири години. Сонце почало хилитися до захо ду, а з а християн ськими правилами , поховати небіжчика сл ід до йо го захо дження. Отож люди вико пали могил у прямо п ід ст інами Свято ї Со фії! За во рітьми причаїли ся беркут івц і i раз- у-раз п ідп ускали “черем ху”. Засп івали п івчі, священики почали в ідповідн у сл уж бу. Коли тр ун у о пустили у св iжовикопан у могил у, розчинилися ворота i зв ідти з матюками рин ули беркут iвц i. Відраз у людям упало у в ічі, що були во ни якісь ненормальн і. Ніби п ід дією г іпноз у, чи наркотиків. Прикриваючись щитами, вони гамселили г умовими кийками направо i нал іво. Не ро збирали, де священики, де ж інки, старики, діти... Били жорстоко, з т упо ю зв ірячою насолодою. Чимало людей отримало поранення, багатьо х забрали до м іл іцейсь ки х в ідділ ків для подальших торт ур (там їх бил и металевими прут ами, перепочиваючи, кати там ували спр аг у шампанським). Командував побо їщем i особисто приймав у ньом у участ ь св іжо спечений генерал Б удников. До розритої могили н ікого не п ідп ускали. Лише п ізн ім вечоро м м іл іцей ські кордони були знят і. Т іл ьки тоді Патріарха Володимира вдало ся поховати. А на майдан і валялося заг ублене ж іноче вз утт я, ро зто птан і в ін ки, закривавлений держ авний прапор... На всі зв ернення до вищих посадових осіб не було отримано ні г ідно ї о цін ки, н і пояснення сит уац ії. А прах Патріарха i нин і п ід ст інами 88


Со фiївсь кого собору. Чомусь пригадується притча про багат ія i бідно го Лазаря: “Один чоловік б ув багатий, i зодягався в порфіру й в ісо н, i що денно розкішно бенкет ув ав. Б ув i в богий один, на ім 'я йому Л азар, що лежав у воріт його струпами вкритий, i бажав годуватися кришками, що зо сто лу багатого падали; п си ж при ходили й рани лизали йом у. Та о сь стало сь, що вбогий умер, – i на Авраамові лоно віднесли його анго ли. Умер же й багатий, – i його поховали. I, терплячи м уки в аду, зв ів в ін о ч і сво ї, та й побачив здаля Авр аама та Лаз аря на лоні його. I він закри чав та сказав: “Змил уйся, отче Ав раам е, надо мною, i пошли мен і Л азаря, – нехай умочить у воду кінц я свого пальця, i мого язика прохолодить, бо я м учуся в полум 'ї ц ім!” Авраам же промовив: “Згадай, син у, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар т ак само – ли хе; тепер в ін т ішиться, а ти м учишся...” (Л ук. 16.19-25). Отож, як би мерзотники не старалися принизити, розтоптати гідн у людин у, н ічого у ни х не вийде! На все є Божий Суд. I уникн ути Його не до по можуть н і швейцарські бан ки, н і награбоване у трудящих до бро. “Во ни дадуть в ідпов ідь Том у, Хто суди тиме живих т а мертви х!” (1 Петр а 4.5). “Ось голосить заплата, що ви затримали в робітни ків, які жали н а ваших полях, – i голосіння женц ів досягли вух Господа Сав аофа!” (Яко в 5.4). АКАДЕМІЯ 1 вересня 1993 року в ідновила свою богоугодн у діяльн ість Ки ївська Духо вна Академ ія. Сьогодн і вона працює я к вищий навчальний заклад Укр аїнсько ї православно ї церкви Ки ївсь кого патріархат у. Першим ректо ром став єпископ Данило (світське ім ’я – Богдан Чокалюк). Викладання ведеть ся українсь кою мовою за програмою вищих духовни х шкіл. Наст авниками є понад тридцять професорів, доцент ів i старши х викладачів. КОНСТИ ТУЦІЯ 28 червня 1996 року була прийнята довгоочікувана Україн ська Ко нстит уц ія. Уже на перш ій сторінц і зазначається, що Основний Зако н приймається “усв ідомлюючи в ідпов ідальн ість перед Богом, власно ю со вістю, попередн іми, нин ішн іми та прийдешн іми поколіннями”. Дал і стаття 24 проголошує, що “Громадяни мають рівн і констит уц ійн і права i сво бо ди та є рівними перед законом. Не може бути прив ілеїв чи обмежень за о знаками раси, кольору шкіри, п оліти чни х, рел іг ійни х т а інши х переко нань...” А стаття 37 забороняє “Утворення i діяльн ість політи чни х та гро мадськи х орган ізац ій, програмн і ц іл і або дії яки х спрямован і на л ікв ідац ію нез алежност і України, зм ін у констит уц ійного ладу насильницьким шляхом, порушення суверен ітет у i т ериторіально ї ц іл існо ст і держави, п ідрив її безп еки, незаконне захоплення державно ї влади, пропаганду в ійни, насильства, на розпалювання м іжетн ічно ї, расо во ї, рел іг ійно ї ворожнечі, посягання на права i свободи людини, здо ро в'я населення”. АДВЕНТИ СТИ Адвентизм виник у 30-40- х роках ХІ Х ст. у США в середовищ і баптист ів, методист ів та інши х. В основі доктрини адвентизм у – о чікування кінця св іт у і другого пришестя Ісуса Христа. Засновник адвентизм у В ілл іям Міллер пророкував кін ець св іт у у 1843-1844 ро ках. Після цього прорахунк у посл ідовники вчення в ідмовилися від визначення 89


ко нкретно ї дати кінця св іт у. Адв ен тисти в ідрізня ються в ід інши х про тестантськи х конфесій ще й пошан ув анням суботи (зв ідси назв а Адвентисти Сьомого Дня і народна форма “суботники”), забороною на дея кі п родукти й напо ї ( “сан ітарна реформа”), запереченням безсм ертя душ і, вченням про 144 тисячі обраних, визнанням інши х в іровчень недо статн іми для спасіння тощо. Через це тривалий час адвентист ів н е вважали хри стиянсь кою конфесією, а псев дохристиян ською секто ю. Велик у роль в організ ац ії і догматичному оформленн і Церкви АСД в ідігр ала Елен Гасмон Вайт. В Україн і адвентизм з’явився у 1847 році в Черн івця х, де про по відував М.Чеховський. У 1876 році н а Р івненщин і виникла п ерша невелика група в іруючи х. У 1886 роц і пастор Л уї Конрад хрестив у Крим у гр уп у людей, які створили перш у громаду. Складал ася вона, переважно, з н імц ів-колоніст ів. За активно ї участ і колишнього диякона православно ї церкви Феофіла Бабієнка, з ісланого на Кав каз з-п ід Ки єва за створене ним “Товариство шанувальни ків Б ібл ії”, у 1890 роц і в Ставрополі було ство рено перш у в Росії громаду адвенти ст ів. Дія льн ість ц еркви у ранн ій періо д супроводж увалася тр уднощами, по в'язаними з чинним законодавством про іноземн і в іросповідання. Однак, із проголошенням 17 квітня 1905 року рел іг ійно ї волі цер ква адвентист ів б ула визнана царсь ким уря дом. Після 1917 року діяльн ість церкви АСД в Україн і пом ітно актив із ув алася. Друк ували ся ж урн али, у 1926 і 1927 роках разо м з баптист ською церквою адвенти сти видають Б ібл ії великого і кишенькового формату в державни х в идавництвах Лен інграда й Києва. Адвентисти орган ізов ують сільсь когосподарські ком уни, ведуть активн у м ісіо н ерсь ку діяльн ість. У 1931 роц і орган із ац ію АСД було л ік в ідовано радян ською владо ю, майже всіх сл ужит ел ів репресували. Як обвинувачення в іш алися розхо ж і ярлики “агент ів Німеччини і США”. Сит уац ія м ало змінил ася в 1950-6 0 ро ки, коли багато молитовних будинк ів було закрито. У 1960 році була ро зпущен а створена п ісл я в ійни Всесоюзна Рада АСД. Відтворення церковної орган ізац ії й нормал ізац ія церко вно ї діяльно ст і ст али можливими лише в 80-т і роки завдя ки демократичним перетворенням у сусп іль ств і й знаходженню в іруючими рел іг ійно ї во лі. Після п роголошення незалежност і України Церква АСД одержала стат ус о фіц ійно ї й у травн і 1991 року бул а зареєстрована Державним Ком іт ето м із питань справ рел іг ії при Каб ін ет і Мін істрів Укра їни. Сьогодні в Укр аїн і діє Українсь ка Ун іонна Конференц ія, яка складаєть ся з 8 рег іо нальни х конференц ій. З 1998 року на чолі УНК АСД – Володимир Кр упсь кий. В Києв і д іє Духовна сем інарія АСД. Ви даються 2 газети та 4 ж урнали, центральний з яких ж урнал “Ознаки часу”. П'ЯТИДЕСЯТНИ КИ Ця протестантська рел іг ійна течія виникла наприкінц і ХІХ ст. Назва по хо дить від особливого пошанування П’яти десятниц і – з ісл ання Свято го Духа. Вв ажаєть ся, що характерною рисою хрещення Святим Д ухо м по винна бути здатн ість говорити “іншими мовами". На початку ХХ ст. п’ятидесятництво потрапляє на територію Російсь ко ї імп ерії, а в ідтак в Укр аїн у. Ї х попередниками бул и сп ільноти молокан і духоборів, як і п ідго т ували ґрунт для поширення п’ятидесятництва. На Західн у Україн у воно потрапило через ем ігрант ів, я кі по вернулися з США. У 1920 роц і на Волин і виникають перш і орган ізован і 90


гро мади, а у 1924 роц і у Кременц і було проведено перший з’їз д христия н Свято ї П’ятидесятниц і, на я ком у сфо рмовано союз п’ятидесятницьки х гро мад на чолі з Іваном Герасевичем. 1928 року розпочався п’ятидесятницьки й рух на Б уковин і. 1921 ро к у була орган ізована перша п ’ятидесят ницька громада на радянській Укр аїн і, в Одес і – на 1924 р ік понад 50 громад організ ували Обл асний со юз христи ян євангель сько ї в іри. 3 вересня 1925 року утворився Всеукраїн ський союз Християн Віри Євангельсько ї. На час розгро м у Со юз у у 1930 роц і в ньом у н арахов увалося понад 500 громад і 25 тися ч в ірни х. Незм інним головою Союзу був Іван Воронаєв, який свого час у зм ушений був ут ікати з ц арсько ї Росії з а рел іг ійн і п ереконання. Після л ікв ідац ії Союз у його керівництво потрапило до концтаборів, де і загин уло. Гонінь зазнали й західно україн ські п ’яти десятни ки п ісля 19 39 ро ку. Під час радянсь ко-н імецько ї в ійни на території України діяли Со юз хри стиян в іри євангельсько ї з центром на Берестейщин і й Союз христия н євангельсь ко ї в іри на Східн ій Україн і. 1945 року радянська влада п ід з агрозою нових репресій керівникам п’ятидесятни ків запропон увала ув ійти у Союз разом із Євангельськими хри стиянами бапти стами (серпнев а уг ода 1945 року). Багато церковних гро мад п’ятидесятників, осо бливо у західни х областя х ув ійшли до цього о б’єднання і перебували в ньому до 1989 року. Б ільш ість громад не по го дилися ув ійти, а нез абаром новим об’єднанням були невдоволена і частина з ти х, хто до нього ув ійшла. 1948 року у Дн іпродзержинську в ідбувся нел егальний з’їзд за участ ю делегат ів усіх п ’яти десятниць ки х о б’єднань. Б уло прийнято звернення до уряду та керівництва Всесо юзного об’єдн ання Євангельських Християн Баптист ів, в яко м у го во рилося про важкосум існ і особливості системи в іровчення п’ятидесятництва і баптизм у, а том у неможлив ість сп ільного об’єднання. П’яти десятники просили в ід радянського уряд у дозволу створити власний Со юз церков. В рез ультат і всі учасни ки цього з’їзду були заарештован і і засуджен і. 1956 року п ісля ви ходу на свободу л ідери ХВЄ(п), корист уючи сь пер іо дом “в ідлиги”, з ібрали ще один нелегальний з’їз д у Харков і т а зверн ули ся до радянського керівництва з аналогічним проханням. Цьо го раз у вони отримали позитивну в ідпов ідь і подали на реєстрац ію до Ради у справах рел іг ій необхідн і документи з даними про місц ев і громади. В рез ультат і за цими списками розпочалися арешти і судов і процеси над активними членами й керівництвом церков. Це підірвало останню до вір у до властей, а том у до розвал у СР СР п ’я тидесятни ки не йшли на будь-який діало г із владою. В цей час не існ увало єдиного центру ХВЄ(п). 1968 ро ку дозволено реєстрац ію громад поза ВО ЄХБ і на 1989 рік б уло зареєстровано 200 автономних церков, діяльн ість яки х скеров увала рада пресв ітерів. Крім того, діяли численн і н езареєстрован і громади. 25-26 травня 1990 року у Коростені в ідбувся з’ їз д, на я ко м у в ідро джено Всеукраїнсь кий союз хри стиян в іри євангель сько їп’ятидесятни ки, до якого ув ійшли п ’ят идесятниць кі громади з ВО ЄХБ, авто но мно зареєст рован і й н езареєст рован і ц еркви, м ісії. Головою Со юз у о брано Миколу Мельника. У 1998 році його замінив Ми хайло Пано чко. Офіц ійними органами Союз у Церков ХВЄ є ж урн али “Бл аговісник”, “Євангельський голос”, “Євангел іст”. Окрем і громади видають сво ю пер іо ди ку. П’яти десятни ки в ідом і сво їми радіо та т елепрограмами. Міс і ї “Го ло с надії” (Л уцьк), “Возможность” (Маріуполь) і “Добрий самарянин” 91


(Р івне) провадять активн у м ісіонерсь ку діяльн ість н а території Російсько ї Федерац ії. Підготовка кадрів Союз у здійсн юєть ся у майже 20 бібл ійни х сем ін аріях, ін стит утах та ш колах. Також діють різноман ітн і бібл ійн і курси й школи при громадах. Поряд із т им існ ує Союз незал ежних гро мад хри стиян в іри євангель сько ї-п ’ятидесятників та окрем і автоно мні п’ятидесятницьк і громади. ХАРИ ЗМАТИ Назва походить в ід грецького “харизм а” – дар бл агодат і або Бо жий дар. Посл ідовники харизматизм у наголошують на прояві дарів благодат і або духовни х дарів (дару “інши х мов”, зц ілення, пророцтва тощо) у житт і в ір уючи х. Харизматичний рух не складає яко їсь одн іє ї п евної церкви, а предст авлений великою кіль кіст ю різн их рел іг ійни х груп, як повн іст ю незалежни х, так і об’єднани х в різн і союзи. Також харизмати не мають яко го сь єдиного катехізису. Громади можуть мати в ідм інност і м іж со бо ю в о кремих богословських та культових положеннях, водночас м іж ними є багато сп ільного . Віровчення хариз матизм у практично сп івпадає з бо го сло вськими позиціями п’яти десятн ицтва. Видимою ознакою є вели ка емо ційн ість богослуж інь. Подібно до усіх християн харизмати в ірять в Трійц ю. Вірять, що Ісус Христо с, Істинний Бог і Є динородний Син Божий, є єдиним Спасителем людства і кожного людини в окремості. Спасіння людини в ідбувається по благо дат і через в іру в Ісуса Христ а та Його жертву. Харизмати в ірять у др угий прихід Ісуса Христа, воскресіння мертви х, в ічн е блажен ство в ір уючи х і в ічн е покарання для нев ір уючих. Видимою формою прийняття жертви Ісуса Христ а вист упає покаяння. Вважаєть ся, що тоді л юдина народж ується згори і отрим ує сп асіння. Вважаєть ся, що Господь дає посл ідовникам Свою надприродн у сил у, я ка реал із ується через чудеса. Віра у сил у молитви обумовлює переконан ість в то му, що в іруючі повинн і мати усп іх у земни х справах, бут и щасливими, не повинні хворіти... Нав паки, наявн ість хвороб чи інши х про блем, на дум ку харизмат ів, св ідчи ть про слабкість в іри людини. З іншо го боку, проблеми у житт і христ иян є насл ідком нападок на ни х темних сил, яким л юдина має духовно протистояти. Багато харизмат ів є прихильниками теорії “позитивного мислення” – людина має думати чи го во рити лише про добре, ствердж увати св ій усп іх, зц ілення, щоб мати ц е у сво єм у реальном у житт і. Харизматичном у р уху властивий певний екумен ізм, переконання в благо датност і сл уж іння будь-я ко ї Церкви чи конфесії. Міжконфесійн і ро збіжност і сприймаються як поруш ення Ісусової запов іді любов і. Як і п ’яти десятни ки, харизмати рахуют ь свою новітню історію з 190 6 ро ку, з богосл уж інь у Ло с- Анджел есі (США), я кі супроводж увалися “з ішестям Д уха Святого ”, а саме говорінням незнайомими мовами та іншими дивовижними проявами. Власне харизматичний рух починає ро зпо всюдж ув атися з 1960 року н а початку у протестантсь ко м у середо вищі США, швидко перекин увшись на інш і континенти. З часо м р ух поширився не лише серед п ротестантськи х деном інац ій, ал е й у межах Католицько ї Церкви та окремих закордонни х Православни х Церко в. На сьогодні харизматичний рух є поширеним в усьом у св іт і. Вважаєть ся, що більш н іж 200 м ільйон ів христи ян ідентифік ують себе я к по сл ідовників ц іє ї т ечії. В Україн і розвиток харизматичного руху почався з початку 1990- х ро ків з час у п роголошення незалежност і країни і вст ановлення більш 92


сприятливих умов для діяльност і Церков. Виникнення харизмати чни х гро мад і їхнє поширення стало рез ул ьтатом діяльност і в іт чизняни х т а зако рдонних проповідників харизматизм у (Д. Масон, С. Аделаджа, Г.Мадава та інш і). Харизматичний рух в Україн і набув свого розвитку за рахуно к молодіжного середовища п’ятидесятниць ки х та баптистсь ки х Церко в, а також хвил і духовного пробудж ення початку 90- х років. Якщо на 1 січня 1992 року в Україн і було зареєстровано 27 харизмати чни х гро мад, то на 2005 рік їх нараховується близько 920. Р ег іонально харизматичн і громади більш поширені у Центрі, а також на Сході т а Пів дн і України. Кіль кість сл ужител ів харизматични х громад зросла з 40 у 1993 роц і до 1600 на 2005 рік. Оскіл ьки переважна більш іст ь харизматични х громад в Україн і п оки що не має сво їх власни х прим іщень, їхн і богосл уж іння в ідбув аються в орендованих кінотеатрах, ко нцертних залах тощо . Цьому сприяє в ідсутн ість обов’язко во ї симво ліки, а також переконання, що Бог перебув ає повсюди, де хри стияни збираються для поклоніння Йому. ІВАН ПАВЛО ІІ Наприкінц і червня 2001 року в ідбувся при їз д в Україн у 263-го за л іко м Римського першосвященника Івана Павла ІІ. Візит в Україн у ст ав 94-ю подорожжю папи-мандрівника. Він був першим в історії папо юсло в’янином. Біографи говорять про українсь кі корен і понтифіка – йо го мати Ем іл ія Качоровська б ула, я к тоді каз али, “русинкою”, походила з Терно пільщини. Іван Павло ІІ провів багатотисячн і пастирські сл уж іння у Ки єв і т а Льво ві, з устрічався з молоддю, політиками, очільниками рел іг ійни х гро мад. Великі, зм істовн і звернення папа проголошував україн сько ю мо во ю, яку в ін вивчив ще в дитинств і. Великий г ум ан іст звертався не лише до католиків, а до всіх християн, до всіх громадян України. Під час о станньої Божественної літ ург ії у в ізант ійсь ко- українсь ком у обряді, яка в ідбул ася 27 червня н а по лі льв івсь кого іподром у, Свят ійший Отець про го лосив блаженними двадцять в ісім син ів і доньок Українсько ї Гр екоКато лицько ї Церкви. Це вперше беати фікац ія проходила на українській земл і. Помічено, що де побув ав папа-мандрівник, невдовзі т ам виникали наро дн і революц ії. Мільйони людей , які сл ухали п ап у, наст іль ки про ймалися ідеями добра і справедлив ост і, що змін ювали св ій св ітогляд, вже не могли байдуже сприймати ти ран ію й н есправедлив ість. Після пастирського візит у Івана Павла ІІ, наст упн у хвил ю масового духовно го п іднесення українц і в ідчули п ід час Помаранчево ї революц ії 2004 року. Після з акінчення земного життя понтифіка, 8 кв ітня 2005 ро к у уперше в історії православно ї церкви у Володимирському соборі, що належить до Ки ївсь кого патріархат у, в ідправили сл уж бу Бож у з а упо кій глави Римо -Католицької ц еркви, адже християнин Кароль Войтила доклав чимало з усиль для порозум іння в іруючи х різни х конфесій. Іван Павло ІІ – перший Папа, який побував у багать ох православних церквах, в то му числ і і в Україн і. Православн і багатьох кра їн при ходили на його меси. Укр аїн у Іван Павло II назвав колискою хри стиянсь ко ї культ ури всьо го євро пейського сходу. БОЖА НИВА Що ж росте тепер на Божій н ив і України ? Б ільше 97% зареєстрованих рел іг ійни х громад є християнсь кими. Приблизно 93


по ло вина з них є православної традиц ії. Решт у майже порівн у поділ яють като лики та протест анти. До категорії традиц ійни х Церков належ ать три о сновні суб’єкти православно ї юрисдикц ії, Українсь ка Греко-Католицька та Римо -Католицька Церкви, в ірм енські громади, протестантські конфесі ї лютер ан, баптист ів, п’яти десятни ків. Три основні суб’єкти пр авославної юрисдикц ії: Українська Православна Церква Ки ївсь кого Патріархат у, очолювана митро политом Київсь ким i всіє ї Україн и-Р уси Ф іларетом; Українська Автокефальна Православна Церква, очолена патріархо м Ки їв ським i всіє ї України Дмитрiєм (Яремою); Українська Православна Церква (в юрисдикц ії Московсько го Патр іар хат у), на чолі з митрополитом Київсь ким i всіє ї Укр аїни Во ло димиром (Сабоданом). Також існ ує Р усь ка Православна Церква, безпосередньо п ідпо рядкована патріарху Московському i всієї Р ус і Алексію II. У червн і 1994 року б уло зареєстровано Р уську Iстинно-Православн у Церкв у, яка з 1927 року п еребувала н а нелегальном у становищ і. Сього дн і її о чо лює архієпископ Лазар (Ж урбен ко), який проживає в Одесі. У 1982 ро ці в ін прийняв хіротон ію в ід ієрархів Р усько ї Православно ї Церкви за ко рдо ном. Сьогодн і в Україн і існ ують три конфесії Католицької Церкви: Українська Греко -Католицька Церква, я ку очолює кардинал Л юбо мир Г узар; Римо -Католицька Церква в Україн і, я ку очолює кардин ал Мар 'ян Яво рський; Вірменсь ка Католицька Церква. В Україн і предст авлена т акож одна з “дохалкедонськи х” Церко в – Вірменсь ка Апостольська Церква, яку очолює Преосвященний владика Григо ріс Б ун іатян, осідок якого знаходиться у Львов і. До найчисельн іши х протестантсь ки х конфесій н алежать адвенти сти, баптисти, л ютерани, п’ятидесятники, харизмати та інш і. “Є р ізниця м іж сл уж іннями, та Господь той же самий. Є різниця й м іж діями, але Бог то й же самий, що в усіх робить усе” (1 Кор. 12). Дуже вт ішно, що в Україн і стрімко зростають нов і т а в ідродж ують ся стар і храми. У травн і 1995 року в Києв і б уло в ідкрито в ідновлений прекрасний пам’ятни к княгин і Ольз і, роботи Івана Кавалерiдз е, що був зр уйно ваний у 1920 роц і. “І коли терп ить один член, то всі чл ени з ним терплять ; і коли один чл ен пошанований, то всі члени з ним т ішаться” ( 1 Ко р. 12.26). На початку вересня 2004 року в ідб ул ася презентац ія українсь ко го видання Б ібл ії. Книга вийшла накладом 10 тисяч прим ірників, її безко штовно роздали священикам Ки ївського патріархат у. Б ібл ія б ула перекл адена з російсь ко ї мови. Настоятель УПЦ КП Ф іларет зазн ачив, що Старий Зав іт в ін з групою колег перекл ав ще в часи Радянського Союзу. У грудн і 1995 року було п ідписано президентсь кий Указ “Про захо ди по відновленню видатни х п ам’ятни ків історії т а кул ьт ури – комплексу Зо ло то верхого Михайл івсь кого монастиря i Успен ського собору Ки євоПечер сько ї л аври”. За л ічен і м ісяц і з акип іла робота i столичн і храми по чали воскресати прямо на очах. Б уло б добре якби буд уючи нове, не забували п ікл уватися з а тим, що вже є. Так, багато говорилося про катастрофічний ст ан Печерсь ко ї Лаври. Державни х кошт ів вистачає лише на по білку фасаду, а тим часом ґрунто в і та ст ічн і води руйн ують ст іни, обвалюється шт укат урка, гин уть фрески... 94


Що б покращити сит уац ію, необхідн о якнайшвидше в ідремонт уват и дренажн у систем у. Зроз ум іло , що це дорого , але економія т ут неприп устима, адже така святиня у н ас одна! СИМИРЕНКІВСЬКА ЦЕРКВА Якщо скласти рейтинг найшанованіши х православних храм ів Черкащини, то одне з найповажн іших м ісць б уде нал ежати СвятоТро їцькій церкв і у Мл ієв і Городищенського району. Церква б ула по будо вана 1858 року коштом родини Симиренків – видатни х п ідприємц ів та м еценат ів. У цьом у храм і п ідносили щиросердечн і мо литви кращі п редставники тогочасної україн сько ї ел іти, які часто го стювали у Мл ієв і. Т ут отрим ували розраду для стомлени х випро буваннями душ Тарас Шев ченко, автор сл ів г імн у “Ще не вмерл а Укр аїна” Павло Ч убинський, ч ільн і громадівц і, н ародники та багато інши х славни х син ів і доньок України. Храм є частиною не лише м ісцево ї, а і всеукраїнсь ко ї історично ї спадщини. У роки войовничого атеїзм у більшовики перетворили церкв у н а кл уб. Рел іг ійна община б ула розп ущен а 24 л ипня 1924 року. І жив і ще св ідки, які бачили, як ски дали дзвони й хрест, як били в ікна, палили іко ни, хо р угви… Навколо церкви знаходився родинний цвинтар з білими марм уровими надмогильними пам’ят никами і склепами. Пам’ят ають люди, я к, загнавши техн ік у, розрівняли могили і добуд ували фойє кл уб у, що б веселитися на кістках знаменити х на весь св іт земля ків. В роки в ійни церква дарувала л юдям надію. Настоятель храм у Юхим Спо даренко мав т існий зв’язок із п артизанами, за що у 1943 роц і був закато ваний фашистами. У людсь ки х д уш ах завжди жевріл а н адія про в ідновлення храм у. Жив учи в Канаді, нащадок славетного роду Тетяна Симирен ко завжди душ ею бул а з Мл ієвом. Їй боліло , що у церкв і, з будован ій на кошти її сім ’ї, знаходиться кл уб. 22 вересня 2000 року в ічне слово Боже знов у зазв учало у сво єм у до м і. Віруючим спочатку дали при будо в у (кабінет оркестру). У 2003 ро ц і рел іг ійн ій громаді Україн сько ї Православної Церкви Ки ївсь ко го Патр іар хат у вдалося вибороти законне право на володіння усім прим іщенням. – Незважаючи на різноман ітн і тр уднощ і, я щасливий, що несу сво є сл уж іння у Мл ієв і, – говорить настоятель Свято-Троїцько ї церкви отець Іван Осейко. – Радий, що можу докласти частин ку і своєї прац і до в ідро дження храм у. Відбудова кожного Дому Божого є справо ю надзвичайно почесною. А повернення до життя церкви, яка має т ак у давню й сл авн у історію, додає ще б іль ше в ідпов ідальност і… Десятил іття безв ір’я і так зробили свою сп устошлив у справ у. Доводиться, н іби у древн і апостольські часи, нести людя м благ у зв іст ку про спасіння, про нео бхідн ість покаяння. Поговориш із л юдиною, поясниш голо вне завдання Церкви Христово ї і бачиш, як у спогадах спливають давн і ро зпо віді старши х про колишню велич Симиренківсь кого храм у, а десь у глибин і душ і пробудж ується потреба в іри. Тобто, незважаючи на численн і пробл еми, наша церква продовжує викон увати свою голо вн у м ісію – сл ужити Всевишньом у, бути людям зразком чистоти й святості… Збереження усього існ уючого та відновлення втраченого , що сто сується життя й діяльност і видатн их земля ків Симиренків, повинно стати для нас справою чест і! Це наш син івський обов’язок. Відновлення

95


Симиренківсь ко ї родинно ї церкви 2006 року внесли в державн у програм у “Зо ло та підкова Черкащини”. ЗАЯВА КОНСТАН ТИНОПОЛЬСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ 24 березня 2005 року, п ід час з устрічі офіц ійно ї делегац ії Ко нстантинопольського Патріархат у з Президентом України Вікто ро м Ющенком, глава делегац ії архієп ископ Скопельський Всево ло д (Майданський) зробив важлив у заяв у. Ось її текст: “Мат ір-Церква, Ко нстантинопольський Патріархат, вважає, що її дочка – Московський Патр іар хат – має т у канон ічн у т ериторію, яка існ увал а в ц ій Церкв і до 1686 року. Підпорядкування Ки їв сь ко ї Митрополії п ід Московську Церкв у було здійснено Патріархом Діоніс ієм без згоди і затвердженн я Свято го і Священного Синоду Велико ї Церкви Христової”. Таким чино м Всел енська Патріархія не визнає факт у п ідпорядкування Ки ївсько ї митро полії Московському Патріархат у у 1686 роц і! ПІДСУМОК Ось i п ід ійшла до кінця моя розповідь. Перечит авши весь матер іал, вко тре не зм іг при ховати захоплення – скіль ки довелося пережити, витерп іти, витримати Христов ій в ірі, але наперекір усьом у вона завжди залишалася з народом, підтрим увал а його, будила, спрямов увала до св ітло ї мети ! Поправ і, Християн ство в Україн і було, як те срібло , що багато раз ів переплавл юся у горнил і незгод, аби очиститися в ід мирсь ки х до м ішок та стати щиросяючим i св іт лим. Ал е о трим уючи нин і бл агодать в ід Бога, нам не слід занадто пишатися. Вчитаймося у застереження: “Інколи Я скаж у про який-небудь наро д i царство, що викоріню, зруйн ую i знищ у його; Ал е якщо наро д цей, на котрого Я це мовив, в ідц ураєт ься в ід зли х справ, Я в ідкл ад у т е зло , яке надумав зробити йом у. А інколи скаж у про який-небудь н аро д i царство , що обладнаю i утвердж у його; Ал е якщо він буде чинити зле перед очами Мо їми, i не сл ухатиметься голоса Мого , Я відм ін ю те до бро, яким хо т ів нагородити його ” (Iєр. 18.7-10). Так, сьогодн і ми можемо вільно читати Б ібл ію, без перешкод сл авити Го спо да, проповідувати. Але не сл ід заспокоюватися, задовольнятися до сягн утим. Погляньмо, скіль ки ще навколо гріховної темряви ! I що не день, то вона усе більше зг ущ ується ! До гріха л юдей значною м іро ю што вхають економічн і труднощі, безгрош ів 'я, а ще та псевдокульт ура, що н іби з помийного відра щедро хл юпн ула на екрани тел ев ізорів, стор інки ж урнал ів, а зв ідти просочилася i у наше повсякденне життя. З ранку до но чі нам утовкмачують дикунсь ку ідеологію розп усти, наркоман ії, насильства, пси хічно ї неврівноваженост і... А все том у, що усім заправля є ідо л епохи – долар! Щоб побільше в хопити т ієї “з елен і”, н едобросов існ і по літи ки пов ідкривали геть усі двері чужоземном у та доморощеном у бр уд у. Люди, що вже трохи пожили на цьому св іт і, мож уть оц інити, що є до бре, а що погане. А як же дитин і, якій з брунь кового вік у вто вкмачуєть ся: стріл яй, вбивай, руй н уй !? Усе це є т ією морально ю про казою, духовним Чорнобилем, що випалює людсь кі д уш і. А безд уховн ість, недосв ідчен ість, безкул ьт ур 'я, безв ір 'я з датн і призвест и наро д лише до повної деградац ії, вироджена та самознищення. Також багато наших сп івв ітчизників п іймалося на ірж авий гачо к го ро ско пів, екстрасенсів, сiро -буро-малинової м аг ії. Хоча у т ім н е ст ільки їхня вина, скіль ки біда. Тому в цей в ідпов ідальний час в ід 96


хри стиян вимагається не ховатися десь по закапелках, а йти до людей, стати для ни х вз ірц ем, тим дороговказом, що розставить все на сво ї м ісця, дасть г ідн у оц ін ку, вкаже в ихід на в ірн у п уть. Не будьмо пасивними! На повен голос ріш уче скаж імо: Геть з України н ечисть ! Г еть бр уд! Геть гріх! Потрібно повсякчас говорити кожном у: “Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа і дара Дух а Свято го ви приймете!... Рят уйтесь в ід ц ього лукавого роду!” (Діяння 2.38, 40). Добре, коли в людей є ц ікав ість до минулого . Прекрасно, що істо рична наука сьогодні на п ідйом і. Але i т ут не обходиться без збочень. Деякі “спец іал істи” починають закли кати назад до праслов'янсько го язичества. Оце вже номер! Запитати б – а нав іщо нам та дикість ? Невже для цього українсь кий народ впродовж уже двадц яти століть в ідсто ює, бо ро нить, укріплює Хри стиянство? Невже ми станемо подібними до ти х вимитих свиней, що знов ідуть вал ятися в багн і? (2 Петра 2.22). Або ще взяли моду пропаг увати всіляке в ідьомство , чакл ун ство, во ро жіння, забобони, прим ічки, видаючи те за “в ір ування наши х предк ів ”. Не треба нас дурити ! Подібн і твердження є брехливими н ісен ітницями! Для н аших україн ськи х предків близькою i рідною бул а Христо ва в іра. А щодо всього іншого... Знаєте, видатний етнограф, про фесо р Павло Ч убинський протягом 1869-1870 років здій снив три широ комасштабн і експедиц ії Україно ю. Він ст аранно вивчав народний по бут, звичаї, обряди й традиц ії. Записував народн і історії, л егенди, бувальщини, п існ і та думи... I не лише записував, а й досл ідж ував, о працьов ував, класикiф iкував... Підсум ком його роботи стали сім то м ів “Праць етнографiчно -статисти чно ї експедиц ії у Захiдно -Р уський кр ай”. Ото ж марно ш укати кращо го знавця українсь ко ї мин увшини. I от він писав, що “Відносно обрядів, звичаїв i пов ір 'їв ми вважаємо потрібним зазначити наст упн е. На сьогоднішн ій час, коли в народ ув ійшло багато но вих звичаїв i понять, старовина ця втрачає свою легальн у в сюдисущ у i о бо в'язкову сил у. Деяк і звичаї т а обряди в одни х м ісця х зовсім втрачають ся, в інши х, хоч i з берігаються, але н арод уже п ерест ає вважати їх нео бхідними ; вони для нього зостаються лише я кимось художн ім ант уражем життя. Багато повір 'їв, хоч i передаються із в уст в уста, ал е перест али бути предм етом щирого в ірування, так що легко можна з уст р іти того , хто переказ ує пов ір 'я i у той же час готового посміяти ся над ним, якщо його запитати, чи справ ді в ін так в ірить. Усе залежить в ід більшо ї чи м еншої широти поглядів, сили при родного розум у i знайо мству з новими поняттями. Тому всі зазначен і т ут ознаки народно го життя, хоча дійсно й існ ують у народі, але той помилився б, хто подумав, що во ни зв'яз ують i сков ують народне життя... Всі ц і п рим iчки можут ь існ ув ати ще довго , нав іть при більшому розвитку народу, скл адаючи по етичн у сторону його життя, дорогоц інн ість ст аровини, усп адкован ій в ід предк ів, але н іяк не сурового закону, вбиваючого свободу дум ки i во лі”. Звичайно, міцно ув ійшли в наш побут весел і свят кування Куп ала, Калити, що мають язичеське походження. Якоюсь м ірою вони збагатили наш у п ісенн у, поетичн у кул ьт уру. Але ставитися до них якось особливо не варто . Погляньмо лише, як на фольклор. Хоча все, що не в ід Христ а таїть у собі велику небезпеку. I не т реба в ідм ахуватися, вважати дрібницями. Адже “Х іба ви не знаєт е, що неправедн і не вспадкують Божого Царства? Не обманюйт е себе: н і ро зпусники, н і ідоляни, н і перел юбники, н і бл удодiйники, н і 97


м ужо ложники, ні злодії, н і користолюбц і, н і п 'яниц і, н і злоріки, н і хижаки – Царства Божого не вспадкую ть вони!” (1 Кор. 6.9,10). “Учинки т іл а явн і, то є: п ерел юб, нечист ість, розпуста, iдолосл уж ення, чари, во ро жнечі, сварка, заз дрість, гн ів, суперечки, незгоди, єресі, зави дки, п'ян ство , гул янки й подібне до цього. Я про це попередж ую вас, як i по переджав був, що хто чинить т аке, н е спадк ує Царства Божого!” (Гал. 5. 19-21). “А поза ним буд уть пси, i чарівники, i розп усники, i душог уби, i ідо ляни, i кожен, хто любить та чинит ь неправду” (Об. 22.15). Викликає з анепокоєння поява великого лег іон у різни х рел іг ійни х, чи псевдо рел іг ійни х, сект, я кі с улять своїм посл ідовникам з добуття швидкого усп іху т а позбавлення усіх проблем... Слова солодкі, та чи по тім в ід ни х не зн удить ? Адже ворог ум іє маскуватися! На це нам го во рить апостол Іоанн: “Улюблен і, – не кожному духов і в ірте, ал е випро бов уйте духів, чи в ід Бога вони, бо неправдиви х п ророків багато з'явило ся в св іт. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у т іл і, той в ід Бога. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не в ід Бога, але в ін анти хри ст ів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже в ін у св іт і” (1 Іоанн. 4.1-3). Отже всім, хто не сповідує Ісуса Христа Господом, слід сказ ати ріш уче “н і!” Адже “Нечест я з мистецтво м у сло в і, – повчав Іван Золотоуст, – завдає набагато більше зл а, ан іж нео св ічен ість”. Отож усім п севдо християн ським та ант ихри стиянським групам треба якнайр іш учіше вказ ати на дв ері. Кращ е “Допевняйтеся, що приємне для Го спо да, i не беріть участи в неп л ідни х ділах темряви, а краще й до ко ряйте” (Єф. 5.10-11). Бо все то лише яскрав а ц укерочка, що захоплює сво єю солодкав iст ю, але усередин і п овна гірко ї отрути. Отже нин і, по вто рюся, від в ір уючи х вимагається прикласти максим ум з усиль, що б хри стиянська етика й мораль були основним еталоном, головним мірило м людськи х в ідносин, стали основою сучасного сусп ільства. Сьогодн і дуже чітко окреслилася межа м іж гріхом і праведн іст ю, м іж загибелл ю й спасінн ям. І кожна людин а має зробити св ій св ідомий вибір – із ким б ути ? Крокувати р івн енькою, гладенькою автострадою гріха, що закінчується проваллям, чи ст упити на складн у, тернист у стежин у в іри, яка веде до спасіння? Пам ’ятаймо, що лише в іра в Ісуса Христ а дає надію та впевнен ість у майбутньом у! Хто усім своїм єством вірує в Ісуса, хто визнає Його своїм Господом і Спасителем, той не залишиться без наго ро ди. Господь допоможе здолати усі труднощі. “Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас п равда, за вас слава i во ля святая!” – закли кав м ученик за волю україн ського народу Тарас Шевчен ко. Пам 'ятаймо , що від нас – сьогодн ішн іх християн – з алежить якими буд уть наст упн і сторінки Хри ст иянсько ї історії. “Отож, відкл адіть усяку злобу, i всякий п ідст уп, i лицем ірство, i з аздрість, i всякі обмови, i, немо в новонароджен і немовлята, жадай те щирого духовного молока, що б ним вирости нам на спасіння... I сам і, немов те кам іння живе, б удуйт еся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духо вн і, приємн і для Бога через Ісуса Христ а... Ви бо були як т і в івц і забл укал і, та ви по верн улись до Пастиря й Оп ік уна ваших д уш ” (1 Петра 2.1-2,5,25). Як учора та сьогодн і скажемо й завтра: Слава Богу – Отцю i Син у i Свято м у Духу нин і i повсякчас i нав іки в ічн і. А м i н ь.

98


ЛІТЕРАТУРА Б ібл ія. Книги Священного Писання Старого і Нового Зав іт у. Кано н ічн і тексти. Ger many, COD 1992. Л.Алексеева “История инакомыслия в СССР”. Москва “Терра” 1997. Олена Апанович “Розповіді про Запорозьких козаків”. Ки їв “Дн іпро” 1991. Василь Бондар “Все – правда”. Омелян Вішка “Козацька могила на Куя вах”. Льв ів, 1993. “Г еро їзм i трагедія Холодного Яру”. Ки їв “Нез борима нац ія ” 1996. Н.В.Гоголь “Тарас Б уль ба”. Н.С.Гордиенко “Новые православные святые”. Ки їв “Україна” 1991. Юр ій Горл iс-Горський “Холодний Яр”. Льв ів, “Червона калина” 1991. М.Груш евський “І люст рована історія України”. Ки їв “Науко в а думка” 1992. “Давня Українсь ка л ітерат ура”. Хресто мат ія. Ки їв “Осв іт а” 1992. “Собран iе по учен iй, избранныхъ изъ т воренiй святаго отца нашего Iо анна, архiеп iскопа Константинопольскаго, Златаустаго, Стефано мъ Деря бинымъ”. Кiевъ. Типографiя Кiево-Печерской Успен ской Лавры, 1907. “Енциклопедія Українознавства” т. 4. Льв ів, “Молоде життя” 1994. “Жытия святы хъ. Сентя брь” Москва, Си нодальное издание 1864. Митрополит Іларіон “Історія розділ ення Єдино ї Христово ї Церкви i перш і спроби її поєднання”. Нью-Йорк, “Христова в іра” 1986. “История Украинской ССР” тт. 6 i 9. Ки їв “На укова думка” 1985. Н.М.Карамзин “Предания веков”. Москва “Прав да” 1988. А.В. Карев, И.И.Петри к, К.В.Сомов “История христиан ства” тт. 1-2, Мо сква ВСЕХБ 1988. Вітал ій Карп енко “Поодинц і – вмирают ь, виживають – г уртом”. Ки їв “Вечірн ій Ки їв”, “Просв іт а” 1995. Адріан Кащен ко “Опов ідання про славне Військо Запорозьке низо ве”, Київ “Веселка” 1992. “Констит уция СССР”. Проэкт. Киев Госполитиздат 1975. “Констит уц ія України”. Ки їв “Право” 1996. Иоахим Ланг хаммер “Что будет с этим миром?”. Германия, “Евангель ская миссия” 1985. “Крат кая история Р усской Библии” \\ “Жизнь Иисуса Христ а и исто рия первой Церкви”. Chicago “S lavic Gospel Pr ess” 1988. Ант ін Лотоцький “Історія України для діт ей”. Івано -Франківсь к, “Про св іта” 1991. Митрополит Василь Липкiв ський “Слово Христове до Українсь ко го наро ду”. Ки їв “Пам ’ятки України ” 1995. Нестор “Пов ість врем ’яни х л іт. Iпатсь кий список”. Ки їв “Р адян ський письменник” 1990. Іван Огієнко “Українсь ка кул ьт ура”. Ки їв, видавництво книгарн і Є.Череповського 1918. Л уїс Пала у “Шлях до в ічного життя”. Ки їв 1985. Архієпископ Петро “За в іру Православн у, за “Ки їв – м істо прем удрости Божої”. “За Християнсь ку Україн ську н езалежн у держав у!”. Детро йт, США 1995. В.Песков “Все это было...”. Москва “Молодая гвардия” 1986.

99


Н.Полонська-Василенко “І сторія України” тт. 1 i 2. Ки їв “Ли бідь ” 1995. Л.Похилевич “Сказания о населён ных местностях Ки евско й г убернии”. Киев, 1864. Орест Субтельний “Укр аїна: історія”. Ки їв “Либідь” 1993. Виктор Суворов “Контроль”. Черкассы, 1996. А.Солженицын “Архипелаг ГУЛ АГ”. Москва “Новый мир” 1990. Микола Сом “З мат ір’ю на самот і”. Ки їв “Молодь” 1990. Дмитро Степовик “З історії українсько ї церкви” \\ “Народний кален дар ” Ки їв 1994, 1996, 1997, 1998 рр. Петро Угляренко “Кн язь Лаборець” Ки їв “Радянський письменник” 1970. “Українознавство”. Посібни к. Ки їв “Зодiак-Еко” 1994. “Українсь ка л ітерат ура XIV – XVI ст.” Ки їв “Наукова думка” 1983. “Українсь ка л ітерат ура XVII ст.” Ки їв “Наукова думка” 1983. “Українсь ка л ітерат ура XVIII ст.” Ки їв “Наукова дум ка” 1983. “Українсь ке слово ”. Хрестоматія українсь ко ї л іт ерат ури та л іт ерат урно ї критики ХХ ст. Ки їв “Рось” 1995. “Ф ілософія”. Курс лекц ій. Ужгород, 1995. С.Фриш “Сквозь призм у времени”. Москва “Х удожественная литерат ура” 1992. “Наш рідний край”. Хр естомат ія з історії Ч еркащини. тт. 1 i 2. Ки їв “Мо ло дь” 1993. М.В.Харишин “Історія п ідпорядкуван ня Україн сько ї Православно ї Церкви Московськом у Патр іархат у”. Ки їв “Вент урi” 1995. П.П.Ч убинсь кий “Кал ендарь народны х обычаев и обрядов”. Ки їв “Музичн а Україна” 1993. I.I.Шавловський “Вивчення творчост і I.С.Нечуй-Левицького в шко лі”. Ки їв “Р адян ська школа” 1969. Т.Г.Шевченко “Кобзар”. Ки їв Державне видавництво художньо ї л іт ерат ури 1964. Газети: “Арг ументы и факты”, “Братский листок”, “Вісни к Го ро дищини”, “Г убернскiя ведомостi”, “Киевские в едомости”, “Наша в іра”, “Наша газет а+”, “Л іт ерат урна Україн а”, “Сільсь кі в iст i”, “Тарасо в і джерел а”, “Труд-7”, “Українсь ке слово”, “Черкаська зона”. Ж урн али: “Бабтист Украины” (Ки ев, 1927 г), “Хри стианин” (Ленинград, 1924-1926 гг), “Ж урн ал іст України ”, “Сільськ і обр ії”, “Перех ід-IV”. Альм анах “Б іль”. Льв ів, “Поклик с умл іння” 1993. Офіц ійний сайт Церкви Адв ентист ів Сьомого Дня в Україн і – www.advent ist .org.ua, Інтернет-сайт Євангельськи х Християн-Баптист ів – www.spasenie.kiev.ua, Інтернет-сайт Рел іг ійно- ін формац ійн ої сл ужби України – www.r isu.org.ua, Інтернет-сайт ж урнал іста Вахтанга Кіп іан і – ht t p://kipiani.org. Інформац ійн і, п убл іцистичн і, рел іг ійн і радiо- i телепрограми. Власн і краєзнавчі досл ідж ення.

100


ВІДГУК НА КНИГУ ВОЛОДИМИРА ЧОСА “ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ” Сучасна Україна пост упово позбув аєть ся рудимент ів тотал ітаризм у й ш укає ви ходу з морально ї кризи. Ви важена державна політи ка но во ї влади сприяє цьом у. Для забезпечення усп іху в ельми нелег ко ї і акт уально ї справи, сл ід поп уляриз ув ати непроминальн і християнсь к і варто ст і, наверт ати громадян у н ац іональне лоно , виховувати у ни х по чуття г ідност і. Пров існи к Вели ко ї Франц узь ко ї революц ії Ж ан-Жак Р уссо казав: “Нал ежте до різни х політични х течій, сповідуйте р ізн і рел іг ії, але не з абув айте, що ви – фран ц узи”. Це ж саме сл ід н агадати й нам: “п ам’ят аймо , що ми – українц і”, плекаймо рідн у мов у, культ ур у, п ізнаваймо історію. Лише через переоц інк у мин увшини й самопізн ання наро д знаходить правдив у ст ежин у до свого майбутнього. Саме т аким критер іям і в ідпов ідає кни га Володимира Чоса “Істо р ія хри стиянства в Україн і”. На основі багатьох маловідомих матеріал ів у н ій о б’єктивно висв ітлено істор ію започаткування і розвитку християн ства н а українсь ки х землях в ід най давн іши х часів до сьогодення, відтворено сто р інки життя й діяльност і багатьох християнсь ки х сподвижників. На тл і епо хи в ідображен а їхня роль у нац іонально -визвольному р усі, по казано практичний вклад у ви ховання доброчесни х громадян. Авто р часто звертається до тих ознак христия нства, що характериз ують рел іг ію з гум ан істично ї точки зору. Історія християн ства в Україн і комплексно досл іджен а чи не вперше. Всебічно анал із уючи маловідом і історичн і факти, Володимир Чос пров ів ц іл існ е вивчення темати чного пласт у хри стиянсько ї культ ури. У цьо м у йо го праця має важливе наукове значення. Акт уальн ість книги полягає тако ж у том у, що автор ро зглядає християнські в артощ і я к необхідн у складо в у розбудови демократичного сусп іль ства, проблем у, яка особливо хвилює св ітов у громадськість і набуває планетарного масштабу. Авторські спостереження й висновки мають велике т еоретичне значен ня у вивченн і “Істор ії рел іг ії”. Вони розширюють уявлення про хри стиянськ у в ір у. Досл ідж ення має т акож неабияке практичн е значення, бо є дороговказом тим, хто перебуває на шляху морального очищення. Ориг інальн а, ц ікава книга “Історія хри стиянства в Україн і” розрахована на широке читацьке коло . Доцент кафедри засобів масової ком ун ікац ії Черкасько го нац іонального ун ів ерситет у ім. Богдана Хмельницько го , канди дат філолог ічни х наук Колі сник Юрій Вікторович.

101


Історія християнства в Україні

Recommend Documents