Фінансування зовнішньоторговельної діяльності. Навчальний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ І.Я. Софіщенко ФІНАНСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Рекомен...

Author: Софіщенко І.Я.

85 downloads 326 Views 806KB Size Report

This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form

DOWNLOAD PDF

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

І.Я. Софіщенко

ФІНАНСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Киів – 2006 1

Софіщенко І.Я. Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства

УДК 339.5(075.8) ББК 65.428я73 С 68 Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2 – 753 від 06.04.2005 р. )

Рецензенти: Корнєєв В.В. – доктор економічних наук (Інститут еконо& мічного прогнозування НАН України); Пила В.І. – доктор економічних наук (НДІ економіки при Міністерстві економіки України);

Софіщенко І.Я. С 68 Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприє3 мства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літерату& ри, 2006. – 138с. ISBN 966&364&169&Х Навчальний посібник узагальнює матеріал, який вивчається у окремих темах навчальних курсів „Основи зовнішньоекономічної діяльності”, „Фінан& си підприємств”, спецкурсі „Фінансування зовнішньоторговельних операцій підприємств”, які включені до навчальних планів підготовки бакалаврів та спеціалістів з економіки та підприємництва. У ньому висвітлено питання організації залучення фінансових ресурсів з різних джерел для фінансування зовнішньоторговельної діяльності, наведено сучасні методики оцінки ефектив& ності залучення зовнішнього фінасування. Навчальний посібник дозволить набути необхідних навичок для прийнят& тя ефективних рішень у сфері фінансування зовншіньоекономічної діяльності та призначений для студентів, аспірантів, викладачів, практичних працівників.

ISBN 966&364&169&Х

2

© Софіщенко І.Я., 2006 © Центр навчальної літератури, 2006.

ЗМІСТ Вступ ............................................................................................... 4 Розділ I. Економіко3організаційні засади фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства ................... 5 1.1. Характеристика організаційно&структурних зв’язків системи фінансування зовнішньоторговельних операцій підприємства ............ 5 1.2. Особливості застосування в Україні інструментів фінансування зовнішньої торгівлі ......................................................................................... 14 1.3. Інституційна структура системи фінансування зовнішньої торгівлі в Україні ............................................................................................................... 20 1.4. Система державного фінансування зовнішньої торгівлі та перспективи її розвитку ................................................................................ 30 Контрольні питання ............................................................................................... 44 Розділ II. Механізми фінансування зовнішньоторговельних операцій .. 45 2.1. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі ................................................ 45 2.2. Внутрішньофірмове фінансування зовнішньоторговельної діяльності .......................................................................................................... 59 2.3. Умови та форми фінансування зовнішньої торгівлі банками ............. 61 2.4. Факторинг та форфейтинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі ......... 77 2.5. Лізинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі .............................................. 91 Контрольні питання ............................................................................................. 107 ЗАДАЧІ ....................................................................................... 108 ДОДАТКИ ................................................................................... 116 ЛІТЕРАТУРА .............................................................................. 134 ІНТЕРНЕТ3РЕСУРСИ ................................................................. 137

3


ВСТУП Трансформаційні процеси у вітчизняній економіці посилюють її відкритість, реальну інтеграцію у світове господарство. Підвищення конкурентоспроможності національних виробників на зовнішніх ринках — необхідна умова забезпечення ефективності цього проце& су. Достатньо актуальною проблемою для вітчизняних виробників на зовнішніх ринках стає підвищення конкурентоспроможності за ра& хунок впровадження оптимальних методів фінансування їх зовніш& ньоторговельної діяльності (ЗТД). Розвиток системи фінансування поточних потреб експортерів та імпортерів розширює можливість інтенсифікації торгівлі технічно складною продукцією, дає змогу забезпечити перехід до інвестиційно&відтворювальної моделі зовніш& ньоекономічного сектора української економіки. Сучасні вимоги щодо здійснення зовнішньоторговельних операцій висувають і відповідні вимоги до змісту навчального процесу, який передбачає викладання дисциплін, завдяки яким у майбутніх фахівців зовнішньої торгівлі сформуються необхідні знання та навички. Навчальний посібник «Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства» саме й має на меті сформувати в майбутніх фахівців у сфері зовнішньоекономічної діяльності професійні знан& ня в галузі фінансування зовнішньоторговельних операцій та форм залучення фінансових коштів, допомогти їм опанувати сучасними методами аналізу їх ефективності та набути навички прийняття рі& шень щодо вибору найбільш доцільних форм фінансування. Студенти мають вивчити систему понять, які визначають суттєві сторони відносин з приводу фінансування зовнішньоторговельних операцій, та професійну термінологію, що використовується при здій& сненні операцій з їх фінансування, особливості техніки залучення фінансових ресурсів, що використовується у вітчизняній та зарубіж& ній практиці фінансування, вивчити методики аналізу ефективності різноманітних форм фінансування та навчитися їх використовувати у своїй практичній діяльності.

4

Розділ І. Економікоорганізаційні засади фінансування ЗТД підприємства

РОЗДІЛ I. Економіко3організаційні засади фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства 1.1. Характеристика організаційно&структурних зв’язків системи фінансування зовнішньоторговельних операцій підприємства. 1.2. Особливості застосування в Україні інструментів фінансуван& ня зовнішньої торгівлі. 1.3. Інституційна структура системи фінансування зовнішньої тор& гівлі в Україні. 1.4. Система державного фінансування зовнішньої торгівлі: цілі та складові. Ключові слова: фінансування; внутрішнє фінансування; зовнішнє фінансування; позикова політика; кредитна політика; фінансові інструменти; векселі; фінансові установи; система сприяння експор$ ту; стимулювання зовнішньої торгівлі; субсидії; кредитування; дер$ жавні гарантії; пільгове кредитування експорту; страхування екс$ портних кредитів.

1.1. Характеристика організаційно3структурних зв’язків системи фінансування зовнішньоторговельних операцій підприємства Зовнішньоторговельна діяльність — одна з провідних форм ЗТД — передбачає залучення різноманітних за своїми джерелами фінансових ресурсів, рух яких здійснюється в певних організаційних формах. З точки зору фінансового менеджменту діяльності підприємства, фінансування — це заходи, спрямовані на покриття потреби підпри& ємства в фінансових ресурсах, які включають у себе їх мобілізацію, повернення, а також відносини між підприємством та надавачами цих ресурсів, які з цього випливають. Характер діяльності із забезпечення зовнішньої торгівлі фінансо& вими ресурсами утворює певну систему зв’язків між учасниками цього 5


процесу — систему фінансування зовнішньоторговельної діяльності. Основними елементами цієї системи виступають фінанси її учасників, фінансові інструменти, які опосередковують рух фінансових ресурсів, та фінансові механізми. Зважаючи на особливості формування фінан& сових ресурсів у процесі своєї діяльності окремі учасники фінансо& вої системи керуються різними мотивами щодо фінансового забез& печення зовнішньоторговельної діяльності, що зумовлює різноманіття умов надання фінансових ресурсів. Фінансування зовнішньоторговельної діяльності розглядаєть3 ся як сукупність заходів із забезпечення фінансовими ресурсами процесу купівлі або продажу товарів та послуг на зовнішніх рин3 ках. Організаційно процес купівлі або продажу товарів та послуг на зовнішніх ринках передбачає здійснення зовнішньоторговельних операцій суб’єктами господарювання. Зовнішньоторговельна операція (ЗТО) — це комплекс основ3 них та допоміжних видів комерційної діяльності, певний набір тех3 нічних прийомів, застосування, яких забезпечує реалізацію міжна3 родної угоди купівлі3продажу. Реалізація цілей учасників зовнішньоторговельної операції опо& середковується механізмом ЗТО — системою організаційних заходів та економічних, фінансових і правових інструментів. Виходячи з особливостей організаційних заходів, доцільно виді& лити такі основні етапи зовнішньоторговельної операції: 1) проведення маркетингу; 2) пошук та вибір контрагента; 3) формування умов контракту; 4) підготовка та укладення контракту; 5) виконання договірних зобов’язань та контроль за їх виконанням. Використання фінансових інструментів здійснюється на етапі підготовки та укладення контракту та виконання договірних зобов’я& зань. Характер організації зовнішньоторговельної операції, зокрема її валютно&фінансові умови, зумовлює характер організаційно&струк& турних зв’язків у процесі її фінансування. За терміном, протягом якого залучаються та використовуються кошти, фінансування поділяється на короткострокове та довгостро& кове. У процесі короткострокового фінансування ресурси залучаються переважно для забезпечення виконання поточних зобов’язань під& 6


приємства, які виникають внаслідок здійснення зовнішньоторговель& ної діяльності. Довгострокове фінансування дає можливість отримати ресурси для забезпечення довгострокових торговельних операцій. У сучасних умовах зростає потреба в довгостроковому фінансуванні, що зумов& лено структурними зрушеннями у світовій торгівлі — зростанням частки технічно складної продукції, постачання якої здійснюється тривалий термін. Проблема формування ресурсів для забезпечення зовнішньої торгівлі має два аспекти: 1) формування обігових активів; 2) форму& вання коштів для розвитку збутової мережі, маркетингових заходів, вдосконалення продукції. Практично всі підприємства&суб’єкти ЗЕД в Україні незалежно від розміру свого бізнесу стикаються з проблемою нагромадження влас& ного капіталу для фінансування потреб виходу на зовнішні ринки та залучення зовнішнього фінансування зовнішньоторговельних операцій внаслідок дефіциту фінансових ресурсів, характерного для трансфор& маційної економіки. Цей дефіцит спричинює низка чинників, провідни& ми з яких фахівці вважають високі рівні фінансових ризиків, відсут& ність достатнього рівня забезпеченості кредитних угод при залученні банківського капіталу, обмежена кількість фінансових інструментів внаслідок нерозвиненості фінансових ринків та їх інфраструктури. Особливість організації фінансування зовнішньої торгівлі знач& ною мірою зумовлена характером джерел фінансових ресурсів. Дже& рела фінансових ресурсів можна поділити на внутрішні та зовнішні, такі, що формують різні форми фінансування зовнішньої торгівлі (рис. 1.1). Формами внутрішнього фінансування є самофінансуван& ня та внутрішньофірмове фінансування. При цьому джерелами са& мофінансування виступають нерозподілений прибуток фірми та амортизація. Фінансування зовнішньоторговельних операцій у такий спосіб називають самофінансуванням. Взаємозв’язок між видами фінансових ресурсів та характером фінансування можна викласти у вигляді такої матриці (табл. 1.1). Організація здійснення фінансування ЗТО передбачає розроблен& ня підприємством таких механізмів фінансування, за якими можна вирішити такі завдання: 1. Оптимізація вибору джерела та умов залучення позикових коштів. 7


Джерела фінансових ресурсів

Страхове фінансування

Фінансування дебіторської заборгованості

Лізингове фінансування

Кредити кредитних спілок

Кредити банків

Зовнішнє фінансування

Фірмові кредити

Внутрішньофірмові кредити

Самофінансування

Внутрішнє фінансування

Рис. 1.1. Джерела фінансових ресурсів та форми фінансування зовнішньоторговельних операцій

2. Оптимізація вибору джерела та умов надання позики за раху& нок власних ресурсів. 3. Оптимізація співвідношення власних та зовнішніх джерел фінансових ресурсів при фінансуванні операцій. Залежно від характеру ЗТО їх фінансування здійснюється в ме& жах позикової або кредитної політики підприємства. У випадку використання зовнішніх джерел ресурсів для фінан& сування зовнішньоторговельної діяльності підприємство повинне використовувати механізми позикової політики. Таблиця 1.1 Матриця форм фінансування* Джерела фінансування Зовнішнє фінансування Внутрішнє фінансування

Позичковий капітал Кредити (банків& ські, комерційні) Забезпечення на& ступних витрат і платежів

Власний Реструктури3 капітал зація активів Часткове Дезінвестиції фінансування Нерозподіле& Амортизація ний прибуток

* Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Самовженко Т.С. Фінансовий словник. — К.: Знання, 2000. — С. 425. 8


Позикова політика підприємства — це сукупність заходів спря& мованих на прийняття рішень щодо вибору кредитора, обсягів та терміну залучення фінансових ресурсів і здійснення контролю за ефективністю виконання рішень. У межах позикової політики підприємства в процесі фінансуван& ня зовнішньоторговельної діяльності вибираються джерела, форми та умови кредитування, які можуть забезпечити оптимальний режим фінансування. Вирішення цих завдань передбачає такий алгоритм: 1. Аналіз доступних форм фінансування, їх переваг та недоліків, відповідності цілям фінансування. 2. Аналіз альтернатив фінансування на підставі критерію міні& мізації вартості залучення фінансових ресурсів або мінімізації приведеної величини витрат. За останнім враховуються ризи& ки під час прийняття рішень. Особливо увага повинна бути приділена такій складовій позико& вої політики, як оптимізація вибору джерела фінансових ресурсів. Оптимізація рішення щодо вибору джерела фінансування повин& на здійснюватися на основі сучасних економіко&математичних моде& лей (алгоритмів). Завдяки використанню цих методів підприємства швидко та ефективно виберуть саме такий склад джерел фінансу& вання, який принесе найвищий рівень ефективності зовнішньоеко& номічної діяльності в кожному конкретному випадку. Основним завданням, яке необхідно вирішити для досягнення поставленої мети, — це формалізація процесу вибору джерел фінан& сування зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Необхідно сформувати послідовність кроків, які дозволяють підприємству прий& няти оптимальне рішення щодо вибору джерела фінансування. Передусім необхідно визначити низку критеріїв, яким повинно відповідати джерело. Залежно від того, наскільки потенційне джере& ло відповідає обраним критеріям, воно є для підприємства більш& менш привабливим. Доцільно здійснити ранжування різних критеріїв за ступенем важливості для підприємства, причому для оцінки при& вабливості необхідно застосувати коефіцієнти. Таким чином, для того щоб обрати найліпше джерело (джерела) фінансування, необхідно розрахувати для кожного потенційного джерела певний коефіцієнт привабливості, значення якого залежа& тиме від того, наскільки дане джерело відповідає обраним критеріям з урахуванням рівня важливості цих критеріїв для підприємства. 9


Серед основних критеріїв вибору джерел формування ресурсів, що виділяють вітчизняні та зарубіжні науковці, доцільно виділити такі: 1) термін, на який надаються кошти; 2) види ризиків (у тому числі ризик переходу контролю за під& приємством до власника фінансових ресурсів); 3) розмір витрат на одержання фінансових ресурсів з альтерна& тивних джерел; 4) строк виплати боргу; 5) наявність обмежень у надходженні коштів. У процесі оптимізації процесу фінансування ЗТО доцільно зас& тосувати портфельні методи та сформувати портфель фінансових джерел, визначивши частку кожного джерела в загальному обсязі фінансових ресурсів. Особливо важливого значення при цьому на& буває співвідношення власних та запозичених коштів. Кожен менед& жер, вирішуючи завдання фінансового забезпечення зовнішньоеко& номічної діяльності підприємства, повинен намагатися сформувати таку структуру джерел фінансування, яка була б оптимальною для даного підприємства і даної операції. Оптимальна структура, в свою чергу, є результатом процесу оптимізації за одним або кількома кри& теріями. При цьому в кожному конкретному випадку оптимальна структура буде різною залежно від критеріїв, які обрало для себе під& приємство. У сучасній зарубіжній та вітчизняній літературі досить розроб& лена проблема оптимізації структури існуючого (функціонуючого) капіталу підприємства. Однак постає дещо інша проблема — опти& мізація структури додаткового капіталу підприємства при розширенні зовнішньоекономічної діяльності. Заслуговує на увагу підхід, який передбачає, що процес задово& лення потреб у додаткових фінансових ресурсах повинен здійснюва& тись у напрямі від використання джерел фінансування з найнижчою вартістю до використання джерел з вищою вартістю з урахуванням кількісних обмежень в обсягах коштів, що залучаються з кожного джерела. У загальному вигляді модель оптимізації структури джерел фінан& сування зовнішньоторговельної діяльності підприємства згідно з першим підходом може бути представлена так: 10


Qi ≤ Qin ; n

∑Q i =1

i

= V;

(1.1)

Bi → min, де Вi — вартість i&того джерела;

Q i — обсяг фінансових ресурсів, що фактично залучається з і&того джерела (грошових одиницях);

Q in — граничний обсяг фінансових ресурсів, що залучається з і&того джерела; V — загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для фінан& сування ЗТО; n — кількість джерел фінансування. Проте цей підхід до формування оптимальної структури джерел певною мірою спрощений і має недоліки, зокрема обмеженість кри& теріїв оптимізації. Оптимізація відбувається тільки за одним кри& терієм — вартістю джерел. При здійсненні оптимізації необхідно зважати на надзвичайну важливість для вибору джерел оцінки їх вартості — загальної суми коштів, яку потрібно платити за використання певного обсягу ре& сурсів, сформованих за рахунок окремого джерела, виражену у відсот& ках до цього обсягу. Використання того чи іншого джерела формування фінансових ресурсів пов’язане для підприємства з певними витратами: відсотка& ми, комісійними, різноманітними платежами тощо. Крім того, під& приємство несе певні витрати по залученню коштів з даних джерел. Рішення щодо залучення ресурсів приймається на підставі порівнян& ня вартості (витратоємності) залучених ресурсів та вартості само& фінансування. Витратоємність фінансування за рахунок зовнішніх джерел виз& начається так: (1.2) Вф = В + Δ Д, де Вф — витратоємність фінансування за рахунок зовнішніх джерел; 11


В — ставка відсотка (норми доходу), яку підприємство може вип& лачувати кредиторам за станом на початок періоду; Δ Д — приріст норми доходу, що забезпечує кредиторам відшко& дування втрат від інфляційного знецінення вкладень, ризику вкла& день, можливих втрат від недостатньої ліквідності вкладень. При визначенні показника В у формулі (1.2) враховуються, з одного боку, реально існуючі на даний момент на ринку рівні відсот& кових ставок за банківськими кредитами, а з іншого — приймаються до уваги фінансові можливості підприємства по виплаті доходу на капітал, що залучається. Витратоємність самофінансування визначається за формулою: (1.3) Всф = Да + Дп, де Всф — витратоємність самофінансування; Да — норма доходу від альтернативного використання амортиза& ційних відрахувань; Дп — норма доходу від альтернативного використання чистого прибутку. Фінансування зовнішньоторговельної операції здійснюється і в межах кредитної політики підприємства. Кредитна політика підприємства — це сукупність заходів, спря& мованих на прийняття рішень щодо вибору позичальника та форму& вання умов надання позики при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Прийняття рішення про надання ресурсів у межах певної опе& рації має коригуватися відповідно до стану фінансів підприємства& суб’єкта ЗТД (рис. 1.2). Процес починається з визначення характеру кредитної політики, і в подальшому рішення приймаються відповідно до неї. На першо& му етапі формуються умови кредиту та приймаються рішення про його надання. На другому етапі здійснюється контроль за простро& ченою заборгованістю, яка відображається в балансі за статтями де& біторської заборгованості. Такий контроль дає можливість визна& чити ступінь відповідності прийнятих рішень кредитній політиці. Періодична оцінка кредитної політики дозволяє гнучко пристосову& вати її до поточної ділової ситуації.

12


Розробка кредитної політики

Умови кредиту 1 Рішення про надання кредиту Кому З яких джерел

Контроль за статтями балансу

Скільки

Відповідність статей балансу кредитній політиці

Аналіз вигод від зміни умов кредиту або кредитних рішень

Перегляд кредитної політики

Умови кредиту 2

Рис. 1.2. Блок&схема послідовності прийняття рішень про надання кредитних ресурсів підприємством

13


1.2. Особливості застосування в Україні інструментів фінансування зовнішньої торгівлі Особливості організації фінансування зовнішньоторговельної діяльності зумовлені наявністю їх валютних умов. Процес фінансу& вання зовнішньоторговельних операцій передбачає використання різноманітних грошових та фінансових інструментів: національної та іноземної валюти, цінних паперів. Особливості їх використання в практиці господарювання визначаються нормами міжнародного пра& ва та вітчизняного валютного законодавства, які накладають певні обмеження на використання національної та іноземної валюти. Одна з розповсюджених форм фінансування діяльності підприєм& ства в Україні — одержання кредиту безпосередньо від нерезидента (зв’язаної структури, партнера) в іноземній валюті. В Україні засто& совуються певні обмеження на рух валютних цінностей у процесі кредитування в іноземній валюті. Кредитування в іноземній валюті виявляє свою специфіку у виборі об’єктів кредитування, механізмах отримання та погашення кредиту. З метою створення резидентами України умов для оперативного одержання іноземних кредитів і здійснення проектів за їх рахунок Національний банк України положенням «Про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів», затвердженим постановою Правління НБУ 7 травня 1997 р. за № 144, установив порядок реєстрації одержання та надан& ня юридичним особам&резидентам реєстраційних свідоцтв на одер& жання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів. За нормами вітчизняного законодавства, кредити в іноземній валюті від іноземних кредиторів можуть одержувати в безготівковій формі юридичні особи та фізичні особи — резиденти України — з метою здійснення ними діяльності, передбаченої статутними документами. Резиденти України можуть купувати іноземну валюту на міжбан& ківському валютному ринку та направляти її на погашення заборго& ваності як за основним боргом, так і по заборгованості за відсотками, можливими штрафними санкціями та іншими платежами в іноземній валюті в розмірах, передбачених кредитними угодами. Суми виручки в іноземній валюті, які направляються резидента& ми на погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитами, отриманими на підставі реєстраційного свідоцтва Національного 14


банку України, не підлягають продажу на міжбанківському валют& ному ринку. Нормативними документами встановлено такі особливості доку& ментообігу при оформленні кредитів від нерезидента у валюті. До& кументи для обслуговуючого банку: 1. Копія кредитного договору (його переклад українською мовою), кожна сторінка якого повинна бути завірена першим підпи& сом і печаткою підприємства. 2. Повідомлення про договір. 3. Лист&звернення на ім’я Голови Правління банку з проханням узяти на обслуговування даний кредит. Документи для НБУ: 1. Нотаріально завірена копія кредитного договору (його пере& клад українською мовою). 2. Повідомлення про договір у трьох оригінальних примірниках. 3. Лист&звернення на ім’я начальника Операційного управління НБУ з проханням зареєструвати даний кредит. 4. Лист&згода обслуговуючого банку. Загальні вимоги до кредитного договору передбачають, що в дого& ворі обов’язково має бути зазначене цільове використання кредиту. Умови реєстрації та вимоги до кредитів від нерезидентів регла& ментуються постановами НБУ № 602 від 15.12.1999, № 203 від 17.05.2001. Протягом 2003 р. НБУ здійснював лібералізацію вимог до здійснення окремих операцій, пов’язаних із кредитуванням в іно& земній валюті. Зокрема, з метою поліпшення умов та прискорення отримання уповноваженими банками кредитів у іноземній валюті, було спрощено процедуру реєстрації укладених уповноваженим бан& ком з нерезидентами кредитних договорів на термін більше 1 року. Як наслідок, у 2003 р. уповноважені банки України залучили в 2,3 рази більше кредитних коштів порівняно з 2002 р. Була спрощена процедура купівлі іноземної валюти — скасовано вимоги засвідчення митними органами копій митних декларацій, які надаються уповноваженим банкам у пакетах підтвердних документів, скасовано вимоги в частині формування банками реєстрів на купів& лю валюти, які подаються на узгодження податковим органам, у разі купівлі іноземної валюти за імпортними операціями, якщо продук& ція вже ввезена на територію України. 15


Протягом 2003 р. НБУ вжиті заходи для розширення викорис& тання гривні в міжнародних розрахунках через розширення режиму проведення операцій банками&нерезидентами з коштами на власних кореспондентських рахунках у гривнях, відкритих в уповноважених банках України. Набуває поширення практика використання грошових цінних паперів у фінансування ЗТО, зокрема векселів. Вексель — це цінний папір, який засвідчує просте та безумовне зобов’язання векселедавця або його пропозицію третій особі здійсни& ти платіж визначеної суми у визначений термін у майбутньому. Провідні суб’єкти міжнародної торгівлі — потужні транснаціо& нальні корпорації активно використовують такі фінансові інструмен& ти, як цінні папери, зокрема векселі, при фінансуванні зовнішньо& економічної діяльності. Метою використання векселів є: — повне і своєчасне перерахування коштів в оплату векселів відповідно до вимог діючого законодавства; — планування і контроль над випуском і погашенням векселів відповідно до фінансових можливостей і перспективних по& треб компанії; — цілеспрямована активна підтримка високої ліквідності векселів на українському вексельному ринку. Використання векселів здійснюється на підставі розробленої ком& панією вексельної політики. Наприклад, основними напрямами век& сельної політики «ТНК» (восьмої компанії у світі в галузі нафтопе& реробки та постачання нафтопродуктів) є: — випуск і використання векселів «ТНК» для проведення розрахунків з постачальниками, підрядчиками, іншими контрагентами; — підтримка ліквідності векселів за допомогою проведення ак& тивних операцій по достроковому викупу (погашенню) век& селів з дисконтом, що відповідають ринковим умовам; — постійне удосконалювання взаємодії з векселедержателями на основі уніфікації і стандартизації процесів випуску і погашен& ня векселів, а також підвищення якості обліку й оформлення вексельних операцій. Фінансові та грошові характеристики такого інструменту, як век& сель, надають широкі можливості проведення операцій з векселями потужних транснаціональних компаній для підприємств (органі& зацій), банків, фінансових та інвестиційних компаній. 16


Вексельна форма розрахунків виконує кредитну функцію, за якою на підставі використання боргового документу можна здійснювати кредитування зовнішньоторговельної операції. Існують певні особливості при застосуванні векселів у фінансу& ванні ЗТО, значною мірою зумовлені особливостями валютного ре& гулювання в Україні. Законом України «Про обіг векселів в Україні» визначено певні умови застосування векселів у зовнішній торгівлі: 1. Оформлення заборгованості за зовнішньоекономічною опера& цією векселем можливе лише при наявності відповідного зас& тереження в контракті. 2. Спроможність використовувати векселі при міжнародних опе& раціях на території України обмежується для органів виконав& чої влади та місцевого самоврядування, суб’єктів господарю& вання, які фінансуються з бюджету. 3. Векселем оформлюється тільки заборгованість за фактично поставлені товари та послуги. 4. Потребує індивідуальної ліцензії НБУ здійснення операції пла& тежу за векселем резидентом України держателю векселя (не& резиденту або резиденту України), в разі якщо останній отри& мав його за індосаментом від нерезидента&держателя векселя (продавця). Іншими словами, якщо платіж за векселем не пов’язаний із оплатою певної продукції, а тільки є виконан& ням зобов’язання. В разі здійснення платежу за векселем ре& зидентом нерезиденту необхідно отримати індивідуальну ліцензію НБУ на операції по вивозу, переказу та пересилан& ню валюти за межі України. В разі здійснення платежу за век& селем резидентом резиденту необхідно отримати індивідуаль& ну ліцензію НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Певне розповсюдження набула практика використання векселів у міжнародній коопераційній діяльності вітчизняних підприємств. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 24 листопада 1997 р. за № 1303 затвердженно Порядок оформлення векселями сплати по& датків з продукції, що поставляється за виробничою кооперацією, та їх погашення (зі змінами, внесеними, згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 1336 (1336&98&п) від 25.08.1998). Цей Порядок визначає єдині правила видачі, обліку і погашення векселів, що видаються 17


суб’єктами господарської діяльності на суму податків, у тому числі мита та акцизного збору, з продукції, яка поставляється за виробни& чою кооперацією, відповідно до угод про виробничу кооперацію між Кабінетом Міністрів України і урядами держав–учасниць СНД, а також сплати зазначених податків за умови використання цієї про& дукції не за призначенням чи в разі невивезеня її за межі митної тери& торії України. Векселедавець видає на суму податків, що справля& ються під час ввезення в Україну товарів, простий вексель, який оформлюється на вексельному бланку відповідно до постанови Кабі& нету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 р. за № 528 (528&92&п) «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків», з обов’язковим виділенням окре& мими рядками найменування та суми за кожним податком. Вексель виписується в іноземній валюті, визнаній Національним банком кон& вертованою, з відстроченням платежу до повного використання вве& зеної продукції за призначенням або до вивезення продукції за межі митної території України, згідно з умовами договорів (контрактів), але на термін не більше як 180 календарних днів з дати складання векселя, якою є день оформлення ввізної вантажної митної декла& рації. Виходячи з технологічних особливостей виробництва, Кабінет Міністрів України може встановлювати інші терміни, на які видається вексель, під час виконання окремих видів операцій за виробничою кооперацією. Вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. Під час митного оформлення продукції, що ввозиться за вироб& ничою кооперацією згідно з договорами (контрактами) підприємств, на звороті векселя зазначається дата і номер вантажної митної дек& ларації, відповідно до якої ввезено продукцію, із засвідченням підпи& сом та особистою печаткою інспектора митниці, що оформив декла& рацію. У разі повного використання ввезеної за виробничою коопера& цією продукції або вивезення її за межі митної території України до настання граничного терміну сума податків не сплачується, а век& сель погашається. З метою погашення векселя векселедавець подає векселедержа& телю за своїм місцезнаходженням заяву у письмовій формі із зазна& ченням дати взяття на облік та облікового номера векселя. До заяви додаються: договір (контракт) з позначкою відповідно& го міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади про 18


участь векселедавця у виробничій кооперації; копія ввізної вантажної митної декларації на продукцію, що поставляється за виробничою кооперацією; акт про повне використання продукції, що ввозиться за виробничою кооперацією, за призначенням та інвентаризаційний опис чи акт про наявність залишків продукції, ввезеної за виробни& чою кооперацією у разі її неповного використання; копія вивізної вантажної митної декларації на продукцію, що вивозиться за межі митних кордонів України. Щоб погасити вексель, на його лицьовому боці ставлять напис «ПОГАШЕНО», засвідчений підписом керівника (заступника керів& ника) державної податкової адміністрації (інспекції) та печаткою цього органу. У заяві про часткове погашення векселя мають виділя& тися окремими рядками суми податків, які підлягають погашенню. У разі непогашення векселя (його частки) у терміни векселедавець зобов’язаний його оплатити протягом п’яти календарних днів. Після оплати векселя він подається векселедержателю для погашення. Вексель оплачується у валюті України, перерахованій за офіцій& ним курсом Національного банку на день оплати. Зазначені платежі підлягають зарахуванню до бюджету. Якщо протягом п’яти кален& дарних днів після настання терміну платежу за векселем векселеда& вець не звернувся до векселедержателя із заявою про його погашен& ня, останній подає до відповідного банку вексель та розпорядження про безспірне стягнення з векселедавця непогашених вексельних сум. Після списання коштів банк повертає вексель векселедержателю для погашення. Якщо оплата векселя векселедавцем або безумовне стяг& нення з нього непогашених вексельних сум здійснюється після на& стання терміну оплати векселя, векселедержатель нараховує на не& стягнуті суми пеню в розмірах, передбачених законодавством для відповідних платежів. Пеня нараховується з дня, що настає за днем закінчення терміну оплати векселя. Якщо встановлено, що продук& ція, ввезена за виробничою кооперацією, використана не за призна& ченням, то стягуються до бюджету належні податки і застосовують& ся фінансові санкції відповідно до законодавства.

19


1.3. Інституційна структура системи фінансування зовнішньої торгівлі в Україні Інституційну структуру системи фінансування зовнішньої торгівлі становлять різноманітні фінансові установи. Банківська си& стема є провідним сектором вітчизняної фінансової системи. Банки традиційно виконують різноманітні операції з мобілізації та перероз& поділу фінансових ресурсів. За станом на 1 січня 2004 р. у Держав& ному реєстрі банків зареєстровано 179 банків. На кінець 2003 р. в Україні діяло 19 банків, створених за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 банків — зі 100&відсотковим іноземним капіталом. Банківські ліцензії та дозволи на здійснення банківських операцій мали 157 банків, у тому числі 156 банків, уповноважених на здійснен& ня валютних операцій. Під ліцензуванням розуміється порядок надання права на здійснення окремих або всіх банківських операцій комерційному банку, що з моменту реєстрації Національним банком України одер& жав статус юридичної особи. Відповідно до Положення про порядок видачі банком ліцензії на здійснення банківських операцій, затвердженим Постановою Прав& ління НБУ від 06.05.1998 р. № 181 усі комерційні банки зобов’язані одержати ліцензію НБУ на ведення відповідних операцій. Філії ко& мерційних банків здійснюють банківські операції при наявності відпо& відно оформленого доручення головного банку і дозволу регіональ& ного управління Національного банку України за місцем перебування філії банку. Національний банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що підпадають під режим ліцензування, відповідно до перерахованих нижче операцій. Основ& ним документом, що регламентує порядок видачі ліцензій на прове& дення валютних операцій і здійснення контролю за їхнім неухиль& ним дотриманням, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю& того 1993 р. № 15&93. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно&фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. 20


Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: — вивезення, переказ і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком ввезення, переказу і пересилання за межі України фізичними особами–резидентами іноземної ва& люти на суму, обумовлену Національним банком України; — надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі; — використання іноземної валюти на території України як засіб платежу або як заставу; — розміщення валютних цінностей на рахунки і внески за межа& ми України; — здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом прид& бання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами&резиден& тами як подарунок або в спадщину. Залежно від якості, наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних опе& рацій, НБУ може дозволити проводити наступні операції (усіх або деякі з них). 1. Ведення валютних рахунків клієнтів, а саме — зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів і нерезидентів (вклю& чаючи транзитні) і списання сум перерахувань, передбачених чин& ним законодавством. 2. Неторгові операції. Це операції з перерахування валютних цінно& стей, не пов’язаних зі здійсненням розрахунків за експорт і імпорт товарів і послуг (у тому числі видача готівки для покриття витрат осіб, що виїжджають за кордон у відрядження), а також з рухом капіталу. 3. Установлення кореспондентських відносин з іноземними бан& ками, тобто банки самостійно відкривають рахунки для міжнарод& них розрахунків з іноземними банками. Досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних роз& рахунках. Робота через кореспондентські рахунки Центра міждержав& них розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповно& важених банків. 21


4. Операції з міжнародних торгових розрахунків. Це операції з міжнародних розрахунків, пов’язаних з експортом та імпортом то& варів і послуг відповідно до вимог діючого законодавства, інструкцій Національного банку України, уніфікованих правил і традицій Міжнародної торговельної палати. 5. Операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому ва& лютному ринку. Це купівля і продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах за власний рахунок або згідно з дорученням клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському та біржовому ринках. 6. Операції із залучення (пасивні операції) і розміщення (активні операції) валютних коштів на внутрішньому ринку. Ці операції здійснюються з резидентами України, з обмеженнями, установлени& ми нормативними актами Національного банку України. 7. Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (ак& тивні операції) валютних коштів на міжнародних ринках. Ці операції здійснюються з нерезидентами України, з обмеженнями, установле& ними нормативними актами Національного банку України. 8. Валютні операції на міжнародних грошових ринках. До них від& носяться депозитні і конверсійні операції (у тому числі і ф’ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), особами з комерційними банками і міжнародними фінансовими організаціями– нерезидентами України. 9. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку. Купівля і продаж (у тому числі на термін), прийняття на депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави під ви& даний кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються на території України з резидентами України. 10. Операції з монетарними металами на міжнародному ринку. Купівля і продаж (у тому числі на термін), прийняття на депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави під ви& даний кредит монетарних металів. Для отримання кредиту підприємство повинно надати в банк такі документи: 1. Установчі й реєстраційні документи. 2. Фінансові документи. 3. Комерційні документи. 22


4. Документи по забезпеченню повернення кредитних коштів і сплати відсотків (гарантія банку, страховий поліс, поручництво, зас& тава чи змішані форми забезпечення) (див. Додаток 1 та Додаток 2). В Україні у сфері фінансування зовнішньоекономічної діяльності функціонують універсальні та спеціалізовані банківські установи. До спеціалізованих банківських установ може бути віднесений ВАТ «Державний експортно&імпортний банк України» заснований у січні 1992 р., який входить до групи великих банків України. Мережа банку налічує 24 філії, 32 безбалансових відділення для експорт& них кредитів, які надаються німецьким акціонерним страховим то& вариством «Гермес», Французькою компанією по страхуванню зов& нішньої торгівлі (COFACE), Організацією Федерального уряду Швейцарії, яка покриває ризики при експорті швейцарських товарів (ERG), Іспанською державною страховою компанією (CESCE), іта& лійським страховим товариством САЧЕ (SACE), та агентством СІМЕСТ (SIMEST SpA), Чеською корпорацією по страхуванню експортних ризиків (EGAP), Міністерством міжнародної торгівлі і промисловості Японії (MITI), Корпорацією розвитку експорту Ка& нади (EDC) в якості фінансового агента уряду України за іноземни& ми кредитами, що залучалися під державні гарантії. На сьогодні банк є лідером у сфері міжнародного кредитування та розвитку міжна& родних фінансових відносин між Україною та іноземними країнами& кредиторами. На сьогоднішній день Укрексімбанк пропонує повний спектр банківських послуг, пов’язаних із залученням, наданням, управлін& ням та супроводженням іноземних кредитів (експортних, фінансо& вих, синдикованих) та супутні послуги залежно від потреб клієнтів. За фінансовим характером діяльності на банки схожі кредитні спілки. Кредитні спілки, як і банки, на ринку діють як фінансові посередники, створені для задоволення потреб споживачів у фінан& сових ресурсах. Принципова відмінність між цими структурами і мета діяльності кожної з них: отримання прибутку для банку і надання фінансових послуг для кредитної спілки. Кредитні спілки проводять свою діяльність відповідно до Закону України № 2908&III «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р. Відповід& но до Закону, «Кредитна спілка — це неприбуткова організація, зас& нована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задо& волення потреб ії членів у взаємному кредитуванні та наданні 23


фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки». Кредитні спілки здійснюють два види кредитування: споживче та підприємницьке, причому за минулі роки частка останніх посту& пово збільшувалась і зараз дорівнює близько 40% усього кредитного портфеля кредитних спілок. Кредитні спілки займаються кредиту& ванням переважно сільськогосподарських виробників, оскільки їх доступ до кредитних ресурсів досить обмежений, а також сфери по& слуг та торгівлі. Підприємницькі кредити надаються переважно або на поповнення оборотних фондів, або на придбання, будівництво чи ремонт основних засобів. Кредити не надаються на внесення платежів у бюджет, позабюджетні фонди та лізингових платежів; на форму& вання та збільшення статутного фонду; позичальникам, майно та рахунки яких знаходяться у податковій заставі; позичальникам, оцін& ка фінансового стану яких свідчить про високий ступінь ризику; позичальникам, які мають прострочену заборгованість по кредиту та відсотках, за винятком випадків поновлення кредитів; не допускаєть& ся також видача кредитів на будівництво об’єктів при відсутності оформленого належним чином документа, що підтверджує право власності на землю або право користування нею. Крім того, кредитні спілки займаються кредитуванням лише своїх членів та здійснюють лише мікрокредитування. За нормами закону обсяг кредиту, наданого одному позичальнику, обмежується законо& давством і не може перевищувати 20% капіталу спілки, тому межа кредитів, спрямованих на підприємницьку діяльність, зараз встано& вилась на рівні 5–20 тис. грн. Необхідною умовою для отримання кредиту в кредитній спілці (якщо позичальник звертається за ним вперше) є наявність бізнес& плану. Як правило, якщо розмір кредиту невеликий (до 2 тис. грн), допускається його відсутність, а отримання необхідної інформації відбувається шляхом заповнення анкети, розробленої в кредитній спілці, а також проведенням співбесіди. Практика кредитних спілок дозволяє виділити низку факторів, які впливають на прийняття рішення про надання кредиту: осо& бистість позичальника, його кредитоспроможність, наявність нако& пичених матеріальних благ та згода позичальника у разі необхідності використати його в певній частині на погашення заборгованості, за& безпечення. 24


До основних умов надання кредиту кредитними спілками тради& ційно належать: сума кредиту, мета отримання кредиту, строк надан& ня кредиту, плата за користування кредитом, періодичність сплати відсотків, забезпечення. Сума кредиту визначається кредитоспроможністю позичальника та фінансовими можливостями кредитної спілки. Мета отримання кредиту необхідна для встановлення умов, що відповідатимуть цільо& вому призначенню. Якщо кошти будуть використані не за цільовим призначенням, можливе дострокове розірвання угоди з боку кредит& ної спілки із зобов’язанням повернути всю суму боргу та відсотки за ним. Строк надання кредиту залежить від можливостей позичальни& ка сплачувати кредит, а також мети його отримання — максималь& ний термін надання кредиту, як правило, не перевищує 12 місяців. Плата за користування кредитом встановлюється в розмірі відсотко& вої ставки та бази нарахування (сума, на яку нараховуються відсот& ки). Для підприємницьких кредитів річна відсоткова ставки коли& вається в межах 18–60%. Періодичність сплати відсотків має збігатися з обігом коштів позичальника. Найбільш прийнятна форма забезпе& чення приймається з урахуванням суми кредиту та ліквідності зас& тави. Як правило, оціночна вартість застави, за вирахуванням втрат на її реалізацію, повинна в два рази перевищувати суму наданого кредиту та відсотків за ним. Перевагою кредитування в кредитній спілці є також швидкість оформлення кредиту. Після прийняття позитивного рішення про надання кредиту, час, потрібний на його отримання, залежить від того, як швидко буде оформлене забезпечення кредиту (оцінювання май& на, що передається в заставу; його приватизація, якщо майно знахо& диться у власності держави; оформлення страхового полісу в разі пред’явлення його в якості забезпечення), та від часу пред’явлення та оформлення інших необхідних документів. Отримання кредиту можливе за такими двома способами: 1. Відкриття кредитної лінії на певний період. Це означає, що протягом цього періоду позичальник може отримувати кредит у межах, що не перевищує суму, зазначену в договорі. Можливі два варіанти отримання кредитної лінії: наступна частина кредиту отримується після сплати відсотків та основної суми боргу за по& переднім. Така схема може застосовуватися з метою фінансування поточних потреб, коли існує постійний тимчасовий розрив між 25


витратами та надходженнями коштів. Друга схема передбачає на& дання наступного кредиту за умови сплати відсотків за користу& вання ним. Кредитна лінія може відкриватися строком до одного року. В на& ступному році за умови належного виконання умов договору мож& ливе його поновлення. 2. Одноразове отримання фіксованої суми кредиту, зазначеної в кредитному договорі, на визначений строк. За термінами надання кредиту, вони поділяються на короткострокові (до 3 міс.), середньо& строкові (до 12 міс.), довгострокові (понад 12 міс.). Існує кілька варіантів сплати відсотків за кредит: 1) залежно від бази нарахування відсотків можливе нарахування на залишок основної суми кредиту, на початково видану суму кре& диту або на залишок заборгованості за кредитом; 2) залежно від періоду нарахування відсотки можуть нарахову& ватися за фактичний термін користування кредитом, за весь період, встановлений договором; 3) за порядком нарахування відсотків можлива в кінці строку дії кредитного договору, із щомісячним нарахуванням і сплатою відсотків у кінці строку дії кредитного договору, із щомісячним на& рахуванням відсотків і щомісячною їх сплатою. У разі порушення термінів сплати відсотків або основної суми кредиту до позичальника може застосовуватися подвійна відсоткова ставка, якщо це зазначено в умовах договору. В договорі також може обумовлюватись можливість подовження терміну виконання зобов’я& зань позичальника (пролонгація договору), якщо в останнього ви& никнуть тимчасові фінансові ускладнення. Світова практика, яка свідчить про активну роль лізингових ком& паній у наданні фінансових ресурсів підприємствам&суб’єктам ЗЕД, поступово знаходить застосування і в Україні. Лізинг можна розглядати як один з методів фінансування, здат& ний значно пожвавити процес оновлення виробництва та входжен& ня України в структуру світового ринку товарів з високою часткою доданої вартості. Лізинг може сприяти просуванню вітчизняних ма& шин і устаткування на внутрішній та зовнішній ринок. Велику роль у розвитку цієї форми підприємницької діяльності може відіграти створення іноземними банками і фірмами спільних лізингових ком& паній. Це дасть можливість не тільки використовувати в народному 26


господарстві передову техніку, а й засвоїти значний досвід інозем& них компаній у сфері лізингових операцій. Наприклад, якщо підприємство закуповує необхідне обладнання за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування, ПДВ, операції купівлі&продажу. Зовсім інший механізм фінансування формується при укладенні контракту про надання лізингових послуг. Орендні платежі, сплачу& вані орендарем, входять до собівартості продукції, а після повної сплати вартості орендованого обладнання підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачені як орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, форму& ються з прибутку підприємства до його оподаткування. Процес становлення лізингового бізнесу в Україні можна умовно поділити на два періоди. Перший припадає на 1989–1995 рр., коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому — з 1995 р. й по сьогодні — у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу, так і без нього. До прийняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково регулювалася Цивільним кодексом, Законом «Про оренду , Постановою Кабінету Міністрів України № 3031 від 18.09.1997 р. «Про створення державного лізингового фонду». Але навіть за відсут& ності закону «Про лізинг» в Україні функціонував ряд лізингових компаній, об’єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу «Укрлізинг». Переломним моментом, який започаткував новий етап становлен& ня та розвитку лізингових відносин, стало друге півріччя 1997 р. та січень 1998 р., коли було прийнято основні законодавчі акти, що регулюють цей вид діяльності. На сучасному етапі розвиток інституційної структури міжнарод& ного лізингового бізнесу в Україні характеризують такі тенденції: 1. Створення лізингових компаній переважно українськими бан& ками, які є їх засновниками. Прикладом можуть бути «Фінансово& лізинговий дім» АК АПБ «Україна», дочірня лізингова компанія «Інкомбанку» «Україна», лізингова компанія «Укрексімлізинг» при «Укрексімбанку», «Аваль&лізинг» при АППБ «Аваль», Харківська ре& гіональна лізингова компанія «Реалбанк». Українські банки надають перевагу опосередкованій участі в лізинговому бізнесі — створюють лізингові компанії. Тобто йдеться про непряму участь банківського 27


капіталу в лізинговому бізнесі. Але навіть обравши такий шлях, банк наштовхується на досить відчутну перепону — сума, яку він має право інвестувати, не повинна перевищувати 25% від його власного капі& талу. Відтак невеликі та низьколіквідні комерційні банки не в змозі брати участь у лізинговій діяльності. 2. Створення лізингових компаній при вітчизняних підприєм& ствах–виробниках устаткування та державних компаніях. Найбіль& шого розвитку в Україні зазнав лізинг у галузі сільськогосподарсь& кого машинобудування. Так, ланкою, яка поєднує заводи&виробники сільськогосподарського устаткування та його споживачі, став АТ «Агротехсевіс» та його регіональні структури, які здійснюють лізин& гові операції. Лізингові компанії «Харківагромашінвест», «Одесагро& машінвест» є підрозділами ВАТ «Украгромашінвест», яке має 20 регіональних підрозділів, створених протягом 1997–1998 рр. при ве& ликих заводах&виробниках. 3. Активізація лізингового бізнесу закордонних компаній&вироб& ників, які мають представництво в Україні. Ця тенденція передусім набула розвитку в торгівлі транспортними засобами. Такі компанії, як «Scania&Україна», «Volvo Truk Co.», «IVECO», «MAN», реалізу& ють машини в основному через використання фінансового лізингу. 4. Функціонування спеціалізованих лізингових компаній, які створюються з участю іноземного капіталу або повністю за раху& нок вітчизняного капіталу. Серед найвідоміших — «Hansa Leasing and Factoring» (Естонія), «Перша лізингова компанія», «Укрін& комліз», «Укрдержлізинг», які переважно здійснюють лізингові опе& рації з імпортним обладнанням та устаткуванням і мають вузько спец& іалізовану нішу на ринку. 5. Сворення лізингових компаній у ВЕЗ України «Яворів», «Сла& вутич», «Сиваш». Уповноважена лізингова компанія «Євро&Сиваш» створила нову інвестиційну технологію на основі лізингу, кредиту з використанням спеціального інвестиційного режиму зони «Сиваш». Розвиток лізингу в Україні стримується через багато причин за& гального характеру. Насамперед даються взнаки відсутність держав& ної програми розвитку лізингу, низька кваліфікація спеціалістів, які обслуговують ринок цих послуг. Лізингові компанії фінансово слабкі, оскільки цілковито залежать від засновників, їм нерідко бракує коштів для придбання саме того обладнання, яке зацікавить вироб& ників як потенційних лізингоотримувачів. Механізм реєстрації та 28


вилучення об’єктів лізингу недосконалий, встановлено надто низькі норми амортизації майна, не сформовано вторинний ринок облад& нання, що гальмує розвиток оперативного лізингу, не налагоджено облік статистичних форм лізингових операцій. До цього слід додати, що не спрямовані на підтримку цієї справи податкове, митне та ва& лютне законодавство. Так, Закон «Про податок на додану вартість» містить очевидні суперечності. У статті 1 зазначено, що лізинг — це продаж послуг, отже, є об’єктом обкладання податком на додану вартість. А згідно з статтею 3 передача майна у користування та виплата лізингового платежу не входять до переліку операцій, які обкладаються ПДВ. Така невизначеність обходиться недешево. Зважаючи на те, що об’єк& тами міжнародного лізингу є виробниче обладнання, автотранспорт тощо, доводиться сплачувати значні суми. Розвиток лізингу в Ук& раїні характеризується наявністю диспропорцій і щодо форм, і щодо учасників. Так, договори оперативного лізингу майже не укладають& ся через низькі прибутки та високі ризики підприємництва. Потре& бує вирішення проблема учасників лізингу — суб’єктом лізингової угоди в Україні не може бути фізична особа. У країнах Європи та в США такі договори, укладені компаніями з фізичними особами, особ& ливо поширені на ринках нерухомості та легкових автомобілів.

29


1.4. Система державного фінансування зовнішньої торгівлі та перспективи її розвитку Процес глобалізації як новий етап інтернаціоналізації господарсь& кого життя має низку особливостей. МВФ визначає їх як «зростаю& чий обсяг та різноманіття трансграничних трансакцій товарів, послуг та міжнародних потоків капіталу». Інтеграції країни в цей процес є об’єктивною необхідністю її поступального розвитку та долучення до переваг міжнародного поділу праці. На передній план виходить переорієнтація системи державного (адміністративного та неадміні& стративного) регулювання зовнішньої торгівлі на вирішення завдань формування нової моделі зовнішньоекономічного сектора, захисту національних інтересів, посилення конкурентоспроможності українсь& кого експорту. Стратегічні цілі соціально&економічної політики держави в сучас& них умовах інтеграції України у світове господарство повинні перед& бачати створення конкурентоспроможного на світових ринках зовніш& ньоекономічного сектора національної економіки. Державна політика, в тому числі і бюджетна, повинна мати одним із своїх пріоритетів сприяння розвитку такого сектора та використовувати різноманітні форми й методи зниження ризиків діяльності у зовнішньоекономіч& ному секторі та створення системи підтримки зовнішньоекономічної активності. Необхідність переходу до нової моделі зовнішньоторговельної активності зумовлена насамперед тим, що в структурі українського експорту значна частка товарів з низьким рівнем переробки (на про& дукцію чорної металургії, хімічну, мінеральну сировину та сільгосп& сировину припадає близько 70% експорту), що виснажує ресурсну базу країни та робить експорт уразливим до змін у зовнішній кон’юн& ктурі. У структурі імпорту понад 40% припадає на енергоносії, що відбиває значну залежність української економіки, в тому числі й експортних галузей — хімічної та металургійної, від зовнішніх дже& рел постачання енергоносіїв. У таких умовах стратегічна мета Украї& ни полягає не стільки у нарощуванні обсягів експорту, скільки у підвищенні якості та конкурентноздатності продукції українських виробників переважно високотехнологічних галузей та зростання в імпорті частки інвестиційних товарів, що дозволить країні знайти свою нішу на зарубіжних ринках та закріпитися на ній. 30


Реалізація цієї стратегії передбачає формування дієвої системі сприяння експорту, складовою якої є відповідні фінансові механіз& ми. Суттєвою характеристикою цих механізмів повинно бути враху& вання потреб учасників зовнішньоекономічного сектора країни у фінансових ресурсах на кожному з етапів їх зовнішньоторговельної діяльності. Зовнішня торгівля може стати найважливішим джерелом надход& ження в країну іноземної валюти, а відповідно — й передових техно& логій, тому стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі є найважли& вішим завданням усіх країн. Одним з шляхів розвитку зовнішньої торгівлі України повинні стати спеціальні державні програми, які передбачатимуть безліч організаційних, економічних, правових та інших напрямів. Джерелами фінансування забезпечення реалізації запропонованих заходів удосконалення механізмів регулювання зовнішньої торгівлі та реалізації на практиці її результатів, можуть стати: — створення міждержавних цільових фондів, фінансування яких буде спрямоване на реалізацію проектів, що визнані спеціаль& ними органами як пріоритетні в розвитку національних еко& номік; — залучення в сферу зовнішньої торгівлі комерційних банків, які на підставі наданих гарантій чи то з боку держави, чи то самих підприємств і на основі бізнес&планів забезпечать ці зв’язки пільговими кредитами для реалізації довгострокових проектів; — залучення інвестицій. Особлива увага в програмах стимулювання зовнішньої торгівлі повинна приділитися фінансовим аспектам, що включають: першо& черговий напрям інвестицій у перспективні галузі, пільгову подат& кову політику стосовно зовнішньої торгівлі, доступ до пільгових коротко& і довгострокових кредитів, страхування зовнішньоекономіч& них ризиків, надання субсидій і т.д. Варто розрізняти: а) стимулювання зовнішньої торгівлі і його фінансові аспекти; б) фінансування зовнішньої торгівлі за допомогою субсидій, кре& дитування, демпінгу (зниження експортних цін нижче від нор& мального рівня) тощо. Поняття стимулювання зовнішньої торгівлі ширше від понят& тя його фінансування, тому що включає інші фінансові аспекти 31


зростання, наприклад, податкові пільги учасникам зовнішньої торгівлі та ін. Стимулювання зовнішньої торгівлі повинно містити в собі й нефінансові методи. Стимулювання й фінансування зовнішньої торгівлі можуть здійснюватися за рахунок урядових джерел (в основному бюджету), усіляких установ (банків, фондів), самих учасників зовнішньої торгівлі і банків, які їх обслуговують. Особливе місце приділяється державі, що стимулює зовнішню торгівлю через субсидування, по& даткові пільги, пільгове кредитування й страхування експортних кредитів. Хоча правилами ГАТТ/СОТ і заборонене субсидування націо& нального виробника (експортера) як складової зовнішньої торгівлі, в ряді країн експортерові після здійснення ним експортної операції видаються державні субсидії на суму різниці між отриманим дохо& дом і витратами. Це пряма участь держави в стимулюванні зовніш& ньої торгівлі. Субсидії повинні надаватися виробникам&експортерам (учасни& кам зовнішньої торгівлі — експортна субсидія), а також може розг& лядатися можливість надання субсидій учасникам зовнішньої торгівлі з інших країн, взаємодія з якими в подальшому може привести до отримання значних вигод для вітчизняної економіки. Експортні суб& сидії заборонені правилами ВТО, тому їх можна маскувати під екс& портні кредити. Що стосується кредитування, то держава при кредитуванні зов& нішньої торгівлі може виступати як кредитор, гарант або позичаль& ник. Державні кредити можуть надаватися своїм національним учас& никам зовнішньої торгівлі (субсидовані кредити національним експортерам) та іноземним учасникам зовнішньої торгівлі. Останнє — за умови закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала кредит (зв’язані кредити). У цьому випадку кредити даються урядом однієї країни урядові іншої, для того щоб створити для своїх підприємств сприятливі умови для реалізації товарів на ринку даної країни. Ос& кільки державний кредит надається урядом країни експортера, то можливість участі суб’єктів господарювання в поставках по даній кредитній лінії реалізується тільки з дозволу урядових структур. Дозвіл на ведення переговорів про висновок угоди по державній кредитній лінії повинен видаватися в письмовій формі на певний період часу, протягом якого має бути підписаний договір з імпор& 32


тером кооперованої продукції. Кооперант (експортер) зобов’язаний представити підписаний договір на затвердження урядовій струк& турі. Схожу процедуру повинен проходити кооперант (імпортер), для того щоб увійти до числа учасників кредитної лінії. Слід зазначити, що досить важливим моментом при відкритті кредитних ліній є питання конкретизації товарів і послуг, що включають у ці лінії, тобто за допомогою цього держава буде стимулювати пріоритетні галузі економіки. Фактично держава буде стимулювати національний екс& порт через кредитування імпортерів. Перевага спеціалізованого державного банку в тому, що в держа& ви буде можливість використати кредитно&банківські механізми для регулювання процесів розвитку зовнішньої торгівлі та визначення їх основних напрямів. Основним завданням банків повинно стати на& дання пільгових кредитів. У ньому можуть розміщуватися також кошти фонду підтримки зовнішньої торгівлі, що являє собою раху& нок у банку, на якому будуть акумулюватися кошти, призначені для підтримки зовнішньої торгівлі, тобто їх учасників. Джерелами коштів фонду підтримки зовнішньої торгівлі можуть бути (табл. 1.2): — асигнування з державного бюджету; — кошти міністерств, відомств та підприємств, тимчасово пере& дані фонду; — добровільні відрахування суб’єктами господарювання частини прибутку, що залишається після сплати податків, або їх вста& новлена державою частка; — плата за інформаційне обслуговування зовнішньої торгівлі спеціальними органами; — приваблювані кошти міжнародних фінансових організацій, юридичних та фізичних осіб. Кошти можуть бути спрямовані: для надання позик під інвес& тиційні проекти; кредитування кооперованої продукції, тобто креди& тування заходів щодо поповнення оборотних коштів суб’єктів госпо& дарювання, які направляють на придбання сировини, матеріалів, що комплектують для виготовлення кооперованої продукції; кредитуван& ня науково&технічних розробок по створенню нової продукції; прид& бання патентів та іншої документації для організації продукції; фінан& сування створення ринку інформаційно&маркетингових досліджень 33


Таблиця 1.2 Форми непрямої участі держави у стимулюванні зовнішньої торгівлі Форми Фінансування з бюджету та спеціальних фондів Мініс& терства фінансів Створення спеціалізованих банків та спеціальних не& державних агентств

Національний банк країни

Особливості руху фінансових ресурсів Надаються окремим фірмам і банкам пільгові кредити під низькі ставки – державні по експортних (у рамках зовнішньої торгівлі) кредитах; – гарантії курсових різниць; – відшкодування різниці у відсоткових ставках (ринкових і пільгових) по екс& портних кредитах Переоблік експортних векселів, що буде стимулювати участь комерційних бан& ків у кредитуванні експортерів і зни& женні ставок кредитування, й т.д.

та участі у виставках&ярмарках і рекламній діяльності за кордоном; страхування операцій по освоєнню зовнішнього ринку; кредитуван& ня суб’єктів господарювання при створенні підприємств за кордоном; компенсації витрат при наданні кредитів для підтримки й стимулю& вання кооперованих поставок за пільговими ставками. Кошти фонду повинні виділятися суб’єктам господарювання на таких умовах: поворотній основі зі сплатою відсотків; на підставі одержання дивідендів на інвестовані кошти; на безоплатній основі. Рішення про виділення засобів з фонду буде прийматися спеці& альним органом, який забезпечить контроль за витратами засобів фонду при наявності висновку відповідних міністерств або інших органів державної влади. Відсотки по кредитах повинні встановлюватися спеціальним ор& ганом, залежно від специфіки підприємства кооперанта. Умови кре& диту для кожного позичальника повинні визначатися індивідуально. Найважливішими вимогами до потенційних кредитоодержувачів і проектів повинні бути: — наявність бездоганної репутації підприємства та його керівних органів; — стійке фінансове становище (кредитоспроможність); 34


— наявність проробленого бізнес&плану, затвердженого спеціаль& ним органом; — забезпечення власними засобами частини проекту, визначеної спеціальним органом; — відповідність стратегічним інтересам держав–учасниць зовніш& ньої торгівлі. Логічним завершенням системи підтримки зовнішньої торгівлі є створення в спеціалізованій державній або міждержавній страховій компанії по страхуванню ризиків у зовнішній торгівлі та їх реаліза& ція. Затвердження порядку страхування позичальниками майна, на& даного під заставу на забезпечення виданого банком або фондом кредиту під гарантію уряду. Відповідно до цього положення, державні підприємства, що одержують кредити (позики) під гарантію уряду, повинні додатково застрахувати майно, надане в заставу забезпечен& ня одержуваних сум. Умови й види страхування визначаються позичальником і спеці& альним органом, що здійснює контроль за реалізацією проекту, за узгодженням з банком&кредитором або керівником фонду. Предмети застави страхуються після узгодження із спеціальним органом питання про надання гарантій урядом і до моменту підпи& сання кредитного договору. Страхування проводиться протягом стро& ку користування кредитом до повного погашення основної суми боргу й відсотків по ньому. Копії страхового поліса надаються банку&кре& дитору й спеціальному органу. Таким чином, забезпечується подвійна гарантія повернення кре& диту: через страхування й через формування фонду підтримки зов& нішньої торгівлі. Державне фінансування експорту передбачає і використання коштів держбюджету на страхування політичних та комерційних ризиків учасників зовнішньоторговельних установ та банків, які на& дають їм фінансування. Основні види страхування торгівлі, які ви& роблені світовою практикою і значною мірою вирішують проблему зниження ризиків, можна класифікувати за такими видами: — загальне страхування торгівлі (загальне експортне страхуван& ня, страхування експортних надходжень, страхування посеред& ницької торгівлі); — страхування валютних ризиків; — страхування експортних векселів; 35


— страхування авансових платежів за імпорт. За способом оформлення страхового поліса розрізняють два види загального страхування торгівлі: страхування торгівлі специфічне й універсальне. При специфічному страхуванні компанія укладає ок& ремий договір страхування зі страховиком з кожного конкретного експортного контракту. Система універсального страхування призначена для фірм, що часто укладають угоди з закордонними партнерами — страховий поліс видається на всі експортні контракти, що укладаються експортером протягом обговореного в договорі страхування періоду. Рівень відшкодування комерційних ризиків у разі універсального страху& вання (тільки у випадку неможливості здійснення експорту) на 20% вищий, ніж по специфічному. Універсальне страхування передбачає можливість укладання угод як з асоціацією експортерів по групах товарів, так і для індивідуаль& них експортерів. Асоціація експортерів підписує угоду, відповідно до якої асоціація виступає власником страхового поліса, і всі її члени стають застрахованими. Страховка охоплює всі контракти, які укла& даються експортерами по визначеній групі товарів, протягом обгово& реного в договорі терміну. Договір страхування, який підписується з індивідуальним експор& тером, покриває всі його експортні контракти, що укладаються в обговорений період часу. Необхідність збільшення в структурі вітчизняного експорту тех& нічно складної продукції потребує розвитку такої форми страхуван& ня, як страхування валютного ризику. Страхування валютних ризиків покриває збитки, що виникають у експортерів, які передбачають розстрочку платежу, від зміни курсів іноземних валют та має на меті забезпечити більш стабільні умови для експортних операцій. При введенні такого виду страхування необхідно встановити межі відхи& лення валютного курсу. Використання векселів у зовнішньоторговельних платежах дає можливість активізувати торгівлю та покращити її умови, тому зас& тосування спеціальних видів страхування, пов’язаних з їх викорис& танням — необхідний захід. Страхування експортних векселів має на меті покриття збитків, понесених японськими банками, векселі на експортні товари не акцептуються після відвантаження товару. Стра& ховий договір цього типу повинен автоматично набирати сили, коли 36


банк, що підписав на початку фінансового року страховий договір з урядом, одержує від експортера вексель за експортний товар. Страхування авансових платежів за імпорт — вид страхування, який має на меті відшкодування збитків по імпортних операціях. Як у випадку політичних, так і комерційних ризиків, страхова сума не може перевищувати 90% суми авансового платежу. У цілому заходи щодо стимулювання зовнішньої торгівлі в озна& ченому вигляді більш&менш системні. Необхідна лише розробка кон& кретних механізмів надання кредитів, умов кредитування, механізму страхування зовнішньої торгівлі та проектів, що здійснюються в їх рамках. Крім того, доцільно поширити заходи щодо стимулювання зовнішньої торгівлі на весь ланцюжок створення, виробництва й просування кооперованої продукції. Світова практика засвідчує зниження ролі прямої участі держа& ви в стимулюванні ЗЕД, але в стимулюванні зовнішньої торгівлі України тільки за допомогою прямого впливу держави можна досяг& ти найбільшого ефекту від використання зовнішньої торгівлі як для підприємств, так і для країни в цілому. Важливу роль повинно посісти страхування кредитів, спрямова& них на розвиток зовнішньої торгівлі, та їх стимулювання. Найбіль& шим може стати страхування експортних комерційних кредитів, тобто кредитів, що надаються однією фірмою іншій в основному у вигляді кредитування іноземного покупця товару. В рамках цих державних заходів постачальник може одержувати можливість застрахувати ризик неплатежу імпортера за допомогою державного страхування, наприклад, до 90% суми вимог, тобто частина ризику залишиться незастрахованою з метою підвищення відповідальності експортера (кооперанта) й банку в процесі оформлення й видачі кредиту. Стра& хові організації будуть діяти від імені й за рахунок уряду в рамках ліміту державних гарантій по експортних кредитах, затверджуваного при прийнятті держбюджету. Але повинна підвищуватись роль ко& мерційних страхових організацій. Страхування експортних кредитів повинно здійснюватись при тісній взаємодії банків кооперантів зі страховими організаціями. Страхові компанії можуть видавати страхові поліси й банкам, що спе& ціалізуються на обслуговуванні учасників зовнішньої торгівлі. У цьо& му випадку банк видаватиме кредит іноземному покупцеві (коопе& ранту), однак фактично гроші будуть перераховуватись на рахунок 37


національного виробника. Іноземний покупець (кооперант) буде гаси& ти кредит банку&агентові через банк своєї країни. Ризик банку&агента значно знижується завдяки страхуванню кредиту, тому що страхова компанія має у своєму розпорядженні більший набір інструментів для забезпечення повернення кредиту (крім гарантій закордонного банку, що обслуговує виданий кредит, як забезпечення страховою компанією можуть використовуватися цінні папери, акції підприєм& ства й т.д.), та й банки будуть звільнятися від невластивої їм функції страхування. Важливу роль у стимулюванні зовнішньої торгівлі покликана відіграти й податкова система. Це стосується податків і зборів, що стягують митними органами (ПДВ, акцизи, збори при ввезенні), так і до питань внутрішнього оподатковування, контрольованого в ос& новному податковими органами. Механізм підтримки учасників зовнішньої торгівлі повинен бути вибірковим і спрямованим на підтримку конкретних підприємств учасників зовнішньої торгівлі, діяльність яких буде визнана пріори& тетною для розвитку країни і також може супроводжуватись виді& ленням бюджетних коштів, відстрочкою платежів у бюджет, надан& ням податкових пільг. Це може бути зниження податку на прибуток, звільнення приросту кооперованої продукції порівняно з аналогіч& ним періодом минулого року від платежів у цільові бюджетні фон& ди. Особливо повинен стимулюватися експорт продукції, виготовле& ний у рамках кооперації в країни далекого зарубіжжя. Однак надання податкових пільг по стимулюванню зовнішньої торгівлі виявляється явно недостатнім, про що свідчать реальні об& сяги кооперованої продукції. Тому урядом повинен бути прийнятий цілий ряд заходів по стимулюванню зовнішньої торгівлі як одного із пріоритетів національної економіки. Одним із шляхів стимулювання зовнішньої торгівлі є спеціальні національні чи міжнародні програми розвитку зовнішньої торгівлі, які впроваджуються на визначений термін (див. додаток 5). Удосконалення фінансового механізму державної підтримки зов& нішньої торгівлі повинні передбачати конкретні механізми регулю& вання та стимулювання зовнішньої торгівлі за допомогою цілого комплексу взаємопов’язаних заходів, таких як фінансова підтримка учасників зовнішньої торгівлі; пряме фінансування кооперованих поставок продукції та реалізації проектів за рахунок бюджету, спец& 38


іальних фондів та кредитно&фінансових установ; надання податко& вих пільг; митно&тарифне стимулювання; пряме пільгове кредитуван& ня кооперантів; страхування експортних кредитів з метою захисту кооперантів від комерційних і політичних ризиків; визначення пріо& ритетних інвестиційних проектів; фінансова підтримка кооперантів на поворотній і платній основі і т.д. Розпорядженням КМУ № 498&р від 26.10.2001 р. було схвалено «Програму стимулювання експорту продукції», яка не втратила чинності й досі. Програма містить спеціальний розділ, присвячений кредитуванню та страхуванню експорту, зміст якого досить неконк& ретизований і щодо форм кредитування та страхування експорту, і щодо джерел фінансових ресурсів на їх здійснення [13]. За проведе& ними розрахунками, для виконання проектів Програми потреба в коштах на 2002–2006 рр. становить 7119,39 млн грн (утому числі капітальні вкладення — 6447,69 млн грн; на проведення науково&дос& лідних і дослідно&конструкторських робіт — 671,7 млн грн) (див. додаток 5). Формування фінансових важелів державної підтримки зовніш& ньоекономічної діяльності, та експорту зокрема передбачає не& обхідність розробити спеціальну концепцію переорієнтування фінан& сових потоків на потреби зовнішньоекономічного сектора країни, яка містила б науково обґрунтовані рекомендації щодо форм та методів фінансування. Фінансове сприяння у вигляді прямого переказу коштів, фінан& сування гарантій або надання податкових пільг являє собою найбільш ефективний засіб підтримки зовнішньоторговельної діяльності під& приємств. В країні повинна бути створена чітка система форм дер& жавного фінансування із чітким та прозорим визначенням умов та процедур його отримання. Дуже важливо для досягнення ефекту державного фінансування експорту дотримуватися певних принципів. Умови надання держав& ного фінансування повинні ґрунтуватися на таких принципах: — бути чітко визначені; — визначати сферу застосування коштів; — враховувати в ціні фінансування ризики, на які наражається держава як постачальник ресурсів. Зокрема, при врахуванні сфери застосування коштів, наданих державою експортерам, передбачається градація термінів надання 39


експортних кредитів у відповідності з рівнем розвитку країн, у яких здійснюється експортна діяльність. Тут можуть застосовуватися, на& приклад, встановлені Світовим банком порогові значення щодо се& реднього ВВП на душу населення на рік. Спосіб погашення кредитів повинен враховувати характер фінан& сування. Так, проектне фінансування, яке на початкових етапах ос& воєння коштів не може забезпечити прибутків, потребує більш три& валих термінів погашення кредиту. Разом з тим необхідно запобігти й затримуванню платежів через встановлення необхідних лімітів одночасної виплати за кредитом, встановленої до загальної суми кредиту. Зниження ризиків для проектного фінансування повинно передбачати механізм їх розподілу через спільну участь держави з приватним бізнесом у фінансування проектів за кордоном. Зважаю& чи на це, доцільно встановити обмеження участі державних установ у проектному фінансуванні певною часткою, яка залежить від ри& зиків країн, де здійснюється освоєння коштів. При визначенні вартості державного фінансування необхідно враховувати ризики, які несе держава, надаючи його підприємствам, та уникати викривлення умов конкуренції на внутрішньому ринку. Тому ставки відсотка повинні орієнтуватися на ставки за кредитами на внутрішньому ринку та містити премію за кредитний ризик та країновий ризик. Методика визначення країнового ризику повинна ґрунтуватися на «кількісній моделі країнового ризику», яка передбачає: — визначення індикаторів ризику; — оцінку груп індикаторів ризику відповідно до країн; — розподіл країн за групами ризику. Основними формами державного фінансування експорту необхід& но визначити: 1) експортні кредити; 2) рефінансування; 3) фінансування імпорту (кредити покупцю); 4) підтримку відсоткових ставок; 5) фінансову допомогу у вигляді пільгових кредитів та субсидій; 6) надання гарантій надавачам фінансування; 7) експортне страхування. В Україні використовується така форма фінансового сприяння експорту, як залучення іноземних кредитів під державні гарантії з 40


метою забезпечення обіговими коштами підприємств та організацій, які зорієнтовані на експорт. Необхідною складовою забезпечення доступу до іноземних кредитів є державні гарантії кредиторам. Не& обхідність фінансової підтримки у формі державних гарантій забез& печення іноземних кредитів зумовлена обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів та неспроможністю вітчизняної банківської си& стеми забезпечити довгострокове кредитування придбання основних засобів вітчизняними підприємствами. Наявність державної гарантії дає можливість отримати кредити на значно сприятливіших валют& но&фінансових умовах, ніж за звичайного комерційного кредитуван& ня, особливо враховуючи умови, на яких надають сьогодні кредити своїм клієнтам українські комерційні банки. Проте вітчизняна практика використання цієї форми фінансово& го сприяння виявила низку суттєвих недоліків її організації. Обсяг іноземних експортних кредитів, залучених під гарантії уряду Украї& ни в 1992–1998 рр. становив близько 2,5 млрд дол, за цей період іно& земним кредиторам було сплачено 1,4 млрд дол, причому 93% цих коштів надійшли з державного бюджету. Станом на березень 2001 р. заборгованість юридичних осіб — резидентів України перед держав& ним бюджетом, яка виникла внаслідок невиконаних ними зобов’я& зань щодо погашення і обслуговування іноземних кредитів, залуче& них державою або під державні гарантії, становила 1,07 млрд дол. У 2000 р. уряд не прийняв жодного рішення про надання гарантій. Законом України «Про державний бюджет на 2001 рік» було введе& но заборону щодо надання державних гарантій при отриманні вітчиз& няними суб’єктами господарювання кредитів від міжнародних фінан& сових організацій. Положенням «Про порядок залучення і використання іноземних кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для забез& печення зобов’язань юридичних осіб&резидентів щодо їх погашення», затвердженою постановою КМУ № 414 від 5.05.1997 р., впровадже& но процедуру отримання кредитів під гарантії уряду, яка передбачає досить громіздкий механізм експертизи проектів, під які виділяють& ся гарантовані урядом кредитні ресурси. Зокрема, передбачалася участь чотирьох міністерств, двох агентств, кількох зовнішніх екс& пертів та Кабінету Міністрів. Кожен проект, який претендує на дер& жавну гарантію, мав пройти кілька етапів експертизи: попередній роз& гляд питання про надання державних гарантій та остаточний розгляд 41


заявок щодо отримання гарантій, прийняття попереднього та оста& точного рішення про надання державних гарантій. Для поліпшення ситуації було прийнято заходи для вдосконален& ня механізму використання державних гарантій. Прийнято постано& ву Кабінетом Міністрів України від 27.11.1998 р. «Про заходи щодо додаткового забезпечення гарантій та кредитів КМУ, які надаються для забезпечення зобов’язань юридичних осіб&резидентів та вдоско& налення системи відшкодування ними витрат Державного бюджету». Вони передбачали надання комерційним банкам — агентам уряду можливості надавати зустрічні гарантії за тим чи іншим кредитом, гарантованим державою. Згідно з цією схемою, договір застави пози& чальник укладає не з урядом, а з комерційним банком, який і пови& нен нести відповідальність за виконання зобов’язань за кредитами, гарантованими державою. У разі настання гарантійного випадку Державна податкова адміністрація уповноважена покривати збитки бюджету за рахунок активів банку&агента, який надав зустрічну га& рантію. Наявність у банків найбільш ліквідного забезпечення — коштів дасть змогу без зволікань відшкодовувати витрати державно& го бюджету на виконання гарантійних зобов’язань. Разом з тим, виконуючи роль гаранта, комерційний банк бере на себе кредитний ризик. Щоб його мінімізувати, він проводить деталь& ну економіко&правову експертизу проекту, під який видаються га& рантії. При цьому починають діяти ринкові відносини, і перевагу отримують найефективніші проекти. За браком бізнес&планів в Ук& раїні, які можуть вдовольнити банки, одержати зустрічні гарантії може дуже незначне коло підприємств. Удосконаленню механізму надання державних гарантій та пол& іпшення ситуації з обслуговуванням заборгованості за кредитами, гарантованими урядом України, сприяло б передусім спрощення процедури прийняття рішення про надання гарантій — усі питання, пов’язані з наданням державних гарантій, доцільно було б передати до компетенції Міністерства фінансів. Експертизу окупності проектів, під які надаються державні гарантії, та оцінку кредитоспроможності позичальників доцільно було б передати до компетенції недержав& ного сектора (аудиторських фірм, банківських установ). При цьому визначити перелік найавторитетніших вітчизняних та зарубіжних аудиторських фірм, висновки яких враховувалися б при прийнятті рішення щодо надання урядових гарантій. Ефективному використан& 42


ню державних коштів на гарантування кредитів сприяла б і передача питань надання державних гарантій спеціалізованій комерційні банківській установі з державним капіталом, яка б координувала б обсяги державних гарантій, визначала умови їх надання та несла фінансову відповідальність у разі настання гарантійних випадків. На перспективу розробка механізмів державного фінансування зовнішньої торгівлі повинна бути узгодженою із процесом вступу України до СОТ, зважаючи на існування заборони цієї організації щодо державного фінансування у формі певних видів субсидій. Таке обме& ження введено Угодою із субсидій та компенсаційних виплат 1994 р. Угодою визначається субсидія як фінансовий внесок держави або державного органу на території країни — члена СОТ у вигляді пря& мого переказу внеску (гранту, субсидії) або потенційного переказу грошових коштів чи зобов’язань (наприклад, гарантування позик); фіскальних пільг, наприклад, податкових кредитів; внесків держави у фонди фінансування. Угодою також визначається поняття специфічних позик, які пе& редбачають наявність обмежень доступу до них окремих видів пози& чальників. У разі визначення державою об’єктивних критеріїв дос& тупу до коштів для будь&якого підприємства позика втрачає ознаки специфічної та не підпадає під обмеження Угоди. Разом з тим принципами СОТ передбачена можливість надання адаптаційного періоду для країн недостатньо розвинутих, незастосу& вання Угоди до таких країн протягом 7 років після їх вступу до СОТ. Тож використання методів прямого субсидування експорту для Ук& раїни, зважаючи на її рішення щодо вступу до СОТ, має певні обме& ження в часі. Економічні інтереси й потенціал України за кордоном нині пред& ставляють передусім торгово&економічні місії в складі посольств України за кордоном Створення представництв дозволяє закріпитися на ринку країни або навіть регіону за рахунок: можливості безпосередньо працювати з потенційними покупцями продукції; здійснення постійного моні& торингу ринку країни перебування й оперативного інформування головного підприємства про необхідні дії щодо коригування цінової політики, технічних параметрів, якості продукції тощо; оперативно& го моніторингу законодавчо&нормативної бази країни перебування, які можуть вплинути на обсяги продажів товару. 43


Торгово&економічні місії України працюють у 33 країнах, загаль& на чисельність працівників місій — майже 100 кваліфікованих фахівців. Але для радикальних наступальних дій у просуванні україн& ських товарів на зовнішніх ринках вкрай мало як кількості країн, де є українські торгово&економічні місії, так і кількості їхніх працівників. Так, в Італії склад української торгово&економічної місії (разом з керівником) — два фахівці; до складу торгового відділу посольства США в Італії входять 105 працівників, у таких самих відділах у по& сольстві Франції — 73, у посольстві ФРН — 71, у посольстві Росії — 26 працівників. У 33 країнах перебування українських торгово&економічних місій зареєстровано лише 214 представництв українських компаній, тоді як в Україні відкрито понад 2700 представництв іноземних фірм — більше як удесятеро.

Контрольні питання 1. За якими критеріями можна класифікувати джерела та види фінан& сування ЗТО? 2. Визначте характер методологічних підходів до організації фінансуван& ня зовнішньої торгівлі. 3. У яких організаційних формах може здійснюватися кредитна політи& ка та позикова політика підприємства? 4. Охарактеризуйте основні етапи реалізації кредитної політики підприє& мства в процесі фінансування ЗТО. 5. Визначте особливості валютного регулювання кредитів в іноземній валюті. 6. Визначте особливості використання векселів у ЗТО. 7. Дайте характеристику основних видів фінансових установ, які нада& ють фінансові ресурси при фінансування ЗТО. 8. Яку роль відіграють лізингові компанії у зовнішній торгівлі? 9. Дайте характеристику складовим системи державного фінансування ЗТО. Література: [1, 2, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 19, 21, 28, 30, 31, 34, 36, 39, 41, 42, 43, 46, 53, 55, 58, 59, 61].

44

Розділ IІ. Механізми фінансування зовнішньоторговельних операцій

РОЗДІЛ II. Механізми фінансування зовнішньоторговельних операцій 2.1. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі. 2.2. Внутрішньофірмове фінансування зовнішньоторговельної діяль& ності. 2.3. Умови та форми фінансування зовнішньої торгівлі банками. 2.4. Факторинг та форфейтинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі. 2.5. Лізинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі. Ключові слова: комерційний кредит; кредит з опціоном негайного платежу; вексельний кредит; кредит за відкритим рахунком; умови надання комерційного кредиту; аванс покупця; основні та додаткові, штафельні та одноразові, договірні та приховані витрати за креди$ том; штафельний метод; лінійний метод; прямий міжнародний фірмо$ вий кредит; компенсаційний внутрішньофірмовий кредит; паралель$ ний внутрішньофірмовий кредит; банківське фінансування; овердрафт; кредитна лінія; акцептний кредит; терміновий кредит; операції репо; вексельний кредит банку; торгове фінансування; перед експорт; пост експорт; відсоткова ставка; банківські комісії; лізинг; лізингові платежі.

2.1. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі Комерційний кредит (фірмовий) у практиці фінансування зовн& ішньоторговельних операцій передбачає надання експортером позич& ки імпортеру в товарній формі на умовах відтермінування платежу. Застосування комерційного кредиту потребує наявності у продав& ця достатнього резервного капіталу в разі несвоєчасної оплати по& купцем товару. Можна визначити такі складові реалізації операції з комерційно& го кредиту, які визначають його організацію : — умови надання комерційного кредиту; — методи платежу (форми розрахунків, плата частинами чи од& номоментно і т.д.); 45


— можливість відхилення обсягу поставки в кожній партії від за& мовленої кількості. У практиці міжнародного бізнесу вже з 70&х роках у великих ТНК почали формуватися спеціальні відділи, яки повинні були займати& ся організацією комерційного кредиту та керівники яких входили до ради керуючих. В їх функції входило організація впливу на плат& ників; вивчення платоспроможності клієнтів; розробка нових схем кредитування. Практикою зовнішньоторговельних відносин сформовано такі основні способи надання комерційного кредиту: — вексельний кредит; — кредит за відкритим рахунком; — кредит з опціоном негайного платежу; — сезонний кредит; — консигнація. Найчастіше фiрмовi кредити реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком. Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши договір про продаж товару, виставляє переказний вексель на імпортера, який з одержанням комерційних документів, акцептує його, дає згоду на оплату в термін, який на ньому вказано. Кредит з опціоном негайного платежу передбачає надання імпор& теру права вибору умов платежу — негайний платіж з отриманням цінових знижок або платіж у кредит без цінових знижок. Кредит за відкритим рахунком проводять через банки імпортера та експортера. Експортер та імпортер укладають боргову угоду, згідно з якою перший записує на рахунок останнього як його борг загальну вартість відвантажених товарів з заліком відсотків, які нараховують& ся, а імпортер, у свою чергу, зобов’язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки. При фірмовому кредиті імпортер часто сплачує аванс покупця експортеру в розмірі найчастіше 10–20% вартості поставки в кре& дит, що виступає як свого роду зобов’язання прийняти товари, які поставляються в кредит. Зв’язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хоча фірмовий i відображає відносини між по& стачальником та покупцем, він, як правило, передбачає участь бан& ківських коштів передусім у вигляді рефінансування комерційного кредиту. 46


При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш тривалий термін, що вiдволiкає значні кошти експортера та примушує його звернутися до банківського кредиту або рефінансу& вати свій кредит у банку. До початку 60&х років ХХ ст. фiрмовi кредити були провідною формою зовнішньоторговельного кредиту й за своїм вартісним об& сягом більше ніж у два рази переважали банківський експортний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгiвлi, необхiднiсть імпорту взаємопов’язаної продукції одночасно в декількох поста& чальників, збільшення термiнiв кредиту продемонстрували, що фірмовий кредит має низку недолiкiв. Серед них, з погляду імпор& тера, найбільш суттєві такі: обмежені терміни кредиту, порівняно невеликі об’єми кредитування, прив’язаність імпортера до про& дукції фірми постачальника. Тому із зростанням масштабів та диверсифiкацiєю міжнародної торговлi частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторговельного кредиту почала зменшу& ватися, поступаючись місцем банківському зовнішньоторговель& ному кредитуванню. Банківський зовнішньоторговельний кредит має, з позиції імпор& тера, певні переваги перед фірмовим кредитом, а саме: більше мож& ливостей для маневрування при виборі постачальника певної про& дукції; довші терміни кредиту; бiльшi об’єми поставок по кредиту; порівняно нижча вартість кредиту. Зараз майже 40% світової торгівлі ґрунтується на умовах комер& ційного кредиту, а торгівля певними товарами здійснюється виключ& но на умовах відтермінування платежу. Умови надання комерційного кредиту значною мірою зумовлені використанням його в маркетингових цілях, з метою просунення товару на зарубіжний ринок. Суттєвим показником при наданні кредиту виступає сума (лiмiт) кредиту — частина позичкового капіталу, яку надано в товарній або грошовій формі. Сума та вартість фірмового кредиту фіксується в укладеному комерційному контракті. Кредит надається у сумі 60–85% вартості контракту, решта сплачується імпортером у вигляді авансо& вих або готівкових платежів. Відсоток у комерційному кредитуванні встановлюється залежно від низки факторів: — спiввiдношення суми кредиту та вартості поставки; 47


— економічного ефекту, що його отримує покупець від придба& ного товару; — кон’юнктури на ринку кредиту; — характеру та умов фінансування зовнішньоторговельної угоди експортером. Вартість комерційного кредиту може складатися із ставки за кре& дит та «прихованого відсотка», який за своїм економічних змістом є часткою відсотка, закладеною в ціну товару. Максимально допустимі терміни комерційного кредитування визначаються національним законодавством та міжнародними уго& дами, зокрема Бернською угодою. Проте конкуренція серед експор& терів спонукає їх до пошуку шляхів продовження термiнiв кредиту, що досягається за рахунок: 1) маніпулювання моментом початку кредитування (з моменту постачання, з моменту виплати авансу імпортером, з моменту постав& ки усієї партії, з дат підписання контракту); 2) внесення постачальником гарантійного депозиту при отриманні лiцензiї або відкриття акредитиву за імпортера; 3) подовження терміну пільгового періоду першого платежу після постачання та ін. Характерною умовою комерційного кредитування є те, що воно обов’язково супроводжується додатковим страхуванням ризику не& платежу у вигляді банківської гарантії. Для прийняття рішення щодо надання контрагенту комерційно& го кредиту необхідно оцінити такі характеристики його умов: — вартість кредиту; — особливості організації виплат за кредитом. Для прийняття рішення щодо комерційного кредиту та порівнян& ня переваг умов кредиту необхідно вирахувати його вартість для по& зичальника. Ціна комерційного кредиту відображає усі витрати імпор& тера, пов’язані з отриманням відтермінування платежу, і складається з витрат, які можна класифікувати за певними видами (табл. 2.1). До основних витрат належать доходи кредитора, до додаткових — витрати позичальника, які становлять, як правило, доходи третіх осіб (банків, поручителів, страхових компаній та ін). До штафельних відносять елементи вартості, які пропорційні сумі та терміну кредиту та виражаються у відсотках річних. Одноразові витрати не пропорційні терміну кредиту і можуть бути непропорційні 48


Таблиця 2.1 Види витрат за комерційним кредитом Класифікаційні ознаки Види витрат За підпо& Основні Відсотки за кредитом рядкова& Додаткові • комісії за гарантії, які надані бан& ністю ком, поручителем; • комісії за інкасо; • витрати за акредитивом По відно& Штафельні • відсотки за кредитом; шенню до • вартість страхування ризиків суми кре& Одноразові Витрати за оформлення кредиту диту За наявніс& Договірні Відсотки за кредитом тю в угоді Приховані Гербовий збір при використанні век& селів вартості кредиту. Величину їх можна визначити фіксацією певної суми або через відсотки до суми кредиту. Через одноразові витрат, які стягуються пропорційно сумі кре& диту або вартості забезпечення, незалежно від терміну використання кредиту, вартість кредиту зростає при коротких термінах. Тому при прийнятті рішення щодо користування кредиту необхідно розраху& вати рентабельність кредиту на підставі розрахунку очікуваного се& реднього капіталу. Для позичальника дуже важливо, щоб усі витрати, пов’язані з кредитом, були враховані при прийнятті рішення про доцільність використання кредиту з мірою фінансування певної ЗТО. Фактично до вартості комерційного кредиту повинна бути відне& сена вся різниця між вартістю товару при його придбанні на умовах негайної оплати та вартістю товару при оплаті на умовах кредиту (включаючи витрати за користування кредитом, накладні витрати з доставки товару та розрахунки за нього). Методика розрахунку вартості комерційного кредиту передбачає визначення відсоткового співвідношення усіх витрат, пов’язаних з от& риманням кредиту та величини коштів, які використовуються пози& чальником. Метод зіставлення цих показників для різних умов кре& диту передбачає таку послідовність дій: 49


1) вираховується відсоткове число — заборгованість за кредитом множиться на кількість днів користування кредитом (валюто& днів). У разі, якщо заборгованість змінюється протягом вико& ристання кредиту (кредит погашається частинами), суми відсоткових чисел за одним кредитом додаються; 2) вираховується умовно середній капітал, що вказує, якою сумою кредиту користувався позичальник протягом одного року, — сума відсоткових чисел ділиться на 360 (днів у році); 3) вираховується річний відсоток — усі витрати за кредитом мно& жаться на 100 та діляться на умовно середній капітал. Прийняття рішення про залучення комерційного кредиту ґрун& тується не тільки на оцінці вартості кредиту, а й на оцінці особливо& стей організації кредиту. Особливості організації процесу кредиту& вання можуть створити певні переваги для позичальника та зробити умови комерційного кредитування більш привабливими для нього порівняно з іншими джерелами фінансування ЗТО. З цієї точки зору важливими складовими процесу організації кредитування, які необ& хідно проаналізувати, є розмір періодичних виплат кредитору за кредитом, що включають частину боргу, який погашається, та нара& ховані відсотки. У світовій практиці використовують два способи калькуляції відсотків за умови поступового погашення боргу — лінійний та шта& фельний. За лінійним методом величину відсотків розраховують для кож& ної частини кредиту окремо з дати його надання. За штафельним методом відсотки нараховуються на залишок боргу за період з дати його використання до дати погашення. За способом нарахування відсотків: прогресивний, регресивний та пропорційний способи розрахунку (табл. 2.2). Таблиця 2.2 Розрахунок відсотків різними способами Спосіб нарахування відсотків Прогресивний Регресивний Пропорційний (змішаний)

50

Формула

r n ) − 1] 100 R = C′⋅ r ∑ Rn R= n

R = C ⋅ [(1 +


де R — розмір нарахованих відсотків; Rn — розмір нарахованих відсотків у кожному періоді; С — частка суми основного боргу до сплати; C ′ — неоплачена частина боргу; r — відсоток за кредит; n — кількість періодів. Прийняття рішень щодо використання комерційного кредиту при імпортних операціях передбачає: 1) визначення всіх витрат за кредитом на базі відсотків річних; 2) порівняння витрат за комерційним кредитом з витратами на умовах негайного платежу. Рішення підприємства щодо залучення чи надання фінансових ресурсів для фінансування зовнішньоторговельних операцій ґрун& тується на принципах кредитного менеджменту, які передбачають аналіз фінансового стану підприємства. Загальні принципи управління оборотними фондами підприєм& ства відповідно до сучасних підходів реалізуються у практиці поточ& ного управління фінансами підприємства, яка передбачає заходи із кеш&бюджетування, кеш&менеджменту, кредитного менеджменту, фінансового планування. Складання касових бюджетів надають можливість прогнозувати потреби в додатковому фінансуванні. Кеш&бюджетування передба& чає складання квартальних планів руху коштів з розподілом по міся& цях та тижнях. Доцільним є аналіз вкладання коштів у певного по& стачальника на підставі даних по обороту товарних запасів на складі або надходження коштів в оплату товару, або на підставі відванта& ження товару. Складання касових бюджетів дає можливість виріши& ти проблему вузьких місць при недостатньому надходженні коштів для здійснення витрат. Кеш&менеджмент передбачає визначення резервного залишку коштів на рахунках і в касі залежно від прогнозу надходження коштів у періоді, який планується, термінів погашення боргів та можливос& тей нових позик. При плануванні залишків коштів та прийнятті рішення щодо використання кредиту в зовнішньоторговельних операціях доцільно використовувати модель Міллєра&Орра, в межах якої розраховують такі коефіцієнти: 51


— оптимальний обсяг коштів; — оптимальний верхній ліміт коштів; — середній залишок коштів. За допомогою цих показників моделюють рух коштів компанії. Коригування моделі при порівнянні планових та фактичних показ& ників робить процес планування необхідного резерву коштів конт& рольованим та простим. Якщо фірма в перспективі стикається із труднощами недостатності коштів, вона може вибрати ефективніші шляхи для їх вирішення: — прискорення притоку коштів; — відстрочка виплат за зобов’язаннями. Кожний із шляхів вирішення проблеми передбачає використан& ня чисельних методів, ефективних залежно від ситуації, але всі вони мають обмежений часовий горизонт. У довгостроковій перспективі необхідно організувати роботу передусім кредитної служби підприєм& ства. Кредитний менеджмент повинен розглядати потенційні можли& вості надання кредиту всім контрагентам. У зв’язку з цим підприєм& ству необхідно визначити середній період інкасації дебіторської за& боргованості, зіставивши загальну суму кредиту та обсягу реалізації продукції. Загальний принцип полягає в тому, що оптимально ця величина не повинна перевищувати середню відстрочку в оплаті рахунків по$ стачальників. Здійснення кредитного менеджменту передбачає ранжування позичальників за ступенем надійності та за обсягом замовлень. За таким підходом можна визначити межі кредиту для кожної з груп та врахувати потреби підтримання обсягів обороту. Така діяльність передбачає постійний перегляд визначений параметрів на основі здійснення моніторингу ринку. В умовах цінової конкуренції тор& говельних компаній позиції підприємства можуть послабитися в разі невигідності умов кредиту для покупця внаслідок зниження обороту. Головне завдання політики підприємства у сфері фінансуван& ня зовнішньоекономічних операцій — вибір найефективнішої фор& ми надання комерційного кредиту в певних ринкових умовах. Продаж товарів у кредит є засобом конкурентної боротьби при розширенні кола клієнтів. Разом з тим значною є проблема вибо& 52


ру твердої або гнучкої кредитної політики. Занадто тверді умови можуть відштовхнути покупця, а занадто вільні — обмежити приток коштів через несплату заборгованості покупцями та витрат через її стягнення. Головне завдання полягає в правильному управлінні залишком дебіторської заборгованості відповідно до очікуваної реалізації товар& ної продукції. Кредитна політика передбачає формування направлень прийнят& тя рішень з вибору надійного позичальника, обсягу та терміну кре& диту. Розроблені напрями в подальшому реалізуються молодшим уп& равлінським апаратом при прийнятті рішень. З метою прискорення процесу кредитування при реалізації кредитної політики підприєм& ства доцільно застосувати принцип розподілу повноважень. Молод& шому управлінському апарату повинно бути надано право приймати рішення про надання кредиту в межах сум певного розміру. Тоді до старшого менеджера або керівництва необхідно буде звертатися в разі, якщо клієнт потребує кредиту в більших розмірах. Процес повинен починатися з визначення кредитної політики, і всі наступні рішення повинні бути зорієнтовані на вирішення її зав& дань. Зміст контролю за дебіторською заборгованістю полягає у виз& наченні міри відповідності прийнятих рішень щодо надання кре& диту клієнтам. Разом з тим необхідно періодично оцінювати кре& дитні рішення та коригувати їх відповідно до поточної ділової ситуації. Кредитна політика визначає цілі кредитного управління. Вона повинна чітко визначити наміри підприємства бути активним в на& данні комерційного кредиту, що надає можливість змінити кредитну політику при зміні ринкової кон’юнктури або бути консервативною в умовах надання кредиту кожному клієнту. Складовою кредитних умов виступає термін кредиту як час до настання виплати боргу. В контракті воно визначається як «нетто 30» або «нетто 90» (термін платежу настане через 30 або 90 днів). Покупцю можна запропонувати знижку (відсоток), яку він може відрахувати від ціни рахунку в разі здійснення платежу у встановле& ний термін. У такому разі кредитні умови визначаються в контракті, наприк& лад як «2/10, нетто 30», де число 2 означає 2% знижки від суми 53


рахунку, якщо платіж здійснено протягом 10 днів від дня виписки рахунку. У протилежному випадку платіж повинен бути здійснений протягом 30 днів. Пропонуючи знижку, постачальник&експортер го& товий відмовитися від 2% ціни товару для прискорення надходжен& ня платежу. Такі умови можуть привабити передусім контрагентів з коротким грошовим циклом, які розраховують отримати прибуток за рахунок знижки від ціни товару. Прийняття рішення про надання комерційного кредиту потребує двох послідовних кроків: — перший крок передбачає на основі здійснення кредитного ана& лізу фінансового стану клієнта визначити можливості надан& ня йому кредиту; — другий крок передбачає встановити граничний розмір, ліміту кредитних коштів. При здійсненні кредитного аналізу необхідно визначити мож& ливість клієнта оплатити придбаний товар або послуги. Практикою вироблено такі основні характеристики, які оцінюються протягом здійснення кредитного аналізу: — характер клієнта; — платоспроможність; — забезпечення; — капітал; — поточний стан ділової активності. Вивчення характеру клієнта здійснюється протягом ведення пе& реговорів та на основі попереднього досвіду взаємодії з ним. Визна& чення його платоспроможності передбачає ознайомлення з його фінансовою звітністю, яка ним надана або опублікована, іншими джерелами інформації (банки, спеціалізовані агентства та ін.). Граничний розмір, ліміт кредитних коштів — максимальний об& сяг кредиту, який може бути наданий клієнту одноразово. Загальний принцип прийняття рішень у сфері фінансування зов& нішньоторговельної операції на основі кредитної політики підприє& мства передбачає, що для нових клієнтів цей розмір встановлюється на відносно низькому рівні, а потім піднімається на основі позитив& ного досвіду платежів та потреб клієнта. Таким чином, ліміт кредит& них коштів не повинен бути стабільним, а повинен переглядатися, виходячи з результатів кредитного аналізу, обсягів закупівлі, влас& ного капіталу клієнта та ситуації на ринку. 54


Важливою складовою є оцінка наслідків зміни кредитної політи& ки на основі аналізу коливань обсягів продаж, частки клієнтів, які беруть знижки, часу надходжень коштів. Оцінка наслідків лібералі& зації кредитної політики для збільшення продаж може бути здійсне& на на основі моделі дисконтованої вартості (NPV) для аналізу вигод від кредитних умов, яка використовує фактори дисконтованої вар& тості (РVIF). Величина їх залежить від зміни кредитного періоду та зміни річних кредитних ставок. NPV в даному випадку розраховується як різниця між дискон& тованими грошовими потоками надходжень від клієнтів, які кори& стуються знижками, та тих, які використовують комерційний кре& дит, та безпосередніх витрат підприємства, приведених до моменту продажу. Розрахунок NPV із врахуванням існуючих умов надання кредиту підприємством можна формалізувати так:

NPV = [S ⋅ P ⋅ (1 − d ) ⋅ PVIF (k, DP ) + S ⋅ (1 − P ) ⋅ PVIF (k,CP ) − −S ⋅ exp⋅ PVIF (k,CP )] − S ⋅V ;

PVIF (k, DP ) =

1 ; 1 + k ⋅ DP / 360

PVIF (k,CP ) =

1 . 1 + k ⋅ CP / 360

(2.1)

де S — обсяг продажу; d — знижка; P — частка клієнтів, які користуються знижкою; CP — термін кредиту; DP — пільговий період; PVIF — фактор вартості, яка дисконтується; exp — рівень кредитних витрат; k — вартість капіталу; V — виробництво. Схематично надходження коштів може бути проілюстровано та& ким чином (рис. 2.1):

55


Виробничі витрати (S ⋅ V)

Гроші, безпосередньо заплачені в якості кредитних витрат (S ⋅ ехр) час

↓ ↓ ⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯33333333333⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯⎯ cp 33333333333333333333333333⎯⎯⎯⎯⎯→ dp ↓ Грошові надходження від грошові надходження від клієнтів, які користуються клієнтів без скидки [S ⋅ Р ⋅ (1 – d)] скидкою [S ⋅ (1 –P)] Рис. 2.1. Рух коштів

Зміна умов надання комерційного кредиту передбачає розраху& нок NPV із врахуванням величини зростання обсягу продажу після введення більш ліберальних умов кредиту. Для кредитної політики з новими умовами розрахунок NPV* можна формалізувати так:

NPV * = [S ⋅ (1 + g ) ⋅ P ⋅ (1 − d ) ⋅ PVIF (k, P ) + S ⋅ (1 + g ) ⋅ (1 − P ) ⋅ PVIF (k,CP ) − S ⋅ (1 + g ) ⋅ exp⋅ PVIF (k,CP )] − −S ⋅ (1 + g ) ⋅V ; PVIF (k, DP ) =

1 ; 1 + k ⋅ DP / 360

PVIF (k,CP ) =

1 , 1 + k ⋅ CP / 360

(2.2)

де g — зростання обсягу продажу Якщо показник NРV на попередніх умовах кредитної політики більший за показник NРV* за умов більш ліберальної кредитної полі& тики, то це означає, що зміна кредитної політики не приведе до до& статнього зростання обсягів продаж, які відшкодують втрати від галь& мування надходжень, додаткових кредитних витрат та додаткових виробничих витрат. 56


Аналіз умов надання комерційного кредиту та їх змін спрямова& ний на оцінку системи розрахунків, яка його супроводжує, та пере& дусім кредитних і комерційних ризиків. Тому необхідною умовою є здійснення кредитної політики, контроль дебіторської заборгованості на підставі розробки системи визначення залишку дебіторської за& боргованості кредитним умовам підприємства. Використовується три основні методи контролю залишку дебі& торської заборгованості кредитним умовам підприємства: 1) графік старіння; 2) дні несплачених продаж; 3) матриця залишків. Перший метод — графік старіння — визначає пропорцію неопла& чених платежів за часовою ознакою. Іншими словами — як довго дебіторська заборгованість була несплаченою. Вся дебіторська забор& гованість клієнтів поділяється за відповідними часовими періодами: від 0 до 30 днів, від 30 до 60, від 60 до 90 і т.д. залежно від умов надання кредиту. При цьому методі частка у відсотках розраховується діленням суми дебіторської заборгованості кожної часової групи в певному місяці на загальну суму дебіторської заборгованості цього ж місяця. Чим більша частка дебіторської заборгованості першої групи (най& коротший термін), тим швидший обіг усієї суми дебіторської забор& гованості. Другий метод — дні несплачених продаж (ДНП) — передбачає ділення суми дебіторської заборгованості в кінці періоду, який ана& лізується (місяць, рік), на рівень щоденних продаж. Останні розра& ховуються діленням усієї суми річних продаж на кількість днів в році (360). Оперативне прийняття рішень вимагає від менеджера розра& хунку місячних або щоквартальних ДНП на основі середньої суми продаж. Цей показник свідчить про те, скільки часу необхідно для отри& мання середньої виручки за рахунками. Збільшення цього періоду порівняно з попередніми показниками свідчить про негативну тен& денцію. Метод матриці залишків дебіторської заборгованості має певні переваги перед двома попередніми методами тому, що за ним можна з’ясувати співвідношення залишків несплаченої дебіторської забор& гованості та суми продаж у кредит, яка й спричинила ці залишки. 57


Матриця будується на підставі даних графіка старіння, але, на відміну від нього, не підпорядкована впливу змін у обсягах продаж, тому що неоплачені залишки відносяться тільки до кредитного продажу, який спичинив цей залишок. Важливим елементом усієї системи заходів щодо комерційного кредитування є процедура одержання грошей за рахунками, що підля& гають оплаті. Фахівці в цій галузі радять не пізніше, ніж за 10 днів до терміну платежу, надіслати клієнтові лист. Таке послання може бути надруковано і на наступному рахунку. У листі нагадується чис& ло і частка залишків, що підлягають оплаті. Якщо залишок не оплачений у термін, то корисно зв’язатися або особисто зустрітися з клієнтом, щоб точно з’ясувати причину право& порушення. Якомога швидше треба зрозуміти, чи не спричинена зат& римка платежу проблемами, пов’язаними з постачанням товару (якість, асортимент і т.д.), спірними питаннями за наданими платіж& ними документами або фінансовими проблемами клієнта. Потрібно постійно мати на увазі, що процес збору коштів може дорого обійтися продавцеві як через прямі витрати з ним пов’яза& них, так і через зіпсовані відносини з клієнтами. Проте щоб запобі& гти необґрунтованому затягуванню грошового циклу і звести до нуля рівень незібраних коштів з наступним списанням з рахунків безнад& ійних боргів, менеджерові необхідні твердість і холоднокровність. Цікава ситуація виникає, коли клієнт, що користується знижкою, не здійснює платіж у пільговий період. У такому випадку не буде помилкою не враховувати знижку в рахунку і чекати платежу на всю суму рахунка. Найбільше ж гнучким шляхом рішення проблеми нео& держаних знижок буде дозвіл клієнтові зберегти знижку навіть у випадку несвоєчасного платежу в пільговому періоді, якщо клієнт погодиться на дострокову оплату наступного рахунка. Кваліфіковані менеджери завжди шукають шляхи задоволення потреб у кредиті своїх клієнтів, досягаючи власні цілі і виконуючи обов’язок по підтримці припливу коштів.

58


2.2. Внутрішньофірмове фінансування зовнішньоторговельної діяльності Процеси інтернаціоналізації господарської діяльності активізують форми фінансування торговельних операцій, які пов’язані із внутр& ішньофірмовими каналами, — це внутрішньофірмове фінансування. Внутрішньофірмове фінансування — це операції з надання по3 зик підрозділами міжнародної компанії одне одному, надання позик материнською компанією своїм дочірнім підрозділам та навпаки. Таке фінансування здійснюється у формі: — прямого міжнародного внутрішньофірмового кредиту; — компенсаційного внутрішньофірмового кредиту; — паралельного внутрішньофірмового кредиту. При використанні прямого міжнародного фірмового кредиту го& ловна компанія безпосередньо надає тимчасово вільні грошові кош& ти дочірній компанії. Такі кредити в міжнародній практиці оформ& люються простим векселем. Ціна таких кредитів, як правило, близька до ринкової або менша за неї. Переваги такої схеми фінансування полягають у спрощеному порядку оформлення позики. У міжнародній практиці ця форма не набула достатнього поширення через недоліки, які їй притаманні (табл. 2.3). При використанні компенсаційного внутрішньофірмового кредиту головна компанія переміщує цільові фонди на терміновий депозит у банк своєї країни за умови передачі цих коштів дочірній компанії. Банк використовує свої філії за кордоном для перекредитування отрима& них від головної компанії грошей дочірній компанії в іншій країні. Паралельний внутрішньофірмовий кредит передбачає надання підрозділами фірми позик у валюті своєї країни на визначений пер& іод. Усі угоди здійснюються в межах міжнародного фінансового рин& ку. Завдяки такій формі фінансування можна уникнути валютних ризиків, тому що кожна з компаній позичає грошові кошти саме в тій валюті, в якій вона буде здійснювати платіж. Паралельний внут& рішньофірмовий кредит часто використовується при наявності в країні валютних обмежень на переказ коштів. Необхідно дати оцінку можливостям та прийнятності кожного з можливих варіантів короткострокового внутрішньофірмового фінан& сування, зважаючи на те, що це один з найдешевших. 59


Таблиця 2.3 Переваги та недоліки основних форм внутрішньофірмового кредиту Форми внутрішньофірмо3 вого кредиту

Переваги

– один з найдешев& ших видів фінан& сування; Прямий міжнарод& ний фірмовий кре& – кредити оформлю& ються простим ве& дит кселем; – ціна близька до рин& кової або трохи ни& жча – захист від валют& ного ризику; Компенсаційний внутрішньофірмо& – можливість уникнен& ня валютних обме& вий кредит жень; – здешевлення фінан& сування – зниження валютно& го ризику; Паралельний внут& – відповідність нор& мам національного рішньофірмовий законодавства; кредит – можливість уникнен& ня валютних обме& жень; – можливість репат& ріації коштів

60

Недоліки – часто невигідний з точки зору подат& кового планування; – великі розміри ва& лютно&курсових ризиків; – великі політичні ри& зики Залежність від пев& ного банку

– обмежене коло ко& нтрагентів, які за& довольняють вимо& гам; – високий кредитний ризик


2.3. Умови та форми фінансування зовнішньої торгівлі банками Умови отримання кредиту — це складний комплекс різних по& казників (рис. 2.2). На їх формування суттєво впливають напрями використання позикових ресурсів; характер суб’єктів кредитних відносин; рівень iнтернацiоналiзацiї кредитних ринків та їх пiдпо& рядкованiсть національному кредитному контролю. Основними по& казниками серед умов міжнародного кредиту є вартість кредиту, строк, на який кредит надається, та валюта кредиту.

Умови кредитної угоди при наданні банківського кредиту

Розрахунок платежів

Відсоткова ставка

Облікова ставка

Спосіб сплати відсотків

Сплата частинами

Сплата при погашені боргу Вид ставки

Фіксована

Гнучка

Періодичність сплати відсотків Ануїтетні платежі

Платежі у визначені терміни Спосіб сплати боргу

Частинами

У кінці терміну

Рис. 2.2. Класифікація умов кредиту 61


Розглянемо особливості формування складових витрат підприє& мства за кредитом, отриманим у банку (рис. 2.3). Витрати кредитування

Ставка відсотка

Комісії банку

Витрати, пов’язані із заставою Страхування

Нотаріальне оформлення застави

Рис. 2.3. Складові витрат підприємства за кредитом, отриманим у банку

Провідним елементом витрат є ставка відсотка. Відсоткова ставка залежить від валюти кредиту і формується залежно від стану кредит& ного ринку. Відсоткові ставки гривневих кредитів ґрунтуються на вартості ресурсів на Міжбанківському ресурсному ринку України. Існує певна залежність відсоткової ставки від сезонних коливань, що зумовлюється закономірностями ділового циклу ринкової економіки. В сучасних умовах на національному ринку кредиту загальна тенден& ція динаміки ставок — поетапне зниження. Жорстка прив’язка ставок практикується в представництвах іноземних банків залежних від міжнародних ринків ресурсів; українські банки нівелюють короткост& рокові коливання, дотримуючись тенденцій. Розмір ставки вищий у дрібних, середніх банках, у великих (системних) — нижчий. Розмір відсоткових ставок валютних кредитів залежить від вар& тості ресурсів на міжнародному ринку (LIBOR — для доларів США, EUROBOR — для євро). Коливання цих ставок залежить від пол& ітичних та економічних тенденцій у світі. Загальна тенденція за ос& танні 3 роки — поетапне зниження. Жорстка прив’язка практикуєть& ся в представництвах іноземних банків, українські банки за основну складову ціноутворення ставки при кредитуванні в іноземній валюті в основному приймають вартість валютних ресурсів Міжбанківсько& го ресурсного ринку України у зв’язку з обмеженістю доступу до зовнішнього ринку. Різновидом відсоткової ставки є облікова ставка. Облікова став& ка — плата, яка стягується банком за авансування грошей при дис& контуванні векселя. Банки, здійснюючи операції з векселями, можуть одночасно застосовувати декілька облікових ставок, які називають 62


приватними обліковими ставками, на відміну від облікової ставки центрального банку. Наступним елементом витрат є страхування застави. Згідно з Законом України «Про заставу», будь&яке майно, оформлене під за& ставу, має бути застраховане. Мінімальна вартість страхування то& варів в обороті становить 0,3–0,5%, нерухомості — 0,1–0,4%, авто& транспорт КАСКО+ГО — 4,5–6% від суми оцінки застави. Нотаріальне оформлення застави — невід’ємна складова витрат. Обов’язковому нотаріальному оформленню підлягає оформлення під заставу нерухомості, автотранспорту. Вартість оформлення становить 0,1–05% від суми оцінки застави. Наступний елемент витрат — банківські комісії. Усі види банків& ських комісій регламентуються тарифною політикою кожного бан& ку, вони обумовлюються (у випадку їхнього існування) в кредитних договорах, тарифах на розрахунково&касове обслуговування і обов’яз& ково враховуються при розрахунку ефективної ставки кредитування в кожному окремому випадку. Розрізняють такі види банківських комісій: — за оцінку застави; — за розгляд питання про кредитування; — за відкриття позичкового рахунка; — за невибраний кредит; — за списання з позичкового рахунка. Банківське фінансування розрізняють за видами валют, відповід& но виділяють: — банківське фінансування, яке надається вітчизняними банками; — іноземне банківське фінансування; — євровалютне банківське фінансування. Надання банком коштів при фінансуванні зовнішньоторговель& них операцій передбачає використання різних комбінацій елементів організації фінансування, тому за технікою надання банком коштів позичальнику розрізняють: — пряме кредитування; — овердрафт; — кредитна лінія; — акцептний кредит; — терміновий кредит; — операції РЕПО; 63


— вексельний кредит банку. Розглянемо особливості організації кредитування в межах цих видів. Овердрафт — це форма кредитування, яка використовується для покриття короткострокових розривів у платежах позичальни3 ка, та передбачає можливість списання коштів з рахунку в розмірі, який перевищує залишок на ньому (дебетовий залишок). Експортери використовують овердрафт, як правило, для нівелю& вання розривів між платежами та надходженнями на розрахунковий рахунок. При обґрунтуванні необхідності такої послуги в банк необ& хідно дати інформацію про торгову політику підприємства в розрізі порядку розрахунків по договорах з постачань та продажу. Експортер може отримати овердрафт у національній або іноземній валюті. Принципова відмінність механізму овердрафту від традиційного кредитування полягає в характері руху фінансових ресурсів. Кредитні ресурси не спрямовуються банком на рахунок клієнта, а видаються в розмірі «мінусового» залишку на рахунку. Переваги цієї форми пов’язані з можливістю здійснювати пла& тежі в національній валюті з власного рахунку в межах встановлено& го операційного часу навіть при відсутності на цьому достатніх коштів. Разом з тим, усі надходження на рахунок автоматично вико& ристовуються для погашення заборгованості за овердрафтом. Банк нараховує відсотки в щоденному режимі за станом заборгованості на певний час доби. Тому в договорі овердрафту має бути зафіксова& ний точний час дня, коли фіксується заборгованість по овердрафту для подальшого нарахування відсотків. Умови овердрафту, як правило, передбачають фіксацію терміну неперервного від’ємного сальдо по розрахунковому рахунку клієнта (як правило, до 30 днів). Це означає, що в межах зафіксованого тер& міну залишок на рахунку має бути позитивним або нульовим за ра& хунок надходжень. Трапляються договори, де відсоткова ставка змі& нюється залежно від терміну неперервного від’ємного сальдо по розрахунковому рахунку. Овердрафт може передбачати забезпечення або бути бланковим. Забезпеченням, як правило, виступає застава товарів, які знаходять& ся в обороті. У випадку відкриття бланкового овердрафту, як прави& ло, банк вимагає його обнуління на кожне 1&е число місяця. 64


Рішення по наданню овердрафту приймається кредитним комі& тетом банку. Овердрафт надається клієнтам, які мають стабільні ре& гулярні надходження на рахунок. При розгляді питання про креди& тування аналізуються обороти по поточному рахунку в національній валюті, як правило, за 6 місяців. При визначенні суми овердрафту до розрахунку береться сума середньомісячного обороту: 15–40%. Кредитна лінія — це угода між банком та клієнтом, яка перед3 бачає зобов’язання банку надати певну суму коштів до певного ліміту протягом встановленого терміну. Ця техніка банківського кредитування використовується для покриття короткострокових розривів у платежах позичальника. На& дається клієнтам з метою поповнення оборотних коштів для закупівлі товару, складових, комплектуючих, видаткових матеріалів, видачі зарплати тощо. Для фінансування зовнішньоторговельних операцій використо& вують такі різновиди кредитних ліній: — кредитні лінії іноземних банків; — кредитні лінії вітчизняних банків; — револьверна кредитна лінія; — облікова кредитна лінія з відновлюваним лімітом; — акцептна кредитна лінія. Так, у 2003 р. ВАТ «Укрексімбанк» здійснював кредитування за рахунок іноземних кредитів банків таких країн: — кредит Експортно&Імпортного банку Китаю; — кредити під гарантію німецького страхового товариства «ГЕР& МЕС»; — кредити під гарантію датського страхового товариства Export Kredit Fonden (EKF); — програма Ексімбанку США фінансової підтримки операцій за проектами українських підприємств; — кредити під страхове покриття Чеської Корпорації по Страху& ванню та Експортних Гарантіях (EGAP); — кредити Корпорації Розвитку Експорту Канади (EDC). Кредитна лінія вітчизняних банків як форма кредитування передбачає вільний режим залучення позикових коштів (по листу) і погашення з розрахункового рахунку в межах суми договору. На прак& тиці найбільше застосовується режим фінансування в іноземній ва& люті. Спрощено процедуру купівлі валюти при погашенні порівняно 65


з купівлею валюти для оплати зовнішньоекономічного контракту. Термін кредитної лінії — від 1 до 18 місяців і надається вона, як правило, під заставу майна. Вартість кредитної лінії вища за термінове кредитування, можлива відсоткова оплата невибраного об’єму. При розгляді питання про кре& дитування розглядаються ретельніше ризики підприємства, що виника& ють під час ведення основної діяльності. Рішення з надання терміново& го кредиту клієнту приймається кредитним комітетом банку. У межах кредитної лінії, наданої вітчизняним банком, можливий мультивалютний режим — погашення кредиту в іншій валюті, ніж у якій він був наданий. Револьверна кредитна лінія — це відновлювальні протягом пев& ного періоду часу кредитні лінії. Передбачає обов’язково надання застави позичальником. Облікова кредитна лінія передбачає урахування банком усіх векселів, виставлених експортером на суму встановленого ліміту на будь&який обумовлений угодою термін. Такий вид фінансування є дешевшим порівняно з індивідуальним інкасо, тому що банк має спра& ву із значною кількістю векселів, які підлягають оплаті різними іно& земними клієнтами експортера в одній країні. Акцептні кредитні лінії — це угода, за якою банк дає згоду ак& цептувати векселі, які виставлені експортером на імпортера, під за& безпечення у вигляді торгового векселя, акцептованого імпортером. Такий кредит має, по&суті, форму банківської гарантії, тому що у встановлений термін банк оплачує вексель з фондів, наданих йому імпортером за декілька днів до призначеної дати. Терміновий кредит — форма кредитування, яка використо3 вується для покриття короткострокових розривів у платежах по3 зичальника. Надається клієнтам через їх розрахунковий рахунок, при фінансуванні угод, де момент одержання виторгу фіксо3 ваний. У договорі про надання термінового кредиту зазначені дата одер& жання, дата погашення. Привабливість цього режиму кредитуван& ня — дешевизна. Банк, що надає кредит, може залучити термінові ресурси для кредитування клієнта на Міжбанківському ресурсному ринку, що й буде основною складовою ціни для клієнта. При вирішенні питання про кредитування, ретельніше розгляда& ються ризики підприємства, які виникають при веденні основної 66


діяльності. Рішення по наданню термінового кредиту клієнту прий& мається кредитним комітетом банку. Можливий моновалютний режим, обов’язкове відстеження бан& ком цільового використання позикових коштів. Джерелом погашен& ня кредиту для підприємства виступає виторг по контракту, який фінансується, або інші надходження на розрахунковий рахунок клієнта. При використанні такої форми кредиту можливе часткове погашення за рахунок використання кредитної лінії, овердрафту. Термін такого кредиту, як правило, не перевищує 30 днів. Операції «РЕПО» з товарами — це форма кредитування, за якою банк (можна й через дочірні компанії) укладає угоду купівлі товару (як правило, за ціною, нижчою від ринкової) з обов’язко3 вою умовою зворотного викупу за фіксованою ціною через визна3 чений термін. При цьому здійснюється перехід права власності. Доход банку і компенсація витрат по даній угоді закладений в різниці цін продажу і купівлі. Подібні угоди застосовуються до зер& нових на елеваторі, інших товарів, схильних до вартісних сезонних коливань. Основна мета цього виду угод — вивільнити оборотні кош& ти підприємства, які заблоковані в товарних залишках, придбаних у період мінімальних цін, оптимізувати оподаткування (ПДВ). Вартість такої форми фінансування складається на рівні, дещо вищому, ніж середня відсоткова ставка за традиційним кредитуван& ням, що зумовлено високими ризиками ліквідності товару, витрата& ми під час збереження, страхування товару. Особливості організаційних відносин, які виникають при фінан& суванні зовнішньоторговельних операцій банками, дають змогу вид& ілити такі види банківської активності, як торговельне фінансуван& ня експорту та імпорту. Торговельне фінансування експорту — це узагальнююче поняття, яке визначає процес отримання експортером готівки від фінансової організації (банку) до моменту отримання платежу від імпортера. Торгове фінансування як форма фінансування тісно пов’язане із здійсненнями розрахунків за зовнішньоторговельними контрактами. Аналогічно, коли імпортер купує товари в іноземного продавця і повинен оплатити їх негайно, в нього може виникнути проблема, пов’язана з нестачею готівки. Необхідність залучення позикових коштів зумовлена неможливістю для імпортера збільшити період кредиту через те, що іноземний продавець може не надати його. 67


Торговельне фінансування імпорту — це узагальнююче поняття, яке визначає процес отримання позики імпортером від фінансової організації (банку) для здійснення платежу експортеру. Можливість використання такої форми, як торговельне фінансу& вання передбачає, по&перше, наявність потреби в зовнішньому фінан& суванні у вітчизняних підприємств, по&друге, зацікавленість інозем& ними банками кореспондентів, міжнародних страхових компаній і спеціалізованих фірм у співпраці з вітчизняними банками по опера& ціях з торговельного фінансування. Останнє надає можливість нада& вати вітчизняному банку допомогу в оформленні та супроводженні експортних та імпортних угод та оптимізувати умови операцій, що здійснюються підприємством. Необхідними умовами надання банком торговельного фінансу& вання виступають: — наявність зовнішньоекономічного контракту, що передбачає реальну торговельну угоду, тобто постачання конкретного то& вару з однієї країни в іншу; — переважне використання акредитивної форми розрахунків та/ або гарантії з іноземним партнером; — наявність у підприємства реальної потреби в економії власних коштів для здійснення імпортної або експортної операції. Торговельне фінансування експорту передбачає низку різно& манітних форм фінансування, які дозволяють забезпечити надход& ження коштів до підприємства на різних етапах торговельної опера& ції (рис. 2.4).

Постекспортне фінансування

Передекспортне фінансування за рахунок коштів

Передекспортне пряме фінансу& вання за рахунок банку

Торговельне фінансування експорту

Рис. 2.4. Форми торговельного фінансування експорту 68


Передекспортне пряме фінансування за рахунок банку передбачає, що банк надає фінансування підприємствам&експортерам на етапі виробництва ним експортної продукції. Завдяки цьому виробляєть& ся потрібна продукція без відволікання власних коштів. Фінансуван& ня надається у формі кредиту. Необхідною умовою такого кредиту є використання імпортером такої форми розрахунків за контрактом, як акредитив першокласного західного банку, відкритий на користь українського експортера. Здійснення операції передекспортного прямого фінансування за рахунок банку передбачає таку послідовність дій: 1. Підписання контракту між вітчизняним експортером та інозем& ним імпортером на постачання продукції українського виробництва. 2. Іноземний імпортер відкриває безвідзивний акредитив на користь українського експортера, кошти за яким зараховуються на рахунок українського експортера не пізніше ніж 90 днів з дати митного офор& млення продукції, яка експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, який підтверджує надання послуг. 3. Банк підписує з вітчизняним експортером кредитну угоду та договір застави права вимоги валютної виручки за акредитивом, випущеним (підтвердженим) першокласним західним банком та, в разі необхідності, договори на інші види застави. 4. Банк надає експортеру кредит для вироблення експортної про& дукції. 5. Експортер здійснює виробництво та відвантаження продукції. 6. Банк імпортера здійснює оплату продукції на підставі наданих документів. 7. Банк зараховує експортеру виручку. 8. Український експортер повертає кредит банку і сплачує відсот& ки за його використання. Таким чином, основною перевагою передекспортного фінансуван& ня є фінансування потреб експортера, які зумовлені виробництвом продукції, а також зниження ризику неплатежу з боку імпортера. Другою формою є передекспортне фінансування за рахунок коштів іноземного партнера або банку. Якщо експортний контракт передбачає здійснення авансу експор& теру для виготовлення продукції за рахунок коштів імпортера, банк здійснює фінансування шляхом надання гарантії повернення авансу на користь покупця. 69


Фінансування може здійснюватися також у разі підписання уго& ди між банком та іноземним банком про надання кредиту вітчизня& ному банку для фінансування експорту українського виробника та при наявності акредитива, відкритого першокласним західним бан& ком на користь експортера. У цьому разі вітчизняний банк надає гарантію повернення кредиту іноземному банку. Передекспортне фінансування може здійснюватись і за рахунок кредиту, який надається іноземним банком вітчизняному банку (див. додаток 4). Здійснення операції передекспортного фінансування за рахунок кредиту, який надається іноземним банком вітчизняному банку, пе& редбачає таку послідовність дій: 1. Підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) між вітчизняним експортером та іноземним імпортером на поставку про& дукції українського виробництва. 2. Іноземний імпортер відкриває безвідзивний акредитив на користь українського експортера, кошти за яким зараховуються на рахунок українського експортера не пізніше ніж 90 днів з дати митного офор& млення продукції, яка експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, який підтверджує надання послуг. 3. Банк підписує з вітчизняним експортером передбачену схемою передекспортного фінансування кредитну угоду та договір застави права вимоги валютної виручки за акредитивом (підтвердженим), емітованим першокласним західним банком та, у разі необхідності, договори на інші види застави. 4. Підписання угоди між Банком та іноземним банком про на& дання кредиту банку для фінансування експорту українського ви& робника. 5. Надання гарантії повернення кредиту. У випадку, якщо іно& земний банк має лінію на Банк, гарантія може бути виставлена без& посередньо на його користь. Якщо лінії немає, гарантія виставляєть& ся через іноземний банк, що має відповідну лінію на Банк. 6. Іноземний банк&кореспондент надає кредит Банку для фінан& сування виробництва експортної продукції. 7. Банк надає кредит українському експортеру. 8. Виробництво продукції та відвантаження її іноземному покупцю. 9. Іноземний покупець здійснює оплату продукції на підставі ак& редитива. 70


10. Зарахування виручки експортеру. 11. Український експортер повертає кредит Банку і сплачує від& сотки за користування ним. 12. Повернення кредиту іноземному банку і відсотків за користу& вання ним за рахунок коштів, що надійшли від експортера в рахунок погашення кредиту Банку. Фінансування експортної операції передбачає також постекспор& тне фінансування. Воно застосовується при укладанні експортної угоди, яка передбачає оплату відвантаженого експортером товару шляхом акредитива, відкритого іноземним банком на користь екс& портера з відстрочкою платежу. В межах цієї форми банк надає кре& дит експортерові після надання останнім пакета відвантажувальних документів та за умови підписання кредитної угоди і договору заста& ви права вимоги валютної виручки за акредитивом. Здійснення операції постекспортного фінансування передбачає таку послідовність дій: 1. Укладання контракту між вітчизняним експортером та іноземним імпортером на постачання з України продукції. Імпортер звертається в банк&емітент з проханням відкрити акредитив. Банк іноземного імпор& тера (банк&емітент) відкриває безвідзивний акредитив та надсилає його в банк&кореспондент з проханням про його підтвердження. 2. Підтверджуючий банк (банк&кореспондент) повідомляє вико& нуючий банк у країні експортера про підтвердження безвідзивного акредитива, відкритого банком імпортера. Саме на цьому етапі банк домовляється з банком&кореспондентом щодо фінансування вітчиз& няного експортера. 3. Виконуючий банк повідомляє вітчизняному експортеру про умови акредитива. Експортер акцептує умови акредитива і підтвер& джує це виконуючому банку. 4. Вітчизняний експортер відвантажує продукцію іноземному імпортеру і оформлює документи відповідно до умов акредитива, які потім подаються в банк. Банк підписує з вітчизняним експортером кредитну угоду і договір застави права вимоги валютної виручки за акредитивом, випущеним банком іноземного імпортера (банком&емі& тентом). 5. Банк відправляє документи в банк, який надає підтвердження акредитиву, одночасно виставляє на цей банк рамбурсну вимогу, за якою і отримує кошти. 71


6. Банк фінансує українського експортера за рахунок залучених коштів. 7. Документи за акредитивом відсилаються Банком&кореспонден& том іноземному експортеру. Переваги для постекспортного фінансування полягають у мож& ливості отримати виручку за акредитивом раніше строку, вказаного в акредитиві, і не під заставу власного майна, а під заставу права вимоги валютної виручки за акредитивом, випущеним банком інозем& ного імпортера (банком&емітентом), що дає змогу перекласти ризики на банк. Торговельне фінансування імпорту тісно пов’язане з такою фор& мою міжнародного кредиту, як кредит покупцю, та передбачає, що вітчизняний банк за дорученням підприємств&імпортерів видає ак& редитиви або гарантії з підтвердженням їх першокласними західни& ми банками в рамках кредитних ліній, відкритих йому іноземними банками&кореспондентами. Фінансування здійснюється відкриттям акредитива або наданням банком гарантії з відстрочкою платежу, які дають змогу імпортеру здійснити оплату отриманого товару вже після його реалізації на внутрішньому ринку (див. додаток 3). Необхідною умовою використання такої форми фінансування імпорту, як торговельне фінансування, є багаторічний досвід спів& праці банку з різноманітними міжнародними інститутами, в тому числі страховими міжнародними компаніями. Тільки за такої умови банк має можливість фінансувати імпортні угоди з наступним розмі& щенням ризиків на міжнародному страховому ринку. Фінансування імпорту передбачає таку послідовність дій. 1. Укладання контракту між вітчизняним імпортером та інозем& ним експортером на умовах оплати безвідзивним підтвердженим акредитивом проти надання документів, які відповідають умовам акредитива; або з відстрочкою платежу. 2. Оскільки імпортер не надає Банку кошти для депонування на банківському рахунку, Банк укладає з даною фірмою договір про відкриття акредитива без покриття. Імпортер надає Банку ліквідну заставу в забезпечення договору з обслуговування акредитива без покриття з відстрочкою платежу. У даному договорі передбачають& ся всі необхідні умови: забезпечення клієнта (застава); умова, що у випадку, якщо клієнт за 3 дні до платежу банку&кореспонденту не надає відповідні кошти, Банк повинен заплатити за рахунок влас& 72


них коштів, а для імпортера надається кредит під більш високі відсотки. 3. Банк&емітент (Банк) виставляє Банку&кореспонденту відповід& ний акредитив із проханням про його підтвердження та фінансу& вання угоди на строк до 90 днів від дати платежу бенефіціару (експортеру). До моменту платежу експортер сплачує комісію за підтвердження. Після моменту платежу імпортер сплачує комісію за постфінансування іноземного банку. 4. Банк іноземного експортера одержує від банку&кореспондента підтверджений акредитив і повідомляє експортерові про умови ак& редитива. 5. Експортер акцептує умови акредитива та інформує про це аві& зуючий банк; товар відвантажується іноземним експортером, готу& ються документи до оплати. 6. Банк&кореспондент (виконуючий банк) перевіряє документи на відповідність з умовами акредитива, забезпечує переказ коштів Бан& ку іноземного експортера (авізуючому банку). 7. Банк іноземного експортера переказує кошти експортеру за рахунок коштів, отриманих від банку&кореспондента. 8. Банк&кореспондент виставляє рамбурсну вимогу вітчизняному банку про відшкодування своїх витрат через 90 днів з дати платежу бенефіціару. 9. Банк відшкодовує кошти за рамбурсною вимогою банку&корес& понденту. 10. Банк отримує від експортера кошти, після чого повертає ліквідну заставу. Переваги імпортного фінансування для імпортера передусім у тому, що імпортер не відволікає для депонування коштів за акреди& тивом на рахунок банку власні обігові ресурси на довгий строк. Фінансування імпорту банк здійснює за меншими ставками, ніж кредитування. Нарешті, імпортер може погасити кредит банку за рахунок коштів, які він отримає після реалізації товару. Для прийняття рішення про використання торговельного фінан& сування імпорту необхідно порівняти витрати, які супроводжують цю форму фінансування з витратами за кредитом. Загальні витрати імпортера з імпортного фінансування склада& ються з таких елементів. 1. Комісій: 73


— комісію за фінансування, яка сплачується іноземному банку вітчизняним банком після моменту платежу до моменту від& шкодування йому коштів; — комісія за відкриття акредитива; — комісія за підтвердження акредитива першокласним банком

Kn =

C ⋅ r ⋅T , 360 ⋅ 100

(2.3)

де С — вартість постачання; r — відсоток комісії; Т — термін, на який надається фінансування; — комісія за кредит банка&кореспондента; — комісія за платіж на користь експортера; — комісія за повідомлення, яку стягує банк після повідомлення банку експортера про відкриття акредитива; — комісія за надсилання банком SWIFT повідомлення про пере& дачу документів іноземному банку; — комісія за перевірку банком документів за акредитивом; — комісія банку за надання банківського поручництва. 2. Відшкодування банку витрат за видачу зобов’язань за акреди& тивом без грошового покриття (% від суми акредитива). 3. Плата за послуги, які забезпечують передачу документів. Необхідність кредиту при здійсненні зовнішньоторговельних опе& рацій значною мірою зумовлена наявністю відвантажених товарів (де& біторська заборгованість). Таким чином кредит, виступає тимчасо& вим джерелом для формування змінної частини оборотного капіталу. Прийняття рішення про залучення банківського кредиту для фінансування дебіторської заборгованості при здійсненні експортних операцій потребує врахування таких аспектів фінансування: 1) визначення обсягу залучення коштів; 2) оцінка вартості запозичення та визначення джерела; 3) оцінка впливу на фінансову стійкість. Сума кредиту залежить від розміру забезпеченості тривалості середнього кругообігу коштів власними коштами та особливості кругообігу оборотних активів. Сума кредиту, який необхідно залучити для заміщення виручки, що не надійшла, повинна бути меншою, ніж власні кошти, і більшою від суми, яка випливає з особливостей кругообігу: 74


∑ D ≤ ∑C ≤ ∑ R , де

∑C

(2.4)

— сума кредиту, який необхідно залучити для заміщення

виручки;

∑ D — мінімальна сума залучення позикових коштів; ∑ R — розмір забезпеченості власними обіговими коштами. Розмір забезпеченості тривалості середнього кругообігу обігових коштів власними коштами розраховується як різниця між обсягом власних обігових коштів, розрахованих із врахуванням довгостроко& вих зобов’язань, та величини дебіторської заборгованості:

∑R = R − d ,

(2.5)

де R — обсяг власних обігових активів, розрахованих із врахуван& ням довгострокових зобов’язань; d — величина дебіторської заборгованості. Визначення суми позики для заміщення виручки, яка не надій& шла, ґрунтується на оцінці особливості параметрів обігових коштів, задіяних при здійсненні зовнішньоторговельної операції, і передба& чає: — визначення різниці між середньою тривалістю обігу товарів та тривалістю фактичного кругообігу на кінець періоду, що ана& лізується (у днях); — визначення одноденної суми реалізації.

∑ D = (T − T ) ⋅ b ,

(2.6)

де T — тривалість фактичного кругообігу на кінець періоду; T — середня тривалістю обігу товарів; b — одноденна сума реалізації. Узагальнюючим показником ефективності залучення банківсь& кого кредиту на певних умовах є грант&елемент. Критерієм вибору найбільш ефективного варіанту кредитування є максимальне значен& ня показника: 75

Софіщенко І.Я. Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства t ⎛ Pi ⎞ E gr = ⎜ 1 − ∑ ⋅ 100 , t ⎟ i =1 C (1 + r ) ⎠ ⎝

(2.7)

де Еgr — грант&елемент; Pi — фактичні платежі для погашення боргу в і&тому періоді; С — сума наданого кредиту; r — ставка відсотка; t — термін кредиту. Рішення про залучення банківського кредиту повинно спирати& ся не тільки на оцінку потреби фінансових ресурсів для здійснення ЗТО, а й на оцінку стану фінансової стійкості підприємства та про& гнозування наслідків запозичення. Останнє передбачає аналіз таких показників: — плеча фінансового важеля; — періоду проходження документів від продавця до покупця і надходження коштів на рахунок продавця; — коефіцієнта кредитної залежності фірми; — коефіцієнта покриття. Період проходження документів від виробника і надходження валютної виручки на рахунки не повинен перевищувати 90 днів. Коефіцієнт кредитної залежності фірми визначається як співвідно& шення суми відсотків, сплачених протягом певного періоду, до коштів фірми, призначених на реновацію основних фондів; він повинен бути у межах 0,3–0,4. Коефіцієнт покриття як співвідношення власних та запозичених коштів та обсягу активу балансу за мінусом кредитної заборгованості повинен бути не меншим за 0,8–0,85.

76


2.4. Факторинг та форфейтинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі У практиці фінансування зовнішньої торгiвлi використовуються такі специфічні форми рефінансування дебіторської заборгованості, як факторинг та форфейтинг. Факторинг — це фінансовий інструмент рефінансування комер3 ційного кредиту, що надає можливість поповнення коштів підприєм3 ства за рахунок фінансування відвантажених, але ще не оплачених товарів. У 1988 р. Міжнародний інститут уніфікації приватного права у Оттаві прийняв Конвенцію про міжнародний факторинг, за якою операція вважається факторингом, якщо вона задовольняє таким вимогам: 1) наявне кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; 2) здійснюється ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації; 3) здійснюється інкасація заборгованості клієнта; 4) здійснюється страхування кредитного ризику постачальника. Правові основи фінансової діяльності у формі факторингу в нашій країні визначені Цивільним кодексом України, Законом «Про фінан& сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом «Про банки і банківську діяльність». Факторинг, згідно з ознаками, наведеними в пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є фінансовою послугою. Відповідно до Цивіль& ного кодексу України фактором може бути банк або фінансова уста& нова, а також фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, яка, згідно із законом, має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК). Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК, за договором факторингу (фінансуван& ня під уступку права грошової вимоги) одна сторона (фактор) пере& дає чи зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт уступає чи зобов’язується усту& пити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (борж& ника). 77


За своїм економічним змістом факторинг є інкасуванням дебі& торської заборгованості клієнта з виплатою суми рахунків негайно або погашенням заборгованості. Світова практика використання факторингу вирізнила низку його форм, які можуть бути класифіковані за певними критеріями. За характером інструментів, які використовуються у якості ви& мог до платника, розрізняють простий та вексельний факторинг. При простому факторингу експортер переуступає фактору рахунки&вимо& ги, а при вексельному факторингу, коли розрахунок здійснюється з використанням векселів, факторингова компанія здійснює облік цих векселів. За способом розрахунків з постачальником виділяється факто& ринг із правом регресу та без права регресу. Факторинг з регресом передбачає право банку виставити вимогу в розмірі регресу (фіксо& ваний відсоток від простроченої заборгованості) на виробника у ви& падку нездійснення дилером своєчасних розрахунків з банком. Фак& торинг без права регресу перекладає усі ризики неплатежу на фактора. Експортний факторинг здійснюється без права регресу. За характером відносин між учасниками міжнародного факторин& гу розрізняють міжнародний прямий та непрямий факторинг та ек& спортний і імпортний факторинг. Міжнародний прямий факторинг передбачає наявність трьох учасників факторингової операції — експортера, факторингової ком& панії в країні експортера та імпортера. Обмежена кількість посеред& ників дає змогу знизити витрати на фінансування торговельних опе& рацій для їх учасників, що є перевагою цієї форми. Міжнародний непрямий факторинг передбачає двох посередників між експортером та імпортером — факторингової компанії в країні експортера та факторингової компанії в країні імпортера. Фінансові посередники укладають угоду, відповідно до якої факторингова ком& панія в країні експортера передає окремі види робіт (оцінку креди& тоспроможності імпортера, інкасування вимог, переказ коштів у ва& люті платежу на свій рахунок) факторинговій компанії в країні імпортера. Перевагою цієї форми міжнародного факторингу є мож& ливість знизити ризики неплатежу за рахунок того, що для фактор& ної компанії імпортера вимоги є внутрішніми. Міжнародна практика свідчить про можливість договірних відносин між фактор&компанія& ми, які передбачають здійснення факторингової діяльності у своїх 78


країнах за дорученням та від імені контрагента — взаємний або дво& факторний факторинг. За експортного факторингу фактор знаходиться в країні експор& тера, за імпортним — у країні імпортера. Характерним для експорт& ного факторингу є його відкритий характер — експортер повинен повідомити імпортеру про переуступку вимог третій стороні. Умовам факторингового фінансування відповідають насамперед довгострокові контракти, за якими здійснюються відвантаження по& стійним контрагентам (наприклад, офіційним регіональним дилерам), які позиціонуються на ринку на довгостроковій основі. Розмір товарного кредиту безпосередньо залежить від оборотності дебіторської заборгованості (середньозваженого терміну реалізації) і становить за різними групами товарів 15–45 днів. При розрахунку розміру товарного кредиту за основу приймається місячний обсяг реалізації. Цей обсяг становить ліміт, у межах якого фактором здійснюються чергові платежі. При наданні послуги факторингу відвантаження на умовах то& варного кредиту фактично змінюється на відвантаження по передо& платі, що знижує вартість товару на 1,5–3%. У вітчизняній практиці набули поширення такі умови факторингу. 1. Банк фінансує 50–90% дебіторської заборгованості виробника в розрізі кожного дилера. Спочатку банк за базовий об’єм розглядає вже прийняту виробником суму товарного кредиту. При встановленні ліміту на кожного дилера враховуються: — періодичність відвантаження — своєчасність оплати — місячний обсяг реалізації — середньозважений термін оборотності активів. 2. За базовий приймається дисконт на рівні 16% річних, що де& шевше, ніж кредитні ресурси. 3. Максимальний термін погашення дебіторської заборгованості по разовому постачанню — 1 міс. 4. Розмір регресу на виробника становить 30–50% від суми про& строченої заборгованості. Розрахунки з виробником проводяться за допомогою перераху& вань на банківський рахунок факторингу, після чого банк розподі& ляє виторг, що надійшов, частково на погашення заборгованості по факторингу, частково — виробникові. 79


Для страхування ризиків під заставу оформляється 100% про& дукції, що відвантажується. Витрати експортера за факторингом становлять: — комісія, як відсоток від середньої дебіторської заборгованості; — відсотки за факторинг. Дійсні рівні витрат за договором факторингу можна обчислити так: 1) обчислюється середня дебіторська заборгованість

ДЗ =

К , Одз

(2.8)

де К — сума торговельного обороту, який здійснюється на умовах кредиту; Одз — обіговість дебіторської заборгованості (разів). 2) обчислюється нетто факторингової суми до виплати відсотків за факторингом: (2.9) СФ = ДЗ − Р − к , де СФ — факторингова сума до виплати відсотків; ДЗ — середня дебіторська заборгованість; Р — резерв дебіторської заборгованості; к — комісія факторингової компанії за середньою дебіторською заборгованістю у разі її придбання; 3) обчислюється сума відсоткових виплат за факторингом:

ПФ = СФ ⋅

B , Oдз

(2.10)

де ПФ — сума процентних виплат за факторингом; П — відсоток за факторингом; Одз — обіговість дебіторської заборгованості (разів). Сума, яку одержує експортер, дорівнює нетто факторинговій сумі з вирахуванням відсотків. Методом рефінансування комерційного кредиту є форфейтуван& ня, яке можна розглядати як середньостроковий вексельний експор& тний факторинг. Форфейтинг — це придбання на безоборотній основі боргу, зафіксованого в оборотному документі, у кредитора. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов’язання про 80


відмову — форфейтинг від виставлення регресивної вимоги до кре3 дитора при неможливості стягнення боргу з боржника. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, природно, зі знижкою. Форфетування як метод рефінансування комерційного кредиту представляє для експортера і переваги, і недоліки. Переваги: — спрощення балансового співвідношення можливих зобов’язань; — поліпшення стану ліквідності (ці дві переваги важливі у ви& падку зростаючої заборгованості експортера); — зменшення можливості втрат, пов’язаних лише з частковим державним або частковим страхуванням і можливими утруд& неннями з ліквідністю, неминучих у період пред’явлення заві& рених раніше вимог; — відсутність ризиків, пов’язаних з коливанням відсоткових ставок; — відсутність ризиків, пов’язаних з курсовими коливаннями ва& лют і зі зміною фінансового становища боржника; — відсутність ризиків і витрат, пов’язаних з діяльністю кредит& них органів і стягненням грошей за векселями та іншими пла& тіжними документами. Недоліки для експортера пов’язані з порівняно вищими витрата& ми по передачі ризиків форфейтеру. Механізм форфейтингу використовується в двох видах угод: — у фінансових угодах — з метою швидкої реалізації довгостро& кових фінансових зобов’язань; — в експортних угодах — для сприяння надходженню готівки ек& спортерові, що надав кредит іноземному покупцеві. Техніка фінансування звнішньоторговельної операції з викорис& танням форфейтингу передбачає такі кроки: 1) оформлення комерційного кредиту, який надає експортер імпор& терові, серією векселів (траттами), термі погашення яких перед& бачає здійснення періодичних (наприклад, кожні 6 міс.) платежів; 2) оформлення гарантій цих векселів (тратт) або їх авалювання; 3) урахування векселів (тратт) на умовах відмови регресу до ек& спортера в банку, який стягує дисконт та комісію. Основними оборотними документами, які використовуються в якості форфейтингових інструментів, є векселі. Однак об’єктом фор& фейтинга можуть стати і інші види цінних паперів. Важливо, щоб ці папери були «чистими», такими що містять тільки абстрактне зобов’язання боржника сплатити борг. 81


Менш уживані форми форфейтингових інструментів — акреди& тив та відстрочені платежі, що випливають з нього. Перевага про& стих і переказних векселів зумовлена їх використанням як інстру& ментів торговельного фінансування в міжнародній торгівлі протягом тривалого часу та їх операційною простотою. Остаточний вибір платіжного засобу в міжнародних торговель& них і кредитних угодах залежить від чисельних юридичних, економ& ічних і політичних факторів, тому виробити яке&небудь загальне правило неможливо. При форфетуванні продавець вимоги захищає себе від будь&яко& го регресу включенням слів «без обороту» в індосамент. Продавцем векселя, який форфетується, виступає експортер; він акцептує його як платіж за товари і послуги і прагне передати всі ризики і відпові& дальність за інкасування форфейтеру (тобто банку, що враховує век& селі) в обмін на негайну оплату готівкою. Якщо імпортер не є першокласним позичальником, що корис& тується безсумнівною репутацією, будь&яка заборгованість, яка фор& фетується, обов’язково повинна бути гарантована у формі авалю або безумовної і безвідкличної банківської гарантії, прийнятної для фор& фейтера. Виконання цієї умови особливо важливе, якщо розглядати угоду під кутом зору її необоротності, тому що у випадку неплатежу з боку боржника форфейтер може розраховувати тільки на цю форму бан& ківської гарантії. За терміном форфетування, це середньострокове фінансування, оскільки охоплює термін від 6 міс до 5–6 років. Однак кожен фор& фейтер установлює свої тимчасові рамки, виходячи, головним чином, з ринкових умов для визначеної угоди. При форфетуванні придбання векселів здійснюється за вираху& ванням (дисконтом) відсотків авансом за весь термін кредиту. Екс& портер фактично перетворює свою кредитну операцію по торго& вельній угоді в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає лише за задовільне виготовлення і постачання товарів і правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця обставина разом з наявністю фіксованої відсоткової ставки, стягнутої за всю операцію в самому її початку, робить форфейтування вигідною послугою для експортера і недорогою альтернативою іншим сучасним формам ко& мерційного рефінансування. 82


При комерційному кредитуванні зовнішньоторговельної операції експортер стикається з низкою ризиків. До цієї системи традиційно включаються ризики комерційні, валютні, пов’язані з переказом ва& лют із країни в країну, політичні. Комерційні ризики пов’язані з нездатністю або небажанням боржника або гаранта платити. Погро& за невиконання зобов’язання неминуче спричинює необхідність у кожному конкретному випадку оцінити кредитоспроможності імпор& тера або гарантуючого банку. Комерційний ризик, пов’язаний з не& виконанням зобов’язання державної організації, відноситься до кате& горії політичних ризиків. Крім них, до цієї категорії відносяться інші надзвичайні заходи держави: політичні конфлікти (війна, революція, інтервенція або цивільні хвилювання), що можуть призвести до втрат експортера. До найсерйозніших відносяться ризики, пов’язані зі здійсненням платежів в іноземній валюті. При переказі валюти покупця у валюту продавця коливання курсів іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за контрактом товарів і до втрат експортера. Усі ці види ризиків притаманні і форфейтуванню, тому що, з огляду на векселі, форфейтер бере на себе без права регресу всі ри& зики експортера. Тому при форфетуванні необхідно дотримувати основні правила страхування від ризиків. При страхуванні від комерційних ризиків, експортер повинен стежити за тим, щоб позичальник належав до першокласної компанії, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість форфейторів прий& мають на себе зобов’язання тільки в період можливого для форфей& тера виникнення ризиків. Покриття ризику переказу валют з країни в країну здійснює форфейтер і саме він визначає здатність країни імпортера виконува& ти свої валютні зобов’язання. Аналізуючи головні умови угоди форфейтування, основну увагу варто приділити таким складовим угоди: — механізмові погашення; — валюті; — умовам дисконтування векселів; — видам документів, які підлягають форфетуванню; — видам банківської гарантії і додатковим умовам. 83


Нормальною умовою кредиту є регулярне погашення його час& тинами. Ризики кредитора зменшуються внаслідок скорочення се& реднього терміну. Там, де заборгованість оформлена простим або переказним векселем, це досягається виставлянням ряду векселів на певний строк, звичайно на термін до 6 міс. Отже, при форфейтуванні на термін до 5 років можна оперувати з 10 простими векселями, виписаними на однакову суму і кожний на термін 6 міс після черго& вого відвантаження товару, послідовно. Боргові розписки і векселі виписуються, як правило, в доларах США, євро і швейцарських франках, хоча врахувати вексель можна в принципі в будь&якій валюті. На практиці форфейтори майже зав& жди використовують ці три валюти, щоб уникнути труднощів із проведенням операції в інших валютах. Більше того, оскільки вартість операцій по форфейтуванню визначається, головним чином, основ& ними витратами форфейтера, ризики, пов’язані зі слабкими або не& стабільними валютами, закладаються в ціну. Для забезпечення цього боргові розписки або векселі завжди включають валютне застережен& ня, коли вони виражені в іншій валюті ніж валюта місця платежу. Облік векселя (дисконтування) за відповідний період здійснюєть& ся після того, як форфейтер одержав векселі. Внаслідок дисконтуван& ня експортер одержує за врахований вексель визначену суму готівки. З погляду експортера, операція на цьому завершена, оскільки він уже одержав оплату за поставлені товари цілком, і, за умовами угоди з форфейтером, укладена з ним угода зворотної сили не має. Операції по форфейтуванню рідко відбуваються за гнучкими ставками. Як уже згадувалося, величезна кількість зобов’язань, що підляга& ють форфетування, набувають форму простих векселів або переказ& них векселів, виставлених на боржника бенефіціаром і акцептованих боржником. Іншими кредитними документами, також придатними для фор& фетування, є рахунки дебіторів і відстрочені зобов’язання за акре& дитивами. Здійснення форфейтування з ними потребує від учасників поінформованості щодо юридичної і ділової практики їх застосову& ваної в країні боржника. Обидва види боргових документів припус& кають необхідність повного викладу всіх умов. Більше того, усі тер& міни погашення об’єднані в єдиному документі, виставленому на користь бенефіціара і часто непереказному без спеціального дозволу боржника. Це спричинює численні правові й операційні складності 84


і, як правило, знижує привабливість для форфейторів таких доку& ментів, як дебіторські рахунки й акредитивні зобов’язання, хоча й не виключає можливості проведення з ними операцій форфейтування. Таким чином, при форфейтуванні між простими і переказними векселями існують, з юридичної точки зору, певні розходження інте& ресів учасників. Це пов’язано із застереження «без обороту» і регу& люються Міжнародною конвенцією про комерційні векселі. У Кон& венції зазначено, що індосант простого векселя має законне право звільнитися від будь&якого зобов’язання на підставі застереження про відсутність зворотної вимоги в його індосаменті. У випадку переказ& ного векселя кредитор виступає як векселедавець і тому, з погляду права, завжди відповідальний безвідносно до того, чи напише він на векселі яке&небудь розпорядження, що виключає це правило. Оскільки трасант звичайно задовольняється письмовим зобов’я& занням форфейтера не починати дій проти нього у випадку неплате& жу, набуває особливого значення репутація форфейтера. Експортер повинен мати справу з форфейтерами, які володіють незаплямова& ною репутацією, на яких можна покластися в тому, що вони викона& ють умови угоди. Саме з цієї причини експортери надають перевагу як платіжним документам простим векселям. Векселі, які акцептуються при форфейтуванні, майже завжди суп& роводжуються банківським страхуванням у вигляді звичайної гарантії або авалю. Гарантом, як правило, виступає діючий на міжнародному ринку відомий форфейтеру банк, що є резидентом у країні імпортера і здатний підтвердити платоспроможність імпортера. Така гарантія важлива не тільки для зменшення ризику форфейтера, а й для того, щоб при необхідності мати можливість переоблікувати зобов’язання на вторинних ринках позичкових паперів. Гарантії й авалі у своїй найпростішій формі виступають як зобов’язання заплатити певну суму на визначену дату у випадку неплатежу вихідного боржника. Застосування поручництва як забезпечення зобов’язань трохи складніше. При видачі гарантії зобов’язання набуває форми підписаного га& рантом самостійного документа, що цілком викладає умови, які стосу& ються угоди. Важливо, щоб у гарантії спеціально були зазначені не тільки повна сума, а й кожен термін платежу і сума, що приходиться на цю дату, погашення, оскільки саме за цими даними обчислюють& ся витрати при форфетуванні. Більше того, гарантія повинна бути 85


цілком трансферабельною. Нарешті, істотно, щоб гарантія була від& верненою, тобто була цілком відособлена від основної угоди. Іноді на практиці видають гарантії, покладаючись на економічне станови& ще імпортера. Але форфейтер, як правило, наполягає на чистих без& відкличних і безумовних зобов’язаннях гарантуючого банку або нама& гається купити документи без обороту на експортера, але тільки в тому випадку, якщо по виконанні основного контракту гарантуючий банк оголосить заборгованість безумовною. Аваль у міжнародній прак& тиці можна розглядати як безвідкличну і безумовну гарантію про оп& лату на визначену дату, яку видає гарант, ніби він сам був боржником. Це найбільш підходяща і краща форма страхування для форфейтера. Аваль виписується безпосередньо на кожному векселі або тратті, для чого на них досить зробити напис «реr aval» і поставити підпис під нею (на перекладному векселі треба вказати також найменуван& ня вихідного боржника, на користь якого зроблений аваль). Просто& та і ясність авалю разом з властивою йому відособленістю і трансфе& рабельністю дає можливість уникнути ускладнень, пов’язаних з наданням гарантії. Саме з цієї причини при страхуванні форфету& вання авалю як формі гарантії і надається перевага. Однак варто мати на увазі, що законодавством деяких країн аваль не визнається. Поручництво (бюргшафт) — це оголошення зобов’язання, при& в’язаного до визначеного контракту як форма гарантії при форфету& ванні менш уживана. Через те, що існує необхідність перевірки за& конності різноманітних документів, форфейтер використовує поручництво, акцептуючи бюргшафт тільки після підтвердження того, що постачання товарів відповідним чином завершене. Ця обставина значною мірою скорочує сферу застосування данної форми гарантії. Форфейтер звичайно вимагає від гарантуючого банку підтвердити відсутність у нього контр&вимог, незмінність сум і термінів, згоду на передачу прав і вимог новому власникові, а також підтвердити, що банківський бюргшафт діє безумовно і безвідклично. Таке всеохоп& лююче підтвердження теж значно обмежує застосування бюргшафта і сприяє тому, що бюргшафт стає звичайною гарантією, тобто відо& собленим зобов’язанням виконання, не пов’язаним з основною опе& рацією. Часто зацікавлені експортери звертаються до форфейтеру на са& мому ранньому етапі угоди. Експортер найчастіше не в змозі само& стійно запропонувати імпортерові середньостроковий кредит і задовго 86


до підписання експортного контракту хоче з’ясувати, чи існує мож& ливість організувати форфейтингове фінансування на покриття вит& рат за експортом. З іншого боку, форфейтер, незнайомий із усіма необхідними подробицями, не в змозі буде зробити остаточну про& позицію, але замість того повідомить, чи можливо таке фінансуван& ня, і назве приблизні ставки. Слідом за цим експортер зможе на цій підставі продовжити переговори і, якщо необхідно, погодити витра& ти по можливому форфетуванню його дебіторської заборгованості. Нарешті, форфейтер робить експортерові пропозицію, зобов’язуючи надати необхідні кошти за фіксованою ставкою, хоча перш ніж ця пропозиція приймається експортером, може пройти певний час. Цей опціонний період (період вибору), протягом якого не стягується нія& кої комісії, звичайно не перевищує 48 год. Можливий і більш трива& лий (до 1–3 міс) період опціону, але в цьому випадку утримується опціонна комісія. Більш важливий проміжок часу від угоди про купівлю векселів до фактичного постачання, оскільки підготовка фінансування звичайно проходить від відвантаження товарів. Протягом цього періоду форфей& тер пов’язаний домовленістю форфетувати зобов’язання за фіксова& ною ставкою на весь термін або аж до встановленої дати, тоді як екс& портер зобов’язаний представити погоджені документи. Експортер може акумулювати контракт із форфейтером тільки за взаємною зго& дою з ним, оплативши при цьому належну форфейтеру неустойку. Витратами імпортера, який використовує форфейтинг для фінан& сування, є комісійні на користь гаранта. Комісійні (комісія) — це визначений відсоток від номінальної вартості гарантованих або ава& льованих векселів, що є об’єктом переговорів між імпортером і га& рантом. У тих випадках, коли форфейтер не наполягає на гарантії, він може висунути вимогу сплати визначену суму як компенсацію за додатковий ризик. Комісія за гарантію виплачується раз на рік (на початку року). Іноді вона може виплачуватися в момент підписання гарантійного листа або авалювання векселя. Буває також, що комісія обчислюєть& ся як відсоток від номінальної вартості кожного векселя окремо і виплачується після закінчення його терміну. Витрати експортера по організації форфейтингового фінансуван& ня складаються зі ставки дисконту, комісії за опціон та комісії за зобов’язання. 87


Ставка дисконту ґрунтується на відсотковій ставці за кредит, на& даний на термін, який дорівнює середньому терміну векселів, які вра& ховуються форфейтером. Більше суми дисконту форфейтер стягує також премію, рівень якої відбиває ступінь ризиків, яким піддається форфейтер. Найчастіше це політичні ризики або ризики трансферту, значно рідше — з неспроможності гаранта, оскільки гарантію звичай& но беруть у першокласного інституту. Якщо гарантом виступає вели& кий міжнародний банк або державний банк, премія буде трохи нижча. Для більшості країн її розмір може становити від 0,5–5%. Наступний компонент премії пов’язаний з відсотковим ризиком, який зумовлений тим, що форфейтингове фінансування надається за фіксованою відсотковою ставкою. Якщо векселі виражені в недо& статньо ліквідній валюті, то премія може містити в собі ще один компонент, а саме — комісійні, пов’язані з проведенням форфейте& ром операції валютного свопа. Ще однією складовою премії є її відсоток, що забезпечує фор& фейтеру покриття його управлінських витрат на організацію угоди (звичайно — 0,5% від ставки дисконту). Розмір премії буде трохи вищий, якщо форфейтер і експортер домовляться про купівлю векселів через визначений проміжок часу (наприклад, через 1 місяць або більше). Крім перерахованих витрат, що включаються в премію, існують і інші. Це можуть бути, наприклад, комісія (премія) за опціон, нада& ний форфейтеру експортером, і комісія за зобов’язання (за неодер& жану частину кредиту). Звичайно розмір цієї комісії визначається щомісяця або щорічно у вигляді відсотка від номінальної вартості векселів і стягується до моменту їх урахування. Розмір комісії може становити від 0,25–1,5% за рік. Як правило, оплата відбувається на початку кожного місяця. Організація фінансування зовнішньоторговельної операції з вико& ристанням форфейтингу передбачає визначення експортером номіналь& ної вартості векселів. Для цього величина відсоткової ставки за кре& дит додається до ціни проданих товарів. При цьому схема обчислення може бути різною. Наприклад, ціна товарів поділяється на рівні час& тини відповідно до кількості періодів платежу, яка припадає на термін кредиту. Відсоток нараховується по всій сумі, що підлягає погашенню в даний період, і додається до кожного траншу. Інший спосіб передба& чає, що номінал векселів обчислюється за приблизною формулою 88


аннуїтету (річного внеску). Нарешті, може бути використаний спосіб, за яким ціна товарів поділяється на рівні частини відповідно до кількості періодів платежу, яка припадає на термін кредиту. Відсоток нараховується на кожен вексель до кінця періоду його дії. За кожним із способів підсумкова сума відрізняється, проте різни& ця між підсумковими сумами не настільки важлива. Принципово лише те, що різні способи розрахунку номінальної вартості векселів забезпечують різні графіки погашення заборгованості. Кожний з них може більше відповідати інтересам сторін порівняно з двома іншими залежно від передбачуваних термінів погашення зобов’язань. Сума, на яку виписують векселі, залежить від суми, яка буде вира& хувана банком при обліку векселів — дисконту. Дисконт у банківській практиці — це обліковий відсоток, стягнутий банками при обліку векселів. Це виражена у відносних величинах різниця між сумою векселя і сумою, що сплачується банком при його купівлі. На практиці при укладанні форфейтинговых угод використо& вується «дисконт на доход». Якщо ставка відсотка, що нараховується експортером, дорівнює ставці дисконту, то дисконтована ціна векселів дорівнюватиме ціні покупки. Однак ставка дисконту та ставка, яка нараховується екс& портером, можуть і не збігатися. Існують різні формули розрахунку дисконту. Одна з них врахо& вує фактор, що дисконтує (Z), у такий спосіб:

Z=

100 B ⋅T 100 + 360

,

(2.11)

де В — відсоткова ставка; Т — Період між купівлею і закінченням терміну. Таким чином, ціна векселя після обліку його форфейтором ста& новитиме

Ц Д = ЦН ⋅ Z ,

(2.12)

де Цн — номінальна вартість векселя; Z — фактор, що дисконтує. Форфейтинг є досить гнучким інструментом міжнародних фінансів. Однак експортер повинен враховувати наявність певних 89


обмежень: продовження терміну кредиту на період від 6 міс до кількох років і довше, погашення боргу серіями, урахування вимог форфей& тера щодо вибору гаранта. Разом з тим форфейтингу притаманні суттєві переваги для екс& портера: 1) надання форфейтинговых послуг на підставі фіксованої ставки; 2) фінансування за рахунок форфейтера без права регресу на ек& спортера; 3) можливість одержати готівку відразу після постачання про& дукції або надання послуг, що благотворно відбивається на загальній ліквідності, знижує обсяг банківських позик, дає можливість реінве& стувати кошти; 4) відсутність витрат часу і грошей на керування боргом або на організацію його погашення; 5) відсутність ризиків (усі валютні ризики, ризики зміни відсот& кових ставок, а також ризик банкрутства гаранта несе форфейтер); 6) простота документації і можливість швидкого оформлення век& сельних боргових інструментів; 7) конфіденційний характер даних операцій; 8) можливість швидко упевнитися в тому, що форфейтер гото& вий фінансувати угоду, оперативно погодити умови угоди; 9) можливість заздалегідь одержати від форфейтера опціон на фінансування угоди за фіксованою ставкою, завдяки чому експортер заздалегідь може підрахувати свої витрати і включити їх у контрак& тну ціну, розрахувати інші підсумкові цифри. Імпортер при прийнятті рішення щодо фінансування імпортної угоди через форфейтування повинен враховувати недоліки цієї фор& ми, а саме: зменшення можливості одержати банківський кредит при користуванні банківською гарантією, необхідність платити комісію за гарантію, більш висока маржа форфейтера. Можливість виникнення труднощів з оплатою векселя як абст& рактного зобов’язання у випадку постачання некондиційних товарів або невиконання експортером яких&небудь інших умов контракту теж можуть бути проблемою для імпортера. Разом з тим простота і швидкість оформлення документації, мож& ливість одержати продовжений кредит за фіксованою відсотковою ставкою та скористатися кредитною лінією в банку становлять певні привабливі моменти цієї форми фінансування імпорту. 90


2.5. Лізинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі Лізинг є специфічною формою фінансування, альтернативного банківському кредитуванню; він передбачає використання власних фінансових ресурсів на купівлю майна на особливих умовах. Він дає можливість усім суб’єктам господарювання одержувати необхідні ма& шини і обладнання без значних одномоментних витрат, а також зни& жувати ризики, пов’язанні з моральним знеціненням засобів вироб& ництва. Правові основи лізингових договірних операцій визначено Законом «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. Згідно зі ст. 2 закону, об’єктом лізингу може бути будь&яке рухоме майно, яке відноситься до основних засобів, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, обладнання), яку можна збувати на ринку і по відношенню до якого немає обмежень щодо передачі його в лізинг. Суб’єкти лізингу — це лізингодавець, лізингоотримувач, продавець власного майна (ст. 3 закону). У ст. 4 закону визначено види і фор& ми лізингу, зокрема ті, які можуть використовуватися і для фінансу& вання зовнішньоторговельних операцій у сфері торгівлі технічно складною продукцією. Так, залежно від сектора ринку, де здійсню& ються лізингові операції, розрізняють внутрішньонаціональний та зовнішній (міжнародний) лізинг. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова ком& панія та орендатор знаходяться в різних країнах. Міжнародний лізинг має декілька модифікацій: — експортний; — імпортний; — транзитний. Експортний лізинг передбачає, по&суті, експорт товару через посе& редництво лізингової компанії, яка знаходиться в країні експортера. При імпортному лізингу лізингодавець імпортує об’єкт лізингу та надає його у використання вітчизняному лізингоотримувачеві. Транзитний лізинг передбачає розміщення усіх учасників лізин& гової операції в різних країнах. У сучасних умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє унiфiкацiя правил оренди іноземних машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних законодавств обмежувала розповсюдження міжнародного лізингу. Перевагу в міжнародних торговельних відносинах надається, як фінансовому 91


лізингу, який може стати альтернативою фінансуванню імпорту ус& таткування за рахунок залучення імпортером позики банку та при& скорювати рух оборотних фондів експортера за рахунок залучення посередника при здійсненні експорту. Відповідно до вітчизняного законодавства, фінансовий лізинг надає право користуватися матеріальними цінностями на строк не менш як 60% від строку їх повної амортизації, а також передбачає подальшу передачу права власності лізингоодержувачеві або по закінченні дого& вору лізингу — його викуп за залишковою вартістю. Іншими словами, фінансовий лізинг передбачає відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору лізингу. При прийнятті рішення про лізингове фінансування операції з придбання обладнання підприємство повинно враховувати перева& ги, які можна отримати з погляду: — власності; — обсягу загальних витрат; — пошуку коштів; — руху коштів. Переваги лізингу для імпортера пов’язані з можливостями зни& зити вартість фінансування. Лізинг за своїм економічним змістом передбачає 100% кредитування за відсутності вимог негайного по& чатку платежів. Необхідно зважати на те, що при використанні зви& чайного кредиту для фінансування імпорту майна підприємство мало б близько 15% вартості покупки оплачувати за рахунок власних коштів. При лізингу контракт укладається на повну вартість майна. Зниженню вартості фінансування імпорту при лізингу сприяє і відсутність вимог щодо забезпечення — лізингові компанії не вима& гають від орендаря додаткових гарантій, тому що забезпеченням уго& ди виступає об’єкт лізингу. Лізингова угода більш гнучка, ніж позика. Позика завжди перед& бачає обмежені строки і розміри погашення. При лізингу лізингоот& римувач може розрахувати надходження своїх доходів і виробити з лізингодавцем відповідну, зручну для нього, схему фінансування. Платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними, а суми пла& тежів відрізнятися одна від одної. Певні переваги лізингу для підприємства пов’язані з особливіс& тю обліку лізингових операцій. Облік та амортизація лізингового майна проводяться за балансом підприємства, а оприлюднення лізин& 92


гоотримувачем своїх зобов’язань відіграє важливу роль в оцінці його фінансового стану. Лізинг може будуватися на податковій і неподатковій основах. Лізинг, побудований на неподатковій основі, розцінюється приблиз& но так, як звичайна позика, хоча якісь інші аспекти можуть зробити цю операцію більш привабливою порівняно з традиційною позикою. Лізинг на податковій основі, який становить більшу частину лізин& гового бізнесу, надає орендарю додаткові вигоди через більш низьку відсоткову ставку, ніж при звичайній позиції. Оскільки право влас& ності майна залишається за лізингодавцем, він має можливість час& тково компенсувати вартість його придбання за допомогою пільг щодо амортизації, інвестиційних пільг, а потім поділити ці переваги з лізингоотримувачем через більш низькі орендні платежі. Часто підприємства з низьким рівнем прибутків не можуть скористатися своїми податковими пільгами і, орендуючи майно, передають ці пільги лізингодавцю, який, у свою чергу, знижує за це відсоткову ставку. Лізинг на податковій основі вимагає від лізингодавця досить великого рівня оподатковуваного прибутку, як і фінансових ресурсів. Тому багато лізингодавців є спеціалізованими лізинговими компані& ями — філіалами великих банків та банківських груп або великих корпорацій, наприклад «Ford Motor Credit», «Shell Leasing», «IBM», «BNP Bye» та ін. МВФ не враховує суму лізингових угод у підра& хунку національної заборгованості, тобто для країни виникає мож& ливість перевищити ліміти кредитної заборгованості. Очевидний недолік лізингу полягає в обмежені права розпоряд& жатися товаром. У разі фінансового лізингу лізингоотримувач стає його власником тільки по закінченню терміну лізингу. Звичайно, це може бути і перевагою в умовах швидкого морального знецінення, зокрема якщо йдеться про лізинг такого товару, як комп’ютери. Домовленості про лізинг зазвичай більш ліберальні, ніж позика. У той час як банк може вимагати ділові звіти фірми за 2–3 роки перед тим як видати позику, багато компаній&лізингодавців можуть переглянути ділові звіти за більш короткий проміжок часу (зазви& чай 6 міс). Лізинг зазвичай є дорожчою процедурою, ніж придбання товару, за умови, якщо не має потреби в позиці для фінансування цієї опе& рації. Зважаючи на це, особливості руху коштів — головна перевага лізингу для імпортера. Ці переваги зумовлені виключенням одноразових, 93


великих витрати готівки в разі оплати імпорту за умовами негайно& го платежу, що обмежує можливості здійснення щоденних витрат, пов’язаних із веденням ділової активності імпортера. Лізинг майже завжди дає можливість зменшити вартість облад& нання, яке імпортується, маючи на увазі, що плата за лізинг може бути зарахована як бізнес&витрати. Основні умови, що визначають зміст лізингової операції: 1) тривалість лізингу; 2) загальна вартість; 3) відмова від наступного лізингу; 4) передача в тимчасове користування; 5) заміна на сучасніше обладнання; 6) сервісне обслуговування. Більш детального розгляду при укладанні лізингового контракту з лізингодавцем потребує кожна з цих умов. Тривалість лізингу заз& вичай називають терміном лізингу — період 12–36 міс. Коротші тер& міни лізингу можливі за вищу плату. 36 міс — звичайний термін лізингу для операцій, наприклад, з комп’ютерною технікою, для того щоб запобігти втратам від морального знецінення. Визначення загальної вартості передбачає аналіз усіх витрат, які будуть протягом усього терміну лізингу: первісна плата, щомісячна плата, застава, витрати на страхування, витрати на послуги сервісу чи ремонту тощо. Відмова від наступного лізингу дає можливість розірвати договір про лізинг, незважаючи на те, що треба буде виплатити значний штраф. Передача в тимчасове користування предмета лізингу в іншу фірму, організацію тощо може оптимізувати лізингову операцію. Якщо технологія в певній предметній сфері змінюється швидко, то можливість заміни старого обладнання на сучасніше дозволить удосконалити чи замінити обладнання і таким чином уникнути втрат від морального знецінення. Сервісне обслуговування може надава& тися на певний термін та на певних умовах. Якщо в контракті перед& бачено сервісне обслуговування терміном на один рік, то його слід продовжити на час усього лізингу, інакше витрати на сервісне об& слуговування після перших 12 місяців покладаються на лізингоот& римувача. Прийняття рішення учасниками зовнішньоторговельної діяль& ності передбачає оцінку його ефективності. Аналіз можливості вико& 94


ристання лізингового фінансування при здійсненні торговельних операцій здійснюється за двома самостійними напрямами: — розрахунок лізингових платежів, який ґрунтується на кальку& ляції витрат лізингової компанії; — оцінка ефективності лізингу, що традиційно виконується на умовах його порівняння з прямим кредитним фінансуванням. Через таке розмежування побудова лізингової операції потребує творчого підходу в кожному випадку. Зважаючи на це, перспектив& ною є зарубіжна практика, яка передбачає ціноутворення, що здійснюється ринковим способом. Орендні ставки лізингу, розмір лізингових платежів і графік їхніх виплат функціонально взаємоза& лежні і є цілком визначені змінні, які визначають ефективність лізин& гу для його учасників. Більше того, орендні ставки в лізингу, розмір лізингових платежів і графік їхніх виплат є значеннями, які зміню& ються залежно від відомих змінних. У сфері зовнішньоторговельних операцій лізинг можна розгля& дати як альтернативну можливість фінансування імпорту порівняно з прямим кредитуванням. З організаційної точки зору, як правило, формування лізингових відносин означає виникнення проміжної ланки між кредитором і отримувачем фінансування. Тому переваги і хиби вбудовування лізингової компанії в угоду між експортером та імпортером повинні і можуть розглядатися і з погляду інтересів кре& дитора, і з погляду інтересів отримувача предмета лізингової угоди. Розглядаються три головні учасники лізингової операції: імпортер& лізингоотримувач, лізингова компанія і кредитор. Лізингова угода в самому загальному випадку є альтернативою операції по залученню кредиту, необхідного для придбання устатку& вання. З позиції імпортера&лізингоотримувача виникнення додатко& вої економічної ланки між ним і кредитором означає перекомпону& вання елементів його витрат, пов’язаних з поверненням наданої йому позики. Економічна доцільність лізингу для імпортера&лізингоотри& мувача може розглядатися в двох варіантах взаємовідносин із лізин& говою компанією: 1. Варіант, в якому лізингова компанія пропонує підприємству свої послуги, виходячи зі своїх власних можливостей по притягнен& ню позикових коштів і оцінки прийнятного рівня винагороди, а імпортер&лізингоотримувач приймає рішення виходячи з економіч& ної доцільності запропонованих умов. При цьому передбачається, що 95


альтернативою лізинговій угоді є реальна можливість підприємства самостійно залучати позикові кошти на аналогічний період часу. Цей варіант припускає розгляд угоди й ухвалення рішення про лізинг тільки з погляду потенційного орендаря. Рішення приймається на зіставленні витрат потенційного лізингоотримувача, пов’язаних з лізинговим і кредитним фінансуванням. 2. Варіант, у якому передбачається об’єднання інтересів імпорте& ра&лізингоотримувача і лізингової компанії з метою мінімізації вит& рат, пов’язаних з придбанням необхідного виробничого майна. Альтернативою також є кредитна угода. У цьому випадку еконо& мічна доцільність лізингу розглядається виходячи з оцінки сукуп& них витрат підприємства і лізингової компанії при організації угоди. «Спорідненість відношень» лізингової компанії й орендаря припус& кає відсутність самостійного інтересу лізингової компанії (відмінно& го від інтересів імпортера&лізингоотримувача) в одержанні прибут& ку, що перевищує розмір прибутку, необхідного для оплати обов’язкових платежів. При прийняті рішень необхідно зважати на такі обставини: — при такій побудові лізингової угоди факт виникнення лізин& гових платежів замість сумарних витрат при організації пря& мого кредитування не призводить до додаткової витрати підприємства по НДС; — розмір податків імпортера&лізингоотримувача при цьому не змінюється; — виникає додаткова витрата лізингової компанії у вигляді по& датку з лізингового платежу; — розмір амортизаційних відрахувань принципово еквівалентний, оскільки є функцією від балансової вартості основних фондів; — при лізингу відсотки по користуванню кредитом включаються в собівартість лізингової компанії і, отже, виникає економія — зменшується податок з прибутку. Основою економічного механізму взаємовигідних відносин між лізингодавцем і лізингоотримувачем є розмір лізингових платежів. Лізингові платежі виплачуються в період дії лізингової угоди і включають у себе амортизаційні відрахування на повне відтворення переданого в лізинг майна і лізинговий відсоток. Лізинговий відсоток повинен покривати лізингодавцю накладні витрати по лізинговій угоді, в тому числі пов’язані з імпортом пред& 96


мета лізингу, а також забезпечити лізингодавцеві прибуток. Джере& ло виплати лізингового відсотка — сукупний доход лізингоодержу& вача, який зўявляється в період використання майна. З метою обліку витрат лізингодавця і розрахунку лізингових платежів, що забезпечують беззбитковість його діяльності, форму& люється перелік витрат, які складаються з інвестиційних і поточ& них витрат, а також витрат по обслуговуванню кредиту лізингодав& ця на придбання предмета лізингу. Під інвестиційними витратами розуміються: 1) вартість предмета лізингу; 2) витрати за митними процедурами предмета лізингу; 3) комісійна винагорода торго& вельного агента; 4) витрати, зв’язані з транспортуванням предмета лізингу; 5) витрати по збереженню предмета лізингу до моменту їхнього введення в експлуатацію; 6) витрати по установці і монта& жу; 7) витрати по навчанню персоналу; 8) інші витрати. Повна вартість лізингового майна розраховується з обліком усіх інвести& ційних витрат і ПДВ. Під поточними витратами розуміють витрати лізингодавця про& тягом терміну договору лізингу, пов’язані з виконанням цього дого& вору. Методи розрахунку платежів по лізингу ґрунтуються на таких поточних витратах: 1) експлуатаційні витрати; 2) податки, що вклю& чаються до складу витрат; 3) податки, які відносять на фінансові результати. При обґрунтуванні обсягів лізингових платежів, враховується ряд специфічних параметрів лізингового договору: 1) частка авансового платежу; 2) термін договору; 3) періодичність лізингових платежів; 4) річна норма амортизаційних відрахувань; 5) коефіцієнт приско& рення амортизації. Крім того, за визначенням фактичного розміру лізингових пла& тежів необхідно враховувати коефіцієнт дисконтування — очікувану норму доходу від капітальних вкладень у лізингову операцію в пев& ному році t:

αt =

1 , (1 + i)n

(2.13)

де α — коефіцієнт дисконтування; і — розрахунковий розмір ставки дисконту; n — поточний рік, по якому роблять коригування. 97


При розрахунку ставки дисконту враховують рівень облікової ставки центрального банку. Таким чином, у закінченому вигляді реальна сума лізингового платежу за весь період дії лізингового договору буде: T

ЛП = ∑ ( А + Л )itα t ,

(2.14)

t =0

де ЛП — загальна сума лізингового платежу, грн; А — річна сума амортизованих відрахувань на повне відтворення об’єкту, грн; Л — річна величина лізингового відсотку, грн; іt — індекс інфляції в році t; Т — період дії лізингового договору. Інтегральний економічний ефект лізингодавача (ЕЛ) від реалізації конкретної лізингової операції визначається: T

E Л = ЛП − ∑ (ПОt + ПВt + П t − Bt )α t ,

(2.15)

t =1

де ЛП — загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу; ПОt — одноразові витрати лізингодавача в році t; ПВt — поточні витрати лізингодавача в році t; Пt — податки, які виплачує лізингодавач у році t; Вt — виручка від реалізації майна, що повертається лізингодава& чеві в році t. Ефективність лізингової операції для лізингодавця можна визна& чити, зіставивши загальну суму, виплачувану за лізинговою угодою, з ціною придбання майна в кредит. Вираховується це за формулою T

C Л = ЛП + ∑ (ПДBt − П t )α t ,

(2.16)

t =1

де ПДВt — сума ПДВ, яка нараховується лізингоодержувачем в році t році, грн; Пt — податкові пільги лізингоодержувача в році t. Використання в практиці зовнішньоторговельних відносин зап& ропонованих методичних підходів при визначенні ефективності 98


лізингу дасть можливість правильно визначати ефективність лізин& гу як методу фінансування зовнішіньоторговельних операцій. На відміну від методик виміру лізингових платежів, аналіз ефек& тивності лізингу має принципово іншу основу. Такий аналіз бу& дується на порівнянні лізингу з альтернативними варіантами фінан& сування. Методичні підходи оцінки ефективності лізингу щодо кредиту ґрунтується на порівнянні платежів по лізингу з позичкою, передба& чають калькуляцію витрат по обох видах фінансування (табл. 2.4). Таблиця 2.4 Калькуляція витрат фінансування за лізингом та кредитом Витрати

усього

податок

відсотки та комісія

По лізингу амортизація

усього

податок

відсотки

При довгостроковому кредиту погашення

Дата платежу

Разом:

Розмір лізингових платежів залежить від таких умов: 1) терміну оренди; 2) загальної норми амортизаційних відрахувань; 3) банківського відсотка по довгострокових позичках; 4) графіка погашення позички; 5) податку за встановленою ставкою (оподатковуванню за уста& новленою ставкою підлягають відсотки, які сплачуються за дов& гостроковою позичкою, та суми в погашення довгострокового кредиту); 6) відсоткової ставки по лізингу; 99


7) комісії за додаткові витрати лізингодавця з організації лізингу (рекомендуються у вигляді відсоткової надбавки, яка обумов& лена вартістю лізингового майна); 8) графіка здійснення платежів за лізингом; 9) вартості опції покупки наприкінці терміну лізингу (відповідає залишковій вартості устаткування); 10) ставки оподатковування і відсотки по довгостроковій позичці залишаються незмінними протягом усього терміну дії лізин& гового договору. Особливі умови здійснення платежу за зовнішньоторговельни& ми операціями, а саме — використання такої форми розрахунків як авансовий платіж передбачає їх урахування при розрахунку лізин& гових платежів. Методика оцінки лізингових операцій, запропоно& вана А.В.Касимовим, передбачає фінансову оцінку операцій з лізин& гу через зіставлення платежів з можливостями імпорту матеріальних активів за рахунок власних фондів або позикових кредитних джерел та передбачає врахування цих особливих умов. За цією методикою варіант нарахування лізингових платежів залежить від умов лізин& гової угоди та передбачає врахування залишкової вартості та наяв& ності авансового платежу. Якщо лізингова компанія бере на себе видатки по технічному обслуговуванню і ремонту переданого в орен& ду майна, то пропонується визначати розмір щомісячної комісійної винагороди лізингової компанії за формулою

K=

Ам Зт + +В+Н , Са Са

(2.17)

де К — розмір комісійних виплат; Ам — розмір амортизаційних відрахувань на повне відновлення за весь період лізингу; Зт — затрати на техобслуговування і ремонт орендованого майна; Са — термін лізингової угоди, років; В — банківський відсоток на рівні сформованої ставки за креди& том або депозитом (у лізингової компанії є альтернатива розміщен& ня засобів на депозитний рахунок); Н — операційні накладні витрати лізингової компанії. В усіх інших випадках доцільно провести розрахунки за форму& лою 100


⎛В⎞ Ап ⎜ ⎟ ⎝Т ⎠ , ОП = 1 1− ⎛ В⎞ ⎜1 + Т ⎟ ⋅Т ⋅ П ⎝ ⎠

(2.18)

де ОП — розмір орендних платежів по лізингу; An — початкова вартість переданого в оренду майна; В — відсоток виплат по лізингу, що включає банківський відсо& ток і відсоткове вираження інших витрат лізингової компанії; Т — термін лізингової угоди, років; П — періодичність сплати орендних платежів. Надалі пропонується можливість виконати два коригування: на розмір залишкової вартості матеріальних активів і на розмір авансо& вого платежу. У остаточному вигляді формула для розрахунку вип& лачуваних орендних платежів в так:

ОП 0 = ОП ⋅ М g ⋅ M a ,

(2.19)

де ОП0 — остаточна сума орендних платежів, які виплачуються; ОП — сума орендних платежів без урахування залишкової вар& тості матеріальних активів; Mg — поправочний коефіцієнт на залишкову вартість; Ма — поправочний коефіцієнт на авансовий платіж. Розрахований за наведеними методиками розмір лізингових пла& тежів повинен забезпечити лізинговій компанії одержання прибутку не нижче від середньої норми на вкладений капітал, а для орендаря вартість оренди не повинна бути вищою від вартості банківського кредиту на фінансування операції з імпорту цього майна. У ринковій економіці такий підхід є основою ціноутворення в лізингу. Проте з цього погляду, розрахунок розміру і графік виплати орендних пла& тежів визначаються, виходячи з порівняння лізингу з альтернатив& ними варіантами фінансування проекту. При розрахунку виплат по фінансовому лізингу сторони повинні враховувати купівельну вартість об’єкта, первинний контрактний термін оренди, залишкову вартість і відсоткову ставку. Відсоткова 101


ставка по лізингу в більшості випадків обчислюється як різновид фінансової ренти. Зниження різноманітного роду ризиків лізингодавця є централь& ною проблемою, проте методи розрахунків орендних ставок по лізин& гу залежать не тільки від ризикового чинника, а й від специфіки рин& ку орендованого товару. Орендні ставки базуються на амортизації переданого в лізинг майна і прибутку лізингодавця. Прибуток лізин& годавця розглядається як прибуток, одержуваний ним з орендарів. Орендні ставки розраховують за формулою: ОС = В/k + Пб,

(2.20)

де ОС — розмір щомісячної орендної ставки; В — загальні щомісячні витрати лізингодавця; k — коефіцієнт використання устаткування (співвідношення часу використання техніки до календарного часу); Пб — сума балансового прибутку. Загальні щомісячні витрати орендодавця розраховуються, вихо& дячи з річної суми амортизації, витрат по страхуванню, витрат по технічному обслуговуванню, відсотків по кредитах на покупку, від здачі в оренду устаткування, загальноадміністративних витрат фірми–орендодавця і його накладних витрат. Як і методики визначення розміру лізингових платежів, запропо& новані методи ґрунтуються на калькуляції витрат лізингодавця з організації і проведення лізингу і так само пропонують маржу лізин& годавця. Поданий метод, на жаль, не можна застосовувати для оцін& ки ефективності лізингу, оскільки не враховують інтереси орендаря. З іншого боку, є методи, що припускають визначення прийнятної ставки лізингу з погляду орендаря. Ці методи, як і поданий метод визначення ставки лізингу лізинговою компанією, — лише частина повної моделі оцінки лізингу. Підхід в аналізі лізингу, який може дати вичерпний результат, передбачає використання моделей по& рівняння лізингу з альтернативними варіантами фінансування. З цього погляду заслуговують на увагу методики, в яких оцінюєть& ся економічна ефективність лізингу із врахуванням інтересів його учасників. Методика припускає розрахунок ставки фінансування лізингу для її порівняння зі ставкою закупівлі активів у кредит. Розрахунок роблять за формулою: 102


C=

ЛП − А , 0,5 ⋅ (Вп − Вз ) ⋅ 100

(2.21)

де С — ставка фінансування лізингу; А — щорічна амортизація устаткування; ЛП — лізингові платежі; Вп — початкова вартість майна, що здається в лізинг; Вз — залишкова вартість на момент закінчення терміну лізингу. Середню норму прибутку від лізингу розраховують за формулою

Н пл =

Д − ( ЛП − П ) , 0,5 ⋅ (Вп − Вз )

(2.22)

де Нпл — норма прибутку при лізингу; Д — щорічний валовий прибуток; П — сума відсотків, які виплачують лізингодавцю. По суті, методика припускає порівняння номінальних ставок лізингу і кредиту з погляду орендаря. Таким чином, запропоноване порівняння бачиться багато в чому обмеженим. При прийнятті рішення щодо вибору форми фінансування імпор& ту устаткування доцільно використати методики, в яких запропоно& вані критерії для оцінки лізингу: 1) відсоток, який орендар випла& тить орендодавцю за фінансування лізингової операції (ставка фінансування); 2) загальна сума, яку виплачує орендар орендодавцю за лізинговим контрактом (ціна лізингової операції). Обрахувавши відсоткову ставку фінансування, яку необхідно виплатити орендо& давцю, орендар може порівняти її з відсотковою ставкою по кредиту і зробити певний вибір. Зіставлення загальної суми, яка виплачується лізингодавцеві за лізинговим контрактом, з ціною придбання машин і устаткування в кредит, може показати, на скільки така операція вигідна для імпор& тера. У методиці так само передбачається визначення загальної ціни лізингової операції і ціни придбання майна в кредит для наступного їхнього порівняння. Вважається необхідним враховувати податкові пільги по інвестиціях, що можуть бути надані орендарю й орендо& давцю. Загальну ціну лізингової операції можна визначити за такими формулами: 103


Вф =

Цл =

ЛП − A ; 1 ∑ t ⋅ 2 ⋅ (Вп − Вз ) ( ЛП − П ) ⋅ Т + Вз , Пп

(2.23)

(2.24)

де Вф — відсоток фінансування лізингової операції; ЛП — щорічний платіж за лізингом; А — щорічна амортизація (сума щорічних амортизаційних відра& хувань); Вп — початкова вартість устаткування; Вз — залишкова вартість устаткування по закінченню терміну дії лізингового контракту; Цл — загальна ціна лізингового фінансування; Т — термін лізингу; П & пільги, отримані орендарем або знижки, надані орендодавцю; Пп — прибутковий податок. До переваг запропонованої методики можна віднести можливість зіставлення вартості лізингу як у відсотковому, так і в грошовому вираженні. Разом з тим необхідно враховувати і притаманні цій методиці обмеження. Особливості регулювання зовнішньоекономічної діяль& ності у вільних економічних зонах (ВЕЗ) пов’язані з існуванням пільг при імпорті інвестиційних товарів. Таким чином, існує необхідність враховувати ці пільги, проте визначити їх розмір неможливо, тому що дана методика не припускає урахування чинника часу. Порівнян& ня буде ще менше об’єктивним, якщо лізингова операція довгостро& кова, а платежі при різних способах фінансування в тих самих пер& іодах часу значно відрізняються за розмірами. Таким чином, недоліком цієї методики є неврахування чинника часу. Більш привабливою з погляду відповідності особливостям регу& лювання ЗТД є методика фінансово&інвестиційного аналізу лізинго& вої угоди, запропонована Д.І.Овчаровим. Вона також будується на порівняльному аналізі фінансового лізингу з різноманітними варіан& тами придбання устаткування. Але в розрахунках враховуються чин& ник часу, можливість нелінійної амортизації активів, можливі подат& 104


кові пільги. За методикою можна розрахувати розміри орендних платежів, що забезпечують задану прибутковість від майна в оренду. Крім того, можливий інвестиційний аналіз за чинником економіч& ності та за чинником ліквідності. Аналіз за чинником економічності проводиться з урахуванням податкових щитів: відсотки по кредиту, амортизації й орендній платі. Порівняльна вартість оренди і позики залежить від таких змінних: 1) залишкової вартості устаткування на кінець терміну оренди; 2) норми дисконтування грошових потоків; 3) кількості років, на який термін оренди перевищує термін по& гашення позички; 4) кількості років, на яку очікуваний термін корисної служби орендованого майна перевищує термін погашення позички; 5) розрахункової норми відсотків по оренді порівняно з відсот& ками по позичці. Аналіз по чиннику ліквідності дає можливість врахувати напря& ми і розмір грошових потоків, що виникають у зв’язку з наявністю податкових пільг по лізингу, а також врахувати вплив цих потоків на ліквідність учасників угоди. Разом з тим фінансово&економічне порівняння оренди з альтернативними способами одержання устат& кування необхідно будувати на вимірі грошових витрат, що виника& ють при цьому, з урахуванням сплати податків. За інших рівних умов потенційний прибуток для орендаря і лізингодавця тим більший, чим: більша різниця в ставці податку для орендаря і лізингодавця, більша від терміну лізингу і вища від ставки дисконтування. Саме на використанні податкових пільг побудована лізингова угода. Лізингова угода стає взаємовигідною при перерозподілі подат& кових пільг таким чином, щоб відсоткова ставка по лізингу стала нижчою від відсоткової ставки, по якій орендар міг би одержати кредит на купівлю того ж майна. Проте остання теза розглядається як окремий випадок, при якому орендар не може повністю викори& стовувати наявні податкові пільги. Певну новизну підходу містить методика, яка ґрунтується на визначенні зони ефективності лізингових операцій щодо купівлі з використанням кредитних коштів. Вибір одного з декількох варіантів фінансування робиться з порівняння чистих приведених прибутків (NPV). При цьому варіюються терміни дії лізингового договору і кредиту на купівлю того самого майна. 105


Різноманітні варіанти фінансування оцінюються порівнянням розмірів NPV: NPV = NPV лізингу — NPV кредиту. При підрахунку NPV враховуються особливості оподатковуван& ня по кожному з варіантів фінансування. При подальшому аналізі вводиться два коефіцієнти К1 та К2: К1 — відбиває відношення ціни майна до прибутку на місяць; К2 — відбиває відношення витрат із НДС до прибутку на місяць. Зона ефективності лізингу порівняно з кредитним фінансуван& ням, при різноманітних значеннях річного відсотка лізингової ком& панії і термінів проведення операції, визначається в тривимірному просторі, обмеженому значеннями розміру відсоткової ставки кре& диту, а так само коефіцієнти 1 і 2. Поверхню нульового значення NPV розділяють зони ефектив& ності лізингового і кредитного фінансування.

106


Контрольні питання 1. Дайте визначення сутності та форм комерційного кредиту. 2. Схарактеризуйте умови надання комерційного кредиту. 3. Поясніть основні методологічні підходи формування кредитної пол& ітики підприємства у сфері комерційного кредиту. 4. Дайте визначення сутності внутрішньофірмового кредитування. 5. Схарактеризуйте основні форми внутрішньофірмового кредитування. 6. Схарактеризуйте основні методичні підходи при визначені розміру банківського кредиту. 7. Перелічіть та дайте характеристику основним умовам кредиту. 8. Перелічіть форми банківського кредитування імпорту. 9. Перелічіть форми банківського кредитування експорту. 10. Назвіть елементи витрат підприємства за кредитом. 11. Поясніть переваги, які отримує підприємство при використанні тор& говельного фінансування. 12. Визначте характер методологічних підходів до організації рефінансу& вання комерційного кредиту в зовнішній торгівлі. 13. Схарактеризуйте практику факторингу. 14. Визначте особливості використання векселів у форфейтингу. 15. Визначити сутність лізингу. 16. Схарактеризуйте переваги та недоліки лізингу. 17. Дайте характеристику принципам порівняння лізингу та кредиту. 18. Дайте характеристику методики фінансово&інвестиційного аналізу ефективності лізингу.

Література: [14, 16, 17, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31, 32, 33, 35, 37, 38, 39, 41, 44, 47, 49, 50, 52, 60]

107


ЗАДАЧІ Задача № 1 Українське підприємство «Імпорткомплект» імпортує готові ви& роби та комплектуючі до них. Транспортні послуги надають йому транспортні підприємства. Для підвищення ефективності імпортних операцій підприємство вирішило придбати 4 вантажних машини марки Івеко&1540 для здійснення вантажних перевезень самостійно. Вартість однієї машини становить 275 тис. дол США. Отже, вартість закупівлі автотранспорту — 1 100 000 дол США. Підприємству необхідно прийняти рішення щодо джерел фінан& сування придбання автомобілів, якими можуть бути: 1) банківський кредит; 2) спільне фінансування із залученням банківського кредиту; 3) фінансовий лізинг. Для фінансування придбання машин можна залучити кредит комерційного банку. Банк, до якого звернулося підприємство, запро& понував такі умови надання кредиту: 1) обов’язкова участь коштів підприємства&позичальника у фінан& суванні заходу, що кредитується. При цьому частка участі підприємства має бути не менше 30%; 2) кредит комерційний банк надає на 3 роки під заставу придба& них машин; 3) ставка відсотка за кредитом становила 15% річних. Зважаючи на вимогу банку щодо обов’язкової участі коштів під& приємства&позичальника, йому необхідно вкласти 330 тис. дол США. Однак підприємство на даний час може виділити лише 200 000 дол США за рахунок нерозподіленого прибутку. Підприємство розглядає варіант із залученням додаткових дже& рел фінансування імпорту на підставі спільної участі у фінансуванні, через залучення до фінансування цієї операції коштів ще одного інве& стора, частка участі якого становить 130 000 дол США. Для спрощення проведення розрахунків планується створити під& приємство ТОВ «Транспортсервіс» зі статутним капіталом 350 000 дол 108

Задачі

США. Частка участі ТОВ «Імпорткомплект» становила 220 000 дол США, що включало $200 000 на придбання нових машин та $20 000 — раніше здійснені витрати на функціонування автотранспорту. Інші $130 000 належали інвестору. Таким чином, за цим варіантом джерелами фінансування прид& бання 4 машин можуть стати: 1) кредит комерційного банку — $770 000 (70%); 2) нерозподілений прибуток підприємства — $200 000 (18%); 3) кошти інвестора — $130 000 (12%). За результатами діяльності підприємства «Транспортсервіс» на другий рік після реалізації проекту воно вже може отримати чистий прибуток близько $350 000, а на четвертий рік щорічний прибуток підприємства буде складати біля 500 000 дол США. Витрати підприємства «Транспортсервіс» включають витрати на технічне обслуговування машин, заробітну плату водіїв, оренду при& міщення та гаражі, амортизацію обладнання, витрати на рекламу тощо. Витрати першого року включають ще й $1 100 000 на прид& бання машин. Оцінка наведеного варіанту фінансування потребує врахування його наслідків для фінансового стану ділової репутації підприємства: 1) відповідно до частки в капіталі підприємства тільки 60% при& бутку буде належати ТОВ «Імпорткомплект»; 2) співвідношення власних та запозичених коштів підприємства ТОВ «Транспортсервіс» становить 30/70, що свідчить про досить високий рівень заборгованості, а отже, і високий рівень фінансового ризику; 3) залучивши для фінансування проекту кошти інвестора, підприємство втратило певну частку контролю над діяльністю підприємства. Підприємство розглядає альтернативне джерело фінансування – фінансовий лізинг. Припустимо, що джерелами фінансування на придбання 4 машин стали прибуток підприємства обсягом $200 000 та отримання машин за договором фінансового лізингу на загальну суму $900 000. При цьому угода лізингу передбачає погашення основної суми боргу про& тягом 3 років зі сплатою відсотка на рівні 15% річних. Оцінка переваг фінансового лізингу повинна враховувати таке: 109


1) підприємство не поділяє отриманий прибуток з іншим інвес& тором; 2) підприємство отримує ще й податкову пільгу — при лізингу до валових витрат підприємства відносяться не лише плата за користування кредитом, а й сума погашення основної суми боргу, таким чином, сума прибутку до оподаткування, а отже, і сума податку на прибуток є значно меншою порівняно з випадком, коли джерелом фінансування виступає кредит ко& мерційного банку; 3) отримані за угодою лізингу основні кошти обліковуються поза балансом підприємства, коефіцієнт заборгованості нашого підприємства не зміниться в наслідок отримання лізингового кредиту, що дозволить підприємству підтримати показники фінансової стійкості та фінансового ризику на оптимальному рівні; 4) внаслідок застосування лізингової схеми фінансування підприємство залишилось би повноправним власником ново& го напряму діяльності і не було б змушене поділяти прибуток з іншим інвестором. Завдання Дати оцінку ефективності кожного варіанта фінансування та його вигідності для підприємства. 1. Розрахувати вартість інвестиційного капіталу, що включає в себе вартість кредиту комерційного банку, вартість нерозподіленого прибутку та вартість коштів інвестора на основі середньої вартості інвестиційного капіталу підприємства WACC. При обчисленні не& обхідно мати на увазі, що вартість прибутку ТОВ «Імпорткомплект» можна розрахувати діленням середньої суми чистого прибутку, що щорічно розподіляється між власниками підприємства, на суму влас& ного капіталу підприємства. При оцінці вартості фінансування слід зважати на необхідність забезпечити інвестору більшу норму доходності, ніж середня ставка на ринку, оскільки інвестиційні вкладення передбачають вищий рівень ризику, ніж кредитні. Порівняти ефект, отриманий підприємством за різними варіан& тами фінансування. Результати викласти в таблиці (табл. 1). 110

Задачі

Таблиця 1 Результати за різними схемами фінансування, дол США Показники Прибуток за схемою фінан& сування на ос& нові залучен& ня банківсь& кого кредиту та інвестиції Прибуток за схемою фі& нансування за рахунок фі& нансового лі& зингу

13й рік

23й рік

33ій рік

43й рік

111


Задача № 2 Фірма «Дельта» (український імпортер) укладає контракт з іно& земним експортером — фірмою «COTER» (Німеччина) на постачан& ня в Україну продукції іноземного походження (комплектуючих) з умовами оплати безвідзивним підтвердженим акредитивом на суму 200 000 євро проти пред’явлення документів або з відстрочкою пла& тежу. Строк дії акредитива — 60 днів, тобто дата випуску акредитива 10.01.2004 р. і дата закінчення 10.03.2004 р. Український покупець не має можливості розрахуватися з продавцем повністю відразу ж після отримання товару, а іноземний продавець хоче отримати виручку відразу і не погоджується на надання товарного кредиту. У такому випадку український імпортер може звернутися в банк за кредитом і розрахуватися кредитними коштами, але за обслуговування креди& ту банк стягує 15% річних, що дорого для імпортера. Розглянувши прохання клієнта, Банк пропонує угоду — торго& вельне фінансування цієї імпортної угоди. У банка&емітента акреди& тива в даний момент немає достатньо коштів для кредитування клієнта&фірми «Дельта». Тому Банк веде переговори з іноземним бан& ком&кореспондентом щодо можливості здійснення угоди торговель& ного фінансування & тобто здійснення платежу за рахунок власних коштів іноземного банку&кореспондента на користь продавця проти надання документів, які відповідають умовам акредитива, а банк& емітент розраховується з іноземним виконуючим банком через виз& начений строк. Загальні витрати імпортера з імпортного фінансування: 1. Комісія за відкриття акредитива — 0,2% від суми акредитива. Після відкриття акредитива Банк надсилає в банк експортера по& відомлення про відкриття і бере комісію за повідомлення. 2. Банк експортера надсилає в Банк документи за акредитивом, за перевірку яких Банк знімає з рахунку фірми кошти і надсилає їх в іноземний банк кур’єрською поштою, яка виставила рахунок за свої послуги. Разом з цим Банк посилає SWIFT&повідомлення про пере& дачу документів іноземному банку і за це стягує з клієнта комісію. 3. Банк просить клієнта&фірму «Дельта» відшкодувати йому вит& рати за видачу зобов’язань за акредитивом без грошового покриття (0,2% від суми акредитива). 112

Задачі

4. У більшості випадків експортер сплачує за свій рахунок комі& сію за підтвердження акредитива першокласним банком, яка стано& вить 5% від суми акредитива. Тільки в окремих випадках за домо& вленістю обох сторін ця комісія сплачується за рахунок імпортера. У даному запропонованому випадку підтвердження було необхідно експортеру, тому він, згідно з контрактом, сплачує комісію за підтвер& дження акредитива зі свого рахунку. Комісія за підтвердження бе& реться до моменту платежу; комісія розраховується так:

Kn =

Bn ⋅ B ⋅ T , 360 ⋅ 100

де Вп — вартість постачання; В — відсоток комісії; Т — термін, на який надається фінансування. 5. Далі Банк&кореспондент виконує платіж на користь експорте& ра; за це сплачується комісія в розмірі 300 євро. 6. Після моменту платежу іноземний банк до моменту відшкоду& вання йому коштів Банком, вимагає від Банку оплатити комісію за фінансування, яка знімається з рахунку імпортера&фірми «Дельта». Комісія іноземного банку дорівнює ставці LIBOR (1,25%) плюс ко& місія за кредит банка&кореспондента, яка дорівнює 4,75%, крім того комісія іноземного банку дорівнює 6% річних (від суми акредитива). 7. Далі фірма «Дельта» сплачує комісію Банку за надання бан& ківського поручництва в розмірі 5% від суми акредитива. Як альтернатива фінансуванню фірма «Олімп» може взяти кредит у Банку, щоб забронювати кошти на рахунку для оплати акредитива. Витрати з кредитування в даному випадку такі: Відсотки за надання кредиту Банком у розмірі 15% річних. Сума за користування кредитом розраховується так:

Pk =

S ⋅r ⋅t , 360 ⋅ 100

де S — сума акредитиву; r — відсоток за кредит; t — термін користування кредитом, який складається з терміну, на який відкривається акредитив, та терміну, протягом якого кошти надходять на рахунок банку. 113


Таблиця 3 Тарифи банку з документарних операцій Види операцій

Тариф Акредетиви Попереднє авізування акредитиву $50 Авізування документарного акре& 0,1%, min $30, max $200 дитиву Перевірка (прийняття та відсилан& 0,2%, min $60, max $1000 ня) документів Відкриття акредитива з покриттям 0,3%, min $75, max $1000 при здійсненні операції Відкриття акредитива без покриття За домовленістю Зміна умов акредитива $75 при здійсненні операції Переказ трансферабельного акре& 0,15%, min $60, max $500 при дитива здійсненні операції Акцептування трат (передача доку& 0,15%, min $50 ментів проти акцепту) Підтвердження акредитива в іншо& 0,25%, min $75 за квартал або му банку його частину Анулювання акредитива $75 Прийняття документів розбіжнос& $75 за кожний пакет докумен& тями тів Платежі в рамках акредитива Згідно п. 2.1, оплата здійсню& ється в гривнях за курсом НБУ Інкасо Обробка та відправлення докумен& 0,2%, min $40, max $500 при тів по інкасо здійсненні операції Прийняття та авізування докумен& 0,2%, min $20, max $100 тів на інкасо Передача документів по інкасо про& 0,2%, min $40, max $500. Опла& ти платежу та здійснюється в гривнях за курсом НБУ Гарантії Авізування гарантії бенефіціару 0,1%, min $50, max $500 Надання гарантії з покриттям* 3%, min $200, max $3000 Надання гарантії без покриття* 1–4% 114

Задачі

Продовження табл. 3 Зміна умов гарантії Платежі за гарантіями Сплата Банком відсотків на залиш& ки коштів на поточних рахунках

$100 Згідно п. 2.1 Плата за залишки коштів на поточних рахунках за умовами додаткової угоди

* У випадку видачі гарантії, що підтверджена іноземним банком, клієнт додатково покриває витрати банку по оплаті комісійної винагороди інозем& ному банку

Завдання 1. Вивчити умови торговельного фінансування імпортної операції, які пропонує банк, та умови отримання кредиту в банку та вибрати більш вигідний варіант для фірми «Дельта». 2. Проаналізуйте переваги, які отримає підприємство від викори& стання торговельного фінансування.

115


ДОДАТКИ ДОДАТОК 1 ПОРЯДОК НАДАННЯ КРЕДИТІВ Для отримання кредиту позичальник готує повний пакет доку& ментів, згідно з переліком, та подає його менеджеру по роботі з клі& єнтами, який попередньо обговорив проект до фінансування з кері& вництвом та погодив запропоноване забезпечення і відсоткові ставки. Менеджер по роботі з клієнтами передає пакет документів, на розгляд відповідних служб та стежить, щоб служби у триденний строк подали свої висновки щодо надання кредиту. Після отримання всіх висновків, питання про надання кредиту виноситься на розгляд кредитного комітету. За рішенням кредитного комітету менеджер по роботі з клієнта& ми готує кредитний договір і договір застави, та організовує підпи& сання договорів Сторонами. Термін підготовки надання кредиту — один тиждень.

116

Додатки

ДОДАТОК 2 ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ НАДАЮТЬСЯ В БАНК ДЛЯ ОДЕРЖАННЯ КРЕДИТУ 1. Установчі й реєстраційні документи: 1) копія Статуту з відміткою податкової інспекції, завірена нота& ріально, з усіма змінами і доповненнями; 2) копія установчого договору, завірена нотаріально, з усіма зміна& ми і доповненнями; 3) копія свідоцтва про державну реєстрацію в райдержадмініст& рації; 4) копія свідоцтва про реєстрацію в Управлінні статистики; 5) у випадку, коли від імені юридичної особи&позичальника вис& тупає філія або представництво — нотаріально завірену копію поло& ження і відповідного доручення на право укладання кредитної&уго& ди від імені юридичної особи; 6) рішення засновників (власників) юридичної особи про одер& жання кредиту (за необхідності, виходячи зі змісту установчих доку& ментів і вимог діючого законодавства України; 7) картка зі зразками підписів і відбитком печатки, завірена но& таріально; 8) ліцензії дозволи й узгодження, видані позичальнику держав& ними органами на здійснення діяльності, що кредитується; 9) копії наказів (протоколів зборів засновників) про призначен& ня посадових осіб, які мають право підпису комерційних і фінансо& вих документів; 10) ксерокопії паспортів посадових осіб, які мають право підпису комерційних і фінансових документів. 2. Фінансові документи: 1) річний баланс на останню звітну дату, підписаний уповнова& женими особами і завірений печаткою позичальника; 2) звіт про фінансові результати та їхні використання (форма 2) за рік і за останній звітний період, підписаний уповноваженими осо& бами і завірений печаткою позичальника; 3) декларація про прибуток підприємства за періоди, необхідні для аналізу діяльності фірми&позичальника; 117


4) розшифровка дебіторської й кредиторської заборгованості фірми&позичальника на останню звітну дату; 5) звіт про фінансово&майновий стан підприємства (форма 3) за рік; 6) розшифровка основних засобів на останню звітну дату; 7) розшифровка окремих статей балансу (за необхідності); 8) повний перелік відкритих позичальником рахунків (основних і додаткових, у національній та іноземній валютах) із вказівкою док& ладних банківських реквізитів, підписаний уповноваженими особа& ми і завірений печаткою Позичальника; 9) довідка з банку, де відкрито основні рахунки в національній та іноземній валюті про наявність (відсутність) картотеки 2 (по бюд& жетних платежах і безакцептному списанню); 10) довідка (витяг) з обслуговуючого банку про обороти по ра& хунку (рахунках) клієнта за період, необхідний для аналізу діяль& ності фірми з підсумковими сумами й розбивкою за місяцями; 11) витяг про рух коштів по рахунках клієнта на вимогу банку); 12) довідка про наявність (відсутність) заборгованості за креди& тами в інших банках, підписана уповноваженими особами і завірена печаткою позичальника; 13) при наявності заборгованості по кредитах в інших банках, позичальником надаються копії кредитних договорів, договорів по забезпеченню, а також довідка з банку про наявність (відсутність) простроченої кредитної заборгованості; 14) при проведенні перевірок уповноваженими держорганами за поточний рік — копії відповідних актів; 15) акт річної аудиторської перевірки (для відкритих акціонер& них товариств — обов’язково). 3. Комерційні документи: 1) техніко&економічне обґрунтування ефективності проекту (бізнес&план), під який передбачається отримання кредиту з доклад& ною вказівкою валового доходу, валових витрат, чистого прибутку, всіх податкових платежів, рентабельності об’єкту кредитування, гра& фіка надання кредитних коштів, графіка і джерела погашення креди& ту і сплати відсотків; 2) копії контрактів (договорів) та інших угод, рахунків&фактур (інвойсів), вантажних митних декларацій (якщо оплата за фактом постачання), накладних, актів приймання&передачі, платіжних доку& 118

Додатки

ментів, що є об’єктом кредитування, підписані уповноваженими осо& бами і завірені печаткою позичальника; 3) копії договорів, угод по поточній господарській діяльності по& зичальника, доходами від якої передбачається погашення кредиту. 4. Документи по забезпеченню повернення кредитних коштів і сплати відсотків: гарантія банку, страховий поліс, поручництво, зас& тава чи змішані форми забезпечення: 4.1. Гарантія банку: – тристоронній договір гарантії між банком, позичальником і банком&гарантом; – установчі документи банку&гаранта, його баланс на останню звітну дату, економічні нормативи, картки із зразками печат& ки та підписів керівників; 4.2. По страховій компанії: – тристоронній договір страхування між банком, позичальником і страховою компанією; – установчі та реєстраційні документи страхової компанії; – баланс і форма 2 страхової компанії на останню звітну дату; 4.3. Поручництво: – установчі та реєстраційні документи поручителя відповідно до п. 1 даного переліку; – баланс і форма 2 поручителя на останню звітну дату; – інші фінансові документи відповідно до п. IV даного переліку (за вимогою Банку). 4.4. Заставне забезпечення: 4.4.1. Для об’єктів нерухомості: А. Правовстановлюючий документ, що підтверджує право влас& ності заставника на предмет застави, залежно від способів придбан& ня права власності: а) на підставі договорів купівлі&продажу, міни інших договорів цивільно&правового характеру, що передбачають перехід пра& ва власності — відповідний договір; б) введення в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта — Акт державної приймальної |комісії про введення об’єкта в ек& сплуатацію; 119


в) придбання права власності шляхом приватизації державного майна — договір купівлі&продажу з Фондом держмайна України чи його регіональним представництвом, Свідоцтво про право власності; г) придбання у власність об’єкта нерухомості з публічних торгів (аукціону) — Свідоцтво про придбання майна з аукціону (пуб& лічних торгів); ґ) передача об’єкта нерухомості в Статутний фонд суб’єктів під& приємницької діяльності, релігійних чи громадських органі& зацій — Установчий договір. Зазначені правовстановлюючі документи повинні бути зареєст& ровані місцевою Радою народних депутатів (Бюро технічної інвента& ризації) за місцем перебування об’єкта нерухомості шляхом видачі окремого посвідчення чи відміткою органа, який реєструє безпосе& редньо на правовстановлюючому документі. Б. Інші документи. 4.4.2. Для будівель і споруд: а) Державний Акт на право користування землею (про право власності на землю), у випадку його оформлення; б) довідка&характеристика з БТі; в) довідка з нотаріальної контори про відсутність заборони на відчуження майна (не закладено, в судовому спорі та під ареш& том не перебуває); г) інвентарна справа на будівлю (споруду); ґ) баланс із розшифровкою основних засобів; д) письмова згода (якщо це передбачено установчими докумен& тами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна під заставу і доручення підписання договору застави конкретною особою. 4.4.3. Для квартир: а) довідка&характеристика з БТі; б) довідка з нотаріальної контори про відсутність заборони на відчуження майна (не закладено, в судовому спорі та під ареш& том не перебуває); в) довідка за формою 3 з ЖЕКу про осіб, які прописані в квартирі; г) при наявності прописаних у квартирі повнолітніх осіб, що не є власниками квартири — письмове зобов’язання від них про 120

Додатки

звільнення квартири і виписки з неї у випадку звернення стяг& нення на заставу; ґ) якщо квартира придбана одним з подружжя у зареєстровано& му шлюбі — письмова згода другого з подружжя на передачу квартири під заставу, завірена нотаріально; д) рішення місцевої Ради народних депутатів про згоду на надан& ня квартири під заставу (на підставі згоди опікунської ради) — при наявності у власника малолітніх дітей. У випадку, коли власником квартири є юридична особа, додат& ково надаються баланс підприємства з розшифровкою основних за& собів, а також письмове рішення власників (засновників, акціонерів) на передачу квартири в заставу (якщо це передбачено статутними документами Заставника). 4.4.4. Для об’єктів незавершеного будівництва: а) Державний акт про право власності (на право користування) земельною ділянкою (оригінал) або рішення на відведення зе& мельної ділянки, або договір на оренду земельної ділянки. б) акт експертної оцінки про вартість незавершеного будівництва; в) генеральний план будівництва (проектно&кошторисна докумен& тація на об’єкт будівництва) (оригінал); г) документи державних органів, що дають право на проведення будівництва даного об’єкта (оригінал); ґ) баланс підприємства з розшифровкою капітальних вкладень у незавершене будівництво; д) письмова згода (якщо це передбачено установчими докумен& тами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна під заставу і доручення підписання договору застави конкретним особами. 4.4.5. Застава товарів в обороті чи переробці: а) рахунок&фактура (інвойс), договір купівлі&продажу чи інші до& говори цивільно&правового характеру (міни, постачання тощо), що підтверджують право власності заставника на товари, пе& редані під заставу; б) вантажні митні декларації (якщо товари були придбані за кор& доном), товаротранспортні накладні чи акти приймання&пере& дачі; 121


в) копії платіжних документів, які підтверджують здійснення оп& лати за товари, що передаються в заставу (для товарів у пере& робці); г) баланс; ґ) складські довідки про наявність товарів у розрізі найменуван& ня, кількості, вартості на дату, передбачену договором застави; д) договір оренди приміщення, в якому зберігаються товари, пере& дані під заставу, якщо приміщення не є власністю заставника; е) письмова згода (якщо це передбачено установчими докумен& тами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна в заставу і доручення підписання договору застави конкретни& ми особами. 4.4.6. Застава обладнання: а) рахунок&фактура (інвойс), договір купівлі&продажу чи інші до& говори цивільно&правового характеру (міни, постачання тощо), що підтверджують право власності заставника на обладнання, передане під заставу; б) вантажні митні декларації, (якщо обладнання було придбане за кордоном), товаротранспортні накладні чи акти прийман& ня&передачі; в) копії платіжних документів, що підтверджують здійснення оп& лати за обладнання, яке передається під заставу; г) баланс підприємства з розшифровкою основних засобів; ґ) договір оренди приміщення, в якому знаходиться обладнання, яке передається під заставу, якщо приміщення не є власністю заставника; д) технічна документація (паспорт) на обладнання /оригінал/; є) письмова згода (якщо це передбачено установчими докумен& тами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна під заставу й доручення підписання договору застави конкретною особою. 4.4.7. Для транспортних засобів: а) технічний паспорт (оригінал) автотранспортного засобу; б) ключі, якщо транспорт буде знаходитися на збереженні в банку; 4.4.8. Для цінних паперів: 1. Акції: 122

Додатки

а) витяг з реєстру акціонерів, що підтверджує право власності (право розпорядження) заставника на акції, які передаються під заставу; б) баланс підприємства з розшифровкою відповідних рахунків; в) розпорядження застави; г) передаточне доручення (при заставі). 2. Облігації; ощадні (депозитні) сертифікати, векселі та інші цінні папери: а) договір купівлі&продажу чи інші договори цивільно&правового характеру (міни, дарування тощо), що підтверджують право власності заставника на цінні папери, які передаються під за& ставу, або безпосередньо цінні папери у випадку їхньої пере& дачі через індосамент (передаточний запис безпосередньо на цінному папері); б) баланс підприємства з розшифровкою відповідних рахунків (для юридичних осіб); в) письмова згода (якщо це передбачено установчими докумен& тами) власників (учасників, акціонерів) на передачу майна під заставу і доручення підписання договору застави конкретною особою (для юридичних осіб). 4.4.9. Додатково для майна державних підприємств і підприємств, що знаходяться в процесі приватизації: — рішення уповноваженого органу приватизації про приватиза& цію майна державного підприємства; — дозвіл державного органу, уповноваженого на управління май& ном державного підприємства, на передачу даного майна під заставу (дозвіл може надаватися шляхом узгодження догово& ру застави, що укладається).

123


ДОДАТОК 3 КРЕДИТНА ЛІНІЯ COMMERZBANK AG ПІД СТРАХОВЕ ПОКРИТТЯ «HERMES3KREDITVERSICHERUNGS AG» УМОВИ КРЕДИТНОЇ ЛІНІЇ: Валюта: євро, долари США. Розмір і призначення кредиту: — від € 750 000 до € 5 000 000 або — від $750 000 до $4 400 000; — кредити використовуються тільки для фінансування придбан& ня товарів/послуг німецького походження (зв’язані кредити); — не менше ніж 15% вартості контракту на імпорт оплачується у вигляді передоплати експортерові за рахунок власних коштів імпортера; — до 85% вартості контракту на імпорт фінансуються за рахунок кредиту, наданого Commerzbank AG і АКБ «Надра» під стра& хове покриття німецького національного агентства експортно& го страхування кредитів Hermes&Kreditversicherungs AG і оп& лачується шляхом відкриття АКБ «Надра» безвідкличного документарного акредитива на підставі заяви імпортера. Відсоткова ставка: не більше ніж 11% річних (EURIBOR / LIBOR + маржа Комерцбанку + маржа АКБ «Надра» — уточнюєть& ся для кожного періоду нарахування відсотків і розміру кредиту). Комісії банку: — 1% від суми кредиту (за експертизу документів, підготовку й адміністрування проекту), що оплачується: – еквівалент $300, за курсом НБУ — у момент подачі документів у Банк; — інша частина комісії — при видачі кредиту. — 0,75% від суми кредиту (комісія за керування) разова, опла& чується на 15&й день після підписання кредитної угоди с АКБ «Надра»; 124

Додатки

— 0,5% річних (комісія за зобов’язання) обчислюється на невиб& рану суму кредиту, оплачується наприкінці кожного кварталу. Термін: — не більше як 5 років (включаючи пільговий період не більше одного року); Забезпечення: Застава майна і/або майнових прав, майнове по& ручництво. Розмір забезпечення: погоджена з Банком вартість застави повин& на становити не менше як 120% основної суми кредиту плюс відсот& ки, але не менше як 150% від суми кредиту, протягом усього термі& ну, на який надається кредит. Страхування: — забезпечення і підтримка позичальником страхування на всю суму застави, на весь термін кредиту; — позичальник також зобов’язаний забезпечити і підтримувати страхування ризиків, що виникають при придбанні і доставці товарів, купівля яких фінансується за рахунок кредиту. ВИМОГИ ДО ПОЗИЧАЛЬНИКА — повинен бути юридичною особою, велика частина власності якого належить приватним юридичним або фізичним особам і контролюється ними; — бути здатним підтримувати значення коефіцієнта обслугову& вання боргу не менше ніж 1,5 і співвідношення «позиковий/ власний капітал» не більше 70:30; — мати всі необхідні дозволи на проведення операцій з інозем& ною валютою в рамках фінансованого проекту, документи на право користування землею і нерухомістю; — мати відповідну фінансову й організаційну структуру, що керує, і штатний персонал, необхідні для успішної реалізації затвер& дженого бізнес&плану; — мати заплановане накопичення коштів або збільшення акціо& нерного капіталу, достатнє для того, щоб нести необхідні вит& рати по проекту. Власний внесок позичальника в проект по& винен становити не менше як 30% загальної його вартості. 125


НЕОБХІДНІ ДОКУМЕНТИ — Лист на ім’я Президента АКБ «Надра». — Анкета заявника. — Бізнес&план українською або російською мовою. — Договір про наміри (проекти договорів) на постачання (збут) продукції. — Контракт (проект контракту) з постачальником товарів, про& дукції (послуг). — Сертифікати відповідності на товари, продукцію і послуги по проекту. — Копію картки зі зразками підписів, завірену обслуговуючим банком (для клієнтів, що не мають рахунків в АКБ «Надра»). — Нотаріально завірені копії установчих документів (з усіма до& повненнями і змінами на дату подачі документів): — установчий договір; — статут; — свідоцтво про державну реєстрацію; — свідоцтво про реєстрацію випусків акцій (для акціонерних товариств). — Відомості про засновників і учасників, що володіють у сукуп& ності, прямо і/або опосередковано, 25% і більше статутного фонду. — Баланси, звіти про фінансові результати, звіти про фінансово& майновий стан за два останніх роки діяльності, декларація про прибуток підприємства, у тому числі поквартально за повний останній рік і кожен квартал, що завершився на дату надання документів, а також звіт про рух коштів (річна форма для підприємств, кількістю працівників більше як 50 чол.) за два останніх роки діяльності — Довідка обслуговуючого банку (банків) про заборгованості по кредитах/кредитних лініях — Довідка з податкової інспекції про відсутність заборгованості перед бюджетом. — Довідка банку/банків про рух коштів по рахунках за останні 12 місяців (щомісячно), що передували даті подачі документів. — Нотаріально завірені копії дозволів і ліцензій на види діяль& ності, необхідні для реалізації проекту. 126

Додатки

— Документи на право користування землею і нерухомістю. — Документи експертної оцінки застави (забезпечення) або до& кументи поручництва, гарантії. — Проектно&кошторисна документація. — При необхідності (залежно від індивідуальності проекту) банк може запитувати додаткові документи Не фінансуються проекти, пов’язані з: — виробництвом чи постачанням зброї або іншою військовою діяльністю; — будь&яким видом діяльності, що відноситься до заборонених видів виробництва.

127


ДОДАТОК 4 Кредитна лінія Національному банку України (НБУ) від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) для малих та середніх приватних підприємств (МСП) ВИМОГИ ДО МСП3ПОЗИЧАЛЬНИКІВ, КРЕДИТІВ ТА ПРОЕКТІВ МСП$Позичальник: 1) повинен бути зареєстрованим в Україні юридичною особою і відноситися до приватного сектора або контролюватися ним; 2) повинен бути платоспроможним та життєздатним з комерцій& ного погляду; 3) повинен мати не більше ніж 500 постійних працівників; 4) не може бути підприємством, пов’язаним із Банком&учасни& ком (БУ), який надає кредит; 5) не може вносити суттєвих змін до своїх установчих документів (щодо структури акціонерів, виду діяльності тощо) без згоди БУ впродовж усього терміну кредиту; 6) повинен бути згодним обмежувати розмір дивідендів згідно із зобов’язаннями щодо обслуговування боргу; 7) активи підприємства перед впровадженням проекту повинні становити не більше ніж $4 000 000 (на підставі залишкової вартості, без урахування вартості землі та будівель), 8) співвідношення «Борг/Капітал» (з урахуванням потенційного кредиту) до та протягом терміну впровадження проекту не по& винно перевищувати 70:30; 9) значення коефіцієнта обслуговування боргу повинно бути не мен& шим за 1.5; (коефіцієнт обслуговування боргу розраховується на річній основі за фінансовим планом як правило за формулою «(чистий прибуток + амортизація + відсотки) / (відсотки + ос$ новна сума кредиту)». Проект: 1. Кожен проект затверджується на підставі оцінки, проведеної БУ та Кредитним радником ЄБРР, включаючи перегляд де& тального бізнес&плану. 128

Додатки

2. Проект повинен, у найгіршому випадку, мати позитивну NPV при ставці дисконтування, яка щонайменше урівнювала б май& бутні грошові надходження з вартістю кредиту, включаючи відсотки та інші збори (як правило, приймається рівною 15%). 3. Проект повинен бути розроблений із дотриманням відповід& них нормативів щодо охорони здоров’я, навколишнього сере& довища та безпеки праці, зокрема, згідно з чинним екологіч& ним законодавством України та Природоохоронними вимогами й Екологічними процедурами ЄБРР. 4. Проект не повинен бути пов’язаним з ігровим бізнесом, ви& робництвом тютюнових виробів, міцних (із вмістом алкого& лю >15%) напоїв, зброї та військового спорядження, а також з товарами або діяльністю, занесеною до Природоохоронного списку ЄБРР. 5. Мінімальний розмір проекту — $180 000. 6. Максимальний розмір проекту — $4 000 000. 7. Бенефіщар або спонсор повинен внести щонайменше 30% від вартості проекту з власних ресурсів. Власний внесок може бути здійснений у вигляді основних фондів, сировини та інших активів, включаючи значну суму в грошовій формі. 8. Закупівля товарів та послуг повинна здійснюватися відповід& но до правил ЄБРР з тим, щоб товари та послуги купувалися за ринковими цінами та за принципом тендера і щоб рішення про капітальні інвестиції приймалися з урахуванням ефектив& ності вкладення коштів на конкурентних засадах. Кредит: 1. Фінансування в доларах США надаватиметься для: a) довгострокового фінансування засобів виробництва і пов’яза& ного з ним збільшення нормативного оборотного капіталу; б) короткострокового фінансування витрат на сировину і за& пасні частини для подальшої переробки або використання у виробництві; в) фінансування лізингу; г) короткострокового фінансування експортних контрактів. 2. Кредити не надаватимуться для покриття існуючих зобов’я& зань приватних підприємств перед БУ або для інвестицій у цінні папери. 129


3. Щодо інвестиційних проектів, ретроактивне фінансування може становити до 35% суми кредиту для періоду не більше ніж 3 місяці до схвалення кредиту. 4. Надані в заставу активи (за оцінкою НБУ) повинні покрити щонайменше 120% від початкового розміру кредиту; вони не можуть передаватися в заставу третім особам до повного по& вернення кредиту. 5. Бенефіціар повинен підтримувати страхування застави в по& вному обсязі на весь період кредиту 6. Мінімальний розмір кредиту — $125 000. 7. Максимальний розмір кредиту — найменша сума із нижчезаз& начених: – $2 500 000, при цьому загальна непогашена сума кредитів од& ному позичальнику, враховуючи непогашені суми мікро& та міні&субкредитів (або групі позичальників, пов’язаних між собою) не повинна перевищувати $5 000 000; – 20% капіталу; – 70% загальної вартості проекту; – будь&яка інша менша сума, встановлена згідно з обґрунтова& ними вимогами НБУ. 8. Період повернення кредиту залежить від майбутніх грошових потоків за проектом і підлягає таким обмеженням: – кредити надаються на термін до 5 років, включаючи пільго& вий період щонайбільше в два роки; – кредити для фінансування оборотного капіталу мають термін, відповідний до циклових оборотних коштів (як правило, до 12 місяців); — Відсотки, що підлягають сплаті за кредитом, становлять не більше LIBOR + 8% (ставка LIBOR змінна, за останні роки вона коли& валась на рівні 4–7%, станом на 27.09.2001 LIBOR = 2,53%). 9. Плата за кредит також включає в собі: – одноразову комісію за надання кредиту, яка становить 2% від затвердженої суми кредиту (може бути включена до суми кредиту і таким чином реально сплачуватись протягом усь& ого терміну погашення кредиту); – плату за зобов’язання в розмірі 0,5% річних від суми будь& якої затвердженої, але не вибраної частини субкредиту ММСП. 130

Додатки

ДОДАТОК 5 ПРОГРАМА СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ ПРОДУКЦІЇ (Розпорядженням КМУ № 498&р від 26.10.2001) П. 5. Кредитування та страхування експорту Важливе місце в стимулюванні експорту повинні зайняти різні форми кредитування, яке забезпечуватиметься наданням експортеру як середньострокових, так і довгострокових кредитів через кредитні установи. Для страхування зовнішньоекономічних ризиків держава буде вживати заходів щодо страхування експортних кредитів комерцій& ними банками та фінансовими установами. Передбачається створен& ня системи страхування експортних кредитів та розвиток насампе& ред таких видів страхування, як страхування експортних кредитів, що надаються експортеру, з метою захисту його від ризику неплате& жу іноземного покупця. З метою створення умов для збереження та нарощування обсягів експорту та його подальшого стимулювання передбачається: — створення системи спеціалізованих страхових компаній, неза& лежно від форми власності для страхування ризиків під час здійснення експорту та інших зовнішньоекономічних операцій (оренда, лізинг, консигнація), іноземних кредитів та інвестицій за кордон; — вишукання шляхів фінансування заходів з інформаційного та правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності за ра& хунок коштів зовнішнього фінансування та програм технічної допомоги; — поетапне приведення державних стандартів України у відпо& відність із вимогами міжнародних та європейських стандартів; — активізація процесу укладення угод про вільну торгівлю з ін& шими країнами та митними союзами; — стимулювання участі вітчизняних підприємств у виставках&яр& марках за кордоном; — спрощення процедури продовження термінів проведення роз& рахунків під час здійснення експорту високотехнологічної та наукоємної продукції; 131


— сприяння укладенню міжбанківських угод про довгострокове кредитування контрактів на умовах використання національ& ної валюти. Для збільшення обсягів і видів страхування необхідно вжити заходів щодо широкого залучення страхових компаній до перестра& хування експортних кредитів і ризиків та про механізм координації діяльності спеціалізованих страхових компаній. П. 6. Фінансове забезпечення виконання Програми Програма реалізуватиметься шляхом включення її завдань до проекту Державної програми економічного та соціального розвитку України. Виконання завдань Програми у порядку, визначеному за& конодавством, передбачається фінансувати за рахунок: — коштів державного та місцевих бюджетів; — власних коштів виконавців проектів; — коштів зацікавлених суб’єктів підприємництва всіх форм влас& ності; — коштів громадських організацій; — інвестиційних кредитів міжнародних фінансових організацій, зокрема, Міжнародного банку реконструкції та розвитку і Європейського банку реконструкції та розвитку; — цільових кредитів комерційних банків; — коштів іноземних інвесторів; — технічної допомоги міжнародних союзів (програма ЄС TACIS) для створення ринкової інфраструктури (функціонування центрів стандартизації і сертифікації, маркетинг та інформац& ійна підтримка проектів, організація взаємодії з фінансовими групами); — інших джерел. Кошти Державного бюджету передбачається першочергово спря& мовувати на часткову компенсацію ставок по кредитах комерцій& них банків для підприємств&експортерів за напрямами використан& ня на: — запровадження у виробництво систем якості та проведення сер& тифікації виробництва; — виконання робіт із запровадження у виробництво новітніх на& уково&технологічних рішень та реалізацію інвестиційних про& 132

Додатки

ектів, пов’язаних із технічним переоснащенням виробництва, за умови збільшення експорту високотехнологічної продукції; — забезпечення внесків для участі в міжнародних тендерах на постачання товарів, виконання робіт (послуг) та надання по& слуг за експортом.

133


ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України РСР (із змінами і доповненнями) «Про зовніш& ньоекономічну діяльність» № 959&ХІІ від 16.04.1991 р. 2. Дектрет КМУ від 19.03.1993 р. «Про систему валютного регу& лювання і валютного контолю». 3. Закон України «Про вексельний обіг в Україні» від 2.10.2000 р. 4. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іно& земній валюті» від 23. 09.1994 р. 5. Закон України «Про фінансовий лізинг» № 723/97&ВР від 16.12.1997 р. у редакції від 11.12.2003 р. за № 1381&IV. 6. Закон України «Про заставу». 7. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. 8. Закон України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р. 9. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулю& вання ринків фінансових послуг». 10. Постанова Правління НБУ «Про розрахунки між резидента& ми у векселях в іноземній валюті» // Додаток до Вісника НБУ. — 1999. — № 7. 11. Інструктція НБУ «Про відкриття банками рахунків у націо& нальній та іноземній валюті» № 127, затверджена постановою Прав& ління НБУ від 18.12.1998 р. 12. «Про встановлення тимчасового порядку про кредитування в іноземній валюті» Постанова Правління НБУ // Додаток до Вісни& ка НБУ. — 1999. — № 1. 13. По$станова Правління НБУ № 144 від 7 травня 1997 р. «Про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іно&земній валюті від іноземних кредиторів». 14. Програма стимулювання експорту продукції // Офіційний вісник України. — № 49. — 21.12.2001. — С.129. 15. Інструктція про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортно&імпортними операціями на умовах відстрочки платежів. Наказ НБУ № 85 від 12.06.1994 (Зміни та доповнення: Наказ НБУ № 20 від 22.09.1995; Наказ НБУ № 225 від 8.07.1997; 134

Література

Наказ НБУ № 364 від 31.11.1997; Наказ НБУ № 79 від 2.03.1998; Наказ НБУ № 381 від 21.09.1998. 16. Абалкин Л. Лизинговые, факторинговые и форфейтинговые операции. — М., 1995. 17. Ачкасов А.И. Операции «а&форфе». — М., 1996. 18. Баринов Э.А. Валютно&кредитные отношения во внешней тор& говле. — М., 1998. 19. Большакова О.Ю. Вексельний обіг в Україні // Фінанси Ук& раїни. — 2000. — № 7. 20. Бондаренко С.І. Використання акредитива // Фінанси Украї& ни. — 2000. — № 3. 21. Бровков С.М., Руденко Л.В. Валютно&фінансові механізми в міжнародному бізнесі: світовий досвід та українська практика. — К.: ТОВ «Агентство Україна», 2001. 22. Валютно$кредитные операции и расчеты по внешнеторговым контрактам. Справочно&методическое издание. Будько В.А. — СПб., 1995. — 176 с. 23. Внукова Н.М. Основи факторингу. — К.,»Знання»,1998. 24. Газман В.Д. Лизинг: теория, практика, комментарий. — М., 1997. 25. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело. Практи& кум. — М., 1999. 26. Данилюк Р.Ю. Короткострокове фінансування комерційними банками міжнародної торгівлі // Фінанси України. — 2000. — № 6. 27. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Самовженко Т.С. Фінансовий слов& ник. — К.: Знання, 2000. — с. 425. 28. Звіт про Інтернет&конференцію «Лізінг в Україні: роль дер& жави в його розвитку // Лізинг в Україні. — 2005. — № 1. 29. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навч. посібник. — К.: ЦНЛ, 2004. 30. Зозуля Т.О. Міжнародне кредитування // Фінанси України.& 2000. — № 7. 31. Зоренко А.С., Резниченко В.Н. Лизинг: возможности и перспек& тивы // Экономика предприятия. — 1999. № 4&5. 32. Кабаніхіна К.В. Фінансовий лізинг пасажирських літаків // Фінанси України. — 2002. — № 5. 33. Кабанець О.І., Кольга В.Д. Валютне регулювання та контроль в Україні. — К., 2000. 135


34. Касимов А.В. Лизинговые услуги для предприятий АПК // Экономика сельскохозяйственных и промышленных предприятий. — 1992. — № 9. 35. Лысенков Ю.М., Педь И.В. Расчеты во внешней торговле. — К., 2003. 36. Лизинг и коммерческий кредит. — М.: Ист&Сервис, 1993. 37. Ляхова О. Участь українських банків у лізинговому бізнесі // Вісник НБУ. — 2001. — № 6. 38. Международная торговля: финансовые операций, страхование и другие услуги: Пер. с англ. — К.: Торг.&изд. Бюро ВНМ, 1994. 39. Михайлов Н.А. Международные расчеты. — М., 1999. 40. Международный менеджмент. — М., 2000. 41. Междунардные торговые и финансовые обычаи. Под общ. ред. С.И.Кумок. Т. 2. — М., 1995. 42. Міжнародні розрахунки та валютні операції За ред. М.І.Сав& лука. — К., 2002. 43. Овчаров Д.И. «Развитие лизинга в рыночной экономике // Лизинг ревю» — 1997. — № 2&3. 44. Пятакова В. Современные аспекты международного факто& ринга // Финансовая консультація. — 2002. — № 9. 45. Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно&розрахунко& вих операцій в банках — К.: Академія, 2002. 46. Савченко Г. Кредитування у формі овердрафту // Банківська справа. — 2000. — № 5. 47. Слепов В.А., Гордиенко В.И. Международные торговые расче& ты. — М., 1998. 48. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприя& тия — М., 2003. 49. Слов’янська Н. Лізинг як перспективна форма господарських відносин: Проблеми розвитку фінансового менеджменту. — К., 1995. 50. Смітієнко З.Д., Висовський Н.А. Форми і методи міжнародних платіжно&розрахункових операцій // Митна справа. — 2001. — № 2. 51. Стукало Н.В. Міжнародний лізинг та деякі проблеми його митно&тарифного регулювання // Фінанси України. — 2000. — № 10. 52. Філатова О.В. Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України. — 2003. — № 9. 53. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. — К.: КНТЕУ, 2000. 136

Література

54. Шевчук Ю. Операція лізингу та практичні аспекти її здійснен& ня // Лізинг в Україні. — 2005. — № 2. 55. Шмелев В.В. Страхование кредитов во внешнеэкономической деятельности за рубежом // Страховое дело. — 2002. — № 3. 56. Цветков Н.А. Внешнеэкономические сделки. — М., 2001. 57. Хоминич В.В. Кредитование внешнеэкономической деятель& ности. — М.: ФБК&Пресс, 1998. 58. Ченг Ф.Ли, Джозеф И. Финетти. Финансы корпораций. — М.: Инфра&М, 2000. 59. Чоботарь Ю.М. Валютно&кредитный механизм и ценообразо& вание во внешнеэкономической деятельности. — М., 1991. 60. Шатравин В.А. Эффективность лизинговых операций. — М., 1998. 61. Шмитгофф К. Экспорт: право и практика международной тор& говли. — М., 1993.

ІНТЕРНЕТ3РЕСУРСИ 1. http://www.bc.rql.kiev.ua/mon — Моніторинг Фінансових ринків України та світу. 2. http://www.finmarket.info — Фінансовий ринок України: нау& ково&практичний інформаційний проект. 3. http://fingid.com — Фінансовий і банківський гід. 4. http://www.fmclub.kiev.ua — Фінансовий клуб України. 5. http://bin.соm.ua — Найоперативніша та найактуальніша інфор& мація зі світу фінансів для успіху вашого бізнесу. 6. http://www.uabanker.net ABanker.Net: — Все пpo банки України. 7. http://www.aub.com.ua — інформаційний сервер Асоціації ук& раїнських Банків. 8. http://www.banker.com.ua — Український банківський портал.

137


НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Софіщенко І.Я.

ФІНАНСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Навчальний посібник Керівник видавничих проектів – Б.А.Сладкевич Редактор – Л.І. Єросова Комп’ютерний набір і верстка – Є.А. Ткаченко Дизайн обкладинки – Б.В. Борисов

Підписано до друку 14.10.05. Формат 60x84 1/16. Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC. Умовн. друк. арк. 21. Видавництво “Центр навчальної літератури” вул. Електриків, 23 м. Київ, 04176 тел./факс 425&01&34, тел. 451&65&95, 425&04&47, 425&20&63 8&800&501&68&00 (безкоштовно в межах України) e&mail: [email protected] сайт: WWW.CUL.COM.UA Свідоцтво ДК №1014 від 16.08.2002

138

Фінансування зовнішньоторговельної діяльності. Навчальний посібник

Recommend Documents