Міжнародні фінансові відносини.Навчальний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ (ЕКОМЕН)

А.П. РУМЯНЦЕВ, В.Я. ГОЛЮК, О.Г. ТОНКИХ

МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ВІДНОСИНИ Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ «Центр учбової літератури» 2008

ББК 65.268я73 Р 86 УДК 339.7(075.8) Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 1.4/18–Г–2375 від 26.12.2007 р.) Рецензенти: Новицький В.Є. – доктор економічних наук, професор; Пелішенко В.П. – доктор економічних наук, професор; Циганов С.А. – доктор економічних наук, професор.

Р 86

А.П. Румянцев, В.Я. Голюк, О.Г. Тонких Міжнародні фінансові відносини: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератуI ри, 2008. – 348 с.

ISBN 978I966I364I671I8 Основна увага в посібнику приділена розкриттю питань, пов’язаних з теореI тичними та методологічними основами функціонування системи міжнародних фінанI сових відносин. Наведено загальну характеристику організації світового валютного ринку. Висвітлені питання організації міжнародних розрахункових, кредитних та інвестиційних операцій. Розкриті складові елементи формування валютного курсу та конвертованості валют, валютних операцій та платіжного балансу. Навчальний посібник розрахований на студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, слухачів магістратури, підприємців та широке коло читачів, які цікавляться сучасними проблемами розвитку міжнародних фінансових відносин. ББК 65.268я73 ISBN 9789663646718

© А.П. Румянцев, В.Я. Голюк, О.Г. Тонких, 2008 © Центр учбової літератури, 2008

Зміст Розділ І. Система міжнародних фінансових відносин . . . . . . . . . . . . . . 5 1.1 Економічний зміст міжнародних фінансових відносин . . . . . . . . . 5 1.2. Еволюція розвитку валютних систем . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 1.3. Система міжнародних кредитно-розрахункових і валютних відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17 1.4. Валютне регулювання та контроль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20 Розділ ІІ. Світовий валютний ринок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 2.1 Сутність, види та учасники міжнародних валютних ринків . . . .23 2.2 Світові валютно-фінансові центри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .27 2.3. Операції на ринку євровалют . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28 2.4. Світові ринки золота . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31 2.5. Організація та функціонування ринку “FOREX” . . . . . . . . . . . . .32 2.6. Електронні системи міжнародних міжбанківських розрахунків і платежів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33 Розділ ІІІ. Міжнародні розрахункові операції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 3.1. Міжнародні розрахунки за допомогою інкасо . . . . . . . . . . . . . . . . .45 3.2. Міжнародниі розрахунки за допомогою акредитиву . . . . . . . . . .58 3.3 Авансовий платіж . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75 3.4 Банківський переказ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78 3.5 Відкритий рахунок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .82 Розділ IV. Міжнародні кредитні операції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85 4.1. Сутність та види міжнародного кредитування . . . . . . . . . . . . . . . .85 4.2. Облігаційна форма кредитування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .98 4.3. Ринки кредитних банківських зобов’язань. . . . . . . . . . . . . . . . . . .106 Розділ V. Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансових відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109 5.1. Поняття, види та чинники формування валютного курсу . . . .109 5.2. Паритет купівельної спроможності як основа валютного курсу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .110 5.3. Режими валютних курсів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .112 5.4 Конвертованість валюти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115 5.5 Крос-курси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .116 Розділ VІ. Валютні операції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118 6.1. Операції з негайною поставкою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .118 6.2. Термінові угоди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119 6.3. Похідні фінансові інструменти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .122 6.4. Валютний арбітраж та його види . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .126 3

Розділ VІІ. Іноземне інвестування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128 7.1 Прямі іноземні інвестиції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .128 7.2 Портфельні іноземні інвестиції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .131 Розділ VIII. Платіжний баланс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 8.1 Поняття платіжного балансу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .135 8.2. Структура платіжного балансу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .137 Тести . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142 Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158 Додаток 1. Класифікатор іноземних валют та банківських металів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .158 Додаток 2. Статьи соглашения Международного Валютного Фонда . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .161 Додаток 3. Уніфіковані правила по інкасо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168 Додаток 4. Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .182 Додаток 5. Закон України про банки і банківську діяльність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .212 Додаток 6. Про систему валютного регулювання і валютного контролю. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .245 Додаток 7. Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .256 Додаток 8. Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою . . . . . . . . . . . . . . .283 Додаток 9. Закон України про Національний банк України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .290 Додаток 10. Закон України про платіжні системи та переказ коштів в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .310 Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 342

4

Розділ І. Система міжнародних фінансових відносин 1.1 Економічний зміст міжнародних фінансових відносин В сучасних умовах жодна країна світу не може самостійно оволодіти всіма останніми досягненнями науки і техніки і відповідати у своєму розвитку вимогам світового соціально-економічного прогресу. Тому участь у світогосподарських зв’язках є органічною складовою економічного розвитку кожної країни, основним методом використання на національному рівні переваг сукупного виробничого і науково-технічного потенціалу світового співтовариства. Важливе місце у вирішенні завдань по розширенню інтеграційних зв’язків між країнами світу займають міжнародні фінансові відносини. В економічній літературі обґрунтовано достатньо визначень міжнародних фінансових відносин або, на нашу думку, споріднених з ними, міжнародних валютно-кредитних, чи валютно-фінансових відносин. Проте чіткій підхід до розгляду їх змісту може мати місце лише за умови уточнення їх взаємозв’язку з такою загальною категорією як фінанси. Зміст останніх в широкому контексті ми розуміємо як відносини між суб’єктами міжнародної економіки з приводу акумуляції та розподілу грошових ресурсів. Виходячи з цього можна стверджувати, що валютні, кредитні, розрахункові операції, визначаючи умови та напрям руху грошових потоків, мають бути складовими системи фінансових відносин. В даному зв’язку на інтернаціональному рівні як структурні складові системи міжнародних фінансових відносин, можна розглядати міжнародні валютні, кредитні, інвестиційні, розрахункові, відносини. Розкриття та узагальнення їх суті фактично означає перехід від окремого до загального в досліджуваному явищі і дозволяє всебічно розкрити економічний зміст міжнародних фінансів. Тому варто зупинитись на основних поглядах вчених з цього питання. Ґрунтовно розглядає сутність міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин Філіпенко А.С., визначаючи їх як “сукупність відносин у сфері грошей і кредиту, які опосередковують рух товарів, капіталів і послуг між країнами, регіонами, фірмами, банками, установами, фізичними особами” [33, с. 10]. Погоджуючись в цілому з цим положенням та спираючись на зазначену вище сутність фінансів, наведене визначення, на нашу думку, варто уточнити по таким напрямам. По-перше, в ньому дещо змінюється субординація відносин вже в самій назві “міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини”. Якщо суть міжнародних фінансових відносинах становить загальний рух валюти, валютних цінностей, в т.ч. з метою їх накопичення і раціонального використання у межах світового господарства, то міжнародні валютні відносини та основні форми їх прояву – конкретні валютні операції, означають саме рух грошових 5

потоків з чітко окресленою метою. Такий підхід дозволяє віднести міжнародні валютні відносини до структурних елементів системи міжнародних фінансових відносин. По-друге, торкаючись міжнародних кредитних відносин, треба мати на увазі такі головні їх форми прояву як товарний і грошовий кредит. На наш погляд, коли йдеться про аналіз “міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин” тут треба підкреслювати саме цільовий рух валюти саме у формі і на умовах міжнародного грошового кредиту. Тому і міжнародні кредитні відносини у зазначеній частині доцільно розглядати як складову системи міжнародних фінансових відносин. Недостатньо розкривається системний взаємозв’язок міжнародних фінансових, валютних, кредитних, розрахункових відносин у фундаментальній праці за ред. Красавіної Л.Н.. Міжнародні валютні відносини вона визначає як сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валюти у світовому господарстві і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств [34, с. 7]. В цій дефініції за змістом також фіксується рух валюти. Але питання взаємодії міжнародних валютних, кредитних та фінансових відносин як системного утворення, автори не досліджують. В окремих працях присвячених валютним та фінансовим операціям валютні відносини розглядаються з позицій м’яко кажучи технологічного підходу. Так, Носкова І.Я., вважає, що валютними називаються відносини національних (резидентських) грошей з іншими (нерезидентськими) грошима [35, с. 8]. Автор роботи зміщує акцент уваги на конкретні форми реалізації валютних і фінансових операцій. Проте це, на наш погляд, не є підставою для того, щоб валютні відносини термінологічно подавати як відносини між грошима, а не як відносини між суб’єктами господарської діяльності з приводу руху грошей. На противагу звуженим підходам до визначення міжнародних валютних відносин в економічній літературі існують і більш широкі їх трактування. Наприклад, Боринець С.Я. відзначає, що “валютні відносини – це відносини між учасниками міждержавного обміну при функціонуванні грошей у міжнародному обороті” [10, с. 9]. На думку Авдокушина Є.Ф. валютні відносини – це сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей, як світових грошей. При цьому останні обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, переказ прибутків та інвестиції, надання займів і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази. Звичайно така позиція авторів має право на існування. Проте тут, на наш погляд, знайшов відображення весь спектр, насамперед, міжнародних фінансових відносин, за умови прийняття запропонованих нами концептуального підходу до їх аналізу як цілісного системного організму. 6

При визначенні економічного змісту міжнародних фінансових відносин окремі вчені західних країн за критерій беруть не фіксацію їх суттєвих ознак, що відображають на гносеологічному рівні реальні процеси розвитку цього явища, а звертають увагу на можливості досягнення оптимального управління ними. Так Дж. Менвілл Херріс стверджує, що міжнародні фінанси є економічною сукупністю часу і невизначеності стосовно до рішень, які торкаються кількох різних країн, з врахуванням того, що кожна суверенна держава має свою власну валюту, свої закони бізнесу та свої політичні системи [68, с. 12]. Звичайно час і невизначеність посилюють фінансовий ризик, впливають на обсяги доходів та витрат і є важливими чинниками при виборі альтернативного варіанту господарської діяльності. Проте доцільність прийняття рішення по розвитку міжнародних фінансових відносин може бути обґрунтована лише при детальному аналізі дієвості використовуваних принципів, форм, методів їх реалізації, дослідженні передумов їх розвитку, економічних і конкретних фінансових інтересів суб’єктів світогосподарських зв’язків, суперечностей між ними та пошуку стратегічних, тактичних і оперативних шляхів їх розв’язання на національному і міжнародному рівнях. В контексті питання про зміст та системність міжнародних фінансових відносин достатньо виважені аргументи наводить Луцишин З.О. На її погляд “міжнародні фінансові відносини це інтернаціоналізація системи суспільно-економічних та грошових відносин з приводу акумулювання, розподілу і перерозподілу інтернаціоналізованих фінансових ресурсів та міжнародних фінансових потоків” [32, с. 24]. Міжнародні фінансові відносини, як видно з логіки дослідження автора [32, с. 23], є до певної міри синтезом і вищою стадією розвитку міжнародних валютних і кредитних відносин. Але ця конструктивна, на наш погляд, позиція не завжди автором дотримується. З рештою автор стверджує, що в сучасних умовах “формується єдина система міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносин” [32, с. 24], тобто міжнародні фінансові відносини це лише ланка зазначеної системи. Аналіз наведених вище підходів до визначення економічного змісту, суттєвих рис та ознак системності та врахування особливостей економічного, організаційного та правового забезпечення їх розвитку в сучасних умовах дають підстави для введення у науковий обіг наступних концептуальних засад дослідження даного процесу. По-перше, міжнародні фінансові відносини - це системне утворення, яке є наслідком розвитку міжнародних господарських відносин, міжнародного поділу праці, міжнародної кооперації виробництва, розширення інтеграційних процесів у всіх сферах суспільного виробництва на мікро-, мезо-, макро- і мега рівнях. 7

По-друге, система міжнародних фінансових відносин виступає однією з центральних ланок міжнародної економіки, як зростаючого, з ознаками цілісності організму. Між ними, відповідно як підсистемою і системою, існує діалектичний зв’язок, що передбачає їх взаємодію і взаємовплив. Останній, з боку функціонуючої системи міжнародних фінансових відносин, відбувається завдяки діяльності і, передусім, міжнародних фінансових інститутів – МВФ, Світового банку, міжнародних валютних, фондових бірж. По-третє, генезис системи міжнародних фінансових відносин грунтується і є наслідком еволюції міжнародних валютних, кредитних, розрахункових відносин. В сучасних умовах вони тісно переплітаються і набувають риси цілісного явища, якому притаманні якості системного утворення, і яке саме в цьому аспекті синтезує глибинну сутність міжнародних фінансових відносин. При такому поєднанні міжнародні валютні, кредитні і розрахункові відносини не втрачають своїх суттєвих рис і стають головними складовими системи міжнародних фінансових відносин. По-четверте, економічний зміст системи міжнародних фінансових відносин полягає в органічній сукупності відносин, що складаються між суб’єктами міжнародної економіки з приводу формування фінансових ресурсів на національному і інтернаціональному рівнях та їх раціонального розподілу і використання. До основних системних ознак міжнародних фінансових відносин можна віднести формування цілісної організаційної структури; існування взаємодоповнюючих структурних елементів; розвиток інтегративних форм взаємодії суб’єктів міжнародного фінансового бізнесу; формування сучасного правового поля міждержавного регулювання фінансових питань; створення мережі інфраструктурних об’єктів реалізації міжнародних фінансових відносин. По-п’яте, концептуальний підхід до аналізу міжнародних фінансових відносин як системного утворення орієнтує на об’єктивне дослідження реального процесу їх функціонування. Разом з тим він передбачає застосування системного методу аналізу міжнародних фінансових відносин. Саме логіка цього методу спрямовує дослідження, насамперед, на розгляд передумов, структурних ланок даної системи, їх функцій та взаємодії, виявлення діалектичних суперечностей властивих системі і її складовим. Суперечності – об’єктивні джерела розвитку системи міжнародних фінансових відносин – проявляються на поверхні явищ, у труднощах її функціонування. Тому, пропозиції, розробка практичних рішень по їх усуненню має спиратись на ґрунтовне, всебічне дослідження системи міжнародних фінансових відносин, а їх втілення в практику міжнародної фінансової діяльності сприятиме розвитку останньої. 8

Контрольні запитання: 1. Дайте визначення терміну “фінанси”. 2. Охарактеризуйте сучасні напрямки дослідження міжнародних валютно-кредитних та розрахункових відносин. 3. Розкрийте сутність міжнародних фінансових відносин. 4. Визначте взаємозв’язок між категоріями “міжнародні фінансові відносини” та “міжнародні валютно-кредитні та розрахункові відносини”. 1.2. Еволюція розвитку валютних систем Першою в історії світовою валютною системою була система золотого стандарту. Юридично вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Золотомонетний стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 p., коли Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 pp., тобто до початку Першої світової війни. Існувало три форми золотого стандарту – золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних “правил гри”. Так, країни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки 9

дефіцитності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких “правил гри” можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота. Із самого початку свого існування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 pp. Щодо позицій у світовій валютній системі, то на той час серед провідних країн світу виділялася Велика Британія, частка національної валюти якої в міжнародних розрахунках у 1913 р. становила 80%. Саме тому золотий стандарт до 1914 р. було прийнято називати стерлінговим стандартом. Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок. Однак найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики. Останній недолік особливо відчувався під час воєн: існування золотого стандарту перешкоджало впровадженню поширених методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових грошей та монетизації державного боргу через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку тієї чи іншої країни. Країна, яка намагалася фінансувати військові витрати через емісію грошей і водночас дотримуватись їх конвертованості в золото, тут же ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Саме з цієї причини Сполучені 10

Штати Америки відмовились від практики золотого стандарту під час громадянської війни, а європейські країни – під час Першої світової війни. Перша світова війна найбільшою мірою і остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мали були вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банків і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс. Після війни співвідношення між грошовою масою і золотими запасами країн, які брали в ній участь, змінилося на користь грошової маси, що спричинило значні інфляційні процеси в цих країнах. Прагнення до валютної стабільності змусило більшість країн світу відновити золотий стандарт, від якого вони відмовилися в роки Першої світової війни. За період з 1924 по 1928 pp. європейські країни відновлюють золотий стандарт, проте вже в модифікованому вигляді золотозливкового стандарту. Система золотозливкового стандарту – перехідна форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929 – 1933 pp. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими сумами (у Франції, наприклад, один золотий зливок коштував 215 тис. франків). В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами. Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн отримали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах1, обмінних на золото. Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р. 1

Авуари — ліквідна частка активів, до якої належать кошти банку, цінні папери, що легко реалізуються. Найчастіше даний термін вживають стосовно коштів банку в іноземній валюті, які знаходяться на його рахун¬ках у закордонних банках

11

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота. Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах – Нью-Йорку і Лондоні. Історичний досвід показує, що для успішного функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови: – проведення узгодженої політики центральних банків країнучасниць; – країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам — членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби; – резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів. Загалом період між двома світовими війнами характеризувався нестабільністю валют і періодичними валютними кризами, які завдавали значних збитків економічному зростанню і розвитку міжнародних економічних відносин. Саме в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв’язків, у тому числі й валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем Дж. М. Кейнсом у 30-х роках XIX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин Конкретну ініціативу у створенні нової валютної системи, яка могла б успішно функціонувати після завершення Другої світової війни, взяли на себе країни, що традиційно відігравали у ній провідну роль. Це Велика Британія і Сполучені Штати Америки. Їх представники Джон Мейнард Кейнс та Гаррі Декстеру Уайт підготували проекти створення нової валютної системи Слід зазначити, що головні положення англійського й американського планів були подібні. Насамперед вони пропонували забезпечити стабільність внутрішнього економічного розвитку, що передбачало здійснення державою певних контролюючих функцій у монетарній сфері в рамках функціонування національних економік. Особлива увага приділялася внутрішнім економічним процесам, що автоматично означало зменшення ступеня входження в світове господарство, тобто здійснення певного контролю на міжнародному рівні, завдяки якому країни повинні були 12

поступитися невеликою часткою свого суверенітету в монетарній сфері. Для цього Кейнс і Уайт пропонували створити для міжнародної кооперації спеціальний наднаціональний орган. Визначаючи необхідність міжнародного співробітництва у валютній сфері, плани значно відрізнялися в інших важливих положеннях. Якщо Кейнс віддавав пріоритет інтересам внутрішнього розвитку, то Уайт на перше місце ставив завдання міжнародні. Проект Уайта передбачав створення системи планування і контролю над економікою. Подібна філософія, перенесена на міжнародний рівень, привела до ідеї заснування двох наднаціональних інститутів: фонду стабілізації та світового банку. Ці два наднаціональні органи могли б здійснювати достатньо дійовий контроль за внутрішньою грошовою політикою держав — членів системи, особливо щодо обмінних курсів і світових потоків капіталів. Внаслідок тривалих переговорів з’явилося Спільне комюніке експертів і наприкінці червня 1944 р. в Атлантик-Сіті (США) зустрілися представники 44 країн для підготовки Бреттон-Вудської конференції. Ця зустріч формально давала змогу учасникам вносити ті чи інші поправки, що і відбувалося, особливо щодо квот-внесків, але реально англоамериканський план поставив учасників конференції перед фактом неминучого диктату своїх умов найбільш розвинутою країною. Оскільки США змогли нав’язати Великій Британії свою точку зору, то в кінцевому підсумку було прийнято відредаговану версію плану Уайта [9, с. 36]. Отже, третьою світовою валютною системою стала створена за рішенням Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції ООН (країн антигітлерівської коаліції), яка проходила в липні 1944 р. в США (місто Бреттон-Вудс), Бреттон-Вудська валютна система. Засилля США в Бреттон-Вудській системі пояснювалося багатьма факторами. Так, перед початком Другої світової війни США були майже єдиною країною, де зберігся золотомонетний стандарт, а курс долара до західноєвропейських валют значно зріс. Потужним чинником була нова розстановка сил у світовому господарстві. У 1949 р. 54,6% капіталістичного промислового виробництва було зосереджено в США. Цій країні належало 33% світового капіталістичного експорту і майже 75% золотих резервів. Головний конкурент США в Бреттон-Вудській системі – Велика Британія, - обслуговуючи своєю валютою 40% світової торгівлі, володіла лише 4% офіційних золотих резервів капіталістичного світу. Керівники США намагалися максимально використати свою економічну могутність і створити таку міжнародну валютну систему, яка б відповідала інтересам США і перебувала під їх контролем. На той час на Сполучені Штати Америки припадало 34,7 голосу в Міжнародному валютному фонді, що створювався. Під впливом США до Статуту МВФ було включено положення, які зобов’язували країни при одержанні кре13

дитів надавати докладну інформацію про стан економіки країни, її золотовалютних запасів, виконувати рекомендації МВФ, які стосуються внутрішньої і зовнішньої політики держави. Основою Бреттон-Вудської системи була ідея пристосування валют окремих країн до національних валютних систем провідних на той час держав світу – США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти1, статус яких одержали американський долар і англійський фунт стерлінгів. Країни, що підписали Бреттон-Вудську угоду, мали право вільно через свої центральні емісійні банки обмінювати наявні у них резервні валюти за офіційною ціною на золото, і навпаки. Однак оскільки незначний золотий запас Великої Британії не давав змоги виразити золоту ціну фунта стерлінгів, а також з інших економічних причин фунт стерлінгів із самого початку виконував роль резервної валюти лише частково. Він використовувався як резервна валюта переважно колоніями та домініонами Британської імперії. На конференції було підписано “Заключний акт”, складовими частинами якого були статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР). Бреттон-Вудська система вступила в дію після подання державному Департаменту США ратифікаційних грамот 2/3 країн – учасниць конференції. Угода про МВФ передбачала встановлення міжнародного співробітництва у сфері валютних відносин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валютних обмежень і впровадження оборотності валют. МБРР повинен був згідно з угодою забезпечити розвиток довгострокових кредитів і позик, насамперед країнам, які особливо постраждали від війни. Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи є: – збереження ролі золота як платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв’язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото; – встановлення офіційних курсів валют через визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара; – прирівнювання долара до золота на основі фіксації ринкової ціни на золото (ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 грама чистого золота); 1 Резервна валюта — національна валюта провідних держав світу, яка нагромаджується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків.

14

–

здійснення операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн з забороною таких операцій для всіх інших суб’єктів. Якщо країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у встановлених межах коливань (±1%), вона могла, по-перше, використати частку свого золота – валютного резерву для проведення стабілізуючих операцій на валютному ринку, по-друге, вдатися до цільових позик, що надавалися зі спеціального фонду МВФ, по-третє, провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості (масштабу цін) грошової одиниці понад 10% могла здійснюватися лише за відповідною санкцією МВФ. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ця система фактично вичерпала свої конструктивні можливості, оскільки асиметрія резервних і звичайних валют до краю загострили суперечності між США і Великою Британією, з одного боку, і західноєвропейськими країнами та Японією – з другого. Першим кроком на шляху до формування нової валютної системи стало створення міжнародних платіжних засобів СДР (Special Drawing Rights) – спеціальних прав запозичення, а поворотним моментом стала відмова США від вільного розміну доларів на золото для нерезидентів. У березні 1973 р. було здійснено перехід до плаваючих валютних курсів, а в липні 1974 р. валютний паритет було замінено валютним кошиком СДР. Запровадження СДР – це фактично повернення до старої ідеї Кейнса, яку він висунув ще в 1944 р. перед підписанням Бреттон-Вудської угоди - ідеї створення “регульованої валюти”. Однак на той час, коли США володіли 2/3 валютних запасів світу, ця ідея була для США неприйнятною. Адже у 1949 р. централізовані золоті запаси США у 3,15 раза перевищували загальну суму доларів, яка була розміщена в іноземних банках. Саме тому цій країні при підписанні Бреттон-Вудських угод було вигідно прив’язати валюти інших країн до золота, переважна більшість світових запасів якого знаходилась у банківських сховищах США. Зовсім іншою була ситуація кінця 60-х – початку 70-х років, коли було введено СДР. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні позиції, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Так, у 1971 р. централізовані золоті запаси США у 6 раз були меншими від доларової суми, що перебувала у міждержавному обігу. Тому було знайдено вихід саме у впровадженні “колективної валюти”. СДР було випущено в обіг з 1 січня 1970 р. згідно з рішенням МВФ. Спеціальні права запозичення не мають власної вартості. З 1 липня 1974 р. після переходу до “плаваючих” курсів національних валют країн – членів МВФ було введено метод розрахунку вартості СДР за допомогою “стандартного коши15

ка” через ринкову вартість валют 16 провідних країн – членів МВФ (0,4 долара + 0,38 марки ФРН + 0,45 ф. ст. + 0,44 франц. фр. та ін., які в сумі на певну дату становили 1,20635 долара). Пізніше МВФ перейшов до визначення вартості СДР на основі середньозваженої величини ринкового курсу “валютного кошика” провідних валют світу. СДР можуть використовуватися тільки в міждержавних розрахунках для покриття дефіцитів платіжних балансів та на деякі інші цілі через обмін національної валюти країн – учасниць угоди про СДР. Крім того, дані розрахункові засоби можуть бути використані для проведення розрахунків з міжнародними банками і країнами, що не є членами МВФ, на основі купівлі-продажу СДР. У січні 1976 р. у м. Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що стала основою четвертої світової валютної системи – Кінгстонської (Ямайської), яка набула чинності 1 квітня 1978 р. Головні положення Кінгстонської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ, суть яких така: – кожна країна – член МВФ на свій розсуд може вибирати режим курсу власної валюти, тобто фактично узаконювався режим “плаваючих” курсів, до яких більшість країн прийшла раніше, коли в березні 1973 р. було введено режим “плаваючих” курсів для своїх валют всупереч вимогам Статуту МВФ; – золото перестає бути еталоном вартості в міжнародній валютній системі і відповідно відміняється його офіційна ціна, яка становила на початок 1976 р. 42,2 од. СДР за 1 унцію. При цьому відпадали всілякі обмеження на операції центральних банків з золотом і на переоцінку ними наявних золотих резервів за ринковими цінами; – відбувається процес повної демонетизації золота – виведення цього благородного металу з внутрішньої сутності грошово-валютних відносин, як це було при системі золотомонетного стандарту, і перетворення його на звичайний, хоча і стратегічний, товар з правом вільної купівліпродажу на світових валютних аукціонах. На основі цього відбулася відміна зобов’язань країн – учасниць Кінгстонської системи використовувати золото в операціях з МВФ і відміна повноважень Фонду на прийняття від цих країн золота. В Статуті МВФ була зафіксована принципова згода його членів на реалізацію офіційних золотих запасів Фонду – 150 млн. унцій, або 4665 т; – юридичне надання права кожній з валют країн – учасниць Кінгстонської системи виконувати роль резервної валюти, однак у перспективі перевага надавалася СДР (з перетворенням останньої в головний резервний актив міжнародної валютної системи); – взаємна домовленість учасників Кінгстонської угоди про надання виконавчому органу МВФ – Директорату – широких повноважень для 16

здійснення нагляду за виконанням країнами своїх зобов’язань за угодою, особливо щодо дотримання ними погоджених валютних курсів [9, с. 41]. Отже, Кінгстонська валютна система фактично легалізу вала практику валютних відносин, яка стихійно склалася на початку 70-х років у період розпаду Бреттон-Вудської систе ми. Узаконений примат ринкових методів регулювання ва лютних курсів і в цьому випадку, як і завжди в історії, надає переваги найбільш економічно сильним партнерам по Кінгстонській угоді. Відтепер США, наприклад, отримали мож ливість не створювати значних валютних резервів, а також не турбуватися про систематичну підтримку курсу долара, як це було в період дії Бреттон-Вудської системи. Певні еко номічні вигоди одержали і інші розвинуті країни, насампе ред за рахунок можливості вільного маніпулювання валют ними курсами в своїх національних інтересах. Крім того, використання їхніх валют як резервних третіми країнами значно обмежує домінуючу роль американського долара. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

Вкажіть основні етапи розвитку світової валютної системи. Охарактеризуйте стадії еволюції системи золотого стандарту. Вкажіть характерні риси Генуезької золотодевізної системи. Розкажіть про передумови створення Бреттон-Вудської валютної системи. 5. Визначте причини краху Бреттон-Вудської валютної системи. 6. Охарактеризуйте принципи функціонування Ямайської валютної системи. 7. Вкажіть причини та передумови створення Міжнародного валютного фонду. 1.3. Система міжнародних кредитно-розрахункових і валютних відносин Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні відносини – це сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Основною цільовою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв’язків. Система міжнародних кредитно-розрахункових та валютних операцій складається з таких елементів: міжнародні валютні відносини, міжнародні розрахункові операції та міжнародний кредит. Найважливішою 17

складовою міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин. Валютні відносини тісно пов’язані з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Перетворюючись на валюту, гроші беруть на себе додаткову функцію – стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад. По суті справи тут криється сутність здібності національних платіжних засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка гарантується, як правило, центральним банком країни походження грошей. Оскільки ізольованих національних економік не існує, а національні господарства пов’язані між собою ланцюгом взаємних зобов’язань, валютні відносини постають перед нами як ключова форма міжнародних економічних зв’язків. Товарообіг і рух факторів виробництва, науковотехнічне і гуманітарне співробітництво, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції. Найбільш простим визначенням валюти є визнання такою банкнот, чеків, монет іноземних держав, між тим як вітчизняні гроші можуть стати валютою на зовнішніх ринках. Отже, валюта, в широкому розумінні, означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, фунт стерлінгів, марка, франк тощо). Поняття валюта використовують в таких значеннях: – національна валюта — грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова); – іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках;

18

–

міжнародна (регіональна) валюта — міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР1, ЕКЮ2. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством. Структурні елементи національної валютної системи: – національна валюта – грошова одиниця країни; – валютний паритет як основа валютного курсу; – режим курсу національної валюти; – організація валютного ринку; – національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; – умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти. Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства [75, с. 34]. Головне завдання світової валютної системи полягає в ефективному опосередкуванні платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міждержавної господарської діяльності, створенні сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці, забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

1 СДР (Special Drawing Rights (SDR) — спеціальні права запозичення (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються Міжнародним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ 2 ЕКЮ (ECU — European Currency Unit) — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена в 1979 р. в рамках Європейсь¬кої валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Європей¬ського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).

19

Контрольні запитання: 1. З яких елементів складається система міжнародних кредитнорозрахункових та валютних операцій? 2. Дайте визначення понять “національна валютна система” та “світова валютні системи”. 3. Розкажіть про структурні елементи національної валютної системи. 4. Дайте визначення поняття “валюта”? 1.4. Валютне регулювання та контроль Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями. Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є: 1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці; 2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу; 3) організація внутрішнього валютного ринку; 4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями; 5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій; 6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей; 7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення: – дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів; – девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон’юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень; 20

–

диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів; – отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах; – низки адміністративних заходів. Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені: 1. Національний банк України. 2. Уповноважені банки. 3. Державна податкова адміністрація України. 4. Міністерство зв’язку України. 5. Державний митний комітет України. Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова адміністрація України — фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв’язку України — за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України — за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює: – державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; – разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України; – контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; – визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; – видачу в межах своєї компетенції обов’язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; – накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; – видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування; 21

–

встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; – встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; – публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо [74, с. 42]. Отже, валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо. Контрольні запитання: 1. Охарактеризуйте поняття “валютне регулювання”. 2. Які основні завдання валютного регулювання та контролю? 3. Розкрийте основні форми здійснення валютного регулювання та контролю. 4. Які основні органи валютного контролю в Україні? 5. Розкажіть про основні функції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю.

22

Розділ ІІ. Світовий валютний ринок 2.1 Сутність, види та учасники міжнародних валютних ринків Серед вітчизняних підходів до визначення змісту валютного ринку слід виокремити наступні: За одним з них – економічним – валютний ринок розуміють як сукупність відносин з купівлі-продажу іноземних валют, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів. Згідно іншого – інституційного – підходу під валютними ринками розуміють сукупність установ та організацій, що забезпечують реалізацію валютних операцій. Третій підхід – географічний або територіальний – зосереджений на розумінні міжнародного валютного ринку як сукупності установ, що забезпечують валютні операції у певному офіційному фінансовому центрі. Це міжнародні валютні ринки Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франкфуртана-Майні, Парижа, Сінгапура, Цюріха, Гонконгу та ін. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами [9, с. 12]. До основних функцій міжнародного валютного ринку відносять: - сприяння розвитку міжнародних торговельних відносин; - забезпечення реалізації міжнародних розрахунків; - регулювання валютних курсів; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав; - одержання спекулятивного прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями. Основні учасники валютного ринку: - центральні банки; - комерційні банки; - інвестиційні і пенсійні фонди; - підприємства, що здійснюють експортно-імпортні операції; - валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж; - валютні брокерські фірми - страхові компанії; - державні органи. Особливе місце в структурі світових валютних ринків займають центральні банки. Найбільшими центральними банками, які здійснюють найбільший вплив на динаміку валютних курсів, є Федеральна резервна 23

система США, Європейський центральний банк, Бундесбанк Німеччини, Банк Англії, Банк Японії [21, с. 32]. Серед комерційних банків, які активно торгують валютами виділяють Barclays Bank, Chase Manhattan Bank, Citibank, Deutsche Bank, Standard Chartered Bank i Union Bank of Switzerland. Щоденний обсяг валютних операцій цих банків досягає мільярдів доларів. При цьому слід відмітити високу концентрацію валютообмінних операцій серед невеликої кількості банків – більше 3/4 денного обороту валютного ринку проходить менш ніж через 1000 банків світу [21, с. 40]. Основні суб’єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв’язку, комп’ютерну техніку [6, с. 121]. Інвестиційні і пенсійний фонди проводять активну політику “портфельного” інвестування. Дана політика полягає у придбанні державних і корпоративних цінних паперів у різних країнах світу [21, с. 40]. До аналогічної групи учасників валютного ринку відносять фінансові організації, що є структурними підрозділами транснаціональних корпорацій – General Motors, Ford, Coca-Cola, Johnson&Johnson, British Petroleum, Mitsubishi, Daimler-Chrysler та ін. Тут слід відмітити існування двох основних груп фондів – пенсійних і хедж-фондів. Пенсійні фонди основним завданням вважають збереження вкладених у них коштів, а отримання прибутку відходить на другий план. Керівники таких фондів отримують винагороду як відсоток від активів. Звідси стає зрозумілим, що пенсійні фонди рідко здійснюють ризиковані спекулятивні операції. Протилежної за змістом політики притримуються хедж-фонди, яскравим представником яких є Quantum Fund. Керівники хедж-фондів отримують винагороду у вигляді відсотків від прибутку, звідки з’являється прагнення цих фондів заробити на будь-якій, навіть найбільш ризиковій операції. Історично пенсійні фонди були створені раніше хеджових (у 30ті роки минулого сторіччя) і на сьогодні їх сумарні активи є значно більшими. Однак зниження дохідності класичних інструментів інвестування (державні цінні папери і акції) провокує все більшу кількість інвесторів вкладати свої кошти до хедж-фондів незважаючи на більш високий ризик таких інвестицій. Сьогодні активна спекуляція діяльності хедж-фондів є головним джерелом нестабільності фінансових ринків. Часто лише тільки чутки про те, що якийсь великий фонд розпочав проводити широкомасштабні операції на ринку певного товару, здатні сколихнути ринок у ту чи іншу сторону [21, с. 43-44]. Брокерські фірми відповідають за контакт покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними валютної угоди. За таке посередництво брокерські фірми отримують комісійні. Основною формою стяг24

нення комісійних на FOREX’і є спреди між котируваннями на купівлю і продаж валют, коли брокер дешево купує і дорого продає [21, с. 44]. Найбільшими брокерськими фірмами на валютному ринку є Bierbaum, Coutts, Harlow Buttler, Lasser Marshall, Tradition, Tullet and Tokio та ін [21, с. 44]. Окрему групу організацій, що здійснюють значний вплив на валютний ринок, складають наступні урядові органи: - Міністерство фінансів Німеччини; - Міністерство фінансів Великобританії; - Міністерство фінансів Франції [21, с. 44]. Для сучасних ринків характерні такі особливості: - інтернаціоналізація валютних ринків на основі інтернаціоналізації світових господарських зв’язків; - децентралізація та глобальний масштаб валютних операцій; - уніфікація валютних операцій; - широкі масштаби спекулятивних операцій; - нестабільність валютних курсів; - широке використання сучасної телекомунікаційної та обчислювальної техніки [56, с.238-239]. Міжнародний валютний ринок є органічною системою, елементами якої є світові, національні та регіональні ринки. 1. Серед світових ринків виділяють ринки за видами валютних операцій (форвардні, ф’ючерсні, опціонні та ін.) та спеціальні ринки (ринки відсоткових ставок на іноземні валюти, конверсійних операцій, окремих міжнародних розрахункових одиниць) [74, с. 33-34]. 2. Національні ринки забезпечують рух валютних потоків у даній країні та обслуговують зв’язки з міжнародними валютними центрами. 3. Найбільшими регіональними валютними ринками є: [6, с. 122]. - Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху); - Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі); - Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Серед різновидів валютних ринків слід виділити біржовий та позабіржовий (міжбанківський) валютні ринки. Біржовий ринок представлено діяльністю валютних бірж, а на позабіржовому оперують банки, фінансові установи, підприємства та організації. Різницю між цими видами ринків продемонстровано на таблиці 2.1.

25

Таблиця 2.1. Різниця між біржовим та позабіржовим ринком Біржовий ринок Кількість для кожного виду контракту встановлюється Кількість біржею. Можливими є операції лише з цілою кількістю контрактів. Визначається залежно Якість від різновиду контракту Постачання здійПостачання/ снюється у терміни, терміни встановлені біржею Переважно високий рівень, спостерігаєтьЛіквідність ся також залежність від продукту Ризик Ризику немає, так як контрагента контракт реєструється Маржа Є Підлягає жорсткому Контроль контролю Джерело: www.forexforum.ru

Позабіржовий ринок

За бажанням інвестора

За бажанням інвестора

За бажанням інвестора Можливі обмеження Ринок може складатися лише з однієї фірми Ризик є, важливою є кредитоспроможність контрагента Немає Менший ступінь контролю

Валютний ринок в Україні — це переважно міжбанківський ринок, адже саме в процесі міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод з купівлі-продажу іноземних валют. Через проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів) [7, с. 267]. Суб’єктами валютного ринку є [7, с. 267]: – продавці валюти; – покупці валюти; – посередники. До складу валютного ринку України входять такі суб’єкти [7, с. 267]: – Національний банк України; – комерційні банки, які одержали ліцензію Національного банку на право здійснення операцій з валютними цінностями (уповноважені банки); 26

– – –

–

інші кредитно-фінансові установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські компанії), які одержали ліцензію Національного банку; юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну іноземної валюти; кредитно-фінансові установи-нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України; валютні біржі або валютні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку направо організації торгівлі іноземною валютою. [7, с. 267-268]. Контрольні запитання:

1. 2. 3. 4.

Дайте визначення поняття “валютний ринок”. Визначте основні функції міжнародного валютного ринку. Які суб’єкти є основними учасниками валютних ринків. Вкажіть особливості сучасного етапу розвитку міжнародного валютного ринку. 5. Вкажіть основні різновиди валютних ринків 6. Порівняйте біржовий та позабіржовий валютні ринки. 7. Назвіть суб’єкти валютного ринку України. 2.2 Світові валютно-фінансові центри Територіально валютні ринки, як правило, прив’язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом [9, с. 122]. Світові фінансові центри – це місця концентрації банків і спеціалізованих фінансово-кредитних установ. Такими центрами на сьогодні є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо. Близько 50% міжнародних валютних операцій здійснюються на трьох ринках – Лондонському, Нью-Йоркському, Токійському [56, с. 238]. Найбільшим у світі центром торгівлі валютою як з погляду обсягу обороту, так і кількості валют є Нью-Йорк. Характерно, що в США відсутня валютна біржа, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгують виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, що служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско та Новому Орлеані. Валютні біржі відсутні також у Великій Британії та Швейцарії, проте це майже не впливає на масштаби валютних операцій, які здійснюються в цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як 27

правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. У Франції та Австрії функціонує по одній валютній біржі, Італія та Німеччина мають по кілька бірж [8, с. 124]. Традиційно найвідомішим не тільки у Європі, а й у всьому світі є Лондонський валютний ринок. Ще в 1694 р. Британський парламент прийняв акт, який закріпив створення Банку Англії. Так був заснований перший центральний банк у світі, який ліквідував свою монополію лише в 1832 р [8, с. 124]. На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні валютні ринки: – Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху); – Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі); – Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд. дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн. дол. США. Контрольні запитання: 1. Назвіть основні фінансові центри здійснення міжнародних валютних операцій. 2. Вкажіть найбільші фінансові центри США. 3. Охарактеризуйте основні регіональні валютні ринки сучасності. 2.3. Операції на ринку євровалют Вітчизняні науковці під євровалютою розуміють [54, с. 140]: іноземну валюту, в якій комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції за межами країни-емітента цієї валюти; – валюту, перераховану на рахунки іноземних банків, що використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну-емітента цієї валюти. Розвиток євровалютного ринку розпочався з появи євродоларів – доларів США, що були депонованими за межами країни-емітента і використовувалися для надання позик. Після другої світової війни американські долари були головною міжнародною розрахунковою одиницею. Значна частка валютних резервів провідних країн світу була конвертована саме у доларах. На думку вітчизняних науковців розвиток ринку євродолара був зумовлений наступними подіями [54, с. 139]: – заборона уряду Великої Британії в 1957 році британським банкам фінансувати торгівлю нерезидентів, що мало наслідком використання ними з цією метою доларових коштів; 28 –

–

повернення в 1958 році Німеччини, Франції та Італії до конвертованості валют при формуванні спільного ринку ЄЕС, що дало їм змогу розміщувати свої доларові заощадження у комерційних банках; – введення Федеральною резервною системою США обмежень щодо процентних нарахувань на депозити у внутрішніх банках країни, що спричинило відплив доларових коштів до Європи. Розвитку євродоларового ринку також сприяли дефіцит платіжного балансу США у 70-х роках та нафтове протистояння США і країн ОПЕК, які, як наслідок, зберігали отримані від експорту нафти долари у європейських країнах, побоюючись їх конфіскації урядом США [54, с. 140]. Вигідні відсоткові ставки на ринку євродоларів та пільгові умови проведення операцій у порівнянні з рядом національних валютних ринків, його не підпорядкованість державному регулюванню та висока оперативність спонукає швидкі темпи його зростання. Ринок євровалют – це ринок найважливіших валют світу, депонованих за межами країни їх випуску. Основними функціями ринку євровалют є: – розподілення коштів між депонентами, з одного боку, і позичальниками та інвесторами – з іншого; – хеджування валютних ризиків. Ринок євровалют складають взаємопов’язані ринки євродепозитів, єврокредитів та єврооблігацій [54, с. 143]. Ринок євровалютних депозитних інструментів складається з строкових депозитів та депозитних сертифікатів. Строкові депозити – це короткострокові вкладення терміном до 1, рідше – до 2 років. Вторинного ринку строкових депозитів не існує. Згідно зі статистикою Банку Англії, строкові депозити становлять до 90% євро депозитного ринку, а депозитні сертифікати – лише 10% [5, с. 39]. Євродепозитні сертифікати характеризуються ліквідністю на вторинному ринку, коротко- та середньостроковим терміном обігу та великими обсягами (до кількох мільйонів доларів США). Вітчизняні науковці виділяють три види євродепозитних сертифікатів: “теп”, “транш” та “ролловер”. Депозитний сертифікат “теп” має фіксований термін погашення, а його сума сягає одного мільйона доларів та більше. Тому, як правило, такі сертифікати використовують великі міжнародні депоненти. Депозитний сертифікат “транш” ділиться на декілька частин і використовується інвесторами, які оперують невеликими сумами. “Ролловерний” депозитний сертифікат є контрактним депозитом, а його умови узгоджуються між емітентом та депонентом. Більшість євродепозитних сертифікатів випускають в американських доларах та японських єнах на території Великої Британії [5, с. 39]. 29

Єврокредити – це міжнародні кредити, які надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку. Єврокредит надають на термін від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками. Сума єврокредиту може коливатися від 20 – 30 млн. до 1 – 2 млрд. дол. [54, с. 148]. Серед євровалютних кредитних інструментів виділяють синдиковані позики, джерела поновлюваного кредиту, програми випуску євронот, векселі та ін. Синдиковані позики є найбільш популярним єврокредитним інструментом. Вони становлять до 50% євровалютних позик. Банк надає синдиковану позику для того, щоб зменшити ризик, пов’язаний із наданням грошей в кредит. Синдикація дозволяє банкам брати участь у кредитуванні незалежно від свого розміру, усі банки-учасники такої угоди мають ризики та одержують прибутки в межах своєї долі у наданому кредиті. Позичальник також має значні переваги, одержуючи синдиковану позику, бо вона дозволяє йому одержати великий кредит, який не може бути наданий жодним кредитором. Синдикована позика надається, як правило, терміном на 3 – 8 років. Крім відсоткової ставки за синдикованою позикою клієнт повинен сплатити винагороду банкам. Основна валюта синдикованих позик – американський долар, але часто використовують інші вільноконвертовані валюти [5, с. 39-40]. Євроноти – це короткострокові векселі, що деноміновані в євровалюті та емітовані корпораціями й урядами. Вони випускаються поза межами країни, у валюті якої вони деноміновані. Єврокомерційні папери – це ті євроноти, які не мають банківської підтримки в формі підтримуючої кредитної лінії та гарантованого розміщення за визначеною ціною. Середній термін єврокомерційних паперів від 45 до 180 днів. Ними також активно торгують на вторинному ринку і, на відміну від синдикованих позик, вони є більш доступними та їх можна одержати швидше. Курс єврокомерційних паперів з 1987 р. постійно публікується Банком Англії, а випускаються вони, в основному в американських доларах. Мінімальний розмір цього кредитного інструменту 500 тис. доларів США [5, с. 40]. Єврооблігації - це облігації, емітовані у основних валютах за межами країни-позичальника. Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також такі особливості [74, с. 149]: – розміщуються одночасно на ринках кількох країн, а не однієї; – валюта єврооблігаційної позики для кредиторів є іноземною (за винятком банків США); – єврооблігації розміщуються переважно створеним банками кількох країн емісійним синдикатом.

30

Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4. 5. 6.

Дайте визначення поняття “євровалюта”. Визначте передумови та причини розвитку ринку євродоларів. Охарактеризуйте структуру та функції ринку євровалют. Визначте основні характерні риси єврокредитів. Охарактеризуйте ринок євровалютних депозитних інструментів. Вкажіть основні ознаки єврооблігацій. 2.4. Світові ринки золота

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його купівля-продаж. Це ринки золота (золоті аукціони). Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків: – міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою не менш як 995; – великих зливків з пробами від 900 до 916,6 і вагою в кілька кілограмів; – малих зливків до 990 г. Об’єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети. Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота: – у Західній Європі (Цюрих, Париж, Лондон, Женева та ін.) - 11; – в Америці — 14, в тому числі п’ять у США; – в Азії — 19; – в Африці — 8. Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюриху. Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділяють на: – світові ринки (Лондон, Цюрих, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.); – внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); – місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); – чорні (Бомбей та ін.). Загальна кількість золота, якою користується сьогодні людство і яке знаходиться в банках, у приватних осіб, у вигляді монет, зливків, прикрас, накопичувалася тисячоліттями. З 1493 по 1993 pp., тобто за 500 років, було взято на облік 110 тис. т видобутого золота. У середньому на планеті щорічно видобувається близько 1350 т цього благородного металу, який використовується в електронній промисловості для створення комп’ютерів і космічної апаратури. Тільки електронна індустрія Японії використовує щорічно понад 50 т золота. Приблизно 65 т золота іде на зубопротезування. Все інше осідає в приватних колекціях, сховищах та використовується для карбування монет. Найбільшим 31

у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка (близько 70% загальносвітового видобутку золота щороку). У цій галузі на 39 шахтах і рудниках, більшість з яких знаходиться на глибині 2 – 4 км, працює понад півмільйона чоловік. Досить значним видобувачем золота був у свій час Радянський Союз. Перші офіційні дані про валютні запаси СРСР було опубліковані в 1953 р. Вони становили на той час 2050 т. У період так званої перебудови, особливо в останні її роки, СРСР щорічно продавав за кордон колосальну кількість цього благородного металу. Так, у 1989 р. було вивезено 245,5 т, а в 1990 р. — 474,6 т золота. На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця цифра безперечно принаймні на порядок занижена, а сьогоднішня незалежна Росія оприлюднювати більш точні дані не зацікавлена з причини хоча і гіпотетичних, однак справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР між колишніми його республіками — нині незалежними державами. Максимальна кількість золотих резервів — 77% від загального світового запасу — припадає на промислово розвинуті країни. Так, станом на 1996 р. одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що становили понад 25 тис. т. Серед них США — 8147 т, Німеччина — 3700, Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352, Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія — 717, Португалія — 625, Росія — 500 т. Контрольні запитання: 1. Охарактеризуйте світовий ринок золота за основними показниками. 2. Наведіть класифікацію світових ринків золота. 3. Проаналізуйте сучасний стан видобутку золота та рівень його світових запасів. 2.5. Організація та функціонування ринку “FOREX” Одним з найбільших валютних ринків сьогодні є міжнародний валютний ринок “Форекс”. Це сукупність угод учасників валютного ринку з обміну обумовлених сум грошової одиниці однієї країни на валюту іншої сторони за ринковим курсом. Форекс не є ринком у традиційному значенні цього слова. Він не має конкретного місця торгівлі, як, наприклад, фондова біржа. Торівля відбувається по телефону і через комп’ютерні термінали одночасно у сотнях банків у всьому світі. Так як практично у кожному часовому поясі (Сідней, Токіо, Гонконг, Франкфурт. Лондон, Нью-Йорк та ін.) є дилери, що бажають купити чи продати валюту, то валютний ринок працює 24 години на добу, і обмін валюти не припиняється протягом всього робочого тижня. Оскільки економічні умови кожної окремої країни (продуктивність праці, інфляція, безробіття та ін.) відріз32

няються та змінюються, що впливає на вартість валюти кожної країни і є причиною змін валютних курсів [i-net]. Головні причини швидкого розвитку Форексу наступні: - Ліквідність. Оскільки на цьому ринку предметом купівлі-продажу є валюта, що характеризується найвищим рівнем ліквідності серед інших активів - Оперативність. Цілодобовий режим роботи ринку забезпечує його учасникам можливість швидко реагувати на всі події, що супроводжуються зміною валютних курсів. - Вартість. Ринок Форекс традиційно не має ніяких комісійних витрат, окрім спреду між ціною попиту і пропозиції. - Однозначність котирування. Висока ліквідність ринку зумовлює можливість купівлі-продажу значних сум валюти за однією ринковою ціною. Це дозволяє уникнути проблеми нестійкості, що існує, наприклад, на ф’ючерсних ринках, де у певний час та за певною ціною може бути продана лише обмежена кількість контрактів. - Розмір кредитного плеча на цьому ринку може сягати 1:100. Цей фактор спричиняє як високу дохідність операцій, так і їх високу ризикованість [i-net]. Мінімальною сумою реальних угод на ринку FOREX є $5 млн. Тому заробити на реальній конвертації однієї валюти в іншу на таких сумах можуть лише великі фінансові інститути, що працюють на кредитних чи клієнтських грошах. Останні з метою залучення на цей ринок більшої кількості контрагентів розробили систему “кредитного плеча” – леверіджа (leverage), який ще називають гіерінгом (gearing). “Кредитне плече” є правом клієнта банку чи брокерської контори торгувати сумами, що у велику кількість разів перевищують обсяги страхового депозиту чи маржинального рахунку, внесеного на спеціальний рахунок маржинальної торгівлі. Як правило, величина “кредитного плеча” коливається від 10 до 100 разів [21, с. 27]. Контрольні запитання: 1. Охарактеризуйте основні риси ринку “FOREX”. 2. Вкажіть причини розвитку ринку “FOREX”. 3. Розкрийте зміст поняття “кредитного плеча”. 2.6. Електронні системи міжнародних міжбанківських розрахунків і платежів 1. Діючі платіжні системи Платіжні системи існують в різних формах, але мета їх завжди одна — забезпечити переказ коштів з рахунку в одному банку на рахунок в іншому банку. Незалежно від конкретної форми платіжна система завжди містить три елементи або процеси: 33

1. Процес авторизації і початку платежу, тобто процес, за допомогою якого платник доручає обслуговуючому банку перевести кошти. 2. Процес передавання і обміну платіжними інструкціями між банкамиучасниками, який частіше має назву клірингу. 3. Процес розрахунку між банками-учасниками, тобто компенсація коштів банком платника банкові отримувача, що виконується або на двохсторонній основі або через рахунки третьої сторони, якою є агент по розрахунках. Переважно цю роль виконує центральний банк. Вплив міжнародного ринку валют на оборот платіжних систем, що обробляють великі платежі, значний: для валют, на які припадає найбільша кількість угод, платежі, пов’язані з розрахунком по інвалютних операціях, можуть складати до 50% від вартості денного обороту. Сильні коливання активності ринку, таким чином, будуть позначатися (із запізненням у два дні у випадку з “спотовими” угодами) на зв’язаних з ними платіжних системах і здатні натискати на операційні аспекти роботи даних систем і на управління ліквідністю в них. Точно так серйозні збої в національній платіжній системі, що привели до того, що на закордонних ринках не вдалося зробити розрахунок по угодах, може істотно вплинути на довіру до цих ринків. Наприклад, щоб здійснити розрахунок по угоді в доларах США/ієнах, погодженої між двома банками в Нью-Йорці та Токіо, необхідно, щоб кожний з банків направив повідомлення (як правило, по міжнародній телекомунікаційній мережі “СВІФТ”) своєму кореспонденту в тій країні, у якій вони повинні перевести ієни чи долари, давши доручення цим кореспондентам підготуватися до надання згаданих валют. У силу зазначеного складаються вагомі причини, щоб кожна національна платіжна система, що має зв’язок із глобальною платіжною системою, працювала у відповідності із загальними високими стандартами надійності. У листопаді 1990 року перелік стандартів був опублікований центральними банками, що наводиться нижче. Перелік стандартів з’явився у відповідь на ініціативу комерційних банків створити і почати використання розрахункових палат для багатобічного взаємозаліку контрактів в іноземній валюті. Один з таких проектів у даний час здійснений у Лондоні за назвою “Організації розрахункових палат для валютних операцій”. Він відповідає всім шістьом стандартам до задоволення центральних банків, що беруть у ньому участь. Хоча ці стандарти були спочатку націлені на здійснення “взаємозаліку при розрахункових схемах по операціях, виражених у декількох валютах і перетинаючих національні кордони”, вони в дійсності мають не менше значення для роботи внутрішніх платіжних систем і синтезують у собі багато питань. 34

Мінімальні стандарти для створення й експлуатації систем взаємозаліку і розрахунків по операціях у валютах, що перетинаються національні кордони: 1. Схеми взаємозаліків повинні мати надійну правову основу, що відповідає чинному законодавству. 2. Сторони, що беруть участь у схемах взаємозаліку, повинні ясно розуміти, який вплив кожна конкретна схема має на фінансові ризики, пов’язані з процесом взаємозаліку. 3. Системи багатобічного взаємозаліку повинні включати чітко визначені процедури, що регулюють керування кредитними ризиками і ризиками ліквідності, що установлюють відповідні обов’язки організації, що забезпечує взаємозалік, і учасників. Ці процедури повинні також забезпечувати, щоб усі сторони мали як стимули, так і можливості керувати своїми ризиками й обмежувати їх, а також уведення лімітів на максимальний кредитний ризик для кожного учасника. 4. Багатобічні системи взаємозаліку повинні, як мінімум, бути здатні забезпечити своєчасне завершення розрахунків за поточний операційний день у випадку, якщо учасник з найбільшою окремою дебетовою позицією виявиться не в змозі виконати свої розрахункові зобов’язання. 5. Багатобічні системи взаємозаліку повинні використовувати об’єктивні і голосні критерії прийому, що забезпечують справедливий і відкритий доступ до них. 6. Усі схеми взаємозаліків повинні забезпечувати операційну надійність технічних систем і наявність допоміжних технічних засобів, здатних завершити процес обробки документів одного операційного дня. Усі нині діючі системи банківських операцій підрозділяються на системи банківських повідомлень і системи розрахунків. Різниця між ними полягає в тому, що в рамках системи банківських повідомлень здійснюються тільки оперативне пересилання і збереження розрахункових документів, врегулювання платежів надане банкам-учасникам, функції ж системи розрахунків безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних вимог і зобов’язань членів. До першої групи відносяться такі системи, як SWIFT і Bankwire — приватна електронна мережа банків США, до другого — FedWire — мережа федеральної резервної системи (ФРС) США; Нью-Йоркська Міжнародна платіжна система розрахункових палат CHIPS; Лондонська автоматична система розрахункових палат CHAPS; Micro Register; Швейцарська міжбанківська клірингова система (SIC). Електронні системи розрізняються по кількості сторін, що беруть участь у переказах і розрахунках: SWIFT організовує пересилання банківських повідомлень на двосторонній основі, тобто між кожними двома 35

учасниками; системи ФРС FedWire, CHAPS, CHIPS регулюють платіжні зобов’язання на багатосторонній основі [81]. 2. Системи електронного обміну даними окремих країн. Система Micro Register використовується при роботі з якимось одним іноземним банком та його філіями. Банки найчастіше використовують цю систему при розрахунках через Bank of New York Banker Trust. Інформація передається в іноземний банк по модемному зв’язку. Кожному переказу надається номер, на який робиться посилання у витягах і в запитах. Micro Cash Register має пакет прикладних програм, що дозволяє випускати тратти, відкривати акредитиви з іноземному банку. Досить корисним є Central Information File, котрий має перелік всіх кореспондентів іноземного банку і всіх банків, занесених в систему клірингових розрахунків у США (CHIPS, ABA). Наведення цього номеру в платіжному дорученні прискорює проходження платежу, так як він автоматично проходить через комп’ютерну мережу банка. Для банків, що мають достатню кількість платіжних доручень на день і не стали членами СВІФТ, це один з найбільш зручних способів платежу. Fed Wire (“Федвайр”) — це система переказу коштів і цінних паперів на великі суми. Вона належить Федеральній резервній системі США й управляється нею. З метою проведення операцій по “Федвайр” 12 федеральних резервних банків сполучені між собою і функціонують як єдине ціле. Переказ коштів через “Федвайр” здійснюється в реальному часі, при яких відправник засобів ініціює переказ (система “Федвайр” є системою кредитних переказів). У цілому депозитні установи (включаючи відділення й агентські контори іноземних банків у США), що мають резервний або кліринговий рахунок у якому-небудь федеральному резервному банку, можуть безпосередньо використовувати “Федвайр” для відправлення й одержання платежів. Учасники “Федвайр” можуть переказувати кошти на рахунок іншої установи у федеральному резервному банку як на користь у становиодержувача, так і на користь третьої сторони, наприклад установикореспондента, корпорації або приватної особи. Грошові перекази “Федвайр” використовуються головним чином для здійснення платежів, пов’язаних із міжбанківськими позичками до наступного робочого дня, операцій по міжбанківських розрахунках, платежів між корпораціями і розрахунків по операціях із цінними паперами. Система грошових переказів “Федвайр” функціонує з 8 год. 30 хв, до 18 год. 30 хв. за східним поясним часом США. Керуючою Радою Федеральної резервної системи було прийняте рішення встановити з початку 36

1997 р. час відкриття системи грошових переказів “Федвайр” на 0 год. 30 хв. ночі. Розрахунок по кожному переказі проводиться окремо з процесі його опрацювання, і переказ стає остаточним у момент його одержання. Федеральна резервна система є депозитарієм усіх цінних паперів казначейства США, які знаходяться в обігу, цінних паперів багатьох федеральних агентств і деяких цінних паперів, забезпечених неподільним пулом іпотек і які випускаються фірмами, що користуються підтримкою уряду. Ці папери майже винятково існують у формі бухгалтерських записів. Депозитні установи можуть мати у ФРС рахунки цінних паперів у формі бухгалтерських записів, на яких вони бережуть як свої власні, так і папери, що належать їхнім клієнтам. ЧІПС (CHIPS — Clearing House Interbank Payments Sisteni) — це приватна комп’ютеризована мережа для доларових трансфертів, що діють у режимі “он-лайн”. “Он-лайн” (англ, on line — на лінії) означає режим реального часу, тобто час відправлення засобів у тому місці, де знаходиться початкова точка переказу. Вона належить Нью-Йоркській асоціації клірингових палат (НАКП). Електронна система ЧІПС почала функціонувати в 1971 p., замінивши кліринговий механізм, що існував, заснований на паперових носіях. ЧІПС, як і “Федвайр”, є системою кредитних переказів. Проте на відміну від “Федвайр” платіжні операції в ЧІПС зараховуються на багатосторонній основі, а розрахунки по чистих зобов’язаннях проводяться наприкінці дня. Учасниками ЧІПС можуть бути комерційні банки, корпорації, інвестиційні компанії, як вони визначаються законами штату Нью-Йорк про банківську діяльність, або банківські філії якоїсь комерційної банківської установи, що має контору в місті Нью-Йорку. Банк, що не є учасником системи ЧІПС, повинний звернутися до послуг якогось учасника ЧІПС у якості свого кореспондента або агента. Платежі, що здійснюються через систему ЧІПС, пов’язані в першу чергу з міжбанківськими операціями міжнародного характеру, включаючи доларові платежі по угодах з іноземною валютою, а також розміщення цінних паперів у євродоларах і виплату по ним прибутків. Платіжні вказівки пересилаються також по системі ЧІПС для здійснення розрахунків по зобов’язаннях, що існує в рамках інших платіжних або клірингових систем, коригування сальдо кореспондентських рахунків і здійснення платежів у зв’язку з комерційними операціями, банківськими позичками й операціями з цінними паперами. Учасники ЧІПС контролюються банківськими інспекторами штату або федеральної влади, а сама система ЧІПС піддається щорічним перевіркам із боку органів банківського регулювання як на рівні штату, так 37

і федерального уряду. Нью-йоркська асоціація клірингових палат складається з одинадцятьох найбільших банків Нью-Йорка, кожний із який представлений у комітеті клірингової палати, що встановлює правила функціонування ЧІПС. Обов’язковою умовою допуску до участі в системі ЧІПС установ, що не є членами асоціації, є їхня згода додержуватися правил системи. Зазвичай ЧІПС функціонує з 7 год. 00 хв. до 16 год. 30 хв. по східному поясному часі США, і розрахунки, як правило, завершуються до 18 ч 30 хв. Мережа зв’язку ЧІПС є одновузловою, усі її учасники підключені напряму до єдиного центру комутації повідомлень. У ЧІПС є основний і резервний центри опрацювання даних. Учасники системи безпосередньо залучені як до основного, так і до резервного центру. На випадок позаштатних ситуацій усі з’єднання дублюються комутуючими лініями. Основна проблема розрахункових електронних систем — великий обсяг денних овердрафтів, що виникають при перевищенні резервного рахунка, при затримці надходжень від клієнтів і т.п. Загальна величина денних овердрафтів у системі ФРС і CHIPS досягає приблизно 80 млрд. дол. Англійська електронна система автоматизованих клірингових розрахунків CHAPS, що являє собою систему переказу кредиту протягом одного дня, пов’язує 12 банків, включаючи Англійський банк (Standart Charter Bank). Банки, що одержують повідомлення про переказ засобів через дану систему, повинні надати кошти стороні, що кредитується, протягом дня. Це сприяє підвищенню ефективності CHAPS для ділових і фінансових кіл. Переказ коштів через систему є безумовним і безвідзивним. У Франції з 1984 р. функціонує система переказу засобів Sagrit-ter (Сажиттер). Система була задумана як філія SWIFT. Банки-учасники направляють доручення про переказ коштів у Французький банк, використовуючи Sagritter, вказуючи одну з трьох дат проводки: сьогоднішнього дня, наступного дня і через два дні. “Псевдо рахунок” банку-відправника негайно дебетується відповідно до дати проводки, а “Псевдорахунок” банку-одержувача кредитується відповідно до дати надходження, доручення про переказ направляється в банк-одержувач. Наприкінці робочого дня дебети і кредити, зв’язані з “Псевдо рахунком” на конкретну дату, записуються на рахунок банку у Французькому банку разом з результатами інших операцій. Але Французький банк не дозволяє банкам мати дебетові сальдо по рахунку. Якщо дебетове сальдо не покривається на початку наступного дня, то Французький банк може анулювати дебетові проводки, виконані Sagritter, а також кредити в порядку, зворотному прийому доручень. 38

У Швейцарії цілодобово діє Swiss Interbank Clearing Швейцарська міжбанківська клірингова система (ШМКС). Вона здійснює остаточні і безвідзивні платежі у швейцарських франках із використанням засобів, що зберігаються у Швейцарському національному банку (ШНБ). ШМКС є єдиною системою, що здійснює електронні платежі між швейцарськими банками. Розрахунки по всіх платежах проводяться по рахунках учасників на індивідуальній основі (шляхом дебетування рахунку банку, що дає вказівку про платіж, і кредитування рахунку банкаотримувача). ШМКС є системою як значних, так і дрібних роздрібних платежів; розміри платежів не обмежуються. Ціллю функціонування ШМКС є зниження кредитних ризиків, усунення овердрафтів по жирорахунках у ШНБ, прискорення розрахунків і полегшення банкам задачі керування готівкою. Учасники ШМКС повинні знаходитися на території Швейцарії і бути банками в тому значенні, як це визначається швейцарським законом про банківську діяльність. Крім того, вони повинні мати жирорахунок у ШНБ. Через ШМКС можуть здійснюватися тільки кредитні перекази у швейцарських франках, тобто платежі завжди ініціюються банкомплатником. ШМКС може використовуватися для зарахування платежів клієнтів банків на якийсь банківський рахунок, виконання платіжних доручень на користь третіх сторін, забезпечення покриття і здійснення міжбанківських платежів. Крім того, через ШМКС у платіжну систему пошти, телеграфу і зв’язку (ПТЗ) можуть надходити перерахування коштів на поштові рахунки або грошові перекази (сума переказу доставляється листоношею на будинок бенефіціара). І навпаки, платежі, ініційовані через відділення ПТЗ на користь власників банківських рахунків, переводяться з платіжної системи ПТЗ у ШМКС. В банківські робочі дні ШМКС функціонує цілодобово. Розрахунки проводяться протягом приблизно 22 годин. День починається о 18 год. 00 хв. (по цюрихському часі) напередодні аналізованого банківського робочого дня з переказу залишків по жирорахунках з основних рахунків у ШНБ на клірингові рахунки в ШМКС, У Японії діє система фінансової мережі банку Японії (СФМ-БЯ). Вона створена в 1988 р. із метою здійснення електронних грошових переказів між фінансовими установами, включаючи Банк Японії (БЯ), що нею управляє. СФМ-БЯ працює в режимі “он-лайн”. Фінансові установи, щоб одержати доступ до послуг СФМ-БЯ. В області грошових переказів, повинні мати рахунки в Банку Японії. Система СФМ-БЯ використовується для здійснення:

39

грошових переказів між фінансовими установами, пов’язаними з міжбанківським грошовим ринком і які займаються проведенням операцій із цінними паперами; грошових переказів у рамках однієї і тієї ж фінансової установи (внутрішньофірмових грошових переказів); - розрахунків по позиціях, що утворяться в результаті функціонування клірингових систем, що знаходяться в приватному керуванні; - грошових переказів міжфінансовими установами і Банком Японії (включаючи перекази коштів казначейства). Грошові перекази, здійснювані СФМ-БЯ є звичайно кредитними, але для внутрішньофірмових переказів вони можуть також бути дебетовими. Банк-відправник може передати платіжну вказівку, що містить інформацію про клієнтів банка-відправника і/або банка-отримувача. Учасники системи здійснюють грошові перекази з одного рахунку БЯ на інший шляхом пересилки платіжних вказівок із терміналів СФМБЯ встановлених у помешканнях окремих учасників. Розрахунки по грошових переказах проводяться на вибір учасника або на валовій основі в реальному часі (із 9 год 00 хв. до 17 год 00 хв. по токійському часі), або у встановлений час. Існують чотири встановлені розрахункових періоди: 9 год 00 хв., 13 год 00 хв., 15 год 00 хв. і 17 год 00 хв. Платіжні вказівки можуть бути також направлені напередодні розрахунку, причому такі розрахунки припиняються о 17 год 20 хв. Грошові перекази, здійснені за допомогою СФМ-БЯ, є остаточними. При розрахунку у встановлений час платіжні вказівки можуть бути відкликані до їхнього виконання. Валові платежі в реальному часі стають остаточними негайно [81]. Банк Японії не надає кредитів в межах робочого дня. Якщо якийсь учасник СФМ-БЯ не має на своєму рахунку коштів, достатніх для здійснення грошового переказу в реальному часі, платіжна вказівка автоматично відхиляється. 3. Міжнародна міжбанківська система комунікацій SWIFT. Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Голландії, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. 40

У березні 1993 р. Україна стала 92 державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в цій системі 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку – 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США SWIFT (Society for World-Wide Interbank Financial Telecommunications) — СВІФТ (міжнародна міжбанківська організація по валютним і фінансовим розрахункам телексом). SWIFT є провідною міжнародною організацією у сфері фінансових телекомунікацій. Основними напрямками діяльності SWIFT є надання оперативного, надійного, ефективного, конфіденційного і захищеного від несанкціонованого доступу телекомунікаційного обслуговування для банків і проведення робіт по стандартизації форм і методів обміну фінансовою інформацією. SWIFT не виконує клірингових функцій і є лише банківською комунікаційною мережею, орієнтованою на майбутнє. Повідомлення що передаються, враховуються у вигляді переказу по відповідним рахункам “ностро” і “лоро”, так як і при використанні традиційних платіжних документів. SWIFT – це акціонерне товариство, власниками якого є банки-члени. Зареєстровано товариство в Бельгії (штаб-квартира і постійно діючі органи знаходяться в м. Ла-Ульп поблизу Брюсселя) і діють по бельгійським законам. Вищий орган – загальні збори банків-членів або їх представників (Генеральна асамблея). Всі рішення приймаються більшістю голосів учасників асамблеї у відповідності з принципом: одна акція — один голос. Головні позиції в раді директорів займають представники банків країн Західної Європи і США. Кількість акцій розподіляється пропорційно трафіку повідомлень, що передаються. Найбільшу кількість акцій мають США, Німеччина, Швейцарія, Франція, Великобританія. В Україні першими учасниками SWIFT стали більше 20 банків, у тому числі НБУ, Перший український міжнародний банк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк, “Україна”, Укрексімбанк, Градо-банк, банк “Ажіо”, Приватбанк, а також Українська міжбанківська валютна біржа. За оцінками незалежних експертів, банк середньої величини може одержати від участі в SWIFT від 15000 дол. США на місяць чистого прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу й залучення солідних клієнтів, зацікавлених у швидкому проходженні міжнародних платежів, роботі на міжнародному ринку валют і цінних паперів. SWIFT розкриває перед своїми учасниками багато унікальних можливостей: ‘ підвищення ефективності роботи банку за рахунок використання стандартизації та сучасних способів передачі інформації; ‘ забезпечення надійності при передачі повідомлень (кодування і спеціальний порядок передачі й прийому); 41

‘

прямий доступ банків-учасників SWIFT до своїх кореспондентів, відділень і філій у всьому світі. (Звичайне повідомлення може бути доставлено за 20 хв, термінове – за 5 хв); ‘ використання стандартизованих повідомлень, що допомагає подолати мовні бар’єри й зменшити відмінності у практиці застосування міжнародних банківських операцій; ‘ гарантія безпеки передачі, тобто захист від підробок, втрати інформації та обов’язкова відповідь по всіх платіжних дорученнях і фінансових повідомленнях (за весь період роботи SWIFT не було зафіксовано жодного випадку передачі шахрайської інформації, жодного разу користувачі не понесли збитки з вини SWIFT). Членом SWIFT може стати будь-який банк, що має у відповідності з національним законодавством право на здійснення міжнародних банківських операцій. Поряд з банками – членами є і дві інші категорії користувачів мережі SWIFT – асоційовані члени і учасники. В якості перших виступають філіали і відділення банків-членів. Асоційовані члени не є акціонерами і обмежені в праві участі в керуванні справами товариства. Так звані учасники SWIFT – різноманітні фінансові інститути: брокерські і дилерські контори, клірингові і страхові компанії, інвестиційні компанії, отримали доступ до мережі в 1987 р. SWIFT – організація безприбуткова, весь прибуток витрачається на покриття витрат і модернізацію системи. Робота в мережі SWIFT дає користувачам низку переваг: ‘ надійність передачі повідомлень, що забезпечується побудовою мережі, спеціальним порядком передачі і прийому повідомлень за рахунок резервування кожного із елементів мережі; ‘ мережа гарантує повну безпечність багаторівневою комбінацією фізичних, технічних і організаційних методів захисту, що забезпечують повне збереження і таємність повідомлень що передаються; ‘ скорочення операційних витрат в порівнянні з телексним зв’язком; ‘ швидкий спосіб передачі повідомлень в будь-яку точку світу; термін доставки повідомлення складає 20 хв., його можна скоротити до 1 – 5 хв. (термінове повідомлення), що перекриває показники окремих каналів зв’язку. У випадку, коли відправник зкомутований з отримувачем (режим on-line), передача даних проходить менше чим за 20 с; ‘ так як всі платіжні документи надходять в систему в стандартизованому вигляді, то це дозволяє автоматизувати обробку даних і підвищити в кінцевому результаті ефективність роботи банка; ‘ у зв’язку з тим що міжнародний обіг все більше концентрується на користувачах SWIFT, підвищується конкурентноздатність банківчленів SWIFT; 42

‘

SWIFT гарантує своїм членам фінансовий захист, тобто якщо з вини товариства на протязі доби повідомлення не досягло адресата, то SWIFT бере на себе всі прямі і побічні витрати, які поніс клієнт із-за цього запізнення [85].

4. Електронні системи переказу коштів фізичних осіб. Обслуговування банками фізичних осіб з переказу коштів за кордон здійснюється за допомогою спеціальних платіжних систем. Банки, залучені до системи міжнародних переказів, пов’язані між собою за допомогою комунікаційних мереж, по яких розпорядження про перекази проходять через відповідні національні платіжні системи. Ці мережі можуть експлуатуватися службами пошти, телеграфу, самими банками (банківські мережі) тощо. Існує ряд спеціалізованих організацій, що діють у цій сфері (наприклад, мережа Western Union, MoneyGram). MoneyGram – це достатньо розвинута система, яка поєднує технології переказів через кореспондентські рахунки між банками різних країн та сплату фізичним особам через поштові відділення в країні отримувача коштів. Підключення до цієї системи не потребує значних початкових вкладень (у спеціальне устаткування, підключення до комп’ютерної мережі, придбання спеціальних програмних продуктів). Крім того, American Express гарантує безкоштовне постачання бланків документів, робочих терміналів тощо на засадах власності на них American Express. Це значно знижує витрати на впровадження та обслуговування системи MoneyGram та сприяє зацікавленості в ній банків, в яких не вистачає вільних коштів, таких як більшість українських банків сьогодні. Однак система MoneyGram має цілий ряд суттєвих недоліків для банку. По-перше, дуже вузький асортимент послуг. Практично тут’ застосовується технологія прямого переказу, не розроблено комплекс додаткових послуг та опцій. По-друге, технологія переказів у системі MoneyGram не дозволяє варіювати між ціною та швидкістю переказу. Як правило, переказ у системі MoneyGram клієнт отримує через 3 – 4 дні після відправки. По-третє, і це, мабуть, найголовніше, у системі MoneyGram практикується дуже невигідний для банку-агента порядок сплати комісійної винагороди. Агент, приймаючи кошти для переказу та комісійну винагороду від клієнта, мусить розмістити як суму переказу, так і суму комісійних на спеціальному трастовому рахунку в довіреному банку. American Express має право безумовно дебетувати цей рахунок на всю суму. Частку комісійної винагороди, що належить агентові, American Express сплачує лише протягом наступного місяця після проведення операції. Таким чином, банк безкоштовно кредитує American Express протягом місяця. 43

По-четверте, відсутність єдиної комп’ютерної мережі системи MoneyGram ускладнює процес комунікації з транзакційним центром та контрагентами і зумовлює додаткові витрати в процесі роботи в системі, що негативно вплине в довгостроковому періоді. Система Western Union – світовий лідер у цьому виді бізнесу – з’явилась у нашій країні приблизно три року тому, її засновниками стали визнаний лідер міжнародних швидкісних переказів, американська компанія “Western Union” та AT “Українська фінансова група”. За три роки роботи агентам західної компанії дочірнє підприємство УФГ вийшло на значні обсяги діяльності. Тепер “XChange Points/Western Union” здійснює понад 1200 міжнародних операцій на місяць у рамках системи Western Union зі швидкісного переказу грошових коштів в Україну та закордон, маючи близько 23 тисяч власних агентств більше ніж у 90 країнах світу. У ній працює понад 23000 агентів і можливий переказ коштів у будь-яку країну світу. В Україні відділення “XChangc Points/Western Union” успішно працюють у всіх великих містах, включаючи Київ, Львів, Одесу, Ялту, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків. Цю діяльність не слід розглядати як конкурентну банківській. Головне, чим займається компанія, – швидкісний переказ готівкових грошей фізичних осіб та невеликого приватного бізнесу, яким внаслідок не дуже великих обсягів операцій комерційним банкам займатися поки що не цікаво. Люди не бажають чекати, а для невеличких фірм затримка з надходженням коштів є просто небезпечною. Окрім того, якщо банк може не мати в місці переказу банку-кореспондента, то оператору агентства “XChange Points/Western Union” клієнт повинен просто повідомити суму переказу та місто, де на нього чекає отримувач. У свою чергу, в деяких країнах йому слід представити посвідчення особи, в інших – дати відповідь на кодове запитання, що надіслане відправником. Усе це робиться дуже швидко завдяки високомобільним комп’ютерним мережам [77], [85]. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

44

Охарактеризуйте діючі платіжні системи? Яка, на вашу думку, сама надійна та зручна платіжна система? Назвіть переваги використання SWIFT. Охарактеризуйте електронні системи переказу коштів фізичних осіб.

Розділ ІІІ. Міжнародні розрахункові операції Сучасна світова економіка характеризується розвитком міжнародних інтеграційних процесів. У зв’язку з цим стає поширеною співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у реалізації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками. Такі розрахунки можуть бути пов’язані не лише з торговельними, але і з кредитними, інвестиційними або іншими зовнішньоекономічними відносинами. Міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки, тобто ті банки, що одержали спеціальний дозвіл на виконання відповідних валютних операцій. Для проведення міжнародних розрахунків банки різних країн встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують на основі взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних договорів, у яких зазначаються всі основні моменти співпраці. Зокрема, договором про встановлення кореспондентських відносин визначається застосування до нього права тієї чи тієї країни. На практиці прийнято застосовувати право тієї країни, у якій відкривається кореспондентський рахунок. Слід зазначити, що банки, здійснюючи розрахунки за зовнішньоекономічними договорами своїх клієнтів, є учасниками тільки розрахунків, але не самих торговельних операцій. Проблеми, пов’язані з міжнародними розрахунками, є актуальними в усьому світі. Це обумовлено тим, що під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності учасники розрахунків зіштовхуються з безліччю різних ризиків: економічних, податкових, політичних та інших. 3.1. Міжнародні розрахунки за допомогою інкасо 1. Загальна характеристика міжнародного інкасо При здійсненні зовнішньоторговельної операції експортер прагне надійності та вчасності платежу за товар. Для цього найважливіша мета експортера полягає у збереженні товаророзпорядчих документів до того часу, доки імпортер не заплатить за товар, або не надасть певні гарантії оплати в майбутньому. Інкасо – грошова виручка, отримання грошей від боржника (покупця) шляхом пред’явлення йому платіжних документів через банк. Розрахунки інкасо – регулюють здійснення розрахунків між покупцем і продавцем та передбачають, що продавець направляє до банку, в якому відкритий його рахунок, інкасове доручення та комплект документів котрий обумовлений у контракті та доручає цьому банку-ремітенту 45

здійснити з банком-кореспондентом, в якому є рахунок покупця (інкасуючим банком), платіж або акцепт векселів проти перерахованих у дорученні документів з умовою, що передача документів покупцю буде здійснена інкасуючим (представляючим) банком лише після здійснення (або в момент) або акцепту. Розрахункові операції по інкасо регулюються “Уніфікованими правилами по інкасо”, видані Міжнародною торговельною палатою в 1995 р., публікація № 522. [26, с. 251] При здійсненні інкасової операції правила і визначення понять відповідно до Правил по інкасо є обов’язковими тільки в тій частині, в якій не було досягнуто інших явно виражених домовленостей між сторонами і немає національних, державних або інших місцевих законів (постанов), що суперечать цим Правилам і від яких не можна відступити. Сторони мають зазначити у договорі, що інкасо здійснюється на підставі Правил по інкасо. При здійсненні операції інкасо, як правило, беруть участь чотири сторони: Трасант (експортер) — його місія полягає в тому, що він доручає інкасо за своєю траттою, або траттою та комерційними документами банку в своїй країні. Трасанта також називають принципалом, тобто одержувачем коштів. Банк-ремітент — банк, який займається обробкою та пересиланням документів в країну імпортера з метою здійснення інкасо через інкасуючий банк. Банк-ремітент обирає експортер. Інкасуючий банк — його функцій полягають у наступному: він надає імпортерові тратту або трату та комерційні документи при отриманні платежу чи акцепту. Здебільшого інкасуючий банк призначається експортером на засадах пріоритетної угоди з імпортером і є банком імпортера. Банк-ремітент може сам обрати або відрекомендувати інкасуючий банк, економічно доцільно, якщо це буде своє відділення або кореспондент в місті (країні) імпортера. Трасат (імпортер) — юридична особа, якій надають відповідні документи по інкасовій операції відповідно до інструкції. Банк-ремітент готує інструкції на підставі доручень, отриманих від експортера, які описують строки та умови, за яких інкасуючий банк повинен видати документи імпортеру. Ґрунтуються вони на попередній домовленості між імпортером та експортером. [52, с. 152]

46

8

І 9 Інкасуючий банк 13а Рахунок імпортера

10

11б 12а

Рахунок банку (Р)

Р

7

Банк-ремітент

Рахунок банку (І)

13

Рахунок експортера

3 11

14а

2

14

12

Імпортер

6 5 11а

1

4

Експортер

15

Рис. 3.1. Схема інкасової форми розрахунку. Послідовність дій при проведенні операцій з інкасо проти доку ментів наведена на рис. 3.1: 1 – укладання зовнішньоторговельного контракту; 2 – звернення за банківською гарантією платежу (якщо така необхідна); 3 – банківська гарантія платежу (якщо така є); 4 – перевірка банківської гарантії платежу; 5 – відвантаження товару; 6 – подача інкасового доручення та передача комплекту товаророзпорядчих документів ( фінансові та комерційні); 7 – перевірка перерахованих у дорученні документів та їх форм; 8 – передача інкасового доручення та комплекту документів; 9 – перевірка документів та їх форм; 10 – платіж; 11 – документи на акцепт; 11а – перевірка документів та відповідність їх змісту умовам ЗТК; 11б – платіж; 12 – акцепт документів, підтвердження згоди на вже здійснений платіж; 12а – повідомлення про платіж; 13а – відмітка про оплату на документах; 13 – платіж; 14а – передача документів для отримання вантажу; 14 – повідомлення про зарахування коштів (дата, № ЗТК, сума); 15 – отримання товару імпортером. 47

Згідно з інкасо, експортер дає доручення банку в своїй країні (банкурємітенту) відправити документи банку в країні імпортера (інкасуючому банку). Інкасуючий банк, в свою чергу, подає свої документи імпортеру і відповідно особливих інструкцій отримує від імпортера або оплату за пред’явленням, або акцепт термінової тратти (торговельний акцепт), яку виписав експортер на ім’я імпортера. “Акцепт” означає, що імпортер бере на себе зобов’язання здійснити платіж після закінчення строку термінової тратти, яку виписано на його ім’я та ним акцептованої. Відповідальність банків при здійсненні інкасових операцій обмежується в основному пересилкою і наданням документів напроти оплати чи акцепту, але без власного зобов’язання виконати платіж, якщо покупець не виконає своїх обов’язків по інкасо. [77] 2. Типи інкасо. Інкасова форма розрахунків існує кількох типів, в залежнсті від того, який комплект документів пред’являється банкам: Документарне інкасо – цей тип передбачає, що разм з фінансовими документами передаються і комерційні або тільки комерційні документи; це звичайна форма готівкового платежу. Важливою особливістю документарного інкасо є те, що комплект інкасованих комерційних (товаророзпорядчих) документів може включати у себе коносамент, який є документом, що дає право власності на товар. Маючи у розпорядженні повний комплект підписаних оригіналів коносамента, банк зберігає контроль над товаром доти, доки імпортер: ‘ не оплатить товар; ‘ не акцептує тратту; ‘ не виставить простий вексель або боргову розписку. Необхідна кількість та види документів та їх примірників мають визначатись законодавчими вимогами країни-імпортера. Якщо ці дані відсутні у зовнішньоторговому контракті, то експортер повинен завчасно з’ясувати ці питання у консульському представництві країни-імпортера. До таких документів можуть належати: ‘ Термінова тратта або тратта на пред’явника; ‘ Коносамент або інший транспортний документ; ‘ Комерційні рахунки-фактури або інвойс; ‘ Свідоцтво про походження; ‘ Сертифікати якості; ‘ Санітарні висновки; ‘ Страхові поліси або сертифікати. За алгоритмом документарного інкасо банк експортера (банкремітент) надсилає документи та свої інструкції із вказівками, які складені на основі інкасового ддоручення, щодо стягнення інкасо, до банку в 48

країні імпортера (інкасуючого банку). Ці інструкції визначають строки та умови видачі документів імпортерові. Імпортер отримує документи тільки після виконання особливих умов. Порівняно з чистим інкасо, при використанні документарного інкасо експортер менш ризикує, тому що пересилання говаророзпорядчих документів захищене. Товаророзпорядчі документи є захищеними, коли оригінальні копії коносаменту або транспортного документу відправляють інкасуючому банку або передають за його вимогою. Після виконання імпортером усіх умов, інкасуючий банк передає коносамент імпортеру. Чисте інкасо — інкасо, в якому задіяні лише “фінансові” документи (тратта (переказний вексель), простий вексель, чек, боргова розписка). У міжнародній практиці зустрічається випадки коли товар потрібен покупцю негайно і відправляється повітряним або наземним транспортом, при цому товар надходить надходить раніше, ніж документи. Такий тип інкасо називається інкасо без документів. Інкасо – це відносно нескладна і недорога для контрагентів банківська операція. Частіше витрати по її оплаті розподіляють між сторонами порівну або кожний з контрагентів несе їх на своїй території. Якщо ж у контракті умови оплати послуг банку не зафіксовані, то вони покладаються на продавця. [26, с. 254] Інкасова форма розрахунків більш вигідна для покупця. Тому, що він оплачує товар і майже одночасно одержує його у своє розпорядження. Отже, йому заздалегідь не потрібна валюта і вона не вилучається з обігу. Більше того, покупець може домовитись з продавцем про відстрочення платежу на декілька тижнів або місяців. Порівняно надійною формою розрахунків виступає інкасо для продавця. Перехід права власності на товар до покупця здійснюється у момент одержання документів на нього, тому що без документів товар йому не видадуть ні порт, ні залізнична станція тощо. А документи при інкасо можуть бути одержані при неодмінному здійсненні платежу або акцепту. Крім переваг, інкасо має деякі недоліки для продавця. Існує ризик несплати за товар після того, як він уже відправлений імпортеру. Це може статися при зміні кон’юнктури ринку, якщо товар купувався для перепродажу й імпортеру стає вигідніше оплатити витрати, або ж під час транспортування вантажу з’ясовується, що покупець виявився неплатоспроможним. Враховуючи таку ситуацію, експортеру рекомендується використовувати інкасо, тільки якщо він впевнений у надійному фінансовому становищі покупця, а також не зайвим є для продавця попередній підбір іншого можливого покупця. Також для продавця є незручним тривалий термін обробки інкасо (від декількох тижнів до декількох місяців) та одержання платежу після 49

поставки товару. Міжнародна практика показує, що при розрахунках на умовах негайного платежу максимальний строк оплати по інкасо звичайно становить 80 – 90 днів, мінімальний – 15 днів, а в середньому – 30 днів, незважаючи на те, що нормативним є строк 10 днів. 3. Фази документарного інкасо. При проведенні документарного інкасо банки беруть на себе деякі зобов’язання: перевірка документів, передачу документів (або акцепт) покупцю при отриманні суми платежу за товар. Від першого контакту між продавцем та покупцем до повної реалізації угоди доводиться здійснити немало операцій, які узагальнено складають три фази: 1. Узгодження умов інкасо. Експортер та імпортер узгоджують умови платежу та фіксують їх у ЗТК. 2. Видача інкасового доручення і надання документів. Після укладання ЗТК продавець складає всі необхідні документи (рахунок-фактура, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і надсилає їх разом з інкасовим дорученням своєму банку (банку-ремітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банку. А також продавець відвантажує замовлений товар безпосередньо на адресу покупця, чи на адресу інкасуючого банку. Експортер повинен уважно розрахувати дати відвантаження товару та подачі документів в банк, щоб товар надійшов тоді, коли у імпортера будуть всі підстави для отримання товару. 3. Подання документів платнику. Інкасуючий банк зв’язується з імпортером та інформує його про надходження документів та умови платежу, приймає від імпортера платіж або його акцепт та передає йому документи. Сума, сплачена по інкасо, переводиться інкасуючим банком банку-ремітекту, який потім перераховує цю суму експортеру. Тепер розглянемо більш детальніше кожну фазу міжнародного розрахунку по документарному інкасо. [52, с. 153] Фаза 1 — узгодження умов інкасо. У зовнішньоторгівельному контракті та в пропозиції продавця визначають умови платежу, наприклад “Документи напроти платежу готівкою”, “Документи напроти акцепту (протягом 60 днів після пред’явлення)”. Спосіб виконання платежу в ЗТК і в пропозиції відноситься до однієї із таких умов інкасо: Д/П або Д/А. Вручення документів проти платежу, Д/П (documents against payment, D/P). 50

Інкасуючий банк має право видати товаророзпорядчі документи платнику тільки після негайної оплати. “Негайно” згідно з міжнародним звичаєм означає “найпізніше — при надходженні товару”. Якщо продавець (довіритель) не хоче довго чекати грошей, він в інкасовому дорученні повинен вимагати “платежу після першого представлення документів”. В цьому випадку договір про купівлю-продаж і рахунок повинні містити положення, згідно з яким документи потрібно пред’являти платнику негайно після їх надходження в інкасуючий банк. Вручення документів проти акцепту, Д/А (documents against acceptance, D/A). При такій умові, інкасуючий банк має право документи імпортеру після акцепту тратти, яка підлягає оплаті, як правило, протягом 30 – 180 днів, але у визначений термін. Акцептування векселя на пред’явника можна порівняти з оплатою готівкою по квитанції. Так, трасат до здійснення платежу вже вступає у право володіння товаром; він може продати його терміново, здобувши таким чином необхідні кошти для оплати векселя. Отже, акцепт визначає для нього термін платежу і дає змогу уникнути короткотермінового фінансування складських запасів. Для експортера після видачі товару гарантією оплати може бути тільки акцепт трасата. Тому до настання строку платежу за векселем він може вимагати, щоб акцепт був доповнений авалем інкасуючого або іншого першокласного банку. Разом з підписом повинно бути зазначено, що поручительство надано за трасата. Поручитель (аваліст) по векселю несе солідарну відповідальність разом з трасатом, тобто він може відповідати по векселю, якщо трасат до настання строку оплати векселя не виконає своїх платіжних зобов’язань. Фаза 2 — видача інкасового доручення та надання документів. Після укладання зовнішньоторгівельного контракту або отримання замовлення на поставку експортер відвантажує товар, виставляючи рахунок-фактуру, вантажні, страхові та інші товаророзпорядчі документи. Вони є підставою для видачі продавцем інкасового доручення банку, формулюванням вказівки, оскільки, як банк-ремітент, так і інкасуючий банк при здійсненні операції дотримуються тільки інкасового доручення. У разі виникнення труднощів, банкові потрібні будуть (якщо є можливість) додаткові вказівки. При складанні інкасового доручення необхідно уважно заповнювати наступні графи: 1. Адреса платника. Вона повинна бути точною і вичерпною. Недбалість щодо цього може спричинити значні проблеми (ст.8 УПІ). 51

2. Спосіб вручення документів. У цій графі вказуються тип інкасової операції: Д/П або Д/А. Для забезпечення надійності, банк передає платнику представлені на інкасо документи під час негайної оплати лише за відсутності інших вказівок. Після акцепту документи вручають лише за наявності чітких вказівок в інкасовому дорученні. У такому разі інкасуючий банк стежить за тим, щоб вексель мав повний і формально правильний акцепт. Банк не несе відповідальності за дійсність підписів, виправлень у записах або платоспроможність трасата. 3. Документи. Графа, в якій обумовлюється вид і кількість примірників документів, вони повинні визначатись законодавчими розпорядженнями країни імпортера. Якщо такі дані відсутні в замовленні або договорі купівлі-продажу, то експортер (довіритель) повинен раніше навести довідки у консульському представництві країни-імпортера. Якщо необхідний документ відсутній, покупець може прийняти (і оплатити) документи лише після ретельної їх перевірки або не робити цього зовсім. Позначки і номери на всіх документах повинні бути однаковими і збігатися з маркуванням на упаковці. Назви портів відправлення і прибуття, а також назва корабля повинні в усіх документах збігатися. При погодженні інкасуючий бану на відправку товару на свою адресу, то при несплаті (неакцепті) платником він зобов’язаний терміново проінформувати банк-ремітент. Складування, реалізація або зворотна відправка товару в такому разі є обов’язком довірителя або його представника в країні призначення. 4. Адреса банку. У випадку коли експортеру необхідно, щоб інкасо здійснював інший банк, він дає в інкасовому дорученні точну адресу банку. Якщо банк-ремітент вважає вибір неприйнятним, він зв’язується з довірителем і пропонує більш придатний інкасуючий банк. Якщо довіритель не надав банкові-ремітенту конкретних інструкцій, той може доручити виконання інкасового доручення банку-кореспонденту за власним вибором, не несучи відповідальності за можливі помилки, оскільки його обов’язком буває лише вибір банку-кореспондента і надання правильних інструкцій. 5. Вексель. У цій графі вказують відомості про виставлений на покупця переказний вексель. Залежно від інструкції, зазначеної в інкасовому дорученні, інкасуючий банк відсилає акцептований вексель до банкаремітента довірителя або залишає у себе на відповідальне зберігання до настання строку оплати. Після оплати акцептованого векселя він переводить суму по інкасо банку-ремітенту і той кредитує її на рахунок довірителя. 6. Стягнення комісійних. Комісійні та видатки по інкасо сплачує експортер. Або вони можуть розподілятись пропорційно, або в залежності від домовленості між контрагентами. Довіритель може вимагати стягнен52

ня цих витрат з платника. Якщо платник відмовляє в оплаті, то інкасуючий банк вправі вручити йому документи, не зважаючи на вказівку в інкасовому дорученні на те, що документи можуть бути передані лише після оплати комісійних та видатків по інкасо. 7. Зазначення адреси третьої особи. Якщо імпортер не зможе розрахуватись та прийняти товар, то довіритель повинен вказати представника або агента в країні призначення, який може потурбуватися про зберігання, реалізацію чи повернення товару. Обов’язковою є інформація про те, які вказівки може приймати інкасуючий банк від цієї “третьої особи” (наприклад, щодо зміни умов або розпорядження документами та товарами). 8. Особливі зауваження. Під рубрикою “Особливі зауваження” експортер може дати своєму банку такі вказівки: - про можливість та необхідність заявления протесту в разі несплати або неакцепту. Якщо при представленні документів платник відмовляє в платежі або акцепті, то інкасуючий банк через банк-ремітент повинен довести це до відома довірителя. Якщо банк не має чітких інструкцій про заявления протесту, він не повинен це робити; - про можливість та необхідність заявления протесту, якщо акцептована тратта залишається несплаченою; - про право інкасуючого банку дозволити імпотреру переглядати товар або взяти його проби; - про можливість (при операції в іноземній валюті) банку включити в платіж витрати, пов’язані з укладанням термінового контракту з метою страхування валютного курсу. 9. Кредитний рахунок. При сплаті інкасової виручки експортеру, інструкції про механізм сплати, повинні максимально сприяти здійсненню платежів та униканню непорозумінь. Якщо інкасова виручка надходить в іноземній валюті, то для бенефіціара наявність рахунку в іноземній валюті с перевагою. Тоді сума може бути кредитованою йому в оригінальній валюті. 10. Підпис. Документ має юридичну силу лише за наявності підпису та печатки. Далі інкасова операція продовжується тим, що банк-ремітент передає документи (товаророзпорядчі або фінансові) з необхідними інструкціями банку в країні платника. Здебільшого останній представляє документи безпосередньо платнику. Інкасуючий банк, що представляє документи платнику, називають “представляючим банком”. Фаза 3 — представлення документів платнику та платіж. Інкасуючий банк інформує імпортера про надходження до нього комплекту товаророзпорядчих або фінансових документів. 53

В тексті повідомлення інкасуючого банка або в авізо імпортер знаходить необхідні дані про відвантажений йому товар. Авізо, дає змогу йому зробити висновок про можливість на основі документів, які має банк, отримати товар та сплатити мито. Якщо існує необхідність та бажання, то імпортер може перевірити документи в представляючому банку. Але банк без спеціального дозволу довірителя не може дозволити огляд товару, який прибув за місцем призначення. Після того як імпортер оплатить документи, представляючий банк негайно переводить отриману виручку банку-ремітенту. Однак, в країнах з обмеженою конвертованістю валюти це не так легко, якщо в розпорядженні імпортера немає потрібної за умовами інкасо валюти. Тому для того, щоб він міг негайно розпоряджатися товаром, можливо документи вручити проти депонування суми у вітчизняній валюті, а також проти виставлення покупцям гарантії валютного ризику. Інкасуючий банк переводить виручку банку-ремітенту, як тільки в його розпорядження надходить необхідна сума валюти. Можливу курсову різницю повинен відшкодувати імпортер. В залежності від умови інкасо Д/А “документи проти акцепту” акцептований вексель після отримання документів трассатом (залежно від інструкцій довірителя) залишається в інкасуючому банку або повертається банку-ремітенту. Останній передає вексель своєму довірителю, який дисконтує його або може отримати належну суму при настанні строку платежу. При середньому терміні дії векселя за певних обставин можливі форфейтування, або перефінансування. 4. Операції з інкасовим дорученням. Форма інкасових доручень, залежить від національної практики. Прийняті від експортера інкасові доручення реєструються у відповідних журналах банку. При реєстрації присвоюється номер особового рахунку для кожного інкасового доручення. В момент реєстрації фіксуються основні реквізити: ‘ номер інкасо; ‘ сума інкасо із зазначенням валюти платежу; ‘ дати відсилання документів інобанку. Комплект документів в банку-ремітенті проходить ретельну перевірку. Після перевірки і оформлення інкасового доручення перший екземпляр доручення, рахунка-фактури і відвантажувальні документи здаються в експедицію банку для відсилання їх інобанку у встановленому порядку. Відіслані документи до отримання платежу/акцепту оприбутковуються на позабалансових рахунках для обліку контролю за своєчасністю і повнотою платежу. 54

Виконавець відділу документарних операцій при постановці документів на облік обчислює контрольний термін для одержання платежу/акцепту. Цей термін визначають, приймаючи до уваги наступне: ‘ подвійний пробіг документів поштою (повідомлення факсом; системою SWIFT) від банка-ремитента до інкасуючого банку; ‘ плюс 4 дні на опрацювання документів інобанком плюс 6 пільгових днів; ‘ до отриманого терміна додається кількість днів, передбачених контрактом для одержання платежу/акцепту, обумовлених в інструкціях інкасо. Розрахунок контрольного терміну одержання платежу, що надходить через третій банк, відбувається наступним чином: враховується потрійний термін проходження документів між банками плюс 10 днів на обробку в представляючому банку, плюс 4 дня на обробку в третьому банку. Для зручності розрахунку складаються спеціальні таблиці по регіонах або країнах для визначення контрольних термінів надходження платежів/акцептів, і після затвердження таблиць керівництвом банку вони вважаються прийнятими до виконання. Часто експортеру потрібен платіж визначену фіксовану дату, тоді ця умова передбачається у контракті і розраховується контрольний термін одержання платежу наступним чином: від зазначеної клієнтом дати додається кількість днів для одержання кредит-авізо або платіжного доручення в залежності від засобу сповіщення, оговореного в інкасо. Умовами контракту передбачений, наприклад, платіж протягом 30 днів від дати коносаменту. Дата коносаменту – 30 травня. Фіксований строк оплати інкасо – 29 червня. До цього строку в залежності від способу авізування добавляється авіапробіг (4 дні для даного регіону), і строк оплати інкасо, це означає, що контрольний строк для отримання платежу визначається як 3 липня. Термін оплати інкасо вказується на 4-му примірнику інкасо, який разом із копіями рахунків-фактур зберігається (після оприбуткування) у картотеці (і обліковується на відповідному позабалансовому рахунку). Бувають випадки, коли до розрахункового терміна платежу сповіщення про оплату або акцепт не надійшло, відповідальний виконавець направляє протягом 3 днів запит. Будь-яке повідомлення інкасуючого банку щодо виконання інструкцій інкасового доручення повинно без затримки передаватися експортеру. На кінцевому етапі операції інкасове доручення знімається з обліку тільки при одержанні платежу або акцепту, передбачених умовами інкасо, або при поверненні документів інкасуючим банком, із вказівкою при55

чини, або при одержанні відповідних інструкцій від експортера (при сповіщенні банка-імпортера). При одержанні платіжного доручення або кредитового авізо в оплату інкасо відповідальний виконавець звіряє всі реквізити і суму, валюту платежу, засіб авізування кредитового авізо із сумою й іншими відповідними даними ордера. Робиться бухгалтерський запис по балансу: дебетується рахунок інобанка (“ностро”) і кредитується рахунок експортера (“Транзитний валютний рахунок клієнта”), зазначений у 4-му примірнику інкасового доручення (відповідно за діючим у банку технічним порядком зарахування експортної виручки). В якості видаткового ордеру використовується позабалансовий ордер, витягнутий із картотеки, з поміткою дати оплати. Далі йде звичайна процедура звіряння даних ордера з даними бухгалтерського журналу. Видатковий ордер поміщається в архів (у випадку повної оплати), а в журналі реєстрації робляться відповідні відмітки про дату оплати. [52, с. 169] 5. Проблеми, переваги та недоліки інкасової форми розрахунків. При здійсненні інкасової операції можуть виникнути проблеми різного характеру: фінансові труднощі, невідповідне оформлення документів, помилки у строках здійснення операції. Ефективним за таких умов є запрошення банком-ремітентом консультанта для надання допомоги експортерам щодо уникнення можливих проблем. Проблеми, які зустрічаються найчастіше: ‘ Різне страхове забезпечення продавця і покупця. Якщо товар зіпсований або його загублено, імпортер може відмовитись сплатити інкасо. Щоб уникнути цього, експортерам слід уважно вивчати страхові поліси на випадок не передбачуваних обставин або змін умов, захищати свої фінансові інтереси при відвантаженні в усіх іноземних портах. ‘ В разі несплати інкасо імпортером, з різних причин, товари можуть бути затримані, зберігатися на складі, вимагати оплати за страховим полісом, та спричинять додаткові витрати для експортера. При цьому товари можуть бути повернуті назад експортерові за його рахунок. Або експортер може спробувати швидко укласти іншу угоду по продажу товарів. ‘ При використанні інкасо як засобу отримання платежу ризик полягає між угодою на відкритому рахунку (який вигідний імпортеру) та передоплатою готівкою (яка вигідна експортеру). ‘ Можливо, експортеру доведеться чекати на платіж (акцепт) протягом визначеного терміну, що залежить від типу інкасо, наявної іноземної валюти в країні покупця. ‘ Імпортер може не мати ліцензії на імпорт, що унеможливлює прийняття товару або спричиняє відстрочення оплати чи акцепту трат56

ти. Експортеру завжди слід перевіряти наявність в імпортера ліцензії (якщо вона необхідна до відправки товару на основі інкасо). ‘

‘

‘

‘

‘

‘

‘

Переваги для імпортера. Зменшення витрат. Імпортер уникає витрат на імпортний акредитив і може отримати вигоду з низької ціни купівлі, оскільки виключено, що експортер може знехтувати деякими заощадженнями. Відстрочка платежу. Інкасова форма розрахунків є прийнятна для імпортера щодо часу для платежу. Зазвичай можлива затримка платежу до прибуття товарів. Зручність. Купівля на основі інкасо дозволяє імпортеру уникнути ускладнень з відкриттям акредитиву. Недоліки для імпортера. Нанесення шкоди репутації у разі неплатежу або відмови від акцепту. Бувають випадки при яких імпортер з будь-якої причини не може здійснити оплату або акцептувати тратту, або вирішує цього не робити, експортер може видати спеціальні інструкції щодо заявления “протесту” від його імені. В багатьох країнах цей протест лише формальність, яка передбачає подання згодом офіційної скарги. Переваги для експортера. Зручність. Банк, який має відділення та мережу кореспондентів, допомагає уникнути різних проблем пов’язаних з міжнародними розрахунками (інкасо), застосувавши ефективний спосіб обробки документів, розрахунків і зв’язку. Збільшення конкурентоспроможності. Для експортера інкасо виступає менш тривалим та обтяжливим засобом досягнення домовленості, ніж акредитив. Отже, у експортера є можливість продати товар за нижчою ціною, збільшуючи свою конкурентоспроможність. Це саме можна сказати і про згоду експортера на акцепт платежу на підставі термінової тратти. В основі цього — збільшення кредиту, що надається експортером імпортеру, який зі збільшенням ризику експортера збільшує його конкурентоспроможність. Зменшення ризику дострокової передачі товарів. Експортер може захиститися від передачі товарів до того, як імпортер здійснить платіж чи акцептує тратту. Інкасо передбачає менший ступінь безпеки для експортера, ніж передоплата готівкою чи акредитив. Але, якщо експортерові не потрібен надійний захист від політичного та комерційного ризику за даної концентрації угод, або негайна оплата товарів є необов’язковою, інкасо може бути оптимальним методом розрахунку. 57

‘

‘

‘

Можливість фінансування. Часто експортер має можливість отримати кошти від банку під акцепт або за урядовою програмою підтримки експортера. Недоліки для експортера. Додаткові витрати, спричинені неплатежем чи відмовою від акцепту імпортера. Бувають випадки при яких імпортер, з різних причин, відмовляється від оплати чи акцепту тратти, тоді банк не несе відповідальность за товар, а законодавство не передбачає примусового стягнення інкасо. Тому в експортера можуть виникнути додаткові витрати — за простій, зберігання товару, його страхування тощо. Затримка або повільне надходження платежу. Іноді потрібен деякий час імпортеру щоб отримати ліцензію на імпорт, щоб здійснити платіж. Крім цього, внаслідок повільного здійснення інкасо в багатьох країнах можлива затримка платежу. Контрольні запитання:

1. 2. 3. 4. 5.

Що таке міжнародне інкасо? Охарактеризуйте типи інкасо. Чим вони відрізняються? Назвіть сторони документарного інкасо. Охарактеризуйте фази документарного інкасо? Обґрунтуйте зручність використання інкасової форми розрахунків з позиції експортера та імпортера. 6. Чим відрізняється інкасо від акредитива? 3.2. Міжнародниі розрахунки за допомогою акредитиву 1. Загальна характеристика міжнародного акредитиву Акредитив – це тверде зобов’язання банка (банка-емітента), видане на підставі доручення свого клієнта-покупця (апліканта, імпортера), виплатити продавцеві товарів або послуг (бенефіціару, експортеру) визначену грошову суму за умови своєчасного подання передбачених в акредитиві документів, що підтверджують відвантаження товару або виконання послуг. При використанні документарного акредитива, контрагенти залучають для забезпечення угоди банк (або банки), щоб розподілити ризики. Тобто банк (банки) виконують роль посередників у розрахунках та (або) організацій, що фінансують. Документарний акредитив не можна назвати просто формою міжнародних розрахунків. Він є досить гнучким фінансовим інструментом, за допомогою якого українські підприємства можуть здійснювати успішні операції на зовнішньому ринку з найменшим для себе ризиком і з ефективним використанням грошових ресурсів. [77] 58

Порядок акредитивних платежів установлено міжнародним документом “Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів”, остання редакція якого введена Міжнародною ТПП у 1993 р. (публікація МТП № 500). Відповідно до ст. 1 Правил по акредитивах вони застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви, тією мірою, якою Правила по акредитивах можуть бути до них застосовані. Правила по акредитивах є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженої домовленості про інше. Стаття 2 Правил по акредитивах визначає акредитив як будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, згідно з якою банк (банкемітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта або від свого імені: 1. має здійснити платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або сплатити чи акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або 2. уповноважує інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або 3. надає повноваження іншому банкові негоціювати проти передбачених документів, якщо дотримано всіх умов акредитива. Слід зазначити, що акредитив, згідно зі ст. 3 Правил по акредитивах, за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівліпродажу або іншого договору, на якому він може базуватися, і банки жодною мірою не пов’язані і не зобов’язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий договір. Інакше кажучи, платіж у межах акредитива обумовлений виконанням не умов контракту, а умов акредитива. Також важливо відмітити, що при операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, але не з товарами, послугами та/або іншими видами виконання зобов’язань, яких можуть стосуватися документи (ст. 4 Правил по акредитивах). Акредитив надає значно більші можливості захисту інтересів експортера, ніж інкасо. Вже в момент висунення пропозиції чи укладення угоди про купівлюпродаж продавець повинен чітко собі уявити, які ризики і вимоги йому потрібно враховувати, стосовно: • надійності та кредитоспроможності покупця; • політичних, економічних та юридичних умов в країні покупця; • власної ліквідності. [72; 80] Акредитиви поділяються на два типи, документарні (товарні) та грошові (циркулярні або фінансові): 59

-

документарні (товарні) при використання цюго типу, в розрахунковій операції разом з фінансовими задіяні і товаророзпорядчі документи; - грошові (циркулярні або фінансові) — це такі акредитиви, виплата за якими не обумовлена наданням документів. Перелік документів, які відносяться до товаророзпорядчих при документарному акредитиві: ‘ специфікації поставленого товару; ‘ сертифікат якості товару; ‘ пакувальні листи; ‘ транспортний документ; ‘ рахунки-фактури (інвойси); ‘ страхові поліси. Міжнародним фінансовим відносинам потрібні найбільш різносторонні та найефективнішиі інструментіи забезпечення платежів. Таким інструментом на сьогодні виступає документарний акредитив. У ділових зв’язках з державами, які контролюють зовнішню торгівлю, використання акредитива здебільшого є попередньою умовою для здійснення імпортних та експортних операцій. У міжнародній акредитивній операції приймають участь такі сторони: заявник чи оплачуюча сторона (покупець/імпортер), бенефіціар (продавець/експортер), банк-емітент (банк імпортера), авізуючий банк, який розташований у країні експортера і авізує акредитив. Банк-емітент – його функції наступні: він відкриває чи “випускає” акредитив, беручи на себе платіжні зобов’язання після виконання умови акредитива. Авізуючий банк – його завдання полягають у наступному: “авізує”(повідомляє) чи перевіряє справжність акредитива і пересилає його бенефіціарові без відповідальності з боку авізуючого банку. Авізуючим банком найчастіше є філія чи кореспондент банку-емітента, розміщені в країні бенефіціара. Інші банки також можуть бути залученими до угоди і надавати свої послуги. Банк-платник/акцептуючий банк – оплачує переказний вексель. Ним може бути банк-емітент, авізуючий банк чи інший визначений банк. Банк-платник/негоціюючий банк – оцінює вексель і документи при угоді з акредитивом. При негоціюванні цей банк стає держателем векселя авізуванням бенефіціарові своїх власних фондів. Бажано, щоб негоціюючий банк був розташованим у країні бенефіціара. Підтверджуючий банк – його участь у акредитивній операції обмежується тим, що він за запитом бенефіціара може “підтверджувати” чи брати на себе зобов’язання перед бенефіціаром гарантувати оплату/акцепт векселя згідно з 60

акредитивом. Тому бенефіціар додатково використовує зобов’язання підтверджуючого банку і незалежно від банку-емітента, що дає додаткову гарантію. Але, якщо банк-емітент має добру фінансову стабільність, бенефіціарові не обов’язково використовувати підтвердження. Підтверджуючий банк часто також є авізуючим банком та знаходиться в країні бенефіціара [52, с. 196]. Банк-кредитора (другого бенефіціара, для трансфертабельних акредитивів)

Міжбанківська угода

5 3

12

(А) Банк-емітент

13

Рахунок імпортера

4 11

(В) Авізуючий банк (виконуючий банк)

14 Коррахунок банку (В)

14а

13а

2

5а

Коррахунок банку (А)

6

15

Рахунок експортера

16

9

10

11а

7 Імпортер (платник)

8

Експортер (бенефіціар)

1

17

Рис. 3.2. Схема акредитивної форми розрахунку. 1 – Підписання зовнішньоторговельного контракту; 2 – Заява на відкриття акредитиву на суму ЗТК на користь експортера у зазначений ЗТК строк; 3 – Узгодження з покупцем умов майбутнього акредитиву, включаючи вартість послуг банків А та В; 4 – Акредитив; 5 – Покриття акредитиву; 5а – Перевірка та авізування акредитиву; 6 – Акредитив; 7 – Перевірка акредитиву на відповідність умовам ЗТК; 8 – Відвантаження товару; 61

9 – Передача фінансових та комерційних документів; 10 – Перевірка документів на відповідність умовам ЗТК; 11 – Передача документів; 11а – Повідомлення про зарахування суми та дату; 12 – Перевірка документів; 13 – Платіж; 13а – Передача документів імпортерові; 14 – Повідомлення про платіж; 14а – Платіж; 15 – Платіж; 16 – Повідомлення про платіж; 17 – Імпортер отримує товар. 2. Види акредитиву I. Види акредитивів залежно від відповідальності банків: 1. Відкличний акредитив (Revocable Letter of Credit) При відкличному акредитиві банк-емітент має право в будь-який час змінити або анулювати акредитив без згоди бенефіціара (продавця). Оскільки банк-емітент здебільшого так вчиняє лише на вимогу покупця, то продавець, безперечно, має цілком довіряти покупцеві своїх товарів. У такому випадку використання цього виду акредитива є рівнозначним застосуванню звичайного банківського переказу за фактом поставки продукції (тобто покупець може заплатити, а може і не заплатити). Сьогодні такий вид акредитивів практично не використовується, тому що його умови не захищають експортера від ризиків неплатежу. Якщо у тексті акредитива не зазначено його тип, то згідно зі ст.6 Правил по акредитивах він вважається безвідкличним. 2. Безвідкличний непідтверджений акредитив (Irrevocable unconfirmed Letter of Credit) При використанні такого вида акредитива, банк-емітент не має права відмовитися від свого зобов’язання протягом усього терміну дії акредитива без згоди бенефіціара (продавця). Тобто, на відміну від відкличного акредитива, безвідкличний непідтверджений акредитив не можна змінити в односторонньому порядку або анулювати. 3. Безвідкличний підтверджений акредитив (Irrevocable confirmed Letter of Credit) У цьому випадку підтверджуючий банк додатково бере на себе зобов’язання (щодо оплати товару або послуг продавця в межах акредитива), аналогічні зобов’язанням банку-емітента (солідарна відповідальність). Таким чином, на користь бенефіціара є два зобов’язання – банкуемітента і підтверджуючого банку. Однак для того, щоб підтверджуючий 62

банк взяв на себе зобов’язання з підтвердження акредитива, потрібно виконати певні умови, а саме: 1. акредитив має бути безвідкличним; 2. має містити чітко сформульовану вказівку або прохання банкуемітента до банку-кореспондента (підтверджуючого банку) додати своє підтвердження; 3. акредитив має виконувати підтверджуючий банк (крім акредитивів з рамбурсним підтвердженням); 4. зміст акредитива має бути чітким, зрозумілим і не містити жодних умов, що дозволяють покупцеві уникнути виконання умов акредитива з оплати (так звані “стоп-застереження”). Однак слід зрозуміти, що акредитив вважається підтвердженим тільки після одержання достовірного повідомлення з банку-кореспондента про те, що він дійсно додав підтвердження до цього акредитива. Якщо виконуючий банк не додав своє підтвердження до акредитива, то він не зобов’язаний здійснювати платіж бенефіціару (ст. 10 Правил по акредитивах). У такому випадку він одержує документи, надсилає їх до банкуемітента і здійснює платіж бенефіціару лише після того, як одержить покриття (забезпечення) від банку-емітента. Одним з різновидів підтвердженого акредитива є акредитив з рамбурсним підтвердженням (“рамбурс” від англійського “reimburse” – відшкодовувати). Такий вид підтвердження використовується тоді, коли бенефіціар наполягає, щоб акредитив, з одного боку, був підтвердженим, а з іншого – виконувався в банку, у якому він обслуговується, але банкемітент з певних причин не може здійснити підтвердження саме в цьому банку (наприклад, якщо банк не є першокласним). Використання рамбурсних інструкцій регулюється Уніфікованими правилами для міжбанківського рамбурсування з документарних акредитивів (№ 525, 1996 р.), виданими Міжнародною торговельною палатою. ІІ. За способом забезпечення валютними коштами: 1. Покритий акредитив (covered L/C) його сутність в тому, що при його відкритті банк-емітент одночасно переказує виконуючому (тобто тому, який оплачує) банку відповідні валютні кошти у формі акредитива, які є забезпеченням та джерелом платежу по даному акредитиву. Отже, покритий акредитив, як і безвідкличний, містить тверде зобов’язання банку виплатити суму платежу. Якщо експортер виявляє недовіру до імпортера або його банку, то раціональним буде вимога на виставленні покритого безвідкличного акредитива. При відкритті покритого безвідкличного акредитива банк-емітент дебетує поточний рахунок свого клієнта-імпортера на суму акредитива та блокує її на особливому рахунку з моменту відкриття акредитива до 63

закінчення строку його дії. Після закінчення строку дії акредитива його невикористана частина або вся невикористана сума поновлюється на поточному рахунку імпортера. Покритий акредитив невигідний для імпортерів, оскільки вилучає з обігу кошти на весь строк дії акредитива, який може бути тривалим, і дуже вигідний банку-емітенту, оскільки ці кошти надходять у його розпорядження на заздалегідь обумовлений строк. Покритий акредитив фактично є для імпортера найбільш безпечним способом передоплати товарів, що постачаються, а для експортера – засіб максимально швидкого отримання грошей. 2. Непокритий акредитив (uncoveredL/C) його особливість в тім, що він не передбачає попереднього переказу валюти акредитива. В Україні непокриті акредитиви відкриваються комерційними банками в основному за дорученням пріоритетних клієнтів або ж на незначні суми. Але зі зростом конкуренції у банківському середовищі українські банки будуть відходити від практики емітування покритих акредитивів і в інтересах клієнтів будуть йти на певний ризик, який зв’язаний з відкриттям непокритих акредитивів. IІI. Види акредитивів за формою платежу: 1. Акредитиви з оплатою за пред’явленням документів (акредитив по пред’явленні – Letter of Credit at sight/against payment) Бенефіціар одержує оплату за акредитивом після представлення документів, перевірки їх виконуючим банком і визнання такими, що відповідають умовам акредитива. Платіж проводиться у спосіб “документи проти платежу”, причому банку надається достатньо часу на перевірку документів, але не більш ніж сім робочих банківських днів після одержання документів (ст. 13 Правил по акредитивах). 2. Акредитиви з відстрочкою платежу (Letter of Credit with deferred payment details) є важливим інструментом фінансування для покупця, оскільки протягом періоду відстрочення платежу він, одержавши товар, може продати його і з отриманого виторгу сплатити суму акредитива. Саме тому такий вид акредитива є досить поширеним у відносинах з українськими експортерами й іноземними покупцями. Однак, з точки зору продавця, цей акредитив не вигідний (тому що збільшується період обороту коштів), але все-таки прийнятний. Якщо продавцеві необхідні кошти раніше настання дати платежу, то він може використовувати документи з виконаного їм акредитива у вигляді застави під час кредитування в банку. Такі операції здійснюються деякими банками за схемою: 1. продавець (експортер) виконує умови акредитива і надає необхідні документи до уповноваженого банку; 64

2. уповноважений банк перевіряє документи і дає свою письмову згоду здійснити платіж; 3. продавець (експортер) бере кредит у банку (це може бути будь-який банк) і використовує як заставу зазначені документи, які підтверджують, що на його користь буде здійснено платіж у визначений термін; 4. після одержання коштів за акредитивом продавець (експортер) погашає кредит і відсотки за ним або банк, що надає кредит, сам подає документи, отримані від продавця (експортера), до виконуючого банку і просить сплатити кошти на свій рахунок. У цьому випадку банку бажано брати участь у “ланцюжку” проведення платежів за акредитивом, щоб мінімізувати свої ризики з непогашення кредиту внаслідок будь-яких дій продавця (експортера). Акредитив може бути використано для того, щоб уникнути порушення валютного законодавства під час проведення імпортної операції, термін якої перевищує 90 днів. Так, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР передбачає, що у разі здійснення міжнародних розрахунків під час імпортних операцій відлік 90 днів починається з моменту перерахування банком платежу нерезиденту. Таким чином, вирішується ситуація, якщо: 1. у зв’язку з особливістю товару (наприклад, складне технологічне устаткування) необхідно збільшити термін з моменту оплати; 2. партнер-нерезидент наполягає або на попередній оплаті, або на твердій гарантії оплати. 3. Акредитиви з негоціацією (Letter of Credit with negotiation) Іноді в акредитивах зустрічається форма оплати шляхом негоціації (“by negotiation”, від англійського слова “negotiate” – одержати гроші, сплатити). Суть операції полягає в наступному. Банк, уповноважений провести негоціацію (зазвичай це будь-який інший банк, аніж банк-емітент), одержує документи стосовно акредитива і перевіряє їх. Якщо вони відповідають усім умовам акредитива, а репутація та надійність банку-емітента не викликає сумнівів, він може, не чекаючи одержання грошового відшкодування з банку-емітента, відразу оплатити ці документи на користь бенефіціара, з відрахуванням визначеного відсотка комісії. Негоціюючий банк несе ризик неотримання відшкодування від банку-емітента або несвоєчасного відшкодування. Причиною для цього може бути: 1. невизнання банком-емітентом документів такими, що відповідають повністю умовам акредитива; 2. недобросовісні дії з боку банку-емітента. 4. Автоматично поновлювані (револьверні) акредитиви (Revolving Letter of Credit) 65

У разі коли товар поставляється рівними партіями через рівні проміжки часу, то оплата може здійснюватися за автоматично поновлюваним на тих самих умовах (револьверним) акредитивом. Текст цього акредитива буде приблизно таким: “сума акредитива: USD 100000,00 п’ять раз автоматично поновлюваний акредитив аж до максимальної суми в USD 600000,00”. Таке формулювання означає, що після використання перших 100000,00 дол. США автоматично набирає чинності акредитив на наступні 100000,00 дол. США, і так далі аж до досягнення зазначеної максимальної суми. Так звану “умову поновлення” можна скласти у кількох варіантах залежно від потреби. Наприклад, можна зазначити: “Акредитив на суму: USD 100000,00 автоматично поновлюваний щомісяця, перший раз – у січні й останній раз – у травні 2009 р. Максимальна сума, що виплачується за цим акредитивом: USD 600000,00”. Додатково в револьверному акредитиві необхідно передбачити можливість невикористання або часткового використання якоїсь частини акредитива. У цій ситуації потрібно використовувати наступні визначення револьверного акредитива: ‘ “кумулятивний” – означає дозвіл додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат; ‘ “некумулятивний” – означає заборону додавати невикористані часткові виплати або залишки коштів до наступних часткових виплат. Акредитив не вважається автоматично поновлюваним, якщо визначену кількість товару має бути відправлено протягом попередньо передбаченого терміну визначеними частинами (не обов’язково однаковими). Тому велике значення має ст. 41 Правил по акредитивах. Відповідно до неї, якщо в установлений термін якась частина не використана та/або не відвантажена протягом терміну, передбаченого для цієї частини, то акредитив не може бути використаний ні для цієї частини, ані для всіх наступних, якщо інше не обумовлено в акредитиві. 5. Резервний акредитив (Standby Letter of Credit) Акредитиви “стенд-бай” застосовуються насамперед у США і заміняють там прийняті в Європі банківські гарантії, які відповідно до юрисдикції більшості федеральних штатів США не можуть бути виданими банками. Нині цей вид акредитива все частіше застосовується і в інших країнах. Акредитиви “стенд-бай” є інструментом, подібним до гарантій, які, однак, внаслідок свого документарного характеру підпорядковуються Правилам по акредитивах. Резервний акредитив можна використовувати замість гарантії пропозиції, гарантії виконання або гарантії повернення авансового платежу, а також замість платіжної гарантії. Він також є забезпеченням платежу в разі невиконання третьою стороною договірного зобов’язання. 66

Текст зазначеного акредитива відповідає прийнятим нормам складання документарних акредитивів, але відрізняється тим, що використання цього інструмента передбачено тільки у випадку невиконання однією із сторін договірного зобов’язання, наприклад: ‘ невиконання покупцем зобов’язань з оплати поставлених товарів; ‘ невиконання продавцем зобов’язань з поставки товару або виконання послуг. Як доказ невиконання договірного зобов’язання надається відповідна заява отримувача резервного акредитива (бенефіціара) разом з копіями неоплачених рахунків (інвойсів) та інших документів, що підтверджують виконання бенефіціаром своїх зобов’язань з акредитиву (як правило, це транспортно-відвантажувальні документи, а також інші документи, зазначені в акредитиві). 6. Переказний (трансферабельний) акредитив (transferable credit) дає право першому бенефіціару наказати банку, який виконує негайний платіж, платіж з відтермінуванням платежу, акцепт тратт або негоціацію, або, у разі вільної негоціації, банку, який уповноважений бути переказуючим банком, здійснити платіж на всю суму чи на її частину другому бенефіціару / другим бенефіціарам. Відкриття переказного акредитива доцільне у таких випадках: ‘ коли продавець, який не є постачальником усієї партії товару, взяв зобов’язання швидко розплатитися із своїми кредиторами та субпідрядниками валютою. Переадресування платежів дасть змогу уникнути перерозрахунків із ними. Крім того, даний вид акредитива дешевший за відкриття окремих акредитивів своїм субпідрядникам; ‘ коли перший бенефіціар не поставляє товар сам, а є посередником та бажає передати частину або всі свої права та обов’язки дійсному постачальнику (другому бенефіціару) у своїй країні чи за кордоном. При цьому торговому посереднику його покупець виставляє безвідкличний акредитив, який має бути чітко позначений як трансферабельний. Після отримання від банку повідомлення про відкриття акредитива торговий посередник може доручити банку перевести акредитив на свого постачальника, або другого бенефіціара. При цьому переказ має відповідати умовам первісного акредитива, за такими винятками: 1) назва та адреса наказодавача акредитива можуть бути замінені на назву та адресу першого бенефіціара, таким чином частина акредитива, яка переказується, буде відкрита наказу першого бенефіціара (посередника). Це дозволяє приховати особу первісного покупця від другого бенефіціара; 2) сума акредитива (та ціна за одиницю товару) може бути зменшена, що дозволить першому бенефіціару отримати свій прибуток; 67

3) строк дії акредитива та період для відвантаження можуть бути скорочені, що дозволяє першому бенефіціару мати час для подання документів по акредитиву після того, як їх надав другий бенефіціар; 4) перший бенефіціар може замінити рахунки-фактури, а також тратти другого бенефіціара на свої власні. Але при обміні цих документів банк має розраховувати на оперативну співпрацю торгового посередника: якщо він не надасть їх на першу вимогу, на адресу банкуемітента можуть бути відіслані рахунки-фактури другого бенефіціара. Для запобігання таким ситуаціям банк вимагає від торгового посередника надання рахунків-фактур одночасно з дорученням на переказ акредитива. У тексті акредитива повинно бути зазначено, що він є переказним (або трансферабельним), тому що у протилежному випадку бенефіціар не має права переадресування платежу. Трансферабельний акредитив може бути переказаний лише один раз, тобто другий бенефіціар не може переказати його третьому бенефіціару. Але “зворотний переказ” другим бенефіціаром першому бенефіціару не є другим переказом акредитива. Переваги трансферабельного акредитива для посередників: ‘ він дозволяє посереднику не використовувати власні грошові кошти та кредитні можливості у банку; ‘ він може бути використаний таким чином, що покупець не буде знати про особу первісного постачальника. Для цього основний акредитив не повинен наказувати жодних документів, які могли б містити ім’я первісного постачальника. 7. Акредитив з “червоним застереженням” (red clause credit) — це акредитив зі спеціальною умовою (вона раніше вносилась червоним чорнилом), яка дозволяє авізуючому або підтверджуючому банку надати аванси бенефіціару (експортеру) до надання обумовлених в акредитиві документів. Ця умова може бути внесена в акредитив на вимогу заявника на акредитив (покупця/імпортера). Такий документ є не авансовим платежем, а розпорядженням, згідно з яким постачальник отримає аванс від авізуючого/підтверджуючого банку до відвантаженням товарів. Отже, цей акредитив використовується як метод фінансування перед відвантаження для покупки товарів, які потім будуть відвантажені. Прикладами таких угод є: закупки вовни, бавовни, м’яса, деревини тощо у фермерів, можливо, на аукціоні, та відвантаження цих товарів. Іноземний покупець користується послугами експортера як посередника, і експортеру необхідні гроші заздалегідь, щоб оплатити своїм постачальникам. Авізуючий/підтверджуючий банк може надати бенефіціару кредит на двох основних типах “червоної” умови: 68

1) незабезпеченій, або чистій, умові, коли авансування здійснюється проти простої заяви бенефіціара, що аванс необхідний в оплату за передвідвантаження товару, без будь-якого зобов’язання з його боку; 2) забезпеченій, або “зеленій”, умові, коли авансування здійснюється проти зобов’язання бенефіціара закупити товар та надати у банк відповідні документи (складські квитанції та розписки, акт прийняттяздавання, розписку в отриманні авансового платежу) разом зі страховим полісом, який покриває ризик пожежі, а також зобов’язанням бенефіціара надати у строк коносамент або інші відвантажувальні документи. Виплата авансу здійснюється із коштів банку-кореспондента, але під відповідальність банку-емітента. Якщо продавець не надасть у строк відвантажувальні документи або не погасить аванс, банк-кореспондент має право дебетувати банк-емітент на суму авансу (разом з нарахованими відсотками), тобто набуває сили право регресу. Банк-емітент утримує цю суму з наказодавця акредитива. 8. Компенсаційний акредитив (back to back L/C) - це домовленість між банком та бенефіціаром по акредитиву (який є не постачальником товару, а посередником) про відкриття другого акредитива на користь фактичного постачальника (експортера) за умови, що перший акредитив (не переказний) використовується як гарантія випуску другого акредитива для покриття тієї ж угоди купівлі-продажу. Таким чином, компенсаційні акредитиви е насправді двома акредитивами. Компенсаційні акредитиви, на відміну від переказних, спеціально не розглядаються в Уніфікованих правилах для документарних акредитивів. У деяких випадках компенсаційний акредитив є альтернативою переказному акредитиву. Наприклад, у таких ситуаціях: 1) якщо покупець товару через посередника погоджується на акредитив, але не на переказний; 2) якщо первісний постачальник товару наполягає на акредитиві, який має бути виставлений на його користь першокласним банком його країни, і тому посередник (другий постачальник з тієї ж країни) не може просити свого покупця в іншій країні виставити переказний акредитив, оскільки він буде виставлений банком у країні покупця, а не першокласним банком країни первісного постачальника. Компенсаційний акредитив має багато спільного з переказним, проте у випадку компенсаційного акредитива дві угоди цілком незалежні одна від одної. Банк-емітент компенсаційного акредитива не обов’язково є банком, який авізує або підтверджує перший акредитив. За жодних обставин документи по першому акредитиву не можуть бути використані для отримання платежу по другому. При відкритті компенсаційного акредитива банк вимагає, щоб його умови точно відповідали умовам першого акредитива. Винятком є сума, 69

яка має бути зменшена, а різниця складе прибуток наказодавця компенсаційного акредитива. Банк-емітент компенсаційного акредитива здійснить платіж проти подання документів незалежно від стану першого акредитива, тому бенефіціар першого акредитива повинен оперативно замінити рахунки-фактури та тратти (якщо вони обумовлені), для того щоб вони разом з іншими документами були надані для отримання платежу по першому акредитиву. Якщо бенефіціар запізниться із заміною зазначених документів або через поштові затримки документи постачальника не надійдуть вчасно для заміни та пред’явлення по першому акредитиву, платіж по ньому не буде здійснений. Існують два види компенсаційного акредитива: 1) співпадаючий, умови якого вимагають надання документів, що можуть бути без змін використані по першому акредитиву (за винятком рахунка та тратти); 2) неспівпадаючий, умови якого передбачають, що документи, які вимагаються по компенсаційному акредитиву, можуть лише частково використовуватись для надання по першому акредитиву. Зазвичай банки не відкривають компенсаційний акредитив, якщо перший не був відкритий або підтверджений ними. Це пояснюється тим, що існування двох окремих акредитивів та участь в угоді декількох банків підвищує ризик виникнення суперечок. 9. Транзитний акредитив передбачає, що банк-емітент вимагає від банку-посередника в одній країні підтвердити або авізувати акредитив на користь бенефіціара-резидента іншої країни. Авізуючий банк може направити транзитний акредитив безпосередньо бенефіціару або авізувати його через вибраного агента у країні бенефіціара. Транзитні акредитиви відкриваються з таких причин: ‘ банк-емітент не має можливості зв’язатись напряму з банком у країні бенефіціара через політичні причини; ‘ банк-емітент може не мати з банком у країні бенефіціара кореспондентських відносин. 10. Акредитивні листи (Letter of Credit) – випускаються банкамиемітентами, являються безвідкличними, і містять зобов’язання оплатити або гарантувати оплату товарів іншими банками проти надання продавцями (бенефіціарами) певного комплекту документів. Бенефіціари мають право звертатись до будь-яких банків своєї або іншої країни з проханням виплатити їм гроші, надавши зазначені у листі документи. Банку, який виплатив гроші бенефіціару за акредитивним листом, банк-емітент акредитивного листа гарантує негайне відшкодування коштів та виплату комісії за послуги. Продавці повинні приймати акредитивні листи, які випущені лише солідними банками-емітентами. Такі акредитивні листи діють у ряді країн колишньої Британської співдружності націй. [26, с. 241] 70

3. Фази документарного акредитиву Процедуру здійснення акредитивної операції умовно можна поділити на 3 фази. Фаза 1 — угода про відкриття акредитива Після переговорів імпортера з експортером та після укладання зотнішньоторгівелного контракту, імпортер має подбати про відкриття акредитива на користь продавця. Імпортер складає доручення на відкриття акредитиву та вимагає від банку взяти перед постачальником зобов’язання щодо здійснення платежу. Банк виконує цю вимогу, як правило, лише у разі наявності змоги переадресувати його на акредитиводавця, оскільки не може розглядати товар як єдину гарантію, особливо якщо для нього не існує функціонуючого ринку. Тому акредитиводавець (імпортер) повинен розпоряджатися активами або відповідним кредитом у банку, який відкриває акредитив. За відсутності досвіду у складанні акредитивних доручень або за наявності специфічних умов відкриття акредитива раціонально буде проконсультуватися з банківським спеціалістом. Імпортер зацікавлений у детальному формулюванні умов акредитива, щоб уникнути непорозумінь. Йдеться не тільки про те, щоб умови платежу були чітко відображені у формі і виді акредитива, а й максимально враховані інтереси сторін. Вичерпні умови акредитива максимально гарантують своєчасність відвантаження замовленого товару належної якості за оптимальною ціною чи надання послуг згідно з домовленістю. Фаза 2 — доручення (заява) на відкриття акредитива Під час складання акредитивного доручення імпортеру необхідно ретельно відпрацювати такі його аспекти: 1) Форма акредитива 2) Спосіб передачі повідомлення про відкриття 3) Банк-кореспондент бенефіціара 4) Бенефіціар 5) Валюта і сумма 6) Термін дії акредитива 7) Документи 8) Страхова вартість 9) Товаросупроводжувальні документи 10) Адреса перевізника 11) Дата відправки, термін відвантаження 12) Умови поставок 13) Найменування товару 14) Часткові поставки/перевалки 71

15) 16)

Подальші інструкції по дебетуванню рахунку Підпис Акредитив відкривають за наявності необхідного покриття або лімітів кредитування і якщо доручення на відкриття не містить непорозумінь. Банк, який відкрив акредитив, здебільшого авізує банк-кореспондент в країні за місцем знаходження бенефіціара. Лише у виняткових випадках повідомлення йде прямо за адресою бенефіціара. Покупець отримує повідомлення про виконання підтвердженням про відкриття акредитива. Фаза 3 — виконання акредитива При підготовці документів для подання їх до банку, експортер повинен обов’язково переконатися, що вони за всіма пунктами відповідають умовам акредитиву. Передусім повинні бути наявними всі необхідні документи. Вони не повинні ні порушувати умов акредитива (правильність), ні суперечити один одному, оскільки банк при прийнятті рішення про прийом або неприйом документів дотримуватиметься принципу суворої відповідності документів і строків. Принцип суворої відповідності документів Сутність цого принципу полягає у тому, що банк повинен ретельно перевіряти відповідність тексту, поданих документів, текстові умов акредитива і може здійснювати оплату лише за відповідності документів умовам акредитива, про що складається відповідний лист. Принцип суворого дотримання строків Цей принцип наголошує на наступному: щоб вказана в акредитиві дата закінчення строку для представлення документів і крайній строк відвантаження були суворо дотримані. За документами, пред’явленими пізніше, банк має право не здійснювати платежі [52, с. 198]. 4. Переваги та недоліки акредитивної форми розрахунків ‘

‘

72

Переваги акредитивних розрахунків для імпортера Безпека. При акредитивній операції імпортер майже не ризикує та може бути впевнений, що експортерові доведеться дотриматися всіх термінів та умов акредитива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність представлених документів, імпортер все-таки залежить від надійності експортера. Отже, імпортер може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву. Можливість кредитування та фінансування. У імпортера є можливість отримати відстрочку платежу за векселем. Імпортер також має можливість придбати акцептне фінансування чи інший вид фінансування, що його надає банк-емітент.

‘

‘ ‘

‘

‘

Недопіки акредитивних розрахунків для імпортера Збільшення витрат і зниження зручності. Найчастіше імпортер є єдиним, хто несе витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати несе експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформлення. Переваги акредитивних розрахунків для експортера Швидкість та зручність. При певному виді акредитиву, оплата банком проводиться швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера. Мінімальний ризик несплати. При погодженні умов акредитиву між контрагентами імпортер звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зробити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов’язання щодо цієї операції. Успіх у фінансуванні. Вексель, акцептований банком, може бути дисконтований, якщо в країні існує ринок таких фінансових інструментів. Недоліки акредитивних розрахунків для експортера Зниження конкурентоспроможності. Для імпортера акредитивна форма розрахунків значно складніша та несе значні витрати і пов’язана з великим об’ємом роботи з паперами, експортер, що продає товари лише за акредитивом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів щодо пошуку покупців.

5. Поради для імпортера та експортера ‘ Поради для імпортера 1. Перед переговорами та підписанням ЗТК бажано проконсультуватися з банком з приводу правильного зазначення в договорі умов стосовно акредитива. 2. Акредитив має бути просто та чітко сформулюванним. Чим більше деталей обумовлено в акредитиві, тим скоріше продавець може відмовитися від такого формулювання через складність виконання всіх зазначених умов. Водночас імпортер зацікавлений у тому, щоб детальніше визначити, за що платитиме. 3. Банки не відповідають за дійсність документів або за якість і кількість відвантажених товарів. Банки мають справу з документами, а не з товарами. Для них обов’язковими є лише сформульовані умови акредитива. Якщо документи відповідають умовам, зазначеним в акредитиві, вони можуть прийняти їх і розпочати процедуру оплати, визначену в ньому. Банки не несуть відповідальності за відстрочення щодо пересилання повідомлень з вини іншої сторони внаслідок стихійного лиха або дій третьої сторони, що бере участь у проведенні угоди. 73

4. Для відкриття акредитива користуватися послугами банку, що має досвід роботи з такими операціями. 5. В деяких ситуаціях слід бути готовим до зміни або повторного узгодження умов акредитива з продавцем. При найчастіше використовуваному безвідкличному акредитиві зміни можуть бути внесені тільки з взаємної згоди сторін. 6. Імпортеру потрібно зясувати стандартні формальності оплати в країні продавця, а тільки потім вибирати вид акредитива. 7. Термін дії акредитива має бути достатнім для того, щоб продавець здійснив поставку товарів. 8. Відкриваючи акредитив, слід точно дотримувати всі подробиці торговельної угоди. ‘ Поради для експортера 1. Переконайтеся, що акредитив є безвідкличним або той, котрий потрібен. 2. До підписання зовнішньоторгівельного контракту необхідно переконатися в кредитоспроможності чи платоспроможності покупця і довідатися про його ділову практику. Ваш банк може надати допомогу при вирішенні цього питання. 3. Потрібно ретельно вивчити всі умови та положення акредитиву, щоб пересвідчитися у можливості виконання обумовлених у ньому вимог щодо графіка поставок, виду товарів, пакування і документації. Усі положення акредитива мають відповідати погодженим умовам угоди, в тому числі адреса покупця, виплачувана сума і маршрут транспортування товару. 4. Якщо потрібно змінити умови акредитива, слід негайно зв’язатися з покупцем, щоб він дав вказівки банку-емітенту про внесення виправлень. 5. Перевірте, чи точно товар відповідає опису наведеному в акредитиві, а опис товару в інвойсі, відповідає опису в акредитиві. 6. Потрібно пам’ятати про необхідність виконня всі умов, котрі обумовлені в акредитиві, інакше платіж за акредитивом може бути не здійснено. Контрольні запитання: 1. Що таке акредитив? 2. Які існують акредитиви за способом використання? Чим вони відрізняються? 3. Назвіть учасників акредитивної операції? 4. Охарактеризуйте види акредитивів залежно від відповідальності банків. 74

5. Охарактеризуйте види акредитивів залежно від забезпечення валютними коштами. 6. Охарактеризуйте види акредитивів за формою платежу. 7. Дайте характеристику кожній фазі документарного акредитиву. 8. Хто несе витрати за акредитивними операціями? 9. Обґрунтуйте зручність використання акредитивної форми розрахунків з позиції експортера та імпортера. 3.3 Авансовий платіж Авансовий платіж – це форма розрахунку яка дозволяє профінансувати експортера та надати максимальні гарантії щодо подальшої співпраці. Авансовий платіж передбачає передачу покупцем продавцю грошової суми або майнової цінності (сировини, комплектувальних матеріалів, необхідних для виготовлення замовленого товару тощо) до відвантаження товару (інколи навіть до початку виконання ЗТК) у рахунок виконання зобов’язань за контрактом. Аванс може надаватись у розмірі повної вартості ЗТК, а також у вигляді частки чи певного відсотка від неї. Авансовий платіж або попередня оплата є найбільш вигідною формою розрахунку для експортера: 1) експортер звільняється від необхідності використовувати банківський кредит із сплатою відсотків та інших витрат за користування ним; 2) експортер захищений від ризику, що імпортер відмовиться або буде не в змозі оплатити товар, який уже відвантажений на його адресу; 3) експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на придбання сировини, виплату зарплати, технічне оснащення підприємства тощо. При здійснені зовнішньоторговельних операцій розрахунки у формі авансу на повну вартість ЗТК використовуються рідко, оскільки: ‘ у більшості випадків експортери мають справу не з кінцевими споживачами або великими операторами ринку, а з посередниками, які не мають достатніх власних ресурсів для 100-процентної попередньої оплати; ‘ з багатьох товарів склався стійкий “ринок покупця”, і експортери змушені пристосовуватись до інтересів імпортерів при оплаті товарних поставок; ‘ експортерам не завжди вигідна ця форма розрахунків, оскільки вона обумовлює надання імпортеру значних фактичних знижок. Авансовий платіж у вигляді певного відсотка від суми ЗТК може виступати як гарантія зобов’язань покупця за контрактом. Якщо імпортер не приймає відвантажений товар, то експортер має право використати аванс на відшкодування збитків. Цей різновид авансового платежу до75

сить поширений у міжнародній торгівлі. Основну частину платежу продавець отримує після відвантаження товару, використовуючи для цього інші форми розрахунків, платіжні та фінансові інструменти. Наприклад, 5 – 10% вартості ЗТК виплачується у формі авансу, а залишкова частина – у формі відкритого рахунка або акредитива. Іноді авансові платежі безпосередньо здійснюються у рамках акредитивів (наприклад, при використанні акредитива “з червоним застереженням”). У міжнародній практиці авансові платежі прийнято розділяти 3 категорії в залежності від призначення авансу: ‘ якщо аванс є завдатком та формою забезпечення зобов’язань, прийнятих імпортером за контрактом, то він становить 10 – 15% вартості ЗТК; ‘ якщо аванс призначений на виконання спеціального замовлення імпортера або поповнення оборотного капіталу експортера, то він становить 30 – 50% вартості ЗТК; ‘ якщо аванс є формою розрахунків за ЗТК із відомим та тривалим партнером або за ЗТК на підставі міжурядових угод, то він може сягати 100% вартості контракту. При використанні авансової форми розрахунків у міжнародній торговельній практиці склалися деякі звичаї використання цього інструменту організації міжнародних розрахунків. Аванс зазвичай сплачується протягом визначеного строку з дати підписання ЗТК. При поставках складної машино-технічної продукції з тривалим строком виготовлення ЗТК набуває сили після переказу імпортером авансу, який має бути виплачений, як правило, протягом 30 – 90 днів з дати підписання ЗТК. У ЗТК обумовлюється, через який проміжок часу після виплати авансу буде поставлений товар. Аванс реалізується найчастіше шляхом банківського переказу, але можуть використовуватися й інші платіжні інструменти, наприклад чеки. Авансовий платіж або передоплата можуть виконувати роль “кредиту”. А з економічної точки зору, гроші повинні приносити прибуток, тому за користування таким “кредитом” потрібно платити. Розмір плати за аванс визначається обумовленою у ЗТК ставкою у процентах річних, причому відсотки нараховуються на користь покупця з дати надання авансу до дати реальної поставки товару. Часто відсоткова ставка у ЗТК не зазначається, а враховується контрагентами при узгодженні ціни товару, тобто шляхом зниження ціни на розмір витрат, пов’язаних з наданням авансу. [25, с. 152] Бувають випадки при яких товар поставляється окремими партіями. То в цьому випадку аванс погашається шляхом заліку при поставці товару, що має бути зафіксовано у ЗТК. Аванс може бути на обліку до останньої поставки і погашатись при кінцевому розрахунку. При погашенні авансу у певній частці від кожної поставки доцільно використовувати такі два способи: 76

‘

пропорційний, коли при кожній поставці погашається частина авансу, яка відповідає його частці у вартості товару; ‘ прогресивний, коли процент погашення авансу з кожною новою поставкою пропорційно зростає. При організації зовнішньоторговельної операції імпортер та експортер однаково бажають та намагаються отримати якомога найбільше переваг для себе від обраної форми розрахунків. Для імпортера за інших рівних умов більш вигідний такий спосіб погашення авансу, який зводить до мінімуму реальний строк авансування ним експортера. Для експортера більш вигідно, якщо аванс погашається при розрахунку за останнє відвантаження товару, оскільки цей спосіб забезпечує найтриваліше користування авансом і повністю страхує його від можливих втрат при відмові імпортера від наступних партій товару. Недоліком авансової форми розрахунків є комплексний ризик імпортера, який полягає у такому: ‘ імпортер фінансує поставку за певний проміжок часу, до того як він фізично отримує товар у своє розпорядження, тобто він “зв’язує” свій капітал до отримання товару; ‘ експортер може не поставити товар або поставити несвоєчасно, невідповідної якості або неправильної специфікації; ‘ експортер може не дотримуватись асортименту товару, умов транспортування, пакування, що зробить товар некондиційним або навіть імпортер може втратити аванс та матеріальну компенсацію. Оскільки авансовий платіж є для покупця ризикованою формою розрахунків, він при його використанні часто наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансового платежу або гарантії належного виконання контракту). [26, с. 226] Аванс слід відрізняти від завдатку та відступних. Завдаток – виступає засобом гарантії виконання умов контракту та видається у рахунок сум, належних за контрактом. При невиконанні умов договору контрагентом, який дав завдаток, він втрачає повну суму завдатку. Якщо невиконання зобов’язань за контрактом буде виявлено у сторони, яка отримала завдаток, то ця сторона має повернути його у подвійному розмірі. Отже, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала договору, від відшкодування збитків іншій стороні. Відступні – їх сутність у тому, щоб віднайти можливість звільнитись від прийнятих на себе зобов’язань за контрактом при певних різних обставинах, при цьому сплатити сплатити порівняно не велику обумовлена у договорі суму. Якщо аванс та завдаток спонукають контрагентів до належного та своєчасного виконання ЗТК, відступні, навпаки, за певних обставин можуть зменшити стимули до виконання контракту. 77

3.4 Банківський переказ Міжнародні розрахунки за допомогою форми банківського переказу полягають у тому, що покупець дає доручення банку, який обслуговує його, переказати певну суму в іншу країну та виплатити одержувачу цю суму. Банківський переказ – пояснює механізм виплати певної суми грошей за допомогою такого інструмента як доручення, яке дається комерційному банку імпортера про перерахування своєму банку-кореспонденту (банку експортера) певної суми грошей за дорученням та за рахунок переказодавця (імпортера) іноземному отримувачу (бенефіціару, експортеру) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми. Іноді операція по банківському переказу супроводжується певними умовами. Ці умови обумовлюються у контракті і, відповідно, у платіжному дорученні банку. Наприклад, в них може бути умова, що виплата переказу бенефіціару здійснюється після надання ним зазначених комерційних та фінансових документів або проти надання розписки (документарний або умовний переказ). В операції банківського переказу також можуть приймати участь товаророзпорядчі документи, але банк не зобов’язаний їх передавати. Перелік та кількість документів, проти яких здійснюється оплата, зазначаються у ЗТК за узгодженням сторін. Найчастіше цей перелік включає такі документи: ‘ специфікацію товару; ‘ сертифікат якості товару; ‘ пакувальні листи; ‘ транспортний документ; ‘ рахунок-фактуру (інвойс). Банки не відповідають за поставку товару, передачу документів, а також сам платіж до моменту надання платіжного доручення. Банки беруть участь у цій формі розрахунків з моменту надання у банк імпортера відповідного доручення на оплату ЗТК. Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі, і тому збирають при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Наприклад, при банківському переказі банк імпортера збирає комісію з імпортера у відповідності з Тарифами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у проценті та ін.). Оплата товару у формі банківського переказу може здійснюватися: ‘ до відправки товару, у вигляді авансу; ‘ після одержання товару, як оплата боргу; ‘ комбінацією цих способів. При використанні варіанта з авансовим платежем у ЗТК рекомендується таке формулювання умов платежу: 78

“Розрахунки за цим Контрактом будуть здійснюватись банківськими переказами через банки-кореспонденти (офіційні назви та адреси банків Продавця і Покупця). Продавець через____днів після підписання Контракту (для Покупця краще:”... за___днів до контрактного строку поставки”) передасть Покупцю на суму авансу банківську гарантію своєчасної поставки товару. Покупець протягом не більше днів після одержання зазначеної гарантії перекаже Продавцю передбачений цим Контрактом авансовий платіж у сумі ___________ “. Бувають випадки, коли продавець з деяких міркувань або причин, у межах зазначеного у гарантії строку не поставить передбачений у ЗТК товар, імпортер сам або через свій банк направляє до банку експортера інформацію, що експортер не виконав своїх зобов’язань з поставки товару, і з проханням переказати на його рахунок у банку-переказодавцю суму банківської гарантії. При здійснені операції банківського переказу можуть виникнути обставини при яких експортер не зможе пред’явити банку-отримувачу транспортні документи, які підтверджують факт виконання поставки товару, то банк-отримувач здійснює переказ до банку-переказодавця гарантійної суми на користь імпортера або його бенефіціара. Банк-переказодавець повідомляє імпортера про зарахування гарантійної суми на його рахунок. Іноді виникає ситуація при якій на момент отримання платіжного доручення на рахунку імпортера відсутні (не вистачає) кошти, то банкпереказодавець може вимагати попереднього внесення грошей на його рахунок або, якщо імпортер є надійним клієнтом, прокредитувати його на погоджених умовах. Запізнення у поставці товару, якщо інше не передбачено у ЗТК, не є підставою для відмови від його оплати. Бажано експортерам вибирати БУП з найкоротшими строками виконання своїх зобов’язань, наприклад: EXW, FCA, СІР, СРТ. Для підвищення економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій. При СІР та СРТ експортер вважається таким, що виконав свої зобов’язання, у момент передачі вантажу першому перевізнику. У той самий день він може направити швидким зв’язком документи покупцю і протягом 3 – 7 днів отримати платіж, у той час як вантаж при поставках у далекі країни може перебувати у дорозі декілька тижнів. Банківський переказ може дати перевагу імпортеру при варіанті з платежем проти поставки товару, оскільки платіж здійснюється проти документів, які підтверджують поставку товару продавцем, тобто на декілька днів пізніше самої поставки. Банківський переказ має широку сферу застосування, його використовують при взаємних розрахунках по претензіях, при оплаті рекламацій, поверненні надлишково одержаних сум та інших операціях. Якщо сторо79

на ЗТК на підставі домовленості щодо задоволення поданої їй претензії або за рішенням арбітражного суду зобов’язана переказати іншій стороні узгоджену або визначену судом суму, вона дає відповідне платіжне доручення своєму банку-переказодавцю із відповідними реквізитами, зазначивши, у рахунок задоволення якої претензії здійснюється даний переказ. У деяких випадках за згодою сторін або за рішенням суду потерпіла сторона зобов’язана передати платнику рахунок, який підтверджує її фактичні витрати, пов’язані з претензією [26, с. 229]. Банківський переказ має багато спільного з формою відкритого рахунка, і характеризуються простотою оформлення, незначною вартістю, високою швидкістю одержання платежу, але й більшою ризикованістю для продавця. У надійніші вони можуть бути перетворені, як і при відкритому рахунку, використанням різних форм гарантій. Правовою основою банківського переказу та міжнародних розрахунків платіжними дорученнями є Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитові перекази, розроблений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (травень 1992 р.). В Україні цю роль виконує Проект цивільного кодексу України. Міжбанківська угода

9

(А) Банк-переказувач Рахунок імпортера

8

(В) Банк-отримувач

11

Коррахунок

Коррахунок

банку (В)

банку (А)

10

Рахунок експортера

3 7

2

12

6 Імпортер (платник)

5а 5 1

4 Експортер (бенефіціар)

Рис. 3.3 Схема банківського переказу проти оплати товару. 80

1 – Укладання зовнішньоторговельного контракту; 2 – Звертання за банківською гарантією платежу; 3 – Банківська гарантія платежу; 4 – Перевірка банківської гарантії платежу; 5 – Відвантаження товару; 5а – Передача платіжних документів (ПД); 6 – Вивчення ПД на предмет точної відповідності виконаної поставки умовам ЗТК; 7 – Подача до банку платіжних документів; 8 – Переказ коштів за отриманий товар; 9 – ПД; 10 – Переказ; 11 – Переказ грошей; 12 – Повідомлення про надходження грошей (№ ЗТК, сума, дата). Міжбанківська угода

11а 6

(А) Банк-переказувач Рахунок імпортера

7

(В) Банк-отримувач

8

Коррахунок

Коррахунок

банку (В)

банку (А)

9

Рахунок експортера

3 5

11а

4 Імпортер (платник)

11а

10

2

11а 11 1

Експортер (бенефіціар)

Рис. 3.4 Схема банківського переказу з авансовим платежем. 1 – Укладання зовнішньоторговельного контракту; 2 – Звертання за банківською гарантією поставки; 3 – Банківська гарантія платежу; 4 – Перевірка банківської гарантії поставки; 81

5 – Платіжне доручення (ПД) – лист доручення на здійснення платежу через банк (В) зазначеному експортеру за товар по ЗТК №, сума; 6 – ПД із зазначенням суми, № ЗТК, найменування та адреса бенефіціара, та інформація про спосіб покриття платежу банку (В): - дебатуванням коррахунка (А); - кредитуванням коррахунка (В); 7 – Переказ; 8 – Переказ коштів за отриманий товар; 9 – Переказ; 10 – Повідомлення про надходження грошей (№ ЗТК, сума, дата); 11 – Відвантаження товару; 11а – Платіжні документи можуть передаватися через банкикореспонденти або кур’єрською поштою. 3.5 Відкритий рахунок При розрахунках за відкритим рахунком експортер поставляє товар та товаророзпорядчі документи на адресу імпортера без гарантій платежів з його боку. Імпортер здійснює оплату шляхом банківського переказу, векселя строком платежу по пред’явленню або чеком в обумовлені у ЗТК строки. Платежі на відкритий рахунок значною мірою поширені у країнах ЄС: до 60% усіх платежів між контрагентами ЄС здійснюються у цій формі. Порядок розрахунків за відкритим рахунком доє змогу контрагентам здійснювати взаємний облік сум поточної заборгованості. Після відвантаження товару та відправлення товаророзпорядчих документів на адресу імпортера експортер записує у бухгалтерських документах суму відвантаження в дебет відкритого на покупця рахунка. Імпортер записує цю ж суму відвантаження в кредит рахунка експортера. Після оплати контрагенти роблять зворотні записи. Ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажів. Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком залежить від угоди між контрагентами: ‘ якщо поставки взаємні, можливий залік вимог на безвалютній основі; ‘ при регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними будуть здійснюватись не по кожній окремій партії товару, а у певні строки – звичайно наприкінці місяця або кварталу. ‘

82

Для покупця розрахунки за відкритим рахунком є: найпростішою та найдешевшою формою розрахунків, яка відрізняється відносною простотою виконання. Цим пояснюється її надзвичайна популярність при розрахунках між контрагентами країн ЄС. Навіть експортери визнали зручність торгівлі на умовах відкритого

‘

рахунка, особливо при тривалих ділових відносинах та поставках товару дрібними партіями; найбільш вигідною формою платежу, оскільки він здійснює платіж лише по отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик оплати непоставленого або некондиційного товару, який існує, наприклад, при авансовому платежі.

Для продавця платіж на відкритий рахунок є: найпростішою та найдешевшою формою розрахунків, оскільки вона передбачає надання продавцем товаророзпорядчих документів безпосередньо покупцю, обминаючи банк; ‘ найризикованішою формою розрахунків, тому що оплата товару здійснюється після того, як всі права на нього перейшли до покупця разом із товаророзпорядчими документами і немає фінансових документів, які б примусили його оплатити товар. Постачальник у даному разі має покладатись лише на платоспроможність та розрахункову дисципліну імпортера. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунка аналогічний ризику непоставки або недопоставки товару експортером при авансових платежах. Тому використовується відкритий рахунок при дуже значній впевненості у партнері, звичайно між фірмами, які знаходяться у тривалих ділових відносинах та систематично поставляють товар, як правило, дрібними партіями. Певне зниження ризику неплатежу для експортера можливе, якщо контрагенти по черзі виступають у ролі продавця та покупця і невиконання зобов’язань одним з них може потягнути за собою аналогічні дії іншого. Тому ця форма розрахунків частіше використовується при двосторонніх поставках, ніж при односторонніх. При організації зовнішньоторговельної операції експортери бажають отримати хочаб якусь гарантію платежу від імпортера, томуд ля досягнення більшої надійності платежу на відкритий рахунок продавці наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків. Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо – звичайна світова практика, і пропозиції про їх надання під час переговорів, як правило, сприймаються протилежною стороною без протидії. Відктирий рахунок дає можливість урізноманітнити сферу використання розрахунків та здійснювати комісійну та консигнаційну торгівлю, яка здійснюється посередницькими фірмами. Тут товар відправляється на склад посередника країни реалізації, а оплата здійснюється після його продажу. Але, перш ніж використовувати такі форми торгівлі, слід впевнитися у надійності фірми посередника. При цьому висновки відносно ‘

83

цього можна зробити тільки на підставі тривалих довірчих контактів з фірмою, але ні в якому разі не за ознаками її зовнішньої солідності. Контрольні запитання: 1. Що таке банківський переказ? 2. Охарактеризуйте схему банківського переказу проти оплати товару. 3. Охарактеризуйте схему банківського переказу з відстрочкою платежу. Чим відрізняються два види банківського переказу? 4. Охарактеризуйте сутність авансового платежу. 5. Чим відрізняється розрахунок у формі відкритого рахунку від авансового платежу? 6. В яких випадках авансовий платіж вигідний для експортера та імпортера?

84

Розділ IV. Міжнародні кредитні операції 4.1. Сутність та види міжнародного кредитування 1. Сутність міжнародного кредитування Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків. Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні установи, уряди, міжнародні та регіональні валютнокредитні і фінансові організації. Об’єктивною основою розвитку міжнародного кредиту стали вихід виробництва за національні межі, посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків. Інтенсифікація світогосподарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення обсягів, подовження і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Будучи різновидом категорії “кредит” і забезпечуючи просування товарів, послуг і капіталів, міжнародний кредит пов’язаний з іншими економічними категоріями (прибуток, ціна, гроші, валютний курс, платіжний баланс тощо) і всією сукупністю економічних законів ринку. Як елемент механізму дії закону вартості міжнародний кредит знижує індивідуальну вартість товарів порівняно з їхньою суспільною вартістю, наприклад, на основі впровадження імпортного устаткування, придбаного в кредит. Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: ‘ при перетворенні грошового капіталу у виробничий у результаті експорту устаткування, сировини, палива; ‘ у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; ‘ при реалізації товарів на світових ринках. Джерелами міжнародного кредиту є: тимчасово вивільнена в підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі; ‘ грошові нагромадження держави та особистого сектора, що мобілізуються банками. Міжнародний кредит відрізняється від внутрішнього міждержавною міграцією й укрупненням цих традиційних джерел за рахунок їх залучення з ряду країн. Хоча міжнародний кредит опосередковує рух товарів, послуг і капіталів у зовнішньому обігу, рух позичкового капіталу за національним кордоном е відносно самостійним стосовно товарів, вироблених за рахунок позичкових коштів. Це зумовлено погашенням кредиту за рахунок прибутку від експлуатації введеного в дію за допомогою по‘

85

зичкових коштів підприємства, а також використанням кредиту в некомерційних цілях [76]. 2. Принципи міжнародного кредиту Зв’язок міжнародного кредиту з відтворенням демонструється в його принципах: ‘ повернення: якщо отримані кошти не повертаються, то має місце безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування; ‘ терміновість: забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни; ‘ платність: відображає дію закону вартості та спосіб здійснення диференційованих умов кредиту; ‘ забезпеченість: виявляється в гарантіях його погашення; ‘ цільовий характер: передбачає визначення конкретних об’єктів позики (наприклад, “зв’язані” кредити) та її застосування насамперед для стимулювання експорту країни-кредитора. Принципи міжнародного кредиту виражають його зв’язок з економічними законами ринку і використовуються для досягнення поточних стратегічних завдань суб’єктів ринку і держави [81]. 3. Функції міжнародного кредиту Міжнародний кредит виконує певні функції, які відображають специфіку руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин: 1. Перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення. Через механізм міжнародного кредиту позичковий капітал потрапляє в ті сфери, яким віддають перевагу економічні агенти з метою отримання прибутків. Тим самим кредит сприяє вирівнюванню національного прибутку в середній прибуток і підвищенню його маси. 2. Економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків через заміну справжніх грошей кредитними, а також шляхом розвитку і прискорення безготівкових платежів, заміни готівкового валютного обігу міжнародними кредитними операціями. На основі міжнародного кредиту виникли кредитні кошти міжнародних розрахунків - векселі, чеки, а також банківські перекази, депозитні сертифікати та ін. Економія часу обігу позичкового капіталу в міжнародних економічних відносинах збільшує час продуктивного функціонування капіталу, забезпечуючи розширення виробництва і зростання прибутків. 3. Прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки залученню іноземних кредитів прискорюється процес капіталізації додаткової вартості, розсуваються межі індивідуального нагромадження, 86

капітали підприємців однієї країни збільшуються за рахунок приєднання до них коштів інших країн. Значення функцій міжнародного кредиту нерівноцінне і змінюється в міру розвитку національного і світового господарства. У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки і сам є об’єктом регулювання [76]. 4. Форми міжнародного кредиту Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати за кількома головними ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин. За джерелами розрізняються внутрішнє, іноземне та змішане кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозв’язані і обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші, як правило, для позичальника умови міжнародного кредиту. За призначенням залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позичкових коштів, розрізняють: ‘ комерційні кредити, безпосередньо пов’язані з зовнішньою торгівлею та послугами; ‘ фінансові кредити, що використовуються на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об’єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію; ‘ “проміжні” кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт. Кредити за видами поділяються на: ‘ товарні (в основному надаються експортерами своїм покупцям); ‘ валютні (видаються банками в грошовій формі). Часто валютний кредит є однією з умов комерційної справи щодо постачання устаткування і використовується для кредиту місцевих витрат на будівництво об’єкта на базі імпортного устаткування. За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, надані у валюті країни-позичальника чи країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному “кошику” (СДР, екю та ін.). Міжнародні кредити за термінами поділяються на: 87

‘

короткострокові – до року, іноді до 18 місяців (надкороткострокові до трьох місяців, одноденні, тижневі); ‘ середньострокові – від року до п’яти років; ‘ довгострокові – понад п’ять років. У багатьох країнах середньостроковими вважаються кредити до семи років, а довгостроковими – понад сім років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечується оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторговельні, страхові та спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, він обслуговує до 85 % експорту машин і комплектного устаткування, нові форми міжнародних економічних відносин (великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, упровадження нової техніки). Якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньо-, а іноді й довгостроковим. У процесі трансформації короткострокових кредитів у середньо- і довгострокові активно бере участь держава, виступаючи як гарант [79]. З погляду забезпечення кредити можуть бути бланкові та забезпечені. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (певна товарна маса віддається у заставу на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму); застава товару в переробці (із заставленого товару можна виготовляти вироби, не передаючи їх у заставу банкові). Кредитор переважно бере в заставу товари, що мають великі можливості реалізації, і, визначаючи розмір забезпечення, враховує кон’юнктуру товарного ринку. Іноді як забезпечення кредиту використовують частину офіційних золотих запасів, оцінюваних за середньоринковою ціною (Фінляндія в 1963 p., Італія, Уругвай, Португалія в середині 70-х років). Країни, що розвиваються, стали ширше практикувати (особливо на початку 80-х років) депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї заборгованості. Проте позички під заставу золота не набули великого поширення через “негативне золоте застереження”, характерне для багатьох міжнародних кредитів. Сутність його стисло можна сформулювати так: якщо позичальник надасть додаткове забезпечення за іншими кредитами, то кредитор може вимагати такого самого забезпечення і для даної позики. Отже, якщо країна одержить кредит під заставу золота, у неї можуть вимагати золотого забезпечення раніше отриманих позичок. Тому деякі країни прагнуть краще продавати золото. Оскільки застава є способом забезпечення зобов’язань за 88

кредитною угодою, то кредитор має право при невиконанні боржником зобов’язання одержати компенсацію з вартості застави. Бланковий кредит видається під просте зобов’язання позичальника погасити його у певний термін. Звичайно документом за цим кредитом служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт [78]. ‘ ‘ ‘ ‘ ‘

З погляду техніки надання розрізняють: фінансові (готівкові) кредити, що зараховуються на рахунок позичальника в його розпорядження; акцептні кредити у формі акцепту тратти імпортером або банком; депозитні сертифікати; облігаційні позики; консорціальні кредити тощо.

Залежно від того, хто є кредитором, кредити поділяються на: приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами); урядові; змішані, у яких беруть участь приватне підприємство і держава; міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій. Фірмовий комерційний кредит – це позичка, надана фірмою, звичайно експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за продані товари; комерційний кредит у зовнішній торгівлі поєднується з розрахунками за товарними операціями. Терміни фірмових кредитів різноманітні (звичайно 2 – 7 років). Вони визначаються умовами кон’юнктури світових ринків, видом товарів та іншими чинниками. З розширенням експорту машин і складного устаткування новим явищем стало подовження їхніх термінів. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або дається за відкритим рахунком. Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера, який, отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в указаний на ньому термін. Кредит за відкритим рахунком надається за допомогою угоди між експортером і імпортером, за якою постачальник записує на рахунок покупця як його борг вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов’язується погасити кредит у встановлений термін. Кредит за відкритим рахунком практикується при регулярних поставках товарів із періодичним погашенням заборгованості в середині чи в кінці місяця. Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (аванс покупця), який під час підписання контракту дається імпортером інозем‘ ‘ ‘ ‘

89

ному постачальнику звичайно в розмірі 10 – 15% вартості замовлених машин, устаткування, суден. Аванс покупця є однією з форм кредитування експорту й одночасно засобом забезпечення зобов’язання іноземного покупця, оскільки імпортер повинен прийняти замовлений товар. У відносинах із країнами, що розвиваються, фірми-імпортери розвинутих країн використовують аванси покупця для вивозу сільськогосподарської продукції з цих країн. У разі невиконання договору з вини особи, котра надала аванс, його слід повернути з вирахуванням збитків на відміну від задатку, який при цьому втрачається. Якщо договір не виконано з вини одержувача задатку, то він зобов’язаний повернути його з покриттям збитків покупцю. Аванс стимулює виконання контракту на відміну від відступного, що надає право звільнитися від зобов’язання за договором без відшкодування збитків іншій стороні. Іноді купівельний аванс комбінується з відстрочкою платежу, причому рівними частками з визначеними інтервалами (квартал, півроку, рік). Хоча фірмовий кредит виражає відносини між постачальником і покупцем, він звичайно поєднується з банківським кредитом. Під час продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш тривалі терміни (до 7 років), що відволікає значні кошти експортера. Тому експортер, як правило, звертається до банківських кредитів або рефінансує свій кредит у банків. Оскільки фірмові кредити не можуть вирішити проблему кредитування експорту машин і устаткування за обсягом й умовами фінансування, посилюється роль банківського кредиту [78]. Банківські кредити. Банківське кредитування експорту й імпорту виступає у формі позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають великим фірмамекспортерам, з якими вони тісно пов’язані, бланковий кредит, тобто без формального забезпечення. У міжнародній торгівлі банківські кредити мають переваги перед фірмовими. Вони дають можливість одержувачу вільніше використовувати кошти на купівлю товарів, звільняють його від необхідності звертатися за кредитом до фірм-постачальників, робити з останніми розрахунки за товари готівкою за рахунок банківського кредиту. Залучаючи державні кошти і застосовуючи гарантії, приватні банки нерідко надають експортні кредити на 10 – 15 років за ставками, нижчими від ринкових. Проте банки, як правило, обмежують використання кредиту рамками своєї країни і нерідко ставлять умови про витрачання його на певні цілі, наприклад, на купівлю товарів у фірм, у яких вони заінтересовані. При цьому банківський кредит набуває властивостей фірмового кредиту. Банківський кредит дається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами. 90

Для координації операцій з кредитування зовнішньоекономічних операцій, мобілізації значних кредитних ресурсів і рівномірного розподілу ризику банки організовують консорціуми, синдикати, банківські пули. Банки надають експортні та фінансові кредити. Експортний кредит – кредит, що видається банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування поставок машин, устаткування й інших інвестиційних товарів. Банківські кредити видаються в грошовій формі і мають “пов’язаний” характер, тому що позичальник зобов’язаний використовувати позичку тільки для купівлі товарів у країні-кредиторі. Однією з форм кредитування експорту банками з 60-х років став кредит покупцю (на 5 – 8 і більше років). Особливість кредиту покупцю полягає в тому, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера та їхні банки. Тим самим імпортер купує необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок коштів кредитора і віднесенням заборгованості на покупця або його банк. Звичайно такі кредити пов’язуються з придбанням товарів і послуг у певної фірми. При цьому експортер не бере участі у кредитуванні угоди, що виключає можливість завищення ціни кредиту. Вартість банківських кредитів покупцеві, як правило, фіксується на ряд років на рівні нижчому від вартості позичкових коштів на ринку позичкових капіталів, що підвищує їх конкурентоспроможність. Термін кредиту покупцю перевищує термін кредиту постачальника; в основному це середньо- і довгострокові позики. Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для іноземних позичальників на оплату закуплених товарів. У цьому напрямку відбувається еволюція кредитування експорту. Банківські кредити покупцю відтісняють кредити постачальнику (експортеру) і фірмові кредити. Фінансовий кредит дає змогу закуповувати товари на будь-якому ринку і, отже, на максимально вигідних рівнях. Найчастіше фінансовий кредит не пов’язаний із товарними поставками і призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті. Великі банки надають акцептний кредит у формі акцепту тратти. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. Згідно з Однотипним вексельним законом, прийнятим Женевською вексельною конвенцією 1930 p., акцепт повинен бути простим, нічим не обумовленим, але може бути обмежений частиною вексельної суми (частковий акцепт). Англійське вексельне право допускає акцепт загальний і обмежений (умовний, частковий, місцевий, підписаний одним із кількох платників). Акцептант є головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений термін. У разі неплатежу утримувач векселя має право по91

дати на акцептанта прямий позов. Векселі, акцептовані банками, служать інструментом при наданні міжбанківських кредитів, що розширює можливість кредитування зовнішньої торгівлі. Існує ринок банківських акцептів. Акцептовані першокласним банком тратти легко реалізуються на ринку позичкових капіталів. Через поновлення акцептів кредити часто перетворюються з короткострокових у довгострокові. Однією з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсний кредит, що грунтується на поєднанні акцепту векселів експортера банком третьої країни і переказі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Акцептно-рамбурсна кредитна ставка містить у собі кілька етапів і забезпечується такими інструментами (операціями): ‘ доручення про акцепт тратти банком-акцептантом; ‘ угода про акцепт; ‘ виставляння безвідкличного акцептного акредитива з зобов’язанням акцептувати тратту; ‘ відвантаження товару; ‘ облік тратти і передання комерційних документів банку; ‘ пересилання тратти для акцепту та комерційних документів; ‘ повернення акцептованої тратти; ‘ переоблік тратти; ‘ пересилання комерційних документів; ‘ передання комерційних документів імпортеру під забезпечення (гарантійна розписка); ‘ рамбурсування (переказ суми векселя і повернення забезпечення); ‘ переказ суми векселя банку-акцептанту; ‘ пред’явлення тратти до оплати у вказаний термін. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар здійснюватиметься через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої експортером, якщо він не впевнений у платоспроможності імпортера або зацікавлений у швидкому одержанні вирученої валюти за продані товари до настання терміну оплати векселя. При досягненні домовленості імпортер дає доручення своєму банку укласти угоду про акцепт. Банк-акцептант, у свою чергу, вимагає гарантії своєчасної оплати векселя і виставляє на банк експортера безвідкличний акцептний акредитив, що передбачає акцепт тратти. Отримавши про це повідомлення, експортер відвантажує товар, виписує тратту і комерційні документи, пересилає їх у свій банк, де звичайно враховується вексель. Банк експортера пересилає тратту і документи банкові-акцептанту, котрий, акцептувавши тратту, віддає її або банкові експортера, або його кореспондентові чи філії, а товарні документи – банкові імпортера. 92

Банк імпортера передає імпортеру товарні документи під відповідне забезпечення, звичайно гарантійну розписку, що підтверджує право власності на товар. Банк експортера переобліковує акцептовану тратту. Тоді вона потрапляє в обіг на світовому ринку позичкових капіталів, який виступає в даній операції як сукупний кредитор. У цьому полягає специфіка і перевага акцептно-рамбурсного кредиту. До настання терміну тратти імпортер рамбурсує валюту своєму банкові в обмін на раніше передане забезпечення. Банк імпортера передає банку-акцептанту суму тратти за кілька днів до терміну її оплати. Коли настає термін, останній власник тратти подає її до оплати в банкакцептант, котрий перевіряє достовірність векселя, послідовність індосамента (буває до 10 передавальних надписів), щоб переконатися, що останній власник законний. Акцептно-рамбурсний кредит найбільш забезпечений, коли він пов’язаний із зовнішньоторговельними операціями і застосовується при розрахунках між експортером та імпортером. Технічно при цьому використовуються акредитив і переказний вексель. Умови акцептно-рамбурсного кредиту – ліміт, термін кредиту, процентна ставка, порядок оформлення, використання, погашення – визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості. Забезпеченість його обумовлена реалізацією товарів. Якщо цей кредит не пов’язаний із товарними поставками, він набуває суто фінансового характеру [80]. Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, у Великобританії, Германії, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Як і комерційний кредит, він стосується товарних угод і одночасно банківського кредиту, оскільки брокери звичайно позичають кошти у банків. Брокерська комісія становить 1/50 – 1/32 суми угоди. Брокерські фірми у Великобританії об’єднані в асоціацію. Брокери мають інформацію про світові ринки. Крім здійснення кредитних операцій, вони надають гарантії щодо платоспроможності покупців. Роль брокерських кредитів у зовнішній торгівлі на сучасному етапі зменшилась. Розширення зовнішньоторговельного обороту, проблема мобілізації значних сум на тривалі терміни зі значним ризиком спричинили розвиток середньо- і довгострокового міжнародного кредиту. Система кредитування експорту за допомогою векселів, розроблена банкірськими й акцептними домами, комерційними банками, не могла задовольняти зрослі потреби міжнародної торгівлі. У ряді країн (Великобританії, Франції, Японії та ін.) створена спеціальна система середньо- і довгострокового кредитування експорту машин та устаткування з використанням державних субсидій і гарантій. Форми цих видів кредитування загалом аналогічні формам короткострокового кредитування (фірмовим, банківським, 93

міждержавним кредитам тощо), але мають свої особливості. У боротьбі за ринки збуту експортери надають середньострокові кредити терміном від 1 – 5 до 7 – 10 років, оформляючи їх векселем. Середньостроковий фірмовий кредит посилює ризик експортера, пов’язаний з оплатою тратт імпортером, і складність обліку тратт, акцептованих імпортером. Банки стають організаторами зовнішньоекономічної діяльності клієнтів, беручи участь у переговорах про торговельно-промислове співробітництво, будучи центрами економічної інформації та звільняючи експортера від ризиків і витрат. Оскільки експорт підприємницького капіталу став динамічним елементом світогосподарських зв’язків і визначальним чинником інтернаціоналізації економіки, підвищується роль банків у створенні підприємств за кордоном та участі в їхніх капіталах. У умовах спеціалізації й універсалізації банків великі кредитні установи надають і довгострокові міжнародні кредити, теоретично до 40 років, практично на 10 – 15 років. Цим займаються насамперед спеціальні кредитні інституції – державні і напівдержавні, що мобілізують капітал шляхом випуску власних цінних паперів. Банки надають довгострокові кредити за компенсаційною угодою, що грунтується на взаємних поставках товарів на рівну вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер. Отримуючи в кредит (на 8 – 15 років) машини, устаткування для створення і реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції побудованих підприємств або таких, що будуються. Відмітна риса компенсаційних угод – великомасштабний і довгостроковий характер, взаємна обумовленість експортної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угодами служить для імпортера засобом ув’язування: ‘ платежів за закуплені машини та устаткування; ‘ виручки від зустрічних поставок товару на експорт для компенсації відповідних витрат. Під час реалізації великих компенсаційних угод застосування фірмових кредитів звичайно обмежене. Тут переважають довгострокові консорціальні кредити, надані банківськими консорціумами, оскільки, по-перше, національне валютне законодавство, як правило, установлює для банків ліміт кредитування одного позичальника; по-друге, банки прагнуть обмежити ступінь ризику при наданні кредитів. У діловій практиці термін “довгостроковий кредит” закріпився за позиками кредитних установ. Частиною довгострокового кредиту є позики – залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному і світовому ринках позичкових капіталів шляхом 94

випуску своїх боргових зобов’язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують головним чином розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, устаткування, реалізацію промислових проектів [76]. Розрізняють такі форми довгострокових (терміном 10 – 15 і більше років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань із держбюджету. 1. Двосторонні урядові кредити. У широких масштабах міждержавний довгостроковий кредит зародився під час Першої світової війни й набув розвитку у повоєнний період. У Другій світовій війні міжурядові позики не відігравали істотної ролі. Поставки воєнних та інших матеріалів здійснювалися в основному на умовах “ленд-лізу” (в оренду) без кредитних зобов’язань. 2. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій. 3. Позики на пільгових умовах як одна із форм допомоги (поряд із технічною допомогою, безоплатними дарами, субсидіями тощо). Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням допомоги. Новою формою кредитування країн, що розвиваються, є так зване спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування є міжнародні фінансові інституції, які залучають до цих операцій приватні комерційні банки, що звичайно кредитують найбільше прибуткову частину проекту. Застосовуються дві форми спільного фінансування: ‘ паралельне, фінансування, при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними кредиторами в межах установленої для них квоти; ‘ співфінансування, за якого всі кредитори надають позики в ході виконання проекту. Один із кредиторів (банк-менеджер) координує і контролює підготовку і здійснення проекту. Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів. Синдикати приватних банків надають кредит за умови одержання країною-позичальником кредитів міжнародних фінансових інституцій: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін [77]. Основна мета подібного поділу праці між міждержавними і приватними банками – регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкових капіталів, з огляду на економічні та політичні чинники. Тому кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій по95

сідають скромне місце щодо суми порівняно з двосторонніми урядовими кредитами й особливо кредитами приватних банків, еврокредитами, однак вони також відіграють важливу роль. Однією з форм довгострокового приватного міжнародного кредиту є емісія цінних паперів. Класичні позики у формі вільного випуску облігацій на міжнародних ринках позичкових капіталів здійснюються за принципом єдності місця (у Нью-Йорку, Лондоні або інших фінансових центрах), валюти (звичайно валюти кредитора) та біржового котирування. Наприклад, французька позика на англійському ринку капіталів випускалась у фунтах стерлінгів і отримувалася англійськими інвесторами на основі лондонського котирування. Проте після Другої світової війни виникли перешкоди для розміщення облігаційних позик, особливо в Західній Європі. Це було пов’язано з браком довгострокових джерел позичкового капіталу і нестійкістю валют і платіжних балансів, строгим контролем за допуском іноземних позичальників на національні ринки позичкових капіталів. Тому набули розвитку міжнародні облігаційні позики, що випускаються одночасно на кількох головних ринках позичкових капіталів у валюті третьої країни і купуються інвесторами різних країн на основі котирувань місцевих бірж країн, де обертаються ці облігації. Облігаційні позики – важливий кредитний механізм, з допомогою якого акумулюються та спрямовуються в інші країни як позичковий капітал, так і нагромадження фізичних осіб, корпорацій і держави. Новою формою міжнародного кредитування є проектне фінансування. Хоча узвичаєним є термін “проектне фінансування”, мова йде не про субсидування, а про кредитування проектів на певний строк. Його специфіка полягає в тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов’язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, очолюваного банком-менеджером. Банк, що організовує проектне фінансування, виділяє кілька етапів інвестиційного циклу: 1) пошук об’єктів вкладень; 2) оцінювання рентабельності проекту і проектних ризиків; 3) розроблення схеми кредитування (фінансовий монтаж операцій) і пакету забезпечення; 4) укладення взаємо погоджених угод з учасниками проектного фінансування; 5) виконання виробничої, комерційної та фінансової програми, супроводження проекту до повного погашення кредитів; 6) оцінювання фінансових результатів проекту та їх зіставлення з запланованими показниками. У великих банках до складу Департаменту проектного фінансування, крім кредитних експертів, входять інженери. Для оцінювання техніко96

економічного забезпечення проекту та розрахунку різних варіантів його реалізації банк, як правило, залучає незалежних експертів, стягуючи за це спеціальну комісію з клієнта до вирішення питання про надання йому кредиту. Загальновизнані у світовій практиці основні принципи проектного фінансування зводяться в основному до таких: По-перше, оцінюючи проект, банк виходить із песимістичного прогнозу. При визначенні запасу міцності проекту (відношення чистих надходжень від його реалізації до суми заборгованості за кредитом, включаючи проценти) у розрахунки закладається найменш сприятливий варіант розвитку подій. Висновок за проектом погоджується з усіма заінтересованими підрозділами і розглядається Комітетом міжнародних операцій і Генеральною дирекцією банку. По-друге, до підписання кредитної угоди детально аналізується динаміка попиту і цін на продукцію, для виробництва якої береться кредит із метою визначення тренду на період експлуатації об’єкта, що кредитується. Вивчається динаміка цін на компоненти, необхідні для реалізації проекту. Звичайно проводиться порівняльний аналіз трьох варіантів: проекту спонсора, песимістичного сценарію банку і базового варіанта, підготовленого незалежними експертами. По-третє, загальновизнаний принцип обмеженої відповідальності клієнта, що означає, що банк може претендувати на погашення кредиту лише за рахунок прибутків від реалізації даного проекту. Цей принцип починає діяти після технічного випробування, передбаченого кредитною угодою банку з клієнтом і підтверджуючого, що продуктивність досягла певної проектної потужності (звичайно 75 %). Тоді проект вважається завершеним, і єдиним забезпеченням погашення цієї частини кредиту є доходи від його експлуатації. По-четверте, додатковим забезпеченням погашення кредитів служать такі гарантії спонсорів проекту: а) платіжна гарантія - безумовне зобов’язання при настанні гарантійного випадку перерахувати банку певну суму; б) гарантія завершення проекту включає зобов’язання спонсорів не відмовлятися від здійснення проекту; в) гарантія забезпечення постачання всім необхідним фірми, що займається реалізацією проекту. Банк може запросити контракт між спонсором і цією фірмою (звичайно філією спонсора) про умови його постачання; г) додаткова гарантія у формі депозиту спонсора або фірми, що реалізує проект, у банку-кредиторі.

97

Ці гарантії спонсора або його банку страхують ту частину кредиту, яка надається в період розроблення та будівництва до нормального функціонування об’єкта. По-п’яте, банки приймають ризик, що виникає під час експлуатації об’єкта, що кредитується. Вони наполягають на укладенні контрактів фірми зі споживачами продукції, страхуючи себе від комерційного ризику на період до повного погашення кредиту. Кредитор компенсує підвищений ризик збільшенням розміру банківської маржі. По-шосте, фінансовий монтаж операції при проектному фінансуванні передбачає різні умови надання кредитів, включаючи процентні ставки в межах відповідних часток. Під час розроблення моделі проектного фінансування співвідношення між власними й позиченими коштами коливається залежно від галузі (20:80; 30:70; 40:60). Залучення коштів позичальника, особливо на початковій стадії, міцніше “прив’язує” його до проекту, ніж у разі реалізації останнього винятково за рахунок позичених коштів. По-сьоме, оцінюючи кредитований об’єкт, банк аналізує відношення загальної суми очікуваних чистих надходжень (за вирахуванням витрат) до загальної суми основного боргу і відсотків за кредитом. Коефіцієнт покриття боргу, як правило, повинен бути не меншим 1,3 (іноді 1,8), залежно від ступеня ризику та специфіки галузі. По-восьме, погашення кредиту здійснюється послідовно і його графік пов’язаний із експлуатаційним циклом таким чином, що повернення кредиту починається після досягнення певного рівня продуктивності. При цьому темпи погашення пов’язані зі зростанням виробництва (наприклад, видобутку нафти), стабілізацією його рівня та спаду. Банки намагаються завершити погашення кредиту до фази спаду. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

Що таке міжнародний кредит? Які його джерела? Охарактеризуйте принципи міжнародного кредиту? У чому полягають функції міжнародного кредиту? Охарактеризуйте форми міжнародного кредиту. 4.2. Облігаційна форма кредитування

1. Сутність міжнародного ринку облігацій Облігація – це фінансовий інструмент який регулює позичкові процеси та за яким позичальник (емітент) зобов’язується сплатити кредиторові (інвесторові) всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу. Термін “міжнародні облігації” вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому сенсі в це поняття входять усі основні боргові 98

інструменти, які розміщуються на міжнародних фінансових ринках, – і облігації, і ноти. У вузькому – лише міжнародні облігації. Надалі ми вживатимемо даний термін у вузькому значенні. У цьому контексті ринок міжнародних облігацій представлений двома основними типами облігацій: ‘ іноземні облігації; ‘ єврооблігації, або євробонди. Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфери та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій – іноземні облігації та єврооблігації, – дістали назву глобальних облігацій. До основних учасників міжнародного ринку цінних паперів належать міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжнародних цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стратегії залучення фінансування на міжнародних ринках: ‘ наднаціональні інституції — насамперед міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний банк реконструкції й розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, а також регіональні банки реконструкції й розвитку; ‘ суверенні позичальники — національні центральні уряди як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються; ‘ субсуверенні позичальники — регіональні уряди, наприклад уряди німецьких земель, провінцій Канади, штатів Австралії тощо, а також органи муніципальної влади; ‘ квазісуверенні позичальники — державні і напівдержавні установи та агенції; ‘ фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки; ‘ корпорації нефінансового сектора — насамперед транснаціональні корпорації та великі національні корпорації. Основними покупцями міжнародних цінних паперів є міжнародні інвестори, які поділяються на дві групи: 1) роздрібні інвестори — приватні особи; 2) інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, хеджфонди та ощадні банки, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на професійній основі. Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вкладниками в іноземні об99

лігації. Втім, і на ринку єврооблігацій, і на ринку іноземних облігацій інституційні інвестори абсолютно переважають. На ринку міжнародних облігацій діє незначна кількість основних інвестиційних посередників, котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійснюють переважну частину міжнародних трансакцій з цінними паперами. Це такі інвестиційні банки та фірми з торгівлі цінними паперами, як Merrill Lynch, JP Morgan, Morgan Stanley DW, Deutsche Bank, Goldman Sachs, Warburg Dillon Read, Credit Suisse First Boston, Salomon SB, ABN AMRO, ING Barings, Lehman Brothers, Nomura, Union Bank of Switzerland та деякі інші. Наприкінці 90-х років ринкова частка 10 банків-лідерів становила майже 80 % [37, с. 198]. 2. Загальна характеристика ринку іноземних облігацій Іноземні облігації (Foreign Bonds) – це цінні папери, які регулюють боргову діяльність та випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті. Залежно від країни емісії іноземні облігації мають спеціальні назви: Yankee Bonds у США, Bulldog Bonds у Великій Британії, Chocolate Bonds у Швейцарії, Samourai та Shibosai Bonds у Японії, Kangaroo Bonds в Австралії, Rembrandt Bonds у Голландії тощо. Місцеві інвестори найчастіше виступають основними покупцями іноземних облігацій, яким інвестування в такі інструменти надає можливість здійснити міжнародну диверсифікацію ризику неплатежу за облігаціями, незважаючи на коливання валютних курсів. Емітентів іноземні облігації приваблюють тим, що відкривають доступ до великих національних ринків позичкового капіталу. До того ж іноземні облігації мають ціну вищу, ніж єврооблігації. Цінові переваги випуску іноземних облігацій перевищують негативні наслідки урегульованості і є основною причиною постійного припливу іноземних бондів на національні ринки. Втім, з появою ринку єврооблігацій роль ринку іноземних облігацій помітно знизилася, а темпи його розвитку істотно відстають від темпів розвитку ринку міжнародних облігацій. Доступ на ринок іноземних облігацій ускладнений для тих міжнародних позичальників, котрі не мають високого кредитного рейтингу та значного рівня капіталізації. Але випустити облігації на внутрішній ринок іншої країни, яка дозволяє відкрити у себе ринок іноземних облігацій, теоретично може будь-який емітент. Тому основними учасникамиемітентами цього ринку є міжнародні організації, національні уряди та корпорації з найвищим рейтингом кредитоспроможності ААА. Для позичальників із країн, що розвиваються, доступ на ринок іноземних облігацій обмежений. 100

На розвиток Ринків іноземних облігацій впливають національні економічні фактори. Це зумовлює відмінності в інвестиційних характеристиках аналогічних боргових інструментів, які випускаються на різних національних ринках. Проте можна визначити загальні риси іноземних облігацій. Звичайно іноземні облігації — це відносно довгостроковий борговий інструмент із терміном погашення 20 – 30 років. Це пояснюється тим, що головними інвесторами в іноземні облігації є інституційні інвестори, які інвестують кошти на тривалі строки. Відповідно довгострокові іноземні облігації часто передбачають застереження про неможливість їх дострокового погашення емітентом раніше визначеного терміну. У разі раннього погашення облігацій, наприклад, у перший рік після визначеного застереженням терміну, емітент має сплачувати інвесторам премію, яка компенсує їм утрачений прибуток. Іноземні облігації є переважно інструментом з фіксованим доходом, а процентні ставки за ним, як правило, визначаються рівнем процентних ставок, що склався на місцевому національному ринку довгострокових позичкових капіталів. Іншим фактором, що впливає на процентні ставки за іноземними облігаціями, є міжнародна кредитоспроможність того чи іншого позичальника. За інших рівних умов рівень процентного доходу за іноземними облігаціями залежить також від стабільності валюти емісії. Загальне правило таке: чим стабільнішою є валюта випуску, тим нижчими є процентні ставки. 3. Емісія та обіг іноземних облігацій Емісія іноземних облігацій здійснюється через механізм андеррайтингу. Андеррайтинг — це купівля або гарантування купівлі цінних паперів при їх первинному розміщенні для продажу інвесторам. Гарантує розміщення емітованих облігацій серед місцевих інвесторів звичайно національний синдикат банків або інвестиційний банк. Іноді до андеррайтингу можуть залучатися й іноземні інвестиційні банки з країни позичальника. Основним ризиком, котрий несуть андеррайтери іноземних облігацій, є процентний ризик. Якщо після викупу облігацій андеррайтером процентні ставки на ринку зростуть, то він матиме збитки внаслідок відповідного падіння цін на облігації. Іноземні облігації розміщюються на публічному та приватному ринку. Публічний ринок — ринок, на якому розміщення цінних паперів відбувається шляхом публічних оголошень і продажу необмеженій кількості інвесторів. На приватному ринку цінні папери розміщуються серед обмеженої кількості заздалегідь відомих інвесторів без публічної пропозиції та продажу. Випуск і обіг іноземних облігацій регулюються законодавством країни емісії, і тому можуть супроводжуватися значними витратами для 101

емітента. Проблеми виходу на цей ринок пов’язані насамперед із необхідністю реєстрації емісії в Комісії з цінних паперів або в Міністерстві фінансів, розкриттям фінансової інформації про емітента, а також з обмеженнями на торгівлю незареєстрованими або не внесеними в біржовий лістинг цінними паперами. Так, для публічних ринків реєстраційні вимоги передбачають надання фінансово-економічної інформації про стан емітента за попередні роки та звітний період; причому ця звітність має бути гармонізована зі стандартами країни емісії. Приватні розміщення звичайно більш ліберальні — емітент не зобов’язаний надавати свою фінансову звітність, підготовка розміщення відбувається порівняно швидко, — але й вони передбачають певні обмеження. Зокрема, це можуть бути обмеження на торгівлю або на розміри емісії приватного розміщення. При приватному розміщенні часто вводиться “період очікування”, тобто вимога обов’язкового дво- або трирічного періоду володіння активами з дати розміщення для отримання дозволу на торгівлю на вторинному ринку. Так, у США обмеження на перепродаж цінних паперів — торгівлю кваліфікованих інвесторів між собою — були скасовані лише в 90-ті роки, а в Японії дворічний обмежувальний період зберігається досі. Аналогічні обмеження діють і на ринку приватних розміщень Великої Британії. Розмір приватного розміщення може залежати від рейтингу емітента або бути прив’язаним до публічних випусків. Наприклад, у Японії емітент із рейтингом ААА може брати позику до 30 млрд єн, а з рейтингом нижче АА — до 20 млрд єн, причому для будь-якого емітента загальна сума річного випуску приватно розміщених облігацій не може перевищувати однієї третини публічних випусків іноземних облігацій. Такі обмеження значною мірою знижують ліквідність ринків іноземних облігацій, збільшують їхню вартість, що, в кінцевому підсумку, зменшує привабливість таких ринків для позичальників. Основними ринками іноземних облігацій є Цюріх, Франкфурт, НьюЙорк і Токіо. Найбільший за емісіями ринок іноземних облігацій — ринок облігацій, деномінованих у швейцарських франках, а найважливіші й найдоступніші для позичальників із країн з перехідною економікою — ринки іноземних облігацій США та Японії. 4. Загальна характеристика ринку єврооблігацій Єврооблігації (Eurobonds) — боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами. Ключові відмінності такого інструменту, як єврооблігації, полягають у тім, що вони: ‘ розміщуються міжнародним синдикатом; ‘ доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн. 102

Ринок єврооблігацій поділяється на кілька секторів залежно від валюти, у якій деноміновані боргові зобов’язання. Наприклад, єврооблігації, деноміновані в доларах США, мають назву євродо-ларових облігацій (Eurodollar Bonds). Єврооблігації, деноміновані в єнах, називаються євроєновими облігаціями (Euroyen Bonds). В перше єврооблігацій зявилися у липні 1963 р., коли італійська шляхобудівельна компанія Autostrade у здійснила випуск облігацій, деномінованих у доларах США, і розмістила їх у різних країнах. Згідно з найпоширенішою точкою зору, саме цей випуск і став першою емісією єврооблігацій. Поява та розвиток ринку єврооблігацій пов’язані з різними економічними причини та з інтернаціоналізацією господарського життя за умов державних обмежень на фінансові операції. Безпосереднім приводом виникнення цього ринку стало введення урядом США в 1963 р. обмеження на залучення іноземними позичальниками коштів на американському ринку капіталів —”вирівнювального” податку на процентні доходи, а подальшими стимулами до його розвитку були обмеження 1965 і 1968 pp. на вивіз капіталу за кордон. Аналогічні обмеження діяли і на інших національних фінансових ринках. Так, у ФРН було введено оподаткування доходів нерезидентів за внутрішніми облігаціями “біля джерела” їх отримання. Намагання позичальників уникнути згаданих обмежень і привели до стрімкого розвитку ринку єврооблігацій. Але навіть після скасування державних обмежень на рух капіталів у 70-ті роки і лібералізації національних фінансових ринків у 80-ті роки ринок євроінструментів розвивався прискореними темпами, оскільки на той час він уже завоював популярність як у емітентів, так і в інвесторів, визначилися основні стабільні джерела фінансових ресурсів цього ринку (наприклад, доходи країн — експортерів нафти), сформувалася його інфраструктура тощо. Важливим фактором, який сприяв швидкому зростанню ринку єврооблігацій, стала поява на початку 80-х років валютних свопів, які дали змогу конвертувати кошти, отримані за рахунок продажу єврооблігацій, в інші валюти. І тепер ринок євробондів є найважливішим джерелом середньострокових фінансових ресурсів для багатьох великих банків, корпорацій, а також для центральних і місцевих урядів. Він приваблює емітентів як своєю великою місткістю, так і тим, що дає змогу уникнути країнних ризиків, зменшити витрати на залучення фінансування за рахунок податкових пільг, а також проведення арбітражних операцій, використання різниці у валютних курсах, процентних ставках тощо. А позаяк цей ринок не регулюється і єврооблігації не підлягають прямому оподаткуванню, то ринок єврооблігацій має істотні переваги не лише для емітентів, але й для інвесторів. 103

Насьогодні до емісії єврооблігацій допускаються відомі емітенти у міжнародному економічному середовищі, котрі прагнуть залучити значний обсяг фінансових ресурсів. Протягом тривалого часу позичальниками були майже виключно транснаціональні компанії та фінансові інституції індустріальне розвинутих країн, уряди цих країн, а також міжнародні валютно-фінансові організації. Пізніше до них приєдналися країни, що розвиваються. З початку 90-х років на євроринку з’явилися й емітенти з країн з перехідною економікою, причому їхня частка постійно зростає [53, с. 147]. 5. Єврооблігації як фінансовий інструмент В основному міжнародні облігації оцінюють за наступними інвестиційними показниками: ‘ термін до погашення; ‘ дохідність; ‘ податковий статус; ‘ ліквідність; ‘ імовірність несплати тощо. Існує щонайменше п’ять основних переваг випуску єврооблігацій над випуском іноземних облігацій: ‘ дохідність єврооблігацій і вартість фінансування: євробонди мають нижчий рівень дохідності й тому є кращим джерелом капіталу для великих емітентів. Нижча дохідність єврооблігацій зумовлена податковими пільгами, якими вони користуються при емісії або щодо доходів. Так, багато які корпоративні позичальники випускають єврооблігації через дочірні фінансові компанії, зареєстровані в офшорних “податкових схованках”. Такі випуски не оподатковуються ні прибутковим податком, ні податком на приріст капіталу; ‘ національний контроль: єврооблігації вільні від контролю національних регулятивних органів і не підлягають національним правилам проведення операцій з цінними паперами тих країн, у валюті яких випущено облігації; ‘ гнучкість: єврооблігації є більш гнучким інструментом як для позичальника, так і для інвестора, адже базові види євро-облігацій можуть бути модифіковані згідно з вимогами інвесторів або емітентів; ‘ оподаткування доходів і прибутковість інвестування: на відміну від інших цінних паперів з фіксованим доходом, доходи за єврооблігаціями сплачуються власникам цих паперів у повному обсязі, без утримання податку “біля джерела” в країні емісії. Водночас від власників єврооблігацій не вимагається офіційна реєстрація, тому єврооблігації забезпечують інвесторам “податкову анонімність”, отже, надають ширші можливості для отримання прибутку; 104

‘

валютний ризик: єврооблігації можуть випускатися не лише в будьякій валюті, але й як дуальні та мультивалютні облігації, рух коштів за якими відбувається у більш ніж одній валюті. Завдяки формуванню оптимального валютного “коктейлю” при випуску облігацій євроринок надає кращу можливість уникнути валютних ризиків. На відміну від решти ринків цінних паперів, ринки єврооблігацій відрізняються найбільшою різноманітністю інструментів. На цьому ринку перебувають в обігу досить різні за своєю конструкцією боргові цінні папери, що забезпечує гнучкість і пристосовуваність ринку до потреб позичальників та інвесторів. Разом з тим можна виділити основні характеристики типових єврооблігацій. Євробонди купуються інвесторами різних країн, тому звичайно є інструментом на пред’явника у формі прямої вимоги на позичальника. Саме “пред’явницький” характер єврооблігацій забезпечує високий ступінь анонімності операцій з ними. Валюта, в якій деномінуються євробонди, відрізняється як від валюти країни емітента, так і від валюти тих країн, де відбувається випуск. Наприклад, український емітент звертається на ринок євробондів, якщо випускає деноміновані в доларах США облігації і продає їх європейським чи японським інвесторам. Строк обігу євробондів коливається від 1 до 10 років. Випуски євродоларових облігацій звичайно 5-річні. Ринок єврооблігацій зі строком обігу більш як 5 років набагато менш ліквідний і вимагає вищої дохідності. Коротші терміни погашення євробондів порівняно з іноземними облігаціями пояснюються тим, що короткострокові інструменти надають інвесторам можливість контролювати ризики, тоді як довгострокові інструменти пов’язані з вищим супутнім ризиком. Процентна ставка єврооблігації є фіксована та плаваюча. Процент за євробондами розраховується на основі 360-денного року і сплачується, як правило, раз на рік повністю – без податку на репатріацію. Процентні ставки за єврооблігаціями в тенденції визначаються процентними ставками на аналогічні боргові інструменти на ринках тих країн, у валюті яких було здійснено емісію, але повної відповідності між ними немає. Обсяг однієї євродоларової емісії звичайно становить 100 – 400 млн дол., утім, вони можуть бути й більш значними за масштабом. Великі за обсягами емісії мають більшу ліквідність на вторинних ринках [37, с. 226]. Євробонди пов’язані з різноманітними інвестиційними ризиками, які залежать від рейтингу країни перебування емітента, фінансового стану самого емітента, а також від строку погашення облігацій. Оскільки до того ж євробонди не мають забезпечення, то звичайно їхній випуск супроводжується присвоєнням кредитного рейтингу. Крім того, нині при випуску євробондів, особливо корпоративних, передбачаються зобов’язання щодо розпорядження капіталом, які обмежують або нові позики з боку 105

емітента, або суму основного капіталу, котру емітент має право реалізувати до закінчення строку погашення облігації. Невиконання емітентом цих зобов’язань дає власникові єврооблігацій право вимагати негайного їх погашення. Контрольні запитання: 1. Що таке облігація? 2. Чим відрізняється облігація від єврооблігації? 3. В чому сутність міжнародного ринку облігацій? На скільки він важливий? 4.3. Ринки кредитних банківських зобов’язань Комерційні банки можуть одержати кредитні нарурси на міжнародних фінансових ринках. Доступ на ці ринки мають великі міжнародні банки. Місцеві банки можуть одержати кредит через взаємодію з тими банками, які щоденно працюють на зазначених ринках. Найбільший і найдинамічніший фінансовим ринком світу – міжнародний ринок євродоларів (доларів США, які функціонують за межами цієї країни). Після другої світової війни країни колишнього соціалістичного табору прийняли рішення про переказ своїх валютних резервів з американських банків, де вони перебували під час війни, до банків Лондона, тоді і утворився ринок євродоларів. Інтенсивний розвиток ринку почався в 60-ті роки з виникненням кризи зовнішніх платежів США, пов’язаної з великими видатками на війну у В’єтнамі. Зростання конкурентних позицій європейської та японської економік також сприяло становленню вільного ринку доларів США в Європі, тобто євроринку. Низькі ставки відсотків на американському внутрішньому ринку, особливості валютного регулювання, законодавче обмеження рівня ставок і правила оподаткування у США створили вигідніші умови інвестування доларів на євроринку, ніж усередині країни. Водночас європейські банки здобули право вільного використання іноземної валюти, а валютне регулювання європейських країн стало гнучкішим. Спочатку євроринок розміщувався в Лондоні, який і тепер лишається його головним фінансовим центром. Згодом ринки євродоларів було сформовано у Франції (Париж), Бельгії (Брюссель), Швейцарії (Цюріх), Люксембургу, Німеччині (Франкфурт-на-Майні). Нині євроринок вийшов за географічні межі Європи і включає багато країн світу, таких як Канада (Торонто), Сінгапур, Гонконг, Японія (Токіо), Бахрейн та інші. Євроринок приваблює своїм великим розміром, ліберальним регулюванням і порівняно низькими ставками запозичення. Структура секторів євроринку: 106

‘ ‘ ‘ ‘

ринки єврокредитів; ринки єврооблігацій; ринки простих боргових зобов’язань (євронот, євровекселів); строковий сектор євроринку. Основи та механізм проведення фінансових операцій на євроринку не відрізняються від аналогічних операцій на національних кредитних ринках, а відмінності стосуються деяких методів регулювання банківської діяльності та рівнів дохідності. На євродоларовому ринку діють ставки LIBOR (London Interbank Offer Rate – лондонська міжбанківська ставка пропозиції) та LIBID (лондонська міжбанківська ставка попиту) або ставки такого типу – FIBOR, PIBOR, що застосовуються в інших фінансових центрах торгівлі євродоларами (в абревіатурі типу LIBOR назва “лондонська” є історичною, а не географічною і може застосовуватися до будь-якого сегмента євроринку). Ставки попиту та пропозиції кредитних ресурсів встановлюють найбільші міжнародні банки диференційовано залежно від терміну надання позики та виду валюти. Традиційна форма короткострокового та середньострокового фінансування на євроринку – це єврокредит, який існує в чотирьох основних видах позик: ‘ позика з плаваючою ставкою (роловерний кредит); ‘ позика з фіксованою ставкою; ‘ резервний кредит, або овердрафт, у євровалюті; ‘ синдикатний кредит, який надається групою міжнародних банків і дає змогу обмежити кредитний ризик часткою участі в кредитній угоді. Відсоткові ставки за єврокредитами базуються на ставці LIBOR, до якої може додаватися маржа, що залежить від кон’юнктури ринку та кредитоспроможності (рейтингу) позичальника. Розрахунок відсоткових виплат здійснюється за європейською системою (база – 360 днів, кількість днів у кожному місяці – фактична), що деякою мірою компенсує порівняно низький рівень LIBOR. Тип обраної системи нарахування відсотків обов’язково фіксується в кредитному договорі. Для синдикатних кредитів до вартості запозичення включається комісійна винагорода банкові, який став організатором синдикату, агентська комісія за бухгалтерське обслуговування позики. Діапазон строків надання єврокредитів досить широкий – від одноденних кредитів (overnight) до кредитів на 10 – 12 років (синдикатні кредити). Єврокредити надаються на різні суми, але здебільшого мінімальна сума становить 50 тис. дол. США, а середня сума синдикатних кредитів сягає 100 млн. дол. США. Високотехнологічні телекомунікіаційні системи переказування грошей, такі як SWIFT, CHIPS дають змогу проводити міжнародні кредитні операції в короткі строки. 107

Переваги традиційного євро кредиту: можливость швидкого укладання угоди; різноманітность строків погашення основного боргу та виплати відсотків; ‘ надання права вибору валюти; ‘ низький рівнь ставок запозичення. Це зробило єврокредити важливим інструментом єврооперацій на міжнародних ринках. Недолік цього інструменту – низький рівень ліквідності, що важливо для кредиторів. На розвиток євровалютного ринку впливають великі банки, посередники та інвестори, та при цьму позики на євроринку доступні для будь-яких позичальників. Основна частина банківських кредитів (близько 60%) припадає на позичальників із країн Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Країни з перехідною економікою не мають необмеженого доступу до світових ринків капіталів, тому в основному користуються багатостороннім механізмом фінансування. Головною його умовою є наявність угоди з Міжнародним валютним фондом (МВФ), яка відкриває шлях до інших джерел фінансування. За останні роки фінансові взаємини східноєвропейських країн, включаючи Україну, з міжнародною фінансовою спільнотою формувалися під впливом серйозних змін. Міжнародні банки переглянули свою політику кредитування у східноєвропейському регіоні, що спричинило зростання обсягів приватного банківського кредитування. Необхідною умовою одержання міжнародного кредиту позичальником із країн з перехідною економікою є наявність позитивного аудиторського висновку аудиторської компанії світового рівня (К.Р.М.G., Price Waterhouse, Ernst & Young та ін.). Євроринки сприяють раціональнішому розподілу фінансових ресурсів у планетарному масштабі, пропонують нестандартне вирішення проблем і новий фінансовий інструментарій. Загалом вони характеризуються високою спроможністю пристосовуватися до економічної ситуації у світі. Поряд із традиційними єврокредитами позичальники міжнародних ринків дедалі частіше використовують інші альтернативні джерела отримання грошових коштів, такі як запозичення шляхом випуску єврооблігацій, євронот, євровекселів та інших цінних паперів. ‘ ‘

Контрольні запитання: 1. Що таке єврокредит? 2. Охарактеризуйте особливості єврокредиту. 3. Які відсоткові ставки існують на ринку єврокредитів?

108

Розділ V. Валютний курс та конвертованість валют у системі міжнародних фінансових відносин 5.1. Поняття, види та чинники формування валютного курсу Валютний курс (exchange rate) - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни. Фіксування курсу національної грошової одиниці стосовно іноземних грошових одиниць називається валютним котируванням. Повне котирування передбачає встановлення курсу покупця (сторона bid) і продавця (сторона offer). Наприклад, курс гривні до долара США записують так: USDUAH = 5,0310 — 5,0330. Різниця між котируваннями на покупку і продаж називається спред (spread) або маржа. Остання цифра написання валютного курсу називається піп (pip) або “пункт” (point). Валютні дилери зазвичай котирують один одному лише дві останні цифри, до десятків пунктів [74, с.26]. Маржа у даному прикладі становить 20 пунктів. Рівень ліквідності курсового співвідношення обернено пропорційний його маржі. Курсовими співвідношеннями, для яких характерні мінімальні спреди (від 1 до 5 пунктів залежно від обсягу угоди), є співвідношення між найбільш ліквідними курсовими співвідношеннями: EURUSD, USDCHF,GBPUSD, USDJPY i EURJPY. Більш значні спреди характерні для крос-курсів (від 3 до 10 пунктів), тобто курсових співвідношень, де базовою валютою не є долар США: EURCHF, EURGBP, GBPJPY [74, с. 26]. При котируванні валютних курсів розрізняють валюту котирування і базу котирування. Валютою котирування є та іноземна валюта, курс якої визначають, а базою — валюта, з якою порівнюють дану грошову одиницю. Виокремлюють два види котирування: пряме і зворотне (непряме). Пряме котирування – це ціна одиниці іноземної валюти, виражена у одиницях національної валюти. Зворотне або непряме котирування – це ціна одиниці національної валюти в одиницях іноземної валюти. Валютний курс залежить від багатьох чинників як структурного, так і кон’юнктурного характеру. Перші відображають стан економіки країниемітента, чинять довгостроковий вплив і становлять основу валютного курсу. Другі мають короткостроковий і спекулятивний характер. Серед структурних чинників виділяють: показники економічного розвитку; обсяг грошової маси в обігу; рівень інфляції; рівень облікової ставки; стан і структура платіжного балансу країни; обсяги дефіциту державного бюджету; платоспроможність країни; обсяги внутрішніх та зовнішніх запозичень, місце країни на світовому ринку товарів та послуг та ін. 109

До кон’юнктурних чинників відносять: спекулятивні валютні операції; формування інфляційних очікувань; зміни на політичній арені країни; рівень розвитку інших секторів фінансового ринку тощо. Валютний курс слугує основою для реалізації операцій з купівліпродажу валюти. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття валютного курсу. 2. Дайте визначення поняття “котирування валюти” та вкажіть його різновиди. 3. Які чинники впливають на формування валютного курсу? 5.2. Паритет купівельної спроможності як основа валютного курсу Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Купівельна спроможність валюти визначається вартістю певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності — РРР (purchasing power parity). Згідно з теорією РРР валютний курс змінюється настільки, наскільки це потрібно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін у різних країнах. Інакше кажучи, ціна одиниці одного й того самого товару в одній країні має відповідати ціні на цей товар в іншій країні, перерахованій на поточний валютний курс. Наприклад, при заниженні курсу японської єни відносно американського долара японські товари в США будуть коштувати дорожче, а американські в Японії — дешевше. З відтоком доларів за кордон відбувається падіння цін на товари на внутрішньому ринку країни та підвищення цін за кордоном разом з одночасним збільшенням попиту на товари на внутрішньому ринку. Це, в свою чергу, буде сприяти підвищенню цін або підвищенню курсу валюти. Такий процес може відбуватися доти, доки обидві валюти не досягнуть певної пропорції, яка б відображала збалансованість цін на один і той самий товар у різних країнах. Отже, у спрощеному вигляді паритет купівельної спроможності можна відобразити формулою: Цв=Кn×Цз де Дв — ціна за одиницю певного товару на внутрішньому ринку; Кп — поточний валютний курс грошових одиниць двох країн, товари яких порівнюються; Цз — ціна за одиницю того самого товару на зовнішньому ринку. 110

Залежно від номенклатури товарів, які беруть для розрахунку, РРР може бути частковим (за обмеженим переліком товарів або товарних груп) та загальним (за валовим національним продуктом). Загальний РРР можна розрахувати індексним методом:

де Іррр — індекс паритету купівельної спроможності; Івф — індекс фізичного обсягу внутрішнього валового продукту за певний проміжок часу в країні В; Івц — індекс цін в країні В; Іаф — індекс фізичного обсягу ВВП в країні А; Іац— індекс цін в країні А. Визначення паритету купівельної спроможності дає змогу зробити висновок, що валютний курс визначається відносною вартістю грошей в двох країнах, яка, в свою чергу, залежить від рівня цін, а останній — від кількості грошей у обігу. У зв’язку з тим, що процес формування валютного курсу належить до сфери міжнародного грошового обігу, можна вважати, що він є одним із елементів кількісної теорії грошей, яка встановлює пряму залежність між грошовою масою і цінами. Ця залежність відображається рівнянням обміну, запропонованим І. Фішером у 1912 p.:

MV = PQ

де М — грошова маса; V — швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Q — фізичний обсяг виробництва. Виразивши рівень цін як

P=

MV Q

та підставивши його в рівняння РРР, яке характеризує співвідношення цін на окремі товари в різних країнах, одержимо залежність показника РРР від обсягів грошової маси в обігу, швидкості обігу грошей та обсягів виробництва:

M BV BQ A PPP = A A B M V Q За таких умов валютний курс має бути прямо пропорційним до обсягу грошової маси та швидкості обігу грошей і обернено пропорційним до обсягів виробництва, що дає змогу вважати його показником стану рівноваги національної економіки. 111

Однак у зв’язку з відмінністю рівнів економічного та політичного розвитку різних країн, кліматичними, соціально-культурними особливостями тощо, оцінка і прогнозування валютних курсів на основі теорії РРР має обмежене практичне застосування, а тому цей показник слід розглядати як одну із складових частин загального процесу курсоутворення. Контрольні запитання: 1. Розкрийте сутність категорії “купівельна спроможність валюти”. 2. Дайте визначення поняття “паритет купівельної спроможності”. 3. За допомогою яких показників можна розрахувати паритет купівельної спроможності? 4. Розкрийте сутність рівняння обміну І.Фішера. 5.3. Режими валютних курсів У міжнародній практиці використовують фіксовані та плаваючі (гнучкі) режими валютних курсів, а також їх певне поєднання. Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримують органи державного валютного контролю. Режим вільно плаваючих курсів називають флоатингом. Під плаваючими обмінними (валютними) курсами (floating exchange rate) розуміють такі курси, рівні яких визначаються на ринку під впливом попиту та пропозиції, що, в свою чергу, залежить від стану платіжного балансу країни, співвідношення відсоткових ставок і темпів інфляції, очікувань учасників ринку, офіційних валютних інтервенцій тощо. За умови введення обмежень режим вільно плаваючих курсів називають брудним флоатингом, або керованим плаванням. Більшість країн світу в політиці курсоутворення орієнтується саме на кероване плавання валютних курсів. Таблиця 8. Характеристика режимів валютних курсів Режим валютного курсу

Характеристика

Вільно плава- Повна свобода ючий ринкових сил

112

Примітки

Теоретично можливий, однак на практиці в довгостроковому для плані застосовується рідко. Як правило, центральний банк намагається проводити інтервенції

Керований плаваючий

Центральний банк проводить інтер венції, але тільки з метою підтримки рівноваги

Часто застосовується. Проблема полягає в тому, що центральний банк може не знати, чи є зміна курсу короткостроковим коливанням, чи довгостроковою тенденцією

“Повзуча прив’язка” (crawling peg”)

Центральний банк проводить інтервенції для досягнення певних цілей у сфері контрольованого коригування курсу

Використовується досить часто, але дає позитивний результат тільки тоді, коли дії ринку відповідають прогнозам центрального банку щодо динаміки руху валютного курсу

Можливі коливання в рамках допустимих Центральний Ф і к с о в а н и й меж. курс у рамках банк проводить інтервалютного ко- венції для того, щоб не дати змоги курсу ридору вийти за встановлені межі Фіксується (у разі потреби з участю центрального банку) на довгостроковий термін Ф і к с о в а н и й із урахуванням можкурс з можли- ливості незначних відвими відхи- хилень, але може зналеннями чно змінитися, якщо порушується рівновага або спостерігається значний вплив на курс з боку ринку

Застосовувався в Європейській валютній системі: валютний курс міг коливатися в межах від 2,5 до 15%. Якщо курс наближається до верхньої або нижньої межі, то перед центральним банком постають такі самі можливості та проблеми, як і при системі фіксованого курсу Характерний для БреттонВудської валютної системи (допустимі межі коливання становили 1% в будь-який бік від встановленого паритету відносно долара). Широко використовувався в 1945—1972 роках, коли МВФ повинен був визначати випадки фундаментального відхилення від рівноваги. Якщо курс вчасно не коригується, то для проведення інтервенцій такий режим може бути надто дорогим

113

Метою є фіксація на невизначений термін, проте вона не гарантована: валютний курс може змінюватися без попереднього обумовлення. В іншому випадку Більш жорсткий по- буде потрібно проводити значні Курс, фіксоварівняно з фіксованим інтервенції. Сьогодні практичний централькурсом з можливими но не застосовується. Фіксація ним банком відхиленнями на довгостроковий період використовувалася тоді, коли капітал був об’єктом контролю і не був надто рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.) Жорстка дисципліна, що забезпечує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який відповідно через арбітраж Грошова маса (готівка наближається до ринкового знаКурс, фіксо- плюс кошти на рахунчення курсу. ваний валют- ках в банках) має бути Однак запровадження такого ною радою, повністю покрита інокурсу може впливати на еконоабо золотий земною валютою (або міку, наприклад на банки, вистандарт золотом) за фіксоваробництво або ціни, що може ним курсом зумовити політичний тиск, направлений на зміну курсу або на повну відмову від системи валютної ради При цьому може виникнути питання, чи грошово-кредитна політика країни буде частково неВідмова від національзалежною, чи повністю підпаде ної незалежної валюти під вплив інших країн. 3 січня Єдина валюта та введення нової єди1999 р. введена єдина європейної валюти для групи ська валюта — євро. Політика країн передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошовокредитного регулювання Змішані режими валютних курсів запроваджуються з метою стимулювання або стримування певних видів чи напрямів зовнішньоекономічної діяльності чи фінансово-кредитної політики держави. 114

Контрольні запитання: 1. Визначте основні різновиди режимів валютних курсів, що використовуються у світовій практиці. 2. Охарактеризуйте вказані різновиди режимів валютних курсів. 3. Вкажіть відмінності між фіксованим та плаваючим валютними курсами. 5.4 Конвертованість валюти Під конвертованістю валюти слід розуміти її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. В умовах повної конвертованості здійснюється вільне використання національної грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти без будьяких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів. Часткова конвертованість свідчить, що на деякі обмінні операції існують певні обмеження (за видами операцій, термінами, категоріями суб’єктів валютного ринку тощо). Запровадження часткової конвертованості означає, що вона існує лише для поточних операцій, за яких вільний обмін національної грошової одиниці на іноземну валюту здійснюється з метою проведення платежів за поточними статтями платіжного балансу. У 1976 р. МВФ ввів поняття “вільно використовувана валюта” (вільно конвертована валюта), під яким розуміють валюту, що широко використовується в міжнародних розрахунках і операціях головних валютних ринків світу. Головний принцип віднесення валют до даної категорії — відсутність валютних обмежень у законодавстві країн — емітентів цих валют. Залежно від рівня конвертованості іноземних валют Національний банк України запровадив Класифікатор іноземних валют, згідно з яким валюти поділено на три групи: – вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти; – валюти з обмеженою конвертованістю; – неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначаються. У межах умов діючої валютної системи конвертованою вважається та валюта, країна походження якої взяла на себе зобов’язання, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. VIII Угоди про Міжнародний валютний фонд. Члени Міжнародного валютного фонду, що приєднуються до ст. VIII Статуту МВФ зобов’язуються усунути будь-які обмеження на платежі та перекази за поточними міжнародними валютними операціями, а також 115

не брати участі в дискримінаційних валютних угодах та не вдаватися до практики численних обмінних курсів. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття конвертованості валюти. 2. В чому полягає відмінність повної та часткової конвертованості валюти? 3. Охарактеризуйте класифікатор іноземних валют Національного банку України. 5.5 Крос-курси Крос-курс (cross-rates) — це співвідношення між двома іноземними валютами, яке визначають на основі курсу цих валют щодо якоїсь третьої валюти. Найчастіше як третя валюта використовується долар США. Практично всі курси, за якими не встановлюються котировки до долара, називають крос-курсами. Особливістю розрахунків крос-курсів є те, що їх котирування може здійснюватися по-різному залежно від того, хто проводить котирування. Так, якщо український банк здійснює котировку української гривні до долара США, то він установить пряму котировку гривні до долара USD/ UAH = 5.0315. Американський банк також може встановити пряму котировку, проте долара до гривні: UAH/USD =0.2. Найчастіше на практиці використовують три методи розрахунку крос-курсів: 1) з прямим котируванням до долара США (долар є базою котирування для обох валют). 2) з прямим та зворотним котируванням до долара США, якщо долар є базою котирування лише для однієї з валют. 3) зі зворотним котируванням до долара США, якщо долар є валютою котирування для обох валют. Розглянуті методи використовуються для розрахунку середнього крос-курсу. Однак на практиці вони застосовуються рідко, оскільки як клієнтів, так і банки цікавлять конкретні курси купівлі та продажу. На міжбанківському ринку крос-курси купівлі та продажу валюти визначаються за такими правилами: 1. Крос-курси купівлі та продажу для валют з прямим котируванням до долара США. 1.1. Для визначення крос-курсу купівлі потрібно розділи ти доларовий курс купівлі валюти, яка в крос-курсі є валютою котирування, на доларовий курс продажу валюти, яка в кроскурсі є базою котирування. 116

1.2. Для визначення крос-курсу продажу слід розділити доларовий курс продажу валюти, яка в крос-курсі є валютою котирування, на доларовий курс купівлі валюти — бази котирування. 2. Крос-курси купівлі та продажу для валют з прямим і зворотним котируванням до долара. 2.1. Для визначення крос-курсу купівлі треба доларові курси купівлі цих валют перемножити. 2.2. Для визначення крос-курсу продажу необхідно перемножити доларові курси продажу цих валют Контрольні запитання: 1. Дайте визначення кросс-курсу. 2. Вкажіть основні методи розрахунку середнього кросс-курсу валюти. 3. Як розраховуються крос курси купівлі-продажу валют?

117

Розділ VІ. Валютні операції 6.1. Операції з негайною поставкою Валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням останніх як засобу платежу; їх вивезення, ввезення, пересилання та переказування; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші. Виділяють поточні та термінові валютні операції. До поточних операцій відносять операції з термінами валютування до трьох робочих днів. Розрізняють три типи поточних операцій: - “тод” - передбачають поставку валюти у день укладення угоди про її купівлю (“сьогодні на сьогодні”); - “том” передбачають поставку валюти наступного дня після укладення угоди (“сьогодні на завтра”); - “спот” передбачають поставку валюти на другий операційний банківський день після укладення угоди без урахування дня продажу (“сьогодні на післязавтра”). День реалізації угоди купівлі-продажу валюти називають датою валютування. Серед вказаних типів найбільш поширеними є операції “спот”, оскільки два дні – це оптимальний термін для оформлення документів щодо купівлі-продажу валюти. Основна мета їх здійснення — забезпечення потреб клієнтів банків у іноземній валюті, конверсія іноземних валют, а також купівля-продаж валюти з метою отримання прибутку за рахунок різниці в курсах цих валют [72, с. 220]. Ринок поточних конверсійних операцій типу spot (спот) дає можливість контрагентам здійснювати конвертацію однієї валюти в іншу для оплати реальних угод, пов’язаних з рухом товарів і капіталів між різними країнами (експортно-імпортні контракти та ін.) [21, с. 24]. Валютні операції “спот” становлять 60% від загального обсягу міжбанківського ринку, а тому мають найбільш важливе значення на валютному ринку. Менше 5% обсягу торгівлі на ринку валютних спот-контрактів відносяться до реальних угод, що обслуговують реальний рух товарів, послуг і капіталу. Решта 95% є виключно спекулятивним оборотом [21, с. 24]. Угоди “спот” можуть укладатися за телефоном, факсом або безпосередньо на валютній біржі, а розрахунки здійснюються банківськими переказами електронною поштою. В міжнародній практиці використовують електронну систему “СВІФТ” (SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications — Товариство міжнародних між118

банківських фінансових телекомунікацій), членом якої є Національний банк і провідні банки України. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4.

Дайте визначення валютної операції. Розрийте зміст поняття “поточна валютна операція” Вкажіть основні різновиди поточних операцій. Охарактеризуйте ринок поточних валютних операцій. 6.2. Термінові угоди

Терміновими угодами вважають угоди про купівлю або продаж певного фінансового активу у визначений угодою строк за ціною, визначеною на момент її укладення. До термінових угод відносять форвардні та ф’ючерсні операції. У межах форвардних операцій виокремлюють операції “аутрайт” та своп-операції. Форвардні операції (forward operation, або fwd) – це угоди з обміну однієї валюти на іншу за узгодженим курсом, у яких дата виконання контракту відкладена на певний термін [21, с. 30]. Ці терміни як правило не перевищують 12 місяців. Найбільш поширеними з них є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 міс. Але у окремих випадках, коли йдеться про ринок стабільних валют, терміни угод можуть сягати кількох років. Ринок форвардних операцій терміном до 6 місяців досить стабільний, а зі збільшенням терміну його нестабільність зростає. Форварди бувають двох типів: – аутрайт (outright) – одинична угода з датою виконання контракту більше двох днів. – своп (swap) – комбінація двох протилежних угод з різними датами виконання контракту [21, с. 30]. Використання угоди “аутрайт” означає, що покупець хоче у майбутньому купити певну суму валюти (або продавець — продати) без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод. Цей термін означає, що йдеться про одну просту форвардну операцію на відміну від складнішої комбінації, пов’язаної з одночасним здійсненням строкової та поточної операцій (операції “своп”). Детальніше своп-операції будуть розглянуті у підрозділі 6.3. Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні угоди є обов’язковими для виконання і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти, проте часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою. Предметом угоди можуть бути товари, акції, облігації, валюта та ін. 119

Форвардний контракт укладається поза біржею і передбачає узгодження зручних для контрагентів умов. Тому форвардна угода, не відміну від ф’ючерсу, не є стандартною, що визначає її низьку ліквідність на вторинному ринку і, відповідно, низький ступінь розвитку останнього. Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі – премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс валюти вищий від поточного, для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо форвардний курс нижчий від поточного, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту). Форвардний курс на купівлю чи продаж валюти можна визначити так [72, с. 226]: К с.прод. - спот-курс на купівлю валюти; П — премія; Д — дисконт; Кф.куп=Кс.куп+П(–Д) Кф.прод=Кс.прод+П(–Д) К с.прод. — спот-курс на продаж валюти. П — премія; Д — дисконт; Головним чинником, який формує динаміку та рівень форвардного курсу, є різниця відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами й депозитами у відповідних валютах. Саме вони використовуються для розрахунку премії та дисконту при визначенні форвардного валютного курсу. Премію (дисконт) для купівлі певної валюти можна розрахувати за формулою[72, с. 225]:

де, П(Д)куп— премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти; Кс.куп. — спот-курс купівлі певної валюти; С д.в.— відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для валюти котирування; С кр.б. — відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової валюти (база котирування); Т — термін у днях, на який розраховується форвардний курс. Премію (дисконт) на продаж певної валюти можна розрахувати за формулою[72, с. 225]:

120

де, П(Д)пр — премія (дисконт) для форвардного курсу на продаж певної валюти; Кс.пр. — спот-курс продажу валюти; Скр.в.— відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для певної валюти; Сд.б.— відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової валюти. Ф’ючерсний контракт – це юридично обґрунтована угода між двома сторонами про постачання або отримання певного товару визначеного обсягу і якості за заздалегідь узгодженою ціною у визначений час. Фінансовим ф’ючерсом називають угоду про купівлю або продаж за заздалегідь узгодженою ціною у майбутньому певного фінансового інструменту: валюти, боргових зобов’язань. Фінансові ф’ючерси належать до похідних інструментів фінансового ринку. Серед них розрізняють валютні, відсоткові ф’ючерсні угоди та ф’ючерсні контракти на фондові індекси. Валютні ф’ючерси – це контрактні угоди на купівлю або продаж стандартизованої суми іноземної валюти у встановлені терміни за стандартизованою специфікацією валют та курсами, визначеними на момент укладення угоди. Їх головна мета – хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Продавець валютного ф’ючерсу бере зобов’язання купити, а продавець – продати партію валюти в певний термін за курсом, обумовленим при укладанні угоди. Відсоткові ф’ючерсні угоди укладаються стосовно боргових зобов’язань – казначейських облігацій, векселів, облігацій державної позики та ін. Ф’ючерсні контракти на фондові індекси базуються на вартості фондового індексу. При операціях з цими ф’ючерсами прибуток чи збитки залежать від коливань вартості індексу. Ф’ючерси на відміну від форвардних валютних операцій: – укладаються на стандартну суму, на стандартний термін і за стандартизованою специфікацією валют; – доступні для дрібних інвесторів; – будучи високоліквідними формують розвинутий вторинний ринок; – продаються на офіційних біржах, що значно підвищує їхню надійність і рівень страхування валютних ризиків; – для них характерні гарантійні депозити на випадок невиконання контрагентами своїх зобов’язань. 121

Основними учасниками ф’ючерсного ринку є великі фінансові центри та клірингові банки, пенсійні фонди, центральні банки, фінансові організації, які працюють на фондовому ринку, члени й фахівці ф’ючерсної біржі, а також дрібні інвестори та приватні особи. Ціною купівлі валютного ф’ючерсу є узгоджений між продавцем і покупцем обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, яка ввійшла до стандартного переліку валют даної біржі. Ціна (вартість) ф’ючерсу визначається як сума спот-курсу та базису рівноваги: Цф = Кс + Бр, де Цф – ціна ф’ючерсу Бр— базис рівноваги, Кс— спот-курс валют Базис рівноваги - це різниця між поточним і узгодженим за ф’ючерсною угодою валютними курсами. Саме вона визначає прибуток чи збиток контрагентів. Базис рівноваги розраховується за формулою:

Бр = Кс

(С Д − СВ ) Д , 100 365

де Бр— базис рівноваги; Кс— спот-курс валют; С — доларова відсоткова ставка за депозитами; Св— відсоткова ставка за депозитами для валюти, що обмінюється на долари США; Д— тривалість періоду між укладенням і здійсненням угоди, днів. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття термінової валютної операції. 2. Вкажіть основні різновиди термінових операцій. 3. Дайте визначення форвардних валютних операцій та вкажіть їх різновиди. 4. Як розраховується форвардний валютний курс? 5. Вкажіть основні відмінності форвардних валютних контрактів від ф’ючерсних. 6. Розкрийте поняття ф’ючерсного валютного контракту. 7. Як розрахувати ціну ф’ючерсного валютного контракту? 6.3. Похідні фінансові інструменти Похідні фінансові інструменти є фінансовими активами, які у своїй основі містять більш простий фінансовий інструмент (акцію або облігацію). 122

До похідних фінансових інструментів відносять ф’ючерси, опціони, свопи та інші похідні цінні папери, такі як свопціони, структуровані облігації тощо. Ф’ючерси як термінові валютні операції були розглянуті у підпункті 6.2. Валютний “своп” (currency swap) — це валютна операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах термінового постачання (“спот”) із одночасною контругодою, що передбачає продаж (або купівлю) тієї самої валюти на певний термін на умовах “форвард”. Існують також операції, де купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за курсом “аутрайт”. Їх називають “форвард-форвард” або форвардний своп. В угоді “своп” дату виконання ближчої угоди називають датою валютування, а дату виконання зворотної угоди, віддаленої в часі, — датою завершення “свопу”. Операції “своп” можна класифікувати за наступними ознаками: – за послідовністю виконаних операцій; – за термінами укладення угоди. Залежно від послідовності виконаних операцій “спот” і “форвард” своп-операції поділяють на репорт і депорт: – репорт — це продаж валюти на умовах “спот” і одночасна купівля на умовах “форвард”. – депорт — купівля валюти на умовах “спот” і продаж на умовах “форвард”. За термінами укладення угоди виділяють такі різновиди “свопів”: – звичайні (операції репорт і депорт); – тижневі, якщо перша угода виконується на умовах “спот”, а друга — на умовах тижневого “форварду”; – одноденні, якщо перша операція здійснюється з датою валютування “завтра”, а зворотна — на умовах “спот”; – форвардні, якщо обидві операції здійснюються за курсами “аутрайт” з різними датами валютування (“форвард-форвард”). Одну з причин використання свопів можна продемонструвати за допомогою такого прикладу. Наприклад, трейдер взяв в кредит єни і купив 100 000 EUR проти JPY за курсом 120.00. Куплені євро автоматично розміщаються на депозиті. Якщо відсоткова ставка за депозитом у євро складає 5%, то він отримає за день 13.70 євро (100 000 * 5% / 365). Якщо відсоткова ставка за кредитом у єнах складає 3%, то витрати по кредиту за один день складуть 986.3 єн (100 000 * 120 * 3% / 365), чи 8.22 євро (986.3/120). Таким чином, за результатами дня трейдер отримає прибуток за свопом у розмірі 5.48 євро. Якщо трейдер буде перебувати у такій позиції цілий рік і процентні ставки будуть незмінними, як і курс EURJPY, то через рік він отримає сумарний сноповий прибуток у розмірі 2000 євро [21, с. 30-31]. 123

Опціон (option) – контракт, за яким продавець надає покупцю право, але не зобов’язання купити певний актив у визначений термін за заздалегідь узгодженою ціною. Власник опціону (на відміну від продавця) має право вибору – реалізувати опціон або відмовитися від нього залежно від того, наскільки вигідними для нього будуть зміни валютного курсу. Продавець опціону зобов’язаний виконати валютну операцію згідно визначених у ньому умов. Опціонні угоди можна класифікувати за наступними ознаками: – залежно від типу базисного активу та ринків обігу; – залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди; – залежно від терміну виконання; – залежно від типу покриття. Залежно від типу активу та місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільно перебувають в обігу, та позабіржові: – Біржові опціони (traded options) продають і купують опціонні біржі. Вони стандартизовані за певними видами валют, сумами й термінами виконання і тому можуть перебувати в обігу на вторинному ринку. Термін поставки у таких опціонах визначено біржею і не може бути змінений. Дата виконання опціонних контрактів є чітко зафіксованою. – Позабіржові опціони (OTC options) передбачають, що термін і ціна поставки визначаються угодою сторін – банком і брокерською компанією, з одного боку, і клієнтом, з іншого. На ринку позабіржових опціонів переважно оперують банки, які працюють із великими корпораціями. Стандартними термінами поставки у таких опціонах є тиждень, місяць і три місяці з дня укладення угоди, однак можуть існувати і інші дати виконання опціонів, визначені учасниками угоди. Право на покупку чи продаж належать інвестору, що купує опціон, тобто власнику опціону. Залежно від прав та обов’язків учасників опціонної угоди розрізняють опціон “кол” (call) і опціон “пут” (put): – Опціон “call” дає його власникові право купити актив. – Опціон “put” дає його власникові право продати актив. Права та обов’язки продавця та власника опціонів “put” і “call” продемонстровано у таблиці 6.1. Таблиця 6.1. Права та обов’язки продавця та власника опціонів “put” і “call” Вид опціону “put” “call” 124

Права та обов’язки продавця опціону власника опціону зобов’язання право купити актив продати актив зобов’язання право продати актив купити актив

Премія – це плата за право здійснити купівлю чи продаж певного активу, або ціна опціону. Продавець опціону погоджується на виконання умов контракту після отримання премії. Саме сумою премії обмежується ризик власника опціону. Якщо зміни на ринку не вигідні для останнього, він може не реалізовувати опціон і втратити таким чином премію. У такому випадку виграє продавець опціону, прибуток якого буде дорівнювати сумі премії, яку він отримав за опціонну угоду. У протилежному випадку, коли зміни на ринку будуть вигідними для інвестора, він реалізує опціон, і його виграш становитиме різницю між ціною, зафіксованою у контракті і ринковою ціною мінус премія. Вартість купівлі опціону (премія) визначається як відсоток від суми опціонної угоди або як абсолютна сума за одиницю валюти. Вартість опціону є договірною величиною і залежить від обсягів купівлі-продажу валют, виду валют, поточного валютного курсу та ціни виконання опціону. Залежно від терміну виконання виділяють такі види опціонів: – Американський тип, згідно з яким опціонна угода може бути реалізована власником у будь-який момент протягом усього терміну дії опціону; – Європейський тип – опціонна угода може бути виконана лише після завершення терміну дії опціону; – Азійський тип – опціон виконується за середньозваженою ціною за весь період дії опціонної угоди з часу її купівлі. В Україні та Росії переважно використовуються європейські опціони. Залежно від типу покриття продавець може виписати покритий чи непокритий опціон: - покритий опціон означає, що його продавець володіє базисним активом по опціону (необхідна частина якого зберігається у брокера) чи необхідною кількістю коштів на брокерському рахунку; - непокритий опціон означає, що продавець не має базисного активу чи коштів, і у даному випадку необхідним є формування грошової застави У сучасній практиці широко використовуються наступні опціонні стратегії [84]: – “вертикальні стратегії” передбачають покупку і продаж опціонів з різними цінами виконання; – “волатильні стратегії” засновані на прогнозах змінності курсів. Основним питанням прогнозу є те, чи залишаться ціни у певному проміжку; – “довгі і короткі стредли” – купівля опціонів “put” і “call” з однією ціною виконання і з однаковою датою завершення, чи продаж з аналогічними умовами; 125

– –

“довгі і короткі стренгли” - купівля і продаж опціонів “put” і “call” з однаковою датою завершення, але з різною ціною виконання контракту; спред “метелик” – полягає у купівлі одного опціону “call” з низькою ціною виконання і одного опціону “call” з високою ціною виконання, і одночасному продажі двох опціонів “call” з середньою ціною виконання. Контрольні запитання:

1. 2. 3. 4. 5. 6.

Розкрийте поняття похідних фінансових інструментів. Дайте визначення валютного “свопу”. Охарактеризуйте різновиди своп-операцій. Розкрийте сутність поняття “валютний опціон”. Наведіть класифікацію опціонних угод. Охарактеризуйте сучасні опціонні стратегії. 6.4. Валютний арбітраж та його види

Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає у отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом є купити валюту дешевше і продати дорожче, урівноважує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об’єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об’єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти [54, с. 244]. Основні види валютного арбітражу такі: – вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта; – відсотковий арбітраж – пов’язаний з операціями на ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі; – валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійснюються у різні терміни [54, с. 137]. – тимчасовий валютний арбітраж – це отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі; 126

–

просторовий – це отримання прибутку за рахунок відмінностей у курсах валюти на різних валютних ринках; – простий валютний арбітраж – це здійснення валютних операцій з двома валютами; – Складний валютний арбітраж – здійснення валютних операцій з великою кількістю валют; – Спекулятивний валютний арбітраж – отримання прибутку від коливання валютного курсу; – Конверсійний валютний арбітраж – зумовлений коливанням курсових співвідношень різних валют. Переваги валютних арбітражних операцій полягають у тому, що завдяки одночасній купівлі та продажу валют легко закрити валютні позиції, а це, в свою чергу, зводить до мінімуму валютні ризики [72, с.241]. Контрольні запитання: 1. Розкрийте поняття валютного арбітражу 2. Вкажіть основні різновиди валютного арбітражу та охарактеризуйте їх. 3. Визначте причини виникнення цих видів арбітражу.

127

Розділ VІІ. Іноземне інвестування 7.1 Прямі іноземні інвестиції Інвестиція – це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток) [54, с. 119]. Міжнародні інвестиції – це інвестиції, які дають можливість отримати більш високу прибутковість вкладення капіталу порівняно з національним ринком інвесторів за рахунок більшого зростання цін активів на інших національних ринках, зростання курсу валют щодо валюти інвестора внаслідок ефекту транснаціоналізації діяльності корпорації [47, с. 127]. Інакше кажучи, міжнародні інвестиції – це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні [54, с. 119]. Основні різновиди інвестицій це – прямі інвестиції, портфельні інвестиції та міжнародні альянси [54, с. 121]. Міжнародний валютний фонд виділяє також “інші іноземні інвестиції”, які становлять головним чином міжнародні позики та банківські депозити. Вони можуть бути віднесені як до прямих, такі до портфельних інвестицій [39, с. 349]. Вітчизняні науковці виділяють такі форми інвестицій: державні, приватні, міжнародних організацій, змішані [54, с. 121]. Види інвестиційних активів є наступними: іноземна валюта, національна валюта, рухому та нерухоме майно, акції, фінансові інструменти, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги, реінвестування прибутку [54, с. 121]. Розглядаючи основні види іноземних інвестицій слід розмежовувати поняття прямих та портфельних інвестицій. Так, до прямих іноземних інвестицій відносять реальні капіталовкладення в підприємства, землю чи реманент або експортні, інвестиційні товари чи передача технологій, досвіду управління, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над інвестованим капіталом [39, с. 347]. Необхідною умовою віднесення інвестицій до прямих є наявність у інвестора довгострокового інтересу. Довготривалим інтересом вважається тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об’єктом інвестування – компанією. Так, за даним підходом, прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – це вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство – резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу [54, с. 122]. За прямого іноземного інвестування вкладник безпосередньо зацікавлений у ефективному використанні своїх коштів, оскільки віддача від інвестицій становить його прибуток; при цьому партнери країни, яка приймає, часто отримують нову технологію, допомогу в організації виробництва та збуті продукції [39, с. 349]. 128

Також у міжнародній практиці існують і кількісні показники, згідно з якими класифікують той чи інший інвестиційний проект. Згідно з законодавством багатьох країн 10% акцій дають інвесторові право участі в управлінні компанією (участь в правлінні, раді директорів компанії). Проте у більшості розвинених країн до прямих інвестицій відносять володіння акціонерами-нерезидентами більш як 25% голосуючих акцій, що дає змогу не просто брати участь в управлінні, а суттєво впливати на процес прийняття стратегічних рішень [54, с. 122]. Згідно з визначенням Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) міжнародні інвестиції вважаються прямими якщо іноземному інвестору належить 10 або менше % акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні підприємством, або понад 10%, але з можливим ефективним впливом на нього. В сучасних умовах 10% - це, як правило, мінімальна частка капіталу підприємства, яка є необхідною та достатньою аби здійснювати контроль над підприємством [49, с. 348]. Також до характерних рис ППІ відносять акціонерну форму підприємства - об’єкту інвестицій. Межа між прямими та портфельними інвестиціями здебільшого умовна. Часто можливість управлінського контролю може давати досить невеликий пакет акцій (паїв) фірми, особливо якщо власний каптал фірми розподілений між багатьма власниками. Згідно з формулюванням Міжнародного валютного фонду прямими є іноземні інвестиції, які здійснюються за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн [39, с. 348]. Крім того, згідно з визначенням МВФ і системи національних рахунків ООН, до прямих іноземних інвестицій належать як первісне придбання власності за кордоном, так і всі наступні інвестиційні угоди між інвестором та компанією, в яку вкладено капітал [54, с. 122]. До складу ПІІ належать: – Вкладення компаніями власного капіталу за кордон – формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвестору); дочірніх підприємств, частка акцій головної компанії в який більше 50%; асоційованих компаніях (в яких інвесторові-нерезиденту належить 25% капіталу і більше); – Реінвестування прибутку – частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії; – Внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій [54, с. 122]. До факторів прямих іноземних інвестицій вітчизняні та зарубіжні дослідники відносять наступні [узагальнення з 67, с. 220-223; 40, с. 356-357]: 129

–

Політичні фактори. По-перше, майнова та управлінська участь у роботі підприємства, що знаходиться на території іншої держави, допомагає іноземним імпортерам подолати наслідки політики протекціонізму, що реалізується відносно їх товарів у даній країні. По-друге, перенесення виробництва за кордон у багатьох випадках є вирішенням проблем виробника, пов’язаних з високим оподаткування, державного регулювання та контролю у материнській країні. – Економічні фактори. По-перше, компаніями рухає прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається через виробництво товарів на послуг на місці. По-друге, виробництво товарів та послуг супроводжується їх просуванням, що вимагає від компанії створення відповідної інфраструктури для забезпечення збуту та після продажного обслуговування. По-третє, розширення ринку супроводжується економією масштабу, що базується на наукових дослідженнях та розробках, маркетингу, дистрибуції товарів і послуг, фінансуванні і виробництві. По-четверте, причиною ПІІ часто виступає пошук відсутньої у материнській країні або дешевшої у приймаючій державі сировини і робочої сили. По-п’яте, транснаціональні корпорації, які виготовляють та реалізують свою продукцію у багатьох країнах, можуть збільшити виробництво у країні з нижчими витратами і продавати їх у країні з більш високими цінами. По-шосте, вихід на інший ринок часто є способом продовження життєвого циклу товару, який втрачає популярність у країні походження. – Фактор конкуренції. Причиною виходу компаній на той чи інший ринок може виступати бажання конкурентів провести розподіл ринку чи знищити суперника шляхом демпінгу. Другим фактором, який також можна віднести до конкурентних, є злиття з іноземним підприємством чи його поглинання, що реалізується з метою отримання доступу до іноземної технології. Вітчизняними та зарубіжними науковцями розроблено низку різноманітних теоретичних підходів до дослідження прямих іноземних інвестицій. Найбільш відомими та визнаними серед них є наступні: – теорія інтерналізації полягає у тому, що транснаціональна компанія замінює ринкові трансакції своїми внутрішньо корпоративними трансакціями, за рахунок чого відбувається економія на трансакційних витратах та використовуються переваги індустріальної економіки. – Модель життєвого циклу Вернона пояснює прямі іноземні інвестиції загрозою втрати ринків при насиченні їх певним продуктом. В результаті виробництво переміщується за кордон, що подовжує термін отримання прибутку від певного продукту. – Еклектична парадигма Джона Даннінга об’єднує різні теорії про ПІІ, дає загальний підхід до їх дослідження. 130

Еклектична парадигма виділяє такі фактори діяльності ТНК [54, с. 125]: – вигоди від використання масштабів виробництва, патентів, торгових марок, управлінського та маркетингового досвіду, власних технологій; – специфіка територіального розміщення факторів виробництва; – переваги інтерналізації. Таким чином, прямі іноземні інвестиції значним чином визначаються трьома видами переваг – власності, розміщення та інтерналізації. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4. 5.

Розкрийте сутність поняття “інвестиція” та “міжнародна інвестиція”. Охарактеризуйте основні різновиди інвестиційних операцій. Вкажіть різницю між прямими та портфельними інвестиціями. Які фактори зумовлюють розвиток прямих іноземних інвестицій? Охарактеризуйте найбільш відомі теоретичні підходи до дослідження прямих іноземних інвестицій. 7.2 Портфельні іноземні інвестиції

На відміну від ПІІ портфельні інвестиції – це суто фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту [41, с. 348]. Міжнародні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об’єктом інвестування. Такі вкладення можуть здійснюватися або в акції, що засвідчують майнові права їхнього власника, або в боргові цінні папери (облігації, боргові розписки і т.ін.), що засвідчують відносини позики. Щодо інвестицій в акції статистика багатьох країн визначає кількісним критерієм міжнародних портфельних інвестицій володіння менш ніж 10% акціонерного капіталу. Головним мотивом таких міжнародних портфельних інвестицій є не участь в управлінні підприємством, а отримання доходу у вигляді дивідендів [39, с. 62]. Портфельні інвестори, як правило, лише надають фінансовий капітал і, на відміну від прямих інвесторів, ніяк не втручаються в процес управління компанією. Стратегія портфельних інвесторів орієнтована на короткостроковий ефект, а не довгострокове зростання, і найчастіше полягає у пошуку швидкого та значного прибутку у формі приросту вартості. Застосування даного виду інвестицій часто підкоряється прагненню мінімізації ризику на відміну від прямих інвестицій, зумовлених головно довгостроковими та структурними чинниками [41, с. 349]. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь чи компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор [39, с. 62]. 131

Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів ґрунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в: – акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ; – боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій, простих векселів, боргових розписок – грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або визначений договором змінюваний дохід; – інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, тощо; – фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи) [41, с. 418-419]. Міжнародний ринок портфельних інвестицій ще значно менший, ніж сукупний внутрішній ринок портфельних інвестицій промислово розвинутих країн. Інституційні та індивідуальні інвестори досі віддають перевагу національним цінним паперам. Але слід зазначити, що в більшості промислово розвинутих країн спостерігається тенденція хоч повільного, але поступового зростання операцій з іноземними цінними паперами [39, с. 63]. Причини зростання міжнародних портфельних інвестицій: – Лібералізація та дерегуляція фінансових ринків; – Намагання інституційних інвесторів знизити ризики шляхом міжнародної диверсифікації портфелю; – Поява додаткових джерел фінансування внаслідок збільшення обсягу євровалют та національних грошових ринків; – Значна перебудова та модернізація роботи провідних фондових бірж світу; – Зростання обсягу необхідної для інвесторів інформації про зарубіжні ринки цінних паперів [39, с. 63]. Більш ніж 90% міжнародних портфельних інвестицій здійснюються між промислово високоозвинутими країнами. Понад 2/3 сукупної капі132

талізації ринку акцій припадають на три найбільші ринки (США, Японія, Велика Британія) [39, с. 63]. Під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів, що належить фізичній або юридичній особі й становить цілісний об’єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля і при зміні в подальшому його складу та структури менеджер створює нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням ризику та прибутковості. Теоретично портфель може складатися з цінних паперів одного виду та однієї країни і змінювати свою структуру за рахунок заміщення одних цінних паперів іншими. Але завдання полягає у тому, щоб поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції одного окремого виду цінних паперів, а можливі лише при їх комбінації. З урахуванням інвестиційних якостей окремих цінних паперів можна сформувати безліч різноманітних портфелів, кожному з яких буде властивий свій баланс між ризиком, на який іде інвестор, і очікуваним доходом у визначений проміжок часу. Залежно від співвідношення цих факторів портфелі можна розподілити на кілька типів: – агресивні - з високим рівнем дохідності, але й з підвищеною ризикованістю, складаються з акцій молодих, швидко зростаючих компаній та з цінних паперів сумнівної надійності з високим обіцяним доходом; – помірні – спрямовані на досягнення компромісу між ризикованістю, складаються з державних цінних паперів та акцій великих, добре відомих компаній; – консервативні – мають найнижчу дохідність за фактичної відсутності ризику, складаються з державних цінних паперів та акцій великих, добре відомих компаній. Головним механізмом формування портфелю із заданими інвестиційними властивостями є диверсифікація активів. Згідно з теорією інвестиційного аналізу, за збільшення кількості різних цінних паперів ризикованість портфелю зменшується. Найвищий ефект від диверсифікації досягається за наявності в портфелі 8-10 різних активів, подальше збільшення їхньої кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику. Найменшої ризикованості можна досягти, якщо в портфель відібрано 10-15 різних цінних паперів. Подальше збільшення кількості різних активів у інвестиційному портфелі може призвести до негативних ефектів надлишкової диверсифікації: – неможливості якісного управління портфелем; – купівлі недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів; – зростання витрат, пов’язаних з пошуком цінних паперів; – високих витрат на купівлю дрібних партій цінних паперів, тощо. 133

Портфель є товаром, який може продаватися або частинами, або повністю. Як і будь-який інший товар, портфель із певними інвестиційними якостями може мати попит на фондовому ринку [41, с. 420]. Контрольні запитання: 1. Дайте визначення поняття “портфельні інвестиції”. 2. Наведіть класифікацію міжнародних портфельних інвестицій за видами цінних паперів. 3. Вкажіть основні причини зростання міжнародних портфельних інвестицій. 4. Розкрийте зміст поняття “інвестиційний портфель”. 5. Вкажіть основні типи інвестиційних портфелів.

134

Розділ VIII. Платіжний баланс 8.1 Поняття платіжного балансу Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв’язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує складання платіжного балансу – балансу угод, укладених протягом року між фізичними особами, підприємствами та урядовими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв’язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб’єкти господарювання) здійснює Іншим країнам. Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами). Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на основі Керівництва МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п’яте видання). Для того, щоб максимально точно скласти платіжний баланс країни, потрібно визначитись з багатьма поняттями. Одним з найважливіших понять, виступає термін “економічна територія”. Економічна територія України складається з географічної території, яка керується урядом і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, над якими країна має виключне право володіння, територіальні анклави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, або якщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях). Отже, економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, які фізично розташовані в географічних кордонах цієї країни. Економічна територія країни не обов’язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається з географічної території, що адмініструється урядом. Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу є таким самим, як і у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів економіки належать такі основні типи складових, що є рези135

дентськими в економіці: 1) підприємства, 2) компанії, 3) представництва іноземних компаній; 4) некомерційні установи та корпорації; 5) установи органів державного управління; 6) домашні господарства. Підприємства мають центр економічної зацікавленості я Україні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок. “Закордонні” підприємства, залучені до виробничого процесу, є резидентами економіки тієї країни, де вони розташовані. Принцип, за яким визначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, що використовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі та платформи, залізничний рухомий склад) за межами економічної теорії тієї країни, резидентами якої вони є. Підприємства, які знаходяться в Україні і ведуть в ній економічну діяльність, та повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, також вважаються резидентами України. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу. Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном – вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність. Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об’єкта офіційно визнано та задокументовано. Установи органів державного управління, які розташовані на території країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розташовані за межами країн. Домашнє господарство вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживання членів цього домашнього господарства, та як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні. Член домашнього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продо136

вжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії “резиденти” належать: - мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, поліпшення здоров’я, підвищення освіти, з релігійних та інших мотивів; - особи, які працюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господарство, до якого вони належать; - працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашнього господарства (при кордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією). Часом реєстрації операції вважається той день, коли здійснено зарахування відповідної суми коштів на кореспондентський рахунок або її списання [73, с. 369]. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У зв’язку з тим, що кожна угода реєструється два рази, підсумковий результат має бути взаємно врівноважений, а чисте сальдо всіх угод дорівнювати нулю. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “трансферти”. Різниця між кредитовими та дебетовими проводками, що виникає в результаті часових та вартісних розбіжностей, називається “чисті помилки та упущення”. Ці показники подано у відповідній балансуючій статті “Помилки та упущення”. Контрольні запитання: 1. Розкрийте сутність поняття “платіжний баланс”. 2. Дайте визначення поняття “економічна територія держави”. 3. Які юридичні та фізичні особи належать до резидентів та нерезидентів України? 8.2. Структура платіжного балансу -

Платіжний баланс складається із таких розділів: торговельний баланс, тобто співвідношення між вивозом та ввозом товарів; 137

баланс послуг та некомерційних платежів (баланс “невидимих” операцій); - баланс руху капіталів і кредитів. Торговельний баланс. Торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період. Зовнішня торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов’язують національні економіки із світовим господарством Саме завдяки цим розбіжностями у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов’язання з різними термінами погашення. Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами і загальної економічної політики. Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс потрібний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов’язань по інших статтях платіжного балансу. Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це правильно для країн, які розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчувається нестача валютних надходжень. Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни). Баланс послуг та некомерційних платежів. В цей розділ балансу включаються платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо. Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських зв’язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами -

138

науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру. За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати доходів за інвестиціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів. За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази: - державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; - приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину. Три перераховані вище групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази – називають “невидимими” операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей – товарів. Використовується також термін “послуги і некомерційні платежі” як данина традиції тих часів, коли основним змістом економічних зв’язків між країнами була торгівля товарами. Платіжний баланс по поточних операціях включає торговельний баланс і “невидимі” операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів. Баланс руху капіталів і кредитів. Цей розбіл платіжного балансу виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії: - міжнародний рух підприємницького капіталу; - міжнародний рух позикового капіталу. До поняття “підприємницький капітал” входять прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній). Вивіз підприємницького капіталу на певному етапі відбувається інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій становлять взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв’язки між розвинутими країнами зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу. Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і короткострокові операції. Довго- і середньострокові операції включають державні і приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік. 139

Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. Щодо приватних довгострокових запозичень і кредитів, то до них вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту. Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року, поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення. Якщо в 60—70ті pp. переважало стихійне переміщення “гарячих” грошей, що посилювало інфляцію і призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи, то з 80-х років основний потік короткострокових грошових капіталів направляється у США завдяки високим відсотковим ставкам і курсу долара. Так, на початку 80-х років щорічний приплив цих капіталів сягав 100 – 150 млрд. дол. США (на початку 90-х років він зменшився до 70 млрд. дол.). Помилки і пропуски. Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки, пов’язані з помилками і пропусками, все-таки залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття “Помилки і пропуски”, до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій. Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового капіталу, особливо в періоди кризових потрясінь. Внаслідок цього стаття “Помилки і пропуски” розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті “Помилки і пропуски” різко зростають в кризових ситуаціях. Операції з ліквідними валютними активами. Заключна стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

140

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ. A. Поточні операції Товари Послуги Доходи від інвестицій Інші послуги і доходи Приватні односторонні перекази Офіційні односторонні перекази Підсумок А. Баланс поточних операцій B. Прямі інвестиції і інший довгостроковий капітал Прямі інвестиції Портфельні інвестиції : Інший довгостроковий капітал Підсумок: А + В відповідає концепції базисного балансу США. C. Короткостроковий капітал D. Помилки і пропуски Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США. E. Компенсуючі статті Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ). F. Надзвичайне фінансування G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів. Підсумок: A + B + C + D + E + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США. Н. Підсумкова зміна резервів СДР (СПЗ) Резервна позиція в МВФ Інші вимоги Кредити МВФ Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами – членами Фонду як основа національних методів класифікації.

141

Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країні вносити свої корективи. Як правило, такі особливості пов’язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття. Україна після вступу до МВФ регулярно публікує свій платіжний баланс. Контрольні запитання: 1. 2. 3. 4. 5.

Охарактеризуйте структуру платіжного балансу. Які операції відображаються у торговельному балансі? Що відображає баланс “невидимих” операцій? Які операції враховуються у балансі руху капіталів і кредитів? Яка структура сучасної класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ? Тести

1.Міжнародні платіжні засоби які використовуються МВФ для безготівкових розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ: а. долар США б. євро в. SDR г. всі відповіді вірні. 2.Якого з вказаних нижче понять не існує: а. національна валюта б. іноземна валюта в. міжнародна валюта г. жодна відповідь не вірна 3.До кон’юнктурних чинників формування валютного курсу належить: а. обсяг грошової маси в обігу б. рівень інфляції в. спекулятивні валютні операції г. всі відповіді вірні

142

4.До структурних чинників формування валютного курсу належать: а. рівень облікової ставки б. формування інфляційних очікувань в. спекулятивні валютні операції г. всі відповіді вірні 5.Класифікатор іноземних валют НБУ містить: а. вільноконвертовані валюти б. валюти з обмеженою конвертованістю в. неконвертовані валюти г. всі відповіді вірні 6.Якщо при визначенні кросс-курсу долар є базою котирування для однієї із валют, використовується метод: а.з прямим котируванням до долара США б.з прямим і зворотнім котируванням до долара США в.зі зворотнім котируванням до долару США г.всі відповіді вірні 7.Якщо при визначенні кросс-курсу долар є базою котирування для обох валют, використовують метод: а. з прямим котируванням до $ б. зі зворотнім котируванням до $ в. з прямим і зворотнім котируванням до$ г. жодна відповідь не вірна 8. Якщо при визначенні кросс-курсу долар є валютою копирування для обох валют,використовується метод: а. з прямим котируванням до долара б. зі зворотнім котируванням до долара в. з прямим і зворотнім котируванням до долара г. жодна відповідь не вірна 9.Виходячи з закону обміну Фішера дайте відповідь на питання: “Зростання якого показника при незмінності інших приведе країну до інфляцї?” а. М б. Р в. V г. Q

143

10. “Який з показників у законі обміну Фішера залишається переважно стабільним?” а. М б. P в. V г. Q 11.Вартість певного набору товарів і послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом виражає: а. її купівельну спроможність б. її валютний курс в. її кросс-курс г. всі вірні 12.Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів і послуг у двох країнах – це: а. SDR б. PPP в. кросс-курс г. жодна відповідь не вірна 13. Валютний курс – це : а. ціна одиниці однієї валюти, виражена у грошових одиницях іншої б. курсове співвідношення при перерахунку цін і грошових сум з однієї валюти у іншу в. курс,при якому попит і пропозиція збігаються г. всі відповіді вірні 14.Банк встановлює котирування USD/EUR = 0.9310-0.9330. Маржа у цьому випадку складає: а. 10 пунктів б. 20 пунктів в. 310 пунктів г. 320 пунктів 15.При котируванні валюти 1 пункт це: а. 0.1 б. 0.01 в. 0.001 г. 0.0001 16.Якого методу визначення РРР не існує а. з врахуванням продуктивності праці і зарплатні б. з врахуванням зовнішнього боргу 144

в. з врахуванням рівня цін г. з врахуванням виробничих затрат 17.Якої з вказаних світових валютних систем ніколи не існувало а. система золотомонетного стандарту б. система золотодевізного стандарту в. система доларового стандарту г. система золотодоларового стандарту 18.Відмова президента Ніксона конвертування долари у золото призвела до краху: а. Парижської валютної системи б. Генуезької валютної системи в. Бреттон-Вудської валютної системи г. Ямайської валютної системи 19.Золотодевізний стандарт не використовуеться у: а. Паризький валютній системі б. Генуезькій валютній системі в. Бреттон-Вудській валютній системі г. всі відповіді вірні 20. Бреттон-Вудська валютна система передбачає: а. пристосування валют окремих країн де валютної системи США б. пристосування валют окремих країн де валютних систем США і Великої Британії в. використання SDR для міжнародних розрахунків у безготівковій формі г. закріплення ролі загального еквівалента за золотом та вільний обіг золотих монет чи грошових знаків, розмінних на золото. 21.МВФ було створено на конференції у: а. Кінгстоні б. Нью-Йорку в. Вашингтоні г. Бреттон-Вудсі 22.Система фіксованих валютних курсів не була характерною для: а. Паризької валютної системи б. Генуезької валютної системи в. Бреттон – Вудської валютної системи г. Ямайської валютної системи

145

23. Плаваючі валютні курси використовувалися у а. Паризькій валютній системі б. Генуезькій валютній системі в. Бреттон – Вудській валютній системі г. Ямайській валютній системі 24. Органи валютного контролю в Україні а. НБУ б. Міністерство економіки України в. Міністерство фінансів України г. всі відповіді вірні 25. Управління обліковою ставкою – це інструмент: а. дисконтної політики б. девізної політики в. диверсифікації валютних резервів г. адміністративних заходів 26. Валютні інтервенції є інструментами: а. дисконтної політики б. девізної політики в. диверсифікації валютних резервів г. адміністративних заходів. 27. Органами валютного контролю в Україні є а. НБУ б. уповноважені банки в. ДПА г. всі відповіді вірні 28. Резидентами України вважаються: а. представництва іноземних компаній, які мають штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в Україні не менше року б. компанії, що засновані за участю іноземного капіталу, але знаходяться в Україні в. установи органів державного управління, розташовані в Україні г. всі відповіді вірні 29. Якого розділу у структурі платіжного балансу країни не існує а. надзвичайне фінансування б. субсидування в. помилки та пропуски г. резерви 146

30. Платіжний баланс не містить такого розділу: а. торговий баланс б. баланс руху неліквідних активів в. баланс “невидимих” операцій г. всі відповіді вірні 31. Баланс “невидимих” операцій – це: а. торговий баланс б. баланс послуг і некомерційних платежів в. баланс руху капіталів і кредитів г. жодна відповідь не вірна 32. До структури платіжного балансу за методикою МВФ належать: а. балансуючі статті б. фінансуючи статті в. компенсуючи статті г. всі відповіді вірні 33. В Україні офіційний валютний курс а. встановлюється директивним рішенням НБУ б. визначається на основі результатів торгів на УМВБ в. встановлюється як середньозважений курс комерційних банків г. жодна відповідь не вірна 34. Офіційне котирування встановлюється на міжбанківському ринку а. у Франції б. у Німеччині в. у Італії г. у США 35. Якого виду валютних ринків не існує: а. регіонального б. організованого в. неорганізованого г. жодна відповідь не вірна 36. Якого виду валютних ринків не існує: а. біржового б. позабіржового в. міжбанківського г. жодна відповідь не вірна 147

37. Євровалюта – це: а. “євро” у готівковій та безготівковій формі б. кошти у євро, депоновані у банках європейських країн в. іноземна валюта, депонована за межами країни випуску г. всі відповіді вірні 38. Яких понять не існує: а. євро векселі б. євро кредити в. єврооблігації г. всі відповіді вірні 39. В Україні проводиться політика а. фіксованого курсу б. плаваючого курсу в. валютного коридору г. курс гривні прив’язаний до долара 40. Міжнародний валютний ринок – це абревіатура: а. IMF б. ICM в. FOREX г. SWIFT 41. Лот – це а. стандартна сума валюти, що виділяється для операцій по купівліпродажу валюти під завдаткову суму – маржу б. співвідношення між сумою завдатку і виділеним під неї позиковим капіталом в. різниця між курсами купівлі і продажу г. сума гарантійного завдатку, під яку підставляється кредитне плече 42. Леверідж – це а. сума гарантійного завдатку, під яку підставляється кредитне плече б. фіксована сума валюти, що виділяється для операцій по купівліпродажу валюти під маржу в. система надання кредиту під завдаткову суму для операцій на міжнародному ринку г. сума валюти, що сплачується брокеру за послуги по купівліпродажу валюти на біржі 43. Спред – це а. курс купівлі б. курс продажу 148

в. різниця між курсами bid i ask г. дилінгове плече 44. За надання кредиту для операцій на валютному ринку протягом одного дня при закритій при закритій на ніч позиції клієнт сплачує брокеру: а. сторідж б. леверідж в. лот г. нічого не сплачує 45. FOREX знаходиться: а. у Нью-Йорку б. у Вашингтоні в. у Гонконзі г. не має конкретного місця торгівлі 46. Якого типу гравців на валютному ринку не існує: а. биків б. вовків в. ведмедів г. жодна відповідь не вірна 47. Учасники валютного ринку, які зацікавлені у пониженні валютного курсу – це: а. бики б. вовки в. ведмеді г. акули 48. Якого виду поточних операцій не існує а. тод б. том в. спот г. жодна відповідь не вірна 49. Поставка валюти на другий робочий день – це а. тод б. том в. спот г. форвард

149

50. Поставка валюти наступного робочого дня – це а. тод б. том в. спот г. форвард 51. На вторинному ринку не можна придбати а. форварди б. ф’ючерси в. опціони г. жодна відповідь не вірна 52. Які терміни форвардних угод зустрічаються найбільш часто а. 5 місяців б. 6 місяців в. 10 місяців г. 15 місяців 53. Курс “аутрайт” використовується у операціях а. форвард б. спот в. своп г. форвард і своп 54. У форвардному контракті курс купівлі-продажу а. фіксується у момент укладення угоди б. розраховується у момент купівлі-продажу валюти за заздалегідь визначеною методикою в. розраховується як середньозважений курс купівлі-продажу на дату здійснення угоди г. жодна відповідь не вірна 55. Дата валютування а. це дата підписання угоди з купівлі-продажу валюти б. це дата здійснення валютної операції в. це дата визначення валютного курсу у форвардному контракті г. жодна відповідь не вірна 56. Репорт і депорт – це класичні операції а. спот б. форвард в. ф’ючерс г. своп 150

57. Якої форми угод за поточними операціями не існує а. сьогодні на завтра б. сьогодні на сьогодні в. вчора на завтра г. сьогодні на другий робочий день 58. Контрактна угода на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартною специфікацією валют та узгодженою ціною – це а. спот б. тод в. форвард г. ф’ючерс 59. Базис рівноваги використовується при розрахунку а. спот-курсу б. форварду в. ф’ючерсу г. опціону 60. Репорт – це а. продаж валюти на умовах “спот” і одночасна купівля на умовах “форвард” б. купівля валюти на умовах “спот” і одночасний продаж на умовах “форвард” в. купівля і продаж за курсом аутрайт г. купівля продаж за спот-курсом 61. Операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах “спот” із одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на певний термін на умовах “форвард” а. спред “метелик” б. операція “аутрайт” в. опціонна стратегія г. своп 62. Американський та європейський типи операцій – це різновиди операцій а. форвард б. ф’ючерс в. своп г. опціон

151

63. Термінова угода двох сторін, внаслідок якої одна зі сторін отримує право, а інша – зобов’язання здійснити операцію по купівліпродажу валюти – це а. форвард б. своп в. опціон г. ф’ючерс 64. Опціон типу “call” дає власнику а. право купити валюту б. право продати валюту в. зобов’язання купити валюту г. зобов’язання продати валюту 65. Опціон типу “put” дає власнику а. право купити валюту б. право продати валюту в. зобов’язання купити валюту г. зобов’язання продати валюту 66. Продавець опціону “call” а. має право продати валюту б. має право купити валюту в. має зобов’язання продати валюту г. має зобов’язання купити валюту 67. Продавець опціону “put” а. має право продати валюту б. має право купити валюту в. має зобов’язання продати валюту г. має зобов’язання купити валюту 68. Якого виду опціонних стратегій не існує а. горизонтальні спреди б. волатильні стратегії в. спреди “метелик” г. вертикальні спреди 69. Мета арбітражних операцій полягає у а. страхуванні валютних ризиків б. отриманні прибутку за рахунок різниці у валютних курсах в. підтримка валютного курсу національної грошової одиниці г. врегулювання валютних суперечок 152

70. Якого виду міжнародних кореспондентських рахунків не існує а. nostro б. conto в. vostro г. loro 71. Рахунок банку-кореспондента у певній кредитній установі – це а. nostro б. conto в. vostro г. loro 72. Міжнародна міжбанківська організація по валютним та фінансовим розрахункам телексом – це система а. TELEX б. FOREX в. SWIFT г. Micro Register 73. Грошовий документ встановленої форми, який представляє безумовне розпорядження, наказ чекодавця банку про виплату власнику чека вказаної суми грошей. а. Платіжне доручення. б. Чек. в. Тратта. г. Жодної правильної відповіді. 74. Суб’єкт, який випускає в обіг гроші, цінні папери, документи. а. Емітент. б. Ремітент. в. Юридична особа. г. Трасант. 75. Вид акредитива, відповідно до якого заздалегідь бронюються засоби в повній сумі на окремому рахунку. а. Покритий. б. Револьверний. в. Відзивний. г. Безвідзивний. 76. Особа, якій адресується наказ про виплату векселя. а. Дилер. б. Трасат. в. Імпортер. г. Ремітент. 153

77. Цінний папір, який оформлюється у суворій відповідності до вимог закону і містить безумовне абстрактне грошове зобов’язання. а. Чек. б. Вексель. в. Облігація. г. Акція. 78. Безумовна пропозиція платнику здійснити платіж вказаної грошової суми готівкою чи шляхом перерахування грошей на рахунок власника цього документа, виписаного на користь певної особи. а. Переказний вексель. б. Поштовий переказ. в. Пластикова картка. г. Іменний чек. 79. Який термін дії чека у межах країни: а. 1 місяць. б. 1 тиждень. в. 8 днів. г. 10 днів. 80. Чек, що може передаватися іншій юридичній особі для отримання коштів за ним, без здійснення індосаменту: а. Чек на пред’явника. б. Іменний чек. в. Ордерний чек. г. Дорожній чек. 81. Чек може бути виписаний тільки: а. У національній валюті. б. В іноземній валюті. в. У національній або іноземній валюті. г. В іноземній, з перерахуванням у національну валюту. 82. Фірмовий чек виписується: а. Банком. б. Фірмою на одержувача. в. На користь певної особи. г. Немає правильної відповіді. 83. Хто виставляє акредитив? а. Покупець. б. Банк експортера. в. Постачальник. г. Платник. 154

84. Якого виду акредитива самий ненадійний для експортера? а. Безвідзивний. б. Револьверний. в. Непокритий. г. Відзивний. 85. Для якої умови оплати за зовнішньоторговельною операцією є характерним надходження товаророзпорядчих документів у банк імпортера і передача їх імпортерові в момент оплати? а. Передоплата. б. Акредитив. в. Інкасо Д/А. г. Інкасо Д/П. 86. Яка умова оплати є найбільш сприятливою для експортера? а. Інкасо Д/А. б. 100% аванс. в. Акредитив. г. Оплата після надходження товару. 87. Попереднє резервування коштів імпортером на банківському рахунку для здійснення зовнішньоторговельної операції: а. Авізо. б. Акредитив. в. Акцепт. г. Аванс. 88. Згода імпортера (платника) оплатити у встановлений термін переказний вексель (тратту) або виставлений на оплату рахунок. а. Акцепт. б. Інкасо Д/А. в. Акредитив. г. Інкасо Д/П. 89. Банк, який виконує платежі, розрахунки, інші операції за дорученням іншого банку і за його рахунок. а. Банк-кореспондент. б. Інкасуючий банк. в. Банк-ремітент. г. Банк-гарант.

155

90. Експортер, якому призначений грошовий платіж; отримувач інвалюти за експорт товару. а. Бенефіціар. б. Цесіант. в. Трасант. г. Трасат. 91. Цінний папір у вигляді зобов’язання, складеного у письмовому вигляді за відповідною формою. а. Вексель. б. Коносамент. в. Сертифікат. г. Гарантія. 92. Форма міжнародних безготівкових розрахунків, в якій задіяні лише фінансові документи, та яка означає зобов’язання банку однієї країни отримати за дорученням експортера від імпортера суму платежу. а. Міжнародне інкасо. б. Чисте інкасо. в. Чистий акредитив. г. Документарний акредитив. 93. Які з наведених форм міжнародних розрахунків містять найнижчий ступінь ризику для експортера? а. Банківський переказ. б. Відкритий рахунок. в. 100-й аванс. г. Немає вірної відповіді. 94. Якою дією закінчується схема здійснення документарного акредитиву? а. Укладанням угоди між покупцем і продавцем. б. Врученням документів іноземним банком імпортеру. в. Відправленням товару експортером імпортерові. г. Перевірка документів авізуючим банком. 95. Бенефіціаром за акредитивної форми розрахунків називається: а. Експортер. б. Імпортер. в. Авізуючий банк. г. Банк-емітент.

156

96. Функція авізуючого банку: а. Перевіряє справжність акредитива і пересилає його бенефіціарові. б. Резервує кошти для здійснення акредитиву. в. Приймає заявку на здійснення каредитиву. г. Немає вірної відповіді. 97. Акредитив, що автоматично поновлюється на раніше домовлених вмовах після використання початкової суми: а. Акредитив з “червоною смугою”. б. Підтверджений. в. Револьверний. г. Безвідзивний. 98. Який акредитив може бути змінено або анульовано в будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара? а. Непокритий. б. Відкличний. в. Трансферабельний. г. Непідтверджений. 99. Принципом міжнародного кредиту є: а. Повернення. б. Терміновість. в. Платність. г. Всі відповіді вірні. 100. Якого виду міжнародного кредиту за терміном не існує: а. Короткострокові. б. Середньострокові. в. Універсальні. г. Довгострокові.

157

Додатки Додаток 1. Класифікатор іноземних валют та банківських металів ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. N 34 1. Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група). Найменування валют австралійські долари англійські фунти стерлінгів датські крони долари США ісландські крони канадські долари норвезькі крони шведські крони швейцарські франки японські єни євро СПЗ золото паладій платина срібло

Код валюти цифровий літерний 036 AUD 826 GBP 208 DKK 840 USD 352 ISK 124 CAD 578 NOK 752 SEK 756 CHF 392 JPY 978 EUR 960 XDR 959 XAU 964 XPD 962 XPT 961 XAG

2. Вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група).

158

Найменування валюти білоруські рублі леви (Болгарія) вірменські драми грузинські ларі долари Гонконгу естонські крони ізраїльські нові шекелі індійські рупії казахстанські тенге киргизькі соми кувейтські динари латвійські лати литовські літи мальтійські ліри молдавські леї новозеландські долари польські злоті Республіки Корея вони російські рублі румунські леї саудівські ріали сінгапурські долари словацькі крони словенські толари турецькі ліри угорські форинти КФА франки ВСЕАО1 КФА франки ВЕАС2 хорватські куни юані Женьміньбі (Китай)

974 100 051 981 344 233 376 356 398 417 414 428 440 470 498 554 985 410 643 642 682 702 703 705 792 348 952 950 191 156

Код валюти цифровий літерний BYR BGL AMD GEL HKD EEK ILS INR KZT KGS KWD LVL LTL MTL MDL NZD PLN KRW RUB ROL SAR SGD SKK SIT TRL HUF XOF XAF HRK CNY

3. Неконвертовані валюти (3 група)3 Найменування валют азербайджанські манати єгипетські фунти нові тайванські долари

Код валюти цифровий літерний 031 AZM 818 EGP 901 TWD 159

таджицькі сомоні туркменські манати узбецькі суми югославські динари та всі інші валюти, що не належать до 1 та 2 груп валют

972 795 860 891

TJS TMM UZS YUM

У віданні Центрального банку держав Західної Африки. У віданні банку держав Центральної Африки. 3 Належать валюти держав, які не прийняли зобов’язань статті VIII Угоди МВФ за станом на травень 2002 року. 1 2

Директор Департаменту валютного регулювання

160

С. О. Яременко

Додаток 2. Статьи соглашения Международного Валютного Фонда Правительства, от имени которых подписано настоящее Соглашение, договорились о нижеследующем: Вводная статья (i) Международный Валютный Фонд создается и действует в соответствии с положениями настоящего Соглашения в его первоначально принятом варианте и с последующими поправками. (ii) Для обеспечения возможности проведения своих операций и сделок Фонд создает департамент общих счетов и департамент специальных прав заимствования. Членство в Фонде дает право на участие в департаменте специальных прав заимствования. (iii) Операции и сделки, санкционируемые настоящим Соглашением, проводятся через департамент общих счетов, состоящий, в соответствии с положениями настоящего Соглашения, из счета общих ресурсов, счета специальных выплат и инвестиционного счета; исключение составляют операции и сделки, связанные со специальными правами заимствования, которые проводятся через департамент специальных прав заимствования. Статья I Цели Цели Международного Валютного Фонда: (i) Способствовать развитию международного сотрудничества в валютно-финансовой сфере в рамках постоянного учреждения, обеспечивающего механизм для консультаций и совместной работы над международными валютно-финансовыми проблемами. (ii) Способствовать процессу расширения и сбалансированного роста международной торговли и за счет этого добиваться достижения и поддержания высокого уровня занятости и реальных доходов, а также развития производственных ресурсов всех государств-членов, рассматривая эти действия как первоочередные задачи экономической политики. (iii)Содействовать стабильности валют, поддерживать упорядоченный валютный режим среди государств-членов и избегать использования девальвации валют в целях получения преимущества в конкуренции. (iv) Оказывать помощь в создании многосторонней системы расчетов по текущим операциям между государствами-членами, а также в устранении валютных ограничений, препятствующих росту мировой торговли. 161

(v) За счет временного предоставления общих ресурсов Фонда государствам-членам при соблюдении адекватных гарантий создавать у них состояние уверенности, обеспечивая тем самым возможность исправления диспропорций в их платежных балансах без использования мер, которые могут нанести ущерб благосостоянию на национальном или международном уровне. (vi) В соответствии с вышеизложенным - сокращать продолжительность нарушений равновесия внешних платежных балансов государствчленов, а также уменьшать масштабы этих нарушений. Во всей своей политике и решениях Фонд руководствуется целями, изложенными в настоящей статье. Статья VI Переводы капитала РАЗДЕЛ 1. Использование общих ресурсов Фонда для переводов капитала (а) Государство-член не может использовать общие ресурсы Фонда для покрытия значительного или продолжительного оттока капитала, за исключением случаев, оговоренных в разделе 2 настоящей статьи, а Фонд может обратиться к государству-члену с просьбой о применении мер контроля, направленных на предотвращение такого использования общих ресурсов Фонда. Если после получения такой просьбы государство-член не принимает соответствующих мер контроля, Фонд может объявить такое государство-член лишенным права пользования общими ресурсами Фонда. (b) Ничто в настоящем разделе не считается: (i) препятствующим использованию общих ресурсов Фонда для операций с капиталом в разумных масштабах, необходимых для расширения экспорта или требующегося для нормального хода торговли, работы банков или иных предприятий; либо (ii) оказывающим воздействие на движение капитала, финансируемого из собственных ресурсов государства-члена, но при этом государствачлены берут на себя обязательства по обеспечению того, что такое движение капитала не будет противоречить целям Фонда. РАЗДЕЛ 2. Особые положения в отношении переводов капитала Государство-член имеет право осуществлять покупки в рамках резервной доли для покрытия переводов капитала. РАЗДЕЛ 3. Контроль за переводами капитала Государства-члены могут применять также меры контроля, которые являются необходимыми для регулирования международного движения 162

капитала, но ни одно государство-член не имеет права применять такие меры контроля таким образом, чтобы ограничивать расчеты по текущим операциям или чрезмерно задерживать переводы средств в рамках завершения расчетов по обязательствам, кроме случаев, оговоренных в статье VII, раздел 3(b) и в статье XIV, раздел 2. Статья XIX Операции и сделки в специальных правах заимствования РАЗДЕЛ 1. Использование специальных прав заимствования Специальные права заимствования могут использоваться в операциях и сделках, санкционированных настоящим Соглашением или в соответствии с ним. РАЗДЕЛ 2. Операции и сделки между участниками (а) Участник имеет право на использование специальных прав заимствования для приобретения эквивалентной суммы валюты у участника, назначенного по разделу 5 настоящей статьи. (b) Участник может использовать специальные права заимствования для приобретения у другого участника эквивалентной суммы валюты по соглашению с таким другим участником. (с) Фонд, большинством в семьдесят процентов от общего числа голосов, может предписывать операции, которые участник уполномочен проводить по соглашению с другим участником на таких условиях, которые Фонд считает целесообразными. Указанные условия согласуются с эффективным функционированием департамента специальных прав заимствования и с надлежащим использованием специальных прав заимствования в соответствии с настоящим Соглашением. (d) Фонд может представлять соответствующие заявления участнику, проводящему по вышеприведенным подразделам (b) и (с) такие операции и сделки, которые, по мнению Фонда, могут составлять ущерб для процесса назначения, проводящегося в соответствии с принципами, изложенными в разделе 5 настоящей статьи, или каким-либо иным образом входят в противоречие со статьей XXII. На участника, настойчиво продолжающего проведение таких операций и сделок, распространяется действие статьи XXIII, раздел 2(b). РАЗДЕЛ 3. Критерий наличия потребности a) Предполагается, что участники используют свои специальные права заимствования в сделках по разделу 2(а) настоящей статьи, за исключением случаев, предусмотренных нижеприведенным подразделом (с), только при наличии потребности, вызванной состоянием их пла163

тежного баланса или резервов либо динамикой их резервов, но не в целях простого изменения структуры своих резервов. b) Использование специальных прав заимствования не оспаривается на основе принципа, приведенного выше в подразделе (а), однако Фонд может представлять соответствующие заявления участнику, не соблюдающему такой принцип. На участника, который настойчиво продолжает не соблюдать этот принцип, распространяется действие статьи XXIII, раздел 2(b). (с) Фонд может отменить действие принципа, приведенного выше в подразделе (а), в отношении любых сделок, если участник использует специальные права заимствования в таких сделках для получения эквивалентной суммы валюты от участника, назначенного по разделу 5 настоящей статьи, и если такая сделка: способствует производимому другим участником восстановлению в соответствии с разделом 6(а) настоящей статьи; если она препятствует возникновению отрицательного сальдо другого участника или уменьшает такое отрицательное сальдо; если она нейтрализует последствия несоблюдения другим участником принципа, приведенного выше в подразделе (а). РАЗДЕЛ 4. Обязательство по предоставлению валюты (а) Участник, назначенный Фондом по разделу 5 настоящей статьи, предоставляет по требованию свободно используемую валюту участнику, использующему специальные права заимствования по разделу 2(а) настоящей статьи. Обязательство участника по предоставлению валюты прекращается в тот момент, когда его авуары в специальных правах заимствования, превышающие чистую кумулятивную сумму, полученную им в порядке распределения, становятся равными двухкратной чистой кумулятивной сумме специальных прав заимствования, полученных им в порядке распределения, либо такому более высокому лимиту, о котором может быть достигнута договоренность между участником и Фондом. (b) Участник может предоставлять валюту сверх обязательного лимита либо любого более высокого лимита, о котором могла быть достигнута договоренность. РАЗДЕЛ 5. Назначение участников для предоставления валюты (а) Фонд обеспечивает участникам возможность использования своих специальных прав заимствования за счет назначения участников для предоставления валюты за установленные суммы специальных прав заимствования в целях, указанных в разделах 2(a) и 4 настоящей статьи. Назначения производятся в соответствии с приводимыми ниже общими принципами, которые дополняются другими принципами, которые могут периодически приниматься Фондом. 164

(i) Участник подлежит назначению, если состояние его платежного баланса и валовых резервов является достаточно прочным, однако это не исключает возможности назначения участника, имеющего прочное состояние резервов, даже при наличии у него умеренного дефицита платежного баланса. Назначение участников производится таким образом, чтобы содействовать с течением времени сбалансированности распределения между ними авуаров в специальных правах заимствования. (ii) Участники подлежат назначению для содействия восстановлению по разделу 6(а) настоящей статьи, для уменьшения отрицательных сальдо авуаров в специальных правах заимствования либо для нейтрализации последствий невыполнения принципа, упомянутого в разделе 3(а) настоящей статьи. (iii)При назначении участников Фонд обычно отдает предпочтение тем из них, которые нуждаются в приобретении специальных прав заимствования для выполнения задач назначения по вышеприведенному пункту (ii). (b) Для содействия достижению с течением времени сбалансированности распределения авуаров в специальных правах заимствования по вышеприведенному подразделу (а)(i) Фонд применяет правила назначения, изложенные в Дополнении F, либо правила, устанавливаемые по нижеприведенному подразделу (с). (с) Правила назначения могут быть пересмотрены в любой момент, и при необходимости принимаются новые правила. В случае если не принимается новых правил, продолжается применение тех правил, которые действуют на момент пересмотра. РАЗДЕЛ 6. Восстановление (а) Участники, использующие свои специальные права заимствования, восстанавливают свои авуары в них в соответствии с правилами восстановления, изложенными в Дополнении G, либо в соответствии с правилами, устанавливаемыми по нижеприведенному подразделу (b). (b) Правила восстановления в любой момент могут быть пересмотрены, и при необходимости принимаются новые правила. В случае если не принимается новых правил или не принимается решения об отмене правил восстановления, продолжается применение тех правил, которые действуют на момент пересмотра. Решения о принятии, изменении или отмене правил восстановления требуют большинства в семьдесят процентов от общего числа голосов. РАЗДЕЛ 7. Обменные курсы (а) Если в нижеприведенном подразделе (b) не оговорено иное, для сделок между участниками по разделу 2(а) и (b) настоящей статьи 165

обменные курсы устанавливаются таким образом, чтобы участники, использующие специальные права заимствования, получали одну и ту же сумму в стоимостном выражении, независимо от того, какие предоставляются валюты и какие участники предоставляют эти валюты, и Фонд принимает инструкции, обеспечивающие реализацию настоящего принципа. (b) Фонд, большинством в восемьдесят пять процентов от общего числа голосов, может принимать правила, по которым в исключительных обстоятельствах Фонд, большинством в семьдесят процентов от общего числа голосов, может санкционировать договоренности между участниками, проводящими сделки по разделу 2(b) настоящей статьи, относительно таких обменных курсов, которые отличаются от курсов, применяемых по вышеприведенному подразделу (а). (с) Фонд консультирует участников по процедурам определения обменных курсов их валют. (d) Для целей настоящего положения термин включает участников, прекращающих свое участие в департаменте специальных прав заимствования. Статья XX Проценты и сборы департамента специальных прав заимствования РАЗДЕЛ 1. Проценты Фонд выплачивает каждому держателю проценты на сумму его авуаров в специальных правах заимствования по единой ставке для всех держателей. Фонд выплачивает суммы, причитающиеся каждому держателю, независимо от того, поступают ли сборы, достаточные для покрытия выплачиваемых процентов, или нет. РАЗДЕЛ 2. Сборы Каждый участник выплачивает Фонду сборы по единой ставке для всех участников с чистой кумулятивной суммы специальных прав заимствования, полученных в порядке распределения, с любого своего отрицательного сальдо и с невыплаченных сборов. РАЗДЕЛ 3. Ставка процентов и сборов Фонд определяет ставку процента большинством в семьдесят процентов от общего числа голосов. Ставка сборов равна ставке процента. РАЗДЕЛ 4. Возмещающие сборы Когда по статье XVI, раздел 2 принимается решение о возмещении, Фонд, используя для этой цели единую ставку для всех участников, обла166

гает возмещающим сбором их чистые кумулятивные суммы специальных прав заимствования, полученных в порядке распределения. РАЗДЕЛ 5. Выплата процентов, сборов и возмещающих сборов Проценты, сборы и возмещающие сборы выплачиваются в специальных правах заимствования. Любой участник, которому необходимы специальные права заимствования для выплаты любого сбора или возмещающего сбора, обязан и имеет право приобрести их за приемлемую для Фонда валюту путем проведения сделки с Фондом через счет общих ресурсов. Если приобретение достаточной суммы специальных прав заимствования указанным путем оказывается невозможным, участник обязан и имеет право приобрести их за свободно используемую валюту у участника, устанавливаемого Фондом. Специальные права заимствования, полученные участником после назначенной даты платежа, используются для погашения его невыплаченных сборов и аннулируются.

167

Додаток 3. Уніфіковані правила по інкасо МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПАЛАТА ICC UNIFORM RULES FOR COLLECTION (Публікація Міжнародної торговельної палати N 522) (Ред. 1995 p., набрали чинності з 01.01.96) ПЕРЕДМОВА Основний сенс існування ІСС полягає в полегшенні торгівлі між країнами світу, і однією з наших основних задач є систематичний перегляд практики міжнародної торгівлі в різних галузях. Відповідно з цим ІСС у березні 1993 року приступила до перегляду Уніфікованих правил по Інкасо і нову редакцію цих Правил було розроблено залученими з приватного сектора міжнародними експертами, які працювали в комісіях ІСС останні два роки. У новій редакції знайшли відображення зміни в процедурі і технології інкасо, а також зміни в законах і правилах, як міжнародних, так і національних. З точки зору ІСС, одним з головних досягнень цього перегляду є те, що в ньому взяли активну участь і зробили свій внесок Національні комітети й експерти з усіх частин світу. Ми пишаємося одностайним прийняттям цих переглянутих Правил Комісією ІСС з банківської справи, яка має широке міжнародне представництво, а широкі й плідні міжнародні консультації, що передували цьому результатові, - це відмітний знак ІСС. (Підпис) Jean-Charles Rouher Генеральний секретар ІСС ВСТУП Дотримуючись політики ІСС йти в ногу зі змінами в міжнародній торгівлі, Комісія ІСС з банківської справи висунула ініціативу з перегляду Уніфікованих правил по Інкасо і діючі переглянуті Правила представляють результат роботи Робочої групи, якій був доручений цей проект. Переглянуті Правила, що набрали чинності з 1 січня 1996 року, заміщають собою Уніфіковані правила по Інкасо, публікація ІСС N 322, які діяли із січня 1979 року. В наявності є нова окрема публікація ІСС N 550, у якій містяться докладні роз’яснення з дискусійних питань, що виникали в ході роботи з перегляду Правил. Коментарі, що розтлумачують 168

окремі практичні проблеми і розкривають внутрішню діяльність Робочої групи, ні в якій мірі не заміняють собою самі Правила. Метою Робочої групи було розглянути прийняті з 1979 року зміни в процедурах і в технології інкасо й у законодавстві як міжнародному, так і національному. Також слід розглянути і ті питання, що викликали утруднення в практичних працівників, щоб зрозуміти, якою мірою перегляд Правил може сприяти їх розв’язанню. На додаток до цього слід врахувати текст і мову UCP 500 для того, щоб досягти внутрішньої узгодженості нової редакції. У рамках цієї роботи протягом двох останніх років Робоча група вивчила близько 2500 коментарів, що надійшли з більш ніж 30 країн світу. В окремих випадках, таких як ті, що стосуються Обміну Електронними Даними (EDI), Робочій Групі представлялося непотрібним починати якінебудь спроби розробки Правил по цих проблемах через невизначеність у відношенні їхнього юридичного аспекту. Також, хоча Робоча група й оцінила повною мірою важливість прийнятої в окремих країнах місцевої практики і вимог, але вона вважала недоцільним розробляти правила, які б містили таку практику, оскільки це могло виявитися неприйнятним для іншої частини міжнародного співтовариства. При розгляді великого кола поглядів і коментарів Робоча група зазнавала значних труднощів з їх оцінки й у тих випадках, коли виражалися протилежні погляди, Робоча група приймала ті з них, що були ближче до міжнародної прийнятої практики й у найбільшій мірі узгоджувалися з нею. У своїй діяльності Робоча група не прагнула до змін заради самих змін і найчастіше залишала формулювання старих Правил у незмінному вигляді. Зміни вносилися тільки в зв’язку з вимогами і практикою, що змінилися, і з метою розв’язання тих труднощів, з якими зіштовхувалися практичні працівники. Робоча група хотіла б виразити свою щиру вдячність Національним комітетам ІСС і членам Комісії з банківської справи за їхні конструктивні і корисні зауваження і за їхню постійну участь у роботі над переглядом Правил. Нижче я перелічую за абеткою членів Робочої групи: JUNEID M.BAJUNEID Зам. керуючого, Відділ торгівлі, Національний Комерційний Банк, Jeddah CARLO DI NINNI Відділ документарних акредтивів, Associazione Bancaria Italiana, Rome STEFAN DRASZCZYK Колишній начальник Відділу, 169

Міжнародна Торговельна Палата, Paris BERND HOFFMANN Директор, Trinraus & Burkhardt KGaA, Dusseldorf ROB F. LANTING Головний керуючий, Відділ документарної торгівлі, ING Bank, Amsterdam PETER OSTWALD Віце-президент, Торгово-фінансовий відділ, Nordbanken, Gothenburg PAUL C. RUSSO Віце-президент, Рада СІЛА з банківської справи, New York SIA CHEE-HONG Віце-президент, Векселі і Перекази, Overseas Union Bank Ltd, Singapore і CARLOS Начальник Відділу, VELES-RODRIGUEZ Міжнародна Торговельна Палата, Paris Я мав честь бути головою Робочої групи. Як голова, я виражаю свою глибоку вдячність Національним комітетам ІСС, Комісії з банківської справи і членам Робочої групи. Завдяки їхньому внескові і знанням, цей перегляд був настільки успішно виконаний. Я також хочу висловити подяку ІСС за її самовідданий внесок у цю роботу. (Підпис) LAKSMAN, Y.WICKREMERATNE АСІВ Голова, Робоча група ІСС по Інкасо, Колишній керуючий, The Hongkong and Shanghai Banking Corporation Ltd, London Голова, British Bankers Association Trade Faciliation Group, 1992-1994 Будь ласка, майте на увазі, що заголовки або розбивки кожної зі статей носять рекомендаційний характер. Вони не повинні тлумачитися інакше, як керівництво, і до них не можуть пред’являтися юридичні претензії. А. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ Стаття 1. Застосування URC 522 (a) Уніфіковані правила по Інкасо (URC), редакція 1995, публікація N 522, застосовуються до усіх інкасо, як вони визначені в статті 2, якщо ці Правила містяться в тексті інкасового доручення, як воно визначено в статті 4, і є обов’язковими для всіх сторін, що беруть участь, якщо 170

тільки спеціально не обговорено інше і якщо тільки це не суперечить положенням федерального, республіканського або місцевого законодавства і/або правилам, що носять обов’язковий характер. (b) Банки не зобов’язані виконувати інкасо або обробляти які-небудь інкасові доручення або наступні, пов’язані з ними, інструкції. (c) Якщо банк вирішує з якої-небудь причини не виконувати інкасо або які-небудь одержанні ним інструкції, що належать до інкасо, то він повинен без затримки сповістити про це сторону, від якої він одержав інкасо або інструкції, за допомогою телекомунікації або, якщо останнє неможливо, іншими прискореними методами. Стаття 2. Визначення інкасо Для цілей даних Правил: (а) “Інкасо” означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами, як вони визначені в статті 2 (b) з метою: (І) одержання платежу і/або акцепту, або (II) видачі комерційних документів проти платежу і/ або проти акцепту, або (III)видачі документів на інших умовах. (b) “Документи” означають фінансові і/або комерційні документи: (I) “фінансові документи” означають перевідні векселі, прості векселі, чеки або інші подібні документи, викорис товувані для одержання грошового платежу; (II) “комерційні документи” означають рахунки-фактури, транспортні документи, товаророзпорядчі докумен ти або інші будь-які документи, що не є фінансовими до кументами. (c) “Чисте інкасо” означає інкасо фінансових документів, не супроводжуваних комерційними документами. (d) “Документарне інкасо” означає інкасо: (I) фінансових документів, супроводжуваних комер ційними документами; (II) комерційних документів, не супроводжуваних фінансовими документами. Стаття 3. Сторони по інкасо (a) Для цілей даних Правил сторонами по інкасо є: (I) “довіритель” - сторона, що доручає банку обробку інкасо; (II) “банк-ремітент” -банк, якому довіритель доручив обробку інкасо; (III)“банк, що інкасує” - будь-який банк, який не є банком-ремітентом і який бере участь у процесі обробки інкасового доручення;

171

(IV)“банк, що представляє” — банк, який інкасує і робить представлення платникові. (b) “Платник” – особа, якій повинне бути зроблено пред ставлення відповідно до інкасового доручення. В. ФОРМИ І СТРУКТУРА ІНКАСО Стаття 4. Інкасове доручення (І) Усі документи, що посилаються на інкасо, по винні супроводжуватися інкасовим дорученням, яке вказує, що інкасо підпорядковується URC 522, і містить повні і точні інструкції. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до інструкцій, що містяться в такому інкасовому дорученні, і відповідно до даних Правил. (II) Банки не будуть вивчати документи з метою одер жання інструкцій. (III) Якщо тільки в інкасовому дорученні немає вказівок про інше, банки не будуть брати до уваги які-небудь інструкції від якої-небудь сторони/банку іншої, ніж сторона/банк, від якої вони одержали інкасо. (b) В інкасовому дорученні повинна міститися наступ на інформація відповідно: (I) Реквізити банку, від якого було одержано інкасо, включаючи повне найменування, поштову адресу й адресу S.W.I.F.T., номера телекса, телефону і факсу і референс. (II) Реквізити довірителя, включаючи повне найменування, поштову адресу або доміцілій, по якому повинне бути зроблено представлення, і, якщо це необхідно, номера телекса, телефону і факсу. (III) Реквізити платника, включаючи повне найменування, поштову адресу, або доміцілій, по якому повинне бути зроблено представлення, і, якщо це необхідно, номера телекса, телефону, факсу. (IV) Реквізити банку, що представляє, якщо такий мається, включаючи повне найменування, поштову адресу, і, якщо це необхідно, номера телекса, телефону і факсу. (V) Сума(и) і валюта(и), що повинні бути інкасовані. (VI) Список доданих документів і порядковий номер кожного з документів. (VII) а. Умови, на яких повинен бути одержаний платіж і/або акцепт. b. Умови видачі документів проти: 1) платежу і/або акцепту; 2) інших умов. Відповідальність за ясну й однозначну вказівку умов видачі документів лежить на стороні, що підготовляє інкасове доручення, у противному випадку банки не відповідають за які-небудь наслідки, які можуть мати місце.

(a)

172

(VIII)Комісія, яка повинна бути стягнена, із зазначен ням того, чи допускається відмовлення від права стягуван ня комісії. (IX) Відсоток, який повинен бути стягнений, якщо він застосовується, із зазначенням того, чи допускається відмовлення від права стягування відсотка, включаючи: a. ставку відсотка; b. період нарахування відсотка; c. базу вирахування відсотка (наприклад, 360 або 365 днів на рік) відповідно. (X) Метод платежу і форма повідомлення про платіж. (XI) Інструкції на випадок неплатежу, неакцепту і/або невідповідності іншим інструкціям. (с) (І) В інкасових дорученнях повинна міститися повна адреса платника або доміцілій, по якому повинне бути зроблене представлення. Якщо адреса є неповною або неточною, то банк, що інкасує, може спробувати без усяких зобов’язань і відповідальності зі свого боку установити правильну адресу. (II) Банк, що інкасує, не несе ніякої відповідальності або зобов’язань за будь-яку затримку, яка трапилась в результаті наданої неповної/ неточної адреси. С. ФОРМА ПРЕДСТАВЛЕННЯ Стаття 5. Представлення (a) Для цілей даних Правил представлення є процедурою, за допомогою якої банк, що представляє, відповідно до інструкцій надає документи в розпорядження платника. (b) В інкасовому дорученні повинен бути ясним чином зазначений точний період часу, протягом якого платник має почати які-небудь дії. Такі вираження, як “у першу чергу”, “терміново”, “негайно” та їм подібні, не повинні використовуватися у зв’язку з представленням або у відношенні якого-небудь періоду часу, протягом якого документи повинні бути прийняті платником або ним повинні бути початі які-небудь інші дії. Якщо такі вираження будуть використані, то банки не будуть звертати на них уваги. (с) Документи повинні бути представлені платникові в тій формі, у якій вони отримані, за тим виключенням, що банки мають право приклеїти будь-які необхідні марки за рахунок тієї сторони, від якої вони одержали інкасо, якщо тільки немає інструкцій про інше, і зробити будь-які необхідні індосаменти або проставити будь-які печатки або інші ідентифікуючі позначки або знаки, прийняті або необхідні для операції інкасо. 173

(d) 3 метою виконання інструкцій довірителя банк-ремітент буде використовувати банк, зазначений довірителем як банк, що інкасує. При відсутності такої вказівки банк-ремітент буде використовувати будьякий банк за своїм власним вибором або на вибір іншого банку в країні платежу або акцепту або в тій країні, де повинні бути виконані інші умови. (є) Документи й інкасове доручення можуть бути відіслані безпосередньо банком-ремітентом банкові, що інкасує, або за посередництвом іншого банку. (f) Якщо банк-ремітент не указав певний банк, що представляє, то банк, що інкасує, може використовувати банк, що представляє, за своїм власним вибором. Стаття 6. Платіж / акцепт У випадку, якщо документи підлягають оплаті по пред‘явленні, банк, що представляє, повинен зробити представлення до платежу без затримки. У випадку, якщо документи підлягають оплаті в термін інший, ніж по пред’явленні, банк, що представляє, повинен, коли запрошено акцепт, зробити представлення до акцепту без затримки, а коли запрошено платіж, зробити представлення до платежу не пізніше відповідної дати настання терміну платежу. Стаття 7. Видача комерційних документів — документи проти акцепту (D/A) і документи проти платежу (D/P) (a) Інкасо не повинні містити перевідних векселів, що підлягають оплаті на майбутню дату, з інструкціями про те, що комерційні документи повинні видаватися проти платежу. (b) Якщо інкасо містить перевідний вексель, який підлягає оплаті на майбутню дату, то в інкасовому дорученні повинне вказуватися, чи підлягають комерційні документи видачі платникові проти акцепту (D/A) або проти платежу (D/P). (c) При відсутності такої вказівки комерційні документи будуть видаватися тільки проти платежу і банк, що інкасує, не буде нести відповідальність за які-небудь наслідки, викликані якою-небудь затримкою з видачею документів. Стаття 8. Оформлення документів У випадку, коли банк-ремітент видає інструкції про те, що-або банк, що інкасує, або платник повинні оформити документи (перевідні векселі, прості векселі, розписки про одержання майна в довірче керування, гарантійні листи або інші документи), що не були включені в інкасо, форма і формулювання таких документів повинні надаватися банкомремітентом, у протилежному випадку банк, що інкасує, не буде нести від174

повідальність за форму і формулювання будь-якого такого документа, наданого банком, що інкасує, і/або платником. D. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Стаття 9. Сумлінність і розумна ретельність Банки будуть діяти сумлінно і виявляти розумну ретельність. Стаття 10. Документи і товари/послуги/виконання зобов’язань (a) Товари не повинні відправлятися безпосередньо на адресу банку або на консигнацію банкові або наказові бан ку без його попередньої на це згоди. Проте, у випадку, якщо товари відправлені безпосередньо на адресу банку або на консигнацію банкові або наказові банку для видачі платникові проти платежу або акцепту або на інших умовах без попередньої згоди на це з боку цього банку, то такий банк не зобов’язаний приймати постачання товару, ризик і відповідальність за який продовжує нести сторона, що відправляє товар. (b) Банки не зобов’язані починати які-небудь дії стосовно товарів, до яких відноситься документарне інкасо, включаючи збереження і страхування товарів, навіть якщо на цей рахунок видані спеціальні інструкції. Банки будуть починати такі дії тільки в тих випадках, тільки тоді і тільки в тих межах, на які вони самі дали згоду в кожному з випадків. Незважаючи на положення статті 1(c), це правило застосовується навіть у відсутність якого-небудь спеціального повідомлення про це з боку банку, що інкасує. (c) Проте, у випадку, коли банки починають дії з захисту товару, незалежно від того, чи були ними отримані на цей рахунок інструкції або ні, вони не несуть ніякої відповідальності або зобов’язань за долю і/ або стан товарів і/або за які-небудь дії і/або недогляди яких-небудь третіх сторін, яким було доручено збереження і/або захист товарів. Однак банк, що інкасує, повинен без затримки сповістити банк, від якого було отримано інкасове доручення, про кожну з таких початих дій. (d) Будь-яка комісія і/або витрати, понесені банками в зв’язку з якиминебудь діями, початими з захисту товарів, будуть віднесені на рахунок сторони, від якої вони одержали інкасо. (є) (І) Незважаючи на положення статті 10(a), у випадку, коли товари направлені на консигнацію банкові, що інкасує, або за наказом банку, що інкасує, і платник оплатив інкасо за допомогою платежу або акцепту або на інших умовах, і банк, що інкасує, організує видачу товарів, вважається, що банк, що інкасує, одержав повноваження на це від банку-ремітента. 175

(II) У випадку, коли банк, що інкасує, на підставі інструкцій банкуремітента або на підставі статті 10(е)І організує видачу товару, банкремітент повинен надати такому банкові, що інкасує, відшкодування за всі понесені останнім збитки і витрати. Стаття 11. Звільнення від відповідальності за дії сторони, яка інструктує (а) Банки, що використовують послуги іншого банку або інших банків для цілей виконання інструкцій довірителя, роблять це за рахунок і ризик такого довірителя. (b) Банки не несуть ніякої відповідальності або зобов’язань у випадку, якщо передані ними інструкції не будуть виконані, навіть якщо вони самі взяли на себе ініціативу у виборі такого іншого банку(ів). (c) Сторона, що інструктує іншу сторону про надання послуг, зобов’язана надати стороні, яку інструктують, відшкодування по всіх зобов’язаннях і видах відповідальності, покладених іноземними законами і звичаями. Стаття 12. Звільнення від відповідальності за одержані документи (a) Банки повинні визначити, що одержані документи є тими ж, що і перелічені в інкасовому дорученні, і повинні сповістити сторону, від якої було отримано інкасове доручення, за допомогою телекомунікації або, якщо це неможливо, іншими прискореними засобами, про які-небудь відсутні документи або документи інші, ніж перелічено в дорученні. Банки не мають яких-небудь інших зобов’язань у цьому відношенні. (b) Якщо документи не відповідають переліченим, то банк-ремітент повинен утримуватися від обговорення виду і кількості документів, отриманих банком” що інкасує. (c) У відповідності зі статтями 5(c), 12(a) і 12(b) банки будуть представляти документи в тому вигляді, у якому їх було одержано, без наступної перевірки. Стаття 13. Звільнення від відповідальності за юридичну силу документів Банки не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, фальсифікацію або юридичну силу якого-небудь документа(ів) або за загальні або окремі умови, зазначені в документі(ах) або нанесені на нього(них); вони не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, стан, упакування, доставку, вартість або наявність товарів, представлених яким-небудь документом(ами), або за сумлінність, дії і/або недогляди, платоспроможність, виконання зобов’язань або фінансовий стан ванта176

жовідправників, перевізників, експедиторів, вантажоодержувачів або страховиків товару або будь-яких інших осіб. Стаття 14. Звільнення від відповідальності за затримки, втрату в дорозі і переклад (a) Банки не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за наслідки, що виникають у результаті затримки і/ або втрати в дорозі якогонебудь повідомлення(нь), листа (листів) або документа(ів), або за затримку, перекручування або іншу помилку(и), що виникають при передачі якого-небудь телекомунікаційного повідомлення, або за помилки в перекладі і/або тлумаченні технічних термінів. (b) Банки не будуть нести ніяких зобов’язань або відповідальності за якінебудь затримки, викликані необхідністю одержання роз’яснень по яких-небудь отриманих інструкціях. Стаття 15. Форс-мажор Банки не несуть ніяких зобов’язань або відповідальності за наслідки, що виникають у результаті припинення їхньої діяльності через стихійні лиха, бунти, громадські заворушення, повстання, війни або будь-які інші причини, що знаходяться поза їхнім контролем, або через страйки або локаути. Е. ПЛАТІЖ Стаття 16. Платіж без затримки (a) Інкасовані суми (за винятком комісії і/або витрат і/ або видатків відповідно) повинні бути без затримки надані в розпорядження тієї сторони, від якої було отримано інкасове доручення, відповідно до умов інкасового доручення. (b) Незважаючи на положення статті 1(c) і якщо немає домовленості про інше, банк що інкасує, здійснить платіж інкасованої суми тільки на користь банку-ремітента. Стаття 17. Платіж у місцевій валюті У випадку документів, що підлягають оплаті у валюті країни платежу (у місцевій валюті), банк, що представляє, повинен, якщо тільки в інкасовому дорученні немає інструкції про інше, видати платникові документи проти платежу в місцевій валюті, тільки якщо така валюта негайно надходить у розпорядження тим чином, який зазначено в інкасовому дорученні. Стаття 18. Платіж в іноземній валюті У випадку документів, що підлягають оплаті у валюті інший, ніж валюта країни платежу (в іноземній валюті), банк, що представляє, по177

винен, якщо тільки в інкасовому дорученні немає інструкції про інше, видати платникові документи проти платежу в передбаченій іноземній валюті, тільки якщо така іноземна валюта може бути негайно переведена відповідно до інструкцій, наданих в інкасовому дорученні. Стаття 19. Часткові платежі (a) По чистим інкасо часткові платежі можуть бути прийняті, тільки якщо вони дозволені чинним в місці платежу законодавством і тільки в тих межах і на тих умовах, що встановлені цим законодавством для часткових платежів. Фінансовий документ(и) буде видаватися платникові тільки після одержання по ньому повного платежу. (b) По документарним інкасо часткові платежі можуть бути прийняті, тільки якщо в інкасовому дорученні на це мається спеціальний дозвіл. Однак, якщо немає інструкцій про інше, банк, що представляє, буде видавати платникові документи тільки після одержання повного платежу і банк, що представляє, не буде нести відповідальність за які-не-будь наслідки, викликані затримкою з видачею документів. (c) У всіх випадках часткові платежі будуть прийматися тільки за умови дотримання положень статей 17 або 18 відповідно. Частковий платіж, будучи прийнятим, буде виповнюватися відповідно до положень статті 16. F. ВІДСОТОК, КОМІСІЯ І ВИТРАТИ Стаття 20. Відсоток (a) Якщо в інкасовому дорученні міститься вказівка про стягування відсотка і платник відмовляється сплатити такий відсоток, то банк, що представляє, може видати документи) проти платежу, акцепту або на інших умовах, у залежності від випадку, без стягування такого відсотка, якщо тільки не застосовується стаття 20(c). У випадку, коли такий відсоток підлягає стягуванню, в інкасовому дорученні повинні бути зазначені ставка відсотка, період нарахування відсотка і база для вирахування відсотка. (с) У випадку, коли в інкасовому дорученні прямо вказується, що відмовлення від права стягування відсотка не допускається, і платник відмовляється сплатити такий відсоток, банк, що представляє, не буде видавати документи і не буде нести відповідальність за які-небудь наслідки, викликані затримкою з видачею документа(ів). Коли в сплаті відсотка відмовлено, банк, що представляє, повинен без затримки проінформувати про це за допомогою телекомунікації або, якщо останнє неможливо, іншими прискореними методами банк, від якого він одержав інкасове доручення. 178

Стаття 21. Комісія і витрати (a) Якщо в інкасовому дорученні вказується, що комісія і/або витрати по інкасо відносяться на рахунок платника і платник відмовляється оплатити них, то банк, що представляє, може видати документ(и) проти платежу або акцепту або на інших умовах, у залежності від випадку, без стягування комісії і/або витрат, якщо тільки не застосовується стаття 21(b). Усякий раз, коли має місце таке відмовлення від права стягування комісії і/або витрат, вони будуть віднесені на рахунок тієї сторони, від якої було отримано інкасо, і можуть бути утримані з виторгу. (b) У випадку, коли в інкасовому дорученні прямо вказується, що відмовлення від права стягування комісії і/або витрат не допускається, і платник відмовляється сплатити такі комісію і/або витрати, банк, що представляє, не буде видавати документи і не буде нести відповідальність за які-небудь наслідки, викликані затримкою з видачею документа(ів). Якщо в сплаті комісії і/або витрат по інкасо відмовлено, то банк, що представляє, повинен без затримки проінформувати про це за допомогою телекомунікації або, якщо останнє неможливо, іншими прискореними методами банк, від якого він одержав інкасове доручення. (c) У всіх випадках, коли відповідно до прямо зазначених умов інкасового доручення або в силу даних Правил витрати і/або витрати і/або комісія з інкасо повинні бути покладені на довірителя, банк(и), що інкасує, має право на якнайшвидше відшкодування витрат у зв’язку з витратами, витратами і комісією від банку, від якого було отримано інкасове доручення, і банк-ремітент має право на якнайшвидше відшкодування від довірителя будь-якої суми, виплаченої їм таким чином, поряд з його власними витратами, витратами і комісією, незалежно від результатів інкасо. (d) Банки залишають за собою право вимагати від сторони, від якої було отримано інкасове доручення, авансового платежу комісії і/або витрат для покриття витрат, пов’язаних із зусиллями по виконанню яких-небудь інструкцій, і також залишають за собою право не виконувати такі інструкції, чекаючи одержання такого платежу. G. ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 22. Акцепт Банк, що представляє, зобов’язаний стежити за тим, щоб акцепт перевідного векселя був повним і правильним за формою, але він не несе відповідальності за справжність будь-якого підпису або за наявність у когонебудь, хто підписав акцепт, повноважень на таке підписання. 179

Стаття 23. Прості векселі й інші документи Банк, що представляє, не несе відповідальності за справжність якогонебудь підпису або за наявність у якої-небудь особи, яка підписала простий вексель, розписку або інший документ, повноважень на таке підписання. Стаття 24. Протест Інкасове доручення повинне містити спеціальні інструкції у відношенні протесту (або іншої юридичної дії замість нього) у випадку неплатежу або неакцепту. При відсутності таких спеціальних інструкцій банки, що виконують інкасо, не зобов’язані опротестовувати документ(и) (або здійснювати інші юридичні дії замість цього) у випадку неплатежу або неакцепту. Будь-яка комісія і/або витрати, понесені банками у зв’язку з таким протестом або іншою юридичною дією, будуть віднесені на рахунок сторони, від якої було отримано інкасове доручення. Стаття 25. Представник на випадок потреби (представник довірителя) Якщо довіритель призначає представника для дій як представника на випадок потреби при неплатежі і/або неакцепті, то в інкасовому дорученні повинні ясно і повно вказуватися повноваження такого представника на випадок потреби. При відсутності такої вказівки банки не будуть приймати яких-небудь інструкцій від представника на випадок потреби. Стаття 26. Повідомлення Банки, що інкасують, повинні сповіщати про виконання у відповідності з наступними правилами: (a) Форма повідомлення Усі повідомлення або інформація від банку, що інкасує, банкові, від якого було отримано інкасове доручення, повинні містити всі необхідні відомості, включаючи у всіх випадках зазначений в інкасовому дорученні референс, привласнений останнім банком. (b) Спосіб повідомлення Відповідальність за інструктування банку, що інкасує, у відношенні тих способів, за допомогою яких повинні видаватися повідомлення, описані в пунктах (c)(1), (с)(П), (с)(Ш), лежить на банку-ремітенті. При відсутності таких інструкцій банк, що інкасує, буде посилати відповідні повідомлення тим способом, що він обере сам, за рахунок того банку, від якого було отримано інкасове доручення. (c) (І) Повідомлення про платіж Банк, що інкасує, повинен без затримки надсилати повідомлення про платіж банкові, від якого було отримано інкасове доручення, докладно 180

вказавши інкасовану суму або суми, утримані комісію і/або витрати і/ або витрати відповідно, і спосіб розпорядження коштами. (II) Повідомлення про акцепт Банк, що інкасує, повинен без затримки послати повідомлення про акцепт банкові, від якого було отримано інкасове доручення. (III) Повідомлення про неплатіж і/або неакцепті Банк, що представляє, повинен спробувати з’ясувати причини такого неплатежу і/або неакцепту і відповідно сповістити без затримки банк, від якого було отримано інкасове доручення. Банк, що представляє, повинен без затримки послати повідомлення про неплатіж і/або повідомлення про неакцепт банкові, від якого було отримано інкасове доручення. Після одержання такого повідомлення банк-ремітент повинен дати відповідні інструкції щодо подальшої обробки документів. Якщо такі інструкції не будуть отримані банком, що представляє, протягом 60 днів від його повідомлення про неплатіж і/або неакцепті, то документи можуть бути повернуті банкові, від якого було отримано інкасове доручення, без якої-небудь подальшої відповідальності з боку банку, що представляє.

181

Додаток 4. Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПАЛАТА

(Публікація Міжнародної торговельної палати N 500) (Ред. 1993 p., набрали чинності 1 січня 1994 року) A. B. C. D. E. F. G. Н.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ ВИДИ АКРЕДИТИВІВ І ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДОКУМЕНТИ ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ ПЕРЕКАЗНИЙ АКРЕДИТИВ ПЕРЕУСТУПКА ВИТОРГУ АРБІТРАЖ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ПА (МТП)

ЛАТИ

А. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИЗНАЧЕННЯ Стаття 1. Застосування уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів Дані уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, редакція 1993 року, публікація МТП N 500 застосовуються до всіх документарних акредитивів, включаючи резервні акредитиви в тій мірі, у якій ці Правила можуть бути до них застосовані. Вони є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін при відсутності прямо вираженої угоди про інше. Стаття 2. Значення акредитива Для цілей даних Правил використовувані в них терміни “документарний(і) акредитив(и)” і “резервний(і) акредитив(и)” (надалі іменований(і) “акредитив(и)”) означають будь-яку угоду, як би вона не була названа або позначена, у силу якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (наказодавця акредитива) або від свого імені, I) повинен здійснити платіж третій особі або її наказом (бенефіціару) або повинен оплатити або акцептувати переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром; або II) дає повноваження іншому банкові зробити такий платіж, оплатити й акцептувати переказні векселі (тратти); III) дає повноваження негоціювати (купити або врахувати) іншому банкові проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови 182

акредитива. Для цілей даних Правил відділення такого банку в інших країнах будуть вважатися іншим банком. Стаття 3. Взаємини між договорами й акредитивами А. Акредитив за своєю природою являє собою угоду, відособлену від договору купівлі-продажу або іншого договору(ів), на якому він може бути заснований, і банки ні в якій мірі не пов’язані і не зобов’язані займатися такими договорами, навіть якщо в акредитиві є яке-небудь посилання на такий договір. Аналогічно клієнт у результаті своїх взаємин між банком-емітентом або бенефіціаром не може пред’явити претензію по зобов’язаннях банку здійснити платіж, оплатити або акцептувати переказний(і) вексель(і) (тратти) або негоціювати і/або виконати будьякі інші зобов’язання по акредитиву. В. Бенефіціар ні в якому разі не може скористатися для своєї вигоди договірними відносинами, що існують між банками або між наказодавцем акредитива і банком-емітентом. Стаття 4. Взаємини між документами, товарами, послугами, виконанням зобов’язань По операціях з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, але не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов’язань, до яких можуть відноситися документи. Стаття 5. Виставляння акредитивів/внесення змін до них A. Інструкції з виставляння акредитивів, самі акредитиви, інструкції з внесення до них будь-яких змін і самі зміни повинні бути повними і точними. Щоб уникнути плутанини і непорозумінь банки повинні рекомендувати виключати будь-які спроби до: I) включення зайвих подробиць в акредитив або в зміну до нього; II) вказівок виставити або підтвердити акредитив шляхом посилання на акредитив, виставлений раніше (аналогічний акредитив), коли в такий раніше виставлений акредитив були внесені акцептовані або неакцептовані зміни. B. Всі інструкції з виставляння акредитива, і там, де це може бути застосовано, всі інструкції з внесення змін у нього і самі зміни повинні точно вказувати документ(и), по яких повинні бути здійснені платежі, акцептування або негоціація. В. ВИДИ АКРЕДИТИВІВ І ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НИХ Стаття 6. Відкличні і безвідкличні акредитиви A. Акредитиви можуть бути: I) відкличні або II) безвідкличні. 183

B. Всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи є вони відкличними або безвідкличними. C. При відсутності такої вказівки акредитив буде вважа тися безвідкличним. Стаття 7. Зобов’язання авізуючого банку A. Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банк (авізуючий банк) без зобов’язань з боку авізуючого банку, але цей банк, якщо він прийме рішення виступити авізуючим банком по акредитиву, повинен з розумною ретельністю перевірити по зовнішніх ознаках дійсність акредитива, який він авізує. Якщо банк прийме рішення не авізувати акредитив, він повинен про це про інформувати банкемітент негайно. B. Якщо авізуючий банк не може установити дійсність акредитива, він повинен проінформувати банк, відкіля надійшли такі вказівки, що він не може установити дійсність акредитива, і якщо все-таки банк прийме рішення авізувати такий акредитив, він повинен проінформувати бенефіціара про те, що не може установити дійсність акредитива. Стаття 8. Відкликання акредитива А. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банкомемітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара. В. Банк-емітент, однак, зобов’язаний: I) надати відшкодування банкові, уповноваженому їм на здійснення платежу по пред’явленні, акцепту або негоціації по відкличному акредитиву, за будь-який платіж, акцепт або негоціацію, здійснені цим банком після одержання їм повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива; II) надати відшкодування іншому банкові, уповноваженому їм на здійснення платежу з розстрочкою по відкличному акредитиву, якщо це відділення або банк до одержання їм повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива. Стаття 9. Зобов’язання банку-емітента і підтверджуючого банку А. Безвідкличний акредитив, якщо виконуючому банкові або банковіемітенту представлені передбачені документи і дотримані всі його умови, складає тверде зобов’язання банку-емітента: I) якщо акредитив передбачає платіж на пред’явника, оплатити по пред’явленні; 184

II) якщо акредитив передбачає платіж з розстрочкою, забезпечити платіж у терміни, які визначаються відповідно до вказівок акредитива; III) якщо акредитив передбачає акцепт: а) банком-емітентом - акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент, і оплатити їх після настання строку; або І) іншим банком-трасатом (платник по перевідному векселю (тратті)) акцептувати або оплатити в строки тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент у випадку, якщо банк-трасат, зазначений в акредитиві, не акцептує тратти, виставлені по ньому, або здійснити платіж по траттам, акцептованим, але не оплаченим таким банком-трасатом після настання строку; IV) якщо акредитив передбачає негоціацію, оплатити без обороту на трасантів (векселедавець перевідного векселя) і/або сумлінних власників тратту(и), виставлену бенефіціаром і/або документом(ами), пред’явленими по акредитиву. Акредитив не повинен передбачати виставляння тратти (тратт) на наказодавця акредитива. Якщо акредитив проте передбачає виставляння тратт (тратти) на наказодавця акредитива, то банки повинні розглядати такі тратти(у) як додаткові документи. В. Якщо банк-емітент передає повноваження або просить інший банк підтвердити його безвідкличний акредитив і останній додає своє підтвердження, то таке підтвердження, якщо передбачені документи представлені і дотримані всі умови акредитива, складає тверде зобов’язання такого банку (підтверджуючого банку) на додаток до зобов’язання банку-емітента: I) якщо акредитив передбачає платіж по пред’явленні, оплатити по пред’явленні; II) якщо акредитив передбачає платіж з розстрочкою, оплатити в строки, обумовлені відповідно до вказівок акредитива; III) якщо акредитив передбачає акцепт: a) підтверджуючого банку - акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на підтверджуючий банк, і здійснити платіж після настання строку; - іншого банку-трасата - акцептувати й оплатити після настання строку тратти, виставлені бенефіціаром на підтверджуючий банк у випадку, якщо банк-трасат, зазначений в акредитиві, не акцептує тратти по ньому, або здійсниш платіж по акцептованим, але не оплаченим таким банком-трасатом траттам після настання строку; IV) якщо акредитив передбачає негоціацію, негоціювати без обороту на трасантів і/або сумлінних власників тратту(и), виставлену бенефіціаром і/ або документом(ами), пред’явленими по акредитиву. Акредитив не повинен передбачати виставляння тратти (тратт) на наказодавця ак185

редитива. Якщо проте акредитив передбачає виставляння тратти на наказодавця акредитива, то банки повинні вважати такі тратти додатковими документами. С. І) Якщо банк, що уповноважений банкомемітентом або до якого банк-емітент звернувся з проханням додати своє підтвердження по акредитиву, не готовий це зробити, то він повинен без затримки сповістити про це банку-емітентові. II) Якщо тільки банк-емітент не вкаже інше у своєму повноваженні або проханні про підтвердження, авізуючий банк буде авізувати акредитив бенефіціару без додавання свого підтвердження. І) Якщо тільки іншим чином не передбачено ст. 48 умови безвідкличного акредитива не можуть бути ні змінені, ні анульовані без згоди банку-емітента, підтверджуючого банку (якщо він є) і бенефіціара. II) Банк-емітент безвідклично буде зв’язаний зобов’язаннями по таких змінах з часу внесення таких змін. Підтверджуючий банк може поширювати своє підтвердження про зміну й таким чином буде безвідклично зв’язаний зобов’язаннями з часу повідомлення про такі зміни. Підтверджуючий банк, однак, може прийняти рішення повідомити про внесення змін бенефіціару без свого на те підтвердження, і при цьому він повинен повідомити про таке своє рішення банку-емітенту і бенефіціару без затримки. III)Умови спочатку виписаного акредитива (або акредитива з уже внесеними і раніше схваленими змінами) залишаться в силі для бенефіціара доти, поки останнійне повідомить про прийняття таких змін банкові, що вніс такі зміни. Бенефіціар повинен повідомити про прийняття або неприйняття таких змін. Якщо бенефіціар не направить таке повідомлення, то документи, заявлені у виконуючий банк або банк-емітент, що повинні відповідати умовам акредитива, але ще не прийнятим поки змінам, будуть вважатися повідомленням про прийняття бенефіціаром таких змін і з цього часу буде вважатися, що в акредитив внесені зміни. IV) Часткове прийняття змін, що містяться в одному й тому ж повідомленні про зміну, не дозволяється і, отже, не буде приводитися в дію. Стаття 10. Види акредитивів A. Всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи виконуються вони шляхом платежу по пред’явленні, платежу з розстрочкою, шляхом акцепту або негоціації. B. І) Якщо тільки умовами акредитива не передбачено, що він видається тільки банком-емітентом, у кожному акредитиві повинен бути зазначений банк (призначений банк), що уповноважений здійснити платіж, забезпечити платежі з розстрочкою або акцепт тратт або не186

гоціацію. Якщо акредитив вільно обертовий, то будь-який банк буде вважатися виконуючим банком. Документи повинні бути надані в банк-емітент або підтверджуючий банк, якщо він є, або будь-який виконуючий банк. II) Негоціація означає вартісне визначення тратти/тратт і/або документів банком, уповноваженим вести переговори. Просте вивчення/ перевірка документів без їхнього вартісного визначення не означає негоціацію. C. Якщо тільки виконуючий банк не є підтверджуючим банком, виконання банком-емітентом не створює для виконуючого банку якого-небудь зобов’язання здійснити платіж, платіж з розстрочкою, акцептувати тратти або здійснити негоціацію. За винятком випадків, коли спеціально погоджено з виконуючим банком, про що був сповіщений бенефіціар, одержання і/або вивчення і/або відправлення документів виконуючим банком не створює для такого банку якого-небудь зобов’язання здійснити платіж, узяти зобов’язання по платежах з розстрочкою, акцептувати тратти або негоціювати. D. Указавши для виконання який-небудь інший банк або дозволивши здійснювати негоціацію будь-яким банком, або уповноваживши, або запросивши який-небудь банк про додавання його підтвердження, банк-емітент тим самим уповноважує такий банк здійснити платіж, акцепт або негоціацію залежно від випадку проти документів, що по зовнішніх ознаках відповідають умовам акредитива, і зобов’язується надати такому банкові відшкодування відповідно до положень даних Правил. Стаття 11. Передані по телекомунікаціях і попередньо авізовані акредитиви А. І) Якщо банк-емітент за допомогою телетрансмісійного повідомлення (телеграма, телекс, каблограма, шифрограма, факс) інструктує авізуючий банк авізувати акредитив або зміну до нього, таке телетрансмісійне повідомлення буде вважатися оперативним акредитивним документом або робочою зміною, і поштове підтвердження не потрібне. У випадку відправлення поштового підтвердження таке не буде братися до уваги, і авізуючий банк не буде нести яких-небудь зобов’язань з перевірки такого поштового підтвердження і порівнянню його умов з умовами робочого акредитивного документа або робочої зміни, отриманої у теле-трансмісійний спосіб. II) Якщо до телетрансмісійного повідомлення включені слова “подробиці будуть” (або слова аналогічного значення) або в ньому зазначене, що поштове підтвердження буде робочим акредитивним документом, тоді телетрансмісійне повідомлення не буде вважатися робочим акредитивним документом або робочою зміною. Банк-емітент пови187

нен направити робочий акредитивний документ або робочу зміну такому авізуючому банкові без затримки. B. Якщо банк користується послугами авізуючого банку для авізування акредитива бенефіціару, то він повинен користуватися послугами цього ж банку для авізування яких-небудь змін. C. Попереднє повідомлення про відкриття або зміну безвідкличного акредитива (попереднє авізування) повинне видаватися банкомемітентом, якщо такий банк готовий видати робочий акредитивний документ або зміну до нього. Якщо тільки іншим чином не зазначено в такому попередньому повідомленні банк-емітента, банку-емітент, видавши таке попереднє повідомлення, буде, таким чином, безвідклично без затримки нести відповідальність з виставляння або зміни акредитива відповідно до умов, не суперечних попередньому повідомленню. Стаття 12. Неповні або неточні інструкції Якщо отримані інструкції про виставляння, підтвердження, авізування або зміну акредитива неповні або неясні, банк, якому адресовані ці інструкції, може послати бенефіціару попереднє повідомлення тільки в порядку інформації і без відповідальності зі свого боку. У попередньому повідомленні повинно бути ясно зазначено, що воно несе лише інформаційний характер і без будь-якої відповідальності для авізуючого банку. Акредитив буде виставлений, підтверджений, авізований або в нього будуть внесені зміни тільки після того, як повна і чітка інформація буде отримана, і якщо авізуючий банк буде готів діяти відповідно до інструкцій. С. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ Стаття 13. Стандарти перевірки документів A. Банки повинні перевіряти всі документи, зазначені в акредитиві з розумною ретельністю, для того, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають умовам акредитива. Відповідність зазначених документів за зовнішніми ознаками умовам акредитива визначається міжнародним стандартом банківської практики, як відображено в цих Правилах. Документи, які за зовнішніми ознаками виявляться суперечними один одному, будуть розглядатися як не відповідні за зовнішніми ознаками умовам акредитива. Документи, не зазначені в акредитиві, не будуть перевірятися банком. Якщо банк одержить такі документи, то він їх поверне відправникові або передасть далі, не несучи будь-якої відповідальності. B. Банк-емітент, підтверджуючий банк, якщо такий є, або виконуючий банк, що діє від імені вищезгаданих банків, повинен мати розумний 188

термін, але не більш 7 банківських днів із дня одержання документів, для перевірки цих документів і рішення, прийняти або відмовитися від них і інформувати відповідно сторону, від якої документи отримані, про своє рішення. C. Якщо акредитив містить умови без зазначення/перелічення документів, що повинні бути представлені згідно акредитива, банк вважає такі умови як не обговорені і не буде їх брати до уваги. Стаття 14. Суперечливі документи і повідомлення A. Коли банк-емітент дає повноваження іншому банкові здійснити платіж, або приймає на себе зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, або акцептує, або негоціює проти документів, що за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, то банк-емітент і підтверджуючий банк, якщо такий є, повинні: I) надати відшкодування виконуючому банкові, що здійснив платіж або прийняв зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, або здійснив акцепт, або негоціацію; II) прийняти документи. B. Після одержання документів банк-емітент або підтверджуючий банк, якщо такий є, або виконуючий банк, що діє від імені цих банків, повинен установити винятково на основі самих документів, що вони за зовнішніми ознаками відповідають або не відповідають умовам акредитива. Якщо документи за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, такі банки можуть відмовитися від прийняття документів. C. Якщо банк-емітент установить, що документи за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, то він на свій власний розсуд може зв’язатися з наказодавцем акредитива з питання усунення розбіжності. Однак ця дія не повинна виходити за рамки терміну, згаданого в ст. 13 п.В. D. І) Якщо банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, або виконуючий банк, що діє від імені вищевказаних банків, вирішить відмовити в прийманні документів, він повинен сповістити про це за допомогою телекомунікаційного повідомлення (телеграми, каблограми, шифрограми, телекса, факсу, також передачі повідомлення по телефону) або, якщо це неможливо, іншим прискореним шляхом, без затримки, але не пізніше, ніж через 7 банківських днів з дати одержання документів. Таке повідомлення повинне бути передано банкові, від якого отримані документи, або бенефіціару, якщо він одержав документи безпосередньо від нього. II) У такому повідомленні повинні бути зазначені розбіжності, через які банк відмовляє в прийнятті документів, і повинно бути також зазна189

чено, чи залишає він документи у своєму розпорядженні або повертає їх банку-ремітентові. III) Банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, у цьому випадку будуть мати право вимагати від банку-ремітента повернення відшкодування з відсотками, яке могло бути зроблене цьому банкові. E. Якщо банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, не діє відповідно до положень даної статті і/або не залишить документи у своєму розпорядженні або не поверне них йому, банк-емітент і/або підтверджуючий банк, якщо такий є, не вправі заявити претензію про те, що документи не відповідають умовам акредитива. F. Якщо банк-ремітент звертає увагу банку-емітента і/ або підтверджуючого банку, якщо такий є, на які-небудь розбіжності в документах або сповіщає такі банки, що він здійснив платіж, прийняв на себе зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, акцептував або негоціював із обмовкою або проти гарантії щодо таких розбіжностей, то банк-емітент або підтверджуючий банк, якщо такий є, не звільняються тим самим від яких-небудь своїх зобов’язань, що випливають з даної статті. Така обмовка або гарантія стосується тільки відносин між банком-ремітентом і особою, у відношенні якої зроблена обмовка або від якого, або від імені якого, отримано гарантію. Стаття 15. Невизнання дійсності документів Банки не несуть ніякої відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку або юридичне значення будь-яких документів, так само як за загальні і/або приватні умови, що маються в документах або додатково включені в них. Вони також не несуть ніякої відповідальності за опис, кількість, вагу, якість, кондиційність, упакування, доставку, цінність або за фактичну наявність зазначених у документах товарів, а так само за сумлінність, дії і/або бездіяльність, платоспроможність, виконання зобов’язань, комерційну репутацію вантажовідправника, перевізників або страховиків товару, або всякої іншої особи. Стаття 16. Заперечення факту одержання документів і повідомлень Банки не несуть ніякої відповідальності за наслідки затримки і/ або втрати в дорозі будь-яких повідомлень, листів або документів, за затримку, а також перекручування або інші помилки, що виникають при передачі телекомунікаційних повідомлень. Банки не несуть ніякої відповідальності за помилки в перекладі або тлумаченні технічних термінів і залишають за собою право передавати терміни акредитивів без їхнього перекладу. 190

Стаття 17. Форс-мажор Банки не несуть ніякої відповідальності за наслідки, викликані призупиненням їхньої діяльності через стихійні лиха, бунти, громадянські заворушення, повстання, війни або які-небудь інші, що не залежать від них, обставини, або через які-небудь страйки або локаути. Без спеціального на те повноваження банки при поновленні своєї діяльності не будуть приймати зобов’язання про платіж з розстрочкою, здійснювати платіж, акцепт або негоціацію по акредитивах, по яких у період призупинення діяльності банків термін для надання документів уже минув. Стаття 18. Невизнання дій інших банків A. Банки, що користуються послугами іншого банку або інших банків для виконання інструкцій наказодавця акредитива, роблять це за рахунок і на ризик останнього. B. Банки не несуть ніякої відповідальності, якщо передані інструкції не будуть виконані, навіть у тому випадку, коли вони самі взяли на себе ініціативу у виборі іншого банку(ів). C. І) Сторона, що користується послугами іншої сторони для виконання яких-небудь послуг, несе усі видатки, включаю чи банківську комісію, виплати і витрати, понесені стороною, яку інструктують, у зв’язку з виконанням таких інструкцій. II) Там, де в акредитиві зазначено, що такі витрати оплачуються третьою стороною, але не тою, яка видає інструкції, і коли такі витрати стороною, що одержує інструкції, не відшкодовуються, тоді сторона, що інструктує, несе повну відповідальність за оплату таких. D. Наказодавець акредитива пов’язаний усіма зобов’язаннями і відповідальністю, що випливають з іноземних законів і звичаїв, і зобов’язаний надати банкам відшкодування, якщо такі зобов’язання і відповідальність будуть на них покладені. Стаття 19. Міжбанківські угоди про відшкодування А. Якщо банк-емітент має намір установити, що відшкодування, на яке має право банк-платник, що акцептує або негоціює банки, повинне бути отримано таким банком на підставі вимог, що виставляються ним, на інший банк (надалі він буде іменуватися рамбурсуючий банк), то він повинен вчасно дати такому рамбурсуючому банкові належні інструкції або повноваження для виконання рамбурсних вимог. B. Банк-емітент не буде вимагати в банку-платника, що виставляє вимоги, надавати рамбурсуючому банкові сертифікат про відповідність умовам акредитива.

191

C. Банк-емітент не звільняється від яких-небудь своїх зобов’язань надати відшкодування, якщо воно не буде здійснено рамбурсуючим банком. D. Банк-емітент буде нести відповідальність перед банком-платником за будь-яку утрату відсотків, якщо відшкодування не здійснено рамбурсуючим банком на першу вимогу або іншим чином, обговореним в акредитиві або за взаємною згодою, у залежності від випадку. E. Витрати рамбурсуючого банку повинні покриватися за рахунок банку-емітента, однак у випадках, коли такі витрати оплачуються третьою стороною, на банку-емітенті лежить відповідальність зробити позначку на оригіналі акредитива і на документі, що уповноважує такий рамбурс. У випадках, коли витрати рамбурсуючого банку здійснюються за рахунок третьої сторони, вони повинні відшкодовуватися за рахунок банку платника, коли акредитив використано. У випадках, коли акредитив не використаний, витрати рамбурсуючого банку будуть на відповідальності банку-емітента. D. ДОКУМЕНТИ Стаття 20. Двозначність визначення емітентів документів А. Такі терміни, як “першокласний”, “добре відомий”, “відповідним вимогам”, “незалежний”, “офіційний”, “компетентний”, “місцевий” і тому подібні, не повинні вживатися для характеристики організацій та осіб, що видають які-небудь документи, надані по акредитиву. Якщо такі терміни включені до умов акредитива, банки будуть приймати відповідні документи в тому вигляді, як вони представлені, за умови, що вони за зовнішніми ознаками відповідають іншим умовам акредитива і були складені бенефіціаром. B. Якщо тільки в акредитиві не передбачено інше, банки будуть приймати як оригінали документ(и), що виготов лений(і) або представляються виготовленими: I) репрографічним способом (механічного розмноження друкованих матеріалів), автоматизованими або комп’ютерними системами; II) під копірку; за умови, що на них є позначка, що вони є оригіналами, і там, коли це необхідно, підписано. Документ може бути завірений справжнім, факсимільним, перфорованим підписом, завірений печаткою, емблемою або будь-яким іншим механічним або електронним методом, що засвідчує справжність. C. І) Якщо тільки в акредитиві не обговорено інакше, банки будуть приймати як копії документи, позначені словом “копія” або не позначені словом “оригінал” - копії не обов’язково повинні бути підписані. 192

II) Акредитиви, за умовами яких потрібне представлення кратної кількості копій, таких, як “дублікати”, “подвійний комплект”, “дві копії” і тому подібні, будуть задоволені представленням одного оригіналу й іншої кількості екземплярів у копіях за винятком тих випадків, де по акредитиву передбачене інше. D. Якщо іншим чином не обговорено в акредитиві, вимоги у відношенні засвідчення, ратифікування, легалізації, візування або аналогічної вимоги до документів, необхідним по цьому акредитиву, будуть виконані у виді або підпису, штемпеля, печатки або ярлика на цих документах, що вони за зовнішніми ознаками відповідають вищевказаним умовам. Стаття 21. Невказування емітентів і змісту документів Якщо потрібне представлення документів інших, ніж транспортні документи, страхові документи і комерційні накладні, в акредитиві повинне бути зазначено, ким такі документи повинні бути видані і які формулювання або дані вони повинні містити. Якщо в акредитиві це не зазначено, банки будуть приймати документи такими, як вони представлені, за умови, що зміст цих документів не суперечить іншим пред’явленим обумовленим документам. Стаття 22. Дата випуску документів на відміну від дати акредитива Якщо тільки в акредитиві не обговорено інше, банки будуть приймати документ із датою видачі, що передує даті виставляння акредитива, якщо цей документ буде представлений протягом термінів, встановлених в акредитиві й у даних правилах. Стаття 23. Морський/океанський коносамент А. Якщо акредитив передбачає представлення коносамента, що покриває перевезення від порту до порту, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ, як би він ні називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак, має назву перевізника і був підписаний або засвідчений: - перевізником або названим ним агентом від імені або з доручення перевізника, або - капітаном або названим їм агентом від імені або з доручення капітана. Будь-який підпис або посвідчення перевізника або капітана повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника або капітана в залежності від обставин. Агент, що підписує або - засвідчує документ із доручення перевізника або капітана, повинен також указати назву і компетенцію сторони, а саме перевізника або капітана, від чийого імені діє даний агент;

193

II) указує, що товари завантажені на борт або відвантажені на пойменованому судні. Завантаження на борт або відвантаження на пойменованому судні можуть бути зазначені типографським текстом на коносаменті, що вказує на завантаження на борт названого судна або на відвантаження на названому судні, і в цьому випадку дата видачі/ виписки коносамента буде вважатися датою завантаження на борт або відвантаження. В інших випадках завантаження на борт пойменованого судна повинне бути засвідчено записом на коносаменті з зазначенням дати завантаження товару на борт, і в тому випадку дата запису на коносаменті буде вважатися датою відвантаження. Якщо в коносаменті мається запис “припущенне судно” або аналогічне визначення відносно судна, завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено відповідним записом на коносаменті, який, крім дати завантаження товару на борт, повинен містити назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, назване як “припущене судно”. Якщо на коносаменті зазначено місце одержання або прийняття під нагляд товару і це місце відрізняється від порту завантаження, запис на коносаменті також повинний вказувати порт завантаження, зазначений в акредитиві, і назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, зазначене на коносаменті. Дане положення відноситься також до тих випадків, коли завантаження на борт судна засвідчуються типографським текстом на коносаменті; III) указує порт завантаження і порт розвантаження, зазначені в акредитиві, незважаючи на те, що: a) мається запис місця одержання або прийняття під нагляд, і воно відрізняється від порту завантаження і/або місця призначення, відмінного від порту розвантаження; і/або b) мається запис “припущене судно” або аналогічний запис відносно порту завантаження і/або порту розвантаження, за умови, що на документі зазначені також порти завантаження і/або розвантаження, обговорені акредитивом; IV) складається з єдиного оригіналу коносамента або оригіналів, якщо такий видано з повного комплекту; V) указує всі або деякі умови перевезення шляхом посилання на джерело або документ інший, ніж сам коносамент (коротка форма документа/бланковий коносамент із незаповненою зворотною стороною); банки не будуть розглядати зміст таких умов; VI) не містить запису, що він виставлений на умовах чартер-партії (договір фрахтування судна) і/або що судно, яке здійснює перевезення, приводиться до руху тільки вітрилом; VII)у всіх інших відносинах задовольняє вимогам акредитива. 194

B. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного судна на інше під час океанського перевезення з порту завантаження в порт розвантаження, що зазначені в акредитиві. C. Якщо тільки перевантаження не заборонене умовами акредитива, банки будуть приймати коносаменти, у яких зазначено, що товар буде перевантажений за умови, що все океанське перевезення покрите тим самим коносаментом. D. Навіть якщо перевантаження заборонене умовами акредитива, банки будуть приймати коносаменти, які: I) указують, що перевантаження буде мати місце за умови, що відповідний вантаж знаходиться в контейнерах, трайлерах, ліхтерах типу “ЛЕШ” (скорочення від англійського “LASH” barge - Lighter abroad ship), як зазначено в коносаменті, за умови, що все океанське перевезення покрите тим самим коносаментом;

і/або II) містить обмовки, які вказують, що перевізник має право перевантажувати товар. Стаття 24. Безумовний морський транспортний документ А. Якщо акредитив передбачає представлення безумовного морського транспортного документа, що покриває перевезення від порту до порту, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ, як би він не називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак має назву перевізника і підписаний або засвідчений: - перевізником або його агентом від імені або з доручення перевізника;

або -

капітаном або його агентом від імені або з доручення капітана. Будь-який підпис або посвідчення перевізника або капітана повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника або капітана в залежності від випадку. Агент, що підписує або засвідчує документ із доручення перевізника або капітана, повинен також указати назву і компетенцію сторони, а саме назву перевізника або капітана, від чийого імені діє даний агент; і ІІ) указує, що товари завантажені на борт або відвантажені на названому судні. Завантаження на борт або відвантаження на названому судні можуть бути засвідчено типографським текстом на безумовному морському транспортному документі, що вказує на завантаження на борт названого судна або на відвантаження на названому судні, і в цьому випадку датою видачі/виписки безумовного морського транспортного документа буде вважатися дата заван-таження на борт або 195

відвантаження, в інших випадках завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено записом на безумовному морському транспортному документі з зазначенням дати завантаження товару на борт, і в цьому випадку дата запису на коносаменті буде вважатися датою відвантаження. Якщо в коносаменті мається запис “припущене судно” або аналогічне визначення у відношенні судна, завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено записом на безумовному морському транспортному документі, який, крім дати завантаження товару на борт, повинен містити назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, назване як “припущене судно” . Якщо на безумовному морському транспортному документі зазначено місце одержання або прийняття під нагляд товару і це місце відрізняється від порту завантаження, то запис на безумовному морському транспортному документі також повинен містити назву порту відвантаження, зазначеного в акредитиві, і назву судна, на яке товар був завантажений, навіть якщо цей товар був завантажений на судно, зазначене на безумовному морському транспортному документі. Це положення відноситься до тих випадків, коли завантаження на борт судна засвідчуються типографським текстом на коносаменті; і III) указує порт завантаження і порт розвантаження, зазначені в акредитиві, незалежно від того, що в коносаменті: a) міститься запис місця прийняття під нагляд і воно відзначається від порту завантаження і/або місця призначення, коли воно відрізняється від порту розвантаження; і/або b) мається запис “припущене судно” або аналогічне визначення у відношенні порту завантаження і/або порту розвантаження, за умови, що на документі зазначені також порти завантаження і/або розвантаження, обговорені акредитивом; IV) складається з єдиного оригіналу безумовного морського транспортного документа або, якщо випущений в декількох оригінальних екземплярах, з повного комплекту оригіналів; V) указує всі або деякі умови перевезення шляхом посилання на джерело або документ інший, ніж сам транспортний документ (коротка форма документа/бланковий коносамент із незаповненою зворотною стороною); банки не будуть розглядати такі умови; VI) не містить запису, що він виставлений на умовах чар-тер-партії (договір фрахтування судна) і/або, що судно, яке здійснює перевезення, приводиться до руху тільки вітрилом; VII)у всіх інших відношеннях задовольняє вимогам акредитива.

196

B. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного судна на інше під час океанського перевезення з порту завантаження в порт розвантаження, зазначені в акредитиві. C. Якщо тільки перевантаження не заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати безумовний морський транспортний документ, у якому зазначено, що товар буде перевантажений, за умови, що все океанське перевезення покрите одним і тим самим безумовним морським транспортним документом. D. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати безумовні морські транспортні документи, що: I) указують, що перевантаження буде мати місце за умови, що товари знаходяться в контейнерах, трейлерах, ліхтерах типу “ЛЕШ” (скорочення від англійського “LASH” barge - Lighter abroad ship), як зазначено в безумовному морському транспортному документі, за умови, що все океанське перевезення покрите одним і тим самим безумовним морським транспортним документом;

і/або II) містить обмовку, яка вказують, що перевізник має право перевантажувати товар. Стаття 25. Коносамент чартер-партії А. Якщо акредитив передбачає або дозволяє чартерний коносамент, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ, як би він не називався, який: I) містить будь-яку зазначення, що це він є суб’єктом чартер-партії; II) судячи з зовнішніх ознак підписаний або засвідчений: - капітаном або агентом від імені або з доручення капітана; - власником або агентом від імені або з доручення власника. Будь-який підпис або посвідчення капітана або власника повинні бути ідентифіковані як підписи капітана або власника в залежності від обставин. Агент, що підписує або засвідчує документ за капітана або власника, повинен також указати назву і компетенцію сторони, тобто капітана або власника, від чийого імені діє даний агент; III) містить або не містить назву перевізника; IV) указує, що товари завантажені на борт або відвантажені на названому судні. Завантаження на борт або відвантаження на названому судні може бути засвідчено типографським текстом на коносаменті, що вказує на завантаження на борт і відправлення на названому судні, і в цьому випадку дата видачі/виписки коносамента буде вважатися датою завантаження на борт або відвантаження. В інших випадках завантаження на борт названого судна повинне бути засвідчено записом на коносаменті з зазначенням дати завантаження товару на борт, 197

і в цьому випадку дата запису на коносаменті буде вважатися датою відвантаження; V) указує порт завантаження та порт розвантаження , згадані в акредитиві; VI) складається з єдиного екземпляра коносамента або з повного комплекту оригіналів, якщо видано більш ніж один оригінал; VII) не вказує, що судно приводиться до руху тільки вітрилами; VIII) у всіх інших відносинах відповідає вимогам акредитива. В. Навіть якщо по акредитиву необхідно представити контракт із чартер-партіями в зв’язку з чартерним коносаментом, банки не будуть вивчати такий контракт на чартер, а просто передадуть його без будь-якої для себе відповідальності. Стаття 26. Транспортні документи при змішаних перевезеннях А. Якщо акредитив передбачає надання транспортного документа, що покриває принаймні два різних види транспорту (змішані перевезення), банки, якщо інше не визначено в акредитиві, будуть приймати документ, як би він не називався, який: I) судячи з зовнішніх ознак зазначає назву перевізника або експедитора по змішаних перевезеннях і який підписаний або завірений іншим чином: - перевізником, або оператором по змішаних перевезеннях, або ін. названим агентом, від імені або з доручення якого діє перевізник або експедитор по змішаних перевезеннях,

або -

капітаном або названим агентом, що діє від імені капітана. Будь-який підпис або посвідчення перевізника, експедитора по змішаних перевезеннях або капітана повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника, експедитора по змішаних перевезеннях або капітана залежно від обставин. Агент, що підписує або засвідчує підписи перевізника, експедитора по змішаних перевезеннях або капітана, повинен також зазначати назву і компетенцію сторони, а сааме перевізника, експедитора по зміпіаних перевезеннях або капітана, від чийого імені діє даний агент; II) зазначає, що товари були відправлені, прийняті до перевезення або завантажені на борт. Відправлення, прийняття до перевезення або завантаження на борт можуть бути засвідчені підписом на документі на змішане перевезення, і дата видачі буде вважатися датою відправлення, прийняття до перевезення або завантаження на борт і датою відвантаження. Однак якщо на документі дата відправлення, прийняття до перевезення або завантаження позначена штемпелем або іншим чином, така дата буде вважатися датою відвантаження; і 198

III) а) зазначає місце прийняття до перевезення, обговорене в акредитиві, якщо таке відрізняється від порту, аеропорту або місця завантаження, і кінцевий пункт призначення, обговорений в акредитиві, якщо такий відрізняється від порту, аеропорту і місця вивантаження; і/або b) містить зазначення “припущений” або подібне вираз відносно судна, і/або порту завантаження, і/або порту вивантаження; і IV) складається з єдиного оригіналу документа про змішане перевезення або, якщо видано більш ніж один оригінал, з повного комплекту оригіналів; V) по виду містить всі або деякі умови перевезення з посиланням на джерело або документ, інший, ніж документ на змішане перевезення (транспортний документ на змішане перевезення короткої форми/з незаповненою зворотною стороною); банки не будуть вивчати зміст таких умов; VI) не містить зазначення, що він виставлений на умовах чартер-партії і/ або не містить зазначення, що судно приводиться до руху тільки вітрилами; VII)у всіх інших відношеннях відповідає вимогам акредитива. В. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати змішаний транспортний документ, який зазначає, що товар може або буде перевантажений за умови, що все перевезення покрите одним і тим самим транспортним змішаним документом. Стаття 27. Транспортний документ повітряного перевезення (авіанакладна) А. Якщо акредитив передбачає представлення транспортного документа на повітряне перевезення (авіанаклад-ної), якщо інше не обговорено в акредитиві, банки будуть приймати документ, як би він не називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак зазначає назву перевізника і підписаний або засвідчений іншим чином: - перевізником або - названим агентом, що діє від імені або з доручення перевізника. Будьякий підпис або посвідчення перевізника повинні бути ідентифіковані як підписи перевізника. Агент, що підписує або завіряє від імені перевізника, повинен також указати назву і компетенцію сторони, тобто перевізника, від чийого імені діє даний агент; II) указує, що товари були прийняті до перевезення; III) там, де акредитив передбачає дійсну дату відвантаження, відзначає спеціальним записом таку дату, дата відвантаження, зазначена на авіанакладній, буде вважатися датою відвантаження. Для цілей даної 199

статті інформація, зазначена в спеціально відведеному місці, позначеному (“тільки для перевізника” або аналогічним виразом) і стосовна номера рейса і дати, не буде розглядатися як спеціальний запис дати відвантаження. У всіх інших випадках дата видачі авіанакладної буде вважатися датою відвантаження; IV) вказує аеропорт відправлення й аеропорт призначення, згадані в акредитиві; V) судячи з зовнішніх ознак є оригіналом, виданим відправником, навіть якщо акредитив передбачає надання повного комплекту оригіналів документів або документів подібного змісту; VI) судячи з зовнішніх ознак містить всі або деякі умови перевезення, шляхом посилання на джерело або документ інший, ніж авіанакладна, банки в цьому випадку не будуть вивчати зміст таких умов; VII)у всіх відношеннях відповідає вимогам акредитива. B. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного літака на іншій під час перевезення з аеропорту відправлення в аеропорт призначення, зазначені в акредитиві. C. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати авіанакладні, що вказують, що перевантаження буде або може мати місце заумови, що все перевезення покрите однією і тією ж авіанакладною. Стаття 28. Транспортні документи на перевезення автомобільним, ж/д і річковим транспортом А. Якщо акредитивом передбачено представлення транспортних документів на автомобільне, ж/д або річкове перевезення, банки будуть, якщо інше не обговорено в акредитиві, приймати документ необхідного виду, як би він не називався, який: I) судячи з зовнішніх ознак зазначає назву перевізника і підписаний або засвідчений іншим чином перевізником або названим агентом, що діє від імені або з доручення перевізника, і/або має штемпель або інше позначення, що засвідчують приймання перевізником або названим агентом, що діє від імені перевізника. Будь-який підпис, вірогідність, штемпель або інше позначення, що засвідчують приймання перевізником, повинні бути ідентифіковані на лицьовій стороні як зроблені перевізником. Агент, що підписує або засвідчує від імені перевізника, повинен також зазначити назву і компетенцію сторони, тобто перевізника, від чийого імені цей агент діє; II) указує, що товари були прийняті до відвантаження, відправлення і перевезення, або містить інше подібне формулювання. Дата видачі буде вважатися датою відвантаження, якщо тільки документ не міс200

тить штемпельної позначки, і в останньому випадку, дата на штемпельній позначці буде вважатися датою відвантаження; III) указує місце відвантаження і місце призначення, обговорені в акредитиві; IV) у всіх відношеннях відповідає вимогам акредитива. B. У випадку відсутності на транспортному документі позначки про кількість екземплярів банки будуть приймати транспортні документи як представлені в повному комплекті. Банки будуть вважати транспортні документи оригіналами незалежно від того, чи мають вони позначку “оригінал” чи ні. C. Для цілей даної статті перевантаження означає розвантаження і перевантаження з одного виду транспорту на іншій при використанні різних видів транспорту під час перевезення від місця відвантаження до місця призначення, як зазначено в акредитиві. D. Навіть якщо перевантаження заборонено умовами акредитива, банки будуть приймати автомобільні, ж/д і річкові транспортні документи, які зазначають, що перевантаження буде або може мати місце за умови, що все перевезення покрите тим самим транспортним документом і одним і тим же видом транспорту. Стаття 29. Кур’єрська і поштова квитанції A. Якщо акредитив передбачає представлення поштової квитанції або сертифіката про відправлення поштою, банки будуть приймати таку поштову квитанцію або сертифікат про відвантаження поштою, які: I) якщо судячи з зовнішніх ознак, вони проштемпельовані або іншим чином засвідчені і датовані в місці, з якого за умовами акредитива товари повинні бути відвантажені, і така дата буде вважатися датою відвантаження або відправлення; II) у всіх відношеннях відповідають вимогам акредитива. B. Якщо акредитив передбачає представлення документа, виданого кур’єром або службою термінової доставки, що підтверджують приймання/одержання товарів для доставки, банки, якщо інше не обговорено в акредитиві, будуть приймати документ, як би він не називався, який: І) судячи з зовнішніх ознак має назву кур’єрської служби, проштемпельований, підписаний і засвідчений такою кур’єрською службою (якщо тільки акредитив спеціально не передбачає представлення документа, видаваного названою кур’єрською службою), банки будуть приймати документи, видавані будь-якою кур’єрською службою; II) зазначає дату приймання, або одержання, або запису в цьому зв’язку, і така дата буде вважатися датою відвантаження або відправлення; ПІ) у всіх інших відношеннях відповідає вимогам акредитива. 201

Стаття 30. Транспортні документи, які видаються організатором перевезення — експедитором Якщо по акредитиву не дозволено інше, банки будуть приймати транспортні документи, видані тільки експедитором, якщо такі за своїми зовнішніми ознаками мають: І) назву експедитора як перевізника або експедитора по змішаних перевезеннях і підпис або інше посвідчення експедитора як перевізника або експедитора по змішаних перевезеннях;

або П) назву перевізника або оператора по змішаних перевезеннях і підпис або будь-яке інше посвідчення експедитора у якості названого агента, що діє від імені перевізника або оператора по змішаних перевезеннях. Стаття 31. Відвантаження “на палубі”, “завантаження і підрахунок”, назва вантажовідправника Якщо в акредитиві не передбачено інше, банки будуть приймати транспортні документи: І) які не містять вказівки у випадку перевезення морем або більш ніж одним видом транспорту, включаючи перевезення морем, то товари завантажені або будуть завантажені на палубу. Проте банки будуть приймати транспортний документ, що містить положення про те, що товари можуть бути перевезені на палубі, якщо в ньому спеціально не зазначено, що товари завантажені на палубу або будуть завантажені на палубу; і/або II) які містять на лицьовій стороні обмовку, таку, як “завантаження і підрахунок вантажовідправника”, або “вміст за заявою відправника вантажу”, або інші слова того ж значення; і/або III) які вказують у якості вантажовідправника товарів особу іншу, ніж бенефіціар по акредитиву. Стаття 32. Чисті транспортні документи A. Чистим транспортним документом є документ, який не має додаткових обмовок або позначок, що прямо констатують дефектний стан товару і/або упаковки. B. Банки будуть відмовляти в прийманні транспортних документів, що мають такі обмовки або позначки, якщо тільки в акредитиві точно не буде зазначено, які обмовки або позначки допускаються. C. Банки будуть вважати виконаною вимогу аккредитива представити транспортний документ з позначкою “чистий бортовий”, якщо такий 202

транспортний документ відповідає вимогам даної статті і статей 23, 24, 25, 26, 27, 28 і 30. Стаття 33. Оплата фрахту (транспортні документи) А. Якщо в акредитиві не обговорено інше або якщо вони не суперечать іншим представленим документам, банки будуть приймати транспортні документи, що свідчать про те, що фрахт або транспортні витрати, надалі іменовані “фрахт”, ще мають бути оплачені. В. Якщо акредитив передбачає, що транспортний документ повинен зазначати, що фрахт оплачений або попереднє оплачений, банки будуть приймати транспортний документ, на якому словами ясно позначено штемпелем або іншим способом, що оплата або попередня оплата фрахту здійснена, або на якому оплата фрахту зазначена іншим способом. Якщо по акредитиву потрібна оплата або передоплата кур’єрських витрат, банки також будуть приймати транспортні документи, видані кур’єром або службою термінової доставки, що свідчать про те, що кур’єрські витрати будуть оплачуватися будь-якою іншою стороною, але не вантажоодержувачем. С. Слова “попередньо оплачується фрахт”, або “попередньо повинен бути оплачений фрахт”, або інші слова аналогічного значення, якщо вони маються на транспортних документах, не повинні вважатися доказом оплати фрахту. D. Банки будуть приймати транспортні документи, що мають позначку, поставлену штемпелем або іншим способом, про додаткові до фрахту витрати, такі, як видатки або витрати, що виникли у зв’язку з завантаженням, розвантаженням і іншими операціями подібного роду, якщо тільки умовами акредитива така обмовка спеціально не заборонена. Стаття 34. Страхові документи A. Страхові документи повинні бути видані і/або підписані страховими компаніями, морськими страховиками або їх агентами. B. Якщо страховий документ зазначає, що він був виданий у кількості більш одного оригіналу, тоді повинні бути представлені всі оригінали, якщо тільки інше не обговорено акредитивом. С. Коверноти (довідка, видавана брокером страхувальникові в підтвердження укладеного їм договору страхування, із зазначенням страховиків, що прийняли ризик), виставлені брокерами (посередник при укладанні угод), не будуть прийматися, якщо тільки в акредитиві немає спец іального дозволу. D) Якщо інше не визначено в акредитиві, банки будуть приймати страховий сертифікат або декларацію страхування, попередньо підписані страховими компаніями або їх агентами. Якщо акредитив спеціально 203

передбачає страховий сертифікат або декларацію страхування, банки будуть приймати замість них страховий поліс. E. Якщо інше не визначено в акредитиві або якщо зі страхових документів не випливає, що страхування набирає сили не пізніше дати завантаження на борт або відправлення або дати прийняття до перевезення товарів, банки будуть відмовляти в прийманні представлених страхових документів, що датовані пізніше дати завантаження на борт або відправлення або дати прийняття товарів до перевезення, як це зазначено в транспортних документах. F. І) Якщо інше не визначено в акредитиві, страховий документ повинен бути виражений у тій же валюті, що й акредитив. ІI) Якщо інше не визначено в акредитиві, мінімальною сумою, на яку повинне бути здійснено страхування відповідно до страхового документа, є ціна товару СІФ (ціна, страхування і фрахт (“ зазначений порт призначення “)) або СІП (фрахт/вартість перевезення і страхування, оплачені до “зазначеного пункту призначення”)), у залежності від обставин, плюс 10% тільки тоді, коли ціна СІФ або СІП може бути визначена з документів (якщо банки не можуть виз-пачити СІФ або СІП (у залежності від випадку) за зовнішнім виглядом.) У противному випадку вони будуть приймати як мінімальну суму 110% від суми, що затребувана по акредитиву для платежу, акцепту або негоціації, або 110% суми комерційного рахунка, залежно від того, яка з них більша. Стаття 35. Типи страхування A. Акредитиви повинні зазначати необхідний вид страхування і, якщо маються, додаткові ризики, що повинні бути покриті страхуванням. Неточні терміни, такі, як “звичайні ризики”, не повинні застосовуватися; якщо вони використовуються, банки будуть приймати страхові документи такими, як вони представлені, без відповідальності за якінебудь ризики, що не покриті страхуванням. B. При відсутності спеціальних інструкцій в акредитиві, банки будуть приймати страхові документи такими, як вони представлені, без відповідальності за які-небудь ризики, що не покриті страхуванням. C. Якщо інше не визначено в акредитиві, банки будуть приймати страховий документ, що містить зазначення, що страхування передбачає франшизу (умова в страховому полісі, що звільняє страховиків від відшкодування збитків, якщо вони не перевищують певного розміру). Стаття 36. Страхування від усіх ризиків Якщо в акредитиві передбачено “страхування від усіх ризиків”, банки дадуть приймати страховий документ, що містить будь-яку статтю/ 204

обмовки “усі ризики”, незалежно від того, чи мається до цієї статті або обмовки заголовок “усі ризики” чи ні, і навіть якщо в ній зазначається, що певні ризики виключаються, без відповідальності за будь-які ризики, не покриті страхуванням. Стаття 37. Комерційні рахунки A. Якщо інше не визначено в акредитиві, комерційні рахунки: I) повинні судячи з зовнішніх ознак бути виписані бенефіціаром по акредитиву (за винятком положень ст. 48); II) повинні бути виписані на ім’я наказодавця аккредитива (за винятком положень ст. 48); III) не повинні бути обов’язково підписані. B. Якщо інше не визначено в акредитиві, банки можуть відмовляти в прийнятті комерційних рахунків, виписаних на суми, що перевищують суму, передбачену в акредитиві. Проте якщо банк, уповноважений здійснити платіж, прийняти зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, здійснити акцепт тратт або негоціацію поакредитиву, приймає такі рахунки, то його рішення буде обов’язковим для всіх сторін за умови, що цей банк не здійснив платіж, не прийняв зобов’язання здійснити платіж з розстрочкою, не здійснив акцепт тратт або негоціацію на суму, що перевищує суму, передбачену в акредитиві. C. Опис товарів у комерційних рахунках повинен відповідати описові їх в акредитиві. У всіх інших документах опис товарів може бути даним в загальних виразах, що не суперечать описові товарів в акредитиві. Стаття 38. Інші документи Якщо акредитив вимагає засвідчення ваги під час перевезення транспортом іншим, ніж морський, банки будуть приймати транспортні документи зі штемпелем або заявою про вагу на транспортному документі, зробленому, судячи з зовнішнього вигляду, поверх транспортного документа перевізником або його агентом, якщо тільки в ак- редитиві немає спеціального обмовки, що вага повинна бути засвідчена окремим документом. Е. ІНШІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 39. Допущення по сумі акредитива, кількість і одинична ціна A. Слова “біля”, “приблизно” або аналогічні вирази, уживані у відношенні суми акредитива, або кількості, або ціни за одиницю товару, зазначені в акредитиві, повинні тлумачитися як допускні різниці в межах 10% більше або 10% менше, ніж сума, або кількість, або ціна за одиницю товару, до яких вони відносяться. 205

B. Якщо тільки в акредитиві немає вказівки, що зазначена кількість товару не повинна бути перевищена або зменшена, допускається відхилення на 5% більше або на 5% менше, але завжди за умови, що сума вибірки по аккредитиву вимог не буде перевищувати суму акредитива. Таке відхилення не допускається, якщо в акредитиві кількість вказується у визначеному числі пакувальних одиниць або штуках. C. Якщо тільки в акредитиві, що забороняє часткове відвантаження, не обговорене інше або у випадках, коли застосовується підпункт В даної статті, допускається відхилення у використанні акредитива на 5% менше за умови, що якщо в акредитиві вказується кількість товару, то такий товар повинен відвантажуватися повністю, а коли в акредитиві вказується одинична ціна, то вона не може бути зменшена. Дана умова не застосовується, коли в акредитиві використовуються вирази, згадані в підпункті А даної статті. Стаття 40. Часткове використання акредитива і/або часткове відвантаження A. Часткове використання і/або часткове відвантаження дозволяються, якщо в акредитиві не передбачено інше. B. Транспортні документи, які, судячи з зовнішніх ознак, Підтверджують, що перевезення зроблено на тому і тому ж засобі перевезення й одним рейсом, за умови, що товари підправлені в той самий пункт призначення, не будуть вважатися як покриваючі часткові відвантаження, навіть якщо в транспортних документах зазначені різні дати відправлення і/або різні порти відвантаження, місця прийняття під нагляд або відправлення. C. Відвантаження, зроблені поштою або кур’єром, не будуть вважатися частковими, якщо поштові квитанції або сертифікати про відвантаження поштою або квитанцією кур’єра, судячи з зовнішнього вигляду, проштемпельовані або іншим чином засвідчені в місці, з якого, як обговорено в акредитиві, повинні бути відправлені товари, і якщо вони датовані одним і тим самим числом. Стаття 41. Використання і/або відвантаження частинами Якщо акредитивом передбачається використання і/або відвантаження частинами у встановлений термін і яку-небудь частину не використано і/або не відвантажено протягом терміну, встановленого для цієї частини, то акредитив не може бути використаний ні для цієї частини, ні для всіх наступних, якщо інше не обговорено в акредитиві. Стаття 42. Дата закінчення терміну і представлення документів A. Всі акредитиви повинні передбачати дату закінчення терміну і місце для представлення документів для оплати, акцепту, за винятком вільно негоційованих акредитивів, місце для представлення документів для не206

гоціації. Дата закінчення терміну платежу, акцепту або негоціації буде розумітися як дата закінчення термін представлення документів. B. Документи повинні бути представлені в день закінчення терміну або до закінчення цього терміну, крім випадків обговорених у статті 44А. C. Якщо банк-емітент зазначає, що акредитив підлягає використанню “протягом одного місяця”, “протягом 6 місяців” і т.п., але не вказує дату, від якої відраховується цей термін, то дата виставляння акредитива банком-емітентом буде вважатися днем, починаючи з якого цей термів буде відраховуватися. Банки повинні рекомендувати не вказувати дату закінчення терміну акредитива в такий спосіб. Стаття 43. Обмеження по даті закінчення терміну А. Крім дати закінчення терміну для представлення документів, кожен акредитив, по якому потрібне представлення транспортного документа, повинен також передбачати певний термін від дати відвантаження, протягом якого документи повинні бути представлені відповідно до вказівок акредитива. Якщо такий термін не обумовлений, банки будуть відмовляти в прийманні документів, представлених їм пізніше 21 дня від дати відвантаження. У будь-якому випадку, однак, документи повинні бути представлені не пізніше дати закінчення терміну акредитива. В. У випадках застосування статті 40 пункту В датою відвантаження буде вважатися дата останнього відвантаження представлених транспортних документів. Стаття 44. Продовження дати закінчення терміну А. Якщо дата закінчення терміну акредитива і/або останній день терміну для представлення документів після дати видачі транспортного документа, обговореного в акредитиві або застосовуваного в силу статті 43, приходиться на день, у який банк, куди повинне бути зроблено представлення, закритий із причин інших, ніж зазначено в статті 17, то обговорена дата закінчення терміну і/або останній день представлення документів у період часу після дати відвантаження транспортного документа, залежно від обставин, повинна бути продовжена до першого наступного за нею робочого дня, коли цей банк буде відкритий. B. Остання дата завантаження на борт, або відправлення, або прийняття до перевезення не продовжується у зв’язку з продовженням дати закінчення терміну і/або періоду часу для представлення документів після дати відвантаження відповідно до даної статті пункт А. Якщо в акредитиві або амінах до нього така остання дата відвантаження не обумовлена, банки будуть відмовляти в прийманні транспортних документів, що зазначають дату відвантаження більш пізню, ніж дата закінчення терміну, обговорена в акредитиві або в амінах до нього. 207

C. Банк, якому зроблене представлення на наступний робочий день, повинен додати до документів своє засвідчення в тому, що документи були представлені протягом терміну, продовженого у відповідності зі статтею 44 пункт А Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів, редакції 1993 року, публікація МТП N 500. Стаття 45. Години представлення документів Банки не зобов’язані приймати документи поза своїми робочими годинами. Сгаття 46. Загальні вирази по датах відвантаження А. Якщо тільки інше не обговорено в акредитиві, вираз