Теорія та практика підприємницького ризику. Навчальний посібник

А. Б. Кондрашихін Т. В. Пепа ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО РИЗИКУ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Рекомендовано Міністерством...

Author: Кондрашихін А.Б.

65 downloads 583 Views 745KB Size Report

This content was uploaded by our users and we assume good faith they have the permission to share this book. If you own the copyright to this book and it is wrongfully on our website, we offer a simple DMCA procedure to remove your content from our site. Start by pressing the button below!
Report copyright / DMCA form

DOWNLOAD PDF

А. Б. Кондрашихін Т. В. Пепа

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО РИЗИКУ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ “Центр учбової літератури” 2009

УДК 330.131.7(075.8) ББК 65.050я73 К 64 Гриф надано Міністерством освіти і науки України (1.4/18–Г–2192 від 24.10.2008) Рецензенти: Бистряков І. К. – доктор економічних наук, професор, завідуючий відділом землекористування і просторового розвитку Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України; Качала Т. Н. – доктор економічних наук, професор, проректор з науководослідної роботи та міжнародних зв’язків Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки України; Чернюк Л. Г. – доктор економічних наук, професор кафедри економічної теорії Державного економіко-технологічного університету транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України.

Посібник підготовлено за підтримки ТОВ „Бюро інтелектуальної власності”, м. Севастополь.

К 64

Кондрашихін А. Б., Пепа Т. В. Теорія та практика підприємницького ризику: Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 224 с. ISBN 978-966-364-962-7

Розглянуто теоретико-методологічні основи дослідження, обліку та оцінки ризиків підприємницької діяльності в господарському комплексі України. Визначено джерела ризиків і причини виникнення, методи зниження їх негативного впливу на господарські результати суб’єктів та економіку в цілому. Матеріал ґрунтується на сучасних прийомах економічного дослідження - системноструктурному аналізі, регіонально-комплексному підході. Виділені нові види ризиків, які властиві етапу економічних трансформацій національного господарства. Навчальний посібник адресований студентам спеціальностей «Банківська справа», «Фінанси», «Облік і аудит», аспірантам і здобувачам наукового ступеня, викладачам вищих учбових закладів, фахівцям-практикам сучасних господарських комплексів, працівникам державних органів. УДК 330.131.7(075.8) ББК 65.050я73 ISBN 978-966-364-962-7

© Кондрашихін А.Б., Пепа Т.В., 2009. © Центр учбової літератури, 2009.

ПЕРЕДМОВА Економічні трансформації господарського комплексу України, які розпочалися ще в 90-х роках ХХ століття, призвели до радикальної зміни структури виробництва та територіальної організації продуктивних сил, викликали глибокі соціально-економічні деформації. На ґрунті розвалу економічного простору СРСР стали народжуватися нові виробничі елементи, ланки, що дали початок сучасній економічній системі країни. Прийняття законів «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» активізувало перехід практичних дій громадян і установ колишньої соціалістичної економіки в русло ринкових відносин. У суспільній свідомості нові ринкові методи господарювання міцно поєднувалися із терміном «підприємництво». Водночас виникли інші явища, яки властиві ринковій економіці - ризики господарювання, здатність до отримання несподівано високих фінансових результатів від підприємницьких дій, загроза розорення господарського суб'єкта. Знадобилися роки для сприйняття і узагальнення нових методів ведення господарства, підвищення його ефективності, його спрямування на цілі соціально-економічного розвитку. Важливе місце в системі наукового пізнання господарського механізму відведене вивченню об'єктивних його властивостей, зокрема структурі ризиків. Одержані практичні результати формування регіональних господарських комплексів України в поєднанні з новими методами дослідження дозволяють сьогодні класифікувати джерела і види ризиків, будувати адекватні математичні моделі, виділяти технологічні прийоми зниження негативного впливу ризику на економіку країни. Запропонований Вашій увазі навчальний посібник вміщує результати науково-педагогічної діяльності кафедри Економіки, управління і туризму Севастопольського економіко-гуманітарного інституту Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, Підприємства - реєстратор «Світок», фахівців-практиків і наукових співробітників Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України. Підтримку у виданні навчального посібнику надало Бюро інтелектуальної власності. Навчальний посібник «Теорія і практика підприємницького ризику» пропонується для вивчення студентами всіх форм навчання. Поглиблена самостійна робота з дисципліною, володіння методоло3

Теорія та практика підприємницького ризику

гією виділення підприємницького ризику, аналізу його складових і трансформації в економічні показники доходу, витрат, фінансового результату або ефективності дозволяють сформувати комплексний погляд на сутність економічних процесів, а також особливості ведення господарства на сучасному етапі. До книги увійшли матеріали, що відображають проблематику базових навчальних дисциплін економічного профілю, зокрема «Фінансовий менеджмент», «Управління фінансовими і підприємницькими ризиками», «Оцінка ризиків банківської діяльності», «Управління фінансовою санацією підприємств». У підручник також включені нормативні матеріали, які містять сучасні прийоми оцінки й дослідження окремих ризиків, таких як валютний, інфляційний або інші. Закріплені у нормативах прийоми та методи складають основу сучасної методології аналізу підприємницького ризику, що вкрай важливе для мінливих умов трансформації господарського комплексу країни. Вивчення нормативних актів допомагає формуванню господарського світогляду майбутніх фахівців. Дане видання орієнтоване на студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації. Проте наведені у посібнику моделі та методи аналізу ризику в підприємництві дозволяють розширити рамки сьогоднішнього сприйняття господарських процесів з боку фахівців інших галузей знання – юристів, господарників, соціологів. Автори вважають, що видання буде корисним для підготовки кваліфікованих вчених, організації навчального процесу майбутніх бакалаврів, фахівців і магістрів у системі вищої освіти, а також в дослідницькій практиці аспірантів і здобувачів наукового ступеню.

4

ТЕМА 1. СУТНІСТЬ І ВЛАСТИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ 1.1. Поняття підприємницького ризику і його сутність 1.2. Властивості та види підприємницьких ризиків 1.3. Взаємозв'язок ризику з іншими економічними категоріями Ризик завжди супроводжує життя людини, будь-яку її дію. Небезпека раптового погіршення життєвих умов, отримання небажаних звісток асоціюються у нашій свідомості з поняттям ризику. У побуті зустрічаються різноманітні аспекти ризику, пов'язані з життєдіяльністю людини, її здоров'ям, добробутом. Людина немислима без праці, яка реалізує її участь у відтворювальних процесах господарства. Тому в особливу категорію традиційно виділяють ризики, які обумовлюються господарською діяльністю. Економічна система України та її господарський механізм багато в чому спираються на підприємницьку ініціативу. Тому сьогодні все частіше доводиться говорити про підприємницький ризик як найпоширенішу категорію в господарських відносинах.

1.1. Поняття підприємницького ризику і його сутність Вивчення категорії «підприємницький ризик» починається з пошуку та аналізу базових понять. У літературних джерелах зустрічається декілька трактувань термінів „підприємництво” та „ризик”. Навчальна економічна література розглядає підприємництво як процес – тобто цілеспрямовану діяльність, яка націлена на задоволення потреб суб'єктів ринку, отримання певної частки прибутку від об’єкту цієї діяльності. Закон України «Про підприємництво» дає таке тлумачення: підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. У редакції Сучасного Енциклопедичного словника підприємництво (підприємницька діяльність) – це ініціативна самостійна діяльність громадян та їх об'єднань, спрямована на отримання прибутку. Перераховані трактування містять загальні ознаки підприємництва як способу господарювання: 1) самостійність вибору дій; 2) наявність 5


ініціативи особи-підприємця; 3) економічна зацікавленість в результатах діяльності незалежно від форми її оцінки, наприклад, прибутковість або рентабельність в економічному вигляді, соціальний, екологічний або інший показник ефективності підприємницького результату. Для практичного втілення підприємницької ініціативи необхідно обрати організаційно-правову форму - юридична особа, об'єднання осіб, громадянин-підприємець. Такі форми одержали найменування суб'єкта підприємництва (підприємницької діяльності) – особи, діяльність якої містить ознаки підприємницької. Як правило, національні закони визначають певні обмеження щодо кола осіб – суб'єктів підприємництва. Наприклад, в Україні заборонено займатися підприємництвом таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Додаткові обмеження виникають внаслідок судових рішень, зокрема, у вигляді прямої заборони на заняття певним видом діяльності, непогашеної судимості за корисливі злочини. У сучасній термінології для позначення підприємницьких форм діяльності прийнято використовувати узагальнююче словосполучення – синонім: „господарський суб'єкт” або „суб’єкт господарювання”. З метою досягнення поставлених цілей в ринковому середовищі підприємницькі організації – господарські суб'єкти (ГС) обирають об'єкт своєї діяльності, тобто те, на що спрямуються їхні зусилля, інтересі та ресурси. Чинне законодавство країни розділяє об'єкти підприємницької діяльності за її видами на такі види: 1) об’єкти, що вільно надаються для заняття підприємництвом; 2) об’єкти обмеженого доступу, тобто такі, що надаються для здійснення підприємницької діяльності лише після отримання спеціального дозволу або ліцензії державного зразка; 3) об’єкти, стосовно яких підприємництво не застосовуються взагалі у зв’язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління. Наприклад, в Україні без отримання спеціального дозволу можна займатися виготовленням і торгівлею більшості груп споживчих товарів, наданням багатьох посередницьких і побутових послуг. Разом з тим, обмежується підприємницька свобода у випадках, коли це торкається здоров'я людей, природного навколишнього середовища або безпеки 6

Тема 1. Сутність і властивості підприємницьких ризиків

країни, наприклад, розвідка родовищ корисних копалин, виготовлення зброї, лікарських засобів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів і багато чого іншого. Ці види діяльності контролюються державними суб'єктами, оскільки виробництво у цих сферах несе підвищену небезпеку для суспільства та споживачів. Обрання одного з подібних об’єктів підприємництва викликає також ризики для суб’єкта господарювання. Беручи участь в ринкових відносинах, господарські суб'єкти вступають в різні форми взаємодії один з одним та з об'єктом, який обрано для здійснення підприємницької діяльності. Тому до економічного аналізу слід залучати: - сценарії розвитку двох – та багатосторонніх відносин між суб'єктами господарства; - невизначеність очікуваних результатів від об'єкту підприємництва, який опинився під контролем декількох суб’єктів; - відповідні реакції суб'єктів господарювання у вигляді додаткових дій стосовно об’єкту підприємництва; - імовірність повторних суб’єктів дій та інші. Ці форми взаємодії в ринковому середовищі не можуть бути заздалегідь детермінованими (визначеними), що обумовлює неоднозначну поведінку одного суб'єкта стосовно інших. У поєднанні з економічним інтересом цього суб'єкта невизначеність поведінки з боку інших учасників ринкових відносин утворює своєрідне середовище з неоднозначними властивостями, для віддзеркалення яких використовуються характеристики імовірності – рис.1.1. ГС 1

ГС 2

ГС 3

ГС j

Об’єкт діяльності та отримання прибутку

ГC N

Стрілки відображають детерміновані (заздалегідь визначені) господарські відносини між суб'єктами. Кривими лініями позначено індетерміновані (заздалегідь невизначені, неоднозначні) обставини і взаємні стосунки. Дугами зображено зворотні зв'язки або повторні дії суб'єктів.

Рис.1.1. Зображення взаємодії господарських суб'єктів навколо одного об'єкту підприємницької діяльності з метою отримання прибутку в ринковому середовищі

7


Невизначеність ринкового середовища навколо об'єкту підприємницької діяльності концентрує увагу та зусилля суб’єктів господарювання, тому сприяє ефективнішому його використовуванню в господарському комплексі. Але водночас утворюється сприятлива основа для непропорційного задоволення економічних інтересів між суб'єктами: для одних суб’єктів економічні властивості об’єкту перевищують очікуваний результат або відповідають йому, для інших – економічні властивості об’єкту та результат підприємницької діяльності становляться гіршими, ніж очікувалися. Звідси для багатьох суб'єктів виникає небезпека залишитися взагалі без очікуваного прибутку від об'єкту або опинитися в ситуації, коли знадобляться додаткові витрати власних ресурсів на об’єкті. Можливість розвитку подібного роду сценарію у підприємницькій діяльності характеризується як ризик. Ризик – це дія (бездіяльність, подія) господарського суб'єкта, яка здійснюється в умовах вибору та в очікуванні на благополучний результат, якщо існує імовірність несприятливого результату та погіршення економічних властивостей об'єкту його підприємницької діяльності. У довідковій літературі можна знайти різні трактування такого явища як ризик. Наприклад, ризик – це небезпека отримання прибутку, менш запланованого, або прямих втрат у зв'язку з об'єктивно обумовленою невизначеністю результату. У практиці господарювання ризик виступає невід'ємним елементом будь-яких підприємницьких відносин або дій. Для характеристики ризику використовується поняття фактори ризику – тобто такі обставини, що можуть привести до часткової або повної втрати коштів господарського суб'єкта на об'єкті його підприємницької діяльності внаслідок різних причин. До таких причин, зокрема, відносять: пошкодження або загибель об'єкту, конкурентні дії з боку інших суб'єктів, форс-мажорні обставини та інші. Залежно від виду об'єкту підприємницької діяльності до категорії підприємницьких ризиків включають господарські, економічні, фінансові або інші ризики. Так, наприклад, у діяльності на фінансовому ринку виникають фінансові ризики, які відображають властивості цієї діяльності (об'єкту) і можуть виражатися у фінансово-економічних показниках прибутку або збитку. Це – ризики страхування, розиграшу лотереї, заняття гральним бізнесом тощо. 8


Побудова методів і моделей ризику заснована на інтерпретації підприємницької діяльності у формальні показники. Для цього потрібно здійснити облік досягнутих результатів на об'єкті підприємництва, тобто вимір результату у фінансово-економічних показниках. Для відображення процесу підприємницької діяльності кожним із суб'єктів розглядається сукупність його послідовних дій стосовно об'єкту або інших суб'єктів, що беруть участь в підприємницької діяльності та взаємопов'язані з ним. При цьому виконання кожної дії або її частини потребує від господарського суб'єкту витрат власних ресурсів, яки можна оцінити (виміряти) в грошових одиницях. Досить розповсюдженою в господарстві є практика бухгалтерського обліку операцій. Згідно закону «Про бухгалтерський облік в Україні» облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Таке тлумачення досить придатне для використовування в практиці обліку підприємницьких ризиків з метою подальшого їх вимірювання та оцінки. Обліковий підхід до оцінки ризику формалізує облікові функції підприємця у напрямі фіксації подій або дій ризикового характеру. Діяльність /G/ – сукупність цілеспрямованих дій, кроків, етапів, на виконання яких з боку господарського суб'єкта витрачаються ресурси загальною вартістю /З/. Наприклад, діяльність підприємця, що спрямована на придбання пакету акцій емітента – об'єкту підприємницької діяльності, включатиме окремі дії або кроки, без виконання яких придбати такі цінні папери неможливо. Типовими для господарської практики України вважаються наступні дії підприємця у цьому напрямі діяльності: - пошук продавця необхідних акцій /G1/ з відповідними витратами на пошук /З1/; - консультація у професійного торговця цінними паперами /G2/ та оплатою консультаційних послуг /З2/; - оформлення операції купівлі-продажу цінних паперів /G3/ з перерахуванням комісійної винагороди /З3/ брокеру; - реєстрація переходу права власності на цінні папери у рєєстродержателя /G4/ та оплата вартості трансферту /З4/; - реалізація прав, що випливають з придбаних акцій, на об'єкті підприємництва /G5/ і компенсація поточних витрат з управління акціями /З5/. 9


Це лише найпростіша схема обігу акцій на фондовому ринку України, в якій враховано необхідні витрати підприємця. У загальному випадку реалізації прав з цінних паперів, особливо у відносинах підприємця з інвестиційний привабливими емітентами акцій, від нього можуть потребуватися інші дії чи кроки, що несуть додаткові витрати. Іноді дії і кроки можна об'єднувати в цілі етапи, що відображають суть господарської діяльності в умовах ринку та особливості обігу фінансових активів (оскарження трансферту цінних паперів, перешкоди вільному обігу акцій, негативні наслідки контрольно-ревізійної роботи). Тоді у формалізованому вигляді послідовність підприємницьких дій загальною кількістю G виглядатиме як сума окремих складових підприємницької діяльності /Gj/, тобто G

Діяльність:

GП=

∑

G

, (1.1)

j =1

внаслідок якої послідовно виникають відповідні витрати ресурсів у підприємця - суб'єкта господарювання /Зj/. Оскільки витратні складові забезпечують виконання кожної дій, їхня сукупність утворює певну величину / ЗП /, тобто: G

Витрати:

ЗП =

∑ j =1

Зj.

(1.2)

Витрачаючи власні ресурси на об'єкті підприємництва, підприємець - господарський суб'єкт у відповідь припускає (чекає, планує) одержати прибуток від цього об'єкту – /П/, розмір якого є наперед невідомий. Залежно від властивостей об'єкту підприємництва і характеристик відтворювальних циклів (розширене, просте відтворення, пригнічений стан) різними можуть стати джерела отримання прибутку від об'єкту. Проте у всіх випадках розмір прибутку є заздалегідь обмеженим, але сам прибуток може розподілятися між суб'єктами господарських відносин за деякими правилами і в певних пропорціях (N – число господарських суб'єктів, що претендують на отримання частки прибутку від підприємницької діяльності на об'єкті): N

Прибуток:

П=

∑ n =1

10

Пn .

(1.3)


Задача суб'єкта господарських відносин - відчувати ризик, вмило оцінювати його в конкурентному, суперечливому середовищі ринку. Спроби суб'єкта уникнути від ризику взагалі приводять до застою в господарських відносинах, гальмують підприємницьку діяльність. Неоднозначність господарських відносин в ринковому середовищі може виражатися різними характеристиками: - імовірність досягнення бажаного результату; - відсутність упевненості в досягненні мети; - випадкові чинники відхилень в діях своїх чи інших суб'єктів; - можливість непередбачених матеріальних та інших витрат; - інші характеристики, що відображають реакцію суб'єктів підприємництва на несприятливі події. Сутність ризику полягає в невизначеності й мінливості показників зовнішнього середовища навколо підприємця - господарського суб'єкта та його об'єкту підприємницької діяльності. Оскільки ринкове середовище і стан об'єкту підприємницької діяльності безперервно змінюються, показники ризику також будуть безперервно флюктуювати, а сама сутність ризику стає як би уникаючою від ретельного аналізу. Імовірно ризик для підприємця існує як об'єктивна категорія доти, поки не до кінця визначено його сутність та властивості. Як тільки властивості ризику вдається повністю класифікувати (виділити, ідентифікувати), на основі цих даних можна запропонувати метод подолання ризику. Заходи з подолання фактору ризику звичайно також витратні для підприємця, але вони дають змогу врешті-решт отримати бажану частку прибутку від об’єкту підприємництва. З цього часу можна говорити, що ризик для суб'єкта припиняє своє існування як об'єктивна економічна категорія. Разом з тим в сучасних дослідженнях розрізняють декілька аспектів, в яких виявляється сутність підприємницького ризику. Насамперед це такі аспекти: 1) економічний, де ризик виступає як логічний наслідок товарногрошових відносин, подія, яка може відбутися чи ні, воно спрямовано на прибуткову (корисну) мету, досягнення якої пов'язане для суб'єкта підприємництва з елементами небезпеки, загрозою втрати ресурсів або невдалого розвитку подій; 2) історичний, згідно якому ризик виникає на нижчих ступенях цивілізації і стає усвідомленою людиною небезпекою; 11


3) комплексний, що припускає множинність показників і характеристик в оцінки ризику, їх діалектику, тобто розвиток, взаємозв'язок і взаємозалежність. В цілому під аналізом ризику слід розуміти сукупність методів і прийомів ідентифікації, виділення, класифікації, оцінки в заданих одиницях виміру господарських ситуацій, які характеризуються невизначеністю або непередбачуваністю.

1.2. Властивості і види підприємницьких ризиків Суть підприємницького ризику можна відобразити властивостями ризику – тобто основними його характеристиками та показниками, згрупованими по певних класифікаторах згідно умов господарської діяльності. До головних властивостей підприємницького ризику відносяться: - основні риси ризику; - функції ризику в підприємницькій діяльності; - сторони спостереження ризику; - джерела виникнення ризику; - види ризиків підприємницької діяльності. Цей перелік властивостей підприємницьких ризиків України не можна вважати вичерпним, оскільки оновлення господарської практики веде до постійного розширення сутності ризику і відповідних показників, якими можна її відобразити. Зараз слід детальніше зупинитися на вивченні вищеназваних властивостей ризику. Основна риса ризику – комплексний показник, який відображає сутнісний прояв ризику незалежно від впливу конкретних господарських умов. Основні риси однакові для всіх видів підприємницьких ризиків. Серед основних рис ризику можна виділити: 1) суперечливість – прагнення підприємця одержати результат неординарними заходами з одного боку та імовірність проігнорувати дію об'єктивних економічних закономірностей (тобто ударитися в підприємницький авантюризм); 2) альтернативність – це необхідність вибору однієї дії із декількох варіантів рішень, що передбачає застосування спеціальних методик, технологій ведення підприємництва тощо; 3) невизначеність – ризик стає власне предметом праці підприємця в процесі ухвалення рішення або з метою подолання фактора ризику. 12


Функції підприємницького ризику відображають його роль в господарських відносинах на об'єкті підприємницької діяльності. Вони класифікуються по різних аспектах вивчення (організаційноправовий, соціальний, інформаційний, психологічний чи інші). Для економічного дослідження можна виділити наступні функції підприємницького ризику: 1) інноваційна – виявляється як стимулювання творчого пошуку з метою розв’язання проблем підприємницької діяльності, соціально-економічного розвитку, екологічної безпеки тощо; 2) регуляторна – ризик носить суперечливий характер і виступає в двох формах: конструктивної (здатність суб'єкта ризикувати для досягнення успіху) і деструктивної (коли одержуємо зворотний від очікуваного результат, наприклад, при недостовірності інформації про об'єкт підприємницької діяльності); 3) захисна – припускає виховання навичок терплячого ставлення до невдачі як природної сторони підприємництва; 4) аналітична – передбачає вивчення всіх альтернатив і прагнення до вибору найрентабельнішого варіанту при якнайменшому ризику; 5) прогресивна – виявляється в безперервному оновленні форм і структури виробничих відносин на об'єкті підприємницької діяльності, внутрішньої потреби до зростання якості рішень, виготовленої продукції. Перелічені функції ризику діють в сукупності та виявляються у міру розвитку ризикової ситуації або подолання фактора, що викликав ризик підприємця на об'єкті. Сторона спостереження ризику – це точка відстеження, вихідна позиція для сприйняття категорії ризику, з якою може бути виділений або оцінений безпосередньо як саме фактор ризику, так і його сутність або властивості. Серед сторін відстеження ризику називають: 1) суб'єктивну – розбіжності в уявленні одного й того ж ризику внаслідок різного сприйняття та оцінки людьми одних і тих же економічних подій, явищ; 2) об'єктивну – коли реально існуючі явища, процеси, події відображаються незалежно від ступеня їх усвідомлення або особливостей сприйняття людиною; 3) суб'єктивно-об'єктивну – вона полягає в джерелах походження ризику, які змішані по характеру участі в них волі та свідомості людини. 13


Сторони відстеження підприємницького ризику утворюють складну і діалектично взаємозв'язану систему пізнання ризику як економічної категорії. При розробці методик обліку складових ризику або їх віддзеркалення в економічних показниках виникає не співпадання сторін відстеження ризику. Це приводить до суперечностей в оцінці однакових за змістом ризиків, що висловлюються з боку різних господарських суб'єктів. При цьому важливо якомога повніше враховувати існуючі методики обліку і віддзеркалення факторів ризику, яки вже визнані іншими суб'єктами як об'єктивні і не оспорювані доводи. Джерело підприємницького ризику – головна причина виникнення ризику, що існує в певних господарських умовах і створює підґрунтя для виникнення неоднозначності, невизначеності між господарськими суб'єктами. Джерело ризику указує на те місце у виробничих відносинах, де системи управління і виробництва недостатньо врегульовані між собою. До основних джерел ризику сьогодні відносять такі: 1) спонтанний характер природних процесів, стихій; 2) випадковість дій, подій і поведінки суб'єктів; 3) присутність протиборчих тенденцій, потоків, інтересів на об'єкті підприємницької діяльності; 4) імовірнісний характер соціально-економічного розвитку, мінливість соціально-економічних вимог щодо об'єкту підприємництва; 5) погрішності інформації про об'єкт підприємництва; 6) обмеженість ресурсів для подолання випадкових факторів; 7) неоднозначність пізнання об'єкту; 8) не співпадання суб'єктивних оцінок і економічної поведінки; 9) недосконалість господарського механізму. Слід зазначити, що джерела ризику інтегрально відображають ступінь зрілості господарського механізму, але їх зміст безперервно оновлюється. Вид ризику – характеристика, яка комплексно враховує джерела, фактори і сферу підприємницької діяльності на об'єкті, де виникає ризик. Зустрічаються самі різноманітні види ризиків у підприємницьких діях, наприклад, ризики фінансових ринків, помилкового або несприятливого вибору, моральні або несумлінної поведінки, банківські і страхові, зовнішні і внутрішні. Проте в господарській практиці прийнято виділяти найвідоміші види ризиків, перелік яких представлено нижче. 14


1. За масштабом економічної системи – розрізняють наступні різновиди підприємницьких ризиків в залежності від рівня її територіальної організації: - макрорівень - странові ризики, до яких приписують економічні, фіскально-монетарні, а також соціально-політичні ризики тієї країни, де підприємець здійснює свою діяльність; - мезорівень – галузеві ризики, насамперед промислові, аграрні, сфери обслуговування, які обумовлені галузевими особливостями господарювання; - мікрорівень – ризики діяльності окремого учасника ринку, наприклад, такі як фінансові та комерційні ризики господарювання; поява ризику цього виду викликана особливостями господарської діяльності суб'єкта ринкових відносин, його економічною поведінкою чи будь-якими іншими індивідуальними чинниками. 2. По характеру прояву ризики розділяють на дві групи: - системні ризики – це вид ризику, що властивий ринку в цілому і викликаний об'єктивними чинниками функціонування ринку, наприклад, країновий ризик на макрорівні, ризик ліквідності фондового інструменту; - несистемні ризики – це вид ризику, обумовлений окремими чинниками проведення підприємницьких дій та особливостями формування господарських відносин між різними суб'єктами ринку, зокрема, ризик обігу конкретного цінного паперу, ризик стосовно кваліфікації оператора ринку, ризик від запровадженої системи розрахунку за господарськими договорами. Характерна особливість несистемного ризику полягає в можливості його диверсифікації – використовуванні спеціальних методів пом'якшення ризику, коли інвестиційні кошти розосереджуються в придбання фінансових активів з різноманітними властивостями. При цьому передбачається зниження інтегрального ризику, що очікується за фінансово-економічними показниками всієї сукупності активів господарюючого суб'єкта. Зниження інтегрального ризику досягається за рахунок зменшення надмірної концентрації інвестиційних коштів в одному виді фінансового активу. 3. За територіальною ознакою виділяють ризики, прояв яких спостерігається на певній території у зв'язку з її географічними, геополітичними, етнічними особливостями щодо ведення господарства. Як правило, сюди відносять такі види ризиків: 15


-

країнові, тобто системні для всієї території країни, яки не піддаються диверсифікації; - галузеві – ті, що характерні окремій галузі, яка є домінуючою на даній території, наприклад, у складі промислових, агропромислових, транспортних утворень територіальної організації господарства; - регіональні, тобто характерні даному регіону, району, місту, населеному пункту. Крім дії об'єктивних економічних законів в територіальних ризиках виділяється вплив суб'єктивної складової продуктивних сил – людини, як головної і найскладнішої ланки в господарському механізмі, в ухваленні рішень, в реалізації підприємницьких дій. 4. За особливостями підприємницьких операцій – це, головним чином, ризики портфельного інвестування в цінні папери, ризики не своєчасного проведення операції купівлі, продажу, обміну, застави фінансового активу, що знаходиться в господарському веденні підприємця (тимчасові ризики). 5. Технологічні ризики – вони викликані особливостями операцій поставки товарних і фінансових активів, платежу по підприємницькій операції, клірингових взаєморозрахунків в цінних паперах або іншими операційними особливостями здійснення підприємницької діяльності. 6. Специфічні ризики – нетрадиційні види ризиків, що викликані тимчасовим станом об'єкту підприємницької діяльності, вони не виявляються в його звичайному функціонуванні (так звані ризики перехідного режиму). У сучасній практиці дані види ризиків обумовлені характером економічних трансформацій господарських комплексів і особливостями державної економічної політики. Вид ризику як комплексна характеристика його властивостей на об'єкті підприємницької діяльності не тільки відображає сутність ризику, але і дозволяє найпростіше перейти до визначення класу ризику, тобто здійснити класифікацію ризику, як неминучий етап його аналізу і оцінки.

1.3. Взаємозв'язок ризику з іншими економічними категоріями Вище вже було відмічено, що сучасне господарське життя містить велику частку невизначеності як в передбачуваній зміні зовнішнього середовища підприємницької діяльності, так і в очікуваних 16


результатах від неї. Це створює живильний ґрунт для виникнення найрізноманітніших ризиків. Тому важливо з'ясувати зв'язок ризику з невизначеністю, непередбачуваністю фінансових результатів діяльності, випадковими характеристиками ринкового середовища. Невизначеність в економічних відносинах на ринку присутня завжди, а виникаючі суперечності між суб'єктами ринку виступають могутньою рушійною силою економіки. Господарському суб'єкту доводиться ухвалювати рішення в умовах невизначеності стосовно: - зовнішнього ринкового середовища; - ринкової кон'юнктури попиту-пропозиції на виготовлену продукцію; - напрямів перепливу капіталів та інвестицій між сферами і галузями економіки; - дій інших господарських суб'єктів і державних органів. У сукупності це створює економічну невизначеність для підприємця – господарського суб'єкта, а ухвалюванні їм рішення спрямовуються на зменшення рівня цієї невизначеності та водночас стають наслідком такої невизначеності. При цьому зони та імовірність ризику збільшуються, а можливості щодо перспективного планування виробництва скорочуються. Разом зменшується інтервал, на який можна зробити більш-менш достовірний прогноз: до декількох днів (у координаті часу) або однієї - двох підприємницьких операцій (у кількісному вимірюванні дій підприємця). В умовах економічної невизначеності підприємцю все складніше ухвалювати рішення, оскільки орієнтири для прийняття управлінських рішень набувають не передбачуваного характеру. Наприклад, неможливо передбачити дію конкурента на ринку товарів і послуг, коли однаково для всіх суб'єктів змінюються умови господарювання через механізм державного регулювання. Кожний з господарських суб'єктів в такому випадку спробує застосувати якнайкращий із його точки зору варіант адаптації в нові умови, а рівень конкуренції за право продовження підприємницької діяльності зростатиме. Тому сьогодні виділяють непередбачуваність як особливий фактор здійснення господарської діяльності. Непередбачуваність відрізняється від економічної невизначеності вищим рівнем невідомості факторів ризику, місця або часу їх прояву. При цьому говорити про прогнозування як засіб господарювання практично не доводиться. Непередбачуваність в господарських відносинах – це стан зовнішнього середовища навколо об'єкту підприємницької діяльності, 17


при якому економічна невизначеність досягає щонайвищого рівня (екстремуму), а підприємницькі дії приймають вичікувальний характер та не спрямовуються на подолання невизначеності або факторів ризику. В умовах непередбачуваності підприємницький ризик може ставати всеохоплюючим, а його величина сягає катастрофічного рівня. Для кількісної оцінки невизначених умов в підприємницькій діяльності традиційно використовують елементи теорії випадкових чисел. Випадкові або імовірні величини у ряді випадків здатні змоделювати господарську ситуацію, наприклад, сезонних коливань цін. Математичні моделі ризику та дій з його подолання спираються на характеристики імовірності, які відображають невизначені умови господарської діяльності (виробничі, територіальні, інформаційні та інші). При цьому важливо, щоб модель відображала переважно економічні показники господарської діяльності – прибуток, дохід, витрати, збиток, рентабельність. У такому разі можна говорити про моделювання і вимірювання ризику безпосередньо в економічних показниках (грошовому виразі). Проте на практиці не завжди вдається ототожнити різноманіття господарського життя у фінансових або грошових одиницях. Тоді йдеться про оцінку ризику – способі ототожнення економічної невизначеності і факторів ризику в будь-яких доступних і загальноприйнятих показниках, зокрема економічних. Тобто вимірювання ризику стає частиною більш загального поняття оцінки ризику. Ризик є наслідком економічної невизначеності і потенційної поліваріантності дій учасників господарських відносин, в результаті яких одні господарські суб'єкти досягають прибуткової мети, але інші - не одержують взагалі очікуваного прибутку від об'єкту підприємництва. Такі суб'єкти опиняються в ситуації підприємницького ризику. Дії кожного з N кількості господарюючих суб'єктів у напрямку досягнення прибуткової мети мають формальний запис у вигляді: G1 Gj GN

18

П1; Пj; ПN.

(1.4) (1.5) (1.6)


Сукупність значень прибутку, які одержують господарські суб'єкти, складає матрицю-рядок розподілу прибутку між ними ||П1N|| щодо одного і того ж об’єкту підприємницької діяльності, таку, що: ||П1N|| = || П1 ; П2 ; …; Пj ; …; ПN || .

(1.7)

У гіпотетичному випадку детермінованих економічних умов, коли прибуток від об'єкту розподіляється за наперед узгодженими правилами між усіма суб'єктами, матриця-рядок ||П1N|| має позитивні ненульові елементи для кожного з суб’єктів. Величина цих елементів відповідає очікуваному прибутку від об’єкту за кожним із господарських суб’єктів, скоректованому на понесені витрати у зв’язку з підприємницькою діяльністю кожного з них. У реальному випадку економічної невизначеності матрицярядок прибутку приймає інший вигляд, коли в ній з'являються елементи з нульовими або негативними значеннями відкоректованого прибутку кожного з суб'єктів - ||П1N*||: ||П1N*|| = || П1*; П2*; …; Пj*; …; ПN* || ,

(1.8)

де П1* ≤ 0; …. Пj* ≤ 0 – нульові або негативні значення елементів матриці. Тобто реально отримані значення прибутку кожним з суб'єктів Пі* відрізнятимуться від очікуваних значень Пі. Різниця між реальним і очікуваним значеннями прибутку відображає ризики суб'єктів в реальних умовах підприємницької діяльності. Спеціальні математичні методи моделювання господарських ситуацій дозволяють безпосередньо ув'язати оцінку ризику з умовами підприємницької діяльності в грошовому вимірі. Вони будуть розглянути нижче. Предметом вивчення дисципліни «Теорія і практика підприємницького ризику» є обставини підприємницької діяльності, що розгортається в умовах невизначеності і непередбачуваністю.

19


Питання для самоконтролю до теми 1 1. Що розуміється під терміном «підприємництво»? 2. Які найзагальніші ознаки має підприємництво як спосіб господарювання? 3. Хто розуміється під суб'єктом підприємництва та в чому полягає його відмінність від господарюючого суб'єкта? 4. Що можна відносити до об'єктів підприємництва? 5. Що таке ризик в підприємницькій діяльності? 6. Дайте визначення терміну «фактори ризику». 7. Як інтерпретується підприємницька діяльність в завданнях оцінки ризику? 8. У чому полягає та виявляється сутність підприємницького ризику? 9. Назвіть основні властивості ризику, дайте їх змістовну характеристику. 10. Які види ризиків є найбільш поширеними в господарській практиці України? 11. Що означає диверсифікація ризику? 12. Що розуміється під невизначеністю в господарській діяльності та який її зв'язок з показниками ризику? 13. Що означає непередбачуваність в діяльності підприємця і як вона відображається на ризиках? 14. Чим відрізняється вимірювання ризику від його оцінки? 15. У який спосіб можна формально ототожнити дії господарських суб'єктів по досягненню прибутку від об'єкту підприємництва? 16. Що розглядається предметом вивчення дисципліни «Теорія і практика підприємницького ризику»?

Словник до теми 1 Аналіз ризику – сукупність методів і прийомів ідентифікації, виділення, класифікації, оцінки в заданих одиницях виміру господарських ситуацій, які характеризуються невизначеністю або непередбачуваністю. Вид ризику – характеристика, яка комплексно враховує джерела, фактори і сферу підприємницької діяльності на об'єкті, де виникає ризик. Вимірювання ризику – віддзеркалення невизначених господарських умов і факторів ризику безпосередньо в економічних показниках: прибуток, дохід, витрати, збиток, рентабельність або інші. 20


Властивості ризику – основні його характеристики та показники, що відображають сутність підприємницького ризику і згруповані по певних класифікаторах згідно умов господарської діяльності. Розрізняють головні властивості ризику: основні риси ризику; функції ризику в підприємницькій діяльності; сторони спостереження ризику; джерела виникнення ризику; види ризиків підприємницької діяльності. Господарський суб'єкт – в цьому навчальному посібнику те ж саме, що і суб'єкт підприємництва. Джерело підприємницького ризику – головна причина виникнення ризику, що існує в певних господарських умовах і створює підґрунтя для виникнення неоднозначності, невизначеності між господарськими суб'єктами. Джерело ризику указує на те місце у виробничих відносинах, де системи управління і виробництва недостатньо врегульовані між собою. Диверсифікація ризику – використовування спеціальних методів пом'якшення ризику, коли інвестиційні кошти розосереджуються в придбання фінансових активів з різноманітними властивостями. При цьому передбачається зниження інтегрального ризику, що очікується за фінансово-економічними показниками всієї сукупності активів господарюючого суб'єкта. Зниження інтегрального ризику досягається за рахунок зменшення надмірної концентрації інвестиційних коштів в одному виді фінансового активу. Діяльність – сукупність цілеспрямованих дій, кроків, етапів, на виконання яких з боку господарського суб'єкта витрачаються ресурси, що можна оцінити загальній вартістю в економічних показниках. Економічна невизначеність (для підприємця – господарського суб'єкта) – стан наперед невизначених умов зовнішнього середовища, ринкової кон'юнктури попиту-пропозиції, напрямів перепливу капіталів та інвестицій між сферами і галузями економіки, а також дій з боку інших господарських суб'єктів і державних органів. Завдяки впливу економічної невизначеності зони та імовірність ризику збільшуються, а можливості перспективного планування значно скорочуються. Тому ухвалення підприємницьких рішень стає наслідком цієї невизначеності та переслідує мету зменшення її рівня. Непередбачуваність в господарських відносинах – це стан зовнішнього середовища навколо об'єкту підприємницької діяльності, при якому економічна невизначеність досягає щонайвищого рівня 21


(екстремуму), а підприємницькі дії приймають вичікувальний характер та не спрямовуються на подолання невизначеності або факторів ризику. Облік (бухгалтерський) – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Об'єкт підприємницької діяльності – все те, на що спрямуються зусилля, інтереси та ресурси господарського суб'єкта в ринковому середовищі. Основна риса ризику – комплексний показник, який відображає сутнісний прояв ризику незалежно від впливу конкретних господарських умов. Основні риси однакові для всіх видів підприємницьких ризиків Оцінка ризику – спосіб ототожнення економічної невизначеності і факторів ризику в будь-яких доступних і загальноприйнятих показниках, зокрема економічних. Предметом вивчення дисципліни «Теорія і практика підприємницького ризику» є обставини підприємницької діяльності, що розгортається в умовах невизначеності та непередбачуваності. Підприємництво – це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Ризик – це дія (бездіяльність, подія) господарського суб'єкта, яка здійснюється в умовах вибору та в очікуванні на благополучний результат, якщо існує імовірність несприятливого результату та погіршення економічних властивостей об'єкту його підприємницької діяльності. Сторона спостереження ризику – це точка відстеження, вихідна позиція для сприйняття категорії ризику, з якою може бути виділений або оцінений безпосередньо як саме фактор ризику, так і його сутність або властивості. Суб'єкт підприємництва (підприємницької діяльності) – особа, діяльність якої містить ознаки підприємницької. Сутність ризику полягає в невизначеності й мінливості показників зовнішнього середовища навколо підприємця - господарського суб'єкта та його об'єкту підприємницької діяльності. 22


Фактори ризику – такі обставини, що можуть привести до часткової або повної втрати коштів господарського суб'єкта на об'єкті його підприємницької діяльності внаслідок різних причин. До таких причин, зокрема, відносять: пошкодження або загибель об'єкту, конкурентні дії з боку інших суб'єктів, форс-мажорні обставини та інші. Функція підприємницького ризику - це роль, яку об'єктивно виконує ризик в господарських відносинах на об'єкті підприємницької діяльності

Ситуаційні задачі до теми 1 Задача 1.1. Суб'єкт підприємництва ухвалив рішення про придбання за власні кошти обладнання для виробництва ковбасних виробів вартістю 200 тисяч гривень і передбачуваною рентабельністю 10 % у місяць. За час поставки і монтажу служба сертифікації продукції змінила вимоги стосовно технології виробництва ковбаси. Тому нове обладнання виявилося непридатним для виробничих цілей. Які дії слід зробити з боку суб'єкта підприємництва для подолання такого виду ризику? Рішення. Дії господарського суб'єкта повинні відображати цілі підприємницької діяльності, враховувати норми чинного законодавства і не можуть суперечити суспільним інтересам (зокрема, інтересам працівників суб'єкта підприємництва, власників його статутного капіталу, мешканців територіальної громади). Можливими діями розглядаються стати одна або декілька з перерахованих нижче: - повернення обладнання постачальнику; - доробка технологічної лінії власними силами (силами іншої організації) до відповідності новим вимогам служби сертифікації; - перепрофілювання виробництва на інші види продукції; - продаж обладнання третій особі; - передача обладнання в оренду, господарське ведення іншим особам; - оскарження дій служби сертифікації в суді чи в органах виконавчої влади. Кожна з дій підлягає аналізу та оцінці витратних складових ризику.

23


Задача 1.2. Суб'єкт підприємництва ухвалив рішення про доробку технологічної лінії власними силами. Для цього потрібно витратити ресурси: матеріально-технічних, інтелектуальних і часу. Які функції ризику виявляються в цьому випадку? Рішення. Найяскравіше виявляються в цьому випадку такі функції: інноваційна функція – необхідність нововведень в технологію, без яких обладнання не може експлуатуватися в подальшому; аналітична – вибір варіантів технологічного оновлення виробництва, їх порівняльний аналіз. Задача 1.3. Після отримання висновку служби сертифікації продукції про непридатність технологічного обладнання для виробництва ковбасних виробів господарський суб'єкт вирішив повернути обладнання постачальнику. Як можна оцінити підприємницький ризик, який виникає внаслідок цього? Рішення. Оцінка ризику проводиться переважно в економічних показниках прибутку (збитків), рентабельності. Переважним варіантом оцінки виступає вимірювання окремих дій Gj в показниках витрат на їхнє виконання. Наприклад, для повернення обладнання постачальникові потрібно виконати такі дії: - демонтаж обладнання – G1; - вантаження у тару та на транспортний засіб – G2; - транспортування до місця розташування постачальника – G3; - узгоджувальні дії з постачальником (переговори, укладення додаткових угод до договору поставки чи інші) – G4. Використовуя дані з попередніх періодів господарювання, суб'єкт може орієнтовно поставити у відповідність кожній з дій розмір витрат на їхнє виконання – табл.1.1. Таблиця 1.1. Зіставлення дій підприємця із витратами на їхнє виконання Найменування (вид) дії

G1

G2

G3

G4

Орієнтовні витрати, тис. гривень

30

1,5

3

2,2

Усього: очікувані витрати на виконання рішення складають 36,7 тисяч гривень.

24

ТЕМА 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ 2.1. Підходи до визначення ризику 2.2. Зародження ризику та його розвиток у наступний час 2.3. Загальна і конкретна класифікації підприємницьких ризиків Перш ніж перейти до аналізу складових підприємницького ризику, необхідно розібратися в існуючій класифікації ризиків. Відомо, що єдиної класифікації такої категорії як «ризик» в літературі не існує. Властивості ризику виявляються завдяки невизначеності, непередбачуваності в розвитку господарських відносин. Лише тільки підприємцю вдається повністю детермінувати ризик, тобто наперед уявити умови ведення підприємницької діяльності в досяжному майбутньому, ризик як економічна категорія зникає. Проте таке можливе лише в гіпотетичному випадку. У господарській практиці завжди існує частка невизначеності між суб'єктами, тому класифікація ризиків використовується як інструмент пізнання природи ризику. На її основі будується метод подолання ризику або хоча б часткового пом'якшення його негативного впливу на господарський результат.

2.1. Підходи до визначення ризику Поняття ризику зустрічається в різних науках - психології, медицині та багатьох інших, які пов'язані із функціонуванням живих систем. Перші історичні посилання на ризик як економічну категорію відносяться до періоду розвитку товарно-грошових відносин і виникнення конкуренції між суб’єктами. З метою узагальнення господарського досвіду почали розроблятися теорії, що відображають суспільне сприйняття категорії «ризик господарської діяльності». Відомо, що Адам Сміт, досліджуючи територіальну організацію господарства свого часу, помітив взаємозв'язок між прагненням виробника до досягнення норми прибутку і одночасною появою ризику R в будь-якій формі, тобто П R. Пізніше в суспільній свідомості почали формуватися підходи до оцінки ризику, з'явилися спроби щодо його вимірювання в конкретних умовах господарювання. Класична теорія підприємницького ризику ототожнює ризик з математичним очікуванням витрат, 25


які можуть виникнути внаслідок ухвалення рішення, тобто R = З за умови ухвалення рішення, реалізації дії. Згідно неокласичної теорії ризиків Альфреда Маршалла підприємцю пропонується вибирати рішення, виходячи з двох критеріїв: 1) очікуваного розміру прибутку /П/, що виникає унаслідок реалізації ухваленого рішення; 2) величини можливих відхилень прибутку Δ П унаслідок дії факторів ризику. З двох варіантів дій підприємець повинен обрати той, який би забезпечував якнайменше відхилення прибутку при однаковому абсолютному значенні очікуваного прибутку за кожним із варіантів. У формальному вигляді ця умова може бути відображена у такій спосіб: ΔП

min.

(2.1)

У подальший час господарські умови ускладнювалися, а задачі пошуку рішень стали багатофакторними. Це обмежувало застосування неокласичної теорії ризиків в задачах прогнозування господарських операцій та управління виробництвом. У другій половині ХХ століття набули широке поширення теорії математичного моделювання ризику та його властивостей. Як правило, вони базуються на ототожненні розміру ризику з показниками прямих витрат або збитків підприємця в грошовому виразі. Оновлення форм і методів господарювання приводить до зміни виробничих відносин, економічної поведінки між суб'єктами господарства і, отже, властивостей ризику. У сучасному розумінні джерелом ризику виступають конкретні підприємницькі угоди, в яких зумовлюються та формуються його суттєві характеристики. При цьому зовнішні чинники господарського життя можуть підсилити або ослабляти прояв властивостей ризику. Вступаючи у господарські відносини, кожний з суб'єктів самостійно формує власну ціль, завдання та пріоритети щодо об'єкту підприємницької діяльності. У загальному вигляді це охоплюється поняттям інтересу та відображається вектором інтересу /І/, який є індивідуальним для кожного з господарських суб'єктів – рис.2.1. При цьому індивідуальні інтереси не існують вільно, вони не можуть формуватися лише за власним бажанням суб’єкта господарювання. Напрями інтересів, що висуваються з боку окремих суб’єктів, 26

Тема 2. Класифікація підприємницьких ризиків

обмежуються складною системою господарських відносин навколо об'єкту підприємництва. До них зокрема відносяться сектора: економічних відносин – Е; соціальних – С; відносин власності щодо об’єкту або його складових – В; організаційно-правових – П; моральних – М; будь-яких інших відносин, що можна виділяти у ході аналізу ризиків - Д.

ГС1

ГСі

І1

Іі

ГСN

ІN

В

П С

Е Об’єкт

М

Д

Угода

Рис. 2.1. Системна організація підприємницької угоди в реальних умовах господарювання

Вектор окремого інтересу Іі відповідає наміру господарського суб’єкта з номером „і” та віддзеркалює прагнення саме цього суб’єкту стосовно розподілу результатів підприємницької діяльності на об’єкті. Вектор Іі як би «пробивається» до об'єкту через дуже складну і динамічну систему інших господарських відносин завдяки безперервним ініціюючим діям з боку і-го суб'єкта господарювання. У заданий момент часу кожний з суб'єктів бачить власний вектор інтересу Іі, при цьому вектора інших суб'єктів господарських відносин утворюють для нього зовнішнє середовище підприємницької діяльності, об'єктивне по своєму характеру. 27


Як правило, вектори інтересів різних суб'єктів не співпадають або спрямовані зустрічно. Їх поточне спрямування невідомо іншим суб’єктам. У такій спосіб утворюється стан економічної невизначеності навколо об'єкту підприємництва. Оскільки система відносин безперервно змінюється і оновлюється, також безперервним буде й стан економічної невизначеності. Як відомо, це приводить до зародження ризику у зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності на об'єкті. В основі виникнення ризику підприємницької діяльності – не співпадання векторів інтересу окремих суб'єктів господарських відносин. Внаслідок цього виникають зустрічні, взаємно протилежні дії з боку цих суб'єктів, формуються витрати на реалізацію цих дій в поточний момент часу. Тобто закладається основа для непропорційного розподілу прибутку між суб'єктами у майбутньому, незадоволеного сприйняття результатів підприємницької діяльності.

2.2. Зародження ризику та його розвиток у наступний час Для вивчення природи ризику в сучасній господарській діяльності важливо з'ясувати головні причини, що ведуть до зародження та розвитку ризику. З цією метою розглядаються обставини або чинники господарської діяльності, які можна розділити на дві групи залежно від наявності вольового елементу з боку господарського суб'єкта: 1) дії – те, що здійснюється по волі підприємця, за його волевиявленням; 2) події – те, що відбувається поза волевиявленням підприємця, надходить із зовні. Дії або події можуть співпадати з інтересами суб'єкта, покращуючи параметр інтересу. В іншому випадку вони суперечать його інтересу, погіршуючи показники підприємницької угоди для цього суб'єкта. Наприклад, метою інвестицій в акції виступає отримання доходу від акцій у вигляді дивіденду. Один з акціонерів, що виражає свій інтерес як певний розмір дивіденду на кожну просту акцію, може зробити таку дію - проголосувати за це рішення на загальних зборах акціонерного товариства. Проте голосування з боку інших акціонерів може надати інший розмір дивіденду, менший, ніж був запропонований першим акціонером. У такому разі результат голосування для 28


першого акціонера – суб'єкта господарських відносин – виконає роль події, погіршуючи параметр його інтересу – рис.2.2, а). Як підприємницька угода в наведеному прикладі розглядається голосування, що відбулося на загальних зборах акціонерів, та його результати у вигляді розміру дивіденду. Можливим є також й інший результат голосування, коли більшість акціонерів висловлюється за більший розмір дивіденду, ніж був запропонований першим акціонером – рис.2.2 б). Така подія, що відбулася також всупереч його волі і пропозиціям, врешті-решт покращує параметр інтересу. Можливо розглянути ще один типовий сценарій, коли перший акціонер взагалі не виконував вольових актів, не брав участі ані в зборах, ані в голосуванні. Проте інші акціонери самостійно проголосували за нарахування дивіденду по акціях товариства при нейтральній поведінці першого акціонера. Дії та події, які погіршують параметри інтересу господарського суб'єкту, спонукають його до нових вольових актів – дій. Водночас це викликає додаткові витрати на їх виконання з боку цього суб’єкта – рис.2.2, а). Такі дії чи події є небажаними для суб'єкта, вони об'єктивно створюють для нього ризик. Чинники (Обставини)

Дія

Угода голосування

Подія

Параметр інтересу (дивіденд)

а)

29

Теорія та практика підприємницького ризику Чинники (Обставини)

Дія


Подія


б) Чинники (Обставини)


Подія


в) а) при небажаній події; б) при бажаній події; в) при нейтральній події Рис.2.2. Схема відображення впливу подій та дій на досягнення інтересу підприємця – господарського суб'єкта – в двовимірному просторі

30


Якщо відбувається бажана подія для суб'єкта, параметр його інтересу не погіршується або навпаки покращується. У такому випадку дії з його сторони можуть і не виконуватися – рис.2.2, б). Як правило, можна говорити, що ризик не існує в момент, коли здійснюється бажана подія для підприємця. У ряді випадків, безумовно, ризик може виявитися як наслідок бажаної події в майбутньому. При нейтральній події господарський суб'єкт є відносно захищеним від ризику, який викликається завдяки діям з боку інших суб'єктів. Проте при цьому можуть виявитися окремі види системних ризиків. Звичайно нейтральна подія не викликає додаткових дій з боку суб'єкта господарювання – рис.2.2, в). Оскільки сьогодні ризик найчастіше ототожнюється з імовірністю зазнати збитків замість отримання очікуваного прибутку від об'єкту підприємництва, слід розглянути декілька типових ситуацій ризику. Ситуація ризику – сукупність чинників господарського життя, при якому суб'єкт господарювання об'єктивно не досягає очікуваного інтересу (доходу, прибутку, соціального показника) від об'єкту підприємницької діяльності. Залежно від ступеня досягнення підприємницького інтересу, а також від співвідношення розміру доходу та додатково понесених витрат, можна виділити три принципові ситуації ризику на об’єкті підприємницької діяльності: 1) без ризикова ситуація – відповідає випадкам, коли підприємницький інтерес досягається без додаткових витрат, а одержаний результат /Р.п./ дорівнює розміру очікуваного показника інтересу, наприклад, очікуваному доходу (прибутку) /Поч / від об'єкту: Р.п. = Поч

(2.2)

2) ситуація відносного ризику – виникає в тих випадках, коли підприємницький інтерес досягається за рахунок додаткових дій та відповідного несення додаткових витрат з боку суб'єкта. Розвиток ситуації відносного ризику свідчить про подолання фактора ризику, проте для вимірювання величини ризику потребується перерахунок розміру додатково понесених витрат /Зд/, що виникають з боку господарського суб'єкта. Тоді одержаний результат /Р.п.*/ стає менш, ніж очікуваний дохід від об'єкту, на величину додатково понесених витрат /Зд/: 31


Р.п.* = Поч – Зд,

(2.3)

а доцільність (ефективність) понесених витрат /Зд/ з подолання фактора ризику розраховується як співвідношення одержаного результату та додатково понесених витрат: Доцільність = Р.п.* / Зд.

(2.4)

3) ситуація абсолютного (непереборного) ризику – відповідає випадку, коли інтерес не може бути досягнутий навіть за рахунок додаткових дій і несення додаткових витрат з боку суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто будь-які дії з подолання такого ризику виявляються неефективними. Ситуація абсолютного ризику може бути охарактеризована співвідношенням: Зд > Р.п.

(2.5)

Ситуації ризику звичайно не вміщуються у двовимірний простір, як це показано у вищенаведених прикладах. Вони є набагато складнішими як за місцем виникнення, так й сукупністю зовнішніх та внутрішніх умов реального підприємництва. Цим найчастіше пояснюється складність класифікації а чіткого розмежування ризиків по видах. Зручні для користувача системи класифікації (класифікатори) ризику засновані на поєднанні різних властивостей ризику. І хоча таких сполучень можна підібрати дуже багато, але в сучасній господарській практиці укорінялося декілька загальноприйнятих систем класифікації підприємницького ризику. Найпоширенішими класифікаторами ризику вважаються: - причина виникнення ризику; - характер й особливості здійснення підприємницької діяльності; - властивості об'єкту, на який спрямовано ризик; - характер обліку ризику чи його складових; - час прояву або дії ризику; - характер наслідків від впливу ризику; - рівень ризику. Нижче наведені характерні ознаки для різних класів підприємницького ризику, що дозволяють ідентифікувати ризик та підібрати відповідну модель його опису та подолання. 32


2.3. Загальна і конкретна класифікації підприємницьких ризиків Після того, як визначено загальні підходи до виявлення сутності та властивостей ризику, процеси його зародження, розвитку, а також основні характеристики ризикової ситуації, можна чітко сформулювати задачу дослідження ризику. Схематично вона зображена на рис.2.3. У задачу дослідження ризику входять такі складові: - мета аналізу ризику (наприклад, пом'якшення його впливу, відмова від угоди, можливість підвищити ефективність дій, інша мета); - роль даного ризику в господарській практиці (активізація виробництва, пригноблення діяльності, нейтралізація конкурента тощо); - прийоми аналізу, вимірювання й оцінки ризику, які вважаються прийнятими в господарській практиці регіону (зокрема, оригінальні та нові, загальнодоступні, спірні); - технології управління ризиковою ситуацією (можуть бути власними, запозиченими, ноу-хау розробками).

Мета аналізу ризику

Роль в практиці господарювання Постановка завдання Прийоми дослідження

Технологічне озброєння

Завдання дослідження ризику

Рис.2.3. Постановка завдання дослідження ризику в підприємницькій діяльності

33


Завдання дослідження ризику – це справа тонка і майстерна. Вона базується не тільки на знаннях з приводу господарювання, але й на інтуїтивних прийомах обробки господарської інформації, даних про зовнішнє середовище, поточні зміни. Для умілого використовування одержаних результатів аналізу ризику в підприємницьких цілях важливо зробити достовірну класифікацію ризиків, яка найповніші б відображала поточні інтереси суб'єктів ринку та структуру господарських відносин між ними. Достовірне виділення фактора ризику полегшує підприємцю ухвалення рішень. Класифікація підприємницьких ризиків – розподіл ризиків на окремі групи (класи) по певних ознаках з урахуванням завдання дослідження. У міру суспільного та наукового узагальнення результату підприємницької діяльності змінюються класи ризиків, які є придатними для практичного використання. На основі обраного класу ризику можна розробляти спеціальні технології або прийоми управління ризиковими ситуаціями убік подолання факторів ризику. В національній господарській практиці використовується загальна система класифікації ризиків, яка містить такі класифікаційні рівні: - групи ризиків (наприклад, прийнято виділяти чисті та спекулятивні ризики); - категорії ризику (зокрема, природні, екологічні, політичні, транспортні, комерційні, нетрадиційні ризики); - види ризику (країнові, технічні, страхові, внутрішньопідприємницькі, виробничі, інноваційні, фінансові, валютні, кредитні, управлінські); - підвиди ризиків (такі наприклад, як валютний, процентний, кредитний ризик – для ризиків фінансового ринку). Дослідники – практики господарських відносин можуть пропонувати деякі інші варіанти та класифікатори ризиків. Наприклад, можна зустріти додаткове розмежування на різновиди або типи ризиків. Проте для цілей обліку обставин і факторів ризику достатньо використовувати двох-трьох рівневі класифікатори, наприклад, категорія вид. Більш складні класифікаційні системи група по-своєму утрудняють задачу вимірювання та оцінки підприємницьких ризиків. Тому вони досить часто стають непридатними для практичного використовування. Оскільки класифікація ризиків безперервно оновлюється, в різних літературних джерелах можна зустріти прийоми віднесення 34


однакового ризику до різних рівнів класифікації. Наприклад, різні дослідження можуть ставити політичні й комерційні ризики на рівень категорії або виду одночасно. Підвиди валютних і кредитних ризиків можна віднести до самостійних видів ризиків у підприємницькій діяльності. Можна наводити безліч інших прикладів, коли класифікація ризику складна і заплутана. Тому в задачах оцінки її розглядають всього лише засобом для деталізації складових ризику або подальшого їх перекладу в економічні показники. Нижче розглянуто найпоширеніші в сучасній господарській практиці класи ризиків. Знання основних класів ризиків допомагає фахівцю - господарнику швидко оцінювати ситуацію на об'єкті підприємницької діяльності, своєчасно узгодити господарські стосунки з іншими суб'єктами. Згідно із загальною класифікацією підприємницьких ризиків можна перейти до розгляду конкретних їх класів, які згруповані по сукупності найпоширеніших господарських обставин або ситуацій підприємницької діяльності. Класифікація ризиків за причиною виникнення Причина виникнення або рід небезпеки – це обставини, що здатні викликати несприятливі для підприємця події. За причиною виникнення розрізняють такі ризики: - техногенні – тобто викликані господарською діяльністю людини (аварії нафтопроводів, атомних електростанцій); - природні – такі, що не пов'язані з діяльністю людини (землетруси, урагани, повені, цунамі); - змішані – виникають внаслідок впливу людини на природу (екологічні катастрофи, шкода від забруднення навколишнього середовища); - антропогенні – тобто пов'язані з фінансовою діяльністю суспільства (зокрема, кризи фінансових ринків). Класифікація ризиків за характером господарської діяльності Характер господарської діяльності – сукупність властивостей, що відображають галузеві особливості та сферу діяльності суб'єкта підприємництва, господарські обставини у виробництві окремих видів продукції. Тут можна виділити такі класи ризиків: - технічні (виробничі) – відносяться до обставин передбачуваного провалу інвестиційного проекту, зриву виробництва нового виробу; 35


-

комерційні (фінансові) – можуть бути викликані відсутністю попиту на продукцію, особливостями проведення або виконання фінансових операцій. Даний клас ризику частіше виявляється в наступних галузях господарської діяльності: розгортання й введення в експлуатацію нових виробництв, управління фінансами, торгівля. Класифікація ризиків за властивостями об'єкту, на який спрямовано ризик Залежно від цілей підприємницької діяльності, ризики можуть виявлятися у різний час і в різних місцях технологічного ланцюга виробництва товарів або надання послуг. Хоча простежується велика різноманітність ризиків цього класу, проте сьогодні виділяють найкрупніші з них: - ризик нанесення шкоди життю та здоров'ю людини; - майновий ризик; - ризик настання цивільної відповідальності; - ризик нанесення збитків майновим інтересам. Найчіткіше цей клас підприємницького ризику сьогодні виділяється в страховій діяльності (страхові ризики). Класифікація ризиків за характером обліку Характер обліку ризику – це спосіб обліку джерела та інших особливостей походження підприємницького ризику, який є прийнятим в заданих умовах господарської діяльності. По характеру обліку розрізняють наступні класи підприємницьких ризиків: - зовнішні – безпосередньо не пов'язані з діяльністю підприємця – господарського суб'єкта, вони обумовлені політичними, економічними, демографічними, соціальними, географічними чинниками господарського життя та здійснення виробництва; - внутрішні – викликані діяльністю господарського суб'єкта або його прямих контрагентів вони обумовлені діловою активністю менеджменту підприємства, маркетинговими стратегіями, політикою і тактикою поведінки на ринку, виробничим і науковотехнічним потенціалом, рівнем спеціалізації. Умовність цього класифікатора виявляється в діалектиці взаємостосунків господарського суб'єкта із ринковим середовищем, коли буває складно зробити чітке розмежування дій посадовців суб'єкта та об'єктивні події зовнішнього середовища, які викликані 36


діями зовсім не пов'язаних з цим суб'єктом осіб. Тут також виявляються так звані приховані процеси в економіці, наприклад, тіньова її частина, корупційні зв'язки державного апарату тощо. Класифікація ризиків за часом Час прояву або дії ризику – характеристика ризику, що дозволяє ідентифікувати його властивості в координаті часу. Залежно від часу прояву або дії фактора ризику розрізняють наступні класи підприємницьких ризиків: - короткострокові; - постійні; - ретроспективні; - поточні; - перспективні. Аналіз ризиків за даним класифікатором допомагає підприємцю виконати поточний або перспективний прогноз господарської діяльності з урахуванням одного або декількох факторів ризику, які діють в різні моменти часу. Класифікація ризиків за характером наслідків Характер наслідків – властивість підприємницького ризику, що враховує об'єктивну здатність ризику активізувати або пригнічувати господарську діяльність. У цьому класі ризиків виділяють: - чисті (статистичні) ризики, які завдають збитків господарському суб'єктові за будь-яких обставин (стихійні лиха, нещасні випадки, злочини); - спекулятивні (динамічні) ризики, які можуть нанести як збитки, так й надати прибутку для господарського суб'єкта (наприклад, зміни ринкової кон'юнктури, курсів і відсоткових ставок, законодавства). Класифікація ризиків за рівнем Рівень ризику – зважена в економічних показниках ступінь небезпеки від об'єкту підприємництва унаслідок обставин (дій або подій) господарського життя – рис.2.4.

37

Теорія та практика підприємницького ризику Чинники (Обставини)

Дія


Подія

Параметр інтересу (дивіденд) П1 – допустиме відхилення параметра підприємницького інтересу, що виникає унаслідок обставин господарського життя П0 – неприпустиме відхилення параметра підприємницького інтересу, яке відповідає рівню катастрофічного (непереборного) ризику Рис.2.4. Графічна інтерпретації класифікації ризику за рівнем в економічних показниках

Відповідно з цією класифікацією виділяють такі рівні ризику: допустимий ризик, коли від реалізації підприємницького рішення виникає загроза частково втратити прибуток або одержати результат менший, ніж очікувався; - критичний ризик, що відповідає загрозі фінансових втрат у розмірі вартості всього рішення (інвестиційного проекту, бізнесплану підприємця); - катастрофічний ризик – означає загрозу втратити весь майновий комплекс господарського суб'єкта унаслідок реалізації обраного рішення (проекту, плану). Як правило, окремі види ризику взаємозв'язані між собою та викликаються діями з боку господарських суб'єктів. Часткова втрата прибутку (допустимий ризик) одного із суб'єктів досить часто обумовлена зустрічними діями з боку іншого суб'єкта, який, дорече, отримує внаслідок цього додаткові прибуток від спільного об'єкту підприємництва. -

38


Питання для самоконтролю до теми 2 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14.

Чому не існує єдиної класифікації ризиків? Назвіть відомі Вам підходи до визначення ризику. Що служить джерелом виникнення ризику в підприємництві? Що розуміють під обставинами господарської діяльності? Як впливають дії та події навколо об’єкту підприємницької діяльності на досягнення підприємницького інтересу? Що означає ситуація ризику, які існують її види? Назвіть найпоширеніші класифікатори ризику. Що розуміється під класифікацією ризиків? Як класифікуються ризики за причиною виникнення? Приведіть класифікацію ризиків за характером господарської діяльності? Що розуміється під властивостями об'єкту, на який спрямовано ризик? Які бувають ризики за характером обліку? Як класифікуються ризики за часом і наслідками? Наведіть, будь ласка, приклади класифікації ризиків за рівнями.

Словник до теми 2 Класифікація підприємницьких ризиків – розподіл ризиків на окремі групи (класи) по певних ознаках з урахуванням завдання дослідження. Обставини господарської діяльності – чинники, які залежно від наявності в них вольового елементу особи – підприємця розподіляються на дві групи: 1) дії, тобто те, що здійснюється по волі підприємця, за його волевиявленням; 2) події, тобто те, що відбувається поза волевиявленням підприємця, надходить із зовні. Причина виникнення або рід небезпеки – це обставини, що здатні викликати несприятливі для підприємця події. Рівень ризику – зважена в економічних показниках ступінь небезпеки від об'єкту підприємництва унаслідок обставин (дій або подій) господарського життя. Ситуація ризику – сукупність чинників господарського життя, при якому суб'єкт господарювання об'єктивно не досягає очікуваного інтересу (доходу, прибутку, соціального показника) від об'єкту підприємницької діяльності. 39


Характер наслідків – властивість підприємницького ризику, що враховує об'єктивну здатність ризику активізувати або пригнічувати господарську діяльність. Характер обліку ризику – спосіб обліку джерела та інших особливостей походження підприємницького ризику, який є прийнятим в заданих умовах господарської діяльності. Характер господарської діяльності – сукупність властивостей, що відображають галузеві особливості та сферу діяльності суб'єкта підприємництва, господарські обставини у виробництві окремих видів продукції. Час прояву або дії ризику – характеристика ризику, що дозволяє ідентифікувати його властивості в координаті часу.

Ситуаційні задачі до теми 2 Задача 2.1. Суб'єкт підприємництва, який придбав технологічну лінію для виробництва ковбасних виробів, ухвалив рішення про перепрофілювання виробництва під новий вид виробу з тими ж характеристиками продуктивності та рентабельності, що очікувалися від ковбасного виробництва (див. задачу 1.1). Передбачуваний обсяг додаткових інвестицій – 25 тисяч гривень. Очікуваний період сталого функціонування оновленого об'єкту – 3 місяці. Визначити ситуацію ризику та її економічні показники. Рішення. Очікуваний прибуток від об'єкту підприємництва складає величину Поч = 200 х 10 % х 3 міс. = 60 тис. грн. Величина витрат, які викликані перепрофілюванням, в даному випадку відповідає розміру інвестицій, тобто Зд = 25 тис. грн. Тоді для обчислення одержаного результату використовуємо формулу (2.3) з коректуванням на величину додаткових витрат, який складе Р.п.* = 60 – 25 = 35 тис. грн. Доцільність (ефективність) понесених витрат щодо подолання фактора ризику розраховується по формулі (2.4) як відношення одержаного результату (35 тис. грн.) до додатково понесених витрат (25 тис. грн.), тобто: Доцільність = 35 / 25 = 1,4. Це дозволяє охарактеризувати ситуацію як відносний ризик. 40


Задача 2.2. Використовуючи ситуацію, що склалася, між суб'єктом підприємництва і службою сертифікації продукції, здійснюйте класифікацію ризику. Рішення. За основу беруться відомі класифікатори, по яких оцінюють модель взаємостосунків суб'єктів, зокрема, такий ризик ідентифікується як: - змішаний – за причиною виникнення (роду небезпеки); - технічний – за характером господарської діяльності ГС; - нанесення збитку майновим інтересам – за властивостями об'єкту, на який спрямовано ризик; - зовнішній – за характером обліку. Задача 2.3. При тих же початкових даних суб'єкт підприємництва спробує наблизити умови своєї діяльності до без ризикової ситуації. У який спосіб він може цього досягати? Рішення. Умова без ризикової ситуації характеризується формулою (2.2). Це передбачає відсутність будь-яких додаткових витрат на об'єкті підприємництва, що не передбачені бізнес-планом, програмою виробництва ковбас, інвестиційним конкурсом тощо. Досягати такого стану навколо об’єкту підприємницької діяльності можна як за рахунок власних дій суб'єкта підприємництва, так і з використанням дій, що виконуються з боку інших учасників ринкових відносин. Можливі дії господарського суб'єкта з приводу наближення без ризикової ситуації можуть бути такими: - вибір рішення з якнайменшими витратами на його реалізацію, тобто Р.п. > > Зд; - очікування сприятливої події, наприклад, відміни вищестоящою наглядовою інстанцією рішення служби сертифікації продукції щодо технологічного обладнання, тобто Зд 0.

41

ТЕМА 3. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ 3.1. Методологія дослідження господарських відносин в період економічних трансформацій 3.2. Поширені види підприємницьких ризиків і їх оцінка Детальна класифікація ризику, що виникає на об'єкті підприємницької діяльності, дозволяє перейти до оцінки його розміру, а також передбачуваних наслідків від його негативного впливу. Оцінка здійснюється в доступних і прийнятих в ринковому середовищі показниках, яки відображають властивості об'єкту підприємницької діяльності та відносини, що складаються між суб'єктами господарювання. Наприклад, це може бути ризик втрати сектора збуту для товарів або послуг, ризик відмови контрагента від укладення підприємницької угоди, імовірність нанесення шкоди життю або здоров'ю людей, яки пов'язані з об'єктом або господарськими суб'єктами навколо нього. У випадку, коли величину ризику можна оцінити безпосередньо в грошовому виразі (фінансово-економічних показниках збитку, додаткових витрат, фінансового результату) прийнято говорити про вимірювання ризику. Можливість безпосередньо виміряти ризик надає переваг суб'єкту господарювання в прогнозуванні результату підприємницької діяльності, а також в розробці заходів є подолання ризику.

3.1. Методологія дослідження господарських відносин в період економічних трансформацій Під методологією дослідження розуміється сукупність елементів дослідження (методів, прийомів) в певній області людських знань. Економічні трансформації господарського комплексу України змусили по-новому підійти до вивчення економічних явищ як з погляду безпеки для користувачів (фахівців, керівників підприємств), так і з позиції суспільної доцільності підприємницьких дій, оцінки їх соціально-економічних наслідків. Формування ринкового простору для підприємницької діяльності відбувалося за ініціативою зверху шляхом видання певних нормативних актів, впровадженням заходів державної економічної політики. Нові правові норми забезпечили розвиток нових вироб42

Тема 3. Методологія аналізу підприємницьких ризиків

ничих відносин, привели до радикального оновлення чинників виробництва, умов господарської діяльності і в цілому господарського механізму. Дослідження господарських відносин ґрунтується на врахуванні багатьох чинників, зокрема, серед них виділяються: 1) короткий період існування ринкового способу господарювання; 2) переважна дія стихійних механізмів розвитку в попередні роки; 3) складність і високий динамізм економічних трансформацій господарського комплексу країни; 4) суттєвий вплив політичних, національних, соціальних протиріч. Слід розуміти, що підприємницька діяльність – об'єктивно існуюча система соціально-економічних, організаційно-правових та інших відносин навколо об'єкту підприємництва. При цьому форми організації підприємництва розглядаються лише як засіб для сталого функціонування елементів господарського механізму, реалізації його призначення в системі суспільного виробництва, відтворювальних циклах. Особливостями механізмів підприємницької діяльності в сучасних економічних перетвореннях виступають їх масовий характер, вплив практично на всі галузі виробництва товарів і послуг, включаючи державний сектор економіки, опосередковану взаємодію з господарськими комплексами і економічними системами інших країн. Перехід економіки від соціалістичної форми на рейки ринкового господарювання без ретельної теоретичної підготовки системи продуктивних сил зумовили появу специфічних підходів до адаптації виробничих систем, яки виявлялися у практичній площині. За рахунок адаптаційних технологій відбувалося також зниження рівнів підприємницького ризику. Комплексний характер господарських відносин навколо об’єкту підприємницької діяльності вимагає ретельного вивчення кожної їх групи, що знаходяться у взаємозв’язку між собою та впливають на розвиток ризикової ситуації (рис.2.1). Реалізація вектору інтересу може відбуватися через різні групи відносин, але ризик виникає навколо об’єкта в цілому та зачіпає усю систему господарських відносин. Тому стає необхідним залучати до методології дослідження не лише етапи вивчення особливостей підприємництва, але й прогноз розвитку об’єкта підприємницької діяльності поступово у часі, що складається у певну систему дослідницьких кроків – рис. 3.1. 43

Теорія та практика підприємницького ризику Вивчення Нормативно-правова база підприємництва в заданій сфері виробництва норми – економічна теорія – господарська практика Зіставлення ухвалення рішення, узгодження з іншими суб'єктами Апробація Реалізація чітке виконання запланованих дій на об'єкті, їхній облік Отримання результату систематизація складових доходу і витрат розрахунок ефективності підприємництва, Зроблення висновку оцінка ризику Рис.3.1. Поелементна структура процесу дослідження господарських відносин в період економічних трансформацій

Першим елементом в дослідженні складових підприємницького ризику стає вивчення нормативно-правових актів в певній сфері господарських відносин, де здійснюється підприємницька діяльність. В конкретному випадку мова йде про спеціальне законодавство з питань кредитування (кредитні ризики), функціонування банківської системи (банківські ризики), системи оподаткування підприємств (податкові ризики), фінансової санації чи банкрутства господарських суб’єктів - підприємців (ризики банкрутства). Для зниження рівня ризику від підприємця потрібні всебічне пізнання нормативних актів, врахування їх динаміки в часі, оскільки зміст законів та підзаконних актів постійно оновлюється. Тут можливими стають такі обставини підприємницького ризику: - запровадження нових норм або вимог; - скасування застарілих правил; - коректування чинних термінів або формулювань. Часто правовими нормами не вдається охопити повністю усе розмаїття властивостей об'єкту підприємницької діяльності. Іноді норми з різних законів суперечать одна одної. Тому важливо уміло зіставляти норми законодавства між собою, а також з їх трактуваннями, що містяться в теоретичних джерелах. Одержане цілісне враження про об'єкт підприємницької діяльності в структурі господарського комплексу допомагає точніше виробляти підприємницькі дії і добиватися позитивних результатів, зокрема, запобігати ризику, ефективно подолати фактори ризику тощо. Тут важливим стає другий елемент дослідження – зіставлення нормативних вимог з економічною теорією і господарською практикою. Підсумком цього етапу стає множина норм чинного законодавства в динаміці їх прийняття та запровадження у господарську 44


практику. Чинність нормативних правил здійснення підприємництва поширюється на інтервалі часу від їх вступу у законну силу до відміни або призупинення дії. Співставлення робиться між нормативним трактуванням будь-якого визначення в зіставленні з теоретичними і практичними тлумаченнями цього терміну у літературних джерелах. Множина чинних вимог оформлюється у вигляді інформаційної бази даних ТЗ, згідно якої можна простежити присутність в господарських відносинах тих або інших правил, оцінити доцільність їх застосування до об’єкту підприємницької діяльності у будь-який момент часу. Наступним кроком в дослідженні стає практичне застосування теоретичних даних до об'єкту підприємництва. Він проходить у формі апробації одержаних інформаційних даних. Це передбачає з боку суб’єкта виконання таких функцій, як ухвалення рішень, розробка певних дій, їхнє узгодження з іншими суб'єктами господарювання. В ході розробки дії, яка спрямується на об'єкт підприємництва або іншого суб'єкта господарювання, використовуються такі інформаційні дані, як нормативний аналіз, досвід прийняття управлінських рішень фахівцями або керівником господарського суб'єкта. Джерелом ризиків стають інтереси великого числа суб'єктів, які пошкоджуються діями з апробації підприємницького рішення. Тому впровадження дії у формі практичної апробації завжди засноване на прогнозі імовірності досягнення її результату та містить елемент невизначеності. Ефективність подолання ризиків підвищується, якщо на етапі підготовки дії до практичної апробації буде забезпечено узгодження вимог якомога більшого числа суб'єктів господарських відносин. Апробація відкриває фазу практичного застосування, а розроблені дії повинні бути реалізовані протягом певного проміжку часу. Тому наступним елементом дослідження стає реалізація дії на об'єкті підприємництва. Для цього господарський суб'єкт використовує повноваження і функції, яка надаються йому в господарському комплексі. Реалізація не завжди проходить за наперед наміченим сценарієм завдяки проявам зустрічних дій з боку інших суб'єктів. При цьому виникають численні зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктом підприємницької діяльності. На цьому етапі треба організувати методичний облік витратних і прибуткових складових від підприємницької діяльності. Для цього використовують стандартні методики бухгалтерського, податкового, реєстраторського обліку, а 45


також накопичувальні системи їх зберігання та надання для користувачів. Завершена дія створює новий стан в системі господарських відносин, відкриває інші перспективи розвитку об'єкту підприємництва. Елементом дослідження підприємницького ризику тут виступає оцінка одержаного результату. В стані відносного балансу господарських відносин, коли дії суб'єктів узгоджені між одна з одною, а також із об'єктом підприємництва, можна провести повний облік складових витрат і доходу. Тоді мова йде про високий ступінь детермінованої міжсуб'єктних відносин та невисокий рівень ризиків. Оцінка ризику проводиться в показниках доходу і витрат. На практиці це часто зводиться до поелементного вимірювання складових ризику. Якщо стан системи господарських відносин незбалансований, а між суб'єктами існують суттєві протиріччя в оцінці досягнутого підприємницького результату, говорять про підвищений рівень підприємницьких ризиків. Вимога будь-якого з суб'єктів, яка вважається неузгодженою із отриманим результатом підприємницької діяльності, змушує його до виконання додаткових дій стосовно об'єкту підприємництва. Внаслідок таких впливів на об’єкті створюється підґрунтя для невизначеності або непередбачуваності. Імовірні дії з боку суб'єкта необхідно класифікувати з виділенням складових витрат, що виконуються додатково, та очікуваних збитків. Звичайно з цією метою використовують механізми експертних оцінок, а оцінку підприємницького ризику проводять за формулами (1.2) ÷ (1.8) з імовірнісними складовими. Під час оцінки до уваги береться передбачувана реакція суб'єктів господарських відносин, показники фінансово-господарської діяльності, нормативні вимоги та інша інформація. Позитивним результатом від підприємницьких дій слід вважати задоволення вимог найвагоміших суб'єктів підприємницької діяльності, яки відповідають за соціально-економічний розвиток регіону. Бажано також, якщо при цьому враховуються певні вимоги інших суб'єктів, яки здатні утворювати ситуації ризику або економічної невизначеності на об'єкті підприємництва. Оцінка результату оформлюється у вигляді інформаційного джерела (звичайно на паперовому носії, наприклад, доповідь, звіт, рішення колегіального органу), в якому містяться висновки, рекомендації, критичні зауваження. У сукупності вони дають цілісне 46


враження про рівень підприємницького ризику, його властивості та негативні наслідки. Зміст висновків повинен відображати ефективність підприємницької діяльності, заходів фінансового забезпечення і активізації господарства, доцільність їх використовування на інших об'єктах. Важливою складовою висновків стає оцінка досягнутого рівня підприємницького ризику, яка відображає ступінь досконалості господарських відносин, можливість використовування прийомів підприємництва у майбутньому господарства. Висновки стають завершуючим елементом дослідження і складають інформаційну основу для подальшого розвитку суб'єкта господарювання, його відносин, становища в господарському комплексі. Процес дослідження підприємницького ризику й виділення його складових ґрунтується на повному і якомога об'єктивнішому усвідомленні чинних тлумачень і визначень щодо обраної сфери підприємницької діяльності. Чим точніше підприємець уявляє сутність об'єкту, тим чіткіше з його боку висуваються вимоги, оцінюються дії, будуються моделі і прогнози, а також узагальнюються результати підприємницької діяльності. Оскільки пізнання завжди є суб'єктивним, неточності сприйняття створюють об'єктивну основу для невизначеності і непередбачуваності дій, тобто підприємницьких ризиків. Різне сприйняття або осмислення термінології призводить до появи протиріч між суб'єктами, а різнопланові тлумачення, що надходять із літературних джерел, можуть ще підсилити такі суперечності та непорозуміння, піднести рівень ризиків підприємництва. Як правило, трактування базових понять підприємницької діяльності, що пропонуються із різних інформаційних джерел, в період економічних трансформацій можуть розрізнятися одне від одного, містять різні підходи до свого запровадження у практику, характеризуються авторськими рисами, акцентуванням тощо. Тому доцільним виглядає компонування множин із декількох інформаційних даних, що віддзеркалюють нормативну базу, зокрема: - з економічних джерел – формування сукупності даних /Те/; - з юридичної літератури – вибірка коментарів /Тю/; - із законодавчих актів – вичерпний перелік нормативних вимог /Тз/. Реакція суб'єктивної складової (підприємця, посадовця господарського суб'єкта, управлінця) виявляється в різних по характеру діях, що залежать від сприйнятого цією особою трактування певного поняття чи тлумачення, наприклад: 47


-

на основі економічних джерел – може пропонуватися сукупність дій /Gе/; - по рекомендаціях юристів – висуваються дії із множини /Gю/; - згідно вимог законодавчих актів – необхідним стає виконання сукупності дій /Gз/ відповідно. Реалізація дії приводить до результату з конкретною економічною оцінкою, яка вміщує його вартісні показники: величину витрат з досягнення результату та прогнозний (очікуваний) прибуток. Витратні складові зумовлюються вартістю дій, що пропонуються з декількох сторін - /Зе/, /Зю/, /Зз/. Тобто спостерігається певний взаємозв'язок між трактуванням терміну і оцінкою результату дії рис.3.2. Т (трактування)

G (дія)

З(вартість)

Рис.3.2. Послідовність оцінки результату підприємницької дії в залежності від застосування трактувань базових термінів і тлумачень

Виконання дій веде до накопичення показників витрат в часі. Це можуть бути статистичні або усереднені по операціях дані, фактична собівартість виконання окремої дії, яка складається у суб'єкта господарювання. Суб'єкти, що фінансуються з бюджету (судові, державні органи), не ведуть окремого обліку вартості власних дій щодо об'єктів підприємництва. Сьогодні такі відомості можна одержати лише у виняткових випадках. Проте господарські суб'єкти (інвестори, керівники об'єкту підприємницької діяльності, іноді – інші суб'єкти господарських відносин) оцінюють ефективність своєї участі в підприємницькій діяльності. Тому вони самостійно прогнозують власний фінансовий результат і ведуть накопичувальний облік витратних складових на об'єкті підприємництва ЗІ (ti), ЗО (ti), ЗД (ti). Потім проводиться зіставлення витрат з очікуваними від об'єкту показниками доходу - / ПІ/, /ПО/ и /ПД/ відповідно, по формулах: ЕІ = ПІ / ЗІ (ti); ЕО = ПО / ЗО (ti); ЕД = ПД / ЗД (ti).

(3.1) (3.2) (3.3)

Оцінку розміру доходу, що очікується від участі в підприємницькій діяльності, кожному з суб'єктів доводиться робити самостійно. Законо48


давство не надає із цього приводу будь-яких вимог або рекомендацій. В основу оцінки лягають економічні інтереси – прагнення одержати дохід вище, ніж витрачені кошти (матеріальні, інтелектуальні, інформаційні). Наприклад, для інвестора очікуваним доходом /ПІ/ стануть фінансові надходження від об'єкту підприємницької діяльності в рахунок погашення платежів за інвестиційним договором. Очікуваним доходом на об'єкті підприємництва /ПО/ слід розглядати прогнозні надходження коштів, що залишаються в його розпорядженні після підсумовування результатів господарської діяльності, зокрема на оплату праці працівників, погашення вимог кредиторів, інші соціальні або екологічні потреби. Нездатність об'єкту підприємництва погасити в повному об'ємі обов'язкові платежі в межах величини /ПО/ одночасно створює ситуацію ризику для інвестора такого об'єкту, оскільки знижує розмір його очікуваного доходу /ПІ/. Визначення сутності господарських відносин, що складаються між об'єктом підприємницької діяльності та його інвестором, дозволяє провести класифікацію ризику, визначити його властивості та складові. Тривала неузгодженість між показниками / ПІ/ і /ПО/ приводить до переростання суперечностей між інвестором та об'єктом підприємництва в складні проблеми, тим самим викликав необхідність в додаткових діях та створює нові ризики. Тут доречно говорити про упровадження спеціальних управлінських технологій як засобу зниження ризику. Аналіз сучасних економічних явищ і процесів в господарському комплексі вимушує застосовувати нові методи отримання інформації, впливу на об'єкт підприємництво, а також форм узгодження вимог між суб'єктами господарювання. Фактично ставиться задача безперервного управління господарським життям. З цього приводу можна навести типовий технологічний ланцюжок, який дозволяю знижувати ризики підприємництва у вигляді системної структури - рис.3.3. Розробка технологічних прийомів дослідження об’єкту і управління підприємницькими ризиками відображає перехід до свідомих механізмів суспільного розвитку. На відміну від стихійних фаз, де управлінська дія формується внаслідок усереднювання зіткнень і взаємодій безлічі випадкових одиничних векторів, свідоме планування ризику в господарських відносинах засноване на принципах узгодження і проектування очікуваних результатів, розподілу прибутку від підприємництва. Саме такі підходи дозволяють знижувати загальний рівень підприємницьких ризиків, разом з тим захищаючи принципи свободи підприємницьких дій і забезпечуючи несуперечливий розвиток виробничих відносин. 49


1 – аналіз і систематизація факторів ризику; 2 – розробка заходів впливу (управління) на об'єкт підприємництва; 3 – отримання результату запровадження дій (результуючий вектор А); 4 – оцінка результату. Рис.3.3. Технологічний ланцюг зниження підприємницького ризику

3.2. Поширені види підприємницьких ризиків і їх оцінка Для цілей вимірювання підприємницьких ризиків використовуються формули (2.2) ÷ (2.4) одержаного результату, ефективності і додаткових витрат щодо подолання ризикової ситуації. У загальному випадку для вимірювання ризику використовується формула одержаного результату в грошовому еквіваленті: Р.п. = П - З∑,

(3.4)

де П – сукупний дохід (прибуток) суб'єкта господарювання від об'єкту підприємницької діяльності в грошовому виразі; 50


З∑ = ∑ Зі – сукупні витрати по всіх складових ризику, виражені в грошовому еквіваленті. Якщо аналіз і класифікація ризику дозволяють відобразити основні складові доходу і витрат безпосередньо в грошовому еквіваленті, можна говорити про вимірювання ризику з використанням формули (3.4). Це досягається в умовах високої передбаченості властивостей об'єкту підприємницької діяльності і дій з боку інших суб'єктів господарювання. Проте не всі господарські процеси або явища піддаються ототожненню безпосередньо в грошових координатах. Наявність економічної невизначеності в реальній ситуації приводить до появи складових імовірності в показниках доходу (прибутку) і витрат /Пр/ и /Зр/, які можна лише оцінювати різними методами. Тоді формула одержаного результату від об'єкту перетворюється до вигляду: Р.п. = П + Пр - Зр - З∑ .

(3.5)

Таким чином, процедура аналізу підприємницького ризику укрупнено розбивається на дві частини: 1) вимірювання ризиків; 2) експертизу ризиків. Між безпосереднім вимірюванням і експертним рішенням в господарській практиці не завжди вдається провести чітку межу – рис.3.4. Аналіз ризику Експертна оцінка

Вимірюван ня ризику

Детерміновані складові

Імовірнісні складові та величини

Детерміновані величини

Рис.3.4. Наочне зображення процедури аналізу і оцінки підприємницького ризику в реальних господарських умовах

51


Для оцінки ризику необхідно виявити всі його складові (фактори ризику) та провести їх вимірювання або дати їм експертну оцінку за однією із чинних методик. Нижче наведено приклади найпоширеніших видів підприємницьких ризиків із стислими рекомендаціями щодо їхнього аналізу, класифікації, оцінки та обліку. Природні ризики – викликані проявом стихійних сил природи (землетруси, пожежі, урагани, повені). Як правило, ці види ризику не залежать від волі людини, тому носять характер подій в підприємницькій діяльності. Для їх оцінки використовують в основному експертні методи, статистичні і прогнозні дані про зміни погоди, властивості рельєфу місцевості. В обліку природних ризиків вагома складова вірогідності та ретроспективного аналізу. Екологічні ризики – обумовлені шкідливим впливом виробничої діяльності і побутових відходів на навколишнє середовище. Вимірювання екологічних ризиків будуються на даних спостережень за станом екології в регіоні, де функціонує об’єкт підприємництва, а також показниках витрат на екологічне балансування, наприклад, фактичні витрати господарських суб'єктів з рекреації, розміри фактичної шкоди за даними судової практики регіону. Політичні ризики – випливають із розвитку політичної ситуації в країні або окремому регіоні, а також дій державних інститутів влади і управління щодо змін в державній економічній політиці, законодавстві. Найпоширеніші підвиди політичного ризику викликаються можливою націоналізацією чи експропріацією об'єкту підприємництва, неспроможністю виконати операцію трансферту (валюти, цінних паперів), відмовою від виконання державного контракту, військовими діями і цивільними безладами. Політичні ризики знаходяться поза сферою контролю звичайних підприємців. В період економічних трансформацій господарського комплексу країни даний вид ризику може виявлятися як результат поза конкурентного перерозподілу ринків товарів, послуг і інформації. Для оцінки використовують експертні методи, що розробляються спеціально під господарські умови території. Транспортні ризики – обумовлені підприємницькою діяльністю з перевезення вантажів і пасажирів транспортними засобами. Транспортний комплекс країни традиційно ділиться за видами транспортних засобів на автомобільний, залізничний, авіаційний, морський, річний, кожен з яких має власну галузеву специфіку щодо аналізу ризиків. Звичайно господарські суб'єкти з транспортною 52


спеціалізацією використовують статистичні методи вимірювання і прогнозування ризику, заручаються гарантіями страхових організацій на транспорті. Виробничі ризики – включають збитки суб'єкта господарювання унаслідок порушень циклу виробництва товару або надання послуги, зокрема від упровадження у виробництво інновацій, нових технологій. Інноваційно - інвестиційний шлях розвитку країни припускає зростання частки цього виду ризику в підприємництві. Як правило, для вимірювання ризику використовують методи поопераційного обліку можливих витрат або експертні методи оцінки. Основні складові виробничих ризиків – неефективне використовування сировини, робочого часу, інтелектуального потенціалу виробничого колективу, що врешті-решт веде до зростання собівартості продукції. Для подолання виробничих ризиків упроваджують нові методи виробництва, проте вони самі по собі також несуть інноваційноінвестиційну складову виробничого ризику. У економічно розвинених країнах компенсацією даного виду ризику займаються уряди, забезпечуючи необхідний рівень інвестицій в оновлення виробництва і техніки. Торгові (комерційні) ризики – виникають внаслідок порушень в окремих торгових операціях (неповне постачання товару, товарний брак, збої в платіжній системі, відмова від виконання торгової операції або інші). Для економічних трансформацій характерною стає підвищена увага суб'єктів до перерозподілу власності на засоби виробництва. Унаслідок укладення різного роду операцій з метою концентрації власності на засоби виробництва, торгові операції стають цікавим об'єктом для вивчення з подальшою екстраполяцією прийомів подолання торгових ризиків на операції з цінними паперами, частками і паями в статутних капіталах господарських суб'єктів. Для вимірювання торгового ризику використовують технічний аналіз торгової операції, а також особливостей використання фінансового активу в ній. Фінансові ризики – викликані неоднозначністю функціонування фінансової сфери господарського комплексу (імовірність втрати фінансових ресурсів, інфляційно-дефляційні чинники, коливання валютних курсів). Так, зростання інфляції веде до знецінення грошових коштів суб'єкта господарювання та зниження його реальної купівельної спроможності. Аналогічно втрачається частина фінансових ресурсів при небажаному відхиленні валютного курсу для 53


суб'єктів, що беруть участь в зовнішньоекономічних, валютних або кредитних операціях фінансового ринку. Звичайно фінансові ризики піддаються математичному моделюванню, проте суб'єкту важливо відчути момент часу, коли наступає небажана подія та вжити адекватних заходів щодо пом'якшення фінансового ризику. Ризики інвестування – виникають у суб'єктів, виконуючих інвестиційну діяльність щодо об'єкту підприємництва. Види і характер інвестиційної діяльності регламентовані спеціальними розділами законодавства, тому аналіз ризиків інвестування залежить від властивостей фінансового активу (цінні папери, майно, інтелектуальна власність, певні права) і умов його обігу на ринку інвестицій. Складові ризиків інвестування (фактори ризику) набувають системного чи несистемного характеру і можуть бути виділені шляхом ретроспективного аналізу для обраного сектора інвестиційних відносин. В деяких дослідженнях підприємницьких ризиків зустрічається ставлення до цих видів ризику як до фінансових. Ризики ліквідності – є наслідком коливань споживчої вартості фінансових активів. Вони обумовлені імовірністю їх часткового або повного знецінення на час реалізації на ринку. Наприклад, законодавство з цінних паперів надає певний перелік щодо обмеження вільного обігу інвестиційних сертифікатів, яки випускаються інститутами спільного інвестування. Звідси можуть виникнути перешкоди з їхній реалізації або досить важко стає взагалі знайти набувача на цей фінансовий актив. Раз од разу ризик ліквідності виникає внаслідок конкурентних дій на фінансових ринках. У такому разі аналіз ризику повинен включати етап виявлення несумлінної поведінки з боку інших господарських суб'єктів, а також оцінки можливих збитків, що викликаються штучним зменшенням реальної ринкової ціни. Процентні ризики – це небезпека завдати збитків комерційному банку або іншій фінансовій установі внаслідок перевищення рівня процентних ставок, що передбачені для виплат клієнтам за вже укладеними договорами, стосовно середнього рівня процентних ставок на ринку. Ці види ризиків нерідко пов'язують з інфляційнодефляційними процесами, державною економічною політикою, системними кризами фінансового ринку. Для ефективного попереджання даного ризику існують спеціальні методи плаваючого відсотка, які повинні передбачатися у кредитних договорах фінансової установи з її клієнтами. 54


Кредитні ризики - обумовлені недосконалістю кредитних відносин, що допускають несумлінні дії як з боку боржників, так і з боку їх кредиторів відносно зобов'язань за кредитною угодою. Як правило, вони викликані імовірністю неповернення позичальником основної частини боргу і (або) відсотків по ньому. У розвиненій фінансовій системі країни кредитні ризики обумовлені іншими видами підприємницького ризику, коли позичальник – суб'єкт господарювання – не в змозі виконати цілком або частково зобов'язання за кредитним договором, укладеним з кредитною організацією. Для зниження рівня кредитного ризику установи – кредитори (банки, кредитні спілки) упроваджують в підприємницьку практику спеціальні методи перевірки своїх позичальників, а також їх видів підприємницької діяльності, страхування і заставні операції з майном дебіторів. Витрати на проведення цих операцій повинні враховуватися в моделюванні кредитних ризиків. Це також підвид фінансового ризику, виділений в особливий розділ завдяки поширеності цієї сфери фінансових відносин в сучасному господарському комплексі. Банки виконують провідну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Приватні інвестиції сьогодні практично не надходять безпосередньо до господарських суб'єктів, а залучаються у виробництво опосередковано через кредитну сферу. Банківська установа одночасно виступає фінансовим посередником, гарантом повернення грошових коштів дрібним інвесторам, а також інструментом диверсифікації фінансового ризику. Методи обліку кредитних ризиків для банків сьогодні найбільш розвинені завдяки діяльності центральних органів фінансового управління - Національного банку України, Міністерств фінансів і статистики. Існують спеціальні методики обліку кредитних ризиків. Для аналізу і прогнозування властивостей кредитного ризику в комерційних банках утворюють спеціальні підрозділи, а методологія кредитних ризиків виділена в окрему навчальну дисципліну. Ризик банкрутства – це небезпека повної втрати власного капіталу і майнового комплексу господарського суб'єкта внаслідок суб'єктивних і об'єктивних чинників, що супроводжують його підприємницьку діяльність. Банкрутство – природне явище ринкового способу господарювання, тому даний вид ризику присутній завжди, а зменшити його рівень можна шляхом обережної й зваженої тактики у діях господарського суб'єкта в ринковому середовищі. Для обліку 55


ризику банкрутства центральні органи управління господарським комплексом розробляють спеціальні методики аналізу суб'єктів підприємницької діяльності, їх поточного фінансово-господарського стану і платоспроможності. Ризик прямого фінансового збитку (селективний ризик) – виступає слідством недосконалості ринкових відносин при виконанні певних фінансових операцій на ринку (біржові торги, інвестування в цінні папери, лізинг, факторинг чи інші). Як правило, перелік таких операцій з підвищеним ризиком є заздалегідь визначеним для заданого регіону або господарського механізму. Господарський суб'єкт повинен проявити певну обережність у випадку, коли виникає необхідність проведення таких операцій або існує небезпека селективних ризиків. Оцінка даного виду ризику полягає в обліку переліків небезпечних фінансових операцій та виділенні відповідного фактора ризику у фінансових відносинах. Країнові ризики – виявляються у випадку здійснення підприємцями господарської діяльності на території іншої країни внаслідок здійснення заходів державного регулювання, ліцензування, квотування з боку іноземного уряду, з яким не вдається узгодити господарські умови. Часто вони виражаються у знищенні об'єкту іноземної інвестиції, експропріації (реприватизації, націоналізації) майна. Максимальний розмір підприємницького ризику може оцінюватися вартістю цілісного майнового комплексу об'єкту. Країновий ризик має характер системного. Уряди економічно розвинених країн у пошуках нових ринків капіталу і збуту товарів прагнуть розвивати власні дослідження щодо країнових ризиків. Для цього розробляються спеціальні способи аналізу, наприклад, індексного. Технічні ризики – обумовлені ступенем організації виробництва і викликані імовірними втратами коштів підприємця унаслідок незадовільних результатів технологічного переозброєння, науководослідних робіт, сталої і безпечної роботи обладнання. Ризики, що викликаються недоліками технології (технологічні) або відмовою обладнання (експлуатаційні), властиві будь-якому виду господарських операцій. Для їх аналізу і прогнозування підприємець веде власний облік техніко-технологічної документації, новацій в сфері підприємництва, факторів технічного ризику усередині конкурентів чи суміжників. Галузеві ризики – обумовлені індивідуальними ознаками елементів продуктивних сил, технологічними особливостями виробни56


цтва, економічною і фінансово-господарською динамікою окремих галузей господарського комплексу. Передбачувані фактори ризику враховують індивідуальність кожного суб'єкта господарювання, особливості його розташування в господарському комплексі, на ринку товарів і послуг. Звідси випливає потенційне розмаїття форм і методів проведення підприємницької діяльності на об'єкті, стилю економічної поведінки в міжсуб'єктних відносинах. Наприклад, дії суб'єктів господарювання навколо металургійного комбінату відрізнятимуться від дій аналогічних суб'єктів сільськогосподарського підприємства, оскільки принципово різними є властивості предмету праці, вхідних і вихідних потоків підприємств цих галузей. Страхові ризики – будь-який вид ризику, який можна оцінити по імовірності настання страхового випадку і розміру можливого збитку. Як правило, до них зараховують господарські факти, що підкоряються випадковим законам розподілу, є поширеними на безлічі однорідних об'єктів підприємництва, не викликають катастрофічних наслідків на об'єкті. Аналізу страхових ризиків присвячено спеціальні розділу літератури і законодавства. Найчастіше виділяють фундаментальні, специфічні, систематичні, несистематичні підвиди страхового ризику, а також технічні ризики страховика. Інформаційні ризики – обумовлені можливими відхиленнями режиму функціонування виробничої системи на ринку внаслідок погрішностей інформації (неповнота, недостовірність, невчасність передачі, умисне пошкодження тощо). Перехід соціальноекономічного розвитку в інформаційну фазу супроводжується посиленням ролі інформаційно-комунікаційної сфери відносин. Це знаходить відображення і в господарській практиці, де суб'єкти виступають як споживачами інформаційних продуктів, так й їхніми постачальниками. Окрему область інформаційних відносин складає міжсуб'єктна взаємодія в господарському комплексі. Ризики, що викликаються інформаційними недоліками, є не повністю вивченими та безперервно оновлюють свої форми, види, підвиди. Аналіз інформаційних ризиків будується за тими ж принципами, як і інших підприємницьких ризиків з виділенням витратних складових на виробництво, зберігання, використовування інформаційного продукту. Валютні ризики – це імовірність часткової або повної втрати фінансового активу в результаті зміни валютного курсу, недосконалості облікових операцій, змін валютного законодавства. Валютний ризик є підвидом фінансового ризику і класифікується виключно 57


для фінансових операцій, в яких хоча б з одного боку використовуються валютні кошти. Висока ефективність зовнішньоекономічної діяльності в підприємництві викликає велику увагу до валютних операцій як з боку господарських суб'єктів, так і державних інститутів влади. Заходи з державного регулювання валютного ринку часто приводять до виникнення суттєвих валютних ризиків. Тому їх виділено в особливу групу, а їхньому аналізу присвячено спеціальні розділи законодавства і довідкової літератури економічного та юридичного напрямів. Податкові ризики – обставини, за якими знижується підприємницький прибуток або завдаються прямі матеріальні збитки суб'єкту господарювання у формі фінансових санкцій, загрози банкрутства або конфіскації майна. В умовах економічних трансформацій динамічно змінюються умови господарювання, зокрема, податкове законодавство країни. В деяких випадках зміна ставок податків та зборів (обов'язкових платежів) знижує ефективність підприємницької діяльності або утворюють її взагалі недоцільною в заданих умовах. Тому Важливою стає підтримка необхідного рівня фінансової служби господарського суб'єкта, яка відповідає за своєчасність і правильність нарахування податків і зборів, перерахунку їх до бюджетів відповідних рівнів. Помилки у виконанні цих дій можуть завдати значного збитку господарським інтересам (внутрішній ризик). Вкрай слабо захищеними від дії податкових ризиків виявляються суб'єкти малого підприємництва – невеликі фірми і підприємства, індивідуальні підприємці. Для зниження рівня податкового ризику потребується безперервне поповнення знань про податки і збори, звернення до аудиторських, консалтингових установ. Облік витрат на впровадження дій з податкової безпеки лягає в основу аналізу податкових ризиків. Інноваційний ризик – це імовірність втрат внаслідок фінансових та інтелектуальних вкладень суб'єкта господарювання у виробництво нових товарів, послуг, інформаційних продуктів, які можуть не одержати очікуваного попиту на ринку. Даний вид ризику виникає у зв’язку із впровадженням у виробництво науково-технічних нововведень. Застосування новітніх технологій приводить до збільшення обсягів виробництва продукції, що зумовлює зниження її ціни на ринку в умовах обмеженого попиту. З іншого боку, орієнтація на світовий досвід науково-технічного прогресу вимушує підприємців випускати продукцію на новітніх технологіях, оскільки на застарі58


лому обладнанні скрутним стає забезпечити її конкурентоспроможність. Зниження інноваційних ризиків для господарських суб'єктів в світовій практиці досягається прямими бюджетними дотаціями у науково-технічні розробки, їхнє впровадження у виробництво. Ризики управління – специфічні ризики в підприємницькій діяльності людини, що обумовлюються погрішностями вибору цілі управління, методу управління, інформаційної моделі об'єкту управління, конкретних дій та етапів управління. Управлінська діяльність у складі підприємницької сьогодні виділена в особливу галузь, а її виконанням займається спеціальна категорія працівників усередині господарського суб'єкта (суб'єктивної складової продуктивних сил) – менеджери. Управління господарською діяльністю вимагає від людини не лише освіченості, але й спеціальних навичок управління, здібностей до управлінської праці. Як правило, це – високоінтелектуальний вид праці. Ризики, що обумовлені управлінськими діями, відносяться до числа слабо прогнозованих, а помилки в управлінні господарськими системами – вважаються найбільш небезпечними та важкими по своїх наслідках. Ризики стихійності господарювання – обумовлені не достатнім рівнем контролю з боку суспільних інститутів (державних, ринкових) за процесом формування і розвитку територіальної організації господарства. Ринковий механізм господарської діяльності припускає широку свободу в підприємницькій практиці, виборі дій, форм і методів її ведення. Проте послаблення зовнішнього контролю за розвитком міжсуб'єктних відносин може привести до таких негативних явищ на ринку, як знищення окремого господарського суб'єкта, монополізація ринку, втрата робочих місць, зниження соціального захисту населення. Цей вид ризику має системний характер і пов'язаний з етапом переходу економічного розвитку території на ринкові рейки. Для подолання ризиків стихійності потрібні державні заходи впливу, розвиток новітніх технологій і прийомів міжсуб'єктної взаємодії, узгодження, планування соціальноекономічних показників регіону. Особистий ризик посадовця – виступає наслідком недостатньої урегульованості ринкових відносин, коли економічні інтереси окремого суб'єкта реалізуються у формі тиску на посадову особу суб'єкта господарювання (психологічний тиск, загроза здоров'ю або життю, кримінального переслідування та інші). Особисті ризики характерні етапу економічних трансформацій, коли найдинамічніше формується 59


територіальна організація господарства в нових умовах, а структура власників основних засобів виробництва є не повністю викристалізуваною. Ці види ризиків виникають внаслідок дій підприємця або посадовців суб'єкта господарювання, проте вони віддзеркалюють негативну реакцію на ці дії виключно з боку будь-яких інших суб'єктів відносин. Прогнозування і аналіз особових ризиків утруднені, оскільки відсутніми є не лише інформаційна база про корпоративні конфлікти, але й нема поки ще достатнього досвіду з їх подолання. Ризики нестандартних дій (неймовірні ризики) – це несприятливі наслідки що викликаються діями з боку зовнішніх суб'єктів господарювання та появу яких неможливо було б передбачати з достатньою ймовірністю в звичайних умовах підприємницької діяльності. Даний ризик стає слідством конкурентної боротьби за над прибутковий об'єкт або фінансовий актив на ринку, а врешті-решт стає результатом не прогнозованого перерозподілу власності на засоби виробництва в господарському комплексі. Як правило, дії зовнішніх суб'єктів реалізуються через структуру державних служб і організацій – правоохоронну, судову систему країни. Складність обліку і прогнозування даного ризику полягає в несподіванці зовнішніх дій як по характеру, так і за часом здійснення. Для виявлення неймовірного ризику потрібна розробка спеціальних технологій обліку і прогнозування несприятливих подій на об'єкті підприємницької діяльності. В стані господарських відносин, коли дії суб'єктів узгоджені між собою і об'єктом підприємництва, а також проведено повний облік складових витрат і доходу, можна говорити про високий ступінь детермінованості міжсуб'єктних відносин та, відповідно, невисокий рівень ризиків. Оцінка ризику проводиться в показниках доходу і витрат за формулою (3.4). На практиці це часто зводиться до поелементного вимірювання складових ризику. Якщо стан системи господарських відносин незбалансований, а між суб'єктами існують суттєві розбіжності в оцінці досягнутого підприємницького результату, говорять про підвищений рівень підприємницьких ризиків. Неузгоджені вимоги кожного з суб'єктів вимушують його до виконання додаткових дій на об'єкті підприємництва, створюють підґрунтя для невизначеності або непередбачуваності. Можливі дії суб'єкта слід класифікувати з виділенням складових додаткових витрат, а також прогнозу збитків, що передбачаються. Звичайно з цією метою використовують механізми експертних оцінок, а оцінку підприємницького ризику проводять за формулою (3.5) із складовими імовірності. 60


Далі в дослідженні ризику наступає етап вибору конкретного методу оцінки ризику. Для цього насамперед треба вивчити властивості об'єкту підприємницької діяльності, використовуючи для цього як теоретичні прийоми, так і результати господарської практики.

Питання для самоконтролю до теми 3 1. У який спосіб здійснюється оцінка ризику в реальних господарських умовах? 2. Приведіть формулу для вимірювання ризику в грошових одиницях. 3. Перелічите складові оцінки ризику. 4. Перерахуйте складові природних ризиків? 5. Як виміряти екологічні ризики? 6. Чим визначається величина політичного ризику? 7. Що розуміють під транспортними ризиками? 8. Як оцінити виробничий ризик? 9. У чому полягає сутність торгових і комерційних ризиків? 10. Назвіть складові оцінки фінансового ризику. 11. Перерахуйте складові ризиків інвестування та ліквідності. 12. Чим відрізняються процентні і кредитні ризики? 13. Охарактеризуйте ризики банкрутства і прямого фінансового збитку. 14. Поясніть порядок оцінки країнового ризику. 15. Що є однакового між технічними і галузевими ризиками? 16. Як оцінюються страхові та інформаційні ризики? 17. У чому полягає валютний ризик? 18. Які існують податкові ризики в Україні? 19. Звідки виникають інноваційні ризики в підприємництві? 20. Які зв'язані один з одним ризики управління і стихійності господарювання? 21. Охарактеризуйте особистий ризик в підприємницькій діяльності. 22. Як уникнути від ризику нестандартних дій? 23. Що розуміється під методологією дослідження ризиків? 24. Назвіть особливості господарського механізму України. 25. Перерахуйте основні елементи вивчення ризику. 26. Як оцінити ефективність в підприємницькій діяльності? 27. Які існують технологічні прийоми зниження ризику? 61


Словник до теми 3 Валютні ризики – це імовірність часткової або повної втрати фінансового активу в результаті зміни валютного курсу, недосконалості облікових операцій, змін валютного законодавства. Валютний ризик є підвидом фінансового ризику і класифікується виключно для фінансових операцій, в яких хоча б з одного боку використовуються валютні кошти. Виробничі ризики – включають збитки суб'єкта господарювання унаслідок порушень циклу виробництва товару або надання послуги, зокрема від упровадження у виробництво інновацій, нових технологій. Галузеві ризики – обумовлені індивідуальними ознаками елементів продуктивних сил, технологічними особливостями виробництва, економічною і фінансово-господарською динамікою окремих галузей господарського комплексу. Екологічні ризики – обумовлені шкідливим впливом виробничої діяльності і побутових відходів на навколишнє середовище. Інноваційний ризик – це імовірність втрат внаслідок фінансових та інтелектуальних вкладень суб'єкта господарювання у виробництво нових товарів, послуг, інформаційних продуктів, які можуть не одержати очікуваного попиту на ринку. Інформаційні ризики – обумовлені можливими відхиленнями режиму функціонування виробничої системи на ринку внаслідок погрішностей інформації (неповнота, недостовірність, невчасність передачі, умисне пошкодження тощо). Країнові ризики – виявляються у випадку здійснення підприємцями господарської діяльності на території іншої країни внаслідок здійснення заходів державного регулювання, ліцензування, квотування з боку іноземного уряду, з яким не вдається узгодити господарські умови. Кредитні ризики – обумовлені недосконалістю кредитних відносин, що допускають несумлінні дії як з боку боржників, так і з боку їх кредиторів відносно зобов'язань за кредитною угодою. Як правило, вони викликані вірогідністю неповернення позичальником основної частини боргу і (або) відсотків по ньому. Методологія дослідження - сукупність методів і прийомів дослідження в певній області людських знань. Особистий ризик посадовця – виступає наслідком недостатньої урегульованості ринкових відносин, коли економічні інтереси 62


окремого суб'єкта реалізуються у формі тиску на посадову особу суб'єкта господарювання (психологічний тиск, загроза здоров'ю або життю, кримінального переслідування та інші). Податкові ризики – обставини, за якими знижується підприємницький прибуток або завдаються прямі матеріальні збитки суб'єкту господарювання у формі фінансових санкцій, загрози банкрутства або конфіскації майна. Політичні ризики – випливають із розвитку політичної ситуації в країні або окремому регіоні, а також дій державних інститутів влади і управління щодо змін в державній економічній політиці, законодавстві. Природні ризики – викликані проявом стихійних сил природи (землетруси, пожежі, урагани, повені). Процентні ризики – це небезпека завдати збитків комерційному банку або іншій фінансовій установі внаслідок перевищення рівня процентних ставок, що передбачені для виплат клієнтам за вже укладеними договорами, стосовно середнього рівня процентних ставок на ринку. Ризик банкрутства – це небезпека повної втрати власного капіталу і майнового комплексу господарського суб'єкта внаслідок суб'єктивних і об'єктивних чинників, що супроводжують його підприємницьку діяльність. Ризик прямого фінансового збитку (селективний ризик) – виступає слідством недосконалості ринкових відносин при виконанні певних фінансових операцій на ринку (біржові торги, інвестування в цінні папери, лізинг, факторинг чи інші). Ризики інвестування – виникають у суб'єктів, виконуючих інвестиційну діяльність щодо об'єкту підприємництва. Ризики ліквідності – є наслідком коливань споживчої вартості фінансових активів і обумовлені імовірністю їх часткового або повного знецінення на час реалізації на ринку. Ризики нестандартних дій (неймовірні ризики) – це несприятливі наслідки що викликаються діями з боку зовнішніх суб'єктів господарювання та появу яких неможливо було б передбачати з достатньою ймовірністю в звичайних умовах підприємницької діяльності. Ризики стихійності господарювання – обумовлені не достатнім рівнем контролю з боку суспільних інститутів (державних, ринкових) за процесом формування і розвитку територіальної організації господарства. 63


Ризики управління – специфічні ризики в підприємницькій діяльності людини, що обумовлюються погрішностями вибору цілі управління, методу управління, інформаційної моделі об'єкту управління, конкретних дій та етапів управління. Страхові ризики – будь-який вид ризику, який можна оцінити по імовірності настання страхового випадку і розміру можливого збитку. Технічні ризики – обумовлені ступенем організації виробництва і викликані імовірними втратами коштів підприємця унаслідок незадовільних результатів технологічного переозброєння, науководослідних робіт, сталої і безпечної роботи обладнання. Торгові ризики – виникають внаслідок порушень в окремих торгових операціях (неповне постачання товару, товарний брак, збої в платіжній системі, відмова від виконання торгової операції та інші). Транспортні ризики – обумовлені підприємницькою діяльністю з перевезення вантажів і пасажирів транспортними засобами. Фінансові ризики – викликані неоднозначністю функціонування фінансової сфери господарського комплексу (вірогідність втрати фінансових ресурсів, інфляційно - дефляційні чинники, коливання валютних курсів).

Ситуаційні задачі до теми 3 Задача 3.1. Треба провести аналіз країнового ризику за допомогою індексного методу. За основу аналізу пропонується узяти індекс БЕРІ, що оприлюднюється однойменною німецькою фірмою. Метод аналізу – експертна оцінка в межах шкали балів від 0 (неприйнятно) до 4 (максимум). Думка збирається від експертів з різних країн щодо будь-якого з регіонів, де спостерігається прискорене економічне зростання, наприклад, країни Східної Європи і СНД. Для класичного індексу БЕРІ – це близько ста експертів. Кожна експертна оцінка має свій ваговий коефіцієнт, а величина ризику оцінюється по сумі відповідей всіх експертів, що взяли участь в анкетуванні. Чим вище сума балів, тим надійніше вважається регіон з погляду інвестування та налагодження міжурядового партнерства. Рішення. Для спрощеної експертної оцінки пропонуються показники економічного зростання регіону, представлені в табл. 3.1. 64


Кількість експертів регіонального аналізу – 10, а умовні оцінки кожного з них за 5-бальною шкалою наведено в таблиці. Таблиця 3.1. Дані для експертної оцінки країновго (регіонального) ризику № Найменування показника 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 1 ефективність економіки 2 3 2 2 4 2 0 2 1 3 2 рівень політичного ризику 4 3 4 4 2 3 3 4 2 4 рівень зовнішньої 1 1 1 2 1 2 1 1 2 2 3 заборгованості, її якість доступність банківських 4 0 1 0 0 2 1 3 0 2 0 кредитів доступність 5 1 2 1 0 2 0 2 1 1 2 короткострокових фінансів доступність 6 довгострокового 3 2 4 4 3 4 2 2 4 3 позичкового капіталу імовірність форс-мажорних 7 2 1 3 3 2 2 1 1 3 2 обставин рівень кредитної 8 2 2 2 3 2 2 1 2 2 2 спроможності країни сума невиконаних 9 зобов’язань по 4 4 4 4 4 4 4 4 4 4 зовнішньому боргу Разом сума балів 19 19 21 22 22 20 17 17 21 22

Сума балів, одержаних від учасників опитування, відображає інтегральну думку щодо стійкості і надійності регіону як партнера в здійсненні підприємництва і передачі інвестицій. Шкала оцінок, що відповідає рівням ризику, представлена в табл.3.2. Таблиця 3.2. Рівень країнового (регіонального) ризику і шкала оцінок № 1 2 3 4 5

Рівень ризику Безризикова зона Мінімальний ризик Прийнятний ризик Критичний Катастрофічний

Шкала оцінок, бали 340-360 250-339 160-249 100-159 Менше 100

65


Загальна сума балів експертної оцінки склала величину: 19 + 19 + 21 + 22 + 22 + 20 + 17 + 17 + 21 + 22 = 200, тобто згідно умовам проведення оцінки країнового ризику, він виявився в межах прийнятної величини (шкала оцінки 160÷249 балів). Задача 3.2 * (для самостійного вирішення). Використовуючи методику експертної оцінки ризику за індексом БЕРІ, спробуйте самостійно оцінити надійність економіки Вашого регіону (міста, сіла). Для аналізу можна вибрати 4÷6 показників економічного розвитку, які є доступними за статистичними або періодичними джерелами інформації. Шкала балів для оцінки вибирається по аналогії з табл.3.2 та повинна мати 5 рівнів оцінки регіонального ризику.

66

ТЕМА 4. СУТНІСТЬ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ І ОЦІНКИ РИЗИКУ 1.1. Математичні методи опису ризику 1.2. Кількісні та якісні методи оцінки ризику Вивченням властивостей та природи ризиків займається спеціальний розділ сучасної науки – ризикологія. Як і інші галузі знань, ризикологія має свій дослідницький апарат – методологію. Методи і прийоми ризикології, які стосуються сфери підприємницької діяльності та підприємницьких відносин, розроблено на основі господарської практики. В межах математичної моделі вони здатні віддзеркалювати сутність підприємницьких ризиків. Виходячи з прийнятого розподілу оцінок ризику на вимірювання або експертизу, всі методи дослідження ризиків можна розподілити по трьох великих групах: 1) Математичні методи, тобто засновані на моделюванні й строгих доказах очікуваного результату (графоаналітичні, статистичні методи, безпосереднє вимірювання ризику у фінансовоекономічних одиницях); 2) евристичні методи - такі, що беруть за основу думку людини, його відчуття і сприйняття ризику в кількісному виразі (інтуїтивні, експертних оцінок); 3) графічні методи. Сучасний підприємець повинен володіти методами всіх груп і застосовувати їх в залежності від господарських обставин, що складаються на об'єкті.

1.1. Математичні методи опису ризику Математичний метод опису (дослідження, вимірювання або оцінки) ризику – сукупність формалізованих прийомів, що використовуються в математичній моделі ризику на основі усвідомлених людиною сутності та властивостей ризику, по одній з вибраних систем класифікації факторів ризику. Розмаїття властивостей і джерел ризику в підприємницькій діяльності на перший погляд припускає й відповідну ж чисельність математичних методів їх опису. Проте це не так. Сьогодні існує лише обмежене число математичних методів, які вдало вписуються в підприємницьку практику та є здатними адекватно прогнозувати ризикові ситуації. 67


Основними показниками і характеристиками властивостей ризику, якими оперують математичні методи, виступають: 1) дохід (прибуток) /П/ – сукупні надходження від об'єкту підприємницької діяльності (підприємницької угоди, фінансового активу) за певний проміжок часу, одержувані суб'єктом господарювання з урахуванням властивостей імовірності та в умовах економічної невизначеності; 2) витрати /З/ – розмір сукупних витрат, які змушений нести суб'єкт господарювання для отримання прибутку та (або) подолання виникаючих факторів ризику на об'єкті підприємницької діяльності; 3) зони ризику – відмічені у вибраній системі координат області математично заданого значення підприємницького ризику. Виділяють декілька зон, наприклад, без ризикова зона, зони допустимого, помірного, критичного, катастрофічного ризику; 4) криві розподілу випадкових величин – функціональні залежності, що характеризують ризик підприємницької угоди в математичній моделі. Розрізняють криві розподілу витрат, ризику, очікуваного прибутку, переваг, інші. Окрім цього, в математичному моделюванні підприємницького ризику застосовуються також інші показники або характеристики, наприклад, ефективність, рентабельність, картографічні форми. Дослідник підприємницького ризику не обмежений у використовуванні відомих або нових прийомів, які здатні адекватно відображати сутність і властивості ризику, а також корисні для розробки прогнозу. Для цілей практичного обліку підприємницького ризику слід віддавати перевагу найдоступнішим і компактнішим методикам дослідження. Це пояснюється господарською практикою, коли задачі обліку ризиків розв’язує, наприклад, фінансовий менеджер або бухгалтер господарського суб'єкта в межах норм робочого часу, фонду оплати праці основного виду діяльності. Дозволити собі утримувати спеціалізований штат працівників з питань дослідження підприємницького ризику можуть сьогодні лише найбільші компанії – монополісти та банківські установи України. Більшість математичних методів опису ризику побудована на показниках прибутку та витрат, які очікуються внаслідок підприємницьких дій і мають взаємозв'язаний характер з імовірнісною складовою. Для цього використовуються наочні форми уявлення та аналізу інформації. Графічна інтерпретація ризику в математичному моделюванні – наочне зображення функціональних залежностей показників і характерис68

Тема 4. Сутність методів дослідження і оцінки ризику

тик ризику, що адекватно відображає його сутність і властивості в заданих господарських умовах. Графічна інтерпретація розвиває інтуїтивні властивості при аналізі ризику і дозволяє прискорити процеси прийняття рішень в бурхливому господарському житті підприємця. Методи дослідження ризиків, що поєднують в собі математичні прийоми і графічну інтерпретацію господарських подій, одержали назву графоаналітичних. Оскільки чинники господарського життя (дії, події) багатоманітні і постійно видозмінюються, побудова точних математичних моделей підприємницького ризику часто стає неможливою та недоцільною з економічних міркувань витрат часу та ресурсів. Частіше використовують спрощені моделі графічної інтерпретації, які здатні відобразити ризик з прийнятною погрішністю вимірювання або оцінки. Наприклад, часто в моделюванні розглядається лише один фактор ризику, коли рівень ризику пов'язують з розміром прибутку від об'єкту підприємництва в прямо пропорційній залежності. Взаємозв'язок очікуваного прибутку з розміром можливого ризику в цьому простому випадку показаний на рис.4.1, а).

а) у простому випадку вимірювання ризику через величину витрат; б) при багатофакторному ризику – ризикова угода R > 0 навіть при П0 = 0 – пряма лінія 2; без ризикова угода П1 > 0 при R0 = 0 – пряма лінія 3; нелінійна залежність при багатофакторному ризику та змінній рентабельності (ефективності) угоди – крива 4 Рис.4.1. Взаємозв'язок очікуваного прибутку з розміром можливого ризику

69


Кут нахилу прямої відповідає заданій (розрахункової) рентабельності підприємницької дії. На початку відліку знаходиться крапка, яка відповідає нульовій прибутковості і мінімальному розміру ризику, тобто: R

0 при П0 = 0.

(4.1)

На графіку 1 показано, що при нульовій ставці прибутку П0 = 0 ризик прагне до нуля R 0, досягнення планового прибутку (рентабельності) П1 відповідає прийнятному значенню ризику Rопт, а перевищення показника прибутковості господарської операції (підприємницької угоди) над середньо ринковими значенням П2 сигналізує про зростання ризику як в абсолютному значенні показника (можливий збиток, повна відсутність прибутку), так й імовірність настання фактора ризику – R2. У реальних господарських умовах на об'єкті підприємницької діяльності діє одночасно декілька факторів ризику. Функціональна залежність між очікуваною прибутковістю та імовірним ризиком господарського суб'єкта ускладнюється. Залежно від конкретних фактів господарської діяльності цей взаємозв'язок може описуватися різними графіками (див. Додаткові лінії ні рис.4.1, б). Так, при багатофакторному ризику (пряма 2) для господарського суб'єкта може скластися ситуація ризикової угоди, коли імовірність отримати збитки присутня навіть при нульовій очікуваній прибутковості від об'єкту підприємництва. Це відповідає математичному запису: R > 0 при П0 = 0.

(4.2)

В даному випадку підприємець може брати участь в угоді як вимушеній дії, наприклад, для досягнення будь-якого стратегічного результату в майбутньому. Вживання додаткових заходів щодо пом'якшення ризику або використовування технологій управління дозволяє знизити імовірність настання ризику. При цьому лінія 2 повинна переміститися в початок відліку системи координат – точка з координатами (R=0; П0). Можливі принципово інші умови господарської діяльності для даного суб'єкта, коли очікувана і фактично одержувана прибутковість на об'єкті має позитивне значення за відсутності ризику 70


(пряма 3). Це ситуація без ризикових угод, які характерні для моделювання господарської діяльності деяких видів господарських суб'єктів: підприємств-монополістів на товарному ринку, казенних підприємств, користувачів державного замовлення. Такі суб'єкти виконують особливі задачі в господарському комплексі та функціонують із наперед визначеною рентабельністю. Ситуація безризикової угоди найбільш приємна в ринкових умовах та відображається математичним записом: П1 > 0 при R0 = 0.

(4.3)

Реальні умови, в яких вимушені функціонувати суб'єкти господарювання, наповнені розмаїттям обставин, їх мінливістю та непередбачуваністю середовища. Різноманітні ризикові ситуації, що супроводжують підприємницьку діяльність, складаються із сукупностей факторів ризику та індивідуальних властивостей кожного з них. Тому в математичному моделюванні переходять від лінійних функцій до нелінійних – лінія 4 на рис. 4.1, б). Для розрахунків ризику і прогнозування результатів в таких випадках використовують більш складний математичний апарат, а облік і накопичення статистичних даних ведуть за загальними принципами і методиками. Найчастіше для моделювання ризикових ситуацій використовують апарат випадкових чисел. Властивостям імовірності може підкорятися показник очікуваної прибутковості від об'єкту підприємництва. Перетворення функціональних залежностей прибутковості і ризику в координатах випадкових величин дає нові графічні інтерпретації математичних методів опису ризику. Крива розподілу імовірності отримання прибутку (доходу) і виникнення збитків - взаємозв'язок показників імовірності витрат і одержуваного прибутку від об'єкту підприємництва – рис.4.2.

71


Рис.4.2. Крива розподілу імовірності /Р/ отримання прибутку (доходу) і виникнення збитків

У цій математичній моделі використані такі припущення, що: 1) прибуток (дохід) – це випадкова величина, а її поведінка підкоряється нормальному закону розподілу (або близькому до нього); 2) найбільша імовірність отримання прибутку (доходу) - /Пр/ відповідає його розрахунковій величині (математичному очікуванню); 3) втрата прибутку – це зменшення його значення стосовно розрахункового (ділянка втрат), тобто: Δ П = Пр – Пх;

(4.4)

4) імовірність отримання дуже високих або дуже низьких прибутків прагне до нуля (криві монотонно спадають). До основних недоліків даної математичної моделі слід віднести: 1) спірність прийнятих допущень в реальних господарських умовах; 2) відсутність універсальності при переході до аналізу знов виникаючих факторів ризику.

72


Перетворення Кривої розподілу імовірності отримання прибутку в систему координат „величина витрат – імовірність настання фактора ризику” дає Криву ризику - рис.4.3.

Рис.4.3. Крива ризику

Крива ризику – графічна інтерпретація функціональної залежності імовірності отримання прибутку й нанесення збитків в системі координат «величина витрат (втрата прибутку) – імовірність настання фактора ризику». На ній присутні характерні точки, що відзначають якість ризику та відповідну імовірність, з якою може досягатися інтерес від підприємницької угоди. Точка А (ΔП = 0; Pmax) – відповідає розрахунковому значенню прибутку за відсутності додаткових витрат. Імовірність такого повороту подій максимальна, відповідає розрахунковому (очікуваному) від угоди прибутку, проте вона менше за 1. Точка В (ΔП = Пкр; Pдоп) – характеризує величину допустимих втрат від угоди, яка дорівнює очікуваному доходу від неї, з відповідним значенням імовірності такої ситуації, що оцінюється як допустима. Між точками А і В кривій ризику розміщується зона допустимого ризику. Точка С (ΔП = Пкат.; Pкр.) – відзначає початок зони катастрофічного ризику, коли можливі витрати суб'єкта підприємництва перевищують очікувані надходження від підприємницької угоди Пкр і 73


можуть досягати всієї вартості цілісного господарського комплексу. Зона критичного ризику на Кривій знаходиться між точками В і С та відмічається допустимою імовірністю з критичним значенням Pкр.. Ділянка між точками С і D відзначає зону катастрофічного ризику. Починаючи від точки D (ΔП > Вартості майна; Pкат.) на Кривій ризику участь в підприємницькій угоді вже не розглядається, оскільки можливі збитки перевищують майновий стан суб'єкта та не зможуть бути покритими в звичайних господарських умовах. По Кривій ризику оцінюють характерні випадки настання ризику, наприклад, допустимий ризик (імовірність настання фактору ризику Рдоп = 0.1 за умови досягнення інтересу), критичний (імовірність Ркр. = [0.01 ÷ 0.1] за умови подолання фактора ризику) або катастрофічний (імовірність Ркат. = 0.001 й ризик не долається). Для конкретних умов здійснення підприємницької діяльності по цим кривим можна оцінювати ризик підприємницьких дій та ухвалювати одне з управлінських рішень щодо: - проведення підприємницької угоди; - відмови від проведення угоди; - зміни умов угоди; - реституції сторін - повернення сторін до початкового стану, що існував напередодні укладення угоди; - іншого варіанту дій господарського суб'єкта. Ухвалення рішення будується на багатофакторному аналізі та виборі з декількох можливих варіантів одного, що найбільш відповідає умовам. Для пошуку оптимального співвідношення дохід-ризик господарські суб'єкти можуть використовувати Карти переваги між очікуваною ефективністю вкладення коштів та ризиком. Карта переваги – сукупність функціональних залежностей показників прибутковості та ризику підприємницької дії, яка побудована в графічній формі на основі раніше досягнутих результатів від впровадження аналогічних рішень в тотожних господарських умовах. Для побудови Карти переваги використовують статистичні дані впровадження підприємницьких рішень, підприємницьких угод або операцій з фінансовими активами, що раніше вже відбулися. Для кожного із запланованих значень рентабельності будується самостійна функціональна залежність (крива переваги або рівноваги) – рис.4.4. 74


Рис.4.4. Карти переваги

Залежно від постановки завдання дослідження підприємницького ризику господарський суб'єкт звертається до графічних методів інтерпретації або до спеціальних функціональних залежностей, які адекватно відображають властивості ризику і дають достовірний прогноз в реальних умовах господарської діяльності.

2.2. Кількісні та якісні методи оцінки ризику Відомо декілька поширених методів кількісної оцінки рівня ризику. Підприємцю необхідно знати ці методи та вмило вибрати один з них для вирішення конкретної господарської задачі. Статистичний (імовірнісний) метод оцінки ризику – засновано на методах математичної статистики та використовується в умовах ризику, що підкоряються та відповідають будь-якому імовірнісному закону розподілу випадкових величин, наприклад, нормальному. Практичне застосування даного методу стає можливим, якщо відомі величини імовірності, що характеризують ризик підприємницької діяльності, зокрема: - імовірність випадкової величини /рі/, наприклад, появи фактора ризику, отримання вказаного розміру прибутку, виникнення додаткових витрат суб'єкта господарювання; - математичне очікування досліджуваної випадкової величини /М/ (середнє, середньо зважене значення), яка є пов'язаною з наперед невизначеною подією; наприклад, для прибутку /П/ воно визначається як сума добутків випадкових значень при75


бутку на імовірності отримання цих значень прибутку (значення величини): G

М=

∑ j =1

-

Пі х рі ;

(4.5)

дисперсія випадкової величини /D/ – це середньо зважене із квадратів різниць реальних значень випадкової величини та їх математичного очікування; наприклад, для випадкових значень прибутку дисперсія визначається як: G

D (П) =

∑ j =1

рі (Пі – М)2,

(4.6)

при цьому величина дисперсії пов'язана із середньо квадратичним відхиленням прибутку σ (П) через співвідношення:

-

-

D = σ2; (4.7) середньо квадратичне (звичайне, стандартне) відхилення /σ/ вимірюється в тих же одиницях, що й випадкова величина, наприклад, для прибутку – в гривнах; разом з дисперсією характеризує відхилення прибутку від його математичного очікування; коефіцієнт варіації /ν/ – співвідношення середньо квадратичного відхилення до математичного очікування випадкової величини (середньоарифметичного значення):

ν = σ / М, (4.8) що характеризує ступінь відхилень обраної випадкової величини (рівень розкиду значень від середнього) та імовірність ризику; в економічній статистиці прийнята шкала оцінок для коефіцієнта варіації: до 10% - слабке відхилення і ризик, 10÷25 % – помірні відхилення і ризик, більш ніж 25 % - високе відхилення і високі ризики; - закон розподілу імовірності досліджуваної випадкової величини – один з математичних законів розподілу, що адекватно відображає задані господарські умови та поведінку суб'єктів, який використовується в математичному моделюванні ризику. Для моделювання господарських ситуацій сьогодні частіше використовується нормальний закон розподілу випадкових величин. Оцінку ризику господарський суб'єкт проводить на основі обробки 76


раніше одержаних даних про об'єкт підприємництва – випадкових значень прибутковості та її статистичних характеристиках (4.5) ÷ (4.8). Аналіз ризику включає оцінку двох показників – математичного очікування М (П) і коефіцієнта варіації ν (П). Постановка задачі дослідження зумовлює вибір системи координат. Наприклад, це можуть бути показники прибутковості конкретної підприємницької угоди або виробничої операції, ефективності обраного для підприємництва фінансового активу, своєчасності взаєморозрахунку або погашення кредиторської заборгованості тощо. Зіставлення показників М (П) і ν (П) для декількох варіантів дій або інвестиційних проектів дозволяє ухвалити рішення про якнайменше ризикований з них, а потім приступати до його практичної реалізації. Методи оцінки ризику, яки засновані на статистичних підходах, забезпечують безпосереднє вимірювання підприємницького ризику в показниках математичних величин – середніх значень або відхилень значень імовірності прибутковості, витрат, збитку. Вони об'єднуються поняттям «Кількісні методи оцінки ризику». Один з поширених підходів до оцінки ризику за допомогою цих методів – зіставлення середньо квадратичних відхилень по кожному з варіантів підприємницької угоди σі із математичним очікуванням випадкової величини, наприклад, прибутку від угоди - Пі., яке характеризує інтерес суб'єкта та ефективність угоди. Перевага віддається найефективнішому варіанту при однаковому відхиленні або варіанту з меншим відхиленням при рівній ефективності підприємницької дії. Іншим прикладом математичного моделювання ризику може служити метод оцінки ризику підприємницької фірми. Вибірка даних для статистичної обробки проводиться по сукупності всіх угод, що були укладені фірмою за певний період, наприклад, для вибору контрагента по угоді з мінімальним ризиком невчасної оплати за поставлені товари, надані послуги. Перевагою статистичних методів моделювання виступає їх простота і точність прогнозованого результату. Для господарських систем з тривалими часом сталого функціонування розробляються саме такі методи, наприклад, для оцінки коливань валютних курсів, сезонних цін на сировину або продукцію. В період економічних трансформацій динаміка виробничих відносин і господарських взаємозв'язків знаходиться на дуже високому рівні, а стале функціонування виробничо-господарських систем триває не довго. Тому тут виявляється великий недолік статистичних методів в ризикології – залежність їх достовірності від великого числа раніше напра77


цьованих показників підприємницької діяльності, а також необхідність їхнього обліку на тривалих інтервалах часу. Інакше методи математичної статистики втрачають свою точність та привабливість, а господарські суб'єкти вимушені замінити їх на якісні методи дослідження ризиків. У господарських обставинах, коли неможливо одержати статистику поведінки економічних показників або побудувати графічні залежності прибутковості та ризику, математичні методи стають неефективними. Тому крім кількісних методів оцінки ризику в практиці підприємництва застосовуються якісні методи оцінки, засновані на суб'єктивних оцінках людини. До них відносяться методи дослідження ризику, який неможливо відобразити у формі суворої математичної моделі чи провести його вимірювання за математичними показниками. В цьому випадку суб'єкт господарювання вимушений вдаватися до евристичних (заснованим на досвіді та інтуїції) методів оцінки об'єкту. Методи суб'єктивних оцінок підприємницького ризику – сукупність прийомів отримання та обробки даних щодо об'єкту підприємницької діяльності, які здатні інтегральний врахувати думку досвідчених фахівців - експертів, що виражатиметься в кількісних показниках вимірювання ризику. Такими показниками можуть: - оцінка рівня ризику за наперед вибраною шкалою, наприклад, від нуля балів – відсутність ризику, до п'яти балів – максимальний ризик; - вимірювання рівня ризику в показниках імовірності настання фактора ризику; - рівень узгодженості думок експертів по заданому фактору ризику; - інші показники для вимірювання та оцінки ризику. Такий метод оцінки одержав назву експертного – коли приймаються і обробляються дані про величину ризику та імовірності його настання по наперед вибраному кругу фахівців – експертів в цій області підприємницької діяльності. Іноді від експертів вимагають обґрунтування одержаних оцінок або імовірності ризику. Можна обмежити експертизу ризику оцінками імовірності або величини допустимого, критичного або катастрофічного ризику. Вибір експертів – це справа непроста. Як правило, до числа експертів входить власне підприємець або залучаються фахівці консалтингових фірм із провідною репутацією в даній області ринку. Експерту можуть надаватися переліки можливих факторів ризику або пропонується виділити фактори ризику на свій розсуд. 78


У обробці думок експертів важливо враховувати їх достовірність, тобто адекватність оцінки господарської ситуації з боку кожного з експертів, а також узгодженість думок експертів. Для вимірювання узгодженості використовують спеціальні прийоми обробки інформації, а до практичної реалізації приймається тільки думка з достатнім рівнем узгодження. У тому випадку, коли думки експертів слабо узгоджуються між собою, підприємець вимушений використовувати додаткові прийоми обробки результатів експертизи ризику. У господарській практиці оцінку ризику можна проводити індивідуальними і груповими експертними процедурами. Нижче наведено перелік най розповсюджених процедур з експертної оцінки ризику. 1. Індивідуальна експертиза - орієнтується на думку одного експерта. У багатьох випадках таким експертом виступає сам підприємець або керівник господарського суб'єкта, який швидко оцінює ситуацію ризику та здатний ухвалити відповідне рішення. Недоліком такої експертизи вважається висока суб'єктивність одержаної оцінки, її недостатня достовірність. 2. Відкрите обговорення – груповий метод експертизи підприємницького ризику, в якому учасники можуть формувати власну думку в ході дискусії, а також змінювати свої оцінки до закінчення експертної процедури. Недоліками даного методу виступають невисока достовірність одержаного результату унаслідок впливу найактивніших учасників дискусії на думку всієї експертної групи. 3. Відкрите висловлювання без групового обговорення (мозкова атака) – метод отримання експертної оцінки, що передбачає вільне висловлювання власної думки, відсутність негативного впливу чужій критики, розвиток поставленої задачі в процесі експертизи та отримання якісно нового результату оцінки ризику. Синергетичний ефект мозкової атаки доведений експериментально, тому основним її результатом стає не лише проста оцінка ризику, але й різноманітні ідеї щодо подолання фактора ризику або альтернативному варіанту господарських дій. 4. Закрите опитування і голосування – метод письмового обговорення підприємницького ризику, націлений на синтез підприємницького рішення виходячи з індивідуальних експертних оцінок. Перевагою методу є обґрунтованість експертних думок у письмовій формі (анкета, опитувальний лист), а недоліками – тривалість процедури, неузгодженість думок експертів в рамках групи. 79


5. Метод Дельфи – розглядається як різновид закритого опитування, при якому забезпечується підвищена об'єктивність шляхом анонімності думок, а також керованість оцінки шляхом створення ланцюгів зворотного зв'язку. Звичайно – це декілька турів опитування, в результаті яких всі думки експертів розподіляються за шкалою. Далі проводиться формальна процедура виділення середньої точки зору (медіани) і крайніх позицій. Узгодженість оцінок досягається унаслідок повторного опитування експертів, що показали крайні точки зору, з уточненням думки і його обґрунтуванням. 6. Метод суду – полягає у відкритій дискусії з проблеми для вироблення єдиної думки експертів (судової колегії). Колективна думка визначається в результаті відкритого або таємного голосування. Експертиза за методом суду використовує аналогію з судовим процесом, тобто одна частина експертів виступає захисниками, інша частина - оголошується супротивниками, третя частина експертів регулює хід експертизи та виносить остаточну ухвалу. 7. Метод комісії та інші методи. Звичайно в господарській практиці застосовуються змішані методи якісної оцінки ризику. Прийоми оцінки підприємницького ризику, що демонструють найбільшу ефективність і достовірність, складають комерційну таємницю фірми чи об'єкт промислової власності (інформаційна технологія, прийоми ризик - менеджменту, авторське право, декларативний патент). Оскільки евристичні методи спираються на практику підприємницької діяльності, новація виробничих відносин в господарському комплексі приводить до старіння об'єктів промислової власності, пов'язаних з мінімізацією ризику. Це обумовлює об'єктивну необхідність безперервного оновлення методів і прийомів обслуговування ризику синхронно із розвитком господарського комплексу. Графічні методи аналізу підприємницького ризику – візуальне зображення невизначеності розвитку господарської ситуації на об'єкті підприємницької діяльності в координаті часу з урахуванням заданих для аналізу показників і характеристик об'єкту, а також суб'єктів господарювання. Такими показниками можуть бути: - показники і характеристики властивостей ризику; - імовірність отримання заданих значень; - класифікатори ризику; - певні властивості ринкового середовища; - очікуваний результат від підприємницької діяльності; - інші дані. 80


Графічні методи дослідження підприємницьких ризиків оцінюють динаміку господарської ситуації, тому вони здатні прогнозувати показники ризику не тільки в кількісному та імовірнісному виразі, але і в координатах часу. Часто ринкова кон'юнктура віддає перевагу швидкості виконання дій навіть ціною підвищених витрат або втрати частини прибутку. Пріоритетність часу завершення підприємницької угоди щодо інших показників зростає в період економічних трансформацій, коли на право контролю щодо одного й того же господарського суб'єкта в регіональному виробничому комплексі претендують відразу декілька конкуруючих груп, фінансових або транснаціональних компаній. Природні процеси перерозподілу ринків товарів і послуг також вимагають підвищеної швидкості виконання дій від суб'єктів ринкових відносин. Строгі математичні методи в таких умовах звичайно не забезпечують необхідну достовірність оцінки і відволікають ресурси часу на моделювання. Ефективнішим стає перехід до графічних методів аналізу і прогнозування ризику. Сьогодні відома безліч методів графічного аналізу господарських операцій. Як правило, всі вони відображають господарську діяльність у вигляді безперервного процесу, тобто як пов'язаної і взаємообумовленої сукупності послідовних дій даного господарюючого суб'єкта – підприємця, а також й взаємодіючих разом з ним інших суб'єктів. Інші суб'єкти в графічному моделюванні можуть набувати як господарської сутності, так і представляти інтереси державних органів, суспільних утворень, міжнародних організацій. Частіше всього в економічних задачах використовують наступні графічні методи: 1) побудова й аналіз дерева рішень; 2) мереживі графіки; 3) орієнтованих графів. Для використовування графічних методів необхідно виконати ряд процедур: - виділити суттєві обставини господарського життя для внесення в графічне зображення; - сформулювати задачу дослідження ризику та виявити всі її складові; - провести інформаційну підготовку, визначити показники ризику, імовірності виникнення випадкових величин, виконати класифікацію ризиків; 81


-

навести графічне зображення господарської ситуації з можливими сценаріями розвитку; - вибрати оптимальну (якнайкращу) стратегію з використанням формальних методів обробки графа. Дерево рішень стратегії ризику – графічне зображення послідовності рішень та станів середовища з вказівкою відповідних цим рішенням або станам показників ризику та імовірності випадкових величин. Мереживний графік аналізу ризикової ситуації – графічне зображення сценарію розвитку підприємницької угоди, циклу обігу фінансового активу або виробництва товару з виділенням вузлових точок координації матеріально - речових і управлінських ланок (елементів). Орієнтований граф ризикової ситуації – графічна інтерпретація послідовності господарських подій навколо об'єкту підприємницької діяльності з віддзеркаленням властивості спрямування дій господарських суб'єктів в координаті часу. На прикладі дерева рішень показаний вибір оптимальної стратегії в ризиковій ситуації. Дерево рішень будується для обліку будьяких комбінацій альтернативних рішень, станів ринкового середовища, можливих дій з боку господарського суб’єкта. За скелетом дерева рішень вибирається найпереважніша стратегія дій господарського суб'єкта в умовах ризику – рис. 4.5. Виникнення фактору R 1 підприємницького ризику Можливі дії з подолання ризику G1?G3

Рішення про розшиg рення виробництва товару g G 1

G11

G12

Спрямування коштів на модернізацію обладнання

R11

Заміна обладнання на нове

R12

Рішення про тимчасове згортання виробництва g G 2

G2i

G31

Рішення про продаж майна фірми та зміну діяльності – G 3

G32

Пошук коштів для інвестиційного проекту

R31

Придбання цінних паперів

R32

G33 Розміщення коштів на депозиті

R33

Рис.4.5. Приклад вибору стратегії дій з якнайменшим ризиком при заданій рентабельності підприємницьких дій

82


У даному прикладі показані три можливі шляхи подолання ризику, хоча їх може бути значно більше. Дерево рішень дозволяє провести порівняльний аналіз всіх запропонованих варіантів дій і вибрати оптимальний по заданих критеріях. За допомогою методів дослідження та оцінки підприємницького ризику вдається вирішувати наступні задачі ризикології: 1) виявити джерела його зародження (причину ризику); 2) скласти перелік можливих факторів ризику; 3) вибрати напрям подолання або пом'якшення ризику; 4) розробити стратегію господарської діяльності і тактику поведінки на ринку; 5) перейти до свідомих механізмів управління підприємницьким ризиком.

Питання для самоконтролю до теми 4 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15.

Що відноситься до математичних методів опису ризику? Визначте поняття «дохід» в сучасному підприємництві. Що відноситься до витрат з погляду аналізу ризиків? Як визначити зони ризику? Що таке крива розподілу випадкових величин? Як проводиться графічна інтерпретація ризику в математичній моделі? Охарактеризуйте криву розподілу імовірності отримання прибутку. Як будується крива ризику? Що таке карта переваги? Охарактеризуйте статистичний метод оцінки ризику. Чим займається наука ризикології? Назвіть методи суб'єктивної оцінки ризику. У чому полягає експертний метод оцінки ризику? Як будується дерево рішень стратегії ризику? Як побудувати мережений графік аналізу ризикової ситуації?

Словник до теми 4 Витрати – розмір сукупних витрат, які змушений нести суб'єкт господарювання для отримання прибутку та (або) подолання виникаючих факторів ризику на об'єкті підприємницької діяльності. Графічна інтерпретація ризику в математичному моделюванні – наочне зображення функціональних залежностей показни83


ків і характеристик ризику, що адекватно відображає його сутність і властивості в заданих господарських умовах. Графічні методи аналізу підприємницького ризику – візуальне зображення невизначеності розвитку господарської ситуації на об'єкті підприємницької діяльності в координаті часу з урахуванням заданих для аналізу показників і характеристик об'єкту, а також суб'єктів господарювання. Дерево рішень стратегії ризику – графічне зображення послідовності рішень та станів середовища з вказівкою відповідних цим рішенням або станам показників ризику та імовірності випадкових величин. Дохід – сукупні надходження від об'єкту підприємницької діяльності (підприємницької угоди, фінансового активу) за певний проміжок часу, одержувані суб'єктом господарювання з урахуванням властивостей імовірності та в умовах економічної невизначеності. Експертний метод оцінки ризику – прийняття та обробка даних про величину ризику та імовірності його настання серед наперед обраного кола фахівців – експертів в цій області підприємницької діяльності з обґрунтуванням індивідуальних думок експертів або без таких обґрунтувань. Зони ризику – відмічені у вибраній системі координат області математично заданого значення підприємницького ризику. Виділяють декілька зон, наприклад, безризикова зона, зони допустимого, помірного, критичного, катастрофічного ризику. Карта переваги – сукупність функціональних залежностей показників прибутковості та ризику підприємницької дії, яка побудована в графічній формі на основі раніше досягнутих результатів від впровадження аналогічних рішень в тотожних господарських умовах. Крива розподілу імовірності отримання прибутку (доходу) і виникнення збитків - взаємозв'язок показників імовірності витрат і одержуваного прибутку від об'єкту підприємництва. Крива ризику – графічна інтерпретація функціональної залежності імовірності отримання прибутку й нанесення збитків в системі координат «величина витрат (втрата прибутку) – імовірність настання фактора ризику». Криві розподілу випадкових величин – функціональні залежності, що характеризують ризик підприємницької угоди в матема84


тичній моделі. Розрізняють криві розподілу витрат, ризику, очікуваного прибутку, переваг, інші. Математичний метод опису (дослідження, вимірювання або оцінки) ризику – сукупність формалізованих прийомів, що використовуються в математичній моделі ризику на основі усвідомлених людиною сутності та властивостей ризику, по одній з вибраних систем класифікації факторів ризику. Методи суб'єктивних оцінок підприємницького ризику – сукупність прийомів отримання та обробки даних щодо об'єкту підприємницької діяльності, які здатні інтегральний врахувати думку досвідчених фахівців - експертів, що виражатиметься в кількісних показниках вимірювання ризику. Орієнтований граф ризикової ситуації – графічна інтерпретація послідовності господарських подій навколо об'єкту підприємницької діяльності з віддзеркаленням властивості спрямування дій господарських суб'єктів в координаті часу. Ризикологія - спеціальний розділ сучасної науки, який займається вивченням властивостей та природи ризиків. Мережений графік аналізу ризикової ситуації – графічне зображення сценарію розвитку підприємницької угоди, циклу обігу фінансового активу або виробництва товару з виділенням вузлових точок координації матеріально - речових і управлінських ланок (елементів). Статистичний (імовірнісний) метод оцінки ризику – заснований на методах математичної статистики та використовується в умовах ризику, що підкоряються та відповідають будь-якому імовірнісному закону розподілу випадкових величин, наприклад, нормальному.

Ситуаційна задача до теми 4 З декількох варіантів підприємницької діяльності суб'єкту підприємництва необхідно вибрати один із заданим рівнем рентабельності (середньорічним прибутком). Для вирішення можна використовувати дерево рішень (рис.4.5). Рішення. Пошук якнайкращого варіанту заснований на використовуванні графічної інтерпретації. Хай середньорічний чистий прибуток господарського суб'єкта, що займається виробництвом м'яких іграшок, складає величину 1000 тис. грн. Тобто за 3 роки господа85


рюючий суб'єкт планує одержати суму від реалізації м'яких іграшок 3 000 тис. грн. Розглянемо ситуацію для двох альтернативних вирішень подолання фактора ризику, що склався: 1) розширення обсягів виробництва удвічі; 2) продаж цілісного майнового комплексу підприємства за ціною 2 500 тис. грн. з подальшим розміщенням виручених від цього грошових коштів на депозит в банк строком на 3 роки під 11 % річних з щомісячним нарахуванням відсотків. При розміщенні 2 500 тис. грн. (вартість майна підприємства) на банківському депозиті господарський суб'єкт за цей же період часу планує одержати наступний дохід: S = P × (1 + r/m)m×n = 2500 × (1 + 0,11/ 12)12×3 = 3 472 197 грн. (4.9) При цьому чистий дохід від підприємницького рішення складає величину: 3 472 197 – 2 500 000 = 972 196,6 грн. Таким чином, альтернативний варіант принесе прибуток за 3 роки менше в 3 рази. Тут необхідно врахувати, що господарська діяльність сама по собі супроводжується безліччю ризиками, тому альтернативний варіант розміщення коштів в банку менш схильний до ризиків.

86

ТЕМА 5. ТЕОРІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ РИЗИКІВ 5.1. Прийняття рішень в умовах невизначеності і ризику 5.2. Предмет, поняття і види теорії ігор 5.3. Критерії прийняття рішень в умовах невизначеності Сьогодні існує безліч теоретичних підходів до опису та вимірювання ризику як економічної категорії. В основі кожного з них встановлені ідеї вчених різних країн, які жили в різні епохи. Вони посвоєму виражали суспільне відношення до ризиків господарської діяльності. Сутність будь-якої ідеї складає індивідуальне сприйняття того, як розподілити між основними учасниками підприємницької угоди (або цілком господарської діяльності) одержуваних від неї результатів у формі прибутку /П/ та об'єктивно присутніх ризиків (R). Оскільки прибутковість і ризик підприємницької діяльності взаємозв'язані між собою та знаходяться в певних функціональних залежностях FПі , FRі ,Fх, можна в загальному вигляді записати, що: G

П=

∑ j =1

П і;

G

R=

∑ j =1

R і;

(5.1)

П = Fх (R), де Пі = FПі (П;R) и Rі = FRі (П;R) – функціональні залежності прибутковості і ризику угоди, що визначаються теоретичним шляхом на основі одного з вибраних методів дослідження ризику. Крім того, суттєвими елементами будь-якої теорії підприємницького ризику виступають: 1) формулювання поняття «підприємницький ризик» як економічної, соціально-економічної, правової та комплексної категорії; 2) основи якісного аналізу ризику, його сутності; 3) класифікатори, що використовуються для ідентифікації ризику; 87


4) система показників, по якій оцінюють і вимірюють ризики; 5) методики трансферту (перекладу) властивостей ризику в економічні одиниці - вартість, ефективність тощо; 6) використовувані математичні моделі та методи; 7) способи управління або запобігання ризику. Імена видатних теоретиків підприємницьких ризиків увійшли до історії світової і вітчизняної економічної науки. Це такі вчені – економісти: Міль і Сеньйор (класики), Альфред Маршалл (неокласик), Джон Мейнард Кейнс (теорії фінансових ризиків), Френк Найт (імовірнісні підходи), Г.Маркевич і У.Шарп (сучасні західники). Ризики підприємницької діяльності господарського комплексу України сьогодні піддаються уважному вивченню і математичному моделюванню. Відомі сьогодні основні теоретичні підходи до опису та визначення підприємницького ризику можна згрупувати таким чином: 1) теорії ігор; 2) аналіз фінансової діяльності господарюючого суб'єкта; 3) оцінка вартості господарюючого суб'єкта; 4) врахування ризиків в інвестиційній діяльності.

5.1. Прийняття рішень в умовах невизначеності і ризику Невизначеність зовнішнього середовища та пов'язаний з нею ризик – невід'ємні складові підприємницької діяльності, що об'єктивно присутні в ринковій системі господарювання. Повсякденна необхідність ухвалення зважених рішень вимагає вивчення зовнішнього середовища та факторів ризику з метою оптимізації показників прибутку, рівня ризиків. Особливостями прийняття рішень в умовах невизначеності є: - об'єктивна присутність невизначеності; - необхідність вибору з альтернативних варіантів; - можливість оцінити альтернативний вибір через характеристики імовірності. Для зручності аналізу можна виділити типову схему прийняття рішення в умовах економічної невизначеності та підприємницького ризику. Оскільки всяка підприємницька дія відображає свободу ринкових механізмів, водночас рішення підприємця спирається на вплив об'єктивних факторів зовнішнього середовища – норм чинного законодавства, існуючих правил і традицій господарської поведінки, задач та пріоритетів підприємництва. 88

Тема 5. Теорії підприємницьких ризиків

Технологічний ланцюг підприємницького рішення – це типова послідовність підприємницьких дій з укладення і реалізації підприємницької угоди в заданих господарських умовах, що має на меті зниження підприємницького ризику. На рис.5.1 зображена досить розповсюджена схема прийняття рішення в умовах економічної невизначеності, коли для отримання прибутку і зниження рівня ризику використовуються додаткові механізми узгодження та зворотні зв'язки. На цій схемі окремі операції або кроки господарського суб'єкта зображені так, якби вони були згрупованими в технологічні блоки. У кожному технологічному блоці виконуються типові дії, що залежать від господарських чинників: задач статутної діяльності підприємця, чинних правил і процедур прийняття рішень іншими суб'єктами господарювання, стану продуктивних сил, впливів зовнішніх факторів ризику тощо.

Q1 1

Qопт 2

3

4

5

6

7

8

Qі Рис.5.1. Технологічний ланцюг прийняття підприємницького рішення в умовах невизначеності і ризику

Дії виконуються в наступній послідовності: 1 – Пропозиція укласти угоду та формулювання її первинних умов - Q1. 2 – Оцінка первинних умов угоди, зовнішнього середовища та факторів ризику. 3 – Укладення угоди. 4 – Аналіз економічної поведінки інших учасників після укладення угоди, врахування варіантів умов Qі. 5 – Виконання угоди. 6 – Аналіз економічної поведінки інших учасників в процесі виконання угоди, вибір оптимального варіанту умов Qопт. 7 – Завершення угоди, взаєморозрахунків за неї, оцінка нових господарських умов. 8 – Аналіз економічної поведінки інших учасників в нових господарських умовах. 89


На будь-якому з технологічних етапів господарський суб'єкт може вносити пропозиції щодо зміні параметрів угоди, часткової відміні положень договору, вимагати перегляду умов угоди або відмовлятися від неї. У формальному віддзеркаленні дані обставини записуються через показник ΔQі: ΔQі = Qі - Q1.

(5.2)

Такі зміни умов угоди стосовно спочатку запропонованих: виникають несподівано в часі; можуть не відповідати нормам законодавства і традиціям поведінки суб'єктів господарювання; - є наперед не узгодженими з вимогами інших суб'єктів. Зміна первинних умов вже укладеної угоди ΔQі створює суперечність у відносинах між суб'єктами. Суперечність необхідно врегулювати (узгодити, усунути), інакше це створює об'єктивну ситуацію підприємницького ризику як для суб'єкта, що висунув нові вимоги або умови, так і для навколишніх суб'єктів. Необхідність ухвалення рішень в умовах невизначеності – це властивість господарських відносин, яка заснована на об'єктивному характері наперед не узгоджених дій суб'єктів господарювання щодо балансування системи відносин і зниження рівня їх ризиків. Господарський механізм, що передбачає свободу ринкових відносин і вибору підприємницьких дій, містить економічну невизначеність як об'єктивну і невід'ємну складову. Виникаючі внаслідок цього підприємницькі ризики також стають невід'ємною рисою господарського механізму, частиною його сутнісної характеристики. Неможливо здійснювати господарську діяльність в ринкових умовах, не узявши на себе відповідальності за прийняті рішення та частину підприємницького ризику. Оскільки невизначеність і ризик – обов'язкові складові ринкового способу господарювання, суб'єкт господарювання не в силах відхилитися від негативних результатів впливу цих категорій на свої результати підприємницької діяльності. Проте підприємець здатний понизити рівень ризику, забезпечивши прийняття оптимальних господарських рішень і упровадивши в практику новітні технології управління ризиком. Економічна оцінка рішення в умовах невизначеності – набір методів і прийомів для відображення конкретних господарських ситуацій в економічних показниках прибутковості, доходності, витрат, збитковості у діяльності господарського суб'єкта. -

90


Аналіз економічної поведінки інших учасників дозволяє оцінити умови, що змінилися, і врахувати можливі варіанти умов угоди – / QN/. У технології при цьому виникають зворотні зв'язки, які повинні бути оформлені відповідними рішеннями суб'єкта, інших учасників угоди, третіх осіб. Нові умови господарювання, що виникають унаслідок зворотного зв'язку, несуть ризик для інших учасників, викликають стрічні дії з їх боку і сприяють подальшому розгалуженню алгоритму угоди, кількісному зростанню показника QN* > QN. Для оцінки (вимірювання) ризику господарського суб'єкта на кожному етапі угоди використовують формулу: R = П х р, (5.3) а із запропонованих варіантів операції QN вибирають якнайменше ризикований - Qопт, виходячи з умови: Qопт Rmin. (5.4) Постановка задачі оптимізації рішення – це заснована на неоднозначності і варіативності умов угоди необхідність здійснення вибору лише одного з передбачуваних рішень, яке задовольняло б заданому критерію оптимальності. Таким чином для підприємця – господарського суб'єкта задача виконання угоди зводиться до проблеми вибору із множини умов проведення угоди QN* тільки одного варіанта, який відповідає критерію оптимального рішення Qопт за економічними показниками. У загальному випадку багатоваріантності умов угоди розраховують середньо зважений ризик: G

R0 =

∑ j =1

Пі х рі,

(5.5)

та вибирають рішення з якнайменшим середньо зваженим ризиком, виходячи з умови: Qопт = R0 min. (5.6) Критерії прийняття рішень в умовах невизначеності і ризику можуть бути різними залежно від поставленої задачі дослідження чи оптимізації ризику. У разі багатоваріантності господарських ситуацій, коли імовірність появи окремих ситуацій оцінюється однаково, як критерій оптимального рішення використовують принцип недостатнього обґрунтування Лапласа: 91

Теорія та практика підприємницького ризику N

R0 =

∑ j =1

Пj /n,

(5.7)

де рі = 1/n – імовірність виникнення кожної з ситуацій на об'єкті підприємницької діяльності; n = 1…N – число розглянутих ситуацій. Вибір варіанту угоди або підприємницької дії здійснюється по якнайменшому значенню середньо зваженого показника ризику: R0 min. (5.8) В деяких випадках ефективним методом оптимізації рішень в ситуаціях ризику стає побудова дерева рішень як графічної формалізації процесу ухвалення рішень в умовах економічної невизначеності і багатоваріантності умов угоди. Дерево рішень в даному випадку будується згідно з обраною технологією здійснення угоди, але із відміткою про кожний з варіантів угоди Q1, її умов Q1і, імовірностей р1і та економічних параметрів (прибутковість /П1і/ або витрати /З1і/). На рис.5.2 показаний приклад побудови дерева рішень для оптимізації підприємницької угоди про поставку сировини за наявності фактора ризику R1. Оптимізація рішень в умовах невизначеності і ризику відбувається як із залученням графічних методів, так і математичного аналізу. Як правило, господарський суб’єкт використовує один з математичних методів, що здатний найточніше охарактеризувати господарську ситуацію, або один з критеріїв для прийняття рішень, який підтвердив свою практичну доцільність.

92

Тема 5. Теорії підприємницьких ризиків р1 = 0.91 – якісна сировина р2 = 0.09 – неякісна сировина

сировина Укладення угоди про постачання сировини – Q1

Постачання сировини – G1

R1

Повернення постачальнику З11 = 10 П11 = 500

З1 = 500

р11=0.3

Продаж іншому виробнику З12 =30 П12 =480

R12

Виправлення якості З13 = 100 П13 = 500

R13

Претензія постачальнику щодо порушення умов угоди

р13=0.4

Постачальник зобов’язується сплатити пеню

R14

Позов до суду з вимогою сплатити пеню та суму ризику

R15 ?

Рис.5.2. Побудова дерева рішень для формалізації процесу оптимального вибору варіанту здійснення підприємницької угоди

5.2. Предмет, поняття і види теорії ігор Для вивчення підприємницьких ризиків люди привертають знання з різних областей, які відображають не лише господарську практику, але й інші сторони життя індивідуума та суспільства. Для віддзеркалення власних уявлень про ризик вчені використовують найрізноманітніші математичні методи. У кількісному аналізі ризику використовують методи аналогії, вивчення чутливості, імітаційне моделювання, ситуативний аналіз та інші. 93


Для дослідження якісної сторони підприємницького ризику потрібні практичний досвід, глибокі знання господарського механізму, про галузеву специфіку відтворювальних процесів, інтуїтивні прийоми аналізу ситуацій. Ефективність використовування методів перевіряється на практиці, в реальних показниках економічного зростання як окремих господарських суб'єктів, так і економічної території в цілому. У математичному моделюванні ризику частіше використовують групи класичних методів аналізу: - лінійне програмування; - імовірнісні підходи; - теорію ігор; - інші математичні методи. Теорія ігор – це сукупність математичних моделей, здатних врахувати різноманітні інтереси учасників підприємницької угоди та різні шляхи досягнення цих інтересів. Датою виникнення теорії ігор вважається 1944 рік, коли увійшла в світ монографія Неймана і Моргенштерна «Теорія ігор і економічної поведінки». Завдяки високому попиту на формальні методи врахування ризиків того періоду, ця теорія набула широкого поширення в господарській практиці. Проведені пізніше глибокі дослідження перетворили її на самостійний напрям математики, предметом вивчення якої став вибір оптимальних рішень в конкурентному середовищі. Теорія ігор оперує із зустрічними та не співпадаючими інтересами самостійних суб'єктів, вивчає виникнення і розвиток конфліктних ситуацій, виробляє практичні рекомендації щодо поведінки учасників господарських відносин. Гра – спрощена модель ситуації, що враховує лише основні господарські фактори, яка розвивається послідовними діями гравців. Насправді існує нескінченна множина факторів, яки обумовлюють поведінку господарських суб'єктів, проте врахувати всі фактори в одній математичній моделі не здається можливим. Гра розглядається для одного або декількох факторів, найважливіших з погляду дослідника, наприклад, той фактор, який створив конфліктну ситуацію на об'єкті підприємництва. У сучасній господарській практиці України найбільш конфліктними вважаються ситуації: - корпоративного управління акціонерними товариствами; - недобросовісної конкуренції на ринках товарів, послуг, інформації; 94


-

торинного перерозподілу суспільного продукту діючими механізмами оплати праці. Гравці – учасники підприємницької угоди. Множинність інтересів, які виникають навколо кожного об'єкту підприємницької діяльності, припускає також і множинність суб'єктів – учасників господарських відносин. Це – не тільки господарські суб’єкти, але й інші особи, що висловлюють індивідуальні чи суспільні інтереси, наприклад, представники територіальної громади, державних органів, суспільних і саморегульованих організацій. Проте в більшості задач підприємницького ризику використовують спрощене моделювання з двома суб'єктами – гравцями. Виграш – одержаний результат внаслідок вирішення конфлікту інтересів. Виграш вимірюється в натуральних і грошових одиницях залежно від інтересу або задачі дослідження підприємницького ризику. Орієнтація економічної політики країни на задоволення соціальних вимог все частіше примушує звертатися до соціальноекономічних вимірників одержаного результату господарської діяльності та відтворювальних циклів – зайнятості населення, прожитковому мінімуму, рівню бідності тощо. Правила гри – можливі варіанти дії гравців, обсяг інформації про суперника, очікуваний результат унаслідок певної послідовності дій (ходів). Для господарської практики правила гри визначаються чинними нормами законодавства і стандартами, традиціями економічної поведінки, сценаріями розв’язання конфліктів, завданнями та пріоритетами соціально-економічного розвитку. Стратегія – план, згідно якому гравець здійснює вибір в будьякій можливій ситуації, спираючись на будь-яку доступну інформацію. Оптимальна стратегія при багатократному повторі гри забезпечує даному гравцю максимально можливий виграш. Для аналізу господарських ситуацій і пошуку оптимального рішення розрізняють ігри: - комбінаторні – коли результат гри передбачити наперед здається неможливим завдяки різноманітності її можливих сценаріїв; - азартні – коли результат визначається виключно випадковими причинами, подіями; - стратегічні – які розвиваються при повній відсутності інформації про дії інших учасників угоди; - статистичні (або ігри з природою А.Вальда) – використовуються для моделювання господарських ситуацій за відсутності інформації про умови, в яких здійснюється дія учасника гри. 95


Для практичного використовування необхідно знати характерні особливості кожного виду гри, оскільки різні класи підприємницького ризику моделюються також різними видами ігор залежно від джерела невизначеності, впливу випадкових факторів, інформаційних погрішностей щодо інших гравців або господарських умов. Чисті стратегії - це простий вид стратегічної гри на двох гравців А і В з нульовим сумарним виграшем (П=0) і двома діями (ходами) - GА та GВ. Кожен гравець потенційно має декілька стратегій – множину варіантів дії: стратегії гравця А = {А1;… Аi ;…АА} (5.9) стратегії гравця В = {В1;… Bj ;…ВВ} (5.10) За умов стратегічної гри кожний з учасників не володіє будьякою інформацією про дії супротивника, але при цьому він вибирає з множини варіантів своїх дій (стратегій) тільки одну, тобто формується взаємозв'язана пара дій (GА; GВ) двох учасників гри: GА = Аi и GВ = Bj. (5.11) При цьому також формується взаємопов'язана пара виграшів ПА та ПВ відповідно, таких, що: ПА (GА) + ПВ (GВ) = 0.

(5.12)

Число сполучень (комбінацій) можливих пар виграшів визначається виходячи з числа можливих стратегій кожного з гравців. У загальному випадку кількості можливих стратегій для вибору гравцями А і Б відповідно будуть такі: і = 1..А, j = 1..В. Кожній сформованій парі стратегій (GА; GВ) відповідатиме пара виграшів ПАВ. Для кожної вибраної гравцями пари дій (стратегій) вірним буде твердження: ПА (Аi , Bj) = - ПВ (Аi , Bj) = ПАВ (Аi , Bj). (5.13) Існуюча множина виграшів даної гри відповідає числу сполучень стратегій і складає Платіжну матрицю: П = || Пij ||. (5.14) Мета гравця А – максимізувати функцію ПАВ (Аi,Bj), а гравця В – мінімізувати її. Виграш гравця А при заданій парі стратегій (GА; GВ) складає величину Пij і рівний програшу гравця В. 96


Формалізація господарської ситуації в стратегічну гру дозволяє перейти від інтуїтивно-чутливих методів вивчення ризику до формально-логічних методів аналізу. Пошук оптимального рішення – це обробка платіжної матриці стратегічної гри по відомих методах формальної логіки. Обробка матриці полягає у виборі гравцем А мінімально гарантованого виграшу αi = minj Пij для кожної з своїх стратегій Аi в рядку можливих стратегій гравця В з номером j. Далі по кожному стовпцю стратегій гравця У вибирається максимально гарантований програш цього гравця βj = maxi Пij для вибраної стратегії Bj. Обробка Платіжної матриці дає два показники: α = maxi (minj Пij), (5.15) тобто кращий з гірших варіант стратегії (нижня ціна гри) – максимінний виграш або максимінная стратегія гравця А; β = minj (maxi Пij), (5.16) тобто гірший з кращих варіант стратегії (верхня ціна гри) – мінімаксний виграш або мінімаксна стратегія гравця В. Оптимальним рішенням по кожній з можливих стратегій гравців А і В вважається вибір максимінной стратегії А і мінімаксної стратегії В так, щоб α = β. При цьому відхилення будь-якого з гравців від обраної оптимальної стратегії в кожній точці означає погіршення його результату. Змішані стратегії - використовуються для моделювання господарських ситуацій, коли оптимального рішення не існує або гравці вольовим способом намагаються змінити знайдене оптимальне рішення, використовуючи декілька чистих стратегій Аi і Bj з відповідною імовірністю їх вибору pi і pj : А1, А2, … АА ; В1, В2, … ВВ; ↓ ↓ ↓ ↓ ↓ ↓ (5.17) p1, p2,…… pА; p1, p2,… pВ. У змішаних стратегіях визначають середні величини виграшу А і програшу В, а відповідні їм дії (стратегії) гравців називаються оптимальними. Для вирішення задач в теорії стратегічних ігор використовують Платіжні матриці, графічні методи, лінійне програмування. 97


Статистичні ігри - це модель гри двох осіб, одна з яких – природа – діє абсолютно випадково, а інша – людина – прагне діяти обачливо, використовуючи для цього статистичні дані про стан природи. Відмінності статистичної гри від стратегічної: 1) у природи відсутнє прагнення до виграшу (відсутність антагонізму відносин суб'єктів); 2) другий гравець має можливість провести статистичний експеримент і одержати додаткову інформацію про поведінку природи-гравця. Для вирішення задач використовуються наступні критерії: 1) принцип недостатнього обґрунтування Лапласа – для рівно імовірних станів природи, господарських умов, ситуацій підприємницького ризику; 2) максимінний критерій Вальда (або критерій крайнього песимізму); 3) мінімаксний критерій Севіджа (теж критерій крайнього песимізму); 4) критерій крайнього оптимізму; 5) критерій узагальненого максиміна Гурвіца (або критерій песимізму-оптимізму). Далі детально обговорюються зміст кожного з критеріїв для прийняття рішень в ситуації економічної невизначеності і підприємницького ризику.

5.3. Критерії прийняття рішень в умовах невизначеності Критерій Вальда - відображає позицію крайнього песимізму у виборі рішення та відповідає агресивній поведінці супротивника, коли успіх необхідно забезпечити за будь-яких господарських умов методами понад обережної економічної поведінки. За критерієм Вальда ситуація ризику досліджується для двох альтернатив - стосовно виграшів та стосовно програшів. Для виграшів критерій Вальда виражається як принцип максиміна таким чином: якнайкращою вважається стратегія, по якій виграш виходить максимальним зі всіх мінімальних, вибраних для різних господарських умов:

98


Пw = maxi minj Пij, (5.18) Пw = maxi α, α i = minj Пij. Така стратегія гарантує виграш не менше величини Пw. Для програшів критерій Вальда виражається як принцип мінімакса таким чином: якнайкращою признається стратегія, по якій виграш виходить мінімальним зі всіх максимальних, вибраних для різних господарських умов: Пw = min i max j Пij , Пw = min i α , (5.19) α i = max j Пij . Така стратегія гарантує виграш не менш, ніж Пw. По критерію Вальда розв'язуються задачі, коли необхідно забезпечити успіх за будь-яких можливих умов господарської діяльності та поведінки суб'єктів. Критерій крайнього оптимізму (кращий з кращих) – виражає позицію крайнього оптимізму в оцінці дій супротивників та господарської ситуації, припускаючи вибір рішення з максимальний показником інтересу зі всіх максимально можливих значень за різних господарських умов. По даному критерію також аналізуються дві альтернативи: матриця виграшів і матриця програшів. Для виграшів критерій крайнього оптимізму виражається таким чином: якнайкращою вважається стратегія, по якій виграш виходить максимальним зі всіх максимальних, вибраних для різних умов: П0 = maxi mахj Пij, П0 = maxi α, α i = mахj Пij.

(5.20)

Така стратегія гарантує виграш не менше П0. Для програшів критерій крайнього оптимізму виражається таким чином: якнайкращою признається стратегія, по якій виграш виходить мінімальним зі всіх мінімальних, вибраних для різних умов: П0 = min i min j Пij, П0 = min i β, β i = min j Пij.

(5.21)

99


Вибрана стратегія гарантує виграш не менше П0. Мінімаксний критерій Севіджа (критерій мінімального ризику) - розглядається для задач, коли вимагається уникати великого ризику (гірший з кращих) в підприємницькій діяльності. Пошук рішення по критерію Севіджа також передбачає аналіз двох альтернатив: ситуації виграшу (мінімальних втрат) і ситуації програшу (мінімального ризику). Проте базовою характеристикою в аналізі задач по критерію Севіджа виступає показник, протилежний прибутку Пij, - втрати (недоотриманий прибуток), який позначається як ϖij, або величина ризику - Rij. Для виграшів по критерію Севіджа аналізуються втрати ϖij як різниця між максимальним виграшем і реальним виграшем, одержаним в конкретній господарській ситуації з номером j: ϖij = max Пij - Пij . (5.22) Згідно критерію Севіджа вибирати слід стратегію з номером i, при якій максимальні втрати в різних господарських ситуаціях опиняються мінімальними: ПS = min i maxj ϖij, ПS = mini αi, (5.23) α i = maxj ϖij. Для програшів по критерію Севіджа аналізується величина ризику як різниці між мінімальним програшем гравця і фактичним програшем: Rij = Пij - min Пij. (5.24) Згідно критерію Севіджа вибирається стратегія, при якій величина ризику набуває якнайменшого значення в найсприятливішій ситуації: ПS = min i maxj Rij, ПS = mini β i, (5.25) β i = maxj Rij. На відміну від критерію Вальда, вибрані рішення по критерію Севіджа відрізняються мінімально можливими втратами. Критерій узагальненого максиміна Гурвіца (оптимізму-песимізму) – пошук усередненого варіанту стратегії, коли можна оцінити якнайкращу та якнайгіршу господарські ситуації. На відміну від критеріїв Вальда та Севіджа дозволяє врахувати як песимістичний, так і оптимістичний під100


хід до ситуації (критерій песимізму-оптимізму) і використовується для вибору економічної поведінки в інтервалі між цими двома крайнощами. Для виграшів згідно критерію Гурвіца вибирається рішення з максимальним показником /G/: (5.26) ПG = max Gi = max (x α i + (1 – x) β i), де α i = minj α ij – мінімальний з виграшів для можливих стратегій і господарських ситуацій; β i = maxi α ij – максимальний з можливих виграшів; α ij – виграш, відповідний i-му рішенню (стратегії) при j-той господарській ситуації; х = 0 ÷ 1 – показник оптимізму, що задається індивідуально на основі суб'єктивних міркувань або інтуїтивно. Якщо задається значення х = 0, то критерій Гурвіца трансформується в критерій крайнього оптимізму, обумовлює лінію економічної поведінки суб'єкта з розрахунку на краще і гранично допустиме значення підприємницького ризику. Якщо показник оптимізму задається як х = 1, то критерій Гурвіца перетворюється в критерій Вальда. Звідси випливає лінія економічної поведінки суб'єкта з розрахунку на гірше. При інших значеннях показника оптимізму хі критерій Гурвіца дозволяє вибирати проміжні стратегії (лінії економічної поведінки) суб'єкта підприємницької діяльності між ризиком та обережністю. Вибір конкретних значень показника оптимізму обумовлений факторами господарського життя та схильністю господарюючого суб'єкта до ризику. Для програшів згідно критерію Гурвіца вибирається рішення з мінімальним показником /G/: ПG = min Gi = min (x α i + (1 – x) β i), (5.27) де α i = maxj α ij – максимальний програш зі всіх можливих стратегій і господарських ситуацій; β i = mini α ij – мінімальний з можливих програшів; α ij – програш, відповідний i-му рішенню при j-той господарській ситуації; х = 0 ÷ 1 – показник песимізму, що задається суб'єктивно виходячи з оцінки господарських умов і об'єкту підприємницької діяльності. Якщо задається значення х = 0, то критерій Гурвіца трансформується в критерій крайнього оптимізму, обумовлюючи лінію економічної поведінки суб'єкта з розрахунку на краще. 101


При х = 1 критерій Гурвіца для програшів перетвориться в критерій крайнього песимізму Вальда, а лінія економічної поведінки спрямовується з розрахунку на гірше. Проміжні значення показника песимізму хі для програшів відповідають ситуаціям між обережністю і ризиком. При значеннях хі близьких до 1 домінуючою економічною поведінкою суб'єкта підприємницької діяльності стає бажання підстрахуватися. Корисність /W/ – певне число, яке господарюючий суб'єкт привласнює кожному можливому результату своїх дій, виставляючи суб'єктивну оцінку ступеня задоволення підприємницького інтересу. Функція корисності Неймана-Моргенштерна U (W) – виражає залежність показника корисності, яку привласнює суб'єкт кожному можливому результату своїх дій, та імовірності досягнення такого результату в заданих господарських умовах. Вона інтегрально відображає схильність суб'єкта до ризику. Очікувана корисність події визначається сумою добутків окремих значень корисності результату на імовірність отримання такого результату: G

W=

∑

Wі х рі.

(5.28)

j =1

Побудова функції корисності Неймана – Моргенштерна заснована на припущенні, що господарський суб'єкт прагне до максимально очікуваної корисності від управлінського рішення, тобто вибиратиме із множини варіантів найбільш очікувану корисність. Індивідуальність кожного суб'єкта господарювання виявляється в індивідуальному ставленні до ризику та його властивостей, тому функція U (W) індивідуальна для кожного суб'єкта. Кожне значення корисності по Нейману-Моргенштерну визначається послідовними ітераціями між альтернативними рішеннями суб'єкта: 1) отримання мінімально гарантованого прибутку /Пm/ без будьяких додаткових дій; 2) участь в ризикованій події (проекті) з метою отримання максимального прибутку /ПМ/, імовірність отримання якої оцінюється величиною /рі/. Послідовні ітерації проводяться до досягнення поточного значення корисності /W/, яке наступає при зрівнюванні альтернатив, 102


тобто формуванні байдужого ставлення суб'єкта до вибору з альтернативи між значеннями /Пm/ та /ПМ/: (5.29) U (W) = рі U (ПМ) + (1 - рі ) U (Пm). Набуті в результаті ітеративного підбору поточні значення корисності будь-якої величини (наприклад, прибутку в грошовому виразі) складають множину значень функції Неймана-Моргенштерна і відображаються графіками – рис.5.3. Функція корисності застосовується, коли вимагається оцінити ризики для добре відомих видів підприємницької діяльності по великій статистичній базі даних, для слабо мінливих властивостей об'єкту та стійких факторів ризику.

32 U

31 1 2

П Рис.5.3. Графіки функції Неймана-Моргенштерна для байдужого (безальтернативного) - 1, не схильного до ризику - 2 і схильного до ризику суб'єктів господарювання – 31 і 32

В умовах функціонування господарського комплексу України спостерігається швидка зміна чинників виробництва та динаміка факторів ризику. Тому використання методів математичного моделювання має певні обмеження. Але в деяких випадках типізації ситуацій ризику математичні моделі демонструють добру здатність до віддзеркалення не лише ризику, а й шляхів з його подолання, допомагають упровадити заходи із запобігання чи уникнення ризиковий подій. 103


Питання для самоконтролю до теми 5 1. Що розуміють під технологічним ланцюгом прийняття підприємницького рішення? 2. У чому полягає необхідність прийняття рішень в умовах невизначеності? 3. Як проводиться економічна оцінка рішення в умовах невизначеності? 4. Роз'ясніть суть постановки задачі оптимізації рішення. 5. Що означає словосполучення «теорія ігор»? 6. Назвіть основні поняття теорії ігор, дайте їх тлумачення. 7. Як розуміються чисті стратегії? 8. Дайте пояснення змішаним стратегіям. 9. Що означає критерій Вальда? 10. Охарактеризуйте статистичні ігри. 11. Дайте тлумачення критерію крайнього оптимізму. 12. Що розуміється під критерієм Севіджа? 13. Охарактеризуйте критерій Гурвіца. 14. Охарактеризуйте функцію корисності Неймана-Моргенштерна.

Словник до теми 5 Виграш – одержаний результат внаслідок вирішення конфлікту інтересів. Гра – спрощена модель ситуації, що враховує лише основні господарські фактори, яка розвивається послідовними діями гравців. Гравці – учасники підприємницької угоди. Економічна оцінка рішення в умовах невизначеності – набір методів і прийомів для відображення конкретних господарських ситуацій в економічних показниках прибутковості, доходності, витрат, збитковості у діяльності господарського суб'єкта. Змішані стратегії - моделювання господарських ситуацій, коли оптимального рішення не існує або гравці вольовим способом намагаються змінити знайдене оптимальне рішення, використовуючи декілька чистих стратегій із відповідною імовірністю їх вибору. Корисність – певне число, яке господарський суб'єкт привласнює кожному можливому результату своїх дій, виставляючи суб'єктивну оцінку ступеня задоволення підприємницького інтересу. 104


Критерій Вальда - відображає позицію крайнього песимізму у виборі рішення та відповідає агресивній поведінці супротивника, коли успіх необхідно забезпечити за будь-яких господарських умов методами понад обережної економічної поведінки. Критерій крайнього оптимізму (кращий з кращих) – виражає позицію крайнього оптимізму в оцінці дій супротивників і господарської ситуації, припускаючи вибір рішення з максимальним показником інтересу зі всіх максимально можливих значень за різних господарських умов. Критерій узагальненого максиміна Гурвіца (оптимізмупесимізму) – пошук усередненого варіанту стратегії, коли можна оцінити якнайкращу і якнайгіршу господарські ситуації. Мінімаксний критерій Севіджа (критерій мінімального ризику) - розглядається для задач, коли вимагається уникати великого ризику (гірший з кращих) в підприємницькій діяльності. Необхідність ухвалення рішень в умовах невизначеності – це властивість господарських відносин, яка заснована на об'єктивному характері наперед не узгоджених дій суб'єктів господарювання щодо балансування системи відносин і зниження рівня їх ризиків. Платіжна матриця - існуюча множина виграшів даної гри, що відповідає числу сполучень стратегій. Пошук оптимального рішення – це обробка платіжної матриці стратегічної гри по відомих методах формальної логіки. Постановка задачі оптимізації рішення – це заснована на неоднозначності і варіативності умов угоди необхідність здійснення вибору лише одного з передбачуваних рішень, яке задовольняло б заданому критерію оптимальності. Правила гри – можливі варіанти дії гравців, обсяг інформації про суперника, очікуваний результат унаслідок певної послідовності дій (ходів). Статистичні ігри - це модель гри двох осіб, одна з яких – природа – діє абсолютно випадково, а інша – людина – прагне діяти обачливо, використовуючи для цього статистичні дані про стан природи. Стратегія – план, згідно якому гравець здійснює вибір в будьякій можливій ситуації, спираючись на будь-яку доступну інформацію. Оптимальна стратегія при багатократному повторі гри забезпечує даному гравцю максимально можливий виграш. 105


Теорія ігор – це сукупність математичних моделей, здатних врахувати різноманітні інтереси учасників підприємницької угоди та різні шляхи досягнення цих інтересів. Технологічний ланцюг підприємницького рішення – це типова послідовність підприємницьких дій з укладення і реалізації підприємницької угоди в заданих господарських умовах, що має на меті зниження підприємницького ризику. Функція корисності Неймана-Моргенштерна – виражає залежність показника корисності, яку привласнює суб'єкт кожному можливому результату своїх дій, та імовірності досягнення такого результату в заданих господарських умовах. Чисті стратегії - простий вид стратегічної гри на двох гравців з нульовим сумарним виграшем і двома діями (ходами).

106

ТЕМА 6. ПРАКТИКА УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ РИЗИКАМИ 6.1. Основи обліку інвестиційних ризиків 6.2. Управління ризиками на фондовому ринку Господарська практика та підприємницька діяльність насичені великою кількістю понять, які відображають сутність господарських відносин та введені чинним законодавством України. Одними з таких є терміни „інвестиція”, „інвестиційна діяльність”. Сучасний господарський механізм багато в чому спирається на інвестиційні підходи. Ефективність поєднання інвестицій та підприємництва також апробована світовою практикою. Ринкові методи припускають широке залучення інвестицій в підприємницьку діяльність, досягнення соціальних переваг за рахунок оптимального поєднання інвестиційного ресурсу та підприємницької ініціативи. Вважається, що інвестиціями є все види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Термін «інвестиції» походить від німецького слова Investition та латинського investio – одягаю. Інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни та за її межами. Розрізняють інвестиції фінансові або портфельні (покупка цінних паперів), та реальні (вкладення капіталу безпосередньо в підприємства, тобто у виробництво товарів та послуг). Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Законом «Про інвестиційну діяльність» та нормативними актами України з питань інвестицій встановлені правила, принципи, цілі, інші параметри інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: а) інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; б) державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад на107


родних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових засобів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; в) іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; г) спільного інвестування, здійснюваного громадянами і юридичними особами України, іноземних держав. Інноваційна діяльність як одна з форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: а) випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; б) прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; в) реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; г) фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; д) розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища. Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема основні засоби виробництва і оборотні кошти у всіх галузях і сферах суспільного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. В інвестиційній та інноваційній діяльностях поєднуються властивості ринкового механізму господарювання та особливості здійснення підприємництва. Тому інвестиції є досить вдалою моделлю вивчення ризиків підприємництва, зокрема, у період економічних трансформацій та зростання економіки. Діяльність з організації інвестицій охоплює велику кількість галузей господарства, практично усі ланки системи державного управління, потребує знань щодо обігу фінансових активів усіх без винятку секторів фінансового ринку країни. Інвестиції супроводжуються певними діями, що здійснюються з боку суб’єктів підприємництва та інших учасників господарства. Джерелом ризику при виконанні інвестиційних угод виступають: властивості об'єкту інвестицій, властивості інвестиційних коштів, особливості формування інвестиційних відносин між учасниками інвестиційної діяльності. Облік ризику здійснюється виходячи з прийнятої математичної моделі ідентифікації ризику та його фактичних властивостей. 108

Тема 6. Практика управління інвестиційними ризиками

6.1. Основи обліку інвестиційних ризиків Інвестування пов'язане з ризиком неотримання очікуваних результатів від інвестиційної діяльності у встановлений проектом час. Кількісна оцінка ризику інвестування дозволяє ухвалити рішення щодо доцільності вкладення коштів чи можливості повернення інвестиції. Це простежується у випадку повної бездіяльності інвестора (абсолютна вигода) або інвестування в альтернативний об'єкт (відносна вигода) через відповідні складові фінансового результату, що розглядаються як імовірнісні величини: (6.1) Ф1 = П1 – З1; Ф0 = ДС0, (6.2) де П1 = fI(ДС0) – функціональна залежність суми інвестиційних коштів та прибутку, що очікується від їх вкладання в об’єкт інвестиції; З1 – фактичні витрати на отримання цього прибутку. Економіко-математичні моделі ризику відрізняються цільовими функціями залежно від того, які фактори приймаються за ризик. Важливими в моделюванні також виступають допустимі обмеження, що накладаються на дії господарюючих суб'єктів. Моделі класифікуються по двох групах: 1) статичні моделі; 2) динамічні моделі. Статичні моделі - це порівняльний облік витрат або прибутку, порівняльний облік рентабельності, статичні амортизаційні розрахунки (строк амортизації або повного відновлення об'єкту інвестицій). Важливим є вибір структури витрат або надходжень прибутку, що підлягають обліку, а також методик їх усереднювання (розподілу на постійні і змінні показники). Критерії прийняття інвестиційного рішення можуть бути такими: А – об'єкт абсолютно вигідний, якщо витрати на нього менше, ніж при бездіяльності інвестора (прибуток вищий за нуль, рентабельність вища за граничне значення); Б – об'єкт відносно вигідний, якщо витрати на нього менше, ніж на альтернативному об'єкті інвестування (прибуток, рентабельність вищі, ніж на альтернативному об'єкті). Динамічні моделі враховують всі прибуткові та витратні платежі на об'єкті інвестицій для певного моменту часу /t/. До них відносяться метод визначення вартості капіталу, динамічні амортизацій109


ні розрахунки, динамічний строк окупності, чистий приведений дохід, рентабельності інвестицій, інші методи. Наприклад, по дивідендних акціях важливим є врахувати час, коли здійснюється щорічна виплата дивідендів, щоб оцінити властивості такого цінного паперу за величиною фінансового результату /ФР/ – рис.6.1. Критерії прийняття інвестиційного рішення – приблизно ті ж, що й для статичних моделей. Інвестиції в цінні папери здійснюються на фондовому ринку (ринку цінних паперів) – найбільш об'ємному та складнішому сегменті інвестиційної діяльності України.

ФР=Ц+Д

дивіденд

П очі к.

1 рік

t

Ц – ціна придбання (продажу) акції Рис.6.1. Побудова динамічної моделі для акції, по якій виплачуються дивіденди у момент часу t = 1 рік

Аналіз підприємницького ризику, пов'язаного з укладенням і виконанням угод на фондовому ринку, доцільно проводити в послідовності, що враховує координату часу виконання окремої операції – рис.6.2. вибір одного з методів виділення джерела ризику обліку поточних витрат розробка і застосування заходів щодо подолання ризику Рис.6.2. Типова послідовність обробки інвестиційного ризику

110


Джерелом ризику на фондовому ринку в загальному випадку розглядається недосконалість відносин з цінних паперів, внаслідок якої між суб'єктами підприємницьких угод виникають і розвиваються різні суперечності. Залежно від сценарного розвитку такі суперечності можуть приносити для більшості учасників фондового ринку наперед не передбачені збитки і, відповідно, народжувати ризики. Наприклад, ускладнення бюрократичної процедури оформлення права власності на цінний папір вимагає від кожного з інвесторів оформлення додаткових документів, звертання в різні інстанції і організації. Найчастіше витрати на документальний супровід підприємницьких угод на фондовому ринку оплачує безпосередньо інвестор. Досить поширеним для національного фондового ринку є сценарій узгодження протиріч в угоді шляхом залучення експертної сторони. Як експерт можуть розглядатися: - судовий орган будь-якої юрисдикції; - професійний консультант з приємною репутацією; - правоохоронний орган. Учасники підприємницької угоди в цьому випадку можуть фіксувати власні витрати, які вимушено виникають в процесі узгодження відносин. При цьому витратна компонента суб'єктів, що фінансуються з бюджету, сьогодні практично не береться до уваги. Облік ризику здійснюється по складових витрат /Зі/, пов'язаних з узгодженням відносин в угоді з цінними паперами. Ризик в цьому випадку оцінюється по сукупних витратах з використанням узагальнюючої формули: G

R=

∑ j =1

Зі.

(6.3)

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок», прийнятий 23 лютого 2006 року, ставить за мету поступове вдосконалення відносин між учасниками ринку цінних паперів, що приведе до зниження ризиків інвестування на фондовому ринку. Структура Закону дозволяє виділити окремі види ризиків, що виникають на фондовому ринку. У першому розділі «Загальні положення» приводяться нові формулювання для базових понять ринку, таких як випуск, емісія, листинг/делистинг цінних паперів, перший власник, розміщення цінних паперів та інших. 111


Джерелом ризику стають зміни в нормативних актах за минулі 15 років формування територіальної організації фондового ринку. Нова якість господарства веде до змін у формулюваннях базових понять ринку, внаслідок чого змінюються властивості випуску та обігу цінного паперу. Учасник підприємницької угоди з цінним папером одержує видозмінену сукупність відносин, яка відрізняється від групи відносин, що раніше виникали навколо такого цінного паперу. Виходячи з таких обставин, учасник виражає прагнення привести свою господарську практику у відповідність з новими вимогами, проводить додаткові операції, наприклад, щодо підтвердження факту придбання цінного паперу, його реєстрації в системі реєстру власників, отримання доходу або будь-які інші. Облік ризику проводиться по сукупних витратах, викликаних додатковими діями щодо адаптації законодавчих норм /ЗТ/ (наприклад, нові вимоги з обліку прав власності на цінні папери), з використанням формули: G

R=

∑ j =1

ЗТ.

(6.4)

Другий розділ «Види цінних паперів» визначає базові властивості всіх цінних паперів, які дозволені до випуску в Україні. Джерелом ризику для підприємця тут стають властивості цінних паперів, особливості їхнього обігу. Багато непорозумінь на фондовому ринку виникає внаслідок невисокої економічної культури інвесторів та емітентів. Часто стратегія економічної поведінки будується на принципах конкурентної війни, а не господарського суперництва. Тут високі ризики виникають при спробах використовувати видозмінені властивості цінного паперу для витягання власного прибутку шляхом пригноблення інтересів інших учасників підприємницької угоди. Облік ризику в цьому випадку також проводиться по сукупних витратах /ЗП/, обумовлених діями суб'єкта підприємництва щодо реалізації прав на цінні папери (наприклад, використання права на управління акціонерним товариством): G

R=

∑ j =1

112

ЗП.

(6.5)


Для виділення ризиків інвестування на фондовому ринку слід чітко з'ясувати порядок функціонування інфраструктури ринку, ролі кожного з професійних учасників. У господарських умовах України функції ринку безумовно мають свої відмінності від аналогічних ринків інших країн, наприклад, Російської Федерації. У третьому розділі Закону «Професійна діяльність на фондовому ринку» закладені основи професійного супроводу підприємницьких угод з цінними паперами в Україні. Джерелом ризику виступають конкурентні дії між учасниками, активне формування нової територіальної організації фондового ринку. Облік ризику проводиться по сукупних витратах /ЗК/, викликаних конкурентними діями з боку інших учасників або зустрічними заходами щодо впливу на конкурентів (наприклад, ініціація перевірок, судових позовів у зв'язку з обігом цінних паперів): G

R=

∑ j =1

ЗК.

(6.6)

Четвертий розділ «Емісія цінних паперів у разі відкритого (публічного) та закритого (приватного) їх розміщення» містить основні вимоги стосовно порядку первинного розміщення (андеррайтингу). Зміна правил поведінки на етапі андеррайтингу створює ризик невірних дій як з боку прямих учасників (інвесторів в цінні папери, емітентів), так і працівників професійної інфраструктури ринку. Джерело ризику – це випадковості, погрішності, помилки в діях персоналу, який обслуговує фінансовий обіг. Також джерелом ризику виступають недобросовісні дії з боку емітента, зацікавленого в перерозподілі результату від підприємницької діяльності на користь менеджерів та найманих працівників. Іноді ризики можуть виникати внаслідок непрофесіоналізму працівників чи інших суб'єктів фондового ринку. Облік ризику здійснюється по сукупних витратах /ЗЕ/, обумовлених додатковими діями у зв'язку з доведенням емісійних властивостей цінних паперів до нормативних вимог (наприклад, перереєстрація, подача додаткових даних про цінні папери, ревізія реєстру власників цінних паперів), за формулою: G

R=

∑

ЗЕ.

(6.7)

j =1

113


П'ятий розділ Закону називається «Розкриття інформації на фондовому ринку». У ньому закладені правила поведінки з інформаційними продуктами, які на ринку цінних паперів, головним чином, носять закритий характер. Звідси виникають особливості поводження з такою інформацією та відповідні інформаційні ризики. Джерелом ризику служать помилки або недобросовісні дії з інформацією ринку цінних паперів, особливості розвитку інформаційних відносин в господарському комплексі України. Облік ризику проводиться по сукупних витратах /ЗІ/, обумовлених додатковими діями з інформацією. До витрат в цьому випадку також відноситься потенційний збиток від недобросовісних дій (наприклад, втручання фіскальних органів в результат угоди з цінними паперами), які враховуються формулою: G

R=

∑ j =1

ЗІ.

(6.8)

Шостий розділ Закону присвячений регулюванню відносин ринку цінних паперів. Джерело ризику в цих випадках – дії регуляторних органів на фондовому ринку. Оскільки цінні папери охоплюють практично весь господарський комплекс, до регуляторних дій можуть вдаватися найрізноманітніші державні органи, комісії, комітети. Посадовці державних органів наділені повноваженнями в певних сферах захисту суспільних інтересів. Залежно від задач економічної політики й господарської ситуації на об'єкті підприємництва, регуляторні дії проводяться не одноразово, а набувають періодичного характеру. Облік ризику доцільно проводити по сукупних витратах /ЗР/, викликаним втручанням регуляторного органу в угоду з цінними паперами (наприклад, нарахування штрафів по операціям з цінними паперами), для чого складові витрат додають до формули: G

R=

∑

ЗР.

(6.9)

j =1

Розділ «Прикінцеві положення» містить порядок переходу від старих нормативних вимог до нових умов функціонування на фондовому ринку України. Тут специфічним джерелом ризику стають об'єктивні умови перекладу відносин в цінних паперах під нові нормативні вимоги. 114


Облік ризику можна здійснювати по сукупних витратах /ЗЛ/, які вимушений понести учасник ринку для переходу до нових вимог (наприклад, зміна умов емісії або ліцензійних властивостей цінних паперів): G

R=

∑

ЗЛ.

(6.10)

j =1

Запропоновані методи виділення джерела інвестиційних ризиків та обліку ризику в економічних одиницях дозволяють охопити практично будь-які випадки або варіанти обігу цінних паперів на внутрішньому ринку. Для вимірювання ризику необхідно одержати статистичні дані про величину витрат на виконання окремих дій або кроків у зв'язку з обігом цінних паперів, а далі – використовувати відповідну формулу даного розділу. В умовах інформаційного дефіциту учасник угоди використовує лише фактично одержані дані про витрати та розмір прибутку, що очікується на об'єкті підприємництва.

6.2. Управління ризиками на фондовому ринку Управління визначається як елемент, функція організованих систем різної природи, що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, цілі діяльності. Вплив здійснюється з певною метою і обумовлений системною природою людського суспільства, суспільним характером праці, необхідністю спілкування людей в процесі праці й життя, обміну продуктами матеріальної та духовної діяльності. На фондовому ринку України виникають та існують специфічні відносини з цінних паперів, які підкоряються загальним правилам управління. Свідоме управління діє разом із стихійними механізмами. Воно виступає у вигляді специфічних суспільних інститутів - суб'єктів управління, які поступово формуються і здійснюють цілеспрямовані впливи на обіг цінних паперів. Вирішуючи задачу управління, господарський суб'єкт вступає у взаємодію з об'єктом підприємницької діяльності й перетворюється в суб'єкт управління. Замість односпрямованого вектору інтересу І1 виникає складна взаємодія, що характеризується також зворотними впливами об’єкта убік суб’єктів управління – рис.6.3. Спроможність до зворотного відклику, чутливість щодо реакції об’єкта на управлінські впливи характе115


ризує здатність суб’єкта виконувати функції управління в ринковому середовищі. Пропорція між складовими стихійних та свідомих механізмів поступово змінюється убік цілеспрямованих впливів суб’єктів на результати обігу цінних паперів. Це характеризує ступень розвитку господарського механізму. Сучасна господарська практика відрізняється підвищеним інтересом до свідомих методів впливу на ринкове середовище завдяки використанню спеціальних управлінських технологій.

СУ1 І1

…

СУі …

ХСN

Іі

ІN

В

П С

Е Об'єкт

М

Д Інвестиційна угода

Рис. 6.3. Трансформація учасників господарських відносин в суб'єкти управління на фондовому ринку

Все більша роль відводиться дослідницьким підходам в аналізі ринкових процесів, тому покращується методологічна база вивчення ризиків. Наприклад, процеси на фінансовому ринку країн СНД в середині 90-х років минулого сторіччя багато в чому носили нерівноправний характер стосовно більшості його суб'єктів. Це привело до непропорційного розподілу національного багатства і розшарування суспільства не тільки по рівнях доходу при однакових трудовитратах, але і по соціальних перспективах. 116


Аналогічні події спостерігалися і на ринку цінних паперів. Тому подолання негативних наслідків, що згадають про себе ще з початкових етапів економічних трансформацій, сьогодні відноситься до сфери свідомих механізмів управління господарством. Процес управління розглядається як особливий вид людської діяльності, що виникає з необхідності забезпечити цілеспрямованість і злагодженість роботи виробничого колективу, всього господарського комплексу. Управління інвестиціями на фондовому ринку припускає узгодженість всіх сфер господарського комплексу, впорядкований рух ресурсів між сферами і галузями господарства. Цілеспрямованість управління визначається його цілями, що досягаються в результаті виконання функцій управління на основі використовування певних принципів і методів управління. Спрямованість забезпечується через механізм управління господарськими відносинами навколо об'єкту підприємницької діяльності, а характеристиками виступають: суб'єкти і об'єкт управління в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, цілі і функції управління, принципи управління, методи управління. Об'єкт управління ризиком – це підприємницька угода та ризики, що виникають у зв'язку з реалізацією господарських відносин навколо неї. В результаті отримання інвестиційних ресурсів об'єкт управління розвивається, а господарські відносини навколо підприємницької угоди постійно видозмінюються. Тим самим створюється підґрунтя для виникнення нових обставин, частина з яких може стати ризиком відносно конкретного суб'єкта або учасника інвестиційної операції. Суб'єкт управління – будь-яка особа, що бере участь в господарських відносинах навколо об'єкту та виявляє здібність до виконання функцій управління. Найчастіше до таких функцій відносять прогнозування, організацію, регулювання, координацію, стимулювання, контроль. Залежно від класифікації ризику можуть розглядатися додаткові функції суб'єктів управління в інвестиційній діяльності. Крім того, учасники фондового ринку наділяються повноваженнями щодо об'єкту інвестицій – цінного паперу, а також правами і зобов'язаннями в інвестиційних відносинах з іншими особами. У сукупності це можна характеризувати як властивості управління з боку того або іншого суб'єкта. Управління припускає пошук узгоджених підходів та рішень, які виявляються стійкими протягом тривалого періоду. Наприклад, 117


якщо активна фаза функціонування об'єкту інвестицій планується на 3÷5 календарних років, то стійкими вважаються відносини між учасниками інвестиційної діяльності, які не переглядаються в перебігу даного тимчасового інтервалу. Для створення стійкості в управлінні використовують спеціальні прийоми або методи впливу на ризик. Принципи управління – основні постулати, якими керується підприємець в ухваленні рішень щодо ризиковій ситуації. У господарській практиці України основними принципами ризик-менеджменту в інвестуванні вважаються: - обмеження ризику розміром власних коштів; - пропорційність величини ризику та очікуваного прибутку від угоди; - прогнозування наслідків. Ризик - менеджмент – це система управління ризиком, яка містить стратегію, політику, сукупність методів і прийомів управління ризиком, традиції і правила поведінки суб'єктів управління. Це частина системи управління підприємницькою діяльністю, що відноситься, як правило, до компетенції фінансових менеджерів. Ефективне управління ризиком засноване на прийомах, які вже пройшли практичну апробацію і добре зарекомендували себе в господарській практиці. В узагальненому вигляді управлінський вплив на ризик охоплює послідовність основних етапів. Основні етапи управління ризиком – це складені в єдину технологію дії суб'єкта з організації системи управління ризиком на кожному етапі підприємницької угоди. До основних етапів можна віднести: - висування цілі; - альтернативне проектування; - психологічну підтримку; - використовування заходів по зниженню ризику; - контроль і оцінку ефективності ризик - менеджменту. В ході управління ризиком ризик-менеджер займається аналізом, який умовно ділиться на дві групи дій: 1) якісний аналіз – виявлення джерела ризиків, причини їх появи, факторів ризику, класифікація ризику; 2) кількісний аналіз – оцінка ризику або його складових в економічних одиницях (прибутковість угоди, витратність дій, ефективність операцій, рентабельність). 118


Правила вибору варіанту рішень в управлінні цінними паперами – традиційні для господарської системи. Найбільш поширеними є способи зниження ризику, що використовують показник максимум виграшу, оптимальної імовірності фінансового результату та деякі інші. Для вирішення задачі управління менеджер на фондовому ринку вибирає один або декілька методів. Метод впливу на ризик – сукупність прийомів, дій і заходів суб'єкта управління з мінімізації параметрів ризику. До основних на фондовому ринку України сьогодні можна відносити такі методи: - зниження ризику – шляхом уникнення ризику, зниження показників імовірності ризику; - збереження ризику – це бездіяльність суб'єкта управління, самострахування від ризикової події, залучення зовнішніх коштів для підтримки певного рівня ризику, інвестиції в об'єкт підприємництва, використовування адміністративних ресурсів господарського управління; - передача ризику – проводиться через страхування фінансової операції з цінними паперами, отримання гарантій з боку третьої сторони. Прикладами зниження ризику в практиці господарської діяльності виступають: - профілактика ризику (мінімізація, уникнення, диверсифікація тощо); - заходи з пом'якшення негативного впливу ризику; - резерви підвищення конкурентоспроможності об'єкту підприємництва або учасника фондового ринку; - раціональна господарська стратегія фірми.

Питання самоконтролю до теми 6 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10.

Дайте визначення терміну «інвестиція». Що таке інвестиційна та інноваційна діяльності? Що відноситься до об'єктів інвестицій? Чим відрізняються статичні та динамічні моделі ризиків? Охарактеризуйте управління як системну властивість. Перерахуйте основні елементи системи управління. Для чого організовують ризик-менеджмент на підприємстві? Назвіть основні принципи та етапи управління ризиками. Що розуміється під аналізом інвестиційного ризику? Які існують методи впливу на інвестиційні ризики? 119


Словник до теми 6 Аналіз інвестиційного ризику: якісний – виявлення джерела, причин, факторів, класифікація ризику; кількісний – оцінка ризику або його складових в економічних одиницях – прибутковість, витрати, ефективність, рентабельність. Динамічні моделі - враховують всі прибуткові та витратні платежі на об'єкті інвестицій для певного моменту часу (метод визначення вартості капіталу, динамічні амортизаційні розрахунки, динамічний строк окупності, чистий приведений дохід, рентабельності інвестицій, інші методи). Наприклад, по дивідендних акціях важливим є врахувати час, коли здійснюється щорічна виплата, щоб оцінити властивості такого цінного паперу. Інвестиції – все види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Інвестиції (німецьке Investition, від латинського investio - одягаю) - довгострокові вкладення капіталу в галузі економіки усередині країни та за її межами. Розрізняють інвестиції фінансові або портфельні (придбання цінних паперів), і реальні (вкладення капіталу безпосередньо в підприємства). Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інноваційна діяльність є однією із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науковотехнічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища. Метод впливу на ризик – це сукупність прийомів, дій та заходів суб'єкта управління з мінімізації параметрів ризику, наприклад: зниження ризику – уникнення ризику, зниження імовірності показників ризику; збереження ризику – бездіяльність, самострахування, 120


залучення зовнішніх коштів, інвестицій, адміністративних ресурсів; передача ризику – страхування, отримання гарантій. Об'єкт управління – підприємницька угода та ризики, що виникають у зв'язку з реалізацією господарських відносин навколо неї. Об'єкти інвестиційної діяльності - будь-яке майно, зокрема основні засоби виробництва і оборотні кошти у всіх галузях і сферах суспільного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Основні етапи – це складені в єдину технологію дії суб'єкта з організації системи управління ризиком на кожному етапі підприємницької угоди, зокрема: висування цілі, альтернативне проектування, психологічна підтримка, використовування заходів по зниженню ризику, контроль і оцінка ефективності ризик - менеджменту. Правила вибору варіанту рішень – традиційні для господарської системи способи зниження ризику (максимум виграшу, оптимальна імовірність результату). Принципи управління – основні постулати, якими керується підприємець в ухваленні рішень щодо ризиковій ситуації: обмеженість ризику розміром власних коштів, пропорційність ризику та очікуваного прибутку від угоди, прогнозування наслідків. Процес управління розглядається як особливий вид людської діяльності, що виникає з необхідності забезпечити цілеспрямованість і злагодженість роботи виробничого колективу, всього господарського комплексу. Ризик - менеджмент – система управління ризиком, яка містить стратегію, політику, сукупність методів і прийомів управління ризиком, традиції та правила поведінки суб'єктів управління. Статичні моделі - це порівняльний облік витрат або прибутку, порівняльний облік рентабельності, статичні амортизаційні розрахунки – строк амортизації або повного відновлення об'єкту інвестицій. Суб'єкт управління – будь-яка особа, що бере участь в господарських відносинах навколо об'єкту та виявляє здібність до виконання функцій управління (прогнозування, організація, регулювання, координація, стимулювання, контроль або інші). 121


Управління визначається як елемент, функція організованих систем різної природи, що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, цілі діяльності. Вплив здійснюється з певною метою і обумовлений системною природою людського суспільства, суспільним характером праці, необхідністю спілкування людей в процесі праці і життя, обміну продуктами матеріальної і духовної діяльності. Свідоме управління діє разом із стихійними механізмами і виступає у вигляді специфічних суспільних інститутів - суб'єктів управління, які поступово формуються і здійснюють цілеспрямовані впливи. Цілеспрямованість управління визначається його цілями, що досягаються в результаті виконання функцій управління на основі використовування певних принципів і методів управління. Спрямованість забезпечується через механізм управління господарськими відносинами навколо об'єкту підприємницької діяльності, а характеристиками виступають: суб'єкти і об'єкт управління в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, цілі і функції управління, принципи управління, методи управління.

122

ДОДАТКИ НОРМАТИВНА ДОКУМЕНТАЦІЯ З УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ Додаток 1. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України Розділ І. Загальні положення Глава 1. Основні положення та терміни 1.1. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України (далі - Методичні рекомендації) створено з метою визначення Національним банком України того, яким чином банки України мають підійти до організації та функціонування систем управління ризиками (ризик-менеджменту) для забезпечення їх комплексності та надійності. 1.2. Методичні рекомендації розроблено на підставі Законів України «Про банки і банківську діяльність» (2121-00), «Про Національний банк України», а також з урахуванням провідних міжнародних документів, які регламентують принципи корпоративного управління та ризик-менеджменту в банках. Це дасть змогу уникнути непродуманих рішень і помилок, а також ефективніше використовувати ресурси банку. Відповідальність за врахування рекомендацій покладається на органи управління банків - спостережну раду та правління. 1.3. Чітке дотримання цих Методичних рекомендацій має на меті забезпечення здійснення банками операцій у межах допустимих параметрів ризиків та у такий спосіб, який забезпечить захист інтересів вкладників, кредиторів і власників банків. Ці Методичні рекомендації можуть бути використані будь-якими банками, із будь-яким профілем (величиною) ризиків у їх повсякденній роботі. 1.4. Національний банк України рекомендує банкам зважати на ці Методичні рекомендації у разі прийняття банком свідомого рішення щодо збільшення параметрів ризику - розширення діяль123


ності, орієнтації на роботу з особливими продуктами та послугами, групами контрагентів тощо, а також якщо банк у результаті будь-яких подій опиняється в ситуації, яка характеризується високим профілем ризиків. 1.5. Наведена в цих Методичних рекомендаціях класифікація ризиків відображає підхід Національного банку України (далі - Національний банк) до ідентифікації ризиків банків. Разом з цим кожен окремий банк може розробити власну класифікацію ризиків, на які він наражається у своїй роботі. Під час розроблення власної класифікації ризиків банк має врахувати класифікацію ризиків, що визначена Національним банком, та у разі потреби розширити перелік ризиків з метою удосконалення практики управління ними. 1.6. Банкам України рекомендується дотримуватися в своїй роботі Принципів корпоративного управління, схвалених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003 року. Ці Принципи є універсальними для всіх видів діяльності і їх дотримання є важливим для тих установ, що працюють із залученими коштами, організуючі свою роботу на засадах довіри, лояльності та дбайливого ставлення до клієнтів. 1.7. Національний банк залишає за собою право вносити корективи до цих Методичних рекомендацій у разі зміни ситуації на внутрішньому чи зовнішньому ринках, появи нових підходів та методик ризик-менеджменту, а також із переходом банків до нових, більш складних банківських продуктів і послуг. Національний банк також планує в майбутньому запровадити деякі із викладених в цих Методичних рекомендаціях обов'язкові мінімальні вимоги до банків. 1.8. У документах Національного банку щодо ризик-менеджменту терміни та поняття вживаються в такому значенні: - активні операції банку - операції банку, спрямовані на розміщення ресурсів банку. Обліковуються за активом балансу або на активних рахунках позабалансового обліку (Див. Резерви під втрати за активними операціями; негативно класифіковані активи; пасивні операції банку); - аналіз ризиків - процес систематизованого оброблення наявної інформації щодо ризиків з метою прийняття управлінського рішення, який зазвичай супроводжується кількісною або якісною оцінкою параметрів ризиків; 124

Додатки нормативна документація з управління ризиками

-

-

-

-

-

-

аналіз сценаріїв - метод прогнозування рівня ризику, який полягає в поділі сукупності можливих подій на кілька груп та у визначенні логічної послідовності наслідків для кожної з цих груп. Застосовується, якщо ймовірність виникнення різних подій майже однакова і банк має заздалегідь обрати стратегію своїх дій у рамках кожного сценарію (Див. План на випадок кризових обставин); аутсорсинг - виконання певних функцій і робіт, які традиційно є «внутрішніми» і виконуються штатними працівниками, шляхом залучення зовнішніх незалежних сторін на договірній основі. Використовується для оптимізації витрат і процесів у банку; базисний ризик (щодо процентної ставки) - ризик того, що під час переоцінки змінної процентної ставки амплітуда зміни ставки не буде повністю збігатися з амплітудою коливання базової ставки. Наприклад, у разі зміни ставки LІВОR (ринкової ставки) на три процентних пункти ставка дохідності за активами банку може змінитися лише на один процентний пункт. У цьому разі зв'язок між корегуванням ставок не буде достатньо щільним, тому оцінка ризику методом стрес-тестування не буде повністю достовірною (Див. Шокові величини); базова ставка - ставка, від величини якої вираховується значення змінної процентної ставки під час її переоцінки. Як правило, використовують як базові, так звані, «безризикові» ставки (на зразок LІВОR) або прайм-ставки, або «специфічні» ставки (на зразок собівартості залучених коштів банку); банківський портфель (банківська книга) - частина загального портфеля банку, яка складається з об'єктів, щодо яких банк має чіткі наміри утримувати їх у своїй власності з метою отримання економічного доходу у вигляді приросту вартості. Поточна ринкова вартість банківського портфеля не має суттєвого впливу на рішення банку щодо утримання об'єктів, а тому зміна ринкових умов не призводить до зміни економічної вартості банківського портфеля з точки зору керівництва банку (Див. Торговельний портфель); визначення допустимого ризику - визначення того рівня ризику, на який банк погоджується йти для досягнення мети його діяльності та виконання його стратегічних завдань. Рівень допустимого ризику звичайно визначається у внутрішніх положеннях та планах банку, які затверджуються відповідно до принципів корпоративного управління (Див. Толерантність до ризику); 125


-

-

-

-

-

-

-

126

винятки - 1) різниця, невідповідність між фактом і встановленим критерієм; 2) угоди, що мають нестандартні параметри; 3) щодо кредитного процесу - відсутність у кредитній справі документів, передбачених у встановленому переліку тощо; внутрішня перевірка кредитної діяльності - перевірка кредитної діяльності банку, яка здійснюється банком самостійно або на основі послуги аутсорсингу та основною ідеєю якої є забезпечення незалежної оцінки якості та надійності процесу кредитного адміністрування банку (Див. Винятки); внутрішньобанківська нормативна база - сукупність регламентних документів, що розроблені банком - юридичною особою та поширюються на його діяльність; внутрішні рейтинги - стандартизована оцінка індивідуального кредитного ризику, яка виражається як узагальнений показник, що має літерну або цифрову семантику. Банк визначає рейтинг контрагента самостійно, на підставі внутрішньої методології, не використовуючи рейтинги сторонніх, зовнішніх організацій. Згідно з підходом внутрішніх рейтингів у кредитному процесі кожний позичальник банку оцінюється за відповідними параметрами і належить до однієї з категорій (рейтингу), які заздалегідь визначені банком. Таким чином банк визначає портфель своїх позичальників за рівнем ризикованості операцій з ними; волатильність - ступінь мінливості значення індикатора, змінної, параметра (Див. Капітал під ризиком; надходження під ризиком); вторинна ліквідність - здатність активів бути використаними як забезпечення для отримання грошових коштів, наприклад через операції кредитування чи репо. Характеризується співвідношенням між вартістю активу та сумою коштів, яку можна отримати, надавши цей актив під заставу. Під час реалізації вторинної ліквідності банк не втрачає активу (Див. Первинна ліквідність); деривативи - див. Похідні інструменти; диверсифікація - метод пом'якшення ризику шляхом розосередження вкладень та обмеження впливу фактора ризику за рахунок уникнення надмірної концентрації за одним портфелем. Передбачає пошук та поєднання портфелів, які за однакових умов призводять до різних, не обов'язково протилежних результатів. Це метод пом'якшення ризику, який застосовується як до активних, так і до пасивних операцій;


-

-

-

-

-

-

-

дилінг - операції з купівлі-продажу, які банк здійснює від власного імені, але за дорученням та за кошти клієнтів. Таким чином формально ці операції відображаються в балансі банку, хоча реально вся вигода та ризик від таких операцій належать клієнтам банку (Див. Клієнтські операції); довірче управління - операції банків з управління власністю та виконання інших послуг в інтересах та за дорученням клієнтів на правах довіреної особи; концепція економічної вартості - концепція, згідно з якою теперішня вартість майбутніх грошових потоків може змінитися через збитки втрачених можливостей. Економічна вартість відрізняється від ринкової вартості тим, що ринкова вартість враховує поточну кон'юнктуру ринку, тобто рівень збалансованості попиту і пропозиції (Див. Фіксована ставка проценту); експозиція - міра оцінки уразливості банку до ризиків; концепція збитків втрачених можливостей - концепція, згідно з якою економічна вартість об'єкта, щодо якого існують потоки грошових коштів, залежить від співвідношення поточної ставки за інструментом та норми ринкової процентної ставки за подібними об'єктами. Найкращою ілюстрацією цієї концепції є зміна вартості цінних паперів із фіксованою процентною ставкою: у разі перевищення ринкової норми дохідності над ставкою за цінним папером економічна вартість такого папера зменшується, оскільки інвесторам вигідніше вкладати кошти в інші інструменти (де ставка дохідності більша). Справедливе також зворотне співвідношення: якщо ставка на ринку менша ніж ставка дохідності цінного папера, то економічна вартість цінного папера зростає; зворотне котирування - котирування, за якого курс іноземної валюти подано як кількість одиниці іноземної валюти, яка припадає на одиницю національної валюти, наприклад 1 UАН = 0,2 USD (Див. Пряме котирування); змінна процентна ставка - процентна ставка, рівень якої підлягає періодичній переоцінці залежно від зміни тієї чи іншої базової ставки (Див. базисний ризик; фіксована процентна ставка; шокові величини); інструмент хеджування - об'єкт, реакція якого на зміну певних умов чи подій прямо протилежна реакції об'єкта хеджування за тих самих умов чи подій. Наприклад, якщо об'єкт хеджування втрачає 127


-

-

-

-

-

-

128

вартість у разі зміцнення валюти, то інструмент хеджування має збільшувати свою вартість у разі зміцнення валюти. На практиці інструменти хеджування мають відповідати також певним додатковим умовам: бути безумовними, безвідкличними тощо; інформаційні системи управління - системи, за допомогою яких реалізуються внутрішньобанківські функції збирання, перевірки, оброблення, аналізування, збереження, розподіл та передавання даних, що потрібні для прийняття обґрунтованих управлінських рішень; капітал під ризиком - метод кількісної оцінки ризику, який полягає у віднайдені величини (економічного капіталу), що постійно перебуває під ризиком і відтак може бути втрачена навіть під час звичайної діяльності. Математично капітал під ризиком визначається як добуток величини позиції, що наражає банк на ризик; волатильності об'єкта, який утворює позицію; фактора довірчого інтервалу; тривалості позиції (Див. Надходження під ризиком); клієнтські операції (у контексті торговельної книги) - операції, які банк здійснює від власного імені, але за дорученнями та за кошти клієнтів - купівля цінних паперів, іноземної валюти та банківських металів. Унаслідок особливостей бухгалтерського обліку ці операції включаються до торговельного портфеля (торговельної книги) банку, оскільки не можуть бути віднесені до банківської книги (Див. Дилінг); конфлікт інтересів - це будь який вид стосунків, який не відповідає інтересам банку або може перешкоджати об'єктивному виконанню обов'язків відповідальної особи; кредитне адміністрування - процес здійснення кредитної діяльності та надання позик, який включає такі етапи: прийняття та перегляд документації щодо надання позики; аналіз фінансової інформації та застави; прийняття кредитного рішення; операційні процедури; стягнення боргу; робота з проблемними позиками (у тому числі забезпечення належного обліку кредитів) (Див. Внутрішні перевірки кредитної діяльності; винятки); крива дохідності - графічне зображення співвідношення між рівнем процентної ставки та строком дії банківського інструменту. Нахил кривої дохідності на окремому проміжку (часовому інтервалі) відображає наміри та прогнози інвесторів щодо майбутнього рівня процентних ставок;


-

-

-

-

-

-

кодекс етики - внутрішній документ банку, у якому регламентується моральний облік банкіра, правила поведінки та принципи етики, яких він має дотримуватися; консолідована банківська група - це група суб'єктів господарювання, що складається з материнської (холдингової) компанії та її дочірніх підприємств, пов'язаних між собою відносинами контролю, причому серед них щонайменше один банк; концентрації - зосередження, скупчення ризику, тобто його нерівномірний розподіл між об'єктами. Концентрація виникає, якщо актив або зобов'язання банку, які характеризуються спільним фактором, перевищують певну межу його капіталу. До таких факторів можуть належати: - зобов'язання перед одним позичальником або невеликою групою споріднених позичальників; - надання кредитів двом або більше позичальникам на фінансування одного і того самого проекту, в одній галузі або в пов'язаних галузях, або групі пов'язаних між собою підприємств; - інвестиція(ї) банку в один проект, в одну галузь або в групу споріднених галузей, або в групу споріднених підприємств; - один тип застави, що використовується для забезпечення зобов'язань перед банком; - спільне джерело погашення кількох кредитів або інвестицій; - депозити (вклади) та/або інші зобов'язання, незалежно від їх умов, перед однією особою або групою пов'язаних між собою осіб; корпоративне управління - система організації діяльності та контролю банку, визначає розподіл прав і обов'язків між різними учасниками корпорації, а саме: спостережною радою банку (радою директорів), керівництвом (правлінням) банку, акціонерами та іншими зацікавленими сторонами (для банків - насамперед вкладниками та іншими кредиторами), а також правила та процедури прийняття рішень щодо справ банку. У такий спосіб забезпечується визначення та виконання завдань організації та моніторинг її діяльності. Основною метою корпоративного управління є забезпечення чесного та прозорого бізнесу, відповідальності та підзвітності всіх залучених до цього сторін; курс іноземної валюти - ціна однієї валюти, що виражена в одиницях іншої валюти. Інша назва - котирування (Див. Пряме котирування; зворотне котирування; знецінення валюти; зміцнення валюти); маркетмейкерство - діяльність професійного учасника ринку (валютного чи фондового), яка полягає в забезпеченні постійних 129


-

-

-

-

-

-

130

котирувань цін продавця та покупця на фінансові інструменти від свого імені або від імені клієнта. Маркетмейкер зобов'язаний виставляти котирування навіть у тих випадках, коли інші учасники ринку цього не роблять, тобто він бере на себе зобов'язання постійного підтримання ліквідності фінансового інструменту навіть у збиток собі (Див. Дилінг); місія банку - декларація (складається у вигляді документа), що формулює роль банку на фінансовому ринку, містить визначення існуючих та перспективних банківських продуктів і операцій, ринків, регіонів, а також тих сфер діяльності, у яких банк досяг переваг над конкурентами і в яких розраховує досягти стійких конкурентних переваг. Місія також визначає послідовність реалізації довгострокових стратегічних цілей; наглядовці - представники підрозділів служби банківського нагляду Національного банку; надходження під ризиком - метод кількісної оцінки ризику, який полягає у віднайдені величини доходів банку, які постійно перебувають під ризиком їх неотримання або необхідності негайного використання для покриття витрат (Див. Капітал під ризиком); негативно класифіковані активи - частина активів банку, які не відповідають критеріям стандартної заборгованості. До різних видів активів можуть висуватися різні вимоги (фактори) класифікації, наприклад: стан контрагента та стан обслуговування заборгованості для кредитних операцій; хронологічний фактор для дебіторської заборгованості тощо. (Див. Активні операції; резерви під втрати за активними операціями); неузгоджені позиції - це позиції банку, які не дорівнюють нулю. Таким чином, є диспропорція між величиною активів та зобов'язань банку, які мають спільні характеристики; об'єкт хеджування - будь-який об'єкт, який несе в собі ризик для банку. Найчастіше це банківський продукт, вартість якого може зменшитися в разі настання певних умов чи подій (Див. інструмент хеджування); опціон - строкова угода, за якою одній стороні - покупцеві опціону надається виключне та безумовне право вибору здійснювати операцію купівлі-продажу. Друга сторона - продавець опціону зобов'язана виконувати рішення покупця опціону і не має права відмовитися від своїх зобов'язань. Розрізняють опціон кол - опціон, який надає право купувати базовий актив, та опціон пут, який


-

-

-

-

-

-

надає право продавати базовий актив. Також розрізняють американський опціон - угода, яка може бути виконана в будь-який час протягом усього строку її дії, та європейський опціон - угода, яка може бути виконана тільки в кінці строку дії (Див. Похідні інструменти); органи нагляду - служба банківського нагляду Національного банку; пасивні операції - операції банку, спрямовані на формування ресурсів банку. Обліковуються в пасиві балансу. Розрізняють пасивні операції з формування капіталу та пасивні операції з формування залучених коштів (Див. Активні операції банку); первинна ліквідність - здатність активів перетворюватися в грошові кошти. Характеризується двома основними параметрами: строком, за який актив може здійснити таке перетворення, тобто протягом якого його можна продати; відносною втратою вартості, тобто різницею між обліковою вартістю активу та сумою коштів, яку банк може отримати від його продажу. Чим коротшим є строк і чим меншою є втрата вартості, тим більш високо ліквідним є актив. У разі реалізації первинної ліквідності банк втрачає актив (Див. Вторинна ліквідність); переоцінка процентної ставки - періодична зміна раніше встановленого значення процентної ставки для інструментів із змінною процентною ставкою (Див. Фіксована процентна ставка; економічна вартість; шокові величини); план на випадок кризових обставин - документ, у якому викладена послідовність дій банку в разі настання кризових обставин: обвалу певного ринку чи валюти, різкого та незапланованого відпливу коштів вкладників, збоїв в операційних системах тощо. Зазначений план є елементом системи проактивного управління банком, коли можливі проблеми визначаються заздалегідь та формується підхід до їх подолання. Він має бути затверджений відповідним органом банку, виходячи із принципів корпоративного управління (Див. Аналіз сценаріїв); позиції - 1) у загальному розумінні - різниця між активами та зобов'язаннями банку; 2) валютні позиції - різниця між активами та зобов'язанням, які номіновані в одній валюті; 3) позиції ліквідності - різниця між активами та зобов'язаннями з одним строком дії (Див. Неузгоджені позиції); пом'якшення ризику - див. Диверсифікація; хеджування; 131


-

-

-

-

-

-

132

портфель - група об'єктів, які є однорідними за певними характеристиками, а саме: типом контрагента, видом інструменту тощо. Найчастіше використовуються такі терміни «кредитний портфель», «портфель цінних паперів», «інвестиційний портфель» (Див. Теорія портфелів; торговельний портфель; банківський портфель); поточний валютний курс - курс іноземної валюти, який застосовується під час проведення валютних операцій типу спот. Згідно з практикою бухгалтерського обліку всі незахеджовані монетарні статті балансу банку, які номіновані в іноземній валюті, мають під час складання звітності переводитися у валюту звітності за поточним валютним курсом (Див. Строковий валютний курс); похідні інструменти (деривативи) - фінансові інструменти, які походять із (базуються на) інших фінансових інструментів(ах), відомих як базові інструменти. До похідних інструментів належать свопи, форварди, ф'ючерси, опціони та інші фінансові інструменти; право вибору (опціон) (щодо процентної ставки) - право одного або обох контрагентів відмовлятися від переоцінки змінної процентної ставки в разі зміни базової ставки. Наприклад, у разі зростання прайм-ставки банк може відмовитися від збільшення ставки за залученими депозитами і тим самим захистити свою чисту процентну маржу та спред від зменшення. Таким чином, для цілей стрес-тестування такі об'єкти поводитимуться як об'єкти з фіксованою процентною ставкою; продукти банківські - окрема банківська послуга або кілька пов'язаних банківських послуг, які пропонуються клієнтам на типових умовах. Наприклад, цільовий вклад, депозитний сертифікат, пластикові картки тощо. У маркетингу продукт це будьякий товар, послуга, ідея тощо, що пропонуються на ринку для продажу або обміну; процес управління ризиками. Визначення управління ризиками як процесу наведено у главі 1 цих Методичних рекомендацій; пряме котирування - котирування, у разі якого курс іноземної валюти подано як кількість одиниць національної валюти за одиницю іноземної валюти, наприклад 1 USD = 5 UАН (Див. Зворотне котирування); ризик (з точки зору банку) - це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу


-

-

-

-

-

банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладення обмежень на здатність організації досягати своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу; ризик (з точки зору Національного банку) - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку; ризик-менеджмент - це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію та тактику управління, направлені на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризикменеджмент включає: - систему управління; - систему ідентифікації і вимірювання; - систему супроводження (моніторингу та контролю); резерви під втрати за активними операціями - частина вартості негативно класифікованих активів банку, яку банк з певною мірою достовірності, на основі попереднього досвіду, може вважати втраченою і відтак відносить на витрати своєї діяльності. Резерви під втрати за активними операціями не включаються до капіталу банку. Ці резерви складаються з резервів під кредитні збитки, резервів під нараховані доходи, резервів під дебіторську заборгованість та резервів під кореспондентські рахунки; репо - скорочення від англійського терміну «rерurсhаsе аgrееmеnt» - угода про продаж із подальшим викупом. На практиці це вид банківської операції, за яким об'єкт (як правило, цінні папери) передається контрагенту в обмін на інший об'єкт (як правило, грошові кошти), а через визначений проміжок часу проводиться обов'язковий зворотний обмін. Таким чином сторона, яка передає об'єкт, отримує від нього вторинну ліквідність і не втрачає права власності над об'єктом. З іншого боку, сторона, яка отримує об'єкт у тимчасове користування, набуває права отримувати доходи за об'єктом плюс заробляє на різниці між ціною первісного та зворотного обміну (Див. Вторинна ліквідність); своп - 1) своп процентної ставки - контрактна угода між двома сторонами, відомими як учасники свопу, про обмін потоками грошових коштів, які розраховані за різними ставками, але виходять з однієї суми, відомої як умовна сума. Як правило, один 133


-

-

-

-

-

134

потік коштів розраховується за фіксованою ставкою, а інший за плаваючою ставкою; 2) валютний своп - одночасне укладання спот та протилежної форвардної угоди. іноземна валюта, придбана згідно з угодою спот, продається після закінчення певного проміжку часу, і відповідно валюта, що продається згідно з угодою спот, після закінчення певного проміжку часу купується знову. Обидві угоди укладаються з одним і тим самим партнером, у цьому разі курси, дати валютування та способи платежу встановлюються під час укладання угоди (Див. Похідні інструменти); сек'юритизація (активів) - перерозподіл ризиків шляхом трансформації активів банку (позик та інших активів) у цінні папери для продажу інвесторам. Банк емітує цінні папери від власного імені або через дочірні установи, однак такі папери «прив'язуються» до конкретних активів банку - сплата доходу та погашення цінних паперів залежить від отримання банком доходу та основної суми кредитів; спот - угода щодо купівлі-продажу, коли розрив між датою укладання угоди (датою контракту) та датою проведення обміну активами (датою валютування) не перевищує двох робочих днів (Див. Форвард); спред - різниця між середньозваженою ставкою дохідності підпроцентних активів банку та середньозваженою ставкою витратності його підпроцентних зобов'язань. Спред свідчить про реальну здатність банку до управління процентними ставками за своїми інструментами (Див. Чиста процентна маржа); стандартна заборгованість - частина активів банку, щодо якості якої не виникає сумнівів, тобто ймовірності своєчасного та повного погашення відповідно до умов здійснення активних операцій (Див. Негативно класифіковані активи); стрес-тестування - метод кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора - валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, яку суму збитків чи доходів отримає банк, якщо події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Стрес-тестування широко використовується для оцінки ризику ліквідності, валютного ризику та ризику зміни процентної ставки;


-

-

-

-

-

-

строковий валютний курс - курс іноземної валюти, який застосовується під час проведення валютних операцій типу форвард, ф'ючерс та опціон. Згідно з практикою бухгалтерського обліку деякі статті балансу та позабалансової частини банку під час складання звітності переводяться у валюту звітності за строковим валютним курсом (Див. Поточний валютний курс); ступінь чутливості до зміни процентної ставки - відносна величина зміни економічної вартості об'єкта у відповідь на задану зміну процентної ставки (Див. Стрес-тестування); теорія портфелів - широко вживана в ризик-менеджменті теорія, в основі якої лежить передбачення того, що кільком однорідним об'єктам (портфелям) будуть властиві всі ті характеристики, якими наділений окремий об'єкт. Управління портфелем розглядається як управління одним об'єктом, а не кількома; толерантність до ризику - див. Визначення допустимого ризику; торговий портфель (торговельна книга) - частина загального портфеля банку, яка складається з об'єктів, щодо яких банк має чіткі наміри продати в найближчому майбутньому та отримати спекулятивний дохід від коливання цін (курсів). Як правило, до торгового портфеля відносяться цінні папери, валюта та банківські метали. До торгового портфеля також відноситься та частина позиції банку, яка утворилася внаслідок проведення клієнтських операцій. З точки зору управління банком керівництво повинно завжди мати оперативну інформацію щодо поточної вартості об'єктів, що входять до торгового портфеля. Відтак торговий портфель підлягає постійній переоцінці на ринкову вартість і тому перебуває під впливом ризику зміни ринкових умов (Див. Банківський портфель); фіксована процентна ставка - процентна ставка, рівень якої зафіксований на весь строк дії банківського інструменту і не підлягає переоцінці (Див. Змінна процентна ставка); форвард - угода щодо купівлі-продажу, коли розрив між датою укладання угоди (датою контракту) та датою проведення обміну активами (датою валютування) перевищує два робочих дні. Ціна (курс), за якою (яким) буде здійснюватися операція в майбутньому, фіксується під час укладання форвардного контракту. Форвардний контракт є обов'язковим для виконання кожною стороною. Розрізняють валютний та товарний форвард. Форвардний контракт не є стандартизованим, тобто може бути укла135


-

-

-

-

дений на будь-який строк та будь-яку суму за бажанням сторін (Див. Похідні інструменти; ф'ючерс; спот); ф'ючерс - угода, яка аналогічна форварду, але відбувається за стандартизованими умовами: здійснюється тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа чітко визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерс може перепродаватися на біржі (Див. Похідні інструменти); хеджування - метод пом'якшення ризику, який полягає у визначенні об'єкта хеджування та підборі до нього адекватного інструменту хеджування. Полягає в компенсації збитків від об'єкта хеджування за рахунок прибутку від інструменту хеджування, які виникають за одних і тих самих умов чи подій. За наявності схеми хеджування банк повністю ліквідовує як ризик, так і можливість отримання додаткового прибутку: якщо умови чи події будуть сприятливими з точки зору об'єкта хеджування, то будь-який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту хеджування (Див. Диверсифікація); чиста процентна маржа - співвідношення чистого процентного доходу банку (процентні доходи мінус процентні витрати) до середньої величини чистих активів або підпроцентних активів. Свідчить про майстерність керівництва банку у виконанні основної функції банку - фінансового посередництва (Див. Спред); шокова величина - гіпотетична величина зміни фактора зовнішнього оточення - рівня процентної ставки, значення валютного курсу тощо, яка використовується в стрес-тестуванні. Шокова величина має відповідати двом критеріям: бути суттєвою та ймовірною. Розділ ІІ. Загальні концепції ризик-менеджменту в банках

У цьому розділі розглядаються основні концепції управління ризиками (ризик-менеджменту) та встановлюються параметри, яких банки повинні намагатися досягти в своїй роботі. Глава 1. Поняття управління ризиками (ризик-менеджменту) 1.1. Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а та136


кож враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей: - ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом; - ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою; - рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку; - рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими; - очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик; - розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк; - стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику. 1.2. З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди). 1.3. Мета управління ризиками - сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, одночасно забезпечуючи досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів; керівників; працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів та кредиторів; інших сторін. Глава 2. Поняття комплексності системи ризик-менеджменту 2.1. Процес управління ризиками має охоплювати всі види діяльності банку, які впливають на параметри його ризиків та має бути безперервним процесом аналізу ситуації та оточення, в яких виникають ризики, і прийняття управлінських рішень щодо впливу на самі ризики та/або на рівень уразливості (експозиції) банку до таких ризиків. 2.2. Рішення щодо управління ризиками можуть передбачати, зокрема, уникнення ризику: відмову від його прийняття; його мінімізацію, у тому числі за рахунок пом'якшувальних факторів та/або передавання (трансферту) ризику на інших осіб (через похідні інструменти або страхування), установлення лімітів на 137


експозицію банку та інші методи впливу на ризик (носія ризику) або рівень уразливості банку до нього. 2.3. Управління ризиками повинно відбуватися на тому рівні організації, де ризик виникає, а також за допомогою функцій незалежної перевірки і контролю ризиків - на найвищих рівнях управління і на рівні спостережної ради. Банки повинні намагатися створити комплексну систему ризикменеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінки, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з урахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків. 2.4. Під час розроблення і запровадження комплексної системи ризик-менеджменту банку спостережна рада і правління повинні забезпечити таке: - запровадження організаційної структури і механізмів контролю, що як мінімум задовольняють вимогам, викладеним у цих Методичних рекомендаціях; - прийняття ризиків відповідно до очікувань акціонерів (власників) банку, стратегічного плану банку та нормативних вимог; - поширення в банку єдиного розуміння його корпоративної культури щодо управління ризиками; - виділення необхідних ресурсів на створення та підтримання ефективної, комплексної та збалансованої системи ризикменеджменту; - відображення у систематизованій документальній формі організаційної структури і механізмів контролю, відповідний доступ до цих документів учасників процесу управління ризиками в банку; - узгодження організаційної структури та систем контролю бізнеспроцесів банку з відповідними системами дочірніх структур та інших підконтрольних організацій таким чином, щоб не зашкодити контрольованій і стабільній діяльності самого банку; - уникнення конфлікту інтересів на всіх рівнях банку; - здійснення аналізу ризиків з урахуванням можливості виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарії), на основі яких банк має визначати відповідні надзвичайні заходи, наприклад, у формі плану дій на випадок кризових обставин; 138


-

-

-

-

запровадження процедур і заходів запобігання стресовим ситуаціям, які можуть виникнути через певні внутрішні фактори; розроблення процедур і заходів моніторингу адекватної капіталізації банку; чітке формулювання політики (положення) банку щодо контролю ризиків і ведення справ відповідно до критеріїв надійності банківських операцій; систематичне здійснення аналізу ризиків з метою ідентифікації, оцінки, контролю і моніторингу всіх ризиків; розроблення і запровадження заходів внутрішнього контролю, які забезпечували б належне дотримання вимог законодавства і нормативно-правових актів, виконання договірних та інших зобов'язань, дотримання положень і процедур, правил і норм, а також відповідної ділової поведінки; створення незалежного підрозділу з управління ризиками, який повинен мати відповідні повноваження, ресурси, досвід і корпоративний статус, щоб не мати будь-яких перешкод у доступі до потрібної інформації, у формуванні та поданні управлінських звітів за результатами своїх досліджень; створення служби внутрішнього аудиту, незалежної від операційних підрозділів банку і відокремленої від процесів поточного внутрішнього контролю, які входять до складу певних компонентів тих чи інших бізнес-процесів. Сфера інтересів служби внутрішнього аудиту має охоплювати всі види діяльності і всі підрозділи банку.

Глава 3. Загальні підходи до мінімізації та оптимізації ризиків 3.1. Відповідно до того чи є залежність між ризиками і доходами, ризики можна поділити на 2 групи: - ризики, що піддаються кількісній оцінці (фінансові ризики). Наприклад, кредитний, ліквідності; - ризики, що не піддаються кількісній оцінці (нефінансові ризики). Наприклад, юридичний, репутації. 3.2. Ризики, щодо яких є залежність між ризиками і доходами розглядаються як такі, що піддаються кількісній оцінці, управління цими ризиками полягає в їх оптимізації. Ризики, щодо яких немає залежності між ризиком і доходами, кількісній оцінці не піддаються та управління ними зводиться до їх мінімізації. 3.3. Процес управління ризиками, як правило, не має на меті усунення ризику, а спрямований на забезпечення отримання бан139


ком відповідної винагороди за прийняття ризику. Виключення становлять деякі ризики, щодо яких немає взаємозв'язку між їх рівнем та величиною винагороди банку (наприклад, у Методичних вказівках з інспектування банків «Система оцінки ризиків» Національного банку, до таких ризиків відноситься юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний). 3.4. Багато ризиків, на які наражається банк, за своєю суттю властиві банківській діяльності і є істотною часткою посередницької функції перерозподілу грошових ресурсів, яку виконують банки (наприклад, кредитний ризик). Для таких ризиків банк прагне оптимізувати співвідношення між ризиком і доходами, максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику або мінімізуючи ризик, який необхідно прийняти для забезпечення бажаного рівня дохідності. Таким чином проявляються два підходи до управління ризиками, що піддаються кількісній оцінці. Деякі ризики часто є тією ціною, яку необхідно сплатити за право займатися певним бізнесом, наприклад, юридичний ризик. Як правило, такі ризики банк прагне або змушений знизити до певного граничного рівня, намагаючись при цьому зазнати щонайменших витрат. У цьому випадку проявляється підхід до мінімізації ризиків, що не піддаються кількісній оцінці. Глава 4. Джерела та механізми контролю за ризиками 4.1. Ризики діяльності банку виникають на основі як внутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Значна частина зовнішніх факторів перебуває за межами контролю з боку банку і банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніх подій, що можуть вплинути на банк, та часу їх виникнення. 4.2. Основними факторами, які впливають на рівень зовнішніх ризиків, є політичні та пов'язані з ними економічні. Усі інші фактори (демографічні, соціальні, географічні) розглядаються крізь призму політичних та економічних факторів. 4.3. Серед великої кількості зовнішніх ризиків можна виділити п'ять основних груп: - ризик форс-мажорних обставин - пов'язаний з виникненням непередбачених обставин, які негативно впливають на діяльність банку та/або його партнерів (стихійні лиха та інше); 140


ризик країни - пов'язаний з можливістю настання несприятливих для діяльності банку умов в політичній, правовій, економічній сфері країни, в якій проводить свою діяльність банк; - зовнішньо-політичний ризик - обумовлений змінами міжнародних відносин, а також політичної ситуації в одній із країн, які впливають на діяльність банку або його партнерів (війни, міжнародні скандали, імпічмент главі держави, закриття кордонів); - правовий ризик - пов'язаний зі змінами законодавства різних країн; - макроекономічний ризик - виникає через несприятливі зміни кон'юнктури на окремих ринках або всієї економічної ситуації в цілому (економічна криза). Окремо слід виділити складову макроекономічного ризику - інфляційний ризик, який пов'язаний з можливою втратою первісної вартості активів. 4.4. Реалізація зовнішнього фактора ризику, на який наражається банк, може поставити під загрозу безперервність його діяльності. Тому в процесі аналізу ризиків банк в обов'язковому порядку повинен враховувати можливість виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарій). Таким чином, банк повинен розробити відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок кризових обставин, який підлягає регулярному оновленню та тестуванню. Такі плани дій є невід'ємною складовою частиною механізмів контролю за ризиками банку. 4.5. Банк також має забезпечити наявність процедур та заходів щодо попередження стресових ситуацій, викликаних внутрішніми причинами. Банк має здійснювати моніторинг ризиків для забезпечення обґрунтованого та надійного взаємозв'язку між загальними параметрами його ризиків та капіталом, фінансовими ресурсами і фінансовими результатами (надходженнями) через відповідні механізми контролю. Методики кількісної оцінки ризиків мають базуватися на критерії економічної вартості капіталу та потребі підтримання капіталу на рівні, який є необхідним для компенсації ризиків. -

Глава 5. Підходи до розподілу функцій щодо ризик-менеджменту 5.1. Банк має забезпечити чіткий розподіл функцій, обов'язків та повноважень з ризик-менеджменту, а також чітку схему відповідальності згідно з таким розподілом. 141


5.2. Розподіл функцій і повноважень має охоплювати всі організаційні рівні і підрозділи банку. Велике значення надається розподілу функцій з ризик-менеджменту між спостережною радою та правлінням банку. Загальну стратегію управління ризиками в банку визначає спостережна рада, а загальне керівництво управлінням ризиками здійснює правління. Необхідно також приділяти належну увагу розподілу функцій і повноважень з ризик-менеджменту між операційними (фронт-офіс) та контрольними службами (аудит), особливо коли мова йде про забезпечення належного виконання функцій внутрішньобанківського контролю. 5.3. Розподіл обов'язків і підпорядкованість підрозділів мають бути задокументовані і доведені до відома виконавців таким чином, щоб весь персонал банку розумів свої функції, обов'язки та повноваження, свою роль в організації і процесі здійснення контролю, а також свою підзвітність. У світовій практиці розрізняють чотири взаємопов'язаних етапи ризик-менеджменту: - ідентифікація (виявлення) ризику; - кількісна та якісна оцінка (вимірювання) ризику; - контроль за ризиком;моніторинг ризику. 5.4. Оцінка ризиків повинна здійснюватися та/або підтверджуватися незалежною службою - підрозділом з ризик-менеджменту, який має ресурси, повноваження та досвід, достатній для оцінки ризиків, тестування ефективності заходів з управління ризиками та надання рекомендацій щодо здійснення відповідних коригуючих дій. Крім того, інші органи та підрозділи банку залучаються до процесу ризик-менеджменту в межах їх функцій та повноважень згідно з принципами корпоративного управління та рекомендацій, що викладені в цих Методичних рекомендаціях. Глава 6. Поняття збитків з точки зору ризиків 6.1. Незалежно від розвиненості та складності своїх операцій банки мають розрізняти очікувані і неочікувані збитки. Очікувані збитки - це збитки, про які керівництво банку знає або повинно знати, що вони можуть мати місце (наприклад, очікуваний відсоток збитків за портфелем операцій з кредитними картками). Звичайно такі збитки в тій чи іншій формі передбачають створення резервів. 142


Неочікувані збитки - це збитки, пов'язані з непередбачуваними подіями (наприклад, системною кризою, міжнародною фінансовою кризою тощо). «Буфером» для поглинання неочікуваних збитків виступає капітал банку. Глава 7. Аналіз ризиків 7.1. Банк має забезпечити систематичне здійснення аналізу ризиків, спрямованого на їх виявлення та оцінку їх величини. Метою аналізу має бути розуміння суті ризиків, на які наражається банк, та визначення, чи узгоджуються вони з його завданнями, стратегією та політикою. Тому такий аналіз повинен здійснюватися постійно як на рівні установи в цілому, так і на рівні окремих підрозділів та включати виявлення, вимірювання та оцінку всіх видів ризиків, у тому числі зв'язок і взаємний вплив між різними категоріями ризиків. 7.2. Аналіз ризиків має охоплювати всі продукти, послуги та процеси банку і передбачати як якісну оцінку відповідних ризиків, так і оцінку їх кількісних параметрів (у разі можливості). Керівництво банку має знати результати аналізу ризиків та враховувати їх у своїй роботі. Аналіз ризиків - це безперервний процес, який повинен враховувати: - зміни внутрішніх та зовнішніх умов діяльності; - нові продукти, послуги, процеси; - плани на майбутнє. 7.3. У результаті аналізу ризиків можна дійти висновку, що ризики банку не відповідають або перестали відповідати обраним параметрам, або, що обрані параметри ризиків не відповідають або перестали відповідати завданням та стратегії банку. Може також виявитися, що організаційна структура і механізми контролю банку не узгоджуються зі змінами в параметрах ризиків. Тому управління ризиками має супроводжуватися переглядом завдань, обраної стратегії, розробленої організаційної структури та механізмів контролю. 7.4. Аналіз ризиків може виявити ризики, які не були виявлені раніше та/або які не можна мінімізувати за допомогою відповідних процедур та заходів контролю. У такому разі банк має прийняти рішення щодо прийнятності таких ризиків та доцільності подальшого здійснення того виду діяльності, на якому ці ризики ґрунтуються. 143


Для забезпечення належного виявлення, розуміння та управління ризиками у їх взаємодії між собою, вони не повинні розглядатися окремо один від одного. Аналіз, потрібний для виявлення та узагальнення ризиків, має проводитися на рівні, що дозволяє охопити банк у цілому як на індивідуальній, так і на консолідованій основі. 7.5. Банк повинен забезпечити уникнення конфлікту інтересів. Аналіз ризиків має здійснюватися, а його результати повідомлятися зацікавленим сторонам без будь-якого впливу з боку керівників банку, відповідальних за той чи інший вид діяльності. Розділ ІІІ. Організаційне та функціональне забезпечення ризик-менеджменту в банках У цьому розділі розглядаються рекомендації щодо організаційної структури та методичного забезпечення банку в частині ризик-менеджменту, а також рекомендації щодо основних аспектів функціонування підрозділів банку, залучених у процесі ризикменеджменту. Глава 1. Функціональні та структурні підрозділи банку, які залучені до процесу ризик-менеджменту 1.1. Діяльність з управління ризиками здійснюється через організаційну структуру. Організаційна структура підлягає періодичному уточненню та вдосконаленню, враховуючи зміни ситуації та середовища. 1.2. Організаційну структуру визначають культура організації, розмір і складність відповідних бізнес-операцій, види ризику, що приймаються, та суттєвість можливих негативних наслідків. Таким чином, у різних банках практична реалізація методів управління ризиками може відрізнятися. 1.3. Процес ризик-менеджменту в банку повинен охоплювати всі його структурні рівні - від управлінського (спостережної ради та правління) до рівня, на якому безпосередньо приймаються та/ або генеруються ризики. 1.4. До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку: - спостережна рада - у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду; 144


правління банку - у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду; - підрозділ з ризик-менеджменту - у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків; - бек-офіси - у межах своїх функцій контролю за дотриманням встановлених вимог; - фронт-офіси - у межах своїх функцій прийняття банком ризиків у рамках доведених повноважень. 1.5. Функції всіх вищезазначених підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними. Виходячи з особливостей побудови організаційної структури, банкам рекомендується: - створювати на рівні вищих колегіальних органів банку окремі профільні комітети; - залучати незалежних експертів та інших спеціалістів для побудови систем внутрішнього контролю та оцінки їх адекватності. Така рекомендація може бути виконана за допомогою залучення внутрішніх аудиторів банку як консультантів щодо побудови систем внутрішнього контролю, укладання угод про аутсорсинг консультаційних чи аудиторських послуг, а також через залучення зовнішніх аудиторів до тестування систем внутрішнього контролю; - залежно від обраної організаційної структури банку, а також обсягу та рівня складності операцій здійснювати виділення підрозділів та проводити розподіл функцій між ними на рівні територіальних чи інших підрозділів (філій, відділень, департаментів, управлінь тощо). -

Глава 2. Комплексна система внутрішньобанківських нормативних документів щодо ризик-менеджменту 2.1. Кожному банку рекомендується розробити систему внутрішньобанківських нормативних документів щодо ризик-менеджменту. Необхідно забезпечити своєчасну актуалізацію внутрішньобанківської нормативної бази у разі зміни вимог законодавчого, регулятивного чи нормативного характеру, організаційної структури банку та зміни рівня толерантності банку до ризику. Банк 145


має забезпечити доведення внутрішньобанківської нормативної бази до відома всіх відповідальних виконавців, у тому числі через періодичне навчання та підвищення кваліфікації. З метою піднесення ефективності процесу створення внутрішньобанківської нормативної бази банку рекомендується залучати членів спостережної ради банку до ключових етапів створення регламентних документів банку, таких які мають затверджуватися на рівні спостережної ради. 2.2. Рекомендовано, щоб у внутрішньобанківських нормативних документах банків відображалися: - місія; - цілі, завдання та стратегія роботи банку щодо управління ризиками; - концепції управління ризиками в банку; - політики щодо управління окремими категоріями ризиків та бізнес-плани їх впровадження; - регламентні документи колегіальних органів, функціональних та територіальних підрозділів, посадові інструкції, ліміти та повноваження. Рекомендується щоб місія банку розроблялася спостережною радою і затверджувалася загальними зборами акціонерів. Цілі, завдання та стратегію роботи банку щодо управління ризиками доцільно затверджувати рішенням спостережної ради банку. Рекомендується, щоб концепція управління ризиками банку також затверджувалась рішенням спостережної ради та вміщувала такі аспекти: - мета та основні завдання концепції; - межі застосування концепції; - сутність процесу управління ризиками; - карта та визначення основних категорій ризиків; - визначення основних принципів управління ризиками; - визначення рівня толерантності банку до ризиків; - перелік обов'язкових політик банку щодо управління основними категоріями ризиків; - організаційна структура, делегування повноважень та прийняття рішень у процесі управління ризиками. Зокрема, розмежування функцій і відповідальності спостережної ради і правління банку, профільних комітетів і підрозділів банку в процесі управління ризиками; 146


встановлення єдиних принципів ідентифікації і оцінки ризиків банку; встановлення ефективної системи підтримання прийняття управлінських рішень з урахуванням рівня ризиків, з яким працює банк; - передбачення вимоги щодо дотримання встановлених політик, процедур і регламентів під час проведення банківських операцій; - забезпечення життєздатності банку в кризових ситуаціях (у разі системної кризи або стану, близького до системної кризи). У бізнес-планах, політиках, положеннях та процедурах рекомендовано зазначати реальні шляхи досягнення встановлених цілей і виконання передбачених процесів. Основною вимогою до цих документів є їх узгодженість між собою та стратегічними документами банку. Також рекомендується, щоб політики управління основними категоріями ризиків затверджувалися спостережною радою або правлінням банку та мали таку структуру викладення: - загальні положення та визначення ключових термінів; - цілі документа; - межі застосування політики; - карта ризиків. У цьому розділі доцільно навести перелік і визначення ризиків, на які розповсюджується ця політика; - положення політики. У цьому розділі доцільно визначити принципи управління ризиками, розподіл повноважень і взаємодію між учасниками процесу управління ризиками (спостережною радою, правлінням, профільними комітетами, фронт- і бек-офісами), структуру лімітів, моделі оцінки і прогнозування ризиків тощо; - звітність. Розділ має містити ключові елементи процесу підготовки і подання звітності. Форми звітності слід навести в додатках; - системи інформаційної підтримки. Розділ має визначати системи інформаційних технологій для ризик-менеджменту і основні вимоги щодо розроблення нових систем (автоматизована банківська система, спеціалізоване програмне забезпечення тощо); - супровід політики. У цьому розділі можна зазначити перелік підрозділів, які мають супроводжувати політику і системи інформаційної підтримки; - заключні положення. У цьому розділі можна навести терміни перегляду політики і визначений регламент унесення змін; - додатки. У додатках має бути представлена інформація щодо методик, регламентів, інструкцій, техніка оцінки ризиків, теоретичного обґрунтування моделей, процедури перевірки адекватності моделей, приклади звітів тощо. -

147


Регламентні документи колегіальних органів, функціональних та територіальних підрозділів, посадові інструкції, ліміти та повноваження розробляються та доводяться до відома для виконання відповідно до практики корпоративного управління в банку і забезпечують здійснення банківських операцій. Глава 3. Рекомендації щодо спостережної ради банку та її членів 3.1. Спостережна рада банку обирається з числа учасників банку або їх представників, які мають бездоганну ділову репутацію. Рекомендується щоб мінімальна кількість членів ради становила 5 осіб. Кількість членів спостережної ради має відповідати розмірам та потребам банку. Рекомендується, щоб члени спостережної ради банку, як мінімум: - розуміли значні ризики, на які банк наражається, та які можуть надалі виникнути в діяльності банку; - розуміли потреби банку в капіталі; - аналізували хід виконання планів щодо операційної та фінансової діяльності банку та вимагали від виконавчих органів пояснення розходжень між запланованими і фактичними рівнями показників діяльності банку; - використовували власне судження під час здійснення загального нагляду за операціями банку, діяли незалежно від правління в інтересах власників банку та стабільної і довготривалої роботи банку; - оцінювали на регулярній основі ефективність і обережність дій правління щодо управління операціями банку і ризиками, на які наражається банк. Рекомендується також щоб принаймні один член спостережної ради мав досвід роботи в банківській сфері на керівних посадах або в іншій сфері, що пов'язана з банківською. 3.2. Залежно від рівня складності та обсягів операцій банку, а також ризиків, на які наражається банк, та які надалі можуть виникнути в діяльності банку, спостережна рада може прийняти рішення про формування з членів спостережної ради Комітету з ризикменеджменту, з покладанням на нього функцій, обов'язків та завдань, визначених у цих Методичних рекомендаціях. 3.3. У разі прийняття рішення не створювати Комітет з ризикменеджменту спостережної ради, визначене в главі 7 цих Методичних рекомендацій доцільно застосовувати до всієї спостережної ради банку. 148


Глава 4. Визначення організаційної структури банку щодо ризик-менеджменту 4.1. Спостережна рада банку відповідно до своїх функцій та загальновизнаних принципів корпоративного управління має визначати основні засади організаційної структури банку. 4.2. Для цього спостережна рада: - визначає основні засади організаційної структури банку, у тому числі кількість, обов'язки і повноваження комітетів спостережної ради та правління, а також порядок їх підпорядкування та підзвітність; - забезпечує в організаційній структурі банку відокремлення системи управління ризиками від системи внутрішнього нагляду (внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту); - забезпечує наявність необхідних заходів адміністративного та іншого контролю, які гарантували б виконання підрозділами ризик-менеджменту та внутрішнього нагляду (внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту) своїх завдань неупереджено та незалежно один від одного. 4.3. З метою повнішого дотримання принципів корпоративного управління та забезпечення стабільної роботи банку рекомендується, щоб спостережна рада банку додатково здійснювала такі заходи: - погоджувала основні засади організаційної структури банку; - погоджувала призначення та звільнення керівників окремих найважливіших виконавчих, функціональних чи територіальних підрозділів банку; - планувала наступництво керівників (забезпечувала наявність кадрового резерву щодо керівників) банку; - на регулярній основі проводила оптимізацію організаційної структури банку стосовно систем ризик-менеджменту та внутрішнього контролю на підставі рекомендацій внутрішнього та зовнішнього аудиту, служби банківського нагляду Національного банку. Глава 5. Визначення стратегії роботи банку 5.1. Спостережна рада банку як орган банку, який представляє інтереси його власників, несе відповідальність за визначення стратегії роботи банку в цілому. На виконання цього завдання спостережній раді рекомендовано проводити таку роботу: - визначати місію, цілі та завдання банку; 149


визначати і затверджувати стратегію діяльності банку і його бізнес-плани, також проводити періодичну (як мінімум щорічну) оцінку адекватності стратегії діяльності банку напрямам та темпам його розвитку та вносити необхідні зміни та корективи; - чітко визначати стратегію банку в частині ризик-менеджменту; - брати участь у розробленні та затвердженні політики управління капіталом з урахуванням значних операцій банку, у тому числі положення щодо кількості та якості капіталу, необхідного для забезпечення поточних і запланованих операцій банку, а також періодично (принаймні раз на рік) переглядати її; - брати участь у розробленні та затвердженні необхідних стратегій і положень щодо контролю діяльності банку та періодично (як мінімум, щорічно) розглядати результати їх впровадження і вживати заходів щодо створення і підтримання ефективної системи внутрішнього нагляду (внутрішнього аудиту та внутрішнього контролю) і системи управління ризиками відповідно до організаційної структури та цілей діяльності банку. 5.2. З метою оптимізації процесів банку та забезпечення їх стабільності, спостережній раді доцільно додатково вживати таких заходів щодо забезпечення визначення стратегії роботи банку: - забезпечити, щоб всі політики, положення та інші регламентні документи банку, які визначають його «апетит до ризику», були виваженими, обережними та відповідали поточній ситуації в банку та в економіці; - забезпечити частіший перегляд регламентних документів та актуалізацію у разі потреби для їх адекватності поточній та очікуваній діяльності банку, його економічному оточенню, ресурсам та досягнутим результатам; - передбачити в регламентних документах банку щодо ризиків чіткий взаємозв'язок між рівнем ризику, на який готовий іти банк, та мінімальним рівнем потрібної дохідності, а також між рівнем ризику банку та рівнем його капіталу (процедури алокації капіталу); - здійснювати регулярні заходи щодо отримання підтвердження наявності в банку безперервного, адекватного та ефективного процесу управління ризиками та капіталом. -

Глава 6. Недопущення конфлікту інтересів 6.1. Спостережна рада банку має дбати про відсутність у банку конфлікту інтересів, який може зашкодити його надійній роботі та 150


подальшому існуванню. Для цього спостережна рада, як мінімум, має: - забезпечити уникнення будь-якого конфлікту (а також його видимості) між приватними інтересами керівників і працівників банку і комерційними інтересами банку або конфлікту між іншими посадами, які можуть обіймати члени спостережної ради і правління і комерційними інтересами банку; - установити норми діяльності і етичної поведінки для членів спостережної ради, правління і персоналу банку, а також отримувати на регулярній основі достатні підтвердження дотримання цих норм. 6.2. Оскільки настання конфлікту інтересів є серйозним порушенням системи внутрішнього контролю, що може поставити під загрозу не тільки ефективність роботи банку, але і його існування взагалі, рекомендується: - запровадити вимоги до працівників банку, у тому числі керівників, щодо самостійного повідомлення про наявність конфлікту інтересів; - включати питання виявлення конфлікту інтересів до програми перевірок службою внутрішнього аудиту; - направляти звіти про результати виявлення конфлікту інтересів до спостережної ради з метою вжиття заходів щодо їх уникнення. Глава 7. Завдання та функції комітету з ризик-менеджменту спостережної ради банку 7.1. Наведені в цій главі завдання та функції належать до компетенції спостережної ради. У разі створення комітету з ризикменеджменту спостережної ради (далі - комітет) зазначені у цій главі завдання та функції доцільно покладати на цей комітет. 7.2. До складу комітету мають входити принаймні три члени спостережної ради. Обов'язки його мають визначатися спостережною радою. 7.3. Рекомендується, щоб члени комітету: - мали достатнє розуміння процесів ризик-менеджменту, у тому числі методів та прийомів виявлення і кількісної оцінки ризиків; - розуміли всі ризики, на які банк наражається або які можуть з'явитися у діяльності банку надалі; 151


передбачали та планували потреби банку у капіталі, виходячи з його поточного та очікуваного профілю ризиків. 7.4. Рекомендується також, щоб комітет: - проводив регулярні наради з метою загального спрямування процесу управління ризиками, у тому числі із заслуховуванням рекомендацій внутрішніх та зовнішніх аудиторів, а також наглядових органів у частині вдосконалення цього процесу; - принаймні щоквартально звітував перед спостережною радою та мав повноваження у разі потреби скликати позачергове засідання спостережної ради; - готував проект рішення спостережної ради щодо організаційної структури банку в частині: - визначав підрозділи, які задіяні в процесі ризик-менеджменту (згідно із главою 1 цього розділу); - забезпечував незалежність функцій ризик-менеджменту (згідно із главою 4 цього розділу) від функцій внутрішнього нагляду (внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту); - контролював підготовку внутрішньобанківської нормативної бази щодо ризик-менеджменту (згідно із главою 2 цього розділу); - готував проект рішення спостережної ради щодо визначення стратегії банку в частині ризик-менеджменту (згідно із главою 5 цього розділу); - здійснював контроль за уникненням конфлікту інтересів в банку (згідно із главою 6 цього розділу); - вимагав від правління банку вжиття заходів щодо реалізації отриманих рекомендацій стосовно покращання ризик-менеджменту та систем внутрішнього нагляду, а також контролював хід їх виконання. 7.5. До переліку функцій комітету рекомендується включити таке: а) забезпечення отримання інформації щодо: - рішень правління, профільних комітетів банку; - ризикової позиції банку в усіх визначених сферах ризику; - результатів моделювання, стрес-тестування, бек-тестування, а також відповідних висновків; - співвідношення ризику/винагороди для всіх продуктів, послуг; б) розгляд усіх звітів, підготовлених підрозділом з ризикменеджменту, підрозділом внутрішнього аудиту, зовнішніми аудиторами та органами банківського нагляду; -

152


в) щоквартальне звітування перед повним складом спостережної ради про: - свою діяльність за попередні три місяці; - стан ризикової позиції банку за продуктами, послугами; - факти недотримання положень та встановлених лімітів, а також надання рекомендацій та вжиття заходів щодо удосконалення процесу управління ризиками банку; г) заслуховування звітів правління банку з питань, що стосуються ризик-менеджменту. Глава 8. Взаємодія правління зі спостережною радою 8.1. Правління банку як виконавчий орган банку, що підзвітний спостережній раді банку, має взаємодіяти зі спостережною радою з питань ризик-менеджменту, виходячи із загальноприйнятих принципів корпоративного управління та ієрархії процесів управління ризиками. Така взаємодія має складатися, як мінімум, із двох складових - звітування та надання рекомендацій. 8.2. У частині звітування перед спостережною радою (або комітетом) правління банку повинно: - визначати суттєвість ризиків що є, та ризиків, які можуть виникнути у перспективі; - подавати своєчасні, змістовні, точні і повні звіти щодо реалізації стратегії діяльності банку і його бізнес-планів, щодо фактичних операційних та фінансових результатів банку в порівнянні з прогнозними; - подавати своєчасні, змістовні, точні і повні звіти щодо управління значними ризиками і щодо процедур та засобів контролю за управлінням цими ризиками; - інформувати про будь-які виявлені факти конфлікту інтересів. 8.3. У частині надання рекомендацій спостережній раді (або комітету) правлінню рекомендовано: - розробляти і подавати на розгляд і затвердження проекти завдань, стратегії діяльності і бізнес-планів банку, а також зміни до них. Під час розроблення цих документів доцільно враховувати економічне оточення банку, його фінансовий стан і ризики, на які він наражається або наражатиметься під час проведення своїх поточних і запланованих операцій. Додатково рекомендується щоб правління банку: - принаймні один раз на рік здійснювало перегляд завдань, стратегії діяльності та бізнес-планів банку з метою визначення їх 153


-

-

відповідності поточним реаліям, а також надавало рекомендації спостережній раді щодо внесення необхідних змін до цих документів; звітувало перед спостережною радою (або комітетом) за всіма ризиками, на які наражається банк або які можуть з'явитися у його діяльності надалі, у тому числі в розрізі нових продуктів та послуг, нових сегментів ринку чи нових напрямів діяльності; у разі потреби надавало спостережній раді консультації та роз'яснення щодо процесів та методів управління ризиками; здійснювало процес звітування у формі офіційних зустрічей або нарад із залученням всіх членів спостережної ради (додаток до офіційних письмових звітів).

Глава 9. Безпосередня організація процесу ризикменеджменту 9.1. Правління банку є виконавчим органом банку, який несе відповідальність за безпосередню організацію та реалізацію процесу ризик-менеджменту в банку, тобто за забезпечення виявлення (ідентифікації), оцінки, контролю та моніторингу ризиків, ураховуючи взаємний вплив ризиків. 9.2. Для реалізації цього завдання бажано щоб правління банку: - розуміло всі без виключення ризики, з якими банк працює або планує працювати, а також взаємний вплив різних ризиків; - забезпечило розроблення та відображення у внутрішньобанківських нормативних документах власне бачення класифікації ризиків та їх визначень (карту ризику) та періодично (не рідше одного разу на рік) здійснювало перегляд цих документів з метою їх актуалізації; - забезпечило розроблення та затвердило внутрішньобанківські нормативні документи щодо управління окремими ризиками (як мінімум всіма значними для цього банку), у тому числі щодо їх прийняття, обмеження, уникнення, страхування та хеджування, а також забезпечило постійну адекватність і ефективність цих документів через внесення до них відповідних змін у відповідь на зміни зовнішніх або внутрішніх факторів; - забезпечило розроблення та затвердило внутрішньобанківські положення та процедури щодо кількісної та якісної оцінки ризиків. Забезпечило здійснення періодичного перегляду (не рідше одного разу на рік) цих процедур та положень з метою їх 154


актуалізації та врахування останніх методичних та програмних розроблень у практиці ризик-менеджменту; - установлювало і застосовувало належні й ефективні процедури і засоби контролю за процесом управління ризиками, забезпечувало здійснення моніторингу дотримання цих процедур і засобів контролю, а також їх постійну адекватність та ефективність шляхом перегляду та внесення потрібних змін; - забезпечило розроблення та доведення до відома відповідних працівників банку планів на випадок кризових обставин з метою поінформування їх про можливі додаткові обов'язки та порядок дій у кризових ситуаціях. 9.3. Виходячи із кращої світової та вітчизняної практики організації процесу ризик-менеджменту, додатково рекомендується: - залучати до процесу розроблення внутрішньобанківської нормативної бази щодо управління ризиками та розроблення методик кількісної і якісної оцінки відповідних висококваліфікованих працівників підрозділу з ризик-менеджменту, а також зовнішніх експертів; - залучати до процесу розроблення процедур та заходів контролю та моніторингу процесу управління ризиками як консультантів, висококваліфікованих працівників підрозділу внутрішнього аудиту банку, а також зовнішніх експертів; - сформувати план на випадок кризових обставин у формі збірника рекомендацій та забезпечити наявність цього збірника у відповідних працівників банку, у тому числі своєчасну заміну старих його варіантів на нові; - забезпечити постійне підвищення кваліфікації керівного складу та працівників банку щодо ризик-менеджменту. Глава 10. Формування тактики роботи банку щодо ризикменеджменту 10.1. Одним із найголовніших завдань правління банку є формування тактики роботи щодо ризик-менеджменту в світлі затверджених місії, цілей та завдань банку, а також його стратегії поводження із різноманітними ризиками. Під час виконання цього завдання правлінню рекомендовано: контролювати роботу підрозділу з ризик-менеджменту, а також бути обізнаним у справах колегіальних органів банку, які у той чи інший спосіб залучені до процесу прийняття чи 155


управління ризиками (наприклад, кредитного комітету, комітету з управління активами та пасивами тощо); у рамках вимог законодавства, нормативно-правових актів та внутрішньобанківських нормативних документів самого банку здійснювати планування діяльності банку та контролювати досягнення запланованих показників його діяльності; аналізувати на сукупній основі ризики, з якими банк працює або планує працювати, у розрізі окремих контрагентів, груп контрагентів, галузей (видів діяльності) та географічних регіонів тощо. 10.2. У процесі ризик-менеджменту правління банку може делегувати частину своїх функцій, повноважень створюваним ним профільним комітетам (комітету з управління активами та пасивами, кредитному комітету, тарифному комітету тощо). 10.3. Оскільки ефективність роботи банку щодо виконання стратегічних завдань більшою мірою залежить від того, наскільки вдалою буде обрана тактика реалізації цих завдань, а також від того, наскільки повно ця тактика враховує всі фактори впливу і наскільки добре вона буде доведена до відома виконавців банкам рекомендується таке: забезпечити входження членів правління банку в усі профільні комітети, які залучені до прийняття ризику чи контролю за ним. Участь членів правління в роботі цих органів має бути активною і спрямованою на забезпечення виконання встановлених цілей та стратегічних завдань банку. Члени правління мають регулярно звітувати перед повним складом правління, а у разі потреби - перед спостережною радою щодо роботи колегіальних виконавчих органів банку; під час виявлення (ідентифікації) ризиків, з якими працює або планує працювати банк, враховувати ризики, що проявляються як у самому банку, так і в його дочірніх структурах або інших установах, що входять до складу консолідованої банківської групи та можуть справляти негативний вплив на банк. Потрібно також здійснювати комплексну кількісну оцінку таких ризиків, у тому числі із застосуванням сценаріїв та припущень. 156


Глава 11. Підрозділ з ризик-менеджменту 11.1. Підрозділ банку з ризик-менеджменту - це структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна та фінансова) від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронт-офісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бек-офісів). Крім того, керівнику підрозділу з ризик-менеджменту бажано мати достатньо високий статус у банку для забезпечення його незалежності від керівників інших операційних чи функціональних підрозділів. 11.2. Рекомендується, щоб керівник підрозділу з ризикменеджменту був членом правління банку, а також його профільних комітетів та мав право вето на рішення цих комітетів, якщо вони можуть призвести до здійснення ризикових операцій, що становитимуть загрозу інтересам вкладників, інших кредиторів банку та його власників або завдадуть шкоди належному веденню банківської діяльності. 11.3. Підрозділ з ризик-менеджменту бажано підпорядковувати безпосередньо голові правління (керівнику вищого виконавчого органу банку). Украй важливим є забезпечення уникнення будь-якого конфлікту інтересів між підрозділом з ризик-менеджменту та іншими підрозділами банку (фронт - та бек-офісами), а також комплектація цього підрозділу висококваліфікованими кадрами. З цією метою банкам наполегливо рекомендується: у процесі фінансового планування виділяти в бюджеті (кошторисі) банку витрати на утримання та забезпечення підрозділу з ризик-менеджменту окремо від витрат на утримання та забезпечення інших підрозділів банку; установити такий механізм оплати праці працівників підрозділу з ризик-менеджменту, який не мав би жодної залежності від рівня ризику, який бере на себе банк, або у будь-який інший спосіб не стимулював би порушення його незалежності; забезпечувати постійне підвищення кваліфікації працівників підрозділу. 11.4. Підрозділ з ризик-менеджменту є окремим структурним підрозділом банку і може мати будь-яку назву: департамент, 157


управління, відділ тощо. Виходячи із принципу превалювання сутності над формою, він оцінюється не за своєю назвою, а за своїми функціями. Глава 12. Основні функції підрозділу з ризик-менеджменту 12.1. До функцій підрозділу з ризик-менеджменту належать: забезпечення проведення кількісної та якісної оцінки або формалізованого аналізу на основі визначених показників тих ризиків, на які наражається банк або які можуть надалі з'явитися в його діяльності; розроблення та подання на затвердження правління банку методик оцінки ризиків. Ці методики мають забезпечувати можливість зіставлення різних ризиків, а також величини одного ризику в часі; розроблення інфраструктури для отримання даних від інших систем, створення системи для автоматизованого ведення та оброблення бази даних щодо ризиків, а також для забезпечення безперервного моніторингу й оцінки різних ризиків; розроблення та актуалізація засобів аналізу ризиків і методик для нових та діючих моделей, у тому числі їх бек-тестування; накопичення спостережень (історичних даних) для порівняльного аналізу; здійснення моніторингу даних щодо позицій та цін, ризикових позицій; ідентифікація і моніторинг порушення лімітів; аналіз можливих сценаріїв; підготовка загального опису ризикових позицій і звітування щодо них правлінню (або, у разі потреби, спостережній раді банку або її комітету); забезпечення координації з іншими підрозділами і сферами діяльності банку; на основі проведеного аналізу величини ризиків банку та всіх факторів, які можуть призводити до її зниження (страхування, хеджування тощо), а також рівня розвитку систем управління конкретними ризиками, надання рекомендацій на розгляд правління щодо подальшої тактики роботи з цими ризиками, у тому числі за допомогою вста158


-

-

12.2 -

-

новлення лімітів та інших обмежень, до заборони проведення операції; надання рекомендацій спостережній раді і правлінню щодо потрібних вимог до капіталу з метою покриття неочікуваних збитків і збитків, пов'язаних з ризиками, виявленими (ідентифікованими) і виміряними кількісно з використанням методики найгіршого сценарію; надання допомоги спостережній раді і правлінню у розробленні і впровадженні політик, положень і процедур з управління ризиками. Під час виконання покладених на підрозділ з ризикменеджменту функцій, рекомендується таке: надавати керівним органам банку рекомендації щодо використання капіталу банку, розподілу (алокації) капіталу між структурними підрозділами та розподілу капіталу за видами ризиків (наприклад, кредитним, ринковим, операційним тощо); використовувати адекватні методи та прийоми кількісної та якісної оцінки ризиків; підрозділ з ризик-менеджменту є найбільш логічним підрозділом для здійснення функції ведення нормативної бази документів щодо положень з ризик-менеджменту і забезпечення доступу до них для відповідного персоналу.

Глава 13. Служба внутрішнього аудиту 13.1. Служба внутрішнього аудиту - це орган оперативного контролю спостережної ради, який здійснює нагляд за дотриманням системи внутрішнього контролю в банку, а також надає висновки щодо її достатності та ефективності. 13.2. Згідно з вимогами законодавства України та найкращої світової практики корпоративного управління, служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній раді банку (або аудиторському комітету спостережної ради) та не допускає будь-якого втручання в свою роботу з боку виконавчого органу банку та профільних комітетів, що створені правлінням банку. 13.3. Служба внутрішнього аудиту не бере безпосередньої участі в процесі ризик-менеджменту, її роль у цьому процесі поля159


гає в оцінці адекватності систем управління ризиками потребам банку; найголовнішим є забезпечення її незалежності від будь-яких інших виконавчих органів, які залучені до цього процесу ризик-менеджменту. 13.4. Служба внутрішнього аудиту має підтримувати тісні стосунки із зовнішніми аудиторами банку та службою банківського нагляду з метою забезпечення своєчасного виявлення та усунення можливих проблем або недоліків у процесі ризикменеджменту банку. Глава 14. Функції служби внутрішнього аудиту банку в частині процесу ризик-менеджменту 14.1. Служба внутрішнього аудиту банку має: а) здійснювати аудит процесів та процедур банку з ризикменеджменту аналогічно аудиту будь-якої іншої функції банку. У цьому разі аудиторську діяльність слід здійснювати відповідно до стандартів внутрішнього аудиту, передбачених законодавством України щодо внутрішнього аудиту. Якщо такі стандарти не передбачені в законодавстві України або якщо вони не є достатньо чіткими у контексті цих Методичних рекомендацій, то до уваги мають братися відповідні Стандарти професійної практики внутрішнього аудиту інституту внутрішніх аудиторів; б) оцінювати достатність та ефективність систем внутрішнього контролю банку в частині ризик-менеджменту та вносити рекомендації спостережній раді та правлінню щодо їх удосконалення; в) оцінювати результативність і ефективність операцій, достовірність, повноту і своєчасність фінансової та управлінської інформації, а також відповідність діяльності банку чинному законодавству і нормативно-правовим актам України. 14.2. Виходячи із специфіки діяльності банку з управління ризиками та необхідності наявності глибоких професійних знань у сфері ризик-менеджменту для її оцінки, банкам рекомендується в разі потреби розглядати можливість здійснення внутрішнього аудиту ризик-менеджменту із залученням третіх осіб (тобто на умовах аутсорсингу). 160


Розділ ІV. Рекомендації до системи управління окремими видами ризиків 1. У цьому розділі розглядаються рекомендації щодо управління такими категоріями ризиків: - кредитний ризик; - ризик ліквідності; - ризик зміни процентної ставки; - ринковий ризик; - валютний ризик; - операційно-технологічний ризик; - ризик репутації; - юридичний ризик; - стратегічний ризик. 2. Вищезазначена класифікація узгоджується з класифікацією ризиків за Методичними вказівками з інспектування банків «Система оцінки ризиків», що дає змогу банкам мати чіткі та прозорі орієнтири щодо побудови системи управління ризиками в банках, а також внутрішнього і зовнішнього аналізу ефективності її роботи. 3. Зазначена класифікація не є вичерпною і кожний банк може доповнити її відповідно до власного бачення ризиків, з якими він працює або планує працювати. У цьому разі банк має розробити власну нормативну базу щодо управління визначеними категоріями ризиків, у тому числі з урахуванням кращої світової та вітчизняної практики, зокрема Базельського комітету з банківського нагляду, а також Принципів корпоративного управління. Глава 1. Кредитний ризик 1.1. Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик присутній в усіх видах діяльності банку, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи консепсуальних угод 161


незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом. Під час оцінки кредитного ризику доцільно розділяти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями. Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо). Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку. Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Проте цей ризик повинен завжди враховуватися у кредитній та інвестиційній діяльності (не має значення, у якому секторі - державному чи приватному). Одним із компонентів ризику країни є трансферний ризик, який виникає тоді, якщо заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника валюта заборгованості може просто виявитися недоступною для нього. Глава 2. Компоненти системи управління ризиками щодо кредитного ризику 2.1. Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління, з урахуванням розміру та складності операцій банку. 2.2. Система управління кредитним ризиком має включати таке: а) політику та положення про управління кредитним ризиком, що мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів 162


корпоративного управління. Ці політика та положення підлягають періодичному перегляду; б) положення про кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме: - регламентують типи й умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик; - враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити; - передбачають розгляд до взяття зобов'язання про надання кредиту, різної інформації, зокрема, про фінансовий стан позичальника, характер та вартість застави, характер позичальника та його спроможність погасити кредит згідно з угодою, фінансову відповідальність гаранта тощо; - адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов'язаних із ним потенційних ризиків; - інші питання, що пов'язані з кредитуванням, зокрема порядок та процедура визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави; - положення про ліміти ризику на одного контрагента, групу взаємопов'язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків; - чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення операцій, що несуть кредитний ризик; - комплексну систему оцінки кредитного ризику; в) належну інформаційну базу, яка: - дозволяє керівництву приймати обґрунтовані рішення про надання кредитів і оцінювати ризик на постійній основі; - надає інформацію про розмір, призначення та джерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити; - забезпечує інформацією для своєчасного реагування і застосування відповідних правових санкцій проти позичальника; - надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту, кредитних операцій; - дає змогу підтримувати зберігання і оброблення даних за попередні періоди; 163


г) процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується; д) належну роботу з проблемними активами, яка включає таке: - безперервне управління кредитними експозиціями (операціями в їх сукупності), що вимагають посиленої уваги; - періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів; - методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, якість яких погіршується, та створення під них відповідних резервів; - порівняння загальних сум проблемних активів із капіталом; - оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для покриття цих збитків; е) підготовку та подання періодичних звітів керівникам і спостережній раді з достатньою інформацією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати таке (але не обмежуватися цим): - перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком; - аналіз проблемних кредитів; - оцінку напряму ризику в кредитному портфелі; - інформацію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо; - аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів; - аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов'язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами; є) функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, призначенням яких є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля (ів) у цілому. Результати цього аналізу мають подаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі. 2.3. Крім того, для ефективнішого управління кредитним ризиком рекомендується: - створити, запровадити в експлуатацію та постійно актуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів; - на основі реальних спостережень щоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів та оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах; - проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу. 2.4. Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід щодо управління кредитним ризиком, 164


який, зокрема, викладений у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Принципи управління кредитним ризиком» (N 75 вересень 2000 року). Глава 3. Ризик ліквідності 3.1. Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання у належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання. Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, що виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності ринку виникає через нездатність керівництва банку визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність банку залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості. Глава 4. Компоненти системи управління ризиками щодо ризику ліквідності 4.1. Система управління ризиком ліквідності складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 4.2. Система управління ризиком ліквідності включає таке: - політику і положення з управління ліквідністю і активами/ зобов'язаннями, у тому числі положення щодо джерел ліквідності, які мають підтримуватися банком. Ці документи мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління; - адекватні та ефективні процедури і засоби контролю за управлінням ризиком ліквідності, які підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності; - процес визначення потреб у поточній і майбутній ліквідності та фінансуванні, потрібних банку для проведення своїх операцій; 165


регулярний процес ідентифікації і звітування про концентрації активів і зобов'язань банку (за всіма валютами в розрізі клієнтів банку та пов'язаних з ними осіб); - форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо позиції ліквідності та необхідності у фінансуванні; - план на випадок кризових обставин щодо ліквідності та фінансування і запровадження порядку регулярного уточнення цього плану. 4.3. Крім того, для підвищення ефективності управління ризиком ліквідності банк вибирає для себе прийнятні компоненти системи управління ризиком ліквідності з нижченаведених або використовує інші досконалі підходи, а саме: - розроблення і подання на розгляд і затвердження спостережній раді або правлінню положення щодо джерел ліквідності, які розглядаються у розрізі їх видів, рівнів ліквідності, строків до погашення та валют; - визначення потреби у ліквідності та фінансуванні банку оцінюються з урахуванням операцій, що проводяться через його дочірні структури, а також з урахуванням стану та потреб у ліквідності групи, до якої входить банк; - впровадження системи моніторингу, що базується на методі єдиного фондового пулу або на ідентифікації розривів ліквідності за активами та зобов'язаннями у національній та іноземній валютах, строк погашення яких настає протягом відповідних майбутніх періодів часу, та на інших сучасних методах, наприклад, симуляції грошових потоків; - розроблення методики аналізу сезонних тенденцій потоків коштів на майбутній період, достатній для потреб банку. 4.5. Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід управління ліквідністю, який, зокрема, викладений у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях» (N 69 лютий 2000 року). -

Глава 5. Ризик зміни процентної ставки 5.1. Ризик зміни процентної ставки - це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. 166


Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов'язань та позабалансових інструментів. 5.2. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які наражається банк, є: 1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов'язань та позабалансових позицій; 2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності; 3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв'язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими; 4) ризик права вибору, який виникає у разі наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином є в багатьох банківських активах, зобов'язаннях та позабалансових портфелях. Глава 6. Компоненти системи управління ризиками щодо ризику зміни процентної ставки 6.1. Система управління ризиком зміни процентної ставки в банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 6.2. Система управління ризиками щодо ризику зміни процентної ставки повинна включати таке: - політики і положення щодо ризику зміни процентної ставки, у тому числі процедур ціноутворення для активів і зобов'язань як балансових, так і позабалансових. Ці положення мають враховувати розмір банку і складність його операцій та розглядатися і затверджуватися відповідно до обраної банком форми корпоративного управління; - адекватні та ефективні процедури і засоби контролю за управлінням ризиком зміни процентної ставки, які підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності; - адекватні інформаційні системи, потрібні для зберігання та оброблення даних за попередні періоди; - форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо ризику зміни процентної 167


ставки, у тому числі на основі методики динамічного розриву активів та зобов'язань, чутливих до змін процентної ставки. 6.3. Крім того, для ефективнішого управління ризиком зміни процентної ставки рекомендується: - під час розроблення системи звітності, яка ідентифікувала і вимірювала б процентні позиції до методик статичного розриву активів та зобов'язань, чутливих до змін процентної ставки; - додатково використовувати моделі розрахунку динамічного розриву, аналізу дюрацій та/або інших методів, прийнятних з урахуванням розміру банку і складності його операцій; - проводити періодичне бек-тестування прогнозних даних щодо величини ризику зміни процентної ставки; - проводити стрес-тестування для оцінки величини максимальних втрат від зміни процентних ставок за певний період часу; - налагоджувати системи надання інформації та звітності щодо вимірювання ризику зміни процентної ставки спостережній раді та правлінню. 6.4. Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід управління ризиком зміни процентної ставки, який, зокрема, викладений у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Принципи управління та нагляду за ризиком процентної ставки» (N 102 вересень 2003 року). Глава 7. Ринковий ризик 7.1. Ринковий ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів). 7.2. Ризики, що виникають за аналогічних обставин щодо аналогічних інструментів, які є в банківському портфелі, розглядаються в інших відповідних категоріях ризиків. Глава 8. Компоненти системи управління ризиками щодо ринкового ризику 8.1. Система управління ринковим ризиком складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затвер168


джуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 8.2. Система управління ринковим ризиком має включати таке: - політики і положення щодо управління ринковим ризиком, які розглядаються та затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління; - положення щодо видів фінансових інструментів та інших інвестицій як балансових, так і позабалансових, щодо яких банк готовий вести торгові операції або приймати позиції; - положення щодо лімітів ризику за видами фінансових інструментів або іншими інвестиціями чи активами, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або за іншими ринковими операціями (експозиціями), що можуть розглядатись у сукупності. Ці положення мають враховувати можливий вплив інших категорій ризиків, на які наражається банк; - чітко визначену систему повноважень з прийняття рішень щодо затвердження ринкових позицій; - адекватні та ефективні процедури і засоби контролю за управлінням ринковим ризиком, які підлягають перегляду на регулярній основі з метою забезпечення їх актуальності; - форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо ринкового ризику, у тому числі на основі методики порівняння очікуваного доходу від ринкової операції із її потенційним ризиком. 8.3. Крім того, для ефективнішого управління ринковим ризиком рекомендується: - здійснювати підготовку достовірних даних і ефективних методик, таких, як розрахунок ризикової вартості (VаR), стрестестування для оцінки характеру і вартості ринкових позицій банку і для оцінки рівня ринкового ризику, на який банк наражається або наражатиметься; - застосовувати бек-тестування для порівняння з фактичними результатами оцінок і припущень, зроблених з використанням даних і методик, зазначених вище. 8.4. Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід управління ліквідністю, який, зокрема, викладений у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Зміни до угоди про капітал щодо врахування ринкових ризиків» (N 24 січень 1996 року). 169


Глава 9. Валютний ризик 9.1. Валютний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на: - ризик трансакції; - ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик); - економічний валютний ризик. Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику. Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту. Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів. Глава 10. Компоненти системи управління ризиками щодо валютного ризику 10.1. Система управління валютним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 10.2. Система управління ризиками щодо валютного ризику має включати таке: політику та положення щодо управління валютним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ця політика та положення повинні періодично переглядатися; механізм управління валютною позицією банку відповідно до затверджених політик та положень з валютних операцій та управління валютним ризиком; 170


-

форми звітності для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо валютної позиції у розрізі валют на індивідуальній та сукупній основі. 10.3. Крім того, для ефективнішого управління валютним ризиком рекомендується: здійснювати періодичний аналіз відкритої валютної позиції банку за допомогою ризик-моделі «вартість/надходження» для вимірювання чутливості до змін валютних курсів; застосовувати для зменшення величини валютного ризику методи хеджування. 10.4. Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід управління ліквідністю, який, зокрема, викладений у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Наглядові вказівки щодо управління ризику не здійснення розрахунку за операціями в іноземній валюті» (N 73 вересень 2000 року). Глава 11. Операційно-технологічний ризик 11.1. Операційно-технологічний ризик - це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи цих технологій. Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, ділери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції у порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. 11.2. Операційно-технологічний ризик виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційно-технологічного ризику належать ймовірність непередбачених подій (пожежа або стихійне лихо). Глава 12. Компоненти системи управління ризиками щодо операційно-технологічного ризику 12.1. Система контролю операційно-технологічного ризику банку складається із регламентних документів - політик, положень, 171


процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 12.2. Система контролю операційно-технологічним ризиком має містити таке: політику і положення щодо контролю за операційнотехнологічним ризиком з метою його мінімізації, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ці політика і положення мають періодично переглядатися; процедури і засоби контролю за операційно-технологічним ризиком, що притаманні операціям банку, у тому числі: процедури та засоби контролю за дотриманням облікової політики банку та вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо методів оцінки активів та складання звітності; процедури та засоби контролю за функціонуванням інформаційних систем банку та забезпечення безперебійної діяльності, зокрема процеси дублювання і відновлення інформації, а також резервні системи у разі втрати доступу або знищення важливої інформації або технологій; інформаційну систему управління (форми звітності, схема документообігу тощо) для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо моніторингу уразливості всіх видів діяльності банку до операційнотехнологічного ризику; програму управління персоналом, яка охоплює: постійний, ефективний процес залучення і утримання достатньої кількості кваліфікованого персоналу, що відповідає потребам банку та зовнішнім обставинам, з метою виконання завдань його діяльності і реалізації стратегії та бізнес-планів; продумані і визначені рівні повноважень з прийняття будьяких рішень; доведення до персоналу його обов'язків; контроль за діяльністю персоналу; розроблення і впровадження процесу навчання з метою підвищення кваліфікації працівників; технологічні схеми (карти) продуктів та послуг банку, що підтримуються в постійно актуальному стані; 172


-

процедури забезпечення потреб банку в інфраструктурі (зокрема в програмному, апаратному та іншому забезпеченні) відповідно до його обсягів та складності поточної та запланованої діяльності. Ці процедури мають передбачати санкціонування, тестування та документування всіх операційнотехнологічних систем банку перед початком їх експлуатації, а також механізми їх актуалізації, у тому числі перевірку чинності ліцензійних угод; процес періодичного тестування встановлених процедур та технологій здійснення операцій, у тому числі процедур фізичної та інформаційної безпеки, з метою контролю за дотриманням цих процедур і технологій та збору інформації щодо їх можливого вдосконалення у разі їх неефективності. 12.3. Крім того, для належного контролю за операційнотехнологічним ризиком рекомендується: забезпечити надійне позаофісне зберігання всіх важливих резервних документів і файлів банку; у разі використання банком послуг аутсорсингу, забезпечити чітку регламентацію таких питань: обставин, за яких можуть використовуватись послуги аутсорсингу та переліку операцій, до яких можуть бути залучені сторонні особи; процедур та критеріїв вибору постачальників послуг; моніторингу якості роботи і ризиків, пов'язаних із використанням сторонніх постачальних послуг. 12.4. Банкам також наполегливо рекомендується враховувати найкращий світовий досвід управління операційно-технологічним ризиком, який, зокрема, викладений у положенні Базельського комітету з банківського нагляду «Надійна практика управління та нагляду за операційним ризиком» (N 96 лютий 2003 року), «Принципи ризик-менеджменту електронного банкінгу» (N 98 липень 2003 року). Глава 13. Ризик репутації 13.1. Ризик репутації - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з 173


контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати відносини, що є. 13.2. Ризик репутації може привести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази. Цей ризик має місце на всіх рівнях організації, і тому банки повинні відповідально ставитися до своїх відносин із клієнтами та суспільством. 13.3. Сприйняття іміджу банку можна поділити на: сприйняття ринком, наприклад, нинішніми або потенційними клієнтами; контрагентами, акціонерами (учасниками); сприйняття органами державного регулювання, наприклад, Національним банком, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Державною податковою адміністрацією, іншими уповноваженими органами. Глава 14. Компоненти системи управління ризиками щодо ризику репутації 14.1. Система управління ризиком репутації банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 14.2. Система управління ризиком репутації повинна включати таке: політику і положення щодо управління ризиком репутації, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ці політика і положення повинні періодично переглядатися, як це передбачено в главі 2 розділу ІІІ цих Методичних рекомендацій та охоплювати стандарти роботи з клієнтами та іншими зовнішніми сторонами, роботи з інформацією та наймання персоналу із відповідною позитивною репутацією; інформаційну систему управління (форми звітності, схема документообігу тощо) для спостережної ради, правління або профільних колегіальних органів банку щодо моніторингу уразливості всіх видів діяльності банку до ризику репутації; процес контролю за репутацією клієнтів банку для уникнення контактів із клієнтами із незадовільною репутацією, що (контакти) можуть негативно вплинути на репутацію самого банку. 174


14.3. Крім того, для адекватного управління ризиком репутації банк може проводити регулярний моніторинг повідомлень засобів масової інформації про банк, пов'язані з ним структури та клієнтів з метою вжиття відповідних заходів, спрямованих на підтримання та відновлення позитивної репутації банку та його іміджу. Глава 15. Юридичний ризик 15.1. Юридичний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного тлумачення встановлених законів або правил. 15.2. Банки наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін (клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами). 15.3. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації та позицій банку на ринку, зменшення можливостей для розвитку і правового забезпечення виконання угод. Глава 16. Компоненти системи управління ризиками щодо юридичного ризику 16.1. Система управління юридичним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 16.2. Система управління юридичним ризиком повинна включати таке: політику і положення щодо контролю за юридичним ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені відповідно до обраної банком форми корпоративного управління. Ці політика і положення повинні періодично переглядатися; систему визначення й оцінки дотримання банком вимог усіх законів України, нормативно-правових актів Національного банку та інших державних органів; 175


-

методику оцінки легітимності та прийнятності відносин із клієнтами та контрагентами, у тому числі процедури оцінки легітимності контрактів і угод; процес моніторингу змін у законодавстві України, які можуть вплинути на фінансовий стан банку або спричинити зміну параметрів його роботи; процес моніторингу всіх судових справ, ініційованих банком або проти банку; систему звітності для здійснення моніторингу рівня юридичного ризику для всіх видів діяльності банку. 16.3. Для підвищення ефективності управління юридичним ризиком рекомендується додатково проводити оцінку ймовірного ризику збитків, пов'язаних із судовими справами, а також тестування точності оцінок цього ризику. Глава 17. Стратегічний ризик 17.1. Стратегічний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію прийнятих рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності: стратегічних цілей банку; бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей; ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей, та якості їх реалізації. 17.2. Ресурси, що потрібні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів, управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики банку мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища. Глава 18. Компоненти системи управління ризиками щодо стратегічного ризику 18.1. Система управління стратегічним ризиком банку складається із регламентних документів - політик, положень, процедур, процесів тощо, які затверджуються відповідно до обраної ним 176


форми корпоративного управління з урахуванням розміру банку та складності його операцій. 18.2. Система управління стратегічним ризиком повинна включати таке: процес стратегічного планування, що враховує характер ризиків діяльності банку та потенційну дохідність від операцій, які наражають банк на ризик. Метою стратегічного планування є створення стратегічного плану, який оновлюється щорічно відповідно до змін ринкових умов і визначає потреби банку у фінансових, операційно-технологічних та кадрових ресурсах, а також юридичного супроводження і у разі потреби включає кількісні параметри ризику разом з іншими фінансовими параметрами; оцінку нових стратегічних ініціатив порівняно з діючим стратегічним планом і наступний моніторинг виконання поставлених завдань або змін, які дають підстави для перегляду нової ініціативи або існуючого стратегічного плану. 18.3. Для підвищення ефективності управління стратегічним ризиком рекомендується додаткове розроблення аналітичного процесу, схожого на процес SWОТ (визначення сильних та слабких сторін, загроз і можливостей) для визначення економічних загроз для банку. Методичні рекомендації схвалено Постановою Правління Національного банку України від 02.08.2004 N 361.

177


Додаток 2. Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ Це Положення розроблено відповідно до пункту 4 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2664-01) та підпункту 11 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04.04.2003 N 292 (292/2003). Глава 1. Загальні положення 1.1. Цим Положенням установлюються критерії та нормативи платоспроможності, якості активів, ризиковості операцій та ліквідності для забезпечення стабільної діяльності кредитних установ, а також з метою запобігання можливим втратам капіталу через ризики, що притаманні діяльності кредитних установ. 1.2. Дія цього Положення поширюється на кредитні установи, які отримали ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів (крім кредитних спілок, об'єднаних кредитних спілок, ломбардів). 1.3. У цьому Положенні терміни та поняття вживаються в такому значенні: - активи, зважені на ризик, - сумарні активи, зважені за ступенем ризику окремих статей балансу; - ліквідність - здатність кредитної установи забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань кредитної установи, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів; - ліквідні активи - кошти в касі та на поточних рахунках кредитної установи, відкритих у банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти; - платоспроможність кредитної установи - достатність власного капіталу для забезпечення виконання зобов'язань кредитної установи; 178


-

субординований борг - звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до договору не можуть бути вилучені з кредитної установи раніше п'яти років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення вимог усіх інших кредиторів.

Глава 2. Нормативи достатності капіталу та платоспроможності кредитної установи 2.1. Коефіцієнт платоспроможності визначається як відношення власного капіталу кредитної установи (за винятком субординованого капіталу) до сумарних активів та коштів на позабалансових рахунках, зважених за ступенем ризику. Субординований капітал уключає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Юридичні особи публічного права не повинні включати до складу власного капіталу гарантії, які їм надаються державою. 2.2. Для розрахунку коефіцієнта платоспроможності активи та кошти на позабалансових рахунках поділяються на групи за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження. 2.3. Активи, поділені на групи за ступенем ризику: I група - з коефіцієнтом зваження 0 відсотків: g грошові кошти готівкою та на поточних рахунках у банках; g державні цінні папери; g активи, забезпечені державними гарантіями; II група - з коефіцієнтом зваження 20 відсотків: g грошові кошти на вкладних (депозитних) рахунках у банках; g інші кошти (грошові документи та грошові кошти в дорозі); g іпотечні активи, які відповідають вимогам до іпотечного покриття, встановленим Законом України «Про іпотечні облігації» (3273-05), та забезпечені іпотекою нерухомого майна, зареєстрованого відповідно до законодавства України та оціненого незалежним суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (2658-01), переоцінка якого здійснюється щорічно або додатково в разі, якщо ціни на ринку подібної нерухомості знижуються більше ніж на 10 відсотків, а також придбані цінні папери, випущені Дер179


жавною іпотечною установою, звичайні іпотечні облігації та права вимоги, забезпечені такими іпотечними активами; g активи, забезпечені гарантіями фінансових установ; g активи, які є правами вимоги до інших фінансових установ, зі строком погашення один рік або менше; III група - з коефіцієнтом зваження 50 відсотків: g активи, повністю забезпечені іпотекою нерухомого майна, зареєстрованого відповідно до законодавства України та оціненого незалежним суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (2658-01), переоцінка якого здійснюється, якщо ціни на ринку подібної нерухомості знижуються більше ніж на 25 відсотків, а також придбані звичайні іпотечні облігації та права вимоги, забезпеченні такими активами; g залишкова вартість основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів; g IV група - з коефіцієнтом зваження 100 відсотків: g активи, заборгованість за якими прострочена більше 60 днів; g активи, які є правами вимоги до інших фінансових установ, зі строком погашення понад один рік; g нарахований та не отриманий дохід; g усі інші активи. 2.4. Кошти на позабалансових рахунках поділені на групи за ступенем ризику: I група - з коефіцієнтом зваження 0 відсотків: g контрактні зобов'язання отримані (зобов'язання, що виникають унаслідок активних операцій); g списані активи; g непередбачені активи; II група - з коефіцієнтом зваження 20 відсотків: g гарантії та забезпечення отримані; III група - з коефіцієнтом зваження 50 відсотків: g активи на відповідальному зберіганні; IV група - з коефіцієнтом зваження 100 відсотків: g контрактні зобов'язання надані (зобов'язання, що виникають унаслідок пасивних операцій); g гарантії та забезпечення надані; g непередбачені зобов'язання; g інші зобов'язання. 180


2.5. Нормативне значення коефіцієнта платоспроможності не може бути меншим, ніж 10 відсотків. 2.6. Субординований капітал, що зараховується до власного капіталу кредитної установи, не повинен перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу (суми статутного капіталу, резервного капіталу, інших резервів, сформованих на покриття ризиків, та нерозподіленого прибутку або збитку). Сума складових власного капіталу за винятком основного капіталу не повинна перевищувати розміру основного капіталу. 2.7. Кредитна установа, що є емітентом іпотечних цінних паперів, зобов'язана сформувати резерв забезпечення виплат за іпотечними цінними паперами в розмірі не менше ніж 2 відсотки від загальної суми номінальної вартості таких цінних паперів. 2.8. Кредитна установа для покриття безнадійної заборгованості зобов'язана створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат за основним боргом у порядку та розмірі, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334-1994). Глава 3. Показники і вимоги, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами 3.1. Ризиком стосовно однієї особи або групи пов'язаних осіб уважається сукупність вимог кредитної установи за позиками, кредитами, а також гарантіями, поруками, облігаціями, векселями та іншими позабалансовими вимогами за зобов'язаннями однієї особи або групи пов'язаних осіб. При застосуванні цієї норми для заборгованості за позиками, кредитами, забезпеченими пулом іпотек, консолідованим іпотечним боргом або іпотечним покриттям, ризиком стосовно однієї особи або групи пов'язаних осіб уважається ризик за кожним окремим активом, що входить до складу такого забезпечення. 3.1.1. Ризик кредитної установи стосовно однієї особи або групи пов'язаних осіб уважається великим, якщо його сума становить або перевищує 10 відсотків власного капіталу. Кредитна установа щокварталу надає до Держфінпослуг інформацію про кожний великий ризик відповідно до законодавства. 3.1.2.Кредитна установа не може нести ризик стосовно однієї особи або групи пов'язаних осіб, що перевищує 25 відсотків власного капіталу. 181


3.1.3.Кредитна установа не може нести великі ризики, що в сумі перевищують восьмикратний розмір власного капіталу. 3.2. Не повинні перевищувати 25 відсотків власного капіталу кредитної установи активи, що складаються з: - цінних паперів українських емітентів, які не пройшли лістинг та не знаходяться в обігу на фондовій біржі (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано відповідно до законодавства державою, органами місцевого самоврядування або третіми особами); - цінних паперів іноземних емітентів (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав), які не мають інвестиційного рейтингу або не перебувають в обігу на організованих фондових ринках та не пройшли лістинг на одній з таких фондових бірж, як НьюЙоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська або в торговельноінформаційній системі НАСДАК (NASDAQ); - векселів, похідних цінних паперів. 3.3. Сума зобов'язань за борговими цінними паперами, крім облігацій, не повинна перевищувати розміру статутного капіталу. 3.4. Кредитна установа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами. Глава 4. Нормативи ліквідності кредитної установи 4.1. Норматив короткострокової ліквідності 4.1.1.Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю кредитної установи виконувати прийняті нею короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Норматив короткострокової ліквідності визначається як відношення ліквідних активів (строк погашення до одного року) кредитної установи до її короткострокових зобов'язань із строком погашення до одного року. 4.1.2.До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності входять: g грошові кошти готівкою; g грошові кошти на поточних рахунках у банках; g короткострокові депозити, розміщені в банках; 182


g короткострокові кредити, надані іншим фінансовим установам та клієнтам; g державні цінні папери. 4.1.3.До короткострокових зобов'язань входять: g кошти до запитання; g зобов'язання перед Державним бюджетом України; g короткострокові кредити, одержані від інших фінансових установ; g короткострокові боргові цінні папери, емітовані кредитною установою; g зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук; g зобов'язання з кредитування, надані іншим фінансовим установам та клієнтам; g субординований борг кредитної установи, до строку погашення якого залишилось не більше одного року. 4.1.4.Показник нормативу короткострокової ліквідності повинен бути не менше ніж 20 відсотків. Глава 5. Державний контроль 5.1. Державний контроль за дотриманням кредитними установами вимог цього Положення здійснюється Держфінпослуг відповідно до законодавства України. 5.2. У разі виявлення порушень при здійсненні контролю за дотриманням вимог цього Положення застосовуються заходи впливу, передбачені законодавством України. Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних установ затверджено Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.09.2006 N 6261.

183


Додаток 3. Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків 1. Загальні положення 1.1. Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків (надалі - Рекомендації) розроблено з метою стандартизації процедур здійснення аналізу діяльності страховиків працівниками Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), своєчасного виявлення ризиків у діяльності страховиків. 1.2. Відхилення від рекомендованих значень показників, зазначених в Рекомендаціях, не є підставою для складання акта про порушення страховиком законодавства та застосування заходів впливу. 2. Тести раннього попередження 2.1. Тести раннього попередження - це система порівняння фактичних фінансових показників діяльності страховиків з визначеними Держфінпослуг показниками, їх узагальнення та оцінка ризиків діяльності страховиків. 2.2. Тести раннього попередження використовуються для визначення рівня фінансової надійності страховиків, який розраховується за даними річної фінансової звітності, складеної відповідно до Порядку складання звітних даних страховиків, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг N 39 ( z0517/04 ) від 03.02.2004. Відповідно до Рекомендацій здійснюється аналіз капіталу, активів, перестрахування, страхових резервів, дохідності, ліквідності і надається відповідна оцінка. Оцінки виставляються по 4-бальній системі в залежності від діапазону, в який потрапило значення відповідного показника. На основі проведених тестів раннього попередження страховики можуть отримати такі оцінки: - «1» (стійка) - фінансові показники знаходяться на високому рівні; - «2» (задовільна) - відсутні серйозні проблеми, фінансові показники знаходяться на середньому рівні; - «3» (гранична) - фінансовий стан викликає побоювання, фінансові показники знаходяться на рівні значно нижчому за середній; 184


-

«4» (незадовільна) - вважається неприпустимим, фінансовий стан є дуже нестабільним. 2.3. Дані, які використовуються при розрахунку показників тестів раннього попередження, їх зміст та порядок розрахунку наведені в наступній таблиці: №

Термін

Зміст Формула* Активи по балансу за виКапітал, рахуванням нематеріальних Ф1: 280 - 010 - 430 1 Чистий активів та зобов’язань по 480 – 620 – 630 капітал балансу Високоліквідні Грошові кошти та їх еквіва2 Ф1: 230 + 240 активи ленти Зобов’язання, Ф1: 430 + 480 + 620 3 загальна сума Зобов’язання по балансу + 630 зобов’язань Всі види дебіторської заФ1: 50 + 160 + 170 + Дебіторська боргованості відповідно до 180 + 190 + 200 + 210 4 заборгованість + 060 балансу Валовий обсяг зібраних преР1: 010 - 020 [Р1: 080 Сума чистих 5 мій за вирахуванням частки, премій – 090 належної перестраховикам Зароблені Дохід від реалізації послуг 6 страхові з видів страхування, інших, Р1: 070** платежі ніж страхування життя Чистий приЧистий прибуток (збиток) 7 буток (або Ф2: 220 (або 225) відповідно до звіту збиток) Страхові виплати та відшкодування, а також витрати, пов’язані з врегулюванням страхових випадків, (Р1: 240 + 320 + 330) + Виплати і 8 збільшені на суму резервів Р3(К)070 - Р3(П)070 + витрати збитків на кінець звітного Р4(К)070 - Р4(П)070 періоду та зменшені на суму резервів збитків на початок звітного періоду Дохід від участі в капіталі Прибуток від та інші фінансові доходи Ф2: 110 + 120 + 130 – 9 фінансової за вирахуванням витрат 140 -150 - 160) діяльності від участі в капіталі та інші фінансові витрати

185

Теорія та практика підприємницького ризику Сума довгострокових фінансових інвестицій, які обліковуються за методом Середній обсяг участі в капіталі інших під(Ф1: 040(П) + 045(П) фінансових 10 приємств, та інших фінансо- + 220(П) + 040(К) + інвестицій вих інвестицій та поточних 045(К) + 220(К)) / 2 протягом року фінансових інвестицій на початок і кінець звітного періоду, поділена на два Страхові резерви за баланЧисті страхові сом за вирахуванням частки Ф1: 415 - 416 11 резерви перестраховиків у страхових резервах * Формули записані відповідно до форм звітних даних, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 03.02.2004 N 39 (z0517/04) «Про затвердження Порядку складання звітних даних страховиків». В квадратних дужках наводяться формули для страховиків зі страхування життя, якщо вони відрізняються від формул для страховиків з загальних видів страхування. При записі формул в цій таблиці використовують такі умовні позначення: Ф1 - баланс, Р1 - розділ 1 звіту, Р3 - розділ 3 звіту, Р4 - розділ 4 звіту, (П) - на початок річного звітного періоду, (К) - на кінець річного звітного періоду, якщо не зазначено – на кінець річного звітного періоду ** Формула визначена тільки для страховиків з загальних видів страхування

2.4. Показники розраховуються відповідно до наступної таблиці: №

Показник

1

Показник дебіторської заборгованості

2

Показник ліквідності активів

3

Показник ризику страхування

186

Метод розрахунку

Формула* 100 * (Ф1 050 + 160 + |ПДЗ = 100 % * 170 + 180 + 190 + 200 Дебіторська забор+ 210 + 060)/(Ф1 280 гованість)/(Капі- 010 - 430 - 480 – 620 тал) – 630 ПЛА = 100 % * (Ви- 100 * (Ф1 230 + 240)/ соко ліквідні акти(Ф1 430 + 480 + 620 + ви)/ (Зобов’язання) 630) Життя: 100 * (Р1 080 - 090)/ (Ф1 280 - 010 ПРС = 100 % * (Сума чистих пре430 - 480 – 620 – 630) мій за всіма поліса- Не життя: 100 * (Р1 010 – 020)/(Ф1 280 - 010 ми)/ (Капітал) 430 - 480 - 620 - 630)


4

Зворотний показник платоспроможності

5

Показник доходності

6

Показник обсягів страхування (андеррайтингу)

7

Показник змін у капіталі

8

Показник змін у сумі чистих премій за всіма полісами

9

Показник незалежності від перестрахування

Показник відношен10 ня чистих страхових резервів до капіталу

11

Показник доходності інвестицій

ЗПП = 100 * 100 * (Ф1 430 + 480 + (Загальна сума 620 + 630)/| (Ф1 280 зобов’язань)/ (Ка- 010 - 430 - 480 - 620 пітал) 630) ПД = 100 * (Чистий 100 * (Ф2: 220 (або прибуток)/ (Капі225))/ (Ф1 280 - 010 тал) 430 - 480 – 620 – 630) ПА = 100 * (Випла- Не життя: 100 * (Р1 240 ти і витрати)/(Сума + 320 + 330 + Р3(К)070 чистих зроблених - Р3(П)070 + Р4(К)070 премій) - Р4(П)070)/Р1 070 100 * ((Ф1 280 - 010 ПЗК = 100 *(Капі- 430 – 480 -480 - 620 630)(К)/(Ф1 280 - 010 тал (t)) / (Капітал (t-1) - 1) - 430 - 480 - 620 - 630) (П) - 1) ПЗЧП = 100 * Життя: 100 * (Р1(П) (080 - 090)/ (080 - 090) ((Сума чистих - 1) Не життя: 100 * премій (t))/ Р1(К) (Сума чистих пре(Р1(П) (010 - 020)/ Р1(К) (010 - 020) - 1) мій (t-1)) – 1) ПНП = 100 * (ЧисЖиття: 100 * Р1 (080 та сума премій по 090)/Р1 080 Не життя: всіх полісах)/ (Ва100 * Р1 (010 - 020)/ лова сума премій по Р1 010 всіх полісах) Не життя: 100 * (Ф1 ПВРК = 100 % 415 - 416)/ (Ф1 280 *(Чисті страхові 010 - 430 – 480 – 620 резерви)/ (Капітал) - 630) ПДІ = 100 %*(При200 * Ф2 (110 + 120 + буток від фінан130 – 140 -150 - 160)/ сової діяльності)/ Ф1(040(П) + 045(П) (Середній обсяг + 220(П) + 040(К) + фінансових інвести045(К) + 220(К)) цій протягом року)

187


2.5. Фактична оцінка кожного показника визначається шляхом порівняння розрахованого значення показника з відповідною шкалою значень (враховуючи те, якими видами страхування (життя/не життя) займається страховик), наведеною у наступній таблиці: №

Показник

1

Показник дебіторської заборгованості (ПДЗ)

2

Показник ліквідності активів (ПЛА)

3

Показник ризику страхування (ПРС)

4

Зворотний показник платоспроможності (ЗПП)

5

Показник доходності (ПД)

6

Показник обсягів страхування (андеррайтингу) (ПА)

7

Показник змін у капіталі (ПЗК)

8

Показник змін у сумі чистих премій за всіма полісами (ПЗЧП)

188

Шкала Не життя Життя 1. 0

Теорія та практика підприємницького ризику. Навчальний посібник

Recommend Documents