Управління фінансовою санацією підприємства. Навчальний посібник

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТРАНСПОРТУ

Т.В. Пепа, В.О. Федорова, А.Б. Кондрашихін, О.В. Андрєєва

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ «Центр учбової літератури» 2008

ББК 658.016.8 (075.8) У 67 УДК 65.29-93я73

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист № 1.4/18–Г–1854 від 30.10.2007 р.) Рецезенти: Федорищева А.М. – доктор економічних наук, професор, головний співробітник Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України; Лайко П.О. – доктор економічних наук, професор кафедри податкової та страхової справи Національного аграрного університету; Качала Т.М. – доктор економічних наук, професор, завідувачка кафедри менеджменту Черкаського державного технологічного університету.

У 67

Т.В. Пепа, В.О. Федорова, А.Б. Кондрашихін, О.В. Андрєєва Управління фінансовою санацією підприємств: Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 440 с. ISBN 978-966-364-709-8

Розглянуто питання та особливості фінансових механізмів управління санацією підприємства в сучасному господарському комплексі України. В межах програми вищого навчального закладу та підготовки магістрів зі спеціальностей «Облік і аудит» та «Фінанси» надано характеристику основних суб’єктів управління, їх властивостей та поведінки у відносинах фінансової санації, приклади застосування управлінського впливу, технологій управління в умовах ринку. Висвітлено деякі функціональні, регіональні, нормативні аспекти фінансової санації станом на січень 2008 року. Запропоновано практичні рекомендації і схемні вирішення різних сценаріїв щодо розвитку фінансової санації. Навчальний посібник адресований студентам спеціальностей «Облік і аудит» та «Фінанси», аспірантам і здобувачам наукового ступеню, викладачам вищих навчальних закладів, фахівцямпрактикам сучасних господарських комплексів і підприємств, працівникам державних органів. ББК 658.016.8 (075.8) ISBN 978-966-364-709-8

© Т.В. Пепа, В.О. Федорова, А.Б. Кондрашихін, О.В. Андрєєва , 2008 © Центр учбової літератури, 2008

ЗМІСТ Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Тема 1. Теоретичні основи управління фінансовою санацією підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 1.1 Сутність управління виробничою системою в ринкових умовах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 1.2 Виділення банкрута і складових механізму управління фінансовою санацією. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16 Тема 2. Суб’єкти у відносинах фінансової санації, банкрутства і ліквідації підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25 2.1 Сторони і учасники у справі про банкрутство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26 2.2 Виявлення головних суб’єктів управління фінансовою санацією підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .32 Тема 3. Санаційний контролінг. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 3.1 Контролінг у системі управління фінансовою санацією . . . . . . . . . .43 3.2 Особливості виконання окремих функціональних форм контролінгу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .53 Тема 4. Розробка плану фінансової санації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 4.1. Заходи, що передують фінансовій санації підприємства . . . . . . . . . .60 4.2. Складання плану фінансової санації підприємства та його виконання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .65 Тема 5. Окремі цикли управління у справі про банкрутство . . . . . . . . 75 5.1. Розпорядження майном боржника і мирова угода . . . . . . . . . . . . . . . .75 5.2. Ліквідація підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78 5.3. Інші особливості управління відносинами фінансової санації . . . .82 Тема 6. Санаційний аудит і реструктуризація боржника . . . . . . . . . . . 87 6.1 Вимоги щодо проведення санаційного аудиту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .87 6.2. Санація балансу та заходи з реструктуризації підприємства . . . . . .96 Тема 7. Джерела фінансової санації підприємства. . . . . . . . . . . . . . . 108 7.1. Порядок фінансування заходів з санації виробництва та активізації господарства. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .108 7.2. Залучення фінансових ресурсів із зовнішніх та внутрішніх джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115

3

Тема 8. Державна фінансова підтримка санації підприємства . . . . . 124 8.1. Державні суб’єкти управління фінансовою санацією і банкрутством . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .124 8.2. Фінансова підтримка і державний контроль санації підприємств 130 Тема 9. Особливості оцінки вартості майна господарського суб’єкта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 9.1 Загальні вимоги стосовно оцінки вартості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .139 9.2 Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .146 Тема 10. Економіко-правові аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 157 10.1 Структура законодавчих і нормативних актів з фінансової санації підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .157 10.2 Визначення економіко-правових особливостей управління фінансовою санацією. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .164 Тема 11. Санація суб’єктів господарювання з урахуванням сфері діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 168 11.1 Галузеві та регіональні особливості управління фінансовою санацією . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .168 11.2 Особливості управління фінансовою санацією по окремих галузях господарства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .172 Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 180 Додаток А. Довідка про державний орган з питань банкрутства . .180 Додаток Б. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .181 Додаток В. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом . . . .229 Додаток Г. Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .306 Додаток Д. Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства . . . . . . . . . . .378 Додаток Е. Порядок здійснення контролю за виконанням функцій з управління об’єктами державної власності . . . . . . . . . . .399 Додаток Ж. Порядок погодження планів санації та мирових угод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .403 Словник до навчального посібника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .412 Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .436 4

ПЕРЕДМОВА Стале функціонування виробничих об’єктів в ринковому середовищі, де відсутнє жорстке регулювання поставок і збуту готової продукції, є бажаним, але зовсім не обов’язковим їх станом. Прагнення до стабільності щодня стикається з хвилями ринкової стихії і приводить до живого реагування виробничого організму на зовнішні подразники. Це дозволяє розглядати виробничий об’єкт в ринковому середовищі як виробничу систему з певними властивостями. Напрями і сила дій зовнішнього середовища не завжди можуть бути прогнозовані, тому виникають кризові явища усередині окремої виробничої системи. Іноді до таких криз приводять і внутрішні чинники виробництва, помилки в системі внутрішнього управління, цілеспрямовані дії з боку конкурентів. За певним збігом обставин тривалої кризи виробнича система опиняється на порозі якісно нового стану – банкрутства, коли темпи виготовлення та реалізації продукції вже не покривають зовнішніх боргів і внутрішні витрати. З метою збереження господарського суб’єкта та його виробничої структури необхідним стає втілення зовсім інших засобів впливу – механізму санації. Звичайно санація має неоднозначний характер розвитку завдяки багатофакторності ринкового середовища, а її оцінка є індивідуальною стосовно кожного суб’єкта господарювання. При цьому перехід від санації до стану банкрутства підприємства викликає ускладнення господарських відносин між суб’єктами, тому такий перехід розглядається як небажана подія у сценарії фінансового оздоровлення. Водночас навколо підприємства-банкрута виникають різноспрямовані відносини – економічні, правові, соціальні, техніко-технологічні, інформаційні, психологічні та інші, що викликають багатофакторність виміру результатів господарювання. Також процедура санації зіштовхується з безперервним рухом вимог, пропозицій, дій з боку суб’єктів відносин. Особи – учасниці процесу санації – змушені досягати її мети шляхом узгодження багатофакторності виміру, господарських відносин, а процедуру фінансової санації слід усвідомлювати як складне, тривале соціально-економічне явище. Звідси мова йде про узгодження як головний чинник управління виробничою системою. Дослідники відзначають грандіозні масштаби перерозподілу капіталів в економічному просторі України, які перевищують показники інших країн Східної Європи і СНД. Зростає кількість фактів захоплення підприємств з використанням апарату державних органів влади, сучасних технологій отримання розпорядчих документів стосовно прав власності на суспільні засоби виробництва. Завдяки цьому національні виробничі 5

системи стають ще більш чутливими до коливань зовнішнього середовища. Спроби організації фінансової кризи виробничої системи – досить передбачуваний крок у конкурентних діях на вільному ринку. Сьогодні персонал підприємств, господарські керівники вимушено відчувають небезпеку кризи на виробництві у будь-який час, повинні попереджати деструктивні впливи з боку зовнішніх сил. Найважливішим комплексом управлінських дій в цьому випадку виступає уміння професійно користуватися антикризовими засобами фінансової санації. Ще краще, коли подолання кризи супроводжується подальшою активізацією господарської діяльності, оновленням і оздоровленням виробничої системи та її виробничих відносин. Вивчення системи економічних відносин суб’єкта господарювання, чинників виробництва, які викликають кризовий стан, джерел та інтересів суб’єктів відносин дозволяє перейти до розробки сценарію виходу з кризи неплатоспроможності, а на його основі – запропонувати комплекс заходів щодо оздоровлення і активізації господарської діяльності. На долю випускників вищих навчальних закладів випадає завдання щодо подолання кризових явищ, використання сучасних технологій управління, стрімкого реагування на зовнішні виклики. Метою вивчення дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємства” є формування системи теоретичних знань та практичних навичок з питань управління фінансовою санацією, реструктуризації суб’єктів господарювання, а у разі необхідності – фінансового забезпечення ліквідації підприємства як суб’єкта господарювання. Для цього необхідним стає вміння визначати сутність управління фінансовою санацією підприємства, оволодіння формами і методами державної фінансової підтримки санації суб’єктів господарювання. Вагомими також вважаються знання економіко-правових аспектів санації, банкрутства та ліквідації підприємств, навички щодо складання плану санації, прийомів та методик проведення санаційного аудиту, методів, правил та умов фінансування санації. Насамкінець корисними для фахівців будуть методики проведення санаційної реструктуризації та реорганізації підприємства. Надбанню цього комплексу економічних знань присвячено даний навчальний посібник. Навчальна дисципліна „Управління фінансовою санацією підприємства” передбачена стандартами вищої освіти для підготовки магістрів зі спеціальності „Фінанси” напрямку „Економіка та підприємництво”. Предметом дисципліни є вивчення фінансово-економічних відносин, що виникають у процесі санації, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання. Навчальний посібник містить також цікаві матеріали стосовно шляхів розвитку санаційних дій, властивостей управ6

ління виробничою системою на цьому етапі господарювання, прогнозування її характеристик у майбутньому. Об'єктом вивчення дисципліни є самостійна, навіть відокремлена соціально-економічна система в структурі регіонального господарського комплексу (виробниче підприємство, фінансова установа), яка опинилася в процедурі фінансової санації. Водночас дослідженню підлягають інші суб'єкти відносин, які пов'язані з цією системою економічними зв'язками з приводу банкрутства. При підготовці посібника був використаний досвід налагодження господарської діяльності в регіонах України в складний період економічних трансформацій. Запропоновані методи враховують нюанси проведення етапів банкрутства, подолання кризового стану недержавних суб'єктів господарських товариств, які створені внаслідок корпоратизації і приватизації державного майна. У книзі використані сучасні наукові підходи і методологія Ради з вивчення продуктивних сил України Національної академії наук України, практичні результати і методичні розробки Підприємства – реєстратор «Світок», досвід викладання навчальних дисциплін у Державному економіко-технологічному університеті транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України. Навчальний посібник представляє інтерес для студентів, аспірантів і здобувачів наукового ступеню, викладачів вищих навчальних закладів, фахівців-практиків сучасних господарських комплексів і підприємств, працівників державних органів, усіх, хто виявляє бажання займатися управлінням в сфері господарської діяльності.

7

ТЕМА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВ 1.1. Сутність управління виробничою системою в ринкових умовах 1.2. Виділення банкрута і складових механізму управління фінансовою санацією Термін „санація” походить від латинського (sanatio – лікування) та означає систему заходів, що провадяться з метою відновлення нормальної діяльності суб’єкта господарювання – підприємства, організації, фірми, включаючи банки та інші кредитні організації. Ці заходи можуть носити фінансово-економічний і організаційний характер. Вибір заходів санації залежить від причин, що призвели до фінансових утруднень, згоди кредиторів і контрагентів, а також від особливостей суб'єкта – юридичної особи. Наприклад, заходи з санації кредитної організації вживаються при тривалому невиконанні грошових зобов'язань, абсолютному зниженні власного капіталу, порушенні економічних нормативів. Ступінь цих порушень регламентується в законодавчому порядку. Базовим законодавчим документом для визначення процедур банкрутства та санації в господарському комплексі України виступає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №784 – XIV від 30 червня 1999 року. За текстом цього Закону санація означає систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансовогосподарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційноправової та виробничої структури боржника. Санація здійснюється за допомогою фінансових коштів та стосується, насамперед, фінансової системи господарського суб'єкта. У такому розумінні терміни „санація” та „фінансова санація” є синонімами одного механізму, який потребує постійного узгодження за допомогою системи управління. Також санаційні заходи розглядаються як складова фінансового менеджменту та підпадають до функцій фінансового (санаційного) контролінгу, прогнозування, бюджетування, узгодження тощо. Найчастіше санацію запроваджують відносно фінансових установ: банків, кредитних спілок, страховиків тощо, які охоплюються єдиним поняття „кредитної установи”. Тенденції прискореного зростання національної економіки призводять до концентрації негативних явищ, накопичення протиріч саме у її фінансових вузлах. Тому актуальності набу8

ває виховання прошарку фахівців у складі кредитної установи, які здатні до забезпечення функцій управління. Санація кредитної установи включає три групи заходів: фінансове оздоровлення, призначення тимчасової адміністрації, реорганізація кредитної організації. Кожна група має власне відображення у нормативних актах держави, внутрішніх документах кредитної установи, традиціях та поведінки людей. Тому управління визначається досить складною справою, а попит на професійні управлінські кадри зростає. 1.1 Сутність управління виробничою системою в ринкових умовах Фінансове оздоровлення полягає в наданні фінансової допомоги з боку засновників, учасників чи інших осіб, які впливають на фінансову діяльність установи, результати господарювання, укладення правочинів. Заходами ефективної фінансової підтримки виступають, наприклад, розміщення грошових коштів на строковому депозиті в даній кредитній установі, встановлення особових пільгових цін, надання поручительств, гарантій по міжбанківських кредитах, відстрочення і розстрочка платежу за зобов'язаннями установи, відмова від нарахування дивідендів по цінних паперах, додатковий внесок коштів до статутного фонду (капіталу). Сучасна практика надає багато прикладів з прощення боргів, зміни структури активів і пасивів балансу, організаційної структури тощо. Існує велика кількість інших прийомів фінансової підтримки, що призводять до оздоровлення підприємства та новації його господарських відносин. Призначення тимчасової адміністрації має на меті суттєву зміну в системі управління господарським суб'єктом. Такий захід викликає появу принципово нових цілей управління та усунення застарілих, які вже дискредитували себе. Оновлення виробничих відносин відбувається водночас зі змінами особистого складу менеджерів, що породжує нові економічні інтереси навколо кредитної установи. Проте підвищується ризик порушення стійкості кредитної організації на ринку внаслідок недобросовісних чи необережних дій. Це може спричинити ще більше погіршення її фінансово-економічного стану. Реорганізація передбачає комплекс заходів організаційного характеру, які не потребують значних фінансових вкладень, наприклад, зміну організаційно-правової форми кредитної організації, реструктуризацію шляхом розділення на декілька господарських суб'єктів меншого розміру. Законодавство України передбачає окремі варіанти здійснення реорганізації підприємств. Ретельно вивчення нормативних вимог дозволяє відбирати саме такі шляхи, що найповніше узгоджують інтереси суб'єктів, задовольняють суспільні вимоги. Але внаслідок реорганізації залишається певне коло інтересів, які не можуть бути задоволеними в по9

вному обсязі, наприклад, внаслідок скорочення робочих місць та звільнення працівників підприємства, фінансової установи тощо. Термін «банкрутство» – італійського походження. У дослівному розумінні він означає відмову громадянина або фірми сплачувати за власними борговими зобов'язаннями через брак коштів. Асоціативно це пов'язують більшою мірою з фінансовими установами, банками. Однак в умовах ринку банкрутом може виявитися будь-яка виробнича система. Фінансова санація попереджає банкрутство, а економічні відносини між суб'єктами ринку, які відповідають цьому складному періоду життя підприємства, є більш лагідними та пристосованими до національних традицій, виробничої культури, ніж відносини банкрутства. Історично склалося два підходи до усвідомлення банкрутства – англійський (європейський) та американський. Фінансова санація відповідає саме другому підходу, який припускає дбайливіше поводження з виробничою структурою банкрута, застосування делікатних заходів фінансової санації, навіть якщо це вимагає значних резервів часу або коштів. Доцільність такого підходу пояснюється бажанням зберегти налагоджену структуру господарського комплексу (району, міста, області) і економічні зв'язки за рахунок деяких витрат на фінансове оздоровлення окремого її елементу. Недосконалість ринкових відносин не дозволяє одночасно врахувати інтереси всіх суб'єктів навколо виробничої системи, віддзеркалити їхню участь безпосередньо в грошовому виразі. Окремі категорії суб'єктів відносин опиняються поза увагою, без задоволення залишаються окремі соціально-економічні вимоги. Важелями впливу не користуються більшість працівників підприємства, особи, які відповідають за показники функціонування території (санітарно-гігієнічні, екологічні, соціальноекономічні). У такому випадку економічні характеристики виробничої системи слід доповняти комплексом соціально-економічних вимог, які задовольняються за рахунок функціонуванні виробничої системи. Збільшення числа та якісного складу суб'єктів відносин фінансової санації дозволяє більш повно оцінити місце і роль виробничої системи в господарському комплексі регіону, а складання і погодження плану фінансової санації допоможе здійснити заходи фінансового оздоровлення якомога м'якше та ефективніше. Головною метою заходів фінансової санації висувається відновлення виробничої та соціально-економічної функції суб’єкта господарювання у регіональному господарстві. Помилковим є погляд на виробничу систему лише як на сукупність активів, що пропонуються для задоволення фінансово-економічних вимог кредиторів. Розподіл суб'єкта банкрутства на активи в грошовому виразі або просто розпродаж – це знищення 10

цілої соціально-економічної системи, яка утворювалась впродовж років та охоплює інтереси, долі мешканців території розташування. Такий сценарій розвитку викликає велику кількість нових соціально-економічних проблем – скорочення робочих місць, зниження податкових надходжень, відрахувань до соціальних фондів тощо. Негативний аспект значно посилюється, коли йдеться про витіснення або знищення конкурента на ринку товарів і послуг. У ринковому середовищі виробнича система підприємства розглядається як суб'єкт господарювання, а суспільна доцільність його функціонування виражається в соціально-економічних вимогах: наповнення ринку товарів і послуг продукцією власного виробництва, створення і підтримка чисельності робочих місць, участь в екологічних, освітніх та інших суспільно необхідних програмах, які виконуються в регіоні. Економічні зв'язки суб'єкта господарювання підтримуються завдяки взаємодії з іншими суб'єктами ринкового середовища. У сукупності вони утворюють системну організацію своєрідних відносин: суб'єкт господарювання – суб'єкти економічних відносин загальної кількості N (рис.1.1) СВ1

СВі

СВN

В

E-

П

С

Суб’єкт Т

І

В – виробничі; Е – економічні; Т – техніко-технологічні; П – організаційно-правові; С – соціальні; І – інші господарські відносини; СВі – інші суб'єкти відносин. Рис. 1.1. Системна організація відносин, що виникають навколо суб’єкта господарської діяльності 11

Економічні трансформації господарського комплексу України, які розпочалися ще наприкінці минулого сторіччя, пов'язані з перерозподілом власності на засоби виробництва – основні фонди і активи підприємств, які раніше належали державі. Це відкриває не тільки перспективи стрімкого накопичення виробничого і фінансового капіталів, але і піднімає конкуренцію між суб'єктами економічних відносин ринку у фінансовому змаганні на небувалий рівень. Управління санацією сприяє використанню капіталів у соціально-економічному напрямку. Економічні трансформації – процес постійного оновлення системи виробничих відносин шляхом створення відповідних умов щодо господарювання, у тому числі змін у структурі власності на засоби виробництва. Виробнича діяльність господарських суб'єктів характеризує їх як виробничу систему, націлену на задоволення різноманітних суспільних потреб. Тобто господарський суб'єкт виявляє властивості самостійної, соціально-економічної, виробничої системи, виступаючи водночас підсистемою більш крупної соціально-економічної системи – населеного пункту, району або регіону. Ці господарські суб'єкти складають ядро будь-якого територіальновиробничого комплексу країни, часто є містоутворюючими, а при виході на ринок становляться учасниками ринку і пануючих на ринку відносин. Місце і роль будь-якого господарського суб'єкта в соціальноекономічному розвитку території індивідуальні, відповідно індивідуальними будуть сценарії розвитку процедур банкрутства чи фінансової санації. Для виробничої системи на ринку характерною є наявність безлічі «вхідних» змінних – матеріальних, інформаційних, фінансових, нормативно-правових, психологічних. Зміни цих величин викликають, у свою чергу, зміну «вихідних» параметрів, що характеризує дану виробничу систему як динамічну (рис.1.2) Розрізняють три режими, в яких може знаходитися динамічна система: рівноважний, перехідний і періодичний.

12

Вхідні потоки

Вихідні потоки

Суб’єкт господарської діяльності Виробничі ……… ……… Підсистеми відносин Техніко-технологічні Організаційно-економічні Інші ВНУТРІШНЯ СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ Рис.1.2. Організаційно-системна структура господарського суб'єкта в ринкових умовах Необхідною умовою працездатності динамічних систем розглядається їх стійкість, яка характеризує одну з найважливіших рис поведінки будь-якої виробничої системи. Стан функціонування системи, якщо узгоджені її параметри «входу», «виробництва» і «виходу», вважається рівноважним. Він є оптимальним з погляду управління на ринку. Проте на практиці даний режим має місце лише в обмежений інтервал часу завдяки специфіки ринку і властивостей економічних трансформацій. Більш поширеним є періодичний режим функціонування виробничої системи на ринку, в якому система приблизно через однакові проміжки часу приходить в один і той же стан. На це впливають не тільки об'єктивні чинники (циклічність економічних процесів, сезонні цикли), але і специфіка управління ринковими об’єктами, поєднання стихійних і свідомих механізмів, коли число суб'єктів управління перевищує десятки, а параметри дії на об'єкт управління з їхнього боку (методи і цілі дій, момент початку або припинення дії, амплітуда і напрям дії) описуються випадковими величинами. Під перехідним розуміється режим руху динамічної системи з початкового стану до будь-якого сталого режиму – рівноважного або періодичного (рис.1.3)

13

t0

В0 Е0

П0 Т0

Суб’єкт

І

С0

0

Системи відносин

t1

В1

П1

Е1

Т1 Суб’єкт

І

С1

1

Нові системи відносин

В – виробничі відносини; Е – економічні; С – соціальні; П – організаційно-правові; Т – техніко-технологічні; І – інші відносини. Рис.1.3. Графічне відображення руху системи відносин до сталого становища у перехідному режимі: 14

У описі виробничих систем перехідним режимом вважається рух системи, спрямований на досягнення означеної мети за певний проміжок часу. Відповідно, пристосування виробничої системи до умов функціонування, які знову склалися в період банкрутства або фінансової санації, означає її перехідний режим (t0). Він триває до досягнення рівноважного стану (t1). Поведінка динамічної виробничої системи в ринковому середовищі нагадує реакцію живого організму на зовнішні подразники. Живими процесами наповнена як діяльність виробничої системи, так і впливи з боку зовнішнього середовища на неї. Тому важливою властивістю виробничої системи ринку є її органічний характер. Напрями і сила дій із зовнішнього середовища на виробничу систему є не завжди детермінованими, тобто наперед визначеними. Вони носять характер імовірності, а параметри дії можуть бути описані випадковими характеристиками. Відповідно, реакція виробництва також підкоряється властивостям вірогідності.

Разом з характеристикою виробничої системи ринку як складної і імовірної, необхідно відзначити її відкритість. Кожна виробнича система пов'язана з безліччю інших систем по «входу» і «виходу». Свобода ринкових відносин припускає відкритий характер встановлення господарських зв'язків, їх мінливість і динамічність. При цьому спостерігається цілеспрямованість системи на задані виробничі функції, реалізацію програми розвитку, узгодження зовнішніх зв'язків з іншими елементами господарського комплексу. Виходячи з цього, відбувається свідома побудова системи управління господарським суб'єктом, яка повинна відповідати як внутрішнім вимогам забезпечення виробничих процесів, так і реагування на зовнішні випадкові дії. Це дозволяє розглядати виробничий об'єкт на ринку як систему з певними властивостями. До основних властивостей відносяться: органічний і імовірнісний характер виробничих систем, їх відкритість по входу і виходу в умовах ринку, їх цілеспрямованість, особливості системи управління. Сукупність властивостей та характеристик виробничої системи визначають її поточний стан – /С/, який безперервно змінюється під впливом різноманітних чинників, тобто залежить від координати часу С(t). Управління системою виступає головним чинником свідомого впливу людини на її властивості, поточний стан, досягнення поставлених цілей. Безперервна зміна в часі стану виробничої системи означає, що процес управління також повинен бути безперервним рис.(1.4).

С-1

С0

С1+

С-1 – стан системи в попередній момент часу t-1; С0 – поточний стан системи; С1+ – прогнозований стан системи. Рис.1.4. Безперервне управління виробничою системою: В умовах економічних трансформацій, коли процеси зміни власності і структури власників статутного фонду виробничої системи не завжди піддаються свідомому управлінню, можливі також збої в системі внутрішнього управління. В цьому випадку підтримка властивостей системи може забезпечуватися за рахунок управлінських дій з боку зовнішніх суб'єктів управління (рис.1.5).

15

Зовнішні суб'єкти управління Вихідні потоки

Вхідні потоки Виробнича система суб’єкта

Х

Внутрішня структура управління

Рис. 1.5. Підтримка стійкості виробничої системи управляючими діями з боку зовнішніх суб'єктів Управляюча система складає активну частину виробничої системи, оскільки приводить в рух продуктивні сили, здійснює поєднання засобів виробництва, предметів праці і робочої сили, забезпечує функціонування відтворювальних циклів і розвиток виробництва. При цьому використовування відтворювального підходу до дослідження соціально-економічних явищ стає доцільним завдяки цілісному і комплексному аналізу кінцевого результату – підвищенню ефективності функціонування окремого господарського суб'єкта на ринку, поліпшення соціально-економічних показників регіону в цілому. Це повною мірою повинне враховуватися при розробці заходів фінансової санації та банкрутства з боку арбітражного управляючого, господарського суду, інших суб'єктів. 1.2 Виділення банкрота і складових механізму управління фінансовою санацією Вивчення сучасних економічних явищ будується на запровадженні спеціальних категорій або інструментів науки. Методологічно важливим є використовувати саме ті категорії, які якнайповніші охоплюють явище, сприяють пізнанню багатьох його сторін, достовірному прогнозуванню сценаріїв розвитку. Комплексний аналіз складних соціальноекономічних явищ, до яких відносяться фінансова санація і банкрутство підприємства чи установи, використовує категорію продуктивних сил. У сучасному трактуванні це – система суб'єктивних (людина) і речових (техніка) елементів, які здійснюють своєрідний «обмін речовин» між суспільством і природою в процесі суспільного виробництва. Вони виража16

ють активне ставлення людей до природи, яке полягає в матеріальному і духовному освоєнні, розвитку її багатств, під час якого відтворюються умови існування людини, відбувається процес становлення і розвитку самої людини. Продуктивні сили складають провідну сторону способу виробництва і основу розвитку суспільства, а кожному ступеню розвитку продуктивних сил відповідають певні виробничі відносини. Відносини фінансової санації і банкрутства, які складаються в регіоні та об'єктивно існують в сучасних господарських комплексах, є частиною виробничих відносин нинішнього способу виробництва. Звідси слідує такий принцип виділення банкрота із загальної структури господарства: банкрот – це сукупність виробничої системи господарюючого суб'єкта та відносин, що виникають навколо процедури його банкрутства. Управління визначається як „элемент, функция организованных систем разной природы, обеспечивающая сохранение их определенной структуры, поддержку режима деятельности, реализацию программы, цели деятельности. Воздействие осуществляется с определенной целью и обусловлено системной природой человеческого общества, общественным характером труда, необходимостью общения людей в процессе труда и жизни, обмена продуктами материальной и духовной деятельности” [35]. Свідоме управління діє разом із стихійними механізмами і виступає у вигляді специфічних суспільних інститутів – суб'єктів управління, які поступово формуються і розробляють цілеспрямовані впливи. Процес управління розглядається як особливий вид людської діяльності, який виникає з необхідності забезпечити цілеспрямованість і злагодженість роботи виробничого колективу, всього господарського комплексу. Цілеспрямованість управління визначається його цілями, які досягаються внаслідок виконання функцій управління на основі використовування певних принципів і методів управління. Спрямованість заходів фінансової санації і банкрутства забезпечується через механізм управління господарськими відносинами навколо підприємствабанкрота, а вирішальними в його організації виступають такі чинники: суб'єкти і об'єкт фінансової санації і банкрутства в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, цілі і функції управління, принципи управління, методи управління. Для виробничих систем ринку як органічних характерним є наявність двох взаємозв'язаних підсистем – об'єкта управління (на яку спрямовані управляючі впливи) та суб'єкта управління (яка здійснює управлінські впливи). Покроковий аналіз складових об'єкту і суб'єкта управління, виділення характерних стійких взаємозв'язків між окремими елементами виробничий системи лягають в основу рішення задачі управління на ринку. За функціональними ознаками об'єкт управління виробничої 17

системи ринку може бути розбитий на комплекси однорідних елементів і зв'язків: технічну, технологічну, економічну, організаційну, інформаційну і соціальну підсистеми. Як об'єкт управління (дії, впливу) в звичайній виробничій системі виступає сукупність взаємозв'язаних елементів, дії яких спрямовані на здійснення процесу виробництва або надання послуг. Ця сукупність складається з технічних засобів обробки предметів праці згідно з заданою технологією і людей, які здійснюють виробничий процес. При цьому на об'єкт впливають: вхідні змінні – суб’єкти, яки поставляють сировину і матеріали (предмети праці); вихідні змінні - реакція виробничої системи і споживачів готової продукції (послуг); параметри, що характеризують внутрішній стан самого об'єкта, його виробничі процеси. Для забезпечення ефективного функціонування об'єкта управління в умовах санації і банкрутства, досягнення найкращих параметрів розвитку перелічених підсистем при значних коливаннях «вхідних» і «вихідних» потоків, суб'єкт управління повинен мати особливу структуру, яка повною мірою віддзеркалює структуру об'єкта управління та узгоджується з ним. Це означає, що суб'єкт управління повинен здійснювати управління функціональними підсистемами в їх взаємозв'язку і взаємозалежності. Суб'єктами у відносинах фінансової санації і банкрутства виступають саме ті системи і організації, які здійснюють цілеспрямовані впливи на банкрота, відносини навколо нього та людей, що беруть участь в цих відносинах. Використовуючи певні методи і засоби впливу у відносинах навколо банкрута, такі системи і організації вступають у відносини з системою його управління і водночас стають суб'єктами управління. У своєму висхідному розвитку продуктивні сили набувають декілька форм – природні, суспільні і загальні. Головна продуктивна сила суспільства – це самі люди, учасники суспільного виробництва, а у разі банкрутства – специфічних виробничих відносин. Втіленням їх розуму і праці стають речові елементи продуктивних сил – засоби виробництва і засоби споживання. На якісне оновлення засобів виробництва націлені заходи фінансового оздоровлення. Засоби виробництва складаються із знарядь праці і предметів праці, на які спрямована праця людини. Специфічність управлінської праці в процедурах банкрутства припускає використовування також специфічного предмета праці – відносин санації і банкрутства, методів впливу на банкрота і осіб навколо нього. Крім того, до продуктивних сил сьогодні зараховуються природно-ресурсний потенціал території, її трудові ресурси, інформація. Чим повніше суб'єкт управління використовує в своїй роботі всі складові продуктивних сил, тим ефективніше будуть результати оздоровлення виробничої системи на ринку товарів та послуг. 18

Сьогодні існує декілька точок зору на взаємодію відносин з продуктивними силами. Це пояснюється конкретно історичними умовами функціонування господарських комплексів, географічними і регіональними особливостями банкрота та впливає на характер управління відносинами фінансової санації і банкрутства, результати від запровадження управлінської праці. Відповідно, в сучасних умовах розвитку господарських комплексів розробляються індивідуальні критерії для застосування процедур банкрутства (управління майном, реорганізації або інші) стосовно кожного господарського суб'єкта. Можна виділити декілька функціональних призначень – головних важелів цілеспрямованих заходів фінансової санації і банкрутства в умовах економічних трансформацій: 1) як інструмент накопичення капіталу на користь окремих суб'єктів відносин; 1) як механізм перерозподілу власності на засоби виробництва у регіональному господарстві; 2) як засіб залучення додаткових активів в господарську діяльність; 3) як важіль активізації господарства; 4) як механізм відокремлення економічного простору. Управління відносинами санації і банкрутства відбувається шляхом застосування різноманітних методів, якими погоджуються взаємні вимоги суб'єктів в одній або декількох координатних площинах. При цьому важливим стає усунення протиріч, що виникають навколо банкрута, запобігання їх переродження в проблеми господарських відносин шляхом розробки погоджувальних дій. Присутність у виробничих відносинах декількох суб'єктів припускає багатофункціональне узгодження взаємних вимог з використанням різних координат – фінансові показники, господарські та фінансові ризики, соціально-економічні вимоги чи інші. Сукупність прийомів впливу, окремих операцій і управлінських дій, що запроваджені стосовно суб’єкта банкрутства, складає метод управління відносинами фінансової санації і банкрутства. Перехід на ринкові відносини вимагає розробки таких управляючих систем, які б забезпечували ефективне функціонування виробництва в умовах динаміки споживчого, фінансового, інформаційного ринків та ринку праці. Тому для успішного впровадження процедури банкрутства (фінансової санації) фахівцю необхідні знання законодавства, комплексне відстеження стану зовнішнього середовища навколо господарського суб'єкта, а також вже напрацьованого позитивного досвіду з приводу банкрутства, який, на жаль, є практично відсутнім чи слабо розповсюдженим. 19

Перехід до категорії «відносин» в економічному аналізі дозволяє якнайповніше враховувати спектр різноманітних форм взаємодії і зв'язків, що виникають між суб'єктами ринкового середовища. Відповідно, категорія відносин фінансової санації і банкрутства виробничих систем в умовах економічних трансформацій виступає універсальною і здатна охопити всю різноманітність властивостей суб'єктів в різних формах взаємодії з іншими матеріально-речовими елементами продуктивних сил. Під відносинами фінансової санації розуміють будь-які взаємостосунки, які існують між суб'єктами відносин регіонального господарського комплексу навколо виробничої системи, що опинилася у стадії фінансової санації. Тобто, це специфічні суспільні відносини, що існують лише на обмеженому інтервалі часу виконання дій щодо санації чи проведення інших дій з банкрутства. До них відносяться, зокрема: 1) економічні – у зв'язку з отриманням доходу, виникненням витрат, оплатою податків, інших обов'язкових платежів; 2) відносини власності в статутному фонді суб'єкта господарювання; 3) правові відносини у зв'язку з реалізацією прав і зобов'язань суб'єктів; 4) соціальні – при перехрещуванні інтересів банкрота (суб'єкта підприємницької діяльності) з інтересами трудового колективу, інших кіл соціуму на території його функціонування. Із загального спектру різноманітних відносин необхідно виділяти економічні відносини, які можна відобразити в певних фінансовоекономічних показниках – дохід, прибуток, витрати. Трансформація господарських відносин у відносини фінансової санації і банкрутства відбувається з моменту ухвалення рішення про порушення справи про банкрутство господарським (арбітражним) судом стосовно виробничої системи підприємства-боржника (рис.1.6 а). Відповідно, в момент часу, коли судом виноситься ухвала про зупинення провадження у справі про банкрутство, система відносин знову трансформується в господарську (рис. 1.6, б). Проміжок часу між двома цими подіями складає період або фазу фінансової санації – [t1;t2] і використовується при оцінці ефективності санаційних заходів. У пострадянський період виділяються декілька етапів формування відносин фінансової санації і банкрутства. 1 етап розпочався в 1991 р. водночас з ухваленням базових законів ринкової економіки – «Про господарські товариства», «Про підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і банківську діяльність». Поява банків, інвестиційних і фондових установ в структурі господарського комплексу викликало до життя нові форми взаємодії господарських суб’єктів та їх практичну апробацію як виробничих відносин. Перші ринкові кроки супроводжувалися першими успіхами і помилками, що зажадало ухвалення законодавчих правил щодо банкрутства підприємств. 20

а) t1 – момент порушення судом справи про банкрутство б) t2 – момент зупинення провадження у справі про банкрутство. Рис.1.6. Трансформація господарських відносин у відносини фінансової санації: 2 етап був пов'язаний з ухваленням Закону України «Про банкрутство» № 2343-ХІІ від 14 травня 1992 р., в якому були проголошені основні правила нового механізму господарських дій. Проте застосовувати цей закон до пострадянських підприємств було непросто, зважаючи на невідповідність їх управлінської і виробничої структури вимогам ринкової економіки. Разом з тим, досвід використовування окремих норм дозволив удосконалити національні підходи до банкрутства і санації підприємств. 3 етап (1994 ÷ 1997 рр.) характеризується масовою приватизацією підприємств господарського комплексу, яка забезпечила широку базу для застосування механізму банкрутства в господарській практиці. Був створений спеціалізований державний орган з питань банкрутства. Накопичений досвід дозволив підготувати та ухвалити закон у новій редакції, здійснити перехід до наступного етапу формування відносин фінансової санації і банкрутства. 4 етап розпочався в 1999 р. у зв'язку зі вступом у силу норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784-XIV від 30 червня 1999 р. Етап характеризується 21

сплеском нового інтересу до механізму банкрутства і широким освітленням в засобах масової інформації актуальності цього питання для господарського комплексу країни. У цей період була проведена підготовка фахівців з банкрутства підприємств, здійснене ліцензування арбітражних керуючих. До багатьох підприємств фінансової, агропромислової галузі почали застосовувати механізм банкрутства. Активно був залучений в цю роботу господарський суд України. Це дозволяє стверджувати про поступове формування нових відносин в суспільній свідомості, серед фахівців-практиків, менеджерів господарських суб'єктів, державних службовців, працівників підприємств-банкротів, регіональних лідерів. Сьогодні усвідомлена необхідність оздоровлення господарської діяльності зміцнилася в суспільстві, а думка про можливу санацію або банкрутство вже мало кого здивує. Сучасне сприйняття банкрутства, насамперед, формувалося унаслідок четвертого етапу розвитку відносин санації і банкрутства, тому діюча редакція Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в подальших посиланнях на неї стисло наголошується словом «Закон». Питання для самоконтролю до теми 1 1. Як розуміється санація у сучасних умовах господарювання? 2. Які існують типові сценарії банкрутства? 3. Що розуміється під вхідними змінними і вихідними параметрами виробничої системи в ринкових умовах? 4. Дайте характеристику трьом режимам роботи динамічної системи. 5. Що розуміється під об'єктом управління виробничої системи? 6. Охарактеризуйте основні властивості виробничих систем в ринковому середовищі. 7. Які вимоги додаються до суб'єкта управління виробництвом у стадії санації? 8. Чим досягається стале функціонування виробничої системи в результаті запровадження заходів фінансової санації? 9. Що означає термін “управління”? 10. Які складові продуктивних сил залучаються до процесу фінансової санації підприємства? 11. Згадайте функціональні призначення фінансової санації. 12. Що розуміють під методом управління фінансовою санацією підприємства? 13. Що означає поняття «виробнича система»? 14. Що таке суб'єкт господарювання? 15. Згадайте системну організацію відносин, що виникають навколо суб'єкта господарювання. 16. Сформулюйте предмет вивчення курсу «Управління фінансовою санацією підприємств». 22

17. Що слід розуміти під відносинами фінансової санації? 18. Вкажіть основні заходи щодо санації фінансової установи. 19. Які головні етапи формування відносин санації і банкрутства в економіці України? Словник до теми 1 Відносини фінансової санації – будь-які взаємостосунки, які існують між суб'єктами відносин регіонального господарського комплексу навколо виробничої системи, що опинилася у стадії фінансової санації. Властивості виробничої системи ринку – певні об’єктивні характеристики, які відображають її головні риси, зокрема: органічний і імовірнісний характер, їх відкритість по входу і виходу в умовах ринку, їх цілеспрямованість, особливості системи управління. Економічні трансформації – процес постійного оновлення системи виробничих відносин шляхом створення відповідних умов щодо господарювання, у тому числі змін у структурі власності на засоби виробництва. Метод управління фінансовою санацією – сукупність прийомів впливу, окремих операцій і управлінських дій, що запроваджені стосовно підприємства в стані фінансової санації. Механізм управління фінансовою санацією – сукупність чинників, що забезпечують цілеспрямований вплив на систему господарських відносин підприємства-боржника, зокрема: суб'єкти і об'єкт фінансової санації та банкрутства в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, цілі і функції управління, принципи управління, методи управління. Об'єкт управління фінансової санації – частина виробничої системи, що знаходиться у стані фінансової санації, на яку спрямовані управляючі впливи з боку суб'єктів управління. Періодичний режим функціонування виробничої системи на ринку, в якому система приблизно через однакові проміжки часу приходить в один і той же стан завдяки впливу об'єктивних і суб’єктивних чинників, поєднанню стихійних і свідомих механізмів управління, випадковому характеру параметрів управління. Перехідний режим функціонування виробничої системи – це її рух з початкового стану до будь-якого сталого режиму – рівноважного або періодичного. Поточний стан виробничої системи ринку – сукупність властивостей та характеристик виробничої системи, які безперервно змінюються під впливом різноманітних чинників у координаті часу. Предмет дисципліни – вивчення фінансово-економічних відносин, що виникають у процесі санації, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання. 23

Призначення тимчасової адміністрації має на меті суттєву зміну в системі управління господарським суб'єктом. Такій захід викликає появу принципово нових цілей управління та усунення застарілих, які вже дискредитували себе. Реорганізація передбачає комплекс заходів організаційного характеру, які не потребують значних фінансових вкладень, наприклад, зміну організаційно-правової форми кредитної організації, реструктуризацію шляхом розділення на декілька господарських суб'єктів меншого розміру. Рівноважний режим функціонування виробничої системи – такий її стан, коли узгодженими є параметри «входу», «виробництва» і «виходу» системи, тобто оптимальний режим управління в умовах ринку. «Санація” походить від латинського (sanatio – лікування) та означає систему заходів, що провадяться з метою відновлення нормальної діяльності суб’єкта господарювання – підприємства, організації, фірми, включаючи банки та інші кредитні організації. Санація означає систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансовогосподарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційноправової та виробничої структури боржника. Суб'єкт управління фінансовою санацією – особа, яка здійснює управлінські впливи на виробничу систему, що знаходиться у стані фінансової санації, та здатна до виконання функцій управління. Суб'єкт управління повинен мати особливу структуру, яка повною мірою віддзеркалює структуру об'єкта управління та узгоджується з ним. Управління – елемент, функція організованих систем різної природи, що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності. Фінансове оздоровлення полягає в наданні фінансової допомоги з боку засновників, учасників чи інших осіб, які впливають на фінансову діяльність установи, результати господарювання, укладення правочинів. Функціональні призначення фінансової санації – головні важелі цілеспрямованих заходів фінансової санації і банкрутства в умовах економічних трансформацій, зокрема: як інструмент накопичення капіталу на користь окремих суб'єктів відносин; як механізм перерозподілу власності на засоби виробництва у регіональному господарстві; як засіб залучення додаткових активів в господарську діяльність; як важіль активізації господарства; як механізм відокремлення економічного простору.

24

ТЕМА 2. СУБ'ЄКТИ У ВІДНОСИНАХ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ, БАНКРУТСТВА І ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 1.1 Сторони і учасники у справі про банкрутство 1.2 Виявлення головних суб’єктів управління фінансовою санацією підприємства Чітке розуміння процесів управління ґрунтується на усвідомленні стосунків між усіма складовими продуктивних сил, взаємовідносин, які складаються між об’єктом та суб’єктами управління. Досвід упровадження фінансової санації підприємств в господарстві країни надає змогу визначати головні та другорядні (допоміжні) зв’язки цього механізму. Це відбувається шляхом аналізу даних щодо банкрутства, наслідків від впровадження дій з боку різних груп суб’єктів відносин фінансової санації. Зміст процедури фінансової санації описується певними словесними термінами, словосполученнями тощо. У словесному формулюванні сконцентроване сучасне бачення явища або його окремих сторін, а також суб'єктивне ставлення до нього автора формулювання. Фахівці, керівники, управлінці можуть по-різному формулювати і оцінювати одні і ті ж об'єкти управління. Безумовний інтерес представляє зіставлення різних трактувань, порівняння їхнього змісту з вимогами законодавчих актів. Мета цього співставлення – формування власного сприйняття та розробка управлінського рішення. Звичайно, кількість основних термінів, які використовуються у характеристиці економічного явища, можна обмежити 10-20 словосполученнями (ключовими словами). Типовими аспектами, в яких відбувається зіставлення, називають економічний, юридичний, соціальний. Економічні трансформації господарства постійно оновлюють систему виробничих відносин, тому безперервно змінюється зміст і сутнісне наповнення механізму управління. Для фахівця важливим стає вміння порівнювати наукове тлумачення з будь-яким іншим, наприклад, юридичним формулюванням із спеціального закону. Розроблене у такий спосіб рішення буде більш пристосованим до практики. Дії суб'єктів у фінансовій санації підприємства регламентовані відповідними розділами законодавства, правилами здійснення процедур банкрутства, традиціями господарювання тощо. Важливим також є враховувати суспільні вимоги щодо функціонування банкрута у подальшому, задоволення потреб у робочих місцях, товарах, послугах, інформаційних продуктах. Узгодження різноманітних аспектів відносин фінансової санації відбувається шляхом управління процесом санації, який має власну мету та засоби для її досягнення. 25

2.1 Сторони і учасники у справі про банкрутство Слід розуміти, що фінансова санація чи банкрутство підприємств – об'єктивно існуюча система соціально-економічних, організаційноправових та інших відносин навколо суб'єкта банкрутства. Але банкрутство не виступає самоціллю, а розглядається лише як тимчасова форма функціонування господарського суб’єкта, удосконалення його ролі в системі суспільного виробництва, відтворювальному циклі. Особливостями механізмів санації і банкрутства в сучасних економічних перетвореннях виступають їх всеохоплюючий характер, вплив практично на всі галузі виробництва товарів і послуг, включаючи державні і казенні підприємства, опосередковану дію на інші господарські комплекси і економічні системи, які безпосередньо не задіяні в процесі банкрутства на цей час. Відсутність теорії переходу суспільства від соціалістичної формації до ринкового господарства обумовлює специфічні підходи щодо аналізу ситуації, розробки управлінських дій, оцінки досягнутих результатів. Першим кроком в управлінні банкрутом стає вивчення нормативноправових актів в сфері економічних відносин. В даному випадку йдеться про спеціальне законодавство щодо фінансовоі санації і банкрутства підприємств (рис.2.1). Внаслідок теоретичного пізнання вдається визначити коло суб’єктів фінансової санації, а також властивості суб’єктів стосовно банкрута. Пізнання → вивчення нормативно-правової бази, строку чинності правових норм, переліку підприємств, щодо яких запроваджено процедуру фінансової санації Рис.2.1. Покрокова структура процесу пізнання економічного явища в період економічних трансформацій Для кваліфікованого поводження у відносинах фінансової санації фахівцю важливо з'ясувати декілька питань, зокрема: хто може брати участь в цих відносинах, які повноваження є у суб'єктів відносин, як можуть будуватися і розвиватися сценарії подій навколо підприємства на етапі санації? Найважливішими з приводу санації є формулювання із закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Документ надає юридичне тлумачення основним термінам, які необхідно враховувати при аналізі, розробці заходів фінансового оздоровлення, оцінці результатів. Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. 26

Безспірні вимоги кредиторів – вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Грошове зобов'язання – зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом. Неплатоспроможність – неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає чітке визначення суб'єктів, які залучаються до подій навколо фінансової санації підприємства. Боржник – суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до 27

порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Сторони у справі про банкрутство – кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут). Суб'єкт банкрутства (банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Юридичний зміст тлумачення грає вирішальну роль для оцінки в суді правильності конкретних дій посадовців, визначення міри відповідальності, ступеня досягнення результату. Саме юридичними тлумаченнями керуються зовнішні суб'єкти відносин з метою провадження контрольноревізійній діяльності, вирішенні спірної або конфліктної ситуації. Тобто законодавство виділяє дві сторони у справах про банкрутство – саме підприємство-банкрут та його кредиторів. При цьому досить важливим стає встановити моменту часу, починаючи з якого у підприємстваборжника виникає статус банкрута. Трансформацію суб'єкта господарської діяльності з категорії боржника в категорію банкрута згідно з вимогами закону надано на рис. 2.2.

Рис.2.2. Схемне зображення трансформації боржника в категорію банкрута на підстави ухвали господарського суду Проміжок часу [t0; t1], протягом якого боржник трансформується в банкрота, складає 3 місяці. Регламентація часу на виконання окремих дій – невід'ємна складова сценарію і прогнозу подій навколо санації і банкрутства. При графічній інтерпретації інтервали часу зручно відображати в правому полі алгоритму. 28

Крім сторін у справі про банкрутство може брати участь досить широке коло суб'єктів, інтереси яких присутні в системах відносин санації і банкрутства. Але не всі вони є учасниками господарських відносин та наділені повноваження з управління стосовно боржника. Банкрутство – не часта і досить хвороблива процедура зміни внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування господарського суб'єкта, яка торкається практично усіх без виключення підсистем його відносин. Для фахівця важливим є навчитися розрізняти тих суб’єктів, хто має право втручатися в фінансову санацію, від осіб, які позбавлені такого права. Для цього закон виділяє ще декілька груп учасників відносин. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів, отримала відповідну ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Заінтересовані особи стосовно боржника – юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Керуючий санацією – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Представник працівників боржника – особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної чисельності працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу. Учасники провадження у справі про банкрутство – сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника. Учасниками провадження в справі про банкрутство визнаються декілька категорій суб’єктів, але з приводу управління фінансовою санаці29

єю вирішальними є державні суб’єкти, тобто ті, що забезпечують державні інтереси у процедурі банкрутства: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представники органів місцевого самоврядування і працівників боржника. Рішенням Кабінету Міністрів України в 2006 р. створено Державний департамент з питань банкрутства – центральний орган виконавчої влади, повноваження якого визначені законом (стаття 2). У різні періоди створювалися органи, які відповідали за правильність і своєчасність здійснення процедур банкрутства, наприклад, Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Відповідно до закону вони представляли інтереси держави, регулювали та контролювали цей сектор державної економічної політики. У додатку 1 наведено стислу довідку щодо функціонування державного органу з питань банкрутства. Важливим суб'єктом відносин санації і банкрутства виступає арбітражний керуючий – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Виступаючи учасником провадження у справі про банкрутство, арбітражний керуючий може виконувати декілька функцій, тобто виступати в декількох ролях: - розпорядник майна – фізична особа, на яку у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство; - керуючий санацією – фізична особа, яка згідно з рішенням господарського суду організовує здійснення санації боржника; - ліквідатор – фізична особа, яка згідно з рішенням господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку. Вказані ролі арбітражного керуючого відповідають судовим процедурам банкрутства, які можуть застосовуватися відносно боржника, його майна, зобов'язань і відносин з іншими суб'єктами. Відмітною ознакою повноважень керуючого виступає наявність у нього ліцензії на здійснення заходів щодо фінансової санації. Особливості господарської діяльності суб'єкта-банкрута можуть вимагати залучення до процесу санації також інших ліцензованих суб'єктів. Наприклад, операції з відчуження майна у вигляді цінних паперів можуть здійснюватися лише за участю професійних учасників ринку цінних паперів – торговців, реєстраторів, депозитаріїв, які мають ліцензію встановленого зразка. Для суб'єктів фінансового ринку необхідними є відповідні ліцензії на здійснення страхових, довірчих, валютних операцій з активами боржника. 30

Важливе значення при цьому має захист інтересів працівників підприємства-боржника, вибір плану фінансової санації, який найбільшою мірою відповідає перспективам соціально-економічного розвитку території, де функціонує боржник, та її мешканців. Незалежно від чисельності трудового колективу підприємства-боржника, закон передбачає можливість інтегральної оцінки інтересів працівників в особі їх представника, уповноваженого загальними зборами працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу. Існують також інші категорії суб'єктів, інтереси яких зачіпаються в процедурі банкрутства. Закон виділяє в особливу групу заінтересованих осіб стосовно боржника, до якої входять юридичні особи, створені з участю боржника. Цей захід попереджає відкачку активів боржника шляхом корпоративних інструментів. Керівник боржника та особи, що входять до складу органів управління боржника, зокрема, головний бухгалтер чи бухгалтер боржника, спроможні досить ефективно впливати на господарську діяльність. Тому їхня участь в управління фінансовою санацією обмежується законодавче. Особи, які знаходяться у родинних стосунках (подружжя, діти, батьки, брати, сестри, онуки), також можуть залучатися до фінансової санації, але з урахуванням певних обмежень. Запропоновані терміни зустрічаються також в економічній літературі, де набувають самостійного тлумачення. Вони виражають суб'єктивну оцінку авторів літературного джерела, відображають сутність соціальноекономічного явища банкрутства лише у визначених координатах часу, простору, економічної оцінки тощо. Водночас кожне тлумачення має соціальний зміст, оскільки суб'єкт господарювання взаємопов'язаний з життям територіальної громади, а його виробнича діяльність тісно переплетена з інтересами багатьох людей. Сьогодні місцеві органи влади повніше використовують механізми соціального замовлення в управлінні виробничими системами і соціальний зміст економічних механізмів банкрутства і санації наповнюється новим значенням. Вивчення соціального змісту дозволяє точніше визначати цілі заходів фінансового оздоровлення, що плануються, а після їх завершення – комплексно оцінити досягнутий соціально-економічний результат. Завдання управління санацією підприємства містить фазу узгодження дій, щодо якої відбувається співставлення юридичних, економічних та соціальних аспектів розвитку суб’єкта банкрутства з розробкою рішення, яке б враховувало усі аспекти. До процесу узгодження управлінських 31

рішень (плану фінансової санації) залучаються суб’єкти, інтереси яких присутні у процедурі банкрутства (рис. 2.3). Підготовка рішення → зіставлення правових норм, економічної теорії, суспільних вимог, узгодження між суб’єктами Рис.(2.3). Наочне зображення процесу підготовки рішення шляхом узгодження вимог суб’єктів відносин фінансової санації Оскільки закони і підзаконні акти постійно оновлюються, усестороннє пізнання включає облік їх динаміки в часі: введення нових норм або вимог, відміну застарілих правил, коректування термінів або формулювань окремої вимоги. Але правові норми не повністю описують економічне явище, іноді суперечать одна одної тощо. Тому важливим є уміле зіставлення норм законодавства як між собою, так і з теоретичним тлумаченням, яке міститься в наукових джерелах. Одержання цілісного враження щодо об’єкта управління допомагає надалі фахівцю об'єктивніше діяти і оцінювати результат. Підсумком цього кроку стає сукупність норм законодавства в координатах часу їх вступу у дію, зміни або відміни в зіставленні з науковими і практичними тлумаченнями. Вона оформляється у вигляді інформаційної бази даних ТЗ, по якій можна прослідити існування в господарських відносинах тих або інших правил, оцінити доцільність їх застосування у будь-який момент часу. Оскільки можливість повного узгодження управлінського рішення існує не досить часто, до процесу управління додається аналіз суб’єктів за їх повноваженнями та властивостями щодо впливу на банкрута. 2.2 Виявлення головних суб’єктів управління фінансовою санацією підприємства Законодавство визначає перелік дій, які можуть бути застосовані до банкрута, а також містить обмеження у здійсненні владних повноважень з боку суб’єктів відносин фінансової санації. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає такі дії з боку суб’єктів: Значні угоди – угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди. Мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо плати податків і 32

зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Незаконними діями у разі банкрутства вважаються умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства. Погашені вимоги кредиторів – задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними. Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Угоди, щодо яких є заінтересованість, – угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів. Ступінь свободи суб’єкта іноді відіграє вирішальну роль у розвитку відносин, оскільки суб’єкт з досить обмеженою управлінською спроможністю не має суттєвого впливу на об’єкт управління. Важливим також стає ступінь впливу з боку одних суб’єктів стосовно інших осіб. Головними визнаються саме ті суб’єкти управління, які спроможні суттєво вплинути на банкрута, його систему господарських та виробничих відносин, а також є незалежними від впливу з боку інших суб’єктів відносин. Суб’єкти відносин фінансової санації вступають у певну взаємодію один з одним та з суб'єктом-банкрутом. Наочно це можна зобразити в графічному вигляді як алгоритм з послідовним виконанням дій. Приклад побудови алгоритму управління на етапі подачі заяви кредиторами в господарський суд наведено на рис.(2.4, а). У відносинах присутні кредитори загальним числом n з відповідними грошовими вимогами щодо суб'єкта-боржника Ф1...Фn, які документально підтверджені і додаються до заяви в суд. Після винесення судом ухвали про порушення справи про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, тобто зупиняється будь-яке виконання боржником грошових зобов'язань, час виконання яких вже настав до дня введення мораторію. Також припиняються заходи, яки спрямовані на забезпечення грошових зобов'язань. З цього часу арбітражний керуючий приступає до виконання обов'язків, які покладені на нього судом. 33

Рис.2.4. Приклад виділення головних суб'єктів у відносинах санації: а) на етапі подачі заяви від кредиторів до господарського суду; б) після ухвалення судом рішення про порушення провадження у справі про банкрутство. Водночас у відносини вступає державний орган з питань банкрутства, а усередині суб'єкта-банкрота виділяються декілька груп учасників провадження у справі про банкрутство: працівники підприємства-банкрута, заінтересовані особи і власники (засновники, акціонери, учасники тощо). Розвиток ситуації навколо суб'єкта банкрутства графічно зображений на рис.(2.4, б). Наочне зображення структури суб'єктів відносин санації і банкрутства допомагає глибше зрозуміти місце і роль кожного з них в управлінні, оцінити правильність їх дій, управлінських рішень. Кожна дія або їх сукупності повинні відповідати вимогам, які містяться у законодавстві з питань банкрутства, інтересам учасників і сторін у справі про банкрутство, суспільним цілям соціально-економічного розвитку. Управління фінансовою санацією ґрунтується на врахуванні багатьох чинників господарського життя – конкретних умов функціонування гос34

подарства, які об’єктивно існують та впливають на рух фінансової санації підприємства. Зокрема, серед них виділяються: 1) короткий період існування цієї сфери господарських відносин; 2) присутність стихійних механізмів ринкового середовища; 3) вплив економічних трансформацій на структуру власників статутного капіталу господарського суб’єкта; 4) не дуже розвинуті технології управління національним господарством; 5) конкурентні дії та інші фактори господарського ризику. Тому наступним кроком в управлінні стає втілення у практику прийнятого рішення (рис. 2.5). Втілення у практику → реалізація управлінського рішення, виконання дії, повне і точне виконання всіх намічених операцій на основі зворотного зв'язку з суб'єктом господарювання Рис.2.5. Покрокова структура практичного провадження управлінського рішення стосовно банкрута Для вироблення управлінської дії стосовно суб'єкта господарювання використовується нормативний аналіз, зіставлення, досвід прийняття управлінських рішень конкретним фахівцем або керівником. У відносинах фінансової санації бере участь велика кількість суб'єктів. Ще більшою є кількість суспільних інтересів, які зачіпаються діями з санації і банкрутства. Тому вироблення дії завжди засноване на прогнозі імовірності її результату та містить елемент невизначеності. Імовірність позитивного результату підвищується, якщо на етапі підготовки дії буде проведене узгодження вимог можливо більшої кількості суб'єктів відносин фінансової санації. Апробація розпочинає фазу практичного застосування, а управлінські дії повинні реалізовуватися протягом певного часу. Це відбувається на основі повноважень і функцій, які надані суб'єктам відносин: господарському суду, арбітражному керуючому, керівнику і працівникам підприємства-банкрута або іншим особам. Реалізація дії не завжди проходить за наперед наміченою схемою завдяки зустрічним діям з боку інших суб'єктів відносин. При цьому виникають численні зворотні зв'язки між суб'єктами і підприємствомбанкрутом. Завершення фінансової санації означає новий стан суб’єктабанкрута, системи його економічних відносин, а в управлінні завершується наступний крок – оцінка результату (рис.2.6).

35

Оцінка → облік результату господарювання, соціально-економічних показників, ефективності заходів фінансової санації, доцільність їх повторення у майбутньому. Рис.2.6. Покрокова структура оцінки результату фінансової санації Для оцінки використовується реакція суб'єктів відносин фінансової санації, показники фінансово-господарської діяльності, нормативні вимоги та інша інформація. Позитивним результатом від комплексу дій з санації вважається задоволення вимог найвагоміших суб'єктів, що відповідають за соціально-економічний розвиток в регіоні. Добре, якщо при цьому враховуються також вимоги інших суб'єктів – співвласників статутного капіталу, екологів, медиків тощо. Оцінка результату оформляється у вигляді інформаційного джерела, звичайно у паперовій формі (доповідь, звіт, протокол, рішення колегіального органу). В ньому містяться висновки, рекомендації, критичні зауваження. Зміст висновків повинен відображати ефективність заходів фінансового оздоровлення, можливість і доцільність їх використовування надалі. Вони є завершальним кроком в управлінському циклі, створюють підгрунтя щодо подальшого розвитку суб'єкта господарювання, його відносин, місця в господарському комплексі. Невід’ємним елементом управлінського циклу є прогноз соціально-економічного розвитку банкрута, який покладається в основу нових управлінських рішень (рис. 2.7). У такий спосіб забезпечується наступництво в управлінні. Нове управлінське рішення

↑ Прогнозний сценарій подій

↑ Оцінка попереднього результату фінансової санації Рис. 2.7. Схемне зображення переходу від попереднього управлінського рішення до наступного Правильне і об'єктивне сприйняття тлумачень та визначень виконує головну роль при постановці задачі управління, формулюванні вимог суб'єктів, оцінці дій, побудові моделі і прогнозу, а також узагальненні результатів. Різне сприйняття або усвідомлення термінології приводить до виникнення протиріч між суб'єктами, а різні тлумачення з літературних джерел сприяють їхньому посиленню. Як правило, базові поняття в пері36

од економічних трансформацій мають різне тлумачення та можуть бути згрупованими в певні інформаційні множини: з економічних джерел – Те, з юридичної літератури – Тю, з законодавства – Тз. Реакція суб'єктивної складової (людини, посадовця, управлінця) виявляється в різних по характеру діях залежно від сприйнятого тлумачення понять, відповідно: Dэ, Dю, Dз відповідно. Реалізація управлінської дії приводить до результату з конкретною економічною оцінкою його вартості (величини витрат) відповідно: Ве, Вю, Вз. Тобто простежується певний взаємозв'язок між сприйняттям тлумачення і оцінкою результату дії (рис. 2.8). Т (тлумачення)

→

D(дія)

→

В(вартість)

Рис.2.8. Послідовність оцінки результату санації і банкрутства залежно від запропонованих тлумачень базових понять і визначень Виконання дій веде до накопичення показника витрат в координаті часу. Це можуть бути статистичні або усереднені по операціях дані, фактична собівартість виконання окремої дії, яка складається у суб'єкта відносин. Суб'єкти, які фінансуються з державного бюджету країни (суд, державні органи), окремо не облікують вартість власних дій щодо санації або банкрутства суб’єкта, оскільки цей облік не передбачається законом. Навпаки, недержавні групи суб’єктів – кредитори, боржники, інвестори – оцінюють ефективність своєї участі в процедурі банкрутства, тому вимушені прогнозувати позитивний фінансовий результат і вести накопичувальний облік витратних складових відповідно по групах: ВК (ti), ВД (ti), ВІ (ti), зіставляючи їх з очікуваним доходом від участі в банкрутстві відповідно: ДК, ДД, ДІ, за формулами: КК0 = ВК (ti) : ДК; КД0 = ВД (ti) : ДД; КІ0 = ВІ (ti) : ДІ

(2.1) (2.2) (2.3)

Оцінювати дохід, що очікується, від участі в процедурах санації, кожному суб'єкту доводиться самостійно. Законодавство з цього приводу не надає будь-яких вимог або рекомендацій. В основу оцінки покладаються економічні інтереси – прагнення до отримання доходу вище, ніж витрати суб’єкта (матеріальні, інтелектуальні, інформаційні). Наприклад, для кредитора доходом, що очікується - ДК, будуть фінансові надходження від боржника в рахунок погашення заборгованості перед ним. Доходом інвестора ДІ слід розглядати прогнозні надходження за рахунок прибутку від відновлення господарської діяльності. 37

Головними у відносинах фінансової санації виступають саме ті суб’єкти, що мають вирішальний вплив на систему відносин. Проведений аналіз дозволяє виявити таких суб’єктів. У сучасних умовах господарювання головними суб’єктами фінансової санації підприємства визнаються господарський суд, державний орган з питань банкрутства, інвестор, керуючий санацією. Вони віддзеркалюють суспільні інтереси з приводу санації підприємства, досягнення цілей соціально-економічного розвитку, створення умов сталого функціонування економіки, підвищення добробуту громадян. Участь інших суб’єктів у процедурі фінансової санації розглядається як другорядна чи допоміжна. Але вони також впливають на управлінські кроки головних суб’єктів стосовно підприємства-банкрута. Аналіз сучасних економічних явищ і процесів в господарському комплексі вимушує застосовувати нові методи отримання інформації, дій і узгодження. Фактично йдеться про управління господарським життям. Можна виділити наступний технологічний ланцюжок для управління відносинами фінансової санації у вигляді системної структури (рис. 2.9).

1 – пізнання; 2 – підготовка рішень з управління; 3 – втілення у господарську практику діяльність – вектор А; 4 – оцінка результату Рис.2.9. Технологія управління відносинами санації і банкрутства 38

Розробка технологічних прийомів управління і впровадження управлінських заходів означає перехід до свідомих механізмів суспільного розвитку. На відміну від стихійних фаз, де управлінська дія складається в результаті усереднення зіткнень і взаємодій безлічі випадкових одиничних актів, свідоме планування фінансової санації господарського суб'єкта засноване на принципах узгодження і проектування очікуваних результатів. Саме такі підходи відповідають сучасним суспільним вимогам. Питання для самоконтролю до теми 2 1. Згадайте основні аспекти, в яких порівнюють тлумачення у розробці управлінського рішення. 1. У чому полягають об'єктивність і особливості механізмів санації і банкрутства? 2. Які чинники господарського життя викликають необхідність управління фінансовою санацією? 3. Вкажіть основні кроки з управління виробничою системою в період економічних трансформацій. 4. Що розуміється під банкрутством у виробничій діяльності? 5. Що означає неплатоспроможність підприємства? 6. Вкажіть характерні рисі грошового зобов'язання у відносинах фінансової санації. 7. Які вимоги кредиторів відносять до категорії безспірних? 8. Як поєднуються юридичний і соціально-економічний зміст тлумачень у розробці управлінського рішення? 9. Дайте тлумачення поняттям «боржник», «кредитор». 10. Хто виступає стороною у справі про банкрутство? 11. У чому полягає відмінність боржника від суб'єкта банкрутства? 12. Які суб'єкти управління відносяться до учасника впровадження у справі про банкрутство? 13. Хто такі «заінтересовані особи» щодо боржника? 14. Яка особа може бути керуючим санацією, які її основні ролі? 15. Згадайте основні функції розпорядника майна, ліквідатора. 16. У який спосіб виконується захист інтересів працівників підприємстваборжника? 17. Як взаємодіють суб'єкти на етапі підготовки управлінського рішення? 18. Що таке мораторій на задоволення вимог кредиторів? 19. Які ліцензовані суб'єкти можуть залучатися до фінансової санації боржника? 20. Назвіть функції управління фінансовою санацією з боку власників підприємства-банкрута. 21. Які суб'єкти визначаються головними в управлінні фінансовою санацією? 22. Як забезпечується наступництво в управлінні фінансовою санацією? 39

Словник до теми 2 Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) – фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду. Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Безспірні вимоги кредиторів – вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Боржник – суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Головні суб’єкти управління – ті, що спроможні суттєво вплинути на банкрута, його систему господарських та виробничих відносин, а також є незалежними від впливу з боку інших суб’єктів відносин. Грошове зобов'язання – зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом. Заінтересовані особи стосовно боржника – юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) – боржником, 40

а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Значні угоди – угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди. Керуючий санацією – фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Кредитор – юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо плати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Незаконними діями у разі банкрутства вважаються умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства. Неплатоспроможність – неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на 41

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Погашені вимоги кредиторів – задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними. Представник працівників боржника – особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної чисельності працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу. Розпорядження майном боржника – система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Сторони у справі про банкрутство – кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут). Суб'єкт банкрутства (далі – банкрут) – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання, встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Угоди, щодо яких є заінтересованість, – угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів. Учасники провадження у справі про банкрутство – сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника. Чинники господарського життя – конкретні умови функціонування господарства, які об’єктивно існують та впливають на рух фінансової санації підприємства. Зокрема, короткий період існування цієї сфери господарських відносин; присутність стихійних механізмів ринкового середовища; вплив економічних трансформацій на структуру власників статутного капіталу господарського суб’єкту; слабкі технології управління національним господарством; конкурентні дії та інші фактори господарського ризику.

42

ТЕМА 3. САНАЦІЙНИЙ КОНТРОЛІНГ 3.1 Контролінг у системі управління фінансовою санацією 3.2 Особливості виконання окремих функціональних форм контролінгу У ході економічних трансформацій виробнича структура господарського суб’єкта суттєво змінюється. Це стосується практично усіх аспектів управління – від працевлаштування персоналу до налагодження зовнішніх потоків сировини, енергії, інформації тощо. Функціонування підприємства у мінливому середовищі потребує від менеджменту спеціальних навичок з управління системою виробництва та збереження ринків збуту продукції. Важливим елементом у системі управління стає контролінг – сукупність методичних та інструментальних засобів підтримки сталого функціонування господарського суб’єкту, зокрема, інформаційного, координаційного, контрольного та консалтингового змісту. Контролінг (від англійського дієслова “to control”) – означає контроль, спостереження. Це – частина системи управління сучасним виробництвом, яка спрямована на збереження властивостей виробничої системи в ринкових умовах шляхом її регулювання, адаптації до зовнішнього середовища, узгодження внутрішніх умов з ринковими. Функції контролінгу присутні в звичайному стані управління господарством. Вони допомагають кваліфіковано уникати кризового стану виробництва. Тому впровадження контролінгових схем у фінансової санації підприємства є також доцільним. 3.1 Контролінг у системі відносин фінансової санації Теоретичні підходи надають багато трактувань місцю та ролі контролінгових ланок у виробничій системі. Але призначенням контролінгу у фінансової санації підприємства є: - визначити цілі управління чи окремої управлінської дії; - планувати та прогнозувати соціально-економічних результатів від санаційної процедури; - обирати методи контролю, призначати осіб з виконання контролінгових функцій; - вибірати методик оцінки результатів; - запровадити регулюючі функції при здійсненні заходів з фінансової санації. Індивідуальні властивості кожного суб’єкта господарювання, які виявляються на ринку товарів та послуг, передбачають також індивідуальні підхід до створення системи управління виробництвом. Тому роль контролінгових операцій в санаційної процедурі також обирається за індивідуальними ознаками підприємства. Запропонувати єдині схемі 43

контролінгу – навряд чи можливе, але існують типові прийоми, схеми щодо організації цієї системи в управлінні. В багатьох випадках контролінг складає частину фінансового менеджменту підприємства. В організаційний структурі він підпорядковується керівникові господарського суб’єкта чи його заступнику. В залежності від розміру виробництва, обсягу ринку функції контролінгу можуть надаватися окремому підрозділу у складі менеджменту, окремої особі з числа керівників чи безпосередньо виконуватися посадовою особою одночасно із іншими організаційно-розпорядчими функціями. Тепер необхідно розглянути основні функції контролінгу у звичайному стані роботи підприємства, якщо фінансова криза ще не наблизилася, але її імовірність існує. „Функція – (від латинського functio – совершение, исполнение) отношение двух (группы) объектов, в котором изменению одного из них сопутствует изменение другого; функция в социологии – роль, которую выполняет определенный социальный институт или процесс по отношению к целому (например, функции государства, семьи в обществе)» [35]. Система фінансового менеджменту підприємства, до якої входить контролінг, розділяється на декілька блоків роботи з фінансовими активами. По-перше – це пошук джерел фінансування виробничої діяльності, зрівноваження фінансових потоків, залучення інвестицій у виробництво. Виконання цього блоку питань залежить від групи чинників внутрішнього та зовнішнього походження, але результатом виступає стале забезпечення суб’єкта господарювання фінансовими ресурсами, що потребуються для його статутної діяльності, оновлення виробництва, освоєння нової продукції тощо. Виробництво у ринкових умовах супроводжується багатьма факторами ризику. Наприклад, існує імовірність блокування фінансових операцій на банківських рахунках підприємства (арешт рахунків, дії правоохоронних органів), не постачання фінансового активу згідно із розпорядчим документом та інші. Усе це вимагає від керівників підприємства ретельної уваги до укладання та виконання господарських угод, постійного супроводу фінансових питань. Практика господарювання надає багато прикладів неналежного виконання своїх зобов’язань з боку окремих суб’єктів. Досить часто це має об’єктивний характер, а подолання фактору господарського ризику коштує додаткових витрат фінансів і часу. Контролінг як складова фінансового менеджменту сприяє найбільш чіткому виконанню господарських обов’язків, тобто зніжує фінансові ризики. З цієї мети посадові особи підприємства, яким надано повноваження з контролінгу, виконують наступні дії: 44

-

планування і прогнозування фінансових надходжень; внесення пропозицій стосовно доходної частини бюджету підприємства, стратегії на ринку товарів та послуг; - організація внутрішнього консалтингу, розробка відповідної нормативної документації з фінансових питань; - забезпечення контролю за надходженням фінансових ресурсів, внутрішнього аудиту, попереднього реагування; - регулювання кредиторської заборгованості, координаційні заходи. Означені дії виконуються у комплексі та спрямовані на підтримку платоспроможності підприємства. Другий блок питань фінансового менеджменту містить операційні напрямки, що пов’язані з забезпеченням статутної діяльності підприємства, збереженням його сектору на ринках товарів та послуг. Переваги ринкового механізму господарювання виявляються в диверсифікації напрямків діяльності, яки б забезпечували реалізацію виготовленої продукції. Але різноманіття продукції вимагає посиленої роботи із постачальниками товарно - матеріальних цінностей, маркетинговими, посередницькими організаціями. З цього приводу в системі контролінгу на підприємстві будуть виконуватися наступні управлінські дії: - планування ринків збуту продукції, розробка стратегій перерозподілу товарного ринку; - контроль за формуванням прибуткової частини бюджету; - регулювання дебіторської заборгованості; - внесення пропозицій щодо видатковій частини бюджету фірми; - аудит, контроль та консалтинг стосовно операційних витрат на виробництво. Внаслідок виконання цього блоку фінансового контролінгу усередині підприємства підтримується баланс надходжень та видатків на виробництво основної продукції. Поряд з головними видами виробництва сучасні підприємницькі структури можуть заробляти кошти у нових формах. Насамперед – це операції фінансових ринках, розвиток яких спостерігається у ринковому середовищі. Найбільш поширеними є інвестиційні, орендні, лізингові, валютні операції, укладення угод з цінними паперами. До цього блоку контролінгових функцій на підприємстві належать дії із: - спостереження за структурою активів, яка передбачена вимогами законодавства та внутрішніми правилами суб’єкта господарювання; - підтримки інвестиційної привабливості суб’єкта, його структурних підрозділів; - методологічного супроводження інвестиційних операцій; - забезпечення рівня підприємницьких ризиків; - балансування бюджету та попередження банкрутства. 45

Контролінгові функції у даному блоку питань виконують фахівці, що мають досвід поводження із фінансовими ринками, виконанням контрольно-ревізійних дій у фінансовому обігу. Особі, що виконують контролінгові функції, тісно співпрацюють з керівництвом підприємства, його службами, підрозділами. Реалізація контролінгових функцій має комплексний характер та невід’ємна від роботи інших елементів в системі управління виробництвом. Але належне забезпечення контролінгу сприяє ефективної роботі всієї виробничої системи. Звідси утворюється база санаційної спроможності підприємства, його життєздатності, збалансованості. У звичайному режимі функціонування виробничої системи до основних завдань контролінгу можна віднести: 1) обґрунтування фінансової стратегії підприємства; 2) фінансовий аналіз, контроль, аудит; 3) координація управлінських дій між усіма ланками системи управління виробництвом; 4) методичне та методологічне забезпечення управління; 5) забезпечення раннього попередження кризових явищ; 6) підтримка належного рівня інвестиційної привабливості та підприємницького ризику. У разі, якщо підприємство опинилося на порозі банкрутства, функції управління виробництвом суттєво змінюються убік антикризових заходів. Скорочується також час на виконання управлінських дій, надається перевага терміновим діям із захисту виробничої структури, працівників боржника. Відповідно, іншими будуть функції контролінгу у здійсненні фінансової санації. Згідно із законодавством при банкрутство підприємств санація боржника проводиться за рішенням господарського суду. Підставою для винесення такого рішення виступає клопотання комітету кредиторів. Також ухвалою суду призначається керуючий санацією боржника. Його кандидатура узгоджується із комітетом кредиторів боржника. Але запропонувати таку кандидатуру можуть будь-який із кредиторів чи представник органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може призначатися: - арбітражний керуючий, якщо він відповідає вимогам щодо фахових знань, наявності ліцензії, незацікавленості, досвіду управління санацією; - колишній керівник підприємства-боржника, якщо на його призначення досягнуто згоди з боку комітету кредиторів, інвесторів боржника. У випадку призначення зовнішнього керуючого санацією колишній керівник підприємства відсторонюється від виконання посадових 46

обов’язків з дотриманням порядку, визначеному законодавством про працю. Управління боржником переходить до керуючого санацією. Відповідно, функції контролінгу також покладаються на його особу. На відміну від звичайного режиму функціонування виробничої системи, перехід до фінансової санації означає принципово новий стан виробничих, економічних та інших відносин навколо підприємства-банкрута. Іншими стають також цілі, основні завдання, функції контролінгу. Замість підтримки сталого функціонування виробництва на перший план висувається заміна елементів виробничої системи на більш ефективні. Для цього необхідні пошук нових форм господарювання, налагодження відносин між суб’єктами, вміння узгоджувати різнопланові питання. Тому роль контролінгу полягає в забезпеченні сталого функціонування системи управління в перехідному режимі фінансової санації до моменту винесення ухвали суду про припинення санаційної процедури. Оскільки контролінгові функції супроводжують будь-які дії з фінансового оздоровлення підприємства, роль контролінгу можна визначити як безперервний супровід та своєчасне виявлення негативних подій в оновленні виробничої системи, а також розробку пропозицій щодо оптимального подолання негативних явищ. Тобто функції контролінгу в режимі санації утворюють своєрідну „надбудову” всієї системи оновлення виробництва, складають ядро менеджменту – рис.3.1. У режимі фінансової санації виробничих систем основними завданнями контролінгу виступають: - аналіз та систематизація інформації щодо стану справ на підприємстві; - виділення шляхів активізації виробництва, ліквідація „вузьких місць”; - удосконалення системи бухгалтерського обліку, операційного, адміністративного, кадрового контролю; - розробка варіантів фінансової стратегії підприємства; - корекція управлінських дій, реалізація функцій регулювання; - методологічне та інформаційне забезпечення внутрішнього консалтингу; - розробка заходів з нейтралізації підприємницьких ризиків навколо виробничої системи; - оптимізація внутрішнього та зовнішнього аудиту на підприємстві. Неповторність кожного суб’єкта банкрутства в структурі регіонального господарського комплексу вимагає оригінального підходу до його фінансової санації з боку усіх суб’єктів відносин. Законодавство країни надає лише загальні вимоги щодо організації санаційних процедур. Тому успішність оновлення виробничої системи банкрута залежить також 47

від майстерності управлінських дій головних та другорядних суб’єктів управління. Наприклад, керуючий санацією забезпечує розробку плана фінансової санації для подальшого внесення комітету кредиторів підприємстваборжника. Але контролінгові функції власників цього боржника надають можливість отримати інформацію про план дій чи прогноз.

Рис.3.1. Наочне зображення місця контролінгу у фінансовій санації виробничих систем Завдяки функціям управління будь-який із співвласників статутного капіталу боржника здійснює вплив на систему відносин, зокрема, відносини власності. У такій спосіб відбувається корекція управлінських дій керуючого санацією. Можна навести багато прикладів із практики фінан48

сового оздоровлення, коли функції контролінгу допомагають отримати найбільш успішний результат від санації підприємств. Управлінські рішення з фінансової санації підприємства, яки втілюються у практичну площину, мають певний циклічний характер. Управлінські цикли тривають один за одним, перехрещуються, зустрічаються та входять до конфлікту. Свідома теза про управлінську працю як майстерність набуває особливого сенсу у багатогранних відносинах з приводу забезпечення контролінгових функцій. Індивідуальні властивості господарського суб’єкта-банкрута та суб’єктів управління навколо нього обумовлюють індивідуальні форми прояву контролінгових функцій в системі відносин фінансової санації. Функції контролінгу – це уречевлені в конкретних діях управлінські повноваження суб'єктів фінансової санації підприємства, спрямовані на досягнення власних завдань та згруповані в послідовності їх виконання протягом заданого часу. Схема виконання управлінського циклу в ринкових умовах зображена на рис.3.2.

Рис.3.2. Послідовність виконання управлінських функцій суб'єктами відносин фінансової санації Досить розповсюдженими в ринкових умовах господарювання є наступні функції суб'єктів відносин фінансової санації: 1) інформаційна (І) – передує всьому циклу управлінських дій, може зупиняти цикл та попереджати виконання усіх наступних функцій. Реалізація інформаційної функції відбувається як між суб'єктом відносин і банкрутом, так і безпосередньо між суб'єктами фінансової санації; 2) правовстановлююча (П) – аналогічна функції організації виробництва в управлінні суб'єктом господарювання і відображає волевиявлення (інтереси, здібності до виконання дії), які спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Ця

49

функція відповідає першому етапу реалізації управлінського рішення і може приймати різноманітні форми; 3) регулююча (Р) – пов'язана з етапом конкретної реалізації управлінського рішення і покликана забезпечити оптимальне досягнення властивостей, які окреслені правовстановлюючою функцією. Вона також може виявлятися в різних формах дій суб'єктів відносин санації і банкрутства; 4) контрольна (К) – є завершальною в управлінському циклі і підбиває результати управлінського впливу на об'єкт. Форми її прояву в ринкових умовах визначаються властивостями суб'єктів відносин та їх взаємних зв'язків в господарському комплексі. Приклади функціонального прояву з боку різних суб'єктів у відносинах фінансової санації наведено нижче. 1. З боку банкрута: І – збір відомостей про дії з фінансової санації, склад комітету кредиторів, особу керуючого санацією, можливе укладення мирової угоди; П - подача пропозицій, зауважень з приводу плану фінансової санації, проведення загальних зборів працівників, проведення загальних зборів власників статутного капіталу; Р - підготовка клопотань, пропозицій в господарський суд, керуючому санацією, іншим заінтересованим особам; К – дуже обмежена, лише у випадках призначення керівника божника керуючим санацією. 2. З боку кредитора: І – збір даних про поточний стан справ на виробництві, стеження за ходом санаційної процедури, аналіз управлінських дій керуючого санацією; П - подача заяв, пропозицій щодо здійснення фінансової санації, оскарження управлінських дій інших суб’єктів; Р – підготовка додаткових пропозицій, вимог стосовно плану санації, умов мирової угоди; К – облік результатів виконання плану фінансової санації і стану погашення боргів, контроль за діями керуючого санацією, банкрута, господарського суду або інших заінтересованих осіб, попередження неправомірних дій. 3. З боку господарського суду: І – вивчення пропозицій та вимог, стану подій на об'єкті фінансової санації, дій банкрута, керуючого санацією та кредиторів; П - ухвалення (видання) рішень щодо процедури фінансової санації; Р - реагування на поточні пропозиції сторін у ході санації і підготовка відповідних рішень, ухвал тощо; К – підбивання підсумків у формі ухвали про припинення фінансової санації підприємства-боржника. 4. З боку керуючого санацією: І – оновлення знань з нормативноправових вимог щодо фінансової санації, стану подій на об'єкті банкрутства, дій інших суб’єктів санації; П - ухвалення рішень з приводу розпорядження майном боржника, визнання угод недійсними, подання заяв до суду у справі про банкрутство, розробка плану фінансової 50

санації; Р - реагування на поточні пропозиції сторін щодо управління майном, стягнення заборгованості, розгляд нових вимог кредиторів у справі про банкрутство; К – облік результатів санаційних заходів, управління майном та майновими правами боржника, наслідків від виконання плану санації, підготовка пропозицій щодо закінчення процедури банкрутства. Також можна навести приклади функціонального прояву з боку інших суб’єктів у відносинах фінансової санації. Форми функціональної участі суб'єктів у відносинах санації обумовлюються їхними властивостями в ринковому просторі (інтереси, права, обов'язки, взаємостосунки з іншими суб'єктами, здібності до впливів чи інші). Так, наприклад, зміни в законодавстві щодо повноважень окремого суб'єкта приводять до коректування функціональних форм також з боку інших суб'єктів відносин. Але будь-яка дія суб’єктів супроводжується контролінговою функцією. Крім перерахованих, важливими для сценарного аналізу фінансової санації виступають функціональні форми головних суб'єктів – господарського суду державного органу з питань банкрутства, інвесторів, керуючого санацією. Їхні контролінгові функції здійснюють більш вагомий вплив на систему відносин, ніж дії другорядних суб’єктів, зокрема, працівників підприємства-банкрута, представників державного органу з питань банкрутства і органу місцевої влади, власників майна банкрота. Однак результатом управлінського впливу стає сума декількох векторів управління – рис.3.3.

СУ2

СУ1 В1

СУ3 В3

В2 а) В3 В2 б)

В1

В

Рис.3.3. Вектор В управлінського впливу як результат декілька різноспрямованих векторів суб’єктів відносин фінансової санації 51

а) вектори цілей управління окремих суб'єктів фінансової санації; б) векторна сума цілей управління суб'єктів, що брали участь в заходах із фінансової санації банкрута У практиці господарювання функціональні прояви можуть бути не чітко вираженими, а провести розмежування функцій між окремими суб’єктами не вдається. Наприклад, правовстановлююча і регулююча функції господарського суду виконуються в одній і тій же формі судового документа – рішення або ухвали. Проте можна виділити переважні функції кожного з суб'єктів відносин фінансової санації. Наприклад, керуючий санацією після винесення ухвали про своє призначення на посаду може в будь-якій із форм виконувати правовстановлюючі функції, а власник майна боржника, насамперед, є здатним до виконання інформаційної складової контролінгу. Відповідно функціональному розподілу дій суб'єктів також розподілятиметься ризик управлінських рішень (фінансовий, соціальноекономічний тощо). Суб'єкт, який виконує правовстановлюючу функцію у формі певних управлінських дій, несе щонайвищу відповідальність, тому схильний до найбільшого ризику щодо перегляду або примусової відміни своїх дій у подальшому. Навпаки, дії з інформаційного супроводу банкрутства надають суб'єкту менші ризики, які, насамперед, пов'язані зі зберіганням конфіденційної інформації або подачею недостовірних відомостей. Тобто відмінності поведінки та функціональних властивостей між суб'єктами викликаються різницею їх технологічної участі в стадіях і процедурах банкрутства. Контролінгові повноваження розподіляються також пропорційно ризику та відповідальності суб’єктів. Наприклад, найбільшою мірою контролінгові дії надаються головним суб’єктам – господарському суду, керуючому санацією. Підбиваючи підсумок, можна запропонувати схемне зображення контролінгу у сучасних процедурах фінансової санації, яке вміщує властивості цієї системи управління. Воно складається з декількох елементів: 1) роль та місце контролінгу; 2) завдання, які покладаються на службу контролінгу підприємства; 3) цілі та функції контролінгу в режимі фінансової санації; 4) засоби контролінгу, що запроваджуються з боку різних суб’єктів; 5) інші властивості системи контролінгу фінансової санації підприємств. Таке уявлення системи контролінгу відповідає умовам господарювання, сучасним вимогам щодо здійснення процедури фінансової санації 52

підприємства, оновлення його виробництва, забезпечення сталого розвитку територій функціонування. 3.2 Особливості виконання окремих функціональних форм контролінгу Не зважаючи на той факт, що результатом управління стають сукупні зусилля декількох суб’єктів – сторін та учасників у справі про банкрутство, слід звернути увагу на узагальнені характеристики форм управління санацією. Такі форми виникають у практиці господарювання, а завдання фахівця – вивчати найбільш розповсюджені з них та вміло впроваджувати. Сьогодні вже можна виділяти декілька характерних форм функціональної участі осіб у відносинах фінансової санації та контролінгу. Функціональна форма контролінгу – це поєднання окремих функцій, що запроваджуються стосовно банкрута з боку суб’єктів управління, які послідовно виконуються та утворюють у своєї сукупності повністю завершену управлінську дію з приводу фінансової санації підприємства. Нижче наведено аналіз найбільш розповсюджених форм контролінгу у процедурах санації. Інформаційне забезпечення процедури санації відповідає першому кроку управлінського циклу. Від повноти та якості інформаційного продукту, який надається керівнику підприємства, залежить правильність та своєчасність прийняття управлінських рішень. Господарські суб’єкти приділяють багато уваги формуванню інформаційних баз даних, розробці певних інформаційних технологій з отримання та обробки інформації, захисту інформації від несанкціонованого доступу. Нові програмні продукти інформаційного забезпечення виробництва коштують чималих грошей, але неухильна інформатизація суспільних відносин не залишає альтернативи у конкурентному середовищі ринку. Тому в умовах фінансової санації зростають вимоги щодо використання інформації про банкрута та його фінансово-господарський стан. Законодавство надає чіткий перелік осіб, які мають доступ до інформації підприємства. У разі фінансової санації коло цих осіб змінюється. Зокрема, колишні посадові особи підприємства-боржника відсторонюються від інформаційного супроводу в справі про банкрутство. Навпаки, з’являються нові особи, що набувають права доступу до інформації та здатні виконувати функції з контролінгу. Налагодження інформаційного забезпечення складається з декілька напрямів, зокрема: 1) визначення каналів надходження інформації; 2) обмеження кола осіб, які мають права доступу до інформаційного продукту; 3) селективний відбір інформації, її класифікація; 53

4) запровадження систем та методів обробці інформації згідно з цілями та призначенням контролінгових дій; 5) нагромадження інформаційних продуктів, їхнє зберігання; 6) розробка порядку, правил, процедур поводження з інформаційними продуктами, що можуть бути використані у фінансової санації підприємства. Фахівці з санації та банкрутства підприємств розрізняють інформацію за джерелом походження на зовнішню (тобто таку, що надходить із зовнішнього середовища підприємства-банкрута) та внутрішню (якщо інформаційне джерело розташоване усередині банкрута). Ефективні інформаційні дії сприяють оздоровленню виробництва. Неякісне інформаційне забезпечення може призвести до кризового стану на підприємстві, оскільки інформація сьогодні – це най важливий елемент продуктивних сил и оновлення виробництва. Планування у складі контролінгу передбачає виконання комплексу управлінських дій на короткострокову перспективу (операційне планування) та довгострокову перспективу (стратегічне планування), які можуть бути чи повинні бути втіленими у практику згідно з умовами господарювання та станом об’єкту фінансової санації. Стратегічне планування вміщує наступні функції контролінгу: - усвідомлення стратегічних напрямків оновлення виробництва; - формулювання складових стратегії розвитку суб’єкта господарювання; - виділення стратегічних пріоритетів, факторів ризику, горизонтів планування тощо; - оцінка спроможності підприємства щодо досягнення стратегічних цілей. Фахівці розрізняють декілька типових стратегій в санаційних заходах, зокрема: наступу, делегування повноважень чи проблеми, узгодження чи консенсусу, оборони, втечі та інші. Вибір типа стратегії обумовлюється конкретними факторами виробництва, особистістю керуючого санацією, судді, представників державних органів та інших суб’єктів. Етапи розробки стратегічного плану фінансового оздоровлення належать до компетенції стратегічного контролінгу. Згідно з обраною стратегією готується концепція оздоровлення підприємства та проект плану фінансової санації. У літературі публікуються дані про ефективність стратегічного планування, але головне завдання контролінгу у цьому питанні – забезпечити реальність плану, його обґрунтованість, доцільність. Від цих моментів залежить якість санаційної процедури, рівень досягнення запланованих показників фінансово-господарської діяльності у майбутньому. Невідповідність стратегічного плану та реальних спроможностей виробництва 54

зніжує ефективність санаційних заходів, коли даремно втрачаються матеріальні ресурси та час. В умовах санації стратегічне планування фактично звужується до розробки стратегії оздоровлення виробництва. Роль контролінгу підвищується, якщо мова йде про фінансову санацію не надто глибокої кризи виробництва. При цьому ефективними стають заходи з оперативного планування та контролінгу. Оперативне планування у фінансової санації ґрунтується на результатах стратегічного плану и передбачає розробку короткострокових заходів, бюджетів, фінансових планів, інвестиційних проектів тощо. З боку контролінгу звичайно виконується бюджетування підприємстваборжника, яке містить операційний бюджет (виробничу програму, план реалізації продукції, план витрат) та оперативний фінансовий план (баланс надходжень-видатків, графіки розрахунків, планові показники прибутку та збитків, проект фінансової звітності підприємства). Фахівці посилаються на типові прийоми оперативного планування в системі контролінгу, що розрізняються базами розрахунку та коефіцієнтами з обчислювання прогнозних показників (так зване традиційне бюджетування, нуль – базис – бюджетування або інші). Звичайні прийоми оперативного контролінгу добре апробовані в умовах господарювання розвинутих економічних систем Європи, Америки тощо. Отже для національних умов господарства можна використовувати елементи звичайних методик контролінгу з огляду на ефективність та доцільність їхнього практичного використання. Методичний супровід управлінських дій з контролінгу фінансової санації полягає у необхідності систематизації інформації та результатів санаційних заходів. Найчастіше до функцій контролінгу підприємство залучає найбільш освічених працівників, здатних до виконання складних завдань, розгортання несподіваних ситуацій на об’єкті управління. Звичайно, на саме ці особи покладається функція розробки методичних матеріалів – інструкцій, правил, процедур тощо. Це сприяє уніфікації управлінських дій, спрощує та скорочує оцінку ефективності санаційних заходів. В режимі фінансової санації методичні функції контролінгу надаються представникам головних суб’єктів – господарському суду, керуючому санацією, державним органам. Теоретичною базою виступає законодавство з питань фінансової санації і банкрутства, узагальнення судової практиці, досвід вирішення питань фінансового оздоровлення в регіоні, наукові та науково-практичні джерела інформації. У деяких випадках до здійснення методичної функції контролінгу фінансової санації залучаються провідні фахівці у галузі господарства, у тому числі – іноземні. Отже присутність методичної складової контролінгових функцій не є обов’язковою. Жодний 55

суб’єкт відносин фінансової санації не має обов’язків з безоплатного надання методичної допомоги ані підприємству-банкруту, ані іншим суб’єктам. Виконання методичних функцій у складі контролінгу досить часто супроводжується наданням консультаційного обслуговування (консалтингу). Оновлення виробничих відносин веде до зміни внутрішньої структури підприємства, перерозподілу виробничих функцій між усіма його ланками. На замовлення керуючого санацією чи керівника підприємства незалежний консультант готує проект нової схеми виробництва, організаційної структури підприємства, висновки та рекомендації. Досвід фахівця-консультанта поєднується з баченням керівника щодо перспективи виходу з фінансової кризи. Тому виникає синергетичний ефект від спільних управлінських дій. Консультаційні послуги також надаються з метою проведення внутрішнього аудиту, налагодження контрольно-ревізійної діяльності. Контроль та внутрішній аудит віднесено до функцій контролінгу у фінансовій санації, оскільки саме ці механізми надають повну та найбільш достовірну інформацію про поточний стан банкрута. Предметом внутрішнього аудиту стає перевірка підрозділів та окремих працівників підприємства стосовно коректності їх дій у попередній час чи під час провадження санаційної процедури. Внутрішній аудит дає експертну оцінку якості результатів роботи виконавців, служб та підрозділів підприємства-боржника. Організацією внутрішнього аудиту займається контролінговий підрозділ. Внутрішній аудит передбачає реалізацію сукупності певних процедур з перевірки інформації про банкрута, його фінансово-господарську діяльність, збереження майна, наявність активів, майнових та немайнових прав, дебіторську та кредиторську заборгованості, ефективність використання ресурсів, управління підприємницькими ризиками. Аудит провадиться пооб’єктно, тобто об’єкти аудиту відбираються послідовно у часі. Під час проведення аудиту службам контролінгу надається право: - отримувати поточні дані, документи, пояснення, інші інформаційні матеріали; - оцінювати адекватність посадових дій та господарських операцій; перевіряти розрахункові документи, право чини, фінансову звітність, готівку у касі, цінні папери, інші цінності; - отримувати доступ до об’єкту перевірки (приміщень, документів, інформації тощо); - залучати фахівців з окремих фінансових та господарських питань; - вносити пропозиції за результатами аудиту, зокрема, про виявлені порушення, усунення від виконання службових обов’язків, призначення додаткового аудиту тощо. Сьогодні до співробітників внутрішнього контролю та аудиту на підприємстві додаються такі вимоги: 56

-

бути незалежними від діяльності об’єкту перевірки; надавати об’єктивні висновки за результатами аудиту; виявляти професійну освіченість з фінансових питань; отримувати компетентні докази, що підтверджують обґрунтованість висновків та рекомендацій з акту перевірки. За результатами контролю та аудиту складається висновок, в якому містяться виявлені недоліки, порушення, резерви активізації господарства, позитивні сторони виробництва, причини виникнення негативних факторів. В акт аудиторської перевірки включаються також пропозиції з удосконалення системи управління виробництвом. Координація дій суб’єктів управління - центральна ланка контролінгу у здійсненні фінансової санації. Вона поєднує усі перелічені функціональні форми в системну організацію. Сучасні системи управління виробництвом – це складні живі організми, тому злагодженість їхньої роботи забезпечується окремим елементом – контролінгом. До координації дій в системі контролінгу належать: - побудова дерева цілей, його функціональна підтримка; - узгодження елементів управління (цілей, завдань, планів механізмів тощо); - створення єдиних планів виробництва; - балансування інформаційних відносин; - оптимізація організаційної структури виробництва. Внаслідок координаційної форми контролінгу вдається забезпечити якомога ефективніше використання ресурсів підприємства, що досить важливе в режимі фінансової санації. Роль координаційної функції зростає на етапі розробки та узгодження плану фінансової санації. Питання для самоконтролю до теми 3 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15.

У чому полягає зміст контролінгу? Згадайте призначення контролінгу в управлінні підприємством. Які функції належать контролінгу? Назвіть основні завдання контролінгу на підприємстві. Сформулюйте роль контролінгу в перехідному режимі фінансової санації. Як змінюються завдання контролінгу з початком фінансової санації? У яких функціях виявляється контролінг? Згадайте приклади функціонального прояву суб’єктів фінансової санації. Які елементи складають схему сучасного контролінгу? Що означає функціональна форма контролінгу? Що розуміється під інформаційним забезпеченням фінансової санації? У які способи здійснюється планування санаційних заходів? Вкажіть характерні рисі методичного супроводу в системі контролінгу. Як забезпечуються функції контролю та аудиту в системі контролінгу? Яку роль виконує функція координації дій суб’єктів управління? 57

Словник до теми 3 Контролінг – сукупність методичних та інструментальних засобів підтримки сталого функціонування господарського суб’єкту, зокрема, інформаційного, координаційного, контрольного та консалтингового змісту. Функції контролінгу – це уречевлені в конкретних діях управлінські повноваження суб'єктів фінансової санації підприємства, спрямовані на досягнення власних завдань та згруповані в послідовності їх виконання протягом заданого часу. Функціональна форма контролінгу – це поєднання окремих функцій, що запроваджуються стосовно банкрута з боку суб’єктів управління, які послідовно виконуються та утворюють у своєї сукупності повністю завершену управлінську дію з приводу фінансової санації підприємства.

58

ТЕМА 4. РОЗРОБКА ПЛАНУ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ 4.1. Заходи, що передують фінансовій санації підприємства 4.2. Складання плану фінансової санації підприємства та його виконання План фінансової санації боржника – документ, який складається керуючим санацією протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника та подається комітету кредиторів для схвалення. План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів. План санації може містити умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами, обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права, а також задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону. Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; ліквідація дебіторської заборгованості; реструктуризація активів боржника відповідно до вимог Закону; продаж частини майна боржника; зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 Закону за рахунок реалізації майна боржника; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його від59

сутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети; інші способи відновлення платоспроможності боржника. Законодавство також може передбачати інші заходи щодо фінансового оздоровлення. Але будь-які управлінські дії стосовно боржника необхідно додавати до плану санації та узгоджувати з головними суб’єктами фінансової санації. Процеси прийняття узгоджених управлінських рішень не досить забезпечені у методичному та технологічному плані. Іноді для досягнення узгоджень серед певного кола суб’єктів керуючий санацією вимушений витрачати додаткові матеріальні ресурси. Процес узгодження може тривати довгий час. Тому на перший план висуваються прийоми, які дозволяють уникнути фінансової кризи взагалі. 4.1. Заходи, що передують фінансовій санації підприємства Банкрутство – вимушений засіб вирішення фінансових проблем підприємства, коли звичайними господарськими прийомами не вдається нормалізувати підсистеми відносин господарського суб'єкта, відновити його збалансований стан. При цьому спостерігається не тільки руйнування системи відносин даного суб'єкта в регіональному господарському комплексі, але і народжується хвиля нових відносин і серйозних суперечок – соціально-економічних, матеріально-технічних, правових, майнових тощо. Тому основним засобом боротьби з банкрутством завжди виступають заходи щодо запобігання банкрутству боржника. Звичайно це - фінансова допомога за рахунок суб'єктів відносин санації і банкрутства, які зацікавлені та беруть участь в заходах щодо запобігання банкрутству суб'єкта господарської діяльності. До них відносяться засновники боржника та власники його майна, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи самоврядування. У нормальному режимі функціонування виробничої системи роль органів влади дуже велика. Наприклад, це стосується регіональної політики з підтримки товаровиробників, перерозподілу місцевих та центрального бюджетів убік технологічного оновлення виробництва, основних виробничих фондів. Значна увага приділяється також державним інвестиціям у виробничий капітал, капітальне будівництво. Комплексне запровадження цих заходів попереджає кризові явища, знижує соціальну напруженість на місцях. Але брак бюджетних коштів перешкоджає всебічному оздоровленню виробничих систем. На допомогу приходять приватні інвестиції в основні засоби. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єкта господарювання здійснюються в межах досудового врегулювання кризового стану платоспроможності. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, 60

уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційногосподарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансовоекономічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Досудова санація – важливий крок в оновленні виробничої системи. Законом передбачається фінансування такого заходу за рахунок коштів Державного бюджету відносно лише державних підприємств. Тому приватизовані підприємства змушені шукати додаткові кошти у вигляді інвестицій, в тому числі іноземних. У випадку, коли фінансова допомога не забезпечила відновлення сталого режиму функціонування, з’являється наступна фаза розвитку відносин між суб'єктами – перехід до судових процедур банкрутства. Розрізняють декілька видів судових процедур банкрутства, які застосовуються до підприємства-боржника: розпорядження майном, мирова угода, фінансова санація та ліквідація підприємства-банкрута. Кожний з видів характеризується своїми властивостями, діапазоном запроваджених заходів, очікуваними наслідками, витратами коштів і часу. Вибір процедури визначається багатьма чинниками (виробничими, соціально-економічними, політичними) і оформлюється у вигляді тексту судового документу про початок циклу банкрутства боржника – рис.4.1.

Рис.4.1. Схемне зображення циклу банкрутства з вибіром певної процедури Різні сполучення дій суб'єктів відносин санації і банкрутства, процедур банкрутства і особливостей суб'єкта господарювання утворюють 61

індивідуальний сценарій розвитку циклу банкрутства. Взаємодія між учасниками справи про банкрутство відбувається на основі спеціальних правил, встановлених законодавством щодо кожній з процедур банкрутства. Звідси визначаються роль і місце кожного з суб'єктів відносин санації і банкрутства у кінцевих результатах справи. Господарський суд - центральна ланка системи проведення процедур банкрутства і забезпечення інтересів суб'єктів. Наприклад, за клопотанням комітету кредиторів в строк, який не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, суд має право винести ухвалу про проведення санації боржника і призначає керуючого санацією. Обрана процедура фіксується в судовому документі – ухвалі про порушення справи про банкрутство, підготовчому або подальшому засіданнях суду. Важливим для сценарію банкрутства є також персональний склад суб'єктів санації і банкрутства – насамперед, особистостей керуючого санацією (арбітражного керуючого), судді, працівників державних органів, заінтересованих осіб. Від їх економічної поведінки багато в чому залежать темпи проведення антикризових заходів та подальша доля господарського суб'єкта. Управління фінансовою санацією забезпечують головні суб’єкти, але простежується також вплив другорядних суб’єктів на розвиток подій навколо банкрута. Процедура розпорядження майном попереджає фінансову санацію. Її виконує – розпорядник майна. Це - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку. На розпорядника майна у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом. Головна мета цієї процедури – забезпечити вимоги кредиторів стосовно боржника шляхом заборони укладати угоди, передачи цінних паперів, валютних цінностей та іншого майна на зберігання. Якщо керівник боржника перешкоджає діям із захисту інтересів боржинка та його кредиторів, він відсторонюється від посади, а його функції покладаються на розпорядника майна. Розпорядник майна боржника призначається на строк до 6 місяців у порядку, встановленому Законом, водночас із введенням процедури розпорядження майном боржника та з метою забезпечення майнових інтересів кредиторів. Він призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищо62

му господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим Законом. Необхідність впровадження управлінських функції додатково виникає у випадку, якщо дії суб’єктів відхиляються від плану та потребують додаткових узгоджень. Наприклад, законодавство дає певні обмеження щодо особистості розпорядника майна. Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які здійснювали раніше управління боржником юридичною особою, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років, або мають судимість за вчинення корисливих злочинів. Виникнення події, що перешкоджає вже призначеної особі розпоряджуватися майном, вимагає від головних суб’єктів певний зусиль убік врегулювання ситуації. До таких подій слід віднести: - оскарження ували суду про призначення розпорядника майна; - позбавлення розпорядника майна ліцензії; - продовження або скорочення шостімісячного строку розпорядження майном однією особою. Для здійснення управлінського впливу залучаються лише ті суб'єкти, яким надано повноваження: комітет кредиторів, власник боржника, уповноважений орган з управління майном, розпорядник майна. Вплив другорядних суб'єктів (працівників боржника, контрагентів) може здійснюватися опосередковано. Розпоряднику майна надаються повноваження з використання досанаційних заходів управління боржником, зокрема скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу, аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника, звертатися до господарського суду, одержувати винагороду, залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено Законом або рішенням комітету кредиторів. При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень відповідно до законодавства України. Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі 63

в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника. Управління відносинами фінансової санації у цьому випадку також здійснюється узгоджувальними процедурами. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють до однієї із дат: - дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією; - винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора; - затвердження господарським судом мирової угоди; - дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом. Господарський суд також має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання вищезазначених обставин, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку [8]. Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора. Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів). Укладення мирової угоди завершує процедуру банкрутства ще до початку фінансової санації. Будь-яка з судових процедур банкрутства не може тривати нескінченно у часі. Законодавством обумовлені строки, в які необхідно провести дії щодо фінансового оздоровлення і визволення суб'єкта з кризи. Наприклад, Закон «Про банкрутство» встановлює строк проведення заходів щодо санації не більш як дванадцять місяців. Також законодавством передбачені випадки, коли процедуру можна продовжити ще на деякий час. Звідси доцільною виглядає графічна інтерпретація банкрутства в координаті часу (праве поле схеми – рис.4.1). Облік фінансових аспектів взаємовідносин в процедурах банкрутства здійснюється по ознаці накопичення витрат у кожного з суб'єктів на виконання певних дій за формулами (2.1) (2.3). Використання наведених формул має певні особливості для різних категорій суб’єктів відносин фінансової санації. Приватні суб'єкти можуть обліковувати фінансовий результат за власною методикою (кредитори, інвестори, боржник). З цією метою вони ведуть облік на спеціальних рахунках, в журналах, електронних базах даних тощо. Ефективність обліку підвищується, якщо залучати нові методи і технології обробки інформації, відомих фахівців з обліку та аудиту 64

діяльності підприємств. Результати обліку використовуються для вирішення спірних фінансових питань навколо банкрута. З боку державних суб’єктів (господарський суд, органи влади та управління) ведення системного обліку фінансової ефективності від санаційних заходів не передбачається. Практично, результатом оздоровчих процедур оголошується відновлення господарської діяльності підприємства-банкрута, збереження робочих місць чи створення нових місць внаслідок перепрофілювання виробництва. Обчислення ефективності заходів з фінансової санації з боку інших другорядних суб’єктів не здійснюється, відсутні методики обліку та систематизації даних. Законодавство не передбачає публічного доступу до інформації про фінансово-господарську діяльність, тому існують певні обмеження щодо отримання та вільного використання таких даних. Наведені заходи до санаційного врегулювання кризи на підприємстві дозволяють уникнути тривалих та витратних процедур фінансової санації. Їхня ефективність оцінюється опосередковано показниками активізації господарства, своєчасності та сталості функціонування виробничих систем в регіоні, наповнення ринку товарами, послугами, інформаційними продуктами, що виробляються. 4.2. Складання плану фінансової санації підприємства та його виконання Якщо запровадження до санаційних заходів стає неможливим чи недоцільним, управління банкрутом переходить в нову фазу – фінансову санацію боржника. Санація як головна процедура відновлення платоспроможності боржника в сучасному господарстві базується на заходах щодо фінансового оздоровлення. Тому терміни «санація», «фінансове оздоровлення» і «фінансова санація» сьогодні розглядаються як синоніми одного і того ж соціально-економічного явища. Згідно Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виділено характерні особливості заходів з санації: - системність; - тимчасовість; - пріоритетність задоволення вимог кредиторів; - спрямованість на запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації. Санація як вид процедури банкрутства призначається за ухвалою господарського суду, текст якої надається учасникам справи про банкрутство, арбітражному керуючому (керуючому санацією) та іншим особам. Наявність в тексті розбіжностей з вимогами головних суб'єктів означає 65

зустрічні дії з управління. Але включення додаткового управлінського циклу звичайно призводить до „подорожчання” санаційної процедури. З дня винесення ухвали про санацію боржника вносяться зміни в систему його управління. Закон передбачає передачу управління новому суб'єкту – керуючому санацією. При цьому керівник боржника відстороняється від посади з дотриманням вимог законодавства про працю, а повноваження органів управління боржника зупиняються. З цього часу провідну роль в системі управління виконує керуючий санацією. Він зобов'язаний розробити і подати на затвердження комітету кредиторів план санації згідно з встановленою структурою. Зміст плану санації віддзеркалює структуру виробництва, проблемні питання та шляхи з подолання фінансової кризи. До розробки плану залучаються фінансові, контролінгові служби суб'єкта господарювання, інвестори боржника, зовнішні консультанти. Керуючий санацією організує роботу з підготовки проекту плану. Він забезпечує баланс вимог головних та другорядних суб’єктів, зовнішніх та внутрішніх інтересів підприємства, використання методичних та функціональних ресурсів боржника та зовнішніх осіб. Структура та зміст плану фінансової санації визначені законодавством. Досягнення запропонованих вимог до плану відбувається шляхом: - ретельного підбору матеріалів (інформаційний контролінг); - зрівноваженості та обґрунтованості усіх передбачених заходів (функція планування, внутрішнього аудиту); - структурно-логічної єдності розділів, положень (методичний супровід); - узгодження вихідних даних, рекомендацій, пропозицій (координаційна функція). Законодавство визначає коло осіб, з якими узгоджуються заходи щодо фінансової санації. До них відносяться: кредитори (комітет кредиторів), інвестори боржника (за наявності), орган з управління державним майном (якщо присутня частка державної власності у статутному капіталі боржника), господарський суд. Інвестори, що виявляють бажання взяти участь в санаційних заходах, за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, можуть набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації. Управління фінансовою санацією передбачає як найбільш лагідне вирішення питань з усіма суб’єктами відносин. Тому доцільним виглядає частково узгодити план санації с другорядними суб’єктами, інтереси яких зачіпаються у першу чергу, зокрема, працівниками боржника, керівниками місцевої влади, галузевим міністерством чи державним комітетом за профілем діяльності підприємства-боржника. 66

Тривалість окремих етапів і дій з фінансової санації обумовлена законодавством. Поєднання дій суб'єктів відносин і строків на їх виконання утворюють алгоритм процедури фінансової санації боржника, який зображається у вигляді схеми – рис.4.2.

Рис. 4.2. Схематичне зображення процедури фінансової санації У випадках, яки передбачені Законом, окремі строки проведення етапів або дій щодо санації боржника можуть переглядатися, доповнюватися новими вимогами чи діями. Тоді алгоритм процедури банкрутства набуває розгалуженого характеру і триває у часі. Відповідно, збільшуватимуться витрати з боку різних суб'єктів відносин санації і банкрутства. Проект плану санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію. Законодавство також передбачає інші терміни скликання кредиторів з метою узгодження санаційних заходів. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з проектом плану санації. 67

Практика господарювання надає рекомендації з розробки плану санації, що сприяють проходженню узгоджувальних процедур завдяки формалізації окремих частин плану. Найчастіше пропонується певна структуризація розділів плану за змістом інформаційних даних. Типова структура плану фінансової санації наступна містить декілька частин. Вступ до плану надає загальну характеристику підприємстваборжника (організаційно-правова форма, структура, статутні види діяльності, історична довідка, цілі планування, методи дослідження). Додатково наводяться відомості про статутний фонд, склад співвласників, замовників санації тощо. Перший розділ плану фінансової санації містить вихідні дані про банкрута, зокрема: - зовнішні умови господарювання (тенденції, аналіз галузі, сегменту ринку, регіональні особливості); - фінансово-господарський стан (виробнича діяльність, фінансове становище, майно на балансі, обсяги реалізації, збитків, прибутковості, показники ліквідності, платоспроможності та інші дані); - причини виникнення фінансової кризи (вплив конкретних чинників виробництва, вузькі місця, кадрові проблеми); - оцінка потенціалу (стан засобів виробництва, кваліфікація робочої сили, науково - інноваційна потужність, інвестиційна привабливість, наближеність до ресурсних джерел, ринки збуту продукції, ефективність організаційної структури виробництва та системи управління); - інші дані згідно із завданнями управління банкрутом, вимогами суб’єктів відносин фінансової санації. У висновках до першого розділу плану санації підприємства надається комплексна оцінка спроможностей до фінансового оздоровлення шляхом підсилення складових виробничого потенціалу, пригнічення негативних чинників, активізації суб’єктивної складової продуктивних сил. У другому розділі наводяться відомості про стратегічні цілі, пріоритети, орієнтири, на підставі яких будується стратегія виходу з кризи та подальшого розвитку виробництва, зокрема: - санаційні заходи та оперативні програми дій; - шляхи досягнення переваг у конкурентному середовищі; - напрямки мобілізації ресурсів, резервів, інвестиційних вкладень, фінансових активів; - поза фінансові заходи із залученням державних суб’єктів з метою активізації господарства. За підсумками цього розділу можна уяснити, за рахунок чого планується досягти стратегічної мети відновлення виробництва.

68

Третій розділ присвячено розробці конкретних дій з фінансового оздоровлення. Звичайно, вони можуть групуватися в декілька типових планів: - план маркетингу та ринків збуту готової продукції (показники місткості ринку, еластичності попиту, платоспроможність та категорії споживачів, додаткові умови просування на ринку, конкурентне середовище, перспективи збільшення реалізації та охоплення нових секторів ринкового простору); - план виробництва та капітальних інвестицій (використання обладнання та інших засобів виробництва, комерційні зв’язки, промоуторські системи, альтернативні джерела постачання ресурсів, збуту продукції, потреба в інноваційних продуктах для оновлення виробництва, обсяг інвестицій); - організаційний план (удосконалення організаційної структури підприємства, доцільність реструктуризації, реорганізації, перепрофілювання, ефективність кадрового складу працівників та заходи з її підвищення, покращення менеджменту); - фінансовий план (прогноз випуску-реалізації готової продукції, баланси надходжень-витрат, активів-пасивів, шляхи досягнення точки беззбитковості виробництва, джерела мобілізації фінансових ресурсів, графіки розрахунків за зворотною допомогою). У плані фінансової санації також додаються відомості про витрати на санаційне планування, санаційний аудит, консалтинг тощо. Наводяться також дані про загальні потреби у фінансових ресурсах, виручку від реалізації окремих активів підприємства, ефективність санаційних заходів, очікувані результати, можливі ризики чи збитки. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. Однак комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень: - схвалити план санації боржника, подати його на затвердження господарського суду; - відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації. 69

Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації. Якщо керуючий санацією згоден зі змістом особливої думки, він може прийняти її до узгодження як нові вимоги. Це потребує додаткових зусиль та ресурсних витрат. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала. Оскарження у встановленому порядку цієї ухвали веде до розгалуженню алгоритму фінансової санації (рис.4.2) та зростанню видатків на санаційну процедуру. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У такому випадку наведений алгоритм втрачає чинність та змінюється новим планом дій. У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації. Це робиться, якщо існують підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації приведе до відновлення платоспроможності боржника. Таке розгортання подій викликає додаткові розгалуження в схемі алгоритму та санаційних діях. Але суб’єкти – ініціатори цього рішення несуть відповідальність за його доцільність, ефективність, обґрунтованість тощо. Для реалізації плану санації керуючий приймає в господарське ведення майно боржника, організовує його інвентаризацію, відкриває спеціальний рахунок для проведення санації і розрахунків з кредиторами, організовує ведення бухгалтерського і статистичного обліку, фінансової звітності, забезпечує заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником, розглядає вимоги кредиторів до боржника. Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів. Протягом всього часу керування він забезпечує контролінгові функції, управління системою відносин фінансової санації, облікову та звітну діяльність на підприємстві. У разі порушення сторонами умов угод, укладених згідно з планом санації, під час проведення процедури санації захист порушеного права, що виникло у зв'язку з проведенням процедури санації, здійснюється в процедурі провадження у справі про банкрутство.

70

Про результати своєї роботи керуючий санацією готує письмовий звіт, який надає комітету кредиторів за 15 днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для її дострокового припинення. Законодавство передбачає типову структуру звіту керуючого санацією. Обов'язковими є наступні складові звіту: - баланс боржника на останню звітну дату; - рахунок прибутків і збитків боржника; - відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника; - відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника; - відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту. Керуючий санацією виступає однієї із провідних фігур у контролінгових діях. Тому до свого звіту він додає інформаційні матеріали, яки підтверджують зміст санаційних заходів. До звіту керуючого санацією, зокрема, додаються докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить до комітету кредиторів одну з пропозицій: - про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; - про прийняття рішення щодо припинення процедури санації і укладення мирової угоди; - про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; - про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження. Комітет кредиторів розглядає звіт керуючого санацією, направляє в господарський суд клопотання про припинення процедури санації та укладення мирової угоди (відновлення платоспроможності, визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури) або продовження терміну процедури санації. У разі виникнення підстав для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією. Інформаційними документами стосовно реалізації плану санації підприємства є звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету кредиторів. Ухвалення документів означає реалізацію правовстановлюючої функції управління. Надалі документи направляються в господарський суд не пізніше п'яти днів після дати їх ухвалення. 71

До звіту керуючого санацією також додаються реєстр вимог кредиторів і скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого комітетом кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні (за наявності). Додаткових управлінських дій із залученням господарського суду потребують наступні події: - затвердження звіту керуючого санацією; - розгляд скарг кредиторів; - оскарження дій та документів у судовому порядку. На підставі звіту керуючого санацією і клопотання комітету кредиторів господарський суд може винести ухвалу про: - затвердження звіту керуючого санацією; - відмову в затвердженні звіту; - продовження строку санації; - затвердження мирової угоди. Про прийняте у суді рішення виноситься ухвала, яка може бути також оскарженою у встановленому порядку. Копія ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з питань банкрутства. Якщо у встановлені терміни не були проведені розрахунки з кредиторами, суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру без пропозиції комітету кредиторів про продовження строку санації. У такому випадку алгоритм фінансової санації (рис. 4.2) також втрачає чинність. Суб’єкти відносин фінансової санації виконують управлінські функції та пропонують власні управлінські рішення згідно повноважень, цілей, що додаються до завдання оздоровлення виробничих систем. З одного боку вони демонструють власне волевиявлення, а з іншого – змушені підкорятися вимогам з боку інших суб'єктів. Тому управлінські дії складають послідовність узгоджувальних операцій між суб’єктами. Зростання кількості суб’єктів управління фінансовою санацією сприяє росту кількості узгоджувальних дій, їхній тривалості. Типова схема узгодження вимог представлена на рис. 4.3. Центральним ланцюгом узгоджувальних дій виступають керуючий санацією та представники комітету кредиторів. Вони також виконують провідні функції з управління виробництвом на етапі фінансової санації, забезпечення контролінгу всередині виробничої системи. Багатофакторність умов господарювання обумовлює різноманітність показників, що потребують узгоджувальних дій. Наприклад, законодавство орієнтує керуючого санацією на роботу в координатах вартості майна, заборгованості тощо. Власні дії керуючий санацією буде узгоджувати саме в цих координатах. Однак присутність вимог з боку представників трудового колективу підприємства-банкрута змушує керуючого прийня72

ти до уваги також координату соціального розвитку, зокрема, кількість робочих місць, можливе їхнє скорочення внаслідок оздоровчих заходів тощо. В такому випадку типова схема узгодження набуває більш складного виду.

Рис.4.3. Типова схема узгоджувальних дій з приводу фінансової санації Питання для самоконтролю до теми 4 1. Що розуміється під планом фінансової санації боржника? 2. Які заходи щодо відновлення платоспроможності містить план санації? 3. Згадайте основні заходи щодо запобігання банкрутству боржника. 4. Що розуміється під досудовою санацією? 5. Які види судових процедур можуть застосовуватися до банкрута? 6. Назвіть роль та функції розпорядника майна у структурі управління боржником. 7. Вкажіть повноваження, які надаються розпоряднику майна з використання досанаційних заходів управління боржником. 8. Яку роль виконує мирова угода в до санаційних заходах? 73

9. У який спосіб обліковуються фінансові результати від санаційних заходів? 10. У чому полягають зміни в системі управління під час призначення керуючого санацією? 11. Які вимоги надаються до плану санації? 12. Назвіть структурні складові плану санації. 13. Згадайте основні етапи підготовки та ухвалення плану санації. 14. Які контролінгові функції виконують суб’єкти управління з розробці плану санації? 15. Вкажіть основні дії керуючого санацією щодо підготовки плану санації. 16. Які управлінські дії виконуються збоку суб’єктів на етапі підготовки плану санації? Словник до теми 4 План фінансової санації боржника – документ, який складається керуючим санацією протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника та подається комітету кредиторів для схвалення. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Розпорядник майна - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку. На розпорядника майна у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом. Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).

74

ТЕМА 5. ОКРЕМІ ЦИКЛИ УПРАВЛІННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО 5.1. Розпорядження майном боржника і мирова угода 5.2. Ліквідація підприємства 5.3. Інші особливості управління відносинами фінансової санації Управління фінансовою санацією – тривалий та складний процес. Його учасники вступають один з одним в різні відносини, укладають угоди, розривають раніше досягнуті домовленості. Відносини, що формуються внаслідок санації, існують також і після її завершення. Тривалість процесу санації підприємства передбачає для управлінців доцільний крок – розділити усю процедуру на окреми типови стадії. Уніфікація підходів до виконання управлінських дій знижує витрати ресурсів саме підпримєства-банкрута, а також власних ресурсів суб’єктів. Нижче розгдянуто найпоширені у практиці банкрутства стадії управління підприємством, що можна оцінювати як окремі управлінські цикли. 5.1. Розпорядження майном боржника і мирова угода Це перша з передбачених Законом судових процедур, яка є обов'язковою для виконання усіма суб'єктами відносин санації і банкрутства. Її мета - забезпечити майнові інтереси кредиторів в судочинстві. Виконання цієї процедури покладається на спеціальну особу – розпорядника майна, призначення якої стає окремою ланкою управління фінансовою санацією. Звичайно, пропозиція щодо кандидатури розпорядника майна до господарського суду надають збори кредиторів, виходячи з вимог неупередженості і професіоналізму особи розпорядника. Строк повноважень розпорядника майна – не більш 6 місяців, а коректування строку здійснюється судом за клопотанням комітету кредиторів, саме розпорядника або власника майна боржника. Розпорядник виконує ключову роль в більшості дій щодо розвитку сценарію банкрутства. Тому він наділяється суттєвими повноваженнями Закон (стаття 13). Перелічені повноваження не тільки забезпечують ефективну участь у відносинах санації і банкрутства, але і припускають виконання певних обов'язків розпорядником майна, зокрема: - розгляд заяв кредиторів щодо боржника (разом з керівниками боржника); - ведення реєстру вимог кредиторів і повідомлення кредиторів про включення в реєстр їх вимог; - вживання заходів для захисту майна боржника; 75

-

аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності боржника, його становища на товарних ринках; - виявлення ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства; - скликання зборів кредиторів; - надання необхідних відомостей, звітів про свою діяльність і про боржника в межах, передбачених законодавством. Технологія прийняття рішень розпорядником майна є лінійним ланцюгом послідовних операцій (див. рис.3.2), що поєднують інформаційну, правовстановлюючу, регулюючу і контрольну функції. Послідовне накопичення рішень і дій суб'єктів відносин формується у вигляді схеми процедури розпорядження майном – рис. 5.1. Знаком «х» відзначено закінчення процедури банкрутства.

Рис.5.1. Схематичне зображення процедури розпорядження майном Для розпорядника майна важливим є добросовісне виконання своїх функцій, реалізація дій, які відповідають інтересам боржника та його кредиторів. Оскільки інтереси можуть не співпадати, суперечити одні одним або можуть висуватися нові вимоги з боку органів місцевої влади, територіальної громади, розпоряднику майном слід правильно оцінювати як власні дії, так і можливі негативні оцінки з боку інших суб'єктів відносин санації і банкрутства. Зокрема, Закон передбачає відповідальність розпорядника майна за неналежне виконання своїх обов'язків, вихід за межі своїх функцій, зайве втручання в оперативно-господарську діяльність суб'єкта господарювання - боржника. 76

Проблемним залишаються питання співвідношення повноважень розпорядника майна боржника і його органів управління. Закон передбачає два варіанти побудови системи управління боржником в процедурі розпорядження майном: 1) одночасна участь в управлінні як розпорядника майна, так і раніше призначених органів управління боржника з розмежуванням сфер компетенції кожного з них; 2) одноосібне управління з боку розпорядника майна всією діяльністю боржника у разі, коли повноваження органів управління зупинено. Вибір варіанту управління, строку переходу від однієї системи управління до іншої регламентується нормами Закону і оформляється судовою ухвалою. Наприклад, органи управління боржником зобов'язані погоджувати з розпорядником майна наступні управлінські рішення: реорганізація і ліквідація боржника; створення філій, представництв, юридичних осіб за участю боржника; виплата дивідендів, здійснення емісій цінних паперів, викуп у акціонерів раніше випущених акцій; господарські операції з нерухомістю боржника (оренда, застава, внесок до статутного фонду), кредитні, довірчі, заставні операції від імені боржника. За своєю суттю обидві системи управління боржником є колегіальними, оскільки окрім розпорядника майна і посадовців боржника в прийнятті управлінських рішень беруть участь кредитори, господарський суд, представники заінтересованих осіб і працівників боржника. Наприклад, господарський суд або кредитори можуть не затвердити рішення розпорядника майна про залучення фахівців, звіт про виконання своїх обов'язків тощо. Технологія ухвалення управлінського рішення у такому разі збагачується безліччю зворотних зв'язків та ітеративних повторів операцій, набуваючи розгалуженого характеру – рис.5.2. Відповідно, розгалуженою стає схема процедури розпорядження майном. Аналогічні взаємовідносини виникають між органом управління боржником і розпорядником майна у випадку, якщо останній не дає своєї згоди на певні дії управлінців. Ускладнення алгоритму взаємодії може виникати між різними суб'єктами відносин санації і банкрутства – господарським судом, державними органами, працівниками боржника і мешканцями регіону. В цьому випадку можна говорити про прагнення до часткового узгодження вимог з боку різних суб'єктів, для чого необхідні додаткові ресурси часу і коштів (матеріальних, інтелектуальних, інформаційних тощо). В залежності від розвитку процедури розпорядження майном, її закінченням може бути одна з наступних процедур – санація, ліквідація боржника або укладення мирової угоди, кожна з яких визначена в тексті Закону і має власні показники дій, суб'єктів, що беруть участь, та строків виконання. 77

Рис. 5.2. Розгалуження алгоритму управлінського рішення за рахунок зворотних зв'язків (ЗЗ), що виникають у відносинах санації та банкрутства 5.2. Ліквідація підприємства Ліквідація підприємства – припинення діяльності юридичної особи без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Підстави для ліквідації та її порядок перелічені в Цивільному кодексі. Ліквідаційна процедура щодо суб'єкта господарювання – боржника відкривається господарським судом після визнання його банкрутом та регламентується розділом ІІІ Закону. З цього часу змінюється порядок функціонування банкрута: припиняються повноваження органів управ78

ління банкротом, в тому числі його керівника, власників майна банкрута, якщо це не було зроблено раніше. Водночас завершується підприємницька діяльність банкрута, наступає строк виконання всіх грошових зобов'язань, припиняється нарахування неустойки та інших штрафних санкцій, знімається статус конфіденційності і комерційної таємниці щодо фінансової інформації про банкрута, змінюється порядок дій з вимогами до боржника та з його майном. Для здійснення ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора – фізичну особу, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів згідно з рішенням суду і норм Закону. Ліквідатором може бути розпорядник майна або керуючий санацією боржника. У ліквідаційну комісію включаються представники кредиторів, фінансових, місцевих, державних органів з питань банкрутства і регулювання фінансових ринків (страхового, цінних паперів, грошового тощо), Антимонопольного комітету України. Узгоджений з ліквідатором і комітетом кредиторів склад ліквідаційної комісії затверджується судом. До повноважень ліквідатора і ліквідаційної комісії відносяться: господарське відання майном і забезпечення його збереження, виконання функцій з управління банкрутом і розпорядження його майном, в тому числі проведення інвентаризації та оцінки, формує ліквідаційну масу, аналізує фінансове становище, пред’являє вимоги до третіх осіб щодо повернення дебіторської заборгованості, здійснює звільнення працівників банкрута, зберігає документи і надає інформацію до державного органу з питань банкрутства. Крім того, ліквідатор приймає від посадовців банкрота бухгалтерську та іншу документацію, печатку і штампи, може отримувати кредит для виплати вихідної допомоги звільненим працівникам, в судовому порядку визнавати недійсними операції банкрута, виявляє та повертає від третіх осіб майно банкрута. В ході ліквідації формується ліквідаційна маса – стягнуті на користь банкрута суми, всі види майнових активів банкрута (майно та майнові права), що належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, зокрема заставне і спільне майно, речі банкрута на правах володіння або користування. Оцінку майна проводить арбітражний керуючий або залучені з цією метою фахівці. Після завершення інвентаризації і оцінки ліквідатор здійснює продаж майна банкрота. Суттєвими є порядок сповіщення через засоби масової інформації, встановлення форми продажу (відкриті або закриті торги, конкурс, аукціон) та надходження коштів на поточний рахунок банкрута, умов продажу, які повинні бути узгодженими з комітетом кредиторів. 79

Кошти, які надходять від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону. Черговість розрахунків з кредиторами має наступний вид: 1) вимоги, забезпечені заставою, виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (для банку), господарського суду та роботи ліквідаційної комісії (державне мито, публікації, збереження майна, аудит, оплата праці арбітражного керуючого); 2) зобов'язання банкрота перед його працівниками, довірителями, вкладниками, зокрема внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 3) вимоги щодо сплати податків і зборів, управління державним резервом; 4) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; 5) вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства; 6) інші вимоги. Черговість виплат забезпечується шляхом повного задоволення вимог попередньої черги в міру надходження коштів і після цього – переходу до вимог наступної черги. Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор оформляє звіт і подає його на затвердження в господарський суд разом з пакетом документів, до якого входять: ліквідаційний баланс, показники виявленої ліквідаційної маси і реалізації її об'єктів; договори купівлі-продажу з актами приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з розмірами погашених зобов'язань і підтверджуючими документами. Після заслуховування звіту і думки членів комітету кредиторів суд виносить ухвалу про затвердження звіту і ліквідаційного балансу, а ліквідатор інформує державний орган з питань банкрутства про закінчення процедури ліквідації боржника. Схема здійснення ліквідаційної процедури зображена на рис.5.3. Якщо в результаті ліквідації не залишається майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута і направляє її органам державної реєстрації, статистики, податкової служби і власнику майна банкрута. Якщо після задоволення всіх вимог кредиторів банкрут вважається таким, що не має боргів, він може продовжувати свою господарську діяльність. Інколи суд може встановити, що ліквідатор не виявив або не реалізував всіх майнових активів ліквідаційної маси для задоволення існуючих вимог. Тоді призначається новий ліквідатор, який очолить ліквідаційну комісію. 80

В ході ліквідаційної процедури провадиться звільнення працівників банкрута за правилами, встановленими Законом і нормативними актами України, виплата пільг і компенсацій, подальше їх працевлаштування. Документи банкрота зберігаються у ліквідатора протягом всієї ліквідаційної процедури, а після її завершення залишаються на зберігання за погодженням з органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноваженою ним до архівною установою.

Рис. 5.3. Схематичне зображення ліквідаційної процедури і завершення банкрутства боржника

81

Термін процедури ліквідації не може перевищувати 12 місяців, але за рішенням суду може бути продовжений ще на 6 місяців. Облік економічних аспектів ліквідаційної процедури і прогноз ефективності проводиться по аналогії з іншими процедурами банкрутства. Ліквідація підприємства-боржника є досить хворобливим явищем. Якщо на попередніх стадіях управління боржником не вдалося уникнути його ліквідації, головні суб’єкти відносин змушені шукати найбільш м’які шляхи із задоволення інтересів другорядних суб’єктів, насамперед – працівників банкрута, мешканців території його розташування. Але рідко вдається знайти консенсус з людиною, яка втратила робоче місце чи вимушена змінити місцезнаходження у пошуках роботи. Ці негативні явища невід’ємні від ринкової економіці. Тому головні суб’єкти повинні чітко виконувати функції контролінгу та запроваджувати заходи з попередження кризових явищ, ідентифікації фінансових утруднень на підприємствах. Відповідні реакції має також надавати й державна економічна політика. 5.3. Інші особливості управління відносинами фінансової санації Одне із завдань стратегічного контролінгу у фінансової санації – своєчасне реагування на проблеми, що можуть виникати в управлінні підприємством. Вдачний контролінг у поєднанні з інформаційними технологіями дозволяє виділяти труднощі у виробничому циклі, класифікувати причини та джерела їхнього походження. Розповсюдження позитивного досвіду фінансового контролінгу на виробництві допомогає менеджерам кваліфіковано вирішувати поточні проблеми. З цією метою державні суб’єкти запроваджують навчальні програми, семінари, узагальнення досвіду та інші заходи. Фахівцями підприємств також запроваджуються спеціальні схеми раннього попередження кризи. Хоча в сучаних умовах господарювання прогнозування банкрутства – складне завдання, доцільність використання деяких типових прийомів підтверджує свою практичну цінність. В практиці управління зустрічається багато варіантів схемного вирішення систем попередження, наприклад: - за сферою спостереження (зовнішні, внутрішні параметри, змішані); - за показниками контролю, що відображають певні негативні моменти у виробництві; - за прийомами обробці інформаційних даних; - за каналами надання інформації; - за кількістю їєрархічних рівней. Звичайно, будь-яка система прогнозування поєднується з ризикменеджментом підприємства. Сьогодні національні наукови школи готують власні моделі вимірювання підприємницьких ризиків. Вони 82

відризняються від моделей західних вчених-економістів та спроможні враховувати національні особливості здійснення господарської діяльності. В ході провадження фінансової санації виділяються типові дії суб'єктів відносин. Деякі з них можна згрупувати як особливі стадії у провадженні, зокрема: укладення мирової угоди, проведення загальних зборів кредиторів, зупинення провадження у справі про банкрутство або інші. Мирова угода в тлумаченні Закону (стаття 1) – це домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та(або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (прощення боргів). У справах про банкрутство зміст цього терміну відрізняється від прийнятого в інших формах господарських відносин. Воно торкається тільки відстрочки, розстрочки і списання боргу між боржником і кредитором. Закон відносить мирову угоду до однієї з процедур банкрутства (стаття 4). Вона може укладатися на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство і регламентується спеціальним розділом Закону. Закон встановлює ряд вимог до форми, порядку і кола осіб, які можуть ухвалити рішення про укладення мирової угоди осіб (стаття 35). Умовами укладення мирової угоди Закон висуває певний перелік обставин щодо застави, черговості задоволення вимог, порядку узгодження з кредиторами, наприклад, податковими органами і конкурсними кредиторами тощо (стаття 36). Порядок укладення і набрання чинності мирової угоди передбачає письмову її форму, необхідність затвердження в господарському суді та ряд інших (стаття 37). Розгляд мирової угоди в суді (стаття 38) проводиться на основі заяви арбітражного керуючого та оформляється ухвалою суду про: - затвердження мирової угоди, якщо усі її умови відповідають вимогам Закону; - відмову в затвердженні угоди внаслідок порушень порядку чи інших суттєвих умов. Розрив мирової угоди або визнання її недійсною здійснюються на вимогу конкурсного кредитора та у випадку невиконання боржником її умов (стаття 39). В цьому випадку господарський суд виносить ухвалу та відновлює провадження у справі про банкрутство. Повноваження і функції загальних зборів кредиторів як органу управління відносинами санації і банкрутства, зафіксовані в Законі (стаття 16). До них, зокрема, відносяться: - вибори членів комітету кредиторів; - визначення кількісного складу комітету, його повноважень, дострокове припинення повноважень всього комітету або окремих його членів; 83

-

інші питання, передбачені Законом. Організацією перших зборів кредиторів займається розпорядник майном на підставі рішення попереднього засідання суду. Про місце і час проведення зборів кредитори повідомляються персонально згідно реєстру вимог кредиторів не пізніше ніж за десять днів після винесення ухвали суду. Збори проводяться за місцем знаходження боржника. Наступні збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за власною ініціативою, за ініціативою комітету кредиторів або за ініціативою кредиторів, сума вимог яких складає не менше третини загальної суми вимог до боржника (однієї третини кількості голосів кредиторів). Після отримання письмової вимоги про скликання зборів арбітражний керуючий скликає збори протягом двох тижнів. Голоси в зборах розподіляються пропорційно розміру вимог кредиторів, включених до реєстру. У зборах з правом голосу беруть участь всі кредитори, які включені до реєстру. Представники працівників боржника і арбітражний керуючий беруть участь з правом дорадчого голосу. При необхідності в зборах беруть участь представники органу місцевого самоврядування і керівника майном боржника. Рішення зборів кредиторів ухвалюється більшістю голосів кредиторів, які присутні на зборах і беруть участь в голосуванні. Важливою стадією банкрутства є припинення провадження у справі про банкрутство. Цьому присвячений спеціальний розділ V Закону. Зокрема, важливими є обставини, за якими припиняється провадження у справі про банкрутство, а саме: - боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; - заява про банкрутство подана щодо ліквідованої або реорганізованої особи; - господарський суд вже розглядає справу про банкрутство даного суб'єкта господарювання; - затверджено звіт керуючого санацією, ліквідатора або мирова угода; - боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; - кредитори не висунули будь-яких вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство. Припинення провадження у справі про банкрутство оформляється ухвалою господарського суду (стаття 40). Питання для самоконтролю до теми 5 1. Яка особа може виконувати функції з розпорядження майном боржника? 2. Згадайте обов'язки розпорядника майна. 84

3. Вкажіть можливі системи управління підприємством на стадії розпорядження майном. 4. Що означає ліквідація боржника? 5. Хто може бути призначеним ліквідатором боржника? 6. Які особи призначаються до складу ліквідаційної комісії? 7. Вкажіть складники ліквідаційної маси. 8. Згадайте структуру управлінських дій ліквідатора. 9. Назвіть документи, що підтверджують виконання управлінських функцій ліквідатором у складі його звіту. 10. Які управлінські дії виконує господарський на етапі ліквідації боржника? 11. Згадайте свідомі Вам схеми попередження банкрутства. 12. Вкажіть управлінські дії з приводу укладення мирової угоди. 13. Які управлінські дії виконують загальні збори кредиторів боржника? 14. У якій спосіб забезпечується управління загальними зборами кредиторів? 15. Якими важелями досягається управління на етапі припинення провадження у справі про банкрутство? Словник до теми 5 Заходи щодо запобігання банкрутству боржника - основний засіб боротьби з банкрутством, тобто - фінансова допомога за рахунок суб'єктів відносин санації і банкрутства, які зацікавлені та беруть участь в заходах щодо запобігання банкрутству суб'єкта господарської діяльності. Ліквідація підприємства – припинення діяльності юридичної особи без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Підстави для ліквідації та її порядок перелічені в Цивільному кодексі. Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Ліквідатор – фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів згідно з рішенням суду і норм Закону. Ліквідатором може бути розпорядник майна або керуючий санацією боржника. Ліквідаційна комісія складається з представників кредиторів, фінансових, місцевих, державних органів з питань банкрутства і регулювання фінансових ринків (страхового, цінних паперів, грошового тощо), Антимонопольного комітету України. 85

Ліквідаційна маса – стягнуті на користь банкрута суми, всі види майнових активів банкрута (майно та майнові права), що належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, зокрема заставне і спільне майно, речі банкрута на правах володіння або користування. Повноваження і функції загальних зборів кредиторів – сукупність організаційних важелів органу управління відносинами санації і банкрутства, які зафіксовані в Законі, зокрема, вибори членів комітету кредиторів, визначення кількісного складу комітету, його повноважень, дострокове припинення повноважень всього комітету або окремих його членів, а також інші питання, передбачені Законом. Припинення провадження у справі про банкрутство - оформлене ухвалою суду рішення за важливими обставинами, за яким припиняється провадження у справі про банкрутство, а саме боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; заява про банкрутство подана щодо ліквідованої або реорганізованої особи; господарський суд вже розглядає справу про банкрутство даного суб'єкта господарювання; затверджено звіт керуючого санацією, ліквідатора або мирова угода; боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; кредитори не висунули будь-яких вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство.

86

ТЕМА 6. САНАЦІЙНИЙ АУДИТ І РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ БОРЖНИКА

6.1. Вимоги щодо проведення санаційного аудиту 6.2. Санація балансу та заходи з реструктуризації підприємства Аудит – важлива частина заходів з фінансового оздоровлення виробництва. Внаслідок аудиту вдається зробити неупереджений висновок щодо доцільності санаційних процедур. Зміна виробничих відносин – також болісна процедура, яка охоплює не тільки матеріальну складову продуктивних сил, а і долі людей – працівників підприємства. Хтось з них виявиться вдалим учасником, отримає нове робоче місце, соціальні гарантії. Але комусь прийдеться залишати підприємство, на якому вже відпрацьовано багато років життя, шукати нову роботу. Під час фінансової санації звичайно загострюються між особисті відносини, зростає суб'єктивізм управлінських рішень. Зовнішній аудит сприяє більш вдалому ходу санації, оскільки відсторонює частку суб'єктивізму з відносин. Аудит надає об'єктивну оцінку діяльності персоналу підприємства та його керівників у попередній час, виявляє помилки та прорахунки більшості ланок виробництва. Внаслідок аудиту визначається картина виробництва у сухих цифрах санаційного балансу та висновків про фінансово-господарських стан підприємства. 6.1 Вимоги щодо проведення санаційного аудита Аудит в Україні виконується згідно відповідного Закону „Про аудиторську діяльність” в редакції від 14 вересня 2006 року № 140-V. Мета цього нормативного документу – визначити правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні та створити систему незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації. Закон встановлює правила здійснення аудиту аудиторськими установами усіх форм власності за винятком державних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю. До законодавства про здійснення фінансового контролю та аудит віднесено саме закон, Господарський кодекс України, інші нормативноправові акти та стандарти аудиту. Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. 87

Санаційним вважається такій аудит, що: 1) проводиться на етапі фінансової санації підприємства-боржника; 2) передує ухваленню рішення про неплатоспроможність або готує підстави для такого рішення; 3) надає аналітичні дані для планування фінансової санації; 4) розглядає ефективність запроваджених заходів з фінансового оздоровлення виробництва. Аудит виконує досить вузьку функцію збирання та обліку інформації, яка спрямовується на розробку управлінських рішень. Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Діяльність аудиторів та аудиторських фірм з надання аудиторських послуг контролюється Аудиторською палатою України відповідно до стандартів аудиту. Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю як фізична особа - підприємець або у складі аудиторської фірми з дотриманням вимог законодавства про аудит, зокрема, лише після включення його до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини. Аудиторська фірма - юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність. При здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту, що приймаються на основі стандартів аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів з дотриманням особливостей здійснення господарської діяльності та провадження справ про банкрутство підприємств. Стандарти аудиту є вагомим важелем управління фінансовою санацією, оскільки вони є обов'язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмами та суб'єктами господарювання, що беруть участь у фінансової санації боржника. Вони передбачають загальні умови проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг, визначають основні відносини з приводу управління фінансовою санацією. Аудиторський висновок – офіційний документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні, зокрема, законодавству про банкрутство, іншим нормативно-правовим актам України, положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, внутрішнім вимогам та положенням суб'єкта господарювання – боржника. 88

Інформаційні відносини фінансової санації розвиватимуться між користувачами та аудитором шляхом надання усних або письмових консультацій та з оформленням довідки, експертного висновку або акту – рис.6.1. Обов'язковість проведення санаційного аудиту визначається вимогами законодавства України з питань банкрутства підприємств, планом санаційних заходів, що узгоджені з головними суб'єктами управління. Тому органи управління суб'єкта господарювання зобов'язані створити аудитору (аудиторській фірмі) належні умови для якісного виконання аудиту. Вони також несуть відповідальність за повноту і достовірність документів та іншої інформації, які надаються аудитору (аудиторській фірмі). Фінансова звітність суб'єкта господарювання, яка відповідно до закону підлягає обов'язковій аудиторській перевірці, повинна бути перевірена аудитором і оприлюднена відповідно до вимог законів України.

Суб'єкт управління

Аудитор

Керуючий санацією

Об'єкт санації

Рис.6.1. Схема розвитку інформаційних відносин між аудитором та об'єктом перевірки в режимі фінансової санації Професійний рівень аудитора підтверджується дипломом про вищу освіту, сертифікатом з визначення кваліфікаційної придатності на зайняття аудиторською діяльністю, шляхом проведення письмового кваліфікаційного іспиту. Важливим чинником з підбору аудитора для фінансової санації є досвід проведення аналогічних перевірок інших суб'єктів банкрутства. Частину контролінгових функцій з фінансового аудиту покладено на Аудиторську палату України, яка згідно з наданими повноваженнями: 1) здійснювати сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудиторською діяльністю, у тому числі з приводу санації підприємств; 2) затверджувати стандарти аудиту та програми підготовки аудиторів; 89

3) вести Реєстр аудиторів та здійснювати контроль за дотриманням аудиторськими фірмами (аудиторами) вимог законодавства, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів; 4) здійснювати заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок суб'єктів банкрутства та контролювати якість аудиторських послуг; 5) регулювати взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності, здійснювати інші функції. Якість контролінгу з боку Аудиторської палати України забезпечується завдяки її складу, зокрема: по одному представнику від Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки України, Державної податкової адміністрації України, Національного банку України, Державного комітету статистики України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Рахункової палати та Головного контрольно-ревізійного управління України. До складу палати від аудиторів делегуються в кількості десяти осіб висококваліфіковані аудитори з безперервним стажем аудиторської діяльності не менше п'яти років, представники фахових навчальних закладів та наукових організацій. Такій якісний та кількісний склад Аудиторської палати дозволяє добре виконувати функції управління на етапі фінансової санації боржника. Проводиться аудиту здійснюється на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та керуючим санацією. У разі, якщо замовником аудиту виступає інша особа, договір про проведення аудита повинен містити вимоги щодо із збереження конфіденційної інформації (обмеження доступу, нерозголошення тощо). У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг обов'язково передбачаються: - предмет і термін перевірки суб'єкта фінансової санації; - обсяг аудиторських послуг; - розмір і умови оплати аудиторських послуг; - додаткові вимоги щодо змісту аудиторського висновку; - відповідальність сторін. Стандартами аудиту можуть бути передбачені й інші істотні умови договору на проведення аудиту суб'єктів фінансової санації. Документи, передані від керуючого санацією для проведення аудиту, не підлягають розголошенню чи вилученню без його згоди. Професійні об'єднання аудиторів сприяють підвищенню професійного рівня аудиторських дій з фінансової санації та вдосконаленню аудиторської діяльності. 90

Під час здійснення аудиторської діяльності аудитор має право: 1) самостійно визначати форми і методи проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг на підставі законодавства про банкрутство, стандартів аудиту та умов договору із керуючим санацією; 2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмета перевірки і знаходяться як у користуванні підприємства-боржника, так і у третіх осіб; 3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників підприємства-боржника, керуючого санацією, інших осіб; 4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва банкрута проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів. У ході аудиторської перевірці аудитори зобов'язані: 1) дотримуватися вимог законодавства про банкрутство підприємств, аудиторську діяльність, інших нормативно-правових актів, стандартів аудиту, принципів незалежності аудитора та відповідних рішень Аудиторської палати України; 2) належним чином проводити аудит, надавати інші аудиторські послуги, нести відповідальність за порушення умов договору; 3) повідомляти керуючого санацією, уповноважених осіб, інших замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності; 4) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг, не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб; 5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг, у формі консультацій, перевірок або експертиз; 6) своєчасно надавати звіт про свою аудиторську діяльність. Забороняється проведення аудиту: 1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами органів управління суб'єкта банкрутства чи особисті майнові інтереси в ньому; 2) аудитором - членом органів управління, засновником або власником суб'єкта банкрутства, його працівником або працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб'єкта банкрутства; 3) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не враховує необхідного для якісного виконання таких послуг часу, належних 91

навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь відповідальності аудитора. У випадку неналежного виконання своїх зобов'язань аудитор (аудиторська фірма) несе майнову та іншу цивільно-правову відповідальність відповідно до договору та закону. Розмір майнової відповідальності аудиторів не може перевищувати фактично завданих збитків підприємству боржнику чи керуючому санацією. За неналежне виконання професійних обов'язків до аудитора (аудиторської фірми) можуть бути застосовані Аудиторською палатою України стягнення у вигляді попередження, зупинення чинності сертифіката на строк до одного року або анулювання сертифіката, виключення з Реєстру. До аудиторів, які здійснюють перевірку суб'єктів банкрутства і фінансової санації, можуть бути застосовані інші види відповідальності відповідно до закону. Державний фінансовий контроль і аудит забезпечують органи державної контрольно-ревізійної служби України стосовно підприємствборжників, перелік яких визначається законодавством про банкрутство. Порядок проведення діяльності суб'єктів господарювання встановлюється Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» та Кабінетом Міністрів України. Порядок передбачає інспектування певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ, зокрема суб'єктів господарювання - боржників, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно. Тривалість державного фінансового аудиту не може перевищувати 90 календарних днів. Механізм проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту полягає у перевірці та аналізі діяльності, фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю суб'єктів господарювання, що отримують чи отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують чи використовували державне чи комунальне майно. Під час аудиту обов'язковій оцінці підлягає рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, яке полягає у забезпеченні: - дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління та суб'єкта господарювання; - достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності; 92

-

збереження активів; досягнення визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання з виконання показників економічності, продуктивності і результативності. Процес аудиту складається з чотирьох етапів. На першому етапі - планування аудиту з метою збору інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення суб'єктом господарювання визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання - вивчаються та аналізуються: - нормативно-правові акти, установчі, розпорядчі та інші документи суб'єкта господарювання; - розпорядчі документи органу управління суб'єкта господарювання; - фінансова і статистична звітність суб'єкта господарювання, інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності; - матеріали попередніх контрольних заходів. Інформацію можна одержувати як на письмовий запит посадової особи органу державної контрольно-ревізійної служби, так і від суб'єкта господарювання за місцем його знаходження. Своєчасне і в повному обсязі подання інформації забезпечує керуючий санацією чи керівник боржника. За результатами опрацювання інформації складається план аудиту, який повинен включати: - стислу характеристику суб'єкта, фінансово-господарська діяльність якого підлягає аудиту; - обґрунтування попередньо виявлених недоліків і проблем, які вплинули або можуть негативно вплинути на рівень управління фінансовогосподарською діяльністю; - обсяг аудиту - напрями чи питання діяльності, які передбачається перевірити; фактори, які можуть впливати на хід аудиту та його результати; - склад фахівців, що залучаються до проведення аудиту, та його графік. План затверджує керівник органу державної контрольно-ревізійної служби. Під час другого етапу - підготовка програми проведення аудиту з урахуванням його плану: - уточнюється інформація, зібрана на першому етапі, та конкретизуються і аналізуються недоліки і проблеми, які вплинули або можуть 93

негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання; - готується програма проведення аудиту, що затверджується керівником органу державної контрольно-ревізійної служби з зазначенням переліку ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта банкрутства, які передбачається перевірити, методів перевірки та процедур їх застосування, а також відповідальних осіб та графіку проведення. Контролінгові заходи передбачають узгодження програми шляхом ознайомлення з її змістом керівника суб'єкта банкрутства. Під час третього етапу - перевірка ризикових операцій фінансовогосподарської діяльності суб'єкта господарювання - підтверджується або спростовується інформація стосовно недоліків і проблем в управлінні такою діяльністю. Обрані методи перевірки та процедура їх застосування повинні забезпечувати обґрунтованість висновків за результатами оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання. У ході перевірки аналізуються дані фінансових та бізнес-планів, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної та фінансової звітності, договорів, розпорядчих та інших документів суб'єкта господарювання, пов'язаних з плануванням і провадженням фінансовогосподарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності та організацією внутрішнього контролю, а також фактична наявність та стан активів. Під час четвертого етапу - звітування про результати аудиту - готуються висновки за результатами оцінки рівня управління фінансовогосподарською діяльністю суб'єкта виходячи з істотності їх впливу на фінансово-господарську діяльність за такими загальними розділами: 1) зовнішній - незалежний від суб'єкта господарювання характер, зокрема стосовно достатності нормативно-правового забезпечення його діяльності, рівня її регламентації органом управління суб'єкта; 2) внутрішній - прийняття рішень або бездіяльність посадових осіб суб'єкта, передусім щодо організації системи внутрішнього контролю. За результатами аудиту складається аудиторський звіт, який повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення. Контролінгові заходи на цьому етапі забезпечуються шляхом: - розгляду звіту за участю посадових осіб суб'єкта; - врахування зауважень і пропозицій керівників або відображення у протоколі розбіжностей, який додається до звіту; 94

-

подання звіту керуючому санацією, керівникові суб'єкта, його органам управління, а також Кабінетові Міністрів України та Мінфіну, іншим заінтересованим органам державної влади, органам місцевого самоврядування; - оприлюднення результатів аудиту через засоби масової інформації. Керівник суб'єкта господарювання зобов'язаний інформувати орган державної контрольно-ревізійної служби про стан врахування рекомендацій, що містяться у аудиторському звіті. У разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, що містять ознаки злочину, органами державної контрольно-ревізійної служби невідкладно інформується правоохоронний орган. Санаційний аудит проводиться обов'язково у випадках, передбачених діючим законодавством про фінансову санацію підприємств та інших нормативно-правових актів. Зокрема, обов'язковим є проведення аудиту у випадку фінансової санації підприємств-боржників: 1) відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету – для підтвердження достовірності та повноти річної та консолідованої фінансової звітності; 2) засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників – для перевірки фінансового стану; 3) емітентів цінних паперів - при отриманні (оновленні) ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та у випадку його реорганізації; 4) у формі господарського товариства на вимогу суб'єкта управління – учасника товариства, який володіє більш ніж 10 % голосів у статутному капіталі; 5) за наявності державної частки у статутному капіталі підприємстваборжника. Окрім того, підставами для проведення санаційного аудиту підприємства-боржника можуть бути рішення: 1) господарського суду про призначення експертизи у вигляді аудиторської перевірки; 2) органів управління боржника про проведення незалежного аудиту фінансово-господарської діяльності керівництва, структурних підрозділів тощо; 3) керуючого санацією (арбітражного керуючого) для аналізу платоспроможності підприємства. 95

6.2. Санація балансу та заходи з реструктуризації підприємства В ході санаційного аудиту запроваджуються заходи з санації балансу підприємства-боржника. З цією метою учасники аудиту використовують міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, досвід аудиторської практики, виявлення недоліків в бухгалтерському обліку, а також результати інвентаризації, яку проводить керуючий санацією. Інвентаризації підлягають: майно боржника, майнові та немайнові права, основні засоби, розрахунки, та інші складники балансу господарюючого суб'єкта. На етапі санації виконується поглиблений факторний аналіз фінансового стану за однієї із методик. В господарської практиці існує декілька методик з фінансового аналізу підприємств. За галузевою ознакою вони розподіляються на окремі сфери переважної або виключної діяльності такого підприємства в залежності від галузевої підпорядкованості, яка контролюється відповідними державними органами влади та управління. Наприклад, роботу банківських установ оцінюють за методикою Національного банку України, страховиків – за відповідною методикою, що затверджена Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг тощо. За відсутністю відповідної методики поглибленого факторного аналізу у сфері господарювання обраного підприємства-боржника, аудитор та керуючий санацією використовують одну з методик, яка найбільш повно охоплює індивідуальні господарські чинники відповідної діяльності. В ході санації балансу виконується декілька етапів з виявлення даних про такі об'єкти: 1) корпоративні відносини усередині господарського товариства та показники власного капіталу; 2) трудові відносини та стан розрахунків з найманими робітниками; 3) майно, майнові та немайнові активи; 4) система маркетингу та стан розрахунків з контрагентами; 5) система менеджменту та її відповідність існуючим критеріям; 6) дебіторська і кредиторська заборгованість; 7) склад та структура активів і пасивів балансу підприємства, вартість чистих активів; 8) стан та ефективність використання основних фондів та інших необоротних активів; 9) оборотні засоби та джерела їх формування; 10) тривалість операційного циклу; 11) фінансові результати, рух грошових потоків; 12) ділова активність. Планом санаційного аудиту також передбачається вивчення інших об’єктів чи напрямків роботи підприємства у відповідній галузі господарства. 96

Поглиблений факторний аналіз фінансового стану боржника на етапі фінансової санації може охоплювати декілька груп показників (станом на дату перевірки), зокрема: - склад та структура активів і пасивів підприємства: - структура і динаміка власного капіталу підприємства; - структура розміщення власного капіталу і довгострокових залучених коштів підприємства; - показники оцінки основних фондів; - склад і структура оборотних засобів і оборотних коштів підприємства, показники ефективності їхнього використання; - тривалість операційного циклу за складовими елементами планових оборотних коштів підприємства; - склад і структура дебіторської заборгованості та її частка в оборотних активах підприємства; - стан розрахунків з дебіторами за строками виникнення боргу; - структура дебіторської заборгованості за строками її виникнення; - склад та структура кредиторської заборгованості та її частка в оборотних коштах підприємства; - структура доходів, витрат та прибутку підприємства; - джерела утворення і напрями витрачання коштів підприємства; - структура джерел утворення та напрямів розміщення коштів; - структура грошових потоків за видами діяльності підприємства; - показники оцінки ділової активності підприємства; - показники прибутковості (збитковості) господарської діяльності; - показники оцінки ефективності управління активами; - показники ефективності продажу; - показники ліквідності та фінансової стійкості підприємства. Внаслідок санації балансу готується система заходів з покращення фінансового стану підприємства-банкрута, посилення його ролі на ринку товарів та послуг регіону, заходи з освоєння нових видів продукції, ринків, інноваційного розвитку. Дієвим засобом санації балансу вважається зменшення статутного капіталу суб'єкта господарювання. Доцільність цієї процедури визначається внаслідок санаційного аудиту, але її практична реалізація набуває певних особливостей. По-перше, це – досить складне та витратне завдання. До її розв'язування залучаються фахівці з фінансової сфери та реструктуризації підприємств. Тому необхідним стає визначити основні цілі зменшення капіталу. По-друге, зменшення статутного капіталу створює нові протиріччя між співвласниками підприємства. Недосконалість норм законодавства може призвести до конфлікту інтересів між власниками акцій, часток, паїв статутного капіталу. Якщо до конфлікту додаються суперечні у від97

носинах, що існували раніше, можна отримати незвичайний синергетичний ефект – довготривалу кризу усередині товариства. По-третє, сьогодні законодавство пропонує нові фінансові інструменти, зокрема з метою деномінації, конвертації, консолідації цінних паперів. Але апробація цього інструментарію практично відсутня, а його запровадження може додатково погіршити стан справ на підприємствібанкруті. Однак у разі прийняття управлінського рішення про санацію балансу шляхом зменшення розміру статутного капіталу управлінські дії необхідно узгодити з чинною методикою цієї процедури. Одним з важливих питань у ході санації балансу стає розрахунок вартості чистих активів господарського товариства. Під вартістю чистих активів господарського товариства розуміється величина, яка визначається шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку. Розмір вартості чистих активів відіграє вирішальну роль у визначенні шляхів подолання кризового стану на підприємстві. Ця величина об'єктивно характеризує доцільність виробничої діяльності та подальшого господарювання. Вартість чистих активів не може бути менше певного рівня, встановленого практикою господарства та визначеного в законодавстві країни. Цивільний кодекс України встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу господарських товариств, зокрема, акціонерного товариства (стаття 155) та товариства з обмеженою відповідальністю (стаття 144). Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів та не може бути меншим розміру, встановленого законом. До повної сплати статутного капіталу відкрита підписка на акції товариства не провадиться. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до нього визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Сьогодні розроблено методичні рекомендації з визначення величини вартості чистих активів на прикладі акціонерних товариств [21]. Але вони впроваджуються у господарську практику з метою уніфікації розрахунку вартості чистих активів будь-якими видами господарських товариств. Особливості ведення бухгалтерського обліку за окремими сферами господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність) викликають деякі зміни у порядку розрахунку, але економічна сутність чистих активів при цьому не залежить від сфери діяльності підприємства. 98

Для визначення вартості чистих активів складається розрахунок за даними бухгалтерської звітності відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку N 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року N 87 зі змінами та доповненнями. Рекомендації можуть застосовуватись для розрахунку вартості чистих активів акціонерних товариств, що здійснюється для порівняння вартості чистих активів із розміром статутного капіталу з метою реалізації положень статті 155 «Статутний капітал акціонерного товариства» Цивільного кодексу України. Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. Аналогічні вимоги надаються стосовно співвідношення вартості чистих активів та розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю. До складу активів, які приймаються до розрахунку, включаються: 1 Необоротні активи (код рядка балансу форма 1, далі – р.): - нематеріальні активи (залишкова вартість) р. 010; - незавершене будівництво р. 020; - основні засоби (залишкова вартість) р. 030; - довгострокові фінансові інвестиції р. 040; - інші фінансові інвестиції р. 045; - довгострокова дебіторська заборгованість р. 050; - інші необоротні активи, включаючи відстрочені податкові активи р. 060 + р. 070. 2 Оборотні активи (розділ 2 балансу): - запаси р. 100, 110, 120, 130, 140; - векселі одержані р. 150; - дебіторська заборгованість р. 160, 170, 180, 190, 200, 210; - поточні фінансові зобов'язання р. 220; - грошові кошти р. 230, 240; - інші оборотні активи р. 250. 3 Витрати майбутніх періодів р. 270. До складу зобов'язань, що приймаються до розрахунку, включаються: 1 Довгострокові зобов'язання р. 440, 450, 470, 460. 2 Поточні зобов'язання, в тому числі: 99

-

короткострокові кредити банків р. 500; поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями р. 510; - видані векселі р. 520; - кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги р. 530; - поточні зобов'язання за розрахунками: - з одержаних авансів р. 540; - з бюджетом р. 550; - з позабюджетних платежів р. 560; - зі страхування р. 570; - з оплати праці р. 580; - з учасниками р. 590; - із внутрішніх розрахунків р. 600; - інші поточні зобов'язання р. 610. 3 Забезпечення наступних виплат і платежів р. 430. 4 Доходи майбутніх періодів р. 630. Отримані у такий спосіб дані включаються до складових розрахунку вартості чистих активів /ЧА/ акціонерного товариства за формулою: ЧА = ( 2.1 + 2.2 + 2.3) - ( 3.1 + 3.2 + 3.3 + 3.4).

(6.1)

Розробка подальших заходів з фінансового оздоровлення підприємства ґрунтується на співставленні величини чистих активів за формулою (6.1) з розміром статутного капіталу та з мінімальним розміром статутного капіталу, який визначається у законодавстві країни для певного виду господарського товариства (з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повне, командитне товариства). При порівнянні вартості чистих активів із розміром статутного капіталу рекомендується враховувати вартість фактичних витрат товариства на викуп акцій (часток, паїв), для їх наступного перепродажу чи анулювання (р. 370 балансу) та заборгованість учасників (засновників) за внесками до статутного капіталу (р. 360 балансу). Розповсюдженим прийомом подолання фінансової кризи у господарстві України виступає санаційна реструктуризація підприємства. Реструктуризація підприємства – здійснення організаційногосподарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкуренто100

спроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Реструктуризація підприємства як захід з відновлення платоспроможності боржника, має бути включеною до плану санації та узгодженою головними суб'єктами управління. Це дозволяє уникнути додаткових обмежень в реалізації соціальних та економічних інтересів в ході фінансової санації. Реструктуризація підприємства як комплексний управлінський засіб в тлумаченні Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” може здійснюватися шляхом: 1) поділу, що передбачений у плані санації, та переведенню боргів до іншої юридичної особи; 2) зміни форми власності; 3) оновлення системи управління підприємства-боржника; 4) перетворення організаційно-правової форми боржника. Управлінські дії суб'єктів фінансової санації з приводу реструктуризації підприємства-боржника регламентовані чинним законодавством. Поділ підприємства-боржника з одночасної передачею боргових зобов'язань до іншої юридичної особи здійснюється через процедуру припинення юридичної особи боржника. Цивільний кодекс України передбачає: - порядок припинення юридичної особи в результаті передання всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам – правонаступникам; - дії суб'єктів управління, їх черговість та підпорядкованість. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється двома шляхами: 1) його реорганізації, зокрема злиття, приєднання, поділу, перетворення; 2) його ліквідації. Загальний порядок реорганізації передбачає вирішення комплексу питань, головними з яких виступають: - вибір форми реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення); - визначення основних умов реструктуризації суб’єкта (головна мета, пошук і вибір інвестора, у тому числі іноземного, підготовка проектів установчих документів юридичних осіб, забезпечення державної реєстрації); - вивчення міжнародної практики з питань реорганізації та фінансової санації суб’єктів господарювання; - встановлення спеціальних вимог до поглибленого факторного аналізу фінансового стану (зокрема, щодо фінансового аудиту, діагнос101

тики активів, обстеження ризикових операцій з цінними паперами, аналізу угод та умов щодо конвертації акцій); - визначення раціональної вартості статутного (акціонерного) капіталу юридичної особи та ефекту на добробут її учасників (акціонерів); - аналіз можливих кризових ситуацій; - порядок ліквідації новоутвореної оридичної особи; - означення джерел фінансування заходів з реорганізації; - розгляд процедури банкрутства, санації як примусових видів реорганізації та інші питання. Ліквідація підприємства-боржника внаслідок дій з фінансового оздоровлення чи банкрутства здійснюється з урахуванням вимог Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У разі прийняття рішення про припинення підприємства-боржника керуючий санацією, суд або учасники юридичної особи – підприємства зобов'язані негайно повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, для внесення до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. За погодженням з органом державної реєстрації призначається комісія з припинення (ліквідаційна комісія, ліквідатор, орган управління боржника), встановлюються порядок і строки припинення. Комісія з припинення юридичної особи: 1) набуває прав з управління справами підприємства-боржника; 2) поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи та її припинення, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї ( не менш двох місяців з дати публікації); 3) вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів; 4) письмово повідомляє про припинення юридичної особи усіх наявних кредиторів; 5) складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами; 6) забезпечує виготовлення нотаріально посвідчених копій передавального акту та розподільчого балансу та їх передачу до органів державної реєстрації за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, та її правонаступника;

102

7) отримає інформацію про внесення до державного реєстру відомостей про припинення юридичної особи та державну реєстрацію створюваних юридичних осіб – правонаступників. Злиття, приєднання, поділ та перетворення підприємства-боржника як захід фінансового оздоровлення виробництва здійснюється згідно плану санації та за рішенням господарського суду. Особливості цих управлінських дій визначаються чинним законодавством, зокрема Цивільним Кодексом. Перетворення юридичної особи відбувається шляхом зміни її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Законодавство країни може встановлювати обмеження щодо вибору форми особи – правонаступника. Виділ – це перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Виділ здійснюється за аналогічними правилами з іншими формами реструктуризації. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Особливості управлінських дій з реструктуризації підприємства у ході його фінансової санації додатково встановлюються нормативними актами центральних органів влади та управління (Національним банком України, відповідними комісіями з регулювання ринків фінансових послуг та іншими комітетами), а також внутрішніми документами суб'єктів господарювання. Насамперед, особливості ліквідаційної та реструктуризаційної процедур встановлюються в Статуті господарського товариства. Окремі положення також містяться у внутрішніх інструкціях, методиках, інформаційних технологіях суб'єкта господарювання. 103

Необхідним елементом реструктуризаційних заходів є вміле поводження з інсайдерською інформацією – будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів. Управлінці з фінансової санації вступають в інформаційні відносини та змушені шукати компромис між завданнями обмеження доступу інших суб’єктів до інформації – з одного боку, а з іншого – забезпечення своєчасного та повного оприлюднення інформації згідно вимог законодавства. Порушення умов зберігання інформації може нанести збитків господарському суб'єктові, його кредиторам, засновникам, учасникам чи пошкодити проведенню санаційних та реструктуризаційнихзаходів. Наприклад, порядок розрахунку збитків від несанкціонованого користування інсайдерською інформацію акціонерного товариства розроблено та втілено у господарську практику [30]. Відшкодування нанесеного збитку відбувається у добровільному порядку чи за судовим позовом. У будь-який ситуації виникнення збитків економічні відносини суб’єктів фінансової санації деформуються. У разі, якщо збитки нанесено з боку підприємства-банкрута, його фінансово-господарський стан внаслідок відшкодування збитків погиршується. Несвоєчасне, не в повному обсязі оприлюднення інформації про дії з фінансової санації, реструктуризації призводить також до негативних наслідків. Законодавство передбачає цілий перелік ситуацій з неякісного оприлюднення інформації, внаслідок яких можуть виникати збитки. Один із засобів відшкодування збитку внаслідок порушення умов оприлюднення - визнання угоди недійсною. Практикам свідомо, що такій випадок – найбільш небажаний у відносинах, оскільки визнання угоди недійсною влечє реституцію сторін угоди – повернення сторін до первісного стану, що існував до укладення цієї угоди. Завданням контролінгу інформаційних відносин у реструктуризації стає класифікація інформації на групи: 1) інформація з відкритим доступом – та, що підлягає оприлюдненню або вже оприлюднена у встановленому порядку; 2) інформація з обмеженим доступом, зокрема, інсайдерська, конфіденційна, комерційна тощо. При плануванні заходів з реструктуризації слід враховувати можливі негативні наслідки, в першу чергу соціально-економічного характеру: звільнення працівників, скорочення виробництва продукції в регіоні та інші. Питання для самоконтролю до теми 6 1. Що розуміється під аудитом згідно із законодавством України? 2. Який аудит вважається санаційним? 104

3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25. 26. 27. 28. 29. 30. 31.

Згадайте сутність аудиторської діяльності. Хто може виступати аудитором? Що розуміється під аудиторським висновком? Назвіть функції Аудиторської палати України та її склад. Вкажіть суттєві умови договору про аудит підприємства-боржника. Якими правами наділяється аудитор під час перевірки? Згадайте зобов'язання, що покладаються на аудитора. Які існують обмеження щодо проведення аудиту? Вкажіть види та розмір відповідальності аудитора. У якій спосіб забезпечується державний фінансовий контроль і аудит? Вкажіть особливості та етапи проведення державного аудиту. У яких випадках проведення санаційного аудиту є обов’язковим? Які питання вирішуються в ході санації балансу підприємства? Згадайте особливості зменшення статутного капіталу товариства. Що розуміється під вартістю чистих активів господарського суб’єкта? У який спосіб визначається статутний капітал товариства? Вкажіть склад активів, які приймаються до розрахунку вартості чистих активів господарського товариства. Згадайте склад зобов'язань, що приймаються до розрахунку вартості чистих активів господарського товариства. Що означає реструктуризація підприємства-боржника? Яким чином робиться припинення юридичної особи? Який існує порядок реорганізації підприємства-боржника? Які функції виконує комісія з припинення юридичної особи? Що означає перетворення юридичної особи? Як здійснюється виділ у реструктуризації? Що розуміється під злиттям юридичних осіб? У який спосіб відбувається приєднання юридичної особи? Що означає поділ? Як розуміти термін „Інсайдерська інформація”? Назвіть особливості поводження з інформацією фінансового ринку. Словник до теми 6

Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів. 105

Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудиторська фірма - юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність. Аудиторський висновок – офіційний документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні, зокрема, законодавству про банкрутство, іншим нормативно-правовим актам України, положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, внутрішнім вимогам та положенням суб'єкта господарювання – боржника. Аудиторський звіт – документ, який складається представниками державної контрольно-ревізійної служби та повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення. Вартість чистих активів господарського товариства - це величина, яка визначається шляхом вирахування із суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов'язань, прийнятих до розрахунку. Виділ – це перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Виділ здійснюється за аналогічними правилами з іншими формами реструктуризації. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. Злиття суб'єктів господарювання – перехід усіх майнових прав та обов'язків кожного з них до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. Інсайдерська інформація – будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів. Механізм проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту полягає у перевірці та аналізі діяльності, фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності 106

фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю суб'єктів господарювання, що отримують чи отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують чи використовували державне чи комунальне майно. Перетворення юридичної особи відбувається шляхом зміни її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Законодавство країни може встановлювати обмеження щодо вибору форми особи – правонаступника. Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання – це реструктуризаційний захід з переходу до цього останнього усіх майнових прав та обов'язків приєднаних суб'єктів господарювання. Поділ суб'єкта господарювання - це реструктуризаційний захід з переходу усіх його майнових прав і обов'язків за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. Реструктуризація підприємства – здійснення організаційногосподарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів та не може бути меншим розміру, встановленого законом. До повної сплати статутного капіталу відкрита підписка на акції товариства не провадиться. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників. Відповідно до нього визначається мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

107

ТЕМА 7. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА 7.1. Порядок фінансування заходів з санації виробництва та активізації господарства 7.2. Залучення фінансових ресурсів із зовнішніх та внутрішніх джерел Заходи з фінансового оздоровлення виробництва тривають певний проміжок часу. До виконання дій з фінансової санації залучаються певні працівники, сторонні організації, участь яких потребує витрат. Тому визначення джерел для фінансового забезпечення усього комплексу заходів санації підприємства – важливе питання, що вимагає чіткого та прозорого рішення. Плутанина у розподілі фінансових ресурсів на етапі санації є неприпустимим явищем, вона завжди супроводжується всілякими порушеннями, зловживаннями та іншими негараздами. Для кваліфікованого вирішення питань фінансового забезпечення управлінці мають розглянути загальні та конкретні джерела, визначити вимоги законодавства з цього питання, здійснити пошук інвесторів чи потенційних джерел фінансування робот. 7.1. Порядок фінансування заходів з санації виробництва та активізації господарства Залучення фінансових коштів до підприємства-боржника розпочинається з класифікації джерел фінансових ресурсів. Найчастішим сьогодні є розподіл джерел за ознакою походження у співставленні до межі виробничої системи. За цією ознакою усі джерела фінансової санації господарюючого суб’єкта розподіляються на зовнішні (тобто існуючі поза межами виробничої системи) та внутрішні (ті, що знаходяться усередині виробничої системи чи її елементів). Керуючий санацією складає перелік надходжень, які можна використовувати для фінансування оздоровчих заходів на етапі санації виробництва. Джерелами погашення витрат з фінансової санації можуть бути зовнішні і внутрішні надходження. До внутрішніх джерел фінансової санації відносять надходження від реалізації готової продукції та інших ліквідних активів, реструктуризацію активів боржника, зниження собівартості продукції та згортання інвестиційних програм, підвищення ефективності системи збуту, а також залучення коштів власників боржника та його працівників. До зовнішніх джерел відносяться кошти державного бюджету, кредитні ресурси інших юридичних осіб, кошти кредиторів боржника і залучені інвестиції. 108

Фінансування заходів з санації стосується прав співвласників статутного капіталу підприємства. Внаслідок санаційних заходів досить часто змінюється структура власників акцій, часток, паїв, також змінюється структура власного капіталу. Внаслідок цього відбувається зміна особового складу осіб, які контролюють виробничу систему через механізми корпоративного управління. Для забезпечення фінансування санації та розрахунків з кредиторами та інвесторами боржника використовуються наступні види капіталу господарського товариства, що визначені у законодавстві та відображені у балансі. Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій статті балансу суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства. Пайовий капітал - сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами. Додатковий вкладений капітал - сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (для акціонерних товариств) або сума капіталу, який вкладено засновниками понад статутний капітал (для інших підприємств). Інший додатковий капітал - сума дооцінки необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу. Резервний капітал - наводиться сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - або сума нерозподіленого прибутку, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку у балансі підприємства наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Ця сума у балансі підприємства наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Вилучений капітал – відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу. Керуючий санацією забезпечує ведення бухгалтерського обліку на підприємстві та відображення у його фінансовій звітності будь-яких опе109

рацій із залучення ресурсів (грошей, майна та майнових прав, інших фінансових активів) на заходи з фінансового оздоровлення. Ефективним прийомом фінансування санації виступає збільшення капіталу (акціонерного чи пайового) підприємства-боржника. Для господарських суб’єктів у формі акціонерного товариства розроблено спеціальне Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства [26]. Зміст цього порядку враховує нормативні вимоги щодо функціонування господарських суб’єктів, зокрема, Закони України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про господарські товариства», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Положення визначає порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного капіталу, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, збільшення розміру статутного капіталу в зв'язку з індексацією основних засобів та збільшення статутного капіталу внаслідок реорганізації. Порядок передбачає особливості виконання управлінських дій з наступних питань: 1. Реєстрація випуску, проспекту емісії акцій, звіту про розміщення акцій в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. 2. Розповсюдження акцій товариства, які передбачені до розміщення, шляхом відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення. 3. Особливості дій з закритого (приватного) розміщення. 4. Вимоги щодо змісту рішення загальних зборів акціонерів про розміщення акцій. 5. Порядок реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій, що випускаються додатково. 6. Визначення строку, протягом якого реалізується переважне право акціонерів на придбання акцій, та кількості акцій для придбання, формування інформаційних відносин з приводу розподілу додаткового капіталу (акцій), оформлення угод з цінними паперами. 7. Правила взаємодії у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій. Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути: а) додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користу110

вання землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті; б) реінвестиція дивідендів; в) спрямування прибутку до статутного капіталу. Джерела фінансування витрат на фінансову санацію розподіляються за своєю ефективністю. Більш ефективним вважається залучення ресурсів з великими строками повернення чи безстрокові (акції), а також з мінімальною ставкою плати за використання ресурсу. На величину ефективності також впливає вартість обслуговування відповідних фінансових відносин – сукупність витрат, що виникають внаслідок залучення певного виду коштів. Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства є: а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості; б) збільшення номінальної вартості акцій. З метою запобігання зловживань та несправедливого перерозподілу голосів в статутному капіталу передбачено обмеження із застосування та поєднання окремих шляхів та джерел збільшення капіталу, що може нанести шкоди інтересам акціонерів. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків здійснюється виключно шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості та їх відкритого або закритого розміщення. Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків у разі відкритого (публічного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості включає таку послідовність дій: 1) прийняття загальними зборами акціонерів товариства відповідних рішень, зміст та форму яких наведено у даному Порядку; 2) отримання емітентом від акціонерів письмових підтверджень про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій; 3) подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій та проспекту їх емісії; 4) реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій, проспекту емісії акцій та видача товариству тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; 5) прийняття рішення про залучення андеррайтера до розміщення акцій (за потребою). 6) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера; 111

7) укладання з депозитарієм договору про обслуговування емісії або з реєстратором - договору про ведення реєстру власників іменних акцій, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства України або за наявності попередньо укладених договорів; 8) виготовлення сертифікатів цінних паперів (у разі розміщення акцій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі розміщення акцій у бездокументарній формі); 9) розкриття емітентом інформації, що міститься в проспекті емісії акцій, шляхом опублікування зареєстрованого проспекту емісії акцій в повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менше як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення акцій; 10) відкрите розміщення акцій; 11) затвердження уповноваженим органом емітента результатів відкритого (публічного) розміщення акцій та звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій; 12) затвердження загальними зборами акціонерів товариства змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, з урахуванням результатів розміщення акцій; 13) реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації; 14) подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій; 15) реєстрація реєструвальним органом звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій; 16) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; 17) надання емітентом до депозитарію, з яким укладено договір про обслуговування емісії акцій і оформлено глобальний сертифікат, або реєстратору, з яким укладено договір про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент), копії свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; 18) розкриття емітентом інформації, що міститься в звіті про результати відкритого (публічного) розміщення акцій, шляхом опублікування звіту в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 15 робочих днів після реєстрації цього звіту реєструвальним органом. Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків у разі закритого (приватного) розміщення акцій включає також послідовність дій, яка відрізняєть112

ся механізмом забезпечення приватного розміщення серед раніше визначеного кола інвесторів в цінні папери. Насамперед, це – складання переліку акціонерів для закритого розміщення додаткового випуску акцій, персональне повідомлення акціонерів, отримання відповідей від них тощо. Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів здійснюється виключно шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам, які є акціонерами товариства на дату початку строку виплати дивідендів. Це стає можливим за умови попереднього прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про затвердження річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу прибутку. Рішення про направлення нарахованих дивідендів на збільшення статутного капіталу акціонерного товариства приймається одночасно з рішенням про внесення змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням розміру статутного капіталу. Дата початку строку виплати дивідендів визначається в статуті товариства (згідно з вимогами статті 37 Закону України «Про господарські товариства» або загальними зборами товариства, на яких прийнято рішення про збільшення розміру статутного капіталу за рахунок реінвестиції дивідендів (у разі, якщо статут не містить чіткого строку виплати дивідендів). Але говорить про прибутковість діяльності підприємства-боржника навряд чи можливо. Ще одним з варіантів залучення коштів для фінансування санаційних заходів є збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу. Збільшувати статутний капітал у такій спосіб має право акціонерне товариство, прибуток якого відповідно до закону не підлягає розподілу між засновниками (учасниками, акціонерами). Це відбувається шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам, пропорційно частці кожного з акціонерів (засновників, учасників) у статутному капіталі без розподілу цього прибутку між акціонерами (засновниками, учасниками) у вигляді дивідендів. Такій спосіб реорганізації статутного капіталу також застосовується лише до прибуткових суб’єктів. Якщо в господарському товаристві відбувається збільшення статутного капіталу, необхідним стає комплекс управлінських дій з інформування заінтересованих осіб. На практиці це здійснюється шляхом повідомлення про збільшення статутного капіталу товариства. Вид повідомлення та умови його здійснення визначаються в залежності от способу збільшення капіталу. Якщо збільшення статутного капіталу зроблено за рахунок додаткових внесків шляхом відкритого розміщення акцій, повідомлення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється шляхом 113

опублікування зареєстрованого проспекту емісії акцій в повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менше як за 10 днів до початку відкритого розміщення акцій. У разі збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків шляхом закритого розміщення акцій, не пізніше п'яти робочих днів після прийняття загальними зборами акціонерів товариства такого рішення акціонерам та іншим інвесторам, перелік яких затверджено загальними зборами акціонерів товариства, надсилаються персональні письмові повідомлення про прийняті такого рішення. У повідомленні про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків мають бути розкриті такі відомості: - найменування та місцезнаходження товариства, номер телефону, факсу; - розмір статутного капіталу; - дата і номер протоколу загальних зборів акціонерів товариства, на яких прийнято рішення про збільшення статутного капіталу та про закрите (приватне) розміщення акцій; - загальна кількість акцій, що пропонуються до розміщення, їх тип, номінальна вартість; - загальна номінальна вартість акцій, що передбачена до розміщення; - форма існування акцій; - строк і порядок реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що пропонуються до розміщення; - строк прийняття письмових підтверджень про відмову від реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що пропонуються до розміщення (у разі, якщо це передбачено умовами розміщення); - дата початку та закінчення розміщення акцій; - опис порядку розміщення акцій та їх оплати; - перелік уповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) із зазначенням наданих їм повноважень та визначення місця і порядку здійснення дій щодо реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій. Повідомлення про збільшення статутного капіталу також повинно бути надруковане в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 15 робочих днів до дати початку строку реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що передбачені до розміщення. Повідомлення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції дивідендів має власні особливості. У разі прийняття такого рішення загальними зборами акціонерів товариства не 114

пізніше п'яти робочих днів після цього згідно з реєстром на дату проведення зборів надсилаються персональні письмові повідомлення про прийняте рішення. У повідомленні про збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів мають бути розкриті такі відомості: - найменування та місцезнаходження товариства; - розмір статутного капіталу; - дата і номер протоколу загальних зборів, на яких приймалося рішення про збільшення статутного капіталу; - нова номінальна вартість; - сумарна вартість нарахованих дивідендів, що направляється на збільшення статутного капіталу; - строк початку та закінчення виплати дивідендів (згідно зі статутом товариства та/або рішенням загальних зборів); - дата початку та закінчення обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості; - перелік уповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) із зазначенням наданих їм повноважень та визначення місця і порядку здійснення дій щодо збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестиції дивідендів (у разі визначення таких осіб). Повідомлення про збільшення статутного капіталу також повинно бути надруковано в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 15 робочих днів до початку строку обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. Аналогічний порядок проведення дій із залучення фінансових ресурсів може застосовуватися щодо інших форм господарських товариств, але з урахуванням обмежень чинного законодавства. 7.2. Залучення фінансових ресурсів із зовнішніх та внутрішніх джерел Розвиток економічних відносин ринкового способу виробництва надає досить широкі спроможності суб’єктам господарювання в питаннях самореалізації на ринках товарах, послуг та інформації. Активізація господарства відбувається різноманітними способами – приватизація та роздержавлення засобів виробництва, створення пільгових умов національному товаровиробнику, всебічний розвиток інноваційної та інвестиційної ініціативи громадян та юридичних осіб. Це сприяє зацікавленості працівників народного господарства у розвитку підприємництва, конкурентних засад, оновленні виробничих фондів.

115

Але не зважаючи на позитивні зрушення в структурі економіки і суспільних відносинах одним з джерел фінансової підтримки підприємств досі залишається Державний бюджет країни. Умови та порядок спрямування бюджетних коштів до реальних субъектів господарювання чітко регламентуються комплексом законодавчих та нормативних актів органів державної влади відповідно до їх компетенції, за такою ієрархією: Бюджетний кодекс України, Закон України „Про державний бюджет” (стосовно відповідного бюджетного року), Постанови Кабінету Міністрів щодо порядку використання бюджетних коштів, Накази Міністерства фінансів та інші акти. При цьому повинно забезпечуватися додержання базових принципів бюджетної системи України, а саме: - обґрунтованості – формування видатків бюджету на реалістичних економічних показниках, що базуються на затверджених методиках і правилах; - ефективності - досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів; - цільового використання бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями; - відповідальності учасників бюджетного процесу, коли кожен з учасників несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожної стадії бюджетного процесу; - інші базові принципи бюджетної системи. Бюджетні кошти можуть бути зовнішніми джерелами фінансування для господарюючого суб’єкту у вигляді прямого фінансування (цільові програми), кредитування, надання державних гарантій. Бюджетні кошти класифікуються по групах: - за функціональним призначенням – залежно від виду здійснюваної діяльності за конкретною бюджетною програмою: - за відомчою належністю розпорядника бюджетних коштів – визначається належністю суб’єкта господарювання до того чи іншого відомства; - за територіальною належністю до тої чи іншої адміністративнотериторіальної одиниці; - за належністю коштів до державного бюджету, або до місцевого бюджету (бюджету місцевого самоврядування). Вказана класифікація бюджетних коштів у подальшому деталізується залежно від конкретних господарських умов. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року визначено порядок, умови та механізм прийняття рішення щодо проведення додаткових емісій акцій, їх викупу державою або внесення додаткових вкладів до статутних капіталів господарських товариств. Визначено також головних суб’єктів 116

управління у цієї сфері фінансових відносин, а саме: Міністерство фінансів України, інші Міністерства, центральні органи виконавчої влади. Питання проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів розглядається суб'єктом управління корпоративними правами, що належать державі у статутних капіталах акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю (далі - господарське товариство), у разі, коли це питання ініціюється недержавним власником акцій (часток) відповідного господарського товариства чи органами управління зазначеного товариства та за умови відповідності товариства одному з таких критеріїв: - належність до підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; - на загальнодержавному ринку товарів, робіт, послуг товариство є монополістом; - виконання плану приватизації (плану розміщення акцій) товариства, пакет акцій якого закріплено (залишено) у державній власності; - державна частка в статутному капіталі забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність товариства; - отримання чистого прибутку протягом двох попередніх років; - розміщення акцій товариства на міжнародному фондовому ринку; - кількість акцій (часток), що належать державі у статутному капіталі товариства, забезпечує інвестиційну привабливість цього пакета акцій (часток); - виробництво екологічно небезпечної продукції. Викуп державою акцій додаткових емісій або внесення додаткових вкладів здійснюється в межах призначень, передбачених у державному бюджеті на відповідні цілі. Кабінет Міністрів України приймає рішення про викуп акцій додаткових емісій або внесення додаткових вкладів у разі наявності коштів у державному бюджеті. Фонд державного майна подає Мінфіну пропозиції щодо обсягу коштів державного бюджету, необхідних для викупу державою акцій додаткових емісій або внесення додаткових вкладів. Викуп акцій або внесення додаткових вкладів здійснюється для забезпечення: - недопущення зменшення державної частки у статутному капіталі господарського товариства; - контролю держави за діяльністю господарського товариства; - інвестиційної привабливості акцій (часток), що належать державі у статутному капіталі господарського товариства; - надходження коштів до державного та місцевих бюджетів; - ефективного управління корпоративними правами держави. 117

Суб'єкт управління корпоративними правами держави у тижневий строк після отримання повідомлення про загальні збори акціонерів (учасників) господарського товариства, до порядку денного яких включено питання про збільшення статутного капіталу товариства, подає Мінекономіки, Мінфіну, Мінюсту, Фонду державного майна та центральному органу виконавчої влади, діяльність якого пов'язана з реалізацією державної політики у відповідній сфері (далі - заінтересовані органи), пропозиції щодо доцільності проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів, а також проект відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України. До пропозицій додаються: - нотаріально засвідчена копія установчих документів господарського товариства; - перелік власників акцій (часток) із зазначенням кількості акцій (розміру частки) у статутному капіталі господарського товариства; - бізнес-план розвитку господарського товариства з розрахунком обсягів коштів, необхідних державі для викупу акцій додаткової емісії або несення додаткових вкладів; - фінансова звітність господарського товариства за останні два роки, що передують року проведення додаткової емісії (баланс (форма N 1), звіт про фінансові результати (форма N 2), звіт про рух грошових коштів (форма N 3), звіт про власний капітал (форма N 4), примітки до річної фінансової звітності (форма N 5) та у разі потреби - розшифрування до них); - довідка про фактичний обсяг дивідендів, перерахованих до державного бюджету за останні три роки, та очікуваний обсяг дивідендів після проведення додаткової емісії; - акт ревізії (аудиторський висновок) фінансово-господарської діяльності господарського товариства, проведеної суб'єктом управління корпоративними правами держави або іншими органами (у разі їх наявності). Заінтересовані органи розглядають пропозиції та у тижневий строк подають суб'єкту управління корпоративними правами держави висновки щодо доцільності проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів та погоджують відповідний проект розпорядження Кабінету Міністрів України. На цьому етапі відбуваються узгоджувальні дії головних та другорядних суб’єктів управління у формі приміток до висновку: - від Міністерства економіки - економічна ефективність проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів; 118

-

з боку Міністерства фінансів - можливість викупу державою за рахунок коштів державного бюджету акцій додаткової емісії або внесення додаткових вкладів та обсяг необхідних для цього коштів; - від Фонду державного майна - погоджена з Мінекономіки інформація про кон'юнктуру ринку та потенційних покупців державного пакета акцій (часток) у разі його продажу. Суб'єкт управління корпоративними правами держави подає у триденний строк Фондові державного майна зазначені матеріали. Фонд державного майна на підставі зазначених матеріалів готує і подає у тижневий строк відповідний проект розпорядження Кабінету Міністрів України. У разі коли управління корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств здійснюється Кабінетом Міністрів України, пропозиції щодо доцільності проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів та проект відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України готує Фонд державного майна або центральний орган виконавчої влади, діяльність якого пов'язана з реалізацією державної політики у відповідній сфері. Кабінет Міністрів України приймає розпорядження про доцільність проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів не пізніше ніж за п'ять днів до проведення загальних зборів акціонерів (учасників) відповідного господарського товариства. Це розпорядження є підставою для голосування представника держави на загальних зборах акціонерів (учасників) господарського товариства під час розгляду питання щодо проведення додаткової емісії акцій, викупу цих акцій або внесення додаткових вкладів. Якщо питання про збільшення статутного капіталу господарського товариства внесено до порядку денного загальних зборів за пропозицією акціонерів (учасників) додатково у строк, що не дає змоги опрацювати і прийняти відповідне рішення згідно з цим Порядком, суб'єкт управління корпоративними правами держави в установленому порядку здійснює заходи щодо відстоювання інтересів держави. Різновидом державного фінансування підприємств, які опинилися у фінансових труднощах, є надання державного замовлення на виробництво продукції чи надання послуг за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів. Така фінансова підтримка провадиться поза межами офіційної санації, але внаслідок цього вдається взагалі уникнути фінансової кризи та ознак її наближення. Увагу слід приділяти запобіжним заходам з попередження зловживань та корупції у такому способі фінансової підтримки. Кредитні ресурси інших юридичних осіб, як санаційний захід використовуються згідно з умовами санації та її планом. Законодавство визначає шляхи залучення коштів від сторонніх осіб та порядок їх опрацювання 119

підприємством-боржником. У балансі боржника така фінансова допомога відображається у розділу „кредиторська заборгованість”. Залежно від умов подальшого функціонування боржника до цієї заборгованості можуть застосовуватися різні підходи: розстрочка платежу, часткове чи повне прощення боргу, відмова від отримання відсотків на цю суму боргу та інші. Правом надання кредитної допомоги користуються спеціалізовані особи. Найчастіше – це фінансові установи, банки та кредитні організації, що отримали спеціальну ліцензію на провадження фінансової діяльності. Рідше – це може бути грошова допомога з боку співвласника статутного капіталу, інвестора в цінні папери, іншої юридичної особи, яка бере участь у фінансовій санації боржника. З метою збереження виробничої структури боржника в господарському комплексі чи заволодіння активами, цілісним майновим комплексом підприємства під час санації може бути надана допомога від кредиторів боржника. Якщо надання коштів від кредитору (групи кредиторів) узгоджено з головними суб’єктами управління, іншими кредиторами та відповідає інтересам працівників боржника, санація може вважатися успішною та припиняється за рішенням господарського суду. Тому необхідним є аналіз причин виникнення фінансової кризи та можливої участі в доведенні до банкрутства представників даного кредитору (пов’язаних з ним осіб). Отримані у такій спосіб фінансові ресурси спрямовуються на оздоровчі заходи, але кредитор набуває додаткових важелів контролю щодо боржникові. Економічні трансформації супроводжуються безперервним оновленням структури власників статутних капіталів господарських товариств. Свобода у формуванні господарських відносин збагачує форми і методи впливу на підприємство. Поширюються випадки використання державного апарату для досягнення приватних інтересів. Якщо до підприємства одночасно застосовується вплив з боку кількох суб’єктів управління, стає неможливим відокремити їхні інтереси один від одного. Часто на пошуки замовника фінансової кризи витрачаються значні ресурси. Тому дієвим заходом з Розі’якання тривалого конфлікту інтересів між співвласниками статутного капіталу може стати залучення інвестицій від сторонньої особи. Фінансовий ринок країни відзначається доволі низькими показниками капіталізації, оскільки у попередні роки приватизації значна кількість підприємств пройшла фазу роздержавлення власності за безоплатними методами її передачі в приватний сектор економіки. Відсутність обґрунтованих котирувальних цін на акції господарських товариств прискорює трансформаційні процесі у статутному капіталі. Тому сьогодні санація підприємства-боржника може відбуватися шляхом залучення інвести120

ційних ресурсів досить обмеженого рівня. Але метою цього заходу залишається оновлення виробничих відносин і структури управління підприємством у складі регіонального господарства, активізація господарської діяльності з використанням вже існуючих основних засобів виробництва. Недоліками сучасних методик зовнішнього фінансування санаційних заходів є: - імовірність виникнення нових конфліктів між співвласниками підприємства; небезпека втрати контролю з боку головних суб’єктів фінансової санації; - низька ефективність використання ресурсів На відміну від зовнішніх джерел фінансування здійснення фінансової санації за рахунок внутрішніх ресурсів виробничої системи висуває інші завдання та проблемні питання. Пріоритетом «внутрішнього» оздоровлення виробництва є пошук шляхів самодостатнього розвитку, сталого функціонування системи при звичайних коливаннях зовнішнього середовища. Головною метою суб’єктів управління стає розробка методик активізації виробництва за напрямками: - підвищення ефективності використання основних засобів та обігових коштів підприємства; - удосконалення маркетингової системи просування продукції на товарних ринках; - зміна підходів до структури витрат на виробництво, відмова від надлишкових втрат; - перегляд інвестиційної стратегії підприємства, ревізія інвестиційних програм, бізнес-проектів; - відмова від подальшого виконання неефективних інвестицій; - згортання частини інвестиційних програм, тимчасове заморожування; - підвищення економічної зацікавленості у результатах виробництва з боку працівників, стимулювання програм залучення інвестицій від працівників та менеджменту; - реструктуризація активів підприємства-боржника. Використання внутрішніх джерел фінансового оздоровлення надає практичної недоторканості структурі власників статутного капіталу підприємства. Збереження консервативної структури корпоративного управління забезпечується також у випадку збільшення статутного капіталу пропорційними внесками від його співвласників. Але на практиці внутрішнє фінансування найчастіше демонструє не досить високу ефективність. Тому воно перемежається із залученням коштів із зовнішнього середовища. 121

Новацією чинного законодавства є встановлення двох способів розміщення акцій – відкритого та закритого. Внаслідок відкритого розміщення суб'єктів управління залучається заздалегідь не обмежене коло інвесторів. При цьому характер надання інвестиції стає зовнішнім. У разі закритого розміщення фінансова допомога надається згідно наперед визначеного реєстру осіб, що отримали право придбати акції товариства. Тобто можна стверджувати про внутрішній характер залучення коштів. Питання для самоконтролю до теми 7 1. Як класифікують джерела фінансування підприємства-боржника? 2. Що означає статутний капітал товариства? 3. Яки види капіталу використовують для оцінки ефективності санаційних заходів? 4. У який спосіб здійснюється збільшення статутного капіталу товариства? 5. Згадайте управлінські дії з процедури збільшення розміру статутного капіталу. 6. Які існують джерела збільшення статутного капіталу? 7. Що розуміється під вартістю обслуговування фінансових відносин? 8. Назвіть порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства. 9. Яки методи збільшення статутного капіталу не використовуються в режимі фінансової санації? 10. Згадайте зміст повідомлення про збільшення статутного капіталу товариства. 11. Назвіть базові принципи бюджетної системи України. 12. Як класифікуються бюджетні кошти? 13. Як проводяться додаткові емісії акцій у фінансовій санації? 14. Яким чином впливають на боржника заходи з викупу державою акцій додаткових емісій? 15. Які функції виконує суб'єкт управління корпоративними правами держави у санаційних заходах? 16. Охарактеризуйте державне замовлення як санаційний захід. 17. Поясніть роль кредитних ресурсів інших юридичних осіб у санації. 18. Що означає допомога від кредиторів боржника? 19. Як залучення інвестицій сприяє фінансовому оздоровленню підприємства? 20. Вкажіть недоліки сучасних методик залучення фінансових ресурсів. 21. За якими напрямками здійснюється активізація господарства? 22. Назвіть особливості поводження з інформацією фінансового ринку. 122

Словник до теми 7 Вартість обслуговування фінансових відносин – сукупність витрат, що виникають внаслідок залучення певного виду коштів. Вилучений капітал – відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу. Внутрішні джерела фінансової санації - надходження від реалізації готової продукції та інших ліквідних активів, реструктуризації активів боржника, зниження собівартості продукції та згортання інвестиційних програм, підвищення ефективності системи збуту, а також залучення коштів власників боржника та його працівників. Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Додатковий вкладений капітал - сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (для акціонерних товариств) або сума капіталу, який вкладено засновниками понад статутний капітал (для інших підприємств). Зовнішні джерела - кошти державного бюджету, кредитні ресурси інших юридичних осіб, кошти кредиторів боржника і залучені інвестиції. Інший додатковий капітал - сума дооцінки необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу. Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Ця сума у балансі підприємства наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - або сума нерозподіленого прибутку, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку у балансі підприємства наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. Пайовий капітал - сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами. Резервний капітал - наводиться сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій статті балансу суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства. 123

ТЕМА 8. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ 8.1. Державні суб’єкти управління фінансовою санацією і банкрутством 8.2. Фінансова підтримка і державний контроль санації підприємств У відносинах фінансової санації і банкрутства беруть участь різні суб'єкти управління. Вони суттєво відрізняються один від одного організаційно-правовим устроєм, формами власності на засоби виробництва, мають інші особливості. Власні методи впливу на банкрута (боржника) вони формують згідно з вимогами з нормативної бази країни (законів та інших правових актів), розміру грошових зобов'язань боржника, власних інтересів стосовно боржника чи його активів. Особливе місце в управління господарською діяльністю займають державні суб'єкти – органи державної влади та управління. До них відносяться міністерства, відомства, комітети, податкові інспекції, антимонопольні органи тощо. Державними за формою власності на засоби виробництва є також господарські суб'єкти з державною часткою у статутному капіталі. Присутність державних суб’єктів в процедурі фінансової санації є обов'язковою. Держава захищає інтереси населення, турбується про економічну безпеку підприємств, забезпечує фінансову підтримку виробництва. 8.1. Державні суб’єкти у відносинах фінансової санації і банкрутства Державні суб’єкти беруть участь у фінансової санації з організаційнорозпорядчими функціями. Фінансування органів влади та управління забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Законодавство з питань банкрутства надає перелік органів центральної та місцевої влади, що залучаються до управління фінансовою санацією підприємств. Серед них також виділяються головні та другорядні державні суб’єкти. Але усі вони націлені на виконання поточних та стратегічних завдань державної економічної політики, головними пріоритетами якої на етапі економічних трансформацій виступають: сталий розвиток територій та підвищення соціально-економічного рівня життя громадян, приватизація засобів виробництва та пошук ефективного власника, оптимальна інтеграція національної економіки в світову систему господарства. Важливе місце у цьому займають заходи стосовно фінансового оздоровлення підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції, захист національного товаровиробника.

124

Щорічно органами влади затверджуються фінансові документи щодо забезпечення економічної політики. Можна виділити два способу державного фінансування витрат на оздоровлення виробництва – прямий та опосередкований. До прямого фінансування слід віднести кошти, що передбачені у бюджеті на цільове фінансування заходів фінансової санації, наприклад, державні капітальні інвестиції на оновлення основних фондів. Під опосередкованою формою фінансування розуміються будь-які державні кошти, якими забезпечуються санаційні заходи, зокрема, з фінансування державних органів влади та управління, підвищення кваліфікації державних службовців тощо. Досить розповсюдженою формою фінансової підтримці боржника є недержавні інвестиції. Недержавні кошти також спрямуються на супровід судових процедур фінансової санації, зокрема, фінансування витрат господарського суду згідно з умов чинного законодавства. Внаслідок взаємодії державних та недержавних суб’єктів формується економічна складова у відносинах фінансової санації (див.рис.1.1). Схематична структура державних суб'єктів, які беруть участь у відносинах фінансової санації і банкрутства підприємства, зображена на рис.8.1. Із загальної структури державних суб'єктів найбільш впливовими є господарський суд, державний орган з питань банкрутства підприємств, суб'єкти господарювання з державною формою власності (часткою державних акцій в статутному фонді), органи центральної і місцевої влади, а також галузеві органи. За такою класифікацією надалі розглядаються ролі кожного з них в процедурі банкрутства, сценаріях його розвитку, формуванні нової структури господарських відносин навколо банкрута. Господарський суд в Україні діє на основі чинної нормативної бази, зокрема, Господарського і Господарсько-процесуального кодексів, законів «Про судоустрій», «Про господарські суди» та інших. Повноваження господарського суду як центрального ланцюга у відносинах санації і банкрутства визначені спеціальним Законом, роз'ясненнями і ухвалами Вищого господарського суду України, спеціальними законами про банківську, страхову, гірничодобувну діяльності тощо.

125

Державні суб’єкти відносин санації і банкрутства

--------------------------------------------------------------------------------------ГосподарсьОрган з Господ. суб’єкти

Органи влади

кий суд

питань банкрутств

Боржник (банкрут)

Нормативна база Грошові зобов’язання

Методи впливу

Рис.8.1. Класифікація державних суб'єктів як учасників відносин санації і банкрутства в ринковому середовищі Господарський суд в Україні здійснює правосуддя через систему Вищого господарського суду та місцевих, апеляційних судів на місцях по всіх регіонах. Згідно вимог спеціального Закону суд зобов'язаний супроводжувати будь-яку з процедур банкрутства на підвідомчій йому території розташування господарського суб'єкта, тому він є обов'язковим учасником відносин санації і банкрутства. Окремі державні суб'єкти можуть частково супроводжувати процедуру або залучатися до участі у справі про банкрутство на вимогу інших суб'єктів відносин. Повноваження господарського суду розпочинаються після того, як досудові заходи врегулювання є повністю вичерпаними і кредитор або боржник звертаються із заявою до суду. Заява подається у письмовій формі за підписом керівника боржника або кредитора і містить 126

обов'язкові відомості: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника і його поштову адресу; найменування кредитора і його поштову адресу (місце проживання); податковий ідентифікаційний номер кредитора; виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника; суму боргових вимог, строк їх виконання і реквізити платіжних документів; інші документи, які підтверджують неплатоспроможність. Якщо із заявою до суду звертається боржник, Закон вимагає додатково вказати: суму вимог кредиторів у розмірі, який не оспорюється боржником; розмір заборгованості по податках і зборах, відшкодуванні шкоди здоров'ю і життю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам, авторської винагороди; відомості про наявність у боржника майна, грошових коштів і дебіторської заборгованості; найменування банківської установи боржника. До заяви боржника додаються: рішення власника майна боржника про звернення до суду із заявою, бухгалтерський баланс на останню звітну дату, перелік і опис заставленого майна, протокол загальних зборів працівників боржника щодо обрання їхнього представника для участі у справі про банкрутство, інші документи стосовно неплатоспроможності боржника. Питання відшкодування судових витрат у справі про банкрутство вирішується за рахунок майна боржника (стаття 7 Закону). Там же вказані обставини, за якими боржник зобов'язаний звернутися з заявою до суду, необхідності надання плану санації тощо. Якщо із заявою до суду звертається кредитор, додатково вказуються відомості щодо розміру вимог до боржника і суми неустойки; обставин, що підтверджують неплатоспроможність боржника; доказів їх обґрунтованості. До заяви кредитора Закон вимагає додати: рішення суду про розгляд вимог кредитора стосовно боржника; копію несплаченого розрахункового документа по списанню коштів боржника з відміткою банку; докази недостатності вартості предмету застави для повного задоволення вимог. Якщо декілька кредиторів об'єднують свої вимоги щодо боржника, вони можуть утворити комітет кредиторів і подати одну заяву. Копія заяви передається боржнику, а до бюджету сплачується державне мито. За результатами попереднього розгляду заяви в суді Закон передбачає декілька сценаріїв розвитку подій. Розглянувши заяву, суддя господарського суду може прийняти її до подальшого впровадження або відмовити в прийнятті заяви (стаття 8). Заява може бути повернена заявнику без розгляду протягом п'яти днів, якщо порушеними є вимоги Закону (стаття 9). Заява може бути відкликане заявником, якщо не наступив строк офіційної публікації або не надійшли заяви від інших кредиторів (стаття 10 Закону). 127

Схематично такі сценарії можуть бути відображені у вигляді алгоритму – рис.8.2.

Рис.8.2. Схема дій суб'єктів при зверненні до господарського суду із заявою У випадку порушення справи про банкрутство дії суду регламентує стаття 11 Закону. До них, зокрема, входить повідомлення сторін і державного органу з питань банкрутства, введення процедури розпорядження майном, призначення розпорядника майном, інші судові дії. Повноваження, якими наділяється суддя згідно із законом у справі про банкрутство, дозволяють надавати йому особливу роль у формуванні економічних сторін взаємодії суб'єктів. Так, наприклад, заходи стосовно забезпечення вимог кредиторів, заборона на проведення операцій, вимоги щодо передачі цінних паперів, валютних або інших цінностей на зберігання третім особам (стаття 12 Закону) носять витратний характер і можуть суттєво вплинути на сценарій розвитку банкрутства. Суттєвими для формування економічних взаємовідносин також є строки проведення окремих етапів і заходів у зв'язку з банкрутством, підготовчого і попереднього засідань суду тощо. Водночас із порушенням справи про банкрутство (стаття 12 Закону) Господарський суд вводить мораторій на задоволення вимог кредиторів. В період дії мораторію Закон забороняє стягнення коштів з рахунку боржника на підставі виконавчих документів, нарахування неустойки, пені чи інших санкцій за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань. Проте мораторій не розповсюджується на зобов'язання щодо виплаті заробітної плати, аліментів, авторської винагороди, відшкодуванню шкоди здоров'ю і життю громадян. Господарський суд безпосередньо бере участь у виявленні кредиторів і інвесторів, бажаючих взяти участь в санації боржника (стаття 14 Закону) шляхом аналізу заяв і планів санації, які надходять від інвесторів 128

і конкурсних кредиторів. Інвестори – особи, які бажають взяти участь в заходах щодо санації боржника та звернулися з цього питання до господарського суду. Конкурсні кредитори – кредитори по вимогах до боржника, що виникли до порушення справи про банкрутство, вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника, зокрема по вимогах у порядку правонаступництва. Не пізніше тридцятого дня з моменту прийняття заяви про порушення справи про банкрутство суддя господарського суду призначає дату проведення підготовчого засідання, забезпечує участь в ньому сторін по справі, контролює їхні дії на предмет виконання вимог законодавства та інших суб'єктів (стаття 11 Закону). У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Проводяться і інші дії, зокрема: - відносно боржника у стадії приватизації приймається ухвала суду про зупинення приватизації; - для визначення фінансового становища боржника суддя може призначити експертизу; - суддя ухвалює рішення по додатково заявлених майнових вимогах кредиторів, зокрема, в частині забезпечення заставою; - призначається аудит або підготовка аудиторського висновку. Результатом підготовчого засідання стає ухвала суду, в якій визначаються розмір вимог кредиторів, а також дати складення реєстру вимог кредиторів, попереднього засідання суду, скликання перших загальних зборів кредиторів і засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкрутом. Господарський суд готує, забезпечує і проводить попереднє засідання в справі про банкрутство не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання (стаття 15 Закону), на якому розглядаються реєстр вимог кредиторів і вимоги, які не були включені до реєстру. За результатами розгляду суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів для включення їх до реєстру і дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів – письмовий перелік всіх визнаних господарським судом вимог кредиторів з вказівкою відомостей про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями або щодо сплати податків, зборів, черговості задоволення кожної вимоги, розмір неустойки, штрафу, пені. Згідно даних реєстру вимог кредиторів визначається кількість голосів кожного з них в загальних зборах і голосуванні. До компетенції господарського суду також віднесено вирішення суттєвих питань з санації і банкрутства – контроль за роботою комітету кредиторів, зміна строку проведення процедур і кандидатур арбітражних 129

керуючих, визнання операцій недійсними, а боржника - банкротом з відкриттям ліквідаційної процедури, затвердження плану санації, звіту керуючого санацією, умов мирової угоди, звіту ліквідатора і ліквідаційного балансу. Повноваження господарського суду на окремих етапах банкрутства можуть встановлюватися спеціальним законодавством. Наприклад, його функції в ліквідаційній процедурі регламентує Закон (стаття 24). Завершення будь-якої з процедур банкрутства оформлюється ухвалою господарського суду про припинення впровадження у справі про банкрутство боржника (стаття 40 Закону). За особливим розпорядком діє господарський суд також у разі банкрутства громадянина-підприємця (статті 48, 49 Закону). Вищий господарський суд України є кінцевою інстанцією всієї системи господарських судів і здійснює загальне керівництво, контроль за діяльністю місцевих і апеляційних судів у справах про банкрутство. Найважливішою функцією Вищого господарського суду виступає узагальнення і розповсюдження практики вирішення господарських спорів з питань банкрутства, наукове і методичне узагальнення накопиченого досвіду щодо розвитку відносин санації і банкрутства. 8.2. Фінансова підтримка і державний контроль санації підприємств Динамічний розвиток основних форм господарської діяльності в умовах ринку супроводжується заходами державного регулювання і контролю. У сфері відносин санації і банкрутства суб'єктів господарювання державний нагляд безпосередньо здійснює спеціалізований орган з питань банкрутства. Доцільність його функціонування обумовлена державною політикою в цій сфері суспільних відносин, а також необхідністю забезпечити з боку держави належні умови відновлення платоспроможності господарських суб'єктів з державною формою власності або державною часткою майна. Конкретні функції і повноваження державного органу з питань банкрутства встановлюються у момент його заснування, а також шляхом формування регіональної мережі органів виконавчої влади. Вони містяться в Положенні про порядок його функціонування, текст якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок виконання функцій міститься в інструкціях, оглядах судової практики з питань банкрутства і санації. Державний орган з питань банкрутства має розгалужену організаційну структуру, до якої входять центральний апарат і регіональні представництва в кожній області (регіоні). Організаційна структура, функції, роль і найменування державного органу у справах санації і банкрутства відображають ступінь розвиненості механізму банкрутства в господарській системі та можуть змінюватися у часі. Наприклад, тривалий час ці 130

повноваження належали спеціалізованому органу - Агентству з питань запобігання банкрутству. В даний час за рішенням Кабінету Міністрів України створено Державний департамент з питань банкрутств. Основні повноваження спеціалізованого державного органу з питань банкрутства визначено в статті 2 Закону, зокрема: - сприяти створенню організаційних, економічних та інших умов для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; - пропонувати господарському суду кандидатури арбітражних керуючих, розпорядників майна, керуючих санацією і ліквідаторів для державних підприємств або суб'єктів з державною часткою в статутному фонді не менше ніж 25 %; - організувати систему підготовки арбітражних керуючих, розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів; - здійснювати ліцензування діяльності арбітражних керуючих для всіх процедур банкрутства; - забезпечувати реалізацію процедури банкрутства стосовно відсутнього боржника; - вести єдину базу даних про суб'єктів господарювання, яки знаходяться в стані банкрутства, встановлювати форму подання інформації від арбітражних керуючих; - організувати проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств з державною часткою власності при підготовці і розгляді справи про банкрутство в господарському суді; - готувати на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства стосовно державних підприємств чи підприємств з державною часткою власності; - готувати типові документи щодо реалізації процедур банкрутства та інші. Державний орган з питань банкрутства є учасником провадження у справі про банкрутство. За дорученням господарського суду він проводить експертизу і залучає для цього фахівців. У разі призначення ліквідатора веде облік даних про нього, приймає, обробляє, накопичує та зберігає інформацію ліквідатора про хід ліквідаційної процедури. Орган призначає свого представника до складу ліквідаційної комісії в процедурі ліквідації боржника, визнаного банкротом. У процедурі ліквідації відсутнього боржника на вимогу господарського суду з числа працівників державного органу повинен бути призначений ліквідатор. Окрім спеціалізованого державного органу з питань банкрутства підприємств, контроль у сфері відносин санації і банкрутства опосередковано здійснюють інші державні органи. До них відносяться: Кабінет Мі131

ністрів України; Фонд державного майна України; Державна податкова адміністрація; Антимонопольний комітет України; центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади; фінансові органи; інші державні органи. Кабінет Міністрів України готує пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів, приводить у відповідність із Законом і судовою практикою свої нормативні документи, організовує нормативноправову роботу міністерств і відомств. Крім того, він керує роботою державного органу з питань банкрутств, ухвалює рішення про організаційну структуру цього органу, його матеріально-технічне і кадрове забезпечення, затверджує Положення про порядок його функціонування. У разі банкрутства місто утворюючого або особливо небезпечного підприємства Кабінет Міністрів має право розрахуватися з усіма кредиторами ще на етапі санації, готує і затверджує переліки особливо небезпечних підприємств країни. Фонд державного майна України є учасником провадження у справі про банкрутство підприємства з державною формою власності або державною часткою не менше 25 % статутного фонду. У випадку, коли трудовий колектив претендує на передачу йому в оренду цілісного майнового комплексу підприємства-боржника, забезпечує реалізацію такого переважного права. У процедурі санації підприємства проводить попереднє вивчення і узгодження плану санації, якщо державна частка в статутному фонді перевищує 50 %. Державна податкова адміністрація України також виступає учасником провадження у справі про банкрутство і стороною по справі, якщо борговими зобов'язаннями є податкові платежі боржника. Крім функції контролю за правильністю і своєчасністю перерахунку платежів до бюджетів, вона подає заяву до господарського суду, вживає заходів щодо своєчасного перерахунку податків, оформляє докази заборгованості суб'єкта господарювання. Як кредитор, представники податкової адміністрації входять до комітету кредиторів та беруть участь в його роботі з кількістю голосів, пропорційною розміру податкової заборгованості. У разі погашення заборгованостей щодо сплати податків і зборів провадження у справі про банкрутство зупиняється. Антимонопольний комітет України залучається до участі в процедурах банкрутства підприємств-монополістів і відряджає своїх представників до складу ліквідаційної комісії разом з іншими державними і місцевими органами. Необхідність залучення працівників Антимонопольного комітету обумовлена особливостями функціонування таких суб'єктів в національній господарській системі, а випадки обов'язкової їх участі в процедурі банкрутства обумовлені законодавством. 132

Представники центральних органів виконавчої влади за рішенням господарського суду беруть участь в процедурах санації і банкрутства містоутворюючого або особливо небезпечного підприємства. За клопотанням цих органів здійснюється продаж цілісного майнового комплексу підприємства-боржника, введення процедури санації боржника за умови укладення з кредиторами договору-поручительства за зобов'язаннями боржника. В цьому випадку вони одержують право пропонувати кандидатуру керуючого санацією і інвестора боржника, а також несуть солідарну відповідальність, якщо зобов'язання боржника виявляються невиконаними. Строк процедури санації за клопотанням органу центральної влади може бути продовжений до десяти років, а розрахунок з кредиторами повинен бути завершений в перші три роки. Представник органу місцевого самоврядування є учасником провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом (стаття 1), зокрема, щодо банкрутства містоутворюючого і особливо небезпечного підприємства. В межах своїх повноважень місцеві органи вживають заходи щодо запобігання банкрутству підприємства-боржника і направляють своїх представників до складу ліквідаційної комісії, забезпечують розрахунки з кредиторами, звертаються з клопотанням в господарський суд щодо продажу майна підприємства-боржника як цілісного майнового комплексу на конкурсі. У разі банкрутства сільськогосподарського підприємства клопотання про його санацію приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування (стаття 44 Закону). У випадках, передбачених Законом (стаття 1), учасником провадження у справі про банкрутство можуть бути представники державних фінансових органів. Наприклад, при банкрутстві підприємства-страховика до складу учасників провадження і ліквідаційній комісії обов'язково входять працівники державного органу з нагляду за страховою діяльністю. Процедури банкрутства професійних учасників національного фінансового ринку супроводжують працівники Державних комісій по регулюванню ринків фінансових послуг і цінних паперів. Для проведення процедур банкрутства особливо небезпечних підприємств господарський суд залучає представників центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого відноситься виробнича діяльність господарського суб'єкта-банкрута, а за необхідністю – державного органу з питань надзвичайних ситуацій, захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, геології і використовування надр. Повноваження і можливості цих державних органів визначені у відповідних розділах законодавства. Важливе місце у контрольних функціях відводиться державним контрольно-ревізійним органам. Наявна нормативна база та регіональна 133

мережа контрольно-ревізійної служби України швидко реагує на факти незаконного використання фінансових ресурсів під час провадження справи про банкрутство, нецільове призначення коштів від реалізації активів підприємства-боржника, відхилення від плану дій фінансової санації з боку будь-якого із суб’єктів відносин. Поступово підвищуються вимоги до управління об'єктами державної власності, у тому числі до підприємств з часткою державної власності у статутному капіталі. Так Постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 2007 року №832 „Порядок здійснення контролю за виконанням функцій в управлінні об’єктами державної власності” передбачає конкретний перелік функцій управління та критеріїв з визначення його ефективності. Контроль за виконанням функцій з управління об’єктами державної власності здійснюється шляхом проведення моніторингу додержання законності та оцінки ефективності виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими органами, які здійснюють управління об’єктами державної власності (суб’єкти управління), обов’язків, визначених відповідно до законодавства (моніторинг). Завданням моніторингу є збір, накопичення, аналіз інформації про виконання суб’єктами управління функцій з управління об’єктами державної власності. Контролінгові функції з моніторингу покладено на Міністерство економіки. Для проведення моніторнигу щокварталу через 10 днів після закінчення строків, встановлених для подання фінансової та статистичної звітності, Міністерство економіки отримує інформацію про діяльність суб’єктів господарювання державного сектору економіки, їх майновий стан (у частині вартості та збереження цілісності активів), показники фінансово-господарської діяльності, стан виконання фінансового плану та платоспроможності, виконання керівником суб’єкта господарювання умов контракту; про прийняті рішення стосовно реструктуризації, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання, передачі державного майна до статутних фондів господарських товариств, відчуження основних фондів суб’єктів господарювання, передачі державного майна в оренду, лізинг, концесію, заставу, укладення договорів про спільну та спільну інвестиційну діяльність; про призначення (звільнення) керівника суб’єкта господарювання, проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави, а також призначення представників держави в органах господарських товариств; про ефективність управління об’єктами державної власності, визначену відповідно до її критеріїв; 134

Інформація надсилається від: суб’єктів управління: Фонду державного майна України; Державного комітету статистики України; Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства фінанасів україни. Зазначена інформація подається за формами, встановленими Мінекономіки разом з Фондом державного майна, Мінфіном та Держкомстатом. Міністерство економіки узагальнює та аналізує надіслану йому інформацію. На особливому контролі знаходиться інформація про випадки погіршення показників фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання внаслідок неефективного управління об’єктами державної власності пропозиції щодо внесення змін до законодавства, приватизації об’єктів державної власності, зміни суб’єкта їх управління, передачі в комунальну власність, закріплення в державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств або їх відчуження. Результати аналізу подаються Кабінетові Міністрів України, Головному контрольно-ревізійному управлінню України, правоохоронним органам. У своєї діяльності державні органи призвані забезпечити надійну систему управління процесами фінансової санації, формування сталих господарських відносин, попереджати та запобігати явищам неплатоспроможності господарських суб'єктів. 1) 2) 3) 4) 5)

Питання для самоконтролю до теми 8 1. Якими пріоритетами керуються державні органи у питаннях фінансової санації? 2. Які запроваджуються способи фінансування санації? 3. У якій спосіб здійснюються управлінські впливи з боку господарського суду? 4. Вкажіть фінансові відносини, що виникають у зв’язку з поданням заяви до суду. 5. Які управлінські дії відбуваються навколо підготовчого засідання суду? 6. Які питання віднесено до компетенції господарського суду з приводу формування фінансових відносин? 7. Назвіть повноваження спеціалізованого державного органу з питань банкрутства у фінансовій санації. 8. Якими повноваженнями керується Кабінет Міністрів України з приводу фінансової підтримки підприємств? 135

9. Вкажіть функції Фонду державного майна України у питаннях фінансової санації. 10. Якими функціями володіє Державна податкова адміністрація України з приводу формування фінансових відносин навколо банкрута? 11. Згадайте повноваження Антимонопольного комітету в питаннях санації підприємств. 12. Які функції виконують представники центральних органів виконавчої влади у справі про банкрутство? 13. З якою метою до фінансової санації залучають представника органу місцевого самоврядування? 14. Які державні фінансові органи беруть участь у заходах з фінансової санації підприємств? 15. Що входить до моніторингу з управління об’єктами державної власності? 16. Назвіть особливості поводження з інформацією фінансового ринку. Словник до теми 8 Антимонопольний комітет України залучається до участі в процедурах банкрутства підприємств-монополістів і відряджає своїх представників до складу ліквідаційної комісії разом з іншими державними і місцевими органами. Необхідність залучення працівників Антимонопольного комітету обумовлена особливостями функціонування таких суб'єктів в національній господарській системі, а випадки обов'язкової їх участі в процедурі банкрутства обумовлені законодавством. Вищий господарський суд України є кінцевою інстанцією всієї системи господарських судів і здійснює загальне керівництво, контроль за діяльністю місцевих і апеляційних судів у справах про банкрутство, зокрема, узагальнення і розповсюдження практики вирішення господарських спорів з питань банкрутства, наукове і методичне узагальнення накопиченого досвіду щодо розвитку відносин санації і банкрутства. Господарський суд в Україні здійснює правосуддя через систему Вищого господарського суду та місцевих, апеляційних судів на місцях по всіх регіонах; є найбільший впливовими із загальної структури державних суб'єктів. Державна податкова адміністрація України - виступає учасником провадження у справі про банкрутство і стороною по справі, якщо борговими зобов'язаннями є податкові платежі боржника. Крім функції контролю за правильністю і своєчасністю перерахунку платежів до бюджетів, вона подає заяву до господарського суду, вживає заходів щодо своєчасного перерахунку податків, оформляє докази заборгованості суб'єкта господарювання. Як кредитор, представники податкової адміністрації входять 136

до комітету кредиторів та беруть участь в його роботі з кількістю голосів, пропорційною розміру податкової заборгованості. Заява подається у письмовій формі за підписом керівника боржника або кредитора і містить обов'язкові відомості: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника і його поштову адресу; найменування кредитора і його поштову адресу (місце проживання); податковий ідентифікаційний номер кредитора; виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника; суму боргових вимог, строк їх виконання і реквізити платіжних документів; інші документи, які підтверджують неплатоспроможність. Інвестори – особи, які бажають взяти участь в заходах щодо санації боржника та звернулися з цього питання до господарського суду. Кабінет Міністрів України готує пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів, приводить у відповідність із Законом і судовою практикою свої нормативні документи, організовує нормативноправову роботу міністерств і відомств з питань банкрутства та санації. Конкурсні кредитори – кредитори по вимогах до боржника, що виникли до порушення справи про банкрутство, вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника, зокрема по вимогах у порядку правонаступництва. Моніторинг - це збір, накопичення, аналіз інформації про виконання суб’єктами управління функцій з управління об’єктами державної власності. Організаційна структура Державного органу з питань банкрутства – розгалужена система, до якої входять центральний апарат і регіональні представництва в кожній області (регіоні). Організаційна структура, функції, роль і найменування державного органу у справах санації і банкрутства відображають ступінь розвитку механізму банкрутства в господарській системі та можуть змінюватися у часі. Підготовче засідання суду – провадиться за участю сторін по справі з метою оцінки поданих документів, пояснень сторін, обґрунтованості заперечень боржника. На ньому відносно боржника у стадії приватизації приймається ухвала суду про зупинення приватизації; для визначення фінансового становища боржника суддя може призначити експертизу; суддя ухвалює рішення по додатково заявлених майнових вимогах кредиторів, зокрема, в частині забезпечення заставою; призначається аудит або підготовка аудиторського висновку. Повноваження господарського суду як центрального ланцюга у відносинах санації і банкрутства визначені спеціальним Законом, роз'ясненнями і ухвалами Вищого господарського суду України, спеціальними законами про банківську, страхову, гірничодобувну діяльності тощо. 137

Представники центральних органів виконавчої влади за рішенням господарського суду беруть участь в процедурах санації і банкрутства містоутворюючого або особливо небезпечного підприємства. Представник органу місцевого самоврядування є учасником провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом, зокрема, щодо банкрутства містоутворюючого і особливо небезпечного підприємства. В межах своїх повноважень місцеві органи вживають заходи щодо запобігання банкрутству підприємства-боржника і направляють своїх представників до складу ліквідаційної комісії, забезпечують розрахунки з кредиторами, звертаються з клопотанням в господарський суд щодо продажу майна підприємства-боржника як цілісного майнового комплексу на конкурсі. Реєстр вимог кредиторів – письмовий перелік всіх визнаних господарським судом вимог кредиторів з вказівкою відомостей про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями або щодо сплати податків, зборів, черговості задоволення кожної вимоги, розмір неустойки, штрафу, пені. Згідно даних реєстру вимог кредиторів визначається кількість голосів кожного з них в загальних зборах і голосуванні. Ухвала господарського суду про припинення впровадження у справі про банкрутство – письмовий документ про завершення будь-якої з процедур банкрутства боржника. Фонд державного майна України є учасником провадження у справі про банкрутство підприємства з державною формою власності або державною часткою не менше 25 % статутного фонду. У випадку, коли трудовий колектив претендує на передачу йому в оренду цілісного майнового комплексу підприємства-боржника, забезпечує реалізацію такого переважного права. У процедурі санації підприємства проводить попереднє вивчення і узгодження плану санації, якщо державна частка в статутному фонді перевищує 50 %.

138

ТЕМА 9. ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ МАЙНА ГОСПОДАРСЬКОГО СУБ’ЄКТА 9.1 Загальні вимоги стосовно оцінки вартості 9.2 Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута У ході фінансової санації керуючий виконує функції з фінансового менеджменту, зокрема, розпорядження фінансовими активами, які обліковано на балансі підприємства-боржника. У деяких випадках фінансовим активом виступає саме цілісний майновий комплекс підприємствабанкрута. Укладення договорів купівлі-продажу майна та інших активів на етапі санації набуває деяких особливостей. Зокрема, система контролінгу повинна попереджати факти недобросовісних дій, коли укладення угод здійснюється за неринковою ціною. Але унікальність та неповторність активів підприємств досить утрудняють оцінку, оскільки стає практично неможливим підібрати базовий актів для співставлення – базу оцінки. База оцінки - комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки враховуються мета оцінки та умови використання її результатів. Актуальною в такому випадку стає питання щодо визначення вартості майна - еквіваленті цінності об'єкта оцінки, вираженому у ймовірній сумі грошей, тобто найбільшої сумі грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець. Навпаки, на керуючого санацією лягає важка проблема – вжити необхідних заходів з підвищення об’єктивності оціночних дій з одночасним здешевленням саме процедури оцінки. Оціночні процедури - дії (етапи), виконання яких у певній послідовності дає можливість провести оцінку. 9.1 Загальні вимоги стосовно оцінки вартості Законодавство надає певні рекомендації стосовно виконання дій з оцінки майна, майнових прав, об'єктів інтелектуальної власності тощо. Звичайно, на балансі підприємства обліковуються різні види активів. Тому оцінку кожного із видів треба виконувати з урахуванням вимог закону та особливостей використання активу у господарській діяльності. Оцінка вартості виконується згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Суб'єктами оціночної діяльності при цьому є: 1) суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльнос139

ті, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до Закону; 2) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності та замовником оцінки (керуючим санацією) або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. Оцінювач повинен отримати кваліфікаційне свідоцтво - документ, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України. Право на отримання кваліфікаційного свідоцтва набувають фізичні особи, які мають закінчену вищу освіту, пройшли навчання за програмою базової підготовки та стажування протягом одного року у складі суб'єкта оціночної діяльності разом з оцінювачем, який має не менше ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, отримали його позитивну рекомендацію та успішно склали кваліфікаційний іспит. Кваліфікаційні свідоцтва підтверджують професійну підготовку оцінювача за такими напрямами оцінки майна відповідно до програм базової підготовки: 1) оцінка об'єктів у матеріальній формі; 2) оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об'єкти інтелектуальної власності. Органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. Кабінет Міністрів України в питаннях оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією України, Законом та іншими нормативноправовими актами. Правильне визначення оціночної вартості сприяє більш ефективному виконанню санаційних заходів. З іншого боку це сприяє удосконаленню ринкового середовища, запобіганню використання поза ринкових методів роботи, зловживань тощо. Невід’ємною складовою ринкових відносин сьогодні виступає діяльність зі стандартизації окремих ринкових функцій. В галузі оцінки май140

на розроблено державний стандарт, який регламентує основні етапи та загальні вимоги до оціночної діяльності в Україні [7]. Цей документ є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності рецензуванні звітів про оцінку майна. Для цілей оцінки вартості майна професійні оцінювачі використовують декілька видів вартості, зокрема: поточна, ринкова, ліквідаційна, заміщення та інші. Якщо у нормативно-правових актах з оцінки майна, договорі на проведення оцінки майна або ухвалі суду не зазначається вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначається ринкова вартість. Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки. Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості. Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною. Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки. Залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою)). Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій. Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки. Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки.

141

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню. Оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних. Вартість реверсії - вартість об'єкта оцінки, яка прогнозується на період, що настає за прогнозним. Дійсна вартість майна для цілей страхування – вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування. Оцінка майна проводиться з дотриманням певних принципів. Принципи оцінки - покладені в основу методичних підходів основні правила оцінки майна, які відображають соціально-економічні фактори та закономірності формування вартості майна, зокрема: - корисності (здатність майна задовольняти потреби власника або користувача); - попиту і пропонування (співвідношення пропонування та попиту на подібне майно); - заміщення (за придбання майна не сплачується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку); - очікування (розмір економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження майном); - граничної продуктивності чи внеску (врахування у вартості об'єкта оцінки окремих факторів - праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід); - найбільш ефективного використання (залежність ринкової вартості об'єкта оцінки від варіанту його використання). Оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна. Використання ринкової вартості як бази оцінки під час укладання договору на проведення оцінки майна можливе за умови відповідності угоди, на підставі якої проводиться оцінка, змісту поняття «ринкової вартості». При цьому умови такої угоди не повинні передбачати будь-які додаткові обмеження або вимоги, що впливають на майбутню економічну вигоду від використання покупцем об'єкта оцінки. Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки можливе із застосуванням усіх методичних підходів у разі наявності необхідної інформації. Методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропо142

нування) на подібне майно та інформації, достовірність якої не викликає сумнівів в оцінювача. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням тенденції зміни ціни продажу порівняно з ціною пропонування. За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна складається фактична неможливість надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість. Тоді у звіті про оцінку майна даються додаткові роз’яснення та застереження. У звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об'єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або не включення до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Застосування неринкових видів вартості під час укладання договору на проведення оцінки майна можливе у разі невідповідності умов угоди, у зв'язку з якою проводиться оцінка, хоча б одній з умов, яка висувається для визначення ринкової вартості. Вибір неринкового виду вартості обґрунтовується у звіті про оцінку майна. До неринкових видів вартості належать: - вартість заміщення; - вартість відтворення; - залишкова вартість заміщення (відтворення); - вартість у використанні; - споживча вартість; - вартість ліквідації; - інвестиційна вартість; - спеціальна вартість; - ліквідаційна вартість; - чиста вартість реалізації; - оціночна вартість; - інші види вартості майна, порядок визначення яких встановлюється окремими національними стандартами. Неринкові види вартості як база оцінки визначаються за допомогою методів та оціночних процедур, які ґрунтуються на результатах аналізу корисності або призначення об'єкта оцінки, а також вивченні впливу умов використання або способу відчуження об'єкта оцінки. Для визначення неринкових видів вартості як бази оцінки використовується інформація про подібне майно в частині, в якій вона відповідає вимогам, що висуваються до певного неринкового виду вартості. Неринкові види вартості переважно визначаються на основі інформації щодо 143

угод, які укладалися з умовами та обмеженнями, подібними до мети, з якою проводиться оцінка. Оцінка майна з метою відображення її результатів у бухгалтерському обліку в порядку проводиться з урахуванням того, що: - справедлива вартість активу дорівнює його ринковій вартості у разі можливості її визначення у порядку, встановленому національними стандартами; - справедлива вартість активу, який може бути віднесено до спеціалізованого майна, майна спеціального призначення або спеціальної конструкції, дорівнює його залишковій вартості заміщення (відтворення); - ліквідаційна вартість активу згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку дорівнює його вартості ліквідації згідно зі Стандартом; - надлишкові активи оцінюються з урахуванням принципу їх найбільш ефективного використання із застосуванням такої бази оцінки, як ринкова вартість або вартість ліквідації, з дотриманням відповідних умов, що висуваються до їх визначення. Результати проведення оцінки активів для цілей бухгалтерського обліку вважаються їх переоціненою вартістю. Об'єкт оцінки у разі його застави оцінюється за ринковою вартістю без включення до неї суми податку на додану вартість. Оцінка вартості майна проводиться із застосуванням методичних підходів, методів оцінки, які є складовими частинами методичних підходів або є результатом комбінування кількох методичних підходів, а також оціночних процедур. Оцінювач може застосовувати кілька методичних підходів, що найбільш повно відповідають визначеним меті оцінки та виду вартості за наявності достовірних інформаційних джерел для її проведення. Методичні підходи - загальні способи визначення вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки. Метод оцінки – спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід. Для проведення оцінки майна оцінювач застосовує такі основні методичні підходи: - витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); - дохідний; - порівняльний. Витратний підхід ґрунтується на врахуванні принципів корисності і заміщення. Він передбачає визначення поточної вартості витрат на від144

творення або заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення). Основними методами витратного підходу є метод прямого відтворення та метод заміщення, за допомогою яких визначається залишкова вартість заміщення (відтворення) майна. Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Особливості застосування майнового підходу встановлюються відповідними національними стандартами щодо оцінки об'єктів у формі цілісних майнових комплексів та у формі фінансових інтересів. Під час застосування використовуються вихідні дані про об'єкт оцінки, інформація про відтворення або заміщення об'єкта оцінки чи подібного майна в сучасних цінах або середньостатистичні показники, які узагальнюють умови його відтворення або заміщення в сучасних цінах. Дохідний підхід базується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об'єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу. Основними методами дохідного підходу є пряма капіталізація доходу та непряма капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку). Вибір методів оцінки при цьому залежить від наявності інформації щодо очікуваних (прогнозованих) доходів від використання об'єкта оцінки, стабільності їх отримання, мети оцінки, а також виду вартості, що підлягає визначенню. За допомогою дохідного підходу визначається ринкова вартість та інвестиційна вартість, а також інші види вартості, які ґрунтуються на принципі корисності, зокрема ліквідаційна вартість, вартість ліквідації тощо. Інформаційними джерелами для застосування дохідного підходу є відомості про фактичні та (або) очікувані доходи та витрати об'єкта оцінки або подібного майна. Оцінювач прогнозує та обґрунтовує обсяги доходів та витрат від сучасного використання об'єкта оцінки, якщо воно є найбільш ефективним, або від можливого найбільш ефективного використання, якщо воно відрізняється від існуючого використання. Для оцінки об'єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок під забудовою, їх поліпшень, окремих складових цілісного майнового комплексу може застосовуватися метод залишку. Цей метод ґрунтується на врахуванні принципу внеску (граничної продуктивності) і є результатом комбінування витратного та дохідного підходів. 145

З метою обґрунтування остаточного висновку про вартість об'єкта оцінки результати оцінки, отримані із застосуванням різних методичних підходів, зіставляються шляхом аналізу впливу принципів оцінки, які є визначальними для мети, з якою проводиться оцінка, а також інформаційних джерел, на достовірність результатів оцінки. Неможливість або недоцільність застосування певного методичного підходу, що пов'язане з повною відсутністю чи недостовірністю необхідних вихідних даних про об'єкт оцінки та іншої інформації, окремо обґрунтовується у звіті про оцінку майна. Національними стандартами можуть передбачатися також інші випадки обмежень щодо застосування певних методичних підходів для визначення ринкової вартості та неринкових видів вартості об'єктів оцінки. Усі застереження та обмеження щодо використання результатів оцінки зазначаються у звіті про оцінку майна. 9.2 Оцінка вартості в процесі продажу майна підприємства-банкрута Продаж майна у ході фінансової санації підприємства – розповсюджений засіб уникнення банкрутства та подолання фінансової кризи. Але в період економічних трансформацій ця процедура набуває певних особливостей. Керуючий санацією та інші суб’єкти відносин мають забезпечувати прозорість та об’єктивність продажу, зокрема, шляхом контролігну та аудиту. Законодавство передбачає два способу розпродажу майна: - продаж в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу; - продаж в процедурі санації частини майна боржника. З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Водночас ухвалою господарського суду скасовуються заходи з забезпечення вимог кредиторів стосовно цього майна боржника. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію (роботи, послуги) (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам. При цьому оцінка проводиться з урахуванням вимоги щодо виключенні зі складу майнових активів підприємства-боржника грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів 146

(обов'язкових платежів) підприємства-боржника, які виникли на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство. В процесі оцінки майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу всі трудові договори (контракти), що укладені до дати його продажу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки роботодавця переходять до покупця майна боржника. Сума, одержана від продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, включається до складу майнових активів боржника. З метою покращення об’єктивності та неупередженості оцінки продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах (якщо інше не передбачено планом санації). Керуючий санацією виступає організатором торгів або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію, яка не може бути заінтересованою особою стосовно кредитора чи боржника. Торги проводяться у формі аукціону, крім випадків, передбачених Законом. Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголошення про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за тридцять днів до дати проведення торгів. В цьому оголошенні повинні зазначатися обов’язкові відомості про: цілісний майновий комплекс і порядок ознайомлення з ним, граничні строки подання заявок на участь у торгах (але не більше місяця з дня опублікування оголошення); час, місце та форма проведення торгів; порядок оформлення участі у торгах; початкову вартість цілісного майнового комплексу згідно акту оцінки майна та майнових прав; розмір завдатку, строк і порядок його внесення; порядок оформлення результатів торгів. У разі якщо протягом строку, зазначеного в оголошенні, надійшла заявка на участь у відкритих торгах лише від одного заявника, торги не проводяться. За згодою комітету кредиторів цілісний майновий комплекс може бути продано такому заявнику без проведення повторних торгів. Особа, яка перемогла на аукціоні, та керуючий санацією в день проведення аукціону підписують протокол, в якому вказуються умови придбання цілісного майнового комплексу, про що укладається договір купівлі-продажу. У разі проведення торгів у формі конкурсу умови конкурсу погоджуються із комітетом кредиторів. На підставі протоколу, підписаного переможцем конкурсу та організатором торгів у день проведення конкурсу, не пізніше п'ятнадцяти днів з дати проведення конкурсу підписується договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

147

Виручені від продажу кошти спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. При цьому можуть виникати такі ситуації в управлінні санацією: 1) якщо за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, задовольняються вимоги кредиторів у повному обсязі, провадження у справі про банкрутство боржника підлягає припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією; 2) якщо суми, вирученої від продажу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду. У разі, якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру. До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання боржника банкрутом керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами. При цьому кошти від продажу зберігаються на спеціальному рахунку. План фінансової санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права. Продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Переможець торгів зобов'язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом або договором купівлі-продажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів. Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів. Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, визначається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», інших нормативноправових актів. До оцінки залучаються професійні оцінювачі, що отри148

мали відповідну ліцензію на здійснення діяльності з оцінки майна. Замовником оцінки виступає керуючий санацією. Проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється: ознайомлення з об'єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої проводиться оцінка; визначення бази оцінки; подання замовнику пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінки. Законодавство встановлює наступну послідовність дій з незалежної оцінки майна: 1) укладення договору на проведення оцінки; 2) ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; 3) ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; 4) вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; 5) узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; 6) складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; 7) доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби). Усі необхідні документи оцінювач отримує від керуючого санацією згідно з договором. Інші матеріали він розшукує самостійно з інформаційних джерел. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки. Залежно від обраних методичних підходів та методів оцінки оцінювач виконує послідовність дій щодо підготовці та оформлення Звіту про оцінку майна підприємства-банкрута. Звичайно, це – типова процедура, що може бути зображеною у вигляді алгоритму (рис.9.1). Але вплив інших суб'єктів та необхідність додаткових дій алгоритму зображено стрілками зворотного зв'язку.

149

1

2

3

4

5

6

7

8

Рис.9.1. Алгоритм підготовки та оформлення Звіту про оцінку майна як послідовність типових управлінських дій з боку оцінювача: 1 – збір та аналіз істотних відомостей про об'єкт оцінки (вихідні дані про його правовий статус, склад, технічні та інші характеристики, стан ринку стосовно об'єкта оцінки та подібного майна, відомості про економічні характеристики об'єкта оцінки, прогнозовані та фактичні доходи і витрати від використання об'єкта оцінки, у тому числі від його найбільш ефективного використання та існуючого використання); 2 - обґрунтування ставки капіталізації та (або) ставки дисконту, визначення правових обмеження щодо об'єкта оцінки та їхнього впливу на вартість об'єкта оцінки; 3 - обґрунтувати застосування методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі потреби - застосування спеціальних методів оцінки та оціночних процедур (комбінування кількох методичних підходів, методів); 4 - відображення даних та іншої інформації у Звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства; 5 – перевірка Звіту на достовірність та об'єктивність з боку оцінювачеві та суб'єктів оціночної діяльності; 6 - доопрацювання (актуалізація) оцінки майна; 7 – передача документів, інших інформаційних матеріалів, зібраних оцінювачем в процесі проведення оцінки майна, разом із звітом про оцінку майна на зберігання до архіву суб'єкта оціночної діяльності; 8 – рецензування Звіту про оцінку вартості майна. Звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Законодавство висуває певні вимоги щодо змісту звіту про оцінку вартості майна підприємства-боржника: - опис об'єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; - дату оцінки та дату завершення складення звіту, іноді - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; - мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; 150

-

перелік нормативно-правових актів, згідно з якими зроблено оцінку; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки, виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; - опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; - висновки щодо аналізу існуючого обладнання та найбільш ефективного використання об'єкта оцінки; - виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; - письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки чи відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки, дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви щодо підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна; - висновок про вартість майна; - додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби – інші інформаційні джерела, які роз'яснюють і підтверджують припущення та розрахунки. Не дозволяється складення у стислій формі звіту про оцінку майна у разі проведення незалежної оцінки цілісних майнових комплексів, часток (паїв, акцій) або повторного доопрацювання (актуалізації) оцінки майна. Доопрацювання (актуалізація) оцінки майна може здійснюватися у разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна, встановленого законодавством, або на вимогу керуючого санацією чи іншого замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціонування та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення доопрацювання (актуалізація), не відбулося. З метою доопрацювання (актуалізації) оцінки із керуючим санацією укладається новий договір на виконання робіт з доопрацювання (актуалізації) оцінки майна, якщо можливість її проведення не була передбачена у договорі на проведення оцінки майна. Звіт про оцінку майна підприємства-боржника підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. Термін зберігання документів та інформаційних матеріалів, звіту про оцінку майна складає не менше ніж п'ять років, якщо інше не встановлено договором на проведення оцінки майна. 151

Висновок про вартість майна повинен містити відомості про: замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна; назву об'єкта оцінки та його коротку характеристику; мету і дату оцінки; вид вартості, що визначався; використані методичні підходи; величину вартості, отриману в результаті оцінки. Висновок підписується оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги до оформлення висновку про вартість підприємства-боржника. Звіт про оцінку майна, додатки до нього готуються не менш як у двох примірниках, один з яких зберігається в оцінювача, а інші видаються керуючому санацією після реєстрації в книзі обліку виданих документів. Звіт про оцінку майна та висновок про вартість майна підприємстваборжника може надаватися для рецензування. Це здійснюється на вимогу керуючого санацією чи інших осіб, які використовують оцінку майна та її результати для прийняття рішень щодо продажу майна банкрута. Замовниками рецензування також виступають замовники оцінки майна, органи державної влади та місцевого самоврядування, судді та особи, які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит про здійснення рецензування звіту про оцінку майна (далі - рецензенти). Рецензування виступає елементом контролінгу фінансової санації на етапі продажу майна підприємства. Воно сприяє визначенню найбільш об’єктивної ціни майна боржника та передбачає неупереджений об'єктивний розгляд оцінки майна сторонньою особою, яка не має особистої матеріальної або іншої заінтересованості в результатах оцінки. За результатами рецензування готується рецензія у письмовій формі. Будь-які судження про вартість об'єкта оцінки, виражені у грошовій формі, можуть відображатися рецензентом виключно у формі звіту про оцінку майна, складеному у повній формі відповідно до вимог національних стандартів. У рецензії зазначаються наступні дані: - підстави проведення рецензування; - повна назва звіту про оцінку майна, що був об'єктом рецензування, відомості про його виконавців, їх кваліфікацію та висновок про можливість проведення зазначеними особами оцінки майна відповідно до правових вимог провадження професійної оціночної діяльності; - строк проведення рецензування і дата підписання рецензії; -

152

-

висновок про обґрунтованість вибору виду вартості та її відповідність вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна; - висновок про зібрані виконавцем звіту про оцінку майна вихідні дані та іншу інформацію (їх повнота, достатність для проведення оцінки майна); - висновок про відповідність і правильність застосування під час проведення оцінки методичних підходів, методів та оціночних процедур з урахуванням мети і бази оцінки, обґрунтованість використаних припущень; - загальний висновок про достовірність оцінки майна; - інші відомості. Рецензування звіту про оцінку вартості майна є додатковим заходом з управління фінансовою санацією підприємства. Воно виступає складовою системи управління та удосконалення ринкових механізмів господарювання. Функції контролінгу також передбачають спостереження за правильністю оцінки майна підприємства-боржника та висувають наступні критерії невірної оцінки: 1) необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки; 2) неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування; 3) непрофесійна оцінка - оцінка, проведена з порушенням кваліфікаційних вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. В господарській практиці контроль за дотриманням вимог законодавства з оціночної діяльності забезпечують державні органи влади на місцях – правоохоронні структури, підрозділи з боротьбі з організованою злочинністю, судова гилка влади. Важливу роль також грають суспільні заходи контролю: стеження з боку працівників підприємства, звертання до громадських організацій, залучення відомих фахівців, установ з саморозвитку та саморегулювання ринкових відносин. Наприклад, В Україні саморегулівними організаціями професійних оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, що об'єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами, отримали свій статус та здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності. Утворення та порядок діяльності саморегулівних організацій оцінювачів регулюються законодавством про об'єднання громадян з урахуванням особливостей, встановлених Законом «Про оцінку майна, майнових 153

прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Вони є юридичними особами, які діють на засадах самоврядування і діяльність яких не має на меті отримання прибутку. Питання для самоконтролю до теми 9 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19. 20. 21. 22. 23. 24. 25.

Як обирати базу оцінки майна підприємства-боржника? Що виражає показник вартості майна? Що відноситься до оціночних процедур? Хто виступає суб'єктом оціночної діяльності? Що розуміється під кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача? Які вимоги надаються щодо отримання кваліфікаційного свідоцтва оцінювача? Який державний орган відповідає за регулювання оціночної діяльності? Вкажіть роль стандартизації в оцінки майна підприємств. Які види вартості майна розрізняють та використовують для оцінки майна підприємств? Згадайте принципи оцінки майна. Назвіть вимоги до звіту про оцінку майна. Чим відрізняються ринкова та неринкові вартості? Що означає поняття „метод оцінки”? Згадайте методичні підходи до оцінки майна. Охарактеризуйте особливості оцінки майна під час продажу активів підприємства-боржника. Які вимоги додаються до оцінки цілісного майнового комплексу підприємства-боржника? Як відбувається продаж частини майна боржника? Як визначити початкову вартість майна боржника? У якій послідовності здійснюється незалежна оцінка майна боржника? Як оформити Звіт про оцінку майна? Згадайте зміст висновку про вартість майна. У якому випадку здійснюється рецензування звіту про оцінку майна? За якими критеріями визначається якість оцінки? З якою метою утворюються саморегулівні організації оцінювачів? Назвіть особливості поводження з інформацією фінансового ринку. Словник до теми 9

Актуалізація (доопрацювання) оцінки майна може здійснюватися у разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна, встановленого законодавством, або на вимогу керуючого санаці154

єю чи іншого замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціонування та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення доопрацювання (актуалізація), не відбулося. База оцінки - комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки враховуються мета оцінки та умови використання її результатів. Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки. Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною. Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій. Вартість майна - еквівалент цінності об'єкта оцінки, вираженому у ймовірній сумі грошей, тобто найбільшої сумі грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець. Вартість реверсії - вартість об'єкта оцінки, яка прогнозується на період, що настає за прогнозним. Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню. Дійсна вартість майна для цілей страхування – вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування. Залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою)). Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки. Кваліфікаційне свідоцтво - документ, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості.

155

Метод оцінки – спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід. Методичні підходи - загальні способи визначення вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки. Необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки. Непрофесійна оцінка - оцінка, проведена з порушенням кваліфікаційних вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування. Оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних. Оціночні процедури - дії (етапи), виконання яких у певній послідовності дає можливість провести оцінку. Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки. Принципи оцінки - покладені в основу методичних підходів основні правила оцінки майна, які відображають соціально-економічні фактори та закономірності формування вартості майна, зокрема: корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності чи внеску, найбільш ефективного використання. Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Саморегулівними організаціями професійних оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, що об'єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами, отримали свій статус та здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності. Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

156

ТЕМА 10 ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ САНАЦІЇ, БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ 10.1 10.2

Структура законодавчих і нормативних актів з фінансової санації підприємств Визначення економіко-правових особливостей управління фінансовою санацією

У соціалістичному способі виробництва механізм банкрутства до підприємств не застосовувався, тому перехід на ринкові відносини в господарському комплексі незалежної України потребував нової нормативноправової бази, яка б регламентувала практичні дії з оздоровлення суб'єктів господарювання. Використовування нових правил налагодження господарства дозволило виявити і нові виробничі відносини. Але будь-яки дії мають власну вартісну оцінку. Тому в практиці господарювання напрацьовуються найбільш ефективні прийоми управління з найменшими витратами на виконання управлінських дій. 10.1 Структура законодавчих і нормативних актів з банкрутства підприємств і пошук управлінського рішення Відповідно до Конституції в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу. Закони і інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй (стаття 8). Ретельний аналіз відносин фінансової санації, дослідження структури управління визначають особливості розвитку виробничої системи. Це відбувається в нерозривному зв'язку з ієрархією правових норм, що вимагає додаткової градації нормативних актів за ступенем їх впливу на систему відносин, рівню узгодженості з іншими правовими нормами, тривалості дії у часі та глибини наслідків, що досягаються. Нормативно-правові акти органів центральної виконавчої влади і місцевого самоврядування видаються в різних формах (рішення, розпорядження, накази, роз'яснення, листи тощо) і містять правові норми, які не повинні суперечити змісту законодавчих актів країни. Застосування протизаконних чи суперечливих норм створює загрозу економічним інтересам інших суб'єктів відносин фінансової санації і банкрутства, тому може викликати з їхнього боку відповідні дії, що веде до виникнення проблем або конфліктів у відносинах. Оскільки законодавство України з питань банкрутства динамічно формується і оновлюється, попереднім етапом вивчення банкрутства у кожному випадку стає аналіз нормативних вимог щодо їх відповідності закону, узгодженості одна з одною, вияв157

лення суперечностей тощо. Законодавством щодо санації і банкрутства вважається сукупність нормативно-правових актів, які регулюють цей сектор суспільних відносин та визначають своєрідні правила гри (правове поле) для суб'єктів відносин - рис.10.1. Конституція України Закони, Укази Президента

Рішення

Постанови Правові прецеденти

Правове поле суб’єктів відносин санації та банкрутства

Інші нормативні документи

Положення

Статути

Інструкції листи

Рис.10.1. Сукупність нормативно-правових актів для дослідження банкрота та відносин навколо нього Для ефективності зіставлення нормативних вимог у відносинах фінансової санації рекомендовано групувати нормативні акти за розділами: 1) державне регулювання; 2) приватизація і секторальний аналіз; 3) галузеві норми; 4) антимонопольне законодавство; 5) фінансовий обіг; 6) оподаткування; 7) судова практика з питань санації підприємств. Господарський кодекс України (розділ 23) містить основні позиції щодо процедури визнання суб'єкта підприємництва банкрутом у наступних статтях: стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва; стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників; стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва; стаття 158

212. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника; стаття 213. Майнові активи неплатоспроможного боржника; стаття 214. Державна політика з питань банкрутства; стаття 215. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство. У Господарському кодексі містяться лише загальні підходи, які застосовуються до боржника-банкрута в господарському комплексі регіону. Більш докладні норми і правила поведінки суб'єктів відносин фінансової санації і банкрутства містить спеціальне законодавство України. Основним законодавчим актом з фінансової санації виступає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» № 784 – XIV від 30 червня 1999 року, який став новою редакцією Закону «Про банкрутство» № 2343-XII від 14 травня 1992 року. Примітно, що за короткий строк економічних трансформацій це вже друга редакція Закону, яка зазнала істотних змін, безперервно оновлюється сьогодні. Цей факт ще раз підтверджує складність і неоднозначність соціально-економічного явища банкрутства в господарському комплексі, налаштовує фахівців на ретельне і зважене використовування наданих повноважень в управлінні фінансовою санацією підприємства. Закон містить 7 розділів: 1. Загальні положення (5 статей). 2. Провадження у справах про банкрутство (16 статей). 3. Ліквідаційна процедура (11статей). 4. Мирова угода (5 статей). 5. Припинення провадження у справі про банкрутство (1 стаття). 6. Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності (13 статей). 7. Прикінцеві положення. Зміна окремих нормативних вимог або цілих розділів закону віддзеркалює практику і досвід усвідомлення механізмів фінансової санації в структурі продуктивних сил країни. Рокрокові дії суб'єктів управління регламентовані в спеціальних законодавчих актах. Наприклад, Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, „Про банки і банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ, «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 348-IV визначають особливості управління господарською діяльністю галузевих суб'єктів, зокрема, у режимі фінансової санації. Закони України „Про аудиторську діяльність” від 14 вересня 2006 року № 140-V, «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інші регламентують окремі управлінські дії чи процедури з приводу фінансового оздоровлення підприємства. 159

Кримінальний кодекс України в Розділі „Злочини проти власності” містить декілька статей, які безпосередньо відносяться до банкрутства суб'єкта господарювання, зокрема: стаття 218. Фіктивне банкрутство; стаття 219. Доведення до банкрутства; стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності; стаття 221. Незаконні дії у випадку банкрутства. Для з'ясування окремих аспектів банкрутства використовується судова практика, коментарі судових і виконавчих органів, публікації фахівців з цих питань. Перелік нормативних документів не можна вважати вичерпним, оскільки законодавчі акти постійно поповнюються, видозмінюються, оновлюються. Сучасний фахівець повинен оперативно орієнтуватися в безлічі нормативів, положень, різних інструкцій і рекомендацій з приводу банкрутства для того, щоб інтегрально оцінювати фактичний стан суб'єкта у ході фінансової санації, усвідомлювати суспільну потребу в оздоровчих заходах. На таких засадах будується управління підприємством-банкрутом, пошук шляхів виходу з фінансових утруднень. Важливим сектором також виступають законодавчі акти з питань приватизації, іноземних інвестицій, галузеві норми та стандарти діяльності. Існуючі в суспільстві нормативно-правові вимоги розглядаються в їхній підпорядкованості згідно ієрархії правових актів. При цьому кількість правових норм, які містяться в різних документах, суттєво відрізняється. Наприклад, спеціальний Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом» повністю присвячений питанням санації і банкрутства, тому містить найбільшу кількість регуляторних норм. В інших законах, які мають таку ж правову силу, норми щодо банкрутства або фінансової санації містяться лише в окремих статтях, присвячених цим фазам господарської діяльності. При цьому юридична наука віддає перевагу нормам спеціального закону, якщо вони не узгоджені з нормами загального закону. Інструкції і внутрішні документи господарського суб'єкта не можуть містити норми, які суперечать кодексу або законам. При невіповідності будь-якої норми внутрішнього документа нормам закону пріоритет надається нормі із закону. Для наочності ієрархію законодавчих і правових актів України, яка застосовується в аналізі питань щодо фінансової санації і банкрутства, надано на рис.10.2. Звичайно, до прийняття управлінських рішень залучається широке коло осіб, зокрема, працівники господарського суб'єкта, кредиторів, службові особи господарського суду і державних органів. Спільно вони розробляють і реалізують практичні дії щодо виходу з фінансової кризи, а процедура управління підприємством-банкротом здійснюється на ко160

легіальній основі. На етапі узгодження рішень стосовно банкрута суб'єкти виконують управлінські функції. Найменування нормативного акту Конституція України Загальне законоЗакони, Укази Президента України давство Документи Уряду ……… Нормативи місцевих органів влади Судова практика . . . . . . . . . . . . . . . . Спеціальне заІнші нормативні документи конодавство Внутрішні документи суб’єкта Рис.10.2. Ієрархія нормативно-правових актів для порівняльного аналізу і пошуку управлінського рішення в питаннях фінансової санації Нормативні документи наділяють кожного суб'єкта певними повноваженнями у відносинах фінансової санації. Згідно з повноваженнями суб'єктів управління виокремлюється прямий чи опосередкований вплив на відносини фінансової санації. Отже, до суб'єктів управління в такому випадку належать: - учасники господарської діяльності – підприємство-боржник, інвестори, професійні учасники (арбітражний керуючий, оцінювач, аудитор тощо) – суб’єкти впливу прямого типу; - державні та контролюючі органи, органи законодавчої та судової влади; - громадські, правозахисні й інші організації, наділені повноваженнями щодо банкрута – суб'єкти впливу опосередкованого типу; - наукові організації, установи, колективи, що досліджують фінансову санацію та банкрутство підприємств – суб’єкти відносин особливого типу. Сукупність цілей, функцій та методів впливу, діапазон застосовуваних повноважень суб'єкта відносин фінансової санації визначається згідно з завданням управління (рис.10.3). В масштабі національного господарства простежується диференціація перерахованих властивостей суб'єктів відносин, зокрема за вибором об'єкта управління в заданому регіоні, а також координація завдань управління в межах регіону (рис.10.4).

161

Цілі управління

Функції управління

СУ Вибір об’єкта управління

Вибір методів впливу Завдання управління фінансовою санацією

Рис. 10.3. Схема реалізації завдання управління стосовно банкрута СУ - суб'єкт управління у відносинах фінансової санації

Диференціація властивостей суб?єкта

Вибір регіона управління

СУ Вибір об’єкта управління

Координація завдань управління в регіоні

Завдання управління

Рис. 10.4. Схема реалізації завдання управління фінансовою санацією в регіональному господарському комплексі 162

Виходячи з поставленої задачі управління, регіональний учасник відносин фінансової санації формулює власні пропозиції щодо об'єкта управління і вступає у взаємодію з об'єктом управління, а також іншими учасниками відносин фінансової санації. Тим самим пропонується видозмінена структура відносин, яка відрізняється від вже запропонованої чи сформованої моделі як сукупності відносин навколо підприємствабанкрута (вектор впливу В ). Схематично така пропозиція може бути відображена зміною пропорцій секторів різних груп відносин фінансової санації (рис.10.5).

В В Е

П

-

і

Т

С І

Рис. 10.5. Схема деформації відносин фінансової санації після пропозиції нових вимог (вектор впливу В ) структура системи відносин до деформації змінена структура системи відносин після деформації Згідно умов здійснення господарської діяльності така пропозиція вимагає від інших суб'єктів додаткових дій з узгодження пропозиції до власних вимог. Але насамперед можливий сценарій необхідно узгодити до вимог нормативно-правових актів та завдань управління, що висуваються головними суб'єктами фінансової санації підприємства-банкрута.

163

Для застосування управлінських заходів з боку одного з суб'єктів потрібні не тільки фінансово-економічні вимоги стосовно банкрута чи його майна. Най важливим у сучасних умовах виявляються вміння управляти складними стосунками, вирішувати багатофакторні завдання управління, дотримуватися вимог та узгоджень, що були зроблені раніше. Це надає процесу управління фінансовою санацією підприємства усталеного характеру. 10.2 Визначення економіко-правових особливостей управління фінансовою санацією В структурі управління фінансовою санацією підприємств важлива роль надається економіко-правовим особливостям функціонування виробничої системи підприємства. Правовими (організаційно-правовими) засадами визначається організаційна та функціональна структури підприємства. Внутрішній устрій виробничої системи має відповідати нормативно-правовим вимогам країни. Сфера господарської діяльності, ступінь ринкової свободи також визначаються сукупністю законів та інших правових документів. Від вміння менеджерів залежить, наскільки оптимальним стане поєднання нормативних вимог та ринкового середовища, в якому працює підприємство, його трудовій колектив, постачальники та споживачі продукції. Тому, насамперед менеджмент керується правовими вимогами стосовно фінансової санації підприємства. Внаслідок правових вимог складаються економічні відносини на ринку. Наприклад, якщо підприємство перевантажити перевірками, експертизами якості продукції, правил ведення обліку та іншими бюрократичними процедурами, його ресурси та кадровий склад почнуть працювати на перевірників замість виготовлення продукції для ринкового замовлення. Таке виробництво швиденько опиниться на порозі фінансової кризи. В умовах економічних трансформацій досить важливим є знайти „золоту середину” в економіко-правових стосунках. Економіко-правові особливості санації і банкрутства викликані внутрішніми ознаками створення та функціонування суб'єкта в господарській системі регіону, побудови його структури управління, а саме: 1) організаційно-правовим устроєм; 2) підсистемами організаційно-економічних, організаційно-технічних відносин; 3) взаємовідносин з іншими учасниками господарської діяльності, які формуються внаслідок впливу зовнішнього середовища, зокрема, тих суб'єктів, що постачають на ринок однакову продукцію зі суб'єктом банкрутства.

164

Прикладом найяскравішого розподілу суб'єктів банкрутства по організаційно-правовій ознаці виступає критерій «господарське товариство – громадянин» (рис.10.6).

Рис.10.6. Виділення організаційно-правових ознак суб'єкта санації і банкрутства в господарському комплексі Розробка сценарію фінансової санації виробничих об'єктів також базується на організаційних ознаках. Наприклад, дії керівника підприємстваборжника щодо відновлення платоспроможності суб'єкта санації і банкрутства здатні більш повною мірою враховувати інтереси трудового колективу та менеджерів підприємства, ніж у випадку провадження справи про банкрутство відсутнього боржника. Проте до організаційних особливостей при цьому відносяться підвищені ризики несумлінних дій з боку керівника або провідних фахівців підприємства-боржника. Для аналізу організаційних особливостей банкрутства необхідні дані, які систематизовані за ознакою організаційного устрою суб'єктів господарювання, що функціонують у межах регіонального господарського комплексу. Невідповідність нормативно-правових вимог інтересам суб'єкта створює протиріччя, яке необхідно узгоджувати. Для цього від суб'єкта потребуються додаткові дії Dі та додаткові витрати Ві. Узгодження досягається шляхом коригування інтересів (вимог) чи підбору інших нормативних вимог та поступовим зниженням рівня протиріччя (різниці вимог суб'єктів), але шляхом зростання фактичних витрат на виконання узгоджувальних дій – рис.10.7.

165

Т суб'єкта – первісна вимога суб'єкта управління, що не співпадає з нормативно-правовою вимогою Т правова; Т' – відкоригована вимога суб'єкта управління шляхом адаптації первісної вимоги до умов законодавства; Δі – різниця вимог та інтересів (чім більш значення Δ, тим трудніше узгоджувати вимоги); Ві – економічна оцінка вартості виконання нормативно-правової вимоги, що складається внаслідок послідовності дій для досягнення умови ΔN → 0. Рис.10.7. Алгоритм управління шляхом поступового зменшення різниці у вимогах суб’єктів Невідповідність вимог різних норм та суб'єктів управління створює протиріччя між ними, тому виникає рушійна сила для розвитку й удосконалення відносин ринку з одного боку. З іншого – необхідним стає управління відносинами фінансової санації. З цієї мети фахівці сучасного господарства розроблюють спеціальні управлінські технології – послідовності типових прийомів та дій суб'єктів з узгодження протиріч, запобігання їхньої трансформації в тривалі проблеми у відносинах фінансової санації. Це підвищує показники господарювання, поліпшує інвестиційний клімат в країні. На рис.10.8 надано приклад алгоритму послідовних дій з узгодження вимог суб'єктів різної ієрархії шляхом висування нової вимоги. Якщо протиріччя не вирішено, воно утворюється в проблему, для вирішення якої потрібні більші ресурси часу та коштів від суб'єктів відносин фінансової санації. Сучасні підходи до управління фінансовою санацією та банкрутством підприємств передбачають широке запровадження узгоджувальних технологій для пошуку консенсусу в управління, досягненні головної мети фінансової санації – покращення соціально-економічного стану підприємства та регіону його розташування. 166

D1

Т6 (1)' - Т6 (1)''

Т6 (1) DN

D N - Т6 (1)'' = Т6 (1)

D1, DN – дії суб'єктів з узгодження норм Т6 (1) и Т6 (1)' різної ієрархії шляхом висування нової вимоги Т6 (1)''. Після закінчення дій за номером N вимога Т6(1)' зрівноважується із первісною Т6 (1), яка містить нормативну вимогу більш високу за ієрархією Рис.10.8. Приклад алгоритму послідовних дій з узгодження вимог суб’єктів різної ієрархії шляхом висування нової вимоги Питання для самоконтролю до теми 10 1. Що розуміють під законодавством про санацію і банкрутство? 2. Як групуються правові норми щодо санації і банкрутства? 3. Яки аспекти банкрутства та санації розглядає Господарський кодекс України? 4. Згадайте структуру Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом». 5. Які інші закони регулюють відносини фінансової санації підприємств? 6. Поясніть роль судової практики в регулюванні відносин санації і банкрутства. 7. Назвіть складвники завдання управління фінансовою санацією. 8. Пояснить вплив вектору управління на систему відносин фінансової санації. 9. У чому полягають економіко-правові особливості банкрутства? 10. Чому виведення підприємства з фінансової кризи здійснюється на колегіальній основі? 11. Що розуміється під управлінськими технологіями? Словник до теми 10 Законодавство щодо санації і банкрутства - сукупність нормативноправових актів, які регулюють цей сектор суспільних відносин та визначають своєрідні правила гри (правове поле) для суб'єктів відносин. Економіко-правові особливості санації і банкрутства викликані внутрішніми ознаками створення та функціонування суб'єкта в господарській системі регіону, побудови його структури управління. Управлінські технології – послідовності типових прийомів та дій суб'єктів з узгодження протиріч, запобігання їхньої трансформації в тривалі проблеми у відносинах фінансової санації. 167

ТЕМА 11 САНАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ З УРАХУВАННЯМ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ 11.1 11.2

Галузеві та регіональні особливості управління фінансовою санацією Особливості управління фінансовою санацією по окремих галузях господарства

11.1 Галузеві та регіональні особливості управління фінансовою санацією Індивідуальність кожного суб'єкта господарювання і особливості його розташування в господарському комплексі, на ринку товарів і послуг обумовлюють різноманіття форм і методів проведення фінансової санації, здійснення управлінського впливу, відновлення платоспроможності. Тому можна виділити деякі загальні підходи, властиві тим або іншим групам господарських суб'єктів незалежно від їх розміру або території функціонування. Наприклад, викладені в Законі (розділ IV) особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємництва можна згрупувати за двома ознаками: 1) територіально-галузеві особливості, тобто за особливостями виробництва продукції і послуг, які запроваджуються стосовно містоутворюючих і особливо небезпечних підприємств (статті 42 і 43), сільськогосподарських і страхових підприємств (статті 44 і 45), професійних учасників ринку цінних паперів (стаття 46), фермерських господарств (стаття 50); 2) організаційно-правові особливості, тобто визначаються як сукупність методів або прийомів дії з боку органів власті і управління, які запроваджуються в процедурі банкрутства до відсутнього боржника (стаття 52), громадянина-підприємця (статті 47 і 49), а також боржника, санація якого проводиться його керівником (стаття 53) або ліквідація якого здійснюється його власником (стаття 51). Територіально-галузеві особливості фінансової санації обумовлені індивідуальними ознаками елементів продуктивних сил, технологічними особливостями виробництв і цілих галузей господарства в регіоні. Прикладом найбільш укрупненого розподілу по галузевій ознаці виступає критерій «фінансове – не фінансове підприємство» (рис.11.1). Сценарії банкрутства не фінансових виробничих об'єктів також базуються на територіально-галузевих ознаках, наприклад, дії суб'єктів з санації металургійного комбінату відрізнятимуться від дій аналогічних суб'єктів навколо сільськогосподарського підприємства, оскільки прин168

ципово різними є властивості предмету праці, вхідних і вихідних потоків підприємств цих галузей.

Рис.11.1. Виділення територіально-галузевих ознак суб'єкта фінансової санації в регіоні Для аналізу галузевих особливостей необхідні дані, які систематизовані по галузевій ознаці. Крім того, кожен господарюючий суб'єкт володіє індивідуальними техніко-економічними, технологічними, організаційними та іншими властивостями, які слід враховувати для розробки плану фінансової санації та узгодження вимог навколо підприємства – банкрута в регіоні. Властивості господарського суб'єкта в структурі регіонального комплексу суто індивідуальні і базуються на складній діалектично взаємозв'язаній системі відносин різного характеру. До них сьогодні відносять економічні, організаційно-правові, інформаційні, психологічні, соціальні. Кількість суб'єктів відносин фінансової санації при цьому стає заздалегідь необмеженою. Відповідно, кожний з них керується існуючими нормами законодавства і власними інтересами стосовно банкрута. Потенційно можливі дії з боку окремого суб'єкта відносин визначаються шляхом поєднання правових норм, наявних інтересів, здібностей до їх впровадження з боку суб’єкта. Вони також не обмежуються будь-яким переліком. Крім вже розглянутих територіально-галузевих і 169

організаційно-правових особливостей банкрутства, можна говорити про можливі сценарії розвитку банкрутства і відносин навколо нього за одній з ознак: функціональної чи регіональної. Регіональні особливості викликані специфічними властивостями поведінки людей у відносинах фінансової санації, яки мешкають і працюють на певній території країни. Останнім часом все більша увага надається суб'єктивному чиннику продуктивних сил – людині, її здібностям і можливостям щодо здійснення господарської діяльності, економічній поведінці, інтересам. З'являються нові галузі науки – соціальна, етнічна психологія, в рамках яких вивчаються територіальні особливості суб'єктивного елементу продуктивних сил. Відповідно, регіональні особливості процедури фінансової санації виявляються у характерних рисах, які інтегрально оцінюють відмінності людей в межах регіону. Яскравим прикладом регіональних відмінностей людини виступають два підходи до банкрутства – англійський і американський. У основі вивчення регіональних особливостей лежать не тільки статистичні дані, але і накопичений досвід провадження фінансової санації і банкрутства по окремих регіонах країни. Важливим елементом є реакція мешканців території стосовно наслідків від зупинки виробництва, перепрофілювання підприємства, скорочення робочих місць тощо. Наприклад, економічна стагнація в західних регіонах країни привела до посиленого відтоку робочих кадрів в європейські країни, а в східних регіонах мешканці проявляють схильність до активного виразу свого неприйняття деяких форм економічних трансформацій, наприклад, закриття вугледобувних шахт. Регіональні особливості безпосередньо пов'язані з традиційними показниками продуктивних сил – природно-ресурсним потенціалом, інвестиційною привабливістю. Наприклад, спроби банкрутства виноробних підприємств в Криму, як правило, приводять до зміни оперативного керівництва господарського суб'єкта (виконавчий орган, дирекція тощо), але не зачіпають систему відносин власності на землю і засоби виробництва, не змінюють виробничу структуру і фінансово-економічні показники діяльності підприємства. Кризові ситуації навколо монопольних родовищ корисних копалин (феросплави, глиноземи) розвиваються за типовими сценаріями зміни керівників підприємств, якщо до дій залучаються трудовий колектив і територіальна громада. Галузева спрямованість регіону при цьому обумовлюється запасом природних ресурсів родовища та економічною доцільністю їх подальшої розробки. Висока інвестиційна привабливість регіону виступає своєрідним каталізатором економічних трансформацій і пов'язаних з ними процесами 170

реорганізації та банкрутства окремих господарських суб'єктів. Приплив інвестицій в регіон багато в чому полегшує прийняття рішень щодо перепрофілювання, реструктуризації діючих виробничих одиниць. Відповідно, спрощуються дії практичній реалізації процедур банкрутства, скорочується час на їх проведення. Функціональні особливості підприємства-банкрута визначаються його роллю та містом в структурі продуктивних сил, на ринках товарів та послуг. Закон виділяє дві групи банкрутів з функціональними особливостями: 1) особливо небезпечні підприємства регіону; 2) місто утворюючі підприємства регіону. Особливо небезпечними підприємствами згідно із законодавством про фінансову санацію визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. Містоутворюючими підприємствами згідно із законодавством про фінансову санацію визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа, а також підприємства, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб. Особливостями фінансової санації цих підприємств виступають: 1) призначення учасником провадження в справі про банкрутство органа місцевого самоврядування з наданням йому відповідних управлінських функцій; 2) призначення учасником провадження в справі про банкрутство центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника; 3) призначення учасниками провадження в справі про банкрутство інших державних органів, зокрема державного органу з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр; 4) спеціальний порядок прийняття рішення про санацію боржника з боку господарського суду за відсутністю відповідного рішення комітету кредиторів (за умови укладення договору поруки за зобов'язаннями боржника між органом влади та кредиторами); 171

5) можливість внесення кандидатур керуючого санацією, інвестора з боку органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника; 6) можливість продовження строку санації за клопотанням державного органу управління згідно із заходами фінансового оздоровлення (внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника – особливо небезпечного підприємства) від одного до десяті років; 7) можливість проведення розрахунків з усіма кредиторами до завершення строку фінансової санації. Окрім того, фінансова санація особливо небезпечного підприємства має свої особливості, зокрема: 1) включення до плану фінансового оздоровлення заходів щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу; 2) продаж майна боржника виключно у вигляді цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в порядку, встановленому законодавством з питань приватизації та банкрутства підприємств, та заборона продажу майна на аукціоні; 3) зміна черговості задоволення вимог кредиторів, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи по запобіганню заподіяння можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. Врахування цих особливостей змінює управлінські дії суб’єктів фінансової санації, алгоритми впровадження управлінських рішень, схеми узгодження волевиявлення суб’єктів. 11.2 Особливості управління фінансовою санацією по окремих галузях господарства Практика господарювання надає багато прикладів, коли галузеві особливості суб’єкта стають вирішальними у сценарії розвитку банкрутства. Галузеві міністерства здійснюють управлінські функції убік підтримки сталого розвитку усього комплексу підприємств, що входять до галузевої структури. Але доцільність підтримки існує не завжди. Відсутність попиту на продукцію, застаріли методи виробництва, низка конкурентоспроможність підштовхують процеси перетворень виробничої структури аж до повної заміни виробництва та ліквідації суб’єкта господарювання. Законодавство з фінансової санації обумовлює спеціальні вимоги щодо санації підприємств лише за чотирма галузями: 1) сільське господарство; 172

2) страховий ринок; 3) фондовий ринок; 4) іпотечний ринок. Під сільськогосподарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. З метою здійснення фінансової санації до сільськогосподарських підприємств додають також рибні господарства, риболовецькі колгоспи, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. Законодавство пропонує декілька особливостей здійснення фінансових заходів з оздоровлення банкрута чи його ліквідації: - щодо придбання об'єктів нерухомості; - стосовно передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення; - врахування сезонності виробництва та природно - кліматичних умов; - корегування строку фінансової санації до моменту реалізації продукції, а також в залежності від впливу інших несприятливих умов. Такі підходи до управління фінансовою санацією сільськогосподарського підприємства спрямовані на покращення умов виробництва сільськогосподарської продукції та рівня життя сільських мешканців. Враховуються також перспективи розвитку продуктивних сил територій розташування сільськогосподарських підприємств, доцільність збереження товарної спеціалізації регіонів та інші фактори територіальної організації господарства. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природнокліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства 173

у зв'язку із стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк санації може бути продовжений на один рік. Страховики – фінансові установі, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств с додатковою відповідальністю згідно з Законом України „Про господарські товариства” з урахуванням особливостей, передбачених Законом „Про страхування”, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону „Про страхування”. Проведення фінансового оздоровлення підприємств цього сектору фінансового ринку має певні особливості, зокрема: 1) при розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг; 2) продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими статтею 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 3) при здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом; 4) покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик; 5) у разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять всі права та обов'язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав; 6) у разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком продажу його майна як цілісного майнового комплексу. При цьому страхувальники за договорами страхування, дії яких припиняються, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений 174

договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено законодавством; 7) страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку: в першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'язкового особистого страхування; в другу чергу - вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування; в третю чергу - вимоги інших кредиторів-страхувальників, у тому числі вимоги, передбачені частиною сьомою цієї статті; в четверту чергу - вимоги інших кредиторів. Суб’єкти відносин фінансової санації підприємства – страховика враховують також інші особливості фінансового ринку та обігу фінансових активів з метою попередження негативних фінансових наслідків від здійснення санаційної процедури, зокрема, стрімкого охоплення інших суб’єктів страхового ринку фінансовою кризою. До професійної діяльності на фондовому ринку відноситься діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством і Законом „Про цінні папери та фондовий ринок”. Клієнт на фондовому ринку - інвестор на ринку цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником ринку цінних паперів, який визнається боржником або банкрутом. Особливостями банкрутства та проведення фінансової санації професійних учасників ринку цінних паперів законодавство визначає наступне: 1) при розгляді справ про банкрутство організації або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності, що є професійними учасниками ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; 2) особливості процедури банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів, а також заходи щодо захисту прав та інтересів клієнтів, можуть бути передбачені спеціальними законами; 175

3) порядок запобігання банкрутству та проведення досудових процедур відновлення платоспроможності професійних учасників ринку цінних паперів встановлюється нормативно-правовими актами України; 4) розпорядник майна професійного учасника ринку цінних паперів повинен мати ліцензію арбітражного керуючого, а також ліцензію, що видається державним органом з питань регулювання ринку цінних паперів; 5) обмеження на здійснення угод професійним учасником ринку цінних паперів, щодо якого порушено справу про банкрутство, не поширюються на угоди з цінними паперами його клієнтів, що здійснюються за дорученнями клієнтів і підтверджені ними після порушення провадження у справі про банкрутство; 6) розпорядник майна зобов'язаний у десятиденний строк з дня його призначення направити клієнтам, які передали боржнику - професійному учаснику ринку цінних паперів в управління належні їм цінні папери, повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство та призначення розпорядника майна. В повідомленні зазначаються реквізити ліцензії розпорядника майна, вид і реквізити ліцензії, виданої розпоряднику майна державним органом з питань регулювання ринку цінних паперів, а також пропонується дати розпорядження щодо дій, які необхідно вчинити з цінними паперами, що належать інвестору на ринку цінних паперів, які знаходяться в управлінні професійного учасника ринку цінних паперів, що є боржником. 7) цінні папери та інше майно клієнтів, які передані в управління професійному учаснику ринку цінних паперів і не перебувають у його власності, не включаються до складу ліквідаційної маси; 8) з дня введення господарським судом процедури санації боржника чи визнання професійного учасника ринку цінних паперів банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури цінні папери клієнтів підлягають поверненню клієнту, якщо інше не передбачено угодою керуючого санацією або ліквідатора з клієнтом; 9) якщо вимоги клієнтів щодо повернення належних їм цінних паперів на пред'явника одного виду (одного емітента, однієї категорії, одного типу, однієї серії) перевищують кількість зазначених цінних паперів, які знаходяться у розпорядженні професійного учасника ринку цінних паперів, повернення зазначених цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно вимогам клієнтів. Вимоги клієнтів у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов'язаннями і задовольняються в порядку, передбаченому статтею 31 Закону «Про 176

відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». 10) при проведенні санації професійного учасника ринку цінних паперів керуючий санацією має право передати цінні папери, передані такому професійному учаснику ринку цінних паперів клієнтами, іншому суб'єкту підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію професійного учасника ринку цінних паперів. Динамічний розвиток фінансової сфери господарства призводить до прискорених темпів формування територіальної організації ринку цінних паперів України та інших фінансових секторів. Неузгодженість частини відносин фондового ринку може призводити до погіршення фінансового стану окремого професійного учасника. Але досвід керування фондовими операціями сприяє виходу з утруднень. Високі темпи інноваційно-інвестиційного розвитку України обумовлюють нові форми залучення інвестицій у виробничу та соціальнокультурну сфери життя. Законодавство дає можливість працювати з новими фінансовими інструментами іпотеки, що добре зарекомендували себе в економічно розвинутих країнах світу. Сьогодні на фінансовому ринку вже сформовано інфраструктуру роботи з іпотечними сертифікатами, фондами фінансування будівництва та операцій з нерухомістю. До особливостей здійснення фінансових процедур санації цих об’єктів законодавство відносить наступне: 1) у разі порушення провадження у справі про банкрутство стосовно емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, іпотечні активи не включаються до складу ліквідаційної маси такого емітента або управителя. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; 2) у разі порушення провадження у справі про банкрутство стосовно управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю кошти та майно, що перебуває в управлінні управителя, не включаються до складу ліквідаційної маси такого управителя. Розпорядження цими коштами та майном здійснюється відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Найбільш освіченими о фінансовому менеджменті визнаються сьогодні фахівці саме фондового ринку. Тому проведення санаційних заходів доцільно доручати власне керівникові чи власникові фінансової установи фондового ринку, а контролінгові функції – відповідним фахівцям з боку державних органів та територіальної громади. 177

Питання для самоконтролю до теми 11 1. Які існують територіально-галузеві особливості фінансової санації? 2. У чому полягають особливості банкрутства містоутворюючих підприємств? 3. Які особливості фінансової санації підприємства відносять то регіональних? 4. Якими виявляються особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств? 5. Як можна виявити функціональні особливості проведення фінансової санації підприємства? 6. У чому полягають особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств? 7. Яки особливостей здійснення фінансових заходів з оздоровлення банкрута чи його ліквідації пропонує законодавство? 8. У чому полягають особливості банкрутства страхових фірм? 9. У чому полягають особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів? 10. У чому полягають особливості банкрутства фермерського господарства? 11. У чому полягають особливості банкрутства громадянинапідприємця? 12. У чому полягають особливості банкрутства відсутнього боржника? 13. У чому полягають особливості ліквідації, яка здійснюється власником боржника? 14. У чому полягають особливості санації, яка проводиться керівником боржника? 15. Згадайте функціональні особливості розвитку відносин санації і банкрутства. Словник до теми 11 Клієнт на фондовому ринку - інвестор на ринку цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником ринку цінних паперів, який визнається боржником або банкрутом. Містоутворюючими підприємствами згідно із законодавством про фінансову санацію визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа, а також підприємства, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб. Особливо небезпечними підприємствами згідно із законодавством про фінансову санацію визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, 178

атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. Професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством і Законом „Про цінні папери та фондовий ринок”. Регіональні особливості викликані специфічними властивостями поведінки людей у відносинах фінансової санації, яки мешкають і працюють на певній території країни. Сільськогосподарськими підприємствами розуміють юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. Страховики – фінансові установі, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств с додатковою відповідальністю згідно з Законом України „Про господарські товариства” з урахуванням особливостей, передбачених Законом „Про страхування”, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону „Про страхування”. Територіально-галузеві особливості фінансової санації обумовлені індивідуальними ознаками елементів продуктивних сил, технологічними особливостями виробництв і цілих галузей господарства в регіоні. Функціональні особливості підприємства-банкрута відображають виробничу діяльність та визначаються його роллю та містом в структурі продуктивних сил, на ринках товарів та послуг.

179

ДОДАТКИ

Додаток А

Довідка про державний орган з питань банкрутства У різні періоди створювалися органи, які відповідали за правильність і своєчасність здійснення процедур банкрутства Відповідно до закону вони представляли інтереси держави, регулювали та контролювали цей сектор державної економічної політики. До 1999 року функції державного органу з питань банкрутства підприємств виконував центральний орган виконавчої влади – Агентство з питань банкрутства, створене згідно Указу Президента України від 17 червня 1996 року № 435 „Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій”. Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” Агентство з питань банкрутства було ліквідовано. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 року № 691 „Про утворення державної госпрозрахункової установи „Агентство з питань банкрутства” було утворено новий державний орган з питань банкрутства. До нового органу перейшло майно ліквідованого агентства, повноваження щодо ліцензування діяльності арбітражного керуючого. Указом Президента України „Про Міністерство економіки України” від 9 липня 2003 року № 586/2003 на Мінекономіки було покладено повноваження державного органу з питань банкрутства відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Зокрема, до основних завдань Міністерства економіки України віднесено проведення державної політики щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників, визнання боржників банкрутами. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2005 року № 942 „Про ліквідацію державної госпрозрахункової установи „Агентство з питань банкрутства” остаточно ліквідовано таке агентство. Рішенням Кабінету Міністрів України в 2006 році створено Державний департамент з питань банкрутства – центральний орган виконавчої влади, повноваження якого визначені законом (стаття 2). Джерела інформації: 1. Про утворення державної госпрозрахункової установи „Агентство з питань банкрутства” / Постанова Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 року № 691. - – http: // zakon.rada.gov.ua. – 25.09.2006. 2. Про Міністерство економіки України / Указ Президента України від 9 липня 2003 року № 586/2003. 3. Про ліквідацію державної госпрозрахункової установи „Агентство з питань банкрутства” / Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2005 року № 942. - – http: // zakon.rada.gov.ua. – 25.09.2006. 4. Про створення Державного департаменту з питань банкрутства / Рішення Кабінету Міністрів України // Цінні папери України. – 2006. - №14. – С.3. 180

Додаток Б

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НАКАЗ 19.01.2006 № 14

Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства {Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки N 81 від 06.03.2006 р} З метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансовогосподарського стану підприємств, виявленні ознак дій, передбачених статтями 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України (05.04.01), - приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств Н А К А З У Ю: 1. Затвердити Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (додається). 2. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства економіки України від 17.01.2001 N 10 (0010557-01) «Про Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства». 3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Міністра Романюка С.А. Міністр А.Яценюк ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства економіки України

19.01.2006 N 14

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 1.1. Ці Методичні рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів при оцінці фінансового-господарського стану під181

приємств на предмет наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству; здійснення аналізу для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації. 1.2. За результатами проведення аналізу визначається: - оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства, структура його балансу (задовільно чи незадовільно) та обґрунтованість віднесення його до складу неплатоспроможних підприємств; - тенденції щодо динаміки основних показників ефективності діяльності підприємства; - можливість використання санаційних процедур для поліпшення фінансово-господарського стану підприємства та виведення його з неплатоспроможного стану. 1.3. Об'єктом аналізу є фінансово-господарський стан неплатоспроможних підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти їх діяльності. 1.4. Суб'єктами аналізу є власники, органи, уповноважені управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні інформації щодо діяльності підприємства (кредитори, постачальники, покупці, державний орган з питань банкрутства, арбітражний керуючий, податкові органи, персонал підприємства, керівництво тощо). 1.5. Протягом трьох днів з дня виявлення ознак фіктивного банкрутства матеріали направляються до органів податкової служби за місцем реєстрації підприємства. 1.6. Протягом трьох днів з дня виявлення ознак доведення до банкрутства та приховування стійкої неплатоспроможності матеріали направляються до органів внутрішніх справ за місцем реєстрації підприємства. 1.7. Терміни, що вживаються в цих Методичних рекомендаціях, мають таке значення: - платоспроможність (ліквідність) - один з основних якісних показників діяльності підприємства, що визначає спроможність підприємства здійснювати платежі, розраховуватися з боргами в необхідному обсязі та в зазначений термін наявними у нього коштами або такими, які безперервно поповнюються за рахунок його діяльності; - неплатоспроможність - неспроможність підприємства виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами (у тому числі із заробітної плати), а також щодо 182

-

-

-

-

сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; фіктивне банкрутство - завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності та громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; доведення до банкрутства - умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності; приховуване банкрутство - умисне приховування стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей у разі, якщо це завдало великої матеріальної шкоди.

2. ІНФОРМАЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ АНАЛІЗУ 2.1. Звіт щодо поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможного підприємства повинен мати такі основні розділи: - загальна характеристика діяльності підприємства (назва, статус та інші інформаційні дані, структура власників, основні узагальнюючі показники діяльності підприємства за останні два роки тощо). Цей розділ доцільно включати у разі зовнішнього характеру використання результатів; - оцінка фінансово-господарського стану (фінансова, виробнича та інвестиційна діяльність); - оцінка резервів підвищення ефективності функціонування підприємства та відновлення його платоспроможності; - загальні висновки та рекомендації, в тому числі про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. 2.2. Основними джерелами інформації для проведення поглибленого аналізу є: - баланс підприємства (форма N 1) ( z0396/99 ); - звіт про фінансові результати (форма N 2) ( z0397/99 ); - звіт про рух грошових коштів (форма N 3) ( z0398/99 ); 183

-

звіт про власний капітал (форма N 4) ( z0399/99 ); примітки до річної фінансової звітності (форма N 5) ( z0904/00 ); звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос) (форма N 11-ОЗ) ( z0799/01 ); - обстеження технологічних інновацій промислового підприємства (форма N 1-інновація) ( b383202-05 ); - звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість (форма N 1-Б) ( 344202-05 ); - звіт з праці (форма N 1-ПВ) ( 236202-05 ); - звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці (форма N 1-ПВ (умови праці)) ( a535202-04 ); - звіт про використання робочого часу (форма N 3-ПВ) ( b236202-05 ); - інша інформація, необхідна для якісного здійснення аналізу та виявлення резервів виробництва. 2.3. Перелік показників, що використовуються при здійсненні поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств, та джерела отримання відповідної інформації наведені в додатку 1. 2.4. Після проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства складається звіт,структура якого наведена в додатку 3. 3. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АНАЛІЗУ 3.1. Загальні інформаційні дані про підприємство Цей розділ повинен містити інформацію про найменування підприємства, дату його створення, підпорядкованість, вид економічної діяльності, форму власності (частку державної власності), організаційно-правову форму господарювання, статус, а також про керівництво підприємства. Форма подання цієї інформації надається в таблиці 25 «Загальні відомості про підприємство» (додаток 4). 3.2. Оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності та наявності ознак банкрутства 3.2.1. Оцінка фінансового стану підприємства Оцінка змін фінансового стану підприємства за попередні два роки необхідна для формування загального уявлення та загальних тенденцій його розвитку. За результатами аналізу показників роблять висновок про направленість змін та їх вплив на стан платоспроможності підприємства. За результатами розрахунку показників, наведених у додатках 1 і 2, заповнюється таблиця 1 «Основні показники, що визначають фінансовогосподарський стан підприємства» (додаток 4) та здійснюється аналіз змін (шляхом зіставлення розрахованих показників з оптимальними 184

значеннями) та стану платоспроможності підприємства за результатами періоду, що аналізується. 3.2.2. Аналіз наявності (відсутності) ознак фіктивного, приховуваного банкрутства або доведення до банкрутства підприємства 3.2.2.1. Визначення ознак фіктивного банкрутства Фіктивним може бути визнано банкрутство у разі, якщо підприємствоборжник (за наявності у нього на це можливості) не задовольнило вимоги кредиторів та зобов'язання перед бюджетом у повному обсязі на момент його звернення до господарського суду із заявою про визнання своєї неплатоспроможності. Для того, щоб зробити відповідний висновок, необхідно визначити коефіцієнт покриття шляхом зіставлення розміру оборотних активів підприємства та його довгострокових і поточних зобов'язань. При цьому до складу довгострокових і поточних зобов'язань слід віднести як основну суму боргу, так і відсотки, штрафи, пені та неустойки щодо цього боргу, у разі, якщо вони зазначені в стандартах бухгалтерського обліку або є рішення суду про їх стягнення. У разі коли на підприємстві коефіцієнт покриття перевищував одиницю при нульовій або позитивній рентабельності, це може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства на підприємстві. Під час виявлення ознак фіктивного банкрутства необхідно враховувати наявність офіційної заяви власника або службової особи підприємства-боржника до господарського суду щодо порушення провадження у справі про банкрутство стосовно цього підприємства, на підставі якої винесено відповідну ухвалу суду, та фактичної можливості задоволення вимог кредиторів, у тому числі зобов'язань перед бюджетом, у повному обсязі на момент звернення до суду. У процесі здійснення аналізу необхідно заповнити таблицю 2 «Показники щодо аналізу для виявлення ознак фіктивного банкрутства» (додаток 4). 3.2.2.2 Визначення ознак доведення до банкрутства Визначення ознак доведення до банкрутства може бути здійснено у разі, коли в суді була розпочата справа щодо банкрутства підприємства та є ознаки неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели його до фінансової неспроможності. Ознаками доведення до банкрутства є наявність дій відповідних осіб боржника, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, у зв'язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов'язкові платежі. Насамперед необхідно визначити, чи змінився рівень забезпечення зобов'язань кредиторів за період, що аналізується. У разі коли такі зміни 185

мали місце, потрібно з'ясувати умови укладення, виконання договорів, відповідно до яких сталися ці зміни. Рівень забезпечення зобов'язань кредиторів характеризується такими показниками: - забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов'язань); - забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов'язань боржника); - розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та його зобов'язань). У разі коли було встановлено, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, необхідно з'ясувати, за умови виконання яких саме договорів це сталося. Ці договори слід перевірити на відповідність ринку товарів та послуг щодо кон'юнктури (ціни, обсягу продажу, якості, конкурентності), а також перевірити вигідність умов виконання договорів для боржника. На підставі результатів аналізу заповнюється таблиця 3 «Показники щодо аналізу для виявлення ознак доведення до банкрутства» (додаток 4). Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану. 3.2.2.3. Визначення ознак приховуваного банкрутства Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в фінансовій звітності або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, в таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства. До ознак приховуваного банкрутства належить: - надання третім особам (банківським установам, державним установам, постачальникам, покупцям) завідомо неправдивої інформації про фінансово-господарський стан підприємства; - можливість визнання причинного зв'язку між наданою інформацією та збитками, які зазнала третя особа. Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками: - зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства; - штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; - наявність у підприємства штрафів, пені, неустойки, визнаних в судовому порядку, за невиконання умов договорів та недотримання вимог законодавства; 186

-

збитковість діяльності протягом двох років; наявність у суді розпочатих справ, за якими підприємство є відповідачем останні два роки; - спрямування інвестицій не на основну діяльність підприємства; - наявність переваг у структурі доходів підприємства від неосновної діяльності; - відхилення показників ліквідності від граничного значення; - необгрунтоване зменшення штату підприємства. У процесі здійснення аналізу заповнюється таблиця 4 «Показники щодо аналізу для виявлення ознак прихованого банкрутства підприємства» (додаток 4). 3.3. Аналіз факторів, що призвели до неплатоспроможності, та визначення доцільності санації підприємства 3.3.1. Аналіз основних засобів та інших необоротних активів Аналізуючи необоротні активи підприємства, необхідно перш за все з'ясувати, чи відповідає сума статті балансу «Необоротні активи» підприємства галузевим особливостям та тій стадії розвитку, на якій знаходиться підприємство. Першим етапом аналізу необоротних активів підприємства є проведення горизонтального та вертикального аналізу цього розділу активів балансу. За результатами аналізу заповнюється таблиця 5 «Вертикальний та горизонтальний аналіз необоротних активів підприємства» (додаток 4). При цьому окремо слід виділити майно, яке отримане або знаходиться в оренді, із зазначенням терміну оренди та з'ясувати в орендодавця або орендоотримувача строки оформлення договорів оренди, а також виявити основні засоби та інші необоротні активи, які знаходяться під заставою. Необхідно також з'ясувати чи існує ймовірність того, що це майно буде стягнуто. Для оцінки стану незавершеного будівництва слід визначити ступінь його придатності та термін, протягом якого об'єкт перебуває у незавершеному стані. Згідно з результатами проведеного аналізу заповнюється таблиця 6 «Аналіз незавершеного будівництва» (додаток 4) та визначаються ті об'єкти незавершеного будівництва, добудова яких економічно ефективна, а також ті, які можна реалізувати на ринку з найменшими додатковими витратами (за умови отримання розміру облікової вартості об'єкта або приблизної суми). Для фінансового аналізу стану та показників відтворення основних засобів заповнюється таблиця 7 «Аналіз стану основних засобів неплатоспроможного підприємства»(додаток 4).Порядок розрахунку зазначених показників наведено в додатку 2. 187

На підставі результатів заповнення цих таблиць можна зробити висновок про розмір та стан необоротних активів підприємства. У разі якщо загальна вартість необоротних активів підприємства становить у структурі балансу значну величину, необхідно здійснити ринкову оцінку основних засобів та нематеріальних активів, вартість яких перевищує один відсоток загальної вартості таких активів. За допомогою інформації, наведеної у формі N 11-ОЗ (z0799/01), слід проаналізувати структуру основних фондів за видами діяльності, тобто обґрунтувати, чи належить до складу основних фондів основного виду діяльності підприємства найбільша частка всіх його основних фондів, а також основні фонди залежно від строку їх служби. За результатами аналізу заповнюється таблиця 8 «Аналіз строку служби обладнання підприємства» (додаток 4) та підсумовується, яка група основних фондів більш застаріла; чи доцільно в майбутньому використовувати ці фонди або більш ефективним буде прийняття рішення про їх реалізацію та залучення отриманих коштів до інших видів фінансово-господарської діяльності підприємства. Для узагальнення використання виробничого апарату підприємства здійснюється аналіз його виробничих потужностей, які характеризуються такими показниками: - середньорічна виробнича потужність у цілому по підприємству (у вартісному виразі), у тому числі щодо основних видів продукції; - використання середньорічної виробничої потужності, у тому числі щодо основних видів продукції. Дані проведеного аналізу виробничих потужностей підприємства заносяться до таблиці 9 «Використання виробничих потужностей» (додаток 4). 3.3.2. Оцінка структури оборотних засобів Першим етапом аналізу оборотних активів підприємства є проведення горизонтального та вертикального аналізу цього розділу активів балансу. За результатами аналізу необхідно заповнити таблицю 10 «Вертикальний та горизонтальний аналіз оборотних активів підприємства» (додаток 4). Ефективність роботи підприємства визначається швидкістю обороту оборотних засобів: чим більша швидкість, тим ефективніше працює підприємство (додаток 2). Таким чином, у разі збільшення розміру оборотних засобів можна зробити висновок не тільки про збільшення розмірів виробництва або цін на товарно-матеріальні запаси, але і про зменшення швидкості обороту оборотних засобів підприємства. 188

При збільшенні розміру запасів підприємства необхідно проаналізувати, за рахунок чого це сталося: тобто, чи не виводяться активи з виробничого обороту, що, у свою чергу, призводить до збільшення кредиторської заборгованості та погіршення фінансового стану підприємства. Крім того, слід звернути увагу на зміни в розмірі та структурі дебіторської заборгованості підприємства. У разі збільшення цього показника можна зробити висновок про те, що підприємство кредитує своїх покупців (не отримує грошових коштів за реалізовану продукцію), але в той же час використовує кредити банків для здійснення своєї фінансово-господарської діяльності, що, у свою чергу, призводить до збільшення кредиторської заборгованості та погіршення платоспроможності підприємства. 3.3.3. Аналіз власних оборотних засобів Власні оборотні засоби (різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов'язаннями) є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов'язань. У разі якщо в підприємства є власні оборотні засоби, воно в змозі не лише сплатити свої поточні борги, але має кошти для розширення своєї діяльності. Розрахунок показника власних оборотних засобів наведений у додатку 2 розділу «Оцінка фінансової стійкості». Оптимальне значення власних оборотних засобів залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, стану ринку, а їх нестача або надлишок свідчить про незадовільний стан платоспроможності підприємства. У процесі аналізу слід визначити причини зменшення або збільшення значення власних оборотних засобів з метою наступного виявлення впливу цих змін на маневреність власних оборотних засобів, яка характеризує частку запасів у розмірі власних оборотних засобів. У додатку 2 наведено розрахунок маневреності власних оборотних засобів. 3.3.4. Поглиблений аналіз стану дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та розрахунок аналітичних показників) У процесі проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможного підприємства потрібно визначити дебіторську заборгованість, встановити її обґрунтованість та строки виникнення; виявити нормальну та невиправдану дебіторську заборгованість; імовірність стягнення такої заборгованості та заходи, які застосовувалися. На фінансовий стан підприємства впливає не наявність дебіторської заборгованості, а її розмір, рух і форма, тобто причини, у зв'язку з якими вона виникла. Розрізняється нормальна та невиправдана заборгованість. Невиправдана заборгованість - заборгованість щодо претензій, відшкодування матеріальної шкоди. Ця заборгованість являє собою форми незаконного відволікання оборотних коштів і порушення фінансової 189

дисципліни. Потрібно проаналізувати облікову політику підприємства щодо створення резерву сумнівних боргів, визначити, чи відповідає вона нормам чинного законодавства, та з'ясувати, чи враховує підприємство ці норми в процесі нарахування резерву сумнівних боргів. Крім цього, необхідно згрупувати дебіторську заборгованість за строками її виникнення та проаналізувати, у зв'язку з чим утворилась довгострокова дебіторська заборгованість, а також з'ясувати, чи існує імовірність її сплати. За результатами аналізу заповнюється таблиця 11 «Групування дебіторської заборгованості за строками її виникнення» (додаток 4). Для того щоб проаналізувати прострочену дебіторську заборгованість залежно від видів її виникнення, слід заповнити таблицю 12 «Аналіз простроченої дебіторської заборгованості» (додаток 4). На підставі даних таблиці обґрунтовується розмір простроченої дебіторської заборгованості, визначаються етапи, на яких виник найбільший розмір цієї заборгованості (за допомогою вертикального аналізу таблиці); з'ясовується, яка з видів заборгованості є найбільш простроченою (горизонтальний аналіз показників таблиці). 3.3.5. Аналіз кредиторської заборгованості Джерелом інформації для здійснення аналізу кредиторської заборгованості є третій і четвертий розділи пасиву балансу підприємства. У процесі аналізу оцінюється структура кредиторської заборгованості (тобто частка окремих статей у загальному розмірі кредиторської заборгованості). Крім того, необхідно порівняти суми кредиторської заборгованості на початок та кінець звітного періоду. Особливу увагу також слід приділити виявленню наявності простроченої кредиторської заборгованості, існування якої породжує відповідні фінансові санкції до підприємства. За результатами проведеного аналізу заповнюється таблиця 13 «Структура поточної кредиторської заборгованості» (додаток 4). Необхідно також проаналізувати характер простроченої кредиторської заборгованості за допомогою таблиці 12 «Аналіз простроченої дебіторської заборгованості» (додаток 4), яка аналогічна за змістом. 3.3.6. Аналіз прибутковості підприємства Прибутковість підприємства оцінюється наявністю і розмірами прибутку від основної реалізації та чистого прибутку, а також показниками рентабельності (додаток 2, розділ «Оцінка рентабельності»). У процесі аналізу потрібно з'ясувати: - на яку величину змінився рівень прибутку від реалізації, чистого прибутку; 190

- чи збігаються тенденції зміни цих показників та якими факторами обумовлені виявлені зміни. До того ж, доцільно визначити структуру джерел формування чистого прибутку у відсотках від чистого доходу (виручки) від реалізації (таблиця 14 «Формування чистого прибутку» (додаток 4)). Для аналізу динаміки розміру прибутку підприємства необхідно з'ясувати вплив таких основних показників, як дохід (виручка) від реалізації, податок на додану вартість, акцизній збір, собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), а також фінансові результати від іншої реалізації, позареалізаційних операцій тощо. На підставі результатів заповнюється таблиця 15 «Аналіз структури прибутку підприємства» (додаток 4) та визначається, яка сама сфера діяльності підприємства (інвестиційна, фінансова або операційна) позитивно або негативно вплинула на фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування. У разі якщо до збитків на підприємстві призвела не операційна діяльність, необхідно більш детально проаналізувати фінансову або інвестиційну діяльність і впевнитися у відсутності ознак доведення підприємства до банкрутства за рахунок «вимивання» прибутку, отриманого у процесі операційної, фінансової або інвестиційної діяльності. Одним із етапів аналізу прибутковості підприємства та його діяльності є аналіз рентабельності продукції, основної діяльності, сукупного та власного капіталу. Порядок розрахунку цих показників наведено в додатку 2. Дані розрахунку заносяться до таблиці 16 «Аналіз показників рентабельності» (додаток 4). З метою визначення тих видів продукції, випуск яких є рентабельним та на які в майбутньому необхідно орієнтувати виробництво, а також видів продукції, випуск яких вважається економічно недоцільним, тобто їх виробництво слід припинити, потрібно провести аналіз рентабельності окремих видів продукції. За результатами аналізу заповнюється таблиця 17 «Рентабельність окремих видів продукції» (додаток 4). 3.4. Аналіз використання виробничого апарату та трудових ресурсів 3.4.1. Аналіз витрат на виробництво У ринкових умовах господарювання головною умовою ефективного управління виробничим процесом підприємства є повнота, достовірність та оперативність інформації про витрати на виробництво, які формують собівартість виготовленої продукції. Таку інформацію надає облік витрат виробництва, що є центральною підсистемою в інформаційній системі бухгалтерського обліку. Від належної організації обліку витрат залежать рівень економічного управління підприємством, ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності вироб191

ництва, обґрунтованість планування якісних та кількісних показників й оптимальне ціноутворення. Витрати певного періоду одночасно визначаються з доходом, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного. періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу вартості активу (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Детальніше слід проаналізувати також ті статті витрат, які становлять найбільшу частку в структурі загальних витрат на виробництво. За результатами проведеного аналізу заповнюється таблиця 18 «Аналіз витрат на виробництво» (додаток 4). Крім того, потрібно проаналізувати не лише витрати на виробництво, а також і структуру адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. На підставі результатів аналізу заповнюється таблиця 19 «Аналіз формування фінансового результату від операційної діяльності» (додаток 4). За допомогою інформації, наведеної у формі статистичної звітності N 1-П (g196202_05), проводиться аналіз структури виробництва продукції для визначення тієї продукції, яка становить найбільшу частку у виробництві. За результатами аналізу заповнюється таблиця 20 «Аналіз структури виробництва продукції» (додаток 4). 3.4.2. Аналіз використання трудових ресурсів Необхідність аналізу використання трудових ресурсів обумовлена безпосереднім впливом змін на чисельність працівників, а також впливом умов їх праці на фінансовий результат господарської діяльності підприємства. Слід проаналізувати рух працівників (тобто кількість робітників, які були прийняті або звільнені протягом періоду, що аналізується) згідно з формами державної статистичної звітності (пункт 2.3 Методичних рекомендацій). Результати аналізу заносяться до таблиці 21 «Аналіз трудових ресурсів підприємства» (додаток 4). При цьому більш детально аналізуються причини, які призвели до втрат робочого часу (у разі якщо вони мають суттєвий розмір). З'ясовується наявність заборгованості із заробітної плати (тобто визначається, прострочена вона чи ні). 3.4.3. Аналіз інвестицій та інновацій Основною метою здійснення аналізу інвестиційної та інноваційної діяльності підприємства є визначення її доцільності та оцінка ефектив192

ності. Крім того, необхідно визначити, чи можна поліпшити фінансовий стан підприємства (рівень його платоспроможності) за рахунок іммобілізації грошових коштів з інвестиційних вкладень до розрахунків з кредиторами. У процесі аналізу інвестиційних вкладень слід приділити увагу визначенню їх складу за видами, формами та терміном здійснення. Потрібно визначити доцільність здійснення цих інвестицій та їх ефективність для: - виділення об'єктів соціальної інфраструктури; - закриття виробництва нерентабельних видів продукції; - освоєння випуску прогресивних видів продукції; - продажу зайвих основних засобів. Таким чином, необхідно визначити доцільність санації підприємства або його ліквідації. Заступник директора департаменту з питань санації та банкрутства О.Архіпов

193

Додаток 1 у складі Додатку Б до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства ПЕРЕЛІК ПОКАЗНИКІВ, що використовується при здійсненні поглибленого аналізу фінансовогосподарського стану неплатоспроможних підприємств

194

195

196

197

{Додаток 1 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки N 81 ( 0081665-06) від 06.03.2006} Заступник директора департаменту з питань санації та банкрутства О.Архіпов

198

Додаток 2 у складі Додатку Б до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ оцінки фінансового стану підприємства

199

200

201

202

203

204

205

{Додаток 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки N 81 (0081665-06) від 06.03.2006} Заступник директора департаменту з питань санації та банкрутства

206

О.Архіпов

Додаток 3 у складі Додатку Б до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства СТРУКТУРА ЗВІТУ проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства 1. Загальна характеристика підприємства. 2. Оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності та наявності ознак банкрутства. 2.1. Оцінка фінансового стану підприємства. 2.2. Аналіз наявності (відсутності) ознак фіктивного, навмисного або прихованого банкрутства підприємства. 2.2.1. Визначення ознак фіктивного банкрутства. 2.2.2. Визначення ознак навмисного банкрутства. 2.2.3. Визначення ознак прихованого банкрутства. 3. Аналіз фінансових факторів,що призвели до неплатоспроможності, та визначення можливості санації підприємства. 3.1. Аналіз необоротних активів. 3.2. Аналіз структури оборотних активів. 3.3. Аналіз власних оборотних засобів. 3.4. Поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденція та аналітичних показників). 3.5. Аналіз кредиторської заборгованості. 3.6. Аналіз прибутковості підприємства. 4. Аналіз використання виробничого апарату та трудових ресурсів. 4.1. Аналіз витрат на виробництво. 4.2. Аналіз використання трудових ресурсів. 4.3. Аналіз інвестицій та інновацій. 4.4. Аналіз об’єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення. 5. Висновок щодо подальшого розвитку підприємства. Заступник директора департаменту з питань санації та банкрутства О.Архіпов

207

Додаток 4 у складі Додатку Б до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства ТАБЛИЦІ для проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможного підприємства Таблиця 1 у складі Додатку Б Основні показники, що визначають фінансово-господарський стан підприємства

208

209

210

Таблиця 2 у складі Додатку Б Показники аналізу для виявлення ознак фіктивного банкрутства

Таблиця 3 у складі Додатку Б Показники аналізу для виявлення ознак доведення до банкрутства

211

Таблиця 4 у складі Додатку Б Показники аналізу для виявлення ознак приховуваного банкрутства

212

Таблиця 5 у складі Додатку Б Вертикальний та горизонтальний аналіз необоротних активів підприємства

213

Таблиця 6 у складі Додатку Б Аналіз незавершеного будівництва

214

Таблиця 7 у складі Додатку Б Аналіз стану основних засобів підприємства

215

Таблиця 8 у складі Додатку Б Аналіз строку служби обладнання підприємства

Таблиця 9 у складі Додатку Б Використання виробничих потужностей

216

Таблиця 10 у складі Додатку Б Вертикальний та горизонтальний аналіз оборотних активів підприємства

217

Таблиця 11 у складі Додатку Б Групування дебіторської заборгованості за строками її виникнення

218

Таблиця 12 у складі Додатку Б Аналіз простроченої дебіторської заборгованості

219

Таблиця 13 у складі Додатку Б Структура поточної кредиторської заборгованості

220

Таблиця 14 у складі Додатку Б Формування чистого прибутку

Таблиця 15 у складі Додатку Б Аналіз структури прибутку підприємства

221

Таблиця 16 у складі Додатку Б Аналіз показників рентабельності (%)

222

Таблиця 17 у складі Додатку Б Рентабельність окремих видів продукції

Таблиця 18 у складі Додатку Б Аналіз витрат на виробництво

223

Таблиця 19 у складі Додатку Б Аналіз формування фінансового результату від операційної діяльності

Таблиця 20 у складі Додатку Б Аналіз структури виробництва продукції

224

Таблиця 21 у складі Додатку Б Аналіз трудових ресурсів підприємства

225

Таблиця 22 у складі Додатку Б Аналіз технологічності структурних інвестицій в основний капітал

226

Таблиця 23 у складі Додатку Б Аналіз інноваційної активності підприємства

227

Таблиця 24 у складі Додатку Б Аналіз об’єктів житловокомунального і соціально-культурного призначення

Таблиця 25 у складі Додатку Б Загальні відомості про підприємство Повне найменування Скорочене найменування Дата створення (реорганізації тощо) Код ЄДРПОУ Підпорядкованість Код території (КОАТУУ) Вид діяльності Код виду економічної діяльності (КВЕД) Форма власності Код форми власності (КФВ) Територія Код організаційно-правової форми господарювання (КОПФГ) Код міністерства, іншого центрального органу, якому підпорядкована організація (КОДУ) Адреса підприємства Статус підприємства (монополіст, який працює на загальнодержавному рівні, монополіст, який працює на регіональному ринку, стратегічно важливе підприємство) Керівник підприємства (прізвище, ім'я, по батькові) Телефон Головний бухгалтер (прізвище, ім'я, по батькові) Телефон {Додаток 4 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства економіки N 81 (0081665-06) від 06.03.2006} Заступник директора департаменту з питань санації та банкрутства О.Архіпов 228

Додаток В Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 31, ст.440) (Вводиться в дію Постановою ВР N 2344-XII (2344-12) від 14.05.92, ВВР, 1992, N 31, ст.441) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 3292-XII (3292-93) від 17.06.93, ВВР, 1993, N 29, ст.308; N 4036-XII (4036-94) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 27, ст.224; N 90-1995 від 14.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст. 93; N 177XIV (177-98) від 14.10.98, ВВР, 1998, N 49, ст.301) (В редакції Закону N 784-XIV (784-99) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 4243, ст.378 - набуває чинності з 01.01.2000 р.) (Дію Закону щодо банкрутства вугледобувних, вуглепереробних та шахтовуглебудівних підприємств вугільної промисловості України зупинено до 01.01.2000 р. на підставі Закону N 1240-XIV (1240-99) від 18.11.99, ВВР, 1999, N 51, ст.457) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2181-III (2181-00) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44; N 2238-III (2238-01) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.52; Кодексом N 2341-III (05.04.01 р.) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 25-26, ст.131 - набуває чинності 01.09.2001 Законами N 2740-III (2740-01) від 20.09.2001, ВВР, 2002, N 5, ст.30 N 2922-III (2922-02) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 17, ст.117; N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002, ВВР, 2002, N 33, ст.235; N 594IV (594-03) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159; N 597-IV (597-03) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.160; N 672-IV (672-03) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.210 - набуває чинності 31.05.2003 року; N 762-IV (762-03) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст.247; N 1096-IV (1096-03) від 10.07.2003, ВВР, 2004, N 6, ст.38; N 1294-IV (1294-03) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.181; N 1499-IV (1499-04) від 17.02.2004, ВВР, 2004, N 22, ст.312; N 1713-IV (1713-04) від 12.05.2004, ВВР, 2004, N 33-34, ст.403; N 2354-IV (2354-05) від 18.01.2005, ВВР, 2005, N 9, ст.186; N 2453-IV (2453-05) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.258; N 2454-IV (2454-05) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259; N 2597-IV (2597-05) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 25, ст.334; N 2711-IV (2711-05) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.430; N 2801-IV (2801-05) від 06.09.2005, ВВР, 2005, N 48, ст.480; N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005, ВВР, 2006, N 1, ст.18 N 3201-IV (3201-05) від 15.12.2005 N 3273-IV (3273-05) від 22.12.2005 р.) (У тексті Закону слова «арбітражний суд», «перевірена в порядку нагляду» замінено у всіх відмінках відповідно словами «господарський 229

суд», «оскаржена у встановленому порядку» згідно із Законом N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002р.) (У тексті Закону слова «Арбітражний процесуальний кодекс України» в усіх відмінках замінено словами «Господарський процесуальний кодекс України» у відповідному відмінку згідно із Законом N 762-IV (762-03) від 15.05.2003 р.) Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів Для цілей цього Закону терміни вживаються у такому значенні: неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності; (Абзац другий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-05) від 17.11.2005 р.); боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати; (Абзац третій статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.); банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо); - кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та 230

-

-

-

інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; (Абзац шостий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002; в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.); грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом; (Абзац сьомий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002, N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності з 31.05.2003 року); безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника; досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законо231

-

-

-

-

-

-

-

232

давства до початку порушення провадження у справі про банкрутство; розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища; розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом; санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансовогосподарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційноправової та виробничої структури боржника; реструктуризація підприємства – здійснення організаційногосподарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів; керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника; ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна; ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку; арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського

-

-

-

-

суду; (Абзац сімнадцятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.); мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів); офіційний друкований орган - газети «Голос України» або «Урядовий кур'єр»; (Абзац дев'ятнадцятий статті 1 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.); представник працівників боржника - особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної чисельності працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу; (Абзац двадцятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1096-IV (1096-03) від 10.07.2003 р.); сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника; заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника; мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо плати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; (Абзац двадцять четвертий стат233

ті 1 в редакції Законів 3088-III (3088-02) від 07.03.2002, N 672-IV ( 672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року); погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними; значні угоди - угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди; угоди, щодо яких є заінтересованість, - угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів.

-

-

Стаття 2. Повноваження державного органу з питань банкрутства 1. Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цим Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку. 2. Державний орган з питань банкрутства: - сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом; - пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом; - організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); - здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори); - забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника; - здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необ234

-

-

-

хідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство; організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення; готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків; готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства; здійснює інші передбачені законодавством повноваження. Стаття 3. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури

1. Засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. 2. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). 3. Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом. 4. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти 235

майном боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства. Стаття 3-1. Арбітражний керуючий 1. Якщо інше не передбачено цим Законом, арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів. Згідно з цим Законом одна і та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону. 2. Якщо інше не передбачено цим Законом, арбітражні керуючі діють на підставі ліцензії арбітражного керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом. Анулювання ліцензії арбітражного керуючого під час здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень є підставою для усунення його від виконання обов'язків арбітражного керуючого під час провадження у справі про банкрутство. Про усунення арбітражного керуючого від виконання обов'язків з цих підстав під час провадження у справі господарський суд виносить ухвалу. 3. Арбітражними керуючими не можуть бути призначені: - особи, які згідно з цим Законом вважаються заінтересованими; - особи, які здійснювали раніше управління цим боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з дня усунення цієї особи від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років, якщо інше не встановлено цим Законом; - особи, яким заборонено здійснювати цей вид підприємницької діяльності або займати керівні посади; - особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів. До призначення арбітражним керуючим особа має подати до господарського суду заяву, в якій зазначається, що вона не належить до жодної категорії вищезазначених осіб. 4. Арбітражний керуючий має право: - скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу; - звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом; - отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом; 236

-

5. -

6.

7.

8.

9.

10.

залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами; запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян – за їх згодою; отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави; подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків; виконувати інші дії відповідно до закону. Арбітражний керуючий зобов'язаний: здійснювати заходи щодо захисту майна боржника; аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на ринках; в порядку, установленому законодавством, надавати державному органу з питань банкрутства інформацію, необхідну для ведення Єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство; виконувати інші повноваження, передбачені цим Законом. При реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів. На випадок заподіяння шкоди боржнику чи кредиторам діяльність арбітражного керуючого підлягає обов'язковому страхуванню. Порядок обов'язкового страхування діяльності арбітражних керуючих визначається законом. Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії. Про невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, господарський суд може винести ухвалу, яка направляється державному органу з питань банкрутства. Невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з цим Законом, за відсутності наслідків, передбачених цією статтею, може бути підставою для усунення арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків, про що господарський суд виносить ухвалу. Оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановле237

ному цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу, у максимальному розмірі, визначеному цією статтею. 11. Кредитори можуть створювати фонд для оплати послуг, відшкодування витрат та виплати додаткової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору). Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду. 12. Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо інше не встановлено цим Законом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. 13. Кредитори мають право встановлювати і виплачувати арбітражному керуючому за результатами його діяльності додаткову винагороду, розмір якої затверджується господарським судом. 14. Звіт про оплату послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого затверджується рішенням комітету кредиторів та ухвалою господарського суду. Ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку. 15. Життя та здоров'я арбітражного керуючого можуть бути застраховані за рахунок коштів кредиторів у порядку, визначеному законодавством. (Закон доповнено статтею 3-1 згідно із Законом N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Стаття 4. Судові процедури, які застосовуються щодо боржника 1. Відповідно до цього Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: - розпорядження майном боржника; - мирова угода; - санація (відновлення платоспроможності) боржника; 238

- ліквідація банкрута. 2. Санація боржника або ліквідація банкрута здійснюється з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції. (Частина друга статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1294-IV (1294-03) від 20.11.2003 р.) Стаття 5. Законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство 1. Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (ГПК-1991), іншими законодавчими актами України. 2. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність» (2121-00). (Частина друга статті 5 в редакції Закону N 2922-III ( 2922-02) від 10.01.2002 р.) 3. Провадження у справах про банкрутство окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності регулюється з урахуванням особливостей, передбачених розділом VI цього Закону. 4. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду. 5. Положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів. 6. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій). (Статтю 5 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 597-IV (597-03) від 06.03.2003, в редакції Закону N 1499-IV (1499-04) від 17.02.2004 р.) 7. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств. 8. Положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього. 239

9. Провадження у справах про банкрутство за участю кредиторівнерезидентів регулюється цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 10. Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України взаємно, якщо інше не передбачено законом. Розділ II ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО Стаття 6. Підвідомчість, підсудність, право та підстава порушення справи про банкрутство 1. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. 2. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. 3. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Стаття 7. Заява про порушення справи про банкрутство 1. Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити: - найменування господарського суду, до якого подається заява; - найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу; - найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання; - номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів); 240

-

виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання; - перелік документів, що додаються до заяви. 2. Заява боржника повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості: - суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником; - розмір заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах); (Абзац третій частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005) розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди; - відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості; - найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника. 3. До заяви боржника додаються: - рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті; - (Абзац другий частини третьої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 – набуває чинності 31.05.2003 року) бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника; - перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави; - протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство, а в разі неможливості скликання таких зборів - рішення конференції (зборів) представників працівників боржника; (Абзац п'ятий частини третьої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.

241

4. Боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом. 5. Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: - задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; - орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство; - при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; - в інших випадках, передбачених цим Законом. 6. У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону. 7. Заява кредитора повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості: - розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті; - виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання; - докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; - докази обґрунтованості вимог кредитора; - інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора. 8. До заяви кредитора додаються відповідні документи: - рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; - копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; 242

-

докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника. 9. Заява кредитора може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги. При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону. 10. До заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку. (Частина десята статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-05) від 17.11.2005 р.) 11. Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів. 12. Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою. 13. Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону. Стаття 8. Прийняття або відмова у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство 1. Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог цього Закону та Господарського процесуального кодексу України (ГПК-1991 ). 2. Суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо: - боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; - подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи; 243

-

стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство; - якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом; - вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою. 3. У разі відмови у прийнятті заяви виноситься ухвала, яка направляється заявнику не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви разом з заявою та доданими до неї документами. 4. Ухвалу про відмову у прийнятті заяви може бути оскаржено у встановленому порядку. У разі скасування цієї ухвали заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду. Стаття 9. Повернення заяви про порушення справи про банкрутство 1. Суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо: - заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; - у заяві не вказано повне найменування сторін, їх поштову адресу та інші відомості, перелічені в статті 7 цього Закону; - не подано доказів щодо сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі; - заявник не дотримав строку, зазначеного у абзаці третьому статті 1 цього Закону; - з інших підстав, передбачених статтею 63 Господарського процесуального кодексу України (ГПК-1991), з урахуванням вимог цього Закону. 2. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. 3. Якщо про порушення справи про банкрутство подається кілька заяв і одна заява повертається без розгляду, суддя розглядає інші заяви. 4. Ухвала про повернення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду може бути оскаржена у встановленому порядку. Стаття 10. Відкликання заяви про порушення справи про банкрутство 1. Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого 244

опублікування, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення їх вимог. 2. Суд виносить ухвалу про відкликання заяви, якщо це не порушує права боржника та кредиторів. Стаття 11. Порушення провадження у справі про банкрутство 1. Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити розпорядника майна неможливо, розпорядник майна призначається на підготовчому засіданні. 2. До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в господарський суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. 3. Відзив боржника повинен містити: - наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заявників); - загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі працівникам боржника, а також заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах); (Абзац третій частини третьої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) відомості про наявне у боржника майно, у тому числі і кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ. 4. У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. 5. З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Газетне оголошення має містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна. 245

6. Якщо боржником є державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію, суддя виносить ухвалу про зупинення процесу приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства. Ухвала направляється органу, що здійснює управління майном боржника, державному органу з питань банкрутства та відповідному державному органу приватизації. 7. Для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. За дорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутства із залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку. У разі звернення до суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з'ясовуються ознаки його неплатоспроможності. 8. Кредитор, за заявою якого порушено провадження у справі про банкрутство, має право заявити додаткові майнові вимоги до боржника у межах строку, встановленого у статті 14 цього Закону. 9. Кредитор, вимоги якого забезпечені заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забезпеченій заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. 10. Господарський суд в ухвалі про порушення справи про банкрутство може зобов'язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо у боржника немає для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього. Відсутність аудиторського висновку не зупиняє провадження у справі про банкрутство та не є підставою для припинення провадження у справі. 11. За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються: - розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство; - дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до господарського суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду; - дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду; - дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду; 246

-

дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду. Суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство за наявності підстав, передбачених статтею 40 цього Закону. Ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку. 12. Відсутність відзиву боржника не зупиняє провадження у справі. 13. Якщо заявник не виконує вимоги ухвали господарського суду щодо публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство у визначений строк, господарський суд має право залишити заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду. 14. З дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Законом. 15. Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону. 16. Після залишення заяви первісного заявника без розгляду господарський суд вирішує питання про порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого кредитора відповідно до календарної черговості її надходження до господарського суду. Стаття 12. Забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів 1. Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. 2. У процедурі розпорядження майном за клопотанням сторін, учасників провадження у справі про банкрутство, або розпорядника майна, що містить відомості про перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна, а також про вчинення керівником боржника дій, що порушують права та законні інтереси боржника і кредиторів, господарський суд має право відсторонити керівника боржника від 247

3.

4.

-

5.

6.

248

посади та покласти виконання його обов'язків на розпорядника майна. Про усунення керівника боржника від посади господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена керівником боржника у встановленому порядку. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією, або до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до затвердження господарським судом мирової угоди, або до дня винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом. Господарський суд також має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання вищезазначених обставин, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). (Абзац четвертий частини четвертої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому частиною десятою статті 17 цього Закону. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. (Абзац перший частини шостої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року). Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. (Абзац третій частини шостої статті 12 виключено на підставі Закону

N 672-IV ( 672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) (Абзац четвертий частини шостої статті 12 виключено на підставі Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 – набуває чинності 31.05.2003 року) 7. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство. (Стаття 12 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Стаття 13. Розпорядник майна боржника 1. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому цим Законом. 2. Розпорядник майна призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому господарському суду України. Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. 3. Якщо інше не передбачено цим Законом, розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів відповідно до статті 1 цього Закону і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку. 4. Позбавлення в установленому порядку розпорядника майна ліцензії є підставою для винесення господарським судом ухвали про усунення розпорядника майна від виконання ним своїх обов'язків. 5. Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які: - здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років; - мають судимість за вчинення корисливих злочинів. 6. Ухвала суду про призначення розпорядника майна може бути оскаржена у встановленому порядку. 7. Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника. 249

8. Розпорядник майна має право: - скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу; - аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника; - звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом; - одержувати винагороду у розмірі та порядку, передбачених цим Законом; - залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено цим Законом або рішенням комітету кредиторів; - подавати в господарський суд заяву про дострокове припинення своїх обов'язків; - здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. 9. Розпорядник майна зобов'язаний: - розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку; - вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку; - повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником; - вживати заходів для захисту майна боржника; - аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках; - виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; - скликати збори кредиторів; - надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство; - надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника; - виконувати інші функції, передбачені цим Законом. 10. При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень відповідно до законодавства України. 250

11.

12.

13. 14.

15. 16.

Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження господарським судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено цим Законом. Після призначення розпорядника майна і до припинення процедури розпорядження майном органи правління боржника не мають права без згоди розпорядника майна приймати рішення про: (Абзац перший частини одинадцятої статті 13 в редакції Закону N 672-IV (67203) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника; створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника. Рішення про участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна. Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника. Розпорядник майна не має права втручатися в оперативногосподарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушен251

ня законодавства. В такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою господарського суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 17. З дня винесення господарським судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Стаття 14. Виявлення кредиторів та осіб, які виявлять бажання взяти участь у санації боржника 1. Конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майном. 2. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. 3. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство. (Частину четверту статті 14 виключено на підставі Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 4. Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкоду252

вання шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з підсудністю, що встановлена цим Законом. 6. Вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника. 7. Фізичні особи та (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника (далі - інвестори), можуть подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації (план санації). (Стаття 14 в редакції Закону N 3088-III (308802) від 07.03.2002 р.) Стаття 15. Попереднє засідання господарського суду 1. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Закону. 2. У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки 253

(штрафу, пені). (Абзац четвертий частини другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів. 3. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства. Стаття 16. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів 1. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу. 2. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів відповідно до частини першої цієї статті. Кількість голосів кредиторів визначається відповідно до частини четвертої цієї статті. 3. Збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника. 4. Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній 254

тисячі гривень. (Частина четверта статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) 5. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: - вибори членів комітету кредиторів; - визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; - інші питання, передбачені цим Законом. 6. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. 7. Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду. 8. До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про: - вибори голови комітету; - скликання зборів кредиторів; - підготовку та укладення мирової угоди; - внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника; - звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість; - інші питання, передбачені цим Законом. У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника та при необхідності представник органу, уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування. 9. Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори, кількість голосів яких визначається відповідно до частини четвертої цієї статті.

255

Стаття 17. Винесення ухвали про санацію боржника, призначення керуючого санацією та його повноваження 1. Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до цього Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. (Абзац перший частини першої статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. 2. Комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника. Кандидатури керуючого санацією та інвестора (інвесторів) можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Керуючим санацією може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів. 3. Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії, крім випадків, передбачених цим Законом. Ухвала про проведення санації та призначення керуючого санацією набирає чинності з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у встановленому порядку. (Абзац другий частини третьої статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 4. З дня винесення ухвали про санацію: - керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 цього Закону; (Абзац другий частини четвертої статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002р.); - припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей; (Абзац 256

третій частини четвертої статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів. (Абзац четвертий частини четвертої статті 17 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року ) (Абзац п'ятий частини четвертої статті 17 виключено на підставі Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 5. Керуючий санацією має право: - розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; - укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди; - подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними. (Частина п'ята статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 6. Керуючий санацією зобов'язаний: - прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації; - відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами; - розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника; (Абзац четвертий частини шостої статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) - організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності; - здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність; (Абзац шостий частини шостої статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) - розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації; - заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, зазначених в абзаці сьомому цієї частини; - звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації; - повідомляти у десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про 257

своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків; - забезпечувати визначення початкової вартості майна шляхом проведення незалежної оцінки в разі відчуження майна у процедурі санації; (Частину шосту статті 17 доповнено абзацом згідно із Законом N 2801-IV (2801-05) від 06.09.2005 р.) - здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. 7. Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі суду. У разі дострокового припинення процедури санації у зв'язку з укладенням мирової угоди або погашенням вимог кредиторів керуючий санацією продовжує виконувати повноваження керівника (органів управління) боржника до призначення в установленому порядку керівника (органів управління) боржника. 8. Керуючий санацією може бути звільнений господарським судом від виконання повноважень керуючого санацією, про що виноситься ухвала, у таких випадках: - за його заявою; - на підставі рішення комітету кредиторів у разі невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків. При цьому комітет кредиторів повинен запропонувати кандидатуру іншого керуючого санацією, про що виноситься ухвала господарського суду. Ухвала господарського суду про звільнення керуючого санацією може бути оскаржена у встановленому порядку, що не зупиняє її виконання. 9. Власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника. Значні угоди та угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено цим Законом або планом санації. 10. Керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: - виконання договору завдає збитків боржнику; (Абзац другий частини десятої статті 17 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) - договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій пер258

спективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; - виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство. 11. Угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: - угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; - угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника. Все отримане за такою угодою повертається сторонам. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство. (Частина одинадцята статті 17 в редакції Законів N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002, N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) (Частину дванадцяту статті 17 виключено на підставі Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 13. У разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією продовжує виконувати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у встановленому цим Законом порядку. 14. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємстваборжника в оренду за умови взяття на себе грошових зобов'язань боржника і за наявності згоди на це кредиторів. Стаття 18. План санації боржника 1. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для 259

схвалення план санації боржника, крім випадків, передбачених цим Законом. План санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених цим Законом. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів. План санації може містити умови про: (Частину першу статті 18 доповнено абзацом згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) виконання зобов'язань боржника третіми особами; (Частину першу статті 18 доповнено абзацом згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; (Частину першу статті 18 доповнено абзацом згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 – набуває чинності 31.05.2003 року) задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не суперечить закону. (Частину першу статті 18 доповнено абзацом згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 2. Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути: - реструктуризація підприємства; - перепрофілювання виробництва; - закриття нерентабельних виробництв; - відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода; - ліквідація дебіторської заборгованості; - реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього Закону; (Частину другу статті 18 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) - продаж частини майна боржника; - зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу), та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; 260

-

виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань; - продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств); - одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок реалізації майна боржника; - звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети; - інші способи відновлення платоспроможності боржника. 3. Інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації. 4. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотиримісячний строк з дня винесення господарським судом ухвали про санацію, якщо інше не передбачено цим Законом. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. 5. Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень: - схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду; - відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації. Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд 261

на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації. Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 6. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, господарський суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації приведе до відновлення платоспроможності боржника. 7. Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів. 8. У разі порушення сторонами умов угод, укладених згідно з планом санації, під час проведення процедури санації захист порушеного права, що виникло у зв'язку з проведенням процедури санації, здійснюється в процедурі провадження у справі про банкрутство. Стаття 19. Продаж в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу 1. З метою відновлення платоспроможності та задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно майна боржника, яке підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду. 2. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію (роботи, послуги) (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам. 262

3. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, що здійснюється відповідно до цієї статті, грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) підприємства-боржника на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство не включаються до складу майнових активів підприємстваборжника. (Частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) 4. При продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу всі трудові договори (контракти), що укладені до дати продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, зберігають силу, при цьому права та обов'язки роботодавця переходять до покупця майна боржника. 5. Сума, одержана від продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, включається до складу майнових активів боржника. 6. Продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації, в порядку, передбаченому законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Керуючий санацією виступає організатором торгів або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію. Спеціалізована організація не може бути заінтересованою особою стосовно кредитора чи боржника. 7. Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголошення про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах у офіційних друкованих органах за тридцять днів до дати проведення торгів. 8. В оголошенні про продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу повинні зазначатися: - відомості про цілісний майновий комплекс і порядок ознайомлення з ним, граничні строки подання заявок на участь у торгах, але не більше місяця з дня опублікування оголошення; - час, місце та форма проведення торгів; - порядок оформлення участі у торгах; - початкова вартість цілісного майнового комплексу, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність; (Абзац п'ятий частини восьмої статті 19 в редакції Закону N 2801-IV (2801-05) від 06.09.2005 р.) - розмір завдатку, строк і порядок внесення завдатку; - порядок оформлення результатів торгів. 263

9. У разі якщо протягом строку, зазначеного в оголошенні, надійшла заявка на участь у відкритих торгах з продажу цілісного майнового комплексу від одного заявника, торги не проводяться. За згодою комітету кредиторів цілісний майновий комплекс може бути продано такому заявнику без проведення повторних торгів. 10. Торги проводяться у формі аукціону, крім випадків, передбачених цим Законом. Особа, яка перемогла на аукціоні, та керуючий санацією в день проведення аукціону підписують протокол, в якому вказуються умови придбання цілісного майнового комплексу, про що укладається договір купівлі-продажу. У разі проведення торгів у формі конкурсу умови конкурсу погоджуються із комітетом кредиторів. У разі проведення торгів у формі конкурсу на підставі протоколу, підписаного переможцем конкурсу та організатором торгів у день проведення конкурсу, не пізніше п'ятнадцяти днів з дати проведення конкурсу підписується договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. 11. Сума завдатку, сплачена особою, яка виграла торги, у разі її відмови від підписання протоколу чи договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, включається до складу майна боржника за вирахуванням витрат організатора торгів на його проведення. Якщо боржник за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, задовольняє вимоги кредиторів у повному обсязі, провадження у справі про банкрутство боржника підлягає припиненню господарським судом за заявою керуючого санацією. 12. Якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду. У разі якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру. До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами. Стаття 20. Продаж в процедурі санації частини майна боржника 1.З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечен264

ня вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду. 2. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права. Продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. 3. Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, визначається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (2658-01), інших нормативно-правових актів. (Частина третя статті 20 в редакції Закону N 2801-IV (2801-05) від 06.09.2005 р.) 4. Переможець торгів зобов'язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом або договором купівліпродажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів. 5. Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів на підставі договору купівліпродажу, укладеного без проведення торгів. Стаття 21. Звіт керуючого санацією 1. За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів. (Частина перша статті 21 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 – набуває чинності 31.05.2003 року) 2. Звіт керуючого санацією має містити: - баланс боржника на останню звітну дату; - рахунок прибутків і збитків боржника; - відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника; - відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника; - відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.(Абзац шостий частини другої статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 265

3. До звіту керуючого санацією додаються докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром. (Абзац перший частини третьої статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Одночасно із звітом керуючий санацією вносить до комітету кредиторів одну з пропозицій: (Абзац другий частини третьої статті 21 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) - про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника; - про прийняття рішення щодо припинення процедури санації і укладення мирової угоди; (Абзац четвертий частини третьої статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) - про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження процедури санації; - про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 4. Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження. (Частина четверта статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 5. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо: - припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника; - продовження встановленого строку процедури санації; - припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - припинення процедури санації і укладення мирової угоди. У разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією. (Частина п'ята статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 6. Якщо комітетом кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому цим Законом. (Частина шоста статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 7. Звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредиторів, і протокол засідання комітету кредиторів направляються в господарський 266

суд не пізніше п'яти днів після дати проведення засідання комітету кредиторів. До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і, за наявності, скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого комітетом кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні. (Частина сьома статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (67203) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 8. Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні господарського суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією та кредитори, які подали скарги. 9. Якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню господарським судом, якщо інше не передбачено цим Законом. У разі встановлення господарським судом обґрунтованості скарг кредиторів господарський суд може відмовити у затвердженні звіту керуючого санацією. (Частина дев'ята статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 10. Про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в затвердженні зазначеного звіту, чи про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 11. Якщо розрахунки з кредиторами не проведено у строки, передбачені планом санації, господарський суд у разі відсутності клопотання комітету кредиторів про продовження термінів, передбачених планом санації, і внесення відповідних змін до плану санації визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. (Частина одинадцята статті 21 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 12. Розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, проводяться керуючим санацією починаючи з дати, зазначеної у затвердженому господарським судом плані санації, в порядку черговості, установленому статтею 31 цього Закону. (Частина дванадцята статті 21 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) (Частину тринадцяту статті 21 виключено на підставі Закону N 672-IV (67203) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) (Частину чотирнадцяту статті 21 виключено на підставі Закону N 3088-III (308802) від 07.03.2002 р.) (Частину п'ятнадцяту статті 21 виключено на підставі Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) 16. Копія ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з питань банкрутства. 267

Розділ III ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА Стаття 22. Постанова про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури 1. У випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. 2. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом. Стаття 23. Наслідки визнання боржника банкрутом 1. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: - підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; - строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; (Абзац третій частини першої статті 23 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) - припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; - відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; - укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом; - скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; - вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; - виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. 2. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються 268

повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше. 3. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. 4. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. 5. Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити: - найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом; - найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; - дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; - відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію). Стаття 24. Функції господарського суду у ліквідаційній процедурі 1. У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією. Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або (та) керуючого санацією боржника. 2. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, господарський суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування. 3. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. 4. У ліквідаційній процедурі господарський суд: - розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури; - здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. 269

Стаття 25. Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії 1. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: - приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; - виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; - здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; - аналізує фінансове становище банкрута; - виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; - очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; - пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; - має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; - з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту; - заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими; (Абзац одинадцятий частини першої статті 25 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002р.) з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника; (Абзац дванадцятий частини першої статті 25 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) - вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; - передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню; - реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; - повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення господарським

270

судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів; - здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. 2. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. (Абзац перший частини другої статті 25 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати. 3. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності – також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. 4. Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. 5. При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої статтею 31 цього Закону. Стаття 26. Ліквідаційна маса 1. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, 271

за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. (Частина перша статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-IV (2453-05) від 03.03.2005 р.) 2. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. 3. Індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання, не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси. 4. За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обороту, ліквідатор зобов'язаний передати його іншим особам в установленому порядку. 5. Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту в спільному майні, з метою задоволення вимог кредиторів в установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки. 6. Активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, не включаються до ліквідаційної маси емітента іпотечних облігацій та управителя іпотечним покриттям. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотечні облігації» (3273-05). (Статтю 26 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 3273-IV (3273-05) від 22.12.2005 р.) (Статтю 27 виключено на підставі Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) (Статтю 28 виключено на підставі Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Стаття 29. Оцінка майна банкрута 1. Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю. (Частина перша статті 29 в редакції Закону N 2801-IV (2801-05) від 06.09.2005 р.) 2. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних 272

від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів. (Частина друга статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2801-IV (2801-05) від 06.09.2005 р.) Стаття 30. Продаж майна банкрута 1. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. 2. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» (2163-92) та інших нормативно-правових актів з питань приватизації. 3. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (2171-92). 4. Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права. 5. Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства. 6. Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів. Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів. 7. Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. 8. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку 273

9. 10.

11.

12.

13.

здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. З основного рахунку проводяться такі виплати: поточні комунальні та експлуатаційні платежі; інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України. Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури, використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів. Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора. Стаття 31. Черговість задоволення вимог кредиторів

1. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею: 1) у першу чергу задовольняються: а) вимоги, забезпечені заставою; б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення 274

справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; (Підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 31 в редакції Закону N 2597-IV ( 2597-05) від 31.05.2005 р.) в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб; (Пункт 1 частини першої статті 31 доповнено підпунктом «в» згідно із Законом N 2740-III (2740-01) від 20.09.2001 р.) г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: - витрати на оплату державного мита; - витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство; - витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута; - витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною; - витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута; - витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів; - витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону. Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників); (Пункт 2 частини першої 275

3)

4)

5) 6) 2.

3.

4.

5. 6. 7.

статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2597-IV (259705) від 31.05.2005, N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом; (Підпункт 3 частини першої статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1713-IV (1713-04) від 12.05.2004р.) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства; у шосту чергу задовольняються інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України. Стаття 32. Звіт ліквідатора

1. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: - показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); - відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; 276

-

копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; - документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу. Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури. 2. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута. 3. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством. 4. У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону. 5. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Стаття 33. Звільнення працівників боржника. Пільги і компенсації звільненим працівникам 1. Звільнення працівників боржника може провадитися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог Кодексу законів про працю України (10.12.71) з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. 277

2. Вихідна допомога звільненим працівникам боржника виплачується арбітражним керуючим у встановленому порядку, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. 3. Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» (803-91). На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені статтею 26 зазначеного Закону. Стаття 34. Зберігання документів 1. Ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури. 2. Після винесення судом ухвали про ліквідацію юридичної особи - банкрута ліквідатор зобов'язаний забезпечити збереженість архівних документів банкрута і, за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноваженою ним архівною установою, визначити місце подальшого їх зберігання. (Стаття 34 в редакції Закону N 594IV (594-03) від 06.03.2003 р.) Розділ IV МИРОВА УГОДА Стаття 35. Мирова угода та строк її укладення 1. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. (Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005р.) 2. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. 3. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. 4. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим са-

278

нацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. 5. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів. Стаття 36. Умови укладення мирової угоди 1. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону. 2. У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 цього Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника. (Частина друга статті 36 в редакції Закону N 2181-III (2181-00) від 21.12.2000 - набирає чинності з 1 квітня 2001 року) 3. Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги. (Частина третя статті 36 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 набуває чинності 31.05.2003 року) Стаття 37. Укладення мирової угоди та набрання нею чинності 1. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. 2. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. 3. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. 4. Мирова угода має містити положення про: 279

-

-

розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини. Крім цього, мирова угода може містити умови про: виконання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; ( Абзац шостий частини четвертої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону. Стаття 38. Розгляд мирової угоди в господарському суді

1. Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди. До заяви про затвердження мирової угоди додаються: - текст мирової угоди; - протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди; - список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості; - зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою; - письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності. 2. Про дату розгляду мирової угоди господарський суд повідомляє сторони мирової угоди. Господарський суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення мирової угоди, навіть якщо на засіданні комітету кредиторів він голосував за укладення мирової угоди. 3. Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі: - порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого цим Законом; - якщо умови мирової угоди суперечать законодавству. 4. Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 280

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною. 5. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди. 6. Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. 7. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов'язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління). 8. Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами. Стаття 39. Недійсність мирової угоди або її розірвання та наслідки невиконання мирової угоди 1. За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. (Частина перша статті 39 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 2. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 3. Вимоги конкурсних кредиторів, по яких зроблено розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними. (Частина третя статті 39 в редакції Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 4. Повідомлення про поновлення провадження у справі про банкрутство боржника публікується в офіційних друкованих органах. 5. Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі: - невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів; (Абзац третій частини п'ятої статті 39 виключено на підставі Закону N 672-IV (672-03) від 03.04.2003 - набуває чинності 31.05.2003 року) 6. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів. 281

7. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині. 8. У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою. Розділ V ПРИПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО Стаття 40. Припинення провадження у справі про банкрутство 1. Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо: 1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; 2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи; 3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника; 4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом; 5) затверджено мирову угоду; 6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону; 7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; 8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника. 2. Про припинення провадження у справі про банкрутство виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. Провадження у справах про банкрутство може бути припинено у випадках, передбачених пунктами 1, 2 та 5 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6, - лише після визнання боржника банкрутом. 282

Розділ VI ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Стаття 41. Загальні положення Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших категорій суб'єктів підприємницької діяльності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом. Стаття 42. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств 1. Для цілей цього Закону містоутворюючими підприємствами визнаються юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа. Положення цієї статті застосовуються також до підприємств, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб. 2. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючого підприємства учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці. Учасниками провадження у справі про банкрутство містоутворюючого підприємства господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади. Докази, що підтверджують належність боржника до містоутворюючих підприємств, господарському суду надає боржник. 3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника. Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади. 4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора. У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами. 283

5. Процедура санації містоутворюючого підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік. Підставою для продовження процедури санації містоутворюючого підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства. План фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника містоутворюючого підприємства. 6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продовжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом. Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації містоутворюючого підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом. Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону. У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) в порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється. (Абзац третій частини сьомої статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) 8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу або частини його майна згідно із законодавством. За наявності клопотання органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу провадиться шляхом проведення конкурсу. 9. Обов'язковими умовами конкурсу є: - збереження робочих місць для не менш як 70 відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу; 284

-

зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування працівників підприємства відповідно до законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства. Інші умови конкурсу можуть установлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону. 10. Якщо зазначене в абзаці другому частини восьмої цієї статті клопотання не було подано або майно боржника як цілісний майновий комплекс не було продано на конкурсі, майно боржника підлягає продажу на аукціоні. 11. При продажу майна боржника, визнаного банкрутом, ліквідатор повинен виставити на продаж на перших торгах майно як цілісний майновий комплекс. Якщо майно боржника, визнаного банкрутом, не було продано як цілісний майновий комплекс, продаж майна здійснюється в порядку, передбаченому статтею 20 цього Закону. Стаття 43. Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств 1. Для цілей цього Закону особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. 2. При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр. Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади. Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, господарському суду надає боржник. 3. Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію боржника, господарський суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відпо285

відного центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами договору поруки за зобов'язаннями боржника. Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади. 4. Орган місцевого самоврядування або центральний орган виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають право запропонувати господарському суду кандидатуру керуючого санацією, інвестора. У разі невиконання зобов'язання боржником поручителі несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника перед його кредиторами. 5. Процедура санації особливо небезпечного підприємства за клопотанням органу місцевого самоврядування може бути продовжена господарським судом на один рік. Підставою для продовження процедури санації особливо небезпечного підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є план фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства може передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інші способи відновлення платоспроможності боржника – особливо небезпечного підприємства. План фінансового оздоровлення особливо небезпечного підприємства також має містити заходи щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю людей, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. 6. За клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації особливо небезпечного підприємства може бути продовжено господарським судом до десяти років. Боржник і його поручитель у цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо інше не передбачено цим Законом. Невиконання вимог цієї частини є підставою для визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 7. Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації особливо небезпечного підприємства розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом. 286

Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості згідно зі статтею 31 цього Закону. У разі задоволення вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) у порядку, передбаченому цим Законом, провадження у справі про банкрутство припиняється. (Абзац третій частини сьомої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) 8. З метою задоволення вимог кредиторів у процедурі санації може бути здійснено продаж майна боржника лише як цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу в порядку, встановленому статтею 19 цього Закону та законодавством з питань приватизації. 9. Обов'язковими умовами конкурсу є: - збереження умов щодо підтримання безпеки виробничої діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу; - збереження робочих місць не менш як для сімдесяти відсотків працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу; - зобов'язання покупця щодо забезпечення перепідготовки чи працевлаштування зазначених працівників та запобігання заподіянню можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу у разі зміни профілю діяльності підприємства. Інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою комітету кредиторів у порядку, передбаченому статтею 19 цього Закону. У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються до умов договору купівлі-продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, договір розривається в установленому порядку. 10. Особливо небезпечні підприємства не підлягають продажу на аукціоні. 11. Вимоги кредиторів задовольняються у порядку черговості, визначеному статтею 31 цього Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією частиною, а саме: в третю чергу також задовольняються вимоги щодо відшкодування витрат на заходи по запобіганню заподіяння можливої шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стаття 44. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств 1. Для цілей цього Закону під сільськогосподарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподар287

ської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. 2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств, передбачені цим Законом, застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. 3. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості. (Частина третя статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2454-IV (2454-05) від 03.03.2005 р.) 4. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому у постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України (18.12.90). 5. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від природнокліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. 6. Рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. 7. У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку із стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк санації, встановлений частиною шостою цієї статті, може бути продовжений на один рік. 288

Стаття 45. Особливості банкрутства страховиків 1. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю. 2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може бути подана в господарський суд боржником, кредитором або іншим уповноваженим на це державним органом. 3. Продаж майна страховика-боржника як цілісного майнового комплексу здійснюється в процедурі санації за правилами, встановленими статтею 19 цього Закону. При здійсненні ліквідаційної процедури цілісний майновий комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця взяти на себе зобов'язання страховика-банкрута за договорами страхування, за якими страховий випадок не настав до дня визнання страховика банкрутом. 4. Покупцем цілісного майнового комплексу страховика може бути тільки страховик. 5. У разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у процедурі санації до покупця переходять всі права та обов'язки за договорами страхування, за якими на дату продажу майна страховика страховий випадок не настав. 6. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі договори страхування, укладені таким страховиком, за якими страховий випадок не настав до дати прийняття зазначеного рішення, припиняються, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. 7. Страхувальники за договорами страхування, дії яких припиняються на підставах, передбачених частиною шостою цієї статті, мають право вимагати повернення частини виплаченої страховику страхової премії пропорційно різниці між строком, на який був укладений договір страхування, і строком, протягом якого фактично діяв договір страхування, якщо інше не передбачено законодавством. 8. Страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати виплати страхової суми. 9. У разі визнання господарським судом страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури вимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку: - в першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'язкового особистого страхування; 289

-

в другу чергу - вимоги кредиторів за іншими договорами обов'язкового страхування; в третю чергу - вимоги інших кредиторів-страхувальників, у тому числі вимоги, передбачені частиною сьомою цієї статті; в четверту чергу - вимоги інших кредиторів. Стаття 46. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів

1. При розгляді справ про банкрутство організації або громадянина суб'єкта підприємницької діяльності, що є професійними учасниками ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів. Для цілей цієї статті під терміном клієнт розуміється інвестор на ринку цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником ринку цінних паперів, який відповідно до цього Закону визнається боржником або банкрутом. 2. Особливості процедури банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів, не врегульовані цією статтею, а також заходи щодо захисту прав та інтересів клієнтів можуть бути передбачені іншими законами. 3. Порядок запобігання банкрутству та проведення досудових процедур відновлення платоспроможності професійних учасників ринку цінних паперів встановлюється нормативно-правовими актами України. 4. Розпорядник майна професійного учасника ринку цінних паперів повинен мати ліцензію арбітражного керуючого, а також ліцензію, що видається державним органом з питань регулювання ринку цінних паперів. 5. Обмеження на здійснення угод професійним учасником ринку цінних паперів, щодо якого порушено справу про банкрутство, не поширюються на угоди з цінними паперами його клієнтів, що здійснюються за дорученнями клієнтів і підтверджені ними після порушення провадження у справі про банкрутство. 6. Розпорядник майна зобов'язаний у десятиденний строк з дня його призначення направити клієнтам, які передали боржнику - професійному учаснику ринку цінних паперів в управління належні їм цінні папери, повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство та призначення розпорядника майна. В повідомленні зазначаються реквізити ліцензії розпорядника майна, вид і реквізити ліцензії, виданої розпоряднику майна державним органом з питань регулювання ринку цінних паперів, а також пропонується дати розпорядження щодо дій, які необхідно вчинити з цінними паперами, що належать інвестору на ринку цінних паперів, які знаходяться в управлінні професійного учасника ринку цінних паперів, що є боржником. 290

7. Цінні папери та інше майно клієнтів, які передані в управління професійному учаснику ринку цінних паперів і не перебувають у його власності, не включаються до складу ліквідаційної маси. 8. З дня введення господарським судом процедури санації боржника чи визнання професійного учасника ринку цінних паперів банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури цінні папери клієнтів підлягають поверненню клієнту, якщо інше не передбачено угодою керуючого санацією або ліквідатора з клієнтом. 9. Якщо вимоги клієнтів щодо повернення належних їм цінних паперів на пред'явника одного виду (одного емітента, однієї категорії, одного типу, однієї серії) перевищують кількість зазначених цінних паперів, які знаходяться у розпорядженні професійного учасника ринку цінних паперів, повернення зазначених цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно вимогам клієнтів. Вимоги клієнтів у незадоволеній їх частині визнаються грошовими зобов'язаннями і задовольняються в порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. 10. При проведенні санації професійного учасника ринку цінних паперів керуючий санацією має право передати цінні папери, передані такому професійному учаснику ринку цінних паперів клієнтами, іншому суб'єкту підприємницької діяльності, який має відповідну ліцензію професійного учасника ринку цінних паперів. Стаття 46-1. Особливості банкрутства емітента чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю 1. У разі порушення провадження у справі про банкрутство стосовно емітента чи управителя іпотечних сертифікатів іпотечні активи не включаються до складу ліквідаційної маси такого емітента або управителя. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» ( 979-03). 2. У разі порушення провадження у справі про банкрутство стосовно управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю кошти та майно, що перебуває в управлінні управителя, не включаються до складу ліквідаційної маси такого управителя. Розпорядження цими коштами та майном здійснюється відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (978-03). (Закон доповнено статтею 46-1 згідно із Законом N 3201-IV (3201-05) від 15.12.2005 р.) 291

Стаття 47. Загальні положення про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина 1. Правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності (далі - громадянина-підприємця) банкрутом. 2. Заява про порушення справи про банкрутство громадянинапідприємця може бути подана в господарський суд громадяниномпідприємцем, який є боржником, або його кредиторами. Заяву про порушення справи про банкрутство громадянинапідприємця можуть подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані з зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру. Кредитори, вимоги яких пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, мають право заявити свої вимоги в процесі провадження у справі про банкрутство. 3. До заяви громадянина-підприємця про порушення справи про банкрутство може бути доданий план погашення його боргів, копії якого направляються кредиторам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство. За відсутності заперечень кредиторів господарський суд може затвердити план погашення боргів, що є підставою для зупинення провадження у справі про банкрутство на строк не більше трьох місяців. 4. План погашення боргів повинен включати: - строк його виконання; - розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику - громадянинупідприємцю та членам його сім'ї на споживання; - розмір суми, яка буде щомісячно направлятися на погашення вимог кредиторів. 5. Господарський суд має право, за мотивованим клопотанням учасників провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця, змінити план погашення боргів, у тому числі збільшити чи зменшити строк його виконання, розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику і членам його сім'ї на споживання. 6. Якщо в результаті виконання боржником плану погашення боргів вимоги кредиторів задоволені в повному обсязі, провадження у справі про банкрутство припиняється. 7. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на 292

яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення. 8. Господарський суд має право, за мотивованим клопотанням громадянина-підприємця та інших учасників провадження у справі про банкрутство, виключити із складу ліквідаційної маси майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України може бути звернено стягнення, якщо майно є неліквідним чи доход від реалізації якого істотно не вплине на задоволення вимог кредиторів. Загальна вартість майна громадянинапідприємця, яка виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, не може перевищувати дві тисячі гривень. Перелік майна громадянина-підприємця, яке виключається із складу ліквідаційної маси відповідно до положень цієї частини, затверджується господарським судом, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 9. Угоди громадянина-підприємця, пов'язані з відчуженням або передачею іншим способом майна громадянина-підприємця заінтересованим особам протягом року до порушення провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів. Стаття 48. Розгляд господарським судом справи про банкрутство громадянина-підприємця 1. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця господарський суд накладає арешт на майно громадянина-підприємця, за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення. За клопотанням громадянина-підприємця господарський суд може звільнити з-під арешту майно (частину майна) у разі укладення договору поруки чи іншого забезпечення виконання зобов'язання громадянинапідприємця третіми особами. 2. За заявою громадянина-підприємця господарський суд може відкласти розгляд справи про банкрутство не більше ніж на два місяці для проведення громадянином-підприємцем розрахунків з кредиторами чи укладення мирової угоди. 3. За наявності відомостей про відкриття спадщини на користь громадянина-підприємця господарський суд має право зупинити провадження у справі про банкрутство для вирішення питання щодо спадщини у встановленому законом порядку. 293

4. Якщо у встановлений частиною другою цієї статті строк громадянинпідприємець не подав доказів задоволення вимог кредиторів і в зазначений строк не укладено мирової угоди, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. 5. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: - строки виконання зобов'язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали; - припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов'язаннями громадянина-підприємця; - припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян. 6. Копію постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і інформацію про відкриття ліквідаційної процедури господарський суд направляє всім відомим кредиторам із зазначенням строку пред'явлення кредиторами вимог, який не може перевищувати два місяці. Направлення кредиторам зазначеної копії постанови господарського суду здійснюється за рахунок громадянина-підприємця, визнаного банкрутом. 7. Постанова господарського суду про визнання громадянинапідприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянинапідприємця здійснюється ліквідатором. Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянинапідприємця банкрутом. 294

Стаття 49. Особливості задоволення вимог кредиторів громадянинапідприємця, визнаного банкрутом 1. До задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на депозит нотаріальної контори, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство громадянина-підприємця і виконанням постанови господарського суду про визнання громадянинапідприємця банкрутом. Вимоги кредиторів задовольняються в такій черговості: - у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими громадянин-підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів; - у другу чергу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди, а також задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; (Абзац четвертий частини першої статті 49 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) - у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця; - у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); - у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги. За недостатністю коштів на депозитному рахунку нотаріальної контори для повного задоволення всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їх вимог. 2. Після завершення розрахунків з кредиторами громадянинпідприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим цієї частини. Вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця 295

відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України. 3. Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів. Не задоволені вимоги кредиторів можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України. Стаття 50. Особливості банкрутства фермерського господарства 1. Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). (Частина перша статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) 2. Заява підприємця - голови фермерського господарства про порушення справи про банкрутство подається в господарський суд за наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства. Заява підписується головою фермерського господарства. 3. До заяви голови фермерського господарства про порушення справи про банкрутство, крім документів, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону, додаються документи, які містять відомості: - про склад і вартість майна фермерського господарства; - про склад і вартість майна, яке належить членам фермерського господарства на праві власності; - про розмір доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. - Зазначені документи також додаються головою фермерського господарства до відзиву на заяву про порушення справи про банкрутство, подану кредитором. 4. Головою фермерського господарства у двомісячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство фермерського господарства може бути подано в господарський суд план відновлення платоспроможності фермерського господарства. 5. У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства, дасть змогу фермер296

ському господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), господарським судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського господарства. (Абзац перший частини п'ятої статті 50 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) Про введення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. 6. Процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт із врахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. 7. У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерського господарства у зв'язку із стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік. 8. Процедуру розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинено господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі: - невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства; - наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності фермерського господарства. Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського господарства фермерське господарство визнається господарським судом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура. 9. Для здійснення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом призначається розпорядник майна, який може не мати ліцензії розпорядника майна. Повноваження розпорядника майна можуть здійснюватися головою фермерського господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна. 10. У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, 297

яке знаходиться у спільній власності членів фермерського господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку. У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України (18.12.90 р.). Майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються. З дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється. Господарський суд направляє копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства. (Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2454-IV ( 2454-05) від 03.03.2005 р.)

11.

12.

13.

14.

15.

Стаття 51. Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником 1. Якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. 298

У разі виявлення обставин, зазначених у абзаці першому цієї частини, після прийняття рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора) заява про порушення справи про банкрутство подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою). 2. За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в нього ліцензії. 3. Кредитори мають право заявити свої претензії до боржника, який ліквідується, в місячний строк з дня публікації оголошення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом. 4. У разі, якщо справу про банкрутство порушено за заявою власника майна боржника (уповноваженої ним особи), яка подана до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора), розгляд справи про банкрутство здійснюється без урахування особливостей, передбачених цією статтею. 5. Невиконання вимог, передбачених частиною першою цієї статті, є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України. 6. Власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність по незадоволених вимогах за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) боржника. (Частина шоста статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV (3108-05) від 17.11.2005 р.) Стаття 52. Особливості банкрутства відсутнього боржника 1. У разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника 299

може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. 2. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього. 3. У разі виявлення майна відсутнього боржника ліквідатора має бути замінено за клопотанням кредитора арбітражним керуючим, про що господарський суд виносить ухвалу. У разі виявлення ліквідатором майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, сума виручки від продажу такого майна направляється на покриття витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство. 4. У разі, якщо кредитор не подав до господарського суду клопотання щодо кандидатури арбітражного керуючого (ліквідатора), ухвала господарського суду надсилається державному органу з питань банкрутства, якою зобов'язується протягом семи днів від дати винесення ухвали забезпечити участь у справі ліквідатора з числа працівників державного органу з питань банкрутства. 5. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута. 6. За клопотанням ліквідатора у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд може винести ухвалу про припинення процедури ліквідації, передбаченої цією статтею, і переходу до загальних судових процедур у справі про банкрутство, передбачених цим Законом. 7. Задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку черговості, передбаченому статтею 31 цього Закону. Кредитори можуть оскаржити результати розгляду їх вимог ліквідатором до господарського суду до затвердження господарським судом ліквідаційного балансу. (Стаття 52 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Стаття 53. Особливості провадження санації боржника його керівником 1. Керівник боржника має право подати згідно з вимогами статті 7 цього Закону заяву про порушення справи про банкрутство боржника з метою проведення керівником процедури санації до подання кредиторами заяви про порушення справи про банкрутство за таких умов: 300

-

за наявності рішення органу, до повноваження якого, згідно з законодавством або установчими документами боржника, віднесено право приймати рішення щодо звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, а у випадку, якщо такі повноваження не визначені, - за наявності рішення органу боржника, до повноваження якого віднесено прийняття рішення щодо реорганізації чи ліквідації боржника; - за наявності плану санації та письмової згоди кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує п'ятдесят відсотків кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку, на впровадження зазначеного плану та на призначення керуючим санації керівника боржника. 2. Для проведення санації боржника його керівником керівник боржника звертається у встановленому цим Законом порядку до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство для проведення санації з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею. До заяви керівника боржника додаються план санації боржника, погоджений з кредиторами, що дали згоду на її проведення, письмова згода кредиторів на призначення керуючим санацією керівника боржника та пропозиція щодо кандидатури розпорядника майна. 3. Після розгляду заяви боржника у разі, якщо заява і додані до неї документи відповідають вимогам, установленим цим Законом, суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство боржника і відкриття процедури санації, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів та призначає розпорядника майна та керуючого санацією - керівника боржника, які діють відповідно до вимог цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею. Керуючий санацією - керівник боржника здійснює свої повноваження згідно з цим Законом, з урахуванням обмежень, встановлених частиною тринадцятою статті 13 цього Закону. 4. Керуючий санацією - керівник боржника зобов'язаний у тридцятиденний строк з дня винесення ухвали про порушення справи про банкрутство боржника і відкриття процедури санації подати повідомлення про порушення справи про банкрутство боржника і відкриття процедури санації в офіційному друкованому органі та подати докази опублікування до господарського суду. 5. В оголошенні повинні міститися: - відомості про порушення провадження у справі про банкрутство боржника та відкриття процедури санації; 301

-

повне найменування боржника, його місцезнаходження, реквізити його рахунків в установах банків; - ідентифікаційний код боржника згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; - відомості про керуючого санацією - керівника боржника та розпорядника майна боржника. 6. Кредитори у місячний строк з дня опублікування оголошення боржника про порушення справи про банкрутство боржника і відкриття процедури санації подають до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, та (або) заперечення кредиторів проти здійснення процедури санації керівником боржника. 7. Керуючий санацією - керівник боржника разом із розпорядником майна зобов'язані відповідно до вимог цього Закону розглянути вимоги кредиторів і скласти реєстр вимог кредиторів, письмово повідомивши про результати розгляду заявників та господарський суд. 8. Господарський суд в порядку, передбаченому цим Законом, розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, затверджує реєстр вимог кредиторів і визначає дату проведення зборів кредиторів. 9. Порядок проведення зборів кредиторів, утворення і діяльності комітету кредиторів визначаються цим Законом. Комітет кредиторів у місячний строк від дати його утворення повинен подати господарському суду схвалений план санації боржника. 10. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. Боржник розпочинає реалізацію плану санації після його затвердження судом. 11. Якщо справу про банкрутство боржника порушено за заявою кредитора (кредиторів), комітет кредиторів має право звернутися до господарського суду з клопотанням про призначення керуючим санацією керівника боржника, а також розпорядника майна. Керуючий санацією та розпорядник майна діють відповідно до вимог цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею. 12. Керуючий санацією - керівник боржника виконує повноваження керуючого санацією без ліцензії і отримує заробітну плату в тому ж розмірі, в якому він її отримував до призначення керуючим санацією. 13. За поданням комітету кредиторів або розпорядника майна керуючий санацією - керівник боржника може бути звільнений господарським судом від виконання повноважень керуючого санацією. 302

Звільнення керівника боржника від виконання ним повноважень керуючого санацією позбавляє керівника боржника права самому здійснювати санацію боржника. 14. Розпорядник майна продовжує виконувати свої обов'язки протягом здійснення керуючим санацією - керівником боржника процедури санації боржника. 15. У разі невиконання плану санації боржника або якщо стає очевидним, що виконання плану санації боржника не приведе до відновлення його платоспроможності, процедура банкрутства здійснюється відповідно до цього Закону, про що господарський суд виносить ухвалу. (Стаття 53 в редакції Закону N 3088-III (3088-02) від 07.03.2002 р.) Розділ VII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2000 року. (Абзац другий пункту 1 розділу VII втратив чинність на підставі Закону N 2238-III (2238-01) від 18.01.2001 р.) Положення цього Закону щодо ліцензування арбітражних керуючих вводяться в дію з 1 жовтня 1999 року. Положення цього Закону застосовуються господарськими судами при розгляді справ про банкрутство, провадження у яких порушено після 1 січня 2000 року. Положення цього Закону щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, призначення арбітражних керуючих, введення процедур розпорядження майном боржника, санації боржника, ліквідаційної процедури та укладення мирової угоди можуть застосовуватися за заявою сторін у справі про банкрутство або за ініціативою суду при розгляді господарськими судами справ про банкрутство після 1 січня 2000 року незалежно від дати порушення провадження у справі про банкрутство, при цьому відповідні строки обчислюються від дати прийняття господарським судом ухвали з цього питання. У цьому випадку подальше провадження у справі про банкрутство здійснюється відповідно до цього Закону. Справи про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, не порушуються з дня набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до 1 січня 2007 року. (Пункт 1 розділу VII доповнено абзацом згідно із Законом N 597IV (597-03) від 06.03.2003 р., в редакції Законів N 1499-IV (1499-04) від 17.02.2004 р., N 2354-IV (2354-05) від 18.01.2005 р.) 303

Провадження у справах про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, які були порушені після 1 січня 2000 року, підлягає припиненню. (Пункт 1 розділу VII доповнено абзацом згідно із Законом N 597-IV (597-03) від 06.03.2003 р., в редакції Закону N 1499-IV (1499-04) від 17.02.2004 р.) Положення цього Закону щодо провадження у справах про банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості на умовах, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (2711-05), застосовуються з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу». (Пункт 1 розділу VII доповнено абзацом згідно із Законом N 2711-IV (2711-05) від 23.06.2005 р.) 2. Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. 3. Кабінету Міністрів України на день набрання чинності цим Законом: - підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону; - розробити і привести у відповідність з цим Законом свої нормативноправові акти; - забезпечити розробку та прийняття міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів відповідно до цього Закону; - забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативноправових актів, що суперечать цьому Закону. 4. Рекомендувати Президенту України привести свої акти у відповідність із цим Законом. 5. Внести зміни до таких законодавчих актів України: - (Підпункт 1) пункту 5 втратив чинність на підставі Кодексу N 2341III (05.04.01 р.) від 05.04.2001 р. - набуває чинності 01.09.2001 р.) 2) частину першу статті 40 Кодексу законів про працю України (10.12.71р.) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., N 50, ст.375; 1984 р., N 1, ст. 3; 1986 р., N 27, ст.539; 1988 р., N 23, ст.556; 1991 р., N 23, ст.267; Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 33, ст. 297; 1995 р., N 5, ст. 30, N 28, ст.204) доповнити пунктом 9 такого змісту: «9) банкрутства підприємства»;

304

3) у Господарському процесуальному кодексі України (ГПК-1991) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 6, ст.56; 1997 р., N 25, ст.171): - частину третю статті 2 викласти в такій редакції: - «Арбітражний суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника»; - частину другу статті 4-1 викласти в такій редакції: - «Арбітражні суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 4) частину четверту статті 4 Закону України «Про підприємництво» (698-91) (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., N 14, ст.168; Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 17, ст.80, N 26, ст.158; 1999 р., N 7, ст.52, N 8, ст.60) доповнити абзацом такого змісту: - «діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)»; 5) частину третю статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» (1251-91) (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 16, ст.119) викласти в такій редакції: - «3. Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов'язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України»; 6) пункт 9 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (509-90) (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 29, ст.190) доповнити словами «а також приймати рішення в процедурах санації про прощення (списання) та (або) відстрочку (розстрочку) сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Президент України м. Київ, 14 травня 1992 року N 2343-XII

Л.КРАВЧУК

305

Додаток Г

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ 28.07.2006 р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств 1. Загальні положення 1.1. Всі суб'єкти господарювання, які здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку, в умовах ринкової економіки повинні володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства з метою оперативного управління активами і пасивами підприємства, досягнення високих кінцевих фінансових результатів, забезпечення фінансової стабільності і належного іміджу підприємства. 1.2. Фінансовий стан підприємства на конкретну звітну дату характеризує ступінь його забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами для здійснення господарської діяльності, раціональність їх розміщення та ефективність використання. Задовільний фінансовий стан підприємства впродовж тривалого часу (трьох-п'яти років) засвідчує про фінансову стабільність суб'єкта господарювання на ринку товарів і послуг. 1.3. Фінансова стабільність досягається за рахунок ритмічної і ефективної роботи підприємства, вмілого управління виробничими фондами і джерелами їх формування, тобто управлінням активами і пасивами підприємства. Цьому сприяють прогнозоване розміщення та ефективне використання власного і залученого капіталу, всебічний аналіз і об'єктивна оцінка фінансового стану за даними фінансової звітності, вжиття оптимальних управлінських рішень щодо забезпечення фінансової стабільності. 1.4. Основними ознаками фінансової стабільності підприємства є фінансова стійкість, рентабельність, платоспроможність, кредитоспроможність, ліквідність і ділова активність. Вони є основою аналізу і оцінки фінансового стану підприємства у прийнятті необхідних управлінських рішень щодо його зміцнення. 1.5. Методика аналізу фінансового стану підприємства залежить від поставленої мети і таких чинників, як час і необхідна глибина аналізу, інформаційне, методичне, кадрове і технічне забезпечення. В залежності від часу і необхідної глибини аналізу фінансового стану підприємства для прийняття економічно обгрунтованих управлінських рішень розрізняють: - експрес-аналіз фінансового стану; 306

- поглиблений факторний аналіз фінансового стану. 1.6. У даних методичних рекомендаціях на конкретних прикладах розкривається зміст експрес-аналізу і поглибленого факторного аналізу фінансового стану підприємства, за даними аналітичних таблиць розробляються висновки і пропозиції щодо підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності, раціонального розміщення і примноження власного капіталу, забезпечення рентабельності та фінансової стійкості підприємства. Методичні рекомендації пропонуються усім суб'єктам господарювання споживчої кооперації як практичний посібник з аналізу і оцінки фінансового стану підприємства (організації). Методичні рекомендації розраховані також на студентів економічних спеціальностей при вивченні фінансових дисциплін. 2. Визначення термінів Актив - частина бухгалтерського балансу, яка відображає на певну дату всі належні підприємству активи (матеріальні цінності, кошти, боргові вимоги та іншу власність). Активи - ресурси підприємства (матеріальні цінності, кошти, боргові вимоги та будь-яка інша його власність, відображена в активі бухгалтерського балансу), використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Активи нематеріальні - придбані підприємством за плату права користування землею та іншими природними ресурсами, авторські права, права на товарні знаки і торгові марки, інші майнові права, програмне забезпечення та інші активи, що не мають матеріально-речової основи. Активи необоротні - всі активи, що не є оборотними. До них відносяться: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість. Активи оборотні - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, та матеріальні активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом строку до одного року. Банкрут - неплатоспроможний боржник. Банкрутство - неспроможність підприємства платити за своїми борговими зобов'язаннями. Банкрутство може бути зумовлене конкуренцією, некомпетентним управлінням, біржовими спекуляціями тощо. Боржник - одна із сторін у борговому зобов'язанні (юридична чи фізична особа), котра повинна сплатити борг.

307

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - кошти за продану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), які надійшли на рахунок підприємства в банку чи до його каси. Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками). Витрати виробництва - сукупність витрат живої праці та праці, уречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Витрати виробництва є основною складовою ціни на продукцію підприємства, визначають її собівартість. Витрати непродуктивні - витрати на невиробничу діяльність і непланові витрати, які виникають внаслідок поганої організації виробництва та праці. До них належать: оплата простоїв, доплати за понаднормову роботу, понаднормові витрати від браку та псування матеріалів, збитки від списання недоамортизованих основних фондів, від стихійних лих, штрафи та інші сплачені економічні санкції, втрати від списання безнадійних боргів тощо. Витрати операційні - витрати, пов'язані з операційною (основною) діяльністю підприємства (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати). Витрати адміністративні - загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на збут - витрати, пов'язані з реалізацією продукції (товарів): витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо. Витрати інші операційні включають сумнівні (безнадійні) борги та втрати від уцінки товарів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення наступних операційних витрат, а також інші операційні витрати окрім тих, що включаються до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг). Витрати операційні змінні - витрати матеріальних і трудових ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), що змінюються пропорційно обсягові виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Витрати операційні умовно-постійні - витрати матеріальних і трудових ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), що не залежать від обсягів виробництва, а зумовлені тільки структурою та організацією управління виробництвом. До них відносяться адміністративні витрати, витрати на утримання основних засобів та інших необоротних активів і умовно 50% інших операційних витрат. 308

Грошові кошти - готівка, кошти на рахунках у банку та депозити до запитання. Дивіденди - платежі, які проводяться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою у зв'язку з розподілом частини її прибутку. До дивідендів не включаються виплати юридичної особи, пов'язаної зі зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юридичною особою. Діяльність звичайна - будь-яка діяльність, що здійснюється підприємством згідно його статуту. Наприклад: виробництво і реалізація продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг. Вона включає в себе операційну та іншу діяльність. Діяльність операційна - це будь-яка основна діяльність підприємства, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, котрі не є інвестиційними чи фінансовими. Основна діяльність пов'язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу. Інша операційна діяльність включає реалізацію іноземної валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційну оренду активів, операції з операційними курсовими різницями, створення резервів сумнівних боргів, одержання або сплату санкцій тощо. Діяльність фінансова - діяльність, яка призводить до зміни величини, складу власного та позичкового капіталу. Вона пов'язана з формуванням, розміщенням і використанням власного капіталу, залученням і використанням коштів зі сторони, сплатою відсотків за позички, отриманням відсотків по депозитах, дивідендів тощо. Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Еквіваленти грошових коштів - короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості. Економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових доходів від використання активів. Збитки - перевищення витрат підприємства над його доходами. Збитки призводять до зменшення власного капіталу. Знос основних фондів - часткова або повна втрата основними фондами споживчих властивостей і вартості в процесі експлуатації, а також внаслідок технічного прогресу чи впливу навколишнього середовища. Розрізняють фізичний і моральний знос основних фондів. Інвестиції - грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності з метою отриман309

ня прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в розвиток виробництва чи у невиробничу сферу. Капітал - сукупні грошові ресурси, що використовуються на підприємстві. Капітал власний - власні грошові ресурси, що використовуються на підприємстві. Капітал власний оборотний - частина продуктивного капіталу, сформована за рахунок власних оборотних коштів (див. капітал оборотний). Капітал вкладений - кошти, вкладені в активи підприємства в обмін на акції, що складають частину власного капіталу акціонерного товариства; кошти, вкладені засновниками (учасниками) в активи підприємства. Капітал вилучений - собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників, та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства. Вилучений капітал зменшує величину власного капіталу. Капітал додатковий - капітал, отриманий внаслідок додаткової емісії акцій чи їх продажу за ціною, вищою від номінальної. Інший додатковий капітал - капітал, отриманий від дооцінки необоротних активів; вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткових надходжень капіталу. Капітал залучений - кошти, залучені підприємством зі сторони.ь Довгостроковий капітал - капітал, залучений на строк понад один рік. Короткостроковий капітал - капітал, залучений на строк до одного року. Капітал неоплачений - заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Капітал оборотний - частина продуктивного капіталу, яка переносить свою вартість на новостворену продукцію і повертається до виробника у грошовій формі в кінці кожного обороту капіталу. Капітал пайовий - сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарськофінансової діяльності. Капітал позиковий - грошовий капітал, що надається в позику на умовах повернення і плати у формі процентів. Капітал позичений - грошовий капітал, наданий у позику на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності і цільового спрямування. Капітал резервний - капітал підприємства, створений відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок чистого прибутку. Капітал робочий - оборотні активи, сформовані за рахунок власних оборотних коштів. Величина капіталу робочого визначається за даними 310

балансу як різниця між оборотними активами (II р. активу) і поточними зобов'язаннями (IV р. пасиву). Капітал статутний - зафіксована в установчих документах загальна величина внесків засновників і учасників у майно суб'єкта господарювання (підприємства, організації, установи), необхідна для його заснування та забезпечення його функціонування. Статутний капітал є джерелом власних коштів підприємства, призначених для формування вагомої частки необоротних і оборотних активів. Капітал сукупний - авансований у господарську діяльність капітал власний, позичений і залучений у сукупності. Величина капіталу сукупного на дату складання балансу дорівнює валюті балансу (підсумку пасиву балансу). Кредитоспроможність - наявність у підприємств передумов для отримання кредиту. Ліквідність боргових зобов'язань - спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання. Ліквідність підприємства - здатність підприємства розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями шляхом перетворення активів на гроші. Менеджмент фінансовий - система принципів, методів, засобів і форм організації фінансових відносин, управління фінансами з метою підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності. Механізм фінансовий - сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб'єктів господарювання і населення. За допомогою фінансового механізму згідно з основними положеннями фінансової політики здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. Надзвичайна подія - подія, яка не може передбачитися у рамках звичайної діяльності та відбувається без участі підприємства неперіодично (повені, зсуви, землетруси, пожежі, техногенні аварії тощо). Неліквіди - зайві або непотрібні підприємству (організації) товарноматеріальні цінності, що значаться на його балансі. Непокритий збиток - величина, яка зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток - прибуток, реінвестований у господарську діяльність підприємства. Оборотні засоби - сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обігу у вартісному виразі. Оборотні кошти - грошові ресурси, вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До них відносяться власні оборотні кошти, короткострокові кредити банку та залучені кошти інших кредиторів. 311

Оборотні кошти власні - власний і прирівняний до нього капітал, авансований на формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів, робіт і послуг. Основні виробничі фонди - засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничих процесах, зберігають при цьому натуральну форму, поступово в міру зносу переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції та служать більше одного року. Основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. Активна частина основних фондів - сукупність фондів, що безпосередньо впливає на предмет праці (машини, обладнання, виробничий інструмент тощо). Пасивна частина основних фондів (будівлі і споруди) - фонди, з допомогою яких забезпечуються нормальні умови діяльності. Основні засоби - основні фонди у вартісному виразі. Основні засоби - термін бухгалтерського обліку. Пай - внесок кожного учасника підприємства (кооперативу), що свідчить про його членство і право участі в управлінні підприємством. Від величини паю залежить дохід (дивіденди), отриманий пайовиком, і частина майна чи коштів, які він має отримати у разі ліквідації підприємства (кооперативу). З пайових внесків формується пайовий капітал підприємства. Пасив - частина бухгалтерського балансу, яка відображає джерела формування засобів підприємства (його активів). Пасиви - всі офіційні вимоги до підприємства чи приватної особи. Планові оборотні засоби - запаси товарів (сировини, матеріалів, готової продукції, палива та інших товарно-матеріальних цінностей), кошти в розрахунках з дебіторами за товари (продукцію, послуги), строк сплати яких не настав, готівка в касі і в дорозі (в межах ліміту). Вони необхідні для безперервної роботи підприємства, виконання ним запланованих обсягів діяльності. Платоспроможність - здатність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Підприємство, яке достатньо забезпечене власним капіталом (зокрема, робочим капіталом) і працює рентабельно, здатне покрити витрати за рахунок власних грошових надходжень, а при їх недостатності - за рахунок короткострокового кредиту банку. Податки - система обов'язкових платежів підприємств, організацій і фізичних осіб, які є одним із джерел формування доходів державного та місцевих бюджетів. Вони сплачуються у повному обсязі та у визначений чинним законодавством строк. 312

Прибуток - перевищення сукупних доходів над витратами. Є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Розрізняють прибуток валовий, від операційної діяльності, від звичайної діяльності, чистий і нерозподілений прибуток. Прибуток валовий - виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ, акцизного збору, інших вирахувань та собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Прибуток від операційної діяльності - перевищення валового прибутку та іншого операційного доходу над операційними витратами (адміністративними витратами, витратами на збут, іншими операційними витратами). Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, доходів (збитків) від участі в капіталі, фінансових та інших доходів (витрат). Після вирахування податку на прибуток він становить фінансовий результат (прибуток або збиток) від звичайної діяльності. Прибуток чистий - прибуток від звичайної діяльності (за вирахуванням податку на прибуток), збільшений (зменшений) на прибуток (збиток) від надзвичайних подій (за вирахуванням податку з надзвичайного прибутку). Це прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства. Прибуток нерозподілений - чистий прибуток підприємства. Прибуток маржинальний - показник чистого надходження грошових коштів від однієї операції. Визначається як різниця між валовим прибутком і змінними витратами конкретної операції. Прибуток сукупний маржинальний - показник чистого надходження грошових коштів від усієї сукупності операцій. Визначається як різниця між валовим прибутком і змінними витратами від операційної діяльності підприємства. Прогнозований сукупний маржинальний прибуток можна визнати як суму умовно-постійних операційних витрат і прибутку від операційної діяльності. Коефіцієнт сукупного маржинального прибутку (КСМП) - відношення величини маржинального прибутку до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). КСМП, виражений у відсотках (КСМП х 100), складає рівень сукупного маржинального прибутку (СМПр). Результат фінансовий - різниця між доходами та витратами підприємства за певний час. Реінвестиції - використання частини прибутку, отриманого від господарсько-фінансової діяльності, на розширення виробництва (поповнення власного капіталу) шляхом вкладення в основні фонди і збільшення власного оборотного капіталу. 313

Реінвестування дивідендів - використання частини прибутку кооперативного чи акціонерного товариства, нарахованого у формі дивідендів, для поповнення його капіталу (капіталізація прибутку), а також скерування нарахованих підприємством дивідендів пайовикам (акціонерам), за їх згодою, на поповнення пайового (акціонерного) капіталу. Рентабельність - прибутковість роботи підприємства. Рентабельність характеризується величиною прибутку і рівнем рентабельності. Рівень рентабельності обчислюється як відношення отриманого прибутку до вартості капіталу підприємства, до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), до собівартості реалізованої продукції тощо. Рентабельна робота підприємства є передумовою фінансової стійкості. Ресурси фінансові - сукупність власних коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Ресурси фінансові підприємства - власні кошти підприємства. Вони характеризують його автономність, його власний капітал. Рефінансування - погашення старої заборгованості новою шляхом заміни короткострокових зобов'язань довгостроковими. Рік базовий - рік, взятий за основу при побудові таблиць для порівняльного аналізу. Самоокупність - система господарювання, яка передбачає відшкодування поточних витрат підприємства і витрат на просте відтворення за рахунок власних доходів. Самофінансування - система господарювання, за якої всі витрати (поточні, на просте і розширене відтворення) фінансуються із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету. Частково ці витрати можуть покриватися за рахунок кредитів банку, але за умови погашення їх за рахунок власних коштів. Санація - оздоровлення фінансового стану підприємства через систему фінансово-економічних, організаційних, техніко-економічних та соціальних заходів для попередження його банкрутства, підвищення конкурентоспроможності. Структура активів - співвідношення необоротних і оборотних активів у активі балансу підприємства, виражене у відсотках. Структура капіталу - співвідношення різних джерел грошових ресурсів (власних, позичених і залучених) до підсумку пасиву балансу підприємства, виражене у відсотках. Структура оборотних коштів - виражене у відсотках співвідношення між джерелами формування оборотних коштів (власними, позиченими і залученими). Фінансова дисципліна - обов'язковий для всіх підприємств, організацій, установ і посадових осіб порядок здійснення фінансової діяльності у відповідності до діючого законодавства. 314

Фінансова політика підприємства (Ф. п. п.) - система заходів (адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу на його економічний і соціальний розвиток. Ф. п. п. поділяється на фінансову стратегію і тактику. Фінансова стійкість характеризується забезпеченістю підприємства власним капіталом, його розміщенням і використанням. Фінансове законодавство - сукупність нормативних актів законодавчої і виконавчої влади з регулювання фінансових відносин. Фінансово-правова норма - правило поведінки в галузі фінансів, зафіксоване у законодавчих і нормативних актах держави. Юридична особа - підприємство (організація), що є за законом носієм цивільних прав і обов'язків, володіє відокремленим майном, від власного імені набуває майнові та особисті нематеріальні права і виконує обов'язки, є позивачем або відповідачем у суді (господарському суді). 3. Загальна оцінка фінансового стану підприємства 3.1. Аналіз фінансового стану підприємства починається із загальної його оцінки на звітну дату у порівнянні з базовим і минулим періодами за показниками, які характеризують: - забезпеченість підприємства власним капіталом; - раціональність розміщення власного капіталу; - величину і частку робочого капіталу; - ефективність використання: - власного капіталу; - власного оборотного капіталу; - сукупного капіталу; - фондовіддачу активів підприємства. 3.2. Аналіз і загальна оцінка фінансового стану підприємства проводиться з метою оперативного реагування і прийняття управлінських рішень, скерованих на зміцнення фінансового стану, забезпечення фінансової стабільності в наступному періоді і на перспективу. 3.3. Інформаційною базою для аналізу є фінансова звітність за період, що аналізується, зокрема, баланси і звіти про фінансові результати за базовий, минулий(лі) і звітний періоди. 3.4. Послідовність аналізу: - підготовка звітних даних до аналізу (технічна перевірка правильності заповнення фінансової звітності, приведення даних у порівняльний вигляд тощо); - визначення критеріїв і показників оцінки фінансового стану (небагатьох найбільш важливих); - обчислення показників за період, що аналізується; - оцінка фінансового стану за показниками в динаміці; 315

- розробка конкретних заходів та прийняття управлінських рішень. 3.5. Примірний перелік показників, які характеризують фінансовий стан і економічну ефективність функціонування підприємства, наведено в табл. 1. Таблиця 1 у складі Додатку Г Основні показники оцінки фінансового стану підприємства та методика їх обчислення

316

* Величина власних оборотних коштів (власного оборотного капіталу) визначається як різниця між власними і прирівненими до них коштами і необоротними активами (I + II + III + V розділи пасиву балансу мінус I та III розділи активу балансу) або II розділ активу балансу мінус IV розділ пасиву балансу. За абсолютною величиною вони рівні. 3.6. На основі даних фінансової звітності (балансу і звіту про фінансові результати) за період, що аналізується, (базовий, минулий і звітний роки, дод. 1, 2) обчислені показники, які наведені в табл. 1. Їх абсолютне значення і темпи зростання (зниження) характеризуються даними табл. 2.

317

Таблиця 2 у складі Додатку Г Показники оцінки фінансового стану підприємства

318

Коефіцієнт фінансової незалежності (забезпеченості власним капіталом) характеризує частку власного капіталу в сукупному капіталі. Чим більше значення цього показника, тим більшою є фінансова незалежність підприємства від кредиторів. Мінімальна частка власного капіталу повинна складати не менше 50% сукупного капіталу, задіяного в господарській діяльності. Вона засвідчує можливість підприємства погасити борги власними коштами. У наведеному прикладі коефіцієнт фінансової незалежності на кінець звітного періоду складає 0,793, або 79,3%, що свідчить про достатність власного капіталу і фінансову незалежність підприємства. Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує пропорцію різних джерел фінансування господарської діяльності (позикового і власного капіталу, прийнятих за 1). Під позиковим капіталом розуміють довгострокові і поточні зобов'язання підприємства. Максимально допустиме значення коефіцієнта фінансової стійкості - не більше, яке засвідчує не тільки ступінь ризикованості діяльності, але й можливість підприємства погасити борги власним капіталом. Для підприємств зі сталими показниками фінансово-господарської діяльності, які забезпечують рентабельну роботу і самофінансування, значення коефіцієнта фінансової стійкості є економічно доцільним в розмірі >= 0,5. Зростання боргових зобов'язань підвищує ризик, оскільки борги треба повертати у визначений час і нерідко з певним відсотком. В той же час слід пам'ятати, що борги не тільки збільшують ризик, але й прибуток. Вони сприяють нарощуванню обороту і відносному зниженню його витратомісткості. Тому важливо не уникати боргів, а підтримувати правильне співвідношення між позиковим і власним капіталом. У наведеному прикладі коефіцієнт фінансової стійкості на кінець звітного року становить 0,260, а в порівнянні з минулим і базовим періодами він знизився майже на 25%, тобто частка позикового капіталу зменшується. Підприємство уникає ризику, хоча має можливість додатково залучити в оборот із зовнішніх джерел до 214,5 тис. грн. (895 : 2 - 233) і забезпечити більш повне використання необоротних активів. Коефіцієнт інвестування характеризує достатність (недостатність) власного капіталу для покриття необоротних активів і участь власного капіталу в формуванні оборотних активів. Економічно доцільне зна319

чення цього показника >1, яке засвідчує наявність власного оборотного капіталу. У наведеному прикладі коефіцієнт інвестування на кінець звітного періоду складає 1,266 і зріс у порівнянні з базовим періодом на 22,7%. Це свідчить про збільшення власного капіталу в обороті та зміцнення фінансового стану підприємства. Коефіцієнт маневрування характеризує, яка частка власного капіталу використовується для формування оборотних активів. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (економічно доцільне значення - 0,4 - 0,6). Збільшення значення цього показника позитивно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про збільшення можливості вільно маневрувати власними коштами. Чим більша частка власних коштів в обороті, тим вища платоспроможність підприємства, тим більші можливості скерування чистого прибутку на капітальні інвестиції та соціальні потреби власників капіталу. У наведеному прикладі коефіцієнт маневрування на кінець звітного періоду складає 0,207 і впродовж періоду, що аналізується, має тенденцію до зростання. Однак можливість маневрування є невисокою. Підприємству необхідно продовжити процес накопичення власних оборотних коштів. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом характеризує частку власного оборотного капіталу в оборотних активах. Підвищення частки власного оборотного капіталу свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства, збільшення робочого капіталу, підвищення платоспроможності і ліквідності боргових зобов'язань, зростання фінансової незалежності. Економічно доцільне значення цього показника >= 0,5, що означає формування не менше 50% оборотних активів за рахунок власного капіталу. У наведеному прикладі коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом (робочим капіталом) на кінець звітного року складає 0,443 проти 0,077 у базовому періоді, що є позитивним. Але підприємству необхідно подбати про подальше його зростання до 0,5, і більше. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує спроможність підприємства за рахунок наявних оборотних активів виконувати свої грошові зобов'язання, передусім сплачувати борги. Для забезпечення належного рівня платоспроможності підприємствам доцільно забезпечувати значення цього показника на рівні 1,5 - 2,5, при якому величина оборотних активів в 1,5 - 2,5 рази більша від величини боргових зобов'язань. Тоді за рахунок грошових коштів від поточної реалізації оборотних активів забезпечується своєчасне погашення поточних зобов'язань. 320

У наведеному прикладі коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного року становить 1,794 проти 1,083 в базовому періоді, що характеризується позитивно. Оскільки підприємство не мало довгострокових зобов'язань, то коефіцієнт загальної ліквідності рівнозначний поточній ліквідності і складає 1,794. Значення коефіцієнтів поточної і загальної ліквідності залежить передусім від величини робочого капіталу, тобто від величини власних оборотних коштів, авансованих на формування оборотних активів. Із збільшенням величини і частки власних оборотних коштів зменшується потреба в зовнішніх інвестиціях (поточних зобов'язаннях) і підвищується їх ліквідність. При доведенні частки власних оборотних коштів у формуванні оборотних активів до 50 %, підприємство забезпечить 200% поточної ліквідності зобов'язань (100 х 100 / 50), належний імідж та необхідну кредитоспроможність. Доповнюють загальну оцінку фінансового стану показники ефективності використання капіталу. До них належать наступні. Рентабельність обороту. Для абезпечення самофінансування підприємство повинно забезпечувати рівень рентабельності >5% до обороту. У наведеному прикладі підприємство за період, що аналізується, зуміло досягти рівня рентабельності 5% до обороту. Це означає, що операційна діяльність, яка в базовому періоді була практично на межі беззбитковості, у звітному році досягла рівня самоокупності і самофінансування. Саме рентабельність обороту першочергово забезпечила підприємству можливість збільшити власний оборотний капітал і підвищити платоспроможність. Фондовіддача активів характеризує величину обороту з реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 1гривню активів. Чим більша фондовіддача, тим менша фондомісткість і більш ефективно використовується капітал, вкладений в активи підприємства. У наведеному прикладі фондовіддача активів за звітний рік склала 2,79 грн. в розрахунку на 1 грн. активів, що на 15,3% більше, ніж у базовому періоді. Це позитивно, але не забезпечує стабільного зростання цього показника і підприємству необхідно вжити заходів щодо нарощування обсягів обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Рентабельність сукупного капіталу (Рск) характеризує операційну ефективність підприємства. Вона залежить від рентабельності обороту (По х 100 / О) і фондовіддачі активів (О / А), де По - операційний прибуток; О - оборот від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); А - активи підприємства, в які вкладений сукупний капітал. Ця залежність може бути виражена за формулою: Рск = По х 100 / А 321

У наведеному прикладі рентабельність сукупного капіталу, вкладеного в активи підприємства, під впливом названих вище чинників в періоді, що аналізується, мала тенденцію зростання і збільшилась з 0,29 до 14,0% по відношенню до величини сукупного капіталу, що є позитивним. Рентабельність власного капіталу засвідчує ефективне використання власного капіталу, можливість його примноження. Вона забезпечується отриманням чистого прибутку в результаті господарської діяльності. Власний капітал слід вважати ефективно використаним, якщо його рентабельність відповідає дохідності довгострокових фінансових інвестицій в банку (в сучасних умовах >10%). У наведеному прикладі рентабельність власного капіталу в звітному році складає 12,2% проти 3,8% збитків у базовому періоді, що є позитивним, засвідчує підвищення ділової активності на підприємстві. Цьому сприяло збільшення частки власних коштів в обороті і на його основі робочого капіталу. 3.7. Загальна оцінка фінансового стану підприємства, що аналізується. З даних табл. 2 видно, що підприємство в періоді, що аналізується, мало достатньо власного капіталу (79,3% в сукупному капіталі на кінець звітного року). Наявний власний капітал дає можливість залучити в оборот щонайменше 447,5 тис. грн. зовнішніх інвестицій (895 : 2). Фактично залучено 233 тис. грн., тобто ця можливість ним використана лише на 52,0% (0,26 х 100 / 0,5). Власний капітал в базовому періоді був розміщений неефективно. Він вкладений в основному в необоротні активи. Інвестиції в оборотні засоби складали лише 22 тис. грн., або 2,9% власного капіталу. За два наступних періоди збільшився пайовий капітал і нерозподілений прибуток (дод. 1), за рахунок яких зросла величина власних оборотних коштів з 22 до 185 тис. грн., а частка робочого капіталу в оборотних активах підвищилась з 7,7% в базовому періоді до 44,3% у звітному періоді, поточна ліквідність боргових зобов'язань з 1,083 до 1,794 раза. Таким чином ефективність роботи підприємства підвищилась: зросла рентабельність обороту, сукупного і власного капіталу, збільшилась фондовіддача активів, фінансовий стан підприємства за минулий і звітний періоди покращився. Для подальшого зміцнення фінансового стану підприємству необхідно: - збільшити частку власних коштів в обороті до >=50%; - оптимізувати структуру активів шляхом збільшення величини і частки оборотних активів за рахунок власних і зовнішніх джерел оборотних коштів; - підвищувати фондовіддачу і рентабельність активів;

322

-

раціонально використовувати чистий прибуток, забезпечити його реінвестування на поповнення власних оборотних коштів і оновлення матеріально-технічної бази. 3.8. Матеріали аналізу фінансового стану за переліком обчислених показників, наведених у табл. 1, дозволяють дати загальну оцінку фінансового стану підприємства та ефективності його функціонування. Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства за вказаним переліком показників не пов'язаний з використанням великої інформаційної бази, не вимагає великих витрат часу і може розцінюватися як експрес-аналіз. Наявність даних за кілька років (періодів) засвідчує ділову активність підприємства в динаміці, позитивні і негативні сторони фінансовогосподарської діяльності, дає можливість миттєво оцінити фінансовий стан, сприяє пошуку резервів і шляхів його зміцнення. Тому фінансовому менеджеру доцільно накопичувати ряди динаміки показників оцінки фінансового стану за 3, 5 і 10 років. 3.9. Аналіз фінансового стану підприємства залежно від поставленої мети може проводитися й за допомогою вужчого кола показників. Наприклад, при оцінці платоспроможності підприємства достатньо використати показники за N 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9; при оцінці ліквідності зобов'язань - N 4, 5, 6, 7, 8, 9; при оцінці ефективності функціонування підприємства - N 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12 і таке інше. 3.10. Наявність цифрових даних за рекомендованим переліком показників дає можливість миттєво зорієнтуватися у змінах, що відбулися в звітному періоді в порівнянні з минулими періодами з тим, щоб прийняти відповідні управлінські рішення. Показники загальної оцінки фінансового стану підприємства дають також можливість визначити потребу в поглибленому факторному аналізі окремих сторін фінансово-господарської діяльності. Ними можуть бути: - склад і структура розміщення та ефективність використання капіталу; - склад і структура необоротних активів та ефективність їх використання; - джерела формування та ефективність використання оборотних коштів; - фінансові результати; - дебіторська і кредиторська заборгованість; - рух грошових потоків тощо. 3.11. Поглиблений аналіз деталізує чинники впливу на зміну показників загальної оцінки фінансового стану, націлює на прийняття конкретних управлінських рішень щодо фінансової стабілізації підприємства. 323

4. Поглиблений факторний аналіз фінансового стану підприємства 4.1. Мета поглибленого аналізу - деталізований факторний аналіз і оцінка структурних змін майнового і фінансового стану підприємства та можливостей його розвитку на перспективу. Він конкретизує і доповнює експрес-аналіз, дає можливість всебічно оцінити фінансовий стан суб'єкта господарювання, пооб'єктно виявити внутрішньогосподарські резерви, визначити шляхи та прийняти управлінські рішення щодо їх використання. Ступінь деталізації залежить від уміння, мети і бажання аналітика. В цих методичних рекомендаціях зосереджується увага на таких об'єктах, що потребують детального вивчення: - склад і структура активів і пасивів балансу підприємства; - структура власного капіталу; - розміщення власного капіталу та довгострокових залучених коштів; - стан і ефективність використання основних фондів та інших необоротних активів; - оборотні засоби та джерела їх формування; - тривалість операційного циклу; - дебіторська і кредиторська заборгованість; - фінансові результати; - рух грошових потоків; - ділова активність. Перелік об'єктів аналізу може бути розширеним за бажанням аналітика або керівника підприємства. 4.2 Аналіз складу і структури активів і пасивів підприємства. Фінансова стійкість підприємства значною мірою залежить від величини і частки власного капіталу в сукупному капіталі та раціональності його розміщення в активах. Оскільки в процесі функціонування підприємства величина і склад активів та джерел їх формування змінюється, то для отримання загальної уяви про якість цих змін в часі необхідно провести вертикальний і горизонтальний аналіз активів і пасивів. Склад і структура активів і пасивів підприємства дає узагальнену вартісну характеристику активів та джерел їх формування (табл. 3). Аналіз може проводитися за групами активів і пасивів балансу або більш деталізовано за бажанням аналітика. У наведеній нижче таблиці в кожному розділі балансу виділені основні статті, які якісно доповнюють характеристику економічного потенціалу. При складанні таблиці врахована також потреба в окремих показниках при розробці фінансового плану. Аналізуючи склад і структуру активів, необхідно звернути увагу на зміну:

324

-

питомої ваги необоротних і оборотних активів. Доцільно зауважити, що для забезпечення належної фондовіддачі необоротних активів оборотні активи повинні складати не менше 40% в активах підприємства; - величини і темпів зростання (зниження) активів як в цілому, так і за основними їх складовими. З урахуванням названих чинників можна зробити висновки про якісні зміни, що відбулися у майновому стані підприємства, прийняти необхідні управлінські рішення на майбутнє. Так, з даних табл. 3 видно, що в підприємстві, діяльність якого аналізується, структура активів у звітному році у порівнянні з базовим періодом покращилась: збільшилась частка оборотних активів з 27,9 до 37,1 пункта, зокрема запасів товарів - з 18,2 до 29,4 пункта, тим самим створені передумови для більш повного використання основних засобів і матеріально-технічної бази в цілому. Позитивним є те, що активи підприємства у звітному році в порівнянні з минулим роком збільшились на 11,4% і збереглась тенденція випереджаючого темпу росту оборотних активів над темпами росту необоротних активів (113,6 і 110,1% відповідно). Наведені дані засвідчують якісні зміни у структурі активів, майнового стану підприємства. Підприємству необхідно продовжити роботу щодо оптимізації структури активів з метою підвищення ефективності їх використання.

325

Таблиця 3 у складі Додатку Г Склад і структура активів і пасивів підприємства (станом на 31 грудня)

326

327

В процесі аналізу складу і структури пасивів підприємства слід звернути увагу на зміну: - величини і питомої ваги власного капіталу у сукупномукапіталі як в цілому, так за основними його складовими; - темпів зростання (зниження) величини власного капіталу в порівнянні з темпами зростання (зниження) величини необоротних активів; - складу і питомої ваги довгострокових і поточних зобов'язань; - темпів зростання (зниження) величини поточних зобов'язань у порівнянні з темпами зростання (зниження) величини оборотних активів. На основі конкретних цифрових даних з урахуванням названих вище чинників можна зробити висновки про зміни, що відбулися, дати оцінку фінансового стану підприємства на кінець звітного періоду та виробити план дій щодо його зміцнення у майбутньому. У наведеному прикладі (табл. 3) склад і структура пасивів за період, що аналізується, якісно покращились, підвищилась фінансова незалежність підприємства. Питома вага власного капіталу в сукупному капіталі зросла з 74,2% в базовому періоді до 79,3% - у звітному. Темпи зростання власного капіталу в минулому і звітному роках в порівнянні з базовим і минулим роками значно вищі ніж темпи зростання необоротних активів (117,1 і 118,7% та 95,7 і 110,1% відповідно), що засвідчує збільшення власного оборотного капіталу і зміцнення фінансового стану підприємства. Позитивним є те, що темпи зростання статутного капіталу у порівнянні з темпами зростання величини основних засобів були такими, що забезпечили на кінець звітного року повне покриття основних засобів та участь статутного капіталу в фінансуванні інших активів. Високими темпами збільшувалась величина пайового капіталу, що є наслідком втілення у життя Програми реформування власності та засвідчує активну співпрацю підприємства з пайовиками, зростання інтересу пайовиків до підвищення фінансової стабільності кооперативного підприємства. Зростання величини і частки оборотних засобів відбулося за рахунок власних оборотних коштів, тому величина і частка поточних зобов'язань має тенденцію до зниження. Це засвідчує підвищення ліквідності поточних боргових зобов'язань, а також нереалізовані можливості щодо додаткового залучення в оборот зовнішніх інвестицій. Висока питома вага власного капіталу в сукупному капіталі на кінець звітного року (79,3%) розкриває підприємству можливості подальшого економічного зростання: збільшення активів і обсягів діяльності шляхом залучення середньо- і короткострокових кредитів банку та коштів інших кредиторів, їх реалізація сприятиме розширенню власного сегменту на ринку товарів і послуг, отриманню більшого прибутку, зміцненню майнового і фінансового стану підприємства. 4.3. Аналіз структури власного капіталу. Детальний аналіз структури і динаміки власних фінансових ресурсів проводиться за джерелами їх формування (табл. 4). 328

Таблиця 4 у складі Додатку Г Структура і динаміка власного капіталу підприємства (станом на 31 грудня)

-

Він дає можливість оцінити: ступінь виконання завдань щодо збільшення (вилучення) власного капіталу за звітний період; питому вагу і тенденції зростання (зменшення) власного капіталу за джерелами його формування; забезпеченість підприємства власним капіталом на кінець звітного періоду. 329

З даних табл. 4 видно, що власний капітал підприємства за звітний рік у порівнянні з минулим роком збільшився на 141 тис. грн. (895 - 754), або 18,7%, а у порівнянні з базовим роком - на 131 тис. грн. (895 - 764), або на 17,1%. Позитивним є те, що його збільшення відбувалося за рахунок таких важливих джерел, як пайовий капітал та нерозподілений прибуток. При цьому особливу роль відігравав приріст нерозподіленого прибутку, що засвідчує економічну ефективність господарської діяльності та цілеспрямоване використання чистого прибутку на виробничий розвиток. Темпи зростання власного капіталу вищі за темпи зростання сукупного капіталу, внаслідок чого збільшилась його частка з 74,2% в базовому періоді до 79,3% у звітному періоді. Підприємство достатньо забезпечене власним капіталом (>50 %). Фактичні дані про склад власного капіталу на кінець звітного періоду доцільно співставити з показниками, прогнозованими за фінансовим планом, і дати оцінку ступеня виконання планових завдань. Детальну інформацію про зміну власного капіталу за джерелами його формування дає звіт про власний капітал (додаток до П(С)БО 5), форма якого додається (дод. 4). В ньому зазначені причини змін власного капіталу за звітний період. На його основі немає потреби складати додаткові аналітичні таблиці, оскільки він сам нею є. Аналітику потрібно лише провести детальний перегляд даних звіту по вертикалі і горизонталі, визначити чинники впливу на кожен вид капіталу, дати їм оцінку, зробити висновки на майбутнє. Так, з додатку 4 видно, що статутний капітал підприємства збільшився в звітному році на 43 тис. грн. за рахунок нерозподіленого прибутку, що при недостатності власних оборотних коштів є позитивним. Аналогічно здійснюється перегляд та оцінка чинників впливу на зміну залишків власного капіталу за всіма наявними джерелами. Враховуючи той факт, що основним джерелом зростання власного капіталу в результаті господарської діяльності має бути чистий прибуток, то особливу увагу слід приділити використанню нерозподіленого прибутку по вертикалі (гр. 8, дод. 4) і перевірити, чи дотримується підприємство статутних вимог щодо розподілу прибутку, чи враховується фінансовий стан підприємства, чи задовольняються зобов'язання перед власниками капіталу тощо; та чистому прибутку (код ряд. 130) по горизонталі. Не менш важливо звернути увагу на списання невідшкодованих збитків (код ряд. 260). З врахуванням даних табл. 4 і звіту про власний капітал необхідно виробити управлінські рішення щодо зміни величини і структури власного капіталу у наступному періоді. 4.4. Аналіз структури розміщення власного капіталу і довгострокових залучених коштів. Він проводиться з метою оцінки структури інвестицій на формування необоротних активів та достатності власних оборотних коштів для участі у формуванні оборотних активів, щоб забезпечити платоспроможність і кредитоспроможність підприємства (табл. 5). 330

Таблиця 5 у складі Додатку Г Структура розміщення власного капіталу і довгострокових залучених коштів підприємства (станом на 31 грудня)

З даних табл. 5 видно, що із збільшенням величини власного капіталу структура розміщення його в активах покращилася - збільшилась величина власних коштів в обороті, підвищилась їх мобільність. На величи331

ну власних оборотних коштів сформований робочий капітал, підвищена платоспроможність і кредитоспроможність підприємства. Фактичну наявність власних коштів в обороті необхідно співставити зі встановленим нормативом (звіт форми N 1-ФП). При негативному (від'ємному) відхиленні необхідно встановити причини невиконання планових завдань та вжити заходів щодо припинення вилучення власних коштів з обороту та подальшого їх нарощування. Підприємству, що аналізується, слід також звернути увагу на малу частку власного капіталу в обороті - всього 20,7% при оптимальній її величині 40 - 60%. Підприємству надалі треба мобілізувати внутрішні джерела збільшення власних фінансових ресурсів (додаткові пайові внески, реалізація майна, що не використовується, збільшення нерозподіленого прибутку тощо) і направляти їх на формування оборотних активів. 4.5. Аналіз і оцінка стану та ефективності використання основних фондів й інших необоротних активів. Необоротні активи складають вагому частку майна підприємства, їх величина, стан і ефективність використання суттєво впливають на фінансовий стан підприємства. Тому оцінка стану та ефективності використання необоротних активів є важливим етапом аналізу. Основні фонди - важлива складова необоротних активів. У підприємства, діяльність якого аналізується, їх частка за залишковою вартістю на кінець звітного періоду становить 85,5% (607 х 100 : 710). В основні фонди вкладено власний капітал за первісною їх вартістю у сумі 913 тис. грн. Цей капітал повинен окупитися протягом нормативного строку окупності капітальних інвестицій. Іншими словами, на величину вилученого в основні фонди власного капіталу підприємство протягом нормативної окупності повинне отримати чистого прибутку в еквівалентному розмірі. Недоотримання необхідного прибутку ускладнює процес оновлення і розвитку матеріально-технічної бази, відбувається процес морального її старіння, знижується конкурентоспроможність підприємства з усіма її наслідками. Аналіз виробничих основних фондів включає такі етапи: оцінка забезпеченості підприємства основними фондами; оцінка стану основних фондів; оцінка ефективності використання основних фондів. Основні показники оцінки основних фондів наведені в табл. 6 та табл. 7.

332

Таблиця 6 у складі Додатку Г Показники оцінки основних фондів

333

Таблиця 7 у складі Додатку Г Основні показники оцінки основних фондів підприємства

334

Дані табл. 7 дають можливість простежити зміну основних показників оцінки основних фондів за період, який аналізується, виявити тенденції зростання або зниження і розробити стратегію управління капіталом, вкладеним в основні фонди, на перспективу. У наведеному прикладі прослідковується зниження коефіцієнта вартості основних фондів в активах, що свідчить про збільшення частки оборотних активів, які сприятимуть більш повному використанню основних фондів. Тенденція зростання характерна для коефіцієнта придатності основних фондів, що є наслідком списання зношених основних фондів та випереджуючого темпу зростання коефіцієнта оновлення основних фондів над коефіцієнтом їх вибуття, яке мало місце у звітному році (0,066 і 0,012). Показники фондовіддачі і рентабельності основних фондів за минулий і звітний роки також підвищились. З наведеного випливає, що підприємство підвищило рівень управління ефективністю використання власного капіталу, вкладеного в основні фонди. Для поглибленого аналізу ефективності використання основних фондів, пошуку резервів і шляхів її підвищення використовують також низку показників, які характеризують ефективність використання усіх або частки основних фондів під впливом певних чинників. До таких показників належать: - фондовіддача і прибуток на 1 кв.м площі приміщень (торгівлі, промисловості, інших галузей діяльності), на одне місце на підприємствах ресторанного господарства тощо; - фондовіддача і прибуток на 1 грн., або 1000 грн. активної і пасивної частини основних фондів; - коефіцієнти екстенсивного й інтенсивного навантаження на одиницю виробничої потужності (машини, устаткування) тощо. Не менш важливо звернути увагу на ефективність використання інших необоротних активів, аналіз яких проводять за методикою, аналогічною аналізу основних фондів. 335

4.6. Аналіз оборотних засобів та джерел їх формування. На фінансову стійкість підприємства значною мірою впливають склад і структура оборотних засобів і оборотних коштів та ефективність їх використання. Дані табл. 8 дають можливість проаналізувати зміни у складі і структурі оборотних засобів і оборотних коштів, оцінити їх вплив на фінансовий стан підприємства і прийняти управлінські рішення щодо його зміцнення. Таблиця 8 у складі Додатку Г Склад і структура оборотних засобів і оборотних коштів підприємства (станом на 31 грудня)

336

Так, в підприємстві, що аналізується, оборотні засоби на кінець звітного періоду в порівнянні з базовим періодом збільшились на 131 тис. грн. (418 - 287), або на 45,6%, зросла частка запасів товарів на 14,2 пункта (79,4 - 65,2) і частка непланових (ненормованих) оборотних активів на 1,7 пункта (7,9 + 5,0 - 9,8 - 1,4). Темпи зростання величини оборотних засобів (145,6%) вищі за темпи зростання обороту від реалізації продукції (126,5%). Це свідчить про насиченість мережі підприємств оборотними активами і сповільнення оборотності оборотних засобів. Оскільки у базовому періоді запаси планових оборотних засобів були нижчими від нормативу, то сповільнення їх оборотності на перших етапах є правомірним. У порівнянні з минулим роком різниця в темпах їх росту помітно зменшилась. 337

Структура джерел формування оборотних засобів значно покращилася: зросла частка власних оборотних коштів на 36,6 пункта (44,3 - 7,7), позичок банку - на 3,8 пункта (10,8 - 7,0), відповідно зменшилась частка залучених коштів інших кредиторів. Це сприяло насиченню мережі підприємств товарами, зниженню витратомісткості обороту і підвищенню рентабельності операційної діяльності. Темпи росту прибутку значно вищі від темпів росту обороту з реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і оборотних засобів, що є позитивним. Ефективність використання оборотних коштів характеризується показниками, вказаними в табл. 9 та табл. 10. Таблиця 9 у складі Додатку Г Показники ефективності використання оборотних коштів підприємства

*

338

Середньорічна величина оборотних засобів визначається за формулою середньої хронологічної величини, вирахованої з моментного ряду даних бухгалтерських балансів за період, що розглядається (рік), за формулою:

де ОЗо,...ОЗн - залишки оборотних засобів на кінець кожного кварталу, року; н - число періодів, з яких обчислюється середня величина. Таблиця 10 у складі Додатку Г Показники ефективності використання оборотних коштів підприємства

339

За даними табл. 10 середня величина оборотних засобів у звітному році в порівнянні з базовим роком збільшилася на 87,7%. Темпи зростання оборотних засобів випереджають темпи зростання обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Це спричинило сповільнення їх оборотності та зниження фондовіддачі. У той же час більш повна насиченість торгової мережі товарами сприяла зростанню обороту та підвищенню рентабельності оборотних коштів. Темпи зростання рентабельності значно вищі від темпів зростання середньої величини оборотних засобів, що є позитивним. Оскільки основна частина оборотних активів припадає на планові оборотні засоби, пов'язані з операційним циклом (у наведеному прикладі на кінець звітного періоду вони складають 92,1%, табл. 8), то подальше дослідження ефективності використання оборотних коштів доцільно провести шляхом аналізу тривалості операційного циклу за його складовими елементами. 4.7. Аналіз тривалості операційного циклу підприємства. Операційний цикл характеризує період між придбанням запасів для здійснення діяльності підприємства та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Складові операційного циклу - це планові (нормовані) оборотні засоби. Тривалість операційного циклу (ТОЦ) складається із часу перебування оборотних коштів у складових елементах операційного циклу за період (рік, квартал), що аналізується, виражена в днях. Вона може бути виражена за формулою: ТОЦ = ВЗ : Од + НВ : Од + ГП : Од + ТЗ : Од + ДЗ : Од + ІОЗ : Од, де ВЗ - середні виробничі запаси, тис. грн. (ВЗ : Од - середні виробничі запаси в днях); НВ - середні залишки незавершеного виробництва, тис. грн.; ГП - середні запаси готової продукції, тис. грн.; ТЗ - середні запаси товарів, тис. грн.; ДЗ - середня величина дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, тис. грн.; ІОЗ - середня величина інших планових оборотних засобів (які за потребою можуть бути розшифровані поелементно згідно даних балансу), тис. грн.; Од - одноденний оборот від реалізації продукції (товарів, робіт і послуг), тис. грн. У наведеному прикладі складовими операційного циклу є час перебування оборотних коштів у виробничих запасах, товарах, дебіторській заборгованості за товари, роботи, послуги; грошових коштах та їх еквівалентах (табл. 8 і дод. 1). Тривалість операційного циклу за періодами характеризується даними табл. 11. 340

Таблиця 11 у складі Додатку Г Тривалість операційного циклу за складовими елементами планових оборотних засобів підприємства

З даних табл. 11 видно, що тривалість операційного циклу у звітному році скоротилась проти плану на 1,2 дня за рахунок прискорення оборотності (або незаповненого нормативу) виробничих запасів і запасів товарів, скорочення терміну інкасації дебіторської заборгованості. Одночасно дещо сповільнилась оборотність грошових коштів. У порівнянні з минулим і базовим періодами тривалість операційного циклу зросла в основному за рахунок сповільнення оборотності товарів у зв'язку з розширенням їх асортименту, що позитивно вплинуло на рентабельність оборотних коштів (табл. 10, р. 2). Аналіз оборотності складових елементів оборотних засобів дає можливість виробити необхідну стратегію управління оборотними засобами і оборотними коштами. 4.8. Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості. В умовах, коли дебіторська і кредиторська заборгованість займає значну питому вагу в оборотних засобах і оборотних коштах, а платіжна криза залиша341

ється ще достатньо гострою, аналізу стану дебіторської і кредиторської заборгованості треба приділити належну увагу. Дебіторська заборгованість - це сума, яку належить отримати підприємству від покупців і замовників за товари, роботи і послугита за іншими розрахунками з юридичними і фізичними особами. Розмір дебіторської заборгованості з товарних операцій визначається умовами підприємства щодо розрахунків зі своїми клієнтами. Це безвідсоткова позика клієнтам, яка сприяє збільшенню обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і прибутку, з одного боку, та вимагає додаткового залучення в оборот коштів (на заміщення вилучених у дебіторську заборгованість) і породжує можливість виникнення безнадійних боргів і втрат, - з другого. Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків та інших поточних розрахунків засвідчує можливе надходження грошових коштів чи взаємне зарахування боргових зобов'язань у майбутньому за умов дотримання розрахунково-платіжної дисципліни. На її покриття підприємство також відволікає власні оборотні кошти або додатково залучає кошти інших кредиторів. Оскільки дебіторська заборгованість за товари (роботи, послуги) і за розрахунками з іншими дебіторами збільшує величину оборотних активів, сповільнює їх оборотність і може призвести до зменшення кінцевого фінансового результату на вкладений капітал, то аналізу і оцінці дебіторської заборгованості повинна приділятись особлива увага. Мета аналізу - встановити якість і ліквідність дебіторської заборгованості, її вплив на фінансовий стан підприємства та визначити шляхи підвищення її ефективності. Завдання аналізу: - вивчити склад і структуру дебіторської заборгованості та її зміни в динаміці за період, що аналізується; - встановити реальність (правдивість) та імовірність погашення дебіторської заборгованості; - визначити показники якості, ліквідності та оборотності дебіторської заборгованості; - визначити вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан підприємства; - розробити заходи щодо оптимізації величини і частки дебіторської заборгованості в оборотних активах підприємства. Інформаційне забезпечення: - баланс (ф. N 1); - примітки до річної фінансової звітності; - матеріали аналітичного обліку. Аналіз складу і структури дебіторської заборгованості передбачає вивчення їх зміни в динаміці (табл. 12). 342

Таблиця 12 у складі Додатку Г Склад і структура дебіторської заборгованості та її частка в оборотних активах підприємства (станом на 31 грудня)

343

Дані табл. 12 дають можливість проаналізувати величину, склад і структуру дебіторської заборгованості, її частку в оборотних активах за період, що аналізується. З даних табл. 12 видно, що величина дебіторської заборгованості має тенденцію до зменшення, що при одночасному збільшенні оборотних активів сприяло значному зниженню її частки в поточних активах (з 22,3% в базовому році до 11,0% у звітному році). Якісний склад дебіторської заборгованості покращився: ліквідована прострочена заборгованість за товари, роботи і послуги. Але заборгованість із внутрішніх розрахунків ще залишається високою, що свідчить про неналежну платіжну дисципліну підзвітних підприємств і структурних підрозділів. Реальність (правдивість) та імовірність погашення дебіторської заборгованості аналізується за даними аналітичного обліку, угод, первинних документів, які засвідчують дату виникнення і величину боргу, обумовлені терміни сплати боргу і тривалість заборгованості. При цьому слід звернути увагу на правомірність (реальність) облікової заборгованості, правильність її оформлення. Якість, ліквідність і оборотність дебіторської заборгованості характеризується даними про розподіл дебіторської заборгованості за термінами її виникнення і такими показниками, як: коефіцієнт концентрації дебіторської заборгованості; коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості; тривалість періоду погашення (інкасації) дебіторської заборгованості. Розподіл дебіторської заборгованості за термінами її виникнення необхідно проводити з метою оперативного управління заборгованістю і запобігання прострочення терміну позивної давності з усіма його негативними наслідками. Для цього необхідно завести облік дебіторської заборгованості за термінами її виникнення. Аналіз стану дебіторської заборгованості за термінами її виникнення передбачає вивчення зміни величини боргу за строками виникнення, її реальність та імовірність погашення (табл. 13). Дані табл. 13 дають можливість встановити «вузькі місця» в управлінні дебіторською заборгованістю та мобілізувати зусилля колективу на вжиття заходів щодо вчасного її погашення. Борги тривалістю більше року слід віднести до сумнівних і вжити негайних заходів щодо їх ліквідації. На основі даних табл. 13 можна визначити коефіцієнт концентрації дебіторської заборгованості за її тривалістю (табл. 14).

344

Таблиця 13 у складі Додатку Г Стан розрахунків з дебіторами підприємства за строками виникнення боргу

Таблиця 14 у складі Додатку Г Структура дебіторської заборгованості підприємства за строками її виникнення

345

Дані табл. 14 дають можливість оцінити рівень управління дебіторською заборгованістю на підприємстві, коефіцієнт сумнівних боргів і можливих втрат. Аналогічно на основі даних табл. 13 в розрізі заборгованості за строками її виникнення можна розрахувати коефіцієнт концентрації боргу в розрахунку на одного боржника, згрупувавши боржників за величиною боргу з метою виявлення та вжиття першочергових заходів щодо його стягнення. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості визначається за формулою: Кодз = О / ДЗ де О - оборот від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за період, що аналізується; ДЗ - середня велична дебіторської заборгованості за період, що аналізується. Цей показник характеризує, скільки разів дебіторська заборгованість погашалась і відновлювалась, або скільки оборотів здійснили грошові ресурси, вилучені в дебіторську заборгованість. Тривалість періоду стягнення (інкасації) дебіторської заборгованості в днях (Тпдз) визначається за формулою: Тпдз = ДЗ х Д / О, де Д - кількість днів у періоді, за який проводиться аналіз. Показник тривалості інкасації дебіторської заборгованості характеризує період, за який підприємство отримує належні йому кошти від покупців і замовників та інших дебіторів шляхом надходження коштів на рахунки в банку чи в іншій формі. При поглибленому аналізі дебіторської заборгованості показники її оборотності (залежно від її величини, складу і структури) доцільно обчислювати в розрізі: - всієї дебіторської заборгованості; - дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги; - іншої дебіторської заборгованості. Розраховані у динаміці показники доповнять якісну оцінку стану дебіторської заборгованості та дадуть можливість оцінити її вплив на фінансовий стан підприємства. Прискорення оборотності дебіторської заборгованості зменшує потребу в оборотних коштах, сприяє покращенню їх структури за джерелами формування, підвищує платоспроможність підприємства і навпаки – сповільнення оборотності дебіторської заборгованості збільшує потребу в оборотних коштах, погіршує їх структуру, знижує платоспроможність підприємства, загрожує виникненню сумнівних боргів. Якісну оцінку стану дебіторської заборгованості можуть доповнити коефіцієнт завантаження обороту дебіторською заборгованістю, фондовід346

дача і рентабельність дебіторської заборгованості, обчислених за методикою аналогічною розрахунку показників ефективності використання оборотних коштів (табл. 9), замінивши середню величину запасів оборотних засобів (ОЗ) на середню величину дебіторської заборгованості (ДЗ). Кредиторська заборгованість - це заборгованість підприємства постачальникам за отримані товарно-матеріальні цінності, працівникам підприємства з оплати праці, бюджету та державним позабюджетним фондам зі сплати податків і зборів, із внутрішніх розрахунків тощо. Частина цієї заборгованості обумовлена кругооборотом оборотних виробничих фондів і фондів обігу, чинним порядком розрахунків. Інша частина може бути наслідком порушення розрахунково-платіжної дисципліни, відсутності власних коштів в обороті та засобів платежу. Наявність в обороті значної величини і частки кредиторської заборгованості часто є наслідком фінансових труднощів. Зростання кредиторської заборгованості знижує ліквідність поточних зобов'язань і може призвести до примусового стягнення боргу через господарський суд (до банкрутства). Тому аналізу стану кредиторської заборгованості підприємство повинно приділити належну увагу. Мета аналізу - встановити реальність і ліквідність кредиторської заборгованості, її місце в джерелах оборотних коштів та визначити шляхи оптимізації величини зобов'язань кредиторам. Дані табл. 15 дають можливість проаналізувати склад, структуру кредиторської заборгованості, її частку в джерелах формування оборотних коштів. У наведеному прикладі кредиторська заборгованість підприємства за аналізований період щорічно зменшувалася, що сприяло зниженню її частки у формуванні оборотних коштів з 85,4% в базовому році до 45 % у звітному році, що є позитивним. Основне місце в кредиторській заборгованості займає заборгованість за товари, роботи і послуги (71,3% на кінець звітного року). Тому такій заборгованості необхідно приділити більше уваги. За даними аналітичного обліку й угод з постачальниками необхідно перевірити реальність боргу, строки його виникнення, встановлені терміни погашення, та розробити шляхи оптимізації. За наявності простроченої заборгованості постачальникам необхідно вивчити причини її виникнення, можливі санкції за порушення термінів сплати боргу та вжити заходів щодо негайного погашення. Для оцінки впливу кредиторської заборгованості на фінансовий стан підприємства доцільно розрахувати такі показники: - тривалість обороту (погашення) кредиторської заборгованості в днях; - коефіцієнт поточної ліквідності кредиторської заборгованості. Тривалість обороту (погашення) кредиторської заборгованості відображає час, за який в середньому борг може бути погашений за рахунок чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). 347

Таблиця 15 у складі Додатку Г Склад і структура кредиторської заборгованості та її частка в оборотних коштах підприємства (станом на 31 грудня)

348

Він визначається за формулою: ТОкзд = КЗ х 360 : (С + ПДВ), де ТОкзд - тривалість обороту кредиторської заборгованості в днях; КЗ - середня величина кредиторської заборгованості за аналізований період (рік), тис. грн.; С - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн. (дод. 2, код рядка 040); ПДВ - податок на додану вартість на реалізовану продукцію (товар, роботи, послуги) за ставкою згідно з чинним законодавством. У наведеному прикладі тривалість обороту кредиторської заборгованості в звітному році при середній її величині 203 тис. грн. склала 29,9 дня (203 х 360 : 2443). Вона на 6,9 дня (36,8 - 29,9) нижча від тривалості обороту оборотних активів, сформованих за її участю (табл. 11), що є позитивним, характеризує ліквідність зобов’язань. Коефіцієнт поточної ліквідності кредиторської заборгованості розраховується як співвідношення величини оборотних активів, сформованих за участю кредиторської заборгованості, до величини кредиторської заборгованості на дату балансу і характеризує платоспроможність підприємства, його здатність розрахуватися за зобов’язаннями, наявними на дату балансу. Він визначається за формулою: Кплз = (ОЗ - КБ х 2) : КЗ, де Кплз - коефіцієнт поточної ліквідності кредиторської заборгованості; ОЗ - величина оборотних засобів на дату балансу; КБ - заборгованість за короткостроковими кредитами банків на дату балансу; КЗ - кредиторська заборгованість на дату балансу. При розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності кредиторської заборгованості передбачено зменшення величини оборотних засобів (ОЗ) на заставні активи в погашення заборгованості за короткостроковими кредитами банків. Застава за банківськими кредитами повинна бути не менше подвоєної суми наданого кредиту. У підприємстві, що аналізується, коефіцієнт поточної ліквідності кредиторської заборгованості складає: - на кінець базового року 1,008 [(287 - 20 х 2) : 245]; - на кінець минулого року 1,315 [(368 - 40 х 2) : 219]; - на кінець звітного року 1,745 [(418 - 45 х 2) : 188]. З наведених даних випливає, що коефіцієнт поточної ліквідності кредиторської заборгованості на кінець звітного року значно вищий, ніж у попередніх періодах. На одну гривню зобов’язань припадає 1,745 грн. 349

платіжних засобів, що засвідчує можливість підприємства вчасно розраховуватися за поточними борговими зобов’язаннями. На виробничих і оптових підприємствах доцільно співставляти дебіторську заборгованість за товари (роботи, послуги) з кредиторською заборгованістю за товари (роботи, послуги), як за абсолютною їх величиною, так і за термінами оборотності для оперативного управління заборгованістю, забезпечувати покриття (ліквідність) кредиторської заборгованості за рахунок дебіторської заборгованості. 4.9. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства. Економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється фінансовими результатами його діяльності - отриманим прибутком. Тому фінансові результати діяльності (прибуток або збиток) та чинники впливу на їх величину повинні постійно аналізуватися. Основними інформаційними матеріалами аналізу фінансових результатів є: - звіт про фінансові результати (ф. N 2); - примітки до річної фінансової звітності (розділ V); - дані аналітичного обліку доходів, витрат і фінансових результатів діяльності. Підприємства споживчої кооперації додатково використовують наступні дані: - звіт про фінансові результати (ф. N 1-ФП); - звіт про витрати обігу (ф. N 2-ФП); - звіт про результати фінансово-господарської діяльності ринків споживчої кооперації (ф. N 3-ФП). Мета аналізу: - вивчити структурні зміни доходів, витрат та прибутку за період, що аналізується; - визначити вплив основних чинників на величину операційного прибутку і прибутку від звичайної діяльності; - розрахувати коефіцієнт маржинального прибутку; - узагальнити матеріали аналізу і розробити заходи щодо підвищення кінцевого фінансового результату господарської діяльності. Аналіз доходів, витрат і прибутку проводять за даними звітів про фінансові результати (ф. N 2 табл. 16). Дані табл. 16 дають можливість проаналізувати структурні зміни складових загального доходу (виторгу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і зміни їх рівнів. Відхилення рівнів доходів і витрат звітного періоду від базового і минулого періодів дає можливість визначити їх вплив на фінансові результати від операційної і звичайної діяльності та чистий прибуток (збиток) підприємства. 350

Таблиця 16 у складі Додатку Г Структура доходів, витрат і прибутку підприємства

351

352

Примітка до табл. 16. Для наглядності в дужках відображені витрати, тобто величини, що зменшують дохід і прибуток. Рівень доходів, витрат і прибутку обчислений в % до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). На величину операційного прибутку (збитку) впливають такі чинники: - обсяг обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (О); - непрямі податки, що включаються в ціну продукції (товарів, робіт, послуг) (НП); - інші вирахування з доходу (ІВД); - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (С); - інші операційні доходи (ІОД); - операційні витрати (адміністративні витрати, витрати на збут,інші операційні витрати) (ОВ). Виходячи з вище наведеного фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток або збиток) визначається за формулою: ОП = О - НП - ІВД - С + ІОД - ОВ, де ОП - операційний прибуток (+), операційний збиток (-). Позитивно впливає на величину операційного прибутку ріст обсягу обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та інших операційних доходів, зниження собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), операційних витрат, а також непрямих податків та інших вирахувань з доходу. Зворотня тенденція названих показників негативно впливає на фінансові результати операційної діяльності і може призвести до збитковості. У наведеному прикладі (табл. 16) позитивний вплив на величину операційного прибутку в звітному році у порівнянні з минулим мало місце зниження рівня собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на 4,3 пункта, а негативний - зменшення рівня інших операційних доходів на 0,3 пункта та зростання рівня операційних витрат на 1,6 пункта. Величину впливу собівартості на операційний прибуток можна визначити за формулою: +- Δ ОП = О1 х (Ср1 - Ср0 ) / 100, де (+- Δ ОП - приріст (+), зменшення (-) операційного прибутку, тис. грн.; О1 - оборот від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за звітний період, тис. грн.; Ср0 і Ср1 - рівень собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) в минулому і звітному періодах, у % до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

353

У наведеному прикладі за рахунок зниження рівня собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) операційний прибуток збільшується на 135,5 тис. грн.: 315 х (64,6 - 68,9) / 100. Аналогічно можна обчислити величину впливу решти чинників. Для забезпечення балансової ув'язки позитивного сумового ефекту (+) чи втрат (-) необхідно визначати рівень складових з точністю до 0,01%, а оборот від реалізації - до 0,1 тис. грн. Оскільки операційний прибуток повинен бути основною складовою прибутку від звичайної діяльності, а збиток засвідчує неефективність основної діяльності як такої, що призводить до втрати власного капіталу, то підприємству доцільно всебічно проаналізувати всі чинники впливу на фінансовий результат від операційної діяльності, використовуючи дані операційного і бухгалтерського обліку (проаналізувати закупівельні ціни, надбавки, витрати тощо). У наведеному прикладі детальному аналізу підлягають операційні витрати, їх аналіз доцільно провести за обліковими статтями витрат, використовуючи дані звіту ф. N 2-ФП, за формою, аналогічною табл. 16, де в графі 1 вказати статті витрат. На основі складеної таблиці структури витрат необхідно визначити вплив кожної статті витрат на загальну величину і рівень операційних витрат і прийняти управлінські рішення для їх оптимізації. В умовах зростання обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для прийняття рішень з оптимізації витрат доцільно операційні витрати у залежності від ступеня реагування на зміну величини обороту поділити на змінні і умовно-постійні. До змінних витрат слід віднести витрати на збут, окрім витрат на утримання основних засобів та інших матеріальних необоротних активів (операційна оренда, амортизація, страхування, ремонт, опалення, охорона тощо), та умовно 50% інших операційних витрат. До умовно-постійних витрат належать адміністративні витрати, частина витрат на збут (витрати, пов’язані з утриманням основних засобів та інших необоротних активів) та решта інших операційних витрат (50%). Розподіл операційних витрат на змінні і умовно-постійні дозволяє переглянути витрати на 1 тис. грн. реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), визначити величину отриманого маржинального прибутку, розрахувати коефіцієнт маржинального прибутку (% маржинального прибутку до обороту від реалізації продукції) та спрогнозувати фінансовий результат від операційної діяльності за умов можливого збільшення чи зменшення обсягів обороту. На підприємстві, діяльність якого аналізується, операційні витрати за звітний рік склали 433 тис. грн. (табл. 16). З них операційні витрати змінні (ОВЗ) - 291 тис. грн., а операційні витрати постійні (ОВП) - 142 тис. грн. Валовий прибуток разом з іншими операційними доходами (ВП) складає 591 тис. грн. (585 + 6). За рахунок цього підприємство 354

отримало операційний прибуток (ОП) в сумі 158 тис. грн. (591 - 291 - 142 або 591 - 433). Сукупний маржинальний прибуток (СМП), отриманий підприємством, може бути визначений двома способами за такими формулами: СМП = ВП - ОВЗ; (1) СМП = ОВП + ОП. (2) У наведеному прикладі сукупний маржинальний прибуток становить: 591 - 291 = 300 тис. грн.; (1) 142 + 158 = 300 тис. грн. (2) Це означає, що внаслідок реалізації продукції у сумі 3151 тис. грн. підприємство отримало чистих грошових надходжень для покриття постійних витрат і формування операційного прибутку у сумі 300 тис. грн. Коефіцієнт сукупного маржинального прибутку (КСМП) по відношенню до виручки визначається за формулою: КСМП = СМП : О (3) У наведеному прикладі він становить 9,52% до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (300 : 3151 х 100). З допомогою коефіцієнта сукупного маржинального прибутку можна визначити: - величину обороту від реалізації продукції, яка забезпечить підприємству беззбитковість операційної діяльності; - прибуток за умови збільшення обороту; - прибуток за умови скорочення обороту. Визначення величини обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), при якій підприємство буде беззбитковим, тобто не отримає прибутку і не понесе збитків, а лише покриє обсяг постійних витрат, є дуже важливим. Для новостворюваних підприємств - це стартовий рівень діяльності, для функціонуючих підприємств - це межа, нижче якої не слід знижувати обсяги діяльності, оскільки наступить процес «проїдання» власного капіталу. Оборот, який забезпечить підприємству беззбитковість, визначається за формулою: Омн = ОВП : КСМП х 100, де Омн - мінімальний необхідний оборот від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для забезпечення беззбитковості підприємства. У підприємстві, діяльність якого аналізується, він складає 1492 тис. грн. (142 : 9,52 х 100), або 47,4% фактично досягнутого обороту за звітний рік (1492 х 100 : 3151). Це засвідчує реальну можливість підприємству працювати рентабельно і у майбутньому. У разі збільшення обсягів реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 10% маржинальний прибуток складе 330 тис. грн.: (3151 + 315) х 0,0952, а прибуток від операційної діяльності- 188 тис. грн.: (330 - 142). 355

Якщо виручка від реалізації продукції зменшилася на 10%, то маржинальний прибуток складе 270 тис. грн.: (3151 - 315) х 0,0952, а операційний прибуток - 128 тис. грн.: (270 - 142). З наведених розрахунків слід зробити висновки: 1) при збільшенні обсягів операційної діяльності на 10% підприємство отримує додатково прибуток на суму 30 тис. грн.: (188 - 158); 2) при скороченні обсягів операційної діяльності на 10% прибуток підприємства зменшиться на 30 тис. грн.: (128 - 158). З цього випливає, що за умов передбачуваного скорочення обсягів операційної діяльності підприємство зможе отримати прибуток на рівні досягнутого у звітному році лише при скороченні операційних витрат як змінних, так і постійних, а також за рахунок зниження собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та збільшення інших операційних доходів. В процесі аналізу важливо також проаналізувати доходи і витрати від інвестиційної і фінансової діяльності, якщо вони мали місце, та інші доходи і витрати, які вплинули на величину прибутку від звичайної діяльності (табл. 16), звернути увагу на величину чистого прибутку, його достатність (недостатність) для втілення у життя фінансової стратегії у майбутньому (наступному) періоді. Чистий прибуток підприємства за звітний період складає 109 тис. грн. або 3,5% до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Оцінюючи з позиції сучасного стану економіки - це багато, а з позиції економіки конкретного підприємства - мало. Потреба в додаткових інвестиціях значно більша, тому треба шукати резерви підвищення рівня чистого прибутку щонайменше на 3 - 5 пунктів. При багатогалузевій операційній діяльності суб’єкта господарювання аналіз доходів, витрат і прибутку доцільно проводити за галузями діяльності з тим, щоб виявити «вузькі місця» та прийняти управлінські рішення для їх уникнення. Для цього слід використати дані звіту форми N 1-ФП, N 2-ФП і N 3-ФП та дані аналітичного обліку. 4.10. Аналіз грошових потоків підприємства. Оскільки здійснення фінансовогосподарської діяльності пов’язане з надходженням і вибуттям грошових коштів та їх еквівалентів, які характеризують грошові потоки підприємства, то аналізу руху грошових потоків необхідно приділити належну увагу. Метою аналізу грошових потоків є пошуки шляхів прискорення руху грошових коштів і на цій основі прискорення оборотності оборотних активів і капіталу, забезпечення платоспроможності й фінансової стійкості. Інформаційними матеріалами аналізу грошових потоків є: - баланс (ф. N 1); - звіт про фінансові результати (ф. N 2); - звіт про рух грошових коштів (ф. N 2); - звіт про власний капітал (ф. N 4). 356

Таблиця 17 у складі Додатку Г Джерела утворення і напрями витрачання коштів підприємства (станом на 31 грудня)

357

Послідовність аналізу: визначення і оцінка джерел утворення та напрямів витрачання грошових коштів підприємства; - вивчення структури джерел утворення та напрямів використання коштів підприємства;дослідження грошових потоків за видами діяльності; - узагальнення даних аналізу. Аналіз і оцінка джерел утворення та напрямів витрачання грошових коштів підприємства проводиться на основі табл. 17,складеної за даними балансу. За даними табл. 17 можна зробити висновок, що у досліджуваному підприємстві за звітний рік відбулися позитивні зрушення в активах і пасивах, внаслідок чого збільшились джерела утворення коштів в сумі 115 тис. грн. Основним джерелом утворення коштів є збільшення власного капіталу (на 141 тис. грн.), за умілого використання якого підприємству вдалося наростити власні активи на 115 тис. грн. і зменшити поточні зобов’язання на 26 тис. грн. Таким чином зросла балансова вартість підприємства і підвищилась його ліквідність, що характеризується позитивно. Такий аналіз слід зробити й за минулі періоди та дати оцінку змінам джерел утворення та напрямів витрачання коштів у динаміці. Не менш важливо проаналізувати структуру джерел утворення та напрямів розміщення коштів підприємства (табл. 18), для оцінки їх впливу на платоспроможність і поточну ліквідність зобов’язань. -

358

Таблиця 18 у складі Додатку Г Структура джерел утворення та напрямів розміщення коштів підприємства

Аналіз даних табл. 18 дозволяє позитивно оцінити структуру джерел утворення та напрямів розміщення коштів. Пріоритетним напрямом використання коштів на досліджуваному підприємстві є збільшення матеріальних активів (основних засобів і матеріальних оборотних активів), а також нематеріальних активів (табл. 17). Збільшення оборотних активів відбулося за умов зменшення поточних зобов’язань і сприяло підвищенню платоспроможності та ліквідності підприємства. Структура грошових потоків за видами діяльності характеризується даними табл. 19, складеної на основі звіту про рух грошових коштів. Наведена табл. 19 відтворює звіт про рух грошових коштів досліджуваного підприємства і дає можливість оцінити структуру джерел надходження коштів та напрямів їх використання за видами діяльності. З даних видно, що грошові кошти підприємства надійшли в основному від операційної діяльності. Основним джерелом їх надходження є прибуток від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах (171 тис. грн.). Ці кошти витрачені на збільшення оборотних активів (51 тис. грн.), зменшення поточних зобов’язань (31 тис. грн.), сплату податку на прибуток (47 тис. грн.) і сплату відсотків за кредит (6 тис. грн.). Чисті надходження від операційної діяльності в сумі 36 тис. грн. використані на розвиток матеріально-технічної бази (на інвестиційну діяльність) з перспективою отримання доходу в майбутньому. Рух чистих коштів від інвестиційної діяльності складає - 38 тис. грн., тобто на 2 тис. грн. перевищує чистий грошовий потік від операційної діяльності (36 - 38). 359

Таблиця 19 у складі Додатку Г Структура грошових потоків за видами діяльності підприємства за звітний рік

360

Рух коштів внаслідок фінансової діяльності на підприємстві був незначним і суттєво не вплинув на чистий рух коштів за звітний період, який склав - 1 тис. грн. : (36 - 38 + 1). Перевищення видатків над надходженнями коштів на 1 тис. грн. при залишку грошових коштів на початку року в сумі 22 тис. грн. на фінансовий стан практично не вплинуло. Але в майбутньому підприємству доцільно збалансовувати чистий рух грошових потоків так, щоб надходження дещо перевищували видатки, був достатній резерв абсолютно ліквідних активів. 4.11. Оцінка ділової активності підприємства. Це заключний етап поглибленого аналізу, на якому дається узагальнююча комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі показників, які характеризують використання виробничих фондів і фінансових ресурсів в процесі господарської діяльності і розраховані у процесі проведеного аналізу. Для зручності дано примірний перелік узагальнюючих показників, які характеризують ділову активність підприємства (табл. 20). Оцінку ділової активності доцільно проводити за групами показників з тим, щоб довести їх до відповідного управлінського персоналу підприємства, спільно виробити заходи щодо покращення показників діяльності, розробити еталонні для підприємства показники - завдання, які забезпечать йому конкурентоспроможність на ринку товарів і послуг. Для прикладу розглянемо I групу показників на матеріалах досліджуваного підприємства (табл. 21). Дані табл. 21 дають можливість оцінити ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства за минулий і звітний роки позитивно. Зростання чистої рентабельності, рентабельності капіталу і рентабельності обороту характеризує зміцнення фінансового стану, підвищення ділової активності на досліджуваному підприємстві. Оскільки підвищення рентабельності може бути результатом екстенсивного або інтенсивного розвитку підприємства, то важливо проаналізувати і узагальнити показники оцінки, ефективності управління активами (табл. 22). 361

Таблиця 20 у складі Додатку Г Показники оцінки ділової активності підприємства

362

363

Таблиця 21 у складі Додатку Г Показники прибутковості (збитковості) господарської діяльності підприємства

Розглядаючи II групу показників оцінки ділової активності підприємства (табл. 22), можна зробити висновок, що управління активами здійснюється ще недостатньо. Показники фондовіддачі активів є невисокими, особливо необоротних активів. Підприємству необхідно вжити заходів щодо підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази підприємства шляхом інтенсифікації виробничо-торговельних процесів. Аналіз зміни показників оцінки ефективності продажу (табл. 23) суттєво доповнює характеристику ділової активності підприємства. 364

Таблиця 22 у складі Додатку Г Показники оцінки ефективності управління активами підприємства

Дані табл. 23 дають можливість зробити висновок про поступове підвищення ефективності продажу, зокрема ліквідовано збитковість продажу, темпи зростання валового і операційного прибутку вищі за темпи зростання обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Проте величина валового прибутку і собівартості в розрахунку на 1 грн. обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і частка операційних витрат у валовому прибутку вказують на необхідність підвищення рівня управління комерційною діяльністю підприємства для досягнення більшого ефекту від продажу. Ефективність продажу значним чином залежить від ліквідності та фінансової стійкості підприємства (табл. 24), тому наведені показники доповнюють характеристику ділової активності підприємства. 365

Таблиця 23 у складі Додатку Г Показники ефективності продажу

366

Таблиця 24 у складі Додатку Г Показники ліквідності та фінансової стійкості підприємства

З даних табл. 24 прослідковується динаміка показників, від яких залежить платоспроможність і кредитоспроможність підприємства, що відіграє важливу роль у забезпеченні безперервного кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Наведені дані дають можливість стверджувати про суттєве підвищення ліквідності зобов’язань (Кпл підвищився з 1,083 до 1,794), яка досягнута за рахунок збільшення робочого капіталу (з 22 до 185 тис. грн.) та підвищення частки власних оборотних коштів у формуванні оборотних активів (з 7,7 до 44,3%). Підприємство достатньо забезпечене власним капіталом, а коефіцієнт фінансової стійкості дає підстави говорити про можливість подальшого розвитку підприємства за рахунок прогнозованого залучення довгострокових і короткострокових кредитів банку. Заборгованість за кредитами може бути подвійна за умови ефективного використання позичок. 367

Підсумовуючи, слід сказати, що досліджуване підприємство за останні два роки суттєво підвищило свою ділову активність, а матеріали аналізу розкрили додаткові можливості економічного зростання підприємства. Таким чином, заключний етап поглибленого аналізу і оцінки фінансового стану підприємства дає можливість узагальнити результати попередніх досліджень, сконцентрувати увагу на найбільш вагомих результативних показниках, розробити управлінські рішення і стратегію дій на майбутнє. Додаток 1 у складі Додатку Г Баланс підприємства Досліджуване підприємство Підприємство _______________________________ Територія __________________________________ Орган державного управління ________________ Галузь (вид діяльності) ____________________ Одиниця виміру: тис. грн. __________________

368

369

370

* дані по цих рядках у валюту балансу не входять 371

Керівник підприємства ______________________________________ (підпис) (прізвище) Головний бухгалтер ______________________________________ (підпис) (прізвище) Додаток 2 у складі Додатку Г ЗВІТ про фінансові результати Досліджуване підприємство Підприємство _______________________________ Територія __________________________________ Орган державного управління ________________ Галузь (вид діяльності) ____________________ Одиниця виміру: тис. грн. __________________ I. Фінансові результати

372

373

II. Елементи операційних витрат

III. Розрахунок показників прибутковості акції

Керівник підприємства ___________________________________ (підпис) (прізвище) Головний бухгалтер _____________________________________ (підпис) (прізвище) 374

Додаток 3 у складі Додатку Г ЗВІТ про рух грошових коштів за звітний рік Досліджуване підприємство Підприємство _______________________________ Територія __________________________________ Орган державного управління ________________ Галузь (вид діяльності) ____________________ Одиниця виміру: тис. грн. __________________

375

376

Керівник підприємства ___________________________________ (підпис) (прізвище) Головний бухгалтер _____________________________________ (підпис) (прізвище)

377

Додаток 4 у складі Додатку Г Звіт про власний капітал за звітний рік Досліджуване підприємство Підприємство _______________________________ Територія __________________________________ Орган державного управління ________________ Галузь (вид діяльності) ____________________ Одиниця виміру: тис. грн. __________________ Додаток Д ПОЛОЖЕННЯ про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства Це Положення розроблено відповідно до статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»( 448/96ВР ), статей 28, 32, 33 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (3480-15), статей 27, 38, 39 Закону України «Про господарські товариства» (1576-12), Законів України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (710/97-ВР), «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (996-14 ), «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (2658-14) та інших нормативноправових актів. Це Положення регулює порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного капіталу, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, збільшення розміру статутного капіталу в зв'язку з індексацією основних засобів та збільшення статутного капіталу внаслідок реорганізації. Дія цього Положення поширюється на відкриті та закриті акціонерні товариства. Розділ I. Загальні положення 1. Реєстрація випуску, реєстрація проспекту емісії акцій, реєстрація звіту про розміщення акцій здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або її територіальними органами (далі - реєструвальний орган) у встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку.

378

2. При збільшенні розміру статутного капіталу відкритого акціонерного товариства акції, які передбачені до розміщення, можуть розповсюджуватися шляхом відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення. Відкрите (публічне) розміщення акцій відкритого акціонерного товариства здійснюється, якщо пропозиція акцій адресована більш ніж 100 фізичним та/або юридичним особам, крім акціонерів товариства. Закрите (приватне) розміщення акцій відкритого акціонерного товариства здійснюється, якщо акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола фізичних та/або юридичних осіб, кількість яких не перевищує 100 на дату прийняття рішення про збільшення статутного капіталу, крім акціонерів товариства. 3. При збільшенні розміру статутного капіталу закритого акціонерного товариства акції, які передбачені до розміщення, розповсюджуються шляхом закритого (приватного) розміщення. 4. Рішення загальних зборів акціонерів про відкрите (публічне) або закрите (приватне) розміщення акцій повинно містити строк та порядок реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що випускаються додатково та передбачені до розміщення. 5. При відкритому (публічному) розміщенні акцій порядок реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій, що випускаються додатково та передбачені до розміщення, встановлюється акціонерним товариством. 6. При закритому (приватному) розміщенні акцій строк, протягом якого реалізується переважне право акціонерів на придбання акцій, що передбачені до розміщення, не може бути менше 15 календарних днів. Протягом строку, відведеного для реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій, що передбачені до розміщення, реалізується переважне право акціонерів на придбання акцій, що передбачені до розміщення, в кількості, пропорційній їх частці в статутному капіталі товариства на дату початку зазначеного строку. З дати, наступної за датою закінчення строку реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій, що передбачені до розміщення, на вимогу акціонера акціонерне товариство повинно надати інформацію про кількість акцій, які реалізовані протягом цього строку. Для реалізації свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийняте рішення про розміщення, протягом установленого для цього строку акціонером подається заява, укладається договір купівлі - продажу акцій та здійснюється сплата акцій відповідно до умов емісії за ціною не нижче номінальної вартості. Заяви, що надійшли від інших інвесторів до початку другого етапу закритого (приватного) розміщення акцій, не розглядаються. 379

7. У разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) або відкритого (публічного) розміщення, власники акцій надають акціонерному товариству письмові підтвердження про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій. Розділ II. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства Глава 1. Джерела та шляхи (способи) збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства 1. Джерелами збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути: а) додаткові внески (вклади), якими можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті; б) реінвестиція дивідендів; в) спрямування прибутку до статутного капіталу. 2. Шляхами (способами) збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства є: а) збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості; б) збільшення номінальної вартості акцій. 3. При збільшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства не допускається: а) поєднувати джерела збільшення розміру статутного капіталу, зазначені в підпунктах «а»-»в» пункту 1 цієї глави, а також здійснювати збільшення статутного капіталу за рахунок джерел, зазначених в підпунктах «а»-»в» пункту 1 цієї глави, із збільшенням розміру статутного капіталу за рахунок індексації основних фондів засобів або за рахунок обміну облігацій на акції; б) поєднувати шляхи (способи) збільшення розміру статутного капіталу, зазначені в пункті 2 цієї глави; в) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до повної оплати всіх раніше випущених акцій за ціною не нижче номінальної; г) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до реєстрації усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації 380

звітів про результати розміщення акцій та видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України; ґ) приймати рішення про збільшення розміру статутного капіталу, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів цього акціонерного товариства виявиться меншою від статутного капіталу. Глава 2. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків 1. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків здійснюється виключно шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості та їх розміщення. Збільшення розміру статутного капіталу відкритого акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків здійснюється шляхом відкритого (публічного) або закритого (приватного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості, які випускаються додатково. Збільшення розміру статутного капіталу закритого акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків здійснюється виключно шляхом закритого (приватного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості, які випускаються додатково. 2. Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків у разі відкритого (публічного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості включає таку послідовність дій: 2.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: а) збільшення розміру статутного капіталу товариства шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків; б) відкрите (публічне) розміщення акцій, затвердження протоколу рішення про відкрите (публічне) розміщення акцій та затвердження проспекту емісії акцій; в) визначення уповноваженого органу емітента (загальні збори акціонерів товариства, виконавчий орган, спостережна (наглядова) рада), якщо це не визначено статутом, якому надаються повноваження щодо: - затвердження результатів реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що пропонуються до розміщення; - залучення до розміщення акцій андеррайтера; - визначення та/або зміна строку початку та закінчення відкритого (публічного) розміщення акцій; 381

-

унесення змін до проспекту емісії акцій у разі визначення та/або зміни строків початку та закінчення відкритого (публічного) розміщення, залучення до розміщення акцій андеррайтера; - прийняття рішення про дострокове закінчення відкритого (публічного) розміщення акцій (у разі, якщо запланований обсяг акцій буде розміщено достроково); - затвердження результатів відкритого (публічного) розміщення акцій та звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій; - прийняття рішення про відмову від розміщення акцій та повернення коштів, унесених в оплату за акції. - Загальні збори акціонерів можуть визначити вповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) уповноваженого органу емітента, яким надаються повноваження: - отримувати від акціонерів письмові підтвердження про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийнято рішення про розміщення (у разі, якщо це передбачено умовами розміщення акцій); - проводити дії щодо забезпечення реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийнято рішення про розміщення; - проводити дії щодо забезпечення відкритого (публічного) розміщення акцій. 2.2. Отримання емітентом від акціонерів письмових підтверджень про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийняте рішення про розміщення (у разі, якщо це передбачено умовами розміщення акцій), у строки, передбачені в рішенні про розміщення акцій. 2.3. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій та проспекту їх емісії. 2.4. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій, проспекту емісії акцій та видача товариству тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 2.5. Прийняття, у разі потреби, рішення про залучення андеррайтера до розміщення акцій. 2.6. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 2.7. Укладання з депозитарієм договору про обслуговування емісії або з реєстратором - договору про ведення реєстру власників іменних акцій, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства України або за наявності попередньо укладених договорів.

382

2.8. Виготовлення сертифікатів цінних паперів (у разі розміщення акцій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі розміщення акцій у бездокументарній формі). 2.9. Розкриття емітентом інформації, що міститься в проспекті емісії акцій, шляхом опублікування зареєстрованого проспекту емісії акцій в повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менше як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення акцій. 2.10. Відкрите розміщення акцій. Протягом установленого в рішенні про розміщення акцій строку першим власником подається заява, укладається договір купівлі-продажу акцій. Перший власник здійснює сплату акцій відповідно до умов емісії за ціною не нижче номінальної вартості, не пізніше дня затвердження уповноваженим органом емітента результатів відкритого (публічного) розміщення акцій та звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій. 2.11. Затвердження уповноваженим органом емітента результатів відкритого (публічного) розміщення акцій та звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій. 2.12. Затвердження загальними зборами акціонерів товариства змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, з урахуванням результатів розміщення акцій. 2.13. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 2.14. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій. 2.15. Реєстрація реєструвальним органом звіту про результати відкритого (публічного) розміщення акцій. 2.16. Отримання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 2.17. Надання емітентом до депозитарію, з яким укладено договір про обслуговування емісії акцій і оформлено глобальний сертифікат, або реєстратору, з яким укладено договір про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент), копії свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 2.18. Розкриття емітентом інформації, що міститься в звіті про результати відкритого (публічного) розміщення акцій, шляхом опублікування звіту в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 15 робочих днів після реєстрації цього звіту реєструвальним органом. 383

3. Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків у разі закритого (приватного) розміщення акцій існуючої номінальної вартості включає таку послідовність дій: 3.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: а) збільшення розміру статутного капіталу товариства шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості за рахунок додаткових внесків; б) закрите (приватне) розміщення акцій та затвердження протоколу рішення про закрите (приватне) розміщення акцій; в) затвердження переліку інших інвесторів, серед яких передбачено розміщення акцій, відповідно до яких прийнято рішення про розміщення; г) визначення уповноваженого органу емітента (загальні збори акціонерів товариства, виконавчий орган, спостережна (наглядова) рада), якщо це не визначено статутом товариства, якому надаються повноваження: - затвердження результатів реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що пропонуються до розміщення; - прийняття рішення про дострокове закінчення закритого (приватного) розміщення акцій (у разі, якщо запланований обсяг акцій буде розміщено достроково); - затвердження результатів закритого (приватного) розміщення акцій та звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. Загальні збори акціонерів можуть визначити вповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) уповноваженого органу емітента, яким надаються повноваження: - здійснювати персональне повідомлення всіх акціонерів та інших інвесторів, перелік яких затверджено загальними зборами акціонерів товариства, на яких прийнято рішення про збільшення статутного капіталу та закрите (приватне) розміщення акцій, про прийняті загальними зборами акціонерів товариства рішення; - отримувати від акціонерів письмові підтвердження про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийняте рішення про розміщення (у разі, якщо це передбачено умовами розміщення акцій); - проводити дії щодо забезпечення реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийнято рішення про розміщення; - проводити дії щодо забезпечення закритого (приватного) розміщення акцій. 384

3.2. Персональне повідомлення емітентом всіх акціонерів товариства та інших інвесторів, перелік яких затверджено загальними зборами акціонерів товариства, на яких прийнято рішення про збільшення статутного капіталу та закрите (приватне) розміщення акцій, а також опублікування відповідного повідомлення в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про прийняті загальними зборами акціонерів товариства рішення. 3.3. Отримання емітентом від акціонерів письмових підтверджень про відмову від використання свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийнято рішення про розміщення (у разі, якщо це передбачено умовами розміщення акцій),у строки, передбачені в рішенні про розміщення акцій. 3.4. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій. 3.5. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій та видача товариству тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 3.6. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 3.7. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії або з реєстратором - договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент відповідно до законодавства України та за наявності попередньо укладених договорів. 3.8. Виготовлення сертифікатів цінних паперів (у разі розміщення акцій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі розміщення акцій у бездокументарній формі). 3.9. Закрите розміщення акцій, яке здійснюється у два етапи: 1-й етап - реалізація акціонерами свого переважного права на придбання акцій, відповідно до яких прийнято рішення про розміщення, у строки та порядку, передбачені в рішенні про розміщення акцій (закрите розміщення акцій серед акціонерів товариства, які реалізовують своє переважене право на придбання акцій, що випускаються додатково). Протягом установленого в рішенні про розміщення акцій строку акціонером подається заява, укладається договір купівлі-продажу акцій. Акціонер здійснює сплату акцій відповідно до умов емісії за ціною не нижче номінальної вартості, не пізніше дня затвердження уповноваженим органом емітента результатів закритого (приватного) розміщення акцій та звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій; 2-й етап - закрите (приватне) розміщення акцій серед інших інвесторів, перелік яких затверджено загальними зборами акціонерів товариства, та існуючих акціонерів у кількості, що перевищує кількість акцій, на яку акціонер реалізував своє переважне право. Протягом установленого 385

в рішенні про розміщення акцій строку першим власником подається заява, укладається договір купівлі-продажу акцій. Перший власник здійснює сплату акцій відповідно до умов емісії за ціною не нижче номінальної вартості, не пізніше дня затвердження уповноваженим органом емітента результатів закритого (приватного) розміщення акцій та звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. 3.10. Затвердження уповноваженим органом емітента результатів закритого (приватного) розміщення акцій та звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. 3.11. Затвердження загальними зборами акціонерів товариства змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, з урахуванням результатів розміщення акцій. 3.12. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 3.13. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. 3.14. Реєстрація реєструвальним органом звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. 3.15. Отримання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 3.16. Надання емітентом до депозитарію, з яким укладено договір про обслуговування емісії акцій і оформлено глобальний сертифікат, або реєстратору, з яким укладено договір про ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент) копії свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. Глава 3. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції дивідендів 1. Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів здійснюється виключно шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам, які є акціонерами товариства на дату початку строку виплати дивідендів. Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів можливо за умови попереднього прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про затвердження річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу прибутку. Право на отримання дивідендів та розпорядження нарахованими дивідендами мають власники акцій, які є акціонерами товариства на дату початку строку виплати дивідендів. 386

Рішення про направлення нарахованих дивідендів на збільшення статутного капіталу акціонерного товариства приймається одночасно з рішенням про внесення змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням розміру статутного капіталу. Дата початку строку виплати дивідендів визначається в статуті товариства (згідно з вимогами статті 37 Закону України «Про господарські товариства» (1576-12) або загальними зборами товариства, на яких прийнято рішення про збільшення розміру статутного капіталу за рахунок реінвестиції дивідендів (у разі, якщо статут не містить чіткого строку виплати дивідендів). 2. Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції дивідендів шляхом збільшення номінальної вартості акцій включає таку послідовність дій: 2.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: а) затвердження річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу прибутку; б) збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів шляхом збільшення номінальної вартості акцій; в) випуск акцій шляхом збільшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості; г) затвердження змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій. Загальні збори акціонерів можуть визначити вповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) уповноваженого органу емітента, яким надаються повноваження щодо здійснення персонального повідомлення акціонерів про прийняті загальними зборами акціонерів товариства рішення та/або проводити дії щодо випуску акцій шляхом збільшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. 2.2. Персональне повідомлення емітентом всіх акціонерів товариства про прийняті рішення та опублікування відповідного повідомлення в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. 2.3. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 2.4. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій. 387

2.5. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій та видача товариству свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 2.6. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 2.7. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії та розміщення акцій або з реєстратором - договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент відповідно до законодавства України та за наявності попередньо укладених договорів. 2.8. Виготовлення сертифікатів цінних паперів (у разі розміщення акцій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі розміщення акцій у бездокументарній формі). 2.9. Обмін акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. Глава 4. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу 1. Збільшувати статутний капітал акціонерного товариства за рахунок спрямування прибутку товариства до статутного капіталу має право акціонерне товариство, прибуток якого відповідно до закону не підлягає розподілу між засновниками (учасниками, акціонерами). 2. Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу здійснюється шляхом збільшення номінальної вартості акцій, що належать акціонерам. Збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу здійснюється пропорційно частці кожного з акціонерів (засновників, учасників) у статутному капіталі без розподілу цього прибутку між акціонерами (засновниками, учасниками) у вигляді дивідендів. 3. Збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу можливо за умови попереднього прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про затвердження річних результатів діяльності товариства та порядку розподілу прибутку. 4. Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій включає таку послідовність дій: 4.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: а) затвердження річних результатів діяльності товариства та спрямування прибутку на збільшення розміру статутного капіталу пропорційно частці кожного з акціонерів (засновників, учасників) у 388

статутному капіталі без розподілу цього прибутку між акціонерами (засновниками, учасниками) у вигляді дивідендів; б) збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок спрямування прибутку до статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій; в) випуск акцій шляхом збільшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості; г) затвердження змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу шляхом збільшення номінальної вартості акцій. Загальні збори акціонерів можуть визначити вповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) емітента, яким надаються повноваження: - здійснення персонального повідомлення акціонерів про прийняті загальними зборами акціонерів товариства рішення; - проводити дії щодо випуску акцій шляхом збільшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. 4.2. Персональне повідомлення емітентом всіх акціонерів товариства про прийняті рішення та опублікування відповідного повідомлення в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. 4.3. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 4.4. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій. 4.5. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій та видача товариству свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 4.6. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 4.7. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії та розміщення акцій або з реєстратором - договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за акціями веде емітент відповідно до законодавства України та за наявності попередньо укладених договорів. 4.8. Виготовлення сертифікатів цінних паперів (у разі розміщення акцій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі розміщення акцій у бездокументарній формі). 4.9. Обмін акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. 389

Глава 5. Порядок повідомлення про збільшення статутного капіталу 1. Повідомлення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок додаткових внесків: У разі прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків та відкрите (публічне) розміщення акцій, що випускаються додатково, повідомлення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства здійснюється шляхом опублікування зареєстрованого проспекту емісії акцій в повному обсязі в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не менше як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків та закрите (приватне) розміщення акцій, що випускаються додатково, не пізніше п'яти робочих днів після прийняття загальними зборами акціонерів товариства такого рішення акціонерам (згідно з реєстром на дату проведення зборів) та іншим інвесторам, перелік яких затверджено загальними зборами акціонерів товариства при прийнятті рішення про закрите (приватне) розміщення акцій за рахунок додаткових внесків, надсилаються персональні письмові повідомлення про прийняті загальними зборами акціонерів рішення. У повідомленні про збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків мають бути розкриті такі відомості: - найменування та місцезнаходження товариства, номер телефону, факсу; - розмір статутного капіталу; - дата і номер протоколу загальних зборів акціонерів товариства, на яких прийнято рішення про збільшення статутного капіталу та про закрите (приватне) розміщення акцій; - загальна кількість акцій, що пропонуються до розміщення, їх тип, номінальна вартість; - загальна номінальна вартість акцій, що передбачена до розміщення; - форма існування акцій (документарна, бездокументарна); - строк і порядок реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що пропонуються до розміщення; - строк прийняття письмових підтверджень про відмову від реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що пропонуються до розміщення (у разі, якщо це передбачено умовами розміщення); 390

-

дата початку та закінчення розміщення акцій; опис порядку розміщення акцій та їх оплати; перелік уповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) із зазначенням наданих їм повноважень та визначення місця і порядку здійснення дій щодо реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій (у разі визначення таких осіб). Повідомлення про збільшення статутного капіталу також повинно бути надруковане в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 15 робочих днів до дати початку строку реалізації акціонерами свого переважного права на придбання акцій, що передбачені до розміщення. 2. Повідомлення про збільшення статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок реінвестиції дивідендів: У разі прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестиції дивідендів не пізніше п'яти робочих днів після прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішення про збільшення статутного капіталу акціонерам (згідно з реєстром на дату проведення зборів) надсилаються персональні письмові повідомлення про прийняті загальними зборами акціонерів рішення. У повідомленні про збільшення розміру статутного капіталу товариства за рахунок реінвестиції дивідендів мають бути розкриті такі відомості: - найменування та місцезнаходження товариства; - розмір статутного капіталу; - дата і номер протоколу загальних зборів, на яких приймалося рішення про збільшення статутного капіталу; - нова номінальна вартість; - сумарна вартість нарахованих дивідендів, що направляється на збільшення статутного капіталу; - строк початку та закінчення виплати дивідендів (згідно зі статутом товариства та/або рішенням загальних зборів акціонерів товариства); - дата початку та закінчення обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості; - перелік уповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) із зазначенням наданих їм повноважень та визначення місця і порядку здійснення дій щодо збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестиції дивідендів (у разі визначення таких осіб). Повідомлення про збільшення статутного капіталу також повинно бути надруковано в офіційному друкованому виданні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 15 робочих днів до 391

початку строку обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. Розділ III. Зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства Глава 1. Шляхи та порядок зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства 1. Шляхами (способами) зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства можуть бути: а) зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом купівлі товариством частини випущених акцій та їх анулювання; б) зменшення номінальної вартості акцій. 2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків. Зменшення розміру статутного капіталу за наявності заперечень кредиторів акціонерного товариства не допускається, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 155 Цивільного кодексу України (43515). 3. При зменшенні розміру статутного капіталу акціонерного товариства не допускається: а) поєднувати шляхи (способи) зменшення розміру статутного капіталу, зазначені в пункті 1 цієї глави; б) приймати рішення про зменшення розміру статутного капіталу до реєстрації усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України. 4. При зменшенні статутного капіталу акціонерного товариства його розмір не може бути менше мінімального розміру статутного капіталу, визначеного Законом України «Про господарські товариства» ( 1576-12 ). 5. Під час зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом купівлі товариством частини випущених акцій або шляхом зменшення номінальної вартості акцій розміщення акцій не здійснюється, звіт про результати розміщення реєструвальним органом не реєструється. 6. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства з метою приведення розміру статутного капіталу у відповідність до розміру 392

чистих активів у випадках, передбачених частиною третьою статті 155 Цивільного кодексу України (435-15), здійснюється виключно шляхом зменшення номінальної вартості акцій. 7. Загальні збори акціонерів можуть прийняти рішення про зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом придбання товариством частини випущених власних акцій з метою їх анулювання або шляхом анулювання раніше викуплених товариством власних акцій, які не були реалізовані або анульовані в строк не більше одного року з дати їх придбання. Рішення про зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом анулювання раніше викуплених товариством власних акцій, які не були реалізовані або анульовані в строк не більше одного року з дати їх придбання, приймається першими загальними зборами акціонерів, які скликані після закінчення цього строку. 7.1. Порядок зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом придбання товариством частини випущених власних акцій з метою їх анулювання включає таку послідовність дій: 7.1.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: а) зменшення розміру статутного капіталу товариства; б) придбання (викуп) власних акцій з метою їх анулювання та затвердження протоколу рішення про придбання (викуп) власних акцій згідно з вимогами Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами акцій власного випуску, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.09.2006 N 954 (z1217-06), зареєстрованого Міністерством юстиції України 20.11.2006 за N 1217/13091, якщо питання придбання акцій віднесено до компетенції загальних зборів акціонерів статутом товариства; в) визначення уповноваженого органу емітента (загальні збори акціонерів товариства, виконавчий орган, спостережна (наглядова) рада), якщо це не визначено статутом, якому надаються повноваження щодо: - здійснення персонального повідомлення акціонерів про прийняті рішення про зменшення розміру статутного капіталу та про придбання (викуп) власних акцій з метою їх анулювання; - повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу; - прийняття від акціонерів заяв про продаж акцій; - отримання заперечень кредиторів на зменшення розміру статутного капіталу товариства (у разі наявності таких); 393

-

укладання договорів купівлі-продажу акцій, що викупаються товариством. Загальні збори акціонерів можуть визначити вповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові, посада) уповноваженого органу емітента, яким надаються повноваження на виконання зазначених дій. 7.1.2. У випадку, якщо питання придбання акцій віднесено до компетенції іншого, ніж загальні збори акціонерів, органу управління товариства, - прийняття уповноваженим органом управління товариства, до компетенції якого статутом товариства або загальними зборами віднесено питання придбання акцій, рішення про придбання (викуп) власних акцій з метою їх анулювання та затвердження протоколу рішення про придбання (викуп) власних акцій згідно з вимогами Положення про придбання, реалізацію та анулювання акціонерними товариствами акцій власного випуску, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.09.2006 N 954 (z1217-06), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.11.2006 за N 1217/13091. 7.1.3. Персональне повідомлення уповноваженими особами емітента всіх акціонерів товариства про прийняті рішення та розкриття інформації про зменшення статутного капіталу та про придбання (викуп) власних акцій. 7.1.4. Затвердження загальними зборами акціонерів товариства змін до статуту, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу товариства, за результатами придбання (викупу) власних акцій. 7.1.5. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 7.1.6. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій. 7.1.7. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій та видача товариству свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 7.1.8. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 7.1.9. Унесення до системи реєстру змін (у разі документарної форми існування акцій) або депонування нового глобального сертифіката (у разі бездокументарної форми існування акцій). 7.2. Порядок зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом анулювання раніше викуплених власних акцій, які не були реалізовані або анульовані в строк не більше одного року з дати їх придбання, включає таку послідовність дій: 7.2.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: 394

а) зменшення розміру статутного капіталу товариства на обсяг викуплених товариством акцій. б) затвердження змін до статуту, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу товариства; в) визначення уповноваженого органу емітента (загальні збори акціонерів товариства, виконавчий орган, спостережна (наглядова) рада), якщо це не визначено статутом, якому надаються повноваження щодо: - повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу; - отримання заперечень кредиторів на зменшення розміру статутного капіталу товариства (у разі наявності таких). Загальні збори акціонерів можуть визначити вповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові, посада) уповноваженого органу емітента, яким надаються повноваження на виконання зазначених дій. 7.2.2. Розкриття інформації про зменшення статутного капіталу. 7.2.3. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 7.2.4. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій. 7.2.5. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій та видача товариству свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 7.2.6. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 7.2.7. Унесення до системи реєстру змін (у разі документарної форми існування акцій) або депонування нового глобального сертифіката (у разі бездокументарної форми існування акцій). 7.3. Якщо на дату прийняття рішень про зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості та про придбання (викуп) власних акцій з метою їх анулювання на балансі товариства є раніше викуплені товариством власні акції, які не були реалізовані або анульовані в строк не більше одного року з дати їх придбання, загальні збори акціонерів можуть одночасно прийняти рішення про зменшення статутного капіталу за рахунок зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом придбання товариством частини випущених власних акцій з метою їх анулювання та за рахунок анулювання раніше викуплених власних акцій. 8. Порядок зменшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства шляхом зменшення номінальної вартості акцій включає таку послідовність дій: 8.1. Прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішень про: а) зменшення розміру статутного капіталу товариства; 395

б) випуск акцій шляхом зменшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості та затвердження протоколу рішення про випуск акцій; в) затвердження змін до статуту, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу товариства. Загальні збори акціонерів можуть визначити уповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові, посада) уповноваженого органу емітента, яким надаються повноваження щодо: - здійснення персонального повідомлення акціонерів про прийняті загальними зборами акціонерів товариства рішення про зменшення розміру статутного капіталу; - повідомлення кредиторів про зменшення статутного капіталу; - отримання заперечень кредиторів на зменшення розміру статутного капіталу товариства (у разі наявності таких); - проведення дій щодо випуску акцій шляхом зменшення номінальної вартості акцій та обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості. 8.2. Персональне повідомлення уповноваженими особами емітента всіх акціонерів товариства про прийняті рішення та розкриття інформації про зменшення статутного капіталу та про придбання (викуп) власних акцій. 8.3. Реєстрація змін до статуту товариства, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу акціонерного товариства, в органах державної реєстрації. 8.4. Подання до реєструвального органу заяви та всіх необхідних документів для реєстрації випуску акцій. 8.5. Реєстрація в реєструвальному органі випуску акцій та видача товариству свідоцтва про реєстрацію випуску акцій. 8.6. Присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера. 8.7. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства України та за наявності попередньо укладених договорів. 8.8. Виготовлення сертифікатів цінних паперів (у разі випуску акцій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску акцій у бездокументарній формі). 8.9. Обмін акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості.

396

Глава 2. Порядок повідомлення про зменшення статутного капіталу та розкриття інформації про зменшення статутного капіталу 1. Після прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішення про зменшення статутного капіталу та про придбання (викуп) власних акцій (у разі прийняття такого рішення) емітент або вповноважені особи емітента (у разі визначення таких осіб) розкривають інформацію про зменшення статутного капіталу, про придбання (викуп) власних акцій у порядку розкриття особливої інформації на фондовому ринку, встановленому Положенням про розкриття інформації емітентами цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.12.2006 N 1591 (z0097-07), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.02.2007 за N 97/13364. Не пізніше п'яти робочих днів після прийняття загальними зборами акціонерів товариства рішення про зменшення статутного капіталу акціонерам (згідно з реєстром на дату проведення зборів) надсилаються персональні письмові повідомлення про прийняті загальними зборами акціонерів рішення. У повідомленні про зменшення розміру статутного капіталу товариства мають бути розкриті такі відомості: - найменування та місцезнаходження товариства; - розмір статутного капіталу; - дата й номер протоколу загальних зборів, на яких приймалося рішення про зменшення статутного капіталу; - загальна кількість акцій, що анулюються, їх тип, номінальна вартість, форма існування акцій (документарна, бездокументарна) (у разі прийняття рішення про зменшення розміру статутного капіталу шляхом купівлі товариством частини випущених акцій); - нова номінальна вартість (у разі зменшення статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій); - строк подання заперечень кредиторів на зменшення розміру статутного капіталу товариства; - дата початку та закінчення обміну акцій старої номінальної вартості на акції нової номінальної вартості (у разі зменшення статутного капіталу шляхом зменшення номінальної вартості акцій); - перелік уповноважених осіб (прізвище, ім'я, по батькові та посада) із зазначенням наданих їм повноважень та визначення місця і порядку здійснення дій щодо зменшення статутного капіталу (у разі визначення таких осіб загальними зборами акціонерів). Директор департаменту корпоративних відносин О.Петрашко

397

Про затвердження Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (448/96-ВР), статей 27, 38, 39 Закону України «Про господарські товариства» (1576-12), з метою приведення порядку збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства у відповідність до вимог Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (3480-15) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку В И Р І Ш И Л А: 1. Затвердити Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства (додається). 2. Уважати рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08.04.98 N 44 (vr044312-98) «Про затвердження Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства» (у редакції рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 16.10.2000 N 158 (z0753-00), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2000 за N 753/4974) таким, що втратило чинність. 3. Т.в.о. Керівника апарату Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку М.Бурмаці забезпечити: - державну реєстрацію цього рішення в Міністерстві юстиції України; - опублікування цього рішення відповідно до законодавства. 4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на т.в.о. Керівника апарату Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку М.Бурмаку. Голова Комісії А.Балюк Протокол засідання Комісії від 22 лютого 2007 року N 12 Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 22.02.2007 N 387 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 березня 2007 р. за N 280/13547

398

Додаток Е Порядок здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності 1. Контроль за виконанням функцій з управління об’єктами державної власності здійснюється шляхом проведення моніторингу додержання законності та оцінки ефективності виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими органами, які здійснюють управління об’єктами державної власності (суб’єкти управління), обов’язків, визначених відповідно до законодавства (моніторинг). 2. Завданням моніторингу є збір, накопичення, аналіз інформації про виконання суб’єктами управління функцій з управління об’єктами державної власності. 3. Відповідальним за проведення моніторингу є Мінекономіки. 4. Для проведення моніторнигу щокварталу через 10 днів після закінчення строків, встановлених для подання фінансової та статистичної звітності, подають Мінекономіки інформацію: 1) суб'єкти управління: - про діяльність суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а саме їх майновий стан (у частині вартості та збереження цілісності активів), показники фінансово-господарської діяльності, стан виконання фінансового плану та платоспроможності, виконання керівником суб’єкта господарювання умов контракту; - про прийняті рішення стосовно реструктуризації, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання, передачі державного майна до статутних фондів господарських товариств, відчуження основних фондів суб’єктів господарювання, передачі державного майна в оренду, лізинг, концесію, заставу, укладення договорів про спільну та спільну інвестиційну діяльність; - призначення (звільнення) керівника суб'єкта господарювання, проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління корпоративними правами держави, а також призначення представників держави в органах господарських товариств; - про ефективність управління об'єктами державної власності, визначену відповідно до її критеріїв; 2) Фонд державного майна – про наявність і поточний стан об'єктів державної власності та будь-які зміни їх стану за даними Єдиного реєстру об'єктів державної власності, а також ефективність управління корпоративними правами держави відповідно до критеріїв ефективності управління корпоративними правами держави, визначеними 399

відповідно до статті 7 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»; 5. Держкомстат – про перелік державних комерційних та казенних підприємств, державних акціонерних товариств; 6. Державний департамент з питань банкрутства – про суб'єкти господарювання, стосовно яких порушено провадження у справі про банкрутство; 7. Мінфін – про моніторинг погоджених (затверджених) фінансових планів суб'єктів господарювання. Зазначена інформація подається за формами, встановленими Мінекономіки разом з Фондом державного майна, Мінфіном та Держкомстатом. Мінекономіки узагальнює та аналізує інформацію, надіслану йому відповідно до пункту 4 цього Порядку, і подає: Кабінетові Міністрів України: до 1 травня року, що настає за звітним (фінансовим) роком, звіт про ефективність управління об'єктами державної власності; - у разі погіршення показників фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання внаслідок неефективного управління об’єктами державної власності пропозиції щодо внесення змін до законодавства, приватизації об’єктів державної власності, зміни суб'єкта їх управління, передачі в комунальну власність, закріплення в державній власності пакетів акцій відкритих акціонерних товариств або їх відчуження; ГоловКРУ: - через 30 днів після закінчення строків, установлених для подання фінансової та статистичної звітності, інформацію про ефективність управління об'єктами державної власності; - у разі погіршення показників фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання внаслідок неефективного управління об'єктами державної власності пропозиції щодо доцільності проведення державного фінансового аудиту або інспектування певних суб'єктів господарювання; - правоохоронним органам - у разі погіршення показників фінансовогосподарської діяльності суб'єктів господарювання внаслідок неефективного управління об'єктами державної власності пропозиції щодо доцільності перевірки фактів порушень законодавства у сфері управління об’єктами державної власності посадовими особами, відповідальними за стан фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, та уповноваженими особами, які виконують функції з управління корпоративними правами держави. 400

КРИТЕРІЇ Визначення ефективності управління об'єктами державної власності 1. Критерії визначення ефективності управління об'єктами державної власності встановлюються з метою оцінки ефективності виконання за звітний період центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими органами, які здійснюють управління об'єктами державної власності (далі - суб'єкт управління), обов'язків , визначених відповідно до законодавства. 2. Критеріями визначення ефективності управління об'єктами державної власності є результати фінансово-господарської діяльності, стан використання та збереження державного майна суб’єктів господарювання державного сектору економіки (далі – суб’єкт господарювання), які належать до сфери управління суб'єктів управління. 3. Критерії ефективності управління корпоративними правами держави визначаються Фондом державного майна відповідно до статті 7 Закону України „Про управління об’єктами державної власності”. 4. Для оцінки результатів фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання застосовуються некомерційні та комерційні показники, а також показники рентабельності, фінансової стікості, покриття, платоспроможності, зносу основних засобів 5. До некомерційних показників належать фактичні показники середньо облікової чисельності працюючих, середньої заробітної плати, витрат на соціальні заходи порівняно з показниками попереднього періоду. 6. До комерційних показників належать фактичні обсяги (темпи зростання) чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, робіт, послуг, чистого прибутку, частини прибутку (доходу), що перераховується до державного бюджету, дивідендів, нарахованих на акції (частки), що належать державі в статутному фонді господарських товариств, порівняно із затвердженими обсягами згідно з фінансовим планом суб’єктів господарювання. 7. Суб’єкт управління до кінця року, що пережує звітному, залежно від особливостей фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання визначає показники, які будуть застосовуватися для оцінки діяльності відповідного суб’єкта господарювання протягом звітного (фінансового) року. 8. Суб’єкти управління аналізують діяльність суб’єктів господарювання, що належать до сфери їх управління, згідно з методичними рекомендаціями застосування критеріїв визначення ефективності управління об’єктами державної власності, затвердженими Мінекономіки, 401

та подають Мінекономіки інформацію про ефективність управління об’єктами державної власності відповідно до Порядку здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності. 9. Управління об’єктами державної власності вважається позитивним, якщо понад 75 відсотків суб’єктів господарювання, що належать до сфери управління суб’єкта управління, за звітний період виконали встановлені для них показники, задовільним – від 50 до 75 та негативним – до 50 відсотків. 10. У разі коли управління об’єктами державної власності оцінено як задовільне або негативне, Мінекономіки аналізує причини, що призвели до такого стану, та подає відповідні висновки і пропозиції Кабінетові Міністрів України та іншим органам відповідно до Порядку здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності.

402

Додаток Ж

ФОНД ДЕРЖАВНОГО МАЙНА УКРАЇНИ Н А К А З 06.06.2007 № 895

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 липня 2007 року за № 836/14103 Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації та мирових угод Відповідно до статей 7, 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (185-16), з метою вдосконалення порядку погодження планів санації та мирових угод в процедурах банкрутства державних підприємств, функції з управління майном яких у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію належать Фонду державного майна України, та господарських організацій, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 25 відсотків, Н А К А З У Ю: 1. Затвердити Положення про порядок погодження планів санації та мирових угод, що додається. 2. Директору Департаменту банкрутства, санації та реструктуризації Гладченку А.В. у встановленому порядку подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України. 3. Начальнику Управління офіційних друкованих видань Путівській Н.А. забезпечити публікацію цього наказу у «Державному інформаційному бюлетені про приватизацію». 4. Визнати такими, що втратили чинність: - наказ Фонду державного майна України від 21.08.2001 N 1521 «Про комісію по запобіганню банкрутству» (із змінами); - наказ Фонду державного майна України від 05.10.2001 N 1809 (z089701) «Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.10.2001 за N 897/6088 (із змінами). 5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Лєдомську С.Ю. Голова В.Семенюк

403

ЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Фонду державного майна України 06.06.2007 N 895 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 липня 2007 р. за N 836/14103 ПОЛОЖЕННЯ про порядок погодження планів санації та мирових угод Розділ 1. Загальні положення 1.1. Це Положення, розроблене відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (2343-12), Закону України «Про приватизацію державного майна» (2163-12) та Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (185-16), визначає процедуру погодження Фондом державного майна України (далі - Фонд) планів санації (змін і доповнень до планів санації) та мирових угод, які подаються керуючими санацією або керівниками підприємств та містять заходи щодо відновлення платоспроможності підприємствборжників. 1.2. Дія цього Положення поширюється на: - державні підприємства, щодо яких прийнято рішення про приватизацію; - підприємства, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, у статутних фондах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, і перебувають в управлінні Фонду; - господарські організації з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного фонду; - об'єкти державної власності, що перебувають в управлінні міністерств та інших органів виконавчої влади, у разі створення за їх участю нових суб'єктів господарювання. Розділ 2. Порядок подання до Фонду документів, необхідних для прийняття рішення про погодження планів санації підприємствборжників, провадження справи про банкрутство яких прийнято господарським судом 2.1. Керуючий санацією для отримання рішення про погодження плану санації підприємства-боржника звертається до Фонду з відповідною письмовою заявою протягом трьох місяців з дня винесення господарським судом ухвали про проведення санації підприємстваборжника. 404

2.2. План санації, що подається до Фонду для погодження, повинен бути попередньо розглянутий комітетом кредиторів, погоджений інвестором (у разі наявності інвестора), боржником та підписаний керуючим санацією і головним бухгалтером. Плани санації об'єктів державної власності, що знаходяться в управлінні міністерств та інших органів виконавчої влади, у разі створення за їх участю нових суб'єктів господарювання повинні бути попередньо погоджені цими органами управління. 2.3. До плану санації додаються такі документи: - копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання боржника (далі - боржник), засвідчена в установленому порядку; - копії установчих документів боржника, засвідчені в установленому порядку; - ухвала господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство; - ухвала господарського суду про затвердження реєстру вимог кредиторів; - ухвала господарського суду про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією; - копія ліцензії арбітражного керуючого, засвідчена в установленому порядку; - протокол зборів кредиторів про утворення комітету кредиторів з визначенням його кількісного складу та повноважень; - протокол засідання комітету кредиторів про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора (інвесторів), схвалення плану санації боржника; - звіт про незалежну оцінку майна боржника, яке пропонується до реалізації в процесі санації; - фінансова звітність за два останніх роки роботи боржника та за останній звітний період, підписана керівником боржника і головним бухгалтером. 2.4. План санації боржника містить: 2.4.1. Характеристику боржника: 2.4.1.1. Історія створення, реквізити (повне і скорочене найменування, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ, номер і дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію, місцезнаходження, телефон, факс). - Основні види господарської діяльності. 2.4.1.2. Інформація про власників акцій (за наявності). - Статутний (складений) капітал. - Кількість і номінальна вартість акцій. 2.4.1.3. Організаційна структура. - Структурна схема. 405

-

Штатний розпис. Перелік дочірніх підприємств, філій, представництв та інших відокремлених структурних підрозділів. 2.4.1.4. Основні види продукції, яка випускається, ціни та ринки збуту. - Перелік основних видів продукції. - Питома вага кожного виду продукції в загальному обсязі виробництва (у грошовому еквіваленті) та реалізації. - Питома вага собівартості кожного виду продукції в загальному обсязі собівартості продукції, що виробляється товариством. - Випуск продукції в натуральних одиницях. - Коротка характеристика ринків збуту. 2.4.1.5. Фінансово-майновий стан (за 2 попередні роки та за станом на останній звітний період): 2.4.1.5.1. Структура доходів. 2.4.1.5.2. Структура витрат. 2.4.1.5.3. Чистий прибуток (збиток). 2.4.1.5.4. Причини збиткової діяльності. 2.4.1.5.5. Структура активів: - перелік майна боржника за організаційною структурою згідно з результатами інвентаризації активів та їхньої переоцінки; - соціально-побутова сфера та комунальна сфера (житло, гуртожитки та інше); - перелік державного майна, яке в процесі приватизації не ввійшло до статутного (складеного) капіталу товариства, але залишилося на його балансі (перелік об'єктів, вартість, пропозиції щодо подальшого використання, затверджені начальником регіонального відділення Фонду за місцем розташування балансоутримувача такого майна); - перелік майна, що пропонується до відчуження (із зазначенням інвентарних номерів та залишкової вартості); - інформація про наявність земельних ділянок, які належать на праві власності та/або на праві користування; - наявність на балансі об'єктів, що забезпечують життєдіяльність окремих об'єктів соціальної інфраструктури населеного пункту, у межах якого розташований боржник; - перелік нерухомого майна, яке обліковується на балансі в розрізі підрозділів боржника з характеристикою за фінансово-бухгалтерськими, технічними та будівельними показниками; - перелік рухомого майна, яке обліковується на балансі боржника з характеристикою за фінансово-бухгалтерськими та технічними показниками; - нематеріальні активи. 406

2.4.1.5.6. Наявність готової продукції на складах та товарно-матеріальних цінностей; 2.4.1.5.7. Структура довгострокових та поточних фінансових інвестицій. 2.4.2. Структуру кредиторської та дебіторської заборгованості: 2.4.2.1. Реєстр кредиторів. 2.4.2.2. Аналіз структури кредиторської заборгованості. 2.4.2.3. Реєстр дебіторів. 2.4.2.4. Аналіз структури дебіторської заборгованості. 2.4.3. Аналіз імовірної ліквідації боржника, її соціальні наслідки: 2.4.3.1. Погашення боргів за рахунок доходів, отриманих від реалізації частини майна боржника. 2.4.3.2. Соціальні наслідки непогашених боргів та ліквідації боржника. 2.4.4. Заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, розрахунок необхідних коштів для реалізації цих заходів: 2.4.4.1. Реструктуризація. 2.4.4.2. Перепрофілювання виробництва. 2.4.4.3. Закриття нерентабельних виробництв. 2.4.4.4. Продаж частини майна. 2.4.4.5. Скорочення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. 2.4.4.6. Ліквідація дебіторської заборгованості. 2.4.4.7. Відстрочка та/або розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів. 2.4.4.8. Зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань. Інформація про наміри інвестора стосовно викупу державної частки акцій в статутному (складеному) капіталі боржника та умови цього викупу. 2.4.4.9. Інші заходи відновлення платоспроможності: 2.4.4.9.1. Передача житлового фонду та соціально-культурних об'єктів до комунальної власності (перелік, вартість) та/або до сфери управління уповноважених органів управління. 2.4.4.9.2. Передача майна в статутні фонди новостворюваних юридичних осіб. 2.4.4.9.3. Передача майна в оренду. 2.4.4.9.4. Отримання кредитів. 2.4.5. Заходи з перевірки розміру статутного (складеного) капіталу на відповідність вимогам статті 155 Цивільного кодексу України (43515): - складання балансу за результатами переоцінки активів та заходів щодо відновлення платоспроможності боржника; 407

-

розрахунок вартості чистих активів; прийняття засновником рішення щодо зміни статутного (складеного) капіталу боржника за результатами проведених заходів. 2.4.6. Прогноз соціально-економічних наслідків проведеної санації. - Нарощення обсягів виробництва, реалізації продукції. - Збільшення доходів, скорочення витрат. - Планові щоквартальні фінансові показники діяльності боржника (відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87 (z0397-99), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21.06.99 за N 397/3690): - період проведення санації боржником; - постсанаційний період - до моменту повного погашення реєстрових боргів боржником. - Графік щоквартального погашення боргів підприємства, у т.ч. через укладання мирової угоди. - Структура активів та зобов'язань боржника на момент початку та припинення санації. - Підвищення конкурентоспроможності та рівня рентабельності підприємства. 2.4.6.1. Погашення кредиторської заборгованості. 2.4.6.2. Підвищення оплати праці. 2.4.6.3. Створення нових робочих місць. 2.4.6.4. Подальше надходження до державного бюджету коштів від підприємства, що працює. 2.4.6.5. Розмір статутного (складеного) капіталу внаслідок вищепроведених заходів. Розділ 3. Порядок подання до Фонду документів, необхідних для прийняття рішення про надання згоди керівникові боржника на подання заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство 3.1. Керівник боржника для отримання згоди Фонду на подання заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство з метою проведення ним процедури санації до подання кредиторами заяви про порушення справи про банкрутство (далі - провадження справи про банкрутство) звертається до Фонду з відповідною письмовою заявою. До заяви додається план санації підприємства. 3.2. План санації, що подається до Фонду на погодження, повинен бути попередньо погоджений інвестором (у разі наявності інвестора), правлінням та наглядовою радою (у разі їх наявності) і підписаний керівником. 408

3.3. До плану санації додаються такі документи: - копія свідоцтва про державну реєстрацію боржника, засвідчена в установленому порядку; - копії установчих документів боржника, засвідчені в установленому порядку; - фінансова звітність за два останніх роки роботи боржника та за останній звітний період, підписана керівником боржника і головним бухгалтером. 3.4. План санації боржника складається згідно з вимогами пункту 2.4 цього Положення. Розділ 4. Порядок прийняття Фондом рішення про погодження планів санації боржників (надання згоди на проведення санації керівником) 4.1. Погодження планів санації боржників здійснюється заступником Голови Фонду, який відповідає за даний напрямок роботи. Департамент, до повноважень якого належать питання погодження планів санації та мирових угод, на підставі позитивних висновків відповідних департаментів Фонду подає заступнику Голови Фонду план санації на погодження. - План санації боржника погоджуються, якщо: - зміст плану санації відповідає вимогам пункту 2.4 цього Положення; - план санації містить дієві заходи щодо відновлення платоспроможності боржника. 4.2. План санації боржника (надання згоди на проведення санації керівником) погоджується Фондом протягом одного місяця з дня надходження плану санації та документів, що до нього додаються. 4.3. У разі подання до Фонду планів санації боржників, які включені до переліку стратегічно важливих для економіки та безпеки держави, особливо небезпечних, містоутворювальних та таких, що займають монопольне становище на відповідному ринку України, Фонд подає такі плани санації на попереднє погодження до Міністерства економіки України. 4.4. За результатами розгляду поданих документів Фонд може відмовити в погодженні плану санації (наданні згоди керівнику на провадження справи про банкрутство), якщо: - надані документи не відповідають вимогам законодавства, у тому числі цього Положення; - виявлено недостовірні дані в документах, поданих разом з планом санації; - Департаментом, до повноважень якого належать питання погодження планів санації та мирових угод, надано негативний висновок щодо 409

ефективності запропонованих заходів з відновлення платоспроможності боржника; - положення плану санації не відповідають галузевій специфіці боржника. 4.5. У разі виявлення недоліків або невідповідностей у поданому плані санації Фонд надає керуючому санацією свої письмові рекомендації та пропозиції стосовно доопрацювання плану санації. 4.6. Фонд у десятиденний строк з дня отримання доопрацьованого плану санації приймає рішення щодо його погодження (надання згоди на проведення санації), про що керуючий санацією (керівник підприємства) повідомляється письмово. Розділ 5. Порядок прийняття Фондом рішення про погодження мирових угод 5.1. Керівник боржника чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор) для отримання рішення щодо погодження мирової угоди письмово звертається до Фонду. 5.2. Текст мирової угоди, що подається до Фонду на погодження, повинен бути попередньо розглянутий комітетом кредиторів, що підтверджується відповідним рішенням. У разі наявності виконання зобов'язань боржника третіми особами (інвесторами) екст мирової угоди повинен бути погоджений інвестором. 5.3. До мирової угоди додаються звіт про незалежну оцінку майна та документи, що підтверджують право власності на майно, яке планується до відчуження в рахунок погашення боргу. 5.4. Погодження мирових угод стосовно боржників здійснюється заступником Голови Фонду, який відповідає за даний напрямок роботи. Департамент, до повноважень якого належать питання погодження планів санації та мирових угод, на підставі позитивних висновків відповідних департаментів Фонду подає заступнику Голови Фонду мирову угоду на погодження. 5.5. Фонд у місячний строк після отримання мирової угоди може відмовити в погодженні та повернути її на доопрацювання, якщо: - виявлено недостовірні дані в документах, поданих разом з мировою угодою; - надано негативний висновок Департаменту Фонду, до повноважень якого належать питання погодження планів санації та мирових угод. Розділ 6. Забезпечення Фондом розробки умов санації підприємств, що перебувають в його управлінні, у статутних (складених) капіталах яких корпоративні права держави перевищують 50 відсотків, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави 410

6.1. З метою вивчення ситуації, яка склалась на підприємстві, і виявлення негативних аспектів у діяльності боржника та прийняття рішення про можливість проведення ефективної санації Фондом створюється робоча група. Дослідження вказаних питань робочою групою проводяться за місцезнаходженням підприємства. 6.2. За результатами проведеної роботи робочою групою готуються пропозиції до плану санації стосовно заходів відновлення платоспроможності підприємства, які враховуються при розробленні умов його санації. Директор Департаменту банкрутства, санації та реструктуризації

А.Гладченко

411

Словник до навчального посібнику «Управління фінансовою санацією підприємств» Актив - частина бухгалтерського балансу, яка відображає на певну дату всі належні підприємству активи (матеріальні цінності, кошти, боргові вимоги та іншу власність) [20]. Активи - ресурси підприємства (матеріальні цінності, кошти, боргові вимоги та будь-яка інша його власність, відображена в активі бухгалтерського балансу), використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому [20]. Активи нематеріальні - придбані підприємством за плату права користування землею та іншими природними ресурсами, авторські права, права на товарні знаки і торгові марки, інші майнові права, програмне забезпечення та інші активи, що не мають матеріальноречової основи [20]. Активи необоротні - всі активи, що не є оборотними. До них відносяться: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість [20]. Активи оборотні - грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, та матеріальні активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом строку до одного року [20]. Актуалізація (доопрацювання) оцінки майна може здійснюватися у разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна, встановленого законодавством, або на вимогу керуючого санацією чи іншого замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціонування та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення доопрацювання (актуалізація), не відбулося [11]. Антимонопольний комітет України залучається до участі в процедурах банкрутства підприємств-монополістів і відряджає своїх представників до складу ліквідаційної комісії разом з іншими державними і місцевими органами. Необхідність залучення працівників Антимонопольного комітету обумовлена особливостями функціонування таких суб'єктів в національній господарській системі, а випадки обов'язкової їх участі в процедурі банкрутства обумовлені законодавством. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому 412

законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду [8]. База оцінки - комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості майна. Для визначення бази оцінки враховуються мета оцінки та умови використання її результатів [7]. Банкрут - неплатоспроможний боржник [20]. Банкрутство - неспроможність підприємства платити за своїми борговими зобов'язаннями. Банкрутство може бути зумовлене конкуренцією, некомпетентним управлінням, біржовими спекуляціями тощо [20]. Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [8]. Безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника [8]. Боржник - одна із сторін у борговому зобов'язанні (юридична чи фізична особа), котра повинна сплатити борг [20]. Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати [8]. Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки [7]. Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною [7]. Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій [7]. Вартість майна - еквівалент цінності об'єкта оцінки, вираженому у ймовірній сумі грошей, тобто найбільшої сумі грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець [7]. Вартість реверсії - вартість об'єкта оцінки, яка прогнозується на період, що настає за прогнозним [7]. 413

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню [7]. Вартість обслуговування фінансових відносин – сукупність витрат, що виникають внаслідок залучення певного виду коштів. Виділ – це перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Виділ здійснюється за аналогічними правилами з іншими формами реструктуризації. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта [4]. Вилучений капітал – відображає фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу [27]. Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками) [20]. Витрати виробництва - сукупність витрат живої праці та праці, уречевленої в засобах виробництва, на всіх стадіях створення продукції. Витрати виробництва є основною складовою ціни на продукцію підприємства, визначають її собівартість [20]. Витрати непродуктивні - витрати на невиробничу діяльність і непланові витрати, які виникають внаслідок поганої організації виробництва та праці. До них належать: оплата простоїв, доплати за понаднормову роботу, понаднормові витрати від браку та псування матеріалів, збитки від списання недоамортизованих основних фондів, від стихійних лих, штрафи та інші сплачені економічні санкції, втрати від списання безнадійних боргів тощо [20]. Витрати операційні - витрати, пов'язані з операційною (основною) діяльністю підприємства (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) [20]. Витрати адміністративні - загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства [20]. Витрати на збут - витрати, пов'язані з реалізацією продукції (товарів): витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо [20]. 414

Витрати інші операційні включають сумнівні (безнадійні) борги та втрати від уцінки товарів; втрати від операційних курсових різниць; визнані економічні санкції; відрахування для забезпечення наступних операційних витрат, а також інші операційні витрати окрім тих, що включаються до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) [20]. Витрати операційні змінні - витрати матеріальних і трудових ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), що змінюються пропорційно обсягові виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) [20]. Витрати операційні умовно-постійні - витрати матеріальних і трудових ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг), що не залежать від обсягів виробництва, а зумовлені тільки структурою та організацією управління виробництвом. До них відносяться адміністративні витрати, витрати на утримання основних засобів та інших необоротних активів і умовно 50% інших операційних витрат [20]. Вищий господарський суд України є кінцевою інстанцією всієї системи господарських судів і здійснює загальне керівництво, контроль за діяльністю місцевих і апеляційних судів у справах про банкрутство, зокрема, узагальнення і розповсюдження практики вирішення господарських спорів з питань банкрутства, наукове і методичне узагальнення накопиченого досвіду щодо розвитку відносин санації і банкрутства. Відносини фінансової санації - будь-які взаємостосунки, які існують між суб'єктами відносин регіонального господарського комплексу навколо виробничої системи, що опинилася у стадії фінансової санації. Властивості виробничої системи ринку - певні об’єктивні характеристики, які відображають її головні риси, зокрема: органічний і імовірнісний характер, їх відкритість по входу і виходу в умовах ринку, їх цілеспрямованість, особливості системи управління. Внутрішні джерела фінансової санації - надходження від реалізації готової продукції та інших ліквідних активів, реструктуризації активів боржника, зниження собівартості продукції та згортання інвестиційних програм, підвищення ефективності системи збуту, а також залучення коштів власників боржника та його працівників. Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань [27]. 415

Головні суб’єкти управління - ті, що спроможні суттєво вплинути на банкрута, його систему господарських та виробничих відносин, а також є незалежними від впливу з боку інших суб’єктів відносин. Господарський суд в Україні здійснює правосуддя через систему Вищого господарського суду та місцевих, апеляційних судів на місцях по всіх регіонах; є найбільший впливовими із загальної структури державних суб'єктів. Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом [8]. Грошові кошти - готівка, кошти на рахунках у банку та депозити до запитання [20]. Державна податкова адміністрація України - виступає учасником провадження у справі про банкрутство і стороною по справі, якщо борговими зобов'язаннями є податкові платежі боржника. Крім функції контролю за правильністю і своєчасністю перерахунку платежів до бюджетів, вона подає заяву до господарського суду, вживає заходів щодо своєчасного перерахунку податків, оформляє докази заборгованості суб'єкта господарювання. Як кредитор, представники податкової адміністрації входять до комітету кредиторів та беруть участь в його роботі з кількістю голосів, пропорційною розміру податкової заборгованості. Дивіденди - платежі, які проводяться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою у зв'язку з розподілом частини її прибутку. До дивідендів не включаються виплати юридичної особи, пов'язаної зі зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юридичною особою [20]. 416

Дійсна вартість майна для цілей страхування – вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування [7]. Діяльність звичайна - будь-яка діяльність, що здійснюється підприємством згідно його статуту. Наприклад: виробництво і реалізація продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг. Вона включає в себе операційну та іншу діяльність [20]. Діяльність операційна - це будь-яка основна діяльність підприємства, яка приносить дохід, а також інші види діяльності, котрі не є інвестиційними чи фінансовими. Основна діяльність пов'язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу. Інша операційна діяльність включає реалізацію іноземної валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), операційну оренду активів, операції з операційними курсовими різницями, створення резервів сумнівних боргів, одержання або сплату санкцій тощо [20]. Діяльність фінансова - діяльність, яка призводить до зміни величини, складу власного та позичкового капіталу. Вона пов'язана з формуванням, розміщенням і використанням власного капіталу, залученням і використанням коштів зі сторони, сплатою відсотків за позички, отриманням відсотків по депозитах, дивідендів тощо [20]. Додатковий вкладений капітал - сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (для акціонерних товариств) або сума капіталу, який вкладено засновниками понад статутний капітал (для інших підприємств) [27]. Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство [8]. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - кошти за продану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), які надійшли на рахунок підприємства в банку чи до його каси [20]. Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) [20]. 417

Еквіваленти грошових коштів - короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості [20]. Економіко-правові особливості санації і банкрутства викликані внутрішніми ознаками створення та функціонування суб'єкта в господарській системі регіону, побудови його структури управління. Економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових доходів від використання активів [20]. Економічні трансформації – процес постійного оновлення системи виробничих відносин шляхом створення відповідних умов щодо господарювання, у тому числі змін у структурі власності на засоби виробництва. Заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника [8]. Законодавство щодо санації і банкрутства - сукупність нормативноправових актів, які регулюють цей сектор суспільних відносин та визначають своєрідні правила гри (правове поле) для суб'єктів відносин. Залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою)) [7]. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника - основний засіб боротьби з банкрутством, тобто фінансова допомога за рахунок суб'єктів відносин санації і банкрутства, які зацікавлені та беруть участь в заходах щодо запобігання банкрутству суб'єкта господарської діяльності. Заява про визнання боржника банкрутом подається у письмовій формі за підписом керівника боржника або кредитора і містить обов'язкові відомості: найменування господарського суду, до якого подається 418

заява; найменування боржника і його поштову адресу; найменування кредитора і його поштову адресу (місце проживання); податковий ідентифікаційний номер кредитора; виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника; суму боргових вимог, строк їх виконання і реквізити платіжних документів; інші документи, які підтверджують неплатоспроможність [8]. Збитки - перевищення витрат підприємства над його доходами. Збитки призводять до зменшення власного капіталу [20]. Злиття суб'єктів господарювання – перехід усіх майнових прав та обов'язків кожного з них до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття [4]. Значні угоди - угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди [8]. Знос основних фондів - часткова або повна втрата основними фондами споживчих властивостей і вартості в процесі експлуатації, а також внаслідок технічного прогресу чи впливу навколишнього середовища. Розрізняють фізичний і моральний знос основних фондів [20]. Зовнішні джерела - кошти державного бюджету, кредитні ресурси інших юридичних осіб, кошти кредиторів боржника і залучені інвестиції. Інвестиції - грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту; капітальні вкладення в Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки [7]. Інвестори – особи, які бажають взяти участь в заходах щодо санації боржника та звернулися з цього питання до господарського суду. Інсайдерська інформація – будь-яка неоприлюднена інформація про емітента, його цінні папери або правочини щодо них, оприлюднення якої може значно вплинути на вартість цінних паперів [31]. Інший додатковий капітал - сума дооцінки необоротних активів, вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу [27]. Кабінет Міністрів України готує пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів, приводить у відповідність із Законом і судовою практикою свої нормативні документи, організовує 419

нормативно-правову роботу міністерств і відомств з питань банкрутства та санації. Капітал - сукупні грошові ресурси, що використовуються на підприємстві [20]. Капітал власний - власні грошові ресурси, що використовуються на підприємстві [20]. Капітал власний оборотний - частина продуктивного капіталу, сформована за рахунок власних оборотних коштів (див. капітал оборотний) [20]. Капітал вкладений - кошти, вкладені в активи підприємства в обмін на акції, що складають частину власного капіталу акціонерного товариства; кошти, вкладені засновниками (учасниками) в активи підприємства [20]. Капітал вилучений - собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників, та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства. Вилучений капітал зменшує величину власного капіталу [20]. Капітал додатковий - капітал, отриманий внаслідок додаткової емісії акцій чи їх продажу за ціною, вищою від номінальної. Інший додатковий капітал - капітал, отриманий від дооцінки необоротних активів; вартість необоротних активів, безкоштовно отриманих від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткових надходжень капіталу [20]. Капітал залучений - кошти, залучені підприємством зі сторони. Довгостроковий капітал - капітал, залучений на строк понад один рік. Короткостроковий капітал - капітал, залучений на строк до одного року [20]. Капітал неоплачений - заборгованість власників (учасників) за внесками до статутного капіталу [20]. Капітал оборотний - частина продуктивного капіталу, яка переносить свою вартість на новостворену продукцію і повертається до виробника у грошовій формі в кінці кожного обороту капіталу [20]. Капітал пайовий - сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарськофінансової діяльності [20]. Капітал позиковий - грошовий капітал, що надається в позику на умовах повернення і плати у формі процентів [20]. 420

Капітал позичений - грошовий капітал, наданий у позику на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності і цільового спрямування [20]. Капітал резервний - капітал підприємства, створений відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок чистого прибутку [20]. Капітал робочий - оборотні активи, сформовані за рахунок власних оборотних коштів. Величина капіталу робочого визначається за даними балансу як різниця між оборотними активами (II р. активу) і поточними зобов'язаннями (IV р. пасиву) [20]. Капітал статутний - зафіксована в установчих документах загальна величина внесків засновників і учасників у майно суб'єкта господарювання (підприємства, організації, установи), необхідна для його заснування та забезпечення його функціонування. Статутний капітал є джерелом власних коштів підприємства, призначених для формування вагомої частки необоротних і оборотних активів [20]. Капітал сукупний - авансований у господарську діяльність капітал власний, позичений і залучений у сукупності. Величина капіталу сукупного на дату складання балансу дорівнює валюті балансу (підсумку пасиву балансу) [20]. Кваліфікаційне свідоцтво - документ, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна [11]. Керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника [8]. Клієнт на фондовому ринку - інвестор на ринку цінних паперів, що уклав відповідну угоду з професійним учасником ринку цінних паперів, який визнається боржником або банкрутом [8]. Контролінг – сукупність методичних та інструментальних засобів підтримки сталого функціонування господарського суб’єкту, зокрема, інформаційного, координаційного, контрольного та консалтингового змісту. Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори 421

за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство [8]. Кредитоспроможність - наявність у підприємств передумов для отримання кредиту [20]. Ліквідатор – фізична особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів згідно з рішенням суду і норм Закону. Ліквідатором може бути розпорядник майна або керуючий санацією боржника [8]. Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості [7]. Ліквідаційна комісія складається з представників кредиторів, фінансових, місцевих, державних органів з питань банкрутства і регулювання фінансових ринків (страхового, цінних паперів, грошового тощо), Антимонопольного комітету України. Ліквідаційна маса – стягнуті на користь банкрута суми, всі види майнових активів банкрута (майно та майнові права), що належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, зокрема заставне і спільне майно, речі банкрута на правах володіння або користування [8]. Ліквідація - припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна [8]. Ліквідація підприємства – припинення діяльності юридичної особи без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших осіб. Підстави для ліквідації та її порядок перелічені в Цивільному кодексі. Ліквідність боргових зобов'язань - спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання [20].

422

Ліквідність підприємства - здатність підприємства розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями шляхом перетворення активів на гроші [20]. Менеджмент фінансовий - система принципів, методів, засобів і форм організації фінансових відносин, управління фінансами з метою підвищення ефективності господарсько-фінансової діяльності [20]. Метод оцінки – спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід [7]. Метод управління фінансовою санацією - сукупність прийомів впливу, окремих операцій і управлінських дій, що запроваджені стосовно підприємства в стані фінансової санації. Методичні підходи - загальні способи визначення вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки [7]. Механізм управління фінансовою санацією – сукупність чинників, що забезпечують цілеспрямований вплив на систему господарських відносин підприємства-боржника, зокрема: суб'єкти і об'єкт фінансової санації і банкрутства в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, цілі і функції управління, принципи управління, методи управління. Механізм фінансовий - сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, суб'єктів господарювання і населення. За допомогою фінансового механізму згідно з основними положеннями фінансової політики здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту [20]. Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинення зобов'язання за угодою сторін (прощення боргів) [8]. Містоутворюючі підприємства - юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа, а також підприємства, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб [8]. Моніторинг - це збір, накопичення, аналіз інформації про виконання суб’єктами управління функцій з управління об’єктами державної власності [28]. Мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на 423

забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо плати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію [8]. Надзвичайна подія - подія, яка не може передбачитися у рамках звичайної діяльності та відбувається без участі підприємства неперіодично (повені, зсуви, землетруси, пожежі, техногенні аварії тощо) [20]. Незаконними діями у разі банкрутства вважаються умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином – засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства [Кримінальний Кодекс України]. Неліквіди - зайві або непотрібні підприємству (організації) товарноматеріальні цінності, що значаться на його балансі [20]. Необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки [7]. Непокритий збиток - величина, яка зменшує власний капітал [20]. Непрофесійна оцінка - оцінка, проведена з порушенням кваліфікаційних вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність [7]. Нерозподілений прибуток - прибуток, реінвестований у господарську діяльність підприємства [20]. Неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензування [7]. Неоплачений капітал – сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Ця сума у балансі підприємства наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу [27]. Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності [8]. 424

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) - або сума нерозподіленого прибутку, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку у балансі підприємства наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу [27]. Оборотні засоби - сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обігу у вартісному виразі [20]. Оборотні кошти - грошові ресурси, вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До них відносяться власні оборотні кошти, короткострокові кредити банку та залучені кошти інших кредиторів [20]. Оборотні кошти власні - власний і прирівняний до нього капітал, авансований на формування оборотних виробничих фондів і фондів обігу [20]. Об'єкт управління фінансової санації – частина виробничої системи, що знаходиться у стані фінансової санації, на яку спрямовані управляючі впливи з боку суб'єктів управління. Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів, робіт і послуг [20]. Організаційна структура Державного органу з питань банкрутства – розгалужена система, до якої входять центральний апарат і регіональні представництва в кожній області (регіоні). Організаційна структура, функції, роль і найменування державного органу у справах санації і банкрутства відображають ступінь розвитку механізму банкрутства в господарській системі та можуть змінюватися у часі. Основні виробничі фонди - засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничих процесах, зберігають при цьому натуральну форму, поступово в міру зносу переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції та служать більше одного року. Основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. Активна частина основних фондів - сукупність фондів, що безпосередньо впливає на предмет праці (машини, обладнання, виробничий інструмент тощо). Пасивна частина основних фондів (будівлі і споруди) - фонди, з допомогою яких забезпечуються нормальні умови діяльності [20]. Основні засоби - основні фонди у вартісному виразі. Основні засоби - термін бухгалтерського обліку [20]. Особливо небезпечні підприємства - підприємства вугільної, гірничодобувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Мі425

ністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу [8]. Оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних [7]. Оціночні процедури - дії (етапи), виконання яких у певній послідовності дає можливість провести оцінку [7]. Пай - внесок кожного учасника підприємства (кооперативу), що свідчить про його членство і право участі в управлінні підприємством. Від величини паю залежить дохід (дивіденди), отриманий пайовиком, і частина майна чи коштів, які він має отримати у разі ліквідації підприємства (кооперативу). З пайових внесків формується пайовий капітал підприємства [20]. Пайовий капітал - сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами [27]. Пасив - частина бухгалтерського балансу, яка відображає джерела формування засобів підприємства (його активів) [20]. Пасиви - всі офіційні вимоги до підприємства чи приватної особи [20]. Перехідний режим функціонування виробничої системи – це її рух з початкового стану до будь-якого сталого режиму – рівноважного або періодичного. Періодичний режим функціонування виробничої системи на ринку, в якому система приблизно через однакові проміжки часу приходить в один і той же стан завдяки впливу об'єктивних і суб’єктивних чинників, поєднанню стихійних і свідомих механізмів управління, випадковому характеру параметрів управління. Підготовче засідання суду – провадиться за участю сторін по справі з метою оцінки поданих документів, пояснень сторін, обґрунтованості заперечень боржника. На ньому відносно боржника у стадії приватизації приймається ухвала суду про зупинення приватизації; для визначення фінансового становища боржника суддя може призначити експертизу; суддя ухвалює рішення по додатково заявлених майнових вимогах кредиторів, зокрема, в частині забезпечення заставою; призначається аудит або підготовка аудиторського висновку. План фінансової санації боржника – документ, який складається керуючим санацією протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника та подається комітету кредиторів для схвалення [8]. 426

Планові оборотні засоби - запаси товарів (сировини, матеріалів, готової продукції, палива та інших товарно-матеріальних цінностей), кошти в розрахунках з дебіторами за товари (продукцію, послуги), строк сплати яких не настав, готівка в касі і в дорозі (в межах ліміту). Вони необхідні для безперервної роботи підприємства, виконання ним запланованих обсягів діяльності [20]. Платоспроможність - здатність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Підприємство, яке достатньо забезпечене власним капіталом (зокрема, робочим капіталом) і працює рентабельно, здатне покрити витрати за рахунок власних грошових надходжень, а при їх недостатності - за рахунок короткострокового кредиту банку [20]. Повноваження і функції загальних зборів кредиторів – сукупність організаційних важелів органу управління відносинами санації і банкрутства, які зафіксовані в Законі, зокрема, вибори членів комітету кредиторів, визначення кількісного складу комітету, його повноважень, дострокове припинення повноважень всього комітету або окремих його членів, а також інші питання, передбачені Законом. Погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними [8]. Податки - система обов'язкових платежів підприємств, організацій і фізичних осіб, які є одним із джерел формування доходів державного та місцевих бюджетів. Вони сплачуються у повному обсязі та у визначений чинним законодавством строк [20]. Поділ суб'єкта господарювання - це реструктуризаційний захід з переходу усіх його майнових прав і обов'язків за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу [4]. Повноваження господарського суду як центрального ланцюга у відносинах санації і банкрутства визначені спеціальним Законом, роз'ясненнями і ухвалами Вищого господарського суду України, спеціальними законами про банківську, страхову, гірничодобувну діяльності тощо. Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки [7]. 427

Поточний стан виробничої системи ринку - сукупність властивостей та характеристик виробничої системи, які безперервно змінюються під впливом різноманітних чинників у координаті часу. Предмет дисципліни - вивчення фінансово-економічних відносин, що виникають у процесі санації, реорганізації, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання. Представник органу місцевого самоврядування є учасником провадження у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом, зокрема, щодо банкрутства містоутворюючого і особливо небезпечного підприємства. В межах своїх повноважень місцеві органи вживають заходи щодо запобігання банкрутству підприємства-боржника і направляють своїх представників до складу ліквідаційної комісії, забезпечують розрахунки з кредиторами, звертаються з клопотанням в господарський суд щодо продажу майна підприємства-боржника як цілісного майнового комплексу на конкурсі [8]. Представник працівників боржника - особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної чисельності працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу [8]. Представники центральних органів виконавчої влади за рішенням господарського суду беруть участь в процедурах санації і банкрутства містоутворюючого або особливо небезпечного підприємства [8]. Прибуток - перевищення сукупних доходів над витратами. Є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Розрізняють прибуток валовий, від операційної діяльності, від звичайної діяльності, чистий і нерозподілений прибуток [20]. Прибуток валовий - виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ, акцизного збору, інших вирахувань та собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) [20]. Прибуток від операційної діяльності - перевищення валового прибутку та іншого операційного доходу над операційними витратами (адміністративними витратами, витратами на збут, іншими операційними витратами) [20]. Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, доходів (збитків) від участі в капіталі, фінансових та інших доходів (витрат). Після вирахування податку на прибуток він становить 428

фінансовий результат (прибуток або збиток) від звичайної діяльності [20]. Прибуток чистий - прибуток від звичайної діяльності (за вирахуванням податку на прибуток), збільшений (зменшений) на прибуток (збиток) від надзвичайних подій (за вирахуванням податку з надзвичайного прибутку). Це прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства [20]. Прибуток нерозподілений - чистий прибуток підприємства [20]. Прибуток маржинальний - показник чистого надходження грошових коштів від однієї операції. Визначається як різниця між валовим прибутком і змінними витратами конкретної операції [20]. Прибуток сукупний маржинальний - показник чистого надходження грошових коштів від усієї сукупності операцій. Визначається як різниця між валовим прибутком і змінними витратами від операційної діяльності підприємства. Прогнозований сукупний маржинальний прибуток можна визнати як суму умовно-постійних операційних витрат і прибутку від операційної діяльності. Коефіцієнт сукупного маржинального прибутку (КСМП) - відношення величини маржинального прибутку до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). КСМП, виражений у відсотках (КСМП х 100), складає рівень сукупного маржинального прибутку (СМПр) [20]. Приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання – це реструктуризаційний захід з переходу до цього останнього усіх майнових прав та обов'язків приєднаних суб'єктів господарювання [4]. Призначення тимчасової адміністрації має на меті суттєву зміну в системі управління господарським суб'єктом. Такій захід викликає появу принципово нових цілей управління та усунення застарілих, які вже дискредитували себе. Принципи оцінки - покладені в основу методичних підходів основні правила оцінки майна, які відображають соціально-економічні фактори та закономірності формування вартості майна, зокрема: корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності чи внеску, найбільш ефективного використання [7]. Припинення провадження у справі про банкрутство - оформлене ухвалою суду рішення за важливими обставинами, за яким припиняється провадження у справі про банкрутство, а саме: боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності; заява про банкрутство подана щодо ліквідованої або реор429

ганізованої особи; господарський суд вже розглядає справу про банкрутство даного суб'єкта господарювання; затверджено звіт керуючого санацією, ліквідатора або мирова угода; боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами; кредитори не висунули будьяких вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство [8]. Професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством і Законом „Про цінні папери та фондовий ринок” [16]. Регіональні особливості викликані специфічними властивостями поведінки людей у відносинах фінансової санації, яки мешкають і працюють на певній території країни. Реєстр вимог кредиторів – письмовий перелік всіх визнаних господарським судом вимог кредиторів з вказівкою відомостей про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями або щодо сплати податків, зборів, черговості задоволення кожної вимоги, розмір неустойки, штрафу, пені. Згідно даних реєстру вимог кредиторів визначається кількість голосів кожного з них в загальних зборах і голосуванні [8]. Резервний капітал - наводиться сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства [27]. Результат фінансовий - різниця між доходами та витратами підприємства за певний час [20]. Реінвестиції - використання частини прибутку, отриманого від господарсько-фінансової діяльності, на розширення виробництва (поповнення власного капіталу) шляхом вкладення в основні фонди і збільшення власного оборотного капіталу [20]. Реінвестування дивідендів - використання частини прибутку кооперативного чи акціонерного товариства, нарахованого у формі дивідендів, для поповнення його капіталу (капіталізація прибутку), а також скерування нарахованих підприємством дивідендів пайовикам (акціонерам), за їх згодою, на поповнення пайового (акціонерного) капіталу [20]. Рентабельність - прибутковість роботи підприємства. Рентабельність характеризується величиною прибутку і рівнем рентабельності. Рівень рентабельності обчислюється як відношення отриманого 430

прибутку до вартості капіталу підприємства, до обороту від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), до собівартості реалізованої продукції тощо. Рентабельна робота підприємства є передумовою фінансової стійкості [20]. Реорганізація передбачає комплекс заходів організаційного характеру, які не потребують значних фінансових вкладень, наприклад, зміну організаційно-правової форми кредитної організації, реструктуризацію шляхом розділення на декілька господарських суб'єктів меншого розміру. Ресурси фінансові - сукупність власних коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Ресурси фінансові підприємства - власні кошти підприємства. Вони характеризують його автономність, його власний капітал [20]. Рефінансування - погашення старої заборгованості новою шляхом заміни короткострокових зобов'язань довгостроковими [20]. Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу [7]. Рівноважний режим функціонування виробничої системи – такій її стан, коли узгодженими є параметри «входу», «виробництва» і «виходу» системи, тобто оптимальний режим управління в умовах ринку. Рік базовий - рік, взятий за основу при побудові таблиць для порівняльного аналізу [20]. Розпорядження майном боржника - система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища [8]. Розпорядник майна - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку. На розпорядника майна у встановленому Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом [8]. 431

Самоокупність - система господарювання, яка передбачає відшкодування поточних витрат підприємства і витрат на просте відтворення за рахунок власних доходів [20]. Саморегулівними організаціями професійних оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, що об'єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами, отримали свій статус та здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності [11]. Самофінансування - система господарювання, за якої всі витрати (поточні, на просте і розширене відтворення) фінансуються із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету. Частково ці витрати можуть покриватися за рахунок кредитів банку, але за умови погашення їх за рахунок власних коштів [20]. Санація - оздоровлення фінансового стану підприємства через систему фінансово-економічних, організаційних, техніко-економічних та соціальних заходів для попередження його банкрутства, підвищення конкурентоспроможності [20]. Санація походить від латинського (sanatio – лікування) та означає систему заходів, що провадяться з метою відновлення нормальної діяльності суб’єкта господарювання - підприємства, організації, фірми, включаючи банки та інші кредитні організації. Санація означає систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансовогосподарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційноправової та виробничої структури боржника [8]. Сільськогосподарські підприємства - юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки [8]. Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки [7]. Статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій статті балансу суму 432

фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства [27]. Сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут) [8]. Страховики – фінансові установі, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств с додатковою відповідальністю згідно з Законом України „Про господарські товариства” з урахуванням особливостей, передбачених Законом „Про страхування”, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону „Про страхування” [13]. Структура активів - співвідношення необоротних і оборотних активів у активі балансу підприємства, виражене у відсотках [20]. Структура капіталу - співвідношення різних джерел грошових ресурсів (власних, позичених і залучених) до підсумку пасиву балансу підприємства, виражене у відсотках [20]. Структура оборотних коштів - виражене у відсотках співвідношення між джерелами формування оборотних коштів (власними, позиченими і залученими) [20]. Суб'єкт банкрутства (банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо) [8]. Суб'єкт управління фінансовою санацією особа, яка здійснює управлінські впливи на виробничу систему, що знаходиться у стані фінансової санації, та здатна до виконання функцій управління. Суб'єкт управління повинен мати особливу структуру, яка повною мірою віддзеркалює структуру об'єкта управління та узгоджується з ним. Територіально-галузеві особливості фінансової санації обумовлені індивідуальними ознаками елементів продуктивних сил, технологічними особливостями виробництв і цілих галузей господарства в регіоні. Угоди, щодо яких є заінтересованість, - угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів [8]. 433

Управління - елемент, функція організованих систем різної природи, що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності [35]. Управлінські технології – послідовності типових прийомів та дій суб'єктів з узгодження протиріч, запобігання їхньої трансформації в тривалі проблеми у відносинах фінансової санації. Ухвала господарського суду про припинення впровадження у справі про банкрутство – письмовий документ про завершення будь-якої з процедур банкрутства боржника [8]. Учасники провадження у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника [8]. Фінансова дисципліна - обов'язковий для всіх підприємств, організацій, установ і посадових осіб порядок здійснення фінансової діяльності у відповідності до діючого законодавства [20]. Фінансова політика підприємства (Ф. п. п.) - система заходів (адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу на його економічний і соціальний розвиток. Ф. п. п. поділяється на фінансову стратегію і тактику [20]. Фінансова стійкість характеризується забезпеченістю підприємства власним капіталом, його розміщенням і використанням [20]. Фінансове законодавство - сукупність нормативних актів законодавчої і виконавчої влади з регулювання фінансових відносин [20]. Фінансове оздоровлення полягає в наданні фінансової допомоги з боку засновників, учасників чи інших осіб, які впливають на фінансову діяльність установи, результати господарювання, укладення правочинів. Фінансово-правова норма - правило поведінки в галузі фінансів, зафіксоване у законодавчих і нормативних актах держави [20]. Фонд державного майна України є учасником провадження у справі про банкрутство підприємства з державною формою власності або державною часткою не менше 25 % статутного фонду. У випадку, коли трудовий колектив претендує на передачу йому в оренду цілісного майнового комплексу підприємства-боржника, забезпечує реалізацію такого переважного права. У процедурі санації підприємства 434

проводить попереднє вивчення і узгодження плану санації, якщо державна частка в статутному фонді перевищує 50 % [8]. Функції контролінгу – це уречевлені в конкретних діях управлінські повноваження суб'єктів фінансової санації підприємства, спрямовані на досягнення власних завдань та згруповані в послідовності їх виконання протягом заданого часу. Функціональна форма контролінгу – це поєднання окремих функцій, що запроваджуються стосовно банкрута з боку суб’єктів управління, які послідовно виконуються та утворюють у своєї сукупності повністю завершену управлінську дію з приводу фінансової санації підприємства. Функціональні особливості підприємства-банкрута відображають виробничу діяльність та визначаються його роллю та містом в структурі продуктивних сил, на ринках товарів та послуг. Функціональні призначення фінансової санації - головні важелі цілеспрямованих заходів фінансової санації і банкрутства в умовах економічних трансформацій, зокрема: як інструмент накопичення капіталу на користь окремих суб'єктів відносин; як механізм перерозподілу власності на засоби виробництва у регіональному господарстві; як засіб залучення додаткових активів в господарську діяльність; як важіль активізації господарства; як механізм відокремлення економічного простору. Чинники господарського життя – конкретні умови функціонування господарства, які об’єктивно існують та впливають на рух фінансової санації підприємства. Зокрема, короткий період існування цієї сфери господарських відносин; присутність стихійних механізмів ринкового середовища; вплив економічних трансформацій на структуру власників статутного капіталу господарського суб’єкту; слабкі технології управління національним господарством; конкурентні дії та інші фактори господарського ризику. Юридична особа - підприємство (організація), що є за законом носієм цивільних прав і обов'язків, володіє відокремленим майном, від власного імені набуває майнові та особисті нематеріальні права і виконує обов'язки, є позивачем або відповідачем у суді (господарському суді) [20].

435

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Андреєва О.В., Пепа Т.В., Федорова В.О., Кондрашихін А.Б. Основи управління фінансовою санацією підприємств. – Севастополь-Київ: Підприємство-реєстратор „Світок”, 2007. – 125 с. – (Препринт / Севастопольська міська державна адміністрація. ТОВ Підприємствореєстратор „Світок”; 2007). 2. Бакаєв Л.О. Кількісні методи в управлінні інвестиціями: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 151 с. 3. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підруч. – К.: Вид-во НІОС, 2000. 4. Господарський та Цивільний Кодекси України. – К.: Центр економічної освіти, 2004. – 450 с. 5. Данилишин Б.М., Кондрашихін А.Б., Орлов В.М., Пепа Т.В. Управління соціально-економічними системами на ринку цінних паперів. – Київ: РВПС НАН України. – 304 с. 6. Данилишин Б.М., Фащевський М.І., Чернюк Л.Г. Соціальноекономічні проблеми розвитку регіонів: методологія і практика / За редакцією д.е.н., проф., чл.- кор. НАН України Б.М.Данилишина. – Черкаси: ЧДТУ, 2006. – 315 с. 7. Загальні засади оцінки майна і майнових прав / Національний стандарт № 1 затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року N 1440 // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CD-ROM. 8. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 784 – XIV від 30 червня 1999 року// Інформаційний бюлетень законодавства України „Юрист-Плюс”. - К.: Центр Компьютерных Технологий, 2004. – Вип.73. 9. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” № 2664-ІІІ від 12 липня 2001 року// Урядовий кур’єр. – 2001. - №154. – С. 8-16. 10. Закон Украины «О хозяйственных судах» от 04 июня 1991 года № 1142-Х11 с изменениями и дополнениями // Баланс. – 2001. №15(34).- С.2–7. 11. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. - №47, ст. 251. 436

12. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР // Бизнес. – 1998. - №9. – С. 1-30. 13. Закон України “Про страхування” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. - №18, ст. 78. 14. Закон України „Про аудиторську діяльність” від 14 вересня 2006 року № 140-V // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CD-ROM. 15. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року № 755-ІV. – http: // zakon.rada.gov.ua. – 24.05.2007. 16. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 348-IV // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CD-R. 17. Зятковський І.В. Фінансове оздоровлення підприємств: теорія і практика: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 344 с. 18. Копилюк О.І., Штангерт А.М. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 168 с. 19. Методика розрахунку розміру збитків акціонерів при реорганізації шляхом злиття чи приєднання товариств / Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 4 серпня 2006 року № 720 // Цінні папери України. – 2006. - № 33 (425). – С.9. 20. Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств / Затверджені рішенням Центральної спілки споживчих товариств України від 28 липня 2006 року // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CD-ROM. 21. Методичні рекомендації щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств / Затверджені Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 листопаду 2004 року N 485 // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CD-ROM. 22. Пепа Т.В. Регіональна динаміка і трансформація економічного простору України. – Черкаси: Брама України, 2006. – 438 с. 23. Перелік роз’яснень ВАСУ арбітражним судам України, рекомендованих арбітражним керуючим (розпорядникам майна, керуючим санацією, ліквідаторам), аудиторам, бухгалтерам, державним податковим інспекторам, консультантам, учасникам фондового ринку, юристам // Цінні папери України. – 1999. - №38. – С.5-8. 437

24. Про методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства / Наказ Міністерства економіки України від 19 січня 2006 року N 14. 25. Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерних товариств / Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22 лютого 2007 року № 12 // Офіційний вісник України вiд 10.04.2007. – 2007. - № 23. – С. 110. 26. Положення про порядок погодження планів санації та мирових угод // Затверджено Наказом Фонду державного майна України від 6 червня 2007 року N 895. 27. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 „Баланс” / Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87 // // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CDROM. 28. Порядок здійснення контролю за виконанням функцій в управлінні об’єктами державної власності / Постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 2007 року №832 // Офіційний вісник України від 27 червня 2007 року. – 2007. - №45. – С.15. 29. Порядок прийняття рішення щодо проведення додаткових емісій акцій, їх викупу державою або внесення додаткових вкладів до статутних капіталів господарських товариств / Постанова Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року N 797 // Офіційний вісник України від 18 червня 2007 року. – 2007. - №42. – С.76. 30. Порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб’єктів господарювання / Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 року № 361 // Юрист + закон. Информ. бюл. - 2007. – Июнь. – CDROM. 31. Про визначення інформації, яка належить до інсайдерської / Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 листопаду 2006 року № 1344 // Офіційний вісник України від 5 лютого 2007 року. – 2007. - №6. – С.138. 32. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 418 с. 33. Федорова В. Формирование тарифов на услуги по ведению реестров владельцев именных ценных бумаг // Справочник экономиста. – 2005. - №2. – С. 34-39. 438

34. Федорова В.А., Пепа Т.В., Кондрашихин А.Б. Финансовая санация и банкротство предприятий: Препр. / Предприятие-регистратор «Свиток»; 05-06. – Севастополь, 2006. – 97 с. 35. Философский энциклопедический словарь / Гл. ред. Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалёв, В.Г. Панов. – М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – 840 с. 36. Фінанси підприємств: Підручник / Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д. та ін. Кер.авт.кол. і наук.ред.проф.А.М.Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571 с. 37. Хозяйственный процессуальный кодекс Украины от 6 ноября 1991г. №1798-Х11 с изменениями и дополнениями // Баланс. – 2001. №15(34). - С.16 – 41. 38. Чернюк Л.Г., Кондрашихін А.Б., Качала Т.М. Територіальна організація фінансового ринку України. – Черкаси: Вертикаль, 2006. – 256 с. 39. Юрист + закон. Информационный бюллетень по законодательству Украины. Ежемесячное издание. Июнь 2007 г. – К.: Центр компьютерных технологий, 2007. – CD-R.

439

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Тарас Вадимович ПЕПА Валерія Олександрівна ФЕДОРОВА Андрій Борисович КОНДРАШИХІН Олена Володимирівна АНДРЄЄВА

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВ Навчальний посібник Керівник видавничих проектів – Б.А.Сладкевич Друкується в авторській редакції Дизайн обкладинки – Б.В. Борисов Підписано до друку 09.04.2008. Формат 60x84 1/16. Друк офсетний. Гарнітура PetersburgC. Умовн. друк. арк. 13,75. Наклад 1000 прим. Видавництво “Центр учбової літератури” вул. Електриків, 23 м. Київ, 04176 тел./факс 425-01-34, тел. 451-65-95, 425-04-47, 425-20-63 8-800-501-68-00 (безкоштовно в межах України) e-mail: [email protected] сайт: WWW.CUL.COM.UA Свідоцтво ДК №2458 від 30.03.2006