Соціологія політики. Навчальний посібник для студунтів вищих навчальних закладів

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

М. Ф. Головатий

СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ 2003

ББК 60.56я73 Г61 Рецензенти: А. І. Кудряченко, др іст. наук, проф. В. М. Бебик, др політ. наук, проф. М. М. Логунова, канд. філос. наук

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 6 від 27.06.01) Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 11-1940 від 16.05.03)

Г61

Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2003. — 504 с. — Бібліогр.: с. 491–501. ISBN 9666083183 У пропонованому навчальному посібнику соціологія політики подається як самостійна соціальна дисципліна, що має свою структуру, зміст, філо софські, політичні та організаційнофункціональні засади. Висвітлюються найактуальніші аспекти зв'язків політики з іншими сферами життя людини, суспільства, розкриваються політикопсихологічні особливості основних суб'єктів і учасників політичних процесів. Для викладачів, студентів вищих навчальних закладів, політичних діячів, а також для широкої читацької аудиторії, що цікавиться політикою. ББК 60.56я73

ISBN 9666083183

© М. Ф. Головатий, 2003 © Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), 2003

ВСТУП Серед величезного розмаїття явищ, понять, проблем, які є невіддільною частиною буття сучасної людини, сьогодні важливо виокремити ті, які стосуються всіх людей, націй, народів, країн, сус пільств, континентів. Одним з таких унікальних і надзвичайно склад них феноменів є політика. Політика тією чи іншою мірою зумовлює зміст неповторного, унікального життя будьякої людини, навіть якщо ця людина абсо лютно не пов'язана з політикою, не бере участі в її виробленні, ста новленні, практичній реалізації. Політика як загальнолюдський феномен цікавила людей з давніх давен, ще відтоді, як на Землі з'явилися справжні держави — поліси. Адже політика являє собою механізм впливу однієї людини на іншу, це влада, це здобутки, втрати й поразки, це — перемоги, тріумфи і трагедії, це... Перелік того, що супроводжується, викликане, пород жене або, навпаки, змінене, припинене, знищене політикою, можна продовжувати нескінченно. Політика може зробити окрему людину, націю, народ, людську спільноту щасливими, задоволеними життям, а може спричинити й найстрашніші горе і біди, трагедії навіть планетарного масштабу, за лишити по собі мільйони жертв, смерть безвинних людей, бо це було комусь потрібно, вигідно, хтось цього прагнув... Інтерес до політики як до найбагатограннішого і найскладнішого суспільного явища нині небачено посилився в цілому світі. Бо підви 3

щилася ціна життя окремої особистості, ускладнилися відносини між людьми, групами людей, народами, націями і країнами. На жаль, політика стає дедалі жорсткішою і жорстокішою, важкопрогнозова ною, меркантильнопрагматичною і водночас більш цілеспрямова ною, безжалісною і аморальною. У політику часто приходять люди, політичні, громадські, державні діячі, політичні сили, структури, які абсолютно позбавлені честі, духовності, моральності, а то й просто звичайної людської порядності. Політика щораз частіше стає зруч ним, звичним інструментом здобуття влади, багатства, ширмою для не завжди гуманної діяльності, спрямованої навіть проти цілих на родів, націй чи країн. Певна річ, несправедливо було б бачити у політиці лише певні не доліки, негативи. Життя засвідчує, що у світі існує також політика честі, добра, справедливості, гуманізму і людяності. Але щоб усвідо мити, чому політика може і буває різною, часто діаметрально проти лежною об'єктивній реальності, треба знати або бодай мати уявлен ня, що таке політика, яка її генеза, функції, зміст, механізм появи, формування та практичної реалізації, суть відносин людини і політи ки, якою мірою політика може впливати на життя кожного з нас, змінювати його у певний спосіб, залишати незмінним або й погіршу вати. Отже, вивчення політики, світу політичного — нині надто актуаль не завдання не лише для того, хто займається політикою безпосеред ньо, а й для кожного свідомого громадянина, бо, як зазначалося, політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності людей. І на віть якщо ви не цікавитесь політикою, то вона все одно впливає на вас, втягує у свою круговерть. Вивчаючи, аналізуючи будьяку гуманітарну дисципліну, пробле му, ми постаємо перед багатьма складними питаннями: що являє собою ця дисципліна, який її зміст, функції, призначення? Який її взаємозв'язок з іншими дисциплінами? Які чинники і як на неї впли вають? Чим займається ця дисципліна, який власне предмет її дослідження, як вона розвивається, поглиблюється тощо? Відповіді на такі запитання, зокрема й стосовно соціології політи ки як окремої політичної наукової дисципліни, цікавлять нас і в на уковому, і в прикладному, практичному плані, оскільки без такого поєднання важко зрозуміти й усвідомити світ, в якому жили інші лю ди, наші предки, в якому, зрештою, живемо ми, зрозуміти політичні реалії дня сущого, а понад усе — уявити і спрогнозувати можливий 4

розвиток подій у майбутньому. І без такого розуміння людина почу ватиметься в житейському морі, як корабель у штормову негоду, поз бавлений надійних вітрил і компаса. Пропонований навчальний посібник буде корисний для викла дачівсуспільствознавців, насамперед філософів, політологів, полі тичних психологів, соціологів, студентівсуспільствознавців, особли во тих, хто вивчає політичні науки, та й для всіх, хто цікавиться суспільними, політичними процесами. Автор, проте, не ставив завдан ня предметно розглянути всі аспекти, проблеми соціології політики. Розкрито лише ті, які вважаються вузловими, вирішальними, на яких ґрунтуються всі інші, які є фактично похідними від розглянутих пи тань. Автор з вдячністю сприйме будьякі критичні зауваження, поради щодо суті розглянутих у підручнику питань.

Двом найдорожчим Оксанам — дружині і доні — присвячую

Розділ 1 СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА: ЗАСАДИ ТА ЗВ'ЯЗОК З ІНШИМИ ДИСЦИПЛІНАМИ 1.1. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ ЯК НАУКА: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ Усвідомлення, розуміння тієї чи іншої науки насамперед стає можливим тоді, коли ми визначимо її місце в системі інших наук, уточнимо основні засади та функції. Політична наука як певне збірне, згруповане явище являє собою сукупність знань про політику як про розвинену систему спеціалізо< ваних наук і наукових дисциплін, які вивчають політичні явища і процеси. Початки формування політичної науки знаходимо вже за часів існування Стародавнього Сходу, Китаю, багатьох інших цивілізацій, пізніше — в античному світі. Поступово політична наука починає відокремлюватися від філософії (хоча й дотепер вона має з філо софією щонайтісніші зв'язки), від юридичних та інших наук і стає самостійною науковою дисципліною. Століттями зростала потреба і необхідність наукового пізнання політики, її раціональної організації, аби якнайкраще організувати жит тя людей, спільнот, держав. У ХХ ст. ця потреба стала ще актуальнішою, оскільки ускладнилося життя, соціальні, політичні й духовні процеси, склалися неоднозначні взаємовідносини між окремими державами. 6

Поступово, у зв'язку з демократизацією суспільств, з появою де далі досконаліших засобів масової інформації, підвищенням політич ної відповідальності влади за долю своїх країн, громадян тощо зміню валися й функції політики. Розмежування політичного знання на науковий і філософський рівні відбувалося також завдяки функціональному базису, коли за філо софією залишалося вивчення універсальної суті всіх явищ і процесів, знаходження того, що характеризує такі явища як загальні, загальноісто ричні, а сферою політичної науки було грунтовне вивчення цих явищ і процесів на основі власної (більш конкретної, прикладної) методо логічної бази. Інакше кажучи, політикофілософські дослідження оперу вали й оперують певними ідеальними, універсальними поняттями, уза гальненнями, тоді як політична наука переважно вивчає й аналізує кон кретні факти. Становлення політичної науки фактично завершилося у 20ті ро ки XX ст., а на другу його половину припадає її бурхливий розвиток. Нині політична наука, тісно поєднуючись з іншими суспільними на уками, існує як досить самостійна, не розчиняючись у них. Водночас у політичній науці виникають й активно розвиваються окремі її на прямки. Так, наприкінці ХХ ст. практично оформилися кратологія, прогностика, конфліктологія та інші політичні науки. З розвитком політичної науки розвивалися наукові центри, фор мувалися відповідні наукові напрямки, школи і, отже, дедалі чіткіше окреслювалися особливості, виокремлювалися відмінності науки політичної від інших наук. Так, одним з початкових моментів її існування вважають створення Френсісом Лібером у 1857 р. в Ко лумбійському коледжі США спеціальної кафедри "Історія і політич на наука”. Пізніше, 1880 року, тут також було організовано роботу першої школи політичної науки, а в 1903 р. виникла Американська асоціація політичних наук, яка має визнаний світовий авторитет. Для формування політології як окремої цілісної дисципліни велике значення мали наукові дослідження відомих європейських учених, зо крема таких як М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, А. Зігфрід, В. Парето, А. Токвіль, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. У Росії політична наука інтенсивно починає розвиватися наприкінці XIX — на початку XX ст. завдяки діяльності таких відомих учених, як М. Ковалевський, Б. Чичерін, П. Новгородцев, В. Ленін та ін. Хоча виокремлення політології в самостійну наукову дисципліну практично завершилося на початку XX ст., у колишнього СРСР її не 7

визнавали фактично до початку так званої перебудови — до 1990 року. До того все зводилося до окремих політичних досліджень під жорст ким контролем КПРС, та й то у межах марксизмуленінізму, історич ного матеріалізму, наукового комунізму та історії КПРС. Лише в 1990 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно визнав номенклатуру наукових працівників з напрямку “політологія” під загальною назвою “Політичні науки”. Відтоді політологію почина ють викладати у вищих навчальних закладах і нині можна вважати, що відбувається своєрідний політологічний ренесанс. Основними об'єктами дослідження сучасної політичної науки — в її широкому розумінні, без звуження до політології — є держава, влада, владні відносини. У свою чергу, владні відносини мають багато вимірів: економічний, соціокультурний, філософський, соціальнопсихологіч ний, структурний, функціональний тощо. Кожен з таких вимірів має власні характеристики, нормативи, функції, а отже, політична наука, як справедливо вважає відомий російський політичний філософ К. Гад жиєв, покликана аналізувати державу і владні відносини насамперед як соціальні феномени, як інститути політичної організації суспільства [42, 11]. І досягти цього без використання соціології, соціологічних ме тодів і прийомів складно, а часто й неможливо. Соціологію політики (від лат. societas — суспільство і грецьк. logos — вчення, слово, галузь) можна визначити у широкому ро< зумінні як наукову галузь, яка вивчає соціальні аспекти політики [151, 335]; у вужчому розумінні — це галузь соціології, яка вивчає взаємозв'язок політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами [136, 132]. Для того щоб виокремити соціологію політики зпоміж інших суспільних дисциплін, потрібно врахувати, що тривалий час її ото тожнювали з політикою (як сферою людської діяльності), а пізніше — з політологією. Загальновідомими є спроби утилітарного, спрощеного пояснення в окремих країнах, особливо в колишньому СРСР, політики як суспільного явища. Бо така політика справді існувала як феноме нальне явище, що повністю домінувало над реальним суспільним життям, вибудовуючи його і обмежуючи однозначними і наперед визначеними ідеологічними й моральними координатами. Після розпаду СРСР, демонтажу так званого соціалістичного та бору політична наука також суттєво змінилася і продовжує змінюва 8

тися, та що найголовніше — змінюються її теоретикометодологічні підходи, принципи дослідження суспільних, політичних явищ, урізноманітнюється наукова проблематика. Політична наука дедалі більше наближається до реального суспільного й політичного життя. Врешті й саме життя, небачено ускладнюючись, потребує цього. Центральними напрямками української політології пострадянсь кого часу, зокрема, стали: політичне становлення та розвиток постіндустріальної, демократичної і суверенної держави (яка держа ва потрібна і будується); політична система нової України та її фор мування; політична структуризація і становлення громадянського суспільства; політика і держава; взаємовідносини основних гілок влади; політичний процес і особистість та багато інших, які практич но є похідними від названих. Втім, сучасна політична наука в Україні, так само, як і в інших країнах пострадянського простору, має багато принципових проблем у своєму розвитку. До найпомітніших з них, на нашу думку, нале жить, на жаль, її істотна залежність від зарубіжних політичних те орій, хоч багато з них абсолютно не лягають на наш національний ґрунт через специфічність, особливості суспільнополітичних та інших соціальних процесів, що відбуваються в Україні. Через те у практичній політиці, в політичній сфері і навіть у політичних проце сах також спостерігаються копіювання (особливо політичних техно логій), допускаються суттєві прорахунки і помилки. Так, неважко помітити, що за останні 10–15 років політичні сили, політики, політичні партії пострадянських країн частогусто копіюва ли одні в одних моделі проведення референдумів, президентських виборів і навіть здійснення соціальноекономічних, політичних, соціальних та інших реформ. Отож і користі від такого копіювання небагато. Реальною потребою української політичної науки є максимальна її суверенізація, пов'язана насамперед з ментальністю, національною психологією і специфікою українського характеру. Доки українська політична наука не розвиватиметься у такому напрямку, вона й далі за лишатиметься не наукою, а політологією подій і явищ, зорієнтованою на суто внутрішні політичні події і процеси, що відбуваються в Україні. Зазначене повною мірою стосується ще молодшої української політологічної науки — соціології політики. Жодна наука не може розвиватися з якоїсь окремо взятої, тим паче — запозиченої у когось точки, залишаючи осторонь обов'язкові 9

моменти й етапи. За таких обставин вона обов'язково схибить на примітивізм, неточність, спрощення. Кожна суспільна наука проходить три стадії розвитку: філо< софську, емпіричну та стадію рефлексії. Остання стадія — то ревізія емпіричного стану. Не є винятком у цьому плані і соціологія політи ки, оскільки вона являє собою теоретичну і методологічну основу дослідження політичних інститутів, явищ і процесів. Як уже зазначалося, науковий інтерес до політики, зокрема до політичних процесів у сучасній Україні, досить великий, але над то специфічний. Хоча кількість людей, які активно беруться за розробку проблем політики, істотно збільшилася, така розробка часто має поверховий, описовий характер, спостерігається спро щене використання і пояснення навіть таких складних і неодно значних дефініцій, як “держава”, “правова держава”, “політичний плюралізм”, “багатопартійність”, “демократія”, “громадянське сус пільство” тощо. Наявність великої кількості специфічної спеціальної політо логічної літератури, яка на суто політичному рівні претендує на на укове осмислення і пояснення важливих політологічних тем і прак тичних проблем політичного життя, практично шкодить подальшому розвитку політичної науки. Власне, й саме розуміння суті “соціології політики” як духовно< го феномену також не раз залежало від певної політичної кон'юнк< тури, як, до речі, й інші суспільні науки. Так, загальновідомо, що суспільствознавство, зокрема соціологія часів тоталітарної доби (у колишньому СРСР), так само, як і нині, визначала “соціологію політики” як галузь соціології, що вивчає взаємовідносини класів, і не більше. Водночас вона вирізняла, протиставляла так звану марксистську і буржуазну “соціології політики", акцентуючи увагу на перспектив ності, об'єктивності і достовірності першої і на надто великій обме женості, шкідливості другої, буржуазної, для якої нібито характер ний розрив між теоретичним і емпіричним рівнями дослідження, між політичною наукою і соціологією політики. При цьому для марк систської соціології політики, зрозуміло, навпаки, характерним вва жалось органічне поєднання теоретичного й емпіричного рівнів дослідження, особливо виокремлювався, як позитив, її класовий ха рактер тощо. Спостерігалися політична заданість, кон'юнктурність поверхових підходів до суті політичної науки. 10

Підсумуємо стисло викладене. Соціологія політики — це наукова галузь, що вивчає соціальні ас< пекти політики. Соціологія політики є також спеціальною галуззю соціологічної науки загалом, у рамках якої вивчаються особливості політичних процесів, закономірності їх протікання і впливу на інші соціальні процеси, функціонування політичної системи суспільства, взаємо< зв'язок її ланок, стан і розвиток політичної культури різних соціаль< них верств на різних організаційних рівнях. Предметом соціології політики є формування, становлення і розви< ток політичних відносин, або, іншими словами, — політична діяльність. Об'єктом досліджень соціології політики є сфера політичного життя на всіх його структурно